Міністерствоосвіти і науки України
Львівськийнаціональний університет імені Івана Франка
Юридичнийфакультет
Кафедракримінального процесу і криміналістики
КУРСОВАРОБОТА
Натему:Тактика допиту свідка
Виконала:
Студентка групи ЮРД-54з
Піскун О.О.
Львів-2011
ПЛАН
Вступ
1. Психологічні особливості формуванняпоказань свідків
2. Підготовка до допиту
3. Тактичні прийоми проведення допиту
4. Тактика допиту неповнолітніх свідків,глухих та німих свідків
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Йогосуть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей прообставини, що мають значення для встановлення істини у справі.
Допит – одна з найпоширеніших слідчих дій, за допомогою якоїотримується і перевіряється значна частина інформації, необхідної длявстановлення істини та правильного вирішення кримінальної справи. Тому цілкомзакономірним є інтерес науковців до проблеми допиту в кримінальномусудочинстві. Його теоретичним і практичним питанням присвячена значна кількістьнаукових праць (Л.М. Карнєєва, В.О. Коновалова, М.П. Шаповалов та ін.). Тема цяневичерпна, оскільки постійно нагромаджується і узагальнюється практичнийматеріал, впроваджуються нові психологічні та наукові методи проведення допиту.
Основою допиту є процесуальні норми, які забезпечуютьзаконність слідчої дії. Слідчому для успішного вирішення завдань допитупотрібне творче відношення до проведення цієї процесуальної дії, майстерність ізнання тактичних прийомів. Тактичні прийоми – це наукові рекомендації, якісклались на основі використання спеціальних наук, головним чином, психології,логіки та широкого узагальнення практики. Вони не регламентовані законом, їхзастосування, вибір і варіанти використання залежать в кожному випадку відслідчої ситуації, від її оцінки слідчим, а при долиті і від процесуальногоположення допитуваного, його особистості.
Із зовнішнього боку допит свідка має схожість з отримання інтерв’ю іпояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленимпорядком проведення допиту. Тобто допит свідка являє собою ефективний засіботримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядокйого проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві тазначні для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини ігромадянина, оберігав честь та гідність допитує мого.
За своїм характером допит, взагалі, є дією багатоплановою. Воно маєпроцесуальний, організаційний, психологічний та етичний аспекти. Допит – цескладна слідча; однин з основних процесуальних засобів отримання та перевіркидоказової інформації про злочин, тому що при проведенні цієї слідчої дії, відбуваєтьсяпроцес передачі та сприйняття інформації. Цей процес можна розділити на етапи:1- витребування інформації від опитуваного; 2 – передача інформаціїдопитуваємим слідчому; 3-усвідомлення інформації слідчим; 4 – фіксація цієїінформації.
Допит свідка – одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собоюспосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання осіб.
Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що саме свідків майжеу кожній кримінальній справі допитується набагато більше, ніж, скажімо,підозрюваних чи обвинувачених. З допомогою допиту свідка отримується значначастина інформації, що у великій мірі сприяє успішному вирішенню кримінальноїсправи.
Метою курсової роботи є об’єктивне та всебічне висвітленнямісця і ролі тактики допиту свідка в сучасному кримінальному процесі.
На дослідження цих питань, а також питань щодо підготовки, планування,процесуальних і тактичних особливостей допиту свідка спрямована дана курсоваробота.
особливістьтактика допит свідок
1. Психологічні особливостіформування показань свідків
Допит під час досудового слідства є найпоширенішим видом процесуальногоспілкування і займає значну частину робочого часу в роботі слідчого. В ходідопиту слідчий повинен отримати дані про фактичний бік події, яка розслідуєтьсяі дати оцінку цим даним. З соціально-психологічного боку допит – доситьдинамічна різновидність професіонального спілкування, яка перебігає в режимі,що характеризується низкою психологічних особливостей. Центральнимипсихологічними особливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомівправомірного психологічного впливу з метою отримання правдивих показань,методів викриття неправдивих показань.
Як і кожна слідча дія, проведення допиту свідка регламентуєтьсяКримінально-процесуальним Кодексом України (ст.ст.107,143-145,166-171) і має встановлений порядок. Напершому етапі допиту слідчий встановлює анкетні данні допитуваного, попереджуєпро відповідальність за дачу неправдивих показань. На цьому етапі обидва учасники допитувизначають лінію своєїповедінки по відношенню один до одного. Другий етап допиту – це стадія переходудо психологічного контакту, стадія, на якій ставляться незначні питання.Важливо на цьому етапі встановити контакт між слідчим і допитуваним, визначитизагальні параметри бесіди (темп, ритм та ін.). Третій етап є основною частиноюдопиту. Саме на цьому етапі слідчий організує отримання від допитуваногоосновної інформації, необхідної для розслідування і розкриття злочину. Начетвертому етапі всю отриману інформацію слідчий зіставляє з інформацією, якавже є у справі, усуває всі неточності. Вже на заключному етапі допиту слідчийфіксує всю отриману інформацію і у письмовому вигляді представляє допитуваному,який підтверджує правильність записаного у протоколі своїм підписом.
