Східноєвропейськийуніверситет економіки і менеджменту
Коледжуекономіки і управління
Кафедратеорії та історії держави і права
Курсоваробота
Зкурсу Адміністративне права
Тема:Громадяни як суб’єкти адміністративного права
Черкаси2009
/>Вступ
Актуальність теми. До найважливіших функцій держави, Конституція України віднеслазабезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захистгромадян. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головнимобов’язком держави.
Адміністративне правоорганічно пов’язано з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступаєобов’язковим інструментом, за допомогою якого здійснюється реалізація державноївиконавчої влади у формі державного управління, його норми є правовою основноюпобудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державноїпідсистеми — апарату державного управління.
На сучасному етапірозвитку нашого суспільства метоюадміністративно-правового регулюванняє встановлення і регламентація таких взаємовідносин громадян, якими кожнійлюдині має бути гарантовано реальне додержання і охорона у сфері виконавчоївлади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод увипадках їх порушення.
Адміністративно-правовий статус України встановлюється, насампередКонституцією, актами органів представницької влади. У формуванні й особливо вреалізації складових даного статусу прав і обов'язків значна також роль органіввиконавчої влади. Уряд, міністерства, губернатори видають чимало нормативнихактів, що надають визначеним категоріям осіб пільги, закріплюють процедуридіяльності різних інспекцій, установлюють правила (полювання, дорожнього руху іт.д.).
Мета моєї курсової роботи полягае в тому, щоб довести яку роль відіграютьгромадяни, як субєкти адміністративного права. />/>Завдання курсової роботи полягають в тому що вній буде розкрите такі питання:/>/>- поняття громадян, як субєктів адміністративного права;
- способи набуття і втратигромадянства.
- про адміністративній статус громадян
- права громадян, тобто способизахисту громадян, право громадянина на адміністративну скаргу.
Об’єкт дослідження– правовий статус громадян України,законодавство України, зокрема та цого частини.
Предмет– правовий статус людини та громадянина,іноземців та осіб без громадянства.Права та обов’язки громадян, їхрізновиди та зміст.
Структура – курсова робота складаєтьсязі вступу, трьох розділів, висновку та списку літератури.
/>Розділ I. Характеристика громадяни яксуб’єктів адміністративного права/> 1.1 Поняттягромадяни як суб’єкти адміністративного права
Громадяни — найбільша група суб'єктівадміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагуінтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободамиінших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдськихцінностей. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпекавизнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхгарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держававідповідає передлюдиною за свою діяльність[11].
Найчастіше особа вступає у відносиниз державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані особіКонституцією та законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав,свобод та виконання обов'язків важливе значення має громадянство — постійнийправовий зв'язок особи та Української держави, що проявляється у їх взаємнихправах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом громадянинаУкраїни, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має правона громадянство в Україні, яке вона може одержати за певних умов. Громадянствоне поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи зконкретною організацією.
На всіх осіб, що постійно читимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Українськоїдержави. Проте законодавство у багатьох випадках чітко розмежовує статусгромадянина і особи, не ототожнює їх. Громадянин України має більш широкийобсяг прав і обов'язків, ніж особа, яка не пов'язана відносинами громадянства здержавою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянинаУкраїни іноземній державі, захист прав громадян за кордоном та ін.).
Адміністративно-правовий статусгромадянина України є складовою частиною його загального статус у, щовстановлений Конституцією України, Законом України «Про громадянство України»(в редакції від 16 квітня 1997 р.) та іншими законодавчими актами України[12].
Громадяни України є рівними передзаконом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової інаціональної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду іхарактеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадянУкраїни забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального ікультурного життя. Усі ці конституційні положення підтверджуються законамиУкраїни про власність, про підприємництво, про підприємства, про землю, прооб'єднання громадян та ін. Правовий статус громадянина включає до себе:
а) основні (невід'ємні) права (абоправа і свободи людини і громадянина);
б) комплекс прав та обов'язків, щозакріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числіадміністративно-правовими нормами;
в) гарантії реалізації цих прав таобов'язків, а також механізм їх охорони державою.
До основних прав, крім невід'ємних(на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова,міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами,політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльностідержави) та ін.
Комплекс прав та обов'язків у різнихгалузях виконавчої діяльності складають права на підприємництво та створенняпідприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.
Гарантії реалізації цих прав таобов'язків, а також механізм забезпечення їх державою знаходять своє відображенняв Конституції та законодавчих актах України.
