План
1.Британська монархія в кінці XVIII — першої третини XIX століття
1.1Особливості державного ладу
1.2Розробка концепції правової держави в Англії
2.Виборча реформа 1832 р. та її політичне значення
2.1Партія уряду лорда Ліверпуля по відношенню до реформи (1812 — 1827)
2.2Віги при владі. Підготовка проекту парламентської реформи міністерством Грея. Прийняттязакону про реформу
Висновок
Списоквикористаної літератури
1. Британськамонархія в кінці XVIII — першої третини XIX століття
1.1 Особливостідержавного ладу
Перш ніжприступити до питання про те, як безпосередньо готувався білль про реформу1832р., і як проходила його реалізація в парламенті, я вважаю за необхіднерозглянути у загальних рисах стан виборчої системи в Англії.Це є важливим з декількохпричин: по-перше, дозволить довести актуальність вимоги реформи виборчогоправа, висунутого в той період, необхідність невідкладного вирішення цьогопитання, по-друге, краще зрозуміти сутність, зміст самого закону про парламент,який, як вказував М.Острогорский, «справедливо вважається межею, якавідділяє стару Англію від нової». Необхідно довести, що виборча система вАнглії до закону 1832р. піддавалася лише невеликим змінам. Революція 18ст. поклалапочаток оформлення конституційної монархії в Англії, як однієї з формбуржуазної держави. Найважливіші конституційні акти Англії вперше в історіїзатвердили принципи поділу влади (законодавчої, виконавчої та судової), щовилилися у:
а) верховенствозаконодавчого органу — парламенту;
б)відповідальність міністрів перед парламентом;
в) незалежностісуддів.
Процесформування конституційної монархії, основи якої були закладені у прийнятих врезультаті «Славної революції» акти, носив тривалий характер. Зазначимонайбільш важливі конституційні документи Англії того періоду: по-перше, це«Акт про краще забезпечення свободи підданого і про запобігання заточенийза морями» від 26 травня 1679. Цей акт закріплював гарантії недоторканностіособи. Згідно з актом, будь-яка особа, затримана і укладена у в'язницю, малоправо особисто або через своїх представників звернутися в королівський суд зпроханням видати наказ «привести тіло», в якому наказувалося посадовихосіб протягом трьох днів після пред'явлення наказу доставити заарештованого чизатриманого до суду для перевірки підстав його арешту «звідки буде виданийзазначений наказ… і одночасно засвідчити істинні причини затримання абоув'язнення ».
Найважливішимконституційним документом Англії є «Білль про права» 13 лютого 1679.«Білль про права» складається з органічно пов'язаних між собоюположень, що відносяться:
1) до перелікузловживань англійського короля Якова;
2) тринадцятьпунктів, що декларують права і «вольності» народу і парламенту;
3) положень пропорядок спадкування престолу;
4) забороняютьзаймати престол католику.
«Білль проправа» був доповнений постановою палати громад від 20 березня1679.«Про цивільне місце короля».
Крім зазначенихзаконів, важливе значення мали такі парламентські акти:
«Трирічнийакт» 1694р, «Акт про посади» 1707р., «Акт про забезпеченнясвободи парламентів шляхом подальшого встановлення членства для засідань упалаті громад» 1710р., «Акт про улаштуванні» 1701р.
Ці законивизначали відповідальність міністрів перед парламентом за всі урядові дії,місце кабінету міністрів стосовно парламенту, стверджували принцип«панування парламенту» чи принцип парламентаризму.
Як вказував В. Беджгот,в Англії склався той тип монархії, коли «короні належить тільки першемісце у величному елементі конституції, перший міністр стоїть на чолі діяльногоелемента конституції. Корона, як кажуть, -» джерело почестей, алеказначейство-пружина справи".
Політичний ладАнглії в начале 19 століття у своїх основних рисах майже не змінився впорівнянні з попереднім століттям. Королівська влада не може вдаватися донадзвичайних заходів, припиняти дії парламентських законів або звільняти відповинності ім. Монархія стала в повному сенсі конституційної, обмеженоїзаконами, прийнятими парламентом.
Англійський парламентподілявся ще з 14 ст. як відомо, на дві палати, які протягом всієї англійськоїісторії у величезній більшості випадків надходили цілком солідарно.З одногобоку, це пояснює нам почасти, чому в Англії не переміг абсолютизм всюди маютьприбуток від станової ворожнечі, а, з іншого, боку саме ця обставинапояснюється тим, що суспільне життя Англії не виробила різких станових рамок, атому верхня і нижня палати зовсім не були окремими представництвами будь-якихворожих станів."
Верхню палату,або палату лордів в парламенті не можливо назвати представницьким установою. Призначеназі складу найбільш знатних дворянських прізвищ, з невеликим додаванням духовнихлордів, тобто вищих сановників церкви, і ставали лордами в силу свого сану, тавиборчих перів Шотландії та Ірландії, палата лордів була цитаделлюаристократії, завзято противившейся проникненню в її середовище «вискочок зчисла фінансової, торгівельної і промислової буржуазії.»
Нижня палатанаповнювалася представниками графств і міст. У графствах правом обраннякористувалися фрігольдери, що мали сорок шилінгів доходу на рік, але вонизнаходилися дуже часто в залежності у ленд-лордів. «Ахіллесовоюп'ятою» парламенту, за словами Р.Гнейста, було представництво городов.
Виборчі порядкивстановилися в Англії ще в середні століття і тому парламентськимпредставництвом були наділені в основному старі міста півдня Англії, а отзростаючі промислові і торгові центри центральної і західної Англії не бралиучасть у парламентських виборах. Палата громад ні в якій мірі не представлялаанглійське суспільство і перетворилася на «борцівську арену», де вролі борців виступали різні кліки земельної аристократії. Де той чи іншиймісцевий землевласник не міг надати прямого тиску на виборах, там пускався вхід підкуп виборців, і цим засобом користувалися, щоб потрапляти у нижню палатупереважно багаті комерсанти, збагатилися за допомогою колоніальноїторгівлі.Вони платили величезні гроші під час виборів і потім в якості членівпарламенту переслідували вже дісталися їм повноваження в своїх корисливихцілях. Таким чином британський парламент є корумпованим установою.Депутати нерідко торгували своїми голосами, наприклад обрання в члени парламенту вграфстві Йорк коштувало сто п'ятдесят тисяч фунтів стерлінгів, у Нортгомптоне — тридцять тисяч.
