ПЛАН
ВСТУП
І.Поняття та сутність юридичної особи
ІІ. Поділ юридичних осіб залежно відпорядку створення
А.Юридичні особи публічного права
Б.Юридичні особи приватного права
ІІІ.Поділ юридичних осіб залежно відспособу створення
ІV.Поділ юридичних осіб залежно відорганізаційно-правової форми
А.Акціонерні товариства
Б.Товариства з обмеженоювідповідальністю
В.Повне товариство
Г.Командитне товариство
Д.Товариство з додатковою відповідальністю
Е.Виробничий кооператив
V. Поділ юридичних осіб залежно відкількості учасників
VІ.Поділ юридичних осіб залежно відмети діяльності
VІI. Поділ юридичних осіб залежно відвиду установчих документі
VIІI.Класифікація юридичних осіб заорганізаційними ознаками
IX. Поділ юридичних осіб залежно відекономічної залежності
X. Поділ юридичних осіб за правовимрежимом
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
Сучасну ринкову економікунеможливо уявити собі без категорії юридичної особи і доволі широкого спектруорганізаційно-правових форм цивільного обороту. Поява цих інститутів багато вчому пов’язана з тими ж причинами, що і генеза права, а саме ускладненнямсоціальної організації суспільтва, розвитком економічних та ринкових відносин,і, врешті, зміною суспільної свідомості. Так, на певному етапі розвитку сталозрозумілим, що правове регулювання лише за участі фізичних осіб як суб’єктів права є недостатнім. Так івиникли юридичні особи.
На мою думку,актуальність моєї теми курсової роботи виходить з того, що на сучасному етапірозвитку нашої держави юридична особа все частіше виступає самостійнимсуб’єктом цивільних правовідносин. Так, статтею другою Цивільного кодексуУкраїни зазначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичніособи. На мою думку, дуже важливим є розуміння як суті юридичної особи, так іїї видів.
Актуальність темиполягає і в тому, що за умов, коли в Україні лише розвивається ринковаекономіка, створюється чимало юридичних осіб-суб’єктів підприємницькоїдіяльності. Крім того, майже в рівній кількості створюються юридичні особи всіхорганізаційно-правових форм. Більше того, бували випадки, коли засновникинамагалися закріпити за юридичною особою організаційно-правову форму, непередбачену законодавством. Отож, можу сказати, що тематика юридичних осіб,включаючи тематику їх класифікації, є актуальною і важливою для вивченнявзагалі.
Інститутюридичної особи є далеко не досконалим, і, без сумніву, є деякі питання, щомають бути вирішені. Тому не є дивним те, що законодавство, що стосуєтьсяюридичних осіб постійно змінюється. Прикладом цьому може бути зміна до законуУкраїни “Про підприємництво в Україні", що встановлює те, що заснуваннясуб’єкта підприємницької діяльності-юридичної особи не вважаєтьсяпідприємницької діяльністю, або визнання існування юридичної особи, щозасновується однією фізичною особою. Всі ці зміни вносились не так давно, і явпевнений, що навіть найближчим часом Верховна Рада повернеться до юридичнихосіб.
На мою думку, єпевні недоліки і в класифікації юридичних осіб згідно до вітчизняногозаконодавства. Так, деякі українські цивілісти в своїх працях дають ширшукласифікацію, тим самим пропонуючи подолати правові огріхи. В своїй роботі янамагатимусь вказувати на ці недоліки і на можливі шляхи їх подолання.
Метою могодослідження було розкриття проблематики класифікації юридичних осіб та кращезрозуміння цього питання особисто.
Додам, що єчимало критеріїв класифікації юридичних осіб, а осмислити класифікацію задеякими з них не надто легко. Краще розуміння цього і є другою причиною того,чому я обрав цю тему курсової роботи. Першою причиною, як я вже зазначав, єактуальність проблеми на сьогоднішній день.
У своїй роботі янамагатимусь розкрити класифікацію юридичних осіб і за Господарським кодексом,адже насправді господарське та цивільне право тісно пов’язані.
Створюючи своюроботу, я аналізував роботи багатьох вчених, порівнював їх та синтезував усвоїй курсовій роботі. Також важливим джерелом дослідження булинормативно-правові акти, без яких навіть наукова доктрина є не зовсім доцільноюдля використання.
І.Поняття та сутність юридичної особи
На мою думку, длякласифікації юридичних осіб, треба спочатку дати її поняття та охарактеризуватиїї за її основними ознаками.
Почну звизначення. Стаття 80 ЦК визначає юридичну особу як організацію, створенушляхом об’єднання осіб та/або майна, яка наділяється цивільною правоздатністю ідієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнові та особисті немайновіправа і нести цивільні обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Вже зсамого визначення ми бачимо, що юридична особа наділена досить широким коломправ і обов’язків, хоча, безперечно,визначення не може всебічно охопити поняття юридичної особи.[24-c.111-114]
Тому хотілося бохарактеризувати юридичну особу за її основними ознаками.
Виходячи звизначення, бачимо, що першою ознакою юридичної особи є наявністьорганізаційної єдності. Вона полягає в тому, що дана організація як єдине цілеповинна мати чітку внутрішню структуру, мати органи управління і відповідніпідрозділи для виконання своїх функцій. Організаційна єдність юридичної особизакріплюється статутом юридичної особи або іншими установчими документами. Устатуті визначаються: назва організації, її місцезнаходження, предмет і метадіяльності, органи управління і контролю, їх компетенція, порядок утворення івикористання майна, умови припинення діяльності організації, порядок проведенняреорганізаційних і ліквідаційних процедур. Законом або засновником можуть бутипередбачені і й інші умови, які повинні бути в статуті конкретної організації(організаційно-правової форми). Про установчі документи, включаючи статут ярозповім далі у своїй курсовій роботі.
Іншою важливоюознакою юридичної особи є наявність відокремленого майна, яке може бутивикористане з певною метою власником майна. А це, як правило участь уцивільному (економічному) обороті… Якщо організаційна єдність необхідна дляоб'єднання більшості осіб в одне колективне утворення, то відокремлене майностворює матеріальну основу діяльності такого утворення. Майно може належатиюридичній особі або на праві власності, або на праві господарського відання чиоперативного управління.
Наступнимиознаками є право юридичної особи набувати майнові і особисті немайнові права інести обов'язки, також виступати позивачем і відповідачем у судових органах,тобто можливість виступати в цивільному обороті від свого імені є ознакою іодночасно тією метою, задля якої вона і створюється. Наявність організаційноїєдності і відокремленого майна, на якому базується самостійна відповідальність,якраз і дозволяють ввести у цивільний оборот новий суб'єкт права.
Використанняюридичною особою власної назви дозволяє відрізняти його від усіх іншихорганізацій і тому є необхідною передумовою цивільної правосуб'єктностіюридичної особи.
Зрозумілим є те,що лише за наявності всіх цих ознак юридичну особу можна визнати самостійнимсуб’єктом права. Але, незважаючи, на перший погляд, простотувизначення та зрозумілість ознак юридичної особи, завжди точилось і досіточиться чимало суперечок щодо її сутності.
