КУРСОВАРОБОТА з теорії держави і права
на тему:
“Правопорядокяк основа суспільного порядку”
Зміст
Вступ
1. Загальнотеоретичнахарактеристика правопорядку як елементу правової системи
1.1 Правова система: поняття таструктура
1.2 Поняття правопорядку якелементу правової системи і суспільного порядку
2. Структурно-правовий аналізправопорядку
2.1 Поняття, властивості,принципи та функції правопорядку
2.2 Структура правопорядку
3. Значення принципівзаконності в процесі дотримання правопорядку
3.1 Поняття законності
3.2 Властивості та функціїзаконності
3.3 Юридичні гарантії законностів Україні
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Насучасному етапі розвитку України чіткий і жорсткий громадський правовий порядокє єдино можливим шляхом подальшого руху нашого суспільства в напрямідемократичних перетворень і утвердження пріоритету законності та правопорядку. Середчисленних проблем юридичної науки і практики, які в останні роки привертають досебе підвищену увагу вчених-правознавців і суспільства вцілому, значне місцезаймають питання правового порядку. Вони мають пріоритетне значення в правовомужитті суспільства, адже потреби та інтереси суспільства, держави, громадян постійновимагають впорядкованості, чіткої правової регламентації і стабілізації усіхсторін суспільного життя. Правопорядок виступає необхідною умовою відродженняекономіки, функціонування всіх соціальних сфер, стабілізації життєвих процесіві становлення народовладдя. Розгляд правопорядку необхідний і тому, що заостанні роки дещо змінилися погляди на поняття правопорядку і його формування. Цимзумовлена актуальність обраної теми.
Правопорядок — це стан впорядкованості,організованості суспільних відносин, який складається за умов законності. Показникомстану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнєзастосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається зправомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин і чим менше усуспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняєтьсяправопорушень, тим міцнішим є правопорядок.
Метою курсової роботи є вивчення таких понять, якправова система, правопорядок та законність, визначення їх структури,властивостей і функцій, а також дослідження значення принципу законності впроцесі дотримання правопорядку.
Наведенамета зумовлює постановку і вирішення таких завдань: дослідження поняття«правопорядок»; відстеження розвитку наукових поглядів на цю категорію, а такожсучасне розуміння правопорядку; виявлення характерних рис правопорядку, йогозмісту і форми; побудова структури правопорядку; формулювання функційправопорядку і його принципів; розгляд поняття законності в правовомусуспільстві; визначення гарантії законності в Україні; пошук шляхівудосконалення законодавства стосовно питань законності і правопорядку вУкраїні; підбиття підсумків по виконаній роботі.
Об’єктом даної роботи виступають соціальні зв’язки і суспільнівідносини, в яких досліджуються поняття правопорядку, законності і правовоїсистеми.
Предметом вивчення є такі фундаментальні категоріїюридичної науки як правопорядок, законність, правова система, що розкриваютьзміст правової дійсності під кутом практичного здійснення права.
З метою одержання найбільш достовірних наукових результатіву своїй роботі я використовувала загальновідомі наукові методи пізнання і розкриттязмісту правових явищ, зокрема: історико-логічний, порівняльний, діалектичнийметоди, використані під час аналізу таких понять як «правопорядок»,«законність», «правова система» та їх властивостей, видів і функцій;нормативний метод, що застосовувався в процесі дослідження законодавства України;системно-структурний та системно-функціональний, які, серед іншого, покладені воснову розгляду правопорядку і визначення його місця в правовій системісуспільства.
Теоретичним підґрунтям курсової роботи слугували працівчених і юристів: Алексеева С.С., Тахомова Л.Н., Пилипенка П.Д., Костюка В.О.,Опришка В.Ф., Шульженка Ф.П., Оніщенка Н.М., Сауляка О.П., Кагадія М.,Старанцова Д., Панаріної Н., Скакун О.Ф., Копейчикова В.В., Колодія А.М. таінших.
1. Загальнотеоретична характеристика правопорядку як елементуправової системи
1.1 Правова система: поняття та структура
Державамає свою національну правову систему. Історично склалося так, що у кожнійкраїні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції,особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднуєтьсязагальним поняттям «правова система». У будь-якій державі правова система, детермінованаісторичними і географічними чинниками, є частиною соціальної системи держави.
Введенеу вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття «правовасистема» формується за аналогією з «політичною системою» у політології та«економічною системою» в економічній теорії. Як комплексну характеристикуюридичної сфери життя конкретного суспільства правову систему слід відрізнятивід системи права. За обсягом і змістом вони не тотожні. Система права входитьдо правової системи.
Правовасистема — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів,призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, щовиникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи,правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, правова культура,стан законності, правопорядку та ін.).
Структураправової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків. Визначальною характеристикою структури правової системи є зміст,який являє собою єдність усіх її якостей, елементів (суб’єкти правової системи)і процесів (способи і засоби їх діяльності). Форма ж є способом і результатоміснування та вираження змісту [2, с.63].
Існуютьпевні етапи дослідження структури правової системи: визначення елементівсистеми; вивчення всіх системних зв’язків об’єкта і, головним чином, виділеннястійких зв’язків; розкриття принципів, способів зв’язків елементів з цілим. Яквказує В. Афанасьєв, у соціальній системі виявляються компоненти речового,процесуального, духовного і людського порядків [2, с.64]. У правовій системіможна виявити всі перераховані компоненти. Це – організація суспільства,цілісна правова дійсність, система ідеологічних засобів, за допомогою яких владавпливає на поведінку людей.
