МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНИХ СПРАВ
КРИМСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНИХ СПРАВ
Кафедра теорії та історії держави і права
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни: «Теорія держави та права»
на тему: «Сутність поняття галузі права у контекстізагальної системи права та законодавства»
Виконав:
курсант 1 курсу 3взводу
Літвінова В.Л.
Перевірив:
Поклонська О.Ю.
м. Сімферополь, 2010 р
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1.система права: поняття, підходи, структура
1.1 Загальне поняття про системуправа
1.2 Структура системи права запредметом і методом
Розділ 2.теорІя та практика розподілу права за галузевою ознакою
2.1 Поняття «галузь права»у юридичний думці
2.2 Співвідношення категорій «галузьправа» та «галузь законодавства»
2.3 Галузеве право України: проблемисистематизації та кодифікації
Висновок
Література
ВСТУП
Актуальністьтеми курсової роботи полягає в тому, що вітчизняна система права потребуєобґрунтування нових концептуальних засад свого розвитку і перебуває у станіреформування в умовах незалежності України та ринкових відносин. Ці об’єктивніперетворення української системи права зумовлюють необхідність глибокого івсебічного аналізу усіх його провідних галузей. Але такі дослідження неможливібез виявлення системних властивостей галузевих норм і детальної характеристикивнутрішньої структури різних галузей. Законодавство не може ефективнофункціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані таузгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічноюпобудовою. Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху допобудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правовихактів за галузевою ознакою є досить актуальною сьогодні.
Ступіньвивченості. Проблема системи права, зокрема його структурування за галузямизацікавила багатьох вітчизняних дослідників, серед яких О. Бабкін, І. Білас, К.Волинка, О. Зайчук, М. Кельман, А. Колодій, П. Рабинович, Н. Оніщенко, О. Скакун,В. Сухонос, Г. Федоренко та ін. Окрім того, використовувались спеціальнідослідження В. Антоненка, А. Граціанова, О. Рогача з питань систематизації такодифікації галузевого права взагалі, а також, як приклади, з трудового права(О. Жолневич, П. Проскуряков) та фінансового права (Т. Ямненко).
Метоюкурсової роботі є розкриття сутності поняття галузі права у контексті загальноїсистеми права та законодавства.
Досягненняцієї мети можливе за умови вирішення наступних дослідницьких завдань:
1)дослідити поняття системи права;
2)охарактеризувати головні підходи до структурування право (за предметом абометодом);
3)розкрити зміст поняття «галузь права», зокрема дискусійні питаннящодо його визначення;
4)проаналізувати співвідношення понять «галузь права» та «галузьзаконодавства»;
5)визначити значення галузевого структурування права для національної правовоїсистеми.
Методидослідження становлять базові науково-теоретичні положення, що єзагальноприйнятні юридичною наукою. За допомогою порівняльного методуз’ясовувались спільні та відмінні проблеми побудови системи права в Україні таза межами нашої держави. Методом історичного аналізу досліджувався процесформування системи права, розглядалися особливості становлення та розвиткуїхніх структурних утворень. Системно-структурний метод дав можливістьрозглянути досліджувані явища в єдності та багатоманітності їхніх елементів тавідобразити об’єм і зміст таких понять, як «система права», «галузьправа», «галузь законодавства». Формально-логічний таструктурно-функціональний методи використані для дослідження чинногозаконодавства з метою групування галузей права і виявлення недоліків їхіснуючого структурування, а формально-юридичний – при тлумаченні правових норм.
Практичнезначення дослідження полягає в тому, що питання про систему права неодноразовобув та залишається предметом дискусій серед широкого кола фахівців-правознавців.Підвищений інтерес до цього питання пояснюється великим теоретичним іпрактичним його значенням. Від правильного його вирішення залежать напрямкисистематизації та кодифікації законодавства за галузевою ознакою, проведеннянаукових досліджень у царині правознавства, викладання юридичних дисциплін.
правогалузь законодавство юриспруденція
Розділ 1. система права: поняття, підходи, структура
1.1Загальне поняття про систему права
Будь-якасистема – це упорядкована сукупність елементів, взаємопов’язаних івзаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність,характеризується внутрішньої цілісністю і автономністю функціонування. Будь-якасистема передбачає два основних компоненти: по-перше, структуру, тобто певний «набір»стосовно самостійних елементів у рамках єдиного процесу або явища, а, по-друге,взаємодію елементів структури. За іншим визначенням структура – це єдністьелементів, закон зв’язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, воназабезпечує зберігання цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас.При цьому єдність елементів передбачає їх взаємодію між собою, що є способоміснування системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєріднихвластивостей, притаманних системі у цілому.