Так, повертаючисьдо природи виникнення юридичної особи, можемо сказати, що в наш час розвиткуринкових відносин все більше підприємців створюють підприємства зі статусомюридичної особи. Таким чином слід погодитися із провідними вченими правниками,що на створення та існування юридичних осіб у першу чергу впливає розвитокцивільного обороту. Саме у відносинах економічного обороту виникає й існуєорганізаційно-правова форма, яка має ознаки юридичної особи. Не можнапогодитися із «теорією фікції» Савін'ї, що тільки людина є дійснимсуб'єктом права, оскільки саме юридична особа виступає засобом оформлення управі інтересів окремих фізичних осіб.
Не зовсім ясноюта вірною здається мені думка основоположника органічної теорії О. Гірке, за якоююридична особа — це особливий тілесно-духовний організм, союзна особа.
Юридична особа незавжди повинна уособлювати певний колектив, Так, засновником приватногопідприємства може бути одна людина, тому не зовсім поділяю я і «теоріюколективу», запропоновану академіком А.В.Венедіктовим. Прийнятною є«теорія соціальної реальності» Д.М.Генкіна і І.Б.Черепахіна, якастала відома з п'ятдесятих років. За даною теорією, юридична особа — цесоціальна реальність; Слід погодитися із «теорією соціаль-них зв'язків»О.А.Красавчикова, «теорією організації» А.А.Пушкіна, які вважали, щоюридична особа -це своєрідний прийом юридичної техніки, завдяки якомуорганізаціяотримує можливість приймати участь у цивільному обороті.
Мабуть, істина,як завжди, знаходиться посередині двох крайнощів. Дійсно, в основі юридичноїособи лежать не фіктивні, а дійсні, реальні потреби живих людей, які маютьбажання займатися підприємницькою діяльністю, брати участь у цивільному обороті.Таким чином, створений суб'єкт права, суб'єкт економічного обороту матиме всіознаки юридичної особи.[19,c.50-53]
ІІ.Поділ юридичних осіб залежно від порядку створення
Ст.81 Цивільногокодексу передбачає, що залежно від порядку створення юридичні особи поділяютьсяна юридичних осіб приватного права та на юридичних осіб публічного права.
Важливе значеннямає правова природа акта, на підставі якого утворюється юридична особа. Так, юридичніособи приватного правастворюються на підставі установчих документів. Юридичніособи публічного правастворюються на підставі розпорядчого акта тихосіб-засновників, які мають право в силу своїх правомочностей видавати такіакти. Крім порядку створення, поділ юридичних осіб на осіб приватного права йосіб публічного права залежить також від особи засновника, оскільки правовидавати розпорядчі акти, на підставі яких засновуються юридичні особипублічного права, має держава в особі певних органів та органи місцевогосамоврядування. Тому засновниками юридичних осіб публічного права можуть бутилише певні особи, наділені відповідними повноваженнями.
Цивільне право-цеприватне право. Тому більше уваги я приділю юридичним особам приватного права.Та все ж, спочатку коротко розкажу про юридичних осіб публічного права.
А.Юридичніособи публічного права
Порядокстворення, правовий статус юридичних осіб публічного права визначаютьсяКонституцією України та законом.
Юридичнаособа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органудержавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування. Так, статтею 81 ЦК встановлюється вичерпний перелік суб’єктів, що можуть створити юридичнуособу публічного права.
Діяльність цьоговиду юридичних осіб фінансується державою. Крім коштів, що виділяються здержавного бюджету для функціонування державних установ, такі установи маютьправо отримувати доходи від різного роду господарських операцій, операцій знадання послуг, характер яких визначається змістом функцій конкретної установи.Такі доходи подібно бюджетним асигнуванням використовуються згідно з цільовимпризначенням. Ці спеціальні доходи зберігаються на окремих рахунках.
Хотів бивідмітити, що юридичні особи публічного права можна поділити на державніпідприємства та установи.
Підприємство єоднією із організаційно-правових форм юридичної особи, визначення якого данолише в ЗУ”Про підприємства в Україні”. Так, підприємство — це самостійнийгосподарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснюєвиробничу, науково — дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідногоприбутку (доходу). Ст.2 цього закону визначаються види підприємств залежно відформи власності, і п.6 статті згадує державне підприємство, що засноване на
державній власності, в т.ч. казенне підприємство. Не слід застосовувати щододержавного підприємства термін «комерційне», який покликаний наголосити натому, що підприємство, здійснюючи підприємницьку діяльність, має на метіотримання прибутку. Отримання прибутку є лише однією із цілей діяльностіпідприємства нарівні з іншими не менш важливими для державного підприємствасуспільними цілями, тому не обов'язково виділяти саме ознаку комерційності.
Статтею 6 вищезгаданого закону визначається, що юридичні особи публічного права можуть бутизасновані державою в організаційно-правовій формі казенного підприємства.Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Урішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характеросновної діяльності підприємства Реорганізація та ліквідація казенногопідприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належитьстворення даного підприємства. Казенне підприємство— це, створенадержавою в розпорядчому порядку, на підставі рішення Кабінету МіністрівУкраїни, юридична особа публічного права, що здійснює свою діяльність занаявності особливих законодавчо визначених умов.
Міністерства,відомства, інші органи державної влади, вищі навчальні заклади, музеї, іншісоціально-культурні організації, що створюються державою, здійснюють своюдіяльність в організаційно-правовій формі державної установи. Цивільний кодексУкраїни передбачає організаційно-правову форму установи для створення юридичнихосіб приватного права. Особливості правового статусу окремих видів установ, утому числі державних установ, встановлюються законом
Державноюустановою є юридична особапублічного права, яка створюється державою в розпорядчомупорядку, фінансується з державного бюджету, використовує доходи відповідно дозатвердженого кошторису та переважно здійснює діяльність, не пов'язану з виробництвом.
Державні установинаділяються спеціальною правоздатністю і мають право на вчинення лише тих дій іукладання таких правочинів, які безпосередньо пов'язані з діяльністю цихустанов чи є необхідними для виконання ними покладених на них функцій.
Деякі вченівиділяють такий вид юридичних осіб публічного права, державні корпорації.Вітчизняним законодавством ще не передбачено такий вид юридичних осіб, але зарубіжнійпрактиці таке відомо.
Класична публічнакорпорація є унітарною, її майно формується шляхом передачі державою яквласником певного майна, хоча можливі внески інших суб'єктів. Відносини міжпублічними корпораціями і державою в правовій літературі характеризуються яквідносини опіки, нагляду та контролю. Пряме адміністративне підпорядкування публічноїкорпорації державним органам законодавством зазначених країн не передбачено.Проте існують інші важелі впливу на діяльність корпорації, зокрема контроль,часткове фінансування, участь представників держави в органах управліннякорпорацією.
