Міністерствоосвіти і науки України
Європейськийуніверситет
Юридичнийфакультет
Контрольнаробота
з Актуальних проблем правового захисту суб’єктів господарювання
Варіант1
Київ 2008
Зміст
Вступ
1Поняття та ознаки банкрутства
2Характеристики фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності
Загальнівисновки
Використаналітература
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
У практиці країн зринковою економікою, банкрутство є невід’ємним атрибутом ринкової економіки івиступає в якості механізму регулювання та саморегулювання останньої,насамперед, дотримання виконання зобов’язань суб’єктами господарювання.
Об’єктивними процесамиринкової економіки, заснованої на конкуренції, є постійне перетікання капіталіву найбільш дохідні сфери, перерозподіл власності — від суб’єктівгосподарювання, що неефективно ведуть свою господарську діяльність, до суб’єктів,які справляються з цією задачею.
Інститут банкрутства маєдавню історію. Своїм подальшим розвитком він зобов’язаний еволюціїпідприємництва та вільної конкуренції, за яких суб’єкт господарської(підприємницької) діяльності несе всі ризики, пов’язані з останньою. З одногобоку, банкрутство дозволяє відсівати неефективні підприємства, а з іншого —сприяє оздоровленню господарських суб’єктів, що зазнають тимчасових фінансовихтруднощів.
З проголошенням Українинезалежною демократичною державою було започатковано реформування різних сферсуспільного життя, насамперед — економічної. Проте майже двадцятирічний періодздійснення перетворень показує, що їх проведення часто є непослідовним і не даєбажаних наслідків. Одним із результатів неефективної економічної політики сталазбитковість, а отже — неплатоспроможність багатьох суб’єктів господарювання. Цяпроблема може бути вирішена за допомогою створення дієвого, такого, щовідповідає життєвим реаліям, правового регулювання відносин, пов’язаних знеплатоспроможністю та банкрутством.
Інститутнеплатоспроможності є невід’ємною складовою законодавства будь-якої розвинутоїдержави з ринковою економікою й слугує для запобігання ситуаціями, колипереваги виявляються на боці одного із кредиторів, що приступив до стягненняпершим і в той же час покликаний забезпечити найбільш рівне й справедливезадоволення вимог усіх кредиторів з урахуванням інтересів як кредиторів, так ісамого боржника.
Державна політика в сферібанкрутства спрямована на фінансове оздоровлення підприємств-боржників шляхомзастосування правових процедур відновлення їхньої платоспроможності абовизнання їх банкрутами. Хоча проблема порушення справ про банкрутствопідприємств залишається досить гострою, позитивною тенденцією сталовпровадження процедур, спрямованих на поновлення платоспроможності боржника, зокремасанації й мирової угоди.
Розглянемо деякі питання,пов’язані з фінансовою неспроможністю та банкрутством підприємств в даноїроботі.
1 Поняттята ознаки банкрутства
Банкрутство — загальновідомийта необхідний інструмент ринкової економіки, це комплексний правовий інститут.Він складається з норм як матеріального, так і процесуального права.
Згідно із Законом України«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» під неплатоспроможністю розуміється «неспроможність суб’єктапідприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їхсплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітнійплаті, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків назагальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язковогодержавного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів)не інакше як через відновлення платоспроможності»[1].
Впродовж розвиткуінституту банкрутства використовувалися різні терміни для визначення стануборжника, коли він не в змозі виконувати свої зобов’язання через брак коштівабо майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міствикористовувались терміни „fuggitivі” та „decoctor”. Сучаснепоняття „банкрут” походить від італійського виразу – banka rotta. Він означаєзвичай перекидати лавку банкіра, що стояла на площі міста, в разі нездатностіостаннього провести розрахунки з кредиторами. Так, часто вживаним був термін „конкурс”,який широко застосовувався у німецькому законодавстві через те, що у межахзаконодавства про банкрутство існувала єдина процедура — конкурсне провадження.У законодавстві США взагалі не міститься поняття „банкрутство”, хоча цей термінвикористовується у назві основного нормативного акта у цій сфері — Кодексу пробанкрутство, а в самому кодексі дається визначення поняття неспроможності. Українах, які не мали своїх традицій правового регулювання, найчастішезастосовувалися терміни „неспроможність” та „банкрутство”[2].
Українське законодавствопро банкрутство містить один критерій банкрутства: визнана господарським судомнеспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнитивизнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційноїпроцедури.
Теорії права відомі двакритерії банкрутства: неоплатність та неплатоспроможність.
Отже, неоплатністьозначає, що пасиви боржника перевищують його активи. При використанні критерію неоплатностінеобхідно за кожною кредиторською вимогою перевіряти майно боржника, тоді яквимога кредитора може бути абсолютно безпідставною.