Поняттясистеми безпосередньо стосується правознавства. У юридичній літературіутвердилася думка, що система права – це обумовлена економічним і соціальнимустроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичнихнорм і одночасно їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права.Ще одне визначення системи права – об’єктивно зумовлена і узгоджена в їїскладових частинах внутрішня організація права тієї чи іншої держави [23, С.386]. Єдність правових норм, що об’єднуються у складну конструкцію, поділену запринципом ієрархії на певні правові утворення, пояснюється єдністю державноїволі; правової системи; механізму правового регулювання та принципів права;єдністю кінцевих цілей та завдань, які стоять перед суспільством. Система правамає такі характерні риси:
· розкриває внутрішню побудову, організацію права,співвідношення його структурних елементів;
· має об’єктивний характер, відображає реальний стан суспільнихвідносин;
· складові елементи системи права відповідають усім вимогамсистемності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;
· як цілісне структурне утворення, система права має рисиєдності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатностіїх до поділу; обумовленості матеріальними умовами життя суспільства,об’єктивними потребами та інтересами соціального прогресу [23, С. 389].
Існуєкілька класифікацій системи права. Так, за призначенням виділяють матеріальне іпроцесуальне право, за характером урегульованих відносин – приватне і публічнеправо, а за формою права – звичаєве, прецедентне, договірне і статутне право(табл. 1.1).
Таблиця1.1. Класифікація системи праваОзнака Вид права За призначенням
Матеріальне
Процесуальне За характером врегульованих відносин
Приватне
Публічне За формою права
Звичаєве
Прецедентне
Договірне
Якщоматеріальне право – це нормативна основа регулювання суспільних відносин увсьому їх комплексі та за галузями права, то процесуальне право – сукупністьправових норм, якими регулюється процедура реалізації матеріальних норм права.Норми матеріального права безпосередньо регулюють суспільні відносини, тоді якнорми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріальногоправа. Якщо до матеріального права належать норми кримінального чи цивільногоправа, то до процесуального – норми кримінально-процесуального іцивільно-процесуального права.
Розподілправа на приватне та публічне також має глибокий теоретичний зміст. Підприватним правом розуміють систему норм, які регулюють відносини, заснованіна приватних інтересах, незалежності та ініціативі індивідуальних власників іоб’єднань (корпорацій) під час їх діяльності та в особистих стосунках, у тойчас як публічне право є системою правових норм, якими регулюються суспільнівідносини у сфері публічної влади. На відміну від публічного права, яке регулюєі захищає загальні (публічні) інтереси держави, приватне право спрямоване назахист приватних інтересів відповідно до принципів свободи та рівності всіхсуб’єктів. До приватного права належать цивільне, сімейне, банківське і трудовеправо тощо. До публічного права – конституційне, муніципальне, адміністративне,кримінальне, кримінальне-процесуальне, цивільно-процесуальне і фінансове право.
Нарешті,за формою права прийнято розрізняти звичаєве право (сукупність звичаїв,що регулюють певну сферу суспільних відносин); прецедентне право (сукупністьюридичних прецедентів, що регулюють ту чи іншу галузь або підгалузь права) та договірнеправо (сукупність нормативних договорів, які регулюють певну сферу суспільнихвідносин). У юридичній літературі також є поняття «статутне право» (іншіназви – право законів, кодифіковане, декретне право), що визначає сукупністьнорм права, що закріплені в нормативно-правових актах, які регулюють певнугалузь права [15, С. 76].
1.2Структура системи права за предметом і методом
Структурасистеми права формується згідно з предметом і методом правового регулювання.Предметом правового регулювання є сукупність соціальних відносин певного виду,що підлягають правовому регулюванню. Метод правового регулювання – це набірюридичного інструментарію (прийомів та засобів), за допомогою яких державаздійснює необхідний вплив на вольову поведінку учасників суспільних відносин[Федоренко, С. 175]. У структуру предмета входять: суб’єкти та їх поведінка,явища навколишнього світу та соціальні цінності, з приводу яких люди вступаютьу правові відносини. Іншими словами, це сфера, на яку право поширює свою дію[24, С. 89].
Методправового регулювання має такі структурні компоненти:
· встановлення меж регулювання відносин;
· видання нормативних актів, що передбачають права і обов’язкисуб’єктів;
· наділення учасників суспільних відносин правоздатністю ідієздатністю, що дозволяють їм вступати в різноманітні правові відносини;
· визначення мір відповідальності на випадок порушення цихнастанов.
Отже,метод правового регулювання – це набір юридичного інструментарію (прийоми тазасоби), за допомогою якого держава здійснює необхідний вплив на вольовуповедінку учасників суспільних відносин. Поряд із загальним методом правовогорегулювання існують і конкретні методи, характерні для тих чи інших галузейправа. До них належать: імперативний, диспозитивний, заохочувальний,рекомендаційний, метод автономії і рівності сторін, переконання і примусу.
Імперативнийметод – це метод владних приписів, що містять у собі, як правило,норми-заборони. Він використовується, головним чином, у кримінальному,адміністративному і деяких інших галузях права.
Диспозитивнийметод даєсуб’єктам відому альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в межахзакону. Цей метод більш притаманний цивільному, комерційному праву та ін.
Методзаохочення властивий переважно трудовому праву, де діють пільговісистеми, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленостіробітників, підвищення своєї кваліфікації, опанування нових професій та ін. Діяцього методу охоплює, зокрема і галузь адміністративного права, коли мова йдепро нагородження відзнаками Президента і медалями, присвоєння почесних звань.
