Речові докази в кримінальному процесі

Міністерствоосвіти і науки України
Одеськанаціональна юридична академія
Кафедракримінального процесу
Курсоваробота на тему:
«Речові докази в кримінальному процесі »
Виконаластудентка: 3курсу 2 потоку
4групи Філіппова І.О.
Науковийкерівник: Глов’юкІ.В.
Одеса-2010

Зміст
 
Вступ
Розділ 1. Речові докази у системіджерел доказів
1.1 Поняття доказів та їх джерел укримінальному процесі
1.2 Поняття та природа речовихдоказів
1.3 Види речових доказів
1.4 Розмежування речових доказів тадокументів
Розділ 2. Процесуальний порядокзалучення речових доказів до матеріалів справи
2.1 Особливості збирання, перевіркита оцінки речових доказів
2.2 Зберігання речових доказів
2.3 Вирішення питання про речовідокази
Висновок

Вступ
У ст. 129 Конституції Українисеред основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіхучасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеностівини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і вдоведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права назахист.
Зазначені конституційніположення враховані та розвинені в кримінально-процесуальному законодавствіУкраїни. Так, згідно з ч. 2 ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України(далі — КПК) суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не вправі перекладатиобов'язок доказування на обвинуваченого. А відповідно до ст. 323 цього Кодексусуд може обґрунтовувати свій вирок лише тими доказами, які були розглянуті ниму судовому засіданні.
Кримінально-процесуальнезаконодавство приділяє належну увагу використанню речових доказів у процесідосудового розслідування й судового розгляду кримінальних справ.
Актуальністьдослідження теми даної курсової роботи зумовлена тим, що роль і значенняречових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів – дуже велика. Цілийряд кримінальних процесів, особливо у справах, заснованих на побічних доказах,показують, що по таких справах відсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчитьжертва злочину, і тільки повне детальне вивчення речових доказів дає можливістьз’ясувати подію злочину та його обставини. Від повноти і своєчасності збиранняречових доказів, вміння їх виявляти, фіксувати, вилучати та передавати длядослідження залежить успіх розслідування справи. Способам і методам виявлення,вилучення і дослідження речових доказів присвячені роботи відомих криміналістів( Бокаріуса, Ігнатовського, Косоротова, Колмакова та ін.), численні роботикриміналістів бувшого СССР ( Б.Н. Комаринця, В.С. Митричева, Б.І. Шевченка, С.ДКустановича, Г.Л. Грановського, Е.І.Зуєва, А.І. Миронова, В.С.Сорокіна,М.О.Селіванова та ін.)

Розділ 1. Речові докази у системі джерелдоказів
 
1.1 Поняття доказів та їх джерел
Поняттядоказів у науці кримінально-процесуального права є одним з провідних,найважливіших.
Такепоняття в даний час є легальним, воно закріплено в ч. 1 ст. 65 КПК, де доказивизначено як всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному закономпорядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутністьсуспільно небезпечного діяння, винність особи. яка вчинила це діяння та іншіобставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Недивлячись на те що законодавець, вимагаючи єдиного розуміння змісту доказів,визначив це поняття шляхом легальної дефініції, однак дискусії з цього приводуне зменшуються.
Питанняпро сутність доказів, їх властивостей протягом досить довгого часу приверталопильну увагу науковців, які пропонували різні тлумачення цього поняття. Деякі авторивважали що доказами в кримінальній справі є факти реальної дійсності [1]
Саметак свого часу визначав докази відомий юрист ХVІІІ-ХІХст. Ієремія Бентам, як загальну назву, яка дається кожному факту, коли вінподається на розгляд судді з метою сформувати в останнього переконання віснуванні факту, який повинен стати підставою для судового вироку[2].Його позиції дотримувались окремі дореволюційні юристи.
Продокази як факти реальної дійсності писали і інші автори – М.А.Чельцов, М.Л.Якубта інші.
У1930-х роках минулого століття виникла концепція подвійного розуміння доказів.Згідно з цією концепцією, поняття доказів включало два значення:
а)   факти,на підставі яких встановлювались обставини, що входять до предмета доказування;
б)   джереладоказів, які містять дані про факти.
Дотакої позиції підштовхував сам законодавець, оскільки ст. 58 КПК УРСР 1927 рокупередбачала, що доказами є показання свідків і потерпілих, висновки експертів,речові докази, протоколи оглядів та інші письмові документи, а також особистіпояснення обвинуваченого.
Прибічникицієї концепції розглядали як докази окремо і факти (фактичні дані), іпроцесуальні джерела цих доказів. Останні, крім того, вони ще називали засобамидоказування.
Подвійнерозуміння поняття доказів суттєво ускладнювало дослідження проблем теоріїдоказування, пов'язаних з доказами, породжувало помилки використання доказівпри обґрунтуванні процесуальних рішень у кримінальній справі. В літературі тихчасів неодноразово відзначалося, що в багатьох випадках доводилосяздогадуватись, що мав на увазі автор тієї чи іншої наукової праці — факти(фактичні дані) чи процесуальні джерела доказів при висловленні своїх думок.
Чималоприхильників здобула позиція тих процесуалістів, які вважають, що фактичні даніта їхні процесуальні джерела становлять нерозривну єдність. На їхню думку, ціфактичні дані та їхні джерела з'єднані в одному понятті, як два його необхіднихелементи, які у відриві один від одного не утворюють доказу.
Зцього приводу В.Д. Арсеньєв писав, що в тому випадку, коли під доказамирозуміти тільки фактичні дані, а їхні джерела залишати за межами цього поняття,то стає незрозумілим, звідки беруться самі фактичні дані і яким чиномвстановлюються факти у справі?
Такийпідхід, на думку більшості вчених, лише дезорієнтує практичних працівників,націлюючи їх на ототожнювання доказів та їхніх джерел. А це призводить до того,що при обґрунтуванні рішень слідчі та судді нерідко оперують не фактичнимиданими, що містяться в процесуальних джерелах, а лише перераховують ці джерела.Це саме підтверджують результати вивчення та аналізу кримінальних справ .
Приприйнятті в 1958 році Основ кримінального судочинства СРСР, а на їхній базі КПКсоюзних республік, докази стали визначатись як фактичні дані. Таким чином буласформована логічна модель доказів, яка усувала подвійне значення розуміннядоказів. У зв'язку зі зміною законодавства багато вчених ще раз переглянулисвої позиції.
Дійсно,важко погодитись з тим, що в кримінальному судочинстві дізнавач, слідчий,прокурор, суд оперують фактами реальної дійсності, фактами яких вони зазвичайне спостерігають, які залишилися в минулому і які необхідно встановити. Тобтотут має місце опосередковане пізнання і інформаційна сутність доказів у цьомувипадку більш-менш очевидна.
Алев деяких випадках можливе і безпосереднє спостереження дізнавачем, слідчим,судом певних обставин, пов’язаних із розслідуваним злочином. Так, слідчий підчас проведення огляду, обшуку, інших слідчих дій безпосередньо спостерігаєпевну обстановку. Чи можна вважати, що в цьому випадку доказами будуть саміфакти об’єктивної реальності, які мають відношення до злочину? Звісно ж ні.Доказами і в таких випадках є відомості, які зафіксовані в протоколах слідчихдій. Мотивуючи рішення, які слідчий приймає в справі, він посилається не навласні враження, не на ті факти, які він спостерігав, а на відомості,інформацію, яка міститься в протоколах слідчих дій. Ці протоколи буде досліджуватисуд, на них будуть посилатися сторони в обґрунтування своєї позиції.
