Зміст стр.
Вступ
РОЗДІЛ 1. Поняття та суть звільненнявід кримінальної відповідальності в Україні
РОЗДІЛ 2. Види звільнення відкримінальної відповідальності в Україні
2.1. Звільнення від кримінальноївідповідальності у зв’язку з дійовим каяттям
2.2. Звільнення від кримінальноївідповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим
2.3. Звільнення від кримінальноївідповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки
2.4. Звільнення від кримінальноївідповідальності у зв’язку із зміною обстановки 2.5. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
РОЗДІЛ 3. Поняття звільнення відкримінальної відповідальності в кримінальному праві Російської Федерації
Висновки
Перелік посилань
Список використаних джерел
Вступ
Злочинність являєсобою складне соціальне явище, що має свої об’єктивні причини і умови.Здійснення на сучасному етапі задачі зниження рівня злочинності можливо лишешляхом правильного застосування в боротьбі з правопорушниками заходівгромадського впливу і державного примусу, правильної координації діяльностігромадськості і державних органів.
В комплексізаходів направлених на скорочення і ліквідацію злочинності в нашій державіважливе значення має і кримінальне законодавство.
В КК Українинеодноразово використовується поняття «звільнення від кримінальноївідповідальності». Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й удеяких статтях Особливої частини КК України. Проте КК України ніде не розкриваєцього поняття. Системне і логічне тлумачення Закону дає підставу вважати, що ККУкраїни під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє звільненнялише від майбутньої, потенційної відповідальності. Що ж стосується звільненнявід реальної кримінальної відповідальності, то Закон використовує тут поняття«звільнення від покарання». Це пояснюється тим, що кримінальна відповідальністьреалізується в трьох формах, а саме:
1) не пов’язаній з призначенням винномупокарання;
2) пов’язаній з призначенням покарання, алебез його реального відбування;
3) пов’язаній з відбуванням призначеногопокарання.
Тому звільненнявід реальної кримінальної відповідальності — це звільнення від покарання, тобтовід його призначення або відбування. В усіх інших випадках має місце звільненнявід майбутньої, потенційної кримінальної відповідальності.
Обов’язок особи,яка вчинила злочин, зазнати кримінальної відповідальності реалізується в рамкахкримінально-правових відносин. Держава як один із суб’єктів цих відносин маєправо не тільки піддати цю особу заходам кримінальної відповідальності, а йвідмовитися від цього за наявності підстав, передбачених КК України. Відповіднодо частини 2 статті 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється відкримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, а також напідставі Закону України «Про амністію» чи акта помилування. Таким чином,повноваження держави обмежені КК України, який містить вичерпний перелікпідстав звільнення від кримінальної відповідальності. Такими підставами є:
1) добровільнавідмова від доведення злочину до кінця;
2) дійове каяття;
3) примирення зпотерпілим;
4) щире розкаянняособи у вчиненні злочину і наявність клопотання про передачу її на поруки;
5) змінаобстановки;
6) закінченнястроків давності;
7) спеціальніпідстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливоючастиною КК України;
8) акти амністіїі помилування.
Згідно з частиною2 статті 44 КК України звільнення від кримінальної відповідальності у випадках,передбачених КК України, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення відкримінальної відповідальності встановлюється Законом.
Внаслідок того,що види звільнення від кримінальної відповідальності знаходять все більшерозповсюдження, вивчення ефективності їх застосування і подальше вдосконаленняцих інститутів набуває важливого значення як для практики так і для сучасноїправової науки.
Звільнення відкримінальної відповідальності застосовувалося ще в радянському суспільстві тавивчалося тодішніми вченими. Тому ступінь наукової розробки проблеми можнавизначити як достатньо досліджений. Зокрема відомі монографії таких авторів якГальпєріна І.М., Скібіцької В.В., Зєльдова С.Й., Сідорова В.М. Також вже вперіод незалежності України вийшли монографії українських авторів ЛомакоВолодимира Андрійовича та Р. Матюшенка. На сучасному етапі вийшли і окремістатті Ткаченка В.М., Михлина А.П., Шмарова Н., в яких лише трохи зачіпаютьсяокремі аспекти окресленої проблеми.
Об’єктомдослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних та зарубіжнихкриміналістів, які безпосередньо стосуються проблематики застосування інститутузвільнення від кримінальної відповідальності в Україні, а також відповіднінорми Кримінального кодексу України.
Предметомдослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інститутузвільнення від кримінальної відповідальності.
Мета дослідженняполягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальнення правозастосовноїпрактики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такогоінституту кримінального права як звільнення від кримінальної відповідальності всучасних умовах нашої держави.
Відповідно слід вирішитинаступні завдання:
— розкрити сутьінституту звільнення від кримінальної відповідальності;
— всебічнопроаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок йогозастосування на сучасному етапі;
— дослідити змісткримінально-правового інституту звільнення від кримінальної відповідальності вУкраїні.
Методологічноюосновою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий тасистемного аналізу.
РОЗДІЛ1. Поняття та суть звільнення від кримінальної відповідальності в Україні
Звільненнявід кримінальної відповідальності означає відмову держави від осуду особи, якавчинила злочин, але надалі повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку,що підтверджується певними, зафіксованими в Законі обставинами.
Випадкизвільнення від кримінальної відповідальності передбачені в розділі IX Загальноїчастини КК України (статті 45-49 ККУ), а також у Законах України «Про амністію»чи актах помилування [1, 44]. Стаття 97 КК України передбачає звільнення відкримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходіввиховного характеру.
ВОсобливій частині КК України зафіксовані підстави звільнення від кримінальноївідповідальності осіб, які вчинили деякі конкретні види злочинів.
Звільненнявід кримінальної відповідальності треба відрізняти від звільнення відпокарання, хоча загальним для їх застосування є єдина (спільна) обставина — вобох випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознакискладу злочину, передбаченого в Законі про кримінальну відповідальність.Загальним є і те, що обидва види звільнення може здійснити тільки суд (крімзвільнення за актом амністії та актом помилування). Різниця ж полягає в тому,що при звільненні від кримінальної відповідальності через втрату повністю або взначній мірі суспільної небезпеки особою, яка вчинила злочин, виходячи зпринципів гуманізму й економії заходів кримінально-правового впливу,кримінальна справа припиняється судом до постановлення Вироку, а при звільненнівід покарання однією з підстав, передбачених у Законі, є винесення(постановлення) обвинувального Вироку.
Отже,суд, розглядаючи кримінальну справу, в обумовлених Законом випадках приходитьдо висновку про необхідність чи доцільність її закриття без постановленняВироку, звільнивши особу, що вчинила злочин, від можливого призначення їйпокарання в подальшому.