Методавтономії і рівності сторін важливий для процесуальних галузей права, депозивач і відповідач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковомупроцесуальному становищі один перед одним, законом і судом, їхні відносинихарактеризуються самостійністю. Рівністю суб’єктів відрізняються також багатоцивільних правовідносин.
Усільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, за допомогоюякого держава шляхом організаційної допомоги і сприяння будує свої відносини зфермерськими й іншими сільськогосподарськими організаціями. Як особливі методиправового регулювання використовуються переконання і примус, що виступають якнеобхідні засоби впливу на свідомість та поведінку людей. У певному поєднаннівони існували й існують у всіх правових системах. Вони притаманні як для правав цілому, так і для окремих його галузей. Слід також зазначити, що всі вказаніметоди правового регулювання тісно взаємопов’язані між собою і, як правило,використовуються у поєднанні один з одним [23, С. 234]. Структура права складаєтьсяз норм права, що об’єднуються в інститути і субінститути права. Інститут права– група взаємопов’язаних норм права, що регулюють окремий вид суспільнихвідносин. Правові інститути здійснюють комплексний вплив на поведінку фізичнихта юридичних осіб у різних сферах суспільного життя. В цілому саме право, йогоінститут формується об’єктивно, а однією з основних ознак останнього етривалість існування. За певних обставин стабільний інститут права можеоформитись у галузь чи підгалузь права, як це, наприклад, сталося з авторськимправом. Саме останнє в умовах формування постіндустріального суспільстваперетворилося з інституту цивільного права на його підгалузь. Те ж саме сталосяз правом соціального забезпечення, яке з інституту трудового права оформилося всамостійну галузь права (див. таблицю 1.2).
Таблиця1.2. Класифікація інститутів праваОзнака Інститути права За сферою розповсюдження
Галузеві
Міжгалузеві За спрямованістю дії
Регуляторні
Охоронними За роллю в правовий системі
Матеріальними
Процесуальними
Прикладомгалузевих інститутів є інститут дарування, адже порядок укладання, права таобов’язки за договором дарування регулюються виключно галуззю цивільного права.Прикладом міжгалузевого інституту є інститут договору, який застосовується як уцивільному праві (той же договір дарування), так і в інших галузях права:сімейне (шлюбна угода), трудове (трудовий контракт), конституційне(конституційний договір), міжнародне (міжнародний пакт) тощо. Міжнароднеправо розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення,багатства й могутності. Воно спрямоване на дотримання стабільності уміжнародному житті й на заохочення торгових та інших контактів між державами.Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протирічіз нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, маютьперевагу.
Якщорегуляторний інститут пов’язаний, наприклад, з купівлею або продажем, тоохоронний інститут стосуються цивільно-правової відповідальності. Матеріальнимє інститут спадкування, а процесуальними – інститут притягнення до кримінальноївідповідальності. Іноді правовий інститут, крім норм права, може складатися зсубінститутів і об’єднуватись не в галузі права, а в підгалузі. У такому сенсісубінститут права – це сукупність правових норм, що регулюють певний різновидсуспільних відносин [24, С. 131].
Характерноюознакою інституту права є його функціонування на основі певних, притаманнихлише даному інституту права принципів. Так, інститут виборчого права вдемократичній державі побудований на засадах загального, прямого, рівноговиборчого права при таємному голосуванні. В умовах же авторитарної державивиборче право ґрунтувалося на принципах цензового підходу за певними ознаками(стать, класова приналежність та соціальне походження, матеріальний достаток).
/>Розділ 2. теорія та практикарозподілу права за галузевою ознакою
2.1Поняття «галузь права» у юридичний думці
Длясистематизації права велике значення має зміст поняття «галузь права».З одного боку, галузь права – це така структурна частина права, одиниця йогосистеми, якої закономірно притаманні специфічний предмет, метод, механізм,принципи регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. У такомутеоретичному аспекті усі галузі права, як елементи його системи, є однакові тахарактеризуються одними й тими ж об’єктивними показниками. З другого боку,галузь права – це той самий структурний компонент його системи, але тількиузятий вже не безвідносно до його емпіричних ознак і властивостей, а конкретно,з характерними для галузі соціальним призначенням, правовим змістом і формоюйого виразу, регулятивним і охороннозахисним механізмом, метою та завданнями.Отже, мова тоді йде про галузі права не взагалі, абстрактно, а цілкомвизначено, скажемо, про галузі цивільного, кримінального, трудового права,котрі емпірично розрізнюються в реальній системі права (так само, як і усистемі законодавства). Для того, щоб та чи інша сукупність (частина) правовихнорм могла бути визнана як галузь права, вона повинна мати усі необхідніоб’єктивні ознаки елементу системи права. У відсутність хоча б однієї з такихознак відповідна сукупність (частина) правових норм не може розглядатись уякості галузі права [17, С. 55].
Галузьправа– порівняноавтономна в системі права сукупність правових норм та інститутів, якимирегулюються однорідні суспільні відносини. Галузь права є основним елементомсистеми права. Як частина цілого галузь права взаємодіє з іншими галузями і зсистемою права в цілому. Існує кілька критеріїв щодо класифікації галузей права(див. табл. 2.1).
