Конституційні інститутибезпосередньої демократії
Вступ
Визнаннянароду носієм суверенітету i єдиним джерелом влади в України, а такожформування демократичної правової держави вимагають активного дослідженняпроблем, пов'язаних iз функціонуванням форм безпосередньої демократії. Питанняпро вибори є актуальними в наш час, оскільки відіграють неабияку роль вполітичному житті
Демократіямає свої історичні обличчя і сьогодні, коли Україна спромагається ввійти в одинряд із Європейськими державами, які є взірцем розвитку демократичногосуспільства. Україна вже ніяк не може втілювати свою самостійність у тійдемократичній формі, які вона виборювала протягом ХХ століття. Сьогодні вонарозбудовує соціальну, правову державу, формує відкрите громадське суспільство,реформує економічні відносини у напрямку ринкових, створює політичну націю.Особливу роль у цьому процесі відіграють вибори/
Удемократичному політико державотворчому процесі інститут виборів реалізуєфункції: залучення широких народних мас до безпосередньої участі в політиці,формування вищих і місцевих органів влади, надання владних повноважень виборчиморганам і особам; легітимації і стабілізації відповідної політичної системи;активного взаємозв‘язку між громадським суспільством і державою; конкуренціїміж політичними силами, яка веде до оновлення політичної еліти, представництваінтересів соціальних груп.
Метадослідження полягає у дослідженні механізмів реалізації конституційнихінститутів безпосередньої демократії.
Поставленамета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
– проаналізувати сутність виборчого права та основних йогопринципів;
– проаналізувати порядок організації виборів, як конституційногоінституту безпосередньої демократії;
– визначити роль виборчих комісій в процесі організації тапроведення виборів;
– дослідити процес висування і реєстрації кандидатів у депутати;
– проаналізувати такий конституційний інститут безпосередньоїдемократії як референдум.
Об’єктомдослідження є існуючі в умовах України конституційні інститути безпосередньоїдемократії.
Предметомдослідження є механізми реалізації конституційних інститутів безпосередньоїдемократії.
виборчийкомісія депутат кандидат
1. Виборче право
Однимз елементів демократії є вибори до різного роду центральних і місцевихпредставницьких установ. Ці установи створюються правоздатними громадянамишляхом голосування за кандидатів, яких висувають відповідно до встановленихзаконом правил. У зарубіжних країнах існують й інші органи, що також обираютьсяабо населенням країни, або населенням суб'єктів федерації чиадміністративно-територіальних одиниць. У всіх цих випадках проводятьсязагальні, федеральні, місцеві та інші вибори, які являють собою масовіполітичні кампанії.
Вибори– це процедура обрання представників влади, коли певна група людей (виборців)висуває зі свого оточення одного або кількох членів для виконання будь-якихгромадських функцій.
Питомавага і значення виборів у політичному житті різних країн неоднакові. Так, уВеликій Британії обираються тільки нижня палата парламенту (палата громад) ймісцеві органи (ради адміністративних графств, міст-графств, муніципальних і немуніципальних міст і парафій). У Франції коло виборних органів дещо ширше. Тамобираються глава держави, дві палати парламенту і органи місцевогосамоврядування. У Болгарії шляхом всенародного голосування обираютьсяпрезидент, Великі Народні збори (спеціальний установчий орган), Народні збори(парламент), а також органи самоврядування (ради громад) і органи виконавчоївлади у громадах (кмети). Значна кількість органів і посадових осіб обираютьсяу США [7].
Протевирішальне значення має не кількість виборчих кампаній, а сутність виборів.Вибори певною мірою відбивають перебіг політичної боротьби між різнимиспільностями людей у конкретній країні, виразниками інтересів яких є політичніпартії, суспільні рухи, національні політичні асоціації тощо. У ході виборіввони мають змогу виступати з власними лозунгами й боротися за свої політичніцілі. Найбільш гострою і послідовною є виборча боротьба, в якій беруть участьсильні та впливові партії з досить високою свідомістю народних мас. При цьому увиборців з'являється справжня альтернатива вибору: голосувати за партії, які зрізними модифікаціями виступають за збереження економічного й політичногостатус-кво, або за реформістські (революційні) партії, що вимагають докоріннихзмін існуючого ладу. Революційна боротьба партій у ході виборів велася,наприклад, в Індії, Угорщині, Португалії, Польщі, Болгарії, Чехословаччині (унедавньому минулому, і в інших країнах). Там, де згадані умови відсутні, вибориперетворюються на фікцію (Куба, КНДР, В'єтнам, КНР, ОДЕ та ін.).
Вибориу переважній більшості сучасних зарубіжних держав відбивають складні процеси уполітичній системі суспільства.
Виборидержавних органів і посадових осіб громадянами (підданими) – найбільшпоширена форма безпосередньої демократії. Хоча остаточно, вони знаходять вияв вакті голосування, зміст даного інституту, як і його безпосередньо демократичнасутність, цим не вичерпуються. Вибори охоплюють цілий процес, який називаєтьсявиборчою кампанією, що починається від призначення дати виборів і включає всістадії підготовки до них: утворення виборчих округів, дільниць для голосування,складання або перевірка списків виборців, формування виборних органів,голосування та визначення його результатів. Порядок виборів, тобто системаполітичних суспільних відносин, пов'язаних з виборами, називається виборчоюсистемою, а система правових норм, якими регулюються вибори, – виборчим правом.Поряд з цим значенням термін «виборче право» має й інше, а саме: правогромадянина (підданого) обирати (право голосу, активне виборче право) і правобути обраним до державних органів, посадовою особою (пасивне виборче право).
Воб'єктивному розумінні термін «виборче право» – це сукупність правових норм,якими регулюються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі увиборах, оскарження результатів і порушень на виборах).
Яксуб’єктивне право особи (громадянина) воно поділяється на активне в пасивневиборче право. Активне виборче право – це встановлене законом право громадянинабрати участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування.Пасивне виборче право означає право балотуватись на відповідні посади, тобтоправо бути обраним. Можливість надання активного і пасивного виборчого правазумовлюється певними вимогами до потенційних учасників виборів [7].
Підпринципами виборчого права слід розуміти основоположні ідеї, які концентрують усобі соціально-політичні умови виборів і виступають як загальнообов'язковібезперечні нормативні вимоги. Принципи виборчого права закладені у природісуспільного устрою тієї чи іншої держави і виконують функціюзагальнонормативного орієнтира. Офіційно вони закріплюються, як правило, уконституціях відповідних держав і виборчих законах.
Традиційноу вітчизняному законодавстві та практиці його застосування, а також у більшостізарубіжних країн як вихідні />принципивиборчого права проголошуються загальність виборів, рівність, пряма чи непрямаучасть виборців у формуванні представницьких органів і в обранні посадовихосіб, таємне голосування.
Принципзагальності суб'єктивного виборчого права в багатьох зарубіжних країнахобмежується цензами – установленими конституцією чи виборчим законом вимогами,яким повинна відповідати фізична особа, щоб мати активне й пасивне виборчеправо. Найпоширенішими серед них є віковий ценз і ценз осілості.