Адміністративно-правовий статусгромадянина України встановлюється обсягом та характером його адміністративноїправосуб'єктності, котру складають адміністративна правоздатність таадміністративна дієздатність./>1.2 Принципи правового статусу
Правовий статус громадян формуєтьсяна підставі його принципів і принципів права. Принципи правового статусу–це основні ідеї, що характеризують положення людини і громадянина в сучасномусуспільстві. Ці принципи розглядаються в широкому та вузькому розумінні.Конституція України починає регламентацію правового статусу людини ігромадянина з закріплення загальних його принципів, а також порядку їхпрактичного здійснення. Ці принципи проголошуються у статтях 21-24 КонституціїУкраїни. До них можна віднести:
а) рівноправність громадян;
б) невичерпність і неможливістьскасування прав і свобод;
в) вільний і всебічний розвитокособистості;
г) єдність прав і обов’язків;
д) неможливість вигнання громадянстваі права змінити громадянство;
е) неможливість вигнання громадян замежі України; є) найвищу соціальну цінність прав людини і громадянина;
ж) користування іноземцями та особамибез громадянства передбаченими законом правами і свободами;
з) додержання конституції і законів,виконання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обов’язків,передбачених законом; і) надання іноземцям права притулку[14,133].
Конституційні права та обов’язкиутворюють основу (ядро) правового статусу громадян.
Розрізнюють поняття «права людини» і«права громадянина». У першому випадку йдеться про права, пов’язані із самоюлюдською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб’єкт прав і свобод)тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього видуправ належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини(ст.28), право на свободу та особисту недоторканність (ст.29), право наневтручання в особисте і сімейне життя (ст.32) тощо.
Щодо прав громадянина, то вонизумовлені сферою відносин людини з суспільством, їхніми інституціями. Основуцього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вонає[2,50].
У ст.3 Конституції Українизакріплено, що права та свободи людина та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод єголовним обов’язком держави. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності таправах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними[11].
Юридичних прав і свобод особи –надзвичайно багато, тому їх можна класифікувати на такі групи за сфероюреалізації в суспільному житті.
1) Фізичні(життєві, або вітальні) чи природні, необхідні для її нормального існування ірозвитку. До них можна віднести: право на життя, на свободу, на фізичнунедоторканість, на безпеку, на власність і т.д. До обов’язків належитьобов’язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, а обов’язок дорослихдітей – утримувати своїх батьків, які потребують допомоги.
2) Особисті,немайнові (духовні), спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвитокособи: право на ім’я, честь і гідність, національні почуття інших людей, непорушувати особистісних прав інших людей тощо.
3) Економічніправа та обов’язки пов’язані з реалізацією прав і свобод особи у сферівиробничих відносин, підприємництва, торгівлі тощо. До них можна віднести:право на працю, на професію, на відпочинок, на власність, на оплату праці. Дообов’язків належать: обов’язок чесно й добросовісно працювати, дотримуватисьдисципліни праці й технології виробництва, обов’язок сплачувати податки тощо.
4) Політичніправа та обов’язки пов’язані з участю громадян у політичному житті суспільства:наприклад, право обирати та бути обраними у представницькі органи державної владиі місцевого самоврядування, брати участь у діяльності політичних партій ігромадських рухів тощо; до обов’язків належать: парламентськими методамидомагатися політичної влади, обов’язок захищати Батьківщину тощо.
5) Культурніправа та обов’язки, пов’язані з реалізацією у сфері духовних цінностейсуспільства: право на освіту та інформацію, га користування закладами культури(театри, кіно, бібліотеки, музеї, заповідники і т.ін.). Обов’язок – берегтикультурні надбання народу, володіти державною мовою.
6) Громадянськіправа та обов’язки, пов’язані з правом на громадянство, вступом і виходом ізгромадянства. Це також право на місце проживання, пересування, в’їзд і виїзд закордон. Обов’язок – захищати інтереси держави і суспільства. Громадянські правата обов’язки дуже тісно пов’язані з політичними, й іноді їх важко відрізнити.
7) Соціальніправа та обов’язки пов’язані з реалізацією права на соціальний захист особи, наматеріальну допомогу, на безпечні умови праці, на пенсію тощо.
8) Екологічніправа та обов’язки спрямовані на раціональне використання, користування дарамиприроди, землі, води, лісів тощо; це – право користуватися кориснимикопалинами, збирати гриби, ягоди, плоди в лісах. Обов’язки – берегти природу,фауну і флору, відшкодувати завдані природні збитки тощо.
9) Трудовіправа та обов’язки виникають із реалізації права на працю і укладення трудовогодоговору. Ці права передбачено в Кодексі законів про працю, у колективномутрудовому договорі, у правилах внутрішнього трудового розпорядку і статутах продисципліну.