Таблиця2.1. Класифікація галузей праваОзнака Галузь права За генезисом правового регулювання
Галузі системоутворюючого рівня
Галузі методоутворюючого рівня
Галузі предметного рівня За предметом і методом правового регулювання
Профілюючі галузі
Спеціальні галузі
Комплексні галузі
Українськийдослідник Д. Лук’янець пропонує поділ галузей відносно відповідної функціїправа, відносно генезису правового регулювання. При цьому він виділяє галузі,що розташовані на системоутворюючому, методоутворюючому та предметоутворюючомурівнях. На системоутворюючому рівні розміщені правові норми, що визначають колопервинних суб’єктів права та їх правовий статус. Це зумовлено тим, що необхідновзагалі окреслити коло можливих суб’єктів права і визначити їх правовеположення. До галузей права, які розміщені на системоутворюючому рівні,належать, насамперед, конституційне право, адже Конституція України визначаєправові статуси громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування.На думку вченого, оскільки правові статуси складаються не тільки з комплексуправ та обов’язків суб’єктів права, а й з їх правосуб’єктності, то цілкомлогічним є віднесення до конституційного права тих процесуальних норм, якими регламентуєтьсяпорядок створення зазначених органів і порядок набуття фізичними особамигромадянства [14, С. 4-5].
Усвою чергу, вітчизняний дослідник П.Д. Проскурякова дійшов висновку, що «утеорії права вироблено спеціальні критерії, за допомогою яких здійснюєтьсярозподіл усієї системи права на окремі самостійні галузі права». Такимикритеріями, на думку цього дослідника, прийнято вважати предмет правовогорегулювання, метод, принципи права, наявність системи законодавства,зацікавленість законодавця у виділенні окремої галузі тощо" [18, С.185-186].
Наступнимпитанням правового регулювання є питання стосовно його методів. Саме тому всистемі права далі час методоутворюючий рівень. Згідно з ним у характеристицігалузей права домінуючим буде саме метод правового регулювання. До таких галузейналежить:
· адміністративне право, що спирається виключно наімперативний метод, тобто метод команд;
· цивільне право, що спирається виключно надиспозитивний метод, який надає сторонам певну автономію;
· судове право (цивільний процес, кримінальний процестощо), що орієнтується як на диспозитивний метод (рівноправність сторін усуді), так і на імперативний метод (суд має стосовно сторін відповідні владніповноваження).
Третімрівнем системи права є предметний рівень. Особливістю предметних галузей праває те, що основним критерієм їх виділення є суто предмет правового регулювання,і на цьому рівні практично збігаються галузь права і галузь законодавства.Класифікацію предметних галузей можна здійснювати за такими критеріями:
· за характеристикою суб’єктів правовідносин – банківське,сімейне право;
· за об’єктом правовідносин – житлове, земельне, фінансове право;
· за змістом правовідносин – господарське, підприємницьке право.
Протеіснують також інші класифікації. Так, деякі дослідники окремо за предметомправового регулювання виділяє міжнародне право (міжнародне приватне іміжнародне публічне право) і національні галузі права. Академік НАН України Ю.Шемшученко виділяє профілюючі, спеціальні і комплексні галузі права [23, С.56]. За його визначенням – профілюючі галузі – це галузі права, щохарактеризуються чітким предметом і методом правового регулювання. Допрофілюючих галузей належать норми: конституційного, цивільного,адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального іцивільно-процесуального права. Спеціальні галузі – це галузі права, щоутворилися на основі інститутів чи підгалузей профілюючих галузей права згідноа першим законом діалектики. До спеціальних галузей права належать сімейне(сімейне право було підгалуззю цивільного права), трудове, фінансове (булопідгалуззю адміністративного права), виправно-трудове право і право соціальногозабезпечення (було правовим інститутом). Комплексні галузі – це галузі права,що утворилися на межі профілюючих чи спеціальних галузей права і характеризуютьсячітким предметом правового регулювання і комбінованим методом. У даному випадкукомбінований метод полягає в поєднанні імперативного і диспозитивного методу.До комплексних галузей права належать аграрне, екологічне, господарське право.Так, наприклад, господарське право поєднує методи адміністративного тацивільного права.
Нарешті,слід визначити таке поняття, як підгалузь права. Це частина певноїгалузі права, яка об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільнівідносини, що мають певне самостійне значення в межах її відповідного типу.Наприклад, цивільне право складається з підгалузей: право власності,зобов’язальне, спадкове, авторське право тощо. Фінансове право можна поділитина підгалузі банківського та податкового права. Підгалузями природно-ресурсногоправа є лісове, надрове, водне права. Підгалузь права є необов’язковимструктурним елементом системи права, адже в процесуальних галузях вона відсутня[23, С. 57].
2.2Співвідношення категорій «галузь права» та «галузь законодавства»
Системаправа дуже тісно пов’язана із системою законодавства – зовнішньою формою права,що виражає побудову його джерел, тобто систему нормативно-правових актів. Правоне існує поза законодавства, а законодавство у широкому його розумінні майжетотожне праву.