Призвільненні від покарання суд постановляє обвинувальний Вирок, не призначаючипокарання або звільняючи від його відбування з випробуванням осіб, визнанихвинними у вчиненні злочину, на підставах, зазначених у КК України.
Звільненнявід кримінальної відповідальності не є реабілітацією особи, що звільняється.Походячи із вказаних принципів і виконуючи запобігальну функцію кримінальногоправа, суд визнає необхідність або недоцільність доведення справи щодо особи,яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до винесення обвинувального Вироку,якщо в подальшому може постати питання про звільнення від покарання [2, 213].
Звільненнявід кримінальної відповідальності водночас означає, що державні органиприпиняють кримінальне переслідування звільненої особи, а вчинене нею ранішедіяння вважається таким, що не має будь-яких юридичних наслідків.
Оскількив діях осіб, які охоплюються обставинами, що виключають злочинність діяння,немає ознак складу злочину і вони носять правомірний характер, інститутинеобхідної оборони, затримання злочинця, крайньої необхідності та інші неналежать до проблеми звільнення від кримінальної відповідальності. Відсутністьзлочину означає відсутність підстав для застосування інститутів звільнення відкримінальної відповідальності.
Наведеніу КК України види звільнення від кримінальної відповідальності ділятьсяна загальні та спеціальні.
Загальні передбачені вЗагальній частині КК України. Це звільнення від кримінальної відповідальності узв’язку:
— здійовим каяттям (стаття 45 КК України);
— зпримиренням винного з потерпілим (стаття 46 КК України);
— зпередачею особи на поруки (стаття 47 КК України);
— іззміною обстановки (стаття 48 КК України);
— іззакінченням строків давності (стаття 49 КК України);
— іззастосуванням примусових заходів виховного характеру (стаття 97 КК України);
— заактом амністії (статті 85-86 КК України).
Спеціальні передбачені устаттях Особливої частини КК України щодо конкретних видів злочинів і маютьбути розглянуті у їх контексті (частина 2 статті 111, частина 2 статті 114,частина 3 статті 175, частина 4 статті 212, частина 2 статті 255, частина 5статті 258, частина 6 статті 260, частина 3 статті 263, частина 4 статті 289,частина 4 статті 307, частина 4 статті 309, частина 4 статті 311, частина 3статті 369 КК України).
Залежновід того, чи є звільнення від кримінальної відповідальності обов’язком чи правомсуду, вони поділяються на дискретні (або факультативні) та імперативні(або обов’язкові).
Дискретність означає, щовирішення питання, за наявністю всіх вказаних у Законі обставин для прийняттятакого рішення, залишається правом суду. Імперативність означає,що, суд за наявністю всіх вказаних у Законі обставин зобов’язаний звільнити відкримінальної відповідальності.
Допершого виду належать випадки, передбачені у статтях 47, 48 КК України, участині 4 статті 49 КК України (питання про застосування давності до особи, щовчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із Законом може бути призначенодовічне позбавлення волі, вирішується судом) і частиною 1 статті 97 КК України.
Додругого належать випадки, передбачені в статтях 45, 46, 49 (крім передбаченогочастиною 4) і у статтях Особливої частини КК України.
Звільненнявід кримінальної відповідальності може бути безумовним, тобтотаким, яке ні за яких умов не може бути переглянуто, і умовним,тобто таким, що може бути переглянуте у зв’язку з негативною поведінкою особи[3, 344].
Допершого виду належить абсолютна більшість випадків звільнення від кримінальноївідповідальності, до другого — випадки, передбачені у статті 47 та частиною 1статті 97 КК України.
РОЗДІЛ2. Видизвільнення від кримінальної відповідальності в Україні
2.1.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям
У Кримінальномукодексі України більшість норм передбачає, що винна особа має понести покаранняза вчинений нею злочин.
Разом з тим існуєряд положень, які встановлюють обов’язок чи право суду звільнити особу відпокарання, зовсім не притягувати її до кримінальної відповідальності чизвільнити від неї. Така особливість кримінальної політики базується насвітовому досвіді, який неодноразово переконував, що одним лише посиленнямпокарань неможливо досягти зниження кількості вчинених злочинів та забезпечитибільш повне їх розкриття. Законодавець прийняв ряд статей заохочувальногохарактеру, котрі встановлюють право держави звільнити особу від кримінальноївідповідальності, покарання, пом’якшити покарання, яке повинна понести особа за вчинений нею злочин. Дотаких статей належить стаття 72 КПК України, якою передбачено право судузакрити кримінальну справу щодо обвинуваченого у зв’язку з його дійовим каяттям [4, 99].
Таким чином, надумку автора курсової роботи, дійове каяття є одним з видів позитивноїповедінки обвинуваченого, яка заохочується Законом. Підкреслимо, що однією зважливих умов застосування цієї норми є вивчення індивідуальної поведінкиособи, яка вчинила злочин. Але в правозастосовній практиці слідчі, прокурори тасудді стикаються з труднощами у доказуванні та правовій оцінці дійового каяття,а іноді взагалі використовуючи лише зізнання обвинуваченого, його щире каяттядля одержання показника розкриття злочину. Іноді допускаються помилки прирозгляді психологічних та моральних мотивів дійового каяття.
Подібні помилки,з погляду автора курсової роботи, пов’язані з недостатньою науковою розробкою даної проблеми. Також відіграєсвою роль те, що статті КПК України та ККУкраїни, якими регламентований порядок звільнення особи від кримінальноївідповідальності та закриття справи у зв’язку з дійовим каяттям, введенівідносно недавно.
У зв’язку з цим необхідно детальнішерозглянути цей правовий інститут, визначити його ознаки та їх вплив наприйняття рішень державними органами і посадовими особами, які здійснюютькримінальне судочинство.
Інститут дійовогокаяття закріплений в нормах двох галузей права: в кримінальному праві такримінально-процесуальному праві. У КК Україниіснує стаття 45, яка передбачає звільнення обвинуваченого від кримінальноївідповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Ця стаття містить перелік підставта умов, при виконанні яких суд має право прийняти рішення про звільненняобвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Підставамидля звільнення від кримінальної відповідальності є:
а) злочин вчиненовперше;
б) злочинналежить до категорії невеликої тяжкості.
Відсутністьбудь-якої з цих підстав виключає застосування норми, що розглядається.
Умовамизвільнення від кримінальної відповідальності є:
а) особа, щовчинила злочин, сприяла його розкриттю;
б) особавідшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Як правило,тільки сукупність перелічених умов дає право судові прийняти рішення прозакриття кримінальної справи. Однак це загальне правило не поширюється навипадки, коли злочин не спричинив заподіяння майнової, фізичної чи моральноїшкоди. У цьому випадку у посткримінальній поведінці особи, яка вчинила злочин,можуть бути відсутні такі дії, як відшкодування заподіяних збитків або усуненняшкоди [5, 248].