10) УКонституції також закріплено спеціальні права. До них відносять: право знатисвої права і обов’язки (ст.57); право на правову допомогу, на захист (ст.59);право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60); право на відшкодуванняматеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями держави та їїорганів (ст.56); право на законність і прав осудність, гарантії законності всудовому процесі (ст.62)[15,372].
Закони про нормативно-правові акти,що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відоманаселення в порядку, встановленому законом.
/>/>РозділII. Загальна характеристика способів набуття громадянства 2.1 Способинабуття громадянства
Стаття 12 Закону про громадянствоУкраїни встановлює, що громадянство набувається: в результаті його признання;за народженням; в результаті прийняття в громадянство; в порядку йогорегістрації; через поновлення в громадянстві України; шляхом вибору (оптація);за іншими підставами, передбачені цим законом[4].
Складність усунення суперечностейполітичних і класових інтересів держав, які належать до різнихсоціально-економічних систем, являється причиною того, що по питанням громадянстваукладено мало універсальних міжнародних дговорів.
ГромадянствоУкраїни набувається:
· за народженням;
· за територіальнимпоходженням;
· внаслідок прийняття догромадянства;
· внаслідок поновлення угромадянстві;
· внаслідок усиновлення;
· внаслідок встановлення наддитиною опіки чи піклування;
· внаслідок встановлення надособою, визнаною судом недієздатною, опіки;
· у зв'язку з перебуванням угромадянстві України одного чи обох батьків дитини;
· внаслідок встановленнябатьківства;
· за іншими підставами,передбаченими міжнародними договорами України.
Держави в основному регламентуютьпитання громадянства на основі регіональних угод, укладені державами, якіналежать до однієї соціально-економічної системи. Договори в областігромадянства можна поділити на дві основних групи: договори про усуненняподвійного громадянства; договори про усунення осіб без громадянства.
Першою багатосторонньою конвенцією попитаннях громадянства була Конвенція про статус натуралізованих осіб,відновлюючих своє постійне проживання в державі походження, яка була прийнята вРио-де-Жанейро в 1906 році. Учасниками конвенції являлись 11 американськихдержав, включаючи США. Вона встановлює правило про те, що поверненнянатуралізованої особи в державу колишнього громадянства має нослідок втратинатураліації і реінтеграцію в первинній державі.
Переважна більшість людей набуваютьгромадянство за народженням. Але поряд з цим існують і інші способи йогонабуття: прийняття в громадянство, поновлення в ньому, вибір громадянства. Дужерідко громадянство набувається в результаті заключення або розторгнення бракуабо на інших основах.
Всі питання набуття чи втратигромадянства, у відповідності з принципом державного суверенітету, регулюютьсядержавою на їх розсуд. Але це все ж не встановлює, що вони можуть довільновстановлювати порядок набуття громадянства, не рахуючись з загальновизнанимипринципами міжнародного права та міжнародними звичаями. Основним і найбільшпоширеним засобом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства занародженням. Згідно загальновизнаних принципів міжнародного нрава, кожна дитинамає право на громадянство.
Згідно сучасним нормам міжнародногоправа, дитина ні при яких умовах не повинна залишатись апатридом (особою без громадянства)[4].Філіація може здійснюватись на основі двух провідних принципів: «правакрові» та «права грунту». В галузі набуття громадянства занародженням не існує ні загальновизнаних норм міжнародного права, ні однаковоїпрактики держав. Тому в силу колізій законодавства різних держав саме в ційгалузі виникає найбільша кількість випадків біпатризму.
/>2.2 Набуття громадянства України затериторіальним походженням
Устатті 8. про “Набуття громадянства України за територіальним походженням”говориться:
Особа,яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестранародилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка сталатериторією України відповідно до статті 5 Закону України «Проправонаступництво України», а також на інших територіях, що входили доскладу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки,Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки,Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, і єособою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземнегромадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її дітиреєструються громадянами України[9].
Дитина,яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула занародженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене,реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуначи піклувальника.
Особи,зазначені у частині першій цієї статті, які є громадянами держав, міжнароднийдоговір України з якими дозволяє особі звертатися для набуття громадянстваУкраїни за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином цієї держави, можутьподавати заяви про набуття громадянства України лише після припиненняіноземного громадянства.
Особи,зазначені у частині першій цієї статті, які є іноземцями, мають припинитиіноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органомвідповідної держави, до органу, що здійснив реєстрацію, протягом року з моментуреєстрації її громадянином України. Якщо особи, маючи всі передбаченізаконодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, знезалежних від них причин не можуть отримати його, або їм надано статус біженцяв Україні чи притулок в Україні, вони подають декларацію про відмову відіноземного громадянства.
