Управління формуванням та облік власного капіталу підприємства

Магістерська дисертація на тему:
УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ТА ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
ПЛАН
Вступ.
1.Власний капітал підприємства: структура, формування і використання.
1.1.Сутність і класифікація капіталу підприємства.
1.2 Характеристика форм власного капітал.
1.3 Методи обліку і обчислення капіталу.
2. Методика аналізу власного капіталу підприємства.
2.1 Загальна інформація про підприємство та економічний аналіз діяльності підприємства
2.2 Системність і комплексність в аналізі капіталу.
2.3 Система показників оцінки капіталу й ефективності його використання.
2.4 Аналіз структури джерел утворення капіталу і їхньої вартості.
3. Шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом підприємства.
3.1 Методологія аналізу структури капіталу та управління капіталом підприємства.
3.2 Управління капіталом підприємства з використанням методології аналізу структури капіталу.
Висновок
Список використаної літератури.
Додатки.
Вступ.
Актуальність теми.Протягом приблизно сімдесятьох років в Україні, тоді ще СРСР, не було іншої форми власності, крім державної. При цьому всі господарюючі суб'єкти вели свою виробничу і господарську діяльність на основі планів, кошторисів і бюджетів, що складалися як самим підприємством, так і вищестоящими керівними органами. Причому, затвердження планових показників проводилося в органах державної влади. Це привело до створення єдиної загальнодержавної мережі розподілу і перерозподіли фінансових ресурсів, вироблених товарів і послуг.
Але змінився час, змінилися і взаємини підприємств із державою. Немає більше тільки однієї форми власності. Поряд з державною утворилося багато приватних форм власності, що на даний момент не мають ніякої державної підтримки, крім окремих державних замовлень для державних потреб.
Змінилася і роль власного капіталу у житті підприємств. У зв’язку з чим відразу виникло багато питань:
як залучити засоби при утворенні підприємства;
куди їх направити в першу чергу на початку діяльності;
як профінансувати свою поточну виробничу діяльність;
які джерела й у якому обсязі використовувати при розширенні виробництва.
Ці питання можна деталізувати до нескінченності, але на них усі можна дати одну відповідь: власний капітал допоможе вирішити якщо не всі то більшу частину виникаючих проблем.
Задаючись питанням, що ж представляє собою власний капітал в діяльності сучасного підприємства необхідно відзначити, що поряд з вирішенням чисто фінансових питань необхідно паралельно розглядати і надійність «керованості» підприємством у руках власника. Уся справа в тім, що з додатковою емісією простих акцій одночасно можна втратити і контроль за діяльністю підприємства — це стосується акціонерного товариства, залучення засобів у виді довгострокових облігацій (на термін більш 5 років) може істотно підвищити ризик банкрутства підприємства в майбутньому.
Одночасно з питаннями формування необхідно розглядати співвідношення між позиковими і власними засобами, тому що ціна залучення в окремих випадках позикових джерел більш низька й ефективна, ніж використання власних засобів. Проте на сьогодні загальноприйнятої методики аналізу власного капіталу підприємства, нажаль, не існує.
Практична потреба в дослідженні питань ефективного керування власним капіталом та вироблення методики його аналізу свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми дипломної роботи.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дипломної роботи є розробка методичних рекомендацій по аналізу власного капіталу підприємства, так як в даний момент загальноприйнятої методики аналізу власного капіталу в Україні не існує. Також написання даної роботи обумовлене необхідністюнапрацювання шляхів вирішення тих проблем з якими зіштовхується сучасне підприємство при формуванні та управлінні власним капіталом.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
розкрити сутність і зміст власного капіталу підприємства;
виявити механізм формування власного капіталу на підприємстві;
вивчити і виявити особливості формування власного капіталу на підприємстві;
розробити методику аналізу власного капіталу підприємства;
виробити практичні рекомендації з удосконалювання й підвищення ефективності формування та управління власним капіталом на підприємстві;
Предмет дослідження.Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації формування та управління власним капіталом підприємства.
Об’єктом є підприємство та його власний капітал.
Теоретичною методологічною основою дипломної роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів.
Інформативною основою дослідження є праці українських і закордонних фахівців в галузі економіку та економічного аналізу; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
Структура дипломної роботи.Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків.
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дипломної роботи, відбивається ступінь вивченості проблеми, визначаються мета і задачі дослідження, формується практична значимість рекомендацій і пропозицій.
В першому розділі роботи розглянуто теоретичну основу формування власного капіталу підприємства.
Другий розділ роботи присвячено фінансово-економічному аналізу досліджуваного підприємства, а також зроблено спробу вироблення методики аналізу власного капіталу.
Третій розділ розглядає проблеми ефективного керування власним капіталом підприємства.
1. Власний капітал підприємства: структура, формування і використання.
1.1. Сутність і класифікація капіталу підприємства.
Капітал — одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Якщо розглядати тлумачення капіталу з погляду різних економічних дисциплін, то можна помітити деяку неоднозначність. Так, наприклад, у своїй роботі «Бухгалтерський облік» Н.П. Кондраков [15]показує, що капіталом організації є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів, опублікованих Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів у листопаді 1982 р., капіталявляє собою різницю між активами і пасивами.[24]
Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів [32]. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал — це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:
Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.
Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.
Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в «кишеню» власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.
Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами — формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.--PAGE_BREAK--
Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.
Капітал підприємства характеризується різноманіттям видів і систематизується по цілому ряду категорій.[23]
По приналежності підприємству виділяють власнийі позиковийкапітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи.
Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.
Резервний капітал — це частина власного капіталу, що виділяється з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством України і статутом організації.
Нерозподілений прибуток — основне джерело нагромадження майна підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.
Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.
До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.
Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.
У статті «Аналіз власного капіталу» Єфімова О.В.[9] відзначає, що в складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.
Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга — додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя — додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.
Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне — нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.
Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства України, установчими документами й обліковою політикою. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди — статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших фондів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства.
Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи — довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання — з терміном погашення менш одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.
По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.
По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.
По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.
По організаційно — правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств — сімейних і т.д.).
По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
Приведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології і економічній практиці. У ньому присутні ті необхідні класифікаційні ознаки, що будуть використовуватися в роботі надалі .
1.2 Характеристика форм власного капітал.
Під власним капіталомрозуміють сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту. [34]
На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними основними формами (рис. 1.1.).
/>/>
1. Статутний капітал. Характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається установчими документами і статутом підприємства. Для підприємства окремих сфер діяльності й організаційно — правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством.
2. Резервний капітал. Являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного капіталу здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їхньої наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів звичайно виділяють: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд розвитку виробництва і т.д. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими документами підприємства.
4. Нерозподілений прибуток.Характеризує частина прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. По своєму економічному змісті вона є однієї з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.
5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу.
А тепер розглянемо всі складові власного капіталу підприємства більш докладніше.
Статутний капітал. Статутний капітал є одним з найважливіших показників, що дозволяють одержати уявлення про розміри і фінансовий стан економічних суб'єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго визначеному порядку, установленому законодавчо.
Статутний капітал організації — джерело формування засобів організації, які потрібні йому для виконання статутних зобов'язань. Це стартовий капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку. Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства. Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, а також окремі приватні особи.
Формування статутного капіталу зв'язано з цілями створення організації і її організаційно-правовою формою. Порядок формування статутного капіталу організацій різних організаційно-правових форм досить жорстко в даний час регулюють закони України. Крім того, ряд підзаконних актів регламентує дія по бухгалтерському відображенню цього процесу.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Відповідно до законодавства України статутний капітал, у залежності від організаційно-правової форми підприємства, може виступати у виді: статутного капіталу, статутного фонду, складового капіталу, пайового фонду.
Статутний капітал — сукупність у грошовому вираженні внесків засновників (учасників) у майно організації при її створенні для забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Формується в господарчих товариств: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю.
Пайовий фонд — сукупність пайових внесків членів виробничого кооперативу для спільного ведення підприємницької діяльності, а також придбаного і створеного в процесі діяльності.
Однієї з найпоширеніших форм підприємницької діяльності сьогодні є акціонерне товариство.
Можна виділити три основні функції, що виконує статутний капітал акціонерного товариства:
1) є майновою основою діяльності товариства, тобто первісним (стартовим) капіталом;
2) дозволяє визначити частку (відсоток) участі засновника (акціонера, учасника) у товаристві, оскільки їй відповідає кількість голосів учасника на загальних зборах і розмір його доходу (дивіденду);
3) гарантує виконання зобов'язань товариства перед третіми особами, тому законодавством установлений його мінімальний розмір. Відповідно до законодавства України акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал, якої поділений на визначене число акцій, що засвідчують обов'язкові права учасників товариства (акціонерів) стосовно товариства. Порядок створення і правове положення акціонерних товариств визначені Законом України «Про акціонерні товариства». [1]
Юридично власність акціонерного товариства не є власністю акціонерів, а саме воно не залежить від окремих фізичних осіб, що володіють акціями. Акціонери не відповідають по боргових зобов'язаннях товариства і не несуть фінансового збитку, якщо акціонерне товариство збанкрутувало, і його борги перевищують вартість реалізованого майна.
Відповідно до Закону України „Про акціонерні товариства” розмір статутного капіталу відкритого товариства повинен бути не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, закритого товариства — не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент створення товариства. [1]
Розмір власного капіталу товариства дорівнює розміру перевищення балансової вартості активів товариства над балансовою вартістю його зобов'язань.
 Якщо за даними річної фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше статутного капіталу товариства, до порядку денного річних загальних зборів повинно включатися питання про перетворення або ліквідацію товариства, зменшення статутного капіталу товариства, залучення додаткових коштів, санацію товариства, яка керується боржником, або вжиття інших заходів.
Відповідно до діючого законодавства, внеском у статутний капітал товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права або інші права, що мають грошову оцінку.
Додатковий і резервний капітал.У процесі господарської діяльності в підприємства може з'явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого майна чи приросту його вартості в бухгалтерському обліку введене поняття додаткового капіталу. Як об'єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних процесів.
Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують власний капітал організації, однак не впливають на фінансовий результат діяльності організації в звітному періоді. Наприклад, організація може безоплатно одержати у власність дороге виробниче приміщення, у результаті її майно і капітал будуть мати істотний приріст, однак фінансовим результатом діяльності організації в звітному періоді може стати збиток. Наявність доходів, що включаються не у фінансовий результат діяльності, приймається в розрахунок у податковому обліку: при обчисленні оподатковуваного прибутку, доходи що відносяться на додатковий капітал, приєднуються до прибутку, який підлягає оподатковуванню.
Утворення засобів відбувається шляхом:
Приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних вкладень) підприємства в результаті переоцінки;
Безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб;
Додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість;
Приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи фондів підприємства;
Відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних інвесторів у статутні капітали українських підприємств.
Додатковий капітал може утворюватися не тільки за перерахованими вище причинами. Що включати до складу додаткового капіталу і як його використовувати, вирішують власники підприємства, що розробляють відповідні положення. Ці положення повинні бути затверджені протоколом загальних зборів засновників, після чого закріплюються наказом про облікову політику.