Наданий час розуміння доказів як відомостей про факти є досить розповсюдженим унауковій літературі України[3].
Визначенняв чинному законодавстві доказів як фактичних даних, тобто даних про факти, нанаш погляд, підкреслює дуже важливу обставину:доказами є тільки відомості про факти, обставини, не можна розглядати як доказиприпущення, міркування.
Длятого, щоб відомості про факти могли використовуватися як докази, вони повинні матитаку форму, яка дозволить їх сприймати, тобто вони повинні бути зафіксованіпевним чином – записані в протоколах, а можливо закріплені за допомогоютехнічних засобів.
Іншіавтори під доказами розуміють тільки відомості про факти, а матеріальний носій наякому зафіксовано такі відомості, іменують джерелом доказів. Вони незаперечують того, що практично не можна розділити відомості та їх матеріальногоносія, але виходить з того, що теоретично таке розмежування можливе і доцільне.
Вважаємо,що суперечки в цьому питанні не мають принципового характеру, а з практичноїточки зору роздільний розгляд доказів, як відомостей про факти, а джерел доказівяк матеріальних носіїв таких відомостей, є цілком виправданим. Таким чином,докази є відомості про факти. Такі відомості містяться на певному носії матеріальномуносії, який іменують джерелом доказів
Упроцесуальній літературі існують різні погляди щодо класифікації процесуальнихджерел доказів. На думку Арсеньєва, який обстоює двояке розуміння кримінально-процесуальнихдоказів, джерелом останніх є свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені,експерти, документи, місце знаходження та вилучення речових доказів. Однак покидоказову інформацію, якою володіють певні особи, не отримано і не закріплено впередбаченій законом формі, доказів, а, відповідно, і їх джерел, не існує.[4]
Ф.Н.Факулін розумів під джерелом судових доказів процесуальну форму, за допомогоюякої фактичні дані вводяться в сферу процесуального доказування.
Тому,підсумовуючи, можна сказати, що класифікація доказів і їх джерел у працяхвчених розуміється по-різному.
Згідноз чинним кримінально-процесуальним законодавства джерелами доказів є:
Показаннясвідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого
Висновокексперта, речові докази
Протоколислідчих та судових дій
Протоколивідповідних додатків, що складені уповноваженими органами за результатамиоперативно-розшукових заходів
Іншідокументи
Цейперелік міститься у ч. 2 ст. 65 КПК і є вичерпним.
1.2Поняття та природа речових доказів
Роль і значенняречових доказів при розслідуванні та розкритті злочинів взагалі, а особливозлочинів проти життя особи, – дуже велика. Цілий ряд кримінальних процесів, особливоу справах, заснованих на побічних доказах, показують, що по таких справахвідсутні, як правило, свідки-очевидці, мовчить жертва злочину, і тільки повнедетальне вивчення речових доказів дає можливість з’ясувати подію злочину тайого обставини (винність особи, мотиви злочину тощо). « Німі свідки » (речовідокази) можуть зберігати таємницю злочину навіть протягом десятки років, якщо наних не було своєчасно звернено уваги. [5]
Речові докази займаютьсамостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їхнєвикористання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'язане зпостійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості тазначення різних об'єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі науковихдосягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження речових доказів.Як відзначає С.С.Степичев, обсяг інформації, що одержується від речовихдоказів, зростає мірою вдосконалення способів їхнього дослідження. Досягненнякриміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, дозволяютьсьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчоранеможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів таїхня роль у доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозуміло, що мовайде не про заміну речовими доказами інших процесуальних джерел, а пророзширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобіві способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду .
Інші процесуалісти вважають,що речові докази — це будь-які предмети матеріального світу, які були знаряддямзлочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії,а також інші предмети і документи, які можуть служити засобом для виявлення злочинута встановлення обставин кримінальної справи. Автори цього визначення більшеконкретизують об'єкти матеріального світу, що можуть виступати в якостіпроцесуального джерела — речові докази.
Діючий КПК України ще повнішеназиває предмети як носії доказової інформації. Так, у ст. 78Кримінально-процесуального кодексу зазначено: «Речовими доказами єпредмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочинуабо були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочиннимшляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину івиявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшеннявідповідальності». Це визначення найбільш орієнтує практичнихпрацівників органів досудового слідства та дізнання на виявлення і використанняоб'єктів матеріального світу як речових доказів.
В той же час з тексту законучітко простежується, що законодавець не прагне дати вичерпний перелікпредметів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, занаявності хоча б однієї з яких предмет стає речовим доказом.
Такий підхід видається дужеслушним, оскільки неможливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, якіможуть виступати як речові докази у конкретних кримінальних справах.
У проекті нового КПК Українизавершальна частина визначення поняття речових доказів виглядає ще більшлаконічною і логічно викладеною. Зокрема, в ч. 1 ст. 160 проекту (станом на 13грудня 2007 року) вказано, що: «Речовими доказами є предмети, які булизнаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктомзлочинних дій, гроші, цінності та інші речі, здобуті злочинним шляхом, і всіінші предмети, які придатні для з'ясування обставин, що підлягаютьдоказуванню».[6]
У частині другій цієї статтіпідкреслено: «Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки,вказані в частині першій цієї статті».
Для визнання предмета речовимдоказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність у кримінальнійсправі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом,розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновокпро належність певного предмета до розслідуваної події. А іноді породжуєсумніви щодо зв'язку цього матеріального об'єкта і вчиненого суспільнонебезпечного діяння.
Підставами для віднесенняматеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:
1.   відображення на ньомуознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретнуособу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними;
2.   відображення на ньомуумов, в яких проходила подія (обстановка місця події);
3.   наявність на ньому (вньому) змін, пов'язаних з подією;
4.   належність певній особі,якщо цей факт має значення для справи;
5. використання учасникамиподії;
6. виявлення в певному місцічи в певний час, якщо цей факт має значення для справи./>[7]
 
1.3Види речових доказів
Діючий кримінально — процесуальний закон України ( ст.78 КПК ) передбачає декілька видів речовихдоказів:[8]
предмети, які були знаряддямвчинення злочину;
предмети, які зберегли насобі сліди злочину;
предмети, що були об'єктомзлочинних дій;
гроші, цінності та інші речі,нажиті злочинним шляхом;
інші предмети, які можутьбути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростуванняобвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
В той же час необхідновідзначити, що зазначений поділ речових доказів на види має дещо умовнийхарактер, оскільки нерідко одні й ті самі предмети можуть мати відразу декількаознак. Потрібно пам'ятати, що, здійснюючи таку класифікацію ознак об'єктівматеріального світу, законодавець ставив за мету зорієнтувати працівниківорганів досудового слідства і дізнання на можливі напрямки пошуку і виявленняпредметів — носіїв доказової інформації.
Розглянемо кожен з цих видівречових доказів. Так, перший з них — це предмети, які були знаряддям вчиненнязлочину. В українській мові термін «знаряддя» означає: а)пристосування, прилад, за допомогою якого виконується певна дія; б) те, що служитьзасобом у якійсь дії.[9]
Тобто як бачимо, підзнаряддям вчинення злочину потрібно розуміти будь-які предмети чи інші об'єктиматеріального світу, спеціально виготовлені, пристосовані для вчинення злочинучи за допомогою яких були скоєні суспільно небезпечні діяння.