Питання прозвільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі статті45 КК України доцільно вирішувати зурахуванням думки потерпілого. Однак негативна позиція останнього не єпідставою для відмови у звільненні обвинуваченого від кримінальноївідповідальності.
В статті 45 КК України законодавець використовує поняття «особа,яка вперше вчинила злочин». Під це поняття підпадає не тільки особа, яка ранішеніколи не вчиняла злочини, але і особа, яка хоч раніш і вчинила злочин, але:
а) закінчилисястроки давності притягнення її до кримінальної відповідальності;
б) судимість увстановленому Законом порядку погашена чи знята;
в) особа булазвільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з актом амністії чи зінших нереабілітуючих підстав;
г) злочин вчиненона території іноземної держави, у тому числі на території країн – учасниць СНД.
Відповідно дочастини 2 статті 12 КК України злочиномневеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виглядіпозбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання.
У тексті статті45 КК України законодавець використовуєпоняття «дійове каяття», розкриваючи зміст якого необхідно чітко відмежовуватийого від понять «визнання вини» та «каяття» [6, 45].
Визнання вини може бути повнимчи частковим. Часткове визнання полягає в тому, щоособа визнає себе винною тільки по окремих пунктах обвинувачення. Повнеж визнання полягає у даванні правдивих свідчень про всі обставинизлочину, визнанні себе винним по всіх пунктах обвинувачення та можесупроводжуватися каяттям. Повне визнання може полягати як у наданні допомогиправоохоронним органам у розкритті злочину та добровільному усуненні шкідливихнаслідків вчиненого, так і без посткримінальних вчинків.
Дійовекаяттяозначає не тільки повне визнання вини та щире розкаяння у вчиненому, але йнадання допомоги правоохоронним органам. Таким чином, у дійовому каяттінеобхідно виділяти суб’єктивні та об’єктивні ознаки. Суб’єктивними ознаками такої поведінки є:
а) письмовозакріплене повне визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні злочину;
б) усвідомленняшкідливості своїх протиправних вчинків.
Об’єктивніознакивиражаються у наданні допомоги у розкритті злочину, встановленні обставин йоговчинення, викритті співучасників, добровільній видачі предметів злочину,відшкодуванні заподіяних збитків або усуненні шкоди.
Тільки наявністьусіх перелічених у статті 45 КК Україниоб’єктивних та суб’єктивних ознак каяття дозволяє зробити висновок пронаявність у посткримінальних вчинках обвинуваченого саме дійового каяття.
Другоюобов’язковою умовою для звільнення обвинуваченого від кримінальноївідповідальності у зв’язку з дійовим каяттям є його сприяння розкриттюзлочину. Під цим видом позитивної посткримінальної поведінки слідрозуміти: свідчення проти співучасників злочину; надання допомоги у їхвиявленні, у необхідних випадках, затриманні та доставленні до органіввнутрішніх справ; правдиве викладення усіх обставин вчиненого, активна участь услідчих діях; допомога у пошуку речових доказів.
Слід сказати протакі випадки, коли обвинувачений своїми діями сприяє розкриттю злочину, алевсупереч його волі, у зв’язку з якимись причинами цідії не дали позитивного результату. У таких ситуаціях дії такої особи такожслід розглядати як сприяння розкриттю злочину, оскільки цей результат ненаступив з обставин, які не залежали від волі обвинуваченого.
Повневідшкодування заподіяних збитків або усунення завданої шкоди — другий елемент дійовогокаяття, під яким розуміють усвідомлені вольові дії обвинуваченого, щоспрямовані на недопущення або суттєве зменшення розміру та обсягу такихнаслідків чи на їх ліквідацію, а також запобігання негативним наслідкам [7,100].
До шкоди, якуналежить усунути, належить будь-яка шкода, що заподіяна потерпілому злочином:моральна, фізична та майнова. Усунення шкоди може полягати у виплаті грошовоїкомпенсації, відновленні пошкодженого майна, поверненні аналогічного майна,придбанні ліків, санаторно-курортних путівок, вибаченні перед потерпілим. Цідії обвинуваченого повинні бути зафіксовані у матеріалах справи. Слідчий придопитах потерпілого та особи, яка вчинила злочин, а також при проведенні іншихслідчих дій повинен з’ясувати, яким чином була відшкодована заподіяна майнова,фізична чи моральна шкода, та зафіксувати дані дії у протоколах проведення цихслідчих дій.
КПК Українипередбачає додаткову гарантію законності й обґрунтованості закриття справи. Це– роз’яснення обвинуваченомуправових засад прийняття цього рішення та можливості заперечувати проти нього.Але дана процедура поверхово регламентована у КПК України. У частині 3 статті7-1 КПК України говориться: «Направленнякримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, недопускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разіпровадження по справі продовжується у звичайному порядку» [8, 7-1]. Яким чином повинно відбуватися такероз’яснення, які правилапроведення такої дії, — ці питання не врегульовані у КПК України, що призводить до помилок та порушення прав громадян. Зазмістом Закону слідчий має провести процесуальну дію, при якій обвинуваченомуроз’яснюються його права та складається відповідний протокол через закриттякримінальної справи на підставі статті 72 КПК України.Разом з тим без уваги залишена стадія порушення кримінальної справи. На думкуавтора курсової роботи, цю прогалину треба усунути. Якщо, наприклад, особаз’явилася з повинною та повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунулазаподіяну шкоду, то чи доречно порушувати кримінальну справу, а потім їїзакривати на підставі статті 72 КПК України ?
У КПК Українислід передбачити правило про право суду не тільки закривати кримінальні справи,але й відмовляти у їх порушенні, якщо є підстави, передбачені статтею 45 КК України, та особа добровільно з’явилася з повинною про вчиненийзлочин до органів досудового розслідування, прокурора або суду.
Дійове каяття яксамостійна підстава звільнення від кримінальної відповідальності, згідно зістаттею 45 КК України, застосовується тількидо осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості. Однак, автор курсової роботивважає, що поширення цієї статті на ненасильницькі злочини, які вчиняються усфері господарської діяльності, сприяло б більш активному та зацікавленомуспівробітництву осіб, які вчинили ці злочини, з органами досудового слідства,реальному відновленню порушених такими злочинами прав громадян, суспільства тадержави.
Згіднозі статтею 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості,звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчиненнязлочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністювідшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Встановленнянаявності всіх перелічених обставин на будь-якій стадії кримінального процесузобов’язує відповіднийорган направити справу до суду, а суд зобов’язаний прийняти рішення про закриття кримінальноїсправи [9, 72].