Особливістюорганізаційно-правової форми публічної корпорації є те, що вона забезпечуєпоєднання в одній організації функцій управління з функціями господарювання,підприємницькими завданнями. Саме тому діяльність публічних корпораційрегламентується нормами. як публічного, так і приватного права. Разом із тимпорядок створення та припинення публічних корпорацій, публічний характер цілейїх діяльності, наявність владних повноважень свідчать про необхідністьвіднесення цього виду організацій до юридичних осіб публічного права.
Деякі юристи, доводятьнаявність державних корпорацій в Україні. Так, Л.Винар називає такою НАК«Нафтогаз України». .[3,c.6-10]
Б.Юридичніособи приватного права
ЦК Українирегулює порядок створення, організаційні форми, правовий статус юридичних осіб лишеприватного права(ст 81 ЦК).
Порядок створенняюридичної особи приватного права визначається ст.87 ЦК. Так, для створення юридичної особи їїучасники (засновники)
розробляють установчідокументи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками)(змістустановчих документів визначається ЦК далі і залежить відорганізаційно-правової форми юридичної особи). Юридична особа вважається створеною здня її державної реєстрації.
ЦК Україниподіляє юридичні особи приватного права на такі:
а)товариства(організації, створені шляхом об’єднання осіб, які мають право участіу ньому);
б)установи(організації,засновані однією або кількома особами(засновниками), що не мають правауправління в ньому, шляхом об’єднанняїхнього майна для досягнення цілей, визначених засновниками за рахунок цьогомайна);
в)юридичні особи,створені в інших формах, встановлених законом.
А що ж можнавіднести до третього типу юридичних осіб приватного права? Звичайно ж, в законодавстві чітко невиписано, що мається на увазі під юридичними особами, створеними в іншихформах, встановлених законом, але більшість вчених схильні вважати, що вданому випадку маються на увазі об'єднання підприємств (господарськіорганізації, створені у складі двох або більше підприємств з метою координаціїїх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічнихта соціальних завдань) — асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, іншіоб'єднання та державні (комунальні) господарські об'єднання (відповідно до ст.118, 119 Господарського кодексу) [16,c.125-130]
Щодо подальшоїкласифікації юридичних осіб приватного права, то про неї я опосередкованоговоритиму далі.
ІІІ.Поділ юридичних осіб залежно від способу створення
Залежно відспособу створення виділяють юридичні особи, що створюються внормативно-явочному порядку та такі, що створюються в розпорядчому порядку.Класифікація юридичних осіб за цим критерієм пов’язане з класифікацією за попереднім. Тому я і розмістив їхпоруч.
Цей зв’язок полягає в тому, що для юридичнихосіб публічного права притаманний розпорядчий порядок, в той час як для юридичнихосіб приватного права-нормативно- явочний.
Під нормативно-явочнимспособом створення мається на увазі те, що юридична особа утворюється назагальних умовах, встановлених законом та за умови проявлення власникомініціативи щодо її утворення. Держава в такому випадку визнає юридичну особусуб’єктом права, видаючисвідоцтво про державну реєстрацію.
Розпорядчийспосіб полягає у тому, що рішення про створення юридичної особи приймаєтьсяодним або кількома власниками майна, чи уповноваженими на це органами, якізатверджують її статут і звертаються до державного реєстратора. В роботі вжезгадувались державні органи, які можуть своїм розпорядженням створити юридичнуособу. Тому я не буду зупинятися на цьому ще раз. Лише додам, що юридична особаможе бути створена і внаслідок сумісного рішення двох або більше органівдержавної влади. Розпорядчий акт про створення юридичної особи-цеадміністративний акт, але фактично він нічим не відрізняється від рішеньфізичних осіб про створення юридичної особи.[24,c.120-125]
ІV. Поділ юридичних осібзалежно від організаційно-правової форми
ЗаконодавствоУкраїни визначає для юридичних осіб, що діють у цивільному оборотіорганізаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативитощо. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД,не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремихюридичних осіб вирішується у різних нормативних актах. Як вже зазначалось,відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні»підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має праваюридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльністьз метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійнийбаланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїмнайменуванням, а також знак товарів та послуг. Отже, на відміну від бюджетнихустанов, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань,підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності іпокривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті яквідокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємствадержава може йому надати дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цьогопідприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які видигосподарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України івідповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особапідприємство має своє майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, атакож інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансіпідприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різні угоди щодосвого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконуєобов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє яксуб'єкт цивільних правовідносин — юридична особа.
ЗУ ”Про підприємствав Україні” визначається, що в Україні можуть діяти підприємства таких видів:приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективнепідприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;господарське товариство; підприємство, засноване на власності об'єднаннягромадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідноїтериторіальної громади та вже згадуване державне підприємство, засноване надержавній власності, в тому числі казенне підприємство.
Господарськийкодекс, в свою чергу, залежно від форм власності поділяє підприємства на:
1) приватнепідприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи юридичної особи;
2) підприємстваколективної власності, до яких належать виробничі кооперативи, підприємстваспоживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, іншіпідприємства, передбачені законом. Господарські товариства Господарський кодексУкраїни з причин, що важко пояснити, прямо не включає ані до приватнихпідприємств, ані до підприємств колективної власності, а виділяє правовийматеріал щодо них в окрему главу. Однак з урахуванням того факту, що нормиЗакону України “Про власність” відносять господарські товариства доколективної форми власності, їх (товариства), можливо, слід розміщувати врубриці “підприємства колективноївласності” в підрубриці –“інші підприємства, передбаченізаконом”. Далі Господарський кодекс виділяє:
3) комунальнепідприємство, що діє на основі комунальної власності;
4) державне підприємство, що діє,відповідно, на основі державної власності; 5) підприємство, засноване намішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Хоча в системіюридичних осіб, що закріплена в ЦК, немає згадки про приватні підприємства тапідприємства колективної власності, але ст 83 ЦК, як наголошувалося, поряд ізтовариствами та установами передбачає можливість існування і юридичних осіб,створених в інших формах, встановлених законом. Під цією рубрикою, можливо, іслід розглядати вказані підприємства.
На жаль,Господарський кодекс з незрозумілих причин реанімує ті підприємства, щоіснували раніше, але не можуть бути створені за чиннимзаконодавством України. Це підприємства, засновані на мішаній формівласності та орендне підприємство. Також важко погодитись з виділенням вокремий вид підприємств іноземних та підприємств з іноземною інвестицією, бовони створюються в формі приватного підприємства або господарського товариства.
Підприємствазалежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізаціїпродукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх абовеликих підприємств. Малими(незалежно від форми власності) визнаютьсяпідприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний(фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу відреалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми,еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національногобанку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, вяких середньо-облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рікперевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт,послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро засередньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі іншіпідприємства визнаються середніми.
Можуть діяти іінші види підприємств, передбачені законом.
