ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУАДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА
1.1 Історія розвитку інститутуадміністративного судочинства в Україні
1.2 Погляди сучасних українськихвчених на сутність адміністративного судочинства
1.3 Значення досліджень сутностіадміністративної юстиції в Україні та їх місце в сучасній науковій діяльності
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГОСУДОЧИНСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФ. СЕЛІВАНОВА А.О.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Стаття 55Конституції України проголошує, що права та свободи людини і громадяниназахищаються судом, а тому кожному гарантується право на оскарження в судірішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, посадових і службових осіб [1].
Соціальний,правовий, економічний захист громадян, забезпечення прав и свобод людини тагромадянина — це найважливіша конституційна функція держави. Реалізація цьогоположення значною мірою залежить від державного управління та адміністративногосудочинства. А, враховуючи, що завданням адміністративного судочинства,відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захистправ, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб усфері публічно-правових відносин, розробка питання адміністративногосудочинства є надзвичайно важливою.
В даний періодчасу Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованихположень у сфері адміністративного судочинства. Конституція надає всіможливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи,яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобтореалізує головні принципи будь-якої правової держави.
Питаннямадміністративного судочинства значну увагу приділяли такі вчені як Н. Саліщева,В. Сорокін, Б. Лазарєв, Ю. Козлов, Ю. Старилов. Нові тенденції відображені упрацях В. Авер'янова, А. Селіванова, В. Стефанюка, Ю. Педько, І. Бородіна, О.Кузьменка, В.Г. Перепелюка, М.М. Тищенка та ін..
Метою даногодослідження являється теоретико-методологічне та практичне обґрунтування метита завдань адміністративного судочинства в Україні.
Виходячи з мети,завданнями дослідження є:
1) загальнахарактеристика історії становлення інституту адміністративного судочинства;
2) визначенняпоняття адміністративного судочинства з точки зору сучасних українських вчених;
3) виявленнязавдань та функцій адміністративного судочинства;
4) аналізпоглядів доктора юридичних наук, професора Анатолія Олександровича Селіванована сутність адміністративного судочинства.
Об’єктом дослідженнявиступає теоретично-правовий аспект адміністративного судочинства.
Предметомдослідження являються адміністративно-правові відносини, які виникають узв’язку із провадженням адміністративних справ.
У ходідослідження застосовувалися такі методи дослідження: історичний, порівняльно-правовийметод, метод системного аналізу, узагальнення та систематизації.
Сьогодні проблемистановлення і розвитку адміністративного судочинства як складовоїадміністративного процесу є предметом активних дискусій, що безперечно свідчитьпро актуальність даної теми.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА
Адміністративнесудочинство є формою здійснення адміністративної юстиції. Інститутадміністративної юстиції являє собою один з найбільш демократичних інститутівадміністративного права, засіб захисту прав громадян притаманний правовимдемократичним державам, до співтовариства яких прагне Україна.
1.1 Історіярозвитку інституту адміністративного судочинства в Україні
Наша держава вжепротягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державногоуправління, яка стане близько до потреб людини, а пріоритетом її діяльностібуде служіння народу, національним інтересам.
Ще ГетьманУкраїни Пилип Орлик, у своїй праці «Пакти і Конституції законів і вольностейВійська Запорізького»(1710 р.), заклав ідею природного права і договірногопоходження держави, згідно з якою народ України укладає договір з гетьманом,передаючи йому частину своїх прав свобод заради забезпечення внутрішньоїзлагоди і зовнішньої безпеки держави. У документі сформульовано засадирозподілу представницької і виконавчої влади та незалежності суду, який маєпідкорятися лише закону. Пізніше ідеї справедливості, свободи, рівності ібратерства звучали в документах Кирило-Мефодіївського товариства (1845-1847).Наступні кроки до гармонійного суспільства зробили великі українці Михайло Драгомановта Михайло Грушевський.
Першим кроком нашляху створення системи адміністративної юстиції України було прийняття у 1992році Концепції судово-правової реформи. З 1996 року, робочою групою на чолі зПершим заступником Голови Верховного Суду України В. Стефанюком, почаласьпідготовка проекту Адміністративно-процесуального кодексу. Наукове обґрунтуванняцього важливого документу, забезпечували такі видатні українські вчені іфахівці своєї справи, як В.Б. Авер`янов, В.І Андрєйцев, Ю.П. Битяк, Р.А.Калюжний, В.К. Колпаков, В.В. Копєйчиков, В.Г. Перепелюк та інші. Своїмидослідженнями, через огляд історичного становлення суті адміністративногосудочинства, фахівці створили теоретичну базу інституту адміністративногосудочинства в Україні як нової галузі права [2; с. 86].
