Озера світу

ВСТУП
Озеро – це природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою.Усі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу. Озера серед поверхневих вод суші займають особливе місце. Вони відрізняються сповільненим водообміном, своєрідним термічним режимом, хімічним складом, цілісними змінами рівня. Озера – це своєрідні водні природні комплекси. Вивченням озер займається наука лімнологія (озерознавство). Озера є місцем існування певних видів рослин і тварин. Світ озер надзвичайно різноманітний.
Актуальність роботи полягає у необхідності систематизації відомостей про озера світу, існуючі знання про ці водні об’єкти потребують більш інтегрального підходу.
Метою роботи є ґрунтовне вивчення фізико-географічних характеристик найбільших озер світу.
Об’єктом дослідження у роботі є найбільші озера світу (Байкал, Вікторія, Ейр, Верхнє, Маракайбо).
Предметом вивчення є фізико-географічні характеристики озер.
Для досягнення поставленої у роботі мети нам потрібно було виконати ряд завдань:
— ознайомитися з теоретичними основами досліджень озер;
— охарактеризувати озеро як водний об’єкт;
— визначити класифікацію озерних улоговин за генезисом;
— дати детальну фізико-географічну характеристику найбільших озер світу: Байкал, Вікторія, Ейр, Верхнє, Маракайбо.
— зробити висновок про відмінності у фізико-географічних характеристиках досліджених озер.
Практичне значення роботи: результати досліджень можуть використовуватися як навчальний матеріал при викладанні загального землезнавства, фізичної географії материків у школі, при вивченні спецкурсів ландшафтознавства, лімнології та ін.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження озер
1.1 Характеристика озера як водного об’єкта
Природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою, називається озером. Усі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу.
За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2), великі (площею понад 100 км2), середні (10-100 км2) і малі (менше ніж 10 км2). Найбільшими на земній кулі є 20 озер, які мають площу понад 10000 км2.
Озера поділяють не тільки за розміром, але й за характером водообміну, солоністю вод тощо. Залежно від характеру водообміну вони бувають безстічні і стічні. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть початок річки або струмки, називають стічними. Якщо через озера протікають річки, то їх називають протічними.
З річковими і підземними водами в озера надходять солі. Якщо озеро безстічне, солі в ньому нагромаджуються, вода стає солоною. Солоність озер може бути у багато разів вищою, ніж солоність океанічних вод. За солоністю розрізняють озера прісні (солоність до 1‰), солонуваті (до 25‰). Солоні озера мають ще більшу солоність і найхарактерніші для пустель, напівпустель і степів.
Величезна кількість озер на Землі – прісноводі і більшість лежить в Північній півкулі у вищих широтах. У екології навколишнє озерне середовище згадується, як озерні відкладення. Великі озера іноді згадуються як «внутрішні моря», а маленькі моря іноді згадуються як озера.
Більшість озер має природний відтік у формі річки або потоку, але деякі не мають, і втрачають воду виключно випаровуванням або підземним витоком. Їх називають внутрішніми озерами.
1.2 Генезис озерних улоговин
Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та величину озера. За походженням озерні улоговини бувають тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, вулканічні, завальні. Тектонічні – утворюються в місцях розломів та опускань земної кори. Їх улоговини, як правило, вузькі, довгі, глибокі. Найбільші озера світу тектонічного похоження – Каспійське, Верхнє, Вікторія, Байкал, Танганьїка.
Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод. До них належать невеличкі озера вздовж русла річки, які виникають внаслідок відділення його частини наносами. У залишених річками старих руслах подекуди існують озера, які називають старицями.
Морськогопоходження озера поширені на узбережжях біля морських берегів. Виникати вони можуть при відокремленні частини морського простору піщаними косами чи пересипами. Хвилі наносять пісок, мул і через певний час повністю можуть відокремити частину моря. Рівень в ньому перестає бути залежним від рівня моря, виникає самостійна водойма. Ці озера здебільшого мілководні і мають підвищену солоність, яка зумовлена інтенсивним випаровуванням.
Льодовиковіозерні улоговини утворилися в тих районах земної кулі, де відбувалося переміщення льодовиків у порівняно недалекому минулому. Вони, виорюючи пухкі породи, сформували велику кількість знижень земної поверхні у північних районах Євразії та Північної Америки. Чимала частина з них після відступу льодовика перетворилася в озера. Є такі озера й у гірських масивах, де існувало гірське зледеніння. До них, зокрема, належать озера Несамовите та Бребенескул в Українських Карпатах.
Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід. До них належить на території України озеро Світязь.
Завальні (греблеві)озера характерні для гірських країн. Виникають вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. До них належить озеро Синевир у Карпатах.
