ПЛАН
ВСТУП
1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
1.1 Розвиток руху захиступрав споживачів в Україні
1.2 Законодавчі та нормативніакти, що регулюють питання захисту прав споживачів в Україні
1.3 Правове регулюваннязахисту прав споживачів
1.4 Види відповідальності запорушення законодавства України „Про захист прав споживачів”
2. АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
2.1 Як захиститися споживачу
2.2 Деякі аспекти застосування ЗаконуУкраїни „Про захист прав споживачів”
2.3 Чи відшкодовується шкодаспоживачу
3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВАПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
3.1 Удосконаленнянормативно-правової бази у сфері захисту прав споживачів.
3.2 Забезпечення захисту правспоживачів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Ставши на шлях ринковихперетворень, Україна сьогодні переживає глибоку соціально-економічну кризу.Швидке посилення майнової нерівності та розташування населення, невпевненість умайбутньому, правова, економічна та соціальна незахищеність громадян країнистають однією з найгостріших проблем. Тому особливу увагу треба приділятисистемі заходів щодо підвищення захищеності громадян. Насамперед йдеться пробезпечність товарів та послуг, які споживає населення та якість яких суттєвовпливає на здоров’я громадян і рівень їх життя в цілому.
Проблема захисту правспоживачів – це комплексна, багато аспектна проблема, яка безпосередньопов’язана зі зміцненням національної безпеки держави та захистом її громадян.
Захист прав споживачів єактуальним у контексті економічної безпеки. Економічна безпека – це такий станрозвитку національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість довнутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити матеріальні потреби особи,суспільства, держави. Загрозами економічній безпеці України слід вважати явнічи потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливими реалізаціюнаціональних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічноїі політичної системи, національних цінностей, життєзабезпечення нації таокремої особи. У зв’язку з цим проблема захисту прав споживачів вимагає віддержави цілеспрямованих дій щодо забезпечення основних прав людини.
Законодавство України прозахист прав споживачів складається із Закону України „Про захист правспоживачів” та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Метою даної курсовоїроботи є визначення основних цивільно-правових теоретичних засад, принципів іметодів механізму реалізації захисту прав споживачів у сфері надання послуг, атакож надання рекомендацій щодо вдосконалення законодавства із захисту правспоживачів, приведення нормативних актів до взаємоузгодженості між собою та увідповідність із вимогами міжнародних правових актів.
Для досягненняпоставленої мети основна увага в курсовій зосереджена на вирішенні наступнихзавдань:
— встановлення специфікирозвитку законодавства України та системи нормативних актів, які регулюютьвідносини щодо захисту прав споживачів;
— проведення аналізучинного законодавства щодо захисту прав споживачів;
— визначення таконкретизація основних прав споживачів у сфері надання послуг, умов та підставреалізації суб’єктивного права споживача на захист;
- встановлення підставзастосування різних форм та видів відповідальності за порушення прав споживачіву сфері надання послуг;
— формулювання науковихвисновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони правспоживачів у сфері надання послуг та приведення її у відповідність доміжнародних стандартів і вимог.
Об’єктом дослідження єсуспільні відносини, що складаються між споживачами та суб’єктами господарськоїдіяльності з приводу надання послуг, підстави та механізми реалізації правспоживачів на захист від правопорушень з боку контрагентів за договором.
Предметом дослідження євідповідні нормативні акти України, які регулюють відносини за участюспоживачів, механізм їх застосування, судова практика, а також наукові розробкиз проблем захисту прав споживачів.
1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ
СПОЖИВАЧІВ
1.1 Розвиток руху захисту правспоживачів в Україні
Традиційно щороку 15 березняпід егідою ООН відзначається Всесвітній день прав споживачів. Проте, це швидшене привід для святкування, а підстава для проведення серйозного аналізу станусправ споживачів.
Стаття 42 Конституції Українипроголошує:
„… Держава захищає праваспоживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видівпослуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів” [1].
Державний комітет України зпитань технічного регулювання та споживчої політики є центральним органомвиконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики щодозахисту прав споживачів на всій території України, здійснює керівництводорученою сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку. Булистворені управління з захисту прав споживачів. Наприклад, управління Державноїінспекції з якості товарів і торгівлі у Чернігівській області було заснованозгідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 461 від 10 травня 1965 року й наказуМіністра торгівлі УРСР № 235 від 10 червня 1965 року наказом Головногоуправління Держінспекції з якості товарів і торгівлі УРСР від 15 червня 1965року.
Функції управління:
1. Здійснення контролю завиконанням усіма промисловими підприємствами, організаціями й підприємствамиторгівлі й громадського харчування, незалежно від відомчого підпорядкування,законодавства СРСР й УРСР, наказів Державного комітету Ради Міністрів СРСР зторгівлі, Міністерства торгівлі УРСР, стосовно якості виробництва, зберігання йреалізація товарів народного споживання.
2. Перевірка якості товарівнародного споживання на промислових підприємствах, їх базах, складах.
3. Здійснення контролю задотриманням усіма промисловими підприємствами, оптовими базами, конторами,фірмами, підприємствами торгівлі й громадського харчування встановлених цін танацінок на товари народного споживання.
4. Контроль за дотриманням вроздрібній торгівельний мережі й на підприємствах громадського харчуваннявстановлених правил торгівлі.
5. Розробка пропозицій прополіпшення виробництва товарів.
На виконання постановиВерховної Ради Української РСР від 12.05.1991 р. № 1024 X11 „Про порядоквведення в дію Закону України „Про захист прав споживачів” постановою РадиМіністрів України від 1 червня 1992 року № 297 створено Державний комітетУкраїни у справах захисту прав споживачів.
3 липня 1992 року розпорядженнямПрезидента України „Про місцеві органи у справах захисту прав споживачів”створюється Державний комітет України у справах захисту прав споживачів,управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим,областях, мм. Києві і Севастополі.
3 листопада 2000 рокууправління у справах захисту прав споживачів підпорядковано Державному комітетустандартизації, метрології та сертифікації України.
З метою підвищенняефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачівУказом Президента України від 01.10.2002 року державний комітет стандартизації,метрології та сертифікації України перетворено в Державний комітет України зпитань технічного регулювання та споживчої політики, який є центральним органомвиконавчої влади зі спеціальним статусом і підпорядкований безпосередньоКабінету Міністрів України.
Територіальні органи усправах захисту прав споживачів, незважаючи на їх недостатню чисельність,проводять контроль за дотриманням господарюючими суб’єктами вимог законодавствапро захист прав споживачів [2].
