Розділ I.Організаційно–правові засади та системи органів управління в агропромисловомукомплексі
Сільськегосподарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечуватисуспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплюєвиробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) тапереробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вонавіднесена до пріоритетних.
Пріоритетністьсоціального розвитку агропромислового комплексу забезпечується державою шляхомрізних організаційно-економічних і правових заходів .
ВерховнаРада України визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу,встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та іншіпрограми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвиткусела, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсягиінвестиційної політики [14, с.313]
ПрезидентУкраїни і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави усільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримкивітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішньогоринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєїкомпетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують та ліквідуютьцентральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом.Так, Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. на базі Міністерстваагропромислового комплексу України, Державного комітету рибного господарстваУкраїни, Комітету харчової промисловості України та Комітету з питаньсадівництва, виноградарства та виноробної промисловості України утвореноМіністерство аграрної політики України. Кабінет Міністрів України постановоювід 6 липня 1998 р. створив Міжвідомчу комісію з питань регулювання ринкупродовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, апостановою від 18 вересня 1997р. – Державний лізинговий фонд для технічного переоснащення сільськогогосподарства [14, с.314]
ОрганиАРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського господарства,затверджують і реалізують програми з питань соціально-економічного такультурного розвитку агропромислового комплексу і села АРК.
Відповідніфункції у сфері управління агропромисловим комплексом виконують на підвідомчійїм території обласні, районні місцеві державні адміністрації, органи місцевогосамоврядування. Так, органи місцевого самоврядування вирішують питання передачіземельних ділянок у власність; надання їх у користування, в тому числі наумовах оренди; реєструють права власності, права користування землею і договорина оренду землі, вилучення (викуп) земель, стягнення плати за землю, веденняземельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих, виробничих,культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках. Вонитакож організують та здійснюють державний контроль за додержанням земельного іприродоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природнихресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів, вирішуютьземельні спори [14, с.318]
Системуспеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолюєМіністерство аграрної політики України.
Відповіднодо Положення про Міністерство аграрної політики України Міністерство аграрноїполітики України (Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчоївлади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом МіністрівУкраїни [11]
МінагрополітикиУкраїни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчоївлади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрноїполітики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сферісільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості,рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.
Основнимизавданнями Мінагрополітики України є:
· забезпечення реалізації державноїаграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодогарантування продовольчої безпеки держави;
· забезпечення здійснення державногоуправління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства,харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарськоїпродукції (далі – галузі агропромислового виробництва);
· організація та забезпечення проведенняаграрної реформи, здійснення її моніторингу, розроблення і реалізація заходівщодо структурної перебудови галузей агропромислового виробництва, участь уреалізації державної політики у сфері підприємництва;
· участь у формуванні та реалізації соціальноїполітики у сільській місцевості;
координаціядіяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрноїполітики, соціальної політики у сільській місцевості, забезпечення продовольчоїбезпеки держави, проведення аграрної реформи [11]
МінагрополітикиУкраїни очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади вустановленому законодавством порядку Президент України.
Організаційне,експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та іншезабезпечення діяльності Мінагрополітики України організовується Державнимсекретарем.
Дляузгодженого вирішення питань, що належать до компетенції МінагрополітикиУкраїни, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерствіутворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), Державного секретаря,його першого заступника, заступників (за посадою) та керівників урядовихорганів державного управління, утворених у складі Мінагрополітики України, атакож керівних працівників структурних підрозділів Мінагрополітики України.
Доскладу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчоївлади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управлінняМінагрополітики України, представники громадських організацій, навчальнихзакладів та науково-дослідних установ. Члени колегії затверджуються таувільняються від обов’язків Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра.
Рішенняколегії провадяться в життя наказами Мінагрополітики України.
Ускладі Мінагрополітики України Кабінетом Міністрів України можуть бути утвореніурядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).
Важливіфункції виконує Державний департамент ветеринарної медицини. Він здійснюєдержавну політику в галузі ветеринарної медицини, охороняє територію Українивід занесення карантинних хвороб тварин, здійснює контроль за експортом таімпортом тварин, продуктів та сировини тваринного і рослинного походження,виробництвом харчових продуктів з метою захисту населення від хвороб, спільнихдля тварин і людей, охороняє довкілля. Державний департамент здійснюєуправління ветеринарною медициною, є юридичною особою, очолюється Головнимдержавним інспектором ветеринарної медицини України – Головою департаменту. Вінта його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади КабінетомМіністрів України [13, с.75]
Керівництвоветеринарною медициною в АРК, областях, містах Києві та Севастополі здійснюютьвідповідно управління державної ветеринарної медицини АРК, обласні, Київське таСевастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.