Предметомпоказань свідка повинні бути відомості про обставини справи, які підлягаютьвстановленню в данній справі (подія злочину, винність обвинуваченого у вчиненнізлочину, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальностіобвинуваченого, характер і розмір шкоди, завданої злочином).
Основноюформою психологічного впливу на допитуваного є переконання. Воно розуміється якдіяльність, спрямована на те, щоб переконати допитуваного у безперспективностіприховувати істину.З цією метою виправданим є використання протиріч упоказаннях, невідповідність їх реальному ходу подій, пред’явлення доказів.
Також при допиті свідка підлягають встановленню і його взаємовідносини зобвинуваченим, підозрюваним і потерпілим (ч.2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПКУкраїни). Характер цих стосунків має враховуватись при оцінці показань свідка.
Оцінюючи показання свідка, необхідно також враховувати обставини, щодають підстави думати про помилкове уявлення свідка щодо фактів, про які віндає показання. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях свідків, їхсуперечливих показаннях. «Необхідно особливо критично ставитись до показаньсвідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим, або в йогопідлеглості, а також неповнолітніх та малолітніх свідків, враховуючи можливостіїх помилкового уявлення про повідомлювані факти».
Іноді навіть самий добросовісний свідок не може дати відповідь напоставлені питання, згадати окремі факти або деталі події, які мають значенняпри розслідуванні злочинів. Справа в тому, що у свідків до моменту допиту інодізберігаються розрізнені уривки спогадів, які він не взмозі звести в цілісну картину.
Знаючи це, слідчий зобов’язаний прикласти максимум зусиль, використативсі можливості і свої здібності (звичайно, лише в рамках закону) для того, щобдопомогти свідку згадати певні факти або деталі події, очевидцем якої він був,або за якихось інших причин взнав про неї.
В криміналістиці розроблені спеціальні прийоми надання допомоги свідку узгадуванні забутих фактів. Вони полягають у постановці питань і словеснихописаннях, які активізують у свідка асоціативні зв’язки, в застосуванні придопиті планів, схем, малюнків, фотознімків, моделей та макетів, а також впред’явленні свідку різноманітних предметів в розрахунку на пробудженняасоціацій і оживання пам’яті. Для цього з участю свідка можуть проводитись іспеціальні слідчі дії (огляд речових доказів і місця події, пред’явлення длявпізнання та ін.).
Надання допомоги особам, які дають покази з метою відновлення в пам’яті забутого – складне завдання, якестоїть перед слідчим.
В ряді випадків воно набуває вирішального значення, коли від можливостівідновлення в пам’яті тих чи інших забутих обставин, наприклад, моментузустрічі з певною людиною, змісту розмови, часу конкретної події і т.д.залежить результат справи.
Також з метою стимулювання пригадування допитуваним певних деталей можназапропонувати йому, наприклад, переглянути телефону книгу з прізвищамиабонентів; для згадування забутої зовнішності продивитись альбом фотокарток абоознайомитись з фотороботом. При цьому можна використовувати відомий упсихології метод асоціацій. З цією метою використовуються асоціації посуміжності в часі, просторі, а також в схожості.
Для дії асоціації в часі особі, яка дає покази, слід рекомендувати вестирозповідь в такому порядку, в якому розвивались події, почавши не з самоїподії, а з більш раннього моменту і закінчивши її наслідками. Забуті деталіможуть «спливати» в пам’яті не тільки припослідовному переказі ходу подій, але і, наприклад, при згадуванні їїнаслідків. Щоб викликати асоціацію в часі в свідка, іноді можна нагадати йомуіз встановлених обставин якусь деталь, яка мала місце в час, близький дозабутої. Асоціація по суміжності в часі допомагає визначити відрізок часу, напротязі якого мала місце та чи інша обставина.
Для використання асоціації в просторі свідку, який дає показання, якщо вінзабув окремі деталі події, що розслідується рекомендується пред’явити предмет,який має відношення до події, або фотографію місця події і запропонувати йомузгадати, в якому місці він знаходився, що робив, хто був біля нього і т.д.;іноді корисним буде виїзд на місце події.
При використанні асоціацій для відновлення в пам’яті забутого, треба також враховуватиі тип пам’яті у свідка.