1.2 Законодавчі танормативні акти, що регулюють питання захисту
прав споживачів в Україні
Першою серед колишніхреспублік СРСР Верховна Рада України 12 травня 1991 р. Прийняла Закон „Прозахист прав споживачів”. Наступного року Постановою Кабінету Міністрів від 1липня 1992 р. Був створений Державний комітет України у справах захисту правспоживачів (Держспоживзахист). Вже у середині 1992 р. Стало зрозуміло, що Закон„Про захист прав споживачів” не відповідає вимогам часу, і фахівці взялися зайого переробку. Держспоживзахист України розробив і подав на розгляд КабінетуМіністрів України проект Закону „Про внесення змін та доповнень до ЗаконуУкраїнської РСР „Про захист прав споживачів”. Останній був затверджений 15грудня 1993 р. Насамперед він віддзеркалював ті координальні зміни, щовідбулися в Україні за період з дня прийняття першого українського Закону щодозахисту прав споживачів. У серпні 1991 р. Україна стала незалежною державою, іце змінило багато акцентів політичного й економічного життя в країні. Закон1993 р. Вже містив в собі систему контролю за якістю товарів народногоспоживання, додержання правил торгівлі та надання послуг, а також нормиадміністративної відповідальності, що настає при порушенні прав споживачів.Були заповнені окремі прогалини в регулюванні відносин за участюспоживачів-громадян тощо.
Закон „Про захист правспоживачів” в редакції 1993 р. складається з преамбул, трьох розділів:„Загальні положення”, „Права споживачів та їх захист”, „Громадські організаціїспоживачів (об’єднання споживачів)” і містить 26 статей.
У преамбулі Закону „Прозахист прав споживачів” зазначається, що цей Закон регулює відносини міжспоживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовахрізних форм власності, встановлює права споживачів та визнає механізмреалізації державного захисту їх прав.
Розділ I Загальні положення”складається всього з двох статей (статті 1, 2) організаційного змісту.Центральне місце в Законі займає розділ II „Права споживачів та їх захист” (статті 3-24).
У третьому розділі„Громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)”, який складається здвох статей (статті 25, 26) визнано за громадянами право з метою захисту своїхзаконних прав й інтересів об’єднуватись у громадські організації. Визначаютьсяповноваження громадських консюмерських організацій [3].
Після 15 грудня 1993 р. вЗакон „Про захист прав споживачів” було внесено кілька змін, але вони невідзначалися масштабністю і не змінювали ідеологію самого Закону.
Сьогоднінормативно-правова база законодавства прав споживачів в Україні, крім згаданогоЗакону, нараховує понад 30 законів та підзаконних актів, прийнятих для захиступрав громадян-споживачів. Насамперед, слід зазначити, що права споживачівзахищає Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р [2].
В Основному ЗаконіУкраїни закріплено одночасно чимало норм, які прямо або побічно стосуютьсяпитань захисту прав й інтересів споживачів. Так, в частині I, статті 50Конституції закріплюється право громадян на вільний доступ до інформації простан довкілля, про якість харчових продуктів та предметів побуту. А стаття 22містить досить важливе положення про те, що конституційні права і свободигарантуються і не можуть бути скасовані, не допускається звуження змісту таобсягу існуючих прав [1]. Безумовно, що це все стосується і захисту правспоживачів.
Особливого значення взаконодавстві про захист пра споживачів України набувають норми Цивільного,Цивільно-процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального,Арбітражного процесуального кодексів, а також Кодексу України проадміністративні правопорушення.
Нормативні акти, що регулюютьпитання захисту споживачів в Україні
Закони України:
— Захист прав споживачів(1991, 1993 рр.).
— Про охорону навколишньогосередовища (1991 р.).
— Про об’єднання громадян(1993 р.)
— Про охорону прав на знакидля товарів і послуг (1993р.)
— Про антимонопольний комітетУкраїни (1994 р.)
— Про забезпеченнясанітарного епідеміологічного благополуччя населення (1994 р.)
— Про використання ядерноїенергії та радіаційну безпеку (1995 р.)
— Про державне регулюваннявиробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольниминапоями та тютюновими виробами (1995 р.)
— Про рекламу (1996 р.)
— Про внесення змін і доповнень доЗакону України „Про застосування електронних контрольно-касових апаратів ітоварно-касових книг при розрахунках із споживачем у сфері торгівлі,громадського харчування та послуг” (1996 р.)
— Про внесення змін тадоповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посиленняадміністративної відповідальності у вигляді штрафу (1997 р.)
— Про державне регулюванняімпорту сільськогосподарської продукції (1997 р.)
— Про якість та безпекухарчових продуктів і продовольчої сировини (1997 р.)
— Про Національну РадуУкраїни з питань телебачення та радіомовлення (1997 р.)
— Про метрологію таметрологічну діяльність (1999 р.)
Укази та розпорядження ПрезидентаУкраїни:
— Про положення про ДержавнийКомітет України у справах захисту прав споживачів (1996 р.)
— Про положення про ДержавнийКомітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (1996 р.)
— Про порядок застосування обмеженьімпорту товарів відповідно до норм і принципів ГГАТ/ВТО (1996 р.)
— Про Національну Раду зпитань якості (1997 р.)
— Про зміни у структуріЦентральних органів виконавчої влади (1999 р.)
Постанови Верховної Ради:
— Про затвердження положеньщодо захисту прав споживачів (1995 р.)
— Постанови Верховної радиУкраїни № 2949 — III від 10 січня 2002 р. „Про внесення змін до Закону України „Про захист правспоживачів”
— Постанови Верховної радиУкраїни № 3161 — IV від 01 грудня 2005 р. „Про внесення змін до Закону України „Про захистправ споживачів”
Постанови Кабінету МіністрівУкраїни:
— Про створення ДержавногоКомітету України у справах захисту прав споживачів (1992 р.)
— Про організацію роботи,спрямованої на створення Державної системи стандартизації, метрології тасертифікації (1992 р.)
— Питання Державного КомітетуУкраїни у справах видавництва, поліграфії та книгорозповсюджування (1993 р.)
— Про державний нагляд задотриманням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення (1993р.)
— Про стандартизацію ісертифікацію (1993 р.)
— „Про забезпечення єдностівимірювань” (1993 р.)
— Про укладення Угоди між УрядомУкраїни та Урядом Російської Федерації про співробітництво у сфері захисту правспоживачів (1994 р.)
— Про затвердження правилпобутового обслуговування населення (1994 р.) [2].
1.3 Правове регулюваннязахисту прав споживачів
Законодавчою основою міжвиробниками (виконавцями), продавцями і споживачами товарів (робіт, послуг) єЦивільний кодекс Української РСР і Закон № 1023 „Про захист прав споживачів”.Відмінність між цими двома законодавчими актами полягає у тому, що перший з нихрегулює майнові і пов’язані з ними особисті немайнові права з приводукупівлі-продажу і поставки будь-яких товарів (робіт, послуг), а другий – тількитоварів, робіт та послуг споживчого призначення, оскільки під споживачем ньомурозуміють „громадянина, який придбаває, замовляє, використовує або має намірпридбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб”[4].
