Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами

Міністерствоосвіти і науки України
Національнийуніверситет харчових технологій
Кафедра охоронипраці та цивільної оборони
Контрольна робота
з дисципліни:“Цивільна оборона”
Боротьба злісовими та торф’яними пожежами
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальністьМЗЕД
Корнілішин Олексій
Перевірив:
Викладач
Заєць Віра Анатоліївна
Київ – 2009

Зміст
Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами
Розрахункова робота № 1
Розрахункова робота № 2
Список використаної літератури

Боротьбаіз лісовими та торф’яними пожежами
Процесгоріння може відбуватися тільки при наявності й певному співвідношенні трьохелементів: вільного кисню, горючого матеріалу й джерела тепла. Оскільки кисеньприсутній повсюдно в атмосферному повітрі, а горючі матеріали у виглядівсіляких органічних сполук у природі поширені досить широко, те не частиною, щодістає, для горіння можуть служити тільки джерела тепла. Тепло необхідно дляпідготовки горючого матеріалу до горіння, тобто для його висушування йнагрівання до температури горіння. Джерелом тепла в процесі горіння служитьзвичайно сама зона, де протікає реакція. Якщо теплом, що виділитися призгорянні якоюсь порцією пального буде підготовлена до горіння точно така ж новапорція пального, то зона горіння залишається стабільної. Якщо ж кожна зновупідготовлена порція пального більше колишньої, то розміри зони горіння зростають.Саме таке явище спостерігається при пожежах.
Первиннимджерелом тепла для виникнення в лісі пожежі найчастіше буває відкритий вогонь,що виникає з вини людини, а також вогонь, що виникає при розрядах блискавок.
Пожежі — стихійне поширення горіння, щопроявляється в нищівній дії вогню, що вийшов з-під контролю людини. Виникаютьпожежі, як правило, при порушенні мер пожежної безпеки, у результаті розрядівблискавки, самозаймання й інших причин.
Лісова пожежа – стихійне (некероване) горіння, що поширилосяна лісову площу, оточену непалаючою територією. У лісову площу, по якійпоширюється пожежа, входять і відкриті лісові простори. До однієї пожежіставиться вся пройдена вогнем площа, оточена непалаючої в цей моменттериторією.
Коли по лісовій площі поширюється кероване горіння, щовиникло з волі людини для досягнення певних господарських цілей, причомугоріння має задану силу й не виходить за межі наміченої ділянки, то такегоріння йменується вже не пожежею, а цільовим палом.
Найбільш інтенсивне горіння при лісовій пожежівідбувається на його крайці, у те час як усередині пройденої вогнем площі, напожарище, звичайно лише догоряють окремі пні, дупласті дерева й. т. п. Тачастина крайки, що просувається найбільше швидко й горить найбільше сильно,називається фронтом пожежі, а протилежна – з найменшою швидкістю – його тилом.Частини крайки між тилом пожежі і його фронтом – це фланги пожежі – лівий іправий. На рівнині фронт пожежі завжди рухається по вітрі, а тил — проти вітру.У горах фронтальною крайкою буде та, котра піднімається нагору по схилі.
По характері поширення горіння лісові пожежі діляться начотири групи.
По-перше, низові пожежі. При таких пожежах горінняпоширюється по нижніх ярусах рослинності лісового біогеоценозу й насамперед поживому надґрунтовому покриві із включеному в нього опадом з відмерлих галузей,хвої, листів. Низові пожежі підрозділяють на надґрунтові, подлесокустарниковыей валежниковые пожежі.
По-друге, верхівкові пожежі. При них полум'яне горінняпоширюється не тільки по надґрунтовому покриві, але й по полозі древостою.Серед верхівкових пожеж розрізняють повальні, коли горять одночасно всі ярусилісу; і верхові, коли горіння по кронах на короткий час, як би стрибком,виривається нагору, випереджаючи фронт низової пожежі.
По-третє, ґрунтові пожежі, коли безвогняні горінняпоширюється в шарі підстилки або торфу. Ґрунтові пожежі залежно від горючогоматеріалу діляться на підстилкові, дернові й торф'яні. Торф'яні пожежі у своючергу підрозділяються на одноосередкові й багатоосередкові. Одноосередковіпожежі виникають в основному від багаття або удару блискавки, а багатоосередкові- у результаті проходження через заболочену ділянку низової пожежі.
По-четверте, плямисті пожежі. Найстрашніші із всіх видівпожеж. Поширення горіння відбувається не тільки по надґрунтовому покриві,пологу древостою й чагарників, але й по повітрю, за рахунок розкидання передкрайкою пожежі палаючих часток, від них виникають плями нових загорянь, якіпотім швидко з'єднуються один з одним, утворюючи велику палаючу площу.