Керівництвоветеринарною медициною в районах, містах здійснюють відповідно районні, міськіуправління державної ветеринарної медицини.
Регіональніслужби державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспортіочолюють начальники, які призначаються на посаду та звільняються з посадиДержавним департаментом ветеринарної медицини.
Керівникидержавних органів управління ветеринарної медицини одночасно є головнимидержавними інспекторами ветеринарної медицини відповідних адміністративно-територіальниходиниць та служб [13, с.78]
Угалузі карантину рослин державне управління здійснює Головна державна інспекціяз карантину рослин України з центральною науково-дослідною карантинноюлабораторією і центральним фумігаційним загоном. Їй підпорядковані державніінспекції з карантину рослин АРК, прикордонні обласні або обласні і міськіінспекції з карантину рослин, пункти карантину рослин при морських і річковихпортах (на пристанях), на залізничних станціях і в аеропортах, на підприємствахпоштового зв'язку, автовокзалах, пунктах пропуску на державному кордоніУкраїни, лабораторії та обласні фумігаційні загони. У разі необхідності пунктикарантину рослин можуть створюватися на інших об'єктах [15, с.215]
Основнимизавданнями цих органів є: охорона території країни від занесення абосамостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантиннихоб'єктів; своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація карантинних об'єктів, атакож запобігання їх проникненню в регіони країни, де вони відсутні; здійсненнядержавного фітосанітарного контролю.
Умежах своїх повноважень на основі виконання актів законодавства Міністерствоаграрної політики України видає накази, організує і контролює їх виконання.Рішення, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до визнанняцентральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевогосамоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власностіта громадянами [14, с.317]
Місцевимиорганами управління в аграрній сфері є управління агропромислового комплексуобласних, районних та Севастопольської міської державних адміністрацій, щодіють згідно з типовими положеннями про управління агропромислового комплексуобласної, Севастопольської міської державної адміністрації та управлінняагропромислового комплексу районної державної адміністрації.
Державнуполітику в галузі земельних відносин здійснює Державний комітет України поземельних ресурсах, який підпорядковується Кабінету Міністрів України і входитьдо складу агропромислового комплексу. Він у межах своєї компетенції здійснюєдержавне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність підпорядкованихйому державних органів земельних ресурсів на проведення земельної реформи,забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів [14,318].
Зметою вдосконалення продовольчого ринку та регулювання на економічних засадахвзаємовідносин між сільським господарством і галузями, що його обслуговують,забезпечення підтримки реалізаційних цін і доходів сільськогосподарськихтоваровиробників Кабінетом Міністрів України створені Державна комісія з питаньорганізації біржового сільськогосподарського ринку, Міжвідомча комісія з питаньрегулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробниківта регіональні комісії з питань регулювання місцевих ринків продовольства, ціні доходів сільськогосподарських виробників.
РозділII. Підприємства в сільському господарстві
Безпосереднюдіяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки сільськогосподарськоїпродукції та сировини здійснюють різні державні, колективні, приватніпідприємства та організації, кооперативи, товариства та громадяни.
Особливостістворення і діяльності суб'єктів у сфері сільського господарства визначаютьзакони України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарськепідприємство», від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство»(в редакції від 22 червня 1993 р.) [14, с.318]
Колективне сільськогосподарське підприємство
Згідност. 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарськепідприємство» Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі –підприємство) є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство дляспільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє назасадах підприємництва та самоврядування [7].
Підприємствоє юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установахбанку і печатку із своїм найменуванням.
Підприємстваможуть на добровільних засадах об’єднуватися в спілки (об’єднання), бутизасновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.
Заст. 2 Закону України «Про колективне сільськогосподарськепідприємство» діяльність підприємства регулюється Законом України«Про колективне сільськогосподарське підприємство», законами України«Про власність», «Про підприємництво», Земельним кодексомУкраїни та іншими актами законодавства України [7]
Згідност. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподарськепідприємство» підприємство діє на основі статуту.
Устатуті підприємства вказуються найменування підприємства, йогомісцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до підприємства іприпинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та правачленів щодо неї, порядок розподілу прибутку, отриманого від операцій із ціннимипаперами, загальні права та обов’язки членів підприємства; передбачаютьсяоргани самоврядування, порядок їх формування та компетенція, права та обов’язкипідприємства і його членів щодо використання й охорони земель, водних та іншихприродних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності,питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії, умови і порядокреорганізації та ліквідації підприємства.