Перелік прав споживачів,дотримання яких гарантовано Законом № 1023, визначений у ст. 3 цьогозаконодавчого акта і включає дві узагальнені групи прав, класифікованих залежновід сфери їх реалізації (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Структура прав споживачівСистема прав споживачів Права, що реалізуються у взаємовідносинах з державними органами Права, що реалізуються у взаємовідносинах з підприємствами торгівлі та сфери послуг Державний захист прав споживачів Належна якість товарів (робіт, послуг) та обслуговування Гарантований рівень споживання Безпека товарів (робіт, послуг) Об’єднання споживачів у громадські організації Необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про товари Звернення до суду та до інших уповноважених органів Відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечними товарами
Права споживачів, об’єднані впершу групу, включають загальні організаційні права, реалізація яких заснованана взаємодії з державними органами.
Державний захист правспоживачів є комплексом заходів щодо:
— забезпечення громадянамзахисту їх прав як споживачів;
— надання можливості вільноговибору товарів (робіт, послуг);
— надання можливості набуттязнань і кваліфікації, які необхідні для прийняття споживачами самостійнихрішень під час придбання та використання товарів відповідно до їх потреб;
— надання гарантій придбаннятоварів (робіт, послуг), що забезпечують рівень споживання, достатній дляпідтримки здоров’я і життєдіяльності.
До системи органів державноївлади, що забезпечує реалізацію прав споживачів, входять: спеціальноуповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту правспоживачів та його територіальні органи; Рада Міністрів АР Крим; місцевідержавні адміністрації; органи та установи державного санітарного наглядуУкраїни; інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а такожоргани судової влади.
Право споживача нагарантований рівень споживання реалізується державою:
— шляхом стимулюваннявиробництва товарів, виконання робіт та надання послуг споживчого призначенняза допомогою різних заходів як організаційно-адміністративного, так іекономічного (включаючи оподаткування) характеру;
— запровадження нормованогорозподілу товарів у випадку, коли з будь-яких причин відсутні гарантії вільногоїх придбання кожним споживачем;
— запровадженнякомпенсаційних виплат, різних видів допомоги та пільг громадянам.
Громадські організації(об’єднання) споживачів можуть створюватися громадянами на добровільній основіз метою захисту своїх законних прав та інтересів відповідно до Закону Українивід 16.06.92 р. № 2460-XII „Про об’єднання громадян”.
Права таких громадськихорганізацій визначені Законом про захист прав споживачів і включають у себе:вивчення споживчих властивостей продукції; проведення експертизи та випробуваньтоварів; надання юридичної та консультаційної допомоги споживачам; можливістьзвернення з позовом до суду про визнання дій продавця (виробника, виконавця)протиправними щоо невизначеного кола споживачів (а не тільки громадян – членівтакої громадської організації); можливість звертатися до правоохоронних органівта органів державного управління з приводу притягнення до відповідальностіосіб, винних у випуску та реалізації неякісних товарів (робіт, послуг).
Друга група прав споживачівпов’язана із взаємовідносинами між ними та суб’єктами підприємницькоїдіяльності, які продають їм товари (роботи, послуги).
Право споживача на належнуякість товарів (робіт, послуг) та обслуговування полягає в тому, що він можевимагати від продавця (виробника, виконавця) відповідності якості придбаних нимтоварів (виконаних робіт, отриманих послуг) вимогам нормативних документів,умовам договору, а також інформації про товари (роботи, послуги).
Обов’язки щодо технічногообслуговування і гарантійного ремонту товарів також покладено на виробника,який зобов’язаний забезпечити випуск і поставку необхідних для цього запчастинпротягом терміну виробництва і терміну служби товарів.
Крім відшкодування шкоди,заподіяної споживачеві внаслідок порушення його прав, продавці та виробникитоварів несуть відповідальність у вигляді фінансових санкцій.
Щороку в управліннях усправах захисту прав споживачів проводиться робота з контролю за виконаннямЗакону України „Про захист прав споживачів”, Закону України „Про державнерегулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим,алкогольними напоями та тютюновими виробами ”, Закону України „Про якість табезпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”, інших Указів ПрезидентаУкраїни, постанов, розпоряджень і доручень Уряду, та розпоряджень і дорученьоблдержадміністрації, хід виконання яких знаходиться на постійному контролі[2].
1.4 Види відповідальності запорушення законодавства України „Про
захист прав споживачів”
Відповідальність суб’єктівпідприємницької діяльності за порушення законодавства про захист прав споживачіввідображена в таблиці 1.2:
Таблиця 1.2 Види відповідальності за порушеннязаконодавства про захист прав споживачів [3, 5, 6, 7].№ п/п Вид порушення Розмір санкції Підстава Фінансові санкції 1. Відмова споживачеві в реалізації його прав, установлених п. 1 статті 8 і п. 3 статті 10 Закону „Про захист прав споживачів” 10-кратний розмір вартості товару на час його придбання, але не менше 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 23 п.1 Закону України „Про захист прав споживачів” 2. Виготовлення або реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає вимогам нормативних документів 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 10 неоподаткованих мінімумів Ст. 23 п.2 Закону України „Про захист прав споживачів” 3. Реалізація товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 10 неоподаткованих мінімумів Ст. 23 п.3 Закону України „Про захист прав споживачів” 4. Виготовлення, реалізація това-ру, виконання роботи, надання послуги, що не відповідає ви-могам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього середовища 300% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 25 неоподаткованих мінімумів доходів населення Ст. 23 п.4 Закону України „Про захист прав споживачів” 5. Реалізація товару (виконання роботи, надання послуги), заборонених для виготовлення та реалізації відповідним державним органом 500% вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів Ст. 23 п.5 Закону України „Про захист прав споживачів” 6. Реалізація небезпечних товарів (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджу-вального маркування, а такожбез інформації про правила і умови безпечного його використання 100% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 23 п.6 Закону України „Про захист прав споживачів” 7. Відсутність необхдної доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу, послугу 30% вартості одержаної для реа-лізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 23 п.7 Закону України „Про захист прав споживачів” 8. Створення перешкод службовій особі державного органу у спра-вах захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості то-варів, а також правил торгівель-ного та ін. видів обслуговування Від 1 до 10% вартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше 10 неоподаткованих мінімумів Ст. 23 п.8 Закону України „Про захист прав споживачів” 9. Реалізація товару, термін придатності якого минув 200% залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 23 п.10 Закону України „Про захист прав споживачів” 10. Порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги 100% вартості роботи, послуги, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 23 п.11 Закону України „Про захист прав споживачів” 11. Ті ж самі дії, вчинені щодо групи споживачів Від 1 до 10% вартості виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше 5 неоподаткованих мінімумів Ст. 23 п.11 Закону України „Про захист прав споживачів” 12. Порушення встановлених правил торгівлі спиртом етиловим, коньячними і алкогольними на-поями та тютюновими виробами 200% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян П.2 Порядку засто-сування органами Держспоживзахисту фінансових санкцій за порушення Зако-ну „Про державне регулювання вироб-ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо-вим, алкогольними напоями та тютю-новими виробами” 13. Здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без сертифікації якості 200% вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян П.2 Порядку засто-сування органами Держспоживзахисту фінансових санкцій за порушення Зако-ну „Про державне регулювання вироб-ництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо-вим, алкогольними напоями та тютю-новими виробами” 14.