Слід відмітити, що забуте краще пригадує людина не втомлена, а здорова, бадьора.Це доцільно враховувати при «виклику на допит, маючи на увазі і те, що прийомивідновлення в пам’яті вимагають більше часу длядопиту».
Для правильного відтворення при дачі показань допомога може бутинеобхідною у випадках:
- якщосприйняте в процесі «зберігання» його в пам’яті зазнало певних змін;
- якщоособа не в змозі правильно викласти сприйняте.
Сприйняте може викриватись під впливом власних думок і висловлювань іншихосіб. Однак, допомога свідку в згадуванні забутих фактів не повинна міститиніяких елементів навіювання. Небезпека його тим більша, чим фрагментарним інеповним було сприйняття, чим слабші його спогади і чим доступніший свідок длясторонніх впливів в силу індивідуальних особливостей свідка чи несприятливоїобстановки допиту. Навіювання може відбуватись завдяки питанням, якінаштовхують на конкретну відповідь або внаслідок мимовільних підказок інаправлень, які робить слідчий по ходу розповіді. Правильно чи неправильнозрозумілі репліки, жести, інтонації (схвалення чи невдоволення) діють на свідкаі нерідко спонукають до певної відповіді.
Питання повинно бути сформульоване і поставлене так, щоб свідок не міг знього дістати певної інформації для відповіді і змушений черпати матеріал лишезі своєї пам’яті. Лише після того, як свідок вичерпав це джерело, йому можутьбути повідомлені додаткові дані (наприклад, пред’явлені певні предмети абодокументи, оголошені показання інших осіб), якщо це необхідно для усуненняпротиріч або відновлення сприйнятого в пам’яті. Робити це треба так, щобнаступні показання були вільними — іншими словами, питання повинно спонукатисвідка до вільної розповіді.
Для надання допомоги свідку у відновленні в пам’яті фактів або деталей певної події,слідчий може допитати свідка на місці події. Це може краще нагадати свідкуобставини події.Попавши в оточення колишньої обстановки, в свідка більш чітковідновлюються асоціативні зв’язки, і він, звичайно, докладніше згадає всідеталі події тут, ніж в кабінеті слідчого.
Щоб допомогти свідку пригадати яку-небудь деталь події чи факт, інодінеобхідно ознайомити його з показаннями інших осіб. Краще всього знайомити звитягами, які стосуються не фактів, що цікавлять слідчого, а лише окремихобставин, при яких цей факт мав місце. З цією метою доцільно використовуватипоказання осіб, що записані на магнітну плівку. Пред’явлення таких витягів буваєдостатньо для того щоб свідок згадав всю розмову або окрему її деталь.
Слідчий повинен оцінювати і перевіряти показання свідків, усуваючи в нихпротиріччя, які виявляються в результаті непорозумінь, неправдивих свідчень,забування. В ході допиту слідчий не повинен «ловити» свідка на протиріччях ізбивати його. З’ясування протиріч треба відкласти на кінець допиту. Якщо свідокпросто помиляється або забув якийсь факт, слідчий повинен допомогти свідкуусунути ці протиріччя шляхом постановки уточнюючих питань.
2.Підготовка до допиту
В більшості кримінальних справ покази свідків є основним видом доказів.Значення показань свідків не обмежується тим, що вони можуть висвітлювати фактиі обставини, які підлягають встановленню по справі. Показання свідків такожмають важливе значення для повної, об’єктивної характеристики обвинуваченого,його взаємовідносин з допитуваним; вони можуть засвідчити факти, якіхарактеризують поведінку обвинуваченого в побуті, його знайомства, минуле.
Показання свідків, крім того, являються ефективним і доступним засобомперевірки, уточнення і доповнення інших доказів, які є в кримінальній справі.
Показання свідків можуть мати більш чи менш доказове значення взалежності від того, що саме відомо певній особі по справі, чи правильно сприйнятийтой чи інший факт, як проведений допит особи.
Одержання правдивих показань свідків, які б відтворили повністю картинуподії, поєднано з багатьма труднощами і являє собою нелегке завдання дляорганів слідства. Слідчому не завжди вдається отримати від свідка правдивіпоказання. Деякі свідки можуть і не повідомити слідству відомих їм фактів, ненадають останнім належного значення або не розуміють того, що вони зв’язані зподією, що розслідується, а деякі, особливо ті, які зацікавлені в результатісправи, можуть давати і завідомо неправдиві показання, навмисно замовчувативідомі їм обставини.
