Міністерствоосвіти і науки України
Сумськийдержавний університет
Кафедра заочного і дистанційного навчання
Курсоваробота
Здисципліни
Адміністративнеправо
Натему :
Адміністративно-правове регулювання в сфері підприємницькоїдіяльності
Виконала:студентка групи ЮЗ-72С
МисенкоЮлія Володимирівна
Науковийкерівник: Яцина О. М.
Суми-2009
Зміст
Вступ
1. Поняття державне регулюванняпідприємницької діяльності та підприємництва
2. Державно-правове регулюванняпідприємництвом
2.1 Реєстрація суб’єктівпідприємницької діяльності
2.2 Ліцензування підприємницькоїдіяльності
2.3 Патентування
2.4 Квотування
2.5 Стандартизація тасертифікація
3. Ліцензійна палата
4. Перевірка фінансово-господарськоїдіяльності суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Дана темакурсової роботи є досить актуальною у наш час, адже більшість з людеймають свій бізнес, тобто, своє підприємство. Щоб підприємницька діяльність несуперечила закону, в деякій мірі нею повинна регулювати держава. І тому моятема широко розкривається в правовій літературі.
За останні роки вУкраїні відбулись якісно нові соціально-економічні і суспільно-політичніперетворення, які переслідують мету побудови суверенної, соціальної, правовоїдемократичної держави, одним з важливих завдань якої має бути формуванняефективного ринкового механізму господарювання. Перехід до сучасної моделіекономічного розвитку України висуває на перший план проблему підприємництва,ефективного державного управління і державного регулювання у цій сфері. Разом зтим економіка України в умовах спаду виробництва і значної кількостіневирішених соціальних проблем в суспільстві продовжує перебувати в системнійкризі, яка викликана низкою відомих причин і факторів, в тому числіпослабленням системи державно-правового регулювання, недосконалістювиконавчо-розпорядчої діяльності спеціально уповноважених органів та посадовихосіб у сфері підприємництва, нерозвинутістю організаційно-правових механізмівдержавної підтримки і впливу на процеси формування підприємницького середовищата створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу.
Предметомдослідження моєїтеми являється висвітлення таких питань: поняття державне регулюванняпідприємницької діяльності та підприємництва; державно-правове регулюванняпідприємництвом; реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності; ліцензуванняпідприємницької діяльності; патентування; квотування; стандартизація тасертифікація; ліцензійна палата; перевірка фінансово-господарської діяльностісуб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами.
Мета даноїроботи, адміністративно-правоверегулювання в сфері підприємницької діяльності, виявити його проблемнімоменти.
При написанніобов'язкового домашнього завдання я використовувала різні дослідницькі методи, опрацювувалаі устатковувала різні правові підручники, шукала нормативно-правові акти, якістосуються моєї теми та інше.
При написання даноїроботи було використано праці таких вчених: Колпаков В. К.,Кузьменко О. В., Битяк Ю. П., Шишка Р. Б.
1. Поняттядержавне регулювання підприємницької діяльності та підприємництва
Державнерегулювання підприємницької діяльності — це заснована на законодавстві форма державного впливу напідприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державнимиорганами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарськоїдіяльності фізичних та юридичних осіб, що підтримується можливістю застосуванняправових санкцій при порушенні зазначених правил. Державне регулюванняпідприємницької діяльності необхідне як додатковий механізм до системисаморегулювання ринку, спрямований на коригування економічної поведінки вінтересах суспільства. Господарський кодекс України (далі — ГК) містить основніположення щодо державного регулювання господарської діяльності, зокремапідприємництва. Окремими сферами державного регулювання підприємництває: банківська діяльність; біржова діяльність; зовнішньоекономічна діяльність;інвестиційна діяльність; інноваційна діяльність; конкуренція; реклама; ринокцінних паперів; страхова діяльність; якість продукції, робіт та послуг; іншісфери [14 гл. 2]. ГК України розмежовує поняття господарської тапідприємницької діяльності. Під господарською діяльністю розуміється діяльністьсуб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована навиготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послугвартісного характеру, що мають цінову визначеність.[14 ч.1 ст.3] Як правовакатегорія „підприємництво” — це самостійна, ініціативна,систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюєтьсясуб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальнихрезультатів та одержання прибутку.[ 14, ст.42] Для характеристикипідприємництва як об’єкту державного управління важливим є визначення йогородової та видової належності, його класифікація. Сучасне адміністративне праворозглядає підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічноїдіяльності, або як окремий вид діяльності господарюючих суб’єктів.
2.Державно-правове регулювання підприємництвом
Підприємницькадіяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконаленняринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.
Основнимизасобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктівгосподарювання є: державнезамовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація тастандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів;надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій,цільових інновацій та субсидій.[15, ст. 243] Умови, обсяги, сфери та порядокзастосування окремих видів засобів державного регулювання господарськоїдіяльності визначаються Господарським кодексом України, іншими законодавчимиактами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення таскасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорійсуб'єктів господарювання здійснюються відповідно до Господарського кодексуУкраїни та інших законів. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності,а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво,встановлюються Конституцією України та законами України.
Державнерегулювання підприємництва забезпечується за допомогою спеціальногодержавно-правового механізму, який складається: з організаційно-структурних формуваньі з адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються вданій сфері.
Організаційно-структурніформування — це виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування,наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практицівідомі два таких органи:
а) спеціальностворені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад,Державний комітет України з питань розвитку підприємництва;
б) що виконуютьрегулюючі функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державногоуправління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі видипідприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів,споряджених речовинами сльозоточивої дії виготовлення, ремонт та реалізаціюспортивної вогнепальної зброї.
Адміністративно-правовізасоби —це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сферіпідприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази таінші акти Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, актиміністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій,органів місцевого самоврядування.[16, ст. 169]
КонституціяУкраїни гарантує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не забороненазаконом [1, ст. 42]. Підприємницька діяльність суб’єктів господарювання вУкраїні регулюється нормами цивільного, господарського права та рядомнормативно-правових актів інших правових галузей. Законодавство закріплюєекономіко-правові основи підприємництва, зокрема статус суб’єктівпідприємницької діяльності, принципи, гарантії тощо.
Особливе місцесеред органів управління у сфері підприємництва посідає Державний комітетУкраїни з питань розвитку підприємництва. Він створений з метоюреалізації державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва, а такожефективного використання наданих підприємцям можливостей. Даний Комітет єцентральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палатаУкраїни.
До основнихфункцій Комітету належать:
1) участь уформуванні та реалізації державної політики в галузі розвитку і підтримкипідприємництва, а також ліцензування підприємницької діяльності;
2) координаціядіяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою і реалізацієюзаходів підтримки і розвитку підприємництва;
3) узагальненняпрактики застосування законодавства щодо питань підприємництва;
4) підготовкапропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних,організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;
5) підтримказовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва;
6) формуванняпропозицій щодо розміщення державних замовлень серед підприємств недержавнихформ власності, в тому числі на конкурсних засадах;
7) взаємодія зміжнародними організаціями з питань розвитку підприємництва тощо.
Центральне місцев системі правових актів, що регламентують підприємницьку діяльність, якірозвивають і конкретизують відповідні положення Конституції України, належитьЗакону України «Про підприємництво» від 23 лютого 2006 року. ЦейЗакон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійсненняпідприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами натериторії України, встановлює конкретні гарантії свободи підприємництва та йогодержавної підтримки.[2]
Правоверегулювання підприємницької діяльності здійснюється в цілях забезпеченнясвободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму і захисту правспоживачів.[2, ст. 15]
Держава взяла насебе обов'язок підтримувати і гарантувати розвиток підприємництва незалежно відйого організаційно-правових форм, проголосила рівність усіх форм власності, атакож рівні можливості доступу підприємців до матеріально-технічних,фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів [2, ст. 12].
Держава заявилапро свою готовність створити інфраструктуру підприємництва, надаватипідприємцям на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, земельніділянки, державне майно і цільові кредити, а також сприяти їхматеріально-технічному й інформаційному обслуговуванню, підготовці таперепідготовці відповідних кадрів.
Визначені такожоснови, на яких ґрунтуються відносини органів державного управління з підприємцями.У цьому Законі йдеться, що органи державного управління будують свої взаємини зпідприємцями, застосовуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючивстановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податковихпільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірівекономічних санкцій. Крім того, вони використовують державне майно і системурезервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соціальні, економічні та іншінормативи; республіканські і регіональні програми; угоди на виконання робіт іпоставок для державних потреб. Разом з тим, вони не втручаються у господарськудіяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів поздійсненню контролю за нею.
2.1 Реєстрація суб’єктів підприємницькоїдіяльності
Важливе значеннядля розвитку підприємництва мають правила і порядок реєстрації суб'єктівпідприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної реєстраціїздійснюється їх легалізація, набуваються права і обов'язки у даній сфері,встановлюється відповідний правовий статус.
Здійснюється такареєстрація відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктівпідприємницької діяльності, що затверджено постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 11 жовтня 2002 року. Це Положення визначає порядок державноїреєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно відїх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видівсуб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальніправила державної реєстрації (наприклад, банківські установи), а також порядокїї скасування.
Проводитьсядержавна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності органами державноїреєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше непередбачено законом.