Можливідва трактування законодавства: широке і вузьке. Широке трактування включає впоняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органівуправління та ін.), вузьке – акти законодавчих органів (закони і постановипарламенту про введення цих законів у дію). У СРСР під законодавствомрозумілися всі нормативно-правові акти держави, чим знижувалася значимістьзакону, відбувалася його девальвація. Закон «обростав» підзаконними,особливо відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законностіта правопорядку в державі нівелювалося. Нині перевага віддана вузькомутрактуванню законодавства [21, С. 202].
Уконтексті досліджуваної проблеми велике значення має питання поняття, ознак іструктури системи законодавства. Законодавство України не може функціонувати,якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані, узгоджені івзаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Системазаконодавства – це єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави,структурованих на складові елементи залежно від характеру врегульованихнормативним актом відносин і його юридичної сили. Для системи законодавствахарактерними є то, що вона включає сукупність нормативно-правових актів; маєформу диференційованої системи; заснована на принципах субординації ікоординування її структурних елементів. Структура системи законодавства – цевнутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що виражається вїх узгодженості і поділі на галузі та інститути законодавства.
Утакому контексті галузі законодавства – це великі об’єднаннянормативно-правових актів за певними сферами правового регулювання суспільних відносин,що характеризуються єдністю змісту і форми та мають системні зв’язки між собою.За іншим визначенням галузь законодавства – це внутрішньо узгоджена сукупністьнормативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднуються на підставіпредмета правового регулювання. Галузі законодавства складаються з інститутівзаконодавства. Інститут законодавства, у свою чергу, це система нормативнихприписів галузі законодавства, що регулюють певну сукупність суспільнихвідносин.
Отже,законодавство – форма існування насамперед правових норм, засіб надання їмвизначеності й об’єктивності, їхньої організації й об’єднання в конкретніправові акти. Але система законодавства – це не просто сукупність таких актів,а їхня диференційована система, заснована на принципах субординації ікоординації її структурних компонентів. Взаємозв’язок між ними забезпечуєтьсяза рахунок різноманітних чинників, головним із який є предмет регулювання йінтерес законодавця в раціональній, комплексній побудові джерел права [16, С.76].
Розрізняютьтри основні види структурної організації законодавства: галузеву структуру,субординаційну та федеративну.
1. Галузева (горизонтальна) структура –нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовийкомплекс (комплексна галузь).
2. Субординаційна (вертикальна) структура зумовлена різноююридичною силою нормативно-правових актів.
3. Федеративна структура розглядається як організаційнийпринцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачаєнаявність двох основних рівнів законодавства — федеративного(загальнодержавного) та законодавства суб’єктів федерації (це актуально, наприклад,для Російської Федерації).
Системазаконодавства України будується за галузевою і субординаційною структурами.Враховуючи існування в Україні Автономної Республіки Крим, можна зробитивисновок про те, що у побудові українського законодавства частково є ознаки іфедеративної структури. Такий висновок підтверджується нормами розділу XКонституції України. Автономна Республіка Крим – невід’ємна складова частинаУкраїни і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішуєпитання, віднесені до її відання. Вона має свою Конституцію, яку приймає їїВерховна Рада і затверджує Верховна Рада України. Нормативно-правові актиВерховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення її Ради міністрів неможуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно доКонституції України, законів України, актів Президента України і КабінетуМіністрів України та на їх виконання [22, С. 154].
Галузевавідокремленість увінчує систему законодавства. Подібне відокремлення можливе заумови, якщо воно відбиває особливості змісту правового регулювання. Відокремитиу законодавстві можна тільки те, що відокремлюється в дійсності. Будовазаконодавства розуміється як система лише тому, що вона є зовнішнім виразомоб’єктивно існуючої структури права.
Структураправа для законодавця виступає як об’єктивна закономірність. Тому в йогорішеннях щодо системи законодавства, будівлі нормативно-правових актів неминучевиявляється реальна, об’єктивно обумовлена потреба існування самостійнихгалузей права, підгалузей, інститутів, юридичних норм. У процесі правотворчостізаконодавець має виходити з особливостей окремих підрозділів права,своєрідності їх співвідношення один з одним. Проте система права і системазаконодавства нетотожні. Між ними є суттєві розбіжності, що дозволяє говоритипро їх відносну самостійність [12, С. 171].
По-перше,цевиражається в тому, що первинним елементом системи права є норма, а первиннимелементом системи законодавства виступає нормативно-правовий акт. Юридичнінорми галузей права – це будівельний матеріал, із якого складається та чи іншаконкретна галузь законодавства. Але при побудові кожної законодавчої галузібудівельний матеріал може використовуватися в різному наборі й у різноманітномусполученні певного нормативного акта. Ось чому галузі законодавства не завждизбігаються з галузями права.