Всесиллядворянства не обмежувалося центральними установами, воно виявлялося і вмісцевому управлінні.Мировий суддя, всіх посадових осіб приходу — складальниківподатку, наглядача за бідними та інших «спеціальностей» призначавсамостійно, він же творив суд і розправу. Призначення світових суддівзнаходилося в руках лорда — лейтенанта, тобто представника королівської влади вграфстві; на цей пост призначався найбільший землевласник графства.
Таким чиноммісцеве управління, як і центральне повністю захопили представникиземлевладельческих груп. Всі ці обставини, природно викликали обурення народу ібагато в чому завдяки цьому, з новою силою спалахує боротьба за парламентськуреформу про яку мова піде нижче. Ще один інститут державної влади в Англії,явище, якого характерно і для інших західноєвропейських країн, був кабінет.Кабінет виник ще до буржуазної революції XVII століття на основі таємного ради,як вузька колегія, яка допомагає королю швидко вирішувати важливі питання управліннякраїною.Назву свою він отримав від маленької кімнати, в якій проходилизаседанія.
Спочатку цейорган повністю залежав від волі монарха. Далі, з кінця XVIII ст. – до початкуXIX ст. він перестав бути допоміжним органом королівського управління і повиненбув спиратися на підтримку парламенту. До кінця XVIII ст. було визнано, щокабінет повинен мати у своєму розпорядженні більшістю голосів у парламенте. Алепитання про те, чи є кабінет відповідальним перед парламентом або королем, пройого долю в разі розбіжності з парламентом, ще не було вирішене остаточно. Головналюдина в кабінеті — прем'єр-міністр. Тим не менш, принцип опори кабінету напарламент вів до надання влади більшості, а сама необхідність часто вдаватисядо голосування в парламенті при вирішенні найважливіших питань сприялазміцненню партійної організації серед парламентаріїв і консолідації на ційоснові двох партій, що склалися в кінці XVII ст. Взагалі-то назви«торі» і «віги» виникли під час виборів 1690 як лайливіпрізвиська. В різні століття партії є перед нами з різними найменуваннями і зне цілком подібними з однієї епохи в іншу прагненнями, але те, що їх розділялодовгий час, по суті, було одне і теж — різне розуміння королівської прерогативиі привілеї парламенту.
Відомо, щопартія торі стояла на точці зору божественного походження королівської влади іпасивного покори їй, тоді як віги визнавали походження королівської влади знародної волі, відстоювали права парламенту і допускали активний опір у разіпорушення урядом законів країни. Залежно від політичної ситуації партії майжерегулярно змінювали один одного біля керма влади.
Багатийісторичний матеріал, що стосується особливостей політичного розвитку Англії,його глибокої прихильністю традиціям міститься в роботах В. Беджгота, С. Лоу, Ш.Сеньобоса, Лоуелла і другіх.
Праці цихавторів доводять, що життєздатність англійської політичної системизабезпечується історичними особливостями народу, гармонійними відносинами міжкласами і станами. Доречним нам здається навести тут думку Ф. Енгельса, який,зіставляючи національні характери англійців, французів і німців в статті 1844р. відзначав, що англієць має тільки приватні інтереси, він бачить непереборніпротиріччя між приватним і загальними інтересами і фактично не вірить востанні; об'єднується ж з іншими громадянами англієць лише для захистуіндивідуальних інтересів. На відміну від англійця німець постійно прагнепредставити свої приватні інтереси в абстрактно-загальної, філософської формі,а француз — в національно — загальної, государственной.
Оглядаючи процесполітичного розвитку Великобританії з кінця XVII ст. — До 1832 р., можназробити висновок, що в Англії, країні, яка, як говорив Беджгот, була проникнута«духом шанобливості», багато державно-правові інститути потребувалиреформування. Беджгот писав, що «номінальні виборці не були дійснимивиборцями… Фактичним чином, масою виборців керували більш освіченікласи».
Дуже важливийетап конституційного розвитку Великобританії був пов'язаний з формуваннямпартійної системи і боротьбу за виборчу реформу 1832 р. Напередодні реформи«корона вже знітилася перед парламентом, парламент став всемогутній, алевін представляв не націю, а невелике число територіальних магнатів». Вонибули представлені не тільки в спадкової палаті лордів, але і в палатігромад". З 658 членів 424 були зобов'язані своїм обранням патронам, їхрекомендації або їх прямим призначенням". Незалежні депутати могли купитисвоє депутатське звання за гроші у містах, де обрання депутатів було спадковоїпривілеєм невеликої групи осіб. Виборче право було обмежено незначною групоюосіб, воно належало членам муніципальної корпорації, в інших випадках — лордамвласникам землі, на якій знаходився місто.
Представництво впарламенті Англії закріплювалося за певними місцевостями, які колись отрималийого, переважно в Південній Англії, раніше найнаселенішою і багатої частиникраїни, одним словом, виборче право склалося «протягом кількох сотень роківна найрізноманітніших і химерних підставах» .
До 1832р. виборчеправо належало, таким чином, певним групам осіб і певним місцевостям, в деякихвипадках на засадах спадковості, наприклад в муніципальних корпораціях вономогло переходити до сина чи зятя, в інших випадках, воно належало чинностіпоходження або шлюбу, незалежно від володіння власністю. Важливо, що«виборче право було особистою привілеєм, іменним правом». Поступовеперетворення Англії головну світову промислову країну, збільшення населеннякраїни, розвиток індустрії зробили очевидним архаїчність існувала виборчоїсистеми. Виникли нові промислові центри — Манчестер, Лідс, Бірмінгем. Жоден зних не мав представників у парламенті. 13 містечок Корнваллійского графства напівденно-заході Англії посилали до парламенту більше депутатів, ніж всіпромислові міста Великобританії разом узяті. Актуальним звучала вимогазакритого голосування, тому що подача голосів залишалася відкритою, що, надумку П.Г. Міжуева, представляло «вчинене спотворення ідеї народногопредставництва». У цього історика ми знаходимо характеристику такого спеціфіческогоявища, властивого виборчій системі Англії, як «гнилих містечок». Уних часто голоси виборців купувалися, до такого способу отриманняпарламентських повноважень часто вдавалися розбагатіли на торгівлі в Індіїкомерсанти, часто покупцем голосів у «гнилих містечках» було самуряд. Іноді знатний лорд, покровітельствуя кандидатурі того чи іншогоперспективного людини, міг чинити тиск на виборців. Саме так потрапив допарламенту в 1832р. (Останні вибори за старим законом) 22-річний ВільямГладстон. Протекція лорда Ньюкасленского зіграла в цьому вирішальну роль. Існувалатакож особлива категорія «гнилих містечок», коли практично ненаселеніпункти посилали представників до парламенту. На практиці це являло наступне:особа, якій належало дане містечко, саме призначало представників допарламенту. У міських і сільських виборчих округах до числа осіб, що мали правобрати участь у виборах, ставилися платники податку на бідних, домохазяїни. Слідвказати, що існували серйозні розбіжності між містами та сільськими округами.