Перехід доринкової економіки зумовив появу нових організаційно-правових форм, покликанихзабезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб усфері підприємницької діяльності, які правомірно можна віднести до групиюридичних осіб приватного права. До них, у першу чергу, можна віднестигосподарські товариства. На даний час з певною часткою умовності господарськітовариства можна поділити на юридичні особи, створені шляхом «об'єднаннякапіталів „та юридичні особи, створені шляхом “об'єднання осіб».До першої групи відносяться такі товариства, при створенні яких передбачаєтьсяоб'єднання майна засновників та учасників і необов'язково особистої участі, цеакціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.До другої — належать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тількимайновими внесками, а й безпосередньою участю. До них відносяться повні такомандитні товариства.[2, c.3-5]
А.Акціонернітовариства
юридичнийособа товариство відповідальність
Об'єднаннякапіталів базується, в першу чергу, на майнових зв'язках учасників, урезультаті чого об'єднання осіб поширені серед малого і середнього бізнесу, а всфері великого бізнесу переважною формою є об'єднання капіталів. Основноюформою функціонування сучасного великого бізнесу служить акціонерне товариство. Акціонерним є товариство, статутний капіталякого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.Основою для створення і діяльності акціонерних товариств складають акції —цінні папери, які дають їх власникам право голосу при вирішенні питаньдіяльності товариства і право отримання частини прибутку від його діяльності.Акція є об'єктом права приватної власності, є товаром, її можна купувати,продавати, відчужувати в іншій формі. Акціонерні товариства мають важливівластивості, порівняно з іншими видами господарських товариств, що робить їх привабливимидля великого капіталу. Одна з цих властивостей — відповідальність акціонерів заборгами товариства лише в межах суми їх акцій. Обмеження ризику акціонера ісвобода відчуження акцій дозволяє маневрувати капіталом, вкладати його в різніакціонерні товариства. Важливою властивістю акціонерного товариства єбезстроковість його існування, що зумовлює стабільність бізнесу.Централізований характер управління акціонерним товариством також дозволяє великомукапіталу встановлювати свій контроль за його діяльністю. Успішній діяльностіакціонерних товариств значною мірою допомагає і право отримувати довгостроковікредити. Відмічу, що Господарський кодекс ще поділяє акціонерні товариства навідкриті та закриті. Різницяміж ними випливає вже з назви. Виходячи з положень п.2 і п.3 Господарськогокодексу, можна сказати, що акції відкритого акціонерного товариства можутьрозповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згодиінших акціонерів та товариства.[9, c.44-47]
На відміну відвідкритого акціонерного товариства, акції закритого акціонерного товаристварозподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і неможуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонеризакритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншимиакціонерами товариства.[5]
Насамкінецьдодам, що законодавство, що стосується акціонерних товариств є далеко не досконалим,і це, без сумніву підтверджує постанова Президії Верховного Суду України “Щодовирішення спорів, які виникають у сфері регулювання діяльності акціонернихтовариств”, де зазначено; Розглядаючи значну кількість цих спорів, господарські суди в основномувирішують їх правильно.
Водночас, внаслідокнечіткості окремих положень законодавства, суди допускають помилки узастосуванні правових норм. Непоодинокими є випадки неоднозначного застосуваннязакону Вищим господарським судом України при перегляді судових рішень господарськихсудів у касаційному порядку.”
Б.Товариства з обмеженоювідповідальністю
Наряду закціонерними товариствами широкого розповсюдження набули і товариства зобмеженою відповідальністю. ЦК кодекс вказує, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількомаособами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір якихвстановлюється статутом.
Даний видтовариств застосовується переважно в сфері середнього та малого бізнесу.Товариство з обмеженою відповідальністю має спільні риси з акціонернимитовариствами. Основне, що їх об'єднує — це звільнення учасників від майновоївідповідальності перед кредиторами за межами їх вкладів у капіталі товариства.І ті, і інші діють на підставі статуту. І в тих, і інших головним органом єзбори учасників товариства чи збори акціонерів. Докорінна відмінність полягає втому, що капітал товариства з обмеженою відповідальністю ділиться на часткиучасників, які можуть їх передати третім особам лише за згодою інших членів товариства.Окрім того, на відміну від акціонерних товариств, товариства з обмеженоювідповідальністю звільнені від публічної звітності про стан своєї виробничої,фінансової і комерційної діяльності. Слід відмітити, що форма акціонерноготовариства застосовується не тільки в національних, а й міжнаціональних рамках,в першу чергу в межах Європейської економічної співдружності.[20, c.10]
Менш популярнимивидами господарських товариств, що визначаються ЦК є повне товариство,командитне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, виробничийкооператив. Зараз я коротко їх охарактеризую їх за основними ознаками.
В.Повнетовариство
Так, за ст. 119ЦК, повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між нимидоговору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несутьдодаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, щоїм належить. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницькогодоговору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками.
Засновницькийдоговір повного товариства має містити відомості про зобов'язання учасників створититовариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови переданнятовариству майна учасників; розмірта склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожногоз учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення нимивкладів.
Г.Командитнетовариство
Командитним товариствомє товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницькудіяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність зазобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чикілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністютовариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльностітовариства. Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницькогодоговору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками. Цікавимє те, що ст.135 забороняє учаснику повного товариства бути учасникомкомандитного і повному учаснику командитного бути учасником повного. Впринципі, це зрозуміло з логічної точки зору.
Д.Товариствоз додатковою відповідальністю
Товариством з додатковоювідповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутнийкапітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.
Учасники товаристваз додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну)відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюєтьсястатутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеногокожним учасником вкладу.
Без сумніву,причина того, що повні товариства, товариства з додатковою відповідальністю такомандитні товаристване є надто поширеними в Україні, є невигідність впитаннях відповідальності в порівнянні з товариством з обмеженоювідповідальністю та акціонерним товариством.
Е.Виробничийкооператив
Виробничимкооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільноївиробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистійтрудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Відмічу,що виробничий кооператив не має права випускати акції. Статут виробничого кооперативумає містити, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад іпорядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхнювідповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характері порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньоївідповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальностійого членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органівуправління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.
Різніорганізаційно-правові форми юридичних осіб можна ще довго розглядати тапорівнювати, але я зупинюся хоча б тому, що є окрема тема курсової роботи“Організаційно-правові форми юридичних осіб”..
Закриваючи цютему, лише додам, що в Україні за останній час розвиток малого бізнесу набувнебувалої висоти. Він зумовлений тим, що, з одного боку, великі підприємстваскорочують число працюючих, а, з іншого боку, в багатьох сферах виробництвамалому бізнесу легше вижити, ніж великому, та й багато робіт меншимигосподарськими суб'єктами виконуються краще, ніж великими. На сьогодні вУкраїні існує майже 200 тисяч малих підприємств, працює близько 1 млнпідприємців без створення юридичної особи, майже 40 тис. фермерськихгосподарств.
Всього у маломупідприємництві зайнято понад 2,7 млн чоловік, або 9 відсотків працездатногонаселення України. Водночас мале підприємництво виробляє 11 відсотківзагального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні, щосвідчить про більш ефективне функціонування малого бізнесу порівняно з великим7.