У сучасних правовихсистемах переважно використовується критерій неплатоспроможності. Англійське,французьке законодавства певною мірою базуються на недостатності ліквіднихактивів боржника[3]. Але у Німеччині поряд зкритерієм неплатоспроможності використовується і критерій неоплатності — „надлишковазаборгованість”, який є додатковою підставою для провадження у справі пробанкрутство та підставою для вибору конкретної процедури — ліквідаційної чиреабілітаційної. Окрім названих ознак та критеріїв банкрутства законодавчі актибагатьох країн визнають необхідною умовою банкрутства — збіг кредиторів, тобтонаявність у боржника кількох кредиторів[4].
За переконанням А.Ф.Трайніна, „банкротство — деликт своеобразный: он слагается из двух элементов,из которых один (несостоятельность) — понятие гражданского права, другой(банкротское деяние) — понятие уголовного права. Эта сложность составабанкротства чрезмерно затемняет его юридическую природу”[5].
У сучасному законодавствіРосійської Федерації використовується термін „банкрутство” у двох значеннях:
1) як синонім терміна „неспроможність”;
2) як окремий випадокнеспроможності, коли посадова особа або громадянин-засновник (власник)неплатоспроможного боржника вчиняє каране діяння, яке завдає шкоди кредиторам(Закон Російської Федерації „Про неспроможність (банкрутство)” виділяє два видитакого банкрутства — умисне банкрутство та фіктивне банкрутство).
Деякі українськіпредставники юридичної науки підтримують позицію російського законодавця таототожнюють поняття „неспроможність” та „банкрутство”[6].
З аналізу законодавствапро банкрутство України можна зробити висновок, що термін „банкрутство”використовується у двох значеннях: як визнана господарським судом нездатністьвідновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимогикредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури та як „фінансованеспроможність” суб’єкта господарської діяльності, з яким так чи інакше пов’язанізлочинні дії громадянина-засновника, власника, службової особи підприємства(установи, організації).
Важливим є визначенняумов порушення справ про банкрутство. Справа про банкрутство може бутипорушена, якщо виконуються наступні дві ознаки. П. 3. ст. 6 Закону України „Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначеноознаки банкрутства: „справа про банкрутство порушується господарським судом,якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають неменше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржникомпротягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо іншене передбачено цим Законом”.
Тобто першою з ознак єзакінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржникомбезспірних вимог кредиторів. Даний підхід грунтується на тому, що усі учасникимайнового обігу повинні своєчасно оплачувати куплені товари, виконані на їхкористь роботи, надані їм послуги, своєчасно повертати отримані суми кредитівтощо. До речі, такий же строк передбачено відповідним законодавством іншихкраїн СНД, зокрема Росії та Белорусії. В основу цієї ознаки банкрутствапокладено критерій „неплатоспроможності”, який полягає в тому, що боржникбільше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах,тобто за таких умов неспроможність підприємства набуває вже постійного, а нетимчасового характеру.
Другою ознакоюбанкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірнимивимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірнівимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня,справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки увітчизняному законодавстві про банкрутство є однією з найбільш помітних новелнового Закону і буде чи не найбільш помітним чинником, який впливатиме напрактику судового розгляду цієї категорії справ.
Відповідно до ЗаконуУкраїни „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницькоїдіяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язанняперед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язаннящодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновленняплатоспроможності.
Розглянемо питанняфінансової неспроможності більш детально в наступному розділи.2Характеристики фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності
За всіх часів існуванняінституту банкрутства виникало питання про те, що є достатньою умовою дляпочатку конкурсного процесу (процедури банкрутства). У світі вже давно існуєдва підходи до вирішення цього питання. Розроблено дві правові доктриниінституту неплатоспроможності (банкрутства), що грунтуються на принципахнеоплатності й неплатоспроможності боржника.
У чинному законодавствіУкраїни термін „неспроможність” не використовується та не визначається. Хочазаконодавець широко використовує слово „неспроможність” для визначення термініву ст. 1 Закону та далі за текстом законодавчого акта. На перший погляд можнавважати, що таке поняття українське законодавство знає та застосовує, але якщопроаналізувати визначення неспроможності, які містяться у таких нормативних актах,як Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»від 5 квітня 2001 р. та постанова Національного банку України «Про затвердженняПоложення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їхзастосуванням» від 27 серпня 2001 р., то можна зробити висновок, що законодавецьзастосовуючи слово «неспроможність» має на увазі «нездатність».
Під цим поняттямрозуміють:
— фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності,який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою дляпорушення господарським судом справи про банкрутство[7];
— фінансовий стан боржника, за якого виконання нимсвоїх зобов’язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим узагалі або беззастосування передбаченої законом особливої процедури відновленняплатоспроможності (санації)[8];
— неможливість виконання боржником перед кредиторамине тільки грошових зобов’язань, а й зобов’язань взагалі (наприклад, щодозустрічної поставки при товарообмінному договорі без грошової оплати тощо). Прицьому виконання зобов’язань неможливе з боку боржника не тільки грошовимикоштами, а й іншими способами[9].
