/>ЗМІСТ
ВСТУП
1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН
1.1 Поняття правовідносин
1.2 Ознаки правовідносин
2. ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН
2.1 Поняття змісту правовідносин
2.2 Суб'єкти правовідносин
2.3 Об'єкти правовідносин
2.4 Юридичні факти
3. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Правоне може існувати без правовідносин, воно реалізується в правовідносинах, живе ідіє в них. Правовідносини – це конкретна форма буття права. Правовідносинибезпосередньо пов'язані з державою і громадянським суспільством, з системоюправа і законодавства.
Актуальністьданої теми викликана необхідністю дослідження різноманіття виникаючих новихправовідносин у зв¢язку з розвитком суспільного життя. Проблемаправових відносин є центральною в загальній теорії права і саме вона викликаєнайбільші суперечки в юридичній науці – починаючи з визначення даної категоріїі закінчуючи більш детальними питаннями і положеннями.
Темаправовідносин займає чимале місце у житті кожної людини, бо майже постійно вонавступає в них, купуючи продукти у магазині, укладаючи шлюб або влаштовуючись нароботу. Тому правовідносини невіддільні від життя, і саме воно диктує якимчином вони повинні змінюватись.
Щоброзкрити поняття правовідносин, потрібно відмежувати їх від інших суспільнихвідносин – моральних, економічних, політичних, релігійних і інших. Всісуспільні відносини мають вольовий, ідеологічний характер, але правовідносинище й мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридичнооб'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконнихнормативно-правових актів.
Учасники правовідносин пов'язаніміж собою конкретними суб'єктивними правами і обов'язками, які мають офіційнийюридичний характер. Між ними існує суб'єктивний індивідуальний зв’язок напідставі законодавчих актів.
Традиційновважалось, що правовідносини не можуть існувати без системи права ізаконодавства. Разом із тим, як показала практика, в останні роки в суспільствіможе існувати дві групи правовідносин: правовідносини, які врегульованізаконодавством, і правовідносини, які не врегульовані законодавством. Це обумовленовідсутністю законодавства, яке регулює певні суспільні відносини. Наприклад,орендні відносини між суб'єктами цивільного права виникали і існували тривалийчас до видання закону про оренду. Такі відносини також виникають, коли виникаєнеобхідність застосовувати аналогію права і закону.
Разоміз тим можуть існувати факти, коли закони існують, але правовідносини невиникають, оскільки немає механізму їх реалізації, не склались умови для їхреалізації тощо.
Теоретичніпитання, пов'язані із дослідженням сутності правовідносин розглядалися в працяхО.В. Зайчука, М.С. Кельман, В.В. Копєйчикова, В.М. Корельського, В.О. Котюк,В.В. Лазарева, С.Л. Лисенкова, П.М. Робіновича, О.Ф. Скакун, М.В. Цвіка.
Об'єктомдослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами права; предметом – поняття,зміст та види правових відносин.
Метоюданої курсової роботи є узагальнення наукових положеннь, щодо поняття, змісту івидів правових відносин.
Виходячиз поставленої мети, в курсовій роботі передбачається вирішити наступнийкомплекс задач:
— дослідити наукову та учбову літературу з питання правовідносин;
— виявити співпадіння ірозбіжності точок зору різних авторів на поняття правовідносин;
— визначитиспіввідношення понять «суспільні відносини» і «правові відносини»;
— охарактеризуватиелементи структури правовідносин;
— назвати обставинивиникнення і припинення правовідносин;
— класифікувати правовідносиниза видами;
— узагальнити науковіположення і зробити висновки за результатами усього дослідження.
Методологічну основу дослідження складаєдіалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів.
Актуальність роботи обумовлена самоюпостановкою проблеми, динамікою розвитку суспільних відносин і потребою їхрегулювання.
1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН
1.1 Поняття правовідносин
Як відомо,юридичні норми створюються та діють перш за все для регулювання відносин людейі держави, але вони регулюють не всі відносини, а лише їх частину. Правильнерегулювання правових відносин неможливе без з'ясування того, що являють собою «суспільні відносини – це зв'язки між людьми,які встановлюються в процесі їх загальної діяльності.» [1, с. 195]
Суспільнівідносини надзвичайно різноманітні, їх можна класифікувати за різними ознакамиі на різні види, залежно від сфери діяльності: політичні, моральні, економічні,правові. Їх можна поділити також на матеріальні, які стосуються економічнихзв'язків, і політико-правові. Зрозуміло, що такий поділ до імовірної міри єумовним, оскільки такі відносини дуже тісно переплетені і взаємопов'язані. «Суб'єктамисуспільних відносин можуть бути соціальні спільності (народ, нація, колектив), організації(державні, приватні, громадські), окремі особи. Роль суб'єкта в системі соціальнихзв'язків обумовлена об'єктивними закономірностями суспільних відносин таактивністю їх учасників». [2, с. 391] Бачимо, суспільні відносини являють собоюскладне і багатогранне явище, яке може включати різні елементи суспільнихінтересів та потреб у правовому регулюванні. Зокрема, в сімейному життіюридичної форми набувають, як правило, матеріальні взаємозв'язки, відносини жлюдей до релігії, до самого себе знаходяться поза сферою правового регулювання.Звідси випливає, що «не всі суспільні відносини і не в повному обсязі можутьнабувати юридичної форми. Тому не всі суспільні відносини об'єктивно можутьбути юридичними». [3, с. 86]
Можливість певної поведінки, яка надається нормами права, можебути втілена в життя не тільки через правовідносини.
«Існує два шляхи реалізації норм права:
1) реалізація правових норм, що пов'язана з необхідністю для суб'єктаправа вступати у відносини з іншими особами, які є носіями прав і обов'язків.Такий шлях реалізації норм права цілковито залежить від волі обох сторін.Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом впливу норм права наповедінку людей через їх усвідомлення і подальше втілення в життя. Поведінка суб'єктівправа повинна відповідати вимогам правових норм, усі учасники суспільних відносину процесі реалізації норм права виступають як носії певних прав і обов'язків;
2) безпосереднє використання суб'єктом його прав і виконання нимобов'язків, коли він не повинен вступати у взаємини з іншими учасниками.Наприклад, можливість власника розпоряджатися своїм майном, коли всі іншісуб'єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його абсолютних майновихправ. Крім того, особиста реалізація норм права, які встановлюють заборони(наприклад, заборона вбивати, грабувати і т. ін.), також повністю залежить відсамої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми.» [4,с. 354]
М.В. Цвік визначає правовідносини як «стосунки, в яких суб'єктиправа виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог нормативних приписіві набуття певних прав і обов'язків (покупець — продавець, позивач — відповідач)».[5, с. 333]
«Правові відносини — виникаючий на основі правової норми зв'язокміж суб'єктами права, що володіють кореспондуючими правами і обов'язками, забезпеченідержавним примусом» — таке визначення дає колектив авторів у складі К.С.Хахуліної, В.А. Малиги і І.В. Стадник. [6, с. 135]
Правовідносини — це відносини, що охороняються державою. Держава,забезпечуючи виконання вимог юридичних норм, охороняє і відносини, що виникаютьна підставі цих норм. Правовідносини, що охороняються державою, складають основуправопорядку будь-якого суспільства.