По статистиці більше число пожеж доводиться на часткунизових. Серед низових пожеж розрізняють слабкі, з висотою полум'я до 0,5метра; середні, висота полум'я яких коливається в межах 0,5 — 1,5 метра йсильні, з висотою полум'я 1,5 метра й вище. По характері поширення низовіпожежі розділяються, крім того, на швидкі й стійкі. При швидких веснянихпожежах згоряє лише верхня, більше суха частина надґрунтового покриву, а пристійких, звичайно в другій половині літа, покрив нерідко прогоряє до ґрунту.Горіння при стійких пожежах триває довше, супроводжуючись тлінням, алетривалість горіння в цьому випадку пояснюється не зменшенням швидкостіпросування крайки пожежі, а збільшенням її ширини.
Поводження вогню в лісі залежить від багатьох факторів інасамперед від характеру самого лісу. У сухих соснових лісах з покривом злишайників і зелених мохів вогонь поширюється швидко й суцільним фронтом. Ніжвологіше ґрунт і чим більше в живому надґрунтовому покриві слабкогорючих видів,тим поширення вогню відбувається повільніше, причому вогонь поширюється несуцільно, а головним чином по сухих місцях. А в деяких типах лісу, наприклад утрав'яних, у період вегетації трав, і в потужних сосниках і ялинниках вогоньпоширюється дуже слабко або не поширюється зовсім.
У розріджених лісах низової пожежа з'являється сильніше,а верхівковий, навпаки слабкіше. Під впливом вітру швидкість поширення вогнюзбільшується в багато разів. Аналогічне посилення швидкості поширення вогнюспостерігається й при русі його нагору по схилі. Посиленню пожежі сприяютьтакож забрудненню лісової площі й наявність на ній густого хвойного підлітка йпідліска.
При будь-якій пожежі, навіть повальному, органічна масанасаджень згоряє далеко не повністю, а при деяких з них, наприклад швидкомунизовому частково зберігається навіть живий надґрунтовий покрив. Ступіньвигоряння лісу визначається як видом пожежі, так і його силою.
Дуже важливим горючим матеріалом у лісі є лісовапідстилка. Вологість підстилки звичайно буває високої, але при настанні посушливоїпогоди в другій половині літа підстилка ставати пожежонебезпечною. Лісовапідстилка найчастіше горить без полум'я. Тління по ній поширюється дужеповільно й зберігається на пожарище протягом декількох днів.
При верхівкових пожежах у дерев частково або повністюобгоряють крони. Але самі дерева залишаються цілими.
Чим довша фронтальна крайка й чим сильніше горіння наній, тим сутужніше затримати вогонь якою-небудь перешкодою. Під пологом лісуфронтальна крайка слабкої низової пожежі затримується звичайно перешкодоюшириною 2 — 3 метри (дорога, струмок, випалена смуга). У випадку пожежісередньої сили ширина перешкоди повинна бути більше — 5 — 6 метрів, а присильній пожежі не менш 10 метрів.
На відкритих лісових просторах здатність пожежіпереборювати перешкоди зростає багаторазово. Вітер легко перекидає окреміпалаючі частки через ріки, болота на відстань 200 — 300 і більше метрів, коливітер стихає, здатність пожежі до подолання перешкод на відкритих ділянках стаєтакий же, як і в лісі. Середня швидкість верхівкової пожежі не набагатоперевищує швидкість низового. Плямисті пожежі, в окремі моменти, можутьпоширюватися зі швидкістю 10 — 20 і навіть 50 кілометрів у годину. Коли, немаєсильного вітру, і пожежа не піднімається по крутому схилі, швидкість пожежі неперевищує швидкості пішохода. Після заходу Сонця сила вітру звичайно знижуєтьсяй швидкість пожежі зменшується.
Із всіхвидів пожеж найменшу швидкість мають ґрунтові (торф'яні). На їхню швидкість невпливають ні вітер, ні добові зміни погоди.
Швидкістьпросування крайки в інших видів пожеж — низів, верхівкових і плямистих — виміряється сотнями метрів і кілометрами за добу. Вона майже цілкомвизначається умовами погоди, насамперед ступенем посухи й силою вітру (у горахдодається ще й крутість схилу). У густому лісі швидкість низової пожежі рідкоперевищує 500 метрів у годину, зате на відкритих просторах вона досягає 2 — 3кілометрів у годину.
Торф(від німецького слова Torf, що значить та ж саме) — це горюча корисна копалина,використовується як паливо, добриво, теплоізоляційний матеріал і ін.
Торфутвориться зі скупчень залишків рослин, що підлягли неповному розкладанню вумовах боліт. Містить 50-60% вуглецю. Теплота згоряння (максимальна) 24 МДж/кг.Світові запаси становлять торфу порядку 500 мільярдів тонн, з них більше 186мільярдів тонн, по оцінках фахівців, перебувають на території Росії
Торфпридбав сумну популярність у зв'язку з підземними пожежами, відомими людствупротягом тисячоріч. Такі пожежі практично не піддаються гасінню й становлятьвеличезну небезпеку.
Торф'яніпожежі найчастіше бувають у місцях видобутку торфу, виникають звичайно черезнеправильне поводження з вогнем, від розрядів блискавки або самозаймання. Торфсхильний до самозаймання, воно може відбуватися при температурі вище 50 градусів(у літню жару поверхня ґрунту в середній смузі може нагріватися до 52 – 54градусів)
Крімтого, досить часто ґрунтові торф'яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі.У шар торфу в цих випадках вогонь заглиблюється в стовбурів дерев. Горіннявідбувається повільно, безвогняно. Підгоряють коріння дерев, які падають, утворюючизавали. Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф може горіти увсіх напрямках незалежно від напрямку й сили вітру, а під ґрунтовим обрієм вінгорить і під час помірного дощу й снігопаду.