Напередодніреформи 1832р. склад членів парламенту виглядав наступним чином. Ми пошлемосятут на дані, які містяться в дослідженні П. Г. Міжуева, він же, у свою чергу,характеризує картину справ в англійському парламенті на підставі, як він самвисловився, «чудового твору Є. Поррітт „Переформована палатагромад“, яке вийшло в 1903р.» З 658 членів парламенту сімдесят абобільше 10% були представниками 35 містечок, де майже зовсім не було виборців,90 членів парламенту були послані 46 містечками, в кожному з яких було небільше 50 виборців, 37 представників посилалісь19 місцями з числом виборців небільше 100, 52 члена парламенту представляли 26 місць, де кількість виборців неперевищувало 200. Загалом, завдяки всім цим аномаліям, чинився що 15000привілейованих виборців посилали до парламенту більшу частину його членів; значнакількість таких представників було зобов'язане своїм обранням прямому чинепрямому сприяння поземельної аристократії, з якої як відомо складалася тоді і(меншою мірою) полягає тепер палата лордів. Інакше сказати, палата громад, якавважалася виразником народних бажань і захисницею народних прав, полягала взначній мірі з прямих чи непрямих ставлеників палати лордів. Справді, задеякими даними, до 276 членів палати громад були такими ставлениками аристократії:203 члени зобов'язані були своїми повноваженнями заступництву торийскойаристократії і 73 — аристократії з палати вігів ". Ми привели настількивеликий уривок з книги П.Г.Міжуева, щоб показати повною мірою недосконалістьвиборчої системи Англії, де з 14 млн. населення право голосу мали не більше 300тисяч чоловік. Інтереси подальшого розвитку держави вимагали лібералізаціїсистеми представництва в Англії. Це і повинна була вирішити реформа.
1.2Розробкаконцепції правової держави в Англії
Для першоїполовини XIX століття характерно зміцнення буржуазних прав та свобод, прийняттявідповідних кодексів і конституцій, освіта системи буржуазного, приватного тапублічного права. Створюються інститути конституціоналізму і політичногопредставництва.Виникає сучасне представницька держава, в якому буржуазіяпоступово «завойовувала собі виключне політичне панування». Провіднимнапрямком буржуазної політико-правової ідеології даного періоду бувлібералізм.Ліберали обгрунтовували буржуазні права і свободи, передусімособисту свободу, свободу приватної власності і промислової конкуренції,політику фритредерства, «лассеферізма», невтручання держави векономіку. Велика увага ліберали приділяли політичній свободі і поділу влади,як гарантіям проти державного свавілля. Найбільш опукло ліберальний ідеалскладався у Великобританії і США. В Англії носієм ліберальної традиції сталаліберальна партія.З самого свого виникнення вона поступово набувала підтримку збоку виборців і вплив у суспільстві. У першій половині XIX століття вонавиступає за реформу політичної системи, в якій розширення виборчого правазаймало центральне місце. У цьому параграфі ми спробуємо розглянути деякізагальні ідеї та принципи англійського лібералізму першої половини XIXстоліття, який представляв собою ідейну і теоретичну базу для модифікації імодернізації суспільно-політичних і державних інститутів Великобританії.Ми неставимо своїм завданням тут розглянути детально таке складне явище яклібералізм в цілому.
В цікавій ізмістовній статті К. С. Гаджиєва наголошується, що "… лібералізм — цещось більше, ніж якась економічна або політична доктрина, партійна чиідеологічна платформа. Це система поглядів і концепцій щодо навколишнього світу… ". Повністю погоджуючись з точкою зору про те, що ліберальнийсвітогляд є" особливий тип суспільно-політичної думки", ми обмежимосяаналізом системи поглядів на проблеми прав і свободи особистості,ідеї правовоїдержави двох найбільших представників не тільки англійської, але йзахідно-європейського лібералізму — Єремії Бентама і Джона Стюарта Мілля. Ліберальнатеорія політики, держави і права, що розроблялася цими авторами означала змінуідеологічних напрямків, поворот буржуазії від революції і радикалізму доеволюції і поміркованості. Відповідно до їх ідеями почалася створення новоїполітико-правової системи. Буржуазний лібералізм першої половини XIX ст мав рядособливостей. Вони були обумовлені, по-перше, тим, що зростаюча буржуазія,ставши економічно пануючим класом, ще не була здатна осоромити своє безроздільнеполітичне панування.Не склалася система політичних партій, необхідна дляфункціонування представницької демократії. По-друге, велике значення малисуперечності всередині самого класу буржуазії. Спочатку панував не весь класкапіталістів в цілому.Політична влада опинилася в руках змагалися один з однимрізних фракцій великої буржуазії, великих землевласників, фінансовоїаристократії. Це знайшло своє вираження в апології конституційної монархії,захисті дуже високого майнового цензу і т. д. І лише поступово, у мірупосилення промислової буржуазії, і інших опозиційних фракцій буржуазного класу,зростання активності масового демократичного руху намічається подальшалібералізація представницької системи, складається прагнення буржуазії дозагального виборчого права.
В Англії ідеїекономічного і політичного лібералізму знайшли своє вираження у творах І.Бентама. Бентам з'явився виразником інтересів англійської буржуазії на новомуетапі її розвитку. Основою його вчення про мораль і державі є принцип утилітаризму.На базі цього принципу він систематизував і розвинув всю моральну філософію іполітичну ідеологію. Бентам виходить з того, що людина у своїй діяльностікерується лише принципом користі, тобтошукає задоволення і уникає страждань,домагається корисного для себе і уникає шкідливого. Він вважав, що цей принципне тільки повинен стати керівним у житті окремих індивідів, але повиненнаправляти в якості мети діяльність законодавця. Законодавець повинен врахувативсі задоволення і всі страждання, які можуть вийти від видання законів. ЗаБентама: законодавство повинно обмежуватися піклуванням про охорону особи івласності громадян. Охорона власності, підкреслює Бентам, — головний предметбезпеки, закон і власність нерозривні.