Необхідно підкреслити, щовикористання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільноїнебезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак воб’єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, щопосилюють кримінальну відповідальність.
Наприклад, вчиненняхуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншогопредмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесеннятілесних ушкоджень, визнає це хуліганством особливо злісним. Відповідно вонопідлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України.
Про це прямо говориться вПостанові пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справахпро хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 (зі змінами, внесенимипостановами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12). В нійзокрема вказується, що, вирішуючи питання про розмежування особливо злісногохуліганства від злісного, судам треба мати на увазі, що застосування чи спробазастосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної зброї, будь-яких ножів,кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціальнопристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікаціїзлочину за частиною 4 ст. 296 КК України не лише в тих випадках, коли винуватийза їхньою допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, а йтоді, коли використання зазначених предметів у процесі хуліганських дійстворювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян[10]
Цією самою Постановою пленумроз'яснює, що слід розуміти під спеціально пристосованими предметами длязаподіяння тілесних ушкоджень. Ними слід визнавати такі предмети, які булипристосовані винуватим для згаданої цілі заздалегідь або під час вчиненняхуліганських дій. А так само предмети, які хоч і не піддавалисьбудь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винуватимдля тієї самої цілі. За наявності вказаних обставин предметигосподарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок,газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібнізасоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до частини 4 ст.296 КК України можуть бути визнані предметами, спеціально заготовленими длянанесення тілесних ушкоджень.[11]
Оскільки як знаряддя злочинуможуть бути використані надто різні предмети, С.М.Сирков пропонує поділити їхще на декілька груп:[12]
1. 3а предметом посягання(видом злочину) знаряддя розрізняються на:
а) знаряддя злому; б) знаряддявбивства; в) знаряддя підпалу тощо.
2. За характером впливузнаряддя діляться на:
а) знаряддя механічної дії;б) вогнепальна зброя, вибухові пристрої; вибухові речовини; в) знаряддятермічної дії; г) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні енергіїелектричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових ірентгенівських променів; д) знаряддя хімічного впливу; е) знаряддя, дія якихґрунтується на використанні декількох процесів одночасно.
3.3а ступенем складностізнаряддя поділяються на:
а) прості; б) складові; в)складні; г) машини; д) автоматичні пристрої.
4.3а призначенням (функціями)предмети класифікуються на:
а) предмети чи речовини,спеціально приготовлені для використання під час вчинення злочину; б) зброя; в)предмети, інструменти, пристосування і речовини, яківикористовуються у виробничій, науковій чи іншій діяльності.
Ця класифікація є доситьповною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину.
Другу групу речових доказівскладають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. Термін«сліди» може використовуватись як в широкому значенні, так і ввузькому. В українській мові термін«слід» вживається в декількохзначеннях:
а) відбиток ноги наякій-небудь поверхні;
б) подряпина, рубець, пляма іін., залишені чим-небудь; знак від чогось;
в) те, що уціліло, збереглосявід руйнування, нищення, загибелі тощо [13].
На предметах можутьзалишитися відбитки слідів злочину — це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові таінших виділень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин(фарби, мастильних речовин), мікрочасток.
Таким чином, вказані предметипов'язані зі злочином не безпосередньо, а через зазначені сліди. Як справедливовідзначають А.І.Вінберг та Р.С.Бєлкін, процесуальним джерелом доказів в цьомувипадку буде сам об'єкт матеріального світу (предмет), а сліди (властивості) — доказами. Якщо ці «властивості — докази» складають суть предмета, айого якості невіддільні від нього, тоді сам предмет виступає як носій доказовоїінформації.
Необхідно відзначити, щонерідко матеріальні сліди неможливо відділити від поверхні предмета. В такомуразі сліди виступають разом з предметами, на яких вони містяться, або зчастинами цих предметів. Якщо ж це не вдається, тоді виготовляються копії цихслідів. Цілком зрозуміло, що насамперед це стосується: слідів транспортнихзасобів, слідів злому, слідів ніг, пальців рук тощо. Для цього застосовуютьсярізноманітні криміналістичні засоби – р дактилоплівка, гіпсовий матеріал,спеціальні пасти тощо.
Копії цих слідів необхідновважати похідними доказами, а їх носіїв – похідними речовими доказами, оскількипервинними доказами будуть сліди ( властивості ) на перше виявленому предметі,а сам предмет відповідно — первинним процесуальним джерелом доказів.
В окремих випадках слідиможуть бути відокремлені від предмета без зміни їх суті (сліди крові, фарби). Втакому разі в якості носія доказової інформації буде відокремлений об'єктматеріального світу.
Деякі науковці до речовихдоказів відносять зразки, які відбираються для порівняльного дослідження (ст.199 КПК України). Інші, не визнаючи зразки речовими доказами, вважають, щовони несуть самостійну доказову інформацію і за своєю природою наближені доречових доказів. Ще частина вчених переконані, що зразки для експертногодослідження є самостійними засобами доказування, оскільки їх одержанняпередбачено законом як самостійна слідча дія.
Відразу хотілось би уточнити,що відібрання зразків для експертного дослідження є процесуальною дією і засвоєю природою не може виступати як слідча дія. Однак щодо статусу зразків дляекспертного дослідження, то вони не є ні речовими доказами, ні особливоюдоказовою інформацією, ні тим більше засобами доказування.
Це досить переконливо аргументуєМ.О.Селіванов, відзначаючи, що думка про ототожнювання зразків і речовихдоказів не узгоджується з правовою і гносеологічною природою речових доказів.Визнання предмета речовим доказом передбачає наявність зв'язку між цимпредметом і обставинами справи, що з'ясовуються. Вони пов'язані зрозслідуванням, але не з розслідуваною подією і характеризують певного суб'єктачи об'єкт незалежно від його відношення до кримінальної справи. Допомагаючиздійснювати ідентифікацію, зразки виступають по суті інструментами пізнання, ів цьому відношенні їх можна порівняти з приладами, пристроями, матеріалами таіншими технічними засобами, які використовує експерт, здійснюючи дослідженняречових доказів, або ж наявними в літературних джерелах довідковими та науковимиданими, на які дослідник опирається в своїх висновках.
Аналогічної позиції дотримуєтьсяМ.М.Михеєнко.
Третю групу речових доказівскладають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхіднорозуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Неслід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, це різні правовіінститути. Об'єкт злочину — значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій — це, яквказано вище, конкретні предмети, на які спрямовано злочинне посягання. Сюдиможе бути віднесено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відеоапаратура,комп'ютерна техніка тощо.
Ще одним видом речовихдоказів є гроші, цінності та інші речі,нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальнимправилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину. їх наявність незвільняє органи дізнання, слідчого, прокурора і суд від обов'язку доказуваннясамого факту злочинної діяльності, а також його зв'язку з подальшим придбаннямцінностей.
В процесі розслідуванняслідчий зобов'язаний за допомогою слідчих дій встановлювати зв'язок міжзлочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльностігрошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші тацінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту придбанняїх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.
Доказове значення грошей іцінностей, нажитих злочинним шляхом, полягає насамперед в тому, що наявність уобвинуваченого певних цінностей ( гроші, дача, автомашина тощо) розмірі, щоперевищує його законні трудові доходи, підтверджує сам фактзлочинної діяльності.