Заст. 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарськепідприємство» членство в підприємстві грунтується на праві добровільноговступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.
Членамипідприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають івиконують його статут [7].
Самостійнепідприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції татоварів, яке діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Колективнесільськогосподарське підприємство створюється за бажанням громадян надобровільних засадах на їх загальних зборах, вважаються створеними і набуваютьправ юридичної особи з дня їх державної реєстрації [14, 319]
Фермерське господарство
ЗаконУкраїни «Про фермерське господарство» визначає правові, економічні тасоціальні засади створення та діяльності фермерських господарств якпрогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільськогогосподарства України [4]
Законспрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодовиробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки тареалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпеченняраціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правовогота соціального захисту фермерів України.
Згідност. 1 згаданого Закону фермерське господарство є формою підприємницькоїдіяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажаннявиробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою тареалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм дляведення фермерського господарства, відповідно до закону [4]
Фермерськегосподарство може бути створене одним громадянином України або кількомагромадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.
Фермерськегосподарство має своє найменування, печатку і штамп.
Фермерськегосподарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменуваннягосподарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядокформування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняттяними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та іншіположення, що не суперечать законодавству України.
Згідност. 2 відносини, пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльностіфермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексомУкраїни, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України [4]
ЗаконУкраїни «Про фермерське господарство» не поширюється на громадян, яківедуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянкидля будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель іспоруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасанняхудоби.
Згідност. 3 Закону України «Про фермерське господарство» членамифермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільноговедення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статутуфермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бутиособи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
Пристворенні фермерського господарства одним із членів сім’ї інші члени сім’ї, атакож родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесеннязмін до його Статуту [4]
Відповіднодо ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» головоюфермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.
Головафермерського господарства представляє фермерське господарство перед органамидержавної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремимигромадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону.
Головафермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє іншіюридично значимі дії відповідно до законодавства України .
Заст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створенняфермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на правостворення фермерського господарства.
Громадяни,що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місцепроживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарстваземельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничихоб’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерськогогосподарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право настворення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса [5]
Особисте селянське господарство
ЗаконУкраїни «Про особисте селянське господарство» визначає правові,організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянськогогосподарства.
Відповіднодо ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводитьсябез створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, якіперебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метоюзадоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживаннясільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг звикористанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сферісільського зеленого туризму [6]
Члениособистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд іризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючисьвимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність,пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься допідприємницької діяльності.
Діяцього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядкупередано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистогоселянського господарства (ст. 3).
Облікособистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради замісцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральниморганом виконавчої влади з питань статистики (ст. 4).
Членамособистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися внатурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільнусумісну власність (подружжя) відповідно до закону.
Уразі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділенняналежної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Зверненнястягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лишена підставі рішення суду.
Члениособистого селянського господарства зобов’язані:
· дотримуватися вимог земельногозаконодавства та законодавства про охорону довкілля;
· забезпечувати використання земельноїділянки за цільовим призначенням;
· підвищувати родючість грунтів тазберігати інші корисні властивості землі;
· не порушувати права власників суміжнихземельних ділянок та землекористувачів;
· дотримуватися правил добросусідства таобмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
· своєчасно сплачувати земельний податокабо орендну плату;
· дотримуватися діючих нормативів щодоякості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно дозаконодавства;
· надавати сільським, селищним, міськимрадам необхідні дані щодо їх обліку.
Отже,згідно законодавства України сільськогосподарські підприємства можуть матиформу КСП, фермерських господарств та особистого господарства.
Розділ III.Державний контроль в аграрно промисловому комплексі
Крімфункцій управління агропромисловим комплексом держава здійснює також функціїконтролю за додержанням чинного законодавства в цій сфері через відповідніструктурні підрозділи.
Інспекціїзаготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Київської таСевастопольської міської державної адміністрації згідно з Типовим положенням проних від 12 січня 1996 р. [12, с.270] у межах своєї компетенції сприяютьпроведенню державної політики з питань заготівель і якостісільськогосподарської продукції, здійснюють державний нагляд за додержаннямтоваровиробниками, заготівельними організаціями, підприємствами, господарствамистандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з якістю і сертифікацієюсільськогосподарської продукції. Відповідно до покладених на них завдань такіінспекції контролюють правильність приймання і визначення заготівельнимипідприємствами і організаціями якості сільськогосподарської продукції;додержання правил її зберігання; проведення своєчасних розрахунків за неї;цільове використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів, щовиділяються для стимулювання сільськогосподарських виробників за продану вдержавні ресурси продукцію, а також наглядають за якістю і екологічною чистотоюпродукції, що реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Державніінспектори заготівель і якості сільськогосподарської продукції мають право:здійснювати перевірки додержання сільськогосподарськими виробниками,заготівельними підприємствами і організаціями незалежно від форм власностістандартів, технічних умов та інших нормативних документів у процесі заготівлі,торгівлі, відвантаження, зберігання продукції та проведення розрахунків за неї;давати їх керівникам обов'язкові до виконання розпорядження про усуненнявиявлених порушень; відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутовихпідприємств і організацій незалежно від форм власності зразкисільськогосподарської продукції для перевірки; забороняти здавання-приймання тавідвантаження такої продукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів,технічних умов та інших нормативних документів [12, с.271]
Інспекціїдержавного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міськоїдержавної адміністрації відповідно до Типового положення про них від 12 січня1996 р. реалізують державну політику в здійсненні нагляду за додержанням правилтехнічної експлуатації, ремонту і вибракування сільськогосподарських машин підприємствами,установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами, правилтранспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціяхагропромислового комплексу.
Інженери-інспекторитаких інспекцій мають право: безперешкодно відвідувати підприємства таорганізації для проведення перевірок; вимагати зупинення тракторів тасамохідних машин для перевірки їх технічного стану; перевіряти наявність утрактористів-машиністів посвідчення тракториста-машиніста і реєстраційного документа;направляти на позачерговий медичний огляд трактористів-машиністів. Крім того,вони можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, робитипопередження трактористам-машиністам у вигляді компостерної просічки в талоніпопереджень, позбавляти їх права управляти сільськогосподарськими машинами .
Відповіднодо ст. 10 Закону України «Про внесення змін до Закону України „Проветеринарну медицину“ державний ветеринарно–санітарний контрольздійснюється лікарями державних установ ветеринарної медицини.
Державнийветеринарно–санітарний контроль на об’єктах Міністерства оборони України,Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державногокомітету у справах охорони державного кордону України здійснюється підрозділамиветеринарної медицини цих органів.
Посадовіособи, які здійснюють державний ветеринарно–санітарний контроль, зобов’язані:
— додержуватися вимог нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини таохорони праці;
— негайнодоповідати керівникам відповідних державних установ ветеринарної медицини провиявлені порушення ветеринарно–санітарних вимог, встановлених законодавством[9]
Державнийветеринарно–санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспекторомветеринарної медицини України, його заступниками, головними державнимиінспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, містКиєва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державнимиінспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно–санітарногоконтролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками тадержавними інспекторами ветеринарної медицини (ст. 12) [9]
Державнийветеринарно–санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій,готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюєтьсядержавними установами ветеринарної медицини та лікарями ветеринарної медицини,уповноваженими Державним департаментом ветеринарної медицини (ст. 14).
Державнийветеринарно–санітарний контроль за розробкою, впровадженням, виробництвом,якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок таімунобіологічних, діагностичних засобів, пробіотиків, імунобіологічнихсубстанцій здійснюють уповноважені Державним департаментом ветеринарної медицининауково-дослідні та науково-контрольні інститути [10]
Контрольякості серійного виробництва ветеринарних препаратів, субстанцій, готовихкормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснює виробник.
Державнийветеринарно–санітарний нагляд за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій,готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюєтьсяДержавним департаментом ветеринарної медицини та уповноваженими ним державнимиорганами ветеринарної медицини.
Підприємства,установи, організації України, іноземні суб’єкти господарської діяльності,громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україніна законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати,субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в Україні [10]
Державнийветеринарно–санітарний контроль за ввезенням на територію Українизареєстрованих ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та кормовихдобавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно–санітарногоконтролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.
Незареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми такормові добавки можуть ввозитися на територію України для:
— реєстраціїв Україні;
— експонуванняпід контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках іконференціях, для науково–виробничих цілей тощо (без права реалізації) [9]
Державнийветеринарно–санітарний контроль та нагляд за надходженням і забоєм тварин,переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринногопоходження здійснюють Державний департамент ветеринарної медицини, йоготериторіальні органи, регіональні служби державного ветеринарно-санітарногоконтролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, інші державні установиветеринарної медицини (ст. 15).