Проведення розрахунків із споживачами за готівку:
— без застосування ЕККА або товарно-касової книги;
— з використанням незареєстрованих належними чином ЕККА. Фінансов санкції від 10 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 6 Закону України „Про застосування ЕККА і ТКК при розрахун-ках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського хар-чування та послуг” 15. Порушення встановленого порядку застосування ЕККА або товарно0касової книги Фінансов санкції від 10 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 6 Закону України „Про застосування ЕККА і ТКК при розрахун-ках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського хар-чування та послуг” 16. Невиставлення цінників на товар, що реалізується Фінансов санкції в розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожен невиставленний цінник Ст. 6 Закону України „Про застосування ЕККА і ТКК при розрахун-ках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського хар-чування та послуг” Адміністративна відповідальність 1. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчквання та сфери послуг, громадянами-підприємцями Від 1 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 1 ст. 155 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 2. Порушення порядку проведення розрахунків зі споживачами за готівку, порушення порядку використання ЕККА або ТКК На посадових осіб – 10 неопо-даткованих мінімумів; на гро-мадян-підприємців – 3 неоподаткованих мінімума Ч. 1 ст. 155/1 Ко-дексу України „Про адміністративні провопорушення” 3. Невидача працівниками торгівлі, громадського харчування і сфе-ри послуг, громадянами-підпри-ємцями при розрахунках зі спо-живачами касового чека, квитан-ції або іншого письмового доку-мента, який би підтверджував факт купівлі товару 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 1 ст. 155/1 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 4. Ті ж дії повторно протягом року 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 1 ст. 155/1 Коде-ксу України „Про адміністративні провопорушення” 5. Відмова у наданні споживачам необхідної доступної інфо про товари, а також обмеження прав споживачів на перевірку якості комплектності, ваги і ціни придбаних товарів Від 1 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 1 ст. 156/1 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 6. Відмова споживачеві в реалізації його прав у випадку придбання ним неякісного товару Від 1 до 18 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 1 ст. 156/1 Ко-дексу України „Про адміністративні провопорушення” 7. Виготовлення або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності, норм, правил та зразків щодо якості, комплектності упаковки Від 3 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 167 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 8. Виготовлення і реалізація товарів, виконання робіт, нада-ння послуг бз сертифіката від-повідності, якщо його наявність передбачена законодавством Від 3 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 170/1 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 9. Порушення правил використан-ня засобами вимірювальної тех-ніки, на які поширюється дер-жавний метрологічний контроль Від 3 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ст. 172 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 10. Невиконання посадовими особа-ми, громадянами-підприємцями законних вимог Держкомітету України у справах захисту прав споживачів щодо реалізації това-рів, виконання робіт, надання послуг споживачам Від 3 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 1 ст. 188/2 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” 11 Ухилення посадових осіб від своєчасного виконання приписів Держкомітету України у спарвах захисту прав споживачів та його органів про усунення порушень Від 1 до 18 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Ч. 2 ст. 188/2 Кодексу України „Про адміністративні провопорушення” /> /> /> /> /> /> />
Рішення про накладаннястягнення приймається на основі акта перевірки, який складається уповноваженоюпосадовою особою Держспоживзахисту та оформляється постановою в установленійформі та в 3-х примірниках.
Виходячи з даних табл. 1.2 таКодексу України „Про адміністративні правопорушення” (ст. 14, 227, 307) штрафповинен бути перерахований підприємством у п’ятнадцяти-денний термін з дняотримання постанови. При порушенні цього терміну державна податкова інспекціяза місцезнаходженням підприємства стягує штраф в безперечному порядку удесятиденний термін.
Фінансові санкціїзастосовуються згідно зі статтею 23 Закону України „Про захист правспоживачів”.
2. АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГОЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
2.1 Якзахиститися споживачу
Більшістьукраїнців знають, що українським законодавством передбачені як гарантії якостітоварів та послуг, які надаються громадянам, так і можливості захисту порушенихправ споживачів. Проте, навряд чи більшість із громадян володіє інформацієющодо того, куди звертатися і що робити у разі якщо вони безпосередньозіткнуться з такою проблемою.
У відповідностідо ст. 3 Закону України „Про захист прав споживачів” споживач має право на:
— державнийзахист своїх прав;
— гарантованийрівень споживання;
— належну якістьтоварів торговельного та інших видів обслуговування;
— безпеку товарів(робіт, послуг);
— необхідну,доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, їх кількість, якість,асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);
— відшкодуваннязбитків, завданих товарами неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди,заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами у випадках,передбачених законодавством;
— звернення досуду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
— об’єднання вгромадські організації споживачів (об’єднання споживачів)[3].
Отжезаконодавством закріплений достатньо широкий обсяг прав споживачів, однакнасправді все складається так, що громадяни часто купують товари або отримуютьпослуги, що не відповідають вимогам якості. А коли намагаються їх обміняти чиздати продавцю отримують негативну відповідь.
Як реалізуватисвоє право
У більшості,поведінка продавців щодо відмови в прийнятті неякісного товару обумовлена яксподіванням на безкарність, так і безвідповідальністю, обумовленою незнаннямзакону. Таким чином, споживачу часто доводиться сподіватися на порядністьпродавця. Проте, це неправильно, адже законодавчо обґрунтована вимога з бокупокупця, який вважає, що його права порушені, може вирішити проблему так бимовити „не відходячи від каси”.
Зокрема ч 3. ст.12 Закону „Про захист прав споживачів” передбачено, що продавець (виробник,виконавець) зобов’язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який заякістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а такожінформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником,виконавцем).
Проте якщо товарнеякісний існує доволі простий алгоритм дій. Насамперед, необхідно переконатисяв наявності платіжного документу (чек, квитанція, договір купівлі-продажу,накладна тощо) з відміткою про дату придбання, котрий повинен бути виданийпродавцем. Такий документ є доказом здійснення покупки саме в цього продавця.Саме тому, купуючи товар, необхідно вимагати чеки і зберігати їх певний час,принаймні впродовж гарантійного строку (якщо такий передбачений). Якщорозрахунковий документ є в наявності, необхідно направити рекомендованимповідомленням, телеграмою або ж передати в компанію продавця із узяттямвідмітки про вручення, заяву з вимогою здійснити одну з дій передбачених ч. 1ст. 14 Закону „Про захист прав споживачів”, зокрема:
а) безоплатноусунути недоліки товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачемчи третьою особою;
б) замінити натовар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;
в) відповідно зменшитийого купівельну ціну;
г) замінити натакий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповіднимперерахуванням купівельної ціни;
д) розірватидоговір та відшкодувати збитки, які зазнав покупець.