Такимиорганами є:
а) виконавчийкомітет міської ради;
б) виконавчийкомітет районної у місті ради;
в) районнадержавна адміністрація;
г) районна містКиєва і Севастополя державна адміністрація.
Длядержавної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи дооргану державної реєстрації подають:
а) установчідокументи в повному обсязі, що передбачені законодавством для створюваноїорганізаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше,рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу простворення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників абоуповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, атакож протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбаченихзаконом; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно длястворюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;
б) реєстраційнукартку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;
в) документ, щозасвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
г) документ, щозасвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єктапідприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.[13]
Місцезнаходженнясуб'єкта підприємницької діяльності— юридичної особи на дату державноїреєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновниківабо місцезнаходження за іншою адресою. Інша адреса підтверджується договором,що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення,частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу,безоплатного користування майна, про спільну діяльність, установчий договіртощо).
Якщо засновником(одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа,державна реєстрація її підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.
Іноземна юридичнаособа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країнімісцезнаходження (витяг із торгівельного, банківського або судового реєструтощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країнийого видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульськійустанові України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, непередбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольствівідповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС.
У разі коливласником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа(фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчуєтьсянотаріусом.
Установчідокументи подаються до органу державної реєстрації у трьох примірниках (з нихдва — оригінали), оформлених в установленому порядку.
Відповідальністьза відповідність установчих документів законодавству несе власник (власники)або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державноїреєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Фізичнаособа (заявник), яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створенняюридичної особи, подає до органу державної реєстрації:
а) реєстраційнукартку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємницькоїдіяльності,
б) двіфотокартки,
в) довідку (чи їїкопію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податківта інших обов'язкових платежів,
г) документ, щопідтверджує внесення плати за державну реєстрацію.
Вона такожпред'являє документ, що посвідчує особу.
За наявності всіхзазначених документів, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом небільше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної карткидо Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системизбирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб'єктипідприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстраціювстановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи,який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або зідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та іншихобов'язкових платежів.
Заявникувидається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, атакож оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органудержавної реєстрації.
Безпосередньоорган державної реєстрації подає у п'ятиденний термін з дня державноїреєстрації суб'єкта підприємницької діяльності:
а) до органудержавної статистики — копію реєстраційної картки з відміткою про державнуреєстрацію,
б) до органудержавної податкової служби — копію реєстраційної картки з відміткою продержавну реєстрацію,
в) до органівПенсійного фонду — інформаційне повідомлення,
г) до органівФонду соціального страхування — інформаційне повідомлення.
Крім цього, уп'ятиденний термін по закінченні календарного місяця, він подає до органудержавної статистики відомості про державну реєстрацію суб'єктівпідприємницької діяльності — юридичних осіб.
Підставою длявзяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державноїподаткової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державнуреєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи).
Термін взяття наоблік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби,за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.
Для одержаннядозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності(уповноважена ним особа) подає відповідному органу внутрішніх справ копіюсвідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів,які затверджуються власником, і додаткового погодження не потребують, а такождокумент, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовленняпечаток і штампів.
Протягом п'ятиробочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язанийвидати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову іззазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.
На печатках іштампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницькоїдіяльності — юридичної особи або ідентифікаційний номер, фізичної особи.
Свідоцтво продержавну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, щопідтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, єпідставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку.
Підрозділисуб'єкта підприємницької діяльності (філії, відділення, представництва), щофункціонують без створення юридичної особи, державної реєстрації не потребують.
Про їх створеннята ліквідацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний зробитиповідомлення за місцем своєї державної реєстрації. Повідомлення здійснюєтьсяшляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної карткисуб'єкта підприємницької діяльності.
Орган державноїреєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення таліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики таоргану державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.
Зміни(доповнення) в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльностіпідлягають державній реєстрації у 5-денний термін з дня надходження відповідноїінформації до органу державної реєстрації за наявності документа, щопідтверджує внесення плати за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчихдокументів.
Внесення змін(доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або шляхом викладенняустановчих документів у новій редакції з додержанням вимог, визначених Положенням«Про державну реєстрацію». На титульному аркуші оригіналу статуту чиустановчого договору робиться відмітка про внесення змін (доповнень), а натитульних аркушах додатків до установчих документів про те, що зазначенідокументи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів. У разіподання установчих документів у новій редакції на титульному аркуші робитьсявідповідна відмітка.
У разі зміни а)назви,
б)організаційно-правової форми,
в) формивласності — здійснюється перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності.
Її термін — одинмісяць з моменту настання зазначених змін.
Перереєстраціясуб'єктів підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому дляйого державної реєстрації.
Положеннямрегламентовано скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницькоїдіяльності. Воно здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключенняйого з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Визначенодва види підстав скасування державної реєстрації:
а) за заявоювласника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за заявоюпідприємця-громадянина;
б) на підставірішення арбітражного суду.