Резервний капіталстворюється відповідно до законодавства й установчих документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, утрат. Резервний капітал — це так називане запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків.
Утворення резервного капіталу може носити обов'язковий і добровільний характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства України, а в другому — відповідно до порядку, встановленому в установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою. В даний час створення резервного капіталу є обов'язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями.
Акціонерне товариство, відповідно до законодавства України [1], повинно створити резервний капітал у розмірі не менше ніж 15 відсотків статутного капіталу. Резервний капітал формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань повинен бути не менше ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік. Резервний капітал є джерелом коштів тільки для покриття збитків.
Розмір резервного фонду для підприємств з іноземними інвестиціями має бути не більш 25% від статутного капіталу.
Якщо в організації є філії і представництва, зареєстровані як платники податків, то вони також можуть утворювати резервні фонди. Якщо в установчих документах не передбачений пункт створення резервного фонду, то підприємство не має право його створювати.
Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має надзвичайне значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, що розглядають резервний капітал, як запас фінансової міцності підприємства. Недостатня величина обов'язкового резервного капіталу свідчить або про недостатність прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків.
Засоби резервного фонду призначені для покриття балансового збитку за звітний рік, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства при відсутності інших засобів. Резервний фонд створюється підприємствами також і на випадок припинення їхньої діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Ні на які інші мети використовувати «резервні» гроші не можна.
Нерозподілений прибуток і фонди спеціального призначення.Фінансовим результатом підприємства, що здійснює підприємницьку діяльність, є прибуток чи збиток. Прибуток виступає джерелом, який може бути використаний, після обов'язкових платежів у бюджет, на цілі, обумовлені статутними документами чи відповідними рішеннями керівництва організації і засновників (акціонерів). При одержанні збитку виникає необхідність вишукування джерел його покриття.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати в бюджет податку на прибуток, у бухгалтерському обліку прийнято називати «нерозподіленим прибутком». Нерозподілений прибуток являє собою суму чистого прибутку, що не був розподілений у вигляді дивидендів між акціонерами організації.
Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його наявності). У відповідності зі своєю обліковою політикою організація може прийняти рішення про використання прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства, на фінансування своїх планових заходів.
Ці заходи можуть носити виробничий характеру випадку направлення коштів на розвиток і розширення виробництва, модернізацію використовуваного устаткування, і невиробничий характеру випадку використання коштів на заходи соціального характеру і матеріальну підтримку працівників організації та на інши цілі, не пов'язані з виробництвом продукції, або довгостроковими фінансовими вкладеннями організації.
Значна частина власного капіталу підприємства акумулюється у фондах спеціального призначення. Ці засоби резервуються і направляються на утворення джерел фінансування витрат, на створення нового майна виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку (крім капітальних вкладень).
Головним джерелом формування фондів спеціального призначення служить, частина прибутку що залишаються в розпорядженні підприємства. З позиції фінансового контролю першорядне значення має чітке розмежування засобів, що направляються підприємством на виробничий розвиток і потреби споживання.
Реалізація політики організації, спрямованої на акумулювання свого чистого прибутку для фінансування цільових заходів, проводиться шляхом утворення фондів спеціального призначення. Кількість фондів, їхня назва і використання організація визначає самостійно.
Фонди спеціального призначення утворяться по нормах, установленим власниками, а також за рахунок безоплатних внесків засновників і інших підприємств. Вони, як правило, підрозділяються на фонд нагромадження, фонд соціальної сфериі фонд споживання.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Засоби фондів нагромадження направляються на виробничий розвиток організації й інші аналогічні цілі, зокрема на:
фінансування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і розширенню діючого виробництва і будівництва нових об'єктів;
проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
витрати, пов'язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;
проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
витрати, пов'язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;
внески в створення інвестиційних фондів, спільних підприємств, акціонерних товариств і асоціацій;
списання витрат, що по діючим положеннях не включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), а проводяться безпосередньо за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств;
на фінансування природоохоронних заходів і ін.
Якщо підприємство використовує засоби для капітальних вкладень, то сам фонд нагромадження не зменшується, тому що відбувається перетворення фінансових засобів у майно організації. Якщо ж підприємство використовує засоби фонду на покриття збитків звітного року, на розподіл прибутку між засновниками, а також на списання витрат, включаються не в первісну вартість об'єктів основних засобів, що вводяться в експлуатацію, то величина фонду нагромадження зменшується.
Засоби фонду споживання, на відміну від фонду нагромадження, направляються на соціальний розвиток і матеріальне заохочення персоналу, а також інші заходи, що не приводять до утворення нового майна організації. Засоби спеціальних фондів використовуються відповідно до кошторису, що обговорюється і затверджується власниками організації (акціонерами). Про виконання кошторису вони інформуються у встановлений термін.
Фонд споживання призначений для забезпечення соціального захисту персоналу: дотацій на харчування, придбання проїзних квитків, путівок у санаторії, дитячі установи, на житлове будівництво, а також на матеріальне заохочення працівників (одноразові премії, подарунки, матеріальна допомога) і ін.
Фонд соціальної сфери являє собою зарезервовані суми як фінансове забезпечення розвитку соціальної сфери. Фонд соціальної сфери покриває капітальні вкладення не у виробництво як фонд нагромадження, а в соціальні служби підприємства, наприклад у будівництво дитячого саду. Засоби фонду направляються на фінансування витрат, пов'язаних з утриманням об'єктів житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, культури, спорту, дитячих установ, будинків і баз відпочинку, що враховуються на балансі організації.
Власне, якщо не вважати амортизацію, нерозподілений прибуток є єдиним великим джерелом фінансування діяльності підприємства. Його підприємство завжди може направити на свої потреби чи створення спеціальних фондів. Відмінною рисою на знову створюваних підприємствах є складність у прогнозуванні прибутку через ще не виниклий попит на вироблені товари і послуги. На вже працюючих підприємствах можливі побудови прогнозів про величину прибутку в майбутньому, але тільки в складі загального прогнозу діяльності підприємства й аналізу кон'юнктури ринку. Уся справа в тім, що на розмір прибутку будуть впливати численні фактори як усередині підприємства, так і фактори зовнішнього середовища й абстрагований аналіз прибутку на майбутній період може привести до того, що засобів може попросту не вистачити навіть на підтримку поточної діяльності.
Субсидії, надходження та інші резерви.Цільове фінансування і надходження являють собою засоби некомерційної організації, призначені для фінансування тих чи інших заходів цільового призначення. До них відносяться засоби, що надійшли від інших підприємств, субсидії урядових органів, грошові внески батьків на утримання дітей у дитячих установах (садах, яслах) і ін.
До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обыгу. Наприклад, резерви: на оплату відпусток, на ремонт предметів, що здаються в прокат, для виплати щорічної винагороди за вислугу років, для винагород за підсумками роботи за рік, на виробничі витрати по підготовчих роботах у зв'язку із сезонним характером виробництва й ін. (на цылы, передбачені законодавством України, нормативними актами Мінфіну України).
Рішення про створення резервних фондів повинне бути зафіксоване в обліковій політиці організації. Якщо ж організація не створює резервних фондів, то цей факт можна не обмовляти в обліковій політиці.
1.3 Методи обліку і обчислення капіталу.
Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і зобов'язань, тому первинний, авансований капітал і зобов'язання знаходять висвітлення в пасивній частині бухгалтерського балансу, а в активі його враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному, своєчасному відображенні активів і зобов'язань у поточній оцінці і складається одне з достоїнств бухгалтерського балансу, що додає йому надійність і вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді відбивається величина власного капіталу підприємства.[9]
Оскільки актив балансу підприємства відбиває майнову (матеріальну) сторону капіталу, а в пасиві балансу показані джерела утворення майнової форми капіталу, авансований і інвестований капітал, при цьому через оборот відбивається їхній взаємний зв'язок, то можна сказати, що капітал у даному звіті відображається досить повно і всебічно. Тому баланс підприємства повинний розглядатися як метод дослідження питань авансування, інвестування, обороту, кругообігу і відтворення капіталу, а також обчислення його величини, що змінюється в часі.
В українській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активнийі пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить прибавочну вартість, яка знаходиться в русі, у постійному обороті. Тому більш обґрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу (чи активів).
Джерела, використовувані підприємствами для формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані. [9]
До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал), нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.
До позикових джерел капіталунеобхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів.
Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення.
Безоплатно отримані підприємством засобивиявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ.
Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу — внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства.
Джерело формування капіталу підприємства — авансований капітал — дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал.
Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу, до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством.
Однак коли капітал, авансований власниками, прирівнюють до власного капіталу підприємства, виникає дуже спірний момент. Невипадково в міжнародній практиці бухгалтерського обліку існує принцип відособленості (автономності) підприємства, що говорить: «рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його співвласників чи працівників»[24, с.148], тобто власність підприємства і власність власника — це не те саме. Трохи раніше існували деякі радикальні точки зору на поділ засобів підприємства і власника, так, наш співвітчизник Г.А.Бахчисарайцев писав: «Тому як господарство, узагалі, є поняттям абстрактним і тому свого власного майна не має і мати не може, то очевидно, на яку суму в господарстві є засобів (актив), на таку ж суму господарство має боргів (пасив)» [7, с.8].
Тому в даний час, в умовах розвитку різних форм приватної власності, найбільш кращим був би розгляд капіталу не як власності підприємства, а як власності індивідуального чи консолідованого власника, як підприємницького капіталу, зв'язаного в даному підприємстві.
Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу — витрат по його відшкодуванню — застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується «ціною капіталу» і «вартістю капіталу», але більш правильно — позначати її як «собівартість капіталу” [14, с.39].
Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.
Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства, придбання активів.    продолжение
--PAGE_BREAK--
У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різниця загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить вузький підхід, обмежений рамками рахівництва. З метою більш глибокого вивчення прибутку, його якостей і впливу на капітал підприємства, необхідно виділяти наступні його основні складові:
операційний прибуток від поточної діяльності, що виражається в перевищенні виручки від реалізації над собівартістю реалізованої продукції і поточними витратами на її виробництво;
прибуток від поточної фінансової діяльностіяк реалізована різниця в котируваннях цінних паперів;
прибуток від реалізації необоротних активів, відбивана як різниця отриманої виручки від реалізації і собівартості реалізованого активу.
Нерідко прибуток розглядають як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. [25, с.311]. Відповідно до цього підходу, у даний час у світовій практиці сформувалася так називана «концепція підтримки капіталу», в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам. Суть даного принципу полягає в тому, що дивіденди не повинні виплачуватися з капіталу підприємства, інакше капітал проїдається[25, с.323].
Зі сказаного випливає, що зміна капіталу підприємства відбувається за рахунок впливу наступних факторів:
одержання (вилучення) засобів від власників підприємства;
одержання (втрати) засобів від ефективної діяльності підприємства;
зміна величини вартості капіталу під впливом об'єктивних економічних процесів, що відбуваються в політичному, економічному і соціальному житті країни.
Оскільки бухгалтерський облік і оцінка — поняття взаємно пов'язані, тому що точна оцінка входить у число основних задач бухгалтерського обліку, то визначення вартості об'єктів обліку є одним з основних принципів, використовуваних у бухгалтерському обліку. При цьому варто брати до уваги, що вибір методу оцінки результатів роботи підприємства визначає величину прибутку, що розподіляється між власниками, і зміну величини капіталу підприємства.
По своїй сутності прибуток є приростом капіталу, збільшенням суми активів, тому що через прибуток виявляється прибавочна вартість, принесена капіталом. Тому прибуток, спрямований на виплату дивідендів акціонерам — на поточне споживання, також зменшує можливий приріст капіталу.
Крім класичної форми прояву у виді кошті, прибуток чи збиток підприємства може мати і негрошову форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, зв'язана з переоцінкою вартості пасивів чи активів. Звідси випливає, що оскільки ціна — диференціальна похідна вартості і часу, то різниця між ціною і вартістю визначає появу прибавочної вартості чи збитку.
Таким чином, зіставлення доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом визначення результату діяльності підприємства. При цьому необхідно мати у виді, що крім резервів, створюваних за рахунок розподілу отриманого прибутку, існують і приховані резерви — розміщені в активі, у тому числі за рахунок заниження оцінки активів.
