--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--Важливим елементом організації обліково-операційної роботи є застосування внутрішньобанківського контролю.
Внутрішньобанківський контроль — це сукупність засобів іспособів, за допомогою яких здійснюється контроль за правильністювиконання і відображення в обліку банківських операцій.
За своїм змістом і часом проведення Внутрішньобанківський контроль поділяється на поточний і наступний:
Поточний контроль — це контроль, який здійснюється на етапіоформлення і перевірки документів.
Поточний контроль є суцільним, тобто він проводиться при виконанні відповідальним виконавцем усіх без винятку операцій. Він передбачає застосування візуальних, логічних, арифметичних та інших прийомів контролю і повинен запобігти помилкам під час здійснення операцій.
Додатковому контролю підлягають окремі операції, при виконанні яких існує вірогідність виникнення помилки і махінацій:
видача чекових книжок; гарантованих платіжних доручень;
стягнення з клієнтів штрафів; операції по доходах і видатках банку;
вкладні операції; операції за сумами до з'ясування та деякі інші.
Додатковий контроль здійснює штатний контролюючий працівник або головний бухгалтер (його заступник), що засвідчується його підписом на відповідних документах. Наприклад, головний бухгалтер (його заступник) підписує ордери на закриття поточних і бюджетних рахунків; ордери виправлення допущених помилок у бухгалтерському обліку; контролює операції з формування і використання статутного та інших фондів банку; валютні операції та деякі інші.
Коло операцій, які підлягають додатковому контролю, визначається відповідно до нормативних документів НБУ і внутрішніх інструкцій комерційного банку.
Основним завданням наступного контролю є виявлення недоліків поточного контролю і з'ясування причин їх виникнення. За результатами перевірок, отриманих під час наступного контролю, розробляються конкретні заходи щодо поліпшення і недопущення у бподальшому виявлених недоліків, підвищення фахового рівня бухгалтерських працівників.
Наступний контроль здійснюється у вигляді тематичних перевірок і ревізій, може бути вибірковим і суцільним.
Тематичним перевіркам підлягає діяльність окремих відповідальних виконавців або окремі види обліково-операційної роботи.
Ревізія — це перевірка господарсько-фінансової діяльностіустанови банку, що грунтується на вивченні первішних документів ібухгалтерських записів. В акті ревізії окремо висвітлюється стан обліково-операційної роботи.
3.2.Бухгалтерський процес і процедури фінансового обліку
Як уже зазначалось у главі 1, роль бухгалтерського обліку в управлінні банком довший час недооцінювалась. Це спричинювало невірне тлумачення бухгалтерського процесу — тільки як рахівництва: реєстрація операцій, ведення облікових регістрів, складання бухгалтерської (фінансової) звітності. Як наслідок цього — недооцінка бухгалтерської професії, її невисокий престиж у суспільстві, недостатня компетентність бухгалтерських працівників. В умовах ринкової економіки різко зростає престиж професії, що зумовлено зростанням ролі бухгалтерського обліку в управлінських процесах.
Бухгалтерський процес в ринковій економіці можна відтворити таким чином:
У сучасних умовах комерційні банки змушені проводити активну роботу з реорганізації бухгалтерського процесу. В багатьох банках до складу бухгалтерського процесу запроваджені зображені на схемі ланки. Однак у процесі організації управлінського обліку, фінансового планування, податкового обліку та планування розмірів податків, внутрішнього аудиту банки стикаються з серйозними проблемами, які пов'язані з відсутністю кваліфікованих кадрів, наукових і методичних розробок, а також досвіду у цих напрямках.
Контроль і аналіз витрат банку базується на даних управлінського обліку.
Фінансове планування включає складання бюджету з прибутку, фінансового плану та планового балансу. Бюджет з прибуткурозробляється на підставі розрахунку прибутку за даними минулого року і запланованими змінами щодо банківської діяльності на наступний рік. Фінансовий план (фінансовий бюджет) розробляється на підставі зіставлення очікуваних платежів і очікуваних надходжень до банку. Виходячи з даних фінансового плану, можна передбачити чи буде фінансовий стан банку задовільним. Плановийбаланс розробляється на підставі показників бюджету з прибутку і фінансового плану.
Податковий облік та менеджмент спрямовані на управління податками з метою зменшення їх розміру в межах чинного законодавства.
Внутрішній аудит дозволяє своєчасно виявити порушення правил виконання банківських операцій та розробляти шляхи їх подолання з метою підвищення ефективності діяльності банку.
Організація роботи в наведених ланках грунтується на даних фінансового обліку та норматнвно-довідкової інформації.
Основне завдання фінансового обліку — надання внутрішнім і зовнішнім користувачам правдивої та достовірної інформації щодо фінансового стану.
Фінансова, або бухгалтерська, звітність — це система взаємопов'язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період.
У більшості країн світу фінансова звітність складається і подається для зовнішніх користувачів з річним інтервалом, тобто після закінчення календарного (або так званого фінансового) року. Але для внутрішніх потреб звітність складається з меншим інтервалом — щомісячно або щоквартально.
В Україні фінансовий рік співпадає з календарним. Банки України, як і всі підприємства, складають і подають органам державної статистики квартальну і річну фінансові звітності. Крім того, для комерційних банків передбачено обов'язкове складання проміжної фінансової звітності: щоденного і щомісячного балансу та балансового звіту, які подаються у НБУ. Звітний період ще зветься обліковим періодом.
Складання фінансової звітності є заключним етапом технологічного процесу обробки облікової інформації. Йому передує реєстрація і обробка інформації за всіма виконаними банківськими операціями протягом облікового періоду.
Під технологією фінансового обліку розуміють способи і методи збирання, обробки і групування за певними ознаками інформації, що міститься у банківських документах, та складання фінансової звітності за обліковий період. Технологічний процес збирання, вимірювання, обробки та інтерпретації економічної інформації про господарські (банківські) операції ще називають обліковою системою.