Методи боротьби з лісовими й торф'яними пожежами
Ліквідаціяпожежі складається із зупинки пожежі, його локалізації, догашування й охорона.Ліквідацію масових лісових і торф'яних пожеж найчастіше ускладнюютьважкоприступність районів гасіння й далекість їх від джерел водопостачання,нераціональність, а часом і неможливість залучення автотранспорту для доставкиводи. У той же час для здійснення протипожежних заходів потреба в ній можедосягати декількох тисяч тонн у добу.
Успіхборотьби з лісовими й торф'яними пожежами багато в чому залежить від їхньогосвоєчасного виявлення й швидкого вживання заходів по їхньому обмеженню йліквідації.
У цей час найпоширенішими способами гасіння лісовихпожеж є захлещування крайки, гасіння ґрунтом, водою, хімікатами, а такожвидалення горючих матеріалів за допомогою віджигу, вибуху або механічнихзасобів.
Приневеликій пожежі варто приступитися до його гасіння.
Найпоширеніший і простій спосіб гасіння пожежі — захлещуваннявогню на крайці. Для захлещування найчастіше використовуються зелені галузі ймолоді деревця (краще хвойних порід). При захлещуванні вогонь самезахльостують, тобто б'ють по палаючій крайці різкими, ковзними ударами,намагаючись не тільки збивати полум'я, але одночасно й змітати вугілля навигорілу площу. Цей спосіб при слабких низових пожежах виявляється доситьефективним.
Наступний за значенням спосіб — гасіння ґрунтом, тому щоґрунт у лісі завжди під рукою. За допомогою лопат, на легких піщаних ґрунтах,можна гасити низову пожежу навіть середньої сили. Потрапляючи на крайку пожежі,ґрунт не тільки збиває полум'я, але й припиняє горіння, прохолоджуючи горючіматеріали й лишаю їхнього доступу кисню. Саме такий спосіб гасіння найчастішевирішує результат двобою з вогнем.
Гасіння водою це спосіб, що використовує проти пожежсама природа: всі спалахи великих пожеж завершуються заливними дощами. Вода єпрекрасним вогнегасним засобом, але на відміну від ґрунту її доводитьсядоставляти, і часом здалеку. Воду подають по шлангах, привозять в автоцистернах,скидають із вертольотів і літаків.
Лісові горючі матеріали, особливо підстилка й торф, колисильно висохнуть, погано змочуються водою. Звідси один зі шляхів економії води- підвищення її властивостей. Із цією метою у воду додаються різні хімікати.Замінити хімікатами при гасінні пожежі воду повністю неможливо. Хімікати легкогасять полум'я в зоні горіння, але вони не в змозі згасити вугілля. Питоматеплоємність вугіль дуже велика й краща речовина для їхнього охолодження — вода. Правда, трапляються пожежі, при яких вугілля практично не утворяться — швидкі низові. Але крайка в них легко захльостується, і витрачати на їїпогашення хімікати просто не має змісту. У використанні хімікатів можна піти йпо іншому шляху: зовсім не гасити полум'я й вугілля, а обробляти тільки горючіматеріали перед крайкою пожежі, роблячи їх не горючими. Але для одержаннявисокого ефекту хімікат повинен бути розподілений по поверхні рівномірно.Зробити це можна, лише змішавши хімікат з яким-небудь наповнювачем, наприклад зводою. Але воду, якщо вона їсти можна використовувати й без хімікатів. До тогож різного роду хімікати дуже дорогі.
Існують і інші способи гасіння пожеж — шляхом видаленняабо знищення горючого лісового покриву. Для мінералізації ґрунту у видаленнійого від фронту пожежі або як профілактична міра широко застосовуютьсятракторні плуги.
Застосовується також і віджиг. Віджиг — це операція повипалюванню надґрунтового покриву з метою зупинки або запобігання пожежі. Йогороблять від опорної лінії у вигляді вузької (40 сантиметрів) мінералізованоїсмужки, тропи, дороги, струмка. Смугу, що прилягає до опорної лінії з бокупожежі, очищають від мотлоху. Віджиг починають завчасно, не чекаючи підходупожежі, при цьому намагаються, щоб горіння було слабким і не в якому випадку непереходило в крони.
Торф'яні пожежі охоплюють більші площі й важко піддаються гасінню,особливо більших пожеж, коли горить шар торфу значної товщини. Головнимспособом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування палаючої територіїторфу огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7- 1,0 м і глибиноюдо мінерального ґрунту або ґрунтових вод. При проведенні грабарств широковикористовується спеціальна техніка: канавокопачі, екскаватори, бульдозери,грейдери, інші машини, придатні для цієї роботи. Обкопування починається з бокуоб'єктів і населених пунктів, які можуть зайнятися від палаючого торфу. Самупожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу й заливання його дужебільшою кількістю води, оскільки торф майже не намокає. Для гасіння палаючихштабелів, караванів торфу, а також гасіння підземних торф'яних пожежвикористовується вода у вигляді потужних струменів. Водою заливають місцягоріння торфу під землею й на поверхні землі.