Вулканічного походженняозерні улоговини є кратерами згаслих вулканів. Одне з найбільших серед них Кроноцьке, на півострові Камчатка.
Озера використовуються людиною для водопостачання населених пунктів, підприємств, зрошення полів, видобутку солей, лікувальних грязей, а також для розведення риби, як зона відпочинку. У багатьох місцях люди, перегородивши штучною греблею струмок чи невеличку річку, роблять стави.
Озера, як і річки, потребують охорони. Скидання промислових вод, отрутохімікатів, нафтопродуктів, забруднення вод побутовими відходами людської діяльності поставили багато великих та малих озер світу на межу загибелі.
РОЗДІЛ 2. Фізико-географічна характеристика найбільших озер світу
2.1 Байкал
Байка́л– озеро в Росії, в горах Південно-Східного Сибіру, найглибше прісноводне озеро на Землі, на висоті 456м над рівнем моря; 31,5 тис. км2; найглибша ділянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637м; вода дуже прозора (до 40 м).
Сучасні контури Байкала визначились на початку антропогену. Вздовж берегів Байкалу розташовані гірські хребти: Байкальський, Приморський – з Заходу, Баргузінський, Улан-Бургаси – зі Сходу і Хамар-Дабан – з Півдня. В Байкал впадає понад 336 річок, найбільші – Селенга, Баргузін, Верхня Ангара. Витікає лише Ангара, права притока Єнісею. На Байкалі багато островів, найбільші – Ольхон та Ушканьї.Байкал має унікальні особливості. Йому немає рівних у світі за віком, глибині, запасам і властивостям прісної води, різноманіттю органічного життя.
У далекому минулому народи, що населяють береги Байкалу, кожний по-своєму іменували озеро. Китайці в древніх хроніках іменували його «Бэйхай» -«північне море», евенки називали його Ламу – «море», бурят-монголи – «Байгаал-далай» – «велика водойма». Походження назви «Байкал» точно не встановлене. Найбільш поширена версія, що «Байкал» – слово тюрко-мовне, походить від «бай» -багатий, «лантух» – озеро, що значить «багате озеро». Перші росіяни, які прийшли до Сибіру вживали евенкійську назву «Ламу». Після виходу загону Курбата Іванова на берег озера росіяни перейшли на бурятську назву «Байгаал». При цьому вони лінгвістичне пристосували його до своєї мови – Байкал, замінивши характерне для бурятів «г» на більш звичне для російської мови «к».
Байкал – одне з найдавніших озер планети, його вік учені визначають у 25 млн. років. Більшість озер, особливо льодовикового і стародавнього походження, живуть 10-15 тис. років, а потім заповнюються різними породами та мулом і зникають з обличчя Землі. На Байкалу немає ніяких ознак старіння, як у багатьох озер світу. Навпаки, дослідження останніх років дозволили геофізикам висловити гіпотезу про те, що Байкал є океаном, що зароджується. Це підтверджується тим, що його береги розходяться зі швидкістю до 2 см у рік, подібно тому, як розходяться континенти Африки і Південної Америки.
Байкал замерзає в кінці грудня – на початку січня, скресає в травні. Температура води на поверхні Байкала в серпні біля берегів до +20°С, на середині Байкала від +9 до +12°С, в глибоких шарах – протягом року від +3,2 до +3,6°С. На Б. спостерігаються часті вітри: з Півночі – «ангар-ка», з Південного Заходу – «култук», зі Сходу – «баргузін», з Північного заходу – ураганний вітер «сарма».Лід товщиною 50 см витримує вагу до 15 тонн, тому узимку по льоду Байкалу можна вільно пересуватися на автомобілях. Уздовж північно-західного узбережжя й у Малому морі утворюється вільний від снігу прозорий лід, крізь який на мілководді можна бачити дно. Злом льоду починається від мису В. Кадильний 25-30 квітня, що викликається таненням льоду під впливом висхідних потоків теплих вод підвідних джерел. В останню чергу 9-14 червня звільняється від льоду північна частина озера.
Озеро повністю оточене горами. Байкальський хребет на північному березі і тайга технічно захищений як національний парк. У Байкал впадає 336 рік, витікає ріка Ангара; різноманітна флора і фауна (3/4 видів ендемічних); вилов омуля; частина акваторії під охороною (північно-східна частина озера – у складі Баргузинського і Байкальського заповідників), в селі Листвянка – Лімнологічний інститут, Прибайкальський національний парк.