М.Матузов виділяє такі блоки (підсистеми) правової системи: нормативний, правореалізаційний,нормотворчий, правозабезпечувальний, статичний, динамічний, соціально-психологічний,ідеологічний, блок правовідносин та ін… Конкретизуючи елементний склад цихблоків, М. Матузов називає такі елементи правової системи: 1) право яксукупність створюваних і охоронюваних державою норм; 2) законодавство як формавиразу цих норм; 3) правові установи, що здійснюють правову політику держави;4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6)право реалізаційний процес (у тому числі й акти застосування та тлумачення); 7)права, свободи й обов'язки громадян (право в суб'єктному значенні); 8) системаправовідносин, що склалася і функціонує в суспільстві; 9) законність іправопорядок; 10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини,теорії, правова культура тощо); 11) суб'єкти права (індивідуальні йколективні); 12) системо утворюючі зв'язки, що забезпечують єдність, цілісністьі стабільність системи; 13) інші правові явища (юридична відповідальність,правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), що утворюють такзвану "інфраструктуру" правової системи [10, с. 25].
Намою думку, дані підсистеми формуються внаслідок взаємодії елементів правовоїсистеми суспільства. Я вважаю, варто виділити ще інституціональну підсистему,яка б виражала суб’єктний склад як системо — утворюючий фактор всієї правовоїсистеми; функціональну, яка містила б в собі правовідносини, а також юридичнупрактику, право реалізацію, правозастосування, правотворчість, що можнаоб’єднати в одну підсистему за критерієм формування, зміни, здійснення діїправових норм; комунікативну підсистему, що уособлювала б інтегративні зв’язкивсіх підсистем правової системи суспільства, визначала б ефективність правовогорегулювання, законність та правопорядок. С. С. Алексєєв наголошує, що вправовій системі містяться юридичні норми, правовідносини і юридична практикаяк нормативна основа цієї системи, як її об'єднувальна і цілеспрямовуюча ланка [2].
На мою думку,вказані автори відмежовують правову систему від інших правових явищ саме заелементним складом. Правова система не однорідна, відкрита, але стабільна зарахунок своїх внутрішніх зв'язків, що і утворюють її. Елементами правовоїсистеми суспільства є:
• суб'єктиправа — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.),юридичні особи (комерційні і некомерційні організації, держава, соціальніспільноти та ін.). Тривалий час правова система характеризувалася якзнеособлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися.Звернення до людини як до такого, що систематизує, чинника всіх суспільних явищпотребувало перегляду попередніх підходів до визначення структури правовоїсистеми і виділення суб'єктів права як необхідного її елемента;
• правовінорми і принципи.
• правовівідносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правовоїсистеми ─ форми вираження дії норм права.
• правоваідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура. Даютьможливість адекватно сприймати, оцінювати правову реальність.
• законністьта правопорядок —зв'язки між названими елементами, що визначають результат їхвзаємодії. Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власнуструктуру, свої принципи організації і діяльності.
1.2Поняття правопорядку як елементу правової системи
Прихарактеристиці основних елементів структури правової системи завждирозглядаються такі явища правової дійсності, як правові статуси, режими,процеси, принципи та інші категорії, що характеризують той чи інший аспектправового регулювання суспільних відносин. Вони виявляються лише на рівніфункціонування системи, характеризують специфіку зв'язків між елементами в їхвнутрішньому русі. Так правопорядок відображає певний стан правовідносин,правосвідомості і нормативної основи в їх взаємодії, оптимальний стан зв'язківкомпонентів у системі, при якому найбільш ефективно забезпечується досягненняїї мети — регулювання суспільних відносин шляхом закріплення прав і обов'язківсуб'єктів. У певному розумінні правопорядок може розглядатися і як метаправової системи.
У правовійсистемі суспільства є комплексні категорії, що характеризують організацію іфункціонування суспільства на правових началах. Їх внутрішні взаємозв'язкинастільки складні і багатогранні, що важко віднайти залежність і провестирозмежування між ними: право, законність, правопорядок. Ці поняття різні зазмістом і характером. Право (в позитивному значенні) — встановлена закономдержавна воля та інтереси, їх об'єктивізована форма, що має нормативнувизначеність; законність ─ якісна сторона правової діяльності суб'єктівправа та їх поведінки, властивість методу, принципу, режиму; правопорядок ─стан правового життя суспільства, впорядкована система правових відносин та їхякостей. Правопорядок базується лише на чинному законодавстві та на свідомостігромадян.
Із законністю іправопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як «суспільний порядок»,«громадський порядок», «дисципліна» [2 с. 74].
Суспільнийпорядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права,моралі, корпоративними нормами, нормами громадських організацій, нормами неправових звичаїв, традицій і ритуалів нормами — звичаями) системи суспільнихвідносин і їх додержання [3]. Поняття громадського порядку ширше за поняттяправового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива рольналежить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставіправових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовимизаходами. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільної дії.Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку,найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншої — стангромадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливорегламентувати правопорядок, не роблячи впливу на громадський порядок, якийтому нерідко підтримується примусовою силою держави [2 §8]. У правовій державівсі елементи громадського порядку взаємодіють між собою і знаходяться під йогозахистом. Проте тільки правопорядок охороняється спеціальнимидержавно-правовими заходами. Інші елементи громадського порядку забезпечуютьсясвоїми засобами дії: моральними, власне — суспільними, природними навиками ізвичками, силою традиції.