Відмежування цінностей, якібули предметом злочинного посягання, від тих, які нажиті злочинним шляхом, відіграєпевну роль у кримінальній справі. Адже перші можуть бути повернуті їх власнику,а другі підлягають звертанню в доход держави (п. 4 частини 1 ст. 81 КПКУкраїни).
І нарешті, п'ятий видречових доказів — це всі інші предмети, які можуть бути засобами длярозкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чипом'якшення відповідальності.
Наявність цього виду речовихдоказів свідчить про розуміння законодавця щодо неможливості передбачення усіхоб'єктів матеріального світу, які можуть виступати як речові докази укримінальному судочинстві. До названого виду речових доказів можна віднестиособисті речі підозрюваного чи обвинуваченого, які вони загубили на місцізлочину, виявлений в певному місці недопалок, залишений тим же підозрюваним чиобвинуваченим тощо.
Необхідно пам'ятати, що дляречових доказів як процесуального джерела характерним є таке:
Змістом речових доказів євідомості у вигляді певних властивостей та ознак об'єктів матеріального світу,на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення у справі.
Зміст речового доказу — це тівластивості і ознаки предмета, які можуть бути безпосередньо сприйняті органамидосудового слідства, дізнання і судової влади.
Формою речового доказу єпроцесуальні засоби закріплення відомостей про факти, одержаних від певногопредмета чи документа. Тільки при дотриманні цієї форми об’єкт матеріальногосвіту набуває значення процесуального джерела доказів.
До речових доказіввідносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок зкримінальною подією, що досліджується.
Речовий доказ — це єдністьоб'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є.
Для визнання об'єктаматеріального світу речовим доказом необхідне дотримання таких умов:
Складання протоколу виявленняі огляду речового об'єкта (протокол огляду місця події, протокол обшуку тощо).
Наявність самого речовогооб'єкта.
3.Винесення постанови проприєднання предмета чи документа як речового доказу до кримінальної справи.
У проекті нового КПК Україниостаннє положення, яке вказане вище, доповнено такою новелою: «Якщо речовідокази з якихось причин не можуть бути вилучені, вони можуть бути передані длязберігання. Особа, яка здійснює дізнання, слідчий самі або за допомогоюспеціаліста можуть зняти з них відтиски, встановити зліпки, фотозйомки,діапозитиви, голограми, відеозаписи, кінофільми чи встановити із них копію,зображення або відтворення іншим способом, які додаються до справи».
Уявляється, що доповненнястатті 78 діючого КПК України цим положенням було б позитивним моментом ісприяло б кращому урегулюванню роботи з речовими доказами.
Розмежуванняречових доказів і документів у кримінальному процесі
Сучаснийзаконодавець виділяє речові докази й документи як самостійні джерела доказів(ч. 2 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України). Стаття 83Кримінально-процесуального кодексу України визначає документ самостійнимджерелом доказів у випадку, якщо він не має ознаки речового доказу.[14]Це дає можливість у процесуальному аспекті ділити документи на письмові(самостійне джерело доказів) і речові докази.
Актуальністьданого розмежування зумовлена потребами практики, оскільки кожен доказ повиненвикористовуватись лише у йому властивій процесуальній формі. А речові докази ідокументи суттєво відрізняються способом оформлення у кримінальній справі.
Унауці кримінального процесу немає єдиного підходу до визначення критеріїврозмежування документів — речових доказів і документів — самостійного джереладоказів.
Підтримуюпропозицію розмежування документів — речових доказів і документів —самостійного джерела доказів не за однією ознакою, а за сукупністю характернихвластивостей.
Вирішальноюознакою, що розмежовує речові докази та інші документи пропонується визнаватизв'язок зі злочином. Документ — речовий доказ містить інформацію про діяння, адокумент — самостійне джерело доказів містить будь-який інший факт, що маєвідношення до справи, крім діяння.
Удокументі — самостійному джерелі доказів інформація, що має відношення досправи, міститься у самому змісті документа. Форма такого документа маєдопоміжне значення. Якщо документ несе необхідну для справи інформацію не лишезмістом, а й зовнішнім виглядом, місцем виявлення, тобто як предметматеріального світу безпосередньо відображає певні обставини, які необхідновстановити у справі, такий документ є речовим доказом.
Деякіавтори доходять висновку, що розмежувати документи — самостійне джерело доказіві документи — речові докази можливо, використовуючи поняття інформаційногокритерію, сформульованого В. Г. Танасевичем, Б. І. Пінхасовим. Сутністьінформаційного критерію полягає в такому: якщо документ як матеріальний об'єктмістить значиму для кримінальної справи інформацію, безпосередньо фіксуєматеріальні сліди, ознаки злочину в незмінному вигляді або дії особи на різнихетапах скоєння злочину, то такий документ є речовим доказом. У випадку, якщодокумент містить інформацію, що складається лише з опису подій і фактів, щомають значення для справи за допомогою письма (буквений, цифровий текст,система графічних чи інших умовних знаків), то такий документ є самостійнимджерелом доказів.[15]
Неоднозначнимє такий критерій розмежування, як замінність. Документ — речовий доказвнаслідок того, що зміни, що відбулися з ним, пов'язані з подією злочину, єнезамінним, документ — самостійний доказ — замінний. Однак у ряді випадків,вказує Н. П. Царьова, документ — речовий доказ теж може бути замінено. З іншогобоку, можуть виявитися незамінними деякі документи, що не є речовими доказами.Наприклад, практично незамінний іноді документ про народження (при втратісвідоцтва про народження підлітка й архівів РАГСів за відповідний період).
Речовідокази — завжди первісні докази. Документ може бути як первісним, так іпохідним. Він буде первісним, якщо складений особою, що безпосередньо сприймалафакти, або його складанню взагалі не передувало одержання фактів або відомостейпро них (розпорядчі акти).

Розділ 2. Процесуальний порядок залученняречових доказів до матеріалів справи
 
2.1 Особливості збирання, перевірки таоцінки речових доказів
Кримінально-процесуальнийзакон передбачає ряд слідчих дій, в ході яких особи, які проводятьдізнання, дізнавачі, слідчі,прокурори, судді (суди) збирають, перевіряють та оцінюють речові докази.Регламентація порядку та способів збирання речових доказів направлена на те,щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься,забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання танезмінність. Реалізація вимог закону забезпечує, з одного боку, максимальнуповноту збирання, перевірки та оцінки наявних речових доказів, а з другого — недопускає переповнення справи неважливими для її розслідування та розглядупредметами, забезпечує зберігання речових доказів, та у разі їх пошкодження абовтрати можливість збереження їх копій, описів, рисунків та ін.[16]
Збирання доказів — цекомплексне поняття, яке включає в себе дії уповноважених на це посадових осібпо знаходженню, виїмці, фіксації та долученню до кримінальної справи фактичнихданих, які мають силу доказів, а в кінцевому підсумку — джерел доказів.
Істотне значення мають такіправила процесуального регулювання збирання та перевірки речових доказів:
а) передбачається обов'язковаприсутність понятих в ході слідчих діях, при яких здійснюється збирання речовихдоказів та фіксуються обставини їх знаходження. На понятих закон покладаєобов'язок затвердити факт, зміст та результати дій, тобто підтвердити,наскільки правильно в протоколі слідчої дії відображений процес його проведеннята отриманні результати.