Байкал – саме чисте на Землі природне сховище прісної питної води. Виключна чистота і виняткові властивості байкальської води обумовлені життєдіяльністю тваринного і рослинного світу озера. За рік армада рачків (зпішура) здатна тричі очистити верхній п’ятдесятиметровий шар води. У байкальській воді дуже мало розчинених і зважених мінеральних речовин, мізерно мало органічних домішок, багато кисню. Мінералізація води озера – 96,4 міліграми на літр, у той час, як у багатьох інших озерах вона доходить до 400 і більш міліграмів на літр. Слабко мінералізована байкальська вода ідеально підходить для організму людини. Аналізи, зроблені в лабораторних центрах зі світовою репутацією, підтвердили відповідність байкальської води усім жорстким нормам, пропонованим до питної води.--PAGE_BREAK--
У світі не збереглося відкритих водойм із прісною водою, придатних для розливу питної води. Виключення складає лише Байкал. З 1992 р. початий промисловий розлив байкальської води в пластикові пляшки. Вода береться з глибини 400 метрів, де зберігається постійна температура 4,2°С, і де вона захищена водяною товщею від поверхневих забруднень. Ученими встановлено, що крапля води, потрапляючи в Байкал з його припливів, відстоюється тут роками. Водообмін (заміна глибинних вод поверхневими) відбувається в північній улоговині за 225 років, у середній – за 132 року й у південній – за 66 років.
Навесні, після звільнення від льоду, прозорість води досягає 40 метрів, це в десятки разів більше, ніж в інших озерах.
У фауні Байкалу представлені майже всі типи тварин, що живуть у прісних водоймах. У світі немає іншого озера, біологічна розмаїтість якого була б настільки велика й унікальна. З 2635 відомих видів і різновидів тварин і рослин, знайдених до дійсного часу в озері, майже 2/3 ніде у світі більше не зустрічаються. Тому Байкал можна вважати одним з географічних центрів походження біологічних видів.
Штормові вітри на Байкалі звичайні наприкінці літа і восени. Максимальна швидкість вітру на озері відзначається в квітні, травні і листопаду, мінімальна – у лютому і липні. 80% літніх штормів спостерігається у другій половині серпня й у вересні, при цьому висота хвиль у середній улоговині Байкалу досягає 4-4,5 метрів при крутості 22°.
Різноманіття байкальських вітрів відбито в їхніх місцевих назвах (більш 30). Вікові спостереження місцевих жителів дозволили виділити ряд закономірностей для кожного вітру. Верховик (Ангара) – так називають північний вітер, що дує уздовж усього Байкалу з півночі на південь. Верховик – сухий вітер, у ясну, сонячну погоду він дує спокійно, без різких поривів. Нерідко такий вітер утримується безупинно більше 10 днів. Перші тривалі верховики спостерігаються на Байкалі із середини серпня. Наприкінці листопада – початку грудня верховик розгойдує Байкал важкими крутими хвилями до 4-6 метрів. Баргузин – могутній вітер, оспіваний у пісні «Славне море – священний Байкал», дує з Баргузинської долини поперек і уздовж Байкалу. Цей вітер дує рівно, з поступово наростаючою міццю, але його тривалість помітно уступає верховику. Цей вітер приносить із собою сонячну стійку погоду. Култук – вітер, що дує від південного краю Байкалу уздовж всього озера. Култук несе із собою жорстокі шторми і погану дощову погоду. Цей вітер не буває таким тривалим, як верховик. Горная – північно-західний бічний байкальський вітер, що раптово зривається з гір. Це самий підступний і рвучкий вітер. Він починається зненацька і швидко набирає силу. Сарма – різновид гірської, найдужчий і страшний з вітрів на Байкалу. Вітер виривається з долини ріки Сарма, що впадає в Мале море. Швидкість його перевищує 40 м/с. Улітку вітер може раптово початися і також раптово скінчитися, восени сарма іноді дує цілу доба. Провісником сарми є хмари над Триглавим гольцем Прибайкальського хребта.
Озеро впливає на клімат. Величезні водяні маси озера в літній період прогріваються до глибини 200-250 метрів і, як акумулятор, накопичують велику кількість тепла. Тому зима на Байкалу більш м'яка, а літо прохолодніше, ніж на іншій території Сибіру. Різниця температури повітря між Іркутськом і узбережжям Байкалу в денні години може досягати 8-10°С.
13,2% прихідної частини водного балансу припадає на опади.Становить 294 мм на рік.Ще 82,3 % річного притоку річок.Становить 785 мм на рік.
13,2% витратної частини водного балансу припадає на випаровування і становить 294 мм.Ще 86,8% річного притоку річок.Становить 1934 мм.
Байкал–озеро ультрапрісне.Солоність його становить 94,2 мг⁄л.В іонному складі переважають елементи HCO3–89,8%.Менша частка припадає на Ca–74,6%.На Na+K припадає 14,4%.Mg–11%.SO4–8,5%.Найменшу відсоткову частку складає Cl–1,7%.