Мета кожного допиту – з’ясуватиоб’єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельноготуватись до допиту свідка. Допитуючи ту чи іншу особу, слідчий ставить передсобою завдання одержати правдиві показання, які об’єктивно відображаютьфактичні обставини справи, тобто одержати такі показання, які б викриваливинних і сприяли перевірці показань раніше допитаних потерпілих і свідків, булиб засобом одержання данних про обставини, які сприяли скоєнню злочину.
Для досягнення цих цілей, допит повинен відповідати певним вимогам: бутиоб’єктивним, всестороннім, повним. Успіх допиту багато в чому залежить відтого, чи проведені слідчим підготовчі дії, що передують допиту. Отже, прийнявширішення про допит, слідчому необхідно:
1. Ретельно вивчити матеріалисправи, щоб ясно уявити, які саме обставини повинні бути з’ясовані удопитуваного. На думку С. Стахівського істотну допомогу у підготовці до допитунадає вивчення матеріалів оперативно-розшукової діяльності, оскільки самезавдяки інформації, яка в них міститься, нерідко виявляються очевидці вчиненогозлочину, отримуються відомості, що характеризують особистість свідка. Вивченняцих матеріалів розширює пізнавальні можливості слідчого, позитивно впливає нахід встановлення істини.
2. Детально і як можливоповніше вивчити особистість свідка, якого треба допитати, його відношення доподії, до тих чи інших осіб, з’ясувати окремі факти з його життя, трудової діяльності.
3. Підготувати докази, які,можливо необхідно буде використати при допиті (речові і письмові докази,висновки експертиз, протоколи показань окремих осіб, касети із звукозаписомпоказань та ін.).
4. Скласти план допиту, в якомувизначити обставини, на встановлення яких направлений допит, послідовністьпред’явлення доказів, включити інші необхідні елементи, які являютьсярезультатом планування як розумової діяльності слідчого.
5. Підготувати необхіднітехнічні засоби для фіксації показань свідка і оголошення йому певних аудіо- івідеозаписів показань раніше допитаних осіб, а також забезпечити участь удопиті осіб, які повинні бути присутні у відповідності до закону (перекладач,педагог).
Також слідчий повинен вирішити питання про час і місце запланованогодопиту. Тут, в першу чергу, треба враховувати положеннякримінально-процесуального закону, які стосуються допиту окремих осіб(наприклад, заборона допиту в нічний час).
Дуже важливим для налагоджування психологічного контакту з допитуваним, іотже, для ефективності допиту в цілому, є узгодження часу допиту з інтересамидопитуваного (коли це можливо).
Звичайним місцем допиту являється місце провадження попереднього слідства,під яким розуміється кабінет слідчого або інше службове приміщення, яке він вцей час займає. Однак, якщо він визнає необхідним, допит може бути проведений ів місці знаходження свідка. (ст. 167 КПК України).
Проведення допиту в місці провадження попереднього слідства являється вбільшості випадків оптимальним по ряду причин організаційного та психологічного характеру. В своємукабінеті слідчий відчуває себе «господарем», володіє обстановкою допиту.Обстановка в кабінеті слідчого «повинна бути строгою: нічого лишнього, що моглоб відволікати допитуваного, не повинно знаходитись на столі. Посадовитидопитуваного так, щоб його було добре видно. Психологічним фактором, якийнегативно впливає на допит, являється наявність сторонніх подразників. До їхчисла можна віднести знаходження в кабінеті сторонньої людини або предметів,які постійно притягують погляд допитуваного, шум за дверима або в сусіднійкімнаті, знаходження поблизу вікна, через яке допитуваний може спостерігати, щоробиться у дворі, телефонні дзвінки. Всі ці обставини повинні враховуватись припідготовці до допиту».
В деяких випадках допит за місцем перебування свідка або необхідний, абодоцільний. Так, допит осіб похилого віку, осіб, які страждають недугою, щоунеможливлює або суттєво ускладнює їх явку в кабінет слідчого, хворих требапроводити за місцем їх знаходження. Такої ж рекомендації про місце допиту требадотримуватись відносно неповнолітніх свідків – вони більш природно і вільнобудуть себе почувати, а значить повно і невимушено давати показання у звичнійдля себе обстановці (за місцем проживання, в школі), ніж в кабінеті слідчого.
7. Вирішивши питання про місце і час допиту, слідчий повинен також ретельнопродумати форму виклику свідка. Законом встановлено, що слідчий може викликатисвідка на допит повісткою, телефонограмою або телеграмою. Неповнолітній свідоквикликається через законного представника (ст. 166 КПК України). Виклик надопит свідка не повинен по можливості бути для нього несподіваним і неприємнимза формою. Бажано не викликати свідків на допит через працівників міліції, колинеобхідність цього не диктується надзвичайними обставинами (ухилення свідка відявки).