Тривалий часосновна дискусія виникала з приводу доцільності запровадження в Україні системиадміністративного судочинства. Проте після прийняття Закону України від 7лютого 2002 р. „Про судоустрій України”, який визначив систему адміністративнихсудів в Україні, акценти цієї проблеми змістилися у напрямі дослідженняпроцесуальних питань, які потребують вирішення, аби механізм адміністративногосудочинства запрацював [3; с. 16]. Результатом багаторічної творчої діяльностіколективу суддів, вчених-юристів, адвокатів, котрі були членами групи КабінетуМіністрів України з розробки першого Адміністративно-процесуального кодексуУкраїни, став остаточно підготовлений проект закону, який було внесенонародними депутатами України на розгляд Верховної Ради України, за підсумкамиякого 6 липня 2005 р. його прийнято як Кодекс адміністративного судочинстваУкраїни. Кодекс набрав чинності з 1 вересня цього ж року. З прийняттям цьогонормативно-правового акта фактично завершився перший етап процесу правовогозабезпечення діяльності адміністративних судів України [2; с. 88].
1.2 Поглядисучасних українських вчених на сутність адміністративного судочинства
Серед гілоквлади, які приймають участь у реалізації такої державної функції якзабезпечення й захист прав і свобод людини, підкреслює Ю.М. Грошевий,центральне місце в усьому правозахисному механізмі відводиться суду. Реальністьсудового захисту, продовжує вчений, обумовлена справжньою самостійністю судовоївлади й незалежністю суддів як основи гарантій прав і свобод громадян.
В Україніпитанням адміністративної юстиції взагалі, та адміністративного судочинствазокрема, присвячені праці таких науковців і практиків як: А.Б. Авер’янов, О.Ф.Андрійко, Г.В. Атаманчук, Ю.П. Битяк, В.Д. Бринцев, І.І. Веремеєнко, І.П.Голосніченко, С.Т. Гончарук, В.М. Горшенев, Ю.М. Грошевий, С.В. Додін, Р.А.Калюжний, С.В. Ківалов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, В.В. Копейчиков, А.П.Коренєв, Є.Б. Кубко, В.М. Марчук, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко,І.М. Пахомов, П.М. Рабінович, В.І. Ремньов, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов,В.Ф. Сіренко, В.Д. Сорокін, В.С. Стефаник, В.Я. Тацій, Ю.А. Тихомиров, М.М.Тищенко, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.І. Шишкін та іншівчені.
Щодофункціонального призначення адміністративної юстиції, то у літературі взалежності від змісту і характеру виокремлюють:
– основні йдодаткові функції адміністративної юстиції – до перших відносять правозахисну,до другої – правоохоронну;
– допоміжні –найвагомішою допоміжною функцією називають контрольну. Поряд з цим виокремлюютьтакож право поновлювальну, превенційну, виховну і юрисдикційну;
– факультативніта специфічні – до них відносять консультативну, правотворчу, управлінськогоспрямування й політичну.
В.В. Скітовичпіддає сумніву, що у адміністративної юстиції є функція правосуддя. Інші авторине виключають існування цієї функції, хоча, все ж таки, саме в судовомуконтролі бачать специфіку адміністративного судочинства.
На думку більшостівчених, в першу чергу органи адміністративної юстиції (або такі, що виконуютьїї функції) мають забезпечувати захист прав громадян і юридичних осіб, шляхомрозв’язання адміністративно-правових спорів, чим, нарешті, забезпечуєтьсязаконність у сфері державного управління. Вони оцінюють правомірність актів тадій, застосовують право до встановлених юридичних фактів і виносять рішеннящодо прав, свобод і законних інтересів осіб, а шляхом визнання акта незаконнимі його скасування здійснюють контроль за діяльністю органів виконавчої влади йорганів місцевого самоврядування.
Можливістьздійснювати обидві функції – правосуддя і контролю – при чому у специфічнійсфері – сфері державного управління й місцевого самоврядування – і обумовлюєспецифіку адміністративного судочинства. Адміністративне судочинство слугує якінтересам окремих осіб, так і інтересам держави, суспільства в цілому.