За такої ситуаціїзакономірним є інтерес до організаційно-правових форм юридичних осіб і досамого феномена юридичної особи.[18, c.10]
V. Поділ юридичних осібзалежно від кількості учасників
Залежно відкількості учасників юридичні особи фактично можна поділити на юридичні особи здвома і більше учасниками та юридичні особи одним учасником. Звичайно більшістьюридичних осіб відносяться до перших. А як же бути з тими, складі яких є лишеодин учасник?
Відмічу, що насьогоднішній день однією із основних правових функцій юридичної особи є функціяобмеження підприємницького ризику розміром капіталу, що вкладений в юридичнуособу. Саме цією функцією юридичної особи зумовлена поява юридичних осіб зодним учасником. Оскільки юридична особа створюється одним учасником, то немаєпотреби в об'єднанні осіб, а також в об'єднанні їх капіталів. Засновник уданому випадку самостійно формує капітал. У такому випадку в компанії однієїособи залишалася функція обмеження підприємницького ризику. Особливий інтересвикликає новела Цивільного кодексу (далі — ЦК) України щодо можливостістворення юридичної особи однією особою.
У статті 83 ЦКУкраїни зазначається, що товариство може бути створене однією особою, якщо іншене встановлено законом. Статтею 114 ЦК передбачається, що господарськетовариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однієюособою, яка стає його єдиним учасником. ЦК УРСР та Закон України “Про господарські товариства”, визначаючи учасників, вживає слово “учасник” у множині, тобто учасників повинно було 6 бути не меншедвох. Однак, враховуючи вимогу про наявність ревізійної комісії, деякі автори вважали,що кількість учасників повинна бути три і більше. Введення ЦК України юридичноїособи з одним учасником із вказівкою, що кількість учасників товариства зобмеженою відповідальністю може бути обмежена законом, поклало край дискусіїпро те, чи може товариство мати одного учасника і яка взагалі кількістьучасників у товаристві. [23]
До товариств, щоможуть створюватись однією особою відносяться акціонерні товариства, товаристваз обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.
Акціонернетовариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї. Про цея буду розповідати у своїй роботі далі. Але акціонерне товариство не може матиєдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа(це зазначено у ст.153 ЦК).
Товариство зобмеженою відповідальністю теж може бути засновано однією особою. При цьому, які при створенні акціонерного товариства однією особою, передбачаєтьсяобмеження, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю не можемати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є однаособа. На відміну від акціонерного товариства, особа може бути учасником лишеодного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Цезакріплено в ч.2 ст.141 ЦК. Можливість створення товариства з додатковоювідповідальністю однією особою закріплена в ст. 114 ЦК.
Наявністьюридичної особи з одним учасником не потребує системи узгодження інтересівучасників, а отже і зборів учасників, не має потреби у створенні контрольнихорганів; воля одного учасника є волею юридичної особи. Саме тому на практиціпри створенні юридичної особи одним учасником немає потреби проводити збориучасників, оформляти протокол зборів; учасник просто затверджує статут. Протетака юридична особа може перетворитися на юридичну особу з декількомаучасниками і тоді повинні запрацювати всі передбачені законом механізми.
В якому сенсііснує така ознака юридичної особи як організаційна єдність в разі існуванняюридичної особи з одним учасником? У сучасних умовах, коли чинне законодавство визнає власником майнаорганізацію (статті 2, 318, 325 ЦК України), немає ніяких підстав для того, щобпов'язувати ознаку організаційної єдності з кількістю людей (наявність чивідсутність трудового колективу, множинність учасників). Організаційна єдністьнаявна, коли єдиний засновник юридичної особи влаштовує систему юридичноїособи, визначає ЇЇ структуру, формує зв'язок між ними і закріплює його встатуті. Звичайно, він діє по-іншому, ніж діяли б троє учасників, однакюридичні можливості побудови внутрішніх зв'язків у них однакові. Включення щеодного учасника зумовить перебудову організаційної структури, але не її появу,оскільки вона вже була до того, а з наявністю двох чи більше учасників вонанабуде нового вигляду і нових характеристик.
На практиці можебути так, що юридична особа, маючи єдиного учасника, його випадково втратить(смерть). Як бути в такому випадку, чи припиняється юридична особа, яка не маєжодного учасника? Це запитання є малодослідженим у правовій науці і викликаєчимало дискусій.
Визнання компаніїоднієї особи здійснюється одним із трьох способів: прямим, побічним, фактичним.У першому випадку законодавець дозволяє одній особі заснувати компанію — самостійного суб'єкта права. На даний час у США закони дозволяють створюватикомпанії однієї особи в кожному штаті. У Франції закон дозволяє одній фізичнійчи юридичній особі створювати товариство з обмеженою відповідальністю, як“одноосібне підприємство з обмеженою відповідальністю”.
У деяких країнахнабула поширення побічна форма визнання компанії однієї особи. Створеннякомпанії однією особою заборонено, але якщо в результаті якихось подій укомпанії залишається одна особа, то вона автоматично не припиняє своюдіяльність. Досить часто такою подією є об'єднання всіх акцій чи часток в однихруках. [10, c.12]
Окрім того, якщов компанії, де 99 % голосів належить одній особі, а ще 1 % десятьом, точи слід сумніватися, що це компанія однієї особи. Можна оспорювати чипогоджуватися з такою позицією, але ще в римському праві були думки про те, щосоюз може складатися з однієї особи. Така думка існувала і в середні віки, колибула потреба обґрунтувати правосуб'єктність церкви, в якій деякий час міг бутилише один єпископ.
Підсумовуючи всесказане про юридичні особи з одним учасником, можна зробити такі висновки:
— введення ЦК України можливості створення юридичної особи однимучасником відповідає вимогам часу, враховує світовий досвід. “Компанія однієїособи” давно відома праву та науці інших держав; українська цивільна наукаробить лише перші кроки в дослідженні цього поняття, і наразі це питанняактивно досліджується українськими вченими, особливо в періодичних виданнях.
— компанія однієї особи володіє всіма ознаками юридичної особи, їїіснування підтверджує функцію юридичної особи щодо обмеження підприємницькогоризику розміром вкладеного майна.
— поняття юридичної особи не пов'язано з кількісним субстратом, щовходить до її складу; першочергове значення має наявність необхідних ознак дляїї створення та реєстрації.
Викладені факти єдискусійними і передбачають необхідність подальшого дослідження особливостейправового статусу юридичної особи з одним учасником, проте дозволяють ізупевненістю стверджувати, що такий специфічний суб'єкт права є юридичною особоюз певними особливостями правового статусу.[1, c.3-6]
VІ.Поділ юридичних осіб залежно від метидіяльності
Внаслідоккласифікації юридичних осіб за метою їх діяльності вони поділяються напідприємницькі і непідприємницькі. В основному поділ на підприємницькі інепідприємницькі юридичні особи пов’язують з товариствами. А що таке товариствовзагалі?