У своїх творахБентам висловлюється за виборчу реформу і скасування відкритого голосування. Вінбув прихильником, проте, збереження майнового цензу, пропонував позбавитивиборчого права жінок і неписьменних. Оскільки буржуазія вже придбала значнувагу в парламенті, а маси не отримали в нього доступу, Бентам відстоюваввідповідальність міністрів перед парламентом і стояв за те, щоб прем'єр-міністробирався органом народного представництва.Погляди Бентама складали політичнекредо так званих «філософських радикалів». Як випливає з вищесказаного,політична доктрина «філософського радикалізму» грунтувалася на двохкитах: вимога представницького правління і свобода слова. Згідно з цієюдоктриною мета у правління буде досягнута, якщо його буде контролювати виборнийорган, в якому буде представлений весь спектр існуючих у суспільстві інтересів.Для цього потрібно нейтралізувати в парламенті «порочні»,«приватні» інтереси духовенства та аристократії, розширивши доступтуди «середнього класу», покликаному висловлювати «загальніінтереси народу».
Як ми бачимо,принцип корисності Бентама має вузько-егоїстичне трактування.
Іншим найбільшимпредставником англійського лібералізму був Джон Стюарт Мілль. Щоправда, йоготворчість, більшою мірою відноситься до середини XIX ст., Проте, вже на початкусвоєї літературної діяльності, Мілль розробляв принципи конституціоналізму,парламентаризму та правової держави.Свої надії на вдосконалення політичноїсистеми він пов'язував з кращими представниками різних класів, здатнимиусвідомити загальні інтереси. Усвідомлюючи, що таких людей не багато, вінпідкреслював необхідність підтримки поглядів меншості для формуванняправильного громадської думки.У своїх творах «Про свободу»,«Представницьке правління», «Утилітаризм» та інших Мілльпоступово відходить від класичного лібералізму І. Бентама, він будував власнуполітичну теорію, в якій відбилися реалії 30-60-х рр., пов'язані з поляризацієюсуспільства з посиленням класу трудящих.
Головна заслугабатьків-засновників англійського лібералізму полягала в тому, що вони сприялиутвердженню в суспільній свідомості ідеї про те, що в державі повинні пануватине окремі особистості, а закони. Вони розвивали думку про розвитокконституційних норм і зміцненні демократичних цінностей. Вище ми підкреслюємо,що лібералізм, як система не завжди асоціюється з конкретними політичнимипартіями або політичним курсом. Проте в Англії в першій половині XIX ст основніцінності лібералізму були сприйняті передусім ліберальною партією. Як вказувавлорд розберу, "… лібералізм — це не певна догма, вирізана на камені. Цеобов'язково рухлива віра, пристосовуватися до швидкозмінних потребам. Якщолібералізм значить щось інше, то він приречений на загибель, але саме будучиживою силою, а не скам'янілої вірою, він повинен врешті-решт, незважаючи натимчасові розчарування, найкращим чином представити і втілити в собі найбільшширокі, світлі і найвірніші прагнення імперії і її народу. Ця гнучкістьанглійського лібералізму дозволила йому вписати в свою програму нові запитинароду, оскільки вони, звичайно, вміщалися в буржуазний лад ".
Це думка булависловлена в кінці XIX ст., Але нам така оцінка є досить симптоматичною, бовона висловлює роль вігів в якості однієї з провідних сил у формуванні ладубуржуазної демократії в Англії у першій третині XIX ст.
2. Виборчареформа 1832р. та її політичне значення
2.1Партіяуряду лорда Ліверпуля по відношенню до реформи (1812 — 1827)
Як ми вжевказували раніше, після смерті лорда Ліверпуля відбувається подальшезагострення боротьби за реформування системи представництва в країні. Питанняпро реформу займав важливе місце не тільки на рівні масового руху, але і увідносинах між торі і вігами, а також і у внутрішньопартійній боротьбі. Яквідомо, після смерті глави торійского кабінету лорда Ліверпуля (1812 — 1827рр..) На чолі уряду став 58 річний Каннінг, але він керував країною меншепівроку — у серпні того ж 1827р. він помер. Наступником Каннінга, з'явився лордГодріч, який займався в кабінетах Лівеппуля і Каннінга відповідальні постиміністра фінансів, військового міністра і міністра у справах колоній. Відсутністьособистого авторитету, адміністративних здібностей призвели до того, що вже всічні 1828 р. Годріч довелося подати у відставку. Георг IV доручив формуваннякабінету Веллінгтону, який був членом кабінету Годріч. До цього часу вторийской угрупованню вже чітко сформувалися дві основні течії:«помірні» або «ліберальні» торі, так звані«каннінгіти», і крайні торі. «Каннінгіти» усвідомлювалинеобхідність більш гнучкого маневрування в новій історичній обстановці. Ми вжевказували, що на початку 20-х рр… завдяки участі в кабінеті Ліверпуля такихдіячів, як Роберт Піллей, Вільям Гескінсон, Генрі Пальмерстон політика торінабула більш ліберальний характер як у внутрішній, так і в зовнішнійполітиці.Під впливом розвитку капіталістичного виробництва змінювавсясоціальний образ Англії, відбувалося розшарування в колишніх монолітнихсоціальних групах: колоніальна і торгова буржуазія — нова буржуазія, стараземельна аристократія — нові замлевладельци. У залежності від цього змінювалисяполітичні інтереси, з'являлися нові політичні ідеї. Таким чином, в таборі торівже задовго до парламентської реформи існували розмежування, як вказує Л.Вудворт «парламентська реформа була важким питанням. Вона зачіпалаінтереси торі, тих її членів, які робили політику ». У цілому ж, дляанглійського парламенту у той час характерний торийской-вигский дуалізм,тобтонаявність в ньому двох основних політичних угруповань, які відігравалипомітну роль у виборі прем'єр-міністра, в боротьбі за прийняття тих чи іншихзаконів. Вітчизняними істориками відкидається теза про існування партій вбуквальному значенні цих слів — у Великобританії в першій половині XIX ст. торіі віги представляли собою тоді насамперед політичні угруповання, і саме реформа1832р. послужила поштовхом до утворення партій в рамках парламенту.
Другою серйозноюполітичною угрупованням у країні були віги, Наприкінці 20-х рр. XIX ст. Вонибільш гнучко і тверезо розуміли нові процеси в економіці і політиці та більшчуйне ставилися до потреб промислової буржуазії. Саме серед вігів з'явиласяідея парламентської реформи, перший етап, який був проведений в 1832р.