Військовийправопорядок ─ складова частина загального правопорядку. Він формуєтьсяна основі загальних принципів права, відображає певні потреби життясуспільства, без яких воно не може нормально функціонувати. Оскільки озброєнісили — це специфічна державна організація, спеціально призначена для веденняозброєної боротьби, зміст її діяльності значно відрізняється від поведінкиінших учасників суспільних відносин, що не входять до складу даної організації.Цим пояснюються особливості і специфічні риси військового правопорядку (формулюєтьсяна основі таких правових норм, які спеціально призначені для регулюванняспецифічних суспільних відносин, що виникають в області будівництва, життя ідіяльності озброєних сил; включає тільки ті суспільні відносини, які виникаютьв процесі бойової підготовки військ, при несенні військовослужбовцямивнутрішньої і караульної служби, в ході виконання бойових завдань у військовийчас). Військовий правопорядок складається на основі законності, в результатіточної реалізації правових норм всіма військовослужбовцями, військовимипосадовими особами, військовими організаціями. Він утілює в собі соціальнусправедливість, рівність всіх перед законом, демократизм і інші принциповіправові положення.
Отже,правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульована нормамиправа і перебуває під захистом закону та охороняється державою. Вінвстановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщозаконність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядокє їх результатом.
Длянормального функціонування правової системи необхідний постійний контроль, якийповинен бути повсюдним, загальним і універсальним. Він є одним із засобівзабезпечення законності та правопорядку як визначальних інститутів і правовихоснов народовладдя
Кожнакраїна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування івдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянськогосуспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.
2. Структурно– правовий аналіз правопорядку
2.1 Поняття,властивості, принципи та функції правопорядку
Поняття «правопорядок» широко використовується вчинному законодавстві, охорона правопорядку — найважливіша функція держави. Недивлячись на це, у вітчизняній науці досі не вироблено єдиного визначенняданого феномена. Найбільшого поширення набув погляд на правопорядок як нареалізовану законність, проте подібне трактування є не зовсім вірним. АлексеевС.С. вважав, що «У формуванні правопорядку законність виступає якосновоположний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян.Але правопорядок не може скластися як наслідок лише одного принципу, нехай іосновоположного… Тому більш точно було б сказати, що правопорядок складаєтьсяяк результат реалізації всіх правових приписів у відповідності з принципомзаконності». Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законністьже — умова правопорядку [18 §7 ].
Правопорядок — цепорядок, організованість, стійкість. Отже, він характеризує ступіньвпорядкованості суспільних відносин, виступає протилежністю хаосу, анархії,неорганізованості, сваволі і беззаконню. Правопорядок як державно-правове явищеслужить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянськогосуспільства і держави.
Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання,якою є створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такоїврегульованості суспільних відносин, які служитимуть збереженню і зміцненнюіснуючого ладу. Проте, правопорядок не тільки мета, але і підсумок правовогоопосередковування — реально існуюча врегульованість суспільних відносин.
Виходячи з сказаного, правопорядок можна визначити як засновану направі і законності організацію суспільного життя, що відображає якісне перебуваннясуспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства [2].
Правовий порядок кожного суспільства розкривається через йогоознаки, принципи, функції, зміст, структуру.
Особливість правопорядку як специфічної системи суспільнихвідносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових нормі в силу цього охороняється державою. Тому правопорядком охоплюються далеко невсі відносини, що мають місце в суспільстві. Певна частина суспільного життя непотребує правової регламентації. Вона знаходиться у сфері дії норм моралі, нормрізних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. Уцьому сенсі правопорядок є лише елементом загальної системи суспільнихвідносин, що складається під впливом нормативного регулювання [15 с.53].
Основні ознаки правопорядку: 1) закладається в правових нормах упроцесі правотворчості; 2) спирається на принцип верховенства права і пануваннязакону в галузі правових відносин; 3) встановлюється в результаті реалізаціїправових норм, запровадження їх в життя, тобто здійснення законності удіяльності з реалізації права; 4) є підсумком правового регулювання; 5) створюєсприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав; 6) припускає своєчасне іповне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 7) вимагаєневідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинивправопорушення; 8) встановлює сувору громадську дисципліну; 9) припускає чіткута ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб,насамперед правосуддя; 10) створює умови для організованості громадянськогосуспільства і режим сприяння індивідуальній свободі; 11) забезпечується всімадержавними заходами, аж до примусу.
Мета охорони правопорядку ─ це гарантія реалізаціїсуспільних відносин, упорядкованих правом відповідно до його принципів.Суб’єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи тагромадські організації.А. Ф. Черданцев зазначає, що «функція охорониправопорядку є однією з основних функцій держави, яка виникає одночасно ізвиникненням держави, оскільки порядок в суспільстві є неодмінною умовоюнормального існування і розвитку суспільства в цілому, так і самої держави» [19].Г. А. Туманов також дійшов висновку про те, що «однією з основних об’єктивно необхіднихфункцій держави є охоронна функція, що реалізується складною системоюправозастосовних і правоохоронних органів» [17].