Поняття абсолютної абобалансової неплатоспроможності означає стан боржника, за яким загальна сумайого грошових зобов’язань перевищує вартість усіх його майнових активів, щовідображені у документах балансової звітності.
Практична або касованеплатоспроможність є наявною, якщо боржник неспроможний розрахуватись зкредиторами через нестачу ліквідних майнових активів, хоча при складаннібалансової звітності вартість усіх його майнових активів може перевищувати сумуйого грошових і податкових зобов’язань. Уразі відсутності якихось додатковихознак у спеціальному законодавстві практична або касова неплатоспроможністьможе збігатись зі звичайним простроченням виконання боржником свого зобов’язання.За своїми змістовними характеристиками практична або касова неплатоспроможністьє відносною[10].
Отже, сучаснимвідповідником поняття „неоплатність” є термін „абсолютна (балансова)неплатоспроможність”, а термін „відносна (практична, касова)неплатоспроможність” позначає позитивне значення співвідношення активів іпасивів боржника.
У правових системах, деінститут неплатоспроможності побудований на принципі неоплатності, справа пробанкрутство порушується в тому випадку, якщо має місце факт перевищення розмірузобов’язань боржника над вартістю його майна. Однак при використанні цьогопринципу виникають труднощі в доведенні кредитором стану неоплатності боржника,оскільки документи, що підтверджують фінансовий і майновий стан боржника вкредитора, як правило, відсутні. Отже, порушити справу про банкрутство боржникастає досить проблематично.
На відміну від принципунеоплатності, доктрина неплатоспроможності, побудована на принципінеплатоспроможності, полягає в тому, що справа про банкрутство може бутипорушена за наявності факту припинення боржником платежів за зобов’язаннями,при цьому допускається, що розмір зобов’язань боржника перевищує вартість йогомайна. Для порушення справи про банкрутство кредиторові досить довести фактнеплатежу боржником за його зобов’язаннями, а майновий і фінансовий станборжника з’ясовується надалі в процесі розгляду справи.
Виходячи з принципунеплатоспроможності побудоване законодавство про неплатоспроможність(банкрутство) більшості держав, які мають розвинуті ринкові відносини. УРосійській Федерації Закон «Про неплатоспроможність (банкрутство)» від 1992 р.був побудований на принципі неоплатності, але практика його застосування вказалана необхідність змінити підход до цього інституту, і вже в 1997 р. булоприйнято нову редакцію цей Закон, побудованій за принципом неплатоспроможності.Цей Закон успішно застосовується в Російській Федерації й зараз.
Верховна Рада Українитакож провела реформування законодавства про банкрутство й 30 червня 1999 р.внесла зміни в Закон, виклавши його в новій редакції. У новій редакції Законназивається «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом», і ґрунтується він також на принципі неплатоспроможності. Такимчином, неплатоспроможність є одним із ключових понять цього Закону.
Розрізняють абсолютну йвідносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність полягає внеможливості боржника через повне руйнування фінансового становища сплатитиборги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.
Відноснанеплатоспроможність полягає в неможливості погашення боргів кредиторів черезтимчасові фінансові складнощі й наявність майнових активів, що перевищуютькредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майновіправа через виконавче виробництво, минаючи інститут банкрутства[11].
Вітчизняне законодавствовиділяє дві такі ознаки фінансової неспроможності:
1) Неплатоспроможність.Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати своїплатіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакоюнеплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.
2) Загрозанеплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщовін передбачає неможливість виконати платіжні зобов’язання своєчасно. Зформального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізуоперативного фінансового плану боржника.
Законодавства пробанкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознакуфінансової неспроможності — перевищення заборгованості підприємства надвартістю його активів (майна). Неплатоспроможність такого підприємства настає знастанням строків виконання зобов’язань.
У першому випадку мимаємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактичнанеплатоспроможність). У другому та третьому — йдеться про реальне припущення(прогноз неплатоспроможності).
Зрозуміло, що кредиторможе звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможностіборжника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник.Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бутифізичні або юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майновівимоги до боржника, крім тих кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпеченозаставою.
Під стійкою фінансовоюнеспроможністю суб’єкта господарської діяльності слід розуміти такий йогофінансовий стан, за якого цей суб’єкт не здатен виконати свої грошові зобов’язання,у т.ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов’язковихплатежів) до відповідних бюджетів,
У даному випадку маєтьсяна увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідокякого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даноююридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможностіможуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявностіборгових зобов’язань, строки платежів по яких настали; наявність значної (понад300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов’язань,строки платежів по яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суминепогашених боргових зобов’язань, визнаних юридичною особою — боржником абопідтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи пробанкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і,тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутстводаної юридичної особи.