Визначеннятовариства стало новим для України, адже до цього існувала лише така організаційно-правоваформа юридичної особи, як господарське товариство. Відповідно до закону України«Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаютьсяпідприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичнимиособами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльностіз метою одержання прибутку. На відміну від цього визначення, за новимзаконодавством установа ніяк не може бути господарським товариством. За ЦКтовариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), якімають право участі у цьому товаристві. Поняття господарського товариствапоглинається поняттям підприємницького товариства.
Товариства, якіздійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступногойого розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створенілише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство,товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство)або виробничі кооперативи).
Непідприємницькимитовариствами є споживчі кооперативи, об'єднання громадян, тощо. Дуже цікавоюмені здалася така норма, як п.14 листа Вищого господарського суду “Зауваження до Господарського кодексу”. [14]
Зокрема, тамвказано, що коло непідприємницьких юридичних осіб, визначене Господарськимкодексом, не є повним. Цей лист, крім вище згаданих видів юридичних осіб, досписку непідприємницьких юридичних осіб також включає військові частини,благочинні організації та непідприємницькі організації в сфері культури.
Логічним є те, щонепідприємницька юридична особа є юридична особа, яка не має на меті, одержанняприбутку для його наступного розподілу між учасниками. Я хотів би трохидетальніше зупинитися на правовому статусі непідприємницької та підприємницькоїюридичної особи, а також на питанні про їх відповідальність, адже це є однією зознак, яка їх розрізняє.
Специфікацивільно-правового статусу непідприємницьких юридичних осіб вирішальною міроюзумовлена тим, що вони створюються з метою досягнення цілей, більшість з яких,як правило, перебуває поза межами цивільно-правового регулювання.
Непідприємницькіюридичні особи майже всіх організаційно-правових форм визначаються відсутністююридично значущих чинників, які б зумовлювали беззаперечну необхідністьзапровадження субсидіарної відповідальності їх учасників або засновників зазобов'язаннями вказаних організацій. Єдиним винятком з цього правилазалишаються не передбачені ЦК України 2003 р. фінансовані власником установи,за якими майно закріплене на праві оперативного управління. Виходячи зналежності права власності на вказане майно засновникам цих установ тавраховуючи суто майновий характер цивільно-правової відповідальності, на їхзасновників (передусім як власників відповідного майна) покладається необмеженадодаткова відповідальність за зобов'язаннями створених ними організацій — невласників.
Відсутність учинному ЦК згадки про можливість створення такого роду організацій спричинюєістотні видові відмінності у правовому становищі приватних і публічнихнепідприємницьких юридичних осіб як суб'єктів цивільної відповідальності. Адже непідприємницькихюридичних осіб публічного права характеризує покладання на їх засновників(державу або відповідні територіальні громади) субсидіарної відповідальності зазобов'язаннями вказаних юридичних осіб. Крім того, необхідність запровадженнядодаткової відповідальності засновників пояснюється у даному випадку також інеобхідністю дотримання публічного інтересу, який полягає у гарантуванні умовдля безперешкодного здійснення владних та інших особливо суспільно значущихфункцій, покладених на юридичні особи публічного права. Тут режим додатковоївідповідальності покликаний унеможливити звернення стягнення на майно, щозабезпечує виконання завдань публічного характеру, віднесених до компетенціїорганізації-боржника.
На відміну відпідприємницьких організацій, закон, як правило, не обумовлює існуваннянепідприємницьких юридичних осіб створенням і підтриманням ними у визначеномурозмірі майнових фондів (статутного капіталу), призначених певною міроюгарантувати інтереси кредиторів. На переважну більшість цих юридичних осіб непоширюється і дія законодавства про неплатоспроможність (процедури банкрутстванаразі можуть бути застосовані лише до споживчих товариств і фондів). Очевиднозаконодавець зважає при цьому на характер основної діяльності непідприємницькихюридичних осіб, обмеження їх правоздатності в частині здійсненняпідприємницької діяльності та розподілу можливих прибутків між їх учасниками,засновниками.
Зовні такийпідхід не позбавлений логіки з погляду узгодженості різних елементів правовогостатусу непідприємницьких організацій. Мовляв, якщо закон не обумовлюєіснування непідприємницької юридичної особи формуванням нею певного обсягумайнових активів, то й імовірні труднощі з виконанням майнових зобов'язаньтакої юридичної особи начебто не мають ставати на заваді провадженню їїосновній діяльності, що виходить за межі приватноправового регулювання. Втім,прийняття такого роду трактування означає практичне усунення юридичних перепондля можливих зловживань з боку недобросовісних боржників.
Крім того, безжодних майнових гарантій виконання вимог кредиторів та за відсутностіможливості остаточно вирішити у процедурах банкрутства питання якщо не пропогашення, то принаймні про юридичну долю боргу, виникає ситуація перманентноїправової невизначеності щодо перспектив реального задоволення майнових вимогкредиторів непідприємницьких юридичних осіб. Тож з метою захисту їх прав таінтересів доцільно визначити певний мінімальний обсяг ліквідних майновихактивів, обов'язковий для підтримання протягом усього періоду існування кожноїнепідприємницької організації тієї чи іншої організаційно-правової форми.Вартість цих активів має бути адекватною тому “середньо – зваженому” ризикупорушення чужих прав, що притаманний діяльності непідприємницької організаціївідповідної організаційно-правової форми.
На відміну віднепідприємницьких організацій, які мають слугувати досягненню переважногуманітарних, немайнових цілей, учасників підприємницьких товариств до участі вних спонукають майнові інтереси. Будучи втіленими у суб'єктивних майновихправах, ці інтереси відіграють визначальну роль й у побудові системи«внутрішніх» відносин, що складаються у рамках організаційної єдностіпідприємницького товариства. Тому для підприємницьких товариств, як правило,характерна жорсткий розподіл між обсягом майнових внесків учасників і належнимиїм майновими правами, з однієї сторони, та реальними можливостями учасниківбрати участь у формуванні внутрішньої волі цієї юридичної особи, впливати на їїдіяльність і рішення, що приймаються її органами — з іншої.
Зазначеневикликає необхідність установлення певного співвідношення між власноювідповідальністю підприємницьких товариств та додатковою відповідальністю за їхзобов'язаннями з боку їх учасників. Одним із прикладів цього є норми про субсидіарнувідповідальність у межах невнесеної частини вкладу до статутного капіталутовариства з обмеженою відповідальністю та неоплаченої частини акцій учасникаакціонерного товариства (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК). Очевидно, застосуванняаналогічного механізму допустиме й щодо учасників тих непідприємницькихтовариств, які здійснюють систематичну господарську діяльність (споживчікооперативи). Тільки якщо стосовно вищевказаних підприємницьких товаристввиразна залежність обсягу майнових і управлінських прав їх учасників зумовлюєналежність існування наведеного правила, то щодо тих непідприємницькихорганізацій, учасники котрих також мають виразний майновий інтерес, незабезпечений, проте, аналогічним механізмом визначення обсягуорганізаційно-управлінських повноважень, можливість запровадження субсидіарноївідповідальності у межах невнесеної частини обов'язкового майнового внеску хочаі може розглядатися, але не як необхідність, а лиш як питання можливості й доцільності(ч. 2 ст. 27 Закону “Про кооперацію”).