Цейвид звільнення фактично є констатацією втрати особою суспільної небезпеки, аотже, й недоцільності доведення справи до постановлення Вироку. Наявність цієїнорми дає можливість досягти повного відшкодування збитків та інших наслідківзлочину, а також забезпечити його всебічне розкриття.
Законкаже про можливість застосування цього інституту тільки при вчиненні особоювперше злочину невеликої тяжкості (поняття злочину невеликої тяжкості дається вчастині 2 статті 12 КК України).
Вчиненнязлочину вперше означає, що до цього моменту особа не вчинила жодногозлочину, відносно якого б не закінчилися строки давності або у неї не була бпогашена чи не знята судимість. Інакше застосування статті 45 КК Українинеможливе.
Прикладомзлочинів, за вчинення яких особа має бути звільнена від кримінальноївідповідальності за підставами, вказаними у статті 45 КК України, є порушеннязаконодавства про захист рослин (стаття 247 КК України), незаконне перетинаннядержавного кордону (частини 1 і 2 статті 331 КК України).
Щирекаяття особи може полягати у її явці з повинною, визнаннісебе винною у пред’явленому обвинуваченні, висловленій готовності понести покарання,публічному вибаченні перед потерпілим.
Активнесприяння розкриттю злочину може полягати у повному і достовірному свідченнівідносно обставин вчинення злочину, сприянню виявлення всіх співучасників,знарядь і засобів вчинення злочину.
Повневідшкодування завданих збитків або усунення заподіяноїшкоди має полягати у задоволенні претензій фізичних і юридичних осіб зприводу наслідків вчиненого злочину. Це може бути ремонт пошкоджених речей,передача тотожних речей замість знищених або їх грошового еквівалента, оплатавитрат на лікування потерпілого [10, 410].
Усівказані дії повинні бути вчинені добровільно, що не виключає впливу близькихосіб або працівників правоохоронних органів.
Виконаннявсіх вимог, розглянутих вище, не завжди можливе, та й не завжди потрібне, щодоконкретної справи. Так, характер злочину може виключати наявність потерпілоїособи, у справі може бути не завдано збитків або шкоди. Злочин може бутирозкритий раніше, ніж особа, яка вчинила злочин, змогла сприяти в цьому. Це невиключає застосування статті 45 КК України. Але якщо особа не виконала всіхвимог, які вона повинна була і могла виконати, її звільнення від кримінальноївідповідальності неможливе (не повідомила про наявність співучасника, не відшкодувалазавдані збитки).
2.2.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиреннямвинного з потерпілим
Згіднозі статтею 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості,звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася зпотерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
І вданому разі наявна повна або значною мірою втрата особою суспільної небезпеки,що робить недоцільним доведення справи до постановлення Вироку.
Поняттязлочину невеликої тяжкості, вчинення його вперше, а також відшкодуваннязавданих збитків або усунення заподіяної шкоди — аналогічні розглянутим упопередньому питанні курсової роботи.
Крімвідшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди особа повинна щепримиритися з потерпілим (потерпілими, якщо їх декілька).
Потерпілим є фізична особа,якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. При застосуваннірозглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий маєбути таким, що здатний самостійно приймати рішення. Треба вважати, що ним неможе бути малолітня особа або особа, яка має психічну хворобу. В такому разі невиключається примирення з представником потерпілого.
Характернимизлочинами стосовно розглядуваного виду звільнення можуть бути погроза вбивством(частина 1 статті 129 КК України), порушення правил безпеки дорожнього руху абоексплуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами [11, 286].
Примирення означає, щопотерпіла особа повністю вибачає винній особі вчинене нею діяння, не має до неїбудь-яких претензій і просить в письмовій формі державні органи і суд закритисправу. Мотиви примирення можуть бути будь-які.
Ініціативапримирення може походити як від винної особи, так і від потерпілої, а також відтретіх осіб, але головним є те, що потерпілий добровільно погодився напримирення, не зазнаючи ніякого психічного тиску. Примирення не дає підстав длязвільнення від кримінальної відповідальності, якщо не відшкодовані завданізбитки або не усунена заподіяна шкода (скажімо, в угоді про примирення виннаособа обіцяє відшкодувати збитки у майбутньому).
Встановленнянаявності всіх вказаних в Законі обставин зобов’язує суд на будь-якій стадії кримінальногопроцесу до обов’язкового прийняття рішення про закриття кримінальної справи [12, 8].
Згідноз частиною 1 статті 27 КПК України, справи про злочини, передбачені статтею 356КК України, щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремихгромадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. Такі справипідлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Цяпроцесуальна підстава для примирення не охоплюється статтею 46 КК України. Вонаіснує окремо і незалежно від підстав звільнення від кримінальної відповідальності,передбачених у статті 46 КК України.
2.3.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачеюособи на поруки
Згідноз частиною 1 статті 47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликоїабо середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнено від кримінальноївідповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чиорганізації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачіїї на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховногохарактеру та не порушуватиме громадського порядку.
Цейвид звільнення від кримінальної відповідальності є дискретним (факультативним),тобто його ініціювання залежить від рішення прокурора або слідчого за згодоюпрокурора, а також судді, який приймає остаточне позитивне або негативнерішення, керуючись обставинами справи.
Усправі обов’язково має бутиклопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особина поруки, прийняте на загальних зборах (стаття 10 КПК України).
Уклопотанні повинно бути відображено зобов’язання колективу контролювати поведінку особи,взятої на поруки, і вести щодо неї виховну роботу [13, 412].
Йдетьсясаме про колектив (принаймні його більшість), а не про якусь громадськуорганізацію (наприклад, профспілку).
Підприємство,установа, організація може бути будь-якої форми власності. Кількість членівколективу Закон не обмежує, але очевидно, що він має складатися щонайменше здекількох десятків людей.
Сказанеобумовлює можливість вирішення питання про передачу на поруки особи, якавчинила злочин як невеликої, так і середньої тяжкості (за останній може бутизгідно з частиною 3 статті 12 КК України передбачене покарання до п’яти років позбавленняволі).
Наприклад,умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК України),протидія законній господарській діяльності (частини 1 і 2 статті 206 ККУкраїни).
Поняттявчинення злочину вперше і щире каяття як неодмінну вимогу при розгляді справипро передачу особи на поруки та її можливе позитивне вирішення висвітлені вдругому питанні курсової роботи.
Судоцінює вчинений злочин, особу винного, обставини, що пом’якшують і обтяжуютьпокарання, а також посткримінальну поведінку особи, можливість колективупозитивно впливати на неї. В основі позитивного рішення лежить переконаннясуду, що особа повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку.
