Міністерство освіти і науки України
Міжгалузевий інститут управління
Кафедра кримінально-правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: Кримінальне право
на тему: Поняття і види співучасті у кримінальномуправі
Виконала:
Студентка III курсу
Групи ПД- 3.3
Кіяніцина О.С.
Перевірив:
викладач професор
Дадерко Л. Ф.
Київ 2006
План
Вступ
I. Поняття і ознаки співучасті
II. Види співучасників
2.1. Виконавець
2.2. Організатор
2.3. Підбурювач
2.4. Пособник
III. Форми співучасті
IV. Відповідальність співучасників
V. Спеціальніпитання відповідальності за співучасть
VI. Причетність до злочину
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Злочинивчиняються не лише поодинці. Досить часто в одному злочині беруть участь двіабо більше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягненняєдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.
Кримінально — правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі VI “ Співучасть у злочині “ Загальної частини Кримінального кодексуУкраїни ( статті 26-31 ).
Поняттяспівучасті у злочині важливе як у теоретичному так і практичному плані. Утеоретичному, воно актуальне у зв’язку з тим, що його визначення співвідноситься з реально існуючимивидами злочинної діяльності і породжує цілу низку дискусійних питань. Упрактичному плані, поняття співучасті важливе тому, що в багатьох випадкахкваліфікація конкретних злочинів, вчинених кількома суб’єктами, ускладнюєтьсявідсутністю законодавчої рекомендації і суперечливістю правозастосовчоїпрактики.
Співучасть маєважливе значення в кримінальному праві.
1. інститутспівучасті включений до Кримінального права для того, щоб на його підставівизначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину не бралиучасті
2. об’єднаннязусиль двох чи більше осіб при вчиненні злочину в принципі підвищуєнебезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Ось чомуу деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягнеза собою більш сувору кваліфікацію злочину ( наприклад вчинення крадіжки запопередньою змовою групою осіб ), або вважається обтяжуючою обставиною припризначенні покарання ( п.2 ч.1 ст. 67 КК ).
Вчинення окремихвидів злочинів можливе лише у співучасті ( наприклад участь у банді чивчинюваному нею нападі при бандитизмі ( ст. 257 КК), у більшості випадків воноутворює кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади тих чи інших злочинів (ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 185, ч. 2,3 ст. 206 ).
Отже у цій курсовійроботі я буду розкривати поняття співучасті у злочині, а також видиспівучасників, форми, відповідальність співучасників та спеціальні питаннявідповідальності за співучасть.
1. Поняття і ознаки співучасті
Згідно ст. 26Кримінального кодексу,співучастю у злочині є умисна, спільна участьдекількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Співучасть неутворює яких-небудь особливих, інших підстав відповідальності, підставою для відповідальності є тойже склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучастьвміщена в Загальній частині КК, означає те, що вона може застосовуватись добудь-якого випадку вчинення злочину, зазначеного в Особливій частині КК, алевчиненого в співучасті. Так, положення ст. 26 застосовується при вчиненнівбивств, грабежу, розбоїв, зґвалтувань, викрадення наркотиків, як і будь-якогоіншого злочину. Вчинення злочину у співучасті визнається обставиною, якаобтяжує відповідальність і покарання .
При розкриттізмісту співучасті слід встановити його об’єктивну та суб’єктивну ознаки .
Об’єктивна ознака виражаєтьсяу наступному:
1. співучастьє тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (2 особи)
Але не будь-яказлочинна діяльність двох і більше осіб утворюватиме співучасть. Для наявностіспівучасті необхідно, щоб якнайменше двоє із співучасників досягли віку, щодозволить притягнути їх до кримінальної відповідальності. Стаття 22 ККУ:кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочинувиповнилось 16 років – цей вік загальний; ч.2: встановлює знижений віквідповідальності – 14 років за такі злочини як крадіжка, вбивство, згвалтування;18 років – за тяжкі злочини, втягнення особи у злочин, військові злочини. Такожнеобхідно щоб не менш як двоє із співучасників були осудні під час здійсненнязлочину, тобто були здатні усвідомлювати свої дії і могли керувати ними. У зв’язку з цим не може визнаватисьспівучастю у злочині використання малолітніх чи неосудних як виконавців злочину.В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цих осіб, будуть нестикримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддямздійснення якого були малолітні ( 14 р.) чи неосудні особи. Причому кожна з цихосіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною, осудною особоюі досягти віку кримінальної відповідальності;
Таким чином,участь у вчиненні одного і того злочину двох і більше осіб, які відповідно дозакону не є суб’ктами злочину, не утворюєспівучасті у злочині. Те саме можна сказати і про випадки, коли лише один з учасниківзлочину є суб’єктом злочину, а інші – ні .
2 співучасть– це діяльність спільна. Спільністьмає такі три моменти:
а) злочинвчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зспівучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результатзагальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс увчинення злочину свій внесок.
б) спільністьтакож означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, єєдиним, неподільним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальністьнесуть всі співучасники, незалежно від ролі, яку кожний виконував у злочині.Обсяг відповідальності кожного співучасника визначається тим, що вчиниввиконавець .
в) спільність приспівучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчиниввиконавець, має місце причинний зв’язок. Причому опосередкований зв’язок, тому що загальний результатдосягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожногоспівучасника повинна за часом передувати тому злочину, що вчиняє виконавець,вона створює можливість для виконавця вчинити даний злочин. Виконавець перетворюєцю можливість на дійсність, спричиняючи необхідний наслідок. Але перетворенняцієї можливості в дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причиннийзв’язок тут має опосередкований характер. Якщо причинний зв’язок відсутній,то немає такої об’єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже і немаєспівучасті.[ 4.с. 35]
Суб’єктивна ознака цього злочину характеризуєтьсянаявністю умислу та спільністю дій співучасників. Умисел – це формавини, яка передбачає відповідне психічне ставлення особи до окремих елементівзлочину, а саме до діяння і його наслідків. Умислом співучасників повинноохоплюватись усвідомлення суспільної небезпеки як власних діянь, так і діяньвиконавця. Водночас співучасники бажають, щоб виконавець здійснив ці суспільнонебезпечні діяння.