Безпосередньодержавний ветеринарно–санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та навсіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізаціїздійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини шляхомпроведення ветеринарно–санітарної експертизи, в тому числі з лабораторнимдослідженням зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначеніветеринарно–санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами,технологічними інструкціями.
Лабораторнедослідження зразків продукції тваринного походження проводиться у державнихлабораторіях ветеринарної медицини, які можуть розташовуватися за місцезнаходженнямсуб’єкта господарювання [9]
Державнілабораторії ветеринарної медицини, що розташовані за місцезнаходженнямсуб’єктів господарювання, є структурними підрозділами відповідних державнихустанов ветеринарної медицини. На посаду завідуючого (начальника) державноюлабораторією ветеринарної медицини призначається лікар ветеринарної медицини,який має досвід роботи за фахом не менш як три роки або пройшов відповіднуатестацію у встановленому порядку.
Суб’єктгосподарювання надає в користування державній лабораторії ветеринарної медицинислужбові приміщення, обладнання та матеріали, необхідні для проведеннялабораторних досліджень [10]
Державнийветеринарно–санітарний нагляд за надходженням і забоєм тварин, переробкою,зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походженняздійснюється державними інспекторами ветеринарної медицини.
Державнийветеринарно–санітарний контроль та нагляд за діяльністю суб’єктівгосподарювання здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фондівДержавного бюджету України.
Спеціалістиветеринарної медицини призначаються на посаду та звільняються з посади запогодженням з головним державним інспектором ветеринарної медицини району(міста) після проведення атестації в порядку, встановленому Державнимдепартаментом ветеринарної медицини.
Суб’єктигосподарювання вправі реалізовувати лише ту продукцію тваринного походження, щовироблена під державним ветеринарно-санітарним контролем та наглядом ідозволена для реалізації або зберігання з оформленням відповідних ветеринарнихдокументів, що засвідчують її якість та безпеку.
Державнийветеринарно–санітарний контроль та нагляд на ринках (зоологічних ринках), іншихпідприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного ірослинного походження, кормів тваринного і рослинного походження, кормовихдобавок, є обов’язковим і здійснюється територіальними органами Державногодепартаменту ветеринарної медицини та іншими державними установами ветеринарноїмедицини (ст. 16) [9]
Безпосередньодержавний ветеринарно-санітарний контроль на ринках (зоологічних ринках)здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторійветеринарно–санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) (далі –лабораторії) або інших державних установ ветеринарної медицини.
Лабораторіїє структурними підрозділами відповідних державних установ ветеринарноїмедицини.
Лабораторіїдіють на підставі положень, що затверджуються Державним департаментомветеринарної медицини.
Втручаннябудь-яких інших служб у методику та проведення досліджень, що проводятьсяспеціалістами лабораторій, забороняється.
Адміністрація(власник) ринку (зоологічного ринку) зобов’язана надавати у користуваннялабораторії пристосовані службові приміщення [10]
Лабораторіїповинні мати кутові штампи і печатки із своїм найменуванням, клейма і штампивстановлених зразків для клеймування м’яса та інших продуктів забою тварин,журнали реєстрації, бланки експертного висновку щодо якості та безпеки кожноїпартії продукції, допущеної до продажу на ринках(зоологічних), інші документи, передбаченізаконодавством про ветеринарну медицину.
Наветеринарно–санітарну експертизу приймається продукція після обов’язковогопред’явлення документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожнам’ясна туша або її частини непромислового виготовлення підлягають ветеринарно–санітарнійекспертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред’являє супровідніветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію,визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню їївласником на утилізацію відповідно до законодавства [10]
Торговімісця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновківлабораторій.
Продажтварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених дляцього місцях або таких, що не пройшли ветеринарно–санітарної експертизи,забороняється.
Торгівляготовими харчовими продуктами (м’ясні, рибні, консервні вироби тощо) домашньоговиготовлення не допускається.
Уразі недодержання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації упорядку, визначеному законодавством.
Лабораторіїне несуть відповідальності за реалізацію продукції, що не пройшла ветеринарно–санітарноїекспертизи. Відповідальність за надання дозволу на реалізацію такої продукціїнесе адміністрація (власник) ринку (зоологічного ринку).