Наданняпасивного виборчого права пов'язане з цілою низкою більш жорстких обмежень. Длякандидатів на виборні посади майже повсюдно встановлюється більш високийвіковий ценз (23–25 років – у нижню палату, 30–40 – у верхню). Для кандидатівна пост глави держави у США – 35 років (ст. II розд. 1), у Болгарії — 40 років(п. 2 ст. 93 Конституції). У Китаї для кандидата на посаду глави КНРвіковий ценз установлений Конституцією – 45 років. Щоб надати пасивноговиборчого права, набагато частіше застосовується ценз осілості, який маєзазвичай більш жорсткий характер. До кандидатів висуваються додаткові вимоги:забороняється обіймати визначені посаді, кандидати повинні сповідувати певнурелігію тощо. Наприклад, у ст. 56 Конституції Греції зазначено, що особи,які обіймають оплачувані посади у державних органах, Збройних Силах, в органахбезпеки, а також службовці місцевих органів управління та ін. «не можутьвисуватися кандидатами і бути обраними депутатами, якщо вони не підуть увідставку до свого висунення. Відставка вважається дійсною, коли вона викладенана письмі». Крім того, до кандидатів інколи ставляться підвищені вимоги щодо їхморальних якостей [26].
Зпринципом загальності виборчого права пов'язана проблема абсентеїзму – ухиленнявід участі в голосуванні. Вона досить гостра як в Україні, так і в багатьохзарубіжних державах: наприклад, у США та в Японії абсентеїзм нерідко перевищує50 відсотків чисельності зареєстрованих виборців. Абсентеїзм майже відсутній вІталії, де введено обов'язкове голосування (ст. 48 Конституції), вАвстралії та Австрії, де встановлені відповідно адміністративна та кримінальнавідповідальність за абсентеїзм. Це явище практично відсутнє у країнахтоталітарного політичного режиму з відомих причин (КНДР, Куба, В'єтнам, КНР,Лаос і т. ін.).
Абсентеїзмяк форму політичної поведінки виборців не можна не враховувати, оцінюючипідсумки голосування. Цілком справедливо зазначає В.В. Маклаков, щопоказник пасивного ставлення до голосування як до масової політичної кампаніїне може оцінюватися тільки негативно. Безперечно, високий рівень абсентеїзмупризводить до обрання представницьких органів меншою частиною виборногокорпусу, в той час, як обрані органи, висловлюючи волю меншості, поширюватимутьсвою владу на всіх виборців. Водночас можливий і позитивний абсентеїзм, колинеучасть у виборах є формою виявлення протесту або ставлення до запропонованихреформ чи до осіб, які обираються [4].
Принципвиборчого права випливає також із демократичної сутності суспільного ладу, томущо є одним із конкретних проявів більш загального принципу рівноправностігромадян. Рівність виборчого права означає для громадян однакову можливістьвпливати на результати виборів. Вона досягається, по-перше, наданням кожномувиборцю одного голосу і, по-друге, вимогою організації виборчих округів,однакових за кількістю жителів, щодо виборів до кожного представницького органу(палати).
Першавимога рівності на цей час реально забезпечується в усіх зарубіжних країнах. Напрактиці в деяких із них відбувається порушення принципу рівності виборчогоправа, його другої складової частини, яке передбачається виборчимзаконодавством.
Увиборчому процесі зарубіжних країн досить часто порушується рівність виборчогоправа навмисним створенням виборчих округів, які надають переваги будь-якійполітичній партії («виборча геометрія»).
Здійсненнявиборчого права може бути прямим (прямі вибори) і непрямим. Прямі виборипередбачають те, що виборець безпосередньо віддає свій голос за конкретногокандидата чи за список кандидатів. Виборці самі обирають своїх представниківабо партійний список. За сучасного періоду у більшості зарубіжних країноднопалатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів обираються прямимспособом. Непрямі вибори поділяються на посередні та багатоступеневі [11].
Підчас посередніх виборів воля виборця опосередковується спеціальною виборчоюколегією (колегія виборщиків), яка створюється тільки з цією метою. Наприклад,посереднім способом обираються президенти США і Фінляндії. Колегія виборщиківобирається прямим способом виборцями тільки для обрання президента, після чогорозпускається.
Прибагатоступеневих виборах воля виборців опосередковується не особливою, тількидля даного випадку створюваною колегією, а постійно діючою представницькоюустановою, для якої обрання іншого органу чи посадової особи є лише одним ізповноважень, що входять у його компетенцію.
Якщоволя виборців опосередковується двічі, то вибори будуть триступеневими, тричі –чотириступеневими і т. ін.
Заумов демократії прямі вибори є демократичнішими, ніж посередні табагатоступеневі, оскільки при останніх склад представницьких органів невідображає дійсного співвідношення сил між партіями, які борються.
Принциптаємного голосування покликаний забезпечити виборцеві повну свободуволевиявлення на виборах. Тому конституції всіх без винятку зарубіжних країнпроголошують цей принцип.2. Виборча система
Залежновід способу визначення результатів голосування виборчі системи поділяють намажоритарні та пропорційні.
Виборчісистеми, в основу визначення результатів голосування яких покладено принципбільшості, називаються мажоритарними. За правилами мажоритарної виборчоїсистеми обраним по виборчому округу вважається той кандидат (чи списоккандидатів), який дістав установлену більшість голосів. Розрізняють триосновних різновиди мажоритарної системи: абсолютної, відносної такваліфікованої більшості.
Відповіднодо мажоритарної системи абсолютної більшості для обрання особи необхіднаабсолютна більшість поданих по округу голосів (50% +1). Інші громадяни своїхпредставників у парламенті не матимуть. Другий недолік цієї системи полягає утому, що вона вигідна лише для великих партій. Третій недолік – у тому, що вонане результативна. Якщо жоден кандидат не одержить абсолютної більшості голосівабо кілька кандидатів наберуть однакову їх кількість, то питання про те, якийдепутат матиме мандат, не вирішиться. Щоб уникнути цього та зробити системурезультативною, вдаються до різних способів. Одним із них є перебалотування. Зчисла кандидатів, які раніше балотувалися, до нового бюлетеня вносять прізвищадвох із них, що набрали найбільшу кількість голосів. Обраним вважатиметьсякандидат, який дістав при перебалотуванні абсолютну кількість голосів. Якщо нітой, ні інший кандидат не одержав цієї кількості або обидва набрали однаковукількість голосів, то питання про обрання вирішується жеребкуванням або обранимвважається кандидат, старший за віком [12].
Інколипроводять другий, третій і т.д. тури голосування, допускаючи блокуваннякандидатів і списків до того часу, поки результати виборів не визначаться. Удеяких країнах у другому турі результати визначають за мажоритарною системоювідносної більшості. Такий порядок існує при виборах президента у Франції,Болгарії, Польщі, а також під час виборів депутатів до Національних зборівВ'єтнаму, Народних зборів усіх ступенів у Китаї та ін.
Замажоритарною системою відносної більшості (вона ще менш демократична) обранимвважається той кандидат (чи список кандидатів), який набрав голосів більше, ніжкожний окремо, якщо навіть ця більшість була менша за половину. Мажоритарнасистема відносної більшості завжди результативна, тому що хто-не-будь ізкандидатів завжди одержить відносну більшість. Якщо кілька кандидатів набралиоднакову кількість голосів, то питання щодо обрання вирішується жеребкуваннямабо у порядку старшинства. Коли у країні діє дана система, парламент звичайномає усталену більшість, що забезпечує стабільність уряду. Але ця стабільністьштучна, що відкрито спотворює волю виборців. Мажоритарна система відносноїбільшості поширена в США, Великобританії, Індії та інших країнах [26].
Звичайно,за мажоритарною системою відносної більшості вибори проводяться по округах.Якщо в окрузі було висунуто тільки одного кандидата, то голосування взагалі непроводиться, оскільки для його обрання досить одного голосу (кандидат можепроголосувати сам за себе).
Якщож вибори проводяться згідно з цією системою по полі-номінальних округах, тоголосування ще більше заходить у суперечність з його результатами.