Згідноіз Законом, в умовах передачі на поруки має бути зазначено, що особа неухилятиметься від заходів виховного характеру (як колективних так ііндивідуальних) та не порушуватиме громадського порядку (не вчинятимеадміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок).
Зазначаєтьсятакож, що рішення про передачу на поруки має умовний характер і що, згідно зчастиною 2 статті 47 КК України, у разі порушення особою умов передачі її напоруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений неюзлочин.
Законне потребує ініціювання притягнення особи до кримінальної відповідальності втакому випадку з боку колективу.
Рішенняпро відміну передачі на поруки приймає суддя по матеріалах, що надійшли донього від прокурора [14, 215].
Черезрік правові наслідки передачі на поруки перестають діяти.
Виявляється,що у разі вчинення особою протягом іспитового річного строку нового злочину,вона повинна нести відповідальність за сукупністю злочинів.
2.4.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки
Судово-правовареформа в Україні тільки набирає своїх обертів. Вагомим внеском в її здійсненнястало проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконаленнякримінально-процесуального законодавства в напрямі його демократизації іприведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правовихстандартів. Вітчизняне кримінальне судочинство поступово позбавляєтьсяінквізиційних проявів, які були характерними для радянського кримінальногопроцесу [15, 346].
Економічні тасоціальні реалії суспільного життя свідчать про значний рівень криміналізаціїукраїнського суспільства, загальне зростання як побутової злочинності, так і їїорганізованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населенняантисоціальних установок та їх реалізація зовні у актах протиправної поведінкипотребують невідкладного реагування на них з боку компетентних державних органів.Тому на перший план виступає проблема ефективності боротьби із злочинністю.
У сучасних умовахборотьби зі злочинністю законодавець повинен усвідомлювати, що досягненнюзавдань кримінально-правової охорони особи, суспільства, держави сприяє якпрактика невідворотності і посилення суворості примусових заходів, так іпрактика повної відмови від кримінальної репресії у певних, визначених Законом,випадках. На це вказують основні напрями розвитку національного законодавства ісвітової кримінально-правової політики. Як показує аналіз основних тенденційсвітової кримінальної політики, проведений ООН, характерною рисою сучаснихсистем правосуддя є «процес вибування» кримінальних справ у зв’язку з їхзакриттям ще в досудовому провадженні. При цьому, залишаючи поза увагою різніпроцедури здійснення даного інституту в різних країнах, його юридична сутністьзалишається в більшості з них тією ж самою – закриття кримінальних справ занаявності факту вчинення злочину. Державний примус – вимушений, крайній засібвпливу на осіб, що порушили кримінальний Закон. Основним напрямом світовоїкримінальної політики, як зазначають І.Я. Козаченко та З.А. Незнамова, виходячиз принципів гуманізму, диференціації та індивідуалізації відповідальності, євиправлення злочинця (якщо для цього є реальна можливість) без реалізаціїзаходів кримінально-правового впливу.
На думку В.Н.Кудрявцева та А.В. Наумова, соціальний досвід показує, що нерідко створюютьсятакі умови, коли для реалізації завдань кримінального законодавства немаєпотреби, щоб винувата особа зазнала покладення на неї заходів кримінальноївідповідальності (в тому числі і покарання). Тому законодавець передбачиввипадки, коли за певних умов держава в особі її компетентних органів іпосадових осіб, відмовляється від реалізації свого виняткового права наподальше проведення кримінального переслідування осіб, що вчинили суспільнонебезпечні діяння, і звільняє їх від кримінальної відповідальності, отже, – івід покарання.
Можливість такогозвільнення об’єктивно зумовлюється тим, що притягнення до кримінальноївідповідальності і призначення покарання не завжди є єдиним і найбільшправильним засобом досягнення цілей виправлення та перевиховання особи,загального та окремого попередження злочинів. П.С. Матишевський, П.П. Андрушкота С.А. Шапченко вважають, що за наявності певних обставин більш ефективним іраціональним інструментом у цьому може стати застосування різних видівзвільнення від кримінальної відповідальності. Крім того, в інституті звільненнявід кримінальної відповідальності водночас реалізуються принципи економіїкримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації відповідальності. Цепоширюється і на інститут звільнення від покарання.
Одним з найбільшнеоднозначних і таких, що не набули єдиних підходів до їх трактування з бокутеорії і практики, видів звільнення від кримінальної відповідальності і відпокарання, і далі залишається передбачене чинним кримінальним ікримінально-процесуальним законодавством звільнення від кримінальноївідповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки [16, 347].
Загальновідомо,що діяння, які посягають на суспільні відносини та соціальні блага, якіперебувають під охороною кримінального Закону, а також особистістьправопорушника не можуть залишатись незмінними, константними величинами. Врезультаті певних об’єктивних змін соціальної дійсності вони дістають іншуоцінку з боку суспільства хоч їх оцінка з боку права залишається незмінною.
Згіднозі статтею 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої абосередньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщобуде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідокзміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або цяособа перестала бути суспільно небезпечною.
Щодопонять «вчинення злочину невеликої» або «середньої тяжкості» і «вперше», товони відповідають розглянутим у другому питанні цієї курсової роботи. Слова«особу… може бути звільнено» свідчать про дискретний (факультативний)характер застосування цього інституту: остаточне слово про звільнення чи незвільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки належить судді.
Устатті вказується на дві незалежні одна від одної підстави звільнення відкримінальної відповідальності, які констатуються на час розслідування аборозгляду справи в суді:
1)зміна обстановки, яка обумовлює той факт, що вчинене особою діяння втратилосуспільну небезпечність;
2)зміна обстановки, внаслідок чого особа, що вчинила злочин, перестала бутисуспільно небезпечною.
Змінаобстановки може мати місце після вчинення злочину в межах держави, регіону,окремої місцевості, мікросередовища, що оточує особу. Ця зміна може мати усвоєму підмурку політичні, соціальні, економічні, духовні, правові та іншіобставини.
Щостосується втрати діянням суспільної небезпечності, то воно може її втратити якявище взагалі (продовжуючи бути визнаним в Законі як злочин), а може торкатисьтільки окремих конкретних проявів.
Першийваріант буває, коли в силу швидкоплинності подій законодавець «затягує»вилучення того чи іншого діяння зі складу КК України. Так, до припиненнячинності КК УРСР 1960 року в його складі була стаття 154 (спекуляція). В силуконкретної зміни соціально-економічної обстановки, дії, які передбачалися цієюстаттею, формально продовжуючи залишатись злочином, фактично втратили своюсуспільну небезпечність, а отже, при виникненні таких справ вони припинялисяздебільшого на підставі статті 48 КК України (тоді — частина 1 статті 50 ККУРСР 1960 року).
Другийваріант стосується причин, які обумовлюють суспільну небезпечність окремих,передбачених КК України, діянь для даної місцевості, закладу, мікросередовища.