Залучені підприємством капітали в процесі діяльності змінюють форму свого існування, здобуваючи матеріальну чи нематеріальну форму. Капітал стає засобами виробництва, предметами виробництва і обігу. Вважається, що активи — це «контрольовані підприємством економічні ресурси, що забезпечують йому майбутній економічний ефект» [34, с.13]. Тому в балансі дотримується обов'язковий поділ активів підприємства на капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу.
Основна частина вартості капіталу підприємства, як правило, приходиться на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал. Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування капіталу підприємства.
Активний капітал, чи просто активи, представлені в балансі у виді:
матеріальних цінностей (земельні ділянки, будинки і спорудження, устаткування, товарні запаси, МШП);
нематеріальних цінностей (авторські права, патенти, товарні знаки й ін.);
грошових цінностей (кошти на рахунках і в касі, цінні папери, дебіторська заборгованість);
фінансових вкладень.
Схематично активи підприємства зображені на рис.1.2 (див. Додаток)
Однієї з основних задач бухгалтерського обліку є уречевлення актів діяльності підприємства за допомогою грошової оцінки. При цьому оцінка майна активного капіталу підприємства, заснована на собівартості, а не на довільній оцінці, є відправною крапкою при складанні бухгалтерського балансу.
Цікаво відзначити, що принципи оцінки, сформульовані ще в дореволюційній російській школі бухгалтерського обліку, широко використовуються нині в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку GAAP і ІAS. Це повною мірою стосується і принципу собівартості при оцінці статей балансу [24, с. 164]. Зміна вартості грошей у часі спотворює дані балансу, виникає необхідність у їхньому коректуванні і визначенні поточної вартості активів, що враховує ці зміни. Для цього періодично проводяться переоцінки майна підприємства.
Звичайно переоцінка вартості основних засобів проводиться не частіше одного разу в рік (як правило, це робиться на початок наступного звітного періоду) з віднесенням виникаючих різниць на рахунок додаткового капіталу підприємства.
Переоцінка може проводитися двома способами:
індексацією, коли застосовуються індекси переоцінки, установлювані Мінфіном України. При використанні цього методу вартість об'єкта збільшується на відповідний коефіцієнт;
прямого перерахування, тобто переоцінкою по документально оформленим даним про ринкову вартість об'єкта. Як дані про ринкову вартість об'єктів можуть використовуватися дані статистичних органів, інформація про ціни на продукцію організацій-виготовлювачів, зведені дані про рівень цін, отримані від торгуючих організацій і торгових інспекцій, що публікуються в спеціальній літературі дані про рівень цін і експертні висновки.
На жаль, зазначені способи переоцінки майна підприємства є дуже суб'єктивними і не завжди належним образом відбивають реальну поточну вартість активів підприємства.
У практиці бухгалтерського обліку переважає консервативний підхід, що складається в найменшій оцінці. Однак даний принцип містить допущення, що якщо собівартість нижче продажної ціни, те це — прибуток, а якщо вище — те збиток. Звідси випливає, що консервативний підхід не погодиться з принципом історичної вартості, тому що допускає оцінку активів нижче їхньої собівартості. У той же час, не можна заперечувати, що оцінна вартість однорідних об'єктів обліку на практиці сугубо індивідуальна в залежності від відношення кожного з них до процесу відтворення капіталу. Тому варто мати на увазі, що будь-яка оцінка несе в собі деякий ступінь умовності, тобто вона відносна.
Основний капітал підприємства — капітал зв'язаний, немобільний, що знаходиться в процесі кругообігу. Оскільки первісна вартість основного капіталу постійно знецінюється через її зміну в часі і перенесення на продукт праці, то в сумі загального капіталу підприємства він відбивається по залишковій вартості. Оборотний капітал відбивається по поточній вартості. Товари придбані враховуються за ціною придбання, а товари зроблені — за продажною ціною з торговою націнкою.
Оскільки оцінка об'єктів бухгалтерського обліку проводиться по первісній вартості, то і при складанні звітності як основу для виміру вартості приймається первісна вартість, відбивана в обліку. Оцінка об'єктів, прийнятих до обліку, проводиться на основі первинних документів і не залежить від суб'єктивних поглядів облікових працівників. Крім первісної вартості у фінансовій звітності застосовуються й інші види оцінки: виробничі запаси повинні оцінюватися по покупній вартості (по меншій з них); цінні папери, що обертаються на ринку, — по ринковій поточній вартості.
Таким чином, первісна вартість є базовою величиною для проведення різних видів оцінок і містить у собі фактичні витрати коштів на придбання активів (майна).
Принципи бухгалтерського обліку припускають обережну, мінімальну оцінку майна підприємства, відбиваного в балансі підприємства. Відображення активів і зобов'язань передбачається по первісній вартості — в історичному аспекті оцінки на момент їхнього виникнення. Якщо ж при оцінці статей балансу не дотримувати даного принципу, то велика імовірність того, що баланс не буде реальним відображенням використання капіталу на підприємстві.
Цілком очевидно і те, що занижена оцінка підприємства зручна для кредиторів і менш приваблива з позиції інтересів акціонерів, тому що акціонери не одержать доходів, запланованих при авансуванні капіталу, і навіть можуть не одержати відшкодування суми вкладеного капіталу, а кредитори, імовірно, одержать активи більшої вартості, ніж заборгованість підприємства перед ними.
У бухгалтерських оцінках головне — точність, чого не можна сказати про фінансових і ринкових, котрі припускають відносність. Цілком ймовірно, очевидно був правий Д.Каннінг, пропонуючи множинний підхід до оцінки статей балансу. Тому що достовірної може бути оцінка: майна — бухгалтерськими методами; портфеля цінних паперів — ринковими методами; майбутніх доходів від вкладень — фінансовими методами.
Використовувані в керуванні підприємством дані статей бухгалтерського балансу, відбивані по поточній вартості, не вимагають перегляду і коректувань у зв'язку зі зміною рівня цін і ростом інфляції, статті ж, що враховуються по історичній вартості, вимагають постійного коректування.
Саме тому Міжнародними стандартами фінансової звітності передбачається застосування 4 видів оцінок активів і зобов'язань:
по первісній (історичної) вартості;
по поточній (ринкової) вартості;
по ліквідаційній вартості;
по реальній (дисконтованій) вартості.
В аспекті формування фінансової звітності підприємства бухгалтерський баланс використовується для розкриття інформації про капітал підприємства, джерела його формування і їхній структурі. З метою проведення аналізу капіталу підприємства бухгалтерський баланс використовується для точної (поточної) оцінки, обчислення величини капіталу, вивчення процесів його руху і зміни вартості в часі. Баланс підприємства визначає прибуток як приріст капіталу, звіт про прибутки і збитки — як різницю доходів і витрат. При цьому в першому випадку проводиться оцінка обороту капіталу й одержання прибавочної вартості, у другому — визначається результат діяльності лише тільки в сфері обігу (виявляється тільки реалізована прибавочна вартість).    продолжение
--PAGE_BREAK--
За словами А.П. Рудановського, обчислення є «чисельно оформлене пізнання» [32, с.3]. Говорячи інакше, обчислення капіталу — це визначення його величини в показниках грошової оцінки.
Існує кілька методів розрахунку капіталу. Один з них — традиційний рахунковий метод. Розрахунок капіталу рахунковим методом проводиться як визначення суми балансових рахунків:
1) Акціонерного капіталу;
2) Іншого капіталу:
нерозподіленого прибутку;
резервів;
доходів від переоцінок;
премій на акції.
При цьому в даному арифметичному розрахунку не враховуються процеси руху капіталу, взаємозв'язку капіталу і його джерел, а результатом розрахунку є величина сукупності деяких статей пасивів, що називається власним капіталом.
Величина капіталу, обчислена таким чином, не несе в собі необхідної точності через відсутність методологічної бази, і як наслідок — неможливості врахувати всі складові капіталу. Тому необхідно робити коректування з використанням найбільш зваженого підходу до обчислення поточного стану капіталу, що називається «чистими активами» підприємства. У той же час роль і значення даного показника у веденні бізнесу розкриті недостатньо, і про чисті активи, як правило, мова йде тільки як про показник для оцінки ступеня ліквідності підприємства і визначення можливості виплати дивідендів акціонерам.
Активи, що беруть участь у розрахунку, — це майно підприємства, до складу якого входять наступні статті балансу:
основні засоби й інші активи, відбивані в першому розділі активу балансу;
запаси і витрати, відбивані в другому розділі активу балансу;
кошти, засоби в розрахунках та інші активи, також відбивані в другому розділі активу балансу.
Пасиви, що беруть участь у розрахунку, включають наступні статті:
статті пасиву балансу, що відбивають зобов'язання підприємства такого плану, як цільове фінансування і надходження, орендні зобов'язання;
статті пасиву балансу, що характеризують довгострокові і короткострокові зобов'язання перед банками, іншими юридичними і фізичними особами, розрахунки та інші пасиви.
Дані складові, що беруть участь у розрахунку, необхідно відкоригувати, тобто очистити від впливу факторів, що спотворюють реальну величину капіталу і мають іншу природу.
Коректування розрахункових показників полягають у наступному.
У суму активів, що беруть участь у розрахунку, не включається заборгованість засновників (учасників) по внесках у статутний капітал.
При наявності в підприємства оцінних резервів під знецінення фінансових активів і по сумнівних боргах, суми статей балансу, під якими вони створені, зменшуються на величину створених резервів.
Зі статей пасиву балансу, що беруть участь у розрахунку, виключаються:
резерви по сумнівних боргах;
доходи майбутніх періодів.
На жаль, методологічні основи даного розрахунку пророблені слабко, тому в них відсутній достатній ступінь обґрунтування.
Підводячи теоретичну основу порядку обчислення активів підприємств, необхідно особливу увагу звернути на те, що зміст коректувань активу і пасиву балансу складається у виключенні впливу на величину чистих активів окремих статей бухгалтерського балансу, що є взаємовиключними.
Таким чином. з балансу повинні бути виключені контр-пасивні і контр-активні рахунки (статті), що взаємно компенсують один одного.
Оскільки власні акції, викуплені в акціонерів — це зобов'язання підприємства перед акціонером, тимчасово перетворене в можливість використання внеску акціонера в капітал підприємства для реінвестування прибутку через механізм виплати дивідендів.
Цю операцію необхідно розглядати тільки як рефінансування, зміну власника частки акціонерного капіталу, а не короткострокові вкладення і не зміну стану капіталу підприємства.
Спираючи на викладені раніше підходи теорії капіталу і балансу, логічно затверджувати, що як методологічну основу для обчислення величини поточного капіталу підприємства необхідно застосовувати основне балансове рівняння, а також капітальне рівняння балансу:
А – П = К, чи Активи – Зобов’язання = А (чисті активи)
Капітал чи чисті активи, отримані в результаті розрахунку, являють собою вартість поточного капіталу підприємства, оскільки майно підприємства, очищене від зобов'язань (чисте майно, чистий актив) і прирівнюване до власного капіталу, — фактично є поточним капіталом підприємства.
Таким чином, величину поточного капіталу можна виразити за допомогою рівняння поточного капіталу:
Кс = А — L,
де, А— активи;
L— зобов'язання.
У цьому плані дуже цікавий підхід Г.А.Бахчисарайцева, що ще на початку ХХ століття використовував термін «чистий підприємницький капітал», дорівнюючи його до власного капіталу підприємства [7, с. 8]. На жаль, даний показник він використовував з натхнення, не обґрунтувавши його сутність за допомогою балансових рівнянь.
На підставі викладеного вище є підстави стверджувати, що балансовий метод у обчисленні капіталу найбільше об'єктивно відбиває природу капіталу підприємства і величину показника поточного капіталу, створює методологічну основу для застосування фінансових і управлінських підходів при проведенні оцінки вартості й аналізу капіталу.
Загальну характеристику рахунків обліку власного капіталу можна подано на схемі 1.1 (див. Додатки)
Розглянемо більш детально облік кожної складової власного капіталу.
Облік статутного капіталу.Статутний капітал підприємства, відповідно до нового Плану рахунків, відображається на рахунку 40 «Статутний капітал». Цей рахунок призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства.
За кредитом рахунка 40 «Статутний капітал», згідно з Інструкцією №291, відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом — його зменшення (вилучення). Сальдо на цьому рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.
Рахунок 40 «Статутний капітал» кореспондує за дебетом з кредитом рахунків:
41 «Пайовий капітал»;
45 «Вилучений капітал»;
46 «Неоплачений капітал»;
67 «Розрахунки з учасниками».
Рахунок 40 «Статутний капітал» кореспондує за кредитом з дебетом рахунків:
41 «Пайовий капітал»;
42 «Додатковий капітал»;
43 «Резервний капітал»;
44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»;
46 «Неоплачений капітал»;
67 «Розрахунки з учасниками».
Для оцінки фінансового стану підприємства статутний капітал особливої ролі не відіграє. Важливість статутного капіталу випливає з інших функцій.
1. Статутний капітал акціонерного товариства складається із внесків акціонерів. Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи. І водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, де частка кожного визначається номінальною вартістю придбаних ним акцій.
2. Величина статутного капіталу надає користувачам фінансової звітності підприємства інформацію про мінімальну величину його власного капіталу. Наприклад, якщо у господарському товаристві інші складові власного капіталу можуть зменшуватися власниками за власним бажанням, то для того, щоб зменшити розмір статутного капіталу, необхідно здійснити ряд передбачених законодавством процедур і не мати ніяких претензій зі сторони кредиторів.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності.
Облік додаткового капіталу.Додатковий капітал може бути вкладений. Це сума емісійного доходу, на яку вартість проданих випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Наприклад, номінал акції 100 грн., акція продана за 108 грн. (рис. 1.3)
/>/>
Додатковий капітал може бути і не вкладений. Це сума вартості до оцінки (1000 грн.) необоротних активів або вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та різні види додаткового капіталу.
Наприклад:
Вартість будинку офісу – 100 000 грн. До оцінено в сумі 8000 грн.
Підприємство одержало санацію від муніципалітету в сумі 10 000 грн.
Один із засновників підприємства безоплатно передав підприємству друкарську машинку вартістю 500 грн.
Балансова інтерпретація проведень унаочнена на рис. 1.4.
/>/>
Облік резервного капіталу.Резервний капітал – це такий вид капіталу, який не зареєстрований. Цей капітал не може утворитися за рахунок результатів діяльності.
Основні джерела резервного капіталу такі:
додатковий капітал;
нерозподілений прибуток.
Основні операції з резервного фонду наведені в таблиці 2.1.
Таблиця 1.1.
Основні операції з резервного капіталу.
Зміст операції
Дебет рахунка
Кредит рахунка
Рішення засновників: направлено до резервного фонду частину нерозподіленого прибутку


