Актуальні проблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом

Кафедра кримінального праваКурсова робота
“Актуальні проблеми визначенняоб’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом”


План роботи
1.        Вступ
2.        Склад злочину незаконного заволодіння транспортними засобами вкримінальному праві
3.        Об’єкт злочину і дискусійні питання його визначення
4.        Об’єктивна сторона злочину
5.        Суб’єкт злочину
6.        Суб’єктивна сторона злочину
7.        ІІ.  Обставини, що впливають на кваліфікацію незаконногозаволодіння транспортними засобами
8.        ІІІ.  Практика розвинених країн щодо питання кваліфікаціїнезаконного заволодіння транспортним засобом
9.        Висновок
10.      Список використаної літератури
11.      Додаток

Вступ
 
Питанняборотьби з незаконними заволодіннями транспортними засобами займає важливемісце в боротьбі зі злочинністю. Адже таке заволодіння може призвести долюдських жертв, пошкоджень транспортних засобів, дорожніх споруд і комунікацій,знижує безпеку руху. Понад 20 відсотків викрадень автотранспорту, причомуздебільшого з тяжкими наслідками, скоюється неповнолітніми, у зв’язку з чим цейзлочин набуває ще більшої суспільної небезпеки. Тому дана проблема потребуєпідвищеної уваги і ефективності боротьби як з боку органів внутрішніх справУкраїни, так і з боку суспільства.
Суспільнанебезпечність незаконного заволодіння транспортними засобами обумовлюєтьсянеконтрольованим використанням джерел підвищеної небезпеки, що нерідкоспричинює вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дужечасто вчиняють особи, які не мають водійського посвідчення, перебувають у станісп'яніння (від 70 до 80 відсотків винних скоюють заволодіння в нетверезомустані), не мають необхідних навичок водіння, не володіють технічнимиособливостями транспортних засобів. Ці особи, як правило, не здатні виконуватиу сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом,особливо при складній дорожній обста­новці, адже незаконне заволодіння, якправило, проводиться в екстремальних умовах: зловмисник вимушений діятипоспішно, здебільшого йому доводиться переховуватись від переслідування,рухатись з не ввімкнутими світловими приладами, ігнорувати сигнали світлофора,не виконувати вимог дорожньої розмітки і знаків, не витримувати безпечнушвидкість, порушувати інші правила дорожнього руху, попередньо не переконавшисьв технічній справності транспортного засобу.
Як свідчить статистика 2003 року з 596218 тис. зареєс­трованихзлочинів на незаконне заволодіння транспортними засобами припадало 6085випадків, з них на автомобілі — 4366.
За ст. 289 КК кваліфікується незаконне заволодіння транспортнимизасобами автомобілів усіх видів, мото­циклів, тракторів та інших самохіднихмашин. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортнізасоби зазначені у примітці до ст.289 КК. Відповідальність за незаконнезаволодіння транспортними засобами залізничного рухомого складу, повітряного,морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.
Аналіз ст.289 КК України і практики її застосування свідчить, щопри кваліфікації незаконного заволодіння транспортними засобами допускаєтьсярізне тлумачення окремих, вжитих законодавцем понять, що призводить до різнобоюу слідчій та судовій практиці, неоднакового вирішення задач, що постають. Такимчином, існує потреба в удосконаленні як самої норми, так і практики їїзастосування, а отже й судового її тлумачення, а також приведення до загальногознаменника цілого ряду питань. Щоб розібратись з усім цим, треба перш за все розглянути,що являє собою склад зазначеного злочину.

І. Склад злочину незаконного заволодіння транспортнимизасобами в кримінальному праві
 