Сутністьмажоритарної системи кваліфікованої більшості полягає у тому, що при визначеннірезультатів голосування обраним вважається кандидат, який набрав таку кількістьголосів від виборчого корпусу округу, яка водночас перевершує кількість голосівкандидата будь-якої іншої партії і наперед установлену чисельність або дорівнюєїй (наприклад, 3/5, 2/3, 40%, 30% тощо). У даному випадку більшість можнаназвати абсолютно кваліфікованою (понад половину) і відносно кваліфікованою (40%,35%).
Більшпрогресивною та демократичною є пропорційна система. Вона застосовується підчас формування парламентів у багатьох країнах: Португалії, Фінляндії,Швейцарії, Швеції, Італії, Австралії, Австрії, Норвегії, Бельгії, Болгарії таін.
Зацією системою мандати по кожному виборчому округу розподіляються відповідно(пропорційно) до кількості голосів, поданих за кожний список. Вибори, щопроводяться за пропорційною системою, є суто партійними. Кожна партія висуваєсвій список кандидатів на виборні посади. Виборець голосує за список своєїпартії цілком, хоча у деяких випадках йому надається можливість виявити своєставлення до кандидатів у самому списку. За пропорційною системоюпередбачається створення великих округів, від кожного з яких обираються кількадепутатів. Що більші округи, то виразніше виявляються переваги пропорціоналізму[14].
Пропорційнийрозподіл місць може здійснюватися як на основі методу виборчої квоти (виборчогометра), що являє собою частку від ділення кількості поданих голосів на числоналежних для конкретного округу мандатів, так і на основі інших методів. Квотаможе визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому.
Найпростішийспосіб визначення квоти – ділення загального числа поданих по конкретномуокругу голосів на кількість мандатів, що підлягають розподілу.
Розподілмандатів між партіями в окрузі здійснюється діленням кількості одержаних нимиголосів на квоту. Скільки разів квота вміститься у кількості одержаних партієюголосів, стільки мандатів і отримає остання. Решта мандатів передаєтьсяпартіям, що мають найбільшу кількість голосів, яка утворилася після першогоділення – «метод найбільшої остачі». Застосовуються також інші методи.
Розподілмандатів внутрішньопартійного списку відбувається за двома правилами. Перше – цеправило «зв'язаних («жорстких») списків». Сутність його полягає у тому, щопорядок розташування кандидатів у списку визначається самою партією. Виборецьголосує за весь список. Якщо партія набрала одну квоту або дві, то обранимивважаються, відповідно, перший за списком кандидат або перший і другий.Кандидати, що опинилися в кінці списку, мають дуже мало шансів на обрання [27].
Другеправило – правило «вільних («гнучких») списків» – ліквідує цей недолік. Вононадає виборцю можливості виявити своє ставлення до кандидатів, проставившипроти їх прізвищ цифрами (чи в інший спосіб) свої преференції, тобто позначити,кого він бажає бачити обраним у першу чергу, у другу тощо. Це правило діє уШвеції, Швейцарії, Італії та інших країнах.
Як замажоритарною, так і за пропорційною системою ряд зарубіжних країн застосовуєпанашанування, тобто надання виборцю права голосувати за кандидатів різнихпартійних списків. Тут виборцю надається кілька голосів відповідно до кількостівакансій, що підлягають заміщенню. Панашанування створює умови для різного родузалаштункових махінацій.
Іншимспособом порушення пропорційності в деяких країнах (наприклад, Швеції,Швейцарії, Німеччині, Чехії, Ізраїлі тощо) є запровадження «загороджувальногопункту». Це така вимога, згідно з якою у розподілі мандатів за пропорційноювиборчою системою участь беруть тільки ті політичні партії, які набрали установленузаконом кількість голосів, наприклад, не менш як п'ять відсотків голосів уНімеччині, три – у Чехії і т. ін. Пропорційна виборча система можезастосовуватися разом із мажоритарною. Такі виборчі системи називаютьсязмішаними.3. Організація і порядокпроведення виборів
Народнідепутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного іпрямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад ВерховноїРади України визначається Конституцією України. Вибори депутатів здійснюютьсяна засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатномузагальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутативід політичних партій, виборчих блоків політичних партій. У розподілі мандатівдепутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумкамиголосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосіввиборців, що взяли участь у голосуванні.
Виборидепутатів є загальними. Право голосу на виборах депутатів мають громадяниУкраїни, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Підставоюреалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списківвиборців на виборчій дільниці [15].
Документом,який підтверджує особу та громадянство України виборця на виборах депутатів, є:паспорт громадянина України; тимчасове посвідчення громадянина України;військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби); картка(довідка) установи виконання покарань і слідчого ізолятора, що повинна містити:прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство,фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, якіперебувають в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах); паспортгромадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовийпаспорт; посвідчення особи моряка.
Виборидепутатів є вільними. Громадянам України забезпечуються умови для вільногоформування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
Депутатомможе бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцятиодного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'ятироків.
Виборчийпроцес включає такі етапи:
– складання тауточнення списків виборців;
– утвореннявиборчих округів;
– утвореннявиборчих дільниць;
– утвореннявиборчих комісій;
– висування тареєстрація кандидатів у депутати;
– проведенняпередвиборної агітації;
– голосування;
– підрахунокголосів виборців та встановлення підсумків голосування;
– встановлення результатіввиборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;
– припиненнядіяльності виборчих комісій [2].
Виборчийпроцес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюдненняЦентральною виборчою комісією результатів виборів депутатів. Суб'єктомвиборчого процесу є: виборець; виборча комісія, утворена відповідно Закону «Провибори народних депутатів України» або Закону України «Про Центральну виборчукомісію»; партія (блок), що висунула кандидатів у депутати; кандидат удепутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом; офіційнийспостерігач від партії (блоку) – суб'єкта виборчого процесу. У Законі такожвизначаються види виборів депутатів, порядок і строки їх призначення. Виборидепутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними та проміжними. Черговівибори депутатів проводяться у зв'язку з закінченням конституційного строкуповноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їхпризначення. Позачергові вибори депутатів призначає Президент України в порядку,встановленому Конституцією України.
Виборидепутатів проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчомуокрузі, який включає в себе всю територію України та закордонний виборчийокруг. Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – регіони)встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їхадміністративно-територіального устрою. Територіальні виборчі округиутворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць, виходячи зкількості виборчих дільниць, які були утворені під час попередніх черговихвиборів Президента України або народних депутатів України. Територіальнийвиборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст. На територіївеликих міст може бути утворено більше ніж один територіальний виборчий округ.Не допускається включення до одного територіального виборчого округу частинтериторії двох чи більше регіонів [24].
Дляпідготовки організації і проведення голосування та підрахунку голосів виборцівутворюються виборчі дільниці. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальноюабо закордонною. Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від двадцятиосіб до двох тисяч п'ятисот осіб. Якщо на відповідній території, у відповідномузакладі чи установі налічується менше або більше від зазначених меж чисельностівиборців і їх (або їх надлишок) неможливо віднести до іншої виборчої дільниціабо неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на цій території, увідповідному закладі чи установі, виборча дільниця може бути утворена з меншоюабо більшою від відповідних граничних значень чисельністю виборців. Виборчідільниці утворюються не пізніш як за п'ятдесят днів до дня виборів. Відповіднодо законодавства в Україні можуть створюватися звичайні та спеціальні виборчідільниці.
Звичайнівиборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їхпроживання [11].
Спеціальнівиборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах,які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України,на полярних станціях України, в установах виконання покарань і слідчихізоляторах та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженимиможливостями пересування. Спеціальні виборчі дільниці утворюються таким чином,щоб виборці могли проголосувати, не порушуючи режиму перебування в закладі(установі). Не допускається утворення однієї виборчої дільниці для двох і більшезакладів чи установ.
Системувиборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів,становлять: Центральна виборча комісія; окружні виборчі комісії; дільничнівиборчі комісії.
Повноваженнявиборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів депутатів здійснюються:
– Центральноївиборчої комісії – на всій території України та у закордонному виборчомуокрузі;
– окружної виборчоїкомісії – у межах територіального виборчого округу;
– дільничноївиборчої комісії – у межах виборчої дільниці.
Виборчікомісії є спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовуватипідготовку та проведення виборів депутатів і забезпечувати додержання таоднакове застосування законодавства України про вибори депутатів. СтатусЦентральної виборчої комісії визначається Конституцією України, Законом України«Про Центральну виборчу комісію», цим та іншими законами України. Центральнавиборча комісія очолює систему виборчих комісій, які організовують підготовку іпроведення виборів депутатів, і є комісією вищого рівня щодо всіх окружних тадільничних виборчих комісій. Окружна виборча комісія є юридичною особою.Окружна виборча комісія є комісією вищого рівня щодо всіх дільничних виборчихкомісій в межах відповідного територіального виборчого округу з питань виборівдепутатів [12].
Дільничнавиборча комісія не є юридичною особою. Дільнична виборча комісія є суб'єктомвідповідного виборчого процесу, має право звертатися в межах своїх повноваженьдо органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також допідприємств, закладів, установ та організацій, їх посадових та службових осіб.Дільнична виборча комісія має власну печатку, зразок якої затверджуєтьсяЦентральною виборчою комісією.
ПовноваженняЦентральної виборчої комісії щодо підготовки та проведення виборів депутатіввизначаються цим Законом, Законом України «Про Центральну виборчу комісію» таіншими законами України. Серед повноважень, визначених Законом України «ПроЦентральну виборчу комісію», Центральна виборча комісія:
– здійснює контрольза додержанням і однаковим застосуванням законодавства про вибори депутатіввиборцями, окружними і дільничними виборчими комісіями та їх членами, органамивиконавчої влади та органами місцевого самоврядування, посадовими і службовимиособами цих органів, підприємствами, закладами, установами, організаціями та їхпосадовими особами, засобами масової інформації, їх власниками, посадовимиособами та творчими працівниками, кандидатами у депутати, партіями (блоками),їх представниками та уповноваженими особами, офіційними спостерігачами, іншимиоб'єднаннями громадян;
– здійснюєорганізаційно-методичне забезпечення діяльності виборчих комісій;
– організуєнавчання голів, заступників голів та секретарів окружних комісій;
– скликає у разінеобхідності за власною ініціативою засідання виборчої комісії нижчого рівня;
– встановлює нормиі перелік обладнання, інвентарю для приміщень виборчої комісії та приміщень дляголосування, а також види послуг, робіт, що можуть надаватися виборчимкомісіям;
– припиняє рух коштівна рахунках окружних виборчих комісій в установах банків після закінченнястроку повноважень цих комісій або в разі порушення ними кошторисно-фінансовоїдисципліни; приймає рішення про перерахування залишків коштів на рахунокЦентральної виборчої комісії;
– забезпечуєвиготовлення інформаційних плакатів партій (блоків) – суб'єктів виборчогопроцесу;
– забезпечуєцентралізоване виготовлення та облік бланків відкріпного посвідчення на правоголосу на виборах депутатів та передає їх окружним виборчим комісіям;
– затверджує формута текст виборчого бюлетеня з виборів депутатів; забезпечує централізованевиготовлення у необхідній кількості та облік виборчих бюлетенів та передає їхокружним виборчим комісіям, тощо.
Виборчакомісія є колегіальним органом. Основною формою роботи виборчої комісії єзасідання, яке скликається головою комісії, в разі його відсутності – заступникомголови, а в разі відсутності голови та його заступника – секретарем комісії.
Дляпідготовки проведення голосування виборців до 1 жовтня року, який передує рокупроведення чергових виборів народних депутатів України, складаються загальнісписки виборців за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією. Дляскладання та уточнення загальних списків виборців, які проживають на території кожногосела, селища, міста та району у містах Києві та Севастополі, районними,районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчимиорганами міських рад (міст республіканського в Автономній Республіці Крим,обласного значення) утворюються робочі групи обліку виборців на період з 1серпня року, що передує року проведення чергових виборів, до дня проведеннячергових виборів включно [7].
Виборець,який не раніше ніж за тридцять днів до дня виборів вибуває з населеного пункту,де він включений до списку виборців на звичайній виборчій дільниці, абоповертається з-за кордону в Україну, може звернутися до дільничної виборчоїкомісії з письмовою заявою з проханням видати йому відкріпне посвідчення направо голосу на виборах депутатів (далі – відкріпне посвідчення) та виключитийого зі списку виборців. У заяві зазначаються причина, з якої він не можепроголосувати за місцем свого проживання, та номер територіального виборчогоокругу або закордонний виборчий округ, в якому він має намір проголосувати удень виборів. Така заява може бути подана виборцем не пізніше 20 годиниостанньої п'ятниці перед днем голосування.
Витратина підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахуноккоштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведеннявиборів депутатів, та коштів виборчих фондів партій (блоків), кандидатів удепутати від яких зареєстровано Центральною виборчою комісією. Партія (блок),кандидатів у депутати від якої зареєстровано Центральною виборчою комісією, дляфінансування своєї передвиборної агітації зобов'язана утворити свій виборчийфонд. Фінансування передвиборних агітаційних заходів чи матеріалів з джерел, непередбачених законодавством забороняється.
Фінансовезабезпечення підготовки і проведення виборів депутатів за рахунок коштівДержавного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборівдепутатів, здійснюється Центральною виборчою комісією, яка є головнимрозпорядником цих коштів. Обсяг коштів для підготовки і проведення виборів депутатівза поданням Центральної виборчої комісії передбачається окремим рядком у законіпро Державний бюджет України [27].
ГромадянинУкраїни, який має право бути обраним депутатом, може дати згоду балотуватисякандидатом у депутати від партії (блоку). Висування кандидатів у депутатирозпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто днів додня виборів. Виборчий блок може бути утворено двома і більше партіями, напідставі рішень з'їзду (зборів, конференції) кожної з цих партій. Таке рішенняпідписується керівником партії та скріплюється печаткою партії. З'їзди (збори,конференції) партій, які приймають рішення про утворення виборчого блоку,можуть відбутися в будь-який час до закінчення терміну висування кандидатів удепутати. Керівники або представники партій, яким надано з'їздами (зборами,конференціями) повноваження щодо утворення виборчого блоку, укладають угоду проутворення виборчого блоку, яка підписується ними і скріплюється печаткамипартій, що утворили блок.