НП


РК
Рішенням зборів акціонерів частина резервного капіталу направлена на покриття збитків минулого року.


РК


НЗ
Примітка:НП – нерозподілений прибуток,
РК – резервний капітал,
НЗ – непокриті збитки.
Облік нерозподіленого прибутку (непокритого збитку). Нерозподілений прибуток, або непокритий збиток, є складовою власного капіталу і формується за рахунок прибутку, який не був розподілений (тобто спожитий).
Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) планом рахунків призначений рахунок такої самої назви; шифр його — №43.
Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:
власне нерозподіленого прибутку;
створених спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).
Господарські операції, які характеризують облік нерозподіленого прибутку наведені в таблиці 2.2.
Таблиця 1.2
Облік нерозподіленого прибутку.
Зміст операції
Дебет рахунка
Кредит рахунка
Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів залишена сума нерозподіленого прибутку


ФР


НП (НЗ)
Нарахована премія за окремі досягнення апарату товариства за ІІ кв.
НП (НЗ)


РП
Проведені відповідні відрахування по нарахованій премії
НП (НЗ)
РС
Видана із каси одноразова допомога працівникові.
НП (НЗ)
РК
Передана сума нерозподіленого прибутку іншому підприємству в порядку підтримки.
НП (НЗ)
Рб
У разі ліквідації підприємства залишок нерозподіленого прибутку приєднано до статутного капіталу.
НП (НЗ)
СК
Примітка: НП (НЗ) – нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
ФР – фінансові результати
РП – розрахунки з працюючими
РК – рахунок „Каса”
Рб – рахунок у банку
СК – статутний капітал
РС – розрахунки по страхуванню.
Облік неоплаченого капіталу.Неоплачений капітал – це сума зобов’язань засновників за внесками до статутного капіталу.
У момент реєстрації статутного капіталу зареєстрована сума відображається записом:
Дебет рахунка „Неоплачений капітал”
Кредит рахунка „Статутний капітал”
Усі наступні внески засновників до статутного капіталу відображаються записом за кредитом рахунка „Неоплачений капітал” та дебетом різних рахунків, у залежності від форми та змісту внесків (чи викупу акцій – в акціонерних товариствах)
Облік вилученого капіталу.Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії (або її часток), які викуплені акціонерним товариством у його акціонерів.
Процес вилучення акцій власної емісії відображається у бухгалтерському обліку записом:
Дебет рахунка „Вилучені акції”
Кредит рахунка „Каса” (або „Рахунок у банку”)
Вилучені акції можуть бути продані або анульовані.
При продажу робиться запис:
Дебет рахунка „Собівартість проданих акцій”
Кредит рахунка „Вилучені акції”
При анулюванні вилучених акцій попередньо потрібно перереєструвати статутний капітал, а потім зробити запис:
Дебет рахунка „Статутний капітал”
Кредит рахунка „Вилучений капітал”
На суму номінальної вартості акцій.
Якщо в момент продажу є різниця між номінальною та балансовою вартістю акцій, що анулюються, то така різниця буде відображена або на дебеті рахунка „Нерозподілений прибуток”, або на кредиті рахунка „Додатковий капітал”.    продолжение
--PAGE_BREAK--
2. Методика аналізу власного капіталу підприємства.
2.1 Загальна інформація про підприємство та економічний аналіз діяльності підприємства
ВАТ „Івано-Франківськцемент” створено у 1991 році шляхом акціонування державного підприємства „Івано-Франківськцемент”.
Юридична адреса:м.Івано-Франківськ, вул. Дорошенка 15.
Керівництво ВАТ "Івано-Франківськцемент" здійснюють:
Загальні збори акціонерів
Спостережна рада
Правління акціонерного товариства
Контрольно — ревізійна комісія.
Оперативне керівництво здійснюється відповідальними посадовими особами, включаючи Голову Правління та інших членів Правління, а також службовців, яких призначило на ці посади Правління.
Загальні збори акціонерів збираються не менше одного разу на рік. Спостережна рада призначена здійснювати контроль за діяльністю ВАТ і Правління Товариства. Виконавчим органом ВАТ, призначеним здійснювати управління поточною діяльністю ВАТ, є Правління Товариства. Роботою правління керує Голова Правління, який також займає посаду Директора ВАТ. Ревізійною комісією проводиться перевірка фінансово-господарської діяльності Товариства. Організаційна схема товариства наведена на схемі 2 (див. Додатки).
Таблиця 2.1
Керівники підприємства.


П.І.Б
Рік народження
Посада
Освіта
Досвід роботи на посаді
Загальний стаж роботи
Круць Микола Федорович
1952
Директор
Вища
11
27
Гельо Ігор Степанович
1951
Начальник комерційного управління
Вища
10
25
Заяць Богдан Йосипович
1950
Начальник технічного управління
Вища
10
25
Салига Іван Васильович
1936
Голова Спостережної Ради
Вища
10
20
Лютий Василь Іванович
1955
Начальник фінансового управління
Вища
12
16
Кулик Оксана Миколаївна
1956
Заступник начальника фінансового управління
Вища
10
20
Персонал підприємства. Товариство формує персонал шляхом укладання безстрокових та строкових трудових договорів, контрактів (з веденням трудової книжки), а також трудових угод на період виконання конкретного виду робіт. Загальна кількість працюючих на підприємстві у 2001 році складала 2430 чоловік з урахуванням чисельності співробітників агроцеху та допоміжних служб.
Економічний аналіз діяльності підприємства.
Аналіз рентабельності.Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат. Однак, необхідно знати, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид статутної діяльності) можна лише за наявності коштів для здійснення цих витрат. Ці кошти, вкладені в бізнес називаються інвестиціями.
Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, ніж рентабельність понесених підприємством витрат.
Слід зазначити, що слова "інвестиція" і «вкладення» — синоніми. Тому собівартість виготовленої продукції — це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію. А власний капітал підприємства — це вкладення (інвестиції) в діяльність підприємства в цілому.
Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, в свою чергу, як самостійний суб’єкт інвестує як ці, так і інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності.
Якщо до цього часу серед показників рентабельності найбільш відомим був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства взагалі.
Річ у тому, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не може дати уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: в товарах, запасах, коштах і дебіторах. Мати великі залишки по цих статтях невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не повинен бути ні великим ні малим. Він повинен бути оптимальним.Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рентабельність власного капіталу, через те, що значна його частина не працює, а здебільшого пролежує на складах або (чого доброго) надто довго кредитує покупців. У зв`язку з такою постановкою питання наведемо декілька окремих показників рентабельності.
Таблиця 2.2
Показники рентабельності.
Показник
Нормативні значення
2000
2001
2000
2001
2000
2001
Коефіцієнт рентабельності продаж по балансовому прибутку


Кр (б) > 11%


25,21


19,19

    продолжение
--PAGE_BREAK--
18,46 --PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Системний аналіз — це:
1) наукова дисципліна, що розробляє загальні принципи дослідження складних об'єктів з обліком їхнього системного характеру;
2) методологія дослідження об'єктів за допомогою представлення їх як системи й аналізу цих систем" (стор. 253).
Лопатников Л.И. «Краткий экономико-математический словарь». — М.: Наука, 1979 г., 22,5 п.л.
5. «Комплекс — сукупність, сполучення чого-небудь» (стор. 248).
С.И.Ожегов «Словарь русского языка», — М.: Русский язык, 1987 г.
6. «Комплексний економічний аналіз передбачає також системне вивчення економіки підприємства, взаємний зв'язок і обумовленість окремих напрямків аналізу його діяльності, показників і факторів виробництва, комплексне виявлення резервів, як по окремих аналітичних показниках, так і по найбільш загальних результативних показниках виробництва» (стор. 7).
Шеремет А.Д. «Комплексный экономический анализ деятельности предприятия». — М.: 1984 г.
У даній роботі почата спроба розробки методики аналізу підприємницького капіталу в рамках комплексного, системного підходу з позицій підприємства, що має інтерес у нарощуванні капіталу. У той же час відзначимо, що вивчення макроекономічної сфери нагромадження, інвестування і функціонування ринків капіталу в рамки даного дослідження не входить.
Комплексний, системний підхід у теорії економічного аналізу був розроблений проф. А.Д.Шереметом більш 30 років тому, і нині широко й успішно використовується при проведенні аналізу діяльності підприємств [41, с.7].
Разом з тим, як і раніше існує безліч різних точок зору на питання системності і комплексності в аналізі.
З приведених вище характеристик системності економічного аналізу стає очевидним, що найбільш змістовні і повні визначення дані проф. А.Д.Шереметом.
Деякі автори, зокрема Погостинская Н.Н. і Погостинский Ю.А., стверджують, що в класичних підходах економічного аналізу [6, с.232] системність ототожнюється з комплексністю [29, с.13]. З цього приводу можна сказати, що думка даних авторів зовсім не обґрунтована. Оскільки в комплексному аналізі передбачається використання системи показників, що мають взаємний зв'язок і обумовленість (застосування системи як методу комплексного економічного аналізу). У цьому випадку про адекватність даних понять не може йти і мови, оскільки вони представляють різні рівні проведеного дослідження.
Професор А.Д.Шеремет при проведенні системного аналізу виділяє шість основних етапів.
Представлення досліджуваного об'єкта як системи, з визначенням цілей і умов її функціонування.
Розробка системи аналітичних і синтетичних показників.
Схематичне зображення системи.
Проведення класифікації факторів і показників, визначення взаємозв'язків між ними.
Формування моделі системи на основі попередніх етапів.
Проведення дослідження з використанням розробленої моделі.
Стосовно до капіталу як до складної економічної категорії, багатогранність якої виявляється й у системі показників його обчислення, об'єктивно необхідним є і комплексний системний розгляд питань його аналізу, що включає в себе великий комплекс підсистем і спеціальних задач. При цьому комплексний підхід до аналізу капіталу визначається необхідністю вивчення всіх його складових частин і властивостей.
Системність аналізу капіталу обумовлюється взаємним зв'язком і взаємною залежністю елементів цієї системи. У свою чергу, система аналізу капіталу є частиною, підсистемою іншої більш складної системи — системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства.
Процес вивчення капіталу повинний містити в собі два основні системні дослідження аспекту: вивчення генетичних сторін системи (у даному випадку — це формування капіталу) і вивчення функціональних сторін системи (процесу функціонування капіталу).
Схематично це можна представити, як це показано на рис.2.1 (див. Додатки)
У цьому зв'язку при проведенні аналізу капіталу необхідно розглядати процеси його формування і розвитку з одного боку, і процеси його функціонування — з іншого.
Зараз на практиці, мабуть, найбільша увага приділяється аналізу капіталу при оцінці бізнесу в процесі інвестиційного аналізу. Разом з тим, усе-таки не можна вважати, що інвестиційний аналіз, чи як його ще називають, проектний, є всеосяжним підходом в оцінці капіталу.
Це обумовлюється, насамперед, тим, що даний напрямок економічного аналізу вирішує лише вузьке коло задач, що стосуються конкретних проектів, і, незважаючи на вивчення взаємозв'язків із зовнішнім середовищем, оцінку ризиків і взаємного впливу факторів. Крім того, при проведенні даного аналізу основне місце в ньому займає конкретний проект, а не капітал підприємства в цілому.
2.3 Система показників оцінки капіталу й ефективності його використання.
Для виміру, оцінки й аналізу капіталу використовується безліч показників. У той же час необхідно відзначити, що капітал є категорією, що має складну економічну природу, і показники його не відбиваються прямо у фінансовій звітності підприємства. Тому одержання показників капіталу можливо тільки з застосуванням розрахункових і аналітичних методів. Дані обставини, у свою чергу, і визначають гостру необхідність у розробці і використанні при проведенні оцінки й аналізу капіталу системи показників, що найбільше повно характеризують його стан, рух і ефективність використання.
У цьому зв'язку актуальним є питання забезпечення чіткої класифікації цих показників по найбільш істотних ознаках з визначенням їхнього взаємного зв'язку і відображення в інформаційній моделі підприємства.
Система показників капіталу повинна формуватися в трьох основних напрямках:
Показники джерел формування капіталу.
Показники функціонуючого капіталу.
Показники результатів функціонування капіталу.
До числа найважливіших показників, що характеризують джерела формування капіталу, насамперед відносяться: величина, структура і вартість усіх джерел капіталу й окремих його складових.
Функціонуючий капітал визначається показниками іншого порядку: об'ємними показниками активів; структурою і ціною активів підприємства. Крім того, показники функціонуючого капіталу повинні включати об'ємні показники поточних активів і структуру поточного капіталу.
Таблиця 2.6
Джерела формування капіталу.
Показники
Методика визначення показників
Джерела інформації для формування показників
Величина джерел капіталу
Сума розділів пасиву балансу
Бухгалтерський баланс
Відношення власних і позикових джерел капіталу
G = Власні джерела капіталу / Запозичені джерела капіталу
Бухгалтерський баланс
Мультиплікатор капіталу
МК = Власні джерела капіталу / Всього джерел капіталу
Бухгалтерський баланс
Далі при проведенні аналізу функціонуючого капіталу визначаються показники складу, стану, структури і динаміки основного й оборотного капіталу підприємства.
Показники структури основного капіталу приведені в табл. 2.7
Показники використання основного капіталу мають структуру, показану в табл. 2.8.
До показників оборотного капіталу відносяться: величина, склад, структура і динаміка, оборотність, динаміка оборотності, фактори, що впливають на оборотність. Показники використання оборотного капіталу мають структуру, показану в табл. 2.9.
До показників поточного капіталу підприємства необхідно віднести: показник адекватності капіталу, рентабельності чистих активів, співвідношення статутного капіталу і поточного капіталу, частка чистих активів у власних джерелах капіталу.
Показники використання поточного капіталу мають структуру, показану в табл. 2.10.
До показників ефективності використання капіталу відносяться: прибуток, результат у виді поточного капіталу, прибутковість, рентабельність, капіталоємкість, використання амортизаційних відрахувань, зміна показників фінансового стану. Загальні підходи до аналізу ефективності використання капіталу можуть бути зображені у виді схеми на рис.2.2     продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 2.7
Показники структури основного капіталу.
Показники
Методика визначення показників
Коефіцієнт надходження основного капіталу
Кр = Збільшення за період * 100 / ∑капіталу на поч… періоду.
Коефіцієнт вибуття основного капіталу
Кв = Зменшення за період * 100 / ∑капіталу на поч… періоду
Співвідношення непродуктивної і продуктивної частин капіталу
Кн./п = Непродуктивний капітал / Продуктивний капітал
Частка продуктивного капіталу в його загальній сумі
Кпр = Продуктивний капітал / ∑ капіталу на поч… періоду
Частка непродуктивного капіталу в його загальній сумі
Кнепр.= Непродуктивний капітал / ∑ капіталу на поч.періоду
Таблиця 2.8
Показники використання основного капіталу.
Показники
Методика визначення показників
Капіталовіддача основного капіталу
Кв= Об’єм вир-ва / Серед.в-на. основ. капіталу
Капіталовіддача основного продуктивного капіталу
Копр.=Об’єм вир-ва / Серед. в-на. осн. прод. капіталу
Капіталовіддача основного виробничого капіталу
Ковр. = Об’єм вир-ва / Сер.в-на осн. вир. капіталу.
Капіталовіддача основного невиробничого капіталу
Конв.= Об’єм вир-ва / Сер. в-на осн. невир. капіталу
Коефіцієнт амортизації
Ка = Сума амортизації / Початкова вартість капіталу
Коефіцієнт придатності
Кп = Залишкова вартість осн. капіталу / Поч. вартість осн. капіталу
Таблиця 2.9
Показники використання оборотного капіталу.
Показники
Методика визначення показників
Коефіцієнт оборотності оборотного капіталу
Коб = Виручка від реаліз. продукції / Сер. в-на обор. капіталу
Оборотність оборотного капіталу в днях
Ро = Сер. в-на. оборот. капіталу / Виручка від реалізації продукції
Коефіцієнт завантаження оборотного капіталу
Кзав = Сер. в-на обор. капіталу / Вир. від реалізації продукції
Таблиця 2.10
Показники використання поточного капіталу.
Показники
Методика визначення показників
Величина поточного капіталу
Поточний капітал =Чисті активи
Коефіцієнт адекватності капіталу
Кад = Величина поточного капіталу / Загальна величина капіталу підприємства
Рентабельність чистих активів
Рча = Чистий прибуток / Чисті активи
Співвідношення статутного капіталу і поточного капіталу
К1 = Величина статутного капіталу / Величина поточного капіталу
Співвідношення суми статутного і резервного капіталу, і поточного капіталу
К2 = Сума статутного капіталу та резервний капітал / Величина поточного капіталу
Частка чистих активів у власних джерелах капіталу
К3 = Чисті активи / Власні джерела капіталу
Крім показника балансового прибутку для проведення аналізу ефективності використання капіталу необхідно використовувати й інші показники прибутку, наведені в табл. 2.11
Величина капіталу підприємства має безпосередній вплив на показники фінансового стану підприємства, у розрахунку яких бере участь капітал, у цьому зв'язку розраховується ряд коефіцієнтів, наведених у табл. 2.12
Таблиця 2.11
Показники прибутку.
Показники
Методика визначення показників
Динаміка прибутку по її видах
Д = Прибуток на кін. розр. пер / Прибуток на поч. розрах. періоду, у тому числі:
— від основної діяльності;
— від інвестиційної діяльності;
від інших операцій.
Коефіцієнт загальної рентабельності капіталу
Рз = (Прибуток / Капітал) * 100
 