Бувають випадки, коли одночасно необхідно викликати кілька свідків, тодіслідчий повинен створити обстановку, при якій свідки по одній справі не могли бспілкуватись один з одним до допиту.
При виклику свідка слідчий повинен так розрахувати час, щоб не допуститидовгого очікування свідків, бо це негативно відбивається на достовірності йогопоказів. Адже, очікуючи, свідок хвилюється, нервує, що призводить до втоми, врезультаті чого свідок може упустити суттєві для справи подробиці.
Із сказаного випливає, що слідчий завжди повинен намагатись створити такіумови, таку обстановку, яка б сприяла одержанню у свідка найбільш точних,найбільш достовірних показань.
Підводячи підсумок, слід наголосити, що успішне вирішення завдання допиту(одержання достовірних показань свідка) визначається насамперед якістюпідготовки до проведення цієї слідчої дії.
3. Тактичні прийоми проведеннядопиту
Правила допиту свідка регламентовані кримінально-процесуальним законом.Точне дотримання встановленого законом порядку проведення допиту свідка вжесаме по собі забезпечує одержання найбільш достовірних показань. Коло обставин,по яких може бути допитаний свідок, визначається предметом доказування,обставинами конкретної кримінальної справи, особистістю допитуваного і тимоб’ємом інформації, яким він може володіти.
Перед тим, як почати допит свідка, слідчий повинен шляхом перевіркидокументів впевнитись в особистості допитуваного. Недотримання цього правиламоже призвести до небажаних результатів, так як слідчій практиці відомі випадкиявки на допит підставних свідків.
Впевнившись в особистості свідка, слідчий заповнює анкетну частинупротоколу, а потім повідомляє свідку, по якій справі він викликаний для допиту.Саме під час запису анкетних даних в протокол на думку Р.С.Бєлкіна слідчий можевстановити контакт із допитуваним. Слідчий може виходити за рамки протоколу,цікавитись не тільки анкетними, але й іншими данними про особу свідка (йогоумови життя, роботи, його оточення).
Велике значення має і попередження свідка про відповідальність за відмовувід дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань (ст… 71 КПК України).Оскільки це попередження повинне служити певною гарантією для отриманнянайбільш достовірних показань, то звідси і висновок, що слідчий не може до цієїпроцесуальної дії відноситись формально. В кожному конкретному випадку, взалежності від данних, які є про свідка і оцінки слідчим його психічного станув момент допиту, попередження про відповідальність повинно носити в різнихвипадках різний характер і робитись в різній формі. Якщо слідчий допитуєдобросовісного свідка, то насамперед, він повинен домогтись того, щоб свідокправильно зрозумів відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
При допиті свідка, який зацікавлений в результаті справи, слідчий повиненроз’яснити йому, що його покази будуть піддані перевірці і у випадкувстановлення в його показах неправди, він буде притягнутий до кримінальноївідповідальності. При цьому свідку можна запропонувати самому прочитати вКримінальному кодексі України зміст відповідних статтей. Закон також вимагаєвід слідчого з’ясувати перед допитом відношення свідка до потерпілого іобвинуваченого. З’ясування такого відношеннямає суттєве значення для правильної оцінки показань свідка і прийняттянеобхідних заходів для усунення впливу цього відношення на результат допиту.Одним з важливих завдань слідчого при допиті свідка являється встановленняпсихологічного контакту, який виражається в схиленні свідка до відвертості і вщирому його бажанні повідомити всі відомості, які відомі йому по справі. Прибудь-яких обставинах допиту слідчий повинен бути коректним, об’єктивним,вічливим, володіти собою, знаходити спільну мову навіть в тих випадках, колийому очевидно, що свідок говорить неправду. Проводячи допит, слідчий повиненпрагнути викликати до себе повагу та довіру.
Допит свідка повинен починатись пропозицією розповісти все, що йомувідомо по справі. Це базується на тому, що перед допитом слідчий не знаєповноти обізнаності свідка по конкретній справі. Практиці відомі випадки, колисвідки повідомляли набагато більше, ніж передбачав почути від них слідчий. Крімтого, з вільної розповіді слідчий одержує додаткову можливість більш чіткосформулювати питання, які він хоче поставити допитуваному.
Викладення свідком тих чи інших данних в зручній для нього послідовностіполегшує їх згадування, сприяє більш повному відтворенню закарбованого впам’яті. «При викладенні своїх показань свідки іноді висловлюють свої висновкита пропозиції, що стосуються обвинуваченого. Слідчий повинен прислуховуватисьдо них і з’ясовувати, на підставі чоговін прийшов до них і якимифактами він може їх обґрунтувати. В іншому випадку ці заяви (як голослівні) неможуть бути прийняті до уваги.».