Свідомістю такожохоплюється причинний зв’язок між їх діями, та діями виконавця, що були зумовленіпопередньою діяльністю, також усвідомлюються і суспільно небезпечні наслідки діяньвиконавця. [6. с.35].
У ст. 26 КК,міститься вказівка на умисний характер дій співучасників, що виключаєможливість співучасті в необережних злочинах. При співучасті не тільки діяповинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно.Якщоодна особа діє з необережності, а інша діє умисно,- співучасть відсутня,наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місціпістолет, а хтось скориставшись цим заволодіває зброєю і вчиняє з йоговикористанням умисне вбивство.У такому випадку особи будуть нестивідповідальність окремо за свої дії .
Спільність означає, що міжспівучасниками є згода (змова) на вчинення злочину, але не обов’язково це повинна бути попереднядомовленість.Змова може виражатися по різному, у будь-якому разі змова,взаємна узгодженість — це обов’язковаознака співучасті .
Також взаємнаобізнаність співучасників не обов’язкова, виконавець як правило не буваєобізнаним із злочинною діяльністю інших співучасників, які надають йомусприяння в здійсненні злочину .
Умисел приспівучасті містить у собі інтелектуальні та вольові моменти.
Особливістю інтелектуальногомоменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомленнякожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особистовчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного і того жзлочину, характер дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинногорезультату. Інакше кажучи, співучасник повинен бути поінформованим про злочиннідії інших співучасників. Така поінформованість є найважливішою ознакоюспівучасті ,і факт поінформованості дає підстави для притягнення до кримінальноївідповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, ай за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Наприклад, якщоособа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусідцю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство, то співучасть відсутня, тому що, даючи рушницю, особа не була поінформована, не знала про дійснийнамір вбивці.Якщо ця рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства,то тут має місце співучасть, оскільки той, хто дав рушницю, діє узгоджено звиконавцем, обізнаний про його злочинні наміри .
Вольовиймомент умислувиявляється у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щобнастали наслідки, яких своїми діями прагне досягти виконавець.
Єдність намірувсіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного результату не означаєобов’язкового збігу їх мотивів, злочинна діяльність кожного з них може бутивикликана різними спонуканнями .
Співучастьможлива на всіх стадіях умисного злочину — готування, замаху, безпосередньоговиконання об’єктивної сторони злочину, атакож закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива вєдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості зіншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому йогодії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину,слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, на придбання або збутцих предметів.
II. Види співучасників
Згідно ст. 27 ККУ: співучасниками злочину поряд з виконавцем, є організатор,підбурювач і пособник.
В основунормативного визначення та класифікації видів співучасників покладено характердій, що виконуються ними, та об’єктивна роль, яку відіграють конкретні суб’єкти у вчиненні злочину.
Вид співучасникавизначається не тільки обумовленою роллю, але і характером, і ступенем їучасті кожного в спільному для них злочині. Саме на цю обставину вказуєзаконодавець, коли встановлює, що суд при призначенні покарання зобов’язанийврахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину.Зданого випливає, що суд зобов’язаний встановити не тільки роль співучасника,але і ступінь його участі в ньому .[ 6.с.35]
Отже розглянемодокладно види співучасників .
2.1Виконавець.
Згідно ч. 2 ст.27: виконавцем ( співвиконавцем) є осоюа, яка у співучасті з іншимисуб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що непідлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин передбаченийцим Кодексом .
Основною ознакоювиконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об’єктивна сторона складу злочину нормоюОсобливої частини КК. Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вонавчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які не підлягають кримінальнійвідповідальності за скоєне .
Виконавцемзлочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність, тобто така, якій притаманні загальні ознаки суб’єкта ( вік кримінальної відповідальностіта осудність ), а також додаткові ознаки, обов’язкові для того чи іншогозлочину.
Також із законувидно, що виконавцем визнається і особа, що використовує для вчинення злочинуосіб, які не є суб’єктом злочину, тобто осіб, що є неосудними та не досягливіку кримінальної відповідальності.У цих випадках має місце посередня винність. Вона має місце там, де як фактичний виконавець злочину виступає особа, що неє суб’єктом кримінальноївідповідальності. Тут особа, що фактично вчинила злочин, виступає як знаряддячи засіб вчинення злочину.У таких випадках ця особа, не несе кримінальноївідповідальності, внаслідок її неосудності та недосягнення нею вікукримінальної відповідальності, до відповідальності буде притягнута особа, щоспрямувала її дії і усвідомлювала обставини, що виключають визнання її суб’єктомзлочину .
Об’єктивна ознака злочину можевиконуватись кількома особами. У таких випадках має місце співвиконання.Співвиконавцем визнається і той, хто хоч сам не здійснював діянь, що описані вдиспозиції норми Особливої частини КК, яле надав допомогу іншим співвиконавцям злочину,дії яких безпосередньо її утворювали (напр. Тримав потерпілого при вбивстві, ненадаючи йому можливості чинити опір, хоча своїми діями і не спричинив смерті ).
Суб’єктивна сторона злочину, вчиненоговиконавцем, характеризується умислом. Виконавець усвідомлює суспільнонебезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачаєможливість настання загального, єдиного наслідку і бажає або свідомо допускаєйого настання .
При вчиненнізлочину кількома виконавцями ( співвиконання ) необхідно, щоб із суб’єктивноїсторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного иіз виконавців.
Без виконавцянемає співучасті, тому що тільки він вчиняє задумане, він реалізовує,завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець – визначальна,центральна фігура в співучасті .