Водних випадках ми можемо констатувати факт, що галузь права є, а галузізаконодавства немає (сільськогосподарське право, право соціальногозабезпечення, та ін.). Такі галузі не кодифіковані, а діючий у цій сферінормативний матеріал розкиданий по різноманітних правових актах, що потребуєуніфікації. Не виключено й зворотну ситуацію, при якій галузь законодавстваіснує без галузі права (митне законодавство, Повітряний кодекс та ін.). Можебути й ідеальний варіант, коли галузь права збігається з галуззю законодавства(цивільне, кримінальне, трудове, адміністративне правота ін.). Такий варіантнайбільш бажаний, тому що зближення двох систем, їх гармонійний розвиток підвищуєефективність функціонування усього правового механізму. Є так звані комплекснігалузі законодавства, що виникли зі сполучення норм адміністративного,цивільного і деяких інших галузей права. Найважливішим із них є господарськезаконодавство.
По-друге,системазаконодавства за обсягом поданого в ньому матеріалу ширше системи права, томущо вміщує положення, котрі не можуть бути віднесені до права (різноманітніпрограмні положення, вказівки на мету і мотиви видання актів та ін.).
По-третє,воснові розподілу права на галузі й інститути лежать предмет і метод правовогорегулювання. Тому норми галузі права відрізняються високим ступенемоднорідності. Галузі ж законодавства, регулюючи визначені сфери державногожиття, виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу.Крім того, предмет галузі законодавства містить у собі дуже різноманітнівідносини, у зв’язку з чим галузь законодавства не є настільки однорідною якгалузь права.
По-четверте,внутрішняструктура системи права не збігається із внутрішньою структурою системизаконодавства. Вертикальна структура системи законодавства будується відповіднодо юридичної чинності нормативно-правових актів, компетенції органа, що видаєїх, у системі суб’єктів нормотворчості.
Єдністьпринципів розподілу правотворчої компетенції міждержавними органами на кожномуз рівнів дозволяє виділити два субординаційних зрізи законодавства: акти вищихорганів державної влади та акти вищих органів державного управління.Вертикальна ж структура права – це його поділ на норми, інститути, галузі таін. В основі горизонтальної структури законодавства лежать горизонтальнізв’язки між елементами системи законодавства, звичайно похідні від характерувзаємозв’язків між складовими частинами предмета регулювання. За таким структурнимрозкладом галузі законодавства не збігаються з галузями права і їх кількістьперевищує кількість галузей права.
По-п’яте, якщосистема права носить об'єктивний характер, то система законодавства здебільшогозазнає впливу суб'єктивного чинника і багато в чому залежить від волізаконодавця. Об'єктивність системи права пояснюється тим, що вона зумовленарізноманітними видами й особливостями суспільних відносин. Суб'єктивністьзаконодавства відносна, тому що вона теж у відомих межах детермінована визначенимиоб'єктивними соціально-економічними процесами [25, С. 4].
Осьосновні причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства:
1.Об'єктивна неможливість висловити зміст кожної окремої галузі права в одномунормативно-правовому акті. Збіг галузі права і галузі законодавства є можливимтоді, коли галузь законодавства представлена актами, однієї юридичної чинності– законами, і число актів невелике (наприклад, Кримінальний кодекс). Убільшості випадків зміст галузі права виражений у численних нормативних актах.Навіть конституційне право представлене за допомогою складної системи законів.
2.Залежність системи законодавства, формування його галузей від цілеспрямованоїдіяльності суб’єктів, пов’язаної з його систематизацією, від інтересів держави,потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчоїтехніки.
3.Переосмислення, відновлення, вдосконалення законодавства внаслідок йогопереорієнтування на демократичні цінності: а) послідовна демократизація порядкуформування і функціонування законодавчих органів, їх професіоналізація,забезпечення високої якості законів; б) формування цивільного суспільства,правової системи в напрямку розвитку соціальної правової держави, охорони ізахисту прав і свобод людини та інші. Результатом цього процесу є уплітання вправову тканину нових теоретичних конструкцій, формування нових галузей таінститутів законодавства, у тому числі на базі підгалузей та інститутів права,покликаних створити оптимальну базу переходу до ринкових відносин, та ін.
4.Орієнтування системи законодавства не лише на галузь права, але й на галузьдержавної діяльності, на державний устрій. Це неминуче призводить до появигалузей законодавства, які не відбивають галузі права, є комплексними.
5.Обумовленість системи законодавства формою державного устрою країни(федерація), що припускає наявність у кожній галузі нормативних актів на рівніяк федерації, так і суб’єктів федерації [23, С. 355].
Необхідністьпроведення поділу між системою права і системою законодавства викликана, кріміншого, потребами систематизації законодавства, тобто діяльністю державнихорганів, спрямованої на упорядкування законодавства, приведення його у чітку,логічну систему.
Встановленняправильного співвідношення між системою права і системою законодавства –важливе теоретичне завдання. Належне його вирішення покликане забезпечитидоступність, скорочення небажаної множинності актів, їх узгодженість іправильне застосування на практиці.
Важливотакож зазначити, що структурні елементи системи права не мають зовнішніхреквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону.Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), якправило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули,формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складаютьзагальну частину тощо.