Так,звільнялися від кримінальної відповідальності особи, які здійснювали незаконнупорубку лісу [17, 246] у випадках, коли ліс, де проводилась порубка, потімгинув від пожежі, або особи, які вчинили зловживання своїм службовим становищем(стаття 364 КК України), працюючи на підприємстві, яке потім було ліквідованеяк нерентабельне.
Колидіяння внаслідок зміни обстановки втрачає суспільну небезпечність, то, якправило, і особа, що вчинила діяння, повністю або значною мірою перестає бутисуспільно небезпечною.
АлеЗакон враховує й випадки, коли, внаслідок зміни обстановки стосовно конкретноїособи, вона перестає бути суспільно небезпечною, хоча діяння не втрачаєсуспільно небезпечного характеру.
Яснаріч, для такого висновку потрібно, щоб минув певний час. Так, мають місцевипадки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 ККУкраїни осіб, які вперше вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, потімбули покликані до лав Збройних Сил (стали до роботи, одружилися, захворіли натяжку хронічну хворобу) і протягом часу від вчинення злочину до вирішенняпитання по суті вели добропорядний спосіб життя, довівши, що перестали бутисуспільно небезпечними. Здебільшого це такі злочини, як крадіжка, хуліганство.
Зауважимо,що стаття 48 КК України не охоплює випадки, коли новим Законом скасовуєтьсякримінальна відповідальність за певне діяння. Тут йдеться не тільки про втратусуспільної небезпеки діяння, а й про втрату нормативної ознаки — протиправності.
Утаких випадках для звільнення від кримінальної відповідальності підставою єстаття 5 КК України – «Зворотна дія Закону про кримінальну відповідальність учасі».
2.5.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строківдавності
Якщоособа, яка вчинила злочин, протягом довгого часу, який визначається роками, небула притягнута до кримінальної відповідальності й одночасно не вчиняла новихзлочинів (крім злочинів невеликої тяжкості), то припускається, що вона повністюабо значною мірою втратила суспільну небезпеку. Насамперед — за рахунок того,що з плином часу діяння, яке нею було вчинене, втрачає суспільну небезпеку, атакож за рахунок того, що тривалою законослухняною поведінкою після вчиненнязлочину вона демонструє своє виправлення [18, 217].
Звідсий доцільність застосування покарання через значний проміжок часу стаєпроблематичним з точки зору досягнення його цілей. Крім того, з плином часугубляться або втрачають силу зібрані докази й тому правильне рішення справисудом стає або ускладненим, або взагалі неможливим.
Цеобумовлює існування інституту давності кримінальної відповідальності завчинений злочин. Йому присвячена стаття 49 КК України, він встановлює певнідиференційовані строки, після закінчення яких особа обов’язково (за виняткомвипадку, вказаного в частині 4 статті 49 КК України) звільняється відкримінальної відповідальності.
Згідноз частиною 1 статті 49 КК України особа звільняється від кримінальноївідповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання Вирокомзаконної сили минули такі строки:
1)два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбаченепокарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2)три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбаченепокарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п’ять років — у разівчинення злочину середньої тяжкості;
4)десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п’ятнадцять років — у разівчинення особливо тяжкого злочину.
Звернемоувагу на те, що строки давності починають спливати з дня вчинення злочину ізакінчуються днем набрання Вироком законної сили.
Днемвчинення злочину для виконавця є день вчинення нимдіяння (дії чи бездіяльності), для інших співучасників — день, коли булазавершена їх злочинна діяльність. Днем вчинення триваючого злочинує день припинення виконання об’єктивної сторони (наприклад, зберігання зброї)складу триваючого злочину або закінчення перебування особи в злочинному стані,а днем вчинення продовжуваного злочину — день, коли було вчиненоостанній злочинний епізод.
Днемзакінчення перебігу строку давності є день, коли згідно знормами КПК України Вирок набрав законної сили. Якщо до цього моменту спливлизазначені вище строки давності, особа, що вчинила злочин, підлягає звільненнювід кримінальної відповідальності.
Ніякіслідчі або судові дії (притягнення як обвинуваченого, складання обвинувальноговисновку, призначення справи до судового розгляду, постановлення Вироку та часдо набрання Вироком законної сили) не зупиняють і не переривають перебігустроку давності.
Закінченнястроків давності й, отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності узв’язку з їх спливом, обумовлено певними вимогами. Ці вимоги полягають:
1) втому, що особа не повинна ухилятися від слідства або суду;
2) втому, що вона не повинна вчиняти нових злочинів середньої тяжкості, тяжких абоособливо тяжких (вчинення злочину невеликої тяжкості не впливає на перебігдавності).
Вразі порушення вказаних вимог подальший перебіг давності зупиняється абопереривається.
Згідноз частиною 2 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, щовчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Йдеться про випадки, коли особабула попереджена про необхідність явки за викликом органу дізнання, слідчим,прокурором, суддею або їй обрано запобіжний захід, не пов’язаний із взяттям підварту, і вона, ігноруючи приписи вказаних службових осіб, скрилася з метоюуникнути покарання. Ситуація, при якій особа, що вчинила злочин, невідомаправоохоронним органам або підозрюється у вчиненні злочину, але ніяких вказівокпро обов’язкову явку неотримала, на зупинення перебігу давності не впливає.
Приухиленні від слідства і суду перебіг давності відновлюється з дня з’явленняособи із зізнанням або її затримання (частина 2 статті 49 КК України). Цеозначає, що в строк давності не враховується тільки строк, протягом якого особаухилялася від слідства і суду. Час з моменту вчинення злочину і до початкуухилення від слідства або суду в строк давності зараховується.
Якщоухилення від слідства і суду тривало щонайменше п’ятнадцять років і за цей часособою не було вчинено нового злочину (крім злочину невеликої тяжкості), вона вобов’язковому порядку звільняється від кримінальної відповідальності завинятком випадків, передбачених частиною 4 статті 49 та статтями 437-439 ічастиною 1 статті 442 КК України (частина 5 статті 49 КК України).
Якщож особа, що вчинила злочин, незалежно від того, відома чи невідома вонаорганові дізнання, слідчому, прокурору чи суду, вчиняє до закінчення строківдавності новий злочин (крім злочину невеликої тяжкості), перебіг давностіпереривається.
Згідноз частиною 3 статті 49 КК України обчислення давності в цьому разі починаєтьсяз дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо закожний злочин.
Тобтов разі вчинення особою після першого злочину нового злочину (крім невеликоїтяжкості) строк давності, що спливав з моменту вчинення першого злочину,вважається анульованим, юридично незначущим і починає спливати знову паралельнозі строком давності стосовно другого злочину. Така ж ситуація виникає щодостроків давності відносно двох перших злочинів при вчиненні третього. Строкидавності стосовно кожного злочину не складаються і не поглинають один одного,вони спливають самостійно і незалежно один від одного.