Зобов'язанняприпинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянамидержав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особамигромадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави абоміжнародні договори України з якими передбачають припинення особамигромадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.
Датоюнабуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є датареєстрації набуття особою громадянства України.
Особа,яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземногогромадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави доуповноважених органів цієї держави.
Другим найбільш поширеним видомнабуття громадянства являється укорінення, або набуття громадянства в порядкунатуралізації. Це надання органом влади громадянства особі, яке просить про це[4].
Особи, які набули громадянства шляхомнатуралізації, користуються тими ж правами і несуть ті ж обов'язки, що і іншігромадяни (але в деяких країнах обмежуються їх політичні права). Воноздійснюється на основі вільного волевиявлення зацікавленої особи і, як правило,тягне за собою втрату громадянства, яке на даний момент є у цієї особи, набутеза народженням. Мова йде про особи, які або вже являються громадянами іноземнихдержав, або ж не мають громадянства, або являються особами з невизначенимгромадянством. Але, все ж таки, одного волевиявлення зацікавленої особинедостатньо для набуття громадянства. Ця особа повинна відповідати умовам,встановленні для натуралізації. Критеріями дійсності натуралізації являєтьсявручення органами, які клопочуться, справжніх документів і подання правдивихвідомостей.
/>2.3 Набуття громадянства України занародженням
Устатті 7. про “Набуття громадянства України за народженням” сказано:
Особа,батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянамиУкраїни, є громадянином України.
Особа,яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законнихпідставах проживають на території України, є громадянином України.
Особа,яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно назаконних підставах проживають на території України, і не набула за народженнямгромадянства іншої держави, є громадянином України.
Особа,яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законнихпідставах проживають на території України, і не набула за народженнямгромадянства жодного з батьків, є громадянином України.
Особа,яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статусбіженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженнямгромадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того збатьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, єгромадянином України.
Особа,яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, якіпостійно на законних підставах проживають на території України, і не набула занародженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадяниномУкраїни.
Новонародженадитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), єгромадянином України.
Особа,яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадяниномУкраїни з моменту народження[4].
Втрата громадянства, тобто втратаправового зв'язку особи з даною державою, можлива за слідуючими підставами:внаслідок виходу з громадянства за волевиявленням особи (експобріація),вимушене позбавлення громадянства особи державою, яке було набуте занародженням (денаціоналізація), або вимушене позбавлення громадянстванатуралізованих осіб (денатуралізація).
Громадянство може бути такожприпинене на основі міжнародного договору або ж за інших підстав, передбаченихвідповідним законом. Громадянство України може бути припинене за різщнимипідставами. Головними є:
- вихід з громадянства,
- відміна рішення при прийняттядо громадянства,
- вибір громадянства (оптація).
Особливостінабуття та втрати громадянства в адміністративно-правового статусі визначаютьсярядом спеціальних нормативних документів. Це, зокрема: Закон України «Проправовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р.; Постанова Кабінету Міністрів«Про тимчасовий порядок оформлення іноземним громадянам віз для перебування вУкраїні» від 26 лютого 1993 р.; Закон України «Про біженців» від 24 грудня 1993р. та інші[2,47].
/>/>РозділIII. Індивідуальні суб'єкти адміністративного права./>/> 3.1Адміністративно-правовий статус громадянина
Загальний адміністративно-правовийстатус індивіда прийнято називати статусом громадянина. До 1992 р. усі вченіслідом за законодавцем розрізняли три різновиди громадян: громадяни України,іноземці й особи без громадянства[4] Звичайно, всередині кожної з названихродових общностей є особливості. Так, Адміністративно-правові статуси постійнопроживаючих в Україні і тимчасово прибулих іноземців не ідентичні.
У залежності від ступенязв'язаності громадянина при реалізації їм своїх прав можна розрізняти 6ступенів (ступіней) свобод:
1. Повна свобода.
2. Свобода, пов'язана з обов'язком повідомлення суб'єктів влади (явочнийпорядок реалізації прав).
3. Свобода, пов'язана зобов'язком реєструвати дії.
4. Свобода, обмеженаобов'язком одержувати дозвіл. Суб'єкт влади зобов'язаний розглянути заяву,відмовлення в реєстрації може бути оскаржене у судовому порядку. _
5. Свобода, обмеженадискреційними повноваженнями влади при видачі дозволів на здійснення прав[ 17,168].