б)   встановлюєтьсяможливість присутності при виконанні слідчих (судових) дій по збиранню речовихдоказів осіб, законні інтереси яких можуть бути обмежені фактом виконання тарезультатами цих дій;
в)   передбачається застосуваннянауково-технічних засобів для фіксації речових доказів, а отже фіксації місцята обставин їх знаходження (копіювання, фотографування, відео зйомка, складанняпланів, схем та інше). З цією ж метою використовується допомога спеціалістів(ч. 2, З КПК України). Порушення зазначених вимог закону також може спричинитиу певних випадках сумніви в повноті, об'єктивності, всебічності результатівогляду, обшуку, виїмки та ін.;
г)   з метою виявлення слідівзлочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також іншихобставин, які мають значення для справи, встановлена можливість проведенняогляду до порушення кримінальної справи. У цих випадках, при наявності для тогопідстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події (пункти1—2 ст. 190 КПК);
д) передбачається можливістьу невідкладних випадках провадити обшук і виїмку у нічний час (ст. 180 КПК);
є) встановлено порядокзберігання речових доказів, який виключає їх підміну, втрату чи зміненняістотних для справи ознак. Так, згідно зі ст. 79 КПК України речові доказиповинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані впротоколі огляду і приєднані до справи постановоюособи, яка проводитьдізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду;
ж) процес збирання таперевірки речових доказів обов'язково відображається в процесуальних документах,наявність та зміст яких повинні свідчити про дотримання встановлених закономправил.
Збирання та перевірка речовихдоказів здійснюються протягом усього процесу доказування по справі. Було бнеправильно, зокрема, ігнорувати можливості, які має суд не тільки длядослідження вже наявних у справі, але й для збирання нових речових доказів.
Разом з тим через наявністьтих завдань, які кримінально-процесуальний закон ставить перед дізнанням тадосудовим слідством, основна робота по збиранню речових доказів повиннавиконуватися на цих стадіях провадження по справі.
Чиннекримінально-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік можливих дійпо збиранню доказів. Звідси отримання доказів способами, які не передбаченізаконом, є не допустимим тому, що отримані у такому разі дані про необхідні дляправильного вирішення кримінальної справи обставини не мають доказовогозначення.[17]
Способи збирання доказів узагальному вигляді зазначені у ст. 66 КПК, в якій сказано, що особа, якапроводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їхпровадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадовихосіб та громадян пред'явлення предметів та документів, які допоможутьвстановити необхідні в справі фактичні дані.
Докази можуть бути поданіпідозрюваними, обвинуваченими, його захисником, обвинувачем, потерпілим,цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками, а такожбудь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.
У передбачених закономвипадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор та суд в справах, якіперебувають в їх провадженні, вправі доручити їх підрозділам, що здійснюютьоперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чивикористати інші засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказамиу кримінальній справі.
Усі надані слідчому чи судузазначеними суб'єктами правовідносин докази, у тому числі предмети тадокументи, підлягають повній та об'єктивній перевірці та оцінці. На жаль, КПКУкраїни не містить, на відміну від російського кримінально-процесуальногозаконодавства[18], норму, яка передбачала бпорядок проведення перевірки зібраних доказів по справі.
У силу принципу публічностіобов'язок перевірки доказів покладається на суб'єктів кримінального процесу —особу, яка проводить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, суддю (суду).
Важливу роль у перевірцідоказів можуть відігравати інші суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності(не наділені власними повноваженнями), які беруть участь у доказуванні як зісторони захисту, так і зі сторони обвинувачення. Вони можуть реалізовувати цешляхом заявлення різноманітних клопотань, пов'язаних прямо чи опосередковано зперевіркою зібраних чи тих, які збираються, доказів; постановки питаньдопитуваним (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому); внесення упротоколи слідчих та судових дій (у провадженні яких вони брали участь),доповнень, поправок, зауважень; участі у судових дебатах; подання скарг на дії(бездіяльність) та рішення дізнавача, слідчого, прокурора та суду; оскарження вироку,ухвали та постанови суду.
Після заявлення клопотання тазаслуховування по ньому думки учасників судового розгляду суд вирішує йогошляхом внесення мотивованої ухвали, а суддя – постанови. Відхилення клопотанняне позбавляє учасників процесу права заявляти їх протягом усього судовогослідства.
Перевірку доказів не можнарозуміти таким чином, що спочатку всі докази збираються, а потім починається їхперевірка. Таке спрощене трактування може призвести до і мої ці я та помилок на практиці. Доказиперевіряються в порядку їх збирання,а не тільки після того, як вони всі будуть зібрані.
Перевірці доказів на стадіїдосудового розгляду властиві такі особливості: її провадження здійснюється привідсутності у дізнавача, слідчого та прокурора цілісного уявлення про вчиненнязлочину, тобто в умовах певної пізнавальної невизначеності; вона відбувається вумовах обмеження дії окремих принципів кримінального процесу (безпосередність,змагальність, рівноправність сторін та гласність); вона здійснюється особою,яка проводить дізнання, дізнавачсм, слідчим, прокурором, які не є самостійнимита незалежними у тій мірі, яка властива суду, оскільки на зміст результати їхдіяльності по перевірці доказів можуть впливати начальники органів дізнання тарозслідування, вищий за рангом прокурор; вона здійснюється органами, основнимзмістом діяльності яких є реалізація функції кримінального переслідування; змістта результати діяльності по перевірці доказів не є остаточними та обов'язковимидля суду.
Тому найбільш сприятливимидля перевірки доказів є умови на стадії судового слідства. Вони обумовленінизкою факторів, до яких необхідно віднести: здійснення перевірки доказів судом— самостійним та незалежним суб'єктом кримінального процесу; здійсненняперевірки доказів у суді в умовах найбільш повної дії принципів кримінальногопроцесу (передусім безпосередності, змагальності, рівноправності сторін );наявність у розпорядженні суду та сторін сукупності доказів, зібраних, перевіренихта оцінених на стадії досудового розслідування, та, як наслідок, — володінняними повною картиною вчиненого злочину; можливості практично одночасної участі уперевірці доказів всіх учасників судового розгляду, що дозволяє суду врахуватифактори, якими сторони керуються при перевірці доказів.
Перевірка речових доказівздійснюється як шляхом проведення слідчих дій, так і логічним шляхом. Слідчідії умовно можуть бути поділені на дії, направлені на збирання та на перевіркудоказів. Наприклад, допит та огляд направлені на збирання доказів; очна ставка,відтворення обстановки та обставин події — на перевірку. Але це не завжди так.І допит може проводитися з ціллю перевірки, а відтворення обстановки таобставин події — отримання нових доказів.
Необхідно відзначити, що напрактиці не завжди повною мірою використовується такий спосіб перевіркипредметів, що мають ознаки речових доказів, як пред'явлення їх для впізнання.Так, по 11 справах (4,8% з 187 вивчених) впізнання таких предметів непроводилось, хоча необхідність у проведенні зазначеної слідчої дії була.
Оцінкакожного речового доказу складається з визначення характеру їхджерела, а також згідно з правилами належності та допустимості.
Джерелом речових доказів, яксвідчить практика, є місце їх знаходження. Воно має важливе значення як длявстановлення належності до справи речових доказів, так і для визначення їхдоказової сили. Тому при виявленні речових доказів у відповідному протоколіповинно бути обов’язково вказано, при яких обставинах та вякому саме місці вони знайдені, інакше вони можуть втратити свою доказову силу.