Рішення проскасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності суд можеприйняти у разі:
1) визнаннянедійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
2) провадженнядіяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;
3) несвоєчасногоповідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви,організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;
4) визнаннясуб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбаченихзаконодавством); неподання протягом року до органів державної податкової службиподаткових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно іззаконодавством.
Процедураскасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичноїособи включає проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідаціїсуб'єкта і подання до органу державної реєстрації таких документів:
1. заяви (рішення) власника(власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи рішення арбітражного суду увипадках, передбачених законодавством;
2. акта ліквідаційної комісії зліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційнукомісію;
3. довідки аудитора, якщо ценеобхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірностіліквідаційного балансу;
4. довідки установ банків прозакриття рахунків;
5. довідки органу державноїподаткової служби про зняття з обліку;
6. підтвердження проопублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідаціюсуб'єкта підприємницької діяльності;
7. довідки архіву про прийняттядокументів, які підлягають довгостроковому зберіганню;
8. довідки органу внутрішніхсправ про прийняття печаток і штампів;
9. оригіналів установчихдокументів (статут, установчий договір);
10.свідоцтва про державнуреєстрацію.
Дляскасування державної реєстрації підприємця-громадянина необхідна наявністьтаких документів:
1. особистої заявипідприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного суду) у випадках,передбачених законодавством;
2. довідки органу державноїподаткової служби про зняття з обліку;
3. довідки установ банків прозакриття рахунків;
4. довідки органу внутрішніхсправ про здачу печаток і штампів;
5. оригіналу свідоцтва продержавну реєстрацію.
Орган державноїреєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податковоїслужби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єктапідприємницької діяльності. Реєстраційна справа суб'єкта підприємницькоїдіяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державноїреєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.
2.2Ліцензування підприємницькоїдіяльності
Важливу роль уадміністративно-правовому регулюванні підприємництва відіграє ліцензуванняпідприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензуванняпідприємницької діяльності за її видами, що затверджена постановою КабінетуМіністрів України від 25.08.1998 p., зазначено, що ліцензування — єскладовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воноспрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері івпроваджується відповідно до Конституції України, щодо права кожного наздійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.[12]
Головнимзавданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, їїгромадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійсненняокремих видів підприємницької діяльності.[15, ст. 245]
З липня 1998 p.Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Положення про порядокліцензування підприємницької діяльності. Це Положення визначає порядок видачі,переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, облікувиданих ліцензій та розмір плати за їх видачу.[11]
Дляотримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльностіподає до органу, що видає ліцензії, заяву, у якій зазначаються:
а) відомості прозаявника (для громадянина-підприємця — прізвище, ім'я, по батькові та паспортнідані, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи — платникаподатків та інших обов'язкових платежів; для юридичних осіб — найменування);
б)місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма,ідентифікаційний код;
в) виддіяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;
г) термін діїліцензії.
Суб'єктомпідприємницької діяльності — юридичною особою до заяви додаються копіїсвідоцтва про державну реєстрацію та установчих документів.Підприємцями-громадянами — копії документів, які засвідчують рівень освіти ікваліфікації, необхідний для провадження відповідного виду діяльності, копіясвідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Орган, що видаєліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачіпротягом не більш як ЗО днів з дня одержання заяви та відповідних документів. Уразі необхідності проводиться перевірка відомостей, які містяться у цихдокументах, та спроможності виконання заявником ліцензійних умов провадженняпевного виду підприємницької діяльності.
Ліцензіявидається за встановленою формою і є документом суворої звітності. Бланкиліцензій виготовляються друкарським способом із забезпеченням їх захисту відпідробки та несанкціонованого тиражування.
У ліцензіїзазначаються:
1. найменування таідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;
2. прізвище, ім'я, по батькові,місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків таінших обов'язкових платежів або найменування, місцезнаходження таідентифікаційний код юридичної особи;
3. вид діяльності, на якувидається ліцензія;
4. місце провадження діяльності;
5. особливі умови та правилапровадження даного виду діяльності;
6. номер реєстрації ліцензії;
7. дата видачі і термін діїліцензії.
Ліцензіяскріплюється підписом відповідальної за видачу ліцензій посадової особи іпечаткою органу, що її видав.
Якщопідприємницька діяльність, вид якої підлягає ліцензуванню, провадиться укількох територіальне відокремлених підрозділах суб'єкта підприємницькоїдіяльності, у ліцензії зазначаються їх адреси.
Передача ліцензійіншим юридичним і фізичним особам забороняється.