Отже, на початку1828 р. до влади прийшли крайні торі. У країні було дуже складне становище.Вище ми відзначали, що саме з цього часу помітно чергове посилення боротьби зареформу виборчої системи, за оновлення складу парламенту, залучення допарламентської роботи нових суспільних класів. Герцог Веллінгтон голова новоготорійского кабінету, був одним з найбільш відвертих представників консерватизму.Після 1815 р. почався новий етап його кар'єри. В одній з численних біографійзнаменитого полководця наводиться репліка герцога, яку він виголосив нанаступний день після Ватерлоо: «Я сподіваюся на Бога, що це моє останнєбій». Однак йому довелося стати політиком, і після закінчення війни зНаполеоном Артур Візлі Веллінгтон, «національний герой», стаєполітичним діячем у лавах торі, де він займав крайні праві позиції. «Аж до1832 р. герцог був в числі ключових фігур державного життяВеликобританії». Так, ще за життя Ліверпуля в 1826р. він сприяв провалузакону про хлібних мита, який передбачав прийняття «gliding scale» — «рухомий шкали» хлібних мит. Згідно з цим законом, мито на хлібповинна була збільшуватися, зменшуватися або зникати в залежності від руху цінна хліб на внутрішньому ринку. Цей захід сприяла б забезпеченню населеннякраїни дешевим хлібом, тому що ціна на нього вже не піддавалася б, якраніше, значних коливань. Негативно Веллінгтон ставився до енергійної зовнішнійполітиці Каннінга. Саме через те, що Веллінгтон вважав Каннінга занадто великимлібералом, він відмовився увійти до його кабінету після смерті Ліверпуля. Обшийж платформою, яка мирила партію торі взагалі, було негативне ставлення довиборчої реформи «каннінгітов» і старої поземельної аристократії. ЕлізабетЛонгфорд, автор вже цитованої нами біографії Веллінгтона, пише, що «унього були блискучі здібності і, як кожен великий чоловік, він повинен бувзробити щось цікаве». Одним з таких перших «цікавих» кроківгерцога в якості прем'єр-міністра було запрошення до складу кабінету деякихвпливових «каннінгітов» — Гескінсона, Пальмерстона, Гранта, Дадлі таіні прийняття деяких заходів, які сприяли ослабленню соціальної і політичноїнапруженості в країні. Зокрема, в перші місяці правління Веллінгтона бувприйнятий білль про рухомий шкалою хлібних мит, «який за рік перед тимзагинув у палаті лордів через опозицію, на чолі якої був відомий полководець. ЗнаючиВеллінгтона як свою людину і розуміючи, що тільки крайня необхідність моглазмусити його відмовитися від колишніх поглядів, палата лордів на цей раз непротидіяла біллю. Таким чином, поземельної аристократії довелося зробити першузначну поступку народним вимогам, суттєвим чином затрагивавшим її матеріальніінтереси ».
Другим важливимзаконом Веллінгтона був закон про емансипацію католиків. Він мав тривалупередісторію, йому передувала складна боротьба всередині парламенту, а такожміж королем і прем'єр-міністром. Веллінгтон не був прихильником емансипаціїкатоликів — його різке негативне ставлення до католицької емансипації булодобре відомо і воно було також однією з причин відмови Веллінгтона брати участьу кабінеті Джоржа Каннінга, який у свою чергу, ніколи не приховував свогоспівчуття реформ на користь католиків. Англійський автор Роберт Хоул пише, що«проблема емансипації католиків в період між 1804 і 1828 рр… Була однієюз головних у країні. Вона мала два головних аспекти, що лежать в її основі, — політичний і ідеологічний». У першій третині XIX ст.католики як і ранішепіддавалися значного обмеження в правах — вони не могли бути членами парламентуі обіймати скільки-небудь важливі посади на державній і суспільній службі. У1823 р. В Ірландії виникла так звана Католицька Асоціація, яка очолила рухневдоволення, в 1825р. вона була закрита на три роки. Таким чином, в 1828р.минав термін, на який була заборонена діяльність Католицької асоціації. У самійАнглії, як вказує Р.Хоул, «велися численні дискусії між антагоністами іпротагоністом католиків». У 1819 р.лорд Грей, лідер вігів, виступаючи впалаті громад з проблеми емансипації католиків, заявляв, що «дивиться нанеї не тільки з теологічної, але і політичної точки зору і, що, на його думку,відмінності між католицькою та протестантською доктриною є дуже тонкими».У виступі 21 квітня 1825 Дж. Каннінг також підкреслив політичний аспектпроблеми емансипації католиків. Він звів суть питання до наступного: чи суміснідві речі — бути відданим католиком і добропорядним громадянином. Каннінгзаявив: «я беззастережно віддам перевагу людини, який вважає, щонеобхідність хорошої і корисної роботи є частиною його віри тому, що неконтролює себе неминучою необхідністю і який, дотримуючись сліпої віри,звільняє себе від відповідальності за свої дії». Ми привели виступи двохполітиків, тому що вони, на наш погляд, показують значення проблеми знищеннявсяких обмежень прав католиків в англійській суспільно-політичного життя впершій третині XIX ст.; по-друге, допомагають отримати уявлення про позиціїпровідних політичних угруповань з цього питання.Звичайно, у лавах торі і вігівбули противники емансипації католиків, Веллінгтон був у їх числі також, але,ставши прем'єр-міністром, він переконує Георга IV і найбільш консервативнучастину торі в необхідності прийняття білля. Виникає питання — чому? Ми вважаємо,що однією з головних причин, які штовхнули його на цей крок, був страх передможливою громадянською війною. П. Г.Мижуев пише, що Веллінгтон тут діяв якполководець: «він переніс у сферу політичної боротьби прийоми військовоїтактики: він не відмовлявся від командування армією перед наступаючим з переважаючимисилами ворога.»
У дослідженніР.Хоула міститься висновок, з яким ми не можемо не погодитися, він вважає, щоакт про емансипацію католиків і акт про зміну народного представництва в Англіїі Уельсі (тобто реформа 1832р.) Являють собою єдине целое.66 В усякому разі,вони дуже тісно пов'язані. 14 квітня 1829 білль про емансипацію католиків бувпідписаний Георгом IV. З виданням закону католики отримали право бути членамипарламенту, займатися громадською і державною службою, окрім посади регентакоролівства і віце-короля Ірландії. Ірландцям була надана свобода зборів іспілок. Це була велика політична реформа, яка дозволила на деякий часутихомирити католицьку Ірландію, де зосереджено майже все католицьке населенняВеликобританії.Білль про емансипацію католиків був прийнятий на тлінайсильнішої опозиції з боку палати лордів і короля, після його підписаннякоролем англіканська монополія була порушена, католики і протестантськідисиденти могли тепер вільно брати участь у виборах, бути членами парламенту, займатипосади в місцевих і національних органах влади ".
Ця реформа, якми вважаємо, багато в чому підготувала і парламентську реформу 1832р. Вонасприяла формуванню громадської думки на користь виборчої реформи.