Функції правопорядку ─ це основні напрямки формування іпідтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин.Розрізняють:
1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великимисистемами суспільства ─ економічною, політичною та іншими, складовимелементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища ─економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у своючергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносинз суспільним середовищем;
2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усерединіправопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Завдяки ційфункції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правовогостану системи суспільних відносин;
3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку ─виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівногохарактеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правомта ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливузміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріпленнязаконності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів таін.).
Принципи правопорядку ─ це відправні засади, незаперечнівимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.
Щодо класифікації принципів правопорядку В. В. Борисов запропонуваврозрізняти за характером та значенням принципи: а) загальносоціологічні; б)загальноюридичні, на яких формується й функціонує правово система, всі правовіінститути; в) загальні для правового порядку як цілісного утворення; г) такі,що діють в його структурних підрозділах [4, С.16;15, С.13.].
Дана класифікація викликає особливий інтерес в аспекті означенихцілей, оскільки концентруєтья не тільки на принципах правопорядку яксамостійного юридичного явища, а й вказує на те, що правопорядок, як елементправової системи, ґрунтується на тих самих основних засадах, що й інші правовіявища та процеси. При цьому слід зазначити, що у такому широкому контекстібільш доцільно було б говорити не про принципи правопорядку, а про принципи, щовпливають на нього, визначають його.
Свої класифікації принципів правопорядку, на основі принципівпровової системи створили багато вчених, зокрема М. А. Вороніна та А. М.Колодій [5, С.193; 7, С.108]. У своїх працях вони поєднували принципиправопорядку з принципами інших правових категорій, не відокремлюючи їх.
На мою думку, основними принципами правопорядку, що вказують найого індивідуальні риси, в порівнянні з іншими правовими інститутами, є:
1. Принцип конституційності ─ підпорядкування нормативнимположенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція(те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді),тобто усталеним порядком життя.
2. Принцип законності ─ створення якісних законів та їхсуворе додержання. Законність ─ головна умова встановлення правопорядку.
3.Принцип системно-структурної організації ─ наявність цілісності іструктурованості як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діятивсім елементам громадянського суспільства і правової системи держави. Правопорядок─ не сукупність одиничних, розрізнених актів поведінки, різнихправовідносин, а система відносин, яка заснована на єдиній суті права, пануючійв суспільстві формі власності, системі економічних відносин, забезпечуєтьсясилою.
4.Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування ─ виявляється вточній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актівза юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., якізабезпечують упорядкованість їх зв'язків.
5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності ─виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує за допомогоюсоціальних, головним чином правових, норм.
6. Принцип справедливості і гуманізму ─ базується на високихморальних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі.
7. Принцип підконтрольності ─ наявність повсюдного,загального та універсального контролю, здійснюваного громадянськимсуспільством, його структурами, державою в особі її різних органів,громадянами.
8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту ─виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку,функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод,обов'язків та ін. Існуючий правопорядок забезпечується державою, охороняєтьсянею від порушень.
9. Принципорганізованості. Правопорядок виникає не стихійно, а при організуючійдіяльності держави, її органів.
10.Принцип стійкості. Виникаючий на основі права і забезпечуваний державоюправопорядок достатньо стабільний, стійкий. Спроби дестабілізації, порушенняправопорядку присікаються відповідними правоохоронними органами.
11.Принципєдності. Характер організації неоднаковий в різних сферах суспільного життя.Проте заснований на єдиних політичних і правових принципах, забезпечуванийєдністю державної волі і законності, правопорядок один на території всієїкраїни. Всі його складові в рівній мірі гарантуються державою, будь-які йогопорушення вважаються правопорушеннями і припиняються державним примусом.
12.Принцип визначеності. Правопорядок базується на формально-визначених правовихрозпорядженнях, реалізація яких і забезпечує визначеність суспільних відносин.Цим він відрізняється від систем відносин, що виникають в результаті дії іншихсоціальних норм, де відсутні чіткі формальні орієнтири, а роль суб'єктивнихмоментів дуже велика [3].
Отже,принципи правопорядку є логічним розвитком принципів, що діють у правовійсистемі, перебувають з ними в єдності, визначаються ними та справляють на нихвеликий вплив як чинники, що характеризують фактичний стан врегульованостісуспільних відносин.
Яквідомо, далеко не всі норми права реалізуються завжди та постійно, нерідкііснують відступи від вимог правових норм, правопорушення. Тому необхіднорозрізняти реально існуючий правопорядок (підсумок правового регулювання) іправопорядок, до досягнення якого прагнув законодавець на тому або іншому етапірозвитку суспільства (мета правового регулювання). Перший залежить від того, вчому полягали суспільних відносин в конкретних умовах, рівня політичної іправової культури суспільства, стану законодавства, характеру законності і ін.Отже, правопорядок має не тільки якісні, але і кількісні характеристики. Томуне випадково у сфері функціонування держави можна відзначити напрями діяльностіпо зміцненню (вдосконаленню, забезпеченню, охороні) правопорядку. Для того, щобдана діяльність була ефективною і результативною, слід дослідити структуруданого явища.
2.2 Структураправопорядку
Перш ніжрозглянути структуру правопорядку, слід визначити зміст даного поняття.