Правозастосовчі акти,прийняті на основі дискреційних повноважень, судовому оскарженню не підлягають.А оскільки вищі органи в багатьох випадках мають право скасовувати актипідлеглих їм органів тільки по мотивах законності, та й оскарження дискреційнихактів в адміністративному порядку часто не має змісту.
6. Повна несвобода.
Аналізуючи законодавствоостанніх років, неважко простежити, як іде процес розвитку прав громадян.Свобода упевнено виходить на більш високі ступіні. Так, наприклад, право надемонстрації піднялося на другу ступінь свободи, право на підприємницькудіяльність — з 6 на 2 (3 ступінь), право займатися карате — з 5 на 1.
З погляду на механізмреалізації, можна, виділити права абсолютні (безумовні) і відносні.До абсолютного відносяться: права, якими особи користуються за своїм розсудом,а суб'єкти влади зобов'язані створювати умови і не заважати їх реалізації,захищати їх. Це, наприклад, право на адміністративну скаргу, вибір імені,працевлаштування, користування публічними бібліотеками, одержання загальноїсередньої освіти. Реалізація абсолютних прав залежить, головним чином чи навітьвинятково, від свободи громадянина[17,113].
Відносними варто вважати такіправа, для реалізації яких потрібний акт державного органа. Наприклад, наказпро призначення на посаду, ліцензія на здійснення визначеної діяльності.Свобода громадянина повинна бути опосередкована волею суб'єкта влади, актомзастосування права.
Якщо взяти за основу привід(процесуальна підстава) надання (визнання) права, то можна говорити про права,що встановлюються актом суб'єкта виконавчої влади:
— визнаються, реалізуютьсябез заяви особи, що має право (призначення стипендії, присвоєннявійськовослужбовцю чергового звання, речове забезпечення співробітників органіввнутрішніх справ і т.д.)
— надаються (визнаються) за заявою, щосуб'єкт виконавчої влади зобов'язаний задовольнити, якщо відсутні передбаченіюридичною нормою підстави для відмовлення (наприклад, призначити пенсію, видатипаспорт, ліцензію, прийняти відставку);
— надаються по розсудусуб'єкта виконавчої влади, що реалізує свої дискреційні повноваження(наприклад, призначення на державну посаду).
В залежності від кола осіб,яким права надаються, і основ їхнього виникнення можна розрізняти загальні іспеціальні права. Останні найчастіше є пільгами, що даються по ознаках:
а) демографічною-демографічним-соціально-демографічним(хворим, багатодітним, змушеним переселенцям і т.д.);
б) суспільно корисноїдіяльності (ветеранам, військовослужбовцям, Героям України, державним щослужить і ін.).
По змісту розрізняютьсянаступні групи прав громадян:
1) на участь у державномууправлінні. Це права: на державну службу; на внесення пропозицій; на одержаннянеобхідних документів і інформації у встановленій формі; організовувати, братиучасть, виходити із громадських об'єднань; припиняти протиправні дії; засновуватигазету й ін.;
2) на державну участь,сприяння, допомогу компетентних організацій. Мова йде, наприклад, про правоодержувати платні блага, одержувати і користатися безкоштовними благами(бібліотеками й ін.), одержувати організаційну (у працевлаштуванні, наприклад),технічну, санітарно-епідеміологічну, медичну й іншу допомогу;
3) право на захист. Основніформи його реалізації — адміністративна скарга; скарга (позов до суду); захиств адміністративно-юрисдикційному провадженні; необхідна оборона (в тому числіправо на газову зброю); право на допомогу недержавних організацій (колегійадвокатів, суспільств захисту прав споживачів, профспілок і ін.)[2,54].
Середадміністративно-правових обов'язків індивідуальних суб'єктів можна виділитиабсолютні і відносні.
Перші не залежать від якихоськонкретних обставин, вони безумовно, покладаються на кожного (дотримання правилдорожнього руху, санітарії і т.п.). Відносні обов'язки виникають із правомірнихдій спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язку абітурієнта,читача бібліотеки, власника автомобіля і т.д.), і правопорушень (наприклад,сплатити штраф).
/>3.2 Правовий, адміністративно-правовийстатус іноземних громадян і осіб без громадянства
Правове становище іноземців іправове становище апатридів розрізняється дуже незначно, при першому наближеннідо дослідження даного питання існуючими розходженнями можна зневажити ірозглядати іноземних громадян і осіб без громадянства як єдину родову спільність:це— особи, що не є громадянами України. За загальним правилом вони користуютьсятими ж правами і на них покладаються ті ж обов'язки, що і на громадян України.Але є і відмінності в їхній правосуб'єктності, тому що громадянство єнайважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особистості. Йогонаявність чи відсутність серйозно впливає на сукупність прав і обов'язківгромадян[17,165].