Капіталовіддача
Кв = Виручка від реалізації продукції / Загальна величина капіталу
Динаміка капіталовіддачи
Дк = Кв на кін.пер. / Кв. на поч… періоду/
Коефіцієнт реінвестування капіталу
К реівнв. = Капітальні витрати / Додана вартість
Капіталоємність продукції
Кп = Сума амортизації / Виручка від реалізації    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
— 7763
— 8.6
93862.5
Як бачимо в досліджуваного підприємства залучені джерела капіталу більш ніж власні, що є не дуже характерним для підприємства виробничої сфери.
Визначення вартості джерел капіталу є непростою задачею, про що свідчить безліч часом суперечливих думок, що є в науковій літературі по даному питанню. Для забезпечення об'єктивної оцінки вартості окремих джерел капіталу їх необхідно вимірювати в абсолютних показниках, одержуваних з даних бухгалтерського обліку, а не "… у виді безрозмірних чи відносин відсотків", як це часто рекомендується окремими авторами [11], оскільки при грубих приблизних розрахунках так називаної «середньозваженої ціни пасивів» вони знеособлюються, при цьому спотворюється реальна вартість окремих джерел, більш того, вихолощується сутність окремих джерел утворення капіталу. Застосування таких відносних показників припустимо лише у фінансовому плануванні для визначення приблизної величини майбутньої вартості джерел капіталу, де можуть використовуватися розрахунки його середньозваженої вартості. При визначенні середньозваженої вартості джерел капіталу можна використовувати схему, вид якої наведений у табл. 2.14
Таблиця 2.14
Визначення середньозваженої вартості джерел капіталу ВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2002 рік.
Джерела капіталу
Вартість джерела капіталу (%)
Питома вага в загальній структурі джерел капіталу
Середньозважена вартість (%)
1) Власний капітал
0.0
0.46
0.0
2) Залучений капітал
32
0.54
17.28
РАЗОМ


1.0
17.28
Для визначення поточної вартості джерел капіталу підприємства даний підхід незастосуємо в силу його недостатньої точності.
При визначенні загальної вартості джерел капіталу підприємства необхідно поетапно визначати вартість окремих складових кожного джерела капіталу.
Таблиця 2.15
Визначення вартості джерел капіталуВАТ "Івано-Франківськцемент".
Види джерел капіталу
Метод визначення вартості джерела капіталу
Нормативна база
1. Статутний капітал
Виплачені за період дивіденди
Рішення зборів акціонерів
2. Додатковий капітал
Величина відрахувань
Статут
3. Резервний капітал
Величина відрахувань
Статут, рішення зборів акціонерів
4. Фонди нагромадження
Величина відрахувань
Рішення зборів акціонерів
5. Цільове фінансування
Нараховані %
За умовами договорів
6.Нерозподілений прибуток
Податок на прибуток і ін.
Рішення зборів акціонерів
7. Кредити
Нараховані %
За умовами договорів
8. Позики
Нараховані %
За умовами договорів
9. Кредиторська заборгованість, у т.ч.
 
 
— постачальники і підрядчики, векселі до сплати; перед дочірніми організаціями;
Величина заборгованості
За умовами договорів
— по оплаті праці;
Величина заборгованості
Договірні відносини зі співробітниками
— бюджет і позабюджетні фонди;
Величина заборгованості
Законодавство України
— інші пасиви.
Зроблені чи витрати майбутні доходи
Облікова політика
Для цього може використовуватися інформація, наведена у фінансовому й в управлінському обліку, зокрема, оборотно-сальдовий баланс за період, що дозволяє одержати вичерпну інформацію про використання окремих джерел капіталу підприємства для фінансування конкретних форм його прояву.
Вартість власних джерел капіталу формується відповідно до законодавства України і установчих документів. Вартість позикових джерел визначається умовами договорів, а інших залучених джерел — законодавством України (розрахунки з бюджетом і позабюджетними фондами) чи обліковою політикою підприємства (інші пасиви). Порядок постатейного визначення вартості різних джерел капіталу можна зробити за допомогою таблиці (див. табл. 2.15).
При вивченні джерел вартості капіталу важливо враховувати розподіл їх на власні і залучені для того, щоб визначити вплив їхньої структури на фінансову стійкість підприємства. Для цього визначається так називаний "ефект фінансового важеля", чи "левериджа".
Тим часом, нерідко фінансовий леверидж розглядається дуже спрощено, у виді відносин (див. [27, с.58]): />
де L— рівень левериджа;
B— облігації;    продолжение
--PAGE_BREAK--
Ap— акції привілейовані;
As— акції звичайні.
Для розкриття сутності ефекту фінансового левериджа його необхідно розглядати як відношення власного капіталу до залучених засобів.
Після проведення аналізу кількісних і структурних показників джерел формування капіталу необхідно здійснювати факторний аналіз показників, обумовлених моделлю вартості джерел капіталу. Для проведення факторного аналізу залежності структури джерел і їхньої вартості використовується аналітична табл. 2.15, що відбиває постатейну структуру джерел формування капіталу і їхньої вартості.
Вивчення питань формування капіталу відбиває історичний аспект процесу створення капіталу підприємства і є першим етапом аналізу капіталу, складає основу для дослідження питань його подальшого функціонування.
Аналіз функціонуючого капіталу. Аналіз функціонуючого капіталу має велике значення у вивченні життєвого циклу капіталу підприємства, процесів його створення і відтворення. Він дозволяє виявити основні тенденції в зміні майнового і фінансового стану підприємства, визначити тенденції його розвитку. Особливе місце в проведенні аналізу функціонуючого капіталу повинно приділятися вивченню основного й оборотного капіталу підприємства як форми його існування. При проведенні аналізу основного й оборотного капіталу використовується великий обсяг інформації, у якій основну роль грають дані бухгалтерського обліку і звітності. Для згладжування коливань показників за період доцільно використовувати усереднені їхні величини (середні хронологічні).
При проведенні аналізу активів як форми існування капіталу підприємства зважується безліч задач, основними з яких є: вивчення структури і вартості активів, визначення основних складових і їхнє угруповання по загальних ознаках, вивчення співвідношень між складовими частинами функціонуючого капіталу й ін.
Аналіз функціонуючого капіталу варто починати з вивчення складу і динаміки майнового капіталу підприємства, для цього проводиться вертикальний і горизонтальний аналіз даних бухгалтерського балансу, у процесі якого визначається склад, структура і динаміка функціонуючого капіталу підприємства, для цього можна використовувати табл. 2.15
Рух основного капіталу виявляється в надходженні окремих його складових і їхньому вибутті протягом звітного періоду. Для цього визначається величина основного капіталу на початок і кінець звітного періоду, зміна його величини і причини цієї зміни. Далі вивчається динаміка зміни величини основного капіталу по окремим складовим. При цьому порівнюються фактичні дані за звітний період з даними за попередній період і з планованими показниками, вивчаються причини відхилень.
Вибуття основного капіталу підприємства може відбуватися через знос (як фізичного, так і морального) і неможливості подальшого використання чи продажу, зв'язаної зі згортанням діяльності, переорієнтацією бізнесу.
При аналізі структури основного капіталу визначається питома вага окремих його видів у загальній сумі і зміна питомої ваги цих статей за період. Особливу увагу необхідно приділяти зміні частки активної, продуктивної частини основного капіталу, що, як правило, має тенденцію до підвищення вартості при нарощуванні показників автоматизації і механізації виробництва.
Таблиця 2.15
Факторний аналіз залежності структури джерел і їхньої вартості ВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2002 рік.
Джерела капіталу
Сума, тис.
грн.
Частка в загальному обсязі, %
Процентна ставка за користування джерелом
Вартість джерела (за даними бухгалтерського обліку), тис. грн.
Структура вартості (частка в загальній вартості), %
1.Власний капітал і резерви
41597
46.2
1.1. Статутний капітал
35
0.04
1.2. Додатковий капітал
38607
42.91
1.3. Резервний капітал, фонди, цільового фінансування і надходження
2955
3.6
1.4.Нерозподілений прибуток
2. Довгострокові пасиви
350
0.4
28
98
1.1
3. Короткострокові пасиви
48034
53.4
18.5
8879
98.9
3.1. Позикові засоби
24663
27.4
36
8879
98.9
3.2. Кредиторська заборгованість
23371
26.0
3.3. Доходи майбутніх періодів     продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
+ 14.2
Разом
96257
100.0
2,286
1,735
96808
100.0
+ 551
+ 0.6
У т.ч. виробничий
88131
91.6
2,286
1,717
88700
91.6
+ 569
+ 0.6
Невиробничий
8126
8.4
18
8108
8.4
— 18
— 0.2
Найбільшу питому вагу в загальній вартості основного капіталу досліджуваного підприємства належить машинам і устаткуванню, що характерно для виробничого підприємства.
Аналіз функціонуючого капіталу підприємства починають з вивчення основного капіталу, а далі переходять до аналізу оборотного капіталу. Процедура аналізу основного капіталу повинна здійснюватися у визначеній послідовності, що містить у собі:
вивчення складу, структури і динаміки основного капіталу;
оцінку ступеня й ефективності використання основного капіталу;
факторний аналіз динаміки і структури основного капіталу.
У процесі аналізу основного капіталу насамперед визначають його структуру. При цьому потрібно мати на увазі, що елементи основного капіталу беруть неоднакову участь в окремих стадіях процесу відтворення капіталу. У залежності від виду і частки участі в процесі обороту і кругообігу капіталу їх необхідно розділяти на наступні види: основний продуктивний капітал і непродуктивний; виробничий (використовуваний у сфері виробництва) і невиробничий (використовуваний у сфері обігу). У сучасній обліково-аналітичній практиці при проведенні класифікації капіталу й активів як форми його існування часто вживається поняття «необоротні активи», що не відбиває дійсного стану даної частини капіталу, тому що усі види активів, весь капітал підприємства знаходиться в постійному обороті, якщо, зрозуміло, підприємство функціонує.
Аналіз структури основного капіталу необхідно робити як по основних групах, так і в розрізі окремих елементів. При вивченні структури основного капіталу визначається питома вага кожного елемента основного капіталу в загальній його сумі, зміна питомої ваги протягом аналізованого періоду, темпи зміни вартості окремих елементів основного капіталу за досліджуваний період, співвідношення темпів зміни окремих елементів. Розгляд структури основного капіталу не тільки в статистиці, але й у динаміці за ряд років дозволяє зробити порівняння темпів росту окремих видів основного капіталу і визначити зміни в їхньому співвідношенні.
У ході вивчення основного капіталу підприємства в першу чергу необхідно розділити його на основний продуктивний капітал і непродуктивний капітал. При цьому необхідно виходити з того, що збільшення питомої ваги продуктивного капіталу є позитивним моментом при більш високих темпах його росту в порівнянні з обсягом непродуктивного капіталу. Вивчаючи склад основного капіталу, варто визначити співвідношення продуктивного і непродуктивного капіталу і їхня питома вага в загальній сумі капіталу.
Таблиця 2.17
Співвідношення продуктивного і непродуктивного капіталу ВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2002 рік.
Вид основного капіталу
Сума, тис. грн.
Питома вага, %
Відхилення
на початок періоду
на кінець періоду
на початок періоду
на кінець періоду
у тис. грн.
у %
1. Продуктивний
33979
33369
99.6
99.6
-610
-1.7
2. Непродуктивний
115
121
0.4
0.4
6
5
3. У сфері виробництва
33983
33380
99.7
99.7
-603
-1.7
4. У сфері обігу
111
110
0.3
0.3
-1
-0.9
Продуктивний капітал на досліджуваному підприємстві займає майже сто відсотків, цей капітал також майже на сто відсотків знаходиться у сфері виробництва.
У процесі даного аналізу необхідно вивчити економічну і технологічну структуру основного капіталу, що характеризується питомою вагою окремих груп активів у загальній їхній сумі.
Поглиблення аналізу технологічної структури капіталу повинне здійснюватися шляхом вивчення вікової структури окремих груп активів і ступеня їхньої досконалості і прогресивності застосовуваної технології.
Особливу увагу при проведенні аналізу варто приділяти ефективності й інтенсивності використання основного капіталу підприємства, оскільки інтенсивність використання основного капіталу в значній мірі визначає й ефективність роботи підприємства в цілому. Ступінь впливу інтенсивності використання основного капіталу на показники діяльності підприємства дуже велика, це можна бачити зі схеми, приведеної на рис.2.3 (див. Додатки)     продолжение
--PAGE_BREAK--
Для оцінки ефективності використання основного капіталу зважується безліч різних аналітичних задач. Нижче розглянемо найважливіші з них. Одним з показників використання основного капіталу підприємства є капіталовіддача, що визначається відношенням обсягу випущеної продукції до середньої за період вартості основного капіталу.
Наступним етапом при проведенні аналізу функціонуючого капіталу є дослідження оборотного капіталу підприємства. Аналізу оборотного капіталу підприємства необхідно приділяти особливу увагу. При проведенні аналізу оборотного капіталу підприємства повинні вивчатися наступні питання: склад, структура і динаміка оборотного капіталу; оборотність оборотного капіталу; динаміка оборотності оборотного капіталу; установлення впливу окремих факторів на зміну оборотності оборотного капіталу.
Коефіцієнт придатності — відбиває частку залишкової вартості основного капіталу стосовно його первісної вартості.
Перш ніж здійснювати вивчення складу і структури оборотного капіталу підприємства, потрібно зробити класифікацію оборотного капіталу по визначених ознаках: стосовно процесу функціонування капіталу (виробничий і невиробничий); по призначенню в процесі функціонування капіталу(виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, кошти й еквіваленти, засоби в розрахунках); по окремих видах оборотного капіталу.
Ефективність використання оборотного капіталу визначається шляхом обчислення ряду показників, зокрема: оборотність оборотного капіталу, повнота його використання, ефект від прискорення оборотності.
Підвищення ефективності використання оборотного капіталу складається, у першу чергу, у прискоренні його оборотності, і виявляється в збільшенні капіталовіддачи при збереженні обсягу оборотного капіталу, що створює реальну можливість для розширення бізнесу.
Оборотність оборотного капіталу визначається тривалістю проходження їм окремих стадій процесу виробництва. Ця тривалість може вимірятися як у днях обороту, так і в кількості оборотів за період.
Таблиця 2.18
Загальні показники капіталовіддачиВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2002 рік.
Показники
Попередній рік
Аналізований рік
Темпи росту, %
За планом
Фактично
Щодо плану
Щодо попереднього року
1. Обсяг виробленої продукції, тис. грн.
63088
88700
87300
— 1.6
+ 38
2. Основний капітал всього, тис. грн..
34094
34250
33484
— 0.2
— 1.8
у тому числі його продуктивна частина
33979
34135
33369
— 0.2
— 1.8
3. Капіталовіддача:










— загальна
1.9
2.6
2.6
0.0
+ 37
— продуктивної частини капіталу
1.9
2.6
2.6
0.0
+ 37
Капіталовіддача на підприємстві, в порівнянні з попереднім роком збільшилась на 37% і це відбулося за рахунок продуктивної частини капіталу.
Таблиця 2.19
Аналіз стану основного капіталуВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2002 рік.
Найменування показників
Залишок на початок року
Надійшло (уведене)
Вибуло
Залишок на кінець року
Відхилення (залишок на початок року мінус залишок на кінець року)
в абсолютній сумі
в %
Первісна вартість основного капіталу, тис. грн.
96257
2286
1735
96808
+ 551
+ 0.006
Залишкова вартість основний капітал, тис. грн.
33979
2286
1735
33369
— 610
— 1.8
Коефіцієнт придатності
0.35
-
-
0.34
— 0.01
-    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Показники
На початок року
На кінець року
Зміна показника
Частка фактора, %
1.
Обсяг виробленої продукції
63088
87300
+24,212
32.8
2.
Вартість джерел капіталу
97744
89981
-7,763
10.5
3.
Собівартість продукції
49646
72966
+23,320
31.7
4.
Вартість активної частини капіталу
67769
86231
+18,462
25.0
5.
Капіталовіддача
0.93
1.01
+0.08
100.0
Як бачимо на зміну результативного показника капіталовіддачи ВАТ „Івано-Франківськцемент” у 2002 році максимальний вплив завдав обсяг виробленої продукції На другому місті по впливу знаходиться собівартість виробленої продукції.
Таблиця 2.22
Аналіз впливу величини капіталу на показники фінансової стійкостіВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2002 рік.
Найменування коефіцієнтів
Порядок розрахунку коефіцієнтів
Фактичне значення коефіцієнтів
Установлений критерій
на початок року
на кінець року
Мультиплікатор капіталу
Зобов'язання /
Власні джерела капіталу
1.17
1.16


Коефіцієнт автономії
Власні джерела капіталу /
Загальна сума капіталу
0.18
0.46
› 0.5
Коефіцієнт покриття інвестицій
Власні джерела капіталу + довгострокові зобов'язання /
Загальна сума джерел капіталу
0.66
0.47


Коефіцієнт забезпеченості поточних активів власними джерелами капіталу
Власний оборотний капітал /
Поточні активи
0.27
0.21
› 0.1
Коефіцієнт маневреності власного капіталу
Власний оборотний капітал /
Власні джерела капіталу
0.12
0.19