Загальнівисновки
Отже, згідно ізздійсненим в роботі аналізом інституту банкрутства слід погодитись, що на данийчас відсутній єдиний підхід до його визначення та ознак, що в свою чергусприятиме подальшим науковим дослідженням в даному напрямі.
Банкрутство в широкомусенсі означає ліквідацію боржника, реалізацію його майна з метою задоволеннявимог кредиторів. Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді,коли застосування інших норм (інститутів) господарського права не даєможливості домогтися виконання грошових зобов’язань боржником.
Банкрутство означаєліквідацію, реалізацію майнових активів боржника з метою задоволення вимогкредиторів. За абсолютної оборотної неплатоспроможності боржник може фінансовеоздоровитися, розрахуватися з боргами і повернуться у звичайний стан. Визнанняборжника банкрутом означає його ліквідацію. Шансів вийти з ліквідаційноїпроцедури вільним від боргів у боржника вкрай мало. Ліквідація — це крайнійзахід, застосовуваний до боржника у випадку, коли заходи фінансовогооздоровлення боржника не дали позитивного результату. Звідки, законодавство пробанкрутство має дві мети: відновлення платоспроможності боржника, а за неможливостітакого відновлення — задоволення вимог кредиторів найбільш справедливим чином.
Сучасне законодавство пронеспроможність встановлює п’ять ознак неплатоспроможності боржника: характергрошових зобов’язань; базовий розмір грошових вимог; спірність вимог; терміннесплати; наявність виконавчого провадження.
Використаналітература
1. КонституціяУкраїни / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2. Кримінальнийкодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.Т. Маляренка, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. — X.: 2004. — 1132 с.
3. Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон Українивід 30 червня 1999 р. (редакцiя вiд 04.06.2008) // Відомості Верховної РадиУкраїни. 1999, № 42-43. Ст. 378.
4. АфанасьєвР.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України.Автореф. дис… канд. юрид. наук. — Донецьк: 2001. — 19 с.
5. Банкрутство.Правозастосування та судова практика / Упоряд.: Б.М. Грек та ін. — К.: ЮрінкомІнтер, 2007. — 304с.
6. БобковаА.Г., Татькова З.Ф. Правове регулювання відносин у процедурі банкротства: Навч.посібник. — К.: ЦНЛ, 2006. — 152 с.
7. ВавилинЕ.З. Понятие несостоятельности (банкротства) предприятий // Правоведение, 1997,№ 4. С. 120-125.
8. ДжуньВ.С. Про глосарій інституту неспроможності // Вісник госпо-дарськогосудочинства, 2003, № 2. С. 124 — 128.
9. ЗеленовГ. Щодо визнання змісту поняття „стійка фінансова неспроможність” у контекстідиспозиції ст. 219 Кримінального кодексу України // Підприємництво,господарство, право. 2007, № 10. С. 146—150.
10. ЛяпуноваН.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство.Автореф. дис… канд. юрид. наук. — Харків: 2001. — 22 с.
11. НарышкикаР.Л. Гражданское и торговое право капиталистических го-сударств. — М., 1984. Т.2.
12. Науково-практичнийкоментар до Кримінального кодексу України: Кн. 2. Особлива частина / За ред.В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. — К.: 2005. — 672 с.
13. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.— К.: 2004. — 1056 с.
14. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Підприємництво, господарство і право, 2002, № 4. С. 47-51.
15. ПоляковБ.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. — К.: Видавничій дім"Ін Юре", 2003. — 356с.
16. ПоляковБ.М. Процедура банкротства в Украине: Теория и практика. — Донецк: Донбасс,2001. — 453с.
17. ПоляковБМ. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности(банкротства) в Украине. — Донецк, 2001.
18. СтефанівТ.В. Поняття банкрутства: окремі теоретично-правові аспекти // Юриспруденція:теорія і практика, 2008, № 5. С. 20—27.
19. ТелюкинаМ.В. Признаки и критерии несостоятельности юридических лиц // Юридический мир,1997, №11. С. 47 — 52.
20. ТелюкинаМ.Л. Соотношение понятий «несостоятельность» и «банкротство»в дореволюционном и современном праве // Юрист, 1997, № 12. С. 9, 44 — 45.
21. ТрайнинА.Н. Несостоятельность и банкротство. — СПб., 1913.
22. Шевчук О.Історичний розвиток та соціально-економічні особливості процесу банкрутства //Право України, 2008, № 3. C. 56—60.
23. ШевчукО., Герасименко Л. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві підприємств // Право України, 2008, № 1. C. 59—62.
24. ШершеневичГ.Ф. Конкурсный процесс. — М.: Статут, 2000.