Якзазначалося раніше, закінчення строків давності є імперативною (безумовною)підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Однак, участині 4 статті 49 КК України передбачено виняток із цього положення, якийполягає в дискреційному (факультативному) вирішенні питання.
Якщопісля закінчення п’ятнадцятирічного строку давності буде виявлена особа, котравчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із Законом може бути призначенодовічне позбавлення волі (сьогодні — це тільки посягання на життя, вбивство абозамах на нього при обтяжуючих обставинах), питання про застосування давностівирішується судом.
Судможе прийняти рішення про застосування давності й звільнити особу відкримінальної відповідальності, а може не визнати за можливе застосуватидавність. Але через те, що з моменту посягання на життя минуло понад п’ятнадцять років, довічнепозбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі напевний строк (тобто максимум – п’ятнадцять років позбавлення волі).
Нарешті,згідно з частиною 5 статті 49 КК України давність не застосовується у разівчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439і частиною 1 статті 442 КК України. Для осіб, які вчинили ці злочини(планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни; порушенняЗаконів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення; геноцид) неіснує строків давності кримінальної відповідальності, в тому числі й у видідовічного позбавлення волі у випадках, коли цей вид покарання передбачений усанкції відповідної статті.
Цейвиняток з загальних правил, передбачених статтею 49 КК України, базується наположеннях Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєннихзлочинів і злочинів проти людства» ратифікованою Україною 25 березня 1969 року.
РОЗДІЛ 3.Поняття звільнення від кримінальної відповідальності в кримінальному правіРосії
Інститутзвільнення від кримінальної відповідальності відомий Російському кримінальномуправу вже більше півстоліття. При цьому якщо враховувати, що на практицізвільнення від кримінальної відповідальності з тих або інших підстав(наприклад, у зв’язку з дійовим каяттям) існувало фактично на протязі всієїісторії, то даний інститут бере свій початок ще із джерел зародження самоїкримінальної відповідальності.
Сучаснезаконодавство не має легального поняття звільнення від кримінальноївідповідальності, в тім, воно не давалося й у раніше діючому кримінальномузаконодавстві, що, однак, не заважає нам дати таке поняття самостійно.
Найпростішевизначення, яке можна дати, ґрунтуючись на аналізі статей 75-79 КК РФ ісучасної юридичної думки, є таким: звільнення від кримінальної відповідальності — відмова держави від негативної оцінки дії особи, що скоїла злочин.
Як підкреслюютьдослідники: «Звільнення від кримінальної відповідальності тоді можна визнатиобґрунтованим і справедливим, коли воно не перешкоджає охороні прав і свободособи, усього правопорядку від злочинних зазіхань і разом з тим сприяєвиправленню винної особи, попередженню здійснення нових злочинів, іншимисловами, коли воно відповідає завданням кримінального законодавства й дозволяєдосягти цілей покарання без його реального застосування» [19, 563].
Отже, звільненнявід кримінальної відповідальності — це по суті своєї відмова відвинесення державного осудження особі, що скоїла злочин, і виражається воно вприпиненні кримінальної справи до винесення судом обвинувального Вироку.
Основний сенсіснування цього інституту полягає в тому, щоб допустити фактичне незастосуваннямір кримінальної відповідальності й покарання в тих випадках, коли їхнєзастосування явно недоцільно, виходячи з характеру скоєного злочину й особистихякостей особи, що скоїла злочин, у тому числі її поведінка після скоєннязлочину.
Важливопідкреслити, що таке звільнення застосовується тільки до особи, у діях якої єсклад злочину. Якщо зроблене діяння в силу малозначності, при наявності умовправомірності необхідної оборони, гострої потреби або інших обставин, щовиключають злочинність діяння, за відсутністю вини або з інших причин немістить всіх ознак складу злочину, тоді особа взагалі не підлягає залученню докримінальної відповідальності.
При розглядіінституту звільнення від кримінальної відповідальності необхідно чітковідмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності й звільнення відпокарання.
Як підставизастосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності йзвільнення від кримінального покарання кримінальний Закон виділяє: втрату, абоневеликий ступінь суспільної небезпеки особи, що скоїла злочин.
Дані інститути(звільнення від кримінальної відповідальності й звільнення від покарання)відмежовують:
— за стадіямикримінального судочинства;
— за колом осіб іорганів, уповноважених приймати такі рішення.
Звільнення відкримінальної відповідальності можливо як на стадії попереднього розслідування,так і на стадії судового розгляду. Звільнення ж від кримінального покаранняможливо лише на стадії судового розгляду.
Звільнити відкримінальної відповідальності можуть: слідчий, прокурор, дізнавач за згодоюпрокурора й суд. Звільнення від кримінального покарання — прерогатива суду.
Звільнення відкримінальної відповідальності автоматично спричиняє звільнення відкримінального покарання. При цьому початковий момент звільнення відкримінальної відповідальності — стадія попереднього розслідування, кінцевий — судового розгляду, але до винесення обвинувального Вироку. Після цього моваможе йти про звільнення тільки від кримінального покарання [20, 564].
Сучасний КК РФ(на відміну від КК РСФСР) не зберіг раніше існуючі підстави звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку з достатністю передачі на поруки,передачі матеріалів у товариський суд, застосування мір адміністративногостягнення. Справа тут не тільки в тому, що ці випадки не були звільненням відкримінальної відповідальності в чистому виді; скоріше на досудовому етапікримінальне покарання замінялося іншими мірами. Але й у тому, що центр вагипереносився на необґрунтоване розширення втручання громадськості в кримінальнесудочинство на шкоду вимогам законності, здійснювалося маніпулюванняклопотаннями громадськості, а то й фальсифікація їх.
У цей часзвільнення від кримінальної відповідальності регламентується главою 11Загальної частини КК РФ, у якій передбачено чотири підстави для звільнення:
— звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям;
— звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим(стаття 76 КК РФ);
— звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки (стаття 77 КК РФ);
— звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Залежно відконкретності, види звільнення від кримінальної відповідальності можнапідрозділити на:
— загальні(зазначені в Загальній частині КК РФ і поширюються на всі злочини, щопідпадають під відповідні ознаки й обставини);
— спеціальні(зазначені в Особливій частині КК РФ, як правило, у примітках до конкретнихстатей і ті, що стосуються тільки конкретних злочинів).
Висновки
Інститутзвільнення від кримінальної відповідальності органічно притаманний сучасномукримінальному праву, йому багато приділялось уваги в минулому. Але тільки насучасному етапі розвитку суспільства цей інститут набуває властивих йомуспецифічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зізлочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.