В частині 3 ст.14 Закону встановлений обов’язок продавця (виробника) прийняти товар неналежноїякості у споживача і задовольнити його вимоги [3].
До речі, увипадку якщо вага товару перевищує 5 кілограмів витрати на його транспортуванняможна покласти на продавця.
Після отриманнятакої вимоги, у продавця є 14 днів щоб усунути недоліки товару, а якщо вимогистосуються заміни товару який є в наявності, то заміна має бути здійсненавідразу після отримання заяви.
Досить важливим єте, що за кожен день затримки виконання вимоги про заміну товару аналогічноїмарки або затримки усунення недоліків понад строк встановлений законом (14днів), продавець зобов’язаний виплатити покупцю неустойку в розмірі 1% відвартості товару за кожен день прострочення.
У випадку якщопродавець не захотів виконати законних вимог, або ж не відреагував на них –залишається звертатися до суду. Для того щоб все зробити правильно та уникнутилишніх проблем найкраще звернутися до спеціаліста, котрий грамотно підготуєпозовну заяву та інші необхідні документи і процедурно правильно подасть їх досуду.
Існують і іншімеханізми захисту.
Зокрема споживач,чиї права порушені, може звернутися в органи прокуратури, організації захиступрав споживачів, органи місцевого самоврядування. Однак як свідчить практика,запропонований судовий варіант вирішення подібних проблем є найбільш ефективним[8].
2.2 Деякі аспектизастосування Закону України „Про захист прав
споживачів”
У зв’язку з тим,що останнім часом досить великої популярності набувають так звані центриоптово-роздрібної торгівлі, є нагальна потреба розібратися, в яких самевипадках дія Закону „про захист прав споживачів” поширюється на фізичних осіб –споживачів, а в яких випадках – ні. Прямої норми, яка б давала чітку відповідьна це запитання немає, тому для повного розуміння слід звернутися до аналізунорм законодавства.
Кого можнавважати споживачем
Якщо уважнопроаналізувати положення ст. 1 Закону Украхни „Про захист прав споживачів”,можна дійти висновку, що споживачем в розумінні Закону є лише фізична особа,яка придбаває товари, роботи послуги виключно для особистих потреб. Це означає,що фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, а також фізична особа якнайманий працівник, котрий придбаває продукцію, роботи, послуги за коштипідприємства не є споживачами в розумінні Закону. Отже, важливим аспектом урозмежуванні кола осіб, які підпадають під дію Закону, і тих, хто не підпадаєпід його дію, є факт того, від чийого імені виступає фізична особа.
Саме тому під часкупівлі, товарів, можуть виникати певні складнощі. Так, якщо найманийпрацівник, отримавши під звіт кошти, придбає для підприємства товар уроздрібній мережі, то дія Закону на придбаний товар поширюватися не буде, а цеозначає, що ця фізична особа не зможе скористатися гарантійним ремонтом абообміняти товар в установленому Законом порядку. І навпаки, придбавши товар умережі роздрібної торгівлі, фізична особа – споживач має право на гарантійнийремонт та обмін товару, що передбачено ст. 7 Закону „Про захист правспоживачів”.
Розглядаючипитання дії Закону стосовно фізичних осіб, слід також зауважити, що не єспоживачами в розумінні Закону фізичні особи, які придбавають продукцію вмагазинах оптово-роздрібної торгівлі для власного споживання, користуючись прицьому ідентифікаційними картками підприємств. У цьому випадку покупцем єпідприємство або фізична особа – підприємець, саме тому при розрахунках, окрімфіскального чеку, кожному покупцю видається податкова накладна, яка єдокументом бухгалтерського обліку.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду цивільнихсправ за позовами про захист прав споживачів” № 5 від 12 квітня 1996 р. діяЗакону не поширюється на випадки придбання товарів, користування послугамигромадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами,установами, організаціями.
Практичнийприклад
Жовтневийрайонний суд м. Дніпропетровська розглянув цивільну справу за позовом О. до ТОВ„МЕТРО кеш енд кєрі Україна” про захист прав споживачів. В ході розгляду справисуд встановив, що у середині травня 2006 р. з метою зробити покупку позивачзвернувся до ТОВ „МЕТРО кеш енд кєрі Україна” із пропозицією надати можливістьзайти в приміщення центру торгівлі і здійснити покупку. У відповідь працівникивідповідача повідомили, що згідно із загальними умовами покупки у системіоптових торговельних центрів „МЕТРО кеш енд кєрі Україна” відповідач продаєтовари на оптових умовах клієнтам, що є юридичними особами або фізичнимиособами – суб’єктами підприємницької діяльності. Отже, позивач міг відвідатицентр торгівлі лише в тому випадку, якби був зареєстрований в якості СПД абобув представником юридичної особи. Однак позивач такого статусу не мав.
Як зазначалося врішенні суду, позивач спробував звернутися до адміністрації центру торгівлі.Так, 1 червня 2006 р. позивач прибув у центр торгівлі „МЕТРО кеш енд кєріУкраїна”, де йому була надана можливість зустрітися з начальником відділу пороботі із клієнтами, якому позивач виклав ті обставини, у зв’язку з якими,відповідач повинен був надати можливість безпосередньо зробити покупку товарів,у яких позивач мав потребу. Позивач довідався в начальника відділу по роботі зклієнтами на яких умовах відповідач фактично відпускає товари клієнтам, і якбути з тими випадками, коли фізичні особи – представники юридичних осіб або жСПД – придбавають товар для особистих потреб. Представник відповідача зазначив,що частина товарів дійсно придбавається фізичними особами – СПД іпредставниками юридичних осіб для особистих потреб. Водночас, у такихвідносинах відповідач все ж таки не вступає в споживчі правовідносини ізроздрібної купівлі-продажу. Особа у центр торгівлі допущена не була. 24 липня2007 р. позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ „МЕТРО кеш енд кєрі Україна”про захист прав споживачів.
Позивачобґрунтовував свою позицію тим, що відповідач здійснює продаж товарів запублічним договором, проте стосовно позивача відповідач надав переваги іншимспоживачам щодо укладення публічного договору, не обґрунтувавши таку перевагузаконодавчим положенням про її надання. Також відповідач відмовився відукладення публічного договору, не допустивши позивача до магазину, не пояснюючивідмову відсутністю можливостей надати позивачу відповідний товар. Таким чином,позивач вважав відмову відповідача у допуску позивача до центру торгівлінеправомірною. Позивач, просив суд визнати за позивачем право на здійсненняпокупок у магазині відповідача, а також визнати недійсним п. 1 Загальних умовпокупки у системі оптових торговельних центрів відповідача.