Всі прийоми й методи боротьби з лісовими пожежами ділятьсяна активні й пасивні. Активні методи обов'язково передбачають активний вплив накрайку пожежі, як безпосереднє, так і непряме. Безпосереднє гасіння доцільнолише тоді, коли по близькості є досить води або горіння на крайці таке слабке,що його можна захльостати або закидати ґрунтом. У всіх інших випадкахпереважніше непряме гасіння — віджиг.
Великезначення для зменшення наслідків стихійних лих має своєчасне оповіщення про їхнаселення, що дозволить вжити необхідних заходів по захисту людей і матеріальнихцінностей. Залежно від характеру стихійного лиха й умов його виникнення,населення сповіщається про нього штабом ГО по всіх можливих каналах зв'язку — радіомовленню, телебаченню й за допомогою звукових сигналів.
Сигналпро виникнення пожежі в лісовому масиві або на торфовищах передаєтьсявстановленим порядком:
— злітаків, що патрулюють (вертольотів) авіаційно-пожежної охорони — пожежно-хімічним станціям лісгоспів;
— черговим з пожежно-спостережливої вишки (лісником, пожежним сторожем) — услужбу державної лісової охорони або на відповідне лісогосподарськепідприємство. Одержавши сигнал, служба лісової охорони й лісгоспи організуютьгасіння пожежі й оповіщення населення про пожежу по радіо, телефону абозвуковим сигналам.
Тактикагасіння пожеж залежить від величини пожежі й інтенсивності горіння фронтальнійкрайці. Існує наступна класифікація пожежі:
Клас
А(загоряння)… менш0,2 га.
Б(мала пожежа)...............................................................0,2- 2,0 га.
В(невелика пожежа)........................................................2,1 — 20 га.
Г(середняпожежа)..............................................................21 — 200га.
Д(велика пожежа)............................................................201- 2000 га.
Е(катастрофічна пожежа)… більше 2000га.
Згаситипожежу класу А не вимагає особливих прийомів. Зате пожежі класу Б, В, Г и іншівимагають певної тактики. У процесі гасіння пожежі виділяється 4 послідовніоперації: зупинка пожежі, його локалізація, сторожіння й догашення.
Торфовищай торфорозробки горіли на більших площах, при цьому минулому відзначена значнакількість дрібних вогнищ і зон суцільного горіння в шарах до глибини 2 м, атакож загоряння караванів товарного торфу. В окремих районах зафіксованіверхівкові й низові лісові пожежі.
Просторовийрозмах зони нещастя, важкоприступність вогнищ пожеж, далекість їх від джерелводи, недолік сил і засобів не дозволили ефективно боротися з вогнемтрадиційними способами. Військові частини, що діяли в районах лісових пожеж, іформування цивільної оборони за допомогою техніки (бульдозерів, шляхопрокладальників)і вибухових пристроїв в окремих випадках лише локалізували загоряння. У цихумовах було ухвалене рішення про залучення до гасіння пожеж трубопровіднихвійськ Міноборони, головне завдання яких полягала в тому, щоб у найкоротшийтермін розгорнути лінії трубопроводу й вести перекачування води до вогнищгоріння з максимально можливою подачею.
Трубопровіднічастини оснащені комплектами ПМТ (див. таблицю) з умовними діаметрами труб 100і 150 мм, призначених для транспортування світлих нафтопродуктів (принеобхідності — нафти й води) у польових умовах на більші відстані.
Кожнийкомплект являє собою інженерно-технічний комплекс, що складається із труб,засобів перекачування й іншого встаткування, за допомогою якого можнарозгорнути магістральну лінію або необхідну кількість локальних ліній сумарноюдовжиною до 150 км. Для ПМТ характерні висока швидкість монтажу й використанняв будь-яких географічних умовах. Збірно-розбірна конструкція польовихтрубопроводів дозволяє оперативно переміщати комплекти ПМТ (повністю абовроздріб) всіма видами транспорту, швидко розгортати їх на обраних напрямках,вести перекачування води до виконання завдання й демонтувати. При цьому темпрозгортання ліній трубопроводу залежить від кількості персоналу й транспортнихзасобів. Для оперативних розрахунків прийнято вважати, що команда з десятичоловік за 1 год монтує 1 км трубопроводу діаметром 150 мм або 1, 2 кмдіаметром 100 мм.
Увсіх випадках залучення трубопровідних частин для подачі води в райони масовихпожеж вони успішно справлялися з поставленими завданнями. У процесі їхньоговиконання були відпрацьовані ефективні прийоми й способи подачі води змаксимально можливою продуктивністю.