Сьогодні невиникає питання бути чи не бути адміністративній юстиції в Україні та щодо їїорганізаційної форми. Найбільш проблемним і маючим найвагоміше значеннязалишається процесуальний аспект цього інституту.
Правова проблема,що безпосередньо стосується адміністративної юстиції, яку має сформуватидержава, зазначає А.О. Селіванов, полягає у виборі необхідних правилпроцесуального характеру (це головна риса і відмінністьадміністративно-судового розгляду).
Зміст інститутуадміністративної юстиції, підкреслює Ю.С. Педько, передбачає відповідне судовепровадження, в якому у визначеному законом процесуальному порядку здійснюєтьсярозгляд адміністративних спорів.
1.3 Значеннядосліджень сутності адміністративної юстиції в Україні та їх місце в сучаснійнауковій діяльності
Роль і місцеадміністративної юстиції в правовій системі надзвичайно істотна. Проблеманаукового дослідження сутності адміністративної юстиції має нині великетеоретичне і практичне значення: вона концентрує у собі не тільки історичні тасуто юридичні, а й сучасні соціально-політичні аспекти вітчизняної юридичноїнауки.
Відомо, щорезультатом юридичної наукової творчості є, насамперед, теоретичні ідеї про суді судову діяльність. Вони впливають на праворозуміння категорії судового права,але не на розвиток законодавства про судовий устрій та організацію судовоївлади. Для доктрини судового права принципове значення мають її дієвість,визнання, обсяг розповсюдження і впливу на суспільні відносини, що визначаєсамодостатність цього явища.
Доктрина зазмістом і метою — схвалене наукою вчення, яке асоціюється із поняттям «школаправової думки (концепції)» або з авторитетним юристом. Тому наука є джереломдоктрини. Під час здійснення правосуддя судді звертаються до авторитетнихнаукових джерел (науково-практичних коментарів Конституції України, кодексівгалузевого права, процесуальних законів), що формує їх суддівське уявлення уконкретних справах щодо правових явищ, правовідносин, правового статусусуб’єктів права тощо. Юридична наука значною мірою впливає на судовудіяльність, але не може сприйматись як вирішальна у праворозумінні через дискусійність.Принципи та ідеї мають для судової діяльності важливе методологічне значення,тому що вони пов’язані з аналогією права, але доктрина завжди базуєтьсявідповідно до волі законодавця на юридичній силі норм, які мають бутизастосовані судом. Саме тому доктринальний підхід у судовій діяльності (щодопредмета судового права) повинен мати свою методологічну базу.
У сучасномувітчизняному правознавстві створено передумови для формування нових поглядіввчених-юристів на зміст і форми судової діяльності, контрольні функції судовоївлади, застосування доктринальних підходів у здійсненні правосуддя як формиправозастосування і правотворчості, а спрямування змісту судових актівпропонується розглядати як виконання безпосередньо регулюючої функції стосовноучасників (сторін) судового процесу [4; с. 10].
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬАДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФ. СЕЛІВАНОВА А.О.
Досліджуючи Кодексадміністративного судочинства України (далі – КАС), проф… Селіванов А.О.звертає увагу на те, що вже сама назва Кодексу відображає теоретико-правовуконцепцію, що активно розвивалася протягом останнього десятиріччя у виглядіформ і засобів функціонування адміністративної юстиції, зокрема,адміністративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявні уньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження (заскладами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальнийрозгляд справ. Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинствовідрізняються від традиційних концепцій адміністративної юстиції, яка становитьфундамент юридичної ваги у структурі адміністративного процесу [5]. На відмінувід позиції російських вчених, які досліджують проблеми адміністративноїюстиції (Ю.М. Старилов та інші), ми розрізняємо вказані категорії, оскількиголовний смисл і завдання адміністративного судочинства — забезпечитидотримання принципу верховенства права у відносинах між публічними органамидержавної влади та місцевого самоврядування з людиною і громадянином, при цьомувраховувати міжнародні зобов’язання України та практику Європейського суду зправ людини [6; с. 107]. Нормативні положення Конституції України проздійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства єконституційно-правовим базисом, на основі якого відбуватиметься формуванняадміністративної юстиції в Україні як організаційно-правової форми здійсненняправа на судовий захист незалежним і неупередженим судом.