Кількістькандидатів у депутати, що висуваються партією (блоком), не може перевищуватикількості депутатів, яка становить конституційний склад Верховної Ради України,визначений Конституцією України, та не може бути меншою від вісімнадцяти осіб.Партія (блок) може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієїпартії (членом партії, яка входить до блоку), або позапартійну особу, яка маєправо бути обраною депутатом. Партія, яка входить до виборчого блоку, не можесамостійно висувати кандидатів у депутати чи входити до складу іншого виборчогоблоку. Висування кандидатів у депутати партією здійснюється на її з'їзді(зборах, конференції), а блоком – на міжпартійному з'їзді (зборах, конференції)партій, що входять до блоку. У з'їзді (зборах, конференції), на якомуздійснюється висування кандидатів у депутати, повинно брати участь не менше 200делегатів. Висування кандидатів у депутати здійснюється у вигляді виборчогосписку кандидатів у депутати від партії (блоку) за формою, затвердженоюЦентральною виборчою комісією. Усі кандидати у депутати, висунуті партією(блоком), включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку). Черговістькандидатів у списку визначається на з'їзді (зборах, конференції). Особа можебути включена до виборчого списку лише однієї партії (одного блоку). Грошовазастава становить дві тисячі мінімальних розмірів заробітної плати і вноситьсяпартією (блоком) у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральноївиборчої комісії. У разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення провідмову в реєстрації усіх кандидатів у депутати внесена грошова застава уп'ятиденний строк після прийняття відповідного рішення перераховується нарахунок партії (блоку) [2].
Кандидатиу депутати, включені до виборчого списку партії (блоку), реєструютьсяЦентральною виборчою комісією. Подання документів до Центральної виборчоїкомісії для реєстрації кандидатів у депутати закінчується за вісімдесят п'ятьднів до дня виборів. Особа, включена партією (блоком) до виборчого спискукандидатів у депутати, яка на день подання заяви партії (блоку) про реєстраціюкандидатів у депутати до Центральної виборчої комісії не подала заяви про згодубалотуватися кандидатом у депутати від цієї партії (блоку), вважаєтьсявиключеною з виборчого списку партії (блоку) з дня подання заяви партії(блоку). Заява такої особи про згоду балотуватися, подана після подання партією(блоком) зазначеної заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, не приймається.Особа, включена партією (блоком) до виборчого списку кандидатів у депутати, маєправо до дня реєстрації відкликати свою заяву про згоду балотуватися кандидатому депутати. З моменту отримання Центральною виборчою комісією заяви провідкликання згоди балотуватися кандидатом у депутати така особа вважаєтьсявиключеною із виборчого списку партії (блоку). Про отримання такої заявиЦентральна виборча комісія письмово повідомляє партію (блок) не пізніш якнаступного дня після дня отримання заяви. Повторна заява особи про її згодубалотуватися від партії (блоку) не приймається [12].
Партія(блок), кандидати у депутати мають право розпочати свою передвиборну агітацію змоменту прийняття Центральною виборчою комісією рішення про реєстраціюкандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку).Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днемвиборів. Передвиборна агітація напередодні дня виборів та в день виборівзабороняється. У цей же час забороняються проведення масових акцій (зборів,мітингів, походів, демонстрацій, пікетів) від імені партії (блоку) – суб'єктавиборчого процесу, розповсюдження агітаційних матеріалів, а також публічніоголошення про підтримку партією (блоком) чи окремими кандидатами у депутатипроведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів тателепередач чи інших публічних заходів.
Передвиборнаагітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборцівголосувати за або проти певного суб'єкта виборчого процесу. Передвиборнаагітація може проводитися у таких формах:
– проведення зборівгромадян, інших зустрічей з виборцями;
– проведеннямітингів, походів, демонстрацій, пікетів;
– проведенняпублічних дебатів, дискусій, «круглих столів», прес-конференцій стосовноположень передвиборних програм та політичної діяльності партій (блоків) – суб'єктіввиборчого процесу чи кандидатів у депутати;
– оприлюднення вдрукованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформаціїполітичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо – тавідеокліпів, інших публікацій та повідомлень;
– розповсюдженнявиборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чидрукованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації, тощо [27].
Голосуваннявиборців на виборах депутатів здійснюється за допомогою виборчого бюлетеня звиборів народних депутатів України (далі – виборчий бюлетень). Форма і текствиборчого бюлетеня затверджуються Центральною виборчою комісією не пізніш як затридцять два дні до дня виборів. Виборчі бюлетені повинні бути однаковими зарозміром, кольором та змістом. Ступінь захисту виборчого бюлетенявстановлюється Центральною виборчою комісією. Виборчий бюлетень містить назвута дату виборів депутатів, номер територіального виборчого округу абопозначення закордонного виборчого округу, номер виборчої дільниці, а такожпозначення місця для печатки дільничної виборчої комісії, прізвища та підписучлена дільничної виборчої комісії, який видаватиме виборчий бюлетень. Текствиборчого бюлетеня викладається державною мовою і повинен бути розміщений наодному аркуші та лише з одного боку [2].
Окружнавиборча комісія приймає виборчі бюлетені від уповноваженого члена Центральноївиборчої комісії або представника секретаріату Центральної виборчої комісії,уповноваженого рішенням Центральної виборчої комісії, на своєму засіданні нераніш як за сім днів до дня виборів. Окружна виборча комісія складає у трьохпримірниках протокол про прийняття виборчих бюлетенів.
Голосуванняпроводиться в день виборів з сьомої до двадцять другої години без перерви. Назакордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часомкраїни, де утворені ці дільниці. Організація проведення голосування тапідтримання у приміщенні для голосування належного порядку, забезпеченнятаємності волевиявлення виборців під час голосування покладаються на дільничну виборчукомісію. У разі вчинення правопорушень, за які законом встановленавідповідальність, голова або заступник голови дільничної виборчої комісії маютьправо запросити у приміщення для голосування працівника органів внутрішніхсправ, який повинен вивести порушника із приміщення для голосування і післяцього вжити до нього передбачених законом заходів, після чого працівник органіввнутрішніх справ залишає приміщення для голосування. Перебування працівниківорганів внутрішніх справ у приміщенні для голосування в інших випадкахзабороняється [15].
Припроведенні голосування на виборчій дільниці два члени дільничної виборчоїкомісії надають виборцю можливість проголосувати: один член дільничної виборчоїкомісії за умови пред'явлення відповідного документа та наявності виборця усписку виборців на відповідній виборчій дільниці надає виборцю список дляпідпису; другий член дільничної виборчої комісії вписує своє прізвище ірозписується у визначеному місці на виборчому бюлетені і контрольному талонівиборчого бюлетеня, проставляє на контрольному талоні у позначеному місціномер, за яким виборця внесено до списку виборців на дільниці. Виборецьрозписується за отримання виборчого бюлетеня у списку виборців та навизначеному місці на контрольному талоні виборчого бюлетеня. Після цього членвиборчої комісії відокремлює від виборчого бюлетеня контрольний талон та видаєвиборцю виборчий бюлетень для голосування. Контрольний талон виборчого бюлетенязберігається у члена комісії, який видав виборчий бюлетень. При цьому робити навиборчих бюлетенях будь-які інші позначки забороняється. Виборець можеперебувати у приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного дляголосування. Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні длятаємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняєтьсяприсутність у кабіні для таємного голосування інших осіб. Виборець, якийвнаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, маєправо з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатисядопомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати,уповноваженої особи партії (блоку), офіційного спостерігача. Виборець не маєправа передавати свій виборчий бюлетень іншим особам. У виборчому бюлетенівиборець робить одну позначку «плюс» («+») або іншу, що засвідчує йоговолевиявлення, у квадраті проти назви партії (блоку), за кандидатів у депутативід якої (якого) він голосує. Виборець може голосувати за кандидатів у депутатилише від однієї партії (блоку) або не підтримати кандидатів у депутати віджодної партії (блоку). У разі не підтримання кандидатів у депутати від жодноїпартії (блоку) виборець робить позначку «плюс» («+») або іншу, що засвідчуєйого волевиявлення, у квадраті проти слів «Не підтримую кандидатів від жодноїполітичної партії, виборчого блоку політичних партій» [2].