Основною формою закріпленняособливостей правового статусу іноземців є закон, а основною сферою, де вонивстановлюються, є сфера відносин громадян з виконавчою владою. Іншими словами,найбільша кількість особливостей правового статусу іноземних громадян, осіб безгромадянства закріплено адміністративно-правовими нормами, що містяться вдержавних законах. Всі особливості адміністративно-правового статусу іноземнихгромадян і осіб без громадянства можна по колу осіб, на яких вони поширюються,підрозділити на загальні, групові й індивідуальні.
Для всіх осіб, що знаходятьсяна території України, що не є її громадянами, законодавством встановленінаступні особливості праводієздатності:
1) вони не можуть бутидержавними службовцями, займати деякі посади, працювати в міліції;
2) вони не допускаються додіяльності, пов'язаної з державною таємницею;
3) на них не поширюєтьсявійськовий обов'язок;
4) їх адміністративнаделіктоздатність специфічна (за низку правопорушень до відповідальності можутьзалучати тільки іноземців і осіб без громадянства, тільки до них можезастосовуватися таке адміністративне стягнення, як виселення);
5) іноземні громадяни й особибез громадянства можуть в'їжджати в Україну при наявності дозволу. Він можебути не виданий виходячи з інтересів забезпечення безпеки і за іншимипідставами, встановленим законодавством;
6) вони проживають іздійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів (посвідка напроживання, закордонних паспортів і ін.);
7) для них можуть бутивстановлені обмеження в пересуванні і виборі місця проживання, коли ценеобхідно для забезпечення державної безпеки, суспільного порядку, захисту праві законних інтересів громадян;
8) по території, відкритоїдля іноземців, вони можуть вільно пересуватися за умови повідомлення про це ОВСчи приймаючі їх організації. Після прибуття в пункт призначення вони повиннізареєструвати своє тимчасове перебування в ОВС.
9) іноземні громадяни можутьздобувати цивільну зброю по ліцензіях, виданим ОВС на підставі клопотаньпредставництв держав, громадянами яких вони є. Порушення термінів вивозу зброїтягне за собою її конфіскацію;
10) виїзд з України їм можебути не дозволений при наявності обставин, установлених законодавством(наприклад, якщо це суперечить інтересам державної безпеки, якщо особазалучається до кримінальної відповідальності).
В даний час правове становищеіноземців і осіб без громадянства регулюється Законами «Про громадянствоУкраїни», «Про біженців», «Про правове становище іноземних громадян України» іт.д[2,48].
Групові особливостіадміністративно-правового становища іноземних громадян і осіб без громадянстваобумовлені багатьма обставинами: часом перебування в Україні, метою перебування(туризм, навчання, службові справи, пошуки притулку й ін.), з якої країниприбув іноземець і т.д.
За часом перебування натериторії України всіх іноземних громадян і осіб без громадянства можна поділитина:
— постійно проживаючих;
— тимчасово перебувають;
— проїжджаючих черезтериторію України транзитом. Для постійного проживання необхідний дозвілоргана внутрішніх справ. Заяви про видачу такого дозволу подаються особами, щопроживають за кордоном, у консульські служби, а іноземцями, що тимчасовоперебувають в Україні, безпосередньо в ОВС.
Основний документ, щозасвідчує особистість постійно проживаючого іноземця чи особи без громадянства,- посвідка на проживання. Вона видається ОВС негромадянам України, що досягли16-літнього віку, на термін дії їхніх закордонних паспортів, але не більше ніжна 5 років. Іноземним громадянам, що досягли 45-літнього віку, посвідка напроживання видається на весь термін дії їхніх закордонних паспортів, а особам безгромадянства — безстроково. Якщо іноземець протягом року з дня закінченнятерміну дії свого закордонного паспорта не пред'явить нових чи справжніхдокументів, йому видається посвідка на проживання для особи без громадянства[7].
Особи, що бажають одержатистатус біженця, зобов'язані негайно після прибуття звернутися з клопотанням ворган міграційної служби, а при його відсутності — в орган виконавчої влади. Увипадку реєстрації клопотання особа одержує направлення на тимчасове поселення.Йому забезпечується проїзд і провіз багажу до місця тимчасового поселення,проживання і користування комунальними послугами. Вона вправі одержуватихарчування, медичну допомогу, грошову допомогу.
Рішення про визнання особибіженцем приймається органом міграційної служби, і йому видається посвідченнявідповідного зразка.