Отже,адміністративне судочинство слід визначити як систему принципів та адміністративно-процесуальнихнорм, які зумовлюють і регламентують порядок розгляду судом справ щодопублічно-правових спорів, котрі виникають у сфері адміністративно-правовихвідносин між суб’єктами права (фізичні та юридичні особи) у сфері здійсненнявладних управлінських функцій. З цього випливає, що сучасне адміністративнесудочинство стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних правта свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб.Таким чином, законодавець з прийняттям КАС відкрив шлях становленню новогопроцесуального судочинства у сфері судового контролю за публічним управлінням,втілюючи в життя пріоритет конституційних гарантій захисту прав і свобод людиниі громадянина.
Адміністративнийпроцес згідно з визначенням, яке міститься у п. 5 ст. 3 Кодексу, становлятьправовідносини, що складаються під час здійснення адміністративногосудочинства. Однак, на думку проф. Селіванова А.О., через це не дуже вдале зправової точки зору формулювання обмежується простір для науково-практичноїперспективи щодо формування складної концепції адміністративного процесу,зважаючи на значний нормативний обсяг регулювання у майбутньомуадміністративно-правових (публічних) відносин.
Перший висновок,який одразу слід зробити, з’ясовуючи сутність адміністративного судочинства, цепозбавлення його деліктної складової, коли юрисдикційна діяльність з метоюзастосування заходів примусу до фізичних або юридичних осіб (точка зору I.П.Голосніченка) при вирішенні індивідуально-конкретних справ не належить до йогокомпетенції, оскільки може здійснюватись, як правило, чисельним складом уповноваженихна це посадових осіб [7; с. 120].
Другий висновок,який спонукає до запровадження адміністративної юстиції, стосується підвищенняефективності правосуддя, коли можна оскаржити до суду всі рішення(нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чибездіяльність суб’єктів владних повноважень (органів влади і місцевогосамоврядування та їх посадових осіб), що дає впевненість громадянам та юридичнимособам, що їхні права і свободи, можливості у сфері здійснення повноважень,права економічного і соціального характеру, виборчі права та інші можназахистити в суді. Отже, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності (державногоуправління) захист законних прав та інтересів здійснює судова влада, яка єкінцевою інстанцією у вирішенні спорів про право.
Третій висновокстосується нових можливостей, які надає адміністративна юстиція у забезпеченнідоступу до правосуддя громадянам, які отримали процесуальну можливістьзвертатися за захистом своїх прав до суду як кінцевої ланки у застосуваннівпливу на бюрократію. Але саме в цьому може бути небезпека, якщо неефективністьроботи суду блокуватиме проведення адміністративної реформи і боротьбу задміністративним свавіллям (корупція, адміністративні перепони тощо). Якщо такестанеться в адміністративному судочинстві, то це негативно позначиться надовірі до органів правосуддя, що гальмуватиме розвиток позитивних суспільнихвідносин. Коли ж адміністративна юстиція швидко подолає шлях до свогостановлення, це дасть змогу державі забезпечити правову, конституційну безпекугромадянам, суспільству і державі, оскільки спори з органами владивирішуватимуть з позицій верховенства права, що усуває соціальну базу длявиникнення конфліктів, протистоянь, непокори людей владі. Отже, відомийпостулат про те, що без належної, чесної адміністративної юстиції влада легкоперетворюється у деспотію, нині все ще актуальний [5].
Запровадженняадміністративного судочинства викликає появу нових поглядів на теоріюадміністративного процесу, що зумовлено загальними тенденціями у розвиткууправлінської правової системи, а це стосується і розвитку системи правовихгалузей. У цьому сенсі можна лише підкреслити, що за останні 15 років активно ідоволі успішно провадиться обговорення в Україні, а особливо в Росії, щодопроблем формування в правових системах нових галузевих інституцій (галузей іпідгалузей права). Однак практика засвідчила, що до числа найактуальнішихпроблем теорії правових інституцій належить, насамперед, теорія юридичногопроцесу, його розуміння відповідно до рис та характеристики, структурноїпобудови та основних видів.
Якщопроаналізувати структурну будову нового КАС, то можна впевнено стверджувати, щоз його появою розпочинається стадія принципового оновлення і змін всьогопроцесуального законодавства.
Щодоадміністративного судочинства, то слід уважно проаналізувати і виокремити йогоголовну спрямованість, що полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурнихзавдань, а має судову правозахисну сутність адміністративного судочинства вструктурі адміністративного процесу. Це дає можливість визначити йогоспеціальне призначення — процесуально-контрольна діяльність судів у сферіпублічної влади. Російські вчені, зокрема, Ю.М. Старилов, схиляються саме дотакої точки зору, відмічаючи, що на інститут адміністративного процесунеобхідно зважати, як на адміністративне судочинство (адміністративну юстицію).Таким чином, судова влада, беручи до уваги конституційний принцип розподілувлад, існує у своїй процесуальній формі, коли здійснюється юридичний процес.