Слідчий може рекомендувати свідку певну послідовність викладення тоді,коли останньому треба дати показання по багатьох епізодах і сам він затрудняється у виборі такоїпослідовності. В деяких випадках слідчий із тактичних міркувань можезапропонувати свідку спочатку висвітлити певний факт, а потім розказати про всеінше. Мета такого прийому «…або направити розповідь в певне русло – на з’ясування найбільш важливих обставин,або утримати свідка від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчийможе передбачити. В останньому випадку, давши правдиві показання про один факт,допитуваний буде змушений, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти іпро інші факти».
При допиті важливе значення має також об’єктивність слідчого і хорошезнання ним матеріалів справи. Це одна із обставин, яка дозволяє слідчомутактично правильно побудувати допит. При цьому важливо, щоб у свідка склалосьвраження, що слідчому вже все відомо по даній справі, і приховувати якісьобставини не варто. В тому випадку, якщо свідок під час вільної розповідіповністю висвітлить всі обставини і події, які цікавлять слідчого, то задаватийому питання немає необхідності. Але частіше всього свідок під час вільноїрозповіді не вичерпує теми допиту. Шляхом постановки доповнюючих, уточнюючих іконтрольних запитань слідчий повинен доповнити показання свідка.
Доповнюючі – це питання, які задаються з метою доповнення одержанихпоказань, ліквідацію прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізаціюпоказань. Уточнюючі питання можуть бути задані з метою деталізації показань,але частіше – для конкретизації, уточнення одержаних відомостей.
Контрольні питання задаються з метою перевірити одержані показання.
Не слід задавати свідку питання які йому незрозумілі внаслідок його низькогозагальноосвітнього рівня, або являються не конкретними. Заборонено задаватинавідні питання, в постановці яких закладена очікувана відповідь. Питання, якізадаються свідкові, повинні відноситись до предмету допиту, витікати одне зодного, бути чітко і граматично правильно сформульованими і, як правило,передбачати розгорнуту відповідь.
Під час вільної розповіді свідка слідчий повинен уважно слухати його іробити собі помітки на аркуші паперу або ж в плані допиту. «Допитуванийпостійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавленийв його показаннях».
При допиті свідка бувають обставини, коли він добре пам’ятає окремідеталі справи, але не хоче про них говорити взагалі, або дає завідомонеправдиві показання. Загальноприйнятим порядком допиту недобросовіснихсвідків, які дають завідомо неправдиві показання або ж замовчують окремі факти,являється такий порядок, коли слідчий підводить свідка до думки пронеобхідність розказати правду не погрозами, не проханням, а твердою логікоюфактів, які вже відомі слідчому.
Ратінов А.Н. і Адамов Ю.П. варіанти недобросовісної поведінкидопитуваного, або форми неправди класифікують наступним чином:
1. приховування справжніхфактів;
2. заперечення справжніх фактів;
3. ствердження вигаданих фактів;
4. приховування справжніх іповідомлення вигаданих фактів;
5. спростування справжніх і повідомлення вигаданих фактів.
Неправду можна розділити на активну і пасивну. Активна неправдапередбачає переробку дійсних подій і повідомлення неправдивих свідчень, апасивна полягає у замовчуванні справжніх фактів без заміни їх будь-якимиіншими.
Після того, як слідчий вислухав вільну розповідь та відповіді назапитання свідка, він може помітити, що особа говорить неправду або замовчуєпро відомі факти події. При цьому слідчий повинен прикласти всі знання і досвід,щоб вияснити причини цього і прийняти міри для їх подолання до закінченнядопиту. Якщо слідчий прийшов до висновку, що свідок дає завідомо неправдивіпоказання, він повинен ставити питання свідку таким чином, щоб одержати від ньогоконтрольні дані, за допомогою яких можна перевірити правдивість його показів.