Термін діїліцензії встановлюється органом, що її видає, але не менше ніж на три роки іможе бути продовжений за заявою суб'єкта підприємницької діяльності в порядку,встановленому для її видачі.
Ліцензіявидається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про її видачу за умовиподання заявником до органу, що видає ліцензію, документа про внесення плати заїї видачу.
У видачі ліцензіїможе бути відмовлено у разі виявлення недостовірних відомостей у документах,поданих заявником, а також у разі неможливості провадження заявником певноговиду підприємницької діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні провідмову у видачі ліцензії, яка видається заявнику у письмовій формі у термін непізніше ЗО днів з дня одержання заяви, зазначаються підстави відмови.
Рішення провідмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.
Продовження діїліцензії провадиться у порядку, встановленому для її отримання.
Орган, який видаєліцензії, має право зупинити дію ліцензії, а також анулювати ліцензію.
Підставамизупинення дії ліцензії є:
1. порушеннясуб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;
2. невиконаннясуб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін розпорядженьЛіцензійної палати або органу, що видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійнихумов.
У разісвоєчасного усунення порушень, що привели до зупинення дії ліцензії, орган,який видав ліцензію, приймає рішення про поновлення її дії.
Підставамианулювання ліцензії є:
1. виявлення недостовірнихвідомостей у заяві на видачу ліцензій чи в документах, що додаються до неї;
2. передача суб'єктомпідприємницької діяльності ліцензій іншій особі;
3. повторне або грубе порушеннясуб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.
Ліцензіявважається анульованою з дати прийняття рішення про її анулювання або з датискасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Мотивованерішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться у письмовійформі до відома суб'єкта підприємницької діяльності у 5-денний термін.
2.3Патентування
Правовуоснову патентування підприємницької діяльності складають Закон України від18.06.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Патент — Свідоцтво на право займатися торгівлею або промислом. [17, ст. 149] Патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівковікошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток натериторії України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючиоперації з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та зкредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері гральногобізнесу та побутових послуг[6, ч. 1 ст. 1]. Метою торгового патенту є тількизасвідчення права суб’єкта підприємницької діяльності здійснювати визначеніЗаконом певні види підприємницької діяльності. ГК визначає патентування якзасіб державного регулювання, правові основи якого визначаються, виходячи зконституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності.
2.4Квотування
Квотуванняекспорту та імпорту здійснюється відповідно до Закону України від 04.02.2009 р.«Про зовнішньоекономічну діяльність».
Квотування – встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чиобігу певних товарів і послуг, які дозволено експортувати з території України(або імпортувати на її територію) протягом встановленого строку, та якийвизначається у натуральних чи вартісних одиницях [5]. В Україні діють такі видиекспортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні,антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. По кожному виду товару можевстановлюватися лише один вид квот. Переліки товарів, експорт та імпорт якихпідлягає ліцензуванню і на які встановлюються квоти, затверджуються КабінетомМіністрів України щорічно.
2.5Стандартизація та сертифікація
Застосуваннястандартів чи їх окремих положень є обов’язковимдля:суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правовихактах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачанняпродукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чипостачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукціїпевним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифікована щодо вимогстандартів [14, ч.2 ст.15]. Правові засади стандартизації визначаються ЗакономУкраїни від 01.12.2005 р. «Про стандартизацію». Нормативні документи ізстандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти;стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови;стандарти підприємств [3, ч. 1 ст. 4]. Державні стандарти містять певніобов’язкові та рекомендовані вимоги. Галузеві стандарти розробляються напродукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідностівстановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.Технічні умови містять умови, що регулюють відносини між постачальником(розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Стандартипідприємств розробляються на продукцію, яка використовується лише наконкретному підприємстві. Отже, стандарти застосовуються не для того, щобдозволити певні дії, але вони є умовою здійснення, зокрема, підприємницькоїдіяльності, яка пов’язана із виробництвом, переробкою та іншою діяльністю, якавимагає їх застосування. Сутність стандартизації полягає у встановленні правил,загальних
принципів тахарактеристик для загального і багаторазового застосування з метою захистужиття, здоров’я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози длянаціональної безпеки. Сертифікація – це підтвердження відповідностіякості продукції та послуг вимогам стандартів (державних стандартів; кодексівусталеної практики; технічних умов; міжнародних, регіональних та національнихстандартів інших країн, які застосовуються в Україні відповідно до чиннихміжнародних договорів України)[3].
Сертифікаціяпродукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації –підприємствами, установами, організаціями з метою: запобігання реалізаціїпродукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишньогоприродного середовища;
сприяння споживачевіу компетентному виборі продукції;
створення умовдля участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному,науково-технічному співробітництву та міжнародній торгівлі [3, ст. 13].
Сертифікаціяподіляється на обов’язкову і добровільну.