Функціонуванняринку (зоологічного ринку), на якому не організована ветеринарно–санітарнаекспертиза продукції, що є об’єктом державного ветеринарно-санітарного контролюта нагляду, за відсутності лабораторії забороняється.
Державнийветеринарно-санітарний нагляд на ринках (зоологічних ринках) здійснюютьдержавні інспектори ветеринарної медицини.
Державнийветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспортіздійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролюна державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами)(ст. 17).
Державнийветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті єобов’язковими у разі здійснення експорту, імпорту і транзитного перевезенняоб’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду усіма видамитранспорту.
Державнийветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспортіздійснюється за наявності оригіналів документів, виданих державною ветеринарноюслужбою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умовивиконання ветеринарних вимог України щодо імпорту вантажів.
Безпосередньоветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюютьдержавні інспектори ветеринарної медицини з оформленням відповідних документів.Робочі місця зазначених осіб облаштовуються у пункті пропуску через державнийкордон [9]
Митнеоформлення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, щонадійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх ветеринарно-санітарноїекспертизи державною лабораторією ветеринарної медицини за місцем призначеннявантажів. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянствана територію України продукції тваринного походження для власного споживаннязабороняється.
Уразі експорту об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та наглядуветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікатвстановленого зразка після здійснення державного ветеринарно-санітарногоконтролю.
Уразі транзиту об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та наглядуїх оформлення у пунктах пропуску на державному кордоні здійснюється занаявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та інших супровіднихдокументів після огляду транспортних засобів, а у разі необхідності – івантажу, та з урахуванням епізоотичного стану країни-експортера [9]
Згідноз Законом України від ЗО червня 1993 р. «Про карантин рослин»' центральним державниморганом з карантину рослин є Головна державна інспекція з карантину рослинУкраїни з центральною науково-дослідною карантинною лабораторією і центральнимфумігаційним загоном. Прикордонні державні інспекції з карантину рослин АРК,прикордонних обласних або обласні і міські інспекції з карантину рослинздійснюють державний фітосанітарний контроль. Згідно ст. 11 згаданого Законуфітосанітарному контролю підлягають усі підкарантинні матеріали та об’єкти, щоперетинають державний кордон України та межі особливих карантинних зон.
Ввезенняв Україну підкарантинних матеріалів провадиться за наявності:
· фітосанітарного сертифіката, щовидається державними органами з карантину і захисту рослин країни-експортера;
· карантинного дозволу на імпорт, щовидається Головною державною інспекцією з карантину рослин України.
Митнеоформлення вантажів проводиться лише після здійснення фітосанітарного контролю.
Зразокфітосанітарного сертифіката та порядок його оформлення визначаються Головноюдержавною інспекцією з карантину рослин України відповідно до встановленихміжнародних конвенцій.
Зразоккарантинного дозволу на імпорт та порядок його оформлення визначаються Головноюдержавною інспекцією з карантину рослин України.
Вивезенняпідкарантинних матеріалів за межі особливої карантинної зони провадиться занаявності карантинного сертифіката.
Зразоккарантинного сертифіката та порядок його оформлення визначаються Головноюдержавною інспекцією з карантину рослин України.
Розділ IV.Адміністративна відповідальність за правопорушеннями в аграрному комплексі
Відноснофізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері агропромислового комплексуКпАП передбачена адміністративна відповідальність за адміністративніправопорушення.
Відповіднодо ст. 104 КпАП потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаюсільськогосподарських культур, що знаходиться у полі, пошкодження насадженьколективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чиселянських (фермерських) господарств – тягнуть за собою накладення штрафу нагромадян від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і напосадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян[2]
Повторнапотрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарськихкультур, що знаходиться у полі, повторне пошкодження насаджень худобою чиптицею протягом року після накладення штрафу за таке саме правопорушення –тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п'яти довосьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проїздпо посівах або насадженнях на автомобілі, тракторі, комбайні чи іншій машині –тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян [2]
Проїздпо посівах або насадженнях на гужовому транспорті – тягне за собою накладенняштрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідност. 104-1 КпАП виробництво, заготівля, маркування, затарювання, зберіганнянасіння з метою продажу без додержання методичних і технологічних вимог абореалізація його без документів про якість, а так само інше введення в оборотнасіння з порушенням встановленого порядку – тягнуть за собою накладення штрафуна громадян до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і напосадових осіб – від семи до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
Заст. 105 КпАП порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками іхворобами рослин та бур'янами – тягне за собою накладення штрафу на громадянвід чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і напосадових осіб – від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.
