МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”
КУРСОВА РОБОТА
З ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
на тему:
Поняття сторін у цивільному процесі та їх процесуальні права іобов’язки
Виконав:студент ІІІ курсу
факультету„Правознавство”
ЛЛЦДНВідкритого
МіжнародногоУніверситету
розвиткулюдини „Україна”
КрасійАртур Вячеславович
Викладач:Іваненко Анатолій
Миколайович
Лубни 2008
План
Вступ
1. Цивільне судочинство в Україні
2. Учасники судового процесу
3. Поняття сторін у цивільному процесі
4. Процесуальні права сторін у цивільному судочинстві
5. Процесуальні обов’язки
6. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність
7. Цивільна процесуальна співучасть
8. Неналежна сторона в цивільному процесі і порядок її заміни
9. Правонаступництво у цивільному процесі
10. Участь у процесі третіх осіб
11. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
12. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів
13. Представництво у цивільному процесі
Висновок
Використана література
Вступ
Згідно з Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексомУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Реалізація права такогозвернення здійснюється через цивільне судочинство. Процедурою здійсненняцивільного судочинства є цивільний процес, а наука, яка займається вивченнямцього, називається цивільне процесуальне право.
Цивільний процес – це сукупність процесуальних дій суду та іншихучасників процесу, яка здійснюється в установленому законом порядку в процесіздійснення правосуддя в цивільних справах.
Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справаху відповідності з нормами цивільно-процесуального права.
Згідно зі ст.15 нового ЦПК України суди розглядають в порядкуцивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюванихправ, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних,сімейних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розглядтаких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають цісправи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
Таким чином, згідно з новим цивільно-процесуальним законодавствоміз сфери цивільного судочинства виключено провадження по розгляду і вирішеннюсправ у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. З прийняттямАдміністративно-процесуального кодексу дана категорія спорів буде розглядатисяспеціалізованими судами в адміністративному процесі.
У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судовогорозгляду та розгляду судом, перегляду рішень і ухвал суду, перегляду справ занововиявленими та винятковими обставинами і виконання рішень з цих справвиникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу навсіх названих стадіях здійснюється в установленому законом порядку і увизначеній формі.
Прагнення України бути учасником Європейського співтоваристваможливе за умови чіткого дотримання захисту прав та інтересів громадян іюридичних осіб. Одне з основних місць у цьому посідає цивільний процес, який маєна меті реалізувати повний, усебічний та справедливий розгляд спорів, у якиххоча б однією стороною є фізична особа.
Цивільний процес є основною правовою галуззю у здійсненні нашихправ та інтересів, а отже, потребує ретельного вивчення майбутніми юристами,оскільки незнання процесу унеможливлює реалізацію права.
1. Цивільне судочинство в Україні
Завданнями цивільного судочинства с справедливий, неупереджений тасвоєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливим і неупередженим розгляд справи буде там і тоді, де іколи цивільний суд розглядає і вирішує справу, додержуючись цивільноїпроцесуальної форми, правильно застосовує відповідні норми матеріального права,оцінює докази без стороннього впливу, постановляє законне та обґрунтованесудове рішення, коли судді не є особисто, прямо чи побічно заінтересованими врезультаті розгляду справи, що стосується своєчасного розгляду і вирішеннясправи, то це завдання, як це дивно, трансформується в ЦПК (ст. 130) у швидкевирішення справи.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до КонституціїУкраїни, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватнеправо». Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого наданаВерховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цимКодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно дозаконів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішеннясправи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права,належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не маєзворотної дії в часі (ст. 2 ЦПК).
Судочинство в Україні ведеться відповідно до цивільнихпроцесуальних законів України. У деяких випадках чинність процесуального законупоширюється на осіб, органи і організації, що не беруть участі в справі. Так,судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України (ст.129Конституції України), підприємства, установи, організації, кооперативні ігромадські організації повинні надавати необхідні суду докази або повідомлятисуд про неможливість їх надання (ст. 137 ЦПК).
2. Учасники судового процесу
Особи, які беруть участь у справі:
У справах позовного провадження особами, які беруть участь усправі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
У справах наказного та окремого провадження особами, які берутьучасть у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким закономнадано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. (ст. 26 ЦПК).
Усіх суб'єктів (учасників) цивільних процесуальних правовідносин(крім суду) за змістом цієї глави необхідно розділяти на дві групи: осіб, якіберуть участь у справі, і осіб, які сприяють здійсненню правосуддя по цивільнихсправах. Усі учасники цивільного процесу, яких ЦПК включає у цю главу, наділеніюридичною заінтересованістю. Це і є головною ознакою осіб, які беруть участь усправі, і головною їх відмінністю від інших учасників процесуальної діяльності.