З кінця 1829 р.рух за реформу в Англії посилилося. У першому розділі нашого дослідження миписали про діяльність «Політичної союзу для захисту народних прав»,створеного в Бірмінгемі в грудні 1829 р. У грудні 1829 р. був розробленийстатут «Політичного союзу», а в січні 1830р.відбувся 15-тисячниймітинг, на якому прозвучало головна вимога — вимога реформи парламенту. Мітингна Біммінгеме послужив сигналом для виступів в інших містах: протягом лютого — березня 1830р. настійні вимоги виборчої реформи звучали в Лондоні, Лідсі таінВеликий вплив на політичну боротьбу в Англії надали події Липневої буржуазноїреволюції у Франції. Вони надихнули радикальних і ліберальних діячів у Англії.
Хоча вибори вАнглії почалися до того, що була отримана звістка про результат революції вПарижі, воно зробило все ж певний вплив на результат виборчої компанії,тривалою до початку серпня. У липні 1830 р. Помер Георг IV, на престол вступивйого син Вільгельм IV. За своїми переконаннями був більш ліберальним, ніж йогобатько. У жовтні 1830 відкрилася сесія нового парламенту. Лідер вігів лорд Грейзаявив, що поступки з реформи є єдиним засобом у політичному спасіння. Ввідповідь прем'єр-міністр Веллінгтон вимовив вкрай необережну мова, якаспровокувала криза в його уряді і, в кінцевому рахунку, призвела до йоговідставки, хоча приводом послужила причина, прямо пов'язана з питанням прополітичну реформу.
Веллінгтонзаявив, «Я глибоко переконаний, що країна в даний час користується такоюформою правління, яка відповідає всім необхідним вимогам хорошого управління інавіть у незмірно більшому ступені, ніж форма правління будь-якої іншоїкраїни». Веллінгтон заявив, що він буде вважати своїм обов'язкомпротидіяти прийняттю будь-які пропозиції про реформе. Заява Веллінгтонавикликало хвилю протестів і мітингів, що охопили всю країну. Войовнича промовапрем'єр-міністра була вироком для самого міністерства. 15 листопада 1830р. вінподав у відставку.
Віги на чолі зісвоїм лідером лордом Греєм сформували міністерство реформ (з листопада 1830р.по листопад 1834 року). Починається останній етап боротьби за реформу. Такимчином, можна бачити, що «Веллінгтон залишався самим собою і коли вінтримався до останнього на поле Ватерлоо, і коли він не з меншою стійкістюпротивився прийняттю парламентської реформи».
Різкізаперечення Веллінгтона щодо виборчої реформи пояснюється, як пише Курні М. М.,тим що «Веллінгтон залишився людиною XVIII століття, людиною минулого,переконаним торі, затятим захисником інтересів корони і аристократії ісупротивником перетворень. Як военноначальник, герцог все життя боровся зіспадщиною Французької революції, як політик — зберіг стійку антипатію дорадикалів і лібералів. Зневагу до громадської думки, невміння прорахуватиситуацію на кілька ходів вперед, як це вміли робити його політичні суперникиДж. Каннінг і Роберт Піль, — навряд чи з подібними якостями Веллінгтон мігрозраховувати на успіх ». Беджгот призводить один з листів герцогаВеллінгтона лорду Дебрі, написане вже після відставки залізного герцога"… Протягом багатьох років я намагався керувати палатою згідно з тимипринципами, на підставі яких, як я думаю,існує ця установа в країні: згідно зпринципами консерватизму. Я незмінно перешкоджав всяким насильницьким і крайніхзаходів, а цим шляхом не можна придбати в Англії вплив на політичну партію,особливо на опозиційну уряду. Я незмінно підтримував уряд у парламенті уважливих випадках і завжди користувався своїм впливом, щоб попередити такенещастя, як сварка і розбіжності між палатами ".
Відомийанглійський історик Л.Вудворд у своїй знаменитій книзі «Вік реформи»писав, що «переконання Веллінгтона відрізнялися відсталістю і вузькістю.Він ніколи не розумів економічних проблем, абсолютно не розумів нових аспектів,які піднімалися Бентамом і прихильниками останнього. Він вважав, що інститутдержави досконалі і всякі зміни можуть призвести тільки до гіршого. Йогобачення результатів парламентської реформи було абсурдно невірним ».
2.2Вігипри владі. Підготовка проекту парламентської реформи міністерством Грея
Прийняття законупро реформу
Партійна системаВеликобританії, сприяла «формуванню ліберально-демократичної держави,підтримання політичної стабільності та розширенню цивільних свобод».Парламентські дебати у зв'язку з біллем про реформу відображали розбіжності міжторі і вигами і водночас зробили сильний вплив на громадський політичний рух україні.
орд Грей писавВільгельму IV: «По-моєму переконання громадську думку висловилося зприводу парламентської реформи з такою силою, і одностайністю, що піти проти ньогобуло б неможливо без величезного ризику поставити уряд в положення, при якомувоно позбавлене було б будь-якого авторитету і сили ». Дійсно, протягомчотирьох місяців в палату громад було представлено 645 петицій пропарламентську реформу.
1 березня 1831віги внесли до парламенту білль про реформу. Над остаточною редакцією білляпрацювали лорд Дерк і лорд Рассел, який і вніс білль в палату громад.
К.Маркснаступним чином характеризує значення білля в боротьбі торі і вігів:«Надання і позбавлення виборчих прав було в загальному розраховане не назбільшення впливу буржуазії, а на підрив впливу торі і посилення впливувігів». В статті «Лорд Джон Рассел» Маркс не тільки даєполітичну характеристику одному з лідерів партії вігів, який зробив білль пропарламентську реформу, а й розкриває причини поступок вігів: «ВигнанняВеллінгтона з кабінету за те, що він висловився проти парламентськоїреформи, липнева революція у Франції, загрозлива активність великих політичнихорганізацій, створених буржуазією і пролетаріатом в Бірмінгемі, Манчестері, Лондоніі т.д., селянська війна в землеробських графствах, червоний півень, якийпоширював свій полум'я по самим родючим районах Англії, — всі ці обставинизмусили вігів внести хоч який-небудь білль про парламентську реформу. Вігипоступилися знехотя, не відразу, після неодноразових, але марних спроб утриматиза собою посади шляхом компромісної угоди з торі. „
Парламентськідебати з біллю про реформу в березні і квітні 1831 р. викликали заклопотаністьпевних членів кабінету Грея. Це пояснилося тим, що торі вказували на“демократичні небезпеки» білля. Після того як опозиції вдалося внестидо білль поправку, істотно його змінила, Грей поставив короля перед вибором,або розпустити парламент і призначити нові вибори, або прийняти відставкукабінету Грея. У травні 1831р. пішли вибори до парламенту, на яких реформістипосилили свої позиції. Протидія білля про реформу в палаті громад булонезначним. Він пройшов в нижній палаті в трьох читаннях більшістю голосів і,нарешті, в кінці вересня 1831р. перейшов до палати лордів, де натрапив нанаполегливу опозицію. У першому читанні білль був пропущений, на 1 жовтня булопризначено друге читання. При голосуванні 8 жовтня 1831р. голоси розподілилисянаступним чином: 158 лордів — за, 199 — проти. Результати голосування викликалирізке заперечення уряду, палата громад прийняла резолюцію про довіру до урядуГрея. У країні знову розростається рух за реформу. Під час велелюдного мітингу7 листопада в Лондоні була заснована нова радикальна організація«Столичний союз», яка висунула вимогу знищення спадкової передачібудь-якої влади і ряд інших радикальних реформ.