2.2.Організатор
Організаторомзлочину є особа, яка вчинилахоча б одну з таких дій :
1) організувалавчинення злочину ( злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) абойого ( їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувалафінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організувалаприховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації( ч.3 ст.27 КК).
Організаторзлочину – найбільш небезпечна фігура серед співучасників. Саме його зла воля,яка підкоряє собі волю інших співучасників, визначає сам факт вчинення злочину. Саме організатор є тим мотором, рушійною силою, яка запускає механізмзлочину.
Отже організаціявчинення злочину ( злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об’єднують інших співучасників навчинення одного чи кількох злочинів або координують їх поведінку. Дії поорганізації злочину полягають у: а) залученні до вчинення злочину виконавців,пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов’язків міжними; в) визначенні об’єкта, предмета посягання; г) розробці плану вчиненнязлочину; Основне завдання, на виконанні якого зосереджена діяльністьорганізатора при організації вчинення злочину – спрямувати, об’єднати іскоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчиненнязлочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координаціюзусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного чи двох. Організаціявчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу,доручення, замовлення і т.п.
Припиненнядіяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявностівідповідних підстав утворює готування до злочину .
Керуванняпідготовкою злочину передбачає спрямування дій виконавця, пособника, підбурювачана готування до одного чи декількох злочинів, тобто на:
· підшукуванняабо пристосування засобів чи знарядь ;
· підшукуванняспівучасників;
· замовленнявчинення злочину ;
· усуненняперешкод ;
· іншеумисне створення умов для вчинення злочину.
Керуванняпідготовкою злочину хоплюється також проведенням інструктажу співучасників щодовиконання ними відповідних злочинних дій ( бездіяльності ), вироблення заходівщодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів ( організація підкупу,застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких родичів таін.), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину,а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів вчиненнязлочину, слідів злочину та предметів здобутих злочинним шляхом.
Керуваннявчиненням злочину передбачає спрямування зусиль інших співучасників набезпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину чи забезпечення такоговиконання.Воно може полягати у:
— наданнінастанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлятьоб’єктивну сторону чи забезпечуютьвиконання таких дій;
— координації дійспівучасників ( їх розстановка на місці вчинення злочину, визначенняпослідовності вчинення дій );
— забезпеченніприкриття злочинних дій співучасників .
Особливістю цьоговиду організаторських дій є та, що вони пов’язані з безпосереднім виконаннямоб’єктивної сторони злочину і здійснюється в процесі вчинення злочину або передсамим цого початком. Організація вчинення злочину, керування його підготовкоючи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності невиключають участі організатора у виконанні об’єктивної сторони злочину, тобтоучасті його у злочині як виконавця.За таких оюставин дії організатора слідкваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальністьза вчинення злочину без посилання на ст.27 КК. Якщо у вчиненні одного злочинуособа брала участь як організатор, а в другому — як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку .
Утворення організованоїгрупи чи злочинної організації — сукупність дій по організації ( формуванню, заснуванню,створенню ) стійкого об’єднання у формі організованої групи чи злочинноїорганізації для вчинення одного чи багатьох злочинів.
Дії щодоутворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом єблизьким до дій щодо організації злочину. Однак основне завдання, яке стоїтьперед організатором у цьому випадку є іншим – створити ( заснувати ) стійкеоб’єднання осіб, в якому поєднати їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Створення такого об’єднання є необхідною умовоюдля досягнення визначених організатором цілей такої діяльності.
Керуванняорганізованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій,спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпеченняіснування та збереження організованості ) організованої групи чи злочинноїорганізації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними злочинної діяльності.
Управління процесомпідтримання функціонування організованої групи чи злочинної організаціїпередбачає: вербування нових членів таких об’єднань; розподіл функціональнихобов’язків їх членів; планування вчинення конкретних злочинів, та здійсненнязлочинної діяльності взагалі; організацію заходів щодо прикриття діяльностіоб’єднання.
Управлінняпроцесом здійснення злочинної діяльності включає в себе: визначення мети танапрямів такої діяльності, конкретних завдань, що висуваються перед групою чиорганізацією; вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способувчинення; об’єднання і координацію дій окремих учасників.
Керуванняорганізованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формівіддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, прийняттярішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання заневиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правилповедінки .
У випадках колидії організаторського характеру утворюють самостійний склад злочину, особу, якаутворила таке об’єднання чи керувала ним, слідвизнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідноюстаттею КК.
Забезпеченняфінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації- це забезпеченняорганізованої групи чи злочинної організації коштами у національній валютіУкраїни чи в іноземній валюті. Таке забезпечення пердбачає як організаціювинним постачання фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачанняним безпосередньо
Воно можеспрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованоїгрупи чи злочинної організації ( придбання техніки, зброї, оренду чи придбанняприміщень ), так і вчинення конкретного злочину ( придбання та пристосуваннязнарядь і засобів вчинення злочину ).
Організаціяприховування злочинної діяльності органузованої групи чи злочинної організації являє собою організаціюпереховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чипредметів здобутих злочинним шляхом. Організація приховування такої діяльностіможе виражатись в організації.
1. легалізаціїдоходів, отриманих злочинним шляхом ;
2. підкупупрацівників органів державної влади з метою неприйняття ними заходів довикриття учасників групи та притягнення їх до відповідальночті;
3. проникненняучасників таких об’єднань до органів державноївлади з метою забезпечення зв’язків длязлочинної діяльності ;
4. виїздуучасників такої діяльності за межі регіону чи країни ;
5. збутупредметів, здобутих злочинним шляхом ;
6. маскуванняслідів злочину;
7. знищеннязнарядь та засобів вчинення злочину ;
8. фізичногознищення потерпілих, свідків злочинної діяльності. [5. с.35]
З об’єктивної сторони організаторськадіяльність повинна відповідати вимогам спільності. Дії організатора завждипричинно пов’язані з тим злочином, щовчиняє виконавець .