2.2 Вікторія
У центрі Екваторіальної Африки, на дні велетенського прогину, вдавленого могутніми тектонічними силами в поверхню вулканічного плоскогір'я, лежить африканське озеро Вікторія. Воно розташоване на межі трьох африканських країн: Танзанії, Уганди і Кенії. Танзанії належить південна половина водойми, Уганді – північна, у Кенії невелика ділянка північно-східного узбережжя.
Озеро Вікторія має форму неправильного овалу; велика його вісь витягнута з південного заходу на північний схід майже на 350 кілометрів, довжина малої осі – 200 кілометрів. Найбільша глибина озера – 80 метрів, середня – 40 метрів.
Площа 68 тис. км2, довжина 337 км, найбільша ширина 275 км. Є частиною водосховища Вікторія. Безліч островів. Впадає багатоводна річка Каґера, витікає річка Білий Ніл. Озеро судноплавне, місцеві жителі займаються рибальством.
У часи глибокої геологічної давнини, багато мільйонів років тому, озеро займало значно більшу площу, порівняно з тією, яка відведена йому природою в сучасну епоху.
Стародавня водойма, виникнувши в третинний період, розширилась у вологий четвертинний період, коли її води вкривали всю територію нинішньої Уганди, а на схід розпросторювалися майже до озера Рудольфа.
Підняте горотвірними і вулканічними процесами на висоту 1134 метри над поверхнею океану та обрамлене плоскими порізаними берегами, озеро відкрите для всіх вітрів континенту. Його не захищають високі схили гір чи стіни провалів, як інші великі водойми Східної Африки, і тому над неозорим водним простором Вікторії вільно гуляють вітри, проносяться урагани, закручуються спіралі велетенських смерчів. Недарма район озера Вікторії вважається однією з ділянок земної кулі, де найчастіше бувають бурі.
Кліматичні умови цього району несприятливі для європейців. Тут панує спека, спостерігається висока вологість повітря, тропічні зливи чергуються з посухами, життя ускладнюють отруйні комахи, різні хвороби.
Середньорічна температура у цьому районі понад 25 градусів, а температура води близько 22 градусів.
Берегова лінія озера дуже звивиста й утворює численні бухти, затоки, миси й півострови. Бухти й затоки зручні для стоянки суден, захищені від вітрів. У затоках і гирлах річок водяться крокодили, бегемоти. По узбережжю щедро росте папірус, тростина, очерет.
В озері багато населених островів. Найбільші – Укереве, Сесе, Мансоме, Рувондо, Коме.
Береги в озера плоскі, часто заболочені, з буйними заростями папірусу. Трапляються ділянки тропічного лісу, подекуди, можна побачити поля бавовнику, кавові плантації, гаї бананових пальм.
Інший вигляд має південно-західне узбережжя. Тут близько до озера підходить платоподібна височина, яка обривається до води крутими схилами.
Озеро живиться водами численних річок, які течуть з навколишніх гір. Це переважно невеликі водотоки. З-поміж них виділяється лише повноводна Кагера, яку прийнято вважати за витік Нілу.
Коливання горизонту води впродовж року незначні, у межах 20-40 сантиметрів. Але розмах вікових коливань рівня озера досягає 2-3 метрів. Періодично спостерігаються значні підвищення рівня води, пов’язані з надто великими опадами.
Озеро оточене тропічною саваною, а з північно-західного боку підступають джунглі екваторіального тропічного лісу.
На озері гніздяться фламінго, вінценосний журавель та сила-силенна іних птахів. У водах Вікторії водиться багато крокодилів.
Багатий і різноманітний рибний світ озера; тут налічується понад 100 видів риби, причому багато з яких зустрічаються тільки в озері Вікторія.
Найпоширеніша риба – хроміса (із ряду окунеподібних), а найважливіша в промисловому відношенні тілапія, особливо її різновид – балта (по місцевому «нгеге»). Ловлять також усача, або барбель (по місцевому – «ксінджа»).
Відкрив озеро і назвав його в честь Королеви Вікторії британський мандрівник Джон Хеннінг Спік в 1858 році.
Північне узбережжя озера перетинає екватор. Озеро при максимальній глибині 80м відноситься до досить глибоких озер.
Озеро отримує величезна кількість води від дощів, більш ніж від всіх своїх приток.
В околицях озера проживає 30 мільйонів чоловік. На південних і західних берегах озера живе народ хайя, який умів вирощувати каву ще задовго до приходу європейців.
У його водах водиться величезна кількість крокодилів, а також тут до цих пір живе риба ланг, що жила тут 300 мільйонів років тому.