Обов’язковасертифікація – сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативнихдокументів і проводиться виключно в державній системі сертифікації шляхомпроведення перевірок та випробувань продукції.[17, ст. 151] Під час проведеннясертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявниковівидається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знакомвідповідності. Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізуєтьсяна території України, обов’язковим вимогам норм і стандартів, що діють вУкраїні, мають підтверджуватись сертифікатом або свідоцтвом про визнанняіноземного сертифікату.
3. Ліцензійнапалата
Контроль задотриманням суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов здійснюєтьсяорганом, що видає ліцензії, та Ліцензійною палатою.
Контроль задотриманням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензійздійснює Ліцензійна палата.
Ліцензійна палатаУкраїни діє згідно із положенням про неї, що затверджено Указом ПрезидентаУкраїни від 27.11.1997 p. Вона є центральним органом виконавчої влади, якийзабезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензуванняпідприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва.[8]Ліцензійна палата підпорядкована Державному комітету України з питань розвиткупідприємництва.
Основнимизавданнями Ліцензійної палати є:
1. узагальнення практикизастосування законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності тадержавної реєстрації суб'єктів підприємництва, розроблення пропозицій щодо йоговдосконалення;
2. методичне керівництвороботою, пов'язаною з ліцензуванням підприємницької діяльності та державноюреєстрацією суб'єктів підприємництва;
3. координація роботи органів,що здійснюють ліцензування підприємницької діяльності та державну реєстраціюсуб'єктів підприємництва;
4. ведення Єдиного ліцензійногореєстру;
5. ведення Реєстру суб'єктівпідприємницької діяльності;
6. контроль за додержаннямпорядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та здійсненнядержавної реєстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують ціфункції.
Ліцензійнапалата відповідно до покладених на неї завдань:
1) розробляє таподає в установленому порядку проекти актів законодавства з питань ліцензуванняпідприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва,вносить пропозиції щодо впорядкування системи ліцензування підприємницькоїдіяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, зокрема щододоцільності ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;
2) бере участь упідготовці проектів актів законодавства з питань запровадження ліцензуванняпідприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
3) затверджує заподанням відповідних органів інструктивно-методичні матеріали щодо умов іправил здійснення видів підприємницької діяльності, які підлягаютьліцензуванню, та контролю за 'їх дотриманням;
4) координуєроботу представництв Ліцензійної палати України та органів, які здійснюютьліцензування підприємницької діяльності та державну реєстрацію суб'єктівпідприємництва;
5) сприяєадаптації системи ліцензування підприємницької діяльності та державноїреєстрації суб'єктів підприємництва, до міжнародних норм і стандартів;
6) здійснюєконтроль за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльностіліцензій та контроль за проведенням державної реєстрації суб'єктівпідприємництва;
7) контролюєдодержання суб'єктами підприємницької діяльності вимог нормативно-правовихактів з питань ліцензування відповідного виду діяльності;
8) здійснюєаналітичні та наукові дослідження у сфері ліцензування підприємницькоїдіяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
9) інформуєгромадськість про свою діяльність та стан розвитку ліцензування підприємницькоїдіяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва в Україні;
10) роз'яснюєпорядок застосування чинного законодавства щодо ліцензування підприємницькоїдіяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
11) веде Єдинийліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності;
12) здійснюєобмін інформацією з відповідними органами та організаціями України та іноземнихдержав з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстраціїсуб'єктів підприємництва;
13) сприяєстворенню відповідної нормативно-довідкової літератури, публікує у вітчизнянихта іноземних друкованих засобах масової інформації відповідні дані стосовноліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктівпідприємництва, видає «Вісник Ліцензійної палати»;
14) проводитьконференції, у тому числі міжнародні, семінари, виставки тощо з питаньліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктівпідприємництва;
15) організуєпідготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, якізаймаються питаннями ліцензування підприємницької діяльності та державноїреєстрації суб'єктів підприємництва;
16) бере участь ворганізації та проведенні відповідних конкурсів, а у випадках, передбаченихзаконодавством, — міжнародних торгів (тендерів) щодо одержання ліцензій;
17) надаєконсультації українським та іноземним учасникам міжнародного економічногоспівробітництва з питань, що належать до компетенції Ліцензійної палати;
18) забезпечує умежах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державноїтаємниці, контролю за її збереженням у центральному апараті Ліцензійної палатита її представництвах;
19) створює Єдинуінформаційну систему ліцензування підприємницької діяльності та державноїреєстрації суб'єктів підприємництва;
20) здійснює іншіфункції, що випливають з покладених на неї завдань.