Звідси професор В.В. Копєйчиков вважає, що «правові відносини — цеспецифічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних нормправа, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичнимиобов'язками». [7, с. 286]
Усвоєму понятті правовідносин М.С. Кельман згоден з професором В.В.Копєйчиковим, що «Правові відносини — це такі суспільні відносини, в яких сторонизв'язані між собою взаємними юридичними правами і обов'язками на основі нормправа і охороняються державою». [2, с. 218]
Правовідносиниє тією мірою зовнішньої свободи, яка надається його учасникам на підставі нормоб'єктивного права.
ПрофесорВ.В. Лазарев вважає, що «правовідносини — це зв'язок між людьми за допомогоюсуб'єктивних прав і юридичних обов'язків», тим самим підтримуючи двохпопередніх авторів. [8, с. 413]
«Правовідносини— це такі суспільні відносини, які мають вольовий надбудовний характер ііндивідуальний правовий зв'язок між суб'єктами права в формі юридичних прав іобов'язків, які охороняються державною владою, відповідають або не суперечатьпринципам правової держави і правового громадянського суспільства.» [9, с. 367]
ДокторО.Ф. Скакун дає таке визначення: «Правовідносини – урегульовані нормами права ізабезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються вконкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами». [10, с. 648]
Отже,можна сказати, що не всі суспільні відносини об'єктивно можуть набуватиюридичної форми. Категорія «правовідносини» дозволяє з'ясувати, як правовпливає на поведінку людей. У межах правовідносин життєдіяльність набуваєцивілізованого, стабільного і передбаченого характеру.
1.2 Ознаки правовідносин
Усуспільстві існує багато різних за своїм змістом відносин, з-поміж яких правовівідносини займають особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог нормправа на відносини між різними суб'єктами. Вони мають низку ознак, щовідрізняють їх від інших видів суспільних відносин:
«1. Становлять різновидсуспільних відносин, соціальний зв'язок. Правовідносини складаються між людьми або колективами яксуб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами, предметами. Відносини з нимиє, але не за допомогою права. За негуманне поводження з собакою людинавідповідає не перед собакою, а перед органами, що покликані захищати тварин.
2. Єідеологічними відносинами — результатом свідомої діяльності (поведінки)людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей:норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, доки зміст правовихнорм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю». [11, с. 158]
«3. Євольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах: а) у втіленні в них волі(інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на підставі правовихнорм; б) у втіленні в них волі(інтересу) учасників правовідносин — вони зв'язані предметом інтересу,досягненням його результату. Правда, правовідносини можуть виникати іприпинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий відзлочину всупереч свому бажанню залучається у кримінально-процесуальні правовідносинизі злочинцем і судом). Однак реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявленняволі (інтересу) їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення якихнеобхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини,для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведенняобшуку).» [2, с. 403]
«4. Виникають,припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настанняпередбачених правовою нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізаціїнорм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбуваєтьсяїх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вжезакладені правовідносини, але в абстрактній формі. Проте не можна вважати, що наявність правовихнорм автоматично призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такийваріант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, такетрапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішеннясправи на підставі аналогії права.» [12, с. 349]
«5.Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язкуміж конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження івідповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точновизначені суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладенівідповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження —прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність — елемент вторинногохарактеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основнийзміст правовідносин — суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бутиправовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієїсторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона — кредитор — маєправо на одержання боргу, а інша — боржник — обов'язок повернути борг. У деякихправовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочностіі відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точновизначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, аколо зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.» [10, с. 636]
«6.Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшостівипадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосуванняпримусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентногодержавного органу, який виносить рішення (акт застосування права) з чіткимвизначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створюєрежим соціальної захищеності, безпеки, законності». [13, с. 486]
Як бачимо, більшість авторів дотримуються однаковоїточки зору щодо ознак правовідносин.
Підбиваючипідсумки проведеного аналізу поняття правових відносин, можна дати узагальнюючевизначення: правовідносини — це відносини між особами, які є юридичнимвираженням економічних, політичних, сімейних, процесуальних та інших суспільнихвідносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої виконанняпевних дій або утримання від них, а інша сторона зобов' язана виконати цівимоги.
2. ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН
2.1 Поняття змісту правовідносин
Змістправовідносин має двоякий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.
«Юридичнийзміст правовідносин — це можливість відповідних дій уповноваженого,необхідність відповідних дій або необхідність утримання від заборонених дійзобов'язаного, фактичний — самі дії, в яких реалізуються права і обов'язки.Юрид ичний і фактичний зміст не тотожні. Перший значно ширший за інший івключає в себе невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, яка маєсередню освіту, наділена правом вступати у вуз, тобто перед нею великий вибір можливостей,які складають зміст її суб'єктивного права. Проте реально вступити можливо лишев один навчальний заклад при умові успішного складання вступних екзаменів». [2, с. 346]Таким чином, фактичний зміст — тільки один із варіантів реалізації суб'єктивногоправа.
«Змістправовідносин — це суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Суб'єктивне право івідповідний йому обов'язок утворюють юридичний зв'язок уповноваженої і зобов'язаноїсторони. Причомуправові відносини можуть складатися з одного чи декількох юридичних зв'язків.Наприклад, правовідносини, які виникають на основі договору купівлі-продажу,включають в себе як мінімум два правових зв'язки: перший — право покупця отриматимайно і обов'язок продавця передати майно покупцю, другий —право продавця отриматиза майно гроші і обов'язок покупця сплатити за нього певну грошову суму». [14, с. 653]
Існуютьдва типи правових зв'язків: відносні, які виникають між окремими особами(суб'єктами права), і абсолютні — між суб'єктами права і суспільством.
«Суб'єктивне право — це дозволена ігарантована законом персональна можливість певної поведінки суб'єктаправовідносин, яка може здійснюватись, а може і не здійснюватись». [9, с. 544] Наприклад, кожнийгромадянин України, який досяг вісімнадцятирічного віку, має право брати участьу виборах Президента держави. Так, відповідно до статті 70 Конституції України«Вибори до органів державної влади і органи місцевого самоврядування є вільнимиі здійснюється на підставі загального, рівного та прямого виборчого правашляхом таємного голосування». [15, с. 15] Оскільки це його право, він може скористатисяним, а може відмовитись, скажімо, від голосування.
Звідси можнавизначити наступні ознаки суб¢єктивного права:
1.Суб'єктивне право — критерій можливої поведінки особи. Стосовно суб'єктивного правацей критерій включає в себе вид і міру можливої поведінки. Наприклад, закон, якийрегулює право на оплачувану відпустку визначає і вид поведінки (щорічнавідпустка зі збереженням середнього заробітку), і її міру (тривалість відпустки). Увідповідності зі ст. 74 КЗпП України «Всім працівникам надаються щорічнівідпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку». [16, с. 41]
«Суб'єктивнеправо —це наданнясуб'єкту права юридичною нормою можливості поводитися так або інакше в умовахконкретних правовідносин». [9, с. 562]
«2. Зміст аналітичного прававстановлюєтьсянормами права і юридичними фактами.
3.Здійснення суб'єктивного права забезпечене обов'язком іншої сторони. В однихвипадках обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від дій, які порушуютьсуб'єктивне право іншої сторони, в інших — дане право забезпечується виконаннямобов'язку, тобто активними діями зобов'язаної особи.
4.Суб'єктивне право надається особі для задоволення її інтересів, і при відсутностіостаннього стимул для здійснення суб'єктивного права губиться.