Суб’єктивна сторона діянь, що вчиняютьсяорганізатором, характеризується тільки прямим умислом. Він усвідомлює характердій, які повинні бути виконані співучасниками, передбачає їх злочинні наслідкиі бажає їх настання. Організатор несе відповідальність за всі злочини,вчинені членами організованої групи чи злочинної організації, якщо ці злочиниохоплювались його умислом.
2.3.Підбурювач
Підбурювачем визнається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилила іншого співучасника довчинення злочину .
Умовляння означає систематичне абоодноразове настійливе прохання особи у необхідності вчинення злочину.
Підкуп – це надання чи обіцянка надатиособі матеріальної чи іншої вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурюванняшляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи довчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду.
Погроза – залякування особизаподіянням фізичної, майнової, моральної чи іншої шкоди у разі невчинення неюзлочину .
Примус передбачає домагання відіншої осби вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень чи застосуваннядо неї насильства, пошкодження її майна, розповсюдження певної інформації протаку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці.
Під схилянняміншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище,дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Якщосхиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу чи розпорядження,адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за такого родупідбурювання, а також за виконання такого наказу настає з урахуванням положеньст.41.
Схиляння довчинення злочину передбачає збудження бажання ( переконання у бажаності,вигідності, потребі ), викликання рішучості чи зміцнення наміру іншогоспівучасника вчинити злочин. Підбурюванням може бути визнано лише схиляння зовинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину. Схиляння до вчинення злочину, неосудної особи не єпідбурюванням. У разі вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяннявідповідальність за його скоєння як виконавець несе особа, що схилила до нього. Не може розглядатись як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оманудля того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного результату.У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті.
Підбурювання маємісце тоді, коли схиляється конкретна особа до вчинення конкретного злочину.Не визнається підбурюванням схиляння особи до зайняття злочинною діяльністювзагалі, коли мова не йде про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням ізагальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретномуспівучаснику. Вони можуть розглядатись як злочинні лише тоді, коли містятьознаки складу злочину.
У разі якщопідбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійнийсклад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем иакого злочину, а її діїкваліфікувати за відповідною статтею КК.
З об’єктивної сторони підбурюванняхарактеризується як активна дія, спрямована на збудження у виконавця рішучостіздійснити конкретний злочин. Підбурювання повинно мати на меті формування вособи наміру вчинити не якийсь абстрактний злочин, а конкретне злочинне діяння.
Суб’єктивна сторона підбурюванняхарактеризується наявністю прямого умислу. Винний усвідомлює, що своїми діямизбуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю додосягнення цієї мети бажаючи його вчинення.
2.4. Пособник
Пособникомєособа, яка порадами,вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненнюзлочину іншими співучасниками, а також, яка заздалегідь обіцяла переховатизлочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети,здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чиномсприяти приховуванню злочину ( ч. 5 ст. 27 ).
Пособник зміцнюєсвоїми діями чи бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця чи інших співучасниківна вчинення злочину. Пособник не викликає своїми діями такої рішучості, цярішучість вже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює такурішучість.
Діяльністьпособника менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособникменш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об’єктивноїсторони злочину, не схиляє інших співучасників до здійснення злочину.
Теоріякримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне.
До фізичногопособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснитиоб’єктивну сторону злочину, а саме:
1. наданнязасобів чи знарядь;
2. усуненняперешкод;
Наданнязасобів чи знарядь злочину полягає у передаванні виконавцю або іншим співучасникамрізних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можутьздійснити вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшитидосягнення злочинного результату ( зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи,наркотичні засоби тощо ).
Усуненняперешкод вчиненню злочину полягає у ліквідації перепон, що заважають реалізаціїзлочинного наміру співучасників. Воно може виражатись у залишенні незачиненимприміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чиневиключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку. Усунення перешкод такожохоплює і підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину.Наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб .
Інтелектуальнепособництвовиражається в психічному впливі пособника на свідомість іволю виконавця. Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавцяздійснити злочин, полегшення його скоєння.До засобів інтелектуальногопособництва належать :
1. наданняпорад, вказівок ;
2. заздалегітьобіцяне приховування злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідівзлочину або предметів здобутих злочинним шляхом
3. придбаннячи збут майна .
Надання порадчи вказівок полягаєу наданні співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу,способів вчинення злочину, та інших обставин .
Заздалегітьобіцяне приховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чипредметів, здобутих злочинним шляхом утворюють пособництво лише у випадку, коли вони булиобіцяні до початку вчинення злочину або під час його вчинення. Такі діївиражаються у:
· наданні злочинцю помешкання,підроблених документів;
· знищенні засобів вчиненнязлочину;
· приховуванні трупапотерпілого, його знівеченні;
· зберіганні грошей чи майна,що були пребметом злочину;
Такі дії можутьбути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силусистематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібнесприяння з боку пособника.
Придбання чизбут майна здобутогозлочинним шляхом, полягає у купівлі, отриманні як застави майна, здобутого,наприклад внаслідок розбою, а також у продажу чи іншому збуті такого майна.
Не обіцянезаздалегіть переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідівзлочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут такихпредметів не є пособництвом.
Заздалегідь данаобіцянка сприяти приховуванню злочину іншим шляхом передбачає обіцянку вчинитибудь-які інші дії, крім перелічених у ч. 5 ст.27 КК, дії спрямовані на приховуваннязлочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які єдоказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавцязлочину.
Не є співучастюобіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомийпідготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч.7ст. 27КК). Такі особи підлягаютьвідповідальності лише у випадках, коли вчинені ними діяння містить склад злочину.
Діяння, якеутворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі йоговчинення або після його вчинення іеними співучасниками. Останне можливе лишестосовно заздалегіть обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчиненнязлочину, предметів здобутих злочиним шляхом, придбання чи збут таких предметів. Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництвоможуть утворювати і дії зі сприяння вчинення злочину іншим співучасникам (наприклад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним ).