Змістправопорядку — це система правових і не правових елементів, властивостей,ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінкисуб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досяглацілей правового регулювання. Розрізняють зміст правопорядку:
1) матеріальний — система реальних (економічних, політичних,морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянськомусуспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників — фізичних і юридичних осіб,як результат їх об'єктивної потреби;
2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав,обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності,впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їхучасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волюдержави.
Структураправопорядку — це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин,урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системоюправа, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні,земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормамивідповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображаєреалізовані елементи системи права. Оскільки правопорядок визначається правом ізабезпечується державою, то закріплює найбільш важливі риси і сторонисоціально-економічного ладу, систему пануючих в країні політичних відносин.Отже, правопорядок включає не тільки відносини людей у сфері цивільногосуспільства, але і що базується на нормах права, організацію самої політичноївлади, тобто державу. На цю сторону правопорядку звертав увагу ще Цицерон,запитуючи: «Та і що таке держава, як не загальний правопорядок?» Близький донього і Кант, що розглядав державу як «об'єднання безлічі людей, підлеглихправовим законам». Інакше кажучи, держава є і найважливіший елемент, і необхіднаумова правопорядку. Не випадкове правове регулювання діяльності державнихорганів і посадових осіб здійснюється за принципом «Дозволено тільки те, щопрямо дозволене»[3 §7]. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовийпорядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бутипримушений робити те, що не передбачено законодавством. Найбільш адекватноюформою реалізації подібного правопорядку виступає правова держава
У формуванніправового порядку беруть участь всі елементи механізму правового регулюваннясуспільних відносин. Їх причинно — наслідковий зв'язок складає основу правовогожиття суспільства, яке і призводить до встановлення правового порядку.
Елементиструктури правопорядку такі:
1. Суб'єкти права — держава, її органи, державні, громадські ікомерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження,відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовимиактами — статична частина.
2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементамисистеми права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні таін.) — динамічний зв'язок.
3. Упорядкованість усіх елементів структури — суб'єктів права,правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права,методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних формїх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правовоїрегламентації — розпорядку, у рамках якого організовуються і функціонуютьгромадянське суспільство і держава, — інтегративний зв'язок.
3. Значенняпринципів законності в процесі дотримання правопорядку
3.1 Поняттязаконності
правопорядоксуспільний юридичний законність
Термін «законність» з’явився в період буржуазнихреволюцій і зводився до вимоги підкорення громадян, адміністрації, посадовихосіб, і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі.
В Україні в одних випадках «законність» розглядали, якметод управління державою і суспільством по точному і неухильному виконанню ідотримання законів та інших підзаконних актів. У других випадках розглядали якрежим діяльності всіх державних органів, громадських обєднань і громадян подотриманню законодавства. У зв’язку з цим, часто траплялось, що чим точнішевиконували закони, тим більше здійснювалось беззаконня. В третіх випадкахзаконність ототожнювали з правопорядком. У юридичній науці була сформованатрадиційна концепція законності, суть якої полягає у суворому, неухильному дотриманні та виконанні законів всіма суб’єктами права[14, с. 49].
Законністьдосить часто розглядається в теорії права як державно-правовий режим, щозабезпечує загальнообов’язковість юридичних норм і правових приписів усуспільстві та державі. У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльностіорганів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо.
Законність─ це особливий режим або процес діяльності держави і всіх інших суб’єктівсуспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:
1)наявність добре продуманої системи демократичних правових законів і підзаконнихнормативних актів;
2)точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов’язків) всіх учасниківсуспільних відносин, зокрема державних органів і посадових осіб;
3)точне і неухильне дотримання законів та інших нормативно – правових актів всімапосадовими особами і громадянами [8, с.63]. Такий підхід відповідає вимогамстатті 8 Конституції України. Органи законодавчої, виконавчої і судової владиздійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах івідповідно до законів України (ст.6 Конституції України).
Тодіяк закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність “прокладає”шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона єнеодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законівприводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу,забезпечує їх реалізацію. Таким чином, режим законності в правовій державіобумовлює наявність двох взаємозалежних факторів:
а) встановленого, чітко відпрацьованого законодавства,що відповідає потребами суспільного прогресу;
б) повної і безумовної реалізації розпоряджень законів іпідзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянамиі різними об'єднаннями.
Законність, як необхідна умова гармонічногофункціонування людського суспільства, стає реальною силою в більш пізній час,коли суспільні відносини здобувають нову якість, тобто коли з відносинзалежності, придушення й пригноблення вони поступово перетворюються щодонезалежних і вільних продуктивних матеріальних благ. Цим створюється необхіднабаза для дії справедливих правових законів, які однаковою мірою захищатимутьінтереси всіх членів суспільства, що приймають участь у його відтворенні.
3.2 Властивостіта функції законності
Основнимизасадами законності вважають:
а)верховенство закону в системі нормативних актів;
б)єдність законності;
в) незаперечністьзакону в соціальній практиці;
г)реальний характер законності;
д)забезпечення прав людини і громадянина;
е)невідворотність відповідальності за правопорушення;
є)взаємозв’язок законності і доцільності, законності і культурності, законності ісправедливості та ін.