На території озера знаходяться знамениті заповідники і Національні парки. Найцікавіший Національний парк острова Рубондо (450км.2). Унікальність Рубондо в тому, що тут не можна переміщатися на машині (в цілях збереження навколишнього середовища).
На острові немає хижаків, тваринний і рослинний світ Рубондо надзвичайно багатий. Поєднання густого лісу, саванни і болот створило ідеальні умови для життя найрізноманітніших тварин. Деякі з яких – унікальні. Наприклад, сітатунґа зустрічається в Танзанії практично тільки на острові Рубондо. Сітатунґа – це незвичайна антилопа, що живе на болотах. Крім того, тут мешкають слони, носороги, жирафи, бегемоти, крокодили, шимпанзе, зелені мавпи, дикобрази, мангусти, пітони, які можуть проковтнути невелику антилопу, мамби, кобри, гадюки, метелики і багаточисельні птиці: соколи, орли, цаплі-голіафи, ібіси та королівські зімородки.
Зростання чисельності населення на узбережжі озера Вікторія.
Динаміка зростання чисельності населення на узбережжі озера Вікторія в порівнянні з динамікою зростання чисельності населення Африки
Екологічний стан озера знаходиться в серйозній небезпеці через інтенсивне зростання чисельності місцевого населення, суцільної вирубки лісів по всьому узбережжю, надрозвиненої рибноекспортной індустрії і, як наслідок, зникнення більше 50 % місцевої риби (раніше тільки видів окуня-пеструна налічувалося близько 400), гіпертрофованого зростання водоростей і зливу неочищених стічних вод підприємств і каналізаційних вод прибережних поселень.
З метою збільшення поголів'я риб у води озера був випущений нільський окунь, що привело до зникнення багатьох видів місцевих риб. Заподіяний збиток величезний і в значній частці непоправний. Традиційний громадський спосіб життя з його привласнюючим господарством на озері був зруйнований і мало-помалу сходить нанівець.
Окрім евтрофізації та зливу стічних вод, за інтенсивне висихання озера відповідальні також водні лілії. Ці прісноводі рослини, що відрізняються надзвичайною стійкістю і інтенсивним розмноженням, були завезені до Африки на початку XX століття як прикраси. З тих пір вони інтенсивно поширюються. В кінці 1990-х водні лілії стали причиною різкого скорочення поголів'я риби в озері Вікторія, оскільки водні лілії поглинають з води значну кількість кисню. Крім того, їх вусики і листя блокують притоки і відтоки вод з озера, ускладнюють рибальство і судноплавство.    продолжение
--PAGE_BREAK--
У зв'язку з падінням рівня води в озері Вікторія, на початку 2006 року представник «Організації по зменшенню наслідків стихійних лих при ООН» повідомив, що Уганда споживає більше води з озера, чим це передбачено відповідним міжнародним договором, підписаним 50 років тому.
86% прихідної частини водного балансу припадає на опади.Становить відповідно 1453 мм на рік. Ще 14% складає річний дохід річок.Становить 237 мм.
81,6% витратної частини водного балансу припадає на випаровування.Становить 1374 мм на рік. Ще 18,4% складає річний стік річок, який становить 316 мм.
Вікторія–озеро прісне.Солоність якого становить 90,6 мг⁄л.В іонному складі переважають елементи HCO3, які становлять 86,2%.Менша частка припадає на елементи Na+K, які становлять 53,4%.На Ca припадає 30,2%.Mg–16,4%.Найменша частка припадає на Cl, який становить 12,1%.
2.3 Верхнє
Озеро Верхнє, обмежене Онтаріо, Канадою і штатом Міннесота, США, на півночі і Вісконсіном і Мічіганом, США, на півдні, є найбільшим з Великих озер Північної Америки. Це – найбільше прісноводе озеро в світі за поверхневою площею і третє в світі по величині прісноводе озеро за об'ємом.
На мові Ойібве, озеро називають «Gichigami»(«велика вода»), але воно більше відоме як «Gitche Gumee», записано Генрі Уодсуортом Лонгфеллоу в Пісні Hiawatha . Озеро Верхнє згадується «Gitche Gumee»у пісні «Аварія Едмунда Фітжеральда», Гордона Лайтфута.
Озеро назвали «le lac sup e rieur», або «Верхнє Озеро», в сімнадцятому сторіччі французькі дослідники, тому що воно було розташоване вище за Озеро Гурон.
Озеро Верхнє – найбільше прісноводе озеро в світі по поверхневій області. Озеро Байкал в Росії є найбільшим за об'ємом, як і озеро Танганьіка. Каспійське море значно більше, чим озеро Верхнє і по поверхневій області і за об'ємом, але воно є солончаком. Хоча зараз воно ізольоване, у минулому воно неодноразово зв'язувалося і ізолювалося з Середземномор'ям через Чорне море.