Рішенням від 20вересня 2007 р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська відмовив узадоволенні позову в повному обсязі. Суд мотивував своє рішеннятим, що зазагальним правилом продавець як сторона договору купівлі-продажу за своїмвласним волевиявленням визначає контрагентів за договором. Таким чином, якщопідприємство обрало своїми контрагентами саме суб’єктів підприємницькоїдіяльності, то такі дії не суперечать нормам чинного законодавства України.Отже, підприємство як власник майна (торговельних центрів) на власний розсудможе встановлювати режим його використання, зокрема, визначати умови доступу досвоєї власності. Тобто встановлення правил, за якими до торговельних залівпідприємства допускаються власники відповідних карток, не суперечить основамцивільного законодавства України, що регулює відносини власності.
Суд зазначив, щонаведене спростовує твердження позивача про порушення його прав, а саме:
— Відповідачздійснює виключно оптову торгівлю товарами через „Оптові торговельні центри„МЕТРО кеш енд кєрі Україна”.
— Ураховуючи, що відповідачне здійснює роздрібну торгівлю товарами, на його відносини з контрагентами непоширюється дія Закону України „Про захист прав споживачів”, адже споживач завизначенням не може оптом купувати товари для задоволення власних потреб.
— Відповідач нездійснює продаж товарів за публічним договором, адже не взяв на себе обов’язокздійснювати продаж товарів кожному, хто до нього звернеться, а затвердив„Загальні умови торгівлі, що здійснюється через мережу оптових торговельнихцентрів „МЕТРО кеш енд кєрі Україна”, якими обмежив коло своїх контрагентівюридичними та фізичними особами – підприємцями.
Таким чином,придбаваючи товари в мережі центрів оптово-роздрібної торгівлі, споживач –фізична особа не зможе згодом пред’явити претензії до такого центру торгівлі зприводу якості придбаного ним товару. З іншого боку, слід також зауважити, що впреамбулі Закону України „Про захист прав споживачів” наголошується, що вінпоширюється також і на виробників, продавців товарів, виконавців робіт інадавачів послуг різних форм власності. Ці суб’єкти зазначені саме тому, що цейЗакон регулює відносини між суб’єктами підприємницької діяльності таспоживачами. Суб’єкт господарювання в цьому випадку є виконавцем. Саме вінвиконує роботи, надає послуги, реалізує продукцію тощо. Ураховуючи викладене,слід зазначити, що у разі виконання роботи, надання послуг або реалізаціїпродукції фізичною особою – не підприємцем дія Закону на ці відносини непоширюється, а отже, укладаючи договір з такою особою, споживач не має жоднихгарантій щодо придбаного товару, послуги, виконаної роботи тощо [9].
2.3 Чи відшкодовується шкода споживачу
Кожен у цьомусвіті є споживачем. Звичайно ж, у кращому розумінні цього слова. Коженпрактично щодня придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чизамовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. І добре, якщоці процеси не супроводжуються негативними ситуаціями, пов’язаними з порушенням“професійних” прав споживача. Однак подібна ситуація – скоріше міф, правовийідеал, аніж буденна дійсність. Слід визнати, що в Україні немає жодного“середньостатистичного українця” споживчі права якого хоча б один раз не булипорушені.
Крім фактичноговиміру відносин між виробниками, продавцями продукції та її споживачами, якіхарактеризуються загальним зневажанням і неповагою останніх, існує ще йправовий аспект взаємовідносин цих різних соціально-економічних груп. Йоговизначають Закон України “Про захист прав споживачів”.
Законодавчезакріплення деяких можливостей не означає їх автоматичної реалізації. Особливояскраво це твердження проілюстроване в України, де й досі відчувається тяжкийспадок радянської моделі сфери обслуговування та виробництва.
Якщо законвизначає деякі права, то які механізми можна задіяти для їх захисту? Умовновиділимо три види:
– відшкодуванняматеріальної шкоди;
– відшкодуванняморальної шкоди;
– інші(примушення до виконання, обмін, повернення коштів тощо).
На законодавчомурівні держава декларує забезпечення громадянам як споживачам захист їхніх прав,надання можливості вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань ікваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання тавикористання товарів (робіт, послуг) відповідно до їхніх потреб.
Суттєвоюдержавною гарантією забезпечення прав споживачів є положення ст. 21 Закону “Прозахист прав споживачів”, відповідно до якої умови договору, що обмежують праваспоживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаютьсянедійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують праваспоживача, йому завдано збитків, то вони мають бути відшкодовані винною особоюв повному обсязі.
Споживач такожмає право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем,продавцем) у зв’язку з використанням останнім переваг свого становища увиробничій чи торговельній діяльності.
Відшкодуваннямайнової шкоди
Стаття 17 Закону“Про захист прав споживачів” врегульовує питання майнової відповідальності зашкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Шкода, заподіянажиттю, здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містятьконструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуваннюв повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міривідповідальності. В такому випадку відповідальність перед споживачем несесторона, яка її заподіяла (продавець, виробник, постачальник тощо).
Відшкодуваннязбитків у повному обсязі, очевидно, дає споживачу підстави вимагати не лишевідшкодування витрат, безпосередньо пов’язаних із купівлею неякісного товару(роботи, послуги), а й пов’язаних з цим витрат (на звернення до лікаря, поїздкадо іншого міста на завод-виробник).
Право вимагативідшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачемнезалежно від того, перебував чи не перебував він у договірних відносинах звиробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягомвстановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено– протягом 10 років з часу виготовлення товару.
Як правило,строки експлуатації встановлюються на технічно складні вироби – автомобілі,пральні машини, праски, кавоварки, електроплити тощо, а строки придатності – напродовольчі й деякі непродовольчі товари.
Крім того,виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’юабо майну споживача в зв’язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів,інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів (виконанняробіт, надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань.
Закон вказує, щовиробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщодоведе, що шкоду заподіяно з вини самого споживача внаслідок порушення нимвстановлених правил використання, зберігання чи транспортування товару (роботи,послуги) або дії непереборної сили.
Це положення ст.17 не можна вважати досконалим. Передусім норма закону не містить уточнень чизавжди виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності вразі недотримання споживачем певних правил використання, транспортування абозберігання товару (роботи, послуги). А якщо таке порушення правил споживачем єнаслідком злого умислу виробника (виконавця, продавця), який навмисно неознайомив споживача з існуючими правилами або ввів в оману щодо конкретнихправил? І що робити, коли порушення споживачем існуючих правил щодо товару(роботи, послуги) відбулося внаслідок простої недбалості виробника (виконавця,продавця)? Закон має розмежувати ці два випадки з метою збільшення кількостісправедливих засад у галузі захисту прав споживачів. Закон має враховувати такіситуації. На мій погляд, у зазначених випадках тягар відповідальності має лягтина плечі виробника.