Розглянемокожну з них детальніше:
ВУкраїні встановлена демократія, яка обмежує дії людини тільки законом. Державніоргани, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом «дозволенолише те, що визначено законом»
Законністьмає певні особливості:
По-перше, найважливішою рисою законності є їїспільність. Вимога дотримуватися юридичних норми відноситься до всіх, хтознаходиться в межах дії права. Єдністьзаконності означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодорізних людей в Україні. На всій території України закон в однаковій міріповинен діяти по відношенню до всіх суб’єктів права, тобто не може бути якихосьвиключень для іноземців чи громадян іншого походження (національності, раси таін.).
Незаперечністьзакону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може відмінитизакон, крім органу, який його прийняв. Так, якщо людині не подобається закон чицілком Конституція це не означає, що вона має право його порушувати чи взагалівідмінити.
Реальнийхарактер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тількипроголошуються, а й впроваджуються в життя. Гарантіями реального впровадженнязакону в життя є саме суспільство (як чиновники, так і прості громадяни).
Забезпеченняправ людини і громадянина. Одним з важливих принципів законності є ідеяздійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні правата обов’язки людини і громадянина закріплені в Конституції України ідеталізуються у чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує правалюдини в усіх сферах її життєдіяльності. Закон передбачає всі можливі ситуаціїв житті та діяльності людини і регулює їх згідно чинного законодавства.
Невідворотністьвідповідальності за правопорушення. Кожне скоєння правопорушення повиннопотягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний бувтяжко покараний за правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалосяне розкритим. Також тут важливо пам’ятати, що винність особи необхідно довести.
Взаємозв’язокзаконності і доцільності. Закони, і на їх основі підзаконні нормативні акти,повинні установлювати все, що доцільно, забороняти все, що не доцільно длягромадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищатиінтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма праваперестає бути доцільною, вона має бути негайно відмінена, а до відміни її діюповинен припинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданнямвиконавчих або інших органів.
Взаємозв’язокзаконності і культурності. За відсутності єдиної законності немає ікультурності. Ці два поняття взаємозумовлюють одне одного. Якщо суспільство вцілому культурне, то громадяни свідомо виконують всі приписи закону.
Взаємозв’язокзаконності і справедливості. Не тільки сам закон, але й шляхи його здійснення,а також його здійснення в повсякденному житті повинно ґрунтуватися насправедливості.
3.3 Юридичнігарантії законності в Україні
Гарантії законності – це система засобів та умов,за допомогою яких реалізуються права і обов’язки всіх суб’єктів суспільнихвідносин, охороняються і відновлюються порушені суб’єктивні права громадян,юридичних осіб і держави в цілому. Розрізняють загальні і спеціальні гарантії.
Загальнігарантії (загально — соціальні) – це економічні, політичні, ідеологічні,соціальні, моральні та інші засоби і умови, в яких функціонує правова система іпідтримується відповідний правопорядок.
Спеціальнігарантії (юридичні) – це спеціально-юридичні засоби й умови, які реальнозабезпечують вимоги законності. До них належать: виявлення правопорушень;попередження правопорушень; припинення неправомірних діянь, що почалискоюватися; міри захисту від правопорушень; міри відтворення порушеноїзаконності; юридична відповідальність, тобто практична діяльність державнихорганів, по реалізації, охороні і відновленню порушених суб’єктивних прав і обов’язків.
У правовій державі існує ціла система гарантійзаконності. Під гарантіями законності розуміються такі умови суспільного життяі спеціальні міри, прийняті державою, що забезпечують міцний режим законності істабільність правопорядку в суспільстві. Розрізняються матеріальні, політичні,юридичні і моральні гарантії законності.
Доматеріальних гарантій відноситься така економічна структура суспільства, урамках якої встановлюються еквівалентні відносини між виробниками і споживачамиматеріальних благ. Знаходячись під захистом закону та маючи його підтримку,вони повною мірою реалізують свої можливості в сфері матеріального виробництва,що є найважливішою гарантією законності і правопорядку в суспільстві.Матеріально забезпечений і соціально захищений індивід, як правило, погоджуєсвою поведінку з правом, оскільки його інтереси гарантуються режимом законностій одержують об'єктивне втілення в правопорядку.
Політичними гарантіями законності є всі елементи політичноїсистеми суспільства, що підтримують і відтворюють громадське життя на основіюридичних законів, що відбивають об'єктивні закономірності суспільногорозвитку. Держава, її органи, різноманітні суспільні об’єднання і частиниорганізацій, трудові колективи, тобто всі ланки сучасної політичної системисуспільства, в інтересі всього життєзабезпечення всіляко підтримують необхіднийрежим законності й стабільність правопорядку.
Юридичнігарантії законності — це передбачені законом спеціальні засоби впровадження,охорони та відновлення законності.
Видиюридичних гарантій законності:
1)За найближчими цілями: превентивні, або попереджувальні, тобто такі, щоспрямовані на запобігання правопорушенням; відновлюючі, тобто такі, щоспрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень;каральні, або штрафні, які спрямовані на реалізацію юридичної відповідальностіправопорушників;
2)За суб'єктами застосування гарантій: парламентські; президентські; судові,прокурорські, самоврядні(муніципальні), адміністративні (управлінські), контрольні, громадські(партійні) та ін.;
3)За характером юридичної діяльності: правотворчі; право роз'яснювальні; правозастосовчі; право реалізаційні, ідеологічні (правова пропаганда, правова просвіта та ін.);
4) За видами правових норм, які забезпечують законність:конституційні, процесуальні, матеріальні (норми матеріального права);
4)За формою зовнішнього виразу (об'єктивації): документальні, які поділяються нанормативно-документальні (гарантії законності, передбачені нормативно-правовимичи правороз'яснювальними актами загального характеру);індивідуально-документальні (правозастосувальні акти, покликані забезпечувати,охороняти чи відновлювати законність);
5)Діяльнісні, які поділяються на діяльність певних суб'єктів щодо: застосуванняюридичних норм; реалізації юридичних норм [8, с.64].