Звільнення відкримінальної відповідальності – це, здійснювана у відповідності з кримінальнимі кримінально-процесуальним Законом, відмова держави в особі компетентнихорганів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, яківчинили злочин.
Соціально-політичнаоснова різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає впрагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністюкримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальноївідповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальноїрепресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.
При звільненнівід кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджуєтьсясудом, їй не виноситься Вирок і звільнення здійснюється на любій стадіїкримінального судочинства до винесення Вироку.
Прийняття судомрішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, щосвідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинилазлочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несеобов’язку відповідати переддержавою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто,вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю(вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності ісукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення новогозлочину). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчитьпро виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючихдля неї підстав.
ПередбаченіЗаконом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути поділеніна групи за різними підставами.
Так, залежно відтого, правом чи обов’язком суду є звільнення особи від кримінальноївідповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов’язкове інеобов’язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене статтею47 КК України (передача на поруки) і статтею 48 КК України (зміна обстановки).Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд маєправо, але не зобов’язаний звільнити особу відкримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога Закону прозвільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто такою, щозобов’язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад,при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінченнястроків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливійчастині КК України).
Звільнення особивід кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовнезвільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальностіостаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність відподальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. З цьогопогляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними,крім одного, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачеюособи на поруки колективу підприємства, установи чи організації. У цьому разі особазвільняється від кримінальної відповідальності під умовою, що протягом рокувона виправдає довіру колективу. В противному разі вона може бути притягнута докримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.
Залежно від того,на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальноївідповідальності, розрізняють звільнення:
1) у випадках,передбачених КК України;
2) на підставіЗакону України «Про амністію»;
3) на підставіУказу Президента України «Про помилування».
Нарешті, від того,де в КК України передбачена підстава звільнення від кримінальноївідповідальності, виділяють звільнення, передбачене:
1) у Загальнійчастині КК України;
2) в Особливійчастині КК України.
У Загальнійчастині питання про звільнення від кримінальної відповідальності розглядаютьсяв різних розділах. Так, добровільна відмова від доведення злочину до кінця — уРозділі III «Злочин, його види та стадії», а питання про звільнення відкримінальної відповідальності на підставі амністії і помилування — у Розділі XII«Звільнення від покарання та його відбування». Розділ IX «Звільнення відкримінальної відповідальності» передбачає п’ять видів такого звільнення, коженз яких має свої передумови і підстави. Вони не можуть заміняти один одного абопоєднуватися між собою, а застосовуються самостійно. Порядок же звільнення відкримінальної відповідальності встановлюється Законом, насамперед КПК України.
Перелікпосилань
1. Стаття 44 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
2. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальнихзакладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – C. 213.
3. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – C. 344.
4. Матюшенко Р. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям // Право України. –2002. — № 8. – C. 99.
5. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005.– C. 248.
6. Стаття 45 Кримінального кодексу України№ 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
7. Матюшенко Р. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям // Право України. –2002. — № 8. – C. 100.
8. Стаття 7-1Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.
9. Стаття 72Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.
10. Кримінальне правоУкраїни: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – C. 410.
11. Стаття 286 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
12. Стаття 8 Кримінально-процесуальногокодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.
13. Кримінальне правоУкраїни: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – C. 412.
14. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальнихзакладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – C. 215.
15. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – C. 346.
16. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – C. 347.
17. Стаття 246 Кримінального кодексуУкраїни № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
18. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальнихзакладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. – C. 217.
19. Уголовное правозарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. — М.:Омега, 2003. – C. 563.
20. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Подредакцией И.Д. Козочкина. — М.: Омега, 2003. – C. 564.
Список використаних джерел
1. Конституція України № 254к/96-ВРвід 28 червня 1996 року// zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року // zakon.rada.gov.ua.
4. Кримінальний кодекс України №2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // zakon.rada.gov.ua.
5. Конвенція ООН «Про попередження злочинугеноциду та покарання за нього», ратифікованаУкраїною 18 березня 1954 року // zakon.rada.gov.ua.
6. Конвенція ООН «Пронезастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства»,ратифікована Україною 25 березня 1969 року // zakon.rada.gov.ua.
7. Постанова Пленуму Верховного судуУкраїни «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені правапотерпілих від злочинів» № 13 від 02 липня 2004 року // zakon.rada.gov.ua.
8. Постанова Пленуму Верховного судуУкраїни «Про практику застосування судами України законодавства про звільненняособи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23 грудня 2005 року // zakon.rada.gov.ua.
9. Науково-практичний коментарКримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І.Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 c.
10. Уголовное правозарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников.- М.: Наука, 1989. – 493 c.
11. Уголовное правозарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. — М.:Омега, 2003. – 576 c.
12. Кримінальне право України: Навчальнийпосібник / О.М. Омельчук. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 297 c.
13. Кримінальне право України: Загальна частина:Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А.Клименко. — К.: МАУП, 2004. – 328 c.
14. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – 512 c.
15. Кримінальне правоУкраїни: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 680 c.
16. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005.– 480 c.
17. Дадерко Л. Практики обговорюютьпроект Кримінального кодексу України // Право України. – 1995. — № 1. – C. 91-98.
18. Шевченко Ю. До проекту нового Кримінальногокодексу України // Право України. – 1995. — № 8. – C. 28-35.
19. Головко Л.В. Прекращение уголовного дела в связи с деятельнымраскаянием // Законодательство. – 1999. — № 1. — C. 34-38.
20. Ваксян А.З. Освобождение от уголовной ответственности согласнообщей части УК РФ // Гражданин и право. – 2000. — № 2. – C. 54-57.
21. Азімов М. Про умови та механізм звільнення відвідповідальності члена організованого злочинного формування // Право України. –2000. — № 2. – C. 64-70.
22. Ваксян А.З. Освобождениегражданина от уголовной ответственности и наказания // Гражданин и право. – 2000. — № 3. – C. 23-30.
23. Наден О. Підстави звільнення відкримінальної відповідальності за умови добровільної здачі наркотичних засобів:спірні питання // Право України. – 2001. — № 5. – C. 47-56.
24. Вырастайкин В. Добровольныйотказ от преступления и явка с повинной //Российская юстиция. – 2001. — № 9. – C. 45-49.
25. Матюшенко Р. Звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям // Право України. –2002. — № 8. – C. 99-101.
26. Йоффе М. Кримінально-правові тапроцесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності за ухиленнявід сплати податків // Право України. – 2002. — № 10. – C. 67-70.
27. Михайлов В. Признаки деятельного раскаяния // Российская юстиция.– 2002. — № 12. – C. 12-17.