5. Дане правоскладається не тільки з можливості, але і з юридичної чи фактичної поведінки уповноваженоїособи. Суб'єктивне право — це складне юридичне явище, що має власний зміст, який складаєтьсяіз юридичних можливостей:
а)право на власнідії, які спрямовані на використання корисних властивостей об'єктів права(наприклад, власник майна має право використовувати його за прямимпризначенням);
б)право наюридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник майна може його закласти,подарувати, продати, заповісти і т. д.);
в)правовимагати від іншої сторони виконання обов'язків, тобто право на чужі дії(наймодавець має право вимагати від піднаймача повернення грошей чи речей);
г)праводомагання, яке полягає у можливості звернутися за підтримкою і захистом державиу випадках порушення суб'єктивного права. Право-домагання є продовженнямправа-вимоги, найважливішою гарантією виконання певних обов'язків (поновленняробітника чи службовця на роботі)». [17, с. 356]
«Юридичнийобов'язок — це передбачена законом необхідність певної поведінки особи,забезпечена можливістю державного примусу». [18, с. 369]
«Юридичнийобов'язок має наступні ознаки:
1) Це міра необхідноїповедінки, точне визначення того, якою вона повинна бути.
2) Він встановлюєтьсяна підставі юридичних фактів і вимог правових норм.
3) Обов'язок встановлюєтьсяв інтересах уповноваженої сторони — окремої особи чи суспільства (держави) вцілому.
4) Узобов'язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов'язку.Невиконання чи неналежне виконання юридичних обов'язків є правопорушенням ізумовлює заходи державного примусу». [10, с. 634]
«Юридичнийобов'язок має три основні форми: утримання від заборонених дій (пасивнаповедінка); здійснення конкретних дій (активна поведінка); обмеження в правахособистого, майнового чи організаційного характеру (заходів юридичноївідповідальності)». [1, с. 204]
Права іобов'язки суб'єктів правовідносин тісно пов'язані між собою: не можна одержатиякі-небудь права, щоб одночасно не виникли певні обов'язки. Набуваючи права наземельну ділянку, наприклад, ми водночас беремо на себе ряд обов'язків, зокрема,«використовувати їївідповідно до цільового призначення» [19, с. 37] (під городництво, будівництво тощо). Придбавшиправо власності на автомобіль, людина зобов'язана дотримуватись правилвуличного руху, приписаних автомобілістам, користуватися автомобілем, тількимаючи права водія, та інші.
«Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певнимиправовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки.Вимагати виконання обов'язків поза встановленою мірою є порушенням закону.Наприклад, при купівлі товару продавець не має права вимагати від покупцясплатити більше встановленої суми, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей іпіклуватися про них, громадяни зобов'язані поважати і виконувати закони. Запорушення юридичних обов'язків настає юридична відповідальність. Юридичнийобов'язок є гарантом виконання суб'єктивних прав, він встановлюється вінтересах уповноваженої особи». [13, с. 416]
Отже, суб'єктивне право— це гарантована правом ізаконом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб'єктунезалежно від того, перебуває він у правових відносинах, з іншими суб'єктамичи ні. Саме тому до суб'єктивних прав належать фундаментальні демократичніправа і свободи особи.
2.2Суб¢єкти правовідносин
Суб'єктиправовідносин — це учасники. Ними є особи, серед яких розрізняють фізичні іюридичні особи.
Фізичні особиє суб'єктами правовідносин тому, що закон визначає за ними здатність матисуб'єктивні цивільні права й обов'язки. «Поняття «особи» — родове, тобто охоплюєвсіх суб'єктів, як індивідуальних, так і колективних».[20, с. 105]
Людина — суб'єкт безлічі прав іобов'язків, в тому числі, цивільних. Однак нове цивільне законодавство даєпоняття фізичної особи, що є більш широким поняттям і містить в собі поряд зпоняттям «громадянин» також поняття «іноземні громадяни» і «особи безгромадянства».
Требасказати, що в раніше чинному цивільному законодавстві не використовувався термін «фізичні особи», тоді якпоняття юридичних осіб існувало. Так, наприклад Цивільний кодекс у другомурозділі передбачає як осіб – суб'єктів цивільного права – просто громадян іюридичних осіб.
У новому жЦивільному кодексі України «людина як учасник цивільних правовідносин вважаєтьсяфізичною особою». [21, с. 12]
«Юридичні особи— це самостійніпідприємства, установи і організації, які можуть виступати учасникамиправовідносин. Суб'єктом правовідносин є суб'єкт права, тобто особа, яка маєправосуб'єктність». [14, с. 648]
«Правосуб'єктність— це передбачена нормамиправа можливість бути учасником правовідносин. Вона являє собою складнуюридичну властивість, яка складається з двох елементів— правоздатності ідієздатності».[5,с. 367]
«Правовийстатус — це визнана конституцією чи законами сукупність вихідних,невідчужуваних прав і обов'язків людини, а також повноважень державних органіві посадових осіб, що закріплюються безпосередньо за тими чи іншими суб'єктамиправа». [2, с. 448]
Увідповідності зі статтею 25 ЦК України, «Здатністю мати цивільні права йобов'язки (цивільною правоздатністю) володіють всі фізичні особи». [21, с. 16]
Піддієздатністю у відповідності зі старим цивільним законодавством України булоприйнято розуміти «здатність фізичної особи своїми діями здобувати права істворювати для себе цивільні обов'язки». [22, с. 5] Однак, як відзначав О.О. Пушкін,це визначення не зовсім повне. «Дієздатність містить в собі, як це випливає зізмісту закону, і здатність особи своїми діями здійснювати права, виконуватиобов'язки, а також здатність нести відповідальність за протиправне поводження».[20,с. 79]
Стаття30 ЦК України визначає цивільну дієздатність, як здатність громадянина, щоусвідомлює значення своїх дій, здатність ними керувати. «Цивільною дієздатністюфізичної особи є його здатність своїми діями здобувати цивільні права ісамостійно здійснювати їх, а також здатність своїми діями створювати для себецивільні обов'язки, самостійно виконувати їх і нести відповідальність у випадкуїх невиконання». [21, с. 15]
Правоздатністьфізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється моментом смерті.
У сучасномуцивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, які не наділенізагальною правоздатністю. Це дуже важлива передумова і невід¢ємний елементполітико-юридичного і соціального статусу особи. «Правоздатність — не природна, асуспільно-правова якість суб¢єктів, яка носить абсолютний, універсальнийхарактер. Вона випливає з міжнародних пакетів про права людини, принципівгуманізму, свободи, справедливості. Обов¢язок кожної держави — повним чином гарантувати і захищати цю якість». [10, с. 695]
10 грудня1948 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята і проголошена Загальна деклараціяправ людини. У відповідності зі статтею 1 Декларації «Всі люди народжуютьсярівними в своїй гідності і правах». [23, с. 14]
Згідно ст. 2Загальної декларації прав людини, кожній людині надаються всі права і всісвободи, проголошені цією Декларацією. Тому здатність мати цивільні права йобов¢язки повинна бути визнана в цілому за фізичними особами, а нетільки за громадянами України.
Головне вправоздатності —не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. А це дуже важливочерез те, що нам відомо, в історії далеко не всі і не завжди наділялись такоюможливістю (наприклад, раби) чи наділялись лише частково (кріпаки). І цеофіційно —«відповідно до закону».