Разом з тим характер юридичної заінтересованості всередині даноїгрупи учасників процесу не для усіх однаковий. Одна група – сторони, третіособи, заявники по непозовних справах – заінтересовані в предметі спору чирозгляду або в результаті спору чи розгляду. Заінтересованість іншої групиучасників з числа осіб, які беруть участь у справі, має державний прокурор (органидержавної влади і органи місцевого самоврядування) або суспільний характер(профспілки, державні підприємства, установи, організації та окремі громадяни,що захищають права інших осіб). Особливий характер носить заінтересованість представниківсторін і третіх осіб, якою вони наділені для надання юридичної допомогизазначеним учасникам процесу і допомоги суду у встановленні обставин справи.
3. Поняття сторін у цивільному процесі
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які берутьучасть у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваногозаконом інтересу який повинен вирішити суд.
Сторонами, згідно зі ст. 30 нового ЦПК України, можуть бутифізичні, юридичні особи, а також держава.
Обидві сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.Але оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану відповідь,то до моменту ухвалення рішення він допускає, що дані особи є суб'єктамиспірних матеріальних цивільних правовідносин. Тому позивач і відповідач – целише можливі суб'єкти оспорюваних прав і обов'язків.
Позивач – це одна зі сторін процесу, яка особисто або в їїінтересах звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені абооспорюються.
Відповідач – це інша сторона процесу, яка притягається судом довідповідальності за порушення або оспорювання ним права і охоронюваних закономінтересів за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на порушникасвого права.
Позивач і відповідач є двома сторонами процесу, цивільно-правовийспір між якими розглядає і вирішує суд. Сторони в цивільному процесіхарактеризуються таким ознаками: вони ведуть процес у справі від свого імені; зприводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правовінаслідки судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктністьдопускає процесуальне правонаступництво. Взаємні відносини сторін визначаютьсяпринципом рівноправності.
Сторони користуються рівними процесуальними правами, обсяг якихспівпадає з правами та обов'язками інших осіб, які беруть участь у справі(ст.99 ЦПК). Крім загальних їм належать специфічні, диспозитивні права,зафіксовані в ст.103 ЦПК.
Існує класифікація цивільно-процесуальних прав сторін на групи,яка запронована М.Й. Штефаном, для забезпечення виконання процесуальнихфункцій:
а) права, які характеризують повноваження на порушення провадженняв справі – права на пред'явлення позову (ст. 5 ЦПК), зустрічного позову (ст.140 ЦПК), вимоги про виправлення недоліків рішенням суду, який його постановив(ст.ст. 213–215 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішеньі ухвал (ст.ст. 290, 320 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрализаконної сили, за ново виявленими та винятковими обставинами (ст. 3473 ЦПК), напред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 421 ЦПК);
б) права на зміни в позовному спорі – права позивача на змінупідстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог,на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову;права сторін укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК); доповнення, зміна
апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (ст.ст. 298, 327 ЦПК),надання відстрочки і розстрочки виконання (ст.ст. 364, 366 ЦПК).
в) права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні– права сторін подати до суду свої пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмові таречові докази (ст.ст. 46, 52 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків іпризначення експертизи (ст.ст. 41, 57 ЦПК). При розгляді справи – ставитипитання один одному, свідкам, експертам (ст.ст. 180, 182, 190 ЦПК), представникаморганів державного управління і громадськості (ст.ст. 191, 192 ЦПК);знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці(ст.ст. 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріаламисправи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та іншихдокументів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо(ст. 99 ЦПК);
г) права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованихосіб – права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб,органів державного управління, прокурора (ст.ст. 104, 105, 108, 121 ЦПК);
д) права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду,об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов – права сторінзаявляти клопотання про відводи суддів (ст. 18 ЦПК), прокурора, експертів,перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК);
е) права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і вздійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, у провадженнісправи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи занововиявленими та винятковими обставинами (ст.ст. 99, 159, 213–215, 300, 303,330, 3476 та ін. ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чичерез представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідноюмовою і користування послугами перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання виклику таповідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальнихдій (ст. 90 ЦПК);
ж) інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибірпідсудності (ст.ст. 126–129 ЦПК), забезпечення доказів і позову (ст.ст. 35, 149ЦПК), приєднання співучасників до апеляційної та касаційної скарги сторони(ст.ст. 297, 326 ЦПК), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 25 ЦПК)та ін.