Особливаувага приділялася розвідці й готовності трубопровідних частин до оперативногореагування. Щодня з вертольотів велася повітряна розвідка з метою точного визначеннякоординат вогнищ пожеж, їхнього характеру, наявності вододжерел, вивченнямісцевості і її доступності для автотранспорту. На командних пунктах частинперебували резерви особового складу, автотранспорт, запас труб (15-20 км) івстаткування, завантаженого на автомобілі, готові до транспортування засобуперекачування, ремонтні майстерні й засоби зв'язку. Наявність резерву йпостійна актуалізація відомостей дозволяли оперативно реагувати на зміниобстановки, найбільше раціонально використовувати сили й засоби.
Длязабезпечення максимального напору води передбачався ряд мір. Підпірні станції,що мали на вході й виході насосів по двох рукава, установлювалися на пологихберегах якнайближче до зрізу води. Головні насосні станції, до складу якихвходили пересувні насосні установки ШТОВХНУ-100/200М, розгортали намінімальному видаленні від підпірних станцій (12-24 м). При перекачуванні водина відносно короткі відстані (до 10 км) робочі колеса насосів з'єднувалипаралельно.
Специфікапожеж полягала в тім, що безліч вогнищ різної інтенсивності горінняпоширювалося на великих територіях. До кожного вогнища необхідно булопростягнути одну або кілька ліній трубопроводу й подати по них воду, томутрубопровідним частинам і підрозділам доводилося розгортати й експлуатувативелика кількість далеко розташованих друг від друга автономних ліній. Основнимзавданням виконуваних при цьому робіт був оптимальний розподіл сил і засобівдля одночасного розгортання нових ліній трубопроводу, подачі води у вогнищапожеж по декількох існуючих лініях, демонтажу трубопроводу й вивозу труб тихліній, потреба в яких відпала.
Розподілсил і засобів залежало від ефективності гасіння пожеж. На першій стадії головнізусилля були спрямовані на уведення в лад нових ліній трубопроводу. З моментууведення в експлуатацію 13 серпня 1972 р. перших дев'яти ліній ПМТ число їхпостійно збільшувалося. За станом на 28 серпня використовувалася максимальнакількість ліній (41), по яких щодоби подавалося 87, 8 тис. т води. У мірупридушення вогнищ вогню потреба в лініях зменшувалася. Основний зміст робіт націй стадії — подача води по що залишилися й демонтаж ліній, що звільнилися.
Слідзазначити, що як цільова функція оптимізації використовувався критеріймаксимальної площі погашеної пожежі за мінімальний час, У свою чергу, площупогашеної пожежі безпосередньо пов'язана з подачею води по трубопроводу. Усередньому щодоби по розгорнутих лініях трубопроводу перекачувалося близько 50тис, т води. Для доставки такої кількості води автоцистернам треба було бщодоби робити 10 тис. рейсів вантажопідйомністю 5 т. Переваги подачі води врайони масових пожеж по трубопроводу зв'язані також і з тим, що водні джерелабули значно вилучені від вогнищ горіння, через що автотранспорт (авторозливністанції АРС-12Д хімічних військ і пожежні цистерни) виявився малоефективним.
Усьогоза серпень-вересень 1972 г. трубопровідні частини розгорнули 188 лінійзагальною довжиною 1293, 3 км. По них було подано 4, 593 млн. м. куб. води, задопомогою якої ліквідовані лісові пожежі й загоряння торфовищ на 440 км. кв.,або 44 тис. га.
Високаефективність польових трубопроводів як засоби подачі на значну відстань більшихобсягів води, а також отриманий трубопровідними з'єднаннями й частинами досвідвизначили їхнє використання для аналогічних цілей в 1976, 1980, 1981 і 1991 р.у багатьох регіонах країни. В 1981 р. у чотирьох областях розгорнуто 23 лініїтрубопроводу й подано у вогнища лісових пожеж більше 1 млн. м. куб. води.
Такимчином, застосування польових магістральних трубопроводів при ліквідації масовихлісових і торф'яних пожеж має свою історію, відому далеко не всім. Безсумнівно,що область їхнього використання в подібних ситуаціях може бути розширена,наприклад, для зупинки поширення крайки пожежі (локалізація) або повного йогогасіння.
Обсягподаваної по трубопроводу води може бути різним: все залежить від кількостівстановлених насосних станцій. Величини подач для ПМТ обмежені числом насоснихустановок, що входять до складу комплекту, які забезпечують роботу трубопроводудовжиною 12- 15 км на середньопереписаної місцевості. При перекачуванні наменші відстані, характерні для розглянутих обставин, подається більша кількістьводи.
Якправило, довжина трубопроводу залежить в основному від розташування вододжерелі вогнищ горіння відносно один одного, у меншому ступені — від наявності доріг(вона може стати своєрідною характеристикою того регіону, у якому виниклипожежі).
Аналогічнимчином можна визначити довжина ліній для будь-якого географічного району, тобтовиявити далекість вогнищ пожежі від вододжерел. Для цього зовсім не обов'язковорозгортати лінії трубопроводу — можна скористатися картографічним матеріалом івідомими математичними моделями. Наявність таких характеристик дозволяєзавчасно виявити потребу в силах і засобах з метою локалізації й ліквідаціїмасових пожеж.