Виборецьособисто опускає заповнений виборчий бюлетень до виборчої скриньки. Виборець,який через фізичні вади не може самостійно опустити виборчий бюлетень довиборчої скриньки, має право з відома голови або іншого члена дільничноївиборчої комісії доручити зробити це у своїй присутності іншій особі, крімчлена виборчої комісії, кандидата у депутати, уповноваженої особи партії(блоку), офіційного спостерігача. О двадцять другій годині голова дільничноївиборчої комісії оголошує про закінчення голосування, після чого мають правопроголосувати лише виборці, які знаходяться в приміщенні для голосування.
Післязакінчення процедури голосування та проведення усіх необхідних процедурвідбувається підрахунок в результаті якого виявляється кількість голосівнабраних тією чи іншою партії. Окрім бюлетенів заповнених та використанихналежним чином у виборчих скриньках можуть бути бюлетені, які можуть бутивизнані недійсними.
Недійснимвважається виборчий бюлетень:
– на якому незазначено прізвище та (або) відсутній підпис члена дільничної виборчої комісії,який його видав, або наявний підпис особи, яка не видавала виборчі бюлетені націй виборчій дільниці;
– якщо зробленобільш як одну позначку проти назв партій (блоків);
– якщо непоставлено жодної позначки;
– якщо невідокремлено контрольний талон виборчого бюлетеня;
– якщо неможливо зінших причин встановити зміст волевиявлення виборця.
Припідрахунку виборчих бюлетенів визначений виборчою комісією член комісії рахуєвиборчі бюлетені вголос. Інші члени комісії спостерігають за підрахунком. Припідрахунку виборчих бюлетенів забороняється поділ комісії на кілька груп, кожназ яких підраховує частину бюлетенів.
Дільничнавиборча комісія на своєму засіданні складає протокол про підрахунок голосіввиборців на виборчій дільниці. Центральна виборча комісія не пізніш як нап'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднюєрезультати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їхпрізвища, імені, по батькові, року народження, освіти, посади (заняття), місцяроботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.4. Референдум і народназаконодавча ініціатива
ЗаконУкраїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосуваннязаконів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевогозначення (ст. 1). Термін «референдум» у перекладі з латині означає «те, щомає бути повідомлене». На відміну від виборів референдум не є універсальнимінститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не застосовувався(Нідерланди) або застосовувався в одиничних випадках (Велика Британія,Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання.
Референдум– це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальнихпроблем загальнонаціонального і місцевого значення.
Узаконодавстві і філософській доктрині права термін «референдум» тлумачитьсяпо-різному. В нормативних актах застосовуються терміни «референдум» (Україна,Росія, Білорусь, Молдова, Італія, Іспанія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі,Еквадор, Коста-Ріка) [26].
ВУкраїні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори.Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). У конституціях іншихкраїн виділення спеціальних глав або розділів трапляються рідко. Детальнарегламентація – це предмет законодавчого регулювання. В Україні діє Закон «Провсеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Референдумиможна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична силарішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення;предмет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведенняреферендуму. Так, за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Провсеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а)всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим; в) місцевіреферендуми [1].
Заправовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні таконсультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативногореферендуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими длявиконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-якимдержавним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бутизмінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидомімперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає втому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуваєчинності та найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладомтакого референдуму є конституційний референдум, який може проводитисявідповідно до ст. 156 Конституції України.
Згідноіз законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливихпитань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчогоопитування (консультативного референдуму) розглядаються і враховуються приприйнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи наформально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючусилу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховуєрезультати консультативних референдумів. Водночас В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренкоправильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського референдумуз опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадськоїдумки є соціологічним, а не правовим явищем. Тому поширення на дорадчіопитування процесуальних вимог є недоцільним. Вразливою ознакою консультативнихреферендумів є необов'язковість їхніх рішень та невизначеність питань, що наних виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення такихреферендумів, так само як і їхні результати. За підставами проведенняреферендуми можуть бути обов'язковими та факультативними. Обов'язковийреферендум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимогоюзаконодавства. Так, Конституція України визначає проведення обов'язковоговсеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України(ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону(ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що вінгарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питаннясуспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у форміголосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законівшляхом всенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільшактуальних питань державотворення [15].
Зачасом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим абопіслязаконодавчим. Дозаконодавчі референдуми, як правило, мають консультативнийхарактер і проводяться для визначення ставлення громадян до рішення, яке маєбути прийняте відповідним державним органом. Післязаконодавчі референдумиспрямовані на надання відповідної юридичної сили рішенням парламенту. Прикладомтакого референдуму був всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p., на якомубуло підтверджено законність і надано найвищої юридичної сили Акту проголошеннянезалежності України, прийнятому 24 серпня 1991 р. Верховною РадоюУкраїнської РСР.
Засуб'єктами ініціювання референдуми поділяють на ініціативні та імперативні.Ініціативні референдуми призначаються парламентом та Президентом України, аімперативні – на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян, наділених виборчимправом. Проведення ініціативних референдумів може бути скасованим тим органом,що його ініціював, а проведення імперативних референдумів є обов'язковим.
Запредметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцевіреферендуми); законодавчі (п. 2 ст. З закону); з питань зміни територіїУкраїни (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»); з питань довіри (недовіри)Верховній Раді України та Президенту України (ст. 13 Закону «Провсеукраїнський та місцеві референдуми»).
Наконституційному референдумі обговорюються проекти нового Основного Закону абопропозиції з часткової зміни чинної Конституції. Законодавчий референдумпроводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референдумів зміжнародно-правових питань є проблеми входження країни до відповіднихміждержавних структур, співтовариств. На адміністративні референдуми виносятьсяпитання управлінського характеру. Зокрема, це можуть бути питання про змінуадміністративно-територіального поділу. З погляду юридичної сили рішення, щоприйняті шляхом голосування на референдумі, мають різні юридичні наслідки [14].
Будь-якакласифікація суспільних явищ є умовною. Наведена вище класифікація референдумівза різними ознаками дає можливість усвідомити багатогранність такогосоціального явища, як референдум, однією з провідних форм безпосередньоїдемократії.
ВУкраїні референдуми є порівняно новою формою безпосередньої демократії.Всеукраїнський референдум передбачає голосування всіх громадян України знайважливіших питань загальнодержавного значення. Його результати маютьімперативний характер на всій території України.
Правона участь у референдумі – це природне право особи. Не випадково в частиніпершій ст. 21 Загальної декларації прав людини проголошується, що кожналюдина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо абочерез вільно обраних представників. Здійснення влади народом визначається вКонституції України як народне волевиявлення. Причому за своїм змістом вономоже стосуватися будь-яких сторін життя народу: соціально-економічного,політичного, культурного. Конституція України встановлює (ст. 69), Щонародне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші формибезпосередньої демократії. В даній статті не дається вичерпного переліку цихформ безпосередньої демократії, а лише закріплюються її пріоритет, провідніформи (вибори, референдум) та припускається можливість здійснення народноговолевиявлення й через інші форми безпосередньої демократії.
Учасникивсеукраїнського референдуму визначені правовими нормами. Ці норми регламентуютьїх правосуб'єктність на кожній стадії підготовки і проведення такогореферендуму. Кожній стадії відповідає особливе коло суб'єктів всеукраїнськогореферендуму. Суб'єктів всеукраїнського референдуму поділяють на такі категорії:а) суб'єкти, які спрямовані ініціювати такий референдум; б) суб'єкти, щонаділені правом призначати всеукраїнський референдум; в) суб'єкти, наділеніправом підготовки і проведення такого референдуму; г) суб'єкти, що мають правоучасті у голосуванні на всеукраїнському референдумі [27].