На сторони покладаються також процесуальні обов'язки – загальні іспеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їмпроцесуальними правами (ст. 99 ЦПК), спеціальні – у виконанні певнихпроцесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справахпро стягнення аліментів (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свідків, експертів,проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповіднеклопотання (ст. 73 ЦПК); повідомляти суд про зміну своєї адреси під часпровадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов'язаний подати копії позовноїзаяви, сторони як скаржники – копії апеляційних та касаційних скарг (ст.ст.293, 322 ЦПК) та ін.
Рівність прав і обов'язків сторін полягає в тому, що обидвісторони рівною мірою мають право відстоювати свої права особисто або черезпредставників. Праву позивача на пред'явлення позову відповідає правовідповідача на заперечення проти позову та на пред'явлення зустрічного позову зметою захисту своїх прав. З процесуальними правами сторін пов'язані їхпроцесуальні обов'язки.
Процесуальні права та обов'язки сторін взаємопов'язані. Обов'язоксторін сумлінно користуватися всіма належними їм процесуальними правамизабезпечується санкцією, передбаченою ст.77 ЦПК.
4. Процесуальні права сторін у цивільному судочинстві
Сторони мають такі права: ознайомлюватися з матеріалам справи,робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи,одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази,брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим особам, які берутьучасть у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотаннята відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи,міркування з приводу питань, які виникають під час судового розгляду,заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватисяправовою допомогою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати знього копії подавати письмові зауваження з приводу його неправильності абонеповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічнимизасобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу йогонеправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватисяіншими процесуальними правами, встановленими законом.
5. Процесуальні обов’язки
Обов'язками сторін є: у справі позовного провадження дляпідтвердження своїх вимог або заперечень вони зобов'язані подати всі наявні уних докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судовогозасідання, а також зобов'язані сумлінно здійснювати свої процесуальні права йвиконувати процесуальні обов'язки.
Сторони мають рівні процесуальні права й обов'язки. Окрім того,позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу абопредмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися відпозову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явитизустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадіїцивільного процесу. Кожна зі сторін має право вимагати виконання судовогорішення в частині, що стосується цієї сторони. Заявник та заінтересовані особив справах окремого провадження мають права й обов'язки сторін.
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або докількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторонидіє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів абовідповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:
а) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачівабо відповідачів;
б) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли зоднієї підстави;
в) предметом спору є однорідні права й обов'язки.
Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників,якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.
Метою співучасті є економія часу, судових витрат і праці судді.Однорідні рішення з аналогічних питань не виносяться одне за одним у декількохпровадженнях, сукупність справ розглядається одночасно. Співучасть може бутинеобхідною, якщо окремий розгляд однорідних вимог є неприпустимим.
Кожний з учасників є самостійним суб'єктом процесу і не впливаютьодин на одного. Єдиним винятком може бути факт, коли один із співучасниківоскаржив рішення, але воно не набрало законної сили і може бути розглянуто щодоосіб, які не подали скаргу.
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи,замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено недо тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справііншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача судзалучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
Після заміни відповідача або залучення до участі у справіспіввідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученогоспіввідповідача розглядається спочатку.
Одним із видів сторін у справі є органи державної влади та органимісцевого самоврядування, а також інші особи, які звертаються до суду вінтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, оскільки вонипросять вирішити спір на користь інших осіб.
6. Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність
Цивільна процесуальна правоздатність – це встановлена закономможливість мати цивільні права і обов'язки. Цивільна процесуальнаправоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю.Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення.Зупинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальноїправоздатності (ст.100 ЦПК).
Правоздатність у матеріальному праві не тотожна процесуальнійправоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві – це можливість мативідповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність– це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.
Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьоїособи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність)мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 нового ЦПК України).
Цивільна процесуальна дієздатність – це здатність особистоздійснювати свої права і доручати ведення справи представнику (ст. 101 ЦПК),тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальнадієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення.Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньоабо через представників (ст. 110 ЦПК).
Повну процесуальну дієздатність мають також громадяни, яківступили в шлюб до досягнення повноліття.
Обмежену процесуальну дієздатність мають особи віком від 15 до 18років. Наприклад, вони можуть особисто виступати в цивільному процесі тільки посправах, що виникають з угод, які вони вправі відповідно до закону укладатисамостійно, а також по справах про відшкодування шкоди, заподіяної ними.
Залучати законних представників до участі у справі в цих випадкахне обов'язково; вирішення питань залежить від суду. Якщо справа виникла здоговору, на прийняття якого неповнолітнім особам необхідна згода законногопредставника, суд зобов'язаний залучити останнього до участі у справі.