Відповіднодо ст. 106 КпАП вивезення з прикордонних морських і річкових портів (зпристаней), з залізничних станцій, автовокзалів (автостанцій), з аеропортів таінших прикордонних пунктів завезених із зарубіжних країн матеріалів, що непройшли карантинну перевірку або відповідну обробку, – тягне за собою накладенняштрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян і на посадових осіб – від тринадцяти до вісімнадцяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян [2].
Заст. 106-1 КпАП невжиття заходів щодо забезпечення встановленого режиму охоронипосівів снотворного маку чи конопель, місць зберігання і переробки врожаю цихкультур, а так само невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чивідходів виробництва, що містять наркотичні речовини, – тягне за собоюнакладення штрафу на посадових осіб від вісімнадцяти до сорока п'ятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Невжиттяземлекористувачами або землевласниками на закріплених за ними земельнихділянках заходів щодо знищення дикорослих конопель чи снотворного маку – тягнеза собою накладення штрафу на громадян від дев'яти до вісімнадцятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – відвісімнадцяти до сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Згідност. 106-2 КпАП[2] незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель– тягнуть за собою накладення штрафу від вісімнадцяти до вісімдесяти восьминеоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно вирощуванихнарковмісних рослин.
Відповіднодо ст. 107 КпАП порушення правил щодо карантину тварин, іншихветеринарно-санітарних вимог, передбачених Законом України „Проветеринарну медицину“, іншими актами законодавства, а також рішень органівмісцевого самоврядування з питань боротьби з епізоотіями, – тягне за собоюнакладення штрафу на громадян від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімумудоходів громадян, на посадових осіб – у розмірі від трьох до шестинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]
Згідност. 107-1 КпАП порушення законодавства про племінну справу у тваринництві:оформлення племінних свідоцтв (сертифікатів) на племінні (генетичні) ресурсибез урахування даних офіційного обліку продуктивності тварин, офіційноїкласифікації (оцінки) за типом, імуногенетичного контролю, внесення додокументів з племінної справи недостовірних даних, використання для відтворенняне атестованих та недопущених до відтворення плідників, недодержаннявстановлених технологічних та ветеринарно-санітарних вимог і правил щодоотримання, зберігання та використання племінних (генетичних) ресурсів – тягнеза собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від тридцяти до п'ятдесятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії,передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року булопіддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собоюнакладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від п'ятдесяти до стап'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Заст. 108 КпАП грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатаціїтракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правилтехніки безпеки під час їх експлуатації – тягне за собою позбавлення правакерування зазначеними машинами на строк до одного місяця.
Крімцього, встановлена адміністративна відповідальність за інші порушення.
Відповіднодо ст. 52 КпАП псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їххімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищенимистічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходівпо боротьбі з бур'янами – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шестидо дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб– від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідност. 53 КпАП використання земель не за цільовим призначенням, невиконанняприродоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування,будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель,неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійнихгідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень – тягнуть за собою накладенняштрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян [2]
Заст. 53-1 КпАП самовільне зайняття земельної ділянки – тягне за собою накладенняштрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян і на посадових осіб – від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.
Відповіднодо ст. 53-2 КпАП перекручення даних державного земельного кадастру іприховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду –тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідност. 54 КпАП несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або невиконанняобов'язків по приведенню їх у стан, придатний для використання за призначенням,або невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту –тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до дев'ятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від дев'ятидо вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Заст. 55 КпАП відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленомупорядку проектів внутрігосподарського землеустрою – тягне за собою накладенняштрафу на громадян від одного до восьми неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян і на посадових осіб – від трьох до вісімнадцяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.
Відповіднодо ст. 56 КпАП знищення громадянами межових знаків меж землекористувань – тягнеза собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян [2].
Справипро адміністративні правопорушення в агропромисловому комплексі розглядаютьадміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад(ст.ст. 104-105), районні (міські) суди (судді) (ч. 1 ст. 1061), органивнутрішніх справ (ч. 2 ст. 1061, ч. 2 ст. 1062), органи державноговетеринарного контролю (ст. 107), органи державної служби з карантину рослин(ст.ст. 105, 106), органи по земельних ресурсах (ст.ст. 52-56), органидержавного сільськогосподарського технічного нагляду (ст. 108).
Справипро ці правопорушення розглядають Державний департамент ветеринарної медицини,управління державної ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва таСевастополя, районів, міст.