Відшодуванняморальної шкоди
ЗаконодавствоУкраїни не дає чіткої відповіді на питання, що ж є моральною шкодою. Це певноюмірою ускладнює процес розгляду справ у суді, що стосуються згаданогоінституту. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р.під моральною шкодою розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральнихчи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чиюридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода, –роз’яснює Верховний Суд України, – може полягати, зокрема, в приниженні честі,гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку зушкодженням здоров’я, в порушенні права власності (в тому числіінтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку знезаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвихзв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенністосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відшкодуванняморальної шкоди споживачеві є важливою складовою, здатною стимулюватиправомірну поведінку виробників і продавців продукції. Однак чи всезаконодавець зробив для того, щоб гарантувати споживачеві відшкодуванняморальної шкоди, заподіяної неналежними товарами, роботами, послугами?
Стаття 24 Закону“Про захист прав споживачів” вказує на те, що захист прав споживачів,передбачених законодавством, здійснює суд. При задоволенні вимог споживача, –наголошує закон, – суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної(немайнової) шкоди.
Позитивниммоментом цієї норми є те, що суд при вирішенні питання про задоволення вимогспоживача, по суті зобов’язаний вирішити питання про справедливу компенсаціюспоживачу в зв’язку з його втратами немайнового характеру. Якщо читати щеуважніше, то видно, що суд не зобов’язаний присуджувати відшкодування моральноїшкоди, він лише вирішує це питання в обов’язковому порядку.
При винесеннірішення про задоволення вимог споживача суд спирається й на інші положенняЗакону “Про захист прав споживачів”, зокрема на його ст. 3, яка наділяє споживачаправом на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечнимидля життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках,передбачених законодавством.
Недолікомконструкції цієї статті, на мій погляд, є те, що закон допускає відшкодуванняморальної шкоди споживачу лише в тих випадках, коли вона виникла внаслідоквикористання небезпечних для його життя і здоров’я товарів (робіт, послуг).Така небезпека передбачає реальну загрозу заподіяння шкоди життю та/абоздоров’ю споживача й не включає в себе „звичайні” порушення прав споживачів, непов’язаних із його життям та здоров’ям. Наприклад, хамство й неповага доспоживача, які мали місце при його обслуговуванні, суд навряд чи визнає такими,що могли заподіяти шкоду його здоров’ю, а тим більше – життю. А відтак вони недають підстав для відшкодування моральної шкоди. Парадокс, однак при наявностіреально заподіяної моральної шкоди споживачу в силу прямого припису закону вінпозбавлений права на справедливу компенсацію.
Інші заходи
Відповідно до ст.12 Закону “Про захист прав споживачів”, споживач має право вимагати відпродавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаноїроботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів інормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу,послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець).
Щодонепродовольчих товарів, які були у використанні й реалізовані через роздрібнікомісійні торговельні підприємства, зазначені вище вимоги споживачазадовольняються за згодою продавця. Такі вимоги споживача задовольняються щодотоварів, термін гарантії на які не закінчився.
Недоліки
Споживачізвільняються від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушеннямїх прав. Тому в частині майнового аспекту вони можуть судитися за свої правастільки, скільки захочуть.
Однак, що жзаважає сьогодні споживачам успішно боротися? Перш за все, стереотипи.Відповідачі, якими нерідко є державні підприємства, скаржаться на „великі” сумипозову й клопочуть про їх зменшення. Особливо актуально це для відшкодуваннясум моральної шкоди, де людська гідність і психологічне здоров’я особиоцінюється за „неринковими” цінами.
Державні установипосилаються на проблеми бюджетного фінансування. Суди ж нерідко виносятьрішення, виходячи з абстрактної “загальної” користі й стабільності, а не звимоги розумності й справедливості, не враховуючи критеріїв визначення розміруморальної шкоди при зазіханнях на такі невід’ємні права людини, як життя,здоров’я, честь і гідність.
Такою позицієюсуди лише дискредитують себе, втрачають авторитет у суспільстві. В уявізвичайних громадян-споживачів суд є захисником не їхніх прав і свобод, аінтересів виробників. Водночас виконане судове рішення про відшкодування шкоди– це гроші або майно, тобто реальність, здатна довести і потерпілій особі, ійого найближчому оточенню, а за допомогою ЗМІ – і всьому суспільству, що існуєсоціальна ціна права споживача.
Слід такожнагадати, що справедливе стягування грошових сум з порушників прав і свободгромадян у західних країнах багато в чому сприяло виробленню ідеалу громадянинаі служителя держави, зміцнюючи повагу до чужого права й чужої особистості.
Не слід забувати,що паралельно із судовим захистом своїх прав споживач має право обрати такожпозасудовий порядок. Адже державні і недержавні органи із захисту правспоживачів, органи місцевого самоврядування наділені значною компетенцією усфері захисту прав споживачів, аж до подання позовів до суду [10].
3. ШЛЯХИУДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
3.1 Удосконаленнянормативно-правової бази у сфері захисту прав
споживачів
Незважаючи на економічні,правові, політичні труднощі, Україна намагається розв'язати проблемуефективного захисту споживчого ринку та прав споживачів, які нагромадились зарадянський і теперішній часи. Набутий, хоч і зовсім ще невеликий, вітчизнянийдосвід свідчить, що із зміною економічноїситуації, процесами глобалізації постає необхідність реалізації консолідованоїз усіма учасниками ринкових відносин споживчої політики, постійномуудосконаленні законодавства та фінансовому забезпеченні заходів у сфері захиступрав споживачів. Тому, головним напрямком у цьому є розробка проектів нормативно-правових актів щодо:
— внесення змін до ЗаконуУкраїни „Про захист прав споживачів” (зокрема щодо: „дефектної продукції”,вимог до електронної комерції на внутрішньому ринку, дистанційного продажуфінансових послуг, про певні аспекти продажу товарів народного споживання тапов’язаних з цим гарантій тощо) [11];
— відповідальностівиробників, постачальників товарів, реалізаторів за виробництво та реалізаціюнеякісних товарів;
— стимулюваннявітчизняних підприємств до підвищення якості, конкурентоспроможності продукції,створення систем управління;
— припинення (заборони)суб’єктами господарювання відвантаження, реалізації (продажу) і виробництватоварів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогамнормативно-правових актів та нормативних документів;
— надання послуг,пов’язаних з будівництвом житла за кошти громадян;
— встановленнямінімального рівня надання побутових послуг населенню;
— обігу дорогоціннихметалів у сфері виробництва і реалізації ювелірних виробів та запобіганняпроникненню на ринок країни небезпечних ювелірних виробів;
— удосконалення законодавчоїбази, розмежування та посилення повноважень державних регуляторів щодо захиступрав споживачів в контексті фінансових послуг і недопущення порушень правспоживачів фінансовими установами;
— внесення змін до чинноїнормативно-правової бази стосовно посилення норм та вимог щодо доведеннянеобхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації споживачамучасниками ринку фінансових послуг;
— розроблення проектутехнічного регламенту щодо застосування екологічного маркування та декларацій;
— обігу продуктівхарчування, які виготовляються з використанням генетично модифікованихорганізмів;
Також треба розробитигалузеві критерії якості, конкурентоспроможності продукції, створити тасертифікувати відповідно до національних або міжнародних стандартів системууправління якістю та екологічного управління, розробити нормативну документаціюна сільськогосподарську та харчову продукцію, гармонізовану до вимогміжнародних та європейських стандартів [11].