«Власне,правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає. Це тільки «право направо», тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тимчи іншим благом, здійснення відповідних дій, пред'явлення домагань. Не можна напідставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домаганнярівноправності членів суспільства». [24, с. 386]
«Відмінністьправоздатності від суб'єктивного права полягає в тому, що вона:
— невідокремлена від особи, неможливо відібрати її від людини, обме-жити її;
— не залежитьвід статі, віку, професії, національності, місця проживання, майнового стану іінших життєвих обставин;
— не передається,її не можна делегувати іншим;
— стосовносуб'єктивного права первинна;
— абстрактна,а суб'єктивне право конкретне». [25, с. 206]
Правоздатністьіснує там, де є правове регулювання, правове поле. Ця якість не міняється, їїне можна зробити більшою ані меншою. Раз суб'єкт наділений правоздатністю, то уповному об'ємі і до кінця своїх днів.
«Розрізняютьзагальну, галузеву і спеціальну правоздатність. Загальна являє собою принциповуможливість особи мати будь-які права і обов'язки, що передбачені чиннимзаконодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин.»[4,с. 376]
«Галузеваправоздатність —можливість набувати права в тих чи інших галузях права. Наприклад, сімейна,виборча, трудова.
Спеціальна(фахова, посадова) правоздатність — це така правоздатність, для якої необхідніспеціальні знання чи талант. Наприклад, судді, лікаря, артиста, музиканта і т.д.». [26,с. 392]
«Правоздатністьорганізацій, юридичних осіб також належить до спеціальної. Вона визначаєтьсяцілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах іположеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняєтьсяразом з її ліквідацією.
Змістомдієздатності є здатність: своїми діями набувати прав і обов'язків; самостійноздійснювати свої права і обов'язки; нести відповідальність за свою протиправнуповедінку» [13, с. 249]
Дієздатністьзалежить від віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність незалежить від вказаних обставин. Причому у різних галузях права цей вік різний.Наприклад, у конституційному праві — 18 років, в адміністративному праві — 16 років. Увідповідності зі статтею 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення,«адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли до моментувчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку». [27, с. 47]
Укримінальному, за загальним правилом, «кримінальній відповідальності підлягаютьособи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». [28, с. 102], апри скоєнні злочинів підвищеної суспільної небезпечності — 14 років.
«Навідміну від правоздатності, дієздатність тісно зв'язана із самостійнимздійсненням фізичною особою вольових дій. Це припускає наявність визначеногорівня психічної зрілості. Закон як критерії такого рівня передбачає вік і станздоров'я». [29, с. 238] Тому повною дієздатністю за загальним правилом володіютьдушевно здорові повнолітні особи, що досягли 18 років, не визнані судом недієздатнимиі не обмежені судом у дієздатності.
Зцього правила існує виключення, відповідно до якого в повному обсязі цивільнадієздатність визнається також за особами, які хоча і не досягли повноліття, алевступили в шлюб. Дієздатність у них стає повною з моменту укладення шлюбу. Увідповідності зі статтею 22 Сімейного кодексу України «Шлюбний вік для жінки встановлюєтьсяв сімнадцять років, а для чоловіка – у вісімнадцять років». [ 30, с. 11]
Відповіднодо ЦК України існує як часткова, неповна цивільна дієздатність, так і повнацивільна дієздатність, а також цивільна відповідальність неповнолітньої особи. Отже,статус суб'єкта цивільних правовідносин визначається обсягом його дієздатності.
«Юридичніособи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах єрівноправними як між собою, так і в стосунках з іншими суб'єктами цивільногоправа — фізичними особами, державою і територіальними громадянами». [2, с. 436]
«Як іінші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність тадієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право та дієздатністьюридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняютьсятакож одночасно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державногореєстру». [7, с. 367]
«Правоздатністьюридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. Приуніверсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх діях — вона може брати участь убудь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна правоздатністьпередбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло якихвизначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються у зв'язку з тим,що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і неможе самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадськіорганізації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структурспеціальна правоздатність є негативним фактором, оскільки обмежує мобільність узміні видів діяльності підприємства, основною метою діяльності якого єотримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарськоїдіяльності. Спеціальна правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняттябудь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державнуреєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний кроквперед у цьому напрямку, оскільки надав юридичним особам можливість укладатибудь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність».[8,с. 496]
Держава яксуб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.
Такакласифікація суб'єктів у сфері приватного права має важливе практичне значення.Адже в правовідносинах приватного права не повинно бути нерівного положеннясуб'єктів —підпорядкування однієї сторони відносини іншій його стороні.
2.3 Об¢єкти правовідносин
Питання,пов'язані з об'єктом правових відносин, є найскладнішими в теорії правовідносин.Важко тутзнайти положення, яке б одностайно визнавалося, не викликало суперечок.
Зфілософської точки зору під об'єктом розуміється те, що протистоїть суб'єкту,на що спрямована пізнавальна чи інша діяльність людини. «Об'єкт — частинаоб'єктивної реальності, з яким взаємодіє суб’єкт». [31, с. 453] Це найширше (абстрактне)визначення об'єкта.
«Такерозуміння об'єкта пристосовується і до сфери права. Варто лише мати на увазі,що якщо у філософському розумінні об'єктом стають речі, що включаються в людськудіяльність, освоєні і пізнані людиною, то поняття об'єкта права значно вужче. Об'єкт права — це суспільні відносини,що можуть бути предметом правового регулювання і вимагають такого регулювання. Це вужче поняття об'єктаправовідносин. Щось більш конкретне, ніж об'єкт права. Це те, на що спрямованодіяльність визначених осіб в індивідуалізованому відношенні, це часточка суспільнихвідносин. Об'єкт права — поняття дуже абстрактне. Об'єкт правовідносин конкретніше, тому щовін представляє у системі суспільних відносин елемент (одиницю загального), ізприводу якого взаємодіють суб'єкти». [7, с. 364]
Якщо об'єктправовідносин визначити як те, з приводу чого виникають правовідносини, то неможливо з'ясувати, який жеелемент суспільних відносин, яке благо цікавить суб'єкта правового зв'язку. Зприводу шлюбу виникає, наприклад, маса правовідносин, але кожна з них має свійоб'єкт. Тому «об'єкт правовідносин — це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичніобов'язки суб'єктів». [26, с. 392] Таке розуміння об'єкта правовідносин співпадає і зфілософським трактуванням питання.
З питанняоб'єкту правовідносин існують дві теорії: моністична (теорія єдиного об'єкта) іплюралістична (теорія множинності об'єктів).
Людськаповедінка —єдиний об'єкт, тому і теорія називається моністичною. Звичайно, людська поведінка може бути об'єктомдеяких правовідносин. Але якщо її вважати єдиним об'єктом всіх правовідносин, то неможливо з'ясуватизміст і призначення абсолютної більшості правовідносин. У них інший об'єкт.
«Плюралістичнатеорія об'єкта правовідносин реально відображає різноманітність існуючихправовідносин, спирається на факти, практична, а тому вірна. Вона даєможливість показати різноманіття об'єктів правовідносин, а не зводити їх тількидоповедінки зобов'язаної особи». [17, с. 293] Об'єкт і суб'єкт — парні категорії. Упрактичному житті термін «об'єкт» співвідноситься не тільки з людиною якрозумною істотою, але й будь-яким іншим фрагментом діяльності (предметом,процесом, поведінкою). У загальних взаємозв'язках суб'єкт може стати об'єктом,і навпаки — об'єкт суб'єктом. Ось чому в цьому розумінні у правовій науці ведутьмову щодо об'єктів і суб'єктів права, правопорушень, правовідносин,відповідальності, тлумачення і застосування законів, покарань тощо. У всіх цихвипадках поняття об'єкта і суб'єкта не має цілком філософського змісту, аслужить в основному лише операційним цілям.