У грудні 1831 рокупарламент знову відкрив свої засідання. Опозиції вдалося затягнути вотированиебілля палатою громад до березня 1832 року, коли він, нарешті, був прийнятийбільшістю в 116 голосів (355 проти 239).
Для прийняттябілля через палату лордів Грей запропонував створити додаткове число перів,лояльно відносяться до реформи парламенту. Торийских члени парламентупоставилися негативно до цієї ідеї, вважаючи цей захід неконституційною. Корольвагався. Отже, як можна зрозуміти з огляду напруженої політичної боротьби впарламенті, уряд вважав, що після перемоги в нижній палаті головними умовами,покликаними забезпечити успіх у верхній палаті, були 2:
1) заручитисяпідтримкою групи «коливаються торі» на чолі з лордом Уорнкліффом іпіти їм на поступки;
2) створити впалаті лордів додаткове число лояльних до білля перів, для чого необхідна згодакороля.
Оскільки корольвиявляв нерішучість, прем'єр-міністр запропонував ультиматум — або створеннядодаткового числа перів у верхній палаті або відставка його кабінету. Післятривалих дебатів палата лордів 14 квітня 1832 прийняла білль більшістю в 9голосів, маючи намір провалити його в комісії своєї палати. Проте, коли лордивдавалися до цього засобу, Грей подав у відставку. Так почалася урядова кризавідомий як «травневі дні». Веллінгтон намагався сформувати новийуряд, але перед обличчям зростаючого тиску мало не всієї нації його спроба незустріла підтримки навіть у його власній партії. У ці дні по всій країніпронеслася буря демонстрацій і мітингів, спрямованих проти Веллінгтона. Ряданглійських істориків вважають, що «протягом десяти днів видатногокризи» після відставки Грея «революція була дуже серйозноюможливістю». Король змушений був знову закликати до влади Грея, який тепернаполягає на наданні йому права призначити у разі необхідності таке число новихперів, щоб провести білль через палату лордів; 18 травня король у своємупосланні Грею заявив, що уповноважує прем'єр-міністра на створення такоїкількості перів, яка необхідна для прийняття білля. Веллінгтон, Ліндхерет таінші торі представили необхідні гарантії. Після цього лорди і партія торівідмовилися від боротьби, і білль, нарешті, 4 червня було ухвалено в палатілордів в третьому читанні: 106 проти 22. 7 червня він був затверджений королемі став законом. Так закінчилася багаторічна боротьба за реформу парламенту, якавелася не тільки всередині парламенту, а й на рівні масової свідомості.Говорячипро підсумки, Маркс справедливо зауважив: «Мабуть ніколи ще таке могутнєі, по всій видимості, успішне народний рух не зводилося до таких нікчемним іпоказним результатами». «Акт про реформу» чи «Акт про змінународного представництва в Англії та Уельсі» із захопленням зустріли ународі: "… радість охопило всі класи суспільства", навіть діти вшколах влаштовували між уроками ходи і кричали «білль пройшов, білльпройшов!» У Бірмінгемі, залишалася остаточно центром агітації за реформу,в день одержання повідомлення про затвердження білля відбувся експромтоммітинг, на який зібралося до 50000 чоловік. Головуючого місце зайняв Аттвуд…Зустрінутий захопленими оплесками, він сказав, звертаючись до присутніх:«Дорогі друзі! Я сповнений нескінченної подяки до всемогутнього Бога зате, що ми уникли жахливої революції».
«Акт пронародне представництво 1832р. „Покликаний був запобігти“ різнізловживання, які довго мали місце при обранні депутатів до палати громадпарламенту, позбавити безліч незначільних містечок права посилати депутатів допарламенту; надати таку привілеї великим, густонаселеним і багатим містах; поширитиправо участі у виборах на багатьох підданих його величності, які до цього некористувалися таким, і зменшити витрати на виборчі компанії ». Відповіднодо біллем більшість" гнилих " і " кишенькових «містечокліквідувалося. У ньому вказувалося:
1.»Всяке змістечок, перелічених у списку під літерою" А "(всього 56), від іпісля закінчення повноважень цього парламенту припиняє посилати депутатів допарламенту.
2. Кожнемістечко, перераховане у списку «В» (всього 30), посилає лише поодному депутату.
3.Кожнемістечко, назване в списку «С» (всього 22), буде посилати двохдепутатів до парламенту.
3. Кожнемістечко, назване в списку «D» (всього 20), буде посилати одногодепутата до парламенту.
Суттєвиммоментом були міста списку «С», в якому на першому місці йшлиМанчестер, Бірмінгем, Ліді, Шеффілд і інші.
Реформа залишалав силі старий ценз для кандидатів у парламент. У графствах бути обраним міг лишеземлевласник з річною рентою не менше ніж 300 фунтів стерлінгів. Реформа 1932робила виборцем всякого, хто володів нерухомістю, яка дає не менше 10 фунтів нарік. Ряд статей «акту про народне представництво» містив докладнийперерахування вимог, що висуваються до «десятіфунтовікам»
18.Правомобирати лицаря графства в майбутні парламенти користуються лише ті фрігальдери,що володіють землею строком на одну, дві або кілька життів, володіння якихприносять в рік дохід не менше десяти фунтів ...
19.Кожен чоловік,що досяг встановленого законом віку і не вражений в правах, що володієкопігольд або звичайним триманням строком на одну або кілька життів, з доходомне менше 10 фунтів на рік, за вирахуванням всіх належних рент, платежів, такожмає право обирати лицаря графства.
20.Коженчоловік, що досяг встановленого законом віку і не вражений в правах, маєбудь-яку оренду або тримання — будь то фригольд, копігольд або звичайнетримання терміном не менш ніж на шістдесят років, з чистим доходом не меншедесяти фунтів, або володіє землею або держателем як орендаря за угодою, зісплатою річної ренти не менше 50 фунтів… також має право вибирати в майбутніпарламенти лицаря графства ...