Щорічні шторми на озері Верхньому регулярно реєструють висоту хвилі більш ніж 20 футів (6 м). На озері були зареєстровані хвилі більш ніж 30 футів (9 м).
52% прихідної частини водного балансу припадає на опади і становить 800 м на рік. Ще 48% річного притоку річок.Становить 730%.
42,6% витратної частини водного балансу припадає на випаровування і становить ~650 мм на рік.Ще 57,4% річного стоку річок.Становить ~880 мм.
Озеро Верхнє–прісне.Солоність його становить 81,7 мг⁄л. В хімічному складі переважають елементи HCO3 –89,8%.Менша частка припадає на елементи Са–62%, Na+K–14,0%, SO4–5,6%.Найменшу відсоткову частку містить Cl–4,6%.
2.4 Маракайбо
Озеро Маракайбо(ісп. Lago de Maracaibo) – велике солонувате озеро у Венесуелі. Озеро з'єднується на півночі з Венесуельською затокою дрібною протокою (глибина 2-4м) і живиться водою з безлічі струмків і річок, найбільша з яких річка Кататумбо. Маракайбо – найбільше озеро в Південній Америці, його площа складає 13 210 км², це також одне з найдавніших озер на Землі (по деяких оцінках — друге по старовині). На берегах озера проживає майже чверть населення Венесуели.
Через озеро Маракайбо лежить морський шлях до двох портів: Маракайбо і Кабімас. У басейні озера Маракайбо є великі запаси нафти, унаслідок чого озеро служить джерелом добробуту Венесуели. Спеціально проритий глибокий канал в озері дозволяє заходити туди океанським судам. Міст Генерала Рафаеля Урданети (Puente General Rafael Urdaneta) 8км довжиною, відкритий в 1962 році), перекинутий через протоку до моря, є одним з найдовших мостів у світі.
У 1499 році Алонсо де Охеда відкрив озеро Маракайбо і дав країні назву Венесуела – «Маленька Венеція». Порт Маракайбо був заснований в 1529 році на західній стороні озера. У липні 1823 року тут відбулася битва при Маракайбо, що зіграла важливу роль у війні за незалежність Венесуели.
Видобуток нафти в басейні почався в 1914 році, свердловини були пробурені компанією „Bataafsche Petroleum Maatschappij”, попередником „Royal Dutch Shell”.
Декілька сіл, побудовані прямо в озері на палях, до цих пір існують в південній і південно-західній частині озера. Ці села відрізані від благ сучасної цивілізації, вони вимирають і страждають від багатьох хвороб, зокрема від хвороби Хантінгтона, відомішою під назвою танець святого Віта.
В озеро впадає більш ніж 200 річок. Найбільші включають річку Ніпігон, річку Св. Луї, Голубінную річку, річку Списів, Уайт-Рівер, річку Мічипікотен, річку Бруль і річку Каміністіква. Озеро Верхнє втікає в Озеро Гурон через річку Св.Марис. Стремніни на річці викликають необхідність шлюзів, частини Водного шляху Великих озер, щоб переміщати човни при 25 футовій (7.6 м) різниці у висоті з озером Гурон.
Найбільший острів в озері Верхньому – острів Ройал в штаті Мічіган. Інші великі відомі острови включають острів Мадлін в штаті Вісконсін і Мічипікотен в області Онтаріо.
Великі міста на озері Верхньому включають: подвійні порти Дулут, штату Міннесота і Верхній, Вісконсін; Тандер-бей, Онтаріо; Маркветт, Мічіган; і два порогові міста Св. Марії, в Мічігані і в Онтаріо. Дулут, в західній точці озера Верхнього, є самим внутрішньоматериковим пунктом на фарватері Святого Лаврентія і самим внутрішньоматериковим портом в світі.
Північноамериканські кратоны і підстилаючі породи сформували межконтинентную тріщину, що містить сьогоднішнє озеро Верхнє.
Серед красивих місць на озері: Апостольські острови Національного побережжя; Національний Парк острова Ройял; Національний Парк «Pukaskwa»; Провінційний Парк Озера Верхнього; Національна Область Відпочинку «Гранд-айленд»; Сплячий Гігант (Онтаріо); і Живописні Скелі Національного побережжя.
Розмір озера Верхнього створює обмежений океанський або морський клімат (що зазвичай відзначається в таких місцях, як Нова Шотландія). Повільна реакція води на температурні зміни допомагає зменшувати навколишню температуру повітря влітку і зимою, і створює сніжний ефект на озері в холодніші місяці. Горби і гори, які оточують озеро, формують сферу, яка тримає вологість і туман, особливо в низовинах. Поверхнева температура озера Верхнього нагрівалася до 2.5 ° C в 1979 році, що було приписане глобальному потепленню.