Інформація фінансової звітності грунтується на даних аналітичного і синтетичного обліку. Ще до складання звітності в обліку повинні бути відображені усі банківські операції, що мали місце в банку за обліковий період.
Реєстрація і групування інформації здійснюється у спеціальних бухгалтерських формах, які ще мають назву облікові регістри. Облікові регістри поділяються на аналітичні та синтетичні. Їх призначення та види розглянуті у попередній главі.
Залежно від того, які і скільки облікових регістрів використовується для ведення фінансового обліку і в якій послідовності виконуються записи в них, розрізняють декілька форм бухгалтерського обліку. В обліковій системі банків застосовується меморіально-ордерна форма обліку. Суть її полягає в тому, що до групування однорідних банківських операцій на рахунках (в особових рахунках, книгах, відомостях тощо) вони відображаються в меморіальному ордері, де зазначається: короткий зміст операції, її сума і бухгалтерська проводка (кореспондуючі рахунки).
У банках обробка облікової інформації здійснюється в автоматизованому режимі з використанням інформаційних комп'ютерних технологій. Схема автоматизованої меморіально-ордерної форми обліку наведена нижче:
У складі інформаційних систем, що розробляють банки, базовою підсистемою, яка обов'язково функціонує у кожному комерційному банку є “Операційний день банку”. Основні функції цієї підсистеми:
— введення та обробка розрахунково-грошових документів;
— створення та ведення особових рахунків клієнтів та масивів нормативно-довідкової інформації;
— робота з картотеками;
— обробка особових та бухгалтерських рахунків;
— ведення аналітичного та синтетичного обліку, формування балансу та відповідних форм за кожний банківський день (регістрів синтетичного та аналітичного обліку) та форм фінансової звітності;
— сервісні функції: відкриття, закриття та протоколювання банківського дня.
Використання підсистеми “Операційний день” на базі комп'ютерних технологій призвело до суттєвого зменшення процедур, які виконуються вручну і, як результат, — до зниження витрат на обробку облікової інформації та поліпшення якості й оперативності фінансової звітності.
У підсистемі “Операційний день банку” обробка облікової інформації здійснюється за одним і тим самим обліковим циклом. Обліковий цикл — це сукупність послідовних етапів, що виконуються, починаючи з банківської операції, обробки інформації вобліковій системі до складання фінансової звітності (річної абопроміжної).
Тривалість облікового циклу співпадає з обліковим періодом. За даними кожного облікового періоду обліковий цикл повторюється. У повному обсязі обліковий цикл виконується за річний звітний період.
Звичайно, при комп'ютерній обробці облікової інформації більшість етапів облікового циклу виконується в автоматизованому режимі і це неможливо простежити наочно. Однак для розуміння цього процесу розглянемо їх зміст:
Перший етап — бухгалтерський працівник (відповідальний виконавець), одержавши документ про виконання банківської операції, перевіряє вірність відображення операції в системі подвійного запису, тобто бухгалтерську проводку, і робить висновок про відповідність запису змістові операції.
Другий етап — введення бухгалтерської проводки з документа або окремого меморіального ордера в комп'ютерну систему. Ця операція має назву журнальна проводка, тобто відбувається реєстрація операції.
Третій етап — в автоматичному режимі операції розносяться за бухгалтерськими рахунками.
При виконанні роботи вручну дані за банківськими операціями переносяться з журналу реєстрації до головної книги і відображаються за відповідними бухгалтерськими рахунками.
Четвертий етап — підготовка попереднього перевірочного балансу для перевірки правильності відображення банківських операцій за бухгалтерськими рахунками. Отже, якщо облік операцій здійснено без помилок, то має місце рівність обігів та залишків за активом та пасивом балансу.
Перевірочний баланс складається у вигляді робочого балансу за всією номенклатурою бухгалтерських рахунків. Його форма відрізняється від форми звітного балансу.
П'ятий етап —виправлення помилкових записів, виявлених у процесі складання перевірочного балансу. Виконується звірка даних аналітичного обліку (особових рахунків) з даними синтетичного обліку (обігово-сальдова відомість, відомість за залишками та ін.). Виправлення виконуються шляхом здійснення зворотних записів за бухгалтерськими рахунками, тобто методом зворотного строку на підставі виправних ордерів.
Шостий етап — підготовка до складання фінансових звітів, Передбачено виконання регулюючих проводок, які використовуються для обліку нарахованих відсоткових та інших доходів і нарахованих відсоткових та інших витрат. Зміст регулюючих проводок докладно розглянутий у главі 15. Списується також сумнівна заборгованість.
Крім того, врегульовуються дані, що підлягають відображеннюза рахунком “Результат поточного року”. Вони належать до рахунків доходів та витрат.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--— у регіональних управліннях НБУ ведеться транзитний рахунок для відображення транзакцій, які не були завершені протягом одного банківського дня. Це дозволяє організувати роботу учасників НСЕП з урахуванням специфіки діяльності кожного з них (наприклад, при збоях у роботі каналів зв'язку);
— обмежень на суми транзакцій в НСЕП немає. Неявними обмеженнями є: мінімальна сума — собівартість однієї транзакції, максимальна сума — наявні кошти на рахунку НБУ;
— кількість платіжних документів в одному пакеті не повинна перевищувати однієї тисячі.
Комерційний банк входить до числа учасників НСЕП після підписання угоди з регіональним управлінням НБУ про відкриття кореспондентського рахунку. Установам комерційного банку за його згодою можуть відкриватись субкореспондентські рахунки.
Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку в регіональному управлінні НБУ за місцем знаходження банку (тобто його юридичною адресою). Для відкриття рахунку комерційний банк подає такі документи:
— копію банківської ліцензії;
— заяву на відкриття рахунку;
— примірник Статуту банку, посвідчений НБУ, із зазначеним реєстраційним номером;
— карточку із взірцями підписів (керівника банку та головного бухгалтера) та відбитком печатки, посвідчену нотаріально.