Ліцензійнапалата має право:
1. представляти КабінетМіністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під часукладання міжнародних договорів України;
2. вживати відповідно до чинногозаконодавства заходів у разі порушення підприємцем зазначених у ліцензіїособливих умов і правил здійснення відповідного виду підприємницькоїдіяльності;
3. створювати групи координаціїта супроводження відповідних програм і проектів з питань ліцензуванняпідприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
4. залучати спеціалістівцентральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ іорганізацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, щоналежать до її компетенції;
5. створювати за погодженням зіншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії, робочігрупи, брати участь у роботі урядових, галузевих та інших комісій, а такожзалучати на контрактній основі вітчизняних та іноземних вчених, фахівців іекспертів для консультацій з питань, пов'язаних з діяльністю Ліцензійноїпалати;
6. скликатив установленому порядку наради з питань, що належать до її компетенції;
7. одержуватив установленому законодавством порядку безплатно від центральних та місцевихорганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію,документи, матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.
РішенняЛіцензійної палати, прийняті у межах її компетенції, є обов'язковими длявиконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органамимісцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх формвласності та підприємцями-громадянами.
Важливим напрямоморганізаційно-правового забезпечення державою підприємницької діяльності сталовжиття заходів до ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найбільшхарактерними у даному розумінні є Укази Президента України від 24.04.2004 року«Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницькоїдіяльності» і від 25.05.2004 року «Про деякі заходи з дерегулюванняпідприємницької діяльності».
Указ «Проусунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності»прийнятий з метою зменшення втручання державних органів у підприємницькудіяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційнихперешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державногорегулювання підприємництва, забезпечення економічного зростання України.
Дерегулювання є одним із пріоритетнихнапрямів реформування державного управління економікою, а також визначається,що під дерегулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих назменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових,адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвиткупідприємництва заходів, які включають:
1. спрощення порядку створення,реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;
2. скорочення переліку видівпідприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню,вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійсненняпідприємницької діяльності;
3. лімітування перевірок таконтролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;
4. спрощення процедури митногооформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;
5. забезпечення послідовності тастабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності[10].
Важливою рисоюУказу є визначення шляхів, якими забезпечується дерегулювання.
Такими шляхами є:
а) аналіззаконодавства України з питань про регулювання підприємницької діяльності зметою підготовки пропозицій щодо внесення до нього відповідних змін тадоповнень;
б) експертизапроектів нормативно-правових актів з питань підприємницької діяльності щодовідповідності їх основним принципам дерегулювання;
в) систематичнийконтроль за належним виконанням відповідних нормативно-правових актів щододерегулювання.[16, ст. 175]
У нормахУказу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншимцентральним органам виконавчої влади викладені конкретні завдання щодозабезпечення дерегулювання:
1. максимальне скорочення витратсуб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаних з виконаннямнормативно-правових актів;
2. створення рівних умов захистусуб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності;
3. спрощення змістунормативно-правових актів, механізму їх впровадження та прозорості контролю заїх виконанням;
4. адекватність відповідальностісуб'єктів підприємництва характеру вчинених правопорушень та розміру заподіяноїшкоди;
5. відповідальність органівдержавної влади, їх посадових і службових осіб за прийняття незаконних рішень,дії чи бездіяльність, що призвели до заподіяння шкоди суб'єктам підприємницькоїдіяльності, порушення прав підприємців, встановлених законами.[10]
4. Перевіркафінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльностіконтролюючими органами.
Указ «Продеякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» регламентуєпитання перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницькоїдіяльності контролюючими органами.
Органи виконавчоївлади, уповноважені від імені держави здійснювати перевіркуфінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності проводятьлише планові та позапланові виїзні перевірки.[10]
Плановоювиїзною перевіркою вважається перевірка, яка передбачена у плані роботиконтролюючого органу. Вона проводиться:
1. за сукупними показникамифінансово-господарської діяльності,
2. тільки за письмовим рішеннямкерівника відповідного контролюючого органу,
3. не частіше одного разу накалендарний рік,
4. у межах компетенціївідповідного контролюючого органу.
Забороняєтьсяпроведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами,крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетнимикоштами.
Право напроведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльностінадається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днівдо дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення ззазначенням дати її проведення.[15, ст. 251]
Позаплановоювиїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботиконтролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
а) за наслідкамизустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктомпідприємницької діяльності норм законодавства;
б) суб'єктомпідприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язковоїзвітності;
в) виявленонедостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;
г) суб'єктпідприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушеннязаконодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведенняпланової чи позапланової виїзної перевірки;
д) у разівиникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка малаправові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єктпідприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальніпідтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягомтрьох робочих днів від дня отримання запиту;
е) проводитьсяреорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові виїзні перевірки з цієїпідстави проводяться лише органами державної податкової служби та органамиконтрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.
Позаплановавиїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету МіністрівУкраїни.
Вищестоящийконтролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірністьвисновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документівобов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків актаперевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючийорган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницькоїдіяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осібконтролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевіркузазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальнусправу.
Державнаподаткова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведенняповторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли такерішення оформляється наказом за підписом її Голови.
Контролюючимиорганами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевіркифінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, є:
а) органидержавної податкової служби. Здійснюють перевірки стосовно сплати податків ізборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів,неподаткових платежів;
б) митні органи.Здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податкуна додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів намитну територію України в момент перетинання митного кордону;
в) органидержавного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органидержавної податкової служби в межах їх компетенції. Здійснюють перевіркистосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштам бюджетів,цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштівпозабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів,проавансованих за рахунок бюджетних коштів.
Планові виїзніперевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначенийорганом державної податкової служби. Порядок координації проведення такихперевірок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Рішення провилучення документів первинного обліку, зупинення операцій на рахунках вустановах банків, інших фінансово-кредитних установах, а також заборонувідчуження майна суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з порушеннямподаткового, бюджетного або валютного законодавства можуть прийматися лишеорганами державної податкової служби, а у випадках, визначених митнимзаконодавством, — митними органами.
Установити, щонормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядокпроведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, погоджуються зДержавним комітетом України з питань розвитку підприємництва.
Позаплановіперевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки непровадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхуванняцивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодуваннянаслідків можливої шкоди. У такому разі шкода, завдана третім особам у зв'язкуз порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки,компенсується в повному обсязі страховою компанією.
Державні органи усправах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльностісуб'єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих відспоживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захистправ споживачів.
Скарга споживачаповинна подаватися в.письмовому вигляді і містити відомості про його прізвище,ім'я, по батькові, місце проживання, серію і номер паспорта або іншогодокумента, що посвідчує особу, а також дані про товар, при продажу якого булипорушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не маютьправа розголошувати зазначені відомості про споживача, який подав скаргу.
Висновок
Дослідившипроблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері підприємницькоїдіяльності, я акцентували увагу на необхідності розв’язання проблеми визначенняміри і ступеню державного втручання до названої сфери. Ось мої пропозиції провикористання першочергових механізмів адміністративно-правового регулювання: — відкритість формування державної політики щодо підтримки та розвиткупідприємництва шляхом узгодження інтересів усіх заінтересованих сторін,використання механізмів зворотного зв’язку; — гнучкість системи пріоритетів ірізнобічність форм державної підтримки національного підприємництва; — урахування національних та історичних особливостей, особливо на регіональномурівні; — спрощення державних регулюючих процедур, особливо для малого бізнесу; — обов’язкове визначення і закріплення постійного джерела державних бюджетнихасигнувань, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності; — координаціядіяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органівдержавної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвиткунаціонального підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях; — використання майна неефективних і неплатоспроможних підприємств, якіперебувають у державній власності як джерела ресурсного забезпечення малого ісереднього бізнесу; — покращення системи обліку і державної статистикипідприємництва; — узгодженість і несперечливість заходів щодо підтримки тарозвитку підприємницької діяльності; — організація систематичних науковихдосліджень та ефективної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулюванняпідприємницької діяльності в Україні.
Списоквикористаної літератури
1. Конституція України — Київ«Велес»- 2008 р.
2. Закон України «Пропідприємництво» від 23 лютого 2006 р.
3. Закон України «Простандартизацію та сертифікацію» від 08 вересня 2005 р.
4. Закон України «Простандартизацію» від 01 грудня 2005р.
5. Закон України «Прозовнішньоекономічну діяльність» від 04 лютого 2009 р.
6. Закон України «Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності» від 18 червня 1996 р.
7. Закон України «Про засадидержавної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11вересня 2003 р.
8. Указ Президента України «Проліцензійну палату» від 27 листопада 1997 р.
9. Указ Президента України «Проусунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» 24 квітня2004 р.
10. УказПрезидента України «Про деякі заходи з перегулювання підприємницькоїдіяльності» від 25 травня 2004 р.
11. ПостановаКабМіну України «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» від 03серпня 2000р.
12. ПостановаКабМіну України «Концепція розвитку державної системи ліцензуванняпідприємницької діяльності» від 25 серпня 1998 р.
13. Положення«Про державну реєстрацію суб’ єктів підприємницької діяльності» від 11 жовтня2002 р.
14. Господарськийкодекс України від 24 липня 2009 р.
15. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Харків «Право», 2000р.
16. КузьменкоО. В., Колпаков В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Київ«Хрінком Інтер», 2003 р.
17. Шишка Р.Б. Підприємницьке право України: Підручник. – Харків: «Еспада», 2000 р.