При оцінці речових доказівповинно бути вирішено питання і про їх допустимість, тобто про дотриманняправил їх збирання та дослідження, включаючи правила належного оформленнявідповідних дій.
 
2.2 Зберігання речових доказів
Законодавствовизначає, що речові докази, зберігаюся при справі, за винятком громіздкихпредметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в судіабо передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чиорганізації.
Длязберігання речових доказів у судах обладнуються спеціальні приміщення, ціприміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами таобладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає, тодля збереження речових доказів використовуються сейфи та металеві шафи[19].
ВАпеляційному суді м. Києва для зберігання речових доказів виділено окремеприміщення, яке відповідає всім вимогам нормативних документів. Найчастіше всуді як речові докази перебувають аудіо- та відеокасети із записами слідчихдій, документи, одяг, взуття, мобільні телефони, газети і т.п.
Уприміщеннях судів, як правило, немає спеціальних приміщень для зберіганняречових доказів з відповідними умовами, передбаченими Інструкцією. Томунаказами голів судів обладнано окремі сейфи.
Інодіречові докази можуть бути повернуті їх володарям до вирішення справи в суді,якщо це можливо без шкоди для успішного провадження по справі (ст. 79 КПК)тільки після винесення мотивованої постанови. Речові докази у виглядішвидкопсувних товарів та продукції, зберігання яких ускладнене або витрати позабезпеченню спеціальних умов зберігання яких порівнянні з їх вартістю, можутьбути також повернені їх володарям. Перед цим вони мають бути сфотографовані абозняті на відео — або кіноплівку. У справі має зберігатися документ про їхповернення володарям.
Уразі неможливості повернення таких речових доказів володарям, вони можуть бутипередані для реалізації в спеціальні магазини, про що складається акт.
Наркотичнізасоби, вогнепальна чи холодна зброя, що є речовими доказами, зберігаються тількив органах слідства після попереднього дослідження в експертно-криміналістичнихпідрозділах і судом на зберігання не приймаються.
Речовідокази у вигляді вибухонебезпечних речовин, як правило, передаються назберігання на склади військових частин або відповідних режимних державнихпідприємств.
Отрутаабо сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко управлінь, іншихорганізацій, де є належні умови для їх зберігання, згідно з відома їхкерівництва.
Речовідокази у вигляді вилучених з незаконного обігу етилового спирту, алкогольної таспиртовмісної продукції передаються для їх технологічної переробки або знищуються,про що складається протокол.
Грошовізнаки, валюта та інші цінності, вилучені при провадженні слідчих дій та які єречовими доказами, після проведення необхідних досліджень здаються назберігання в банк або іншу спеціалізовану кредитно-фінансову установу, а такожможуть бути передані на зберігання матеріально відповідальній особі.
Зберіганнятранспортних засобів, які визнані речовими доказами, проводиться за письмовимдорученням органу дізнання, слідчого, прокурора або судді (суду) відповіднимислужбами МВС або СБУ (якщо вони не можуть бути передані на зберіганняволодарям, їх родичам або іншим особам, а також організаціям), керівники якихвидають про це збережену розписку, яка прилучається до справи.
Згіднозі ст. 80 КПК України речові докази повинні зберігатися до набрання вирокомзаконної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали прозакриття справи.
«Документи- речові докази повинні зберігатися весь час при справі. Копії цих документів надаються власнику, а також іншим особам, які за законодавством мають право користуватися цими документами, за їх клопотанням і впорядку, встановленому статтею 186 КПК».[20]
Відповіднодо Інструкції з діловодства в місцевому суді визначають процедуру, згідно зякою голова суду зобов'язаний не рідше одного разу на рік перевіряти стан таумови зберігання речових доказів, правильність ведення документів стосовно їхприймання, передачі, про що складається відповідний акт. При звільненніпрацівника апарату суду від виконання обов'язків щодо роботи з речовимидоказами голова суду утворює спеціальну комісію для перевірки відповідностіфактичної наявності речових доказів. Результати перевірки відображаються в актіприйняття-передачі речових доказів іншому працівникові апарату суду, на якоготакі обов'язки покладено відповідним наказом суду, або керівнику апарату суду.
Строкизберігання речових доказів, коли володар встановлений, але не заявив вимог проїх повернення за якихось причин, кримінально-процесуальним законом невстановлені.
Уцих випадках повинні діяти цивільно-правові відносини, які встановлюютьтрьохрічний строк позовної давності, протягом якого володар предмета, визнаногоречовим доказом, може отримати його назад та набути право власності на нього.
 
2.3Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ
Вирішенняпитання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ вирішувалисясудами переважно з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалисярішення про передачу в дохід держави грошей, цінностей та інших речей, нажитихзлочинним шляхом, повернення грошей, цінностей та інших речей, які булиоб'єктом злочинних дій, законним володільцям, а якщо їх не встановлено,передачу їх у власність держави. Наприклад у кримінальній справі № 1-49/06вироком Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2006 р. постановлено передати вдохід держави такі речові докази, як відео- магнітофон та плюшеву собаку. Однаквідповідно до частини четвертої ст. 81 КПК України передаються в дохід державилише гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. У цьому разі суддійшов висновку, що незначна цінність цих речей не перешкоджає їх передачі вдохід держави.
За 2006 р.у провадженні по першій інстанції в Апеляційному суді м. Києва перебувало лишетри кримінальні справи, у вироках яких постановлено конфіскувати речові доказив дохід держави.
Протягом2007 р. Апеляційним судом м. Києва прийнято лише одне рішення про передачуречових доказів у дохід держави.
Слідзазначити, що основна категорія кримінальних справ, які розглядаються районнимисудами м. Києва, є справи про злочини у сфері обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Тому речові докази по такихсправах — це наркотичні речовини (опій, канабіс, макова соломка, метамфетамін),які виготовлені в переважній більшості в кустарних умовах, або наркотичнасировина, зберігаються вони, як правило, в камері схову районних РУ ГУ МВСУкраїни в м. Києві, прокуратурі району. Питання щодо них в обов'язковомупорядку вирішується у вироку, але до того, як прийняти рішення щодо такихречовин, проводиться відповідна судова експертиза. Зазначене свідчить, що судиправильно приймають рішення про їх знищення.
З приводуінших видів речових доказів суддівська практика є більш стабільною. Одяг,мобільні телефони чи інші речі, які до вчинення злочину були власністюпотерпілих, їм же і повертаються, якщо ж були власністю засуджених, топовертаються їх родичам, за відсутністю потреби -знищуються.
Відповідно докримінально-процесуального законодавства України питання речових доказівповинно вирішуватися у вироку чи постанові про закриття кримінальної справи,тобто при вирішені справи по суті. Однак існують випадки, коли питання проречові докази вирішується окремою постановою. Такі постанови приймаються зметою виправлення недоліків судового рішення, в якому було залишено поза увагоюпитання речових доказів. Таку практику слід визнати негативною, оскільки вонасвідчить про низьку якість процесуальних рішень. Порядок виправлення помилок чиінших недоліків судового рішення тим же судом, що його постановив, передбаченийст. 409-411 Кримінально-процесуального кодексу України. Суди користуютьсяправилом, згідно з яким допускається постановленням додаткового рішення з метоювиправити технічні помилки, які не впливають на суть рішення.