Північний берег озера Верхнього відноситься до часу підстави Землі. Приблизно 2.7 мільярда років назад, магма, що привела свій шлях до поверхні створила інтрузивні граніти Канадського щита. Ці стародавні граніти можуть бути знайдені на північному березі і сьогодні. Область, що оточує озеро, опинилася багата корисними копалини. Мідь, залізо, срібло, золото і нікель найчастіше здобувалися в цих місцях. Приклади включають золоту копальню «Hemlo» біля Марафону, мідь в крапці «Mamainse», срібло в «Срібному Острівці» і уран в крапці «Theano».
Гори постійно руйнувалися приблизно 2,49 мільярда років назад, вносячи шари відкладень, які ущільнили і стали вапняком, доломітитом, таконітом і сланцем.
Приблизно 1,1 мільярда років назад, континент був розколений, створюючи одну з найглибших тріщин в світі. Озеро знаходиться над цієї довгої Східно-африканської зони мезо-протерозойських розломів, міжконтинентальної тріщини, яка пояснює її великі глибини. Магма проходила між шарами осадкової скелі, формуючи діабазові силлові потоки. Цей твердий діабаз захищає шари осадкової породи, формуючи плосковерхі столові гори в області Тандер-бея. Аметист формується в деяких із западин, створених міжконтинентальною тріщиною, і в області Тандер-бея знаходиться декілька аметистових шахт.
Лава прорвалася з тріщини і сформувала чорну скелю базальту острова Мічипікотен, півострова Чорної Затоки, і острова Св. Ігнатія.
Приблизно 1,6 мільйона років назад, протягом останнього Великого Льодовикового періоду, лід покривав область завтовшки 1,25 миль (2 км). Контури землі, знайомі сьогодні були вирізані просуванням і відступом крижаного пласта. Відступ приблизно 10 000 років тому, залишило гравій, пісок, глину і кам'янистий грунт. Льодовикова тала вода накопичилася у Верхньому басейні, що створив озеро Мінонг, попереднику озера Верхнього. Без величезної ваги льоду, земля піднялася, і вихід дренажу сформувався в перекочуванні Св. Марії, який став відомим як річка Св. Марії.
2.5 Ейр
Найкрупніше озеро материка – Эйр – розташоване на Центральній рівнині. Рівень його лежить на 12 м нижче за рівень океану. Улоговина озера є центром стоку для общин області і приймає цілу систему тимчасових водотоків.
Озеро мілководе. сильно засолено, площа його і контури непостійні і міняються залежно від опадів. В період дощів крики носять в озеро велику кількість води з гір і воно переповнюється водою. У найбільш вологі роки площа озера Ейр досягає 15 тис. км2. У сухий період, який триває велику частину року, приток води по криках припиняється і вода в озері випаровується і воно розпадається на мілководі водоймища, сполучені один з одним ділянками, покритими соляними кірками., тож не дивно, що його називають «мертвимо серцем Австралії».
Озеро названо на честь Едварда Ейра, першого європейця, котрий відкрив його в 1840.
Озеро розташоване в пустелі в центральній Австралії, в північній частині штату Південна Австралія. Басейн озера Ейр є закритою системою, що оточує ложе озера, нижня частина якого заповнюється засоленим щільним шаром ґрунту що утворюється через сезонне випаровування вод озера. Навіть у сухий сезон в озері залишається трохи води, яка зазвичай збирається в невеликих озерцях, утворених на солоному дні озера. Під час сезону дощів річки з північного сходу Квінсленда течуть в бік озера. Кількість води, яку приносять мусони, визначає, чи потрапить вода до озера; і якщо так, то наскільки глибоким воно стане. На озері також бувають невеликі і середнього розміру повені через зливи, що випадають на прилеглих територіях.
Зазвичай, озеро наповнюється до рівня 1.5 м що три роки, і до рівня 4 м кожні десять років, та повністю наповнюється, або майже повністю, чотири рази за століття. Вода в озері поступово випаровується, в середньому, до кінця наступного літа.
Озеро Ейр–солоне.Солоність становить 38,5-209 г⁄кг.В іонному складі переважає Cl–97%.Менша частка припадає на елементи Na+K–96,5%. SO4–3%. Ca–2%.Найменшу відсоткову частку складає Mg–1,5%.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Висновки
Озеро – це природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою.Усі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу.
Величезна кількість озер на Землі – прісноводі і більшість лежить в Північній півкулі у вищих широтах.