Для своєчасного виявлення недобросовісних показань, особливо важливезначення має виконання тактичного правила про максимальну деталізацію показань допитуваного, одержання віднього розгорнутих, вичерпно повних пояснень по всіх обставинах, які відносятьсядо справи. Деталізація показань створює сприятливі умови для їх перевірки і приподальшому розслідуванні і часто стримує свідка від безпідставної змінипоказань. Хороший ефект при викритті лжесвідчення дає застосування такоготактичного прийому, який полягає в тому, що слідчий задає додаткові питання вшвидкому темпі. Прискорення темпу допиту створює дефіцит часу, позбавляєдопитуваного можливості ретельно обґрунтувати кожну відповідь, посилює емоційнунапругу свідка, в зв’язку з чим недобросовісні свідки часто проговорюються. Уконфліктних ситуаціях, коли свідок приховує інформацію, можна застосовуватинаступні прийоми психологічного впливу: переконання, звернення до почуттів гідності,гордості справедливості, тощо. Можна також застосувати і інший прийом, якийполягає в тому, що частину допиту слідчий проводить у формі вільної бесіди, підчас якої створюється враження хорошої обізнаності про інтереси, захоплення та обставиниособистого життя свідка. При цьому питання, які відносяться до суттєвихобставин, вкраплюються в цю розмову. Правдиво відповідаючи на питання провласні інтереси, свідок не встигає переключити увагу і за інерцією говоритьправду у відповідь і на питання слідчого. Такий прийом називається непрямимдопитом.
Неслід покладати надію на будь-який один тактичний прийом. Тактичні прийомиповинні застосовуватись в комплексі.
Вюридичній літературі висловлюються позиції щодо регламентації застосування підчас провадження допиту можливостей інструментальної діагностики емоційноїнапруженості людини – детекторів брехні. Застосування його, на думку С.Стахівського, є неприйнятним, оскільки названа діагностика позбавленаоб’єктивності. Аджевідомо, що незалежно від причетності до злочину, різні люди виявляютьнеоднакову емоційну реакцію на зовнішні подразники. Крім того, особи, які засвоїм складом характеру є боязкими, соромливими, завжди проявляють більшуемоційну напруженість ніж досвідчені злочинці.
4. Тактика допиту неповнолітніхсвідків, глухих та німих свідків
Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Йогосуть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей прообставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Це положення стосуєтьсятакож допиту неповнолітнього свідка.Відразу слід зауважити, що допитнеповнолітніх як свідків повинен мати місце лише у крайніх випадках, коли безїх свідчень не можна установити істину.
Особливими тактичними прийомами, що застосовуються під часдопиту неповнолітніх, є роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань,демонстрування поінформованості про обставини життя допитуваного, йогоінтереси, роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошенихматеріалів.
Неповнолітні, як правило, допитуються у формі бесіди,оскільки в них ще малий запас слів і вони не завжди можуть побудувати зв’язнувільну розповідь. Неприпустимо перебивати підлітка під час розповіді, виражатийому недовіру. Формулювати питання треба з врахуванням віку і розумовогорозвитку свідка, щоб вони були короткими.
Розмовляти з неповнолітнім слідчий повинен рівним і спокійнимтоном. Але якщо перед слідчим сидить розв’язний підліток, який веде себе з викликом, то зним треба дотримуватись більш суворого й офіційного тону. Однак, в розмові зпідлітком треба уникати насмішок, окриків або інших якихось зауважень, якіпринижують гідність підлітка, його почуття. При допиті неповнолітнього свідкаможна зустрітись з таким фактом, що він або з самого початку не хоче говорити,або доводить свою розповідь до певних моментів і припиняє. Це пояснюєтьсярізноманітними причинами, в залежності від яких і повинні застосовуватисьвідповідні тактичні прийоми допиту. Причиною такої поведінки свідка може бутизамкнутий характер, сором’язливість, дія на нього незвичної офіційноїобстановки. Розговорити такого свідка можна в процесі бесіди на близькі іцікаві йому теми.
При допиті важливим є встановлення непримусового контакту знеповнолітнім свідком, створення при цьому доброзичливої обстановки. З цієюметою, особливо у неповнолітнього свідка віком до 14 років, а також віком до 16років, з'ясовуються (у формі, доступній їх розумінню) анкетні дані. При цьомуможуть задаватися запитання на абстрактні теми. Встановивши необхідний контакт,неповнолітньому свідкові (віком до 16 років) роз’яснюється його обов’язок«говорити тільки правду» про відомі йому обставини. Після чого свідкові упростій для його розуміння формі задаються запитання при суворому їх контроліголовуючим. При цьому не можна допускати навідні запитання, підказки і т. ін.Неповнолітні свідки віком до 16 років про кримінальну відповідальність завідмову від дачі показань та завідомо дані неправдиві показання непопереджуються (ч. 3 ст. 168 КПК України).
Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудомсуду — віком до 16 років проводиться у присутності педагога, а при необхідності— лікаря, батьків чи інших представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПКУкраїни). Важливо, щоб ці особи не були зацікавлені у результатах розглядусправи. Вони викликаються з метою створення у судовому засіданні обстановки,яка виключала б можливість негативного впливу на психіку неповнолітньогосвідка. Вважається доцільним виклик до суду педагогів, у яких цей свідокнавчається. Переддопитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником зприводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитаньнеповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.