Про відкриття рахунку установа НБУ зобов'язана повідомити податкову адміністрацію в триденний строк. Відкриття коррахунку в НБУ є заключним етапом у процедурі реєстрації банку (або його установи). Для комерційного банку коррахунок виконує ту ж функцію, що й поточний рахунок для підприємства.
Облік міжбанківських розрахунків у системі НСЕП здійснюється за дворівневою системою обліку. Це означає, що облік операцій ведеться одночасно на двох окремих рахунках. Отже, комерційному банку відкривається два рахунки:
— кореспондентський рахунок — відкривається в обліково операційному відділі регіонального управління і виконує функцію реального статичного рахунку;
— технічний коррахунок — відкривається в регіональній розрахунковій палаті і виконує функцію технічного динамічного рахунку.
На технічному коррахунку відображаються операції по кожному документу. На реальному коррахунку облік ведеться реальними, агрегованими сумами підсумкових обігів за день.
На початку кожного дня операційний відділ регіонального управління НБУ передає в регіональну розрахункову палату інформацію щодо залишку коштів на реальному коррахунку. Протягом дня всі платіжні документи відображаються на технічному рахунку. Підведені в кінці операційного дня підсумки за технічним рахунком передаються в операційний відділ НБУ для виконання проводок за реальним коррахунком. Якщо протягом дня крім НСЕП не було інших джерел надходження коштів на коррахунок, то після виконання проводки залишок на технічному рахунку повинен дорівнювати залишку на коррахунку.
Комерційні банки отримують від регіональної розрахункової палати інформацію:
— про стан кореспондентського рахунку на початок кожного банківського дня:
— про стан технічного коррахунку протягом робочого дня.
Це дозволяє комерційному банку в разі потреби проводити розрахунки з урахуванням надходжень на коррахунок протягом дня.
Регіональне управління НБУ після відкриття кореспондентського (субкореспондентського) рахунку комерційному банку повідомляє повну інформацію про нього в департамент інформації Національного банку України (адреса банку, найменування банку, номер кореспондентського рахунку та інші реквізити). На підставі цієї інформації департамент розраховує номер за міжбанківськими розрахунками, який присвоюється певному комерційному банку. Згідно традиції, що склалася, цей номер називають номером за МФО (міжфілійними обігами). Усі реквізити комерційного банку заносяться департаментом в електронний “Довідник комерційних банків України”.
Порядок обслуговування кореспондентського рахунку і режим його функціонування регламентується угодою, яку підписують керівник регіонального управління НБУ та голова правління комерційного банку. Плата за обслуговування складається з абонентної плати і фактично виконаного обсягу інформаційно-розрахункових послуг. Комерційний банк сплачує послуги щомісячно у визначені строки.
Кореспондентський рахунок комерційного банку може бути закритий:
— за рішенням НБУ щодо ліквідації комерційного банку;
— за рішенням арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку або визнання його банкрутом;
— за рішенням загальних зборів акціонерів (засновників) комерційного банку про реорганізацію або ліквідацію банку.
Техніку проведення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів та їх відображення в обліку комерційного банку спрощено можна проілюструвати наступною схемою:
Розрахунки через Національну електронну платіжну систему здійснюються автоматично, без застосування паперових документів, шляхом використання електронних розрахункових документів. Електронний розрахунковий документ — це банківське повідомлення визначеного формату, яке містить установлені реквізити та несе інформацію про перерахування коштів, набуває форми файлу при передачі електронною поштою і при збереженні на магнітних носіях.
Розглянемо послідовність проведення розрахунків (відповідно до наведеної вище схеми):
(1) — на початку робочого дня регіональна розрахункова палата (РРП) отримує від операційного відділу (ОПЕРВ) управління НБУ інформацію про стан коррахунку комерційного банку (або філії) і передає цю інформацію комерційному банку (філії) каналами електронного зв'язку (витяг з коррахунку);
(2) — комерційний банк приймає грошово-розрахункові документи від своїх клієнтів, в яких міститься доручення на перерахування грошових коштів з їх рахунків на адресу отримувача у формі паперових документів або через комп'ютерну систему клієнт-банк. За цими грошово-розрахунковими документами із застосуванням програми “Операційний день банку” оформляються пакети електронних розрахункових документів;
(3) — комерційний банк А здійснює передачу файлів електронних розрахункових документів у регіональну розрахункову палату;
після отримання підтвердження від РРП у комерційному банку А операція відображається за рахунками:
Д-т — поточний (або інший зазначений рахунок) № 2600;
К-т — коррахунок банку-платника А № 1200;
(4) — РРП здійснює обробку, відображає по технічному коррахунку електронних розрахункових документів у порядку черговості їх надходження і здійснює передачу в РРП, яка обслуговує комерційний банк отримувача грошових коштів;
(5) — РРП відображає отримані електронні розрахункові документи по технічному коррахунку банку-отримувача після підтвердження від банку В; по каналах зв'язку передає документи банку-отримувачу В;
(6) —у банку-отримувачі В електронні розрахункові документи оформляються для кожного клієнта у формі паперового документа, який іменується “Реєстр електронних розрахункових документів”. Реєстр посвідчується підписом і штампом банку та видається клієнту як додаток до витягу з рахунку. Реєстр використовується як підтвердження зарахування грошей на рахунок клієнта. Комерційний банк В зобов'язаний здійснювати обробку електронних документів у день їх надходження від РРП та в порядку їх надходження незалежно від змісту. В банку В надходження платежу відображається банківським записом:
Д-т — коррахунок банку-отримувача № 1200;
К-т — поточний (або інший) рахунок отримувача № 2600.
У кінці робочого дня результати розрахунків за поточний день відображаються на кореспондентському (субкореспондентському) рахунку комерційного банку в регіональному управлінні НБУ.