Права та охоронювані законом інтереси неповнолітніх, які недосягли 15-річного віку, а також громадян, визнаних недієздатними внаслідокпсихічної хвороби чи недоумства або обмежено дієздатними внаслідок зловживанняспиртними напоями або наркотичними засобами, захищають у суді їх законні представники.
Новим ЦПК України цивільною процесуальною дієздатністю наділені нелише громадяни, а всі фізичні особи, які досягли повноліття. Розширеніможливості цивільної процесуальної дієздатності неповнолітніх, у разіреєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуваєцивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільноїпроцесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку,встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільнудієздатність (ст. 29 ЦПК України).
7. Цивільна процесуальна співучасть
Процесуальна співучасть – це участь в одному і тому ж процесікількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких невиключають одне одного.
Співучасть можна класифікувати на види за двома критеріями. Заформою співучасть буває:
а) активна співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являютьпозов до одного відповідача;
б) пасивна співучасть – коли один позивач пред'являє позов докількох відповідачів;
в) змішана співучасть – коли кілька співпозивачів пред'являютьпозов до кількох співвідповідачів.
В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків міжсуб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняютьдва види процесуальної співучасті – необхідну (обов'язкову) і факультативну(можливу).
Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, колихарактер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодоправ чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу іншихсуб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучастіє загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення зквартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.
Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язковогохарактеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяєрозглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставоюфакультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів,пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі подання позовущодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд напідставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.
Усі процесуальні співучасники мають однакові права і несутьоднакові обов'язки. Вони рівні в правах і обов'язках як відносно один одного(внутрішня рівність), так і стосовно іншої сторони (зовнішня рівність). Кожен зпозивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в процесі самостійно(ст. 104 ЦПК). Вони вправі виступати самостійно і стосовно інших процесуальнихспівучасників на своїй стороні.
Новим ЦПК чітко визначені підстави участі у справі кількохпозивачів або відповідачів) предметом спору є спільні права чи обов'язкикількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чивідповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права іобов'язки (ст. 32).
Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників,якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 32 ЦПКУкраїни).
У багатьох випадках процесуальних співучасників поєднують спільніінтереси, наявність яких дозволяє мати одного представника в суді. Стаття 104ЦПК при цьому встановлює, що процесуальний співучасник не може бутипредставником інших осіб, якщо він не досяг повноліття чи над ним встановленаопіка або піклування.
Процесуальна співучасть настає за ініціативою позивача і позивачів(ст. 104 ЦПК) і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 143,ст. 99 ЦПК). На їх заяву суд постановляє мотивовану ухвалу. За своєюініціативою суд має право залучати до процесу співвідповідачів (ст. 105 ЦПК), ане співпозивачів, оскільки це суперечить принципу диспозитивності.
8. Неналежна сторона у цивільному процесі і порядок її заміни
У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктомправа, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на якувказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважаютьможливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим усудовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.
Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги попред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що неповинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розглядіцивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникаєнеобхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦПК передбачає, що умовою такоїзаміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу єпозивач і справа порушена в його інтересах. У судовій практиці може виникнутиряд варіантів заміни неналежної сторони.
Заміна неналежного позивача з точки зору відомого дослідника В. І.Тертишникова може бути проведена одним з п'яти варіантів:
Перший варіант. Первісний позивач є неналежним, відомо хто єналежним позивачем. Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний– вступити в нього, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного позивача, незупиняючи провадження в справі.
Другий варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивачне погоджується вибути з процесу, а належний позивач просить допустити його доучасті в справі, то суд допускає останнього як третю особу, яка заявляєсамостійні вимоги на предмет спору, оскільки місце позивача вже зайнято.Продовжуючи розглядати справу, суд відмовляє в задоволенні позову неналежномупозивачу, а вимоги належного позивача вирішує, виходячи з обставин справи.
Третій варіант. Якщо при тих же вихідних даних неналежний позивачзгоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити в справу, суд приймаєвідмову позивача від позову і зупиняє провадження по справі. Позовне провадженняне можепродовжуватися, тому що в процесі залишається тільки відповідач.
Четвертий варіант. Якщо суд не встановив, хто є належним позивачему справі, а неналежний позивач згоден вибути з процесу, то провадження посправі повинно бути зупинено, так як позивач відмовився від позову.
П'ятий варіант. При тій же умові, але якщо неналежний позивач незгоден вибути з процесу, суд продовжує розглядати справу і відмовляєненалежному позивачу у задоволенні його позову.
Заміна неналежного відповідача може бути проведена одним зчотирьох варіантів, але при заміні необхідно мати згоду позивача:
Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач єненалежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну,суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.
Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на замінувідповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідачадо процесу і у позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодоналежного відповідача вирішує по суті справи.
Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належнимвідповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняєпровадження по справі, так як позивач відмовляється від позову і в позовномупровадженні залишається тільки одна сторона.
Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден навибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє узадоволенні позову щодо даного відповідача.
Стаття 105 ЦПК не передбачає як умову заміни неналежної сторонизгоду неналежного відповідача. Але в судовій практиці думку неналежноговідповідача іноді враховують, якщо відповідач домагається від суду певноїреабілітації, тобто рішення про відмову в позові стосовно нього.
У цьому випадку, навіть за згоди позивача на вибуття неналежноговідповідача з процесу, суди повинні враховувати думку відповідача і в рішеннівказувати про відмову в позові стосовно нього.
Відповідно до ст. 105 ЦПК після заміни неналежної сторони розглядсправи починається заново, тому що стороні, яка вступила у справу, необхідноознайомитися з матеріалами справи, зі своїми процесуальними правами таобов'язками, брати участь у дослідженні доказів.
Новий ЦПК України на відміну ЦПК 1963 р. не допускає замінуненалежного позивача. Навіть у випадку коли позивач неналежний, однак наполягаєприйняти від нього позов, то суддя повинен прийняти заяву та порушитипровадження по справі. При встановленні в результаті розгляду справиненалежності позивача суд ухвалює рішення про відмову йому в задоволенніпозову.
Згідно зі ст. 33 нового ЦПК України суд першої інстанції можедопустити заміну неналежного відповідача лише за клопотанням (заявою) позивача.
Наведені нові положення ЦПК засновані на розширені принципудиспозитивності, однак недопущення заміни неналежного позивача навряд чи можнавважати вдалою новацією.
9. Правонаступництво у цивільному процесі
Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони,являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.
Процесуальне правонаступництво – це заміна відповідної сторони,коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судомправовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільноїсправи.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво уматеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони ізспірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистогохарактеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смертігромадянина, який був суб'єктом правовідносин; ліквідації юридичної особи;уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права абообов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком абочастково. У залежності від цього в науці і судовій практиці розрізняютьуніверсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.
Універсальне (повне) правонаступництво наступає у випадку смертісторони, припинення юридичної особи, яка є стороною у справі. У цих випадкахспадкоємець громадянина, правонаступник юридичної особи стає стороною вматеріальних правовідносинах, а отже, і процесуальним правонаступником уцивільній справі.
Сингулярне (часткове) правонаступництво настає у випадку уступкивимоги, переведення боргу або прийняття боргу на себе. Тут правонаступництво вматеріальних правовідносинах визначає процесуальне правонаступництво.
У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміниненалежної сторони, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягненнядо справи правонаступника (ст.ст. 221, 224 ЦПК).
Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторониполягає і в тому, що в першому випадку розгляд справи розпочинається заново, ав другому – провадження по справі поновлюється. Це обумовлено тим, що у відповідностізі ст. 106 ЦПК усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника,обов'язкові для нього в такій же самій мірі, в якій вони були б обов'язкові ідля особи, яку він замінив. Правонаступник продовжує участь у справі свогопопередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.
Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесуй у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках,коли матеріальні правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта,правонаступництва матеріального, а значить, і процесуального, не може бути. Цестосується тільки тих правовідносин, де з'ясовується питання щодо можливостіправонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки при припиненніюридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бутиправонаступництва по вимогах про стягнення аліментів, про поновлення на роботітощо.
Суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторониабо третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, у разі смертіфізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника узобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо якихвиник спір.
Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника,обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку вінзамінив (ст. 37 нового ЦПК України).
10. Участь у процесі третіх осіб
Третіми особами називаються суб'єкти цивільних процесуальнихправовідносин, які вступають у порушену цивільну справу сторонами в суді.
Участь третіх осіб забезпечує у подальшому дотримання їхніх правта законних інтересів. Так, наприклад, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди,власнику автомобіля була завдана шкода. Винуватцем є водій-працівникпідприємства, який у той час керував автомобілем під час здійснення своїхтрудових обов'язків. Позивачем у цьому випадку буде власник автомобіля, якомузавдана шкода, а відповідачем – підприємство, яке, в свою чергу, в регресномупорядку має право звернутися до свого працівника за відшкодуванням завданоїшкоди під час виконання обов'язків. Тому доля працівника безпосередньо залежитьвід вирішення позову до його підприємства, оскільки в регресному порядку водійне зможе відстоювати свої права відносно завданої шкоди, тому він і є зацікавленоюособою у вирішенні першого спору.