1. 1. Об’єкт злочину і дискусійні питання його визначення
 
Відомо, що „об'єкт злочину – це охоронювані кримінально-правовиминормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин”.
В теорії кримінального права думки науковців розділились щодовизначення об’єкта злочину незаконного заволодіння транспортним засобом. Деякіавтори вважають, що незаконне заволодіння транспортними засобами має одинбезпосередній об'єкт, але визначають щодо нього різні суспільні відносини:«безпека експлуатації транспортних засобів», «громадський порядок», «громадськабезпека», «сис­тема суспільних відносин, що регламентують права власності»,  «безпека життя і здоров'я людей», тощо. Так, наприклад В.О. Навроцький вважає,що „Основним безпосереднім об'єктом злочину є контрольоване використаннятранспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК.” [2]. Контрольованевикористання транспорту, як об'єкт пояснюється тим що самовільне незаконнезаволодіння транспортними засобами у багатьох випадках скоюється особами устані алкогольного сп'яніння, при відсутності прав на керування транспортом.Але трапляються й такі випадки коли незаконне заволодіння транспортнимизасобами скоюється особами  які добре володіють правилами дорожнього руху іреальної заг­рози безпеці руху не виникає.
Інші вчені поділяють безпосередній об'єкт незаконного заволодіннятранспортними на головний та додатковий, висловлюють різні точки зору як зпитання про те, які суспільні відносини складають безпосередній об'єкт даногозлочину, так і про те, які суспільні відносини належать до голов­ного, а які дододаткового об'єкта. Адже незаконне заволодіння транспортними засобами, як ібагато інших злочинів, завдають шкоди декільком групам суспільних відносин,тому це діяння посягає не лише на один об'єкт (громадський порядок, громадськубезпеку чи безпеку руху механічних транспортних засобів). Професори  М. Й.Коржанський з В.А. Мисливим приділяють увагу не лише безпосередньому, а йдодатковий об’єкту. Вони зазначають, що «Основний безпосередній об'єкт цьогозлочину — безпека руху та експлуатації транспорту, додатковий — здоров'я, життягромадян та відносини власності” [8]. На мою думку досить логічною є думка В.І.Єгорова, який зазначає, що «головним безпосереднім об'єктом незаконногозаволодіння транспортним є право власності, а додатковим — порядок використаннятранспорту як джерела підвищеної небезпеки” [9], адже право власності, навідміну від безпеки руху та експлуатації транспорту, порушується завжди,зокрема при пересуванні на них там, де відсутніінші транспортні засоби (у полі, лісі, безлюдних відкритих місцевостях),або при незаконному заволодінні транспортним засобом досвідченою особою, якамає кваліфікацію водія. Власник при цьому позбавляється можливостівикористовувати право власності, яке передбачено законом, тобто порушуютьсяврегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування тарозпоряджання майном (ст. 316, 317 ЦК України) [3]. На основі вищевикладеного вважаюза необхідне погодитись з думкою професора В.І. Єгорова, який доводить, щобезпосереднім об'єктом злочину слід визначати не суспільні відносини у сферібезпеки руху та експлуатації транспорту, а суспільні відносини у сферівласності. Адже, наприклад, вряд чи можна погодитись, з тим, що незаконнезаволодіння транспортним засобом, вчинене водієм-професіоналом у тверезому стані,який дотримується правил дорожнього руху, загрожує суспільним відносини у сферібезпеки руху та експлуатації транспорту.
Незаконне заволодіння транспортним засобом завжди порушує прававласника авто­транспортного засобу щодо користування і розпоряджання майном,тобто посягає на основні складові права власності. При цьому, вчиняючинезаконне заволодіння транспортним засобом, винний усвідомлює порушення нимправ власника та незаконне використання чужого майна. Конституція України у п.4 ст. 13 проголошує, що держава  забезпечує  захист прав усіх суб'єктів прававласності і господарювання, соціальну  спрямованість економіки[1].Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Актуальним є погляд Ю. Іванова, який вважає, що стаття, щорегламентує відповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобамимає бути вміщено у ту главу КК України, яка встановлює відповідальність запосягання на власність. Треба врахувати специфічність предмета злочину — транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки, а також те, що це діянняспрямоване не лише на остаточне заволодіння цим засобом, так і на тимчасове йоговикористання.
Норми кримінального законодавства, які встановлюють відповідальністьза транспортні злочини, мають бланкетні диспозиції. При такому способіописування ознак злочину їх неможливо повністю визначити без глибокого вивченнянормативних актів, що належать до інших галузей права. Предмет злочинівнеможливо визначити, якщо перед цим не звернутися до п. 13 Правил дорожньогоруху ( затверджені постановою Кабі­нету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р.№1306 і введені вдію з 1 січня 2002), де дано поняття механічного транспортногозасобу. До останніх належать транспортні засоби, що приводиться в рух задопомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини імеханізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не  перевищує50  куб. см.),  а  також тролейбуси  та  інші транспортні  засоби  з електродвигуном потужністю понад 3 кВт [3]. Мопеди та велосипеди з підвісним двигуном,з робочим об'ємом до 50 куб. см. не належать до механічних транспортних засобіві не реєструється у ДАІ. Більш детального роз’яснення щодо поняття «механічнихтранс­портних засобів» у Правилах дорожнього руху нема. Але під «самохіднимимашинами» слід вважати пасажир­ські й вантажні трамваї та тролейбуси, а такожшляхові, будівельні, збиральні, сільськогосподарські та спеціальні самохіднімашини (екскаватори, грейдери, автокрани, автонавантажувачі тощо).
1.2        Об’єктивна сторона злочину
 
Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодіннітранспортним засобом. Систематичний аналіз норм Особли­вої частини КК дає змогувиділити такі ознаки діяння при вчиненні цього злочину:
1) воно полягає лише в активній поведінці — дії;
2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транс­портнимзасобом;
3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, аніуявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;
4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженогоі дійсного волевиявлення власника або закон­ ного користувача транспортногозасобу. При цьому воля потерпі­лого або ігнорується (при таємному заволодінні),або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування),або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).
Поняття заволодіння транспортним засобом дано у п. 1 примітки до ст. 289. Із цієї примітки випливає, що способом такого заво лодіння(протиправного вилучення) може бути будь-який (таємний, відкритий, обман тощо).
Закінченим злочин вважається з моменту, коли винний отримайможливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.
Об’єктивну сторону злочину складає сукупність двох взаємо­пов'язанихдій: самовільний незаконний захват транспортного засобу та рух на ньому.Способами захвата можуть бути досить різноманітними: таємний, відкритий, шляхомобману або зловживання довір'ям, із застосуванням насильства або погроз йогозастосування. Але мета при цьому завжди переслідується єдина — скористатисятранспортним засобом всупереч волі власника.
Незаконне заволодіння транспортними засобами вважається закінченимколи на лице не лише захват транспортного засобу, але і використання його поцільовому призначенню, тобто, пересування на ньому. Моментом закінчення злочинує початок руху. Тривалість поїздки на кваліфікацію не впливає.
Але виникає питання можливо визнати незаконне заволодіннятранспортними засобом випадки зах­вату транспортних засобів та їх пересуваннябез увімкненого двигуна ( буксирування, штовхання )? В законі нічого не гово­риться.І все ж таки на думку багатьох вчених незаконне заволодіння транспортнимизасобами буде закін­ченим з моменту пересування транспортного засобу з місця девоно знаходилось незалежно від характеру та енергетич­ного джерела такого руху.
У судовій практиці іноді зустрічаються випадки коли особа після заволодіннятранспортним засобом та поїздки на ньому повертає його на місце. Чи містятьтакі дії всі ознаки незаконне заволодіння транспортними засобами? Безумовномістить, адже цей склад є формальним, такі дії потрібно розглядати якзакінчений незаконне заволодіння транспортними засобами транспортного засобу.Факт його добровільного повернення може бути врахований як пом'якшуючаобставина, але не виключаючи її.
Кримінально карним заволодіння транспортними засобом може бутивизнано лише незаконне заволодіння транспортним засобом. Незаконність як ознакаоб'єктивної сторони злочину означає заволодіння чужім транспортним засобом.Воно є таким, якщо не є власністю винного, не знаходиться в його володінні незакріплено за ним по роботі, он не вправі ним розпоряджатись. Тобто не всякесамовільне використання транспортного засобу з метою поїздки може розглядатисьяк злочин. Якщо особа заволодіває транспортним засобом при наявності одного іззазначених ви­ще підстав то складу злочину не буде. Наприклад не буде злочину вдіях водія, за яким закріплено транспортний засіб якщо він самовільно (бездозволу адміністрації) заволодіває ним для поїздки.
Незаконне заволодіння транспортними засобами транспортних засобівє формальним складом тому, що для визнання злочину не потрібно настання будьяких інших наслідків, окрім розглянутих.
1.3   Суб’єкт злочину
 
Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користуваннятранспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.
Суб'єктами цього злочину не можуть виступати:
а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацієюпідприємств установ, організацій, в яких працюють такі водії;
б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатаціютранспортних засобів, за­кріплених за ними (начальник колони, інженер зексплуатації);
в) особи, яким власник видав доручення на управління транс­портнимзасобом;
г) співвласники транспортного засобу;
д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власникачи за­конного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена.Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, підлягаютьосудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, пе­редбачені ч. 2 та 3 ст.289,— 14-річного віку.
В окремих випадках лише факт незаконного заволодіння транспортнимзасобом для поїздки ( проникнення в кабіну, спроба увімкнути двигун і т.і.), атакож невдала спроба захоп­лення повинні розглядатися як замах на злочин. Вряді випадків можна казати про приготування до незаконне заволодіннятранспортними. Воно буде мати місце коли дії направлені на підготовку дозахоплення були присічені на стадії, наприклад, проникнення на територіюавтопідприємства або відкриття дверей гаража.
Але є одне виключення, якщо особа використовує без доз­волу чужийтранспортний засіб за обставин крайньої необхід­ності (наприклад, доставлення улікарню хворого, який пере­буває в небезпечному для життя стані, переслідуванняне­безпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собоюкримінальну відповідальність.
 