Враховуючи зростання кількості операцій і потреби банків у забезпеченні якомога більш оперативного управління своїми ресурсами, у НСЕП НБУ реалізовано декілька моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Вибір моделі здійснює комерційний банк.
Нульова модель. Згідно з цією моделлю головний банк та його філії мають самостійний коррахунок у головному банку і кожній філії. Для кожного з цих рахунків відкривається технічний рахунок у РРП. Установи банків виконують операції з тими коштами, які є на цих рахунках, тобто головний банк у будь-який момент може отримати інформацію про наявність коштів на рахунках філій у тому випадку, якщо вони знаходяться в одному регіоні. Але керувати коштами філій головний банк за цією моделлю не може, що робить модель малоефективною.
Перша модель. Вона також підходить для роботи банків, філії яких знаходяться в одному регіоні. В регіональному управлінні НБУ відкривається один консолідований субрахунок для головного банку та всіх його філій. Облік на субрахунку ведеться загальними сумами, без вирізнення внеску кожної філії. Тобто філії не мають власних субрахунків, але для кожної з них відкривається технічний коррахунок і кожна філія є повноправним учасником НСЕП. Головний банк керує розміром коштів, у межах яких філії можуть виконувати платежі, шляхом виділення ліміту для кожної філії.
Друга модель. У певному регіоні обирається один банк, який виконує роль головного для регіону. За цією моделлю працює Ощадний банк. По кожному регіону відкривається єдиний регіональний коррахунок банку; філії не мають окремих рахунків, у тому числі й технічних. Облік ведеться без розбивки внеску окремих філій у зміну загальної суми коррахунку. Філії є окремими банківськими закладами, мають свої номери за МФО й занесені до списку учасників електронних платежів, але вони не вважаються самостійними учасниками НСЕП.
Головний банк повинен мати власну внутрішньобанківську платіжну систему для обслуговування розрахунків у середині групи філій.
Третя модель. За цією моделлю учасником НСЕП є тільки головний банк, який має єдиний загальноукраїнський кореспондентський рахунок без технічних рахунків філій. За цією моделлю працює Промінвестбанк. Він має свою розрахункову палату, де обробляються усі платежі філій. Філії є самостійними банківськими установами, мають свої номери за МФО й занесені до списку учасників електронних платежів, але вони не вважаються самостійними учасниками НСЕП.
Для роботи за цією моделлю банк повинен мати власну повноцінну внутрішню платіжну систему. Недоліками цієї моделі є можливі затримки із перерахуванням коштів. Однак її переваги полягають у забезпеченні повного контролю головного банку над філіями, що знижує банківські ризики.
Четверта модель. За цією моделлю у регіональному управлінні НБУ відкривається консолідований кореспондентський рахунок комерційному банку як юридичній особі. Установам (філіям) банку відкриваються лише технічні субкореспондентські рахунки у тій РРП, де відкрито технічний коррахунок їх головному банку. Філії можуть бути розташовані в різних регіонах України. За цією моделлю працює Ва-банк.
Головний банк та його установи мають електронні адреси, номери за МФО, обмінюються електронними розрахунковими документами з НСЕП незалежно один від одного.
Головний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти початкових оборотів його установ і протягом дня отримує від НСЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу своїх установ.
П'ята модель. Ця модель вигідна для великих банків, які мають власні платіжні системи в регіонах для обслуговування філій. За цією моделлю банку-юридичній особі відкривається консолідований коррахунок, а його регіональним управлінням — технічні коррахунки у тій же РРП. Головний банк і регіональні управління є учасниками НСЕП. Решта установ банку мають номери за МФО і електронні адреси, але не мають виходу в НСЕП через внутрішню платіжну систему регіонального управління.
Головний банк має змогу встановлювати ліміти початкових обігів своїх регіональних управлінь і отримує від НСЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу цих установ.
Шоста модель. Цю модель використовують банки, які хочуть працювати через консолідований коррахунок головного банку, але не мають власної платіжної системи ні в цілому по банку, ні у регіонах. За цією моделлю регіональним управлінням і установам відкриваються технічні субкоррахунки у тій РРП, де відкрито технічний коррахунок їх головному банку. Установи банку мають електронні адреси і номери за МФО.
Розрахунки установи відображаються як на її технічному субкоррахунку, так і на технічному субкоррахунку її регіонального управління, а також на технічному рахунку головного банку. Розрахунки регіонального управління відображаються на його технічному субкоррахунку і на технічному коррахунку головного банку.
Головний банк має змогу встановлювати ліміти початкових обігів його регіональних управлінь, а регіональні управління —технічних субкоррахунків своїх установ і, таким чином, обмежує повноваження установ щодо виконання розрахункових та інших операцій.
Застосування зазначених моделей можливе лише при укладанні годи між комерційним банком та Національним банком України. Здійснення міжбанківських розрахунків за наведеними моделями дозволяє більш гнучко маневрувати банківськими ресурсами у межах одного комерційного банку.
У системі електронних платежів НБУ функціонує інформаційнопошукова система, яка дозволяє отримати відомості про причини затримки проходження будь-якого платежу за запитом комерційного банку. Відповідь на запит банку НБУ повинен надати протягом двох робочих днів, не враховуючи дня запиту.
5.3.Касове обслуговування установ комерційних банків таоблік цих операцій
Касове обслуговування комерційних банків та їх установ здійснюється регіональними управліннями НБУ або комерційними банками згідно укладених угод.
Кожна установа комерційного банку при виникненні потреби підкріплення операційної каси подає заявку до регіонального управління НБУ. Регіональне управління уточнює суму та строки підкріплення, установу банку, з якого буде здійснюватись підкріплення, а також спосіб доставки готівки. Лише після узгодження усіх цих моментів управління НБУ відправляє електронною поштою письмове повідомлення банку-одержувачу і банку-відправнику готівки.