Тимчасово прибулі в Українуособи, що не є громадянами України, проживають по своїх закордонних паспортах.Після прибуття в пункт призначення закордонні паспорти протягом трьох дібподаються на реєстрацію. Від реєстрації звільнені дипломати, туристи, щороблять круїзи, члени екіпажів морських і повітряних судів і ряд інших осіб,названих у законі. Запис про реєстрацію провадиться по місцеві первісногоперебування громадян.
Особливий термін реєстраціївстановлюється відповідно до Положення про залучення і використання в Українііноземної робочої сили, На підставі дозволу про залучення іноземних робочихтермін реєстрації визначається до одного року, а в окремих випадкахдопускається його продовження ще до одного року. Іноземний громадянин (крімпостійно проживаючим, визнаним біженцем, що одержав притулок), що в'їхав вУкраїну з метою здійснення професійної діяльності, може працювати за наймомтільки при наявності підтвердження на право трудової діяльності, виданого найого ім'я на підставі отриманого роботодавцем дозволу.
Видача підтверджень на правотрудової діяльності іноземним громадянам, що здійснюють роботу за наймом уроботодавця, в межах встановлених дозволом, чисельності залученої іноземноїробочої сили, провадиться територіальними органами міграційної служби Україниза поданим роботодавцем клопотанням, при наявності згоди іноземногогромадянина[13,168].
Залучення іноземних громадянз числа висококваліфікованих фахівців здійснюється без оформлення дозволу увипадках наймання роботодавцями для роботи на підприємствах з іноземнимиінвестиціями, що діють на території України, на посаді керівників підприємств,їх заступників, керівників підрозділів.
Таким чином, встановленийнаступний порядок прийняття іноземних громадян, що тимчасово знаходяться вУкраїні, на роботу:
— роботодавець повиннийзвернутися в міграційну службу й одержати дозвіл на прийом на роботувизначеного числа іноземних громадян;
— на підставі отриманої квотироботодавець просить міграційну службу видати підтвердження конкретній особі направо працювати за наймом;
— після одержанняпідтвердження роботодавець вправі прийняти конкретного іноземця на роботу. Особистіі службові автотранспортні засоби іноземних громадян, що прибули в Україну натермін до 6 місяців, ставляться на облік у митних органах, а ввезені на термінбільш 6 місяців реєструються в ДАІ.
Важливою особливістюадміністративно-правового статусу особи, що не має українського громадянства і тимчасовознаходиться в нашій країні, є обов'язок виїхати з України після закінченнявизначеного йому терміну перебування. Термін перебування може бути скорочений,якщо: 1) відпали підстави для подальшого перебування іноземного громадянина; 2)він порушує законодавство про правове положення іноземних громадян[6].
В даний час ще діють Правилатранзитного проїзду іноземних громадян. Транзитний проїзд через Українуповітряним, залізничним і морським транспортом осіб, що не є її громадянами,дозволяється при наявності документів дійсних для в'їзду в суміжну державу івідповідних проїзних документів.
Транзитний проїзд на легковихавтомобілях, а також здійснення міжнародних транзитних автоперевезеньпровадяться на основі міждержавних угод при наявності документів, що даютьправо на в'їзд у суміжну державу. Транзитні візи видаються, як правило, безправа зупинки. Безвізовий транзит дозволяється при наявності міжурядових угодпро безпересадочні переліти через територію України.
У прикордонний пункт виїздуіноземні громадяни й апатриди прибувають по встановлених маршрутах із зупинкамив пунктах, названих у транзитних візах. Автомобільний транзит здійснюється подорогах, відкритим для міжнародного повідомлення. Бажаючі змінити маршрутпроходження зобов'язані одержати на це дозвіл ОВС. Там же варто одержати дозвілна перебування в Україні, якщо громадянин зробив змушену зупинку на термінбільш доби. За дозволом в останньому випадку потрібно звернутися протягомнаступної доби з моменту зупинки.
/>Висновок
Громадяни — найбільша група суб'єктівадміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагуінтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами й свободамиінших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей.
Суспільне перетворення, що відбувається в нашій країні, привело дозміни адміністративно-правового статусу особистості. Отже, зараз людина, йогоправа і свободи є вищою цінністю, а закон «служить головним гарантом ». Івсе-таки характеристика загального адміністративного статусу громадян не буладана. Відповідно до багатьох фактів їхнім логічним завершенням ставадміністративно-правовий статус і види адміністративно-правових статусів, щовизначають правомірну поведінку громадян.
Громадянин України має ширший обсягправ і обов'язків, ніж особа, яка не пов'язана відносинами громадянства здержавою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянинаУкраїни іноземній державі, захист прав громадян за кордоном тощо).