Суб'єктами,що мають право вимагати проведення всеукраїнського референдуму, є: а) громадяниУкраїни, які наділені правом голосу, в кількості не менш як три мільйони; б)народні депутати України в кількості не менше половини конституційного складуВерховної Ради України, а в разі ініціювання конституційного референдуму чиреферендуму з питань довіри (недовіри) парламенту України та Президенту України– не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради та ПрезидентУкраїни, якщо предметом всеукраїнського референдуму є законопроекти провнесення змін до першого, третього і тринадцятого розділів Основного Закону.Щодо всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України (ст. 73Конституції України) Основний Закон, на жаль, не визначає суб'єктів йогоініціювання. Не визначені й суб'єкти ініціювання консультативних референдумів(дорадчих опитувань громадян України), що передбачено главою 6 Закону «Провсеукраїнський та місцеві референдуми». Ця проблема має бути розв'язана вновому законодавстві про референдум.
Призначення(проголошення) всеукраїнського референдуму передбачає прийняття відповідногонормативно-правового акта, в якому визначаються дата проведення всеукраїнськогореферендуму, назва закону чи рішення та зміст питання, що виноситься нареферендум. Верховна Рада України призначає референдум шляхом прийняттяпостанови, а Президент України – шляхом прийняття указу. Так, Президент Україниприйняв Указ №65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народноюініціативою» від 15 січня 2000 р.
Досуб'єктів організації та проведення всеукраїнського референдуму належать:система виборчих комісій (Центральна виборча комісія та територіальні виборчікомісії з всеукраїнського референдуму) і суб'єкти, на яких покладаєтьсяобов'язок сприяти вищезазначеним комісіям з референдуму у виконанні їхніхповноважень. До них відносять державні і громадські органи, підприємства,установи, організації, службових осіб. Особливими учасниками всеукраїнськогореферендуму є суб'єкти, які наділені правом агітації щодо ініціюваннявсеукраїнського референдуму та його предмета. До них належать громадяниУкраїни, політичні партії, громадські організації, масові рухи та трудовіколективи, яким згідно зі ст. 8 Закону «Про всеукраїнський та місцевийреферендуми» надається право безперешкодної агітації за (проти) пропозицію прооголошення всеукраїнського референдуму, за (проти) прийняття рішення винесенняна всеукраїнський референдум відповідного питання [7].
Суб'єктами,що наділені правом участі у голосуванні на всеукраїнському референдумі, єгромадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Отже, таке правовизнається не за всіма особами, які проживають на території України (наприклад,іноземці, особи без громадянства) на день проведення референдумів, а лише загромадянами.
Правогромадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах включає в себене тільки право голосування, а й право ініціативи у збиранні підписів підвимогою про проведення всеукраїнського референдуму; право громадян наознайомлення зі списками виборців і право на оскарження у зв'язку знеточностями або помилками у списку громадян, які мають брати участь уреферендумі (статті 33, 34 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»).
Предметомвсеукраїнського референдуму може бути затвердження Конституції України, її окремихположень та внесення до неї змін і доповнень; прийняття, зміна чи скасуваннязаконів України або окремих положень; прийняття рішень, які визначають основнийзміст Конституції України, законів України та інших правових актів. Навсеукраїнський референдум можуть виноситися питання, які згідно з Конституцієюналежать до відання України, тобто питання загальнодержавного значення.Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території(ст. 73 Конституції). Це положення закріплено в Конституції України зметою упередження винесення на місцеві референдуми питань загальнодержавного ізагальнонаціонального значення, до яких, безумовно, належить питання про змінутериторії держави. Тому проведення місцевих референдумів з питань мови, громадянства,території не матиме юридичних наслідків, оскільки ці питаннязагальнодержавного, а не місцевого рівня [12].
Використанняреферендуму як форми безпосереднього волевиявлення народу, населення окремихадміністративно-територіальних одиниць має бути зваженим. Органи державноївлади не повинні виносити як на всеукраїнський, так і на місцеві референдумипитання, для вирішення яких потрібні професійні знання, досвід та іншіпередбачені законом підстави. Виходячи з цього ст. 74 Конституції Українивстановлює, що референдум не допускається щодо законопроектів з питаньподатків, бюджету та амністії.
Навсеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавствомУкраїни до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування;про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодоохорони громадського порядку, захисту здоров я та безпеки громадян; питання,пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать докомпетенції парламенту України, Президента та Кабінету Міністрів України.
Громадяниберуть участь у всеукраїнських та місцевих референдумах на рівних засадах.Кожний громадянин має один голос. Референдум є прямим: громадяни беруть у ньомуучасть безпосередньо. Голосування під час референдуму є таємним: контроль заволевиявленням громадян не допускається. Громадянам, політичним партіям,громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається правопроводити агітацію за пропозицію про оголошення референдуму, а також протипропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення.
Демократичнізасади підготовки і проведення референдумів виявляються і в тому, що засобимасової інформації висвітлюють хід підготовки і проведення референдуму, їхпредставникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання,пов'язані з референдумом, і одержання інформації. Для підготовки і проведеннявсеукраїнського референдуму в Україні утворюються комісії: а) Центральнакомісія з всеукраїнського референдуму; б) комісія Автономної Республіки Крим звсеукраїнського референдуму; в) обласні, районні, міські, районні у містах,селищні, сільські комісії з референдуму; г) дільничні комісії з референдуму.
Результативсеукраїнського референдуму встановлюються і заносяться до протоколу назасіданні Центральної комісії з всеукраїнського референдуму на підставіпротоколів обласних комісій з референдуму [11].
Порядіз всеукраїнським референдумом відповідно до чинної Конституції України ізаконодавства проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведенняпередбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Провсеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні»та іншими нормативно-правовими актами.
Місцевіреферендуми – це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодоприйняття рішень з питань місцевого значення шляхом голосування членів цихгромад [1].
Ціреферендуми за своєю сутністю є формою безпосередньої демократії на місцевомурівні, здійснення місцевої публічної влади територіальними громадами в межахвідповідних адміністративно-територіальних одиниць. Місцеві референдуми – одназ основоположних форм діяльності територіальних громад, вища форма місцевогосамоврядування як права територіальних громад самостійно вирішувати питаннямісцевого значення в межах Конституції та законів України. Ці референдуми єформою волевиявлення територіальних спільнот, тобто проявом безпосередньоїдемократії місцевого характеру, місцевого народовладдя. Не випадково в Законі«Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 7) місцеве самоврядуваннявизначається як форма вирішення територіальною громадою питань місцевогозначення шляхом прямого волевиявлення.
Предметоммісцевого референдуму може бути: прийняття, зміна або скасування рішень зпитань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядуваннявідповідних адміністративно-територіальних одиниць; прийняття рішень, яківизначають зміст постанов місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих ірозпорядчих органів. На місцеві референдуми можуть виноситися питання, якіналежать згідно з законодавством України до відання місцевого самоврядуваннявідповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також питаннядострокового припинення повноважень відповідної місцевої ради та її голови.Виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування абоперейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднанняв одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільнийадміністративний центр.
Згідноз Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» на місцеві референдуми невиносяться питання: про скасування законних рішень вищих за належністю органівдержавної влади і самоврядування; віднесені до відання органів суду іпрокуратури; пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб,що належать до компетенції відповідної ради та її виконавчих органів.
Голосуванняна місцевих референдумах проводяться на демократичних засадах. Воновідбувається на основі загального, рівного і прямого виборчого права, є вільнимі таємним.