Моральними гарантіями законності є стабільніморально-психологічна обстановка, у якій реалізуються юридичні права йобов'язки учасників правовідносин; рівень їхньої духовності і культури;чуйність і увага державних органів і посадових осіб до людини, її інтересів іпотреб. У створенні здорової моральної обстановки в сфері правового регулюванняберуть участь усі ланки політичної системи суспільства, у тому числі благодійніорганізації, установи культури і мистецтва, школи, церква.
Висновки
Такимчином, у процесі проведеного дослідження вдалося виявити, що правопорядок складає реальну основу сучасного цивілізованогожиття суспільства. Якість ступеня «правопорядочності» суспільного життя багатов чому визначає загальне «здоров'я» всього суспільного організму і йогоіндивідів. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка,досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активноздійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, реальногарантується вільний розвиток людини, максимально задовольняються їїматеріальні і духовні потреби. Він, отже, є правовою основою і всієї державноїдіяльності.
Узаявах офіційних осіб і преси підкреслюється: «Пріоритет ─ правовийпорядок», необхідний порядок в роботі влади, в нормотворчості та інших сферахдержавного життя. Тільки при такому положенні гарантується реальність прав ісвобод громадян, законних інтересів останніх і виконання всіма суб'єктамипокладених на них обов'язків, реалізацій відповідальності за свою поведінку, аотже демократичне суспільство.
Врезультаті наукової роботи вдалося визначити, що:
1).Правопорядок являє собою стан реалізації суб’єктивних прав і виконанняюридичних обов’язків учасниками правовідносин, рівень якого залежить віддіяльності владних і суспільних інституцій (перш за все правоохоронних),колективів підприємств, установ, організацій та їх адміністрацій, побудованийна принципах верховенства права, пріоритету прав і свобод людини тагромадянина, а також неухильному дотриманні приписівдержави.
2).Якоб’єкт правоохоронної діяльності, правопорядок — це система унормованих правомправил поведінки учасників правовідносин у різноманітних галузяхжиттєдіяльності суспільства, забезпечення дотримання котрих покладено на органипублічної влади під загрозою відповідальності.
Підводячипідсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:
У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності,реально існують чіткий поділ і гармонічна взаємодія законодавчої, виконавчої ісудової влади.
Якщо розглядати законодавство України вцілому, то можнасказати, що воно є ще не цілком досконалим, в ньому наявні факти двоякості, невизначеності,нечіткості. Кожен, хто намагається уникнути закону, знаходить в ньому двоякетлумачення. Дійсно, держава визначаєнорми поведінки людей, але втілення цих норм, та інших приписів закону залежитьлише від свідомості людини. Хоча останнімчасом помітно покращилась ситуація. Почались видаватися пояснення до новихзаконів, поправки до вже діючих.
Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатомзміцнення законності є вищий рівень правопорядку. Законність та правопорядок ─важливі соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, йогогромадян. Тому їх укріплення ─ одна з головних задач, що стоять передсуспільством, один з головних напрямів діяльності держави. На жаль, станзаконності та правопорядку в нашій державі дійшов до критичної межі. За останніроки різко зросла кількість правопорушень, в тому числі і злочинів. Томуукріплення законності, боротьба зі злочинністю ─ життєво важливі завданнясьогодні. Існують досить поширені думки, що в зростанні правопорушень винніюристи, які ніби то недостатньо активно ведуть боротьбу з порушникамизаконності. Практика показує помилковість подібних поглядів. Тільки за останніроки було знищено уявлення про те, що «коріння» злочинності в нашій країні ─це пережитки минулого в свідомості людей. Юридична і політична практика довела,що причини правопорушень треба шукати не в «пережитках», не в минулому, а вдіяльності. Вони породжені тими об’єктивними умовами (економічними,політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапірозвитку.