Коефіцієнт нагромадження амортизації
Амортизація основного капіталу і нематеріальних активів /
Первісна вартість основного капіталу і нематеріальних активів
0.037
0.042
‹ 0.25
Коефіцієнт реальної вартості активів
Реальні активи /
Загальна сума джерел капіталу
0.69
0.95
› 0.5
Як бачимо з наведеної таблиці підприємство є фінансово стійким, практично всі коефіцієнти знаходяться в допустимих межах. Як свідчить проведений раніше фінансово-економічний аналіз у підприємства спостерігається позитивна тенденція до покращення фінансових показників.
3. Шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом підприємства.
3.1 Методологія аналізу структури капіталу та управління капіталом підприємства.
Як зазначалося, капітал підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності по джерелах формування розділяється на власний і позиковий.
Під величинами власного і позикового капіталу найчастіше розуміють значення сальдо відповідних рахунків правої частини балансу. Такий «бухгалтерський» підхід до структури капіталу є традиційним серед більшості вітчизняних економістів. Дані з пасиву балансу використовуються в методиках теорії фінансового аналізу для визначення показників платоспроможності підприємства. Цей напрямок дослідження капіталу фірми досить глибоко теоретично пророблено у вітчизняній економічній науці і знайшов широке практичне використання в методах економічного аналізу.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Однак поряд зі згаданим вище підходом існує інший напрямок аналізу капіталу, що є складною і найважливішою частиною сучасної теорії фінансів. Даний напрямок пов'язаний з теоретичним дослідженням структури капіталу фірми і пошуком оптимального співвідношення власного і позикового капіталу.
Практично рішення будь-якої задачі керування капіталом фірми пов'язано з методологією аналізу структури капіталу.[42] Головними поняттями сучасної теорії фінансів є ціна і вартість капіталу. Необхідно відзначити, що наведені нижче визначення і теоретичні положення можуть застосуватися до підприємств, організованим у формі відкритих акціонерних товариств.
Ціною власного капіталу фірми називають добуток ринкової ціни акції на кількість акцій, що знаходяться в обігу:
E = S * Ns, (3.1)
де:
E — ціна власного капіталу фірми;
S — ринкова ціна однієї акції фірми;
Ns — кількість акцій фірми в обігу.
D = B * Nb, (3.2)
де:
D — ціна боргу фірми;
B — ціна 1-ої облігації, емітованої фірмою;
Nb — кількість облігацій у обігу.
Якщо визначення ціни боргу застосовувати до сучасної української дійсності, то виникають труднощі, пов'язані з тим, що практика запозичення капіталу шляхом продажу облігацій на фінансовому ринку поки дуже слабко поширена в українській економіці. Основну частину боргових зобов'язань відкритих акціонерних товариств складають банківські кредити. Тому ціною боргу можна вважати балансову вартість зобов'язань перед банком по отриманих позиках.
Загальною ціною фірми називають суму цін власного і позикового капіталу:
T = E + D, (3.3)
де:
T — загальна ринкова ціна фірми.
Коефіцієнтом структури капіталу називається відношення:
x = D / T (3.4)
де: x — коефіцієнт структури капіталу.
Крім ціни характеристикою кожного виду капіталу є вартість. Вартістю боргу називається процентна ставка, по якій нараховуються відсотки, що підлягають сплаті банку за користування кредитом. У випадку облігацій вартість боргу являє собою ставку прибутковості облігації (відмінну від купонної ставки). У загальному випадку ставка прибутковості облігації знаходиться шляхом рішення відповідного трансцендентного рівняння [42]. Припустимо, що борг корпорації складається з безстрокових облігацій і банківських позичок, тоді вартість боргу дорівнює:
kd = l / D, (3.5)
де:
kd — вартість боргу фірми;
І — величина щорічних відсотків по обслуговуванню боргу.
Вартість власного капіталу являє собою аналог процентної ставки, по якій нараховується доход чи дивіденди власникам акцій фірми. Вартість власного капіталу фірми, по визначенню, дорівнює:
ke = DІ / E, (3.6)
де:
ke — вартість власного капіталу фірми;
DІ- величина виплачених акціонерам дивідендів.
Вартість власного капіталу можна також визначити як величину очікуваного доходу (дивідендів) на 1грн. ринкової ціни акції. Щоб визначити середній доход на 1грн. ринкової ціни капіталу, що включає ціну акціонерного і позикового капіталів, необхідно знайти середньозважену із вартостей кожного виду капіталу, тобто:
ka = kd * D/T + ke * E/T. (3.7)
Показник ka називають середньою вартістю капіталу фірми. Поняття середньої вартості капіталу є одним з найголовніших у сучасній теорії фінансів.
Якщо передбачається, що весь прибуток корпорації після сплати податку на прибуток буде виплачений акціонерам у формі дивідендів на акції, то:
DІ = (1 — r) * P (3.8)
де:
P — величина прибутку корпорації;
r — ставка податку на прибуток.
Сумарний доход власників капіталу фірми буде складатися з дивідендів по акціях і відсотків, виплачених власникам боргових зобов'язань:
X = DІ + l = (1 — r) * P + l (3.9)
де: X — сумарний доход власників капіталу фірми.
Крім відсотків і дивідендів джерелом доходу власників капіталу фірми є зміни цін акцій чи боргу фірми, тобто DE і DD.
Якщо і — величини негативні, то в цьому випадку вони являють собою збиток власників капіталу.
Головною метою керування капітало фірми в капіталістичній економіці є максимізація добробуту (доходу) власників капіталу. Існують два джерела збільшення добробуту власників капіталу фірми:
1) максимізація щорічного доходу Х;
2) максимізація ціни капіталу фірми E і D.
На перший погляд вимога максимізації доходу еквівалентна умові максимізації величини X. Однак проблема полягає в тім, що X є величиною випадкової.
Капітал фірми розглядається як джерело випадкових різночасних величин:
X(1), X(2),… X(t),…,
де X(t) — сумарний доход власників капіталу в році t.
Випадкова величина X описується відповідним законом розподілу F(X) і має характеристики: математичне чекання X і дисперсію Dx. Якщо символом X позначити математичне чекання сукупного доходу після сплати податку, то з огляду на співвідношення (3.3), (3.4), (3.5), (3.6), (3.9) рівняння (3.7) можна представити в наступному виді:
Чи
(3.10)
Як видно з формули (3.10), максимізація ринкової ціни капіталу еквівалентна мінімізації показника ka — середньої вартості капіталу.
Таким чином, мінімізація середньої вартості капіталу прямо випливає з критерію ефективного керування фірмою.
Мінімальна середня вартість капіталу називається оптимальної, а структура капіталу, що відповідає оптимальній середній вартості капіталу, — оптимальною структурою капіталу фірми.
Задача визначення оптимальної структури капіталу фірми полягає в перебуванні такого коефіцієнта структури капіталу x, при якому показник ka приймає мінімальне значення.
Перші роботи, присвячені проблемам визначення оптимальної структури капіталу, з'явилися в 50-і роки. Лідерами в цій області дослідження стали американські економісти. Самими яскравими по своїй оригінальності і теоретичній аргументації з'явилися статті американських учених Модільяні і Міллера — лауреатів Нобелівської премії по економіці 1986 р.
Новаторські статті Модільяні і Міллера викликали оживлену реакцію серед економістів-теоретиків і стали причиною появи багатьох робіт, у яких використовувалися положення і логіка міркувань цих учених [26,29,42]. Незважаючи на критику і зауваження, загальновизнані слабості окремих висновків теорії Модільяні і Міллера, їхні роботи 50-х років залишилися найбільш цікавими і науково аргументованими в області дослідження структури капіталу і управління ним.
В даний час сформувалися два напрямки в теорії структури капіталу: традиційний і так називаний підхід ММ (Модільяні — Міллера).
Традиційна концепція структури капіталу відрізняється ясністю і простотою теоретичних припущень, а також раціональною несуперечністю кінцевих висновків. Недоліком традиційного підходу є слабка теоретична база, що робить дану теорію слабко аргументованої в порівнянні з альтернативною коцепцією Модільяні і Міллера.
Традиційна теорія аналізу структури капіталу і теорія ММ, незважаючи на відмінність початкових положень і кінцевих висновків, засновані на сучасній теорії ціноутворення капіталу CAPM (capіtal asset prіcіng model).
Відповідно до теорії CAPM вартість (ставка прибутковості) будь-якого капіталу можна представити в наступному виді:
R = Rf + Rp, (3.11)
де:     продолжение
--PAGE_BREAK--
R — вартість (ставка прибутковості) капіталу;
Rf — вартість безризикових активів;
Rp — премія за ризик.
Як вартість безризикових активів звичайно береться ставка прибутковості по державних короткострокових боргових зобов'язаннях. Премія за ризик пов'язана з властивій ринковій економіці невизначеністю у величині результату фінансово-господарської діяльності, тобто невизначеності значення одержуваного доходу. Ризик інвестицій у виробничу фірму розділяється на ризик операційнийі фінансовий. Операційний ризик пов'язаний з невизначеністю обсягу продажів продукції фірми. У свою чергу фінансовий ризик виникає внаслідок наявності позикових засобів у пасивах фірми і пов'язаний з коливаннями одержуваного доходу до сплати відсотків і податку [29]. Очевидно, що з ростом боргу в зобов'язаннях фірми росте ризик неплатоспроможності і, як наслідок, буде зростати вартість боргу й акціонерного капіталу. Це буде відбиватися в рості значення премії за ризик, тобто величини. Крім поділу складових ризику з причин виникнення існує також поділ на ризик систематичний і ризик несистематичний, тобто:
Rp = Rs + Rn, (3.12)
де:
Rs — премія за систематичний ризик;
Rn — премія за несистематичний ризик.
Відповідно до визначення, систематичний ризик не усувається диверсифікованістю портфеля активів, тому називається ризиком недиверсифікуємим. Диверсифікованість портфеля активів припускає, що капітал утвориться з декількох складових. У випадку виробничої фірми активи будуть представлені капітальним майном для виробництва різних видів товарів. Кожному активу чи виду виробництва, крім систематичного, присущий ризик. Чим вище ступінь диверсифікованості чи набір вироблених товарів і послуг, тим менше буде вплив несистематичного ризику. При досить великому ступені диверсифікованості несистематичний ризик можна не враховувати. Несистематичний ризик також називають ризиком диверсифікованим, тобто ризиком, що усувається шляхом диверсифікованості.
Недиверсифікуємий (систематичний) ризик виникає внаслідок залежності ставки прибутковості капіталу фірми від руху всього ринку в цілому. Чисельно це виражається в позитивній кореляції ставки прибутковості акції й усередненої ставки прибутковості всіх акцій на ринку. Ставка прибутковості, обумовлена шляхом усереднення ставки прибутковості акцій по всім акціях, що обертаются на фондовому ринку, називається ставкою прибутковості «середньої акції» чи ставкою прибутковості ринкового портфеля. Існування систематичного ризику означає, що при зміні ставки прибутковості ринкового портфеля відбувається взаємна й односпрямована зміна ставки прибутковості акції.
Відповідно до теорії CAPM, премія за систематичний ризик визначається по формулі:
Rcі = bі * (Rm — Rf), (3.13)
де:
Rcі — премія за систематичний ризик фірми і;
Rm — cтавка прибутковості «середньої акції»;
bі — коефіцієнт, що є ризиковою характеристикою акції фірми і.
Значення коефіцієнта bі, рівне 1, означає, що і з формул (3.11), (3.12) випливає:
Rі = Rf + Rm — Rf + Rnі = Rm + Rnі,
де:
Rі- cтавка прибутковості (вартість) акціонерного капіталу фірми і;
Rnі- премія за несистематичний ризик фірми і.
Якщо номенклатура фірми досить диверсифікована, то можна зневажити несистематичним ризиком, тоді Rnі = 0 і Rі = Rm. Необхідно відзначити, що в цьому випадку bі буде являти собою середньозважену коефіцієнтів b усього портфеля активів фірми і [3]. Нехай загальні активи фірми й утворяться з активів чи проектів числом m і bіj коефіцієнт b проекту j. У цьому випадку bі буде обчислюватися по формулі:
де: kі — коефіцієнт вагомості j-ого проекту.
Як коефіцієнт вагомості j-ого проекту можна покласти відношення:
,
де:
— величина активів проекту j;
— загальні активи фірми і.
Значення коефіцієнта b обчислюється на підставі статистичних даних про ставки прибутковості акцій фірми і про середню ставку прибутковості ринку. Недоліком такого методу визначення b є, по-перше, точність (оскільки погрішність оцінки неминуча) і, по-друге, стійкість результату в часі (b може сильно змінюватися в часі, тому використання раніше обчисленого значення стає практично марним). Спроби знайти аналітичне вираження для коефіцієнта b поки не принесли серйозних результатів [42].
Як було показано вище, при b=1 і достатньої диверсифікованості справедливе співвідношення Rі = Rm. Також можна показати, що при b1 cправедливо Rі>Rm. Таким чином, коефіцієнт b є мірою систематичного ризику порівняно із середнім ризиком на ринку.
Рис. 3.1. Взаємозв'язок коефіцієнта структури капіталу і вартості капіталу
При b1 систематичний ризик фірми більше ризику «середньої акції».
Коефіцієнт структури капіталує показником ступеня фінансового ризику. Зі збільшенням значення x вартість позикового і власного капіталу росте. Дослідники, що розділяють традиційні погляди стверджують, що вартість (ставка прибутковості) власного капіталу фірми різко росте, починаючи з деякого значення xm (див. рис3.1). Основне припущення традиційного підходу полягає в тому, що існує таке значення коефіцієнта структури капіталу x, при якому середня вартість капіталу досягає яскраво вираженого мінімуму ( на рис.3.1 ).
Відсотки по боргу відносяться на собівартість продукції і тим самим зменшують базу податку на прибуток. Наприклад, відсотки по боргу величиною І зменшують значення податку на прибуток на значення r*І. Таке зменшення податку на прибуток, унаслідок наявності боргу в капіталі фірми, називають ефектом «податкового захисту». Щоб аналітично відбити ефект «податкового захисту» з відсотків І віднімають величину зменшення податку на прибуток r*І, тобто І-r*І. Тоді вартість боргу з урахуванням ефекту «податкового захисту» буде дорівнювати:
де: krd — вартість боргу з урахуванням ефекту «податкового захисту».
Вартість власного (акціонерного) капіталу, відповідно до традиційної теорії, визначається як відношення величини виплачених дивідендів до поточної ринкової ціні акціонерного капіталу, тобто по формулі (3.6).
Формула (3.6) застосовується за умови напрямку на виплату дивідендів усього прибутку. Якщо ж фірма утворить із прибутку фонди нагромадження, тобто не весь прибуток розподіляється на дивіденди акціонерам, то, обчислена по формулі (3.6), являє собою дуже грубу оцінку вартості акціонерного капіталу фірми.
Середня вартість капіталу визначається по формулі:
(3.14)
З врахуванням формули (3.4) з (3.14) одержуємо:
(3.15)
3.2 Управління капіталом підприємства з використанням методології аналізу структури капіталу.
Розглянемо деякі приклади застосування теорії традиційного підходу до аналізу структури капіталу та управління ним, використовуючи вищенаведені формули.
Приклад №1.Припустимо, ВАТ „Івано-Франківськцемент” має розмір ринкової капіталізації Е= 700000 грн., при цьому число акцій підприємства в обігу Ns = 100000 шт. Величина боргових зобов'язань підприємства складає D=800000 грн. при середній вартості боргу kd=25%. Весь річний прибуток після сплати податків — 300000 грн. був виплачений акціонерам, тобто DІ=300000 грн. Ставка податку на прибуток r=30%.