1.4. Суб’ктивна сторона
 
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов'язковоюознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законі неконкретизована, чим підкреслюється, що зміс­том кримінально-правової заборонизаволодіння транспортним за­собом може бути як заволодіння ним з наміром ніколине повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром викорис­татийого для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернутивласникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.
Винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажаєїх вчинити. Про наявність умислу на викрадення транспортного засобу можутьсвідчити зміна його кольору, встановлення додаткових приладів, заміна держав­нихномерів, тривалий час експлуатації транспортного засобу тощо.
При розкраданні автомототранспортних засобів додатковоїкваліфікації діяння за ст.289 не вимагається, оскільки незаконне заволодіннятранспортними засобами у такому випадку є способом, обов'язковою складовоючастиною розкрадання, без чого останнє неможливе.

ІІ. Обставини, що впливають на кваліфікаціюнезаконного заволодіння транспортними засобами
 
Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіннятранспо­ртним засобом є вчинення цього діяння:
1) за попередньою змовою групою осіб;
2) повторно;
3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя абоздоров'я потерпілого, або погрозою за­стосування такого насильства;
4) з проникненням у приміщення чи інше сховище 
5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289).
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:
1) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'япотерпілого або з погрозою застосування такого насильства;
2) ор­ганізованою групою;
3) щодо транспортного засобу, вартість якого на момент заволодінняним у двісті п'ятдесят разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходівгромадян.
Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної від­
повідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з
ч. 4 цієї статті, є:
1) вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше.Ця ознака має місце, коли: а) такі дії раніше ніколи не вчи­нялися; б) спливстрок давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинененезаконне заволодіння транспор­тним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строкдавності за дії, перед­бачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 —10 років, ч. З ст. 289 — 15 років, за умови, що перебіг давності непереривався); в) судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена абознята;
2) під час незаконного заволодіння транспортним засобом не булизастосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза та­
кого насильства;
3) добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобтозаява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не у зв'язку з тим, щопро вчинене стало відомо правоохоронним орга­нам. Добровільною заява буде ітоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;
4) повернення транспортного засобу власникові. Видається, що
така умова буде виконана і в тому випадку, коли транспортний за­сіб повернутозаконному користувачеві, якщо він був вилучений у
нього;
5) повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути
відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків невідповідає змісту цієї умови.
За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримі­нальноївідповідальності є обов'язковим і безумовним.

ІІІ. Практика розвинених країн щодо питання кваліфікаціїнезаконногозаволодіння транспортним засобом
 