Проблема ліквідації порушень законності не тільки юридичнапроблема. Для її вирішення перш за все повинні бути усунені ті об’єктивніфактори, які підтримують злочинну діяльність, створюють умови для здійсненняправопорушень, для відступу від законів. Стабілізація економічних відносин,ріст матеріального забезпечення людей, укріплення соціальних зв’язків, розвитокдемократії ─ необхідні передумови і важливі кроки на шляху укріпленнязаконності та правопорядку. Разом з тим, було б невірним розраховувати лише наці об’єктивні процеси. В суспільстві необхідна спеціальна юридична, державно –владна діяльність по забезпечення законності. Форми її діяльності доситьрізноманітні. Основними з них є переконання, правове виховання, профілактикаправопорушень, громадська думка, вплив на правопорушників і застосування до нихмір державного примусу. Переконання як метод зміцнення законності полягає впідвищенні правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове вихованняприпускає впровадження в свідомість людей знання права, розуміння необхідностівиконання його вимог, відчуття нетерпимості до будь-яких порушеньзаконодавства. Це забезпечується створенням стрункої системи правовоговиховання, навчання, засобів пропаганди і систематичною планомірною роботою вданому напрямі. Важливе значення має навчання громадян умінню воювати за своїправа, захищати їх законними засобами. Ще Р. Іеринг писав, що опір особінеправу, тобто порушенню права, є обов'язок (борг) уповноважених громадян повідношенню до самих себе і до суспільства. З переконанням тісно пов'язанапрофілактика правопорушень. Суть її полягає в запобіганні можливимправопорушенням шляхом ретельного вивчення причин і умов, що сприяли здійсненнюпорушень законності, і вживанні заходів по їх ліквідації. Не слід усувати зрахунків і роль громадськості в забезпеченні законності. У наший країні єбагата практика залучення її до цієї діяльності. Товариські суди, народнідружини, різні суспільні освіти громадян проводили велику роботу позабезпеченню законності і зміцненню дисципліни в трудових колективах, за місцемпроживання, в суспільних місцях. Вважаємо, що процес становлення і розвиткумісцевого самоврядування повинен спричинити за собою і зростання ролігромадськості в рішенні регіональних проблем, зокрема зміцнення законності.Найважливіша ж роль тут безумовно належить державі. Саме вона реалізує функціїохорони свободи і правопорядку, які провадяться в життя перш за все правовимизасобами. Можна назвати наступні шляхи здійснення цих функцій: постійневдосконалення і своєчасне оновлення чинного законодавства, підвищення роліправосуддя, поліпшення діяльності правозастосовчих і правоохоронних органів.Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе без забезпечення законності вдіяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, яккорупція. Підкреслюючи значущість подібної вимоги, Маркс свого часу писав, що«навіть у англійців, у нації, що найбільш поважала закон, першою умовоюдотримання законності з боку народу є те, що інші органи тримаються в рамкахзакону» І нарешті, найважливішою умовою зміцнення законності і правопорядкуслужить всестороннє розгортання демократичних початків у всіх сферахсуспільного життя, зокрема в діяльності державного апарату.
Правопорядок — основа демократії, найважливіша умова реалізаціїінститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцненнязаконності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вонаперетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів таінститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичноїцінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичниммеханізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нормативно-правовуоснову суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.
Список використаної літератури
1). Конституція України від 28 червня 1996 року за №254к/96-ВР//Відомості Верховної Ради.-1996.-№ 30.─ С. 5, 6,8.
2). Алексеев С. С.Общая теория права. Т. 1. М., 1981.
3). Алексеев С. С.Проблемы теории права: Курс лекцій в 2 томах. Т. 1. Свердловск, 1972.
4). Правознавство:Навч. Посібник / За аг. ред. П. Д. Пилипенка. ─ Львів: «Новий Світ ─2000», СПД ФО «В. М. Піча» 2005. ─ С. 516.
5). Вороніна М. А.Принципи в праві // Загальна теорія держави і права: підручник / М. В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л. Л Богачова та ін.; За ред. М. В.
6). Загальнатеорія держави і права: (Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. Освіти)/ За ред. М.В.Цвіка та ін.; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. ─Х.: Право, 2002. ─ С. 427.
7). КолодійА. М. Принципи права України: Монографія. ─ Київ: Юрінком Інтер, 1998. ─С. 20, 39, 108.
8). Костюк В. О. Основидержави і права. Навчальнийй посібник.─3 – тє видання доп. і перероб. ─К.: Атіка, 2001 ─ С. 432.
9). Кравчук М. В.Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. Навч. Посіб./юрид. ін.– ї. Терноп. акад. нар. госп-ва ─ 3 – є вид. змін. й доп. ─Тернопіль: Карт – бланш, 2002. ─ С. 243.
10). МатузовН. И. Правовая система и личность. ─ Саратов: Изд – во Саратов. ун – та,1987. ─ С. 25.
11). ОніщенкоН. М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. ─ Київ.: Інститутдержави та права ім. Корецького НАН України 2002, ─ С.62-73.
12). Общая теоріягосударства и права: Академический курс: В 2 т./ Под. ред. проф. В.Н.Марченко.─М: Зерцало, 2000 ─ Т. 2.─ С. 724.
13). Теорія держави іправа. Курс лекцій/ Під ред. Н. Н. Матузова і А. В. Малька. ─ М.: Юрист,2001. ─ С. 626.
14). Борисов В. В.Проблемы правового порядка розвитого социалистического общества: Дис….докт.юрид. наук: 12.00.01. ─ Саратов, 1979. ─ С. 90.
15). Панаріна Н.Принципи правопорядку та їх співвідношення з іншими принципами, що діють управовій системв/ /- Юридична Україна ─ 2007 ─ №9 ─ С. 13─18.Цвіка, В. Д. Ткаченко, О. П. Петришина. ─ Харків: Право, 2002. ─ С.193.
16). Правознавство:Підручник/ В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред… В.Ф. Опришка, Ф. П. Шульжена. ─ К.: КНЕУ, 2003 ─С. 53.
17). Туманов Г. А.Теоретические проблемы научной организации управления в органах внутренних дел:Автореф. Дис. …докт. юрид. наук. ─ М., 1974. ─ С. 17.
18). Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко. ─ К.: Юрінком Інтер, 2006. ─ 688 с.
19). ЧерданцевА. Ф. Теория государства и права: Учебник для ВУЗов. ─ М.: Юрайт – М,2001. ─ С. 115.