З об’єктивноїсторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що укріплюючисвоїми діями чи бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить своюдіяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем .
З суб’єктивної сторони пособник обов’язково повинен бути поінформованийпро злочинні наміри співучасників. Тим самим він передбачає, що конкретнийзлочин, буде вчинений і бажає цього чи свідомо припускає його вчинення .
III. Форми співучасті
Формиспівучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характеромвиконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.
Отже за об’єктивною ознакою форми співучасті поділяютьсяна :
· просту співучасть;
· складну співучасть.
Проста співучасть має місце там, девсі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують одноріднуроль, тобто співучасники безпосередньо виконують дії, описані в диспозиціїстатті Особливої частини КК.
Складна співучасть виявляється утому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей,тобто поряд з виконавцем є й інші фігури – організатор, підбурювач, пособник.При цьому абсолютно не обов’язково,щоб всі ці види співучасників існували у злочині одночасно. Достатньоіснування поруч з виконавцем хоча б однієї із зазначених фігур.
За суб’єктивною ознакою співучасть поділяється так:
- співучастьбез попередньої домовленості ( змови );
- співучастьз попередньою домовленістю;
- елементарнагрупа;
- організованагрупа;
- злочиннаорганізація.
Співучастьбез попередньої домовленостівиникає в тих випадках, коли злочинна діяльність одного ізспівучасників долучається до злочинної діяльності іншого безпосередньо впроцесі виконання злочину. При цьому дії тих хто долучається до злочину,повинні мати місце після початку, але до закінчення злочину. Наприклад, упроцесі бійки до особи, яка вчинила напад на потерпілого, долучається йогоспільник, який також наносить удари потерпілому.
Співучастьз попередньою домовленістю. Згідно ст. 28 ч.2 КК: злочин визнається вчиненим запопередньою домовленістю групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб( 2 і більше ), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились проспільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь –означає дійти згоди щодо його вчинення до початку виконання його об’єктивної сторони.Таким чином, цядомовленість можлива на стадії готування злочину, а також у процесі замаху назлочин. Вона повинна стосуватись спільності вчинення злочину. Такадомовленість може відбуватись у будь-якій формі – усній, письмовій тощо.
Піделементарноюгрупою розуміють групу з двох осіб, які попередньо домовились провчинення злочину. Елементарна група може існувати в різних формах за об’єктивною ознакою. Це може бути ігрупа співвиконавців, і група, що характеризується розподілом ролей.
Організованагрупа –це стійке об’єднання декількох осіб ( 3 і більше ), які попередньозорганізувались для готування до вчинення злочинів. Ознаками організованоїгрупи є:
1) участь увчиненні злочину трьох осіб;
2) попереднядомовленість з розподілом функцій серед співучасників;
3) стійкістьзлочинного об’єднання, яка виражається ускоєнні низки злочинів, систематичності їх вчинення;
4) плануваннязлочинної діяльності;
5) ознайомленняз усіма обставинами підготовки та скоєння злочину всіх співучасників.
Організованагрупа є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вонавідрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю ( для групи зпопередньою змовою ця ознака не є обов’язковою ); 2) спрямованістю на вчиненнядвох чи більше злочинів ( група з попередньою змовою може бути створена длявчинення одного злочину ); 3) кількістю учасників – організована групаскладається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – здвох і більше .
Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисоюорганізованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона єстабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодовчинення злочинів. Згуртованість групи виражається у її одностайності, цепроявляється у постійних міцних внутрішніх зв’зків між учасниками групи,спільних правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника, високогорівня узгодженості дій учасників, єдиного плану.
Стабільність групи виражається у їїміцності та постійності. Це проявляється у тривалості, системності та детальнійорганізації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників,прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб,наявності необхідних для функціонування групи фінансових та матеріальнихзасобів, зброї, приміщень.[ 3.с.35].
Згідно ст 28 ч. 4КК, злочинною організацією, визнається об’єднання осіб,яке: 1) є стійким є ієрархічним; 2) об’єднує декількох осіб ( трьох і більше );3) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинамидля спільної діяльності, метою якої є, безпосередне вчинення ними тяжких чиособливо тяжких злочинів; керівництво чи координація злочинної діяльності іншихосіб; забезпечення функціонування як самої злочиної організації, так і іншихзлочинних груп.
Особливістюзлочинної організації є також те, що вона може складатись з відповіднихструктурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп.
Ієрархічність злочинної організаціїпередбачає системно-структурну побудову об’єднання, яка включає наявність загальногокерівництва ( лідерів), чітко визначену підпорядкованість членів об’єднанняйого керівникові, вертикальні зв’язки між вищими та нижніми структурамиоб’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотриманняучасниками злочинної організації.
Спрямованістьна вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацієюможе бути визнане лише таке об’єднання діяльність якого має за мету вчиненняучасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об’єднання,члени якого зорганізувались з метою вчинення злочинів невеликої чи середньоїтяжкості, не може бути визнано злочинною організацією, навіть якщо воно єстійким та ієрархічно структурованим.
Визнанняоб’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координаціїзлочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасниківцього об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчиненнязлочину іншими особами, керуванні його підготовкою та вчиненням.
Забезпеченняфункціонування як самої злочинної організації, так і іншиз злочинних груп передбачаєстворення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення нимизлочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності,приховуванні її, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівниківзлочинної організації, легалізації доходів отриманих злочинним шляхом,забезпеченні їх прикриття від соціального контролю.
Зкримінально-правової точки зору злочинній організації притаманні такі ознаки:
1. Наявністьпопередньої домовленості на здійснення злочинної діяльності . Вбачається що для злочинноїорганізації, крім загальної попередньої змови на вчинення злочинів, свідомістюспівучасників повинен обов’язково охоплюватись факт їх участі саме в злочиннійорганізації .