Підкріплення операційної каси установи комерційного банку здійснюється з обігової каси регіонального управління НБУ за грошовим чеком з одночасним списанням відповідної суми з коррахунку. У разі доставки підкріплень через інкасаторів НБУ комерційний банк надсилає в регіональне управління НБУ платіжне доручення для сплати готівки з коррахунку.
Для обліку операцій з касового обслуговування комерційних банків використовуються рахунки для обліку транзитних обігів.Наявність цих рахунків пов'язана з виконанням операцій при безпосередній кореспонденції із рахунками каси:
181 — Дебіторська заборгованість за операціями з банками;
1811 А — Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою;
191 — Кредиторська заборгованість за операціями з банками;
1911 П — Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою. Розглянемо облік цих операцій:
продолжение
--PAGE_BREAK--За погодженням із регіональним управлінням НБУ підкріплення операційної каси установи комерційного банку може здійснюватись за рахунок іншого комерційного банку, якщо у нього є надлишок готівки. Видача готівки банку-одержувачу установою банку, що передає гроші, виконується за видатковим касовим ордером за довіреністю або за грошовим чеком.
ОБЛІК МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ
Ці операції відображаються в обліку:
Передача готівки банку-покупцю здійснюється після списання відповідної суми з його коррахунку і зарахування її на коррахунок банку, який продає готівку.
Крім операцій з підкріплення операційної каси, комерційні банки виконують також операції зі здачі надлишків готівки або зношених грошей.
Установи банків, що мають надлишок готівки, а також зношені гроші, здають їх до обігів каси регіональних управлінь НБУ за оголошенням на внесення готівки або через інкасаторів НБУ із зарахуванням цих сум на коррахунок відповідної установи банку.
Ці операції відображаються в обліку:
5.4.Облік міжбанківських розрахунків, які здійснюютьсяза прямими кореспондентськими угодами
Під прямими кореспондентськими угодами розуміють договірнівідносини між комерційними банками, метою яких с прискорення платежів і розрахунків. Платежі й розрахунки здійснюються одним банком за дорученням іншого.
За своїм економічним змістом операції, що проводяться за прямими кореспондентськими рахунками між установами банків у межах України та між установами банків, які розташовані на території України та зарубіжними банками, мають однаковий характер. Однак існує різний порядок їх регулювання з боку Національного банку України та органів державного управління.
Виходячи з мультивалютного принципу роботи бухгалтерських рахунків, однакові за змістом операції, незалежно від того, чи виконуються вони в іноземній валюті, чи в гривнях, відображаються за однією групою рахунків. Коррахунки “лоро” і “ностро” можуть відкриватися як в іноземній, так і в національній валюті.
Схема бухгалтерських рахунків для відображення операцій за прямими кореспондентськими угодами
Прямі коррахунки між банками в межах України можуть бути відкриті лише з дозволу Національного банку. Ці рахунки використовуються для проведення банківських операцій, що мають постійний характер. Наприклад:
— при здійсненні операцій, пов'язаних з купівлею та продажем валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі (МВБ);
— при розрахунках між клієнтами банків за операції, що мають постійний характер.
Для відкриття рахунку банк-кореспондент подає такі документи:
1) дозвіл регіонального управління НБУ на запровадження прямих кореспондентських відносин;
2) заяву на відкриття рахунку;
3) нотаріально завірені копії Статуту та банківської ліцензії;
4) картку зі зразками підписів та відбитком печатки;
5) баланс і довідку про дотримання економічних нормативів на 1 число звітного місяця.
Банки-кореспонденти зобов'язані здійснювати перевірки правильності відображення операцій за коррахунками щомісяця. Завдання перевірки-звіряння залишку кореспондентського рахунку, яке повинно оформлюватися відповідним актом не пізніше 5 числа наступного за звітним місяця.
При наявності ліцензії НБУ на підставі перелічених вище документів банку-кореспонденту резиденту також може бути відкритий коррахунок в іноземній валюті.
Для запровадження комерційним банком кореспондентських відносин із зарубіжними банками потрібна ліцензія Національного банку України на виконання валютних операцій, зокрема, на відкриття кореспондентських рахунків.
Відкриття коррахунку і здійснення операцій потребує від банку витрат. Тому до початку роботи із запровадження кореспондентських відносин необхідно з'ясувати, який банк і в якій країні найбільше підходить для цього.
Схема відкритих коррахунків має бути ефективною, дозволяти якісно обслуговувати клієнтів банку. Крім того, треба враховувати, що виконанню операцій за коррахунками притаманні три види ризику:
— ризик країни;
— ризик фінансової надійності банку;
— ризик виду операції.
До запровадження кореспондентських відносин комерційний банк повинен виконати такі операції:
— визначити рейтинг банку за інформацією, що публікується незалежними міжнародними агенціями;
— визначити, чи достатній перелік послуг, що пропонується банком-кореспондентом; термін виконання операцій, умови та тарифи банку;
— порівняти з альтернативними банками відсоткові ставки за депозитами, можливість розміщення “коротких” коштів.
Для відкриття коррахунку зарубіжний банк-кореспондент повинен надати:
1) установчі та статутні документи;
2) копію банківської ліцензії, завірену нотаріально;
3) річний фінансовий звіт, підтверджений аудиторською фірмою;
4) баланс на останню дату (на 1 число місяця);
5) альбоми підписів, коди, шифри;
6) заяву про відкриття рахунку;
7) перелік банків-кореспондентів.
У кореспондентській угоді, що підписана банками, відображаються наступні питання:
— вид і валюта, в якій відкривається рахунок, умови зарахування та списання грошових коштів з рахунку;
— реквізити банку-кореспондента: свифт, телекс, телефонні контактні номери тощо;
— форми та порядок розрахунків, що можуть використовуватися за цим коррахунком, зокрема, порядок відкриття та авізування акредитивів, умови та порядок здійснення переказів, прийому на інкасо чеків, гарантій і т. ін.;
— порядок сплати комісійної винагороди, умови відшкодування видатків, порядок нарахування відсотків за залишками на рахунку.