«Об'єктомправового відношення виступає те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичніобов'язки його учасників, іншими словами, — це ті суспільні цінності (блага), зприводу яких суб'єкти вступають у відносини». [11, с. 178]
А, наприклад,об¢єкти цивільних правовідносин можуть бути визначені як «матеріальні чинематеріальні блага, з приводу яких складаються цивільні правовідносини». [32, с. 130] «Загальним для всіхоб'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети —здатності задовольнятизаконні інтереси суб'єктів приватних прав». [33, с. 65]
«Трудовіправовідносини – це правові відносини між працівником і роботодавцем, яківиникають з моменту, коли працівник допускається до роботи в роботодавця,незалежно від того, оформлений трудовий договір чи ні». [34, с. 25]
Суб'єктивнеправо відкриває перед його володарем можливості щодо володіння, користування,розпорядження майном, вести себе відповідним чином, претендувати на дії інших.Все це підлягає поняттю об'єкта.
Яквідомо, загальним об'єктом (предметом) правового регулювання є суспільнівідносини. Проте суспільні відносини досить складна і багатоелементнареальність. Норми права і правовідносини, які складаються на їх основі, опосередковуютьне всі, а лише окремі види, фрагменти, ділянки, сфери цих відносин. Властиво, постає питанняпро те, що ж конкретно може бути і фактично виступає об'єктом різнобічнихправовідносин. Різниця між об'єктом права в цілому і об'єктами конкретнихправовідносин, які виникають в результаті його дій, полягає в ступеніконкретизації.
Розрізняютьтакі види об'єктів правовідносин:
«1) Предметиматеріального світу. До них відносяться речі. У юридичному змісті речами єпредмети природи в їхньому природному стані, а також створені в процесітрудової діяльності людини, із приводу яких виникає правовідносини. До речейвідносяться: засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери іт.д. Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування- це тільки деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу». [1, с. 164]
«2) Продуктидуховної творчості — результат інтелектуальної (духовної, творчої) діяльності: творимистецтва, літератури, живопису, кіно. З приводу їх виникають правовідносини ісаме вони цікавлять носіїв суб'єктивного права — громадян, що відвідуютьмузеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори і т.д. Тут у суб'єкта інтерес дооб'єкта духовний. Якщо його ні, а є інші прагнення управомоченної особи, то йоб'єкт правовідносини буде іншим». [9, с. 952] Наприклад, громадянин купує книгу, що цікавитьйого як добуток літератури. Об'єктом правовідносини в цьому випадку є продуктдуховної творчості. Та ж книга, придбана з єдиною метою — прикрасити інтер'єрквартири, для управомоченної — не результат духовної творчості, а предметматеріального світу.
«3) Особисті немайновіблага — нематеріальні блага,безпосередньо пов'язані з людиною, її особистістю. Це життя, здоров'я, честь,достоїнство людини. У випадку посягання на життя людини (при вчиненні убивства,наприклад) виникає охоронне кримінально-правові відносини, об'єктом яких є саме життя людини». [11, с. 153] УКримінальному кодексі України, як і в кримінальному законодавстві закордоннихдержав, є спеціальні статті, що встановлюють кримінальну відповідальність зазлочини проти життя, здоров'я, свободи і честі особи. Охороняються ці цінностіі нормами інших галузей: адміністративного, цивільного, сімейного тощо.
«4)Поведінка учасників правовідносин. Поведінка людини — це взаємодія його знавколишнім середовищем. Виражається вона або в дії (активне поведінка), або вбездіяльності (пасивна поведінка).
Поведінкаможе виступати як об'єкт правовідносини, але це один з багатьох об'єктів, а неєдиний, як вважають представники моністичної теорії. Об'єктом правовідносини є,як правило, поведінка зобов'язаної особи і значно рідше — поведінкауправомоченої». [17, с. 259]
«Результати поведінки учасників правовідносин — ті наслідки, до яких призводить та чи інша дія чибездіяльність. Багато правовідносин і встановлюються заради того, щоб шляхом поведінки осіб домогтисявизначеного результату. В цьому випадку не сама поведінка буде об'єктом правовідносини,а самеїї результат». [2, с. 495]
2.4Юридичні факти
Правовідносини— динамічне явище. Вонивиникають, змінюються, припиняються, реалізуються. Динаміка правовідносинпов'язана з реальними життєвими обставинами, тобто з юридичними фактами.
Юридичніфакти, поряд з нормами права і правосуб'єктністю, є необхідною передумовоюправовідносин. Без юридичних фактів неможливі правовідносини. Наприклад, маючиправо на вступ у вуз і будучи право-дієздатним, громадянин може реалізувати цеправо і вступити в правовідносини з вузом лише за наявності юридичного факту — факту успішної здачівступних іспитів і зарахування до навчального закладу.
«Юридичніфакти — це конкретні обставини, що виникли в житті певних суб'єктів, знастанням яких правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків,тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин». [26, с. 352]
Ці фактистають юридичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, авнаслідок визнання їх такими державою, законом. Життя — безперервний ланцюгрізноманітних фактів, явищ, дій, випадків, обставин, але не всі вони набуваютьюридичного значення, а тільки такі, які торкаються найбільш суттєвих інтересівсуспільства, входять у сферу правового регулювання і можуть спричинити юридичнінаслідки.
«Юридичними фактамистають, як правило, ті життєві обставини, на які вказує правова норма. Так,розділ майна в натурі, що є загальною індивідуальною власністю, стає юридичнимфактом і веде до припинення права загальної індивідуальної власності остільки,оскільки на це вказує норма». [35, с. 110] Факт реєстрації шлюбу в органах загсу — юридичнийфакт, тоді як обряд церковного вінчання — життєва обставина, але не юридичнийфакт, тому що юридичні норми з ним ніяких правових наслідків не зв'язують.
«Вказуютьсяюридичні факти в гіпотезі юридичної норми. При наявності (чи відсутності)юридичних фактів, зазначених у гіпотезі, «спрацьовує» диспозиція чи санкціяюридичної норми». [5, с. 403]
Таким чином,надання правового характеру тим чи іншим обставинам цілком залежить від волізаконодавця офіційної влади, а не самих учасників життєвого процесу, хоча безних ці обставини могли б і не наступити. «Не право породжує подібні факти, вони виникають ііснують поза ним, але право надає їм статусу юридичних з метою їх регуляції івпорядкованості суспільного і державного життя
Це — реакція правової норми наконкретну ситуацію, яка передбачена в її гіпотезі. Юридичні факти служатьбезпосередньою підставою для появи і функціонування правовідносин». [13, с.391]
«Юридичніфакти багаточисельні і різноманітні, тому вони детально класифікуються наукоюза різними ознаками з метою виявлення їх особливостей і більш глибокого пізнання».[36, с. 56]
Завольовою ознакою юридичні факти діляться на дії і події.
«Дії— це обставини, настання яких залежить від волі особи (наприклад, укладенняугоди, скоєння правопорушення тощо).