Дляподачі води у вогнища пожеж існують різні методи розгортання трубопроводу,вибір яких залежить від характеристики пожежі, наявності й розташування джерелводи, рівня існуючої й потенційної небезпеки конкретного вогнища горіння.Наприклад, при розгортанні трубопроводу від джерела води до вогнища пожежівикористовують такі методи, як розгортання до фронту пожежі однієї абодекількох магістральних ліній; розгортання декількох магістральних лінійтрубопроводу з різних напрямків до одного вогнища; пристрій відводів відмагістральної лінії трубопроводу до декількох вогнищ горіння; оточення вогнищапожежі лінією трубопроводу; охоплення вогнища пожежі лінією трубопроводу зоднієї або декількох сторін; розгортання декількох ліній трубопроводу у вигляді«гребінки».
Упроцесі застосування ПМТ для гасіння масових пожеж вироблені наступні способивикористання води:
подачаводи компактними (розпорошеними) струменями через пожежні стовбури;
розбризкуванняводи через стики трубопроводу; створення захисних водяних зон у населенихпунктів і промислових підприємств, а також запасів води у водоймах, замкнутихскладках місцевості й проміжних буферних ємностей для її наступноговикористання;
затокадренажних канав і обводнювання площ палаючих торфовищ;
наповненняємностей пожежних машин і авторозливних станцій.
Подосвіду, накопиченому в ході ліквідації лісових і торф'яних пожеж, можнаназвати три основних принципи використання ПМТ для подачі води: локалізаціявогнищ пожеж (протипожежна оборона); захист населених пунктів і важливихоб'єктів від наступаючого фронту вогню; активне гасіння пожеж (протипожежненастання). Кожний з перерахованих принципів реалізується різноманітнимсполученням описаних вище методів розгортання трубопроводів і способів подачіводи (залежно від обстановки).
Перевагамивикористання ПМТ при гасінні великих лісових і торф'яних пожеж є: створеннярозгалужених систем будь-якої конфігурації й урізання в них у будь-якому місці;невразливість трубопроводу при наїзді на нього колісної техніки й завалі йогообгорілими деревами; можливість швидкого демонтажу споруджених трубопровіднихліній і переміщення на інший об'єкт; працездатність навіть при поширенні фронтувогню безпосередньо на місцевість, де прокладений трубопровід, під час перекачуванняводи.
Досвідліквідації масових пожеж дозволив розробити нові принципи використання ПМТ, яківиявилися не тільки оперативним і потужним засобом подачі води до вогнищ пожеж,але й продемонстрували високу ефективність при безпосереднім гасінні вогню.Однак широке застосування трубопроводів у загальній системі ліквідації масовихлісових пожеж стримується відсутністю законодавчої й нормативної бази, науковообґрунтованої концепції й тактики дій трубопровідних частин і підрозділівМіноборони Росії в таких обставинах.
Потрібнаподальша розробка наукових основ і технічного забезпечення способів і методіврозгортання польових магістральних трубопроводів, тактики дій трубопровіднихчастин для гасіння лісових пожеж. Одночасно із цим для більше ефективного використанняподаваної по трубопроводах води необхідно мати комплекти додатковоговстаткування (малогабаритні переносні мотопомпи, ручні, лафетні й торф'яністовбури, пожежні рукави, трійники й т.п.).

Розрахунковаробота № 1 «Оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС» (за методичкою №6058). ВАРІАНТ № 8
Вихіднідані та Значення
Часаварії, год, хв. = 13
Часдоби = День
Хмарність= Суцільна
Швидкістьвітру на висоті 10 м, м/с = 4,8
Напрямоксереднього вітру азимут, град = 210
Часвимірювання рівня радіації (потужність дози) = 15,5
Вимірянийрівень радіації (потужність дози) на початку роботи До, Рад/годину = 45
Часпочатку роботи (входження в зону зараження) Tп, годин = 15,5
Часвиконання робіт Т, годин = 2
Установленадоза (задана) радіації Д уст, рад = 17
ТипРеактора = ВВЕР — 1000
Часткавикиду РР в атмосферу, % = 10
Затаблицею 7 визначаємо категорію (ступінь) вертикальної стійкості атмосфери за:
Хмарність= Суцільна
Часдоби = День
Швидкістьвітру на висоті 10 м, м/с = 4,8
Цебуде ізотермія.
За таблицею8 визначаємо середню швидкість вітру в прошарку поширення
радіоактивноїхмари при:
ізотермія
Швидкістьвітру на висоті 10 м, м/с = 4,8
Вонабуде 5 м/с приблизно.