Треті особи поділяються на два види:
1)які заявляють самостійнівимоги щодо предмета спору;
2)які не заявляютьсамостійні вимоги щодо предмета спору.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору,можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов дооднієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов'язкипозивача.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
1.Треті особи, які заявляютьсамостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінченнясудового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи маютьусі процесуальні права і обов'язки позивача.
2.Після вступу в справутретьої особи, яка заявила самостійні
вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядаєтьсяспочатку.
Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива інеобхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи,оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійснівзаємостосунки сторін, уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключаючихсудових рішень. Відповідно до ст. ст. 34 – 36 цього Кодексу у цивільномупроцесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляютьсамостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодопредмету спору. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до числаосіб, які беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак,на відміну від прокурора, органів державної влади і органів місцевогосамоврядування, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, абоблизька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані здопроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,можуть вступити у справу до закінчення її судового розгляду.
Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони:
а) вступають у процес, що розпочався;
б) втручаються у спір між сторонами, що вже виник;
в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;
г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;
д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридичназаінтересованість носить особистий характер;
є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обохсторін.
3.В юридичній літературі ісудовій практиці остання особливість викликає заперечення, хоча вона прямозакріплена в коментованій статті. Іноді стверджують, що позов третьої особи неможе бути пред'явлений до однієї сторони, тому що вимога третьої особи завждисуперечить інтересам обох сторін. Уявляється, що правило цієї статті є цілкомобґрунтованим. Так, у разі пред'явлення позову про витребування речі, позовпред'являється третьою особою тільки до відповідача, тобто до тієї Із сторін, вякої знаходиться спірна річ. Позов же про визнання права пред'являється до тієїсторони, яка стверджує, що спірне право належить їй. Якщо при розгляді позовупро присудження неясно, кому належить річ, тобто присудженню має передувативизнання права, то позов третьою особою повинен пред'являтися до обох сторін.
4.Треті особи, якізаявляють самостійні вимоги на предмет спору, вступають у процес шляхом подачіпозовної заяви, яка повинна відповідати всім вимогам статей 119, 120 цьогоКодексу, обкладатися судовим збором, як і заява первісного позивача. Третяособа цього виду наділяється тими самими правами і обов'язками, що і первіснийпозивач, але тільки по своїй вимозі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предметаспору
1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судомрішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієїіз сторін.
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, іншихосіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.
3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, маютьпроцесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.
11. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
1.Позов може бутипред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен ізпозивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесісамостійно.
2.Участь у справі кількохпозивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:
а) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів абовідповідачів;
б) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієїпідстави;
в) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
3. Співучасники можуть доручити вести справу одному ізспівучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.
Співучасть – це обумовлена матеріальним правом множинність осіб натій чи іншій стороні у цивільному процесі внаслідок наявності загального праваабо загального обов'язку. Від співучасті необхідно відрізняти суб'єктивнепоєднання позовів, коли суб'єктивні права і обов'язки не залежать одні відодних, а множинність осіб виникає за розсудом суду (судді) з метоюпроцесуальної економії.
Дійсно, права кількох позивачів можуть виникнути з однієїпідстави, наприклад, із факту скорочення штатів на підприємстві, але спільногоправа у них не буде і не буде співучасті. Ще більш розмитим є визначеннятретьої підстави співучасті: предметом спору є однорідні права і обов'язки, якітеж можуть бути підставою суб'єктивного поєднання позовів, але не співучасті.
Співучасть за формою можна розділити на такі види:
а) активна співучасть – кілька співпозивачів виступають протиодного відповідача;
б) пасивна співучасть – один позивач виступає проти декількохспіввідповідачів;
в) змішана співучасть – кілька співпозивачів виступають протидекількох співвідповідачів.
Від пасивної співучасті необхідно відрізняти інші випадкимножинності осіб на боці відповідача. Особливий характер має участь уцивільному процесі додаткового відповідача. Згідно з частиною 2 ст. 33 ЦКУкраїни неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушеннядоговору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо унеповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додатковувідповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Тому досправи, в якій неповнолітня особа виступає як відповідач, як додатковихвідповідачів суд притягає його батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
4. За ступенем обов'язковості, а отже, і за змістом, співучасть можебути обов'язковою і факультативною. Обов'язкова співучасть можлива в тому разі,якщо характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання про права іобов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без притягнення до справиінших суб'єктів цього відношення. При факультативній співучасті немаєобов'язкової множинності суб'єктів. Так, суд може винести рішення про стягненняаліментів стосовно тих дітей, на котрих як на відповідачів укажуть непрацездатнібатьки, що потребують допомоги (ст. 205 СК).