Події— це обставини (явища), виникнення і дія яких не залежить від волі особи, але знастанням яких правові норми пов'язують настання певних правових наслідків,тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, смерть, хвороба,перебіг терміну тощо)». [10, с. 582]
Усвою чергу серед дії, залежно від того, чи узгоджуються вони з приписамиправових норм, чи ні, розрізняють правомірні і неправомірні дії.
«Правомірнідії — це ті, що здійснюються на основі і згідно з приписами правових норм». [13,с. 377] Вони поділяються на юридичні акти і поступки (вчинки).
«Юридичніакти — це дії, що безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певногоправового результату, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин(наприклад, укладення угоди)». [29, с. 160]
Юридичнінаслідки настають в силу самої дії, що законом визнається вагомою. Прикладом юридичноговчинку є створення високомистецького літературного твору, який зацікавив видавця і був опублікований. Автор, створюючиздобуток, міг не мати на меті його публікацію, а правовідносини, що виникаютьв цьому випадку, відбуваються в силу вказівки закону. Юридичним вчинком буде і укладення фіктивногошлюбу, якщо в ньому народилися діти. Укладений без наміру створити реальнуродину, а з метою, наприклад, одержати прописку, ухилитися від розподілу позакінченні вузу, одержати житлову площу, він породжує, у випадку народження дітей,всі юридичні обов'язки, пов'язані з утриманням і вихованням дітей.
«Події— це факти, походження яких не пов'язане з волею учасників правовідносин». [11,с. 164] Розрізняють відносні і абсолютні події. «Відносні події — це такі факти,походження яких пов'язано з волею людей, хоча ці люди до даних виникаючихправовідносин не мають відношення». [4, с. 291]
«Неправомірні дії — це дії, що чинятьсявсупереч приписам правових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення». [6, с. 147]
Залежновід ступеня їх суспільної небезпечності, тобто серйозності, серед неправомірнихдій розрізняють злочини і проступки.
Злочини — це найбільш суспільнонебезпечний вид неправомірних дій. Вони визначаються кримінальним законом ізумовлюють кримінальну відповідальність, оскільки посягають на цінності, щовзяті під охорону нормами кримінального права. «Злочином визнаєтьсясуспільно небезпечне, протиправне та кримінально каральне діяння (дія чибездіяльність)». [37, с. 60]
Проступки— це менш суспільно небезпечні неправомірні діяння. Залежно від виду суспільнихвідносин, у сфері яких вони скоюються, а отже, від галузі права, норми якої прицьому порушуються, серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарніта ін.
«Залежно від характеруправових наслідків, які вони породжують, юридичні факти поділяються направоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.
Правоутворюючіюридичні факти зумовлюють виникнення правовідносин; правозмінюючі – їх зміну;правоприпиняючі — припинення правовідносин». [11, с. 159]
ПрофесорВ.В. Копєйчиков вважає, що «можна доповнити наступні види юридичних фактів затривалістю у часі: а) одноактні — що складаються з одноразового акту їхвиявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті); б) триваючі(або юридичні стани) — тривала у часі ознака (перебування у шлюбі, перебуванняна дійсній службі у Збройних Силах)». [7, с. 376]
Якюридичні факти можуть виступати правові презумпції. «Презумпція — це припущенняпро наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв'язок міжфактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявнимжиттєвим досвідом». [18, с. 342] Презумпція не є достовірним фактом, а фактом,що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичнійпрактиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.
«Правовапрезумпція — це закріплене в законодавстві припущення про наявність абовідсутність певних юридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:
а)презумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення пронаявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому непотребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);
б)презумпції, що можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення пронаявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до тогочасу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлене інше(презумпція невинності)». [9, с. 507]
Отже,юридичні факти слугують підставою не лише для виникнення, зміни і припиненняконкретних правовідносин, але і цілеспрямований рух останніх є підставоююридичних фактів.
Вцьому розділі був охарактеризований зміст правовідносин. В нього входятьюридичні або природні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Крім того,розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони зміступравовідносин нерозривно пов'язані між собою. Фактичний зміст правовідносин виражаєматеріальні або духовні цінності, стосовно яких виникли правовідносини.Юридичний зміст складають суб'єктивні права і обов'язки учасниківправовідносин. Ці суб'єктивні правая і обов'язки, як правило, закріплені внормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчихактів.
3. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН
Виникаючій існуючі в житті правові відносини вкрай різноманітні і можуть бутикласифіковані, в залежності від підстав, на різні види. Класифікація правовихвідносин здійснюється за різними критеріями.
«Взалежності від урегульованості законодавством вони можуть бути врегульованізаконом (нормативним актом) і не врегульовані — природні правовідносини.
Правовідносиниза галузями права (поділяються на конституційні, адміністративні,цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правовітощо». [8, с. 518]
«Цивільніправові відносини – це майнові й особисті немайнові відносини (урегульованінормами сучасного цивільного права) між майнововідособленими, юридично рівнимиучасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, що виникають,змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуютьсяможливістю застосування засобів державного примусу». [38, с. 53] Прикладомтаких відносин може бути ст. 435 ЦК України: «на підставі договору довічного утриманнявиникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатноюособою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна),наприклад, будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача». [21, с. 16]
У розподіліправовідносин по галузевій приналежності велике значення має розмежуванняматеріально-правових і процесуальних правовідносин. «Матеріально-правовівідносини виникають на основі норм матеріального права. Їхній зміст – права й обов'язки, щоскладають предмет інтересів суб'єктів права, тобто істота юридичної справи:цивільно-правові, державно-правові, адміністративно-правові й іншіматеріально-правові відносини. Процесуальні правовідносини виникають на базіпроцесуальних норм і вторинні від матеріально-правових відносин. Вони передбачаютьпроцедуру здійснення прав і обов'язків суб'єктів, порядок вирішення юридичноїсправи; цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні,адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правовідносини». [10, с. 625]
Особливістьпроцесуальних правовідносин ще й у тім, що вони взагалі не можуть виникнути йіснувати без процесуальних правових норм. Якщо матеріально-правові відносиниспіввіднести із соціальною дійсністю і юридичними нормами, то схема тут будетака: суспільні відносини – норма права – матеріально-правовевідношення. Норма права як би «накладається» на існуючі вже суспільнівідносини, в результаті чого з'являються правовідносини. Суспільні відносини вцьому випадку виникають і існують незалежно від юридичної норми, а стикаючись знею, знаходять правове фарбування, стають правовідносинами. Інша справа – процесуальніправовідносини. Їх немає в природі доти, поки не з'являється юридична процесуальнанорма. Вона породжує такі правовідносини, а з її скасуванням вони такожприпиняють своє існування.
Так,наприклад, «цивільніпроцесуальні правовідносини – це суспільні відношення, які регулюються нормамицивільного процесуального права». [39, с. 60]
«Кримінально-процесуальніправовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуальногоправа відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сферікримінального судочинства». [40, с. 25]
Професор В.В.Копєйчиков додатково виділяє також наступні види правових відносин: заволевиявленням сторін:
«а) договірні, длявиникнення яких необхідне виявлення (згода) як уповноваженої так і зобов'язаноїсторони (наприклад, договір найму);
б)управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони(наприклад, накладення адміністративного стягнення.За кількістю суб'єктів,які приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (двасуб'єкти) і складні, коли існує три і більше суб'єктів». [7, с. 329]
«Останнім часом сталивідрізняти комплексні правовідносини — упідприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права(горизонтально-вертикальні право-відносини)». [10, с. 643]
«За змістомсуспільних відносин правовідносини можуть мати характер політичних,економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.