Заданими таблиці 2 для :
ТипРеактора = ВВЕР — 1000
Часткавикиду РР в атмосферу, % = 10
ізотермія
Швидкістьвітру середня, м/с = 5 м/с визначаємо розміри прогнозованих зон забруднення:
ЗонаМ:
Довжина= 155 км
Ширина= 0,78 км
Площа= 1070 кв км
ЗонаА:
Довжина= 29,5 км
Ширина= 1,16 км
Площа= 26,8 кв км
Визначаємо:
а)час, що сплинув після аварії до кінця роботи:
Т к =Т п + Т
Т к — час кінця роботи
Т п — час початку роботи
Т — час роботи
Т к =15,5 — 13 + 2 = 4,5
б)рівень радіації на одну годину після аварії за даними таблиці 1:
Д 1 =Д 2,5 / К 2,5
К 2,5= 0,7 для 2,5 годин після аварії за табл 1
Д 2,5= 45 Виміряний рівень радіації (потужність дози) на початку роботи До,
Д 1 =45/0,7= 64,28571 рад/год
в)рівень радіації після закінчення роботи:
Д 4,5= Д 1 * К 7,5
К 4,5= 0,545 для 7,5 годин після аварії за табл 1
Д 1 =64,28571 рад/год
Д 4,5= 64,28571*0,545= 35,03571 рад/год
г)дозу радіації, що може отримати особовий склад ЗвКПР і ПХЗ за годин роботи узонах забруднення:
Д =1,7 * (Д 4,5 * t 47,5 — Д 2,5 * t 2,5)
t4,5= 4,5 години
t 2,5= 2,5 години
Д =1,7*(4,5*35,03571-2,5*45) = 76,77321 рад
Визначаємодопустимий час роботи ЗвКПР і ПХЗ на забрудненій РР місцевості.
Знаходимоспіввідношення:
А =(Д 2,5 / Д зад) * К осл * К 2,5

К осл= 1 робота на відкритій місцевості
Д зад= 17 Установлена доза (задана) радіації Д уст,
К 2,5= 0,7 для 2,5 годин після аварії за табл 1
Д 2,5= 45 Виміряний рівень радіації (потужність дози) на початку роботи До,
А =45*1*0,7/17= 3,781513
Затаблицею 9 при:
А =3,781513
Т п =2,5
Т доп= 0,85 години приблизно.
Визначимодопустимий час початку роботи ЗвКПР і ПХЗ.
Співвідношення:
А =(Д1 / Д зад) * К осл
А =64,28571*1/17= 3,781513
Затаблицею 9 при:
А =3,781513
Т = 2Час виконання робіт Т, годин
К поч= 0,75 години приблизно.
Знаходимовідвернуту дозу радіації за 15 днів після аварії за формулою:
Д від= 1,7 * (Д 360* t 360 — Д 2,5 * t 2,5)
t 360= 360 годин
t 2,5= 2,5 години
Д 2,5= 45 Виміряний рівень радіації (потужність дози) на початку роботи До,
Д 360= Д 1 * К 360
К 360= 0,09 для 360 годин після аварії за табл 1
Д 1 =64,28571 рад/год
Д 360= 64,28571*0,09 = 5,785714
Д від= 1,7 *(360*5,785714-2,5*45) = 3349,607 рад
Д від= 3349,607 рад або 33496,07 мЗв
Заданими таблиці 10 визначаємо невідкладні контрзаходи. Оскільки Д від = 33496,07мЗв то необхідно провести укриття, евакуацію, йодну профілактику та обмежитиперебування дітей і дорослих на відкритому повітрі.
Висновкита пропозиції
 
Отже,особовий склад ЗвКПР та ПХЗ може виконувати Р і НР у зоні
надзвичайнонебезпечного зараження. За 2 годин робота ЗвКПР і ПХЗ може отримати дозуопромінення 76,77321 що перевищує Д зад = 17 рад. Щоб не отримати дозуопромінення більше 17 рад, слід скоротити час роботи в зоні зараження до Т доп= 0,85 години або виконувати роботу з використанням спеціального транспорту.Роботу можна почати через К поч = 0,75 години після аварії.

Розрахунковаробота № 2 «Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС звикидом радіонуклідів в атмосферу» (за методичкою № 5391) ВАРІАНТ 8
ТипСДОР = Аміак рідкий
КількістьСДОР, тонн = 50
Метеорологічніумови = Напівясно, день, 40 град
Швидкістьвітру, м/с = 1
Відстаньвід ХНО до ОНГ, км = 3
Видсховища = Необваловані
Вистотапіддону, м = 0
Часвід початку аварії, год = 4
АзимутОНГ, град = 290
Азимутвітру, град = 135
Показникта Результат прогнозування
Джерелозабруднення = ХНО
ТипСДОР = Аміак рідкий
КількістьСДОР, тонн = 50
Глибиназараження, км = 1,553893
Площазони зараження, кв км = 3,790897
Площаосередку ураження, кв км = Територія ОНГ
Тривалістьуражаючої дії СДОР, хв. = 58,37143
Втративід СДОР, чол.
1.Оскільки обсяг рідкого аміаку невідомий, для розрахунків беремо його таким, щодорівнює максимальній кількості аміаку у системі, тобто 50 тонн.
Визначимоеквівалентну кількість аміаку у первинній хмарі за формулою:

Q(e1)= K1 * K3 * K5 * K7 * Q (o)
K1 =0,18 / 0,01 із додатку 3 для аміаку
K3 =0,04 із додатку 3 для аміаку
K5 =0,23 для ізотермії, сторінка 7
K7 =1,4 / 1 із додатку 3 для аміаку і температури 40
Q (o)= 50
Визначенняступеня вертикальної стійкості атмосфери:
Метеорологічніумови = Напівясно, день, 40 град
Швидкістьвітру, м/с = 1
Це — ізотермія за таблицею 1 на сторінці 5.