3.2 Забезпечення захиступрав споживачів
Сьогоднішній станспоживчої політики в Україні не може в повній мірі задовольнити споживача, томунижчеперераховані заходи є вирішенням низки проблем, пов’язаних із захистомправ споживачів.
Перш за все, треба здійснюватипостійний контроль за станом розгляду та вирішенням питань, пов’язаних іззахистом інтересів та прав споживачів, а також посилитидержавний контроль та нагляд за ввезенням на територію України тварин, птиці, атакож продукції тваринного походження, підконтрольних державній службіветеринарної медицини, шляхом попереднього аудиту та інспектуванняпідприємств-виробників.
Другимважливим кроком є запровадження розширеного ветеринарно-санітарного контролю танагляду за програмою вибіркового ветеринарно-санітарного контролю, а також посиленняефективності діяльності регіональних координаційних рад з питань захисту правспоживачів.
Важливе значення маєрозробка і затвердження регіональної програми захисту прав споживачів, у якихтреба передбачити таки заходи:
— створення належних умовдля реалізації прав та інтересів споживачів;
— сприяння насиченнюспоживчого ринку якісною та безпечною продукцією;
— розроблення органамимісцевої влади тарифної політики у житлово-комунальній сфері відповідно доякості послуг, які надаються;
— налагодження співпраціі взаємодії органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування тагромадськими організаціями споживачів у сфері захисту прав споживачів;
— стимулюваннязапровадження сучасних концепцій формування безпечності та якості товарів,робіт і послуг;
— підтримки тавідзначення виробничо-торговельних підприємств і сфери обслуговування, якізапроваджують доброчинну по відношенню до споживача практику (конкурс, премія,спеціальне маркування та інше);
— створення мережіконсультаційних пунктів з питань захисту прав споживачів, зокрема напродовольчому та промисловому ринку;
— сприяння поширеннюсудового захисту прав та інтересів споживачів;
— поширення середнаселення, працівників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевогосамоврядування та підприємців знань з питань захисту прав споживачів;
— проведення моніторингуоцінки населенням якості продукції та послуг, що реалізуються на споживчомуринку;
— випуск регіональнихдрукованих періодичних видань і створення на місцевому телебаченні, радіопрограм з питань захисту прав споживачів;
— проведення в навчальнихзакладах конкурсів з метою поширення знань законодавства про захист правспоживачів;
— створення веб-сайтівдля інформування громадян з актуальних питань у сфері захисту прав споживачів,зокрема щодо небезпечної продукції.
Також треба вжити заходівдо підвищення рівня професійної підготовки та перепідготовки фахівців з питаньзахисту прав споживачів, створити та забезпечити функціонування системи обмінуінформацією про продукцію, що знаходиться в обігу на споживчому ринку України іне відповідає встановленим вимогам щодо її якості, з метою оперативногоінформування споживачів про таку продукцію, та забезпечити:
— Український та обласніцентри з проблем захисту прав споживачів сучасною технікою, обладнанням таметодичними матеріалами, в тому числі для визначення наявності модифікованихорганізмів у продуктах харчування.
— впровадженняекспрес-методів контролю якості та безпеки нафтопродуктів.
— залучення до проведення спільних перевірок суб’єктів господарюваннядержавних інспекторів з питань інтелектуальної власності
Крімцього, наше населення потребує проведення всеукраїнськихтематичних семінарів з проблем захисту прав споживачів та забезпеченняспоживачів доступною правовою допомогою та спеціальною освітою, можливістюнезалежного тестування товарів та послуг[11].
ВИСНОВКИ
Законодавсто про захист правспоживачів в Україні має велике значення для розвитку взаємовідносин міжспоживачами та виробниками або реалізаторами продукції та товарів, що, в свою чергу,веде до покращення економіки країни та добробуту населення.
Основним законом законавства про захистправ споживачів є Закон України „Про захист прав споживачів”,який визначає нові принципові підходи до врегулювання відносин за участюгромадян — покупців, замовників товарів, робіт та послуг. У ньому міститьсяціла система способів захисту прав громадян-споживачів. У цьому ж Законі набулоспеціального юридичного значення поняття „споживач”. Споживачем визнаєтьсягромадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чизамовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
Окрім Закону України «Прозахист прав споживачів», законодавство про захист прав споживачів складається з Цивільного кодексуУкраїни, Цивільно-процесуального, Кримінального, Кримінально- процесуального,Арбітражно-процесуального, Господарського кодексів України та інших нормативно- правових актів, що містять положенняпро захист прав споживачів.
Хоча наша країнаі має певну законодавчу базу у сфері захисту прав споживачів, проте на практиціреальні механізми захисту прав споживачів в Україні діють не повною мірою. Цепідтверджується тим, що в судах майже відсутні справи з цього приводу. Чиннезаконодавство України у галузі захисту прав споживачів, незважаючи на значніуспіхи, поки що далеке від досконалості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесіїВерховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.
2. Дудла І.О. Захист прав споживачів: Навч. Посібник.– К.: Центр учбової літератури, 2007- 448 с.
3. Закон України „Про захистправ споживачів” від 10 січня 2001 р. К: — Парламентське видавництво.
4. Цивільний кодекс Українивiд 16.01.2003 № 435-IV //
zakon.nau.ua
5. Порядок застосуванняорганами Держспоживзахисту фінансових санкцій за порушення Закону „Про державнерегулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим,алкогольними напоями та тютюновими виробами” Затверджено наказомДержспоживзахисту від 24 вересня 1996 року № 36 // http:// zakon.nau.ua
6. Закон України „Про застосуванняЕККА і ТКК при розрахунках зі споживачами в сфері торгівлі, громадського харчуваннята послуг” вiд 06.07.1995 № 265/95-ВР, остання редакцiя вiд 31.03.2005 напiдставi 2505-15 // zakon.rada.gov.ua
7. Кодексу України „Проадміністративні провопорушення” вiд 07.12.1984 № 8073-X // http:// zakon.rada.gov.ua
8. Вікторія Луцька. Як захиститися споживачу // Щотижневик «Магістраль». 2008, № 60.
9. Петрова О., Комбікова А. Деякіаспекти застосування ЗУ „Про захист прав споживачів” // Правовий тиждень. – 2008.- №26 (99)
10. Потапенко Володимир. Чи відшкодовується шкода споживачу// Юридичний журнал. – 2003. — № 6.
11. Державна цільова програма захиступрав споживачів на 2008-2011 роки // http:// zakon.rada.gov.ua