Відноснозмісту поведінки суб'єктів вони можуть бути активні (виконання обов'язків) їпасивні (утримання від певних фактичних фізичних дій)». [13, с. 364]
«Зпогляду функціонального призначення правовідносини можуть бути регулятивні(статичні — закріплюючі і динамічні — розвиваючі) і охоронні (соціальні цінності)».[2, с. 383]
«Регулятивніправовідносини —це правомірна поведінка суб'єктів, тобто поведінка, що виникає на основі нормправа і суворо до них відповідна». [8, с. 220] Такі правовідносини і складають сутьправопорядку, їх переважна більшість, у їх існуванні і розвитку зацікавленосуспільство. «Регулятивнінорми, які вміщують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують увсіх адресатів однакові правосуб'єктні можливості, які гарантуються державою.Можливість мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки являє собою правоособливого роду, елемент загальнорегулятивних правовідносин». [3, с. 82] Прикладомтаких правовідносин є здійснення угод, подання заяви про зарахування зайвосплачених сум податку тощо.
«Охоронніправовідносини виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакціядержави на таку поведінку, тобто відновлення порушення права (кримінальні, адміністративніправовідносини). Мета правоохоронних правовідносин — захист існуючого всуспільстві нормального порядку відносин, покарання правопорушника». [9, с. 403] Цілкомохоронною галуззю є кримінальне право, але охоронні відносини виникають і наоснові розпоряджень інших галузей права, включаючи конституційне право. Якщо,наприклад, Конституційний Суд визнає неконституційним який-небудь нормативнийакт, і він утрачає силу, то відбувається це в рамках саме охоронних правовідносин.
«Взалежності від терміну тривалості виділяють короткочасні правовідносини, якізавершуються виконанням учасниками своїх прав і обов'язків, і продовжуючі, якіне завершуються виконанням одних прав і обов'язків (наприклад, трудовіправовідносини після укладення трудового договору).
За характеромвідносин, які можуть регулюватись національною системою права і нормами міжнародногоправа, поділяються на внутрішні правовідносини і міжнародні правовідносини». [14,с. 618]
Якщовиходити із залежності від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктівправовідносини можуть бути абсолютними і відносними.
«Абсолютніправовідносини визначає лише одна сторона — носій суб'єктивного права, а всіінші зобов'язані не заважати здійсненню ним своїх прав. Наприклад, відносинивласності —точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йомуздійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод (свободоюслова, зборів, друку, преси) — недопущення державою перешкод їх законномуздійсненню; відносини авторства — ніхто не може використовувати або поширюватирезультати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди автора та ін. Увідносних правовідносинах точно визначені права й обов'язки всіх учасників — якуповноважених, так і зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладачі студент також будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів,із заподіяння шкоди)». [26, с. 405]
«Захарактером дій зобов'язаного суб'єкта: активні (суб'єкт зобов'язаний вчинитипевні дії) і пасивні (суб'єкт має утриматись від певних дій)». [1, с. 119]
Ю.І.Гревцов вважає, що «конструкція абсолютних і загальних правовідносин невідповідає такому ознаку правовідносин, як взаємодія суб'єктів, а введення вюридичну науку концепцій абсолютних і загальнорегулятивних правовідносинсьогодні починає ґрунтовно перешкоджати більш глибокому пізнанню проблемиздійснення права». [32, с. 67]
«Закількістю суб'єктів правовідносини поділяються на прості (між двома суб'єктами)і складні (між двома і більше суб'єктами). Види правовідносин за суб'єктами: між суб'єктами федерації(у федеративній державі); громадянами держави; громадянином і державою; юридичною особою суб'єктомприватного права і державним органом; державними органами; органом держави і службовимиособами;у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу». [5, с. 385]
«Правовідносинизарозподілом прав таобов'язків між суб'єктами вирізняють: односторонні та двосторонні. Типовимприкладом односторонніх правовідносин є договір дарування, згідно з яким уоднієї сторони є лише суб'єктивне право (вимагати передачі подарованої машини,будівлі тощо), а у іншої – лише обов'язок (передати подарунок). Характерноюознакою двосторонніх правовідносин є наявність у кожної із двох сторін, щоберуть участь у правовідносинах взаємних прав та обов'яків. Прикладом в даномувипадку є будь-яка цивільно-правова угода». [9, с. 455]
«За складом правовідносинибувають прості, що складаються з одного факту,якого досить для настання юридичних наслідків, і складні, що являють собою певну сукупність окремихфактів, необхідних для настання юридичних наслідків». [10, с. 684] Так, длявиникнення пенсійних відносин необхідна сукупність таких юридичних фактів:досягнення особою обумовленого законом віку, наявність у неї трудового стажу,рішення відповідного органу про призначення пенсії.
Отже,класифікувавши правовідносини за різними критеріями, можна зробити висновок, щовони є унікальним правовим явищем, яке всебічно і всеохоплююче регулюєсуспільне життя. Автори по різному поділяють правовідносини на види, проте їхкласифікації практично збігаються. Тому значник суперечностей під часдослідження видів правовідносин виявлено не було./>
ВИСНОВКИ
Досліжденнярізних точок зору таких авторів як професор В.В. Лазарєв, М.Н. Марченко, В.В.Копєйчиков, О.Ф. Скакун, М.С. Кельман та багатьох інших дали змогу узагальнитипоняття правовідносин, прослідкувати розбіжності у формулюванні визначенняцього поняття і виявити причину неспівпадіння поглядів.
Тому,на основі проаналізованого матеріалу можна дати таке визначення: правовідносини —врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіямиюридичних обов'язків та мають суб'єктивні права. Це конкретна форма буттяправа. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюєтьсянормами права. Правовідносини на відміну від інших суспільних відносинохороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції запорушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушенняюридичних обов'язків, за факти правопорушень.
Задопомогою чіткого уявлення про поняття саме правових відносин, не складноюзадачею стає відокремлення іх від суспільних і встановлення моменту, коли самесуспільні відносини набувають юридичних ознак.
Буливизначені основні ознаки правовідносин: 1) це суспільні відносини; 2) існують унерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їхвиникнення, зміни і припинення; 3) учасники правовідносин пов'язані взаємнимиюридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанніпевних юридичних фактів; 4) для правовідносин властива визначеність,індивідуалізованість; 5) несуть вольовий характер; 6) охороняються державою.
Вроботі була розглянута структура правовідносин. До неї входять такі елементи:суб'єкти (фізичні і юридичні особи), об'єкти (матеріальні або духовні), зміст(юридичні права і обов'язки). Основною характеристикою суб’єктів права є їхправосуб'єктність, тобто передбачена нормами права здатність бути учасникамиправовідносин. Вона складається з двох елементів: правоздатність і дієздатність.Зміст правовідносин має двоїстий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.Об'єкт правовідносин – це те реальне благо, на використання або охорону якогоспрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Юридичний змістправовідносин – це можливість певних дій управомоченої особи, а також необхідністьпевних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов'язаної особи, афактичний зміст – самі дії, у яких реалізуються права й обов'язки.
Суб'єктивнеправо – це передбачена для управомоченої особи з метою задоволення її інтересівміра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.
Юридичнийобов'язок є запропонована зобов'язаній особі і забезпечена можливістюдержавногопримусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересахуправомоченої особи.