2. Стійкість.Злочиннаорганізація утворюється для вчинення низки злочинів і характеризуєтьсянаявністю тісних зв’язків між особами, що входять до її складу.Цей зв’язокзнаходить свій прояв у наявності спільного умислу, тісних особових зв’язків міжчленами групи, тривалістю існування об’єднання в часі.
3. Озброєність– означаєнаявність зброї, яка є придатною для використання. Рівень озброєностізлочинної організації, порівняно наприклад з бандою, є набагато вищим.
4. Структурність( розподілролей ). Загальновідома схема злочинної організації – це пірамідальнаструктура, на верхівці якої перебуває керівник.Керівництво він здійснює задопомогою свого радника, який контактує з керівниками загонів.Упідпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп, вони безпосередньо керуютьдіяльністю рядових членів угрупування. Діяльність груп як правило,спеціалізована – одні займаються вимаганням, другі – наркобізнесом, треті –торгівлею зброєю. У структурі злочинної організації створюється підрозділ длязабезпечення внутрішної охорони, а також ведення розвідки та контрозвідки.Також обов’язкова наявність людей, функцією яких є проведенняфінансово-економічної діяльності – роботи з грішми мафії, їх відмивання,вкладення в найбільш перспективні галузі.
Таким чином узлочинній організації можна виділити всі види співучасників – організатора,виконавців, пособників, підбурювачів.
5. Наявністьспеціальної мети об’єднання якою є вчиненнятяжких та особливо тяжких злочинів. Це не виключає можливості вчинення членамизлочинної організації і менш тяжких злочинів. Спеціальна мета створеннязлочинної організації може полягати і в керівництві чи координації злочинноїдіяльності інших членів злочинної організації, забезпеченні функціонування якбезпосередньо цієї організації, так і інших організацій.
6. Високийрівень зв’язків з корумпованою частиноюпрацівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів. Фактично діяльність злочиноїорганізації неможлива безнаявності таких зв’язків. Саме представникицієї групи утворюють структури зовнішньої безпеки та забезпечення розвиткулегального бізнесу.
7. Вербуваннянових членів .Ця ознака пов’язана з потребою постійного посилення впливу злочинноїорганізації, заміни членів, які вибувають.
8. Легалізаціякапіталу, накопиченого злочинним шляхом . Ця ознака притаманна злочиннійорганізації на будь-якій стадії її розвитку.
9. Встановленняконтролю над засобами масової інформації . Ця діяльність до сфери ідеологічноїпідтримки існування злочинної організації і виконує надзвичайно важливу функцію.
10. Політизаціязлочинної діяльності, тобто встановлення членами злочинної організації такихвідносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами, які б давалиреальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень,кримінальну, фінансово-господарську політику в інтересах злочинної організації, що б давало можливість розширення злочиної діяльності.
Перелік ознакзлочинної організації не є вичерпним, можуть бути виділені й інші ознаки цьогоявища.
IV Відповідальність співучасників
Співучасть якодна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підставкримінальної відповідальності. Положення ч.1 ст. 2 КК про те, що підставоюкримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння,яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчиненнязлочину у співучасті.
Отже сформулюємокілька тез щодо кваліфікації дій співучасників та їх покарання.
1) Відповідальністьспівучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації,визначається так:
а) Організатор злочину підлягаєвідповідальності за всі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи,за умови, якщо ці злочини охоплювались умислом організатора ( ч.1 ст.30 );
б) Інші співучасники підлягаютьвідповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь,незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них ( ч.2 ст. 30 );
в) Дії всіх співучасниківкваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальністьза вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від ролі, яку вони виконували взлочині, несуть відповідальність за ст. 257; всі учасники організованої групи, що вчинили вимагання, — за ст. 189 ч.4 ) ;
2)При простій співучасті, всіспівучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, якапередбачає вчинений ними злочин;
3)При складній співучастіпитання про відповідальність вирішується так:
- виконавецьвідповідає за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачаєвідповідальність за вчинений ним злочин ( ч. 1 ст .29) ;
- всі іншіспівучасники ( організатор, підбурювач, пособник ) відповідають за той злочин,що вчинив виконавець ;
- дії всіхспівучасників, за винятком виконавця, кваліфікується за тією статтею КК, заякою кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Так пособниквбивства відповідає за ч. 5 ст.27 і ч.1 ст.115. Отже кваліфікація діянняспівучасників майже завжди визначається діями виконавця, за винятком деякихвипадків.
При вирішенніпитання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм увину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину.Слід виходити з такого :
А) об’ктивні обставини, вчиненоговиконавцем злочину, можуть бути потавлені у вину іншим співучасникам за умови,що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщоспівучасники не були поінформовані про наявність цих обставин, вони за нихвідповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікаціюдіянь співучасників ( наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливоюжорстокістю, а інші співучасники про це нен знали – виконавець відповідає зап.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники – за ст. 27 і ч.1ст. 115 КК.).
Б) Суб’єктивні ознаки, можуть бутипоставлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали проних, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки не були заздалегідьїм відомі, вони не можуть бути поставлені їм у вину. Наприклад, якщопідбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець зробив цепереслідуючи корисливу мету, то виконавець відповідає за п.6 ч.2 ст.115, апідбурювач, що знав про корисливі мотиви виконавця відповідає за ч.4 ст.27 іч.1 ст.115.
В) Обставини, що посилюють чипом’якшують відповідальність,але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники зналипро їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику на боці якого вонимають місце. Іншими словами, особисті обставини не можуть впливати навідповідальність інших співучасників. Якщо пособник сприяє особі, яка ранішебула засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того,знав пособник про це чи ні, ця обставина у вину ставитись не може, вонахарактеризує лише особу виконавця. В такому разі виконавець відповідає за п.13ч.2 ст 115, а пособник за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.115 .
V. Спеціальні питання відповідальностіспівучасників.
Крім розглянутихпитань виникають так звані спеціальні питання відповідальності за співучасть .