При цьому різніза предметом розгляду спори (цивільні, кримінальні, справи про адміністративнувідповідальність) безпосередньо пов’язані з юридичним процесом: цивільним,кримінальним, адміністративним провадженням, що безпосередньо стосуєтьсясудочинства. Водночас саме адміністративне судочинство у сфері публічногоуправління залишалося без законодавчого регулювання і за його відсутностігромадяни змушені були звертатися до відповідних норм (глави 31, 31-А ЦПК уредакції 2004 р.), оспорюючи дії чи бездіяльність та акти органів виконавчоївлади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Більше того, доадміністративного процесу з невідомих причин належало дисциплінарнепровадження, що жодним чином не можна пояснити з позицій правосуддя у сферіпублічного управління.
На погляд проф.Селіванова А.О., вагомою обставиною, що стосується діяльності суб’єктів владнихповноважень, які діють в сфері публічного управління, є врахування специфіки адміністративногосудочинства. Предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність органу публічноївлади, тому важливо було б встановити, що як відповідач (сторона) у справі можезалучатися судом не тільки певний державний орган або його посадова особа, а йУкраїна як держава загалом. Це випливає і з практики Європейського суду з правлюдини. За нинішніх умов це цілком можливо, оскільки у вітчизняному судочинствіпередбачено предметну підсудність у спорах, пов’язаних із порушенням виборчихправ громадян, правом на участь у референдумі, надання громадянства і виду напроживання, у спорах про визнання громадянина інвалідом, учасником бойових дійна захист Вітчизни, про надання пенсійних пільг, вилучення майна для державнихпотреб тощо.
Можнаконстатувати, що поява адміністративної юстиції у вигляді судів (суддів),апеляційної інстанції та Вищого адміністративного суду України забезпеченаправилами адміністративного судочинства і цей вид судового контролю запублічною владою вже певним чином розвивається. Проте однією з основних проблему цьому процесі є формування судового корпусу із авторитетних, незалежних відвлади суддів, які б мали спеціальні знання, належну теоретичну і практичнупідготовку в сфері застосування закону при вирішенні спорів, пов’язаних з адміністративно-правовимивідносинами. Спеціалізований адміністративний суд — це вимога життя щодоіснування окремої судової ланки.
У справдідемократичному суспільстві громадянин вправі судитися з владою, із самоюдержавою. Кілька десятиліть тому такий «спір» міг бути тільки у формі скарги довищестоящого органу тієї ж самої влади. Створювалися офіційні бюро скарг,прийматися політичні рішення про роботу з листами, скаргами трудящих.Позитивних моментів в такому порядку дійсно було чимало, оскільки існував спеціальнийзакон, але все це було знову пов’язано з чиновниками публічної адміністрації,що породжувало протекціонізм, хабарництво, пряму залежність громадянина відоргану державного управління.
Поява КАС даєможливість створити повноцінні процедури розгляду позовів, а не скарг громадян,в ньому визначені основоположні загальні принципи і порядок здійсненнясудочинства, передбачені норми, якими регулюються права та обов’язки осіб,котрі беруть участь у процесі, порядок апеляції і касації, а також судового наглядуВерховним Судом України щодо перегляду судових рішень адміністративних судів завинятковими обставинами. Це сприяє виробленню такого механізму, який передбачавби доступ кожного громадянина до правосуддя, тобто до судового вирішення йогоспору з владою [5].
Таким чином,головним висновком, що випливає з аналізу адміністративного судочинства якважливого інституту здійснення судової влади, є те, що розвиток цього інститутуперебуває у взаємозв’язку з проведенням судової реформи, яка охоплює питання судоустроюі здійснення судочинства. Формування адміністративних судів відповідає потребампобудови правової держави, в якій мають бути встановлені та забезпеченіпублічні інтереси, що означатиме необхідність піклування держави просудово-правовий захист суб’єктивних публічних прав і свобод громадян іюридичних осіб.
ВИСНОВКИ
Наша держава вжепротягом досить тривалого часу намагається сформувати таку систему державногоуправління та судочинства, яка стане близько до потреб людини, а пріоритетом їїдіяльності буде служіння народу, національним інтересам.