27.У містах ...,що посилають одного або декілька депутатів парламенту, правом обраннякористується кожен чоловік, що досяг встановленого законом віку, не вражений вправах і є власником або наймачем будинку, що приносить дохід не менше 10фунтів на рік ..., за умови сплати податку на бідних та інших встановленихподатків… "
Білль прореформу означав серйозну поступку промислової буржуазії, «виборче правобуло надано в містах кожному жителю, який мав відомим майновим цензом, всябуржуазія отримала до нього доступ, з рук земельної аристократії вирвана булаїї політична монополія; палата лордів була знищена, корона перетворена напокірного слугу народного, здійснює історичні прерогативи для народу і завказівкою його представників. Центр політичної ваги був остаточно перенесено допалати громад ».
Прийняття закону1832р. означало важливий крок у розвитку буржуазно-демократичних інститутів уВеликобританії, «буржуазія була, таким чином, визнана і в політичномувідношенні панівним класом».
Висновок
Боротьба запарламентську реформу 1832 року стала одним з найважливіших напрямів політичноїісторії Англії кінця XVIII — першої третини XIX ст. Боротьба за реформу булаборотьбою за демократію. У результаті проведеного дослідження ми прийшли довисновку, що незважаючи на видимі успіхи руху за реформу в XVIII ст. здійсненняїї виявилося неможливим і лише до 30-х років XIX ст. склалася найбільшсприятлива ситуація для проведення парламентської реформи. Представляється, щоголовна причина полягала в тому, що сформувалася соціальна база для їїздійснення; виникли нові форми боротьби: організація масовогопозапарламентського руху, відповідних громадських структур, масовий народнийрух на користь парламентської реформи багато в чому визначило прийняття білля1832 року й справляло величезний вплив на внутрішньополітичну боротьбу двохбуржуазних партій.
Боротьба запарламентську реформу стала важливим етапом у формуванні партійно-політичноїсистеми Великобританії, в діяльності її головних учасників — торі і вігів. Домоменту підйому боротьби за реформу віги уникали входу в уряд. Вонисподівалися, що кабінет торі зуміє приборкати демократичний рух, дискредитуєсебе в очах широкої громадськості і змушений буде поступитися командні постипротиборчої партії. К.Маркс пише: «Лише тоді, коли біля керма правліннястоять торі, починається сильний тиск ззовні… і здійснюються неминучіперетворення. Так, емансипація католиків проходить при міністерствіВеллінгтона; те ж саме можна сказати якщо не з приводу самого білля пропарламентську реформу, то, принаймні, з приводу руху за реформу — руху, що маввелике значення, ніж його результати ».
Віги в кінці20-х років XIX ст.більш гнучко і тверезо сприймали нові процеси в економіці іполітиці та більш чуйне ставилися до потреб промислової буржуазії.Цепояснює політичний успіх вігів в 1832 році, що вилився також і в тому, що в30-50 роки вони перебували при владі майже 20 років, в той час, як їх суперникилише 8 років. Набагато багатше були віги талановитими й популярнимиособистостями, такими як Пальмерстон, Рассел, Кларендон та ін.Відомийліберальний історик А. Бріггс, аналізуючи вигский реформи першої половини 30-хроків показує, що вони «виявили здатність, уникаючи кровопролиття, чинитьвеликомасштабні зміни» .
Цей сюжет занглійської історії дає можливість розглянути процес затвердження уВеликобританії ліберальної демократії. У статті «Британськаконституція» Маркс писав, що і після 1832 року «загальне управління,у всіх його деталях, навіть виконавчий орган законодавчої влади, тобтосаме»роблення законів" в обох палатах парламенту, буде закріплено заземельною аристократією. Буржуазія в 1830 році віддала перевагу новий компромісіз земельною аристократією, компромісу з масою англійського народу ". Ітим не менш, багато авторів вважають, «що тільки така реформа могла бутисхвалена без крайнього загострення класових пристрастей і гарантувати мирний — щось більш цінне, ніж демократія, — шлях розвитку в напрямі утвердженняполітичної рівності». Дійсно,реформа 1832 року давши представництво промисловим містам «ввела в лоноконституції середні класи, буржуазію».Увисновку хотілося б навести думку відомого політолога М.Острогорського,який, як нам здається, дуже точно і ємко оцінив значення реформи: "…парламентська реформа спричинила за собою наслідки, які виходили далеко за межізаконодавчих змін, нею запроваджених, хоча і позначилися не відразу. Вона нетільки створила нову атмосферу політичну, але надала владою незалежнагромадська думка, повідомила імпульс соціальним і політичним інформаторам,суспільним підйомом нею викликаним; вона не тільки встановила в державі нове співвідношеннясуспільних сил, але ввела, правда несвідомо і непомітно, нові політичніпринципи, які повинні були в кінець зруйнувати весь старий конституційний лад,переробити, як в організмі, всі тканини його".
Списоквикористаної літератури
1.Збірник документів, Нова в документах і матеріалах / / Под ред. Лукіна Н. М.,Далина В. М. — М., 1934.
2.Збірник документів з історії нового часу. Буржуазні революції XVII — XVIII ст./ / За ред. Сироткіна. — М., 1990.
3.Збірник Конституції та законодавчі акти буржуазних держав XVII — XIX ст. — М.,1957.
4.Збірник Документи і матеріали з історії держави і права нового і новітньогочасу. — М., 1994.
5.К. Маркс, Ф. Енгельс. Статті. / / Соч. 2-е вид. — Т.8, 9,11.
6.Тексти: Акту про зміну народного представництва в Англії і Уельсі (1832),Закону про робочі коаліціях, Законодавства англійської революції.
7.Хрестоматія з нової історії / / За ред. Губера А. А. Єфімова О. В. — Т. 2.
8.Pax Britannica: Актуальні проблеми соціально-економічної та політичної історіїВеликобританії в нове і новітнє час. -Ч. 2. — Уфа, 1991.
9.Кертман Л.Є. Географія, історія та культура Англії. — М., 1979.
10.Колмаков С.А. Ідеологія і політика ліберальної партії Великобританії в 80-ірр… XIX ст. — М., 1985.
11.Курні М.М. Артур Уеллслі герцог Веллінгтон (1769-1852) / / Нова і новітняісторія. — 1995. — № 6.
12.Согрин В. В. Історія партійно-політичної системи у Великобританії, аналізнемарксистських концепцій / / Нова і новітня історія. — 1988. — № 5.