Q(e1)= 0,18*0,04*0,23*1,4*50= 0,11592 (тонн)
2.Визначимо еквівалентну кількість аміаку у вторинній хмарі за формулою:
Q(e2) = (1 — K1) * K2 * K3 * K4 * K5 * K6 * К7 * Q (o) / h * d
K1 =0,18 / 0,01 із додатку 3 для аміаку
K2 =0,025 із додатку 3 для аміаку
K3 =0,04 із додатку 3 для аміаку
K4 =1 із додатку 4, швидкість вітру, м/с = 1
K5 =0,23 для ізотермія (сторінка 7)
K6 =3,03 із додатку 5, час від початку аварії, год = 4
K7 =1,4 / 1 із додатку 3 для аміаку і температури 40
d =0,681 тонн/кубометр — це густина СДОР (додаток 3)
h =0,05 для необвалованого сховища
h — це висота шару розлитого аміаку на підстилаючу поверхню, h = 0,05 м.
Якщорозлив відбувається у піддон або обваловку, то h = H — 0,2 м, де Н — висотапіддону чи обваловки, м.
Q(e2) = (1-0,18)*0,025*0,04*1*0,23*3,03*1*50/(0,05*0,681)= 0,016783 (тонн)
3. Іздодатку 1 глибина зони зараження первинною хмарою Г 1 дорівнює
приQ(e1) = 0,11592 (тонн)
приШвидкість вітру, м/с = 1
Г 1 =1,449 (кілометрів)
4. Іздодатку 1 глибина зони зараження вторинною хмарою Г 2 дорівнює
при Q(e2) = 0,016783 (тонн)
приШвидкість вітру, м/с = 1
запропорцією:
0,1(тонн) — 1,25 (кілометрів)
0,016783(тонн) — х (кілометрів)
х =0,016783*1,25/0,1= 0,209786 (кілометрів)
Г 2 =0,209786 (кілометрів)
5.Повна глибина зони зараження:
Г = Г2 + 0,5*Г 1
Г 2 =МАКСИМУМ (Г2; Г1) = 1,449
Г 1 =МІНІМУМ (Г2; Г1) = 0,209786
Г =1,553893 (кілометрів)
Порівнюємозначення Г з даними додатку 2.
ПриШвидкість вітру, м/с = 1
Це — 24 (кілометрів)
Це — граничне значення глибини перенесення повітря за 4 год при різних швидкостяхвітру. Вибираємо найменше поміж табличним 24 км та розрахованим 1,553893(кілометрів)
Мінімум(1,553893;24) = 1,553893
6.Визначимо час надходження хмари зараженого повітря до ОНГ:
Tнадходження = x / V
х =Відстань від ХНО до ОНГ, км =3
Задодатком 6 при ізотермія
приШвидкість вітру, м/с = 1
V = 6км/год
Tнадходження = 3/6= 0,5 (години)
Tнадходження = 3*60/6= 30 (хвилин)
7.Визначимо площу зони хімічного ураження:
S = П* Г * Г / n
П =3,14 — число «Пі», нескінченний дріб
П =3,14
Г =1,553893 (кілометрів)
n приШвидкість вітру, м/с = 1
n = 2(сторінка 7)
S =3,14*1,553893*1,553893/2= 3,790897 (кв км)
8.Визначимо тривалість уражаючої дії аміаку. Тривалість уражаючої дії СДОРзалежить від часу її випаровування із площі розливу.
T =(h * d) / (K2 * K4 * K7)

h =0,05 для необвалованого сховища
d =0,681 тонн/кубометр — це густина СДОР (додаток 3)
K2 =0,025 із додатку 3 для аміаку
K4 =1 із додатку 4, швидкість вітру, м/с = 1
K7 =1,4 із додатку 3 для аміаку і температури 40
Т =(0,05*0,681)/(0,025*1*1,4)= 0,972857 (години)
Т =(0,05*0,681*60)/(0,025*1*1,4)= 58,37143 (хвилин)
Такяк повна глибина зони зараження 1,553893 км менша за відстань
відХНО до ОНГ 3 км, то ОНГ (обєкт народного господарства) не
попаву зону уражаючої дії СДОР і відповідно втрат персоналу ОНГ немає.

Списоквикористаної літератури
1) Цивільна оборона: Методичні вказівки до виконаннярозрахунково-графічної роботи на тему «Оцінка радіаційної обстановки післяаварії на АЕС» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної формнавчання./ М.М. Яцюк, В.М. Пелих, О.І. Прокопенко. – К.: НУХТ, 2002. – 20 с.
2) Цивільна оборона: Методичні вказівки до виконаннярозрахунково-графічних робіт для студентів всіх спеціальностей денної форминавчання./ Уклад. М.М. Яцюк. – К.: УДУХТ, 1999. – 20 с.