1.Ексцесвиконавця;
2.Безнаслідковаспівучасть;
3.Невдалепідбурювання чи пособництво;
4.Добровільнавідмова співучасників .
Ексцесвиконавцямає місце там, де виконавцем були вчинені такізлочинні дії, які неохоплювались ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчиненідії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Так ексцес виконавцямає місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускаливчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.
Розрізняють двавиди ексцесу: кількісний та якісний .
Кількісний ексцес має місце там, девиконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняєдії однорідного характеру, але більш тяжкі. Наприклад, співучасникидомовились вчинити крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насильствопри вилученні майна, тому що застав у квартирі потерпілого, і вчинив вже некрадіжку, а грабіж чи розбій. У цих випадках виконавець несе відповідальністьза більш тяжкий злочин, що вн вчинив. У цьому випадку виконавець буде нестивідповідальність, за розбій, тобто за ст.187, інші співучасникивідповідатимуть за співучасть у крадіжці за ст. 185.
Якісний ексцес буде там, девиконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такомуексцесі виконавець відповідає за правилами сукупності злочинів: за задуманий івчинений за угодою з співучасниками злочин, і за той, що був наслідком йогоексцесу. Наприклад, за домовленістю було погоджено вчинити крадіжку, авиконавець вчинив вбивство.У цьому випадку виконавець вчинив два злочини,крадіжку і вбивство, співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку.
Таким чином,співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця заексцес відповідальності не несуть, оскільки цей злочин не охоплювався їхнімумислом. Вони відповідають лише у межах змови, що була між ними, тобто затой злочин, що ними спільно був задуманий .
Безнаслідковаспівучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і вінвчинив лише готування чи замах, на яких його злочинна діяльність булаприпинена. Виконавець буде нести відповідальність за готування до злочину чизамах на нього. А інші співучасники відповідають за співучасть у готуванні дозлочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того на якій стадіїбула припинена діяльність виконавця.
Неадалепідбурювання чи пособництво має місце там, де можливий виконавець відхиляє пропозиціювчинити злочин, що може виходити від пособника, підбурювача або відорганізатора.
У таких випадкахвідсутня змова, яка є обов’язковою ознакою співучасті, тут немає змови наспільне вчинення злочину, вона не відбулася, оскільки виконавець відхилив пропозиціювчинити злочин чи брати участь у ньому.Внаслідок цього співучасть тут відсутня.
Добровільнавідмова співучасниківвід вчинення злочину . Придобровільній відмовіспівучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні виннимфактичної можливості завершити злочин, закінчити його.
Також слідзазначити, що як у випадку індивідуального вчинення злочину, добровільнавідмова співучасників повинна характеризуватись троьма ознаками: 1)добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність.
Добровільнавілмова виконавця не звільняє від відповідальності організатора, підбурювача,пособника, а добровільна відмова останніх не є підставою для звільнення відвідповідальночті виконавця. У разі добровільної відмови виконавця іншіспівучасники підлягають відповідальності за готування чи замах на той злочин,від вчинення якого відмовився виконавець. У разі добровільної відмови будь-когоіз співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочинуабо замах на злочин, залежно від того на якій стадії його діяння було припинено.
Умови за якихвиконавець не підлягає відповідальності при добровільній відмові є аналогічнимидо загальних умов звільнення від відповідальності при добровільній відмові відвчинення злочину ст 17 КК. Згдно цієї сттті добровільною відмовою є остаточнеприпинення особою за своєю волею готування до злочину чи замаху на злочин,якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, підлягаєвідповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння міститьсклад іншого злочину.
Організатор,підбурювач та пособник не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з таких дій:
· відвернуливчинення злочину;
· своєчасноповідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується абовчиняється.
Діяльність цихосіб повинна виражатись тільки у активних діях .
Відверненнявчиненн злочину означає недопущення організатором, підбурювачем, пособникомвчинення злочину виконавцем взагалі або недопущення ними доведення злочину виконавцемдо кінця. Воно може бути здійснено шляхом умовлягння, психічного чи фізичногопримусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину та інших дій,які не дозволили виконавцю реалізувати злочинний намір Якщо вжитимиорганізатором, пособником, підбурювачем заходами не вдалося відвернути вчиненнязлочину виконавцем, то ці особи підлягають відповідальності як співучасникивчиненого злочину.
Повідомлення прозлочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину,причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які маютьзначення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповіднимдержавним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожномуконкретному випадку, але за будь0яких обставин воно має бути зроблене так, щобу державних органів залишалася можливість припинити вчинення злочину, недопустити настання злочинного результату.
Таке повідомленняможе бути усним чи письмовим, зробленим особисто чи через посередника,безпосередньо керівнику цього органу чи представнику цього органу який перебуваєпри виконанні службових обов’язків.
Якщо зверненняспівучасників до державних органів з повідомленням про злочин, що готуєтьсяч чивчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальноївідповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом’якшуєпокарання.
VI. Причетність до злочину
Причетністьдо злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов’язаназі здійсненням злочинноїдіяльності іншою особою, але не є співучастю через відсутність об’єктивної і суб’єктивної спільності зізлочинною діяльністю такої особи . [ 5. с. 35].
Діяльність, якаутворює причетність до вчинюваного іншою особою злочину, хоча і має певнийзв’язок із таким злочином але вона: 1) не є складовою частиною об’єктивноїсторони цього злочину; 2) причиново не обумовлює його злочинний результат; 3)не утворює єдності наміру особи, яка вчинила злочин, і особи, яка причетна дойого вчинення.
Суспільнанебезпека причетності до злочину обумовлюється тим, що вона створює умови длявчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства тадізнання зі своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів. Навідміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину, не перебуває упричинному зв’язку із вчиненням злочину, не зумовлює діяльність виконавця інастання суспільно небезпечних наслідку .