У комерційному банку з метою зменшення ризиків може запроваджуватись максимальна сума залишку за коррахунком.
У вповноважених банках України банкам-кореспондентам нерезидентам можуть встановлюватися кореспондентські рахунки в гривнях. Перелік операцій, що здійснюються за цими рахунками, обмежений валютним законодавством України.
За коррахунками виконуються операції:
— здійснення розрахунків за експортно-імпортними операціями за дорученням клієнтів; платежі неторгового характеру, якщо вони не суперечать чинному законодавству;
— міжбанківські операції — купівля та продаж валюти, торгівля на грошовому ринку (надання один одному грошових коштів на певний термін), залучення та розміщення депозитів, купівля цінних паперів та ін.;
— облік витрат і отримання доходів, пов'язаних з обслуговуванням коррахунків.
Нижче відображено операції за коррахунками “лоро” і “ностро”:
За особовими рахунками, відкритими зарубіжним банкам, додатково ведеться оперативний облік (позасистемний). Для цього використовуються спеціальні картки у валюті рахунку. В оперативному обліку відображаються правильно оформлені та відповідні режиму рахунку документи, що підлягають проведенню по балансових рахунках за умови можливості виконання платежу. В обумовлені угодою строки банки кореспонденти за рахунками “лоро” та “ностро” в іноземній валюті надсилають один одному витяги. Суми, що зазначені у витязі, квотуються (звіряються) з даними обліку та документами комерційного банку. За результатами квитування щомісяця готуються таблиці звіряння розрахунків, які називаються “ракорд”. Необхідність складання таблиць-ракорд зумовлена тим, що обіг та залишки особових рахунків за витягами іноземних банків не завжди співпадають з даними обліку українських комерційних банків. Про виявлені розбіжності український банк сповіщає іноземний банк і вживає заходи щодо їх усунення.
5.5.Правила виконання та обліку НБУ операцій за кореспондентським рахунком комерційного банку при наявностіухвали судів України щодо арешту грошових коштів, а такожбезспірне списання коштів
За кореспондентським рахунком комерційного банку, як і за поточним рахунком підприємства, грошові кошти можуть бути списані тільки при наявності згоди посадових осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку. Списання грошей з рахунку без згоди цих осіб допускається тільки у випадках, передбачених чинним законодавством.
Одним з таких випадків є арешт грошових коштів банку для забезпечення громадянського позову загальним або арбітражним судом. Арешт коррахунку виконується регіональним управлінням НБУ, в якому відкрито рахунок комерційному банку, при отриманні рішення суду чи рішення та наказу арбітражного суду. Регіональне управління НБУ сповіщає комерційний банк про отримання зазначених документів у день їх надходження. При виконанні зазначених документів НБУ дотримується такої вимоги: на рахунку банку повинен бути залишок грошових коштів у розмірі 10 % від суми залишку для забезпечення платежів клієнтів банку плюс розмір встановленого НБУ обов'язкового резервування.
Якщо грошових коштів недостатньо для виконання рішення суду, комерційному банку відкривається рахунок на балансовому рахунку 1207 “Накопичувальний рахунок у НБУ”, на якому накопичуються кошти для виконання рішення суду. З цього рахунку гроші перераховуються на підставі виконавчого документа про списання коштів згідно з рішенням суду та платіжної вимоги від банку-отримувача.
Безспірне та безакцептне списання коштів з коррахунку комерційного банку виконується у випадках, передбачених законодавством України та нормативними актами НБУ.
Розрахункові документи на безспірне списання оформлюються отримувачами згідно з вимогами НБУ і передаються в обслуговуючий банк. Банк отримувача перевіряє правильність оформлення розрахункових документів та відповідність мотиву чинному законодавству. Правильно оформлені документи банк-отримувач надсилає регіональному управлінню НБУ, де відкрито коррахунок комерційного банку-боржника.
У комерційному банку розглянуті операції відображаються наступними бухгалтерськими проводками:
Контрольні запитання
1. Дайте визначення міжбанківських розрахунків.
2. Назвіть форми міжбанківських розрахунків. У чому полягають відмінності між ними?
3. Хто входить до складу учасників розрахунків через НСЕП?
4. Яке призначення реального і технічного коррахунків, що застосовуються в НСЕП?
5. Дайте визначення “лоро” і “ностро” рахунків.
6. Які документи потрібні для відкриття коррахунку зарубіжному банку? Їх призначення.
7. Яким чином повинна бути побудована сітка кореспондентських рахунків комерційного банку?
8. Розкрийте зміст кореспондентської угоди.
9. У чому полягає методика відображення операцій за коррахунками в обліку?
10. Який порядок виконання операцій за коррахунком у разі ухвал судів щодо арешту грошових коштів комерційного банку?
11. У чому полягає методика обліку операцій з підкріплення операційної каси комерційного банку?
Вправи для самостійної роботи
Вправа 1. Комерційний банк “Україна” у м. Львові 9 січня прийняв до сплати від АТ “Світоч” платіжне доручення № 16 на суму 5600 грн. за одержану сировину від міжміського постачальника. Постачальник має розрахунковий рахунок у КБ “Аркада” м. Києва. Розрахунки між банками здійснюються через платіжну систему при НБУ.
• Назвіть порядок відкриття комерційному банку кореспондентського рахунку в управлінні НБУ.
• Складіть бухгалтерські проводки в комерційних банках.
Вправа 2. Комерційний банк “Аркада” 5 березня зарахував на рахунок постачальника платіж у сумі 11 400 грн. з відкритого у нього непокритого акредитива. Банк одержав право прямого дебатування коррахунку від банку-кореспондента “Український кредит”.
• Охарактеризуйте порядок оформлення прямих кореспондентських відносин між банками.