Отже,система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системиправа, оскільки: 1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалосязавдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. «дозаконодавчеправо»); 2) право існує поза законодавством: природні права людини маютьправовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавчеправо»). До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичніформи права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір.Розбіжність галузей права і галузей законодавства не виключає наявностіпозитивної тенденції до їх відповідності, їх «вирівнюванню».
2.3Галузеве право України: проблеми систематизації та кодифікації
Характерноюрисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права тазакону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процесстановлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов’язаний ізстворенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективногофункціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовоюосновою, підґрунтям цієї системи є Конституція України, яка відкрила шлях дореформування всієї системи нормативно-правових актів. Прийнята Верховною РадоюУкраїни в 1996 році вона [1] стала своєрідним поштовхом до прискорення процесуприведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних,соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави тагромадянського суспільства.
Слідмати на увазі, що система права кожної держави відображає характер іособливості суспільних відносин у цій державі і самі суспільні відносини, єдинамічною і постійно змінюється, розвивається. Тобто, якщо виникають новісуспільні відносини, які потребують правового врегулювання, то це зумовлюєвиникнення нових правових норм, правових інститутів і навіть галузей права.Наприклад, не так давно виникло екологічне, космічне право. З цивільного прававиділились такі галузі, як господарське, житлове право тощо[14, С. 5].
Оскількиокремі суспільні відносини можуть припинятися, то це зумовлює відпаданняпотреби в окремих правових інститутах або галузях права. Наприклад, зізникненням колгоспів відпадає потреба в колгоспному праві. Треба підкреслити іумовність будь-якого поділу правових норм на галузі, оскільки кожна галузьправа є відносно самостійною системою норм, тому що вона тісно взаємодіє зіншими галузями права, що й призводить до появи таких понять, як «комплекснагалузь права» або «міжгалузевий правовий інститут». Саме томувсі галузі права конкретної держави й утворюють правову систему цієї держави.Єдність усіх галузей права обумовлюється соціально-економічними і правовимипередумовами [9, С. 72].
Сучаснийетап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю йогогармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин тафакторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низкинормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють зчасів Радянського Союзу. Потребує вирішення проблема їх узгодження ізприйнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасноїправової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідністьз об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значноїкількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане ізвирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнанняУкраїнської держави міжнародним співтовариством у якості суб’єкта міжнароднихвідносин пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національногозаконодавства у відповідності з принципами міжнародного права [27, С.2].
Самеці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації права загалузевою ознакою, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим,потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за рокі її дії булоприйнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількістькодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовилинеузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати ітой факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить проїх якість. Багато законів приймались безсистемно, воні швидко переставализадовольняти викликам часу, не вписувались у систему вже прийнятихкодифікаційних актів, або навіть суперечили один одному.
Важливимкроком до здійснення систематизації законодавства, зокрема його кодифікації,повинна була стати Державної програми розвитку законодавства України до 2002року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Кримінальний,Цивільний, Господарський, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий,Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Адміністративний; КодексУкраїни про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальнийкодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний,Земельний; Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб тасім’ю [27, С. 4].
Однакна практиці прийняття цих необхідних, стратегічно важливих кодифікаційних актівзатягнулося. Це зумовилось низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників.По-перше, сам процес розробки проектів кодексів є непростою справою, якавимагає консолідації зусиль науковців, практиків, народних депутатів. По-друге,створення кодифікаційних актів такого рангу вимагає чималих фінансових витрат.По-третє, законодавчий матеріал, що систематизується, повинен об’єктивнопотребувати кодифікації. По-четверте, значну роль у певному затягуванніприйняття кодексів зіграли політичні амбіції та небажання пошуку компромісуокремими політиками та науковцями. По-п’яте, в Україні, на жаль, не розробленонауково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки та прийняттякодифікаційних актів за окремими галузями права [27, С. 5].
Важливимкроком до створення системи законодавства України стало прийняття та схваленняКримінального, Бюджетного [2], Земельного [3], Цивільного [7], Господарського,Митного та Сімейного кодексів [5]. Однак, певна невизначеність прийняття цихактів, колізійність їх норм (особливо це простежується на прикладі Цивільногота Господарського кодексів), відсутність обґрунтованих науково-теоретичнихрекомендацій щодо правил підготовки кодифікаційних актів знову ж таки призвеладо декларативності деякіх їх положень.
Отже,стан галузевого законодавства на сучасному етапі не зважаючи на прийняттяважливих кодифікаційних актів суттєво не поліпшився. З одного боку, великакількість прийнятих законів свідчить про значне реформування законодавства внапрямку, визначеному Конституцією України, з іншого – законодавствозалишається суперечливим; механізм його реалізації є декларованим. Томумеханічне зростання кількості нових законів у майбутньому може мати негативнінаслідки для системи законодавства, оскільки воно само по собі не можеліквідувати існуючі недоліки.
ВИСНОВОК
Отже,питання про структурування право, зокрема його розподілу на галузі та підгалузі,є одною з центральних проблем юридичної науки та практики. Без його вирішеннянеможливе подальше удосконалювання діючого законодавства суб’єктамикодифікаційної діяльності з метою поліпшення його якості та підвищенняправового регулювання суспільних відносин. Адже, як зазначає відомийукраїнський дослідник П.М. Рабинович систем права є «об’єктивною основоюсистематизації законодавства» [15, С. 79].