Кримінальна відповідальність за незаконне заволодіннятранспортними засобами транспортних засобів була встановлена ще при кодифікаціїкримінального законодавства у 1958-1961 р. Першим кодек­сом, у якомупередбачалась відповідальність за такі дії, був Кримінальний кодекс КазахськоїРСР, що набрав чинності з 1 січня 1960 р. Стаття 221 цього Кодексу «Самовільнийугон засобів пересування» встановлювала: «Самовільний угон авто­машини,мотоцикла чи інших засобів пересування без мети їх крадіжки — караєтьсявиправними роботами до одного року, або справа передається до товариськогосуду». Кримінальний кодекс УРСР був доповнений Указом Президії Верховної РадиУкраїнської РСР від 2 жовтня 1968 р. статтею 289 у такій редакції: «Угонавтотранспортних засобів, тракторів чи інших самохідних машин без мети їхкрадіжки — карається позбавленням волі на строк до одного року, чи вип­равнимироботами на той же строк, чи штрафом в розмірі до ста карбованців.
Одним із недоліків КК СРСР редакції 1960р. було те, що в ньомубула відсутня спеціальна норма, яка передбачала відповідальність за самовільне незаконне заволодіннятранспортним засобом. Цей недолік неодноразово висвітлювався в юридичнійлітературі. Судові органи в СРСР ( та в інших союзних республіках, в криміналь­нихкодексах яких не було спеціальної норми про відповідаль­ність за самовільнийнезаконне заволодіння транспортними засобами) засуджували осіб, самовільнонезаконно заволодівших транспортним засобом, за хуліганство, а іноді навіть зарозкрадання державного або колективного майна. Нема необхідності доводити, щотака кваліфікація є невірною тому, що не завжди в самовільному незаконномузаволодінні автотранспортом є хуліганський мотив.
Якщо звернутись до досвіду розвинутих країн, то там ми не знайдемовідмінності об’єктів посягання між незаконним заволодінням транспортним засобамі, наприклад, крадіжкою, які виступають злочинами проти власності. Так,наприклад, у США в 1992р. був прийнятий Закон «Про боротьбу з угономавтомобілів”[10]. Цей законспрямований на посилення відповідальності за автомобільні крадіжки, а саме: заввезення і вивезення вкрадених автомобілів, за їх володіння та користування,торгівлю, за зміну номерних знаків та зовніш­нього вигляду автомобіля[11]. Утексті закону слова «угон” і «крадіжка” використовуються як слова синоніми.
Кримінальне законодавство Німеччини відносить § 248 b «Незаконневикористання транспортного засобу” до розділу «Крадіжка і незаконне заволодіннямайном”[5], тобто, до відносин у сфері власності.
У Великобританії будь яке використання транспортного за­собу бездозволу власника або іншої уповноваженої особи розцінюється як замах навласність і кваліфікується як крадіж­ка.
Кримінальний кодекс Іспанії встановлює, що ст. 244 «Про викраденняі угон засобів пересування”[6] відноситься до злочинів проти власності ісоціально-економічного порядку, тобто, посягає на право власності.
Доречі, в Росії правонаступницею ст.2153 КК СРСР [7], яка передбачалавідповідальність за незаконне заволодіння транспортними засобами, стала ст. 166КК Росії «Неправомірне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобомбез мети викрадення”, яка міститься у п'ятій главі «Злочини проти власності”[4].
Післястворення в системі Державтоінспекції в 1995 році спеціальних підрозділів зрозшуку викраденого транспорту та активізації роботи в цьому напрямі вдалосядосягти певних успіхів у боротьбі з незаконним заволодінням транспортнимизасобами. Починаючи з 1996 року намітилась стійка тенденція до зменшеннякількості угонів та крадіжок транспортних засобів: якщо у 1996 році булозареєстровано понад 12 тис. крадіжок і угонів автомобілів, то 2001 року лише6,2 тисячі, тобто фактично в два рази менше.
Минулогороку безпосередньо працівниками ДАІ розкрито 22,4 тис. злочинів лінії карногорозшуку, в тому числі 225 розбійних нападів, 980 пограбувань, 25,8 тис.крадіжок, розшукано 5,5 тис. викрадених транспортних засобів. Встановленоучасників 2,5 тис. дорожніх пригод, з місця скоєння яких водії зникли. Вилучено2,2 тис. одиниць вогнепальної зброї, 53,9 тис. набоїв до неї, також затриманопонад 48 тис. порушників громадського порядку. Виявлено 5,8 тис. фактівнезаконного перевезення наркотиків загальною вагою понад 4,5 тонни.
Значнийвнесок у зміцнення безпеки дорожнього руху роблять члени спеціалізованихдобровільних народних дружин. Нині в країні функціонує майже 1,2 тисячі СДНД,які об'єднують у своїх лавах понад 50 тисяч водіїв, механізаторів,інженерно-технічних працівників. Члени спеціалізованих добровільних народнихдружин активно виявляють порушення Правил дорожнього руху, надають реальнудопомогу органам внутрішніх справ у розшуку водіїв, які зникли з місць вчиненняДТП, розкритті незаконних заволодінь транспортними засобами. Ними здійснюєтьсязначна профілактична робота серед населення щодо роз'яснення правил, норм істандартів, котрі діють у сфері безпеки дорожнього руху.