Суб'єктивнеправо і юридичний обов'язок – це парні і рівноелементні категорії, що у рамкахконкретних правовідносин строго відповідають один одному.
Причиноювиникнення правовідносин є юридичний факт, тобто конкретна життєва обставина,із настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну або припиненняправовідносин.
Встановившиі систематизувавши поняття, ознаки, структуру, причини виникненняправовідносин, логічним доповненням є класифікація на види за галузями права(конституційні, цивільно-правові, адміністративні, кримінальні, трудові, сімейніта ін.), за змістом (регулятивні, охоронні), за ступенем індивідуалізації(відносні, абсолютні), за характером обов'язку (активного і пасивного типу), заметодом правового регулювання (договірні і управлінські), за терміномтривалості (короткочасні і довготривалі) тощо.
Правовідносинимають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує ізакріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконнихнормативно-правових актів.
Саметому питання правовідносин не втрачає своєї актуальності, вимагає спостереженняі контролю. Від якості правового регулювання залежить рівень нашого життя,захисту прав і свобод, порядку в суспільстві.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:1. Волинка К.Г. Теорія держави іправа: навч. посіб. / К.Г. Волинка — К.: МАУП, 2003.- 240 с
2. Кельман М.С. Загальнатеорія держави та права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. –3-е вид, стереотипне. – Л.: Новий Світ-2000, 2009. — 584 с.
3. Рабінович П.М. Основи загальної теоріїправа та держави: навч.пос. / П.М. Рабінович. — 6-е вид. — X.: Консум, 2002. — 160 с.
4. Теорія держави і права: підручник / за ред. С.Л. Лисенкова. — К.: Юрінком Інтер, 2005 — 448с.
5. Загальна теоріядержави і права: підручник для студентів 3-14 юридичних спеціальностей вищих навчальнихзакладів / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право,2002. — 432 с.
6. Хахулина К.С. Теориягосударства и права в схемах и определениях: учебное пособие / К.С. Хахулина,В.А. Малыга, И.В. Стадник.– Донецьк: Норд-Пресс, 2006. – 342 с.
7. Загальна теоріядержави і права: підр. для студентів / за ред. В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком,1997. — 498 с.
8. Теория права игосударства: учебник/ под ред. В.В. Лазарева.-2-еизд., перераб. и доп. — М.: Право и закон,2001.-583 с.
9. Теорія держави і права: підручник: академічний курс / О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Журавський таін.; за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. — 2-е вид., перероб. і доповн. ─К.: Юрінком Інтер, 2008. ─ 688 с.
10. Скакун.О.Ф. Теоріядержави і права (Енциклопедичний курс): підручник / О.Ф. Скакун. ─ Х.:Еспада, 2006. ─ 776 с.
11. Теорія держави іправа: навч. посібник / Р.А. Ромашов, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша, Г.Н.Муртазаєва; за заг. ред. Р.А. Ромашова, Н.М. Пархоменко. Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України. — К.: КНТ, 2007. — 216 с.
12. Балинська О.М.Проблеми теорії держави і права: навч.-метод. посіб. / О.М. Балинська, Т.З.Гарасимів. Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. – Л.: ЛьвДУВС, 2008. – 320c.
13. Лазарев В.В. Теория государства иправа: учебникдля вузов / В.В. Лазарев В.В., С.В. Липень. — М.: Спарк, 1998.- 498 с.
14. Теория государства иправа: курслекций / под. ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – 2-е изд. – М.: Юристъ, 2001 – 776 ст.
15. Україна. Конституція1996. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28черв.1996 р.-К.: Преса України, 1997.-54 ст.
16. Кодекс законів про працюУкраїни з постатейними матеріалами// Бюлетень законодавства і юридичноїпрактики України.- 2004.- №№ 11-12. — С. 41
17. Общая теория государстваи права: академический курс в 2-х томах / под ред. М.Н. Марченко. — М.: Зерцало, 1998.- 426 с.
18. Правознавство: навч. пос. / за ред. В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.- 480c.
19. Земельный кодекс Украины.-Х.: ТОВ «Одиссей», 2002. — 248с.
20. Гражданское право Украины: учебник для вызов системыМВД Украины в 2-х частях. Часть 1 / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; под ред. проф. А.А. Пушкина,доц. В.М. Самойленко.- Х.: Ун-т внутр. дел; Основа, 1996. — 526 с.
21. Гражданский кодексУкраины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2004 года).-Х.: ООО «Одиссей». 2004. — 324с.
22. Гражданский КодексУкраины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 апреля 1998 года).-Х.:ООО «Одиссей», 1998.-ст.9. – С. 5.
23. Всеобщая декларация правчеловека: Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов.- М.:Юрид. лит, 1990.- 341 с.
24. Кикоть Г.В.Правовідносини в аспекті визначення поняття права: загальна характеристика //Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2004. – Вип. 15. – С. 382-390
25. Раянов Ф.М. Проблемы теории государства и права (Юриспруденции): учебный курс \ Ф.М. Раянов.- М.: Право и государство,2003. — 304 с.
26. Теория государства иправа: учебник для юридическихвузов и факультетов / под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова.- М.: Издательскаягруппа НОРМА-АНФРА, 1998. – 485 с.
27. Кодекс Украины обадминистративных правонарушениях: научно-практическийкомментарий. — 3-е изд. — Х.: ООО «Одиссей», 2002, — 269 с.
28. Кримінальний кодексУкраїни.- К.: Парламентське вид-во, 2001. – 356 с.
29. Хропанюк В.Н. Теориягосударства и права: уч. пособиедля высших учебных заведений / под ред. Профессора В.Г. Стрекозова.- М.: Дабахов.Ткачев, Димов,1995.-436 с.
30. Семейный кодекс Украины. — Х.: ООО «Одиссей»,2003. — 248 с.
31. Філософськийенциклопедичний словник. М., 1983. – 724 с.
32. Харитонов Е.О.Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридическиелица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право.Представительство: учеб.пособие /Е. О. Харитонов, Н.А, Саниахметова: — К.: А.С.К., 2002. — 502 с.
33. Цивільне право України: Академічний курс: підручник у двох томах / за заг. ред. Я.М. Шевченко. — Т. 1. Загальначастина.- К.: Концерн Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003.- 403 с.
34. Працівники яксуб’єкти трудових правовідносин при вирішенні колективного трудового спору. С.Запара. Право України, 2004, № 5. — С. 25
35. Кикоть Г.В. Юридичніфакти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. –2005. – № 7. – С. 109 — 112.
36. Котюк В.О. Теоріяправа: курс лекцій: навч. посібник для юрид. фак. вузів / В.О. Котюк. — К.: Вентурі, 1996.- 249с.
37. Уголовное право Украины.Общая часть: учебник для студентов юрид. Вузов и фак. / М.И. Бажанов, Ю.В.Баулин, В.И. Борисов и др.; под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация.- 2-е изд.,перераб. идоп. – Х.: Право, 1998.- 367 с.
38. Цивільне право: підручникдля студентів юрид. вузівта факультетів.- К.: Вентурі., 1997. — 234 с.
39. Гражданский процесс:учебник / под ред. В.В. Комарова — Х.: ООО «Одиссей»,2001. — 321 с.
40. Кримінальний процес України: підручник / за ред. Є.Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. — К.: Юрінком Інтер,2004. – 347 с.
41. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения.Л., 1981, — 456 с.