Відсутність у рішеннівказівки про речові докази засвідчує неповноту змісту рішення. Винесення суддеюпостанови в порядку ст. 409-411 КПК України в свою чергу впливає на реалізаціюправа на оскарження рішення в частині речових доказів. Враховуючи принципкримінального процесу — можливість апеляційного та касаційного оскарженнярішень, наявність додаткового рішення у справі породжує окремі правовідносини зприводу його оскарження. Все це призводить до необгрунтованого ускладнення танагромадження кримінально-процесуальних відносин.
Знищення речових доказіввідбувається відповідно до вимогІнструкції з діловодства в місцевому загальному суді, згідно з якою, якщо засудовим рішенням потрібно знищити речові докази, які зберігаються в суді, вонизнищуються після набрання судовим рішенням законної сили.
Знищенняречових доказів проводиться комісією в складі не менше трьох осіб: судді — головуючого в суді першої інстанції, керівника апарату суду, секретаря судовогозасідання, секретаря суду чи іншого працівника апарату суду. Знищенняоформляється актом, у якому зазначаються номер справи та дата судового рішення,дата, місце, спосіб знищення речових доказів (речового доказу), прізвища тапосади членів комісії. Акт підписується всіма членами комісії, затверджуєтьсяголовою суду, підпис якого скріплюється гербовою печаткою суду та долучаєтьсядо матеріалів справи. У журналі обліку речових доказів повинен робитися записпро виконання судового рішення в частині знищення речових доказів. В основномувироки в цій частині виконуються, суддями дотримуються вимоги інструкцій. Алемали місце і випадки порушення цих вимог. Так, по деяких справах були складеніакти про знищення речових доказів, а вони фактично зберігались. Відсутнійєдиний зразок акта знищення речового доказу.
Якщоречові докази перебувають за межами суду, копія вироку або витяг з нього (звказівкою про знищення речових доказів) надсилається за місцезнаходженнямречових доказів. До суду повинен надійти належним чином оформлений акт прознищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а в журналіобліку речових доказів робиться відповідний запис.
У разіненадходження відомостей з приводу виконання рішення суду в частині речовихдоказів секретарем канцелярії ставиться відмітка в журналі, а такожнаправляється нагадування органу, зберігаються речові докази. Все це свідчитьпро наявний контроль за виконанням вироку. Кримінальні справи по яких ненадійшли відомості про виконання рішення суду, не здаються до архіву.
Вивченнястановища в районних судах з приводу терміну та правильності оформленняпроцедури знищення речових доказів та звернення в дохід держави коштів,вилучених від реалізації речових доказів, свідчить про те, що виконавцямирішень суду з приводу речових доказів не завжди виконуються вимоги відповіднихінструкцій та порушуються розумні, строки виконання. Керівниками районних РУ ГУта ВДВС не вживаються відповідні заходи для поліпшення становища щодо цьогопитання.
Зокрема,районні суди м. Києва у своїх довідках про стан обліку, зберігання, передачіречових доказів зазначають, що в деяких випадках співробітники РУ ГУ недотримуються вимог інструкції з приводу складу комісії по знищенню речовихдоказів. Працівники кримінальних канцелярій вживають відповідних заходів, акти при знищення речовихдоказів, які оформлені з порушенням вимог Інструкції, повертаються в РУ ГУ длядо оформлення.
Крім того,перевіркою правильності оформлення знищення речових доказів встановленопорушення з боку РУГУ. А саме у разі знищення наркотиків та прекурсорівДарницьким РУГУ м. Києва направляється на адресу суду тільки повідомленні при знищення речовихдоказів, де не вказується, яким саме чином знищений речовин доказ, складкомісії по знищенню, хоча на адресу суду потрібно направляти акт знищення тасупровідний лист. В управлінні охорони Київського метро ці вимоги дотримуються.З боку голови Дарницького районного суду будь-якого офіційного звернення докерівництва Дарницького РУГУ про неприпустимість такого оформлення знищенняречових доказів не було.
Консультантами судів по кримінальних справах питання виконання вироку вчастині, яка стосується долі речових доказів, не завжди контролюється,нагадування систематично не надсилаються.
Водночасперіодичні нагадування теж є малоефективними. В Апеляційному суді м. Києваперевіркою матеріалів кримінальних справ, які пересували в провадженні суду попершій інстанції, встановлено, що з 27 справ, які підлягають виконанню вчастині речових доказів за 2006 р., до теперішнього часу виконано вироки лише у10-ти кримінальних справах, зовсім не виконано 12 рішень кримінальних справ та5 рішень виконано частково.
Згідно зданими в Подільському районному суді м. Києва, незважаючи на нагадування щодостану виконання вироків у цій частині, до суду на даний час не надійшлоповідомлень про знищення речових доказів по 141 кримінальній справі за 2006 р.та по 41 кримінальній справі, які розглянуті за період 2007 р.
З метоюотримання інформації про стан виконання судових рішень у частині знищенняречових доказів по кримінальних справах 11.06.2007 р. Подільським районнимсудом м. Києва було направлено листи до прокуратури Подільського району м.Києва, Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Дніпровської транспортноїпрокуратури. Однак повної і змістовної інформації суд не отримав.
У зв'язкуз цим судом направлено листа до ГУ МВС України з проханням провести перевірку вПодільському РУ ГУ МВС України в м. Києві стану виконання вироків Подільськогорайонного суду м. Києва за 2006-2007 р. у частині знищення речових доказів тавжити заходів реагування.
Повідомленняпро виконання рішень суду по речових доказах як від відділу державноївиконавчої служби, так і від РУ ГУ надходять через тривалий проміжок часу, як увипадку конфіскації і звернення в дохід держави речових доказів, так і увипадку їх знищення, що пов'язано з тривалістю у часі процедури реалізації абознищення речових доказів. У зв'язку з цим у журналі обліку речових доказіввідсутні відмітки про виконання рішення суду. Працівниками кримінальноїканцелярії суду це питання контролюється, але є випадки, коли в справах немаєнагадувань про необхідність надати документи про виконання рішення суду.
Якщо зарішенням суду речові докази по справі підлягають реалізації та вилучені коштизверненню в дохід держави, судами направляються виконавчі листи до відділудержавної виконавчої служби у триденний строк, але є винятки, що пов'язані знесвоєчасністю здачі адміністративних справ до канцелярії, а також у разі, колиза рішенням суду правопорушник повинен, сплатити штраф, йому надається час для добровільноїсплати суми штрафу. Головою суду та його заступниками з цього питання ведетьсяналежна робота по контролю своєчасності здачі кримінальних та адміністративнихматеріалів до канцелярії.
Пронеобхідність отримати речові докази суд повідомляє їх власника (якщо речовідокази перебувають у суді). У разі особистої явки власника речового доказуобов'язково встановлюється його особа (на підставі паспорта чи іншогодокумента, який містить фотографію). У розписці про отримання речових доказівчітко зазначається, на підставі якого документа встановлено особу, а такожуказуються орган, що видав документ, місце та дата його видачі. Якщо речовідокази отримує представник юридичної чи фізичної особи, крім указаних дій,потрібно вимагати пред'явлення відповідної довіреності, яка долучається доматеріалів справи разом з розпискою про отримання речових доказів.[21]
Речовідокази, інші предмети, які потрібно повернути їх власникові, зберігаються всуді до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарженняпостанови чи ухвали про закриття справи. Якщо протягом шестимісячного строкуклопотання про повернення речових доказів не надходило, працівник апарату суду,який відповідає за збереження речових доказів, доповідає про це судді, — головуючому під час розгляду справи в суді першої інстанції чи голові суду, яківідповідно до ст. 41 Конституції України можуть розглянути це питання в порядкувиконання судового рішення.
Справапідлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи повідомленняпро виконання судового рішення в повному обсязі.
Якщо засудовим рішенням необхідно повернути речові докази, що перебувають назберіганні поза межами суду, копія судового рішення разом із супровідним листомнадсилається для виконання відповідному органу, установі, підприємству тощо, деперебувають на зберіганні речові докази. Про зазначену дію повідомляється власник.
У разіприйняття судом рішення щодо конфіскації речового доказу виконавчий лист, копіявироку та копія документа, що засвідчує місце зберігання речового доказу,передаються для виконання органу державної виконавчої служби замісцезнаходженням речового доказу.
Справапідлягає здачі в архів суду після отримання судом і долучення до матеріалівсправи виконавчого листа з відміткою про конфіскацію речових доказів.
Речовідокази, які за рішенням суду зберігаються в матеріалах кримінальної справи,зберігаються в архіві разом з матеріалами кримінальної справи.
ВАпеляційному суді м. Києва та районних судах м. Києва виконання вироків завждиконтролюється головуючим суддею по справі та голова суду тримає це питання наконтролі. Як приклад, згідно з планом роботи Дарницького районного суду м.Києва на перше півріччя 2007 р. консультантом у кримінальних справахздійснюється щомісячний контроль за веденням журналу по речових доказах,перевіряється наявність речових доказів та звернення вироків (постанов) суду довиконання, складається акт перевірки. Речові докази, які знаходяться вДарницькому районному суді м. Києва, зберігаються в сейфі, який замкнений таопечатаний.

Висновок
Кримінально-процесуальнийзакон містить легальне визначення доказів у кримінальній справі. Процесуальніджерела доказів є формою збереження фактичних даних.
Доказивстановлюються: показами свідка, потерпілого, підозрюваного,обвинуваченого; висновком експерта; речовими доказами; протоколами слідчих і судових дій; протоколами з відповідними додатками,складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшуковихзаходів; іншимидокументами.
З метоюполіпшення роботи в частині виконання вироків загалом слід направити копіїданого узагальнення до районних судів м. Києва для обговорення на нараді таврахування при вирішенні кримінальних та адміністративних справ.
Направитилист ГУ МВС України в м. Києві, в якому звернути увагу слідчих на правильнезазначення речових доказів у обвинувальному висновку. Обговорити узагальненняна оперативні її нараді суддів Апеляційного суду м. Києва.
Поняттядоказів належить до фундаментальних категорій у кримінальному процесі. Адже відправильного розуміння цього поняття залежить і напрям пошуку доказів, і вмінняїх використовувати в процесі встановлення істини. У кримінальному процесідокази виступають як засоби доказування конкретних обставин вчиненого суспільнонебезпечного діяння, що мають значення для правильного вирішення кримінальноїсправи.
Потрібноконстатувати, що поняття доказів досліджувалося багатьма вченими, оскількиправильне його визначення має безпосереднє відношення до якості розслідуваннязлочинів, вирішення кримінальних справ, законності й обґрунтованості рішень,які приймаються органами досудового розслідування та судової влади. Для тогощоб глибше пізнати окреслену проблему та розглянути можливі шляхи її вирішення,доцільно проаналізувати розвиток цього поняття з більш ранніх часів.

Література
 
1.   КонституціяУкраїни від 28.06.96р.із змінами, внесеними ЗУ від 8.12.04 року № 2222-IV
2.   Кримінально – процесуальний кодексУкраїни// Відомості Верховної ради України 2001 №3435
3.   Закон України « Про внесення змін до кримінально-процесуальногокодексу України » № 807-VIвід 25.12.08
4.   Постанова Пленуму Верховного СудуУкраїни від 27 грудня 1985 р.№ 11 «Про додержання судами України процесуальногозаконодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» ( зі змінами,внесеними Постановами від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 р. № 3 тавід 3 грудня 1997 р. № 12) // Постанови Пленуму Верховного Суду України вкримінальних справах. – К.: ЮрінкомІнтер, 2004. – 305с.
5.   ПостановаПленуму Верховного суду України “Просудову практику в справах про хуліганство”№ 3 від 28.06.91 зі змінами внесеними постановами № 3 від 04.06.93 і № 12 від03.12.97// Постанова пленуму Верховного суду України укримінальних справах – К., 2004. – 205с.
6.   Інструкція про порядок вилучення,обліку, зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностейта іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами, від18.10.89.№ 34/15 із змін. і доп. // Zakon.Rada.Go.Ua-офіційний сайт верховної ради України
7.   Андросенко О. Розмежування речовихдоказів і документів у кримінальному процесі. Правова держава в дослідженняхпрацівників – початківців, Матеріали 10-ї ювілейної студентської конференції (Одеса, 18-19 травня 2007р. ) // Ред. колектив Ю.М. Оборотов та ін. — Одеса: Юрид. література, 2007. – 300с.
8.   Бартащук Л.В. суддя Апеляційного суду м.Києва.Узагальнення судової практики вирішення питань щодо речових доказів,передачі у дохід держави грошей, валюти, цінностей, іншого нажитого злочиннимшляхом майна або такого, що було об’єктом злочинних дій, але через невстановлення законного володільця також переходить у власність держави, за 2006р. та перше півріччя 2007 р. // Судова апеляція 2008 № 3. – 402с.
9.   Владимиров Л.Е. Учение обуголовных доказательствах. – Тула, 2000. – 464с.
10. Галдецька. Судово-медичне дослідженняречових доказів // Підприємство господарство і право 2009 № 3. – 258с.
11. Клименко Н.І. д-р юрид. Наук, проф. КНУім… Шевченка, Роль і значення дрібних речових доказів при розслідуваннізлочинів проти життя особи в працях КолмаковаВ.П.//Актуальніпроблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Одеса: Юрид. Література,2003. – Вип. 20. – 128с.
12. Кримінально-процесуальний кодекс УкраїниНауково-практичний коментар За загальною редакцією В.Т. Маляренка, Ю.П.Аленіна. – Х., ТОВ «Одіссей», 2008. – С 221
13. Теорія доказів у кримінальному процесіУкраїни:Підручник.//заредакцією Є.Г. Коваленко — К.:Юрінком Інтер – 624с.
14. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази ідоказування у кримінальному процесі. – К..2007 – С.90
15. Докази і доказування у кримінальномупроцесі. // Науково – практичнийпосібник. За ред… Грошевського Ю.М., Стахівського С.М. – К.: КНТ, ВидавецьФурса С.Я.,2006. – 220с.
16. Кримінально – процесуальне право України: Підручник // Зазагальною редакцією Ю.П.Аленіна. – Х.:ТОВ Одіссей. 2009. – 806с.
17. Кримінальний процес України Навч. Посібник.Заред. Коваленко Є.Г. – К… Юрінком Інтер,2004. – 576с.
18. Новий тлумачний словник української мовиТ. 4. К., 2001. – 501с.
19. Великий енциклопедичний юридичнийсловник //Заредакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.:ТОВ «Видавництво “Юридична думка”»,2007. – 992с.