Висновок
 
Розглянутіпроблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобами в Україніє надзвичайно дискусійним, адже таке заволодіння може призвести до людськихжертв, пошкоджень транспортних засобів, дорожніх споруд і комунікацій, знижуєбезпеку руху, порушує майнові права громадян. Понад 20 відсотків викраденьавтотранспорту, причому здебільшого з тяжкими наслідками, скоюєтьсянеповнолітніми, у зв’язку з чим цей злочин набуває ще більшу суспільнунебезпеку. Тому дана проблема потребує підвищеної уваги і ефективності боротьбияк з боку органів внутрішніх справ України, так і з боку суспільства.
Суспільнанебезпечність незаконного заволодіння транспортними засобами обумовлюєтьсянеконтрольованим використанням джерел підвищеної небезпеки, що нерідкоспричинює вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дужечасто вчиняють особи, які не мають водійського посвідчення, перебувають у станісп'яніння (від 70 до 80 відсотків винних скоюють заволодіння в нетверезомустані), не мають необхідних навичок водіння, не володіють технічнимиособливостями транспортних засобів. Ці особи, як правило, не здатні виконуватиу сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом,особливо при складній дорожній обста­новці, адже незаконне заволодіння, якправило, проводиться в екстремальних умовах: зловмисник вимушений діятипоспішно, здебільшого йому доводиться переховуватись від переслідування,рухатись з не ввімкнутими світловими приладами, ігнорувати сигнали світлофора,не виконувати вимог дорожньої розмітки і знаків, не витримувати безпечнушвидкість, порушувати інші правила дорожнього руху, попередньо не переконавшисьв технічній справності транспортного засобу.
Аналізст.289 КК України і практика її застосування свідчить, що при кваліфікаціїнезаконного заволодіння транспортними засобами допускається різне тлумаченняокремих, вжитих законодавцем понять, що призводить до різнобою у слідчій тасудовій практиці, неоднакового вирішення задач, що постають. Таким чином, існуєпотреба в удосконаленні як самої норми, так і практики її застосування, а отжей судового її тлумачення, а також приведення до загального знаменника цілогоряду питань.
Успішне виконанняпокладених на ОВС завдань щодо боротьби зі злочинністю, особливо з незаконнимзаволодінням транспортними засобами, залежить не тільки від професіоналізмуправоохоронців, а й від точного і зрозумілого закріплення норм кримінальногоправа. Тож, дискусійне питання про місце незаконного заволодіння транспортнимизасобами в структурі Кримінального кодексу України залишається відкритим.

Список використаноїлітератури
 
1.   Конституція України. –К.: Українська Правнича Фундація, 1996. –с5.
2.   Науково-практичнийкоментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. –К.: Каннон, 2001. – 739-742 с.
3.   Цивільнийкодекс України: Офіційний текст. –К.: Кондор, 2003. — 105 с.
4.   Уголовныйкодекс Российской Федерации. –М.: «Экзамен», 2002. — 59 с.
5.   Уголовныйкодекс ФРГ / Пер. С нем. –М.: ИКД „Зерцало-М”, 2001.  – 141 с.
6.   Уголовныйкодекс Испании. Под ред. и предесл. доктора юр. наук, професора Н.Ф.Кузнецовой. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1998. — 78-79 с.
7.   Уголовныйкодекс СССР: Науч.-практ. комент. / Н.Ф. Антонов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак идр. – К.: Политиздат России, 1987. – 644 с.
8.   М.І. Коржанський, В.А. Мисливий „Кваліфікація автотранспортнихзлочинів”. –К.:  Правова думка, -1996р., — 52-53 с.
9.   Егоров В.И. Ответственность за угон автомототранспортных средствпо советскому уголовному праву. –М., — 1997.
10. Закон поборьбе с угоном автомобилей  в США. // Борьба с преступностью за рубежом. –М.,- 1993 р. — №3 – 15-17 с.
11. М.И. Коржанський « Кваліфікація злочинів» -К.- 1998р.
12. П.В. Замосковцев, А.И. Коробеев «Квалификация транспорт-
ньіхпреступлений органами внутренних дел». Учебное посо-
бие. Хабаровск 1988г.
13. М.И. Коржанський, В.А. Мисливий «Кваліфікація автотранспортних злочинів». Київ 1996р.
14. Б.А. Куринов «Автотранспортные преступления», М.: А.С.М. -1976 г.
15. Право України №5 1998р. Іванов Ю. «Місце незаконнезаволодіння транспортними в кримі­нальному законодавстві насучасному етапі».
16. Наказ МВСУкраїни від 3 вересня 1992 року N 539 «Про додаткові заходи по виконаннюнаказу МВС України від 28 липня 1992 року N 473 „Про серйозні недоліки ізаходи щодо вдосконалення боротьби з крадіжками і угонами автомототранспорту“.
17. Наказ МВСУкраїни від 15 липня 1993 року N 488«Про створення дорожньої міліції наавтомагістралях”.
18. Правиладорожнього руху: Офіційне видання. –К.: А.С.К., 2002. – с. 6-7
19. Звіт Міністерства внутрішніх справ Україниперед українським народом. /// Мережа Інтернет. mvsinfo.gov.ua/official/2002/zvit10years.html