З набраннямчинності з 1 вересня 2005 року Кодексом адміністративного судочинства Українирозпочалося практичне функціонування національної системи адміністративноїюстиції.
Сучасніукраїнські вчені визначають адміністративне судочинство як систему принципів таадміністративно-процесуальних норм, які зумовлюють і регламентують порядокрозгляду судом справ щодо публічно-правових спорів, котрі виникають у сферіадміністративно-правових відносин між суб’єктами права (фізичні та юридичніособи) у сфері здійснення владних управлінських функцій.
В Україніпитанням адміністративної юстиції взагалі, та адміністративного судочинствазокрема, присвячені праці таких науковців і практиків як: А.Б. Авер’янов, О.Ф.Андрійко, Г.В. Атаманчук, Ю.П. Битяк, В.Д. Бринцев, І.І. Веремеєнко, І.П.Голосніченко, С.Т. Гончарук, В.М. Горшенев, Ю.М. Грошевий, С.В. Додін, Р.А.Калюжний, С.В. Ківалов, А.П. Клюшніченко, Л.В. Коваль, В.В. Копейчиков, А.П.Коренєв, Є.Б. Кубко, В.М. Марчук, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко,І.М. Пахомов, П.М. Рабінович, В.І. Ремньов, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов,В.Ф. Сіренко, В.Д. Сорокін, В.С. Стефаник, В.Я. Тацій, Ю.А. Тихомиров, М.М.Тищенко, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, В.І. Шишкін та інші вчені
Завданнямадміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративногосудочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав таінтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Ці завдання співпадаютьіз загальними завданнями правосуддя як одного з різновидів державної влади всистемі розподілу влад. Безпосереднім завданням адміністративної юстиції євирішення адміністративно-правових спорів у сфері державної влади тауправління. Спрямованість адміністративного судочинства визначає його сферу таоб’єкт судового захисту у межах цього судочинства, а також відокремлює данесудочинство від інших його форм. Отже, виокремивши його головну спрямованість,що полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурних завдань, а має судовуправозахисну сутність адміністративного судочинства в структуріадміністративного процесу, можна дійти висновку щодо функціональногопризначення адміністративного судочинства, більшість вчених вбачають йогоспецифіку саме у функції судового контролю, але й не виключають існуванняфункції правосуддя.
Особливістюадміністративного судочинства, на відміну від цивільного, є те, що тягардоказування в спорі покладається на відповідача — орган публічної влади(посадову особу)
Відповідно до ч.2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративнихсудів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктіввладних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чибездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядоксудового провадження.
Таким чином,головним висновком, що випливає з аналізу адміністративного судочинства якважливого інституту здійснення судової влади, є те, що розвиток цього інститутуперебуває у взаємозв’язку з проведенням судової реформи, яка охоплює питаннясудоустрою і здійснення судочинства. Формування адміністративних судіввідповідає потребам побудови правової держави, в якій мають бути встановлені тазабезпечені публічні інтереси, що означатиме необхідність піклування державипро судово-правовий захист суб’єктивних публічних прав і свобод громадян іюридичних осіб
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: застаном на 1 вересня 2010 р. / [Електронний ресурс]: http//www.rada.gov.ua
2. Перепелюк В.Г.Адміністративне судочинство: проблеми практики / В. Перепелюк. – К.: Конус-Ю,2003. – 272 с. – с. 86-88
3. Янюк Н. Щодоадміністративного судочинства: адміністративний позов чи адміністративнаскарга? / Наталя Янюк // Право України. – 2003. – №8. – с. 16
4. Селіванов А.О. Судове право:нова галузь права чи теоретична думка? / А.О. Селіванов // Вісник ВерховногоСуду України. — 2008. — № 6. – с.10
5. Селіванов А.О.Адмiнiстративне судочинство — новий інститут реалiзацiї судової влади. Проблемисудово-правової реформи / А.О. Селіванов // [Електронний ресурс]: www.viaduk.net/clients/vs.nsf/0/1F84B04D473311CEC32570BD00232346?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=1F84B04D473311CEC32570BD00232346&Count=500&
6. Старилов Ю.М.Административная юстиция (теория, история, перспективы) / Ю.М. Старилов. – М. –2001. – с.235. – с.107, 108
7. Голосніченко І.П.,Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч. посіб. / За заг. ред.Голосніченка І.П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с. – с. 120-122