Постановипро накладення штрафу та застосування фінансової санкції за порушеннясанітарного законодавства виносяться на підставі протоколу про порушеннясанітарних норм, які складають головні державні санітарні лікарі та їхзаступники органів державного санітарного нагляду [16, с.245]
Висновки
КонституціяУкраїни визнала землю об'єктом права власності Українського народу.Колективно-кооперативні сільськогосподарські підприємства, акціонернітовариства, спілки селян, фермерські і приватні підсобні господарства селянстали суб'єктами права власності на землю сільськогосподарського призначення. Усільському господарстві та економіці України утверджуються нові ринковіекономічні відносини, розвиваються господарчо-підприємницькі тенденції,побудовані на принципово нових економічних засадах: формуються земельні імайнові відносини селян, вдосконалюється система державно-правового регулюваннясільського господарства, поширюється застосування біржової форми реалізаціїсільськогосподарської продукції і продовольства.
Народнегосподарство України характеризується певними суспільними, політичними,економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами,які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними талокально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрнуекономіку та аграрне право.
Отже,сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечуватисуспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплюєвиробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) тапереробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вонавіднесена до пріоритетних.
Відповіднодо ст. 1 Закону України „Про пріоритетність соціального розвитку села таагропромислового комплексу в народному господарстві“ пріоритетністьсоціального розвитку села та агропромислового комплексу забезпечується державоюшляхом здійснення таких організаційно-економічних і правових заходів:
· надання агропромисловим товаровиробникамправа вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарськоїдіяльності, повної власності на результати своєї праці;
· створення необхідної ресурсної бази длявсебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури;
· зміни державної інвестиційної політики,зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічноїбази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості,будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення йогосоціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умовжиттєдіяльності трудових колективів;
· формування належної соціальноїінфраструктури села;
· спрямування демографічної політики назміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічнихумов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сім’ї;
· підготовки і підвищення кваліфікаціїспеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напряміввиробничої діяльності;
· створення рівних можливостей для всіхгромадян, які постійно проживають і працюють у сільській місцевості, взадоволенні соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб;
· створення системи аграрногозаконодавства.
ВерховнаРада України визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу,встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та іншіпрограми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвиткусела, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсягиінвестиційної політики.
ПрезидентУкраїни і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави усільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику підтримкивітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішньогоринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів України в межах своєїкомпетенції та бюджетного фінансування створюють, реорганізують та ліквідуютьцентральні та місцеві органи державного управління агропромисловим комплексом.
Системуспеціалізованих органів державного управління агропромисловим комплексом очолюєМіністерство аграрної політики України.
Згіднозаконодавства України сільськогосподарські підприємства можуть мати формуколективного сільськогосподарського підприємства, фермерських господарств таособистого господарства.
Список використаних джерел
1.Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2.Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради.– 1984. – № 51. – ст. 1122.
3.Закон України „Про підприємництво“ // Відомості Верховної Ради. –1991. – № 14. – ст. 168.
4.Закон України „Про підприємства в Україні“ // Відомості ВерховноїРади. – 1991. – № 24. – ст. 272.
5.Закон України „Про фермерське господарство“ від 19 червня 2003 року.
6.Закон України „Про пріоритетність соціального розвитку села таагропромислового комплексу в народному господарстві“ // ВідомостіВерховної Ради. – 1990. – № 45. – ст. 502.
7.Закон України „Про особисте селянське господарство“ // ВідомостіВерховної Ради. – 2003. – № 29. – ст. 232.
8.Закон України „Про колективне сільськогосподарське підприємство“ //Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 20. – ст. 272.
9.Закон України „Про карантин рослин“ // Відомості Верховної Ради. –1993. – № 34. – ст. 352.
10.Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччянаселення“ // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 27. – ст. 218.
11.Положення про Міністерство аграрної політики України від 7 червня 2000 року №772/2000
12.Адміністративне право України: Підручник для вузів / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцькийта ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000.
13.Адміністративне право України: Посіб. для підгот. до іспитів / Г.Г. Забарний,Р.В. Калюжний, В.О.Терещук, В.К. Шкарупа. – К.: Вид. Паливода А.В. 2001.
14.Гончарук С. Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К., 2000.– С. 3.
15.Коваль А.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996.
16.Ковпаков В. К. Адміністративне право України. – К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР, 1999.
17.Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2003. – 544 с.
18.Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.:Оріяни, 1998.
19.Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – Харьков: Консум,2000. – 687 с.