Принциповадопустимість проведення такого роду паралелей спирається на можливістьодержання членом споживчого кооперативу майнової вигоди від діяльностікооперативу.
Правило про певнуформу субсидіарної відповідальності учасників непідприємницьких юридичних осібзалежно від різних обставин, що підлягають урахуванню, можна викласти або уімперативній, або у диспозитивній нормі. Імперативний характер указаногоприпису доцільно поширити винятково на той обсяг можливого стягнення на майноучасника, що дорівнює розміру несплаченої ним частини обов'язкового внеску домайнових фондів юридичної особи. При цьому слід враховувати, що у такого родувипадках йдеться не про субсидіарну відповідальність учасника у її власномурозумінні, а про особливий правовий механізм примусового виконання в натурімайнового обов'язку учасника саме перед відповідною юридичною особою-основнимборжником.
Специфікаозначеного механізму відповідальності визначається тим, що він є не засобомзахисту прав указаної юридичної особи, а заходом, спрямованим на захист прав таінтересів її кредиторів. З огляду на вказане учасник юридичної особи постаєсвоєрідним поручителем за неї перед третіми особами — у розмірі, щовизначається обсягом невиконаного майнового обов'язку щодо здійснення внесків домайна юридичної особи, в якій він бере участь.
Розкриваючинюанси відповідальності та особливості підприємницьких та непідприємницькихюридичних осіб, я намагався показати, що різниця між ними полягає не тільки вметі їх діяльності, а й у виді відповідальності. Хоча, в принципі, різниця вцьому плані є штучно створена законодавцем, виходячи саме з мети їх діяльності.[19, c50-53]
VІI. Поділ юридичних осіб залежно від видуустановчих документів
ЦК залежно відвиду установчих документів поділяє юридичні особи на:
— юридичні особи,установчим документом яких є статут;
— юридичні особи,установчим документом яких є засновницький договір;
-юридичні особи,установчим документом яких є установчий акт;
-юридичні особи,установчим документом яких є одноособова заява (меморандум).
Загалом ЦКрегулює те, які установчі документи відносяться до різних організаційно-правовихформ юридичних осіб.
Статут —обов'язкова умова визнання організації юридичною особою. Водночас, як вже можнабуло здогадатись, у ряді випадків закон передбачає й інші установчі документи,які також можуть визначати характер організації даної юридичної особи. Такимдокументом може бути установчий договір. Важливість установчих документівполягає в тому, що всі, хто приймає участь у діяльності організації —засновники, керівники, працівники, повинні знати, що собою представляєвідповідне утворення, чим воно буде займатися, хто і як ним буде управлятитощо. Це також важливо і для тих, хто вступає чи наміряється вступити в правовістосунки з даною організацією.
Так, установчимидокументами для всіх видів товариств є затверджений учасниками статут абозасновницький договір, укладений учасниками. ЦК чітко визначає, що установчимдокументом для товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств,виробничих кооперативів, благодійних та релігійних організацій, є статут, а дляповного, командитного товариства, товариства з додатковою відповідальністю-засновницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним учасником,то засновницьким договором є одноособова заява, що містить ті ж відомості, що ізасновницький договір. До речі, якщо з командитного товариства вибувають всіучасники крім одного, то засновницький договір переоформлюється в одноособовузаяву, що підписується єдиним учасником товариства.
Установчий акт єустановчим документом для установ. Установчий акт може бути як індивідуальним,так і спільним в залежності від кількості осіб, що її створюють. Стаття 83 ЦКвизначає, що установчий акт може міститися навіть у заповіті.
Установчий актможе бути скасований засновником відповідної установи до її створення. [2,c.3-5]
VIІI.Класифікація юридичних осіб заорганізаційними ознаками
Заорганізаційними ознаками юридичні особи поділяються на прості і складні.
Простимиюридичними особами вважаються ті, що утворилися на власності фізичних осіб,власності фізичних і юридичних осіб, власності держави, коли власник майнавідокремлює його частку для створення юридичної особи.
Складнимиюридичними особами є ті, що виникають при об’єднанні декількох юридичнихосіб(об’єднання споживчої кооперації, об’єднання об’єднань фізичних осіб).
Господарськийкодекс визначає, що об'єднанням підприємств є господарська організація,утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої,наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальнихзавдань.
Крім того, стаття119 Господарського кодексу визнає об’єднання громадян юридичною особою.
Залежно від порядкузаснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарськіоб'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання, щовідрізняються за тим, за чиєю ініціативою вони створені.
Врешті, керуючисьвсе тим же Господарським кодексом, додам, що господарські об'єднання утворюютьсяяк асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств,передбачені законом.
Кодексом такожвизначаються органи управління господарських об’єднань, майнові відносини підприємств в складі об’єднання, правовий статус учасника таін. Але детально зупинятись я на цьому не буду. Загалом же ж тема об’єднань юридичних осіб є цікавою, алеможливо, вона надто добре розкрита законодавцем…
IX. Поділ юридичних осібзалежно від економічної залежності
Залежно віднаявності економічної залежності юридичні особи поділяються на головну ізалежну юридичну особу.
Як я вжезгадував, Україна знаходиться в умовах швидкого економічного розвитку, в межахякого роль юридичної особи значно зростає. В таких умовах з’являється більша їх кількість, з’являються навіть їх мережі. В такихвипадках і виникає субординація, економічна залежність одних юридичних осіб відінших.
Відносини підпорядкуванняюридичних осіб регулюються цивільним законодавством України. Прикладом є нормач.1 ст.118 ЦК, фактично визначає те, які юридичні особи є головними, а які –залежними:
“Господарське товариство(товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство)є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцятьабо більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковоювідповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерноготовариства”.
Слід відмітити,що помилковою є думка щодо того, що відносини підпорядкування можуть виникатилише на підставі договору.
В Україні, як і вбагатьох інших країнах регулюється правове становище економічно самостійнихюридичних осіб, що отримали назву афілійованих.
Господарський кодексокреслює поняття дочірнього підприємства, яке здається мені близьким до поняттязалежного підприємства в цивільному праві. А саме, відповідно до Господарськогокодексу підприємство визнається дочірнім у випадках існування залежності відіншого підприємства. Випадки такої залежності встановлюються ст. 126 цього кодексу,у якій визначено, що група суб'єктів господарювання-юридичних осіб, пов'язанихміж собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у форміучасті в статутному фонді та/або управлінні, є асоційованими підприємствами.Наприклад, асоційованими підприємствами можна вважати господарське товариство,яке виступило співзасновником іншого господарського товариства і володіє певноючасткою у його статутному фонді.