5. Особливості процесуального становища співучасників полягають унаступному:
а) кожен зі співучасників відносно іншої сторони виступаєсамостійно;
б) при співучасті проглядається своєрідне представництво – коженіз співучасників може мати свого представника або всі вони можуть доручитиведення справи одному із співучасників;
в) співучасники можуть оскаржити судові постанови самостійно абоприєднатися до апеляційної чи касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК України),поданої особою, на стороні якої вони виступали. В останньому випадку заявиспівучасників судовим збором не обкладаються.
12. Заміна неналежного відповідача, залученняспіввідповідачів
1.Суд за клопотаннямпозивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідачаналежним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка маєвідповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу якспіввідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участів справі іншу особу як співвідповідача.
2.Після заміни відповідачаабо залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням новоговідповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
Стаття 105 ЦПК 1963 р. називалась «Заміна неналежної сторони»,тобто вона регулювала питання про поняття неналежних позивача та відповідача,встановлювала умови та порядок їх заміни. Якщо тлумачити дану статтю у томусенсі, що відтепер заміна неналежного позивача у цивільному судочинстві єнеможливою, таке вирішення проблеми буде протирічити головним його засадам, тимбільше, що ст. 52 КАС України, який прийнято значно пізніше, ніж ЦПК, івведений у дію разом з ЦПК, передбачає як заміну неналежного відповідача, так ізаміну неналежного позивача. Якщо в адміністративному судочинствіпередбачається заміна неналежного позивача, було б правильним вважати, що вцивільному процесі таке положення хоча б допускається, оскільки законом воно незаборонене. Можливість заміни неналежного позивача буде забезпечуватиоперативність цивільного судочинства та економію матеріальних і процесуальнихзасобів при розгляді справи.
По-друге, ця стаття, неналежного відповідача у першому реченнічастини 1 як умову заміни передбачає клопотання позивача про заміну, а удругому реченні цієї частини – згоду позивача. Безумовно, згода позивача єумовою заміни як неналежного позивача, так і неналежного відповідача тому, щоініціатором заміни неналежної сторони може бути не тільки позивач, але і суд,і, як уявляється, особи, які беруть участь у справі.
По-третє, залучити належного відповідача суд не може якспіввідповідача, як зазначено у тому ж другому реченні частини першоїкоментованої статті. Співвідповідачами можуть бути ті особи, які пов'язаніпоміж собою спільним обов'язком. Не можуть бути співвідповідачами дві особи, зяких одна визнається судом такою, яка не має відповідати за позовом, і друга –такою, яка має відповідати за позовом.
З урахуванням викладеного вважаємо, що дану статтю слід розуміти ізастосовувати таким чином.
В момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи єсторона належною. Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимогиза пред'явленим позовом, а неналежним відповідачем є особа, яка не повиннавідповідати за пред'явленим позовом. Якщо при розгляді справи суд установить,що сторона є неналежною, виникає необхідність її заміни. Умовою такої заміни єзгода позивача, тому що саме в його інтересах порушено цивільну справу. Післязаміни сторони розгляд справи починається заново, тому що належній стороні, якавступила у справу, необхідно з нею ознайомитися.
Заміна неналежного позивача можлива в п'ятьох варіантах. Першийваріант: первісний позивач є неналежним, але встановлено і те, хто є належним.Якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний вступити у нього,суд своєю ухвалою замінює позивача, не припиняючи провадження в справі. Другийваріант: при цих же вихідних даних – якщо неналежний позивач не погоджуєтьсявибути з процесу, а належний просить допустити його, то суд допускає останньогояк третю особу, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, тому що місцепозивача зайняте. Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути зпроцесу, а належний не згоден вступити у нього, суд припиняє провадження всправі через відмову позивача від позову. Четвертий варіант: якщо не встановлено,хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьомуразі провадження в справі припиняється через відмову від позову. П'ятийваріант: якщо неналежний позивач не згоден вибути, а належний не згоденвступити в процес, суд розглядає справу до кінця і відмовляє у позовіненалежному позивачеві.
При заміні неналежного відповідача можливі чотири варіанти цієїзаміни. Перший варіант: якщо судом установлено, що первісний відповідач єненалежним, і хто є належним, то за згодою позивача суд своєю ухвалою здійснюєїх заміну. Другий варіант: якщо за тих же обставин позивач не згоден на заміну,то суд, з метою процесуальної економії, притягає належного відповідача якдругого відповідача і задовольняє позов (за обставинами справи) відносно другоговідповідача, а в позові відносно першого – відмовляє. Третій варіант: якщопозивач згоден на вибуття з процесу неналежного відповідача, а належного немає,суд припиняє провадження у справі на підставі відмови позивача від позову.Четвертий варіант: якщо у такій ситуації позивач не згоден на вибуття ізпроцесу неналежного відповідача, то справа розглядається до кінця іпостановляється рішення про відмову в позові.