Ціна однієї акції підприємства складає S1=E/Ns=700000/100000=7 грн.
Дивіденди на одну акцію Div1=DIV/Ns = 300000/100000 = 3 грн.
З огляду на, що DІ = (1 — r) * P1, прибуток визначимо по формулі (3.8):
P1 = DIV / 1-r = 300000 / 1 – 0.30 = 428571 грн.
Загальна ринкова ціна підприємства складає по формулі (3.3):
Т1=E1 + D1 = 700000+800000=1500000 грн.
Вартість власного капіталу визначимо по формулі (3.6):
ka1 = DIV / E1 = 300000 / 700000 = 0.43 чи 0,43%
Відповідно до співвідношення (3.5) знайдемо відсотки по боргу:
I1 = ka1 * D1 = 0.25 * 800000 = 200 000 грн.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Коефіцієнт структури капіталу підприємства визначимо по формулі (3.4):
X1 = D1 / D1 + E1 = 800 000 / 700 000 + 800 000 = 0.53
Використовуючи формулу (3.15), знайдемо середню вартість капіталу підприємства:
ka1 = 0.43 * (1-0.53)+(1-0.35)*0.53*0.25 = 0.29
чи 29%.
Результати розрахунку прикладу №1 проілюстровані на рис.3.2 (крапка x1). Розглянемо як зміняться показники підприємства при зміні структури капіталу.
Припустимо, що правління підприємства прийняло рішення зробити емісію акцій у кількості DN=30000 шт., при цьому переслідуючи наступні цілі:
1) розширити коло акціонерів фірми;
2) скоротити частку боргу в капіталі фірми;
3) зменшити середню ставку відсотка по позикових засобах шляхом погашення більш «дорогих» кредитів за рахунок виручених від емісії акцій засобів.
Визначимо можливі результати від додаткової емісії акцій.
Доход фірми до сплати податку і відсотків дорівнює сумі прибутку і відсотків по боргу:
EBІ=P+І,
де: EBІ — очікуваний доход фірми до сплати податку і відсотків.
Припустимо, що EBІ підприємства в наступні періоди не зміниться.
Якщо — EBІ1 очікуваний доход фірми до сплати податку і відсотків у початковий момент (до додаткової емісії акцій) і EBІ2 — очікуваний доход фірми до сплати податку і відсотків у наступний момент (після додаткової емісії акцій), то EBІ1 = EBІ2. Звідси випливає: P1 + І1 = P2 + І2.
Використовуючи дані приклада №1, знайдемо:
EBІ1= P1 + І1= 428571 + 200000 = 628571 (грн.).
Обсяг виручених засобів після продажу додаткової емісії акції:
Q = DN*S1 = 30000*7 = 210000 (грн.),
де S1: = 7 грн. — ринкова ціна акції.
Величина боргу після емісії акцій:
D2= D1— Q = 800000 — 210000 = 590000 (грн.).
Після погашення боргових зобов'язань з найвищими процентними ставками вартість боргу зменшилася до = Кd2 0,23.
Тоді відсотки по боргу складуть:
І2= Kd2* D2= 0,23*590000 = 135700 (грн.).
Використовуючи рівняння EBІ2 = P2 + І2, знайдемо прибуток
P2 = EBІ2— І2= 628571 — 135700 = 492871 (грн.).
Оскільки весь прибуток після сплати податку направляється на виплату дивідендів, то: DІ2= (1 -r) * P2 = (1 — 0,35) * 492871 = 320366 грн.
Величина дивіденду на одну акцію підприємства після емісії:
Div2= DIV2/ Ns1+ ∆N= 320366 / 100 000 + 30 000 = 2.46 грн.
Припустимо, що при збільшенні частки власного капіталу в загальному капіталі підприємства и як наслідок скорочення ступеня фінансового ризику, вартість власного капіталу зменшилася на 2% у порівнянні зі значенням вартості власного капіталу до емісії, тобто ke2 = ke1 — 0,02 = 0,43 — 0,02 = 0,41.
Ціну акції підприємства після емісії знайдемо з вираження:
S2= Div2 / Ka2= 2.46 / 0.41 = 6 грн.
Ринкова ціна акціонерного капіталу після емісії:
Е2= S2* (Ns1+ ∆N) = 6 * (100 000 + 30 000) = 780 000 грн.
Загальна ціна капіталу фірми після емісії:
T2= D2+ E2= 780 000+ 590000 = 1370000 (грн.).
Коефіцієнт структури капіталу:
X2 = D2 / T2 = 590 000 / 1370 000 = 0.43
Cередня вартість капіталу підприємства після емісії акцій:
ka2 = 0.41 * (1-0.42) + (1-0.35)*0.42*0.23 = 0.3
чи 30%.
Результатам розрахунку приклада №2 відповідає крапка x2 на рис 3.2
Рис. 3.2 Ілюстрація конкретного приклада взаємозв'язку вартості капіталу і коефіцієнта структури капіталу
Зіставляючи значення результатів цих прикладів, можна зробити наступний прогноз про можливу зміну фінансових показників:
1. Збільшення частки власного капіталу в структурі капіталу підприємства зменшило значення коефіцієнта структури капіталу з x1 = 0,53 до x2 = 0,43. Оскільки коефіцієнт структури капіталу є показником фінансового ризику фірми, то можна сказати про скорочення фінансової складової загального ризику.
2. Зменшення фінансового ризику викликає зниження вартості боргу з kd1=0,25 до kd2= 0,23, а також зменшиться вартість власного капіталу з ke1= 0,43 до ke2= 0,41.
3. Додаткова емісія акцій і заміщення боргу власним капіталом приведе до зменшення значення дивідендів на акцію з Dіv1= 3 грн. до Dіv2= 2,46 грн. Скорочення дивідендів приведе до падіння цін на акції підприємства з P1=7 грн. до P2= 6,0 грн. чи на 8,6%.
4. Cередня вартість капіталу підприємства після емісії збільшиться з ka1= 0,29 до ka2= 0,3.
Таким чином, незважаючи на скорочення фінансового ризику і, отже, поліпшення показників платоспроможності, емісія акцій і скорочення боргу можуть викликати падіння цін на акції підприємства. У тому числі середня вартість капіталу підприємства виросте на 1%.
Правління підприємства перш ніж приймати остаточне рішення про додаткову емісію акцій повинне ознайомитися з прогнозом можливих наслідків і оцінити всі переваги і недоліки даного кроку. Звичайно, крім економічної ефективності існують політичні фактори, що впливають на прийняття рішень, і проте необхідно визначити «ціну» політичного вибору.
Безумовно, результати приведеного розрахунку носять наближений характер. У дійсності буде існувати погрішність обчислених оцінок, що буде визначати точність прогнозу. Крім того, зміна показників характеризується деяким тимчасовим процесом. На динаміку цього процесу і кінцевий результат будуть впливати різні фактори, до числа яких відносяться: політична ситуація, діяльність спекулянтів на фондовій біржі, державна податкова і кредитно-грошова політика, чекання інвесторів, ринкова кон'юнктура й ін.
Однак незважаючи на оцінний характер отриманих результатів, використана методика розрахунку вірно відбиває тенденцію зміни і дає науково обґрунтований прогноз про значення фінансових показників у майбутньому.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Висновок.
Для логічного завершення дипломної роботи зробимо й узагальнимо висновки з проблем теми, порушених у тексті роботи.
Якщо прямо відповідати на запитання «Яка роль власного капіталу у фінансовому забезпеченні діяльності підприємства?» — то відповідь буде тільки одна – власний капітал відіграє першочергову роль у фінансовому забезпеченні підприємства.
Власні фінансові ресурси для кожного підприємства є тієї життєво необхідною частиною, без якої неможлива ні робота, ні подальше існування підприємства. Не даремно, серед класифікації загального капіталу, саме розподіл на власний і позиковий капітал стоїть на першому місці.
Наявні власні засоби дозволяють підприємству використовувати їх як за своїм розсудом, так і в окремих випадках по законодавчо встановлених напрямках. Усе залежить від джерела такого фінансування за рахунок елементів власного капіталу. Розглядаючи джерела фінансування можна помітити, що:
За рахунок статутного капіталу можна формувати ряд необоротних засобів, тобто він повинний завжди знаходитися в розпорядженні організації. Його збільшення і зменшення твердо закріплено законодавчо. Як джерело фінансування статутний капітал працює в двох випадках:
— При становленні підприємства;
— При додатковій емісії акцій чи залучення додаткових паїв.
Це означає, що як джерело фінансування статутний капітал працює досить рідко. Якщо при становленні підприємства він є основою для його організації і початку господарської діяльності, то залучення засобів на вже працюючому підприємстві переслідує визначені цілі:
— Залучення додаткового капіталу (у випадку, якщо ціна залучення засобів з інших джерел робить їх недоступними, або потрібно залучити значну кількість засобів для фінансування інвестиційного проекту);
— Зміна структури капіталу.
В останньому випадку перед керівництвом може виникнути проблема, що при новому випуску акцій (паїв) можуть відбутися істотні зміни в структурі власників, і не завжди ці зміни можуть позитивно відбитися на подальшому положенні підприємства.
Додатковий капітал узагалі складно вважати джерелом фінансування діяльності підприємства, тому що він утвориться в основному за рахунок майна, придбаного підприємством за рахунок прибутку чи його переоцінки, а також різних надходжень, закріплених законодавством України. В основному додатковий капітал додає різницю вартості вже наявного майна і статутним капіталом. Витрату цих засобів також жорстко закріплено.
Резервний капітал також складно розглядати як джерело фінансування, тому що напрямки його використання для окремих організацій законодавчо закріплені, для всіх інших — закріплюються установчими документами. В основному, резервний капітал використовується на покриття непередбачених збитків, втрат і виконання своїх зобов'язань, у випадку, якщо їх виконання за рахунок інших джерел неможливо.
Фонди спеціального призначення в основному спрямовані на акумулювання коштів за рахунок чистого прибутку для фінансування цільових заходів. Вони утворяться по нормах і видам, затверджуваним власниками, вони ж затверджують і напрямки використання. Так як ці фонди, як і резервний капітал, утворяться за рахунок прибутку, те їх необхідно вважати похідними джерелами.
Нерозподілений прибуток, як видно, є самим великим і ефективним джерелом власних засобів на підприємстві, яким воно може оперувати у своїй господарській діяльності. Однак його розмір також залежить від ряду зовнішніх і внутрішніх факторів.
У складі резервів по залученню власного капіталу в даний час як основний елемент можна виділити доход від здачі майна в оренду. Найбільш широке застосування орендних відносини знайшли на підприємствах, на балансі яких знаходиться численне нерухоме майно, що підходить для цієї мети. Це досить негативне явище, тому що найчастіше, здача майна в оренду ведеться за рахунок скорочення виробництва і демонтажу устаткування, що знаходиться в приміщенні яке здається. Напевно керівництво таких підприємств або не бачить інших можливостей у використанні виробничих площ і устаткування, або в погоні за матеріальною вигодою завдають шкоди виробництву.
У підсумку, самим головним джерелом фінансування діяльності підприємства можна назвати нерозподілений прибуток.
Для нових підприємств головним джерелом фінансування є статутний капітал. Однак не завжди його величина реально відповідає потребі підприємства для початку своєї діяльності
Для фінансування, призначень для різних цілей, використовуються спеціальні цільові фінансові фонди, а в окремих випадках і резервний капітал.
Хотілося б виразити надію на те, що законодавчо будуть зроблені зміни реєстрації, що спрощують процедуру як, підприємства, так і додаткового залучення засобів у статутний капітал.
Приведення величини статутного капіталу до реально необхідного рівня також може допомогти створюваному підприємству почати свою статутну діяльність і підвищити довіру третіх осіб до підприємства, і як наслідок, до можливості залучення необхідних ресурсів по більш низьких цінах.
Список використаної літератури.
Закон України „Про акціонерні товариства”
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал»
Абалкин Л. Бегство капитала: природа, формы, методы борьбы.// Вопросы экономики, № 7, 1998 г.
Антология экономической классики. Состав. А. Столяров. — М.: Эконов- Ключ, 1993 г.
Афанасьев А.А. Кругооборот капитала в предприятии. — Л.: Экономическое образование, 1999 г.
Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. 4-е изд. -М.: Финансы и статистика, 1997 г.
Бахчисарайцев Г.А. Первые уроки бухгалтерии на началах моей балансовой теории. –М.: МАКИЗ, 1996 г.
Глейх Е.И. Краткий курс бухгалтерского (балансового) учета. –М.: ВСЕКЗО, 1939 г.
Ефимов О.В. Анализ собственного капитала //Вопросы экономики, № 8, 1998 г.
Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка., т. 2, — М.: Русский язык, 1989 г.
Дранко О. Управление капиталом. //Финансовая газета, № 42, 1998 г.
Кальмес А. Фабричная бухгалтерия (ретроспективное издание). –М.:, МАКИЗ, 1995 г.
Карлин Г., Макмин А. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP). –М.: ИНФРА-М, 1998 г.
Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. –М.: Финансы и статистика, 1998 г.
Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет. – К., Экспо, 1998г.
Ле-Кутре В. Основы балансоведения. –М.: МАКИЗ, 1995 г.
Лемківський Л.М. Управління капіталом підприємства // Фінанси України, №7, 1997
Леонтьев В. Межотраслевая экономика. –М.: Экономика, 1997 г.
Любушин Н.А., Лещева В.Б., Дьякова В. Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. –М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999 г.
Маевский В. Эволюционная теория и макроэкономика. // Вопросы экономики, № 3, 1997 г.
Марковський С.Н. Аналіз діяльності підприємств // Економіка України, №2, 1999.
Маркович В.М. Функціонування підприємницького капіталу // Вісник НБУ, №5, 2001
Мун С.В Теория капитала // Экономический вестник№ 2, 2000 г.
Международный бухгалтерский учет GAAP и JAS. Справочник бухгалтера от А до Я. –М.: Дело и Сервис, 1998 г.
Метьюс М.Р., Перера М.Х. Теорія бухгалтерського обліку. пер. с англ. — К.: Діло, 1999 г.
Новодворский В.Д., Хорин А.Н. Балансовое обобщение как метод бухгалтерского учета. //Бухгалтерский учет, 1995 г., № 3.
Овсійчук М.Ф., Сидельникова Л.Б. Фінансовий менеджмент: методи інвестування капіталу. - К.: Либіль, 1994 г.
Платон. Собрание сочинений. т. 4, книга 5. – М.: Мысль, 1994 г.
Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный анализ финансовой отчетности. –С.-П.: Изд. Михайлова В.А., 1999 г.
Рощаховский А.К. Балансы акционерных обществ. С.-П., Якорь, 1995 г.
Рудановский А.П. Построение баланса. –М.: МАКИЗ, 1966 г.
Рудановский А.П. Теория балансового учета. –М.: МАКИЗ, 1998 г.
Самуэльсон П. Экономика. — М.: МГП Алгон ВНИИСИ, 1992 г.
Система бухобліку на підприємстві. Пер. с франц. –К.: Либідь, 1995 г.
Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. –М.: Экономика, 1962 г.
Сэй Ж.-Б. Трактат политической экономии. — М.: 1896 г.
Финансовый анализ деятельности фирмы. — М.: Ист-Сервис, 1995 г.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Хеддервік К. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Пер. с англ. –К.: Либідь, 1996 г.
Хелферт Э. Техника финансового анализа. Пер. с англ. –М.: ЮНИТИ, 1996 г.
Черняков А., Бирюкова М. Чистые активы предприятий: Учетный и оценочный подходы. //Финансовая газета, № 49, 1996 г.
Шеремет А.Д. Комплексный экономический анализ деятельности предприятия. –М.: Экономика, 1974 г.
Четыркин Е.М. Методы финансовых и коммерческих расчетов — М.: Финансы и статистика, 1996
Додатки.
/>

Рис.1.2 Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства.
/>
Схема 1.1
/>
/>
/>
/>
/>
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ
АКЦІОНЕРІВ ТОВАРИСТВА ГОЛОВНИЙ


ІНЖЕНЕР НАЧАЛЬНИК


ВИРОБНИЦТВА ГОЛОВНИЙ


БУХГАЛТЕР НАЧАЛЬНИК


ПЕВ. ВІДДІЛ
МАТ. ТЕХ.
ЗАБЕСПЕЧЕННЯ


СКЛАДИ


ПОСТАЧАННЯ


ЛАБОРАТОРІЯ />/>ТЕХНОЛОГИ
ВИРОБНИЦ-ТВА
ГОЛОВНИЙ


ЕНЕРГЕТИК ГОЛОВНИЙ


МЕХАНІК МЕХАНІК
ТРАНС.
ДІЛЬНИЦІ
ІНЖЕНЕР ПО
ОП. />/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>

ГОЛОВА
ПРАВЛІННЯ РЕВІЗІЙНА
КОМІСІЯ СПОСТЕРЕЖНА
РАДА НАЧАЛЬНИК


ВТЛ.
НАЧАЛЬНИК


ЗБУТУ


ТОРГІВЛЯ ЕКСПЕДИЦІЇ />