Залежність міжасоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежністьміж асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливістьблокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством. Наприклад, таказалежність виникає у разі володіння одним господарським товариством часткою устатутному фонді іншого господарського товариства, яка становить 25 відсотківакцій. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разіякщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування зарахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді іншого(дочірнього) підприємства (наприклад, у випадку володіння контрольним пакетомакцій). Контрольним пакетом акцій, як правило, визнається 51 відсоток акцій устатутному фонді. Як бачимо, поняття дочірнього підприємства згідно зГосподарським кодексом є близьким за своїм значенням до визначення залежногогосподарського товариства, яке містить Цивільний кодекс.[16,c.125-130]
X. Поділ юридичних осіб за правовимрежимом
За правовимрежимом юридичні особи поділяються на юридичних осіб- власників майна таюридичних осіб-невласників майна.
Юридичніособи-власники майна-це фактично всі приватні юридичні особи.
Що ж доневласників майна, то до них відносяться комунальні установи, казенніпідприємства, державні акціонерні товариства. Коротше кажучи, невласникимайна-це юридичні особи публічного права. Вони не є суб’ктами права власності, а отже нестають власниками майна, яке передається їм засновниками. Очевидним є те, щоінститут юридичної особи публічного права — невласника майна пов’язана з тим,що комунальна власність є не просто матеріальною цінністю, а матеріальноюцінністю, що має слугувати інтересам супільства і використовуватись длязадоволення потреб і суспільства, і держави.
Все ж, є деякасуперечність норм ЦК, що стосується вище зазначеного. Так, ст.329 ЦК визначає,що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їйу власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не забороненихзаконом. Ця норма здається мені дещо суперечливою, зважаючи не тільки на те, щоцивільне право-приватне право, а й на те, що вона суперечить ст.81 ЦК. В ст.81вказано:
“Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовийстатус юридичних осіб приватногоправа.”
Чому ж ст.321 єоднією з норм-регуляторів правового статусу юридичної особи публічного права?[24-c.118]
ВИСНОВОК
Я сподіваюсь, я ґрунтовнорозкрив тему своєї курсової роботи. Не буду приховувати, тема видалася менідосить складною. Але я сподіваюсь, я допустив небагато помилок.
Як я вже казав,на мою думку, є недоліки класифікації юридичних осіб, і я хотів би на нихнаголосити.
Я хотів би ще разнаголосити на потребі детальнішої регуляції діяльності акціонерних товариствхоча б тому, що це чи не найбільш поширений вид господарських товариств. Можливо,слід прийняти окремий закон, що регулював би питання діяльності самеакціонерних товариств...
Можливо, я неправий, але мені здається, що в ЦК деталізована лише частина видів юридичнихосіб, в той час як деякі їх види залишились взагалі без уваги. Прикладом єнепідприємницькі та підприємницькі юридичні особи. В кодексі лише надане розмежуванняпідприємницьких в непідприємницьких юридичних осіб без розкриття їх характернихособливостей.
В цивільномукодексі немає поняття приватного підприємства, незважаючи на те, що, на моюдумку більшість підприємств є такими за своєю суттю. Фактично, приватні підприємствазмушені зареєструватись у формі господарського товариства чи виробничогокооперативу, що є не зовсім доцільним з огляду саме на суть поняття ”приватне підприємство”.
Нагадаю про суперечностінорм Цивільного кодексу, про які я розповідав з приводу невідповідностівідносин, що регулюються ЦК предмету цивільно-правового регулювання.
Хотів бивідмітити, що вже нечинні нормативно-правові акти я використовував лише з метоютого, щоб навести приклад того, як регулювались цивільно-правові відносинираніше і які зміни відбулися.
Більше того, ямайже завжди використовував ці порівняння для того, щоб показати позитив змін.
Списоквикористаної літератури
1. Блащук Т. Особливості правовогостатусу юридичної особи з одним учасником//Підприємництво, господарство і право -2005-№12-с.3-6 ;
2. Блащук Т. Організаційно-правовіформи юридичних осіб в сучасному цивільному праві//Підприємництво, господарство і право -2005-№8-с.3-5 ;
3. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичнихосіб, заснованих державою//Підприємництво, господарство іправо-2005-№8-с.6-10;
4. Вішик О. Правове станови ще дочірніхпідприємств // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 1.-С. 3-7.
5. Господарський кодекс України//ВВР,2003,№18,№19-20,№21-22, ст.144;
6. Закон України”Про власність” //ВВР,1991,№20, ст.249;
7. Закон України”Про кооперацію” //ВВР,2004,№5, ст.35;
8. Закон України”Про підприємництво” //ВВР,2003,№18,№19-20,№21- 22, ст.144;
9. Зуб И. К проблеме видовюридических лиц//Предпринимательство,хозяйство и право-2000-№10-с.44-47;
10.Кипов В.Количество участников: 2 + 0= 3!// Юридическая практика. — 2003. — № 2 (264). — С. 12.
11.Конституція України//ВВР,1996,№30, ст.141;
12.Кочергина С. Организационно-правоваяформа юридических лиц: генезис доктрин и подходов//Підприємництво, господарство і право-2003-№1-с.36- 40;
13.Кочергина С. Организационно-правовыеформы коммерческих юридических лиц: исторические аспекты //Підприємництво, господарство іправо-2002-№9-с.36-40;
14.Лист Вищого господарського суду”Зауваження до Господарського кодексу”// “Урядовий кур’єр”,09.09.2001,№01-2.2/279
15… Лист Вищого господарського суду “Про деякі питання практики розглядусправ за участю іноземних підприємств і організацій”//” Урядовий кур’єр”,31.05.2002, №012.2/279;
16.Медведєва Л., Гончарова Н. Зміни взаконодавстві щодо організаційно-правових форм юридичних осіб//Право України-№4-с.125-130;
17.Поліщук О.Ю. Новий підхід докласифікації юридичних осіб за новим цивільнимкодексом//Економіка, фінанси, право-2003-№11-с.18-19;
18.Постанова президії Верховного СудуУкраїни”Щодо вирішення спорів, щовиникають у сфері регулювання діяльності акціонерних товариств” від 03.03.2004. №15,”Судова практика№3-4”,2005;
19.Примак В. Питання розвитку приватногоправа//ЮридичнаУкраїна-2005-№3-с.50-53;
20.Селіванова І. Про співіснуваннясистем юридичних осіб в аспекті нових Цивільного та Господарського кодексів//Юридична Україна-2004-№10-с.10;
21.Труфанова Л.М. Юридичні особи всучасному українському цивільному праві: теорія і практика//Держава і право-№13-К.,2001-с.219-224;
22.Цивільний кодекс України//ВВР,2003,№40-44, ст.356;
23.Цивільний кодекс Української РСР//втративчинність на підставі Кодексу №435-IV від 16.01.2003, ВВР,2003,№40-44;
24.Цивільне право України: Підручник: У2т./за заг. редакцією В.І.Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького.- К.:Юрінком Інтер, 2004.-т.1-480с.