• Складіть бухгалтерські проводки в комерційних банках. Поясніть, які документи будуть направлені КБ “Український кредит”.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--Залишки на платіжних рахунках формують залучені банком ресурси. Ці рахунки пасивні і завжди мають кредитове сальдо. За поточними рахунками розрахункові операції виконуються банком тільки в межах наявності коштів, тобто в межах кредитового залишку.
За поточними рахунками виконуються операції, які виникають у процесі поточної (основної), інвестиційної, фінансової діяльності підприємства. Основні операції за поточним рахунком:
зарахування виручки за відвантажену продукцію, надані послуги і виконані роботи; платежі за одержані сировину, товарно-матеріальні цінності й послуги; отримання готівки на виплату заробітної плати та відрядження; податкові та обов'язкові платежі до бюджету;
зарахування сум отриманих кредитів і сплата відсотків за кредит;
розміщення коштів у депозити, вкладення в цінні папери та ін.
Претензії до поточного рахунку і доручення від платника приймаються банком тільки в межах наявності коштів на рахунку на початок робочого дня. Виняток становлять тільки доручення підприємства на перерахування до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством, документів на безспірне стягнення у випадках, визначених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів. Такі документи приймаються до виконання незалежно від наявності коштів на основному поточному рахунку. У разі недостатності коштів на рахунку вони поміщаються у картотеку документів, не сплачених у строк, і обліковуються за позабалансовим рахунком № 9803 “Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платника”.
При надходженні коштів на рахунок документи вилучаються із картотеки і сплачуються у календарній черговості їх надходження, якщо законодавством не визначено цільової черговості їх виконання. Допускається часткова оплата таких документів у разі неможливості їх повної сплати. Часткова оплата оформляється меморіальним ордером.
Можлива також ситуація, що кошти на рахунку платника є, але їх недостатньо на кореспондентському рахунку банку для сплати розрахункових документів клієнтів. У цьому випадку розрахункові документи поміщаються у картотеку до позабалансового рахунку № 9804 “Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку”.
В обліку ці операції відображаються наступними проводками:
У зазначені в угоді на розрахунково-касове обслуговування або в розпорядженні на відкриття рахунку строки банк надає підприємству витяг з поточного рахунку. До витягу долучаються відповідні документи, що підтверджують операції, проведені банком за рахунком.
У банківській практиці використовуються наступні умовні цифрові позначення (шифри) виду операцій, що проставляються в особовому рахунку підприємства:
На підставі цих документів і записів за рахунком підприємство відображає банківські операції у своєму бухгалтерському обліку. Поточний рахунок може бути закритий за таких умов:
— заява власника рахунку;
— рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;
— відповідне рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
— умови, передбачені угодою, про розрахунково-касове обслуговування між банком та власником рахунку.
Тимчасове припинення операцій за поточним рахунком відбувається за розпорядженням органів податкової адміністрації у випадках, передбачених законом.
За умов закриття рахунку згідно із законодавчими актами України та нормативними актами Національного банку України сума з недіючого поточного рахунку перераховується на рахунок № 2903 “Кредиторська заборгованість клієнтів за недіючими рахунками”. З цього рахунку здійснюється погашення кредиторської заборгованості клієнтам або сума перераховується за напрямками, скерованими чинним законодавством.
6.2.Облік операцій при розрахунках платіжними дорученнями
Платіжне доручення — це документ, який являє собоюписьмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, наперерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами.
Платіжні доручення складаються за єдиною формою, встановленою Національним банком України, яка наведена у додатку 5.
Кількість примірників розрахункових документів відповідає потребам сторін, що беруть участь у розрахунках. Документи виготовляються в один прийом; виправлення і підчистки заборонені.
Доручення приймаються від платника до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки; день заповнення не враховується. До виконання банк приймає доручення тільки в межах наявних коштів на рахунку платника, за винятком перерахування до бюджету сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. При їх відсутності такі доручення враховуються на позабюджетному рахунку № 9803 “Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників”.
При недостатності коштів на рахунках здійснюється часткова оплата таких доручень, яка оформляється банком меморіальним ордером (додаток 6).
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи та послуги), у порядку попередньої оплати, для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств. Про це зазначається в рядку “Призначення платежу” з посиланням на назву, номер, дату товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).
Усі претензії за розрахунками між клієнтами регулюються ними без участі банку. Але банк приймає від клієнтів претензії, згідно з угодою на обслуговування, за несвоєчасне списання або зарахування сум, виплачуючи штраф на користь клієнта. При проведенні розрахунків між клієнтами банк відображає в своєму обліку:
1. Якщо клієнти в одному банку:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки” клієнта або інші платіжні рахунки;
К-т рахунку
№ 2600 “Поточні рахунки” або інші платіжні рахунки.
1. Якщо клієнти в різних банках:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки” та дебет інших рахунків клієнтів;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями наведена нижче:
Де: 1 — укладення угоди-контракту; 2 — відвантаження продукції, товарів, здача робіт, послуг; 3 — передача платіжного доручення на право списання суми платежу; 4 — витяг із поточного (розрахункового) рахунку про списання грошових коштів; 5 — платіжне доручення (повідомлення) про зарахування платежу на поточний рахунок одержувача: б —витяг із поточного рахунку про зарахування платежу.
6.3.Облік операцій при розрахунках гарантованими дорученнями
Розрахунки гарантованими дорученнями застосовуються тоді, коли одержувач не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі та їх можна перерахувати тільки через підприємства зв'язку.
При цьому до всіх примірників гарантованого доручення додається відповідно оформлений список одержувачів переказів із зазначенням мети переказу. Крім того, підприємство подає відділенню зв'язку заповнені бланки переказів.
Після перевірки правильності оформлення такого доручення його сума списується банком з рахунку платника і депонується на рахунку № 2602 “Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”, аналітичний рахунок “Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями”, бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки суб'єкта господарської діяльності”;
К-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,
рахунок
“Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями”.