Стаття не передбачає як умову заміни сторони згоди відповідача.Але в судовій практиці думку неналежного відповідача враховують, якщовідповідач домагається від суду мовби реабілітації, рішення про відмову упозові щодо нього. У такому випадку, навіть за наявності згоди позивача навибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думкуостаннього й у рішенні вказувати про відмову у позові щодо нього.
Пленум Верховного Суду України підкреслив, що відмова у прийняттізаяви за мотивами пред'явлення позову неналежним позивачем або до неналежноговідповідача недопустима (п. 2 постанови № 9 Пленуму від 21 грудня 1990 р. «Пропрактику застосування судами процесуального законодавства при вирішенніцивільних справ по першій інстанції»). Це означає, що питання про замінусторони має вирішуватися в судовому засіданні, а не в момент порушення справи.Заміна неналежної сторони оформляється ухвалою суду, яка не може бути оскарженаокремо від судового рішення.
13. Представництво у цивільному процесі
1.Сторона, третя особа,особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб,а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження(крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особистоабо через представника.
2.Особиста участь у справіособи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
3.Юридичних осібпредставляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом,статутом чи положенням, або їх представники.
4.Державу представляютьвідповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свогопредставника.
Представництво – це правовідношення, в силу якого одна особа(представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи(представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальнимзаконодавством, по-перше, з метою надання юридичної допомоги громадянам таорганізаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді. По-друге, метоюпредставництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язківсторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Законні представники
1.Права, свободи таінтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатнихфізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, (усиновлювачі), опікуничи інші особи, визначені законом.
2.Права, свободи таінтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, атакож осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у судівідповідно їхні батьки, (усиновлювачі), піклувальники чи інші особи, визначенізаконом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чиособу, цивільна дієздатність якої обмежена.
3.Права, свободи таінтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначенийдля опіки над її майном.
4.Права, свободи таінтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщинаще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживаєзаходів щодо охорони спадкового майна.
5.Законні представникиможуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
Особи, які можуть бути представниками
1.Представником у суді можебути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільнупроцесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійсненняпредставництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 ЦПК України.
2.Одна й та сама особа неможе бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляютьсамостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другійстороні.
Висновок
Розбудова України як демократичної, правової,соціальної держави передбачає формування ефективного, дійового механізмузахисту прав та свобод громадян. З прийняттям Конституції України 1996 року,Закону України „Про судоустрій” у цьому процесі зростає значення правосуддя, якнайбільш ефективного способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів.
З року в рік зростає довіра населення до судів.Саме до суду громадяни звертаються за захистом своїх прав, усвідомлюючиможливість відновлення цим шляхом справедливості.
Актуальність проблеми цивільного судочинствазростає у зв’язку з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексуУкраїни. Він став результатом тривалого законотворчого процесу й увібрав у себеновітні досягнення вітчизняної та зарубіжної цивільно-процесуальної юридичноїнаукової думки та судової практики.
Цивільний процес України вивчає норми права, щорегулюють діяльність суду та інших суб’єктів процесуальної діяльності з метоюзахисту суб’єктивних прав та охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб.Цивільний процес встановлює порядок здійснення правосуддя в цивільних справах,спрямований на реалізацію конституційних положень по захисту прав і свободлюдини та громадянина, прав та інтересів підприємств, установ, організацій,держави та суспільства.
Право на судовий захист – конституційне право.Кожному гарантується право на захист його прав і свобод судом (ст. 55Конституції України).
Отже, сторони в цивільному процесі користуютьсярівними процесуальними правами і мають рівні процесуальні обов’язки. Сторонамиможуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації,інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації, щокористуються правами юридичної особи.
Таким чином, позивач і відповідач є головнимиучасниками цивільного процесу, а розгляд справ без них є неможливим.
Використаналітература
1. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України:Науково-практичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007.
2. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.:Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
3. Кілічава Т.М. Цивільний процес: Навч. посіб. для дистанційногонавчання / За наук. ред. О.Г. Мурашина. – Київ: Університет „Україна”, 2006.
4. Стефан М.Й. Цивільний процес: Підручник. – Київ, 2002.
5. Порєва Л.А., Юлдашев О.Х. Цивільний процес: Авторизований викладмодульного курсу: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом.– Київ, 2005.
6. Усенко В.Ф., Грабовський Л.А., Менюк Д.І. Цивільний процес /Національна академія Державної податкової служби України. – Ірпінь 2005.
7. Конституція України, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України.– К.: 1996.