Причетність маєзв’язок із злочином, але не причинний.Вона виникає у зв’язку із здійсненнямзакінченого злочину. Небезпекапричетності багато в чому залежить від небезпекизакінченого злочину. Однак відповідальність осібпричетних до злочину, самостійна незалежна від відповідальності осіб, щоздійснили злочин або спинились на стадіях попередньої злочинної діяльності .
Виділяють таківиди причетності до злочину;
1. заздалегідьне обіцяне (т тобто не обіцяне до закінчення злочину) приховування злочину;
2. заздалегідьне обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочиним шляхом;
3. заздалегідьне обіцяне потурання злочину;
4. заздалегідьобіцяне ( тобто обіцяне до закінчення злочину ) недонесення про злочин.
Перші три видипричетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальнувідповідальність. А четвертий вид недонесення, воно взагалі злочином невважається.
Розглянемо цівиди причетності.
Приховуваннязлочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця і знарядь вчиненнязлочину, його слідівчи прадметів, здобутих злочинним шляхом. Такий приховувачнесе відповідальність за ст. 396.Ця стаття встановлює відповідальність зазаздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів.Приховування злочинів середньої чи невеликої тяжкості кримінальній відповідальностіне підлягає. Також згідно ч.2 ст. 396 не підлягають відповідальності заприховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, яка вчинилазлочин, а також її близькі родичі.
Придбаннячи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це активна діяльність особи, щовиявляється у купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочиннимшляхом, або зберіганні такого майна. Мова іде лише про дії, заздалегідь необіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять пособництвозгідно ст.27 ч.5. Придбання і збут, що не були заздалегідь обіцяні дозакінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин заст. 198 – як вид причетності до злочину. Даний злочин передбачає знання суб’єктом того, що придбане ним майноздобуто злочинним шляхом, тобто в результаті злочину, крадіжки чи розбою.
Потурання – це невиконання особоюпокладених на неї обов’язків по запобіганню чиприпиненню злочину. Потурання характеризується бездіяльністю особи, тобто невчиненням нею необхідних для припинення злочину дій, якв у конкретному випадкуця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину. Потуранняможливе на стадії незакінченого злочину. Невчинення певних дій, які особа засвоїм статусом повинна була вчинити, після закінчення злочину не можевизнаватись потуранням і за наявності підстав може розглядатись як інший видпричетності чи інший вид злочинної діяльності.
Правова оцінкапотурання, як і приховування злочину, значною мірою залежить від суб’єктивного моменту, а саме: чи буловоно заздалегідь обіцяним. Якщо потурання було заздалегідь обіцяним і йогозмістом було усунення перешкод для вчинення злочину, воно утворює співучасть узлочині, у вигляді пособництва. Якщо така обіцянка була дана після закінченнязлочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках передбачених КК.Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним, воно може бути визнаним службовимзловживанням ( ст. 364, 423 КК ). Умисне не припинення злочину, що вчиняєтьсяпідлеглим, утворює спеціальний склад військового злочину і потребуєкваліфікації за ст. 426 КК. [ 5. с. 35].
Недонесеннявиражаєтьсяу неповідомленні органам державної влади про злочин, що готуєть чи вже вчинений. Недонесення — це пасивна діяльність і злочином не визнається. Лише якщо вдіях особи містяться ознаки іншого самостійного злочину, вона підлягаєкримінальній відповідальності.
Висновок
В цій курсовійроботі були розглянуті питання пов’язані з поняттям співучасті, а саме власнепоняття співучасті, її форми, види співучасників також окремі питаннявідповідальності співучасників за вчинення злочинів.
Співучастю узлочині визнається спільна, умисна діяльність двох і більше суб’єктів злочину увчиненні умисного злочину.
Співучастьподіляють на просту ( співвиконавство) – тобто всі співучасники є виконавцями;і складну ( з розподілом ролей ) – співучасники виконують різні ролі.
Також існуютьвиди співучасників – організатор, виконавець, підбурювач і пособник, якізалежно від своєї участі у скоєнні злочину мають різний ступіньвідповідальності. Велике значення для притягнення до відповідальностіспівучасників має характер дій співучасників, суб’єктивна сторона, обізнаністьучасників про злочинні наміри виконавця та інших співучасників та ін.
Говорячи провідповідальність співучасників розрізняють також спеціальні питаннявідповідальності за співучасть. Такими питаннями є: ексцес виконавця,безнаслідкова співучасть, невдале підбурювання чи пособництво і добровільнавідмова співучасників від вчинення злочину. І окремим питанням було виділеноапричетність до злочину .
Отже співучасть єдосить складним явищем в кримінальному праві вона є однією з форм злочинноїдіяльності, і у майбутньому буде предметом для дослідження багатьма науковцями.
Література
1. Конституція України:Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996р.-80с.
2. Кримінальний кодекс Українивід 5 квітня 2001 р.: Чинне законодавство зі змінами станом на 1 вересня2004р.: К.: вид. Паливода А.В.,2004.- 172 с.
3. Науково-практичний коментарКримінального кодексу України. 3-є видання \ за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка – К.: Атіка, 2004.– 1056с.
4. Кримінальне право України.Загальна частина підручник за ред. Бажанова – К. “ Юрінком Інтер “ 2002 р.
5. Кримінальне право України.Загальна частина: Підручник. За ред. М.І.Мельника, В.А. Клименка. – К.:Юридична думка, 2004. – 352 с
6. Фріс П.Л. Кримінальне право України.Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.:Атіка,2004.- 488 с.
7. Кримінальне право України:Навч. Посібник. За ред. Омельчука. – К.: Наукова думка. Прецедент,2004. – 297с.
8. Сучасне кримінальне правоУкраїни: Курс лекцій \ А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф.Штанько – К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 640 с.
9. Кримінальне право: Навч.посіб. / М.М. Тітов, А.О. Ляш .- К.: Ун-т “Україна”, 2005.- 544 с.