Місцевіреферендуми – прерогатива територіальних громад, які згідно зі ст. 143Конституції України забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізаціюїх результатів. З більшості питань місцевого самоврядування проводятьсяфакультативні референдуми з ініціативи місцевої ради або на вимогу їїдепутатів, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України,які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальноїодиниці і мають право брати участь у референдумі. Закон «Про всеукраїнський тамісцеві референдуми» передбачає проведення і обов'язкових місцевих референдумів[7].
Порівняноз всеукраїнським референдумом фінансування місцевих референдумів має своюспецифіку, оскільки підготовка і проведення місцевих референдумів здійснюєтьсяза рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, розмір та порядок формуванняяких визначаються місцевими радами. Для покриття фінансових витрат напроведення місцевих референдумів можуть утворюватися громадські фонди, до якихроблять добровільні пожертвування громадяни України, місцеві осередкиполітичних партій, юридичні особи, зареєстровані в Україні, за виняткомпідприємств з іноземними інвестиціями, а також підприємств, установ іорганізацій, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету. Контрольза формуванням і використанням коштів громадських фондів здійснюєтьсявідповідною сільською, селищною, міською комісією з референдуму.
Місцевіреферендуми мають кілька основних стадій. Це: підготовка; проведенняреферендумів; підбиття підсумків референдумів. У свою чергу зазначені стадіїподіляються на більш детальні стадії: 1) призначення місцевого референдуму; 2)утворення територіальних одиниць з проведення місцевого референдуму; 3) утвореннякомісій з проведення місцевого референдуму; 4) складання списків громадян, якімають право брати участь у місцевому референдумі; 5) агітація за прийняттярішень, що виносяться на референдум; 6) голосування; 7) визначення результатівмісцевого референдуму.
Референдумвважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяли участь менше половинигромадян, внесених до списків для голосування.
Висновки
Порядоквиборів, тобто система політичних суспільних відносин, пов'язаних з виборами,називається виборчою системою, а система правових норм, якими регулюютьсявибори, – виборчим правом. Під принципами виборчого права слід розумітиосновоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів івиступають як загальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги. Принципивиборчого права закладені у природі суспільного устрою тієї чи іншої держави івиконують функцію загальнонормативного орієнтира. Офіційно вони закріплюються,як правило, у конституціях відповідних держав і виборчих законах.
Воб'єктивному розумінні термін «виборче право» – це сукупність правових норм,якими регулюються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі увиборах, оскарження результатів і порушень на виборах). Як суб’єктивне правоособи (громадянина) воно поділяється на активне в пасивне виборче право.Активне виборче право – це встановлене законом право громадянина брати участь увиборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування. Пасивне виборчеправо означає право балотуватись на відповідні посади, тобто право бутиобраним.
Залежновід способу визначення результатів голосування виборчі системи поділяють намажоритарні та пропорційні.
Виборчісистеми, в основу визначення результатів голосування яких покладено принципбільшості, називаються мажоритарними. За правилами мажоритарної виборчоїсистеми обраним по виборчому округу вважається той кандидат (чи списоккандидатів), який дістав установлену більшість голосів. Розрізняють триосновних різновиди мажоритарної системи: абсолютної, відносної такваліфікованої більшості. За цією системою мандати по кожному виборчому округурозподіляються відповідно (пропорційно) до кількості голосів, поданих за кожнийсписок. Вибори, що проводяться за пропорційною системою, є суто партійними. Кожнапартія висуває свій список кандидатів на виборні посади.
Народнідепутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного іпрямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад ВерховноїРади України визначається Конституцією України. Вибори депутатів здійснюютьсяна засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатномузагальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутативід політичних партій, виборчих блоків політичних партій. У розподілі мандатівдепутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумкамиголосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосіввиборців, що взяли участь у голосуванні.
Виборчийпроцес включає такі етапи: складання та уточнення списків виборців; утвореннявиборчих округів; утворення виборчих дільниць; утворення виборчих комісій;висування та реєстрація кандидатів у депутати; проведення передвиборноїагітації; голосування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумківголосування; встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційнеоприлюднення; припинення діяльності виборчих комісій.
Референдум– це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальнихпроблем загальнонаціонального і місцевого значення. Предметом всеукраїнськогореферендуму може бути затвердження Конституції України, її окремих положень тавнесення до неї змін і доповнень; прийняття, зміна чи скасування законівУкраїни або окремих положень; прийняття рішень, які визначають основний змістКонституції України, законів України та інших правових актів. На всеукраїнськийреферендум можуть виноситися питання, які згідно з Конституцією належать довідання України, тобто питання загальнодержавного значення. Виключно всеукраїнськимреферендумом вирішується питання про зміну території (ст. 73 Конституції).Поряд із всеукраїнським референдумом відповідно до чинної Конституції України ізаконодавства проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведенняпередбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Провсеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні»та іншими нормативно-правовими актами.
Місцевіреферендуми – це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодоприйняття рішень з питань місцевого значення шляхом голосування членів цихгромад.
Список джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996.– №30. – С. 141.
2. Закон України «Про вибори народних депутатів України» станом на 25березн. 2004 р. №1665-IV.
3. Андрусяк Т.Г. Теорія держави та права. – Л.: Слово, 2007.
4. Бостан С.К. Державне право зарубіжних країн: Навчальнийпосібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 503 с.
5. Виборчі комісії – організатори підготовки та проведення виборівнародних депутатів України // Вибори до Верховної Ради України 2006 року:інформ.-аналіт. зб.-к. – Книга 1. – К., 2006. – С. 253–292.
6. Давидович Я.В. Досвід застосування пропорційної виборчоїсистеми в Україні // Вибори та демократія: наук. просвіт.-правничий журн.– К., 2007 – №2 (12). – С. 121–124.
7. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органіввлади й управління зарубіжних країн. – Х.: Право, 2007.
8. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики.– К.: Український центр правничих студії 1999. – 376 с.
9. Конституційне право України. / За ред. А.З. Георгіца. – К.:Юрінком інтер, 2008.
10. Конституційне право України. / За ред. О.В. Ріяки – К.: ЮрінкомІнтер, 2007.
11. Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжнихкраїн: Навчальний посібник/ Василь Лісничий. – К.: Професіонал, 2004. – 335, с.
12. Мельник М.І. Проблеми організації підготовки та проведенняпарламентських і місцевих виборів 2006 року // Вісник ЦВК. – №3 (5). К.,2006. – С. 24–29.
13. Рубаник В.Є. Лекції з історії держави та права зарубіжнихкраїн: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2003. -527 с.
14. Рябець М.М. Центральна виборча комісія: віхи становленнята розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю // Практика реалізаціїзаконодавства про вибори та референдуми в Україні та шляхи його подальшоговдосконалення. – К., 2003. – C. 537–556.
15. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник длястудентів гуманіт. фак. вищ. навч. закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.]. –К.: ТАHДEМ, 2007.
16. Співак В.І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика/ Інст. держ. і права ім. В.М. Корецького НАНУ. – К.: «Юрид. думка», 2006.– 156 с.
17. Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органамимісцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: IIIМатер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. –57–60.
18. Татарнікова Л.А. Виборчий процес і виборчі комісії: досвідпарламентських виборів 2006 року // Вибори-2006. Досвід. Проблеми.Перспективи. Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. 31 жовт. – 1 лист. 2007 р.– К., 2007. – С. 413–417.
19. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К:Юрінком Інтер, 2008. – 536 с.
20. Хутинаев И.Д. Институт президентства и проблемы формыгосударства. – М.: Юридическая Литература, 2004.
21. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран:Учебник. – М.: Юристь, 2005. – 669 с.