Досвідіснування України як суверенної держави переконливо свідчить, що швидко ікардинально змінити правову систему у відповідності з реальними економічними іполітичними умовами, сформувати національну законодавчу систему, виробитинадійні механізми реалізації прийнятих законів досить складно. Тому вкрайпотрібна розробка нової, науково обґрунтованої стратегії й тактики розвиткугалузевого національного законодавства, яка буде мати як наукове, так іпрактичне значення. Одними із суттєвих теоретичних питань, які вимагаютьнегайного вивчення і мають надзвичайно велике практичне значення, є дослідженняпоняття, ролі та значення понять «галузь права» та «галузьзаконодавства».
Вдосконаленнягалузевої структури права в Україні неможливо без подальшої систематизації такодифікації національного законодавства. Кодифікований акт, звичайно, очолюєсистему взаємопов’язаних нормативних актів, що утворюють певну галузь,підгалузь чи окремий інститут законодавства. Тож, великого значення набуваєзагальна кодифікація (кінцевою метою якого може бути створення загального «кодексукодексів»), галузева кодифікація законодавство тієї чи іншої галузі права(Цивільний, Трудовий, Кримінальний кодекси тощо), а також спеціальна(комплексна) кодифікація, що включає акти тієї чи іншої підгалузі, інституту чиоднорідного комплексу законодавства (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).
Провіднівітчизняні правознавці дійшли думки, що чинне галузеве законодавство періодичнопотрібно систематизувати та впорядковувати. В результаті буде досягнута певнасистемність правових актів і юридичних норм. Без систематизаціїнормативно-правових актів неможливо удосконалити галузеве законодавство,привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутністьупорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесіправотворчості. Право ж повинно адекватно відповідати на виклики часу, бутиефективним та модерновим. Доки ж в Україні будуть діяти галузеві закони або жнавіть кодексі, що досталися «у спадок» з радянських часів, сталийрозвиток нашої країни як демократичної та правової державі буде утруднений.
Список використаної літератури
Нормативно-правові акти
1. Конституція України: прийнятаВерховною Радою України на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // ВідомостіВерховної Ради України. – 1996. – № 30.
2. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.– 2001. – № 37-38. – Ст. 189.
3. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.– 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
4. Кодекс адміністративного судочинства України // ВідомостіВерховної Ради України. – 2005. – № 35-36, 37. – Ст. 446.
5. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.– 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
6. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості ВерховноїРади України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
7. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.– 2003. – № 40-44. – С. 356.
Підручники
8. Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С.,Притченко Р.С., Труба В.І. Теорія права і держави: Підручник. – Харків:Одіссей, 2007. – 447 с.
9. Кельман М.С. Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. –К.: Кондор, 2006. – 477 с.
10. Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тихомиров О.Д., Ковальський В.С.Теорія держави і права: Підручник / За ред. С.Л. Лисенкова. – К.: ЮрінкомІнтер, 2005. – 448 с.
11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. —Харків: Консум, 2001. – 656 с.
12. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник / За ред.О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
Наукові видання
13. Антоненко В.О. Кодифікація як самостійна форма систематизаціїправових джерел // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 35-42.
14. Лук’янець Д. Про структуру системи права // Підприємництво,господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 3-6.
15. Рабинович П. Система права – об’єктивна основа систематизаціїзаконодавства (гносеологічний аспект) // Систематизація законодавства вУкраїні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичноїконференції. – К., 1999. – С. 305-311.
16. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні. – К.,2002. – 131 с.
17. Погорєлов Є.В. Право як система (загально-теоретичний аспект)// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского.Серия «Юридические науки». – 2008. – Т. 21 (60). – № 1. – С. 50-60.
18. Проскуряков П.Д. Понятійний апарат учення про принципитрудового права // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009.–№ 3. – С. 182-189.
Навчальні посібники
19. Бабкіна О.В., Волинка К.Г. Теорія держави і права у схемах івизначеннях: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2004. – 144 с.
20. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права ідержави: Навч. посібник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правоваєдність», 2008. – 270 с.
21. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права:Навчально-методичний посібник. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.
22. Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави та права:Навч. посібник. – К.: Атіка, 2001. – 174 с.
23. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навч. посібник. – Суми:Університетська книга, 2005. – 536 с.
24. Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб.для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2006. – 232 с.
Автореферати дисертацій
25. Граціанов А.І. Процес систематизації та уніфікаціїзаконодавства і розвиток правової системи України: Автореф. дис… канд. юрид.наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. –18 с
26. Жолнович О.І. Система трудового права України: Автореф.дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Львівський національний університет ім. І. Франка.– Львів, 2008. – 16 с.
27. Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавстваУкраїни: Автореф. дис… канд. юрид. наук / Київський національний університетім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 19 с.
28. Ямненко Т.М. Фінансове право: галузь права, навчальнадисципліна і наука: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київськийнаціональний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 19 с.