У випадках, коли присутність підсудного у залі судовогозасідання може негативно вплинути на повноту і достовірність показаньнеповнолітнього свідка або коли цього вимагають інші інтереси справи, допитнеповнолітнього свідка за ухвалою (постановою) суду має бути проведений увідсутності підсудного. Але у цих випадках після повернення підсудного до залусуду суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йомуможливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показаньсвідка (ч. ч. 3, 4 ст. 307 КПК України).
Кримінально-процесуальний закон при необхідності допускає можливістьдопиту німих, глухих свідків, а також свідків, які не володіють мовоюсудочинства. Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться заправилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи вдопиті свідка зазначається в протоколі.
Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальнимстановищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий абонімий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставитизапитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, моженаписати в протоколі свої показання власноручно.
Для фіксації показань німих і глухих свідків доцільно використовувативідеозапис. Запис таких допитів допомагає в подальшому, при виникненні сумнівіввизначити правильність і повноту перекладу і усунути протиріччя, які виникли узв’язку з цим.
Висновки
Дослідивши тактику допиту свідка, можна зробити наступні висновки:
1. Свідком у справі може бутикожна особа, якій відомі обставини, що стосуються данної справи. Свідок можебути допитаний про обставини, що підлягають встановленню, а також про факти, щохарактеризують особу обвинуваченого, підозрюваного;
2. Центральними психологічнимиособливостями допиту є діагностика істинності показань, прийомів правомірногопсихологічного впливу з метою отримання правдивих показань, методів викриттянеправдивих показань;
3. Допит є найбільшпоширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваноїособи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановленняістини у справі. Допитсвідка за своєю природою — процес передачі інформації від свідка слідчому. Iсаме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чипотерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичніприйоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону;
4. Мета кожного допиту – з’ясувати об’єктивну істину, а звідсивипливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Підготовкадо допиту включає наступні етапи:
- вивченняматеріалів справи;
- детальневивчення особистості свідка, його відношення до події;
- підготовкадоказів, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові докази, висновкиекспертиз);
- складенняплану допиту;
- вирішенняпитання про час і місце проведення допиту та про форму виклику свідка;
5. Для успішного проведеннядопиту, слідчий повинен бути добре обізнаний в обставинах справи та бутиоб’єктивним. Слідчому також не слід покладатись лише на певний один тактичнийприйом, вони повинні застосовуватись у комплексі;
6. Одним з важливих завданьслідчого при допиті свідка являється встановлення психологічного контакту, якийвиражається в схиленні свідка до відвертості і в щирому його бажанні повідомитивсі відомості, які відомі йому по справі;
7. Слідчий повинен оцінювати іперевіряти показання свідків, усуваючи в них протиріччя, які виявляються врезультаті непорозумінь, неправдивих свідчень, забування шляхом постановки уточнюючихзапитань;
8. При допитінеповнолітнього свідка важливим є встановлення непримусового контакту,створення при цьому доброзичливої обстановки. Слідчий повинен пам’ятати, щонеповнолітні більше схильні до навіювання та впливу з боку інших осіб.
Списоквикористаної літератури
Нормативнийматеріал
1. Конституція України.- ВідомостіВерховної Ради.- 1996.-№ 30.
2. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни.- Відомості Верховної Ради. – 1961.- № 2.
Література
3. Тертишник В.М.- Науково-практичний коментардо Кримінально-процесуального кодексу України.- К.: А.С.К.-2005.;
4. Михеєнко М.М. Проблеми розвиткукримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер.- 1999.;
5. Ратінов А.Р., Адамов Ю.П. –Лжесвідчення. – М.: Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці мірпопередження злочинності.- 1976.;
6. Доспулов Г.Г.,- Психологія допиту напопередньому слідстві.- М.: Юридична література. – 1976.;
7. Васильєв А.Н., Карнєєва Л.Н. –Тактика допиту при розслідуванні злочинів. – М.: Юридична література. – 1970.;
8. Гора І.В., Колесник В.А., — Криміналістика. Криміналістична практика.,-К.: Алеута.,- 2005.;
9. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., — Кримінальний процес України. Підручник.- Юрінком Інтер.-2004.;
10. Салтевський Л.В.,- Криміналістика.-К.: Кондор,-2005.;
11. Шеремет А.П., — Криміналістика.Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.;
12. Стахівський С.- Допит, як спосібодержання показань свідка.,- Право України. – 1997.- № 7 – с. 30-33.;
13. Коновалова В.Є., — Допит: тактика іпсихологія.- Х: Консул. – 1999.;
14. Справочник следователя. Практическоепособие.- М.: «Юридическая литература».- 1990.