Найбільші озера світу тектонічного похоження – Каспійське, Верхнє, Вікторія, Байкал, Танганьїка.
Озерні улоговини за походженням діляться на:
тектонічні
льодовикові
річкові
приморські (лагуни і лимани)
провальні (карстові, термокарстові)
вулканічні
У озерах зосереджено 67,4% всіх поверхневих прісних вод Землі, але озера це не тільки природні запаси прісної води, але і місце існування для багатьох тисяч часто унікальних (ендемічних) видів живих організмів. Для людини озера теж не замінимий компонент навколишнього середовища. Тихі води озер дарили людині заряду бадьорості і здоров'я, допомагають позбавитися від техногенного стресу і піднімають настрій.
Озеро Байкал найбільше з всіх озер Землі, ніщо не може порівнятися з цією сибірською перлиною. Це сибірське море б'є всі рекорди. Байкал найглибше озеро на Землі, найглибша ділянка озера розташована поблизу о. Ольхон i становить 1637 м. Байкал – це найбільші запаси поверхневої прісної води на Землі, вони складають 20% від всіх запасів поверхневої прісної води на планеті. У Байкалі мешкає більше 1700 видів флори і фауни з них дві третини зустрічаються тільки тут і ніде більше. Байкал це найстародавніше озеро в історії Землі, його вік 25-30 мільйонів років.
На Байкалу немає ніяких ознак старіння, як у багатьох озер світу. Йому немає рівних у світі за віком, глибиною, запасом і властивостями прісної води.
Байкал – найчистіше на Землі природне сховище прісної води. В порівнянні з озером Вікторія, яке знаходиться в серйозній небезпеці через інтенсивне зростання чисельності населення.
Озеро Вікторія займає 68 800 квадратних кілометрів (26 560 кв. миль) в розмірі, є найбільшим озером континенту, найбільшим тропічним озером в світі, і другим за величиною прісноводим озером в світі за площею поверхні. Будучи відносно дрібним для свого розміру, з максимальною глибиною 84 м (276 футів) і середньою глибиною 40 м (131 фут), озеро Вікторія займає сьоме місце за об'ємом серед прісноводих озер, містячи 2 750 кубічних кілометрів (2.2 мільйона акр-футов) води. Це озеро – джерело щонайдовшої гілки річки Ніл, Білого Нила, і має водний басейн річки 184 000 квадратних кілометрів (71 040 кв. милі). Озеро біологічно важливе, як еволюційна гаряча крапка з великою біологічною варіантністю. Озеро знаходиться в межах піднятого плато в західній частині Східно-африканської зони розломів Африки і підпорядковано територіальної адміністрації Танзаніїі, Уганди і Кенії. Озеро має берегову лінію 3 440 км. (2138 миль), і містить більш ніж 3 000 островів.
Озеро Верхнє найбільше прісноводе озеро в світі за поверхневою площею і третє в світі по величині прісноводе озеро за об'ємом – 12100 км.
Маракайбо найбільше озеро в Південній Америці, його площа дорівнює 13210 км, це також одне з якнайдавніших озер на Землі (по деяких оцінках друге по старовині.
Ейр-озеро мілководе, сильно засолене, площа його і контури непостійні і міняються залежно від опадів. У найбільш вологі роки площа озера Ейр досягає 15 тис.км².
Озера, як і річки, потребують охорони. Скидання промислових вод, отрутохімікатів, нафтопродуктів, забруднення вод побутовими відходами людської діяльності поставили багато великих та малих озер світу на межу загибелі.
Список використаної літератури
Агеева Р.А. Происхождение имен рек и озер. – М., 1985.
Арматонов В.П. Растения и чистота природной среды. М.: Наука, 1986.
Атлас мира. – Харьков: КК «Клуб Семейного Досуга», 2007. – 192 с.
Бойко В.М., Міхелі С.В. Загальна географія: Підруч. для 6 кл. загальноосвіт. навч. закладів. – К.: Пед.преса, 2006. – 272 с.
Галазий Г.И. Байкал в вопросах и ответах. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Мысль, 1988. – 285.
Галазий Г.И. Байкал. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1979.
Губарев В.К. География мира: Справочник школьника и студента. -Донецьк: ООО ПКФ«БАО», 2006. – 608 с.
Лесненко В.К. Мир озер: Кн. Для внеклас. чтения учащихся 8-10 кл. сред. шк. – М.: Просвещение, 1989. – 158 с.
Леонтев О.К. Физическая география Мирового океана, 1982.
Муранов О.П. Великі, могутні, живі, 1984.
Некрасов Н.Н. Регіональна економіка. Теорія, проблеми, методи. -М.: Економіка, 1978. – 344 с.