Адміністративно-правовийстатус громадянина — комплекс прав і обов'язків громадян, закріплених нормамиадміністративного права, а також гарантії реалізації прав і обов'язків (охороназаконом і механізм захисту органами держави й місцевого самоврядування).Правове положення громадян визначається обсягом і характером адміністративноїправосуб'єктності.
Адміністративно-правовий статусгромадянина України є складовою частиною його загального статусу, встановленогоКонституцією України, Законом України «Про громадянство України» від 18 січня2001 р. та іншими законодавчими актами України. Адміністративно-правовий статусгромадянина України встановлюється обсягом і характером його адміністративноїправосуб'єктності, яку становлять адміністративна правоздатність іадміністративна дієздатність. Адміністративна правоздатність — це визнаназаконом за громадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністративногоправа, мати права й обов'язки адміністративно-правового характеру.Адміністративна дієздатність — це визнана законом спроможність громадян своїмидіями набувати та здійснювати права й виконувати обов'язкиадміністративно-правового характеру.
Іноземці за своїм правовим статусомнесуттєво відрізняються від осіб без громадянства. Обсяг прав і обов'язків цихсуб'єктів вужчий, ніж у громадян України, але за загальним правилом воникористуються тими ж правами й на них покладено ті ж обов'язки, що й на громадянУкраїни. Відмінності пов'язані з відсутністю громадянства в розглядуваноїкатегорії осіб, яке є найважливішим компонентом адміністративно-правовогостатусу особи. Правосуб'єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Українуй завершується з часу залишення її території. Адміністративно-правовий статусіноземців регламентовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіббез громадянства» від 4 лютого 1994 р. а також міжнародними угодами. Статусосіб, які не мають громадянства, але перебувають на території України, визначаєзаконодавство України. Для іноземних громадян і осіб без громадянстваобов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язковіправила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадськогопорядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїзду. Разом з тим, ціособи не користуються частиною прав і обов'язків, що становлять групу виключнихправ і обов'язків громадян України (виборче право, право мати паспортгромадянина України тощо).
Право на захист є найважливішим, природним, невід'ємним правомгромадянина, а держава його легалізує, тобто формулює, уточнює обсяги,закріплює процедуру реалізації, внаслідок чого воно стає регульованим законом,юридичним правом. Створення скоординованої системи гарантій особистих правгромадян – необхідна умова становлення держави. Основною гарантією правгромадян є діяльність існуючих у країні спеціальних організаційно-правовихінститутів. Вони функціонують як зі своєї ініціативи, так і в зв'язку знадходженням до них звернень громадян.
/>Література
1. Бахрах Д.Н., “Адміністративнеправо”, М.: Норма, 2007. – 620c.
2. БитякЮ.П. “Адміністративне право України”- Харків „Право”.2001. – 527с.
3. Гончарук С.Т. “Суб'єкти Адміністративного права” Київ,- 1998. – 205с.
4. ЗаконУкраїни “Про громадянство України”
5. ЗаконУкраїни “ Про національні меншини” від 25 червня 1992р.
6. ЗаконУкраїни “Про біженців” від 24 грудня 1993 р.
7. ЗаконУкраїни “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р.
8. ЗаконУкраїни “Про звертання громадян” від 2 жовтня 1996 р.
9. ЗаконуУкраїни “Про правонаступництво України”
10. Кодекс України “Про адміністративніправопорушення”.
11. КонституціяУкраїни 28 червня 1996 р.
12. Конституція України //Відомості Верховної РадиУкраїни. 1997. № 23.
13. КолпаковВ. “Адміністративне право України” — Київ, — 1999. – 520с.
14. КолодійА.М., Олійник А.Ю. ”Права людини і громадянина в Україні”: Навч.посіб. – К.Юрінком-Інтер, 2004. – 336с.
15. КотюкВ.О. “Загальна теорія держави і права”: Навч.посібник – К.: Атака. – 2005. – 593с.
16. ОлексієвС.С. М.1989. “Загальні дозволи та загальні заборони в радянському праві”, — Москва. – 1998. – 460с.
17. Прудников А.С., Андриамин Х.А.“Адміністративно-правовезабезпечення прав і свобод людини і громадянина”. Москва, — 1998. — 560с.
18. Смірнов А.В. “Адміністративна відповідальність запорушення податкового законодавства”, — Москва. — 1995. – 240с.
19. Ковалишен І. “ Правовий статус біженців в Україні,як вид правового статусу іноземця“ //Право України. — 2001.- №10. – С. 38-42