Установа банку передає підприємству зв'язку також зразки підписів своїх службових осіб і відбиток гербової печатки.
Підприємство зв'язку одержане гарантоване доручення здає в установу банку, що його обслуговує, а остання зараховує надходження коштів записом в обліку:
Д-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,
рахунок
“Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями”;
К-т рахунку
№ 2600 “Поточні рахунки суб'єкта господарської діяльності” (підприємства зв'язку).
Якщо підприємство зв'язку обслуговується іншим банком, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, надсилає банку платника дебетове повідомлення. Одержавши його, останній списує раніше Депоновані кошти у себе з рахунку № 2602 і перераховує банку підприємства зв'язку:
Д-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”.
рахунок
“Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахуноку Національному банку України”.
Одержавши кошти, банк підприємства зв'язку зараховує їх на поточний рахунок підприємства зв'язку:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”;
К-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки підприємства зв'язку”, і списує реєстр гарантованих доручень з позабалансового рахунку № 9831 “Документи і цінності, відіслані на інкассо”.
Невикористана сума гарантованого доручення при поданні платником його першого примірника установі банку, в якому за депоновані кошти платника на рахунку № 2602, відновлюється йому на поточний рахунок:
Д-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,
рахунок
“Розрахунок гарантованими платіжними дорученнями”;
К-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки суб'єкта підприємницької діяльності”.
6.4Облік операцій при розрахунках платіжними вимогамидорученнями
При цій формі в розрахунках беруть участь два суб'єкти:
— постачальник (сировини, товарів, робіт, послуг), що має право на одержання платежу;
— платник (одержувач), що має право доручити банку здійснити платіж зі свого розрахункового (поточного, бюджетного) рахунку.
Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, щоявляє собою вимогу одержувача коштів до платника, про сплатупевної суми через банк (додаток 7).
Платіжна вимога-доручення виписується постачальником після того, як він виконав свої зобов'язання перед покупцем, і разом з відвантажувальними, транспортними документами пересилається, поза банком, платнику. Останній перевіряє відповідність цих документів договірним зобов'язанням, заповнює ту частину платіжної вимоги-доручення, яка підтверджує його згоду на здійснення платежу і передає їх у свій банк для оплати.
Можливий варіант передачі постачальником платіжних документів платнику через свій банк з пересилкою останнім у банк покупця.
В обліку, в обох випадках, здійснюються наступні записи.
Банком платника:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки”;
К-т рахунку
№01200 “Коррахунок у Національному банку України”.
Банком постачальника:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахуноку Національному банку України”;
К-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки” (клієнта).
Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями наведена нижче:
Де: 1 — угода з зазначенням форми розрахунків — платіжними вимогами-дорученнями; 2 — відвантаження товару, продукції або передача робіт, послуг; 3 — документи на відвантаження або передачу і платіжні вимоги-доручення, відправлені або вручені покупцю; 4 — покупець до оформлює платіжні документи і здає в свій банк на оплату; 5 — банк покупця здійснює платіж з врученням виписки про це із його поточного рахунку і надсилає документи в банк постачальника; 6 — банк постачальника здійснює зарахування коштів на рахунок свого клієнта з врученням виписки про це з його поточного рахунку.
продолжение
--PAGE_BREAK--6.5.Облік операцій при розрахунках розрахунковими чеками
Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекоотримувачу зазначену в чеку суму коштів. Заповнена форма чека наведена у додатку 8.
Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. Вони виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці Національного банку України.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.
Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.
Строк дії чекової книжки — один рік; розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі — три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів. У ньому не допускається виправлень та використання факсиміле замість підпису.
Чек із чекової книжки подається до оплати в банк чекоутримувача протягом 10 календарних днів (день виписування чека не враховується).
Власнику заборонена передача чекової книжки будь-якій іншій юридичній або фізичній особі.
Відображення в обліку операцій з розрахунку чеками здійснюється таким чином.
1. Згідно заяви клієнта з його поточного рахунку банк депонує йому суму на спеціальному рахунку, одержуючи комісійні за послуги:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки”;
К-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”, аналітичний рахунок “Розрахунки чеками”;
К-т рахунку
№ 6110“Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів (на суму визначену за послугу)” і одночасно списується на видаток з позабалансового рахунку № 9821 “Бланки суворої звітності”.
У міру розрахунків з постачальниками продукції, товарів, робіт, послуг чекодавець виписує чек на суму платежу, що не перевищує ліміту (граничної суми, що зазначена на зворотному боці чека) і передає його постачальнику-чекоотримувачу. Останній перевіряє обов'язкові реквізити і на зворотному боці чека завіряє його підписами посадової особи згідно з карткою зразків підписів, та відбитком печатки.
2. Після надходження розрахункових чеків від іногородніх чекоотримувачів у банк-емітент здійснюється їх оплата з аналітичного рахунку чекодавця депонованих сум:
Д-т рахунку
№ 2602 “Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,
аналітичний рахунок “Розрахунки чеками”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
У випадку, якщо чекодавець і чекоотримувач обслуговуються в одній установі банку:
Д-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”
(відповідний аналітичний рахунок);
К-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки”.
3. При інкасовому варіанті розрахунків чеками банк чекоотримувача для контролю за оплатою чеків прибуткує їх надходження на позабалансовому рахунку № 9830 “Розрахункові документи і цінності, прийняті на інкасо”, що чекають акцепту до сплати. При повідомленні банком-емітентом про відсутність коштів на спеціальному рахунку № 2602 “Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності” або при наявності порушень в оформленні чека (виправлення, факсиміле підпису, сума чека перевищує задепоновану) банк чекоотримувача списує суму з зазначеного позабалансового рахунку № 9830 “Розрахункові документи і цінності, прийняті на інкасо” і повертає чек чекоотримувачу із зазначенням причин його несплати.
4. Якщо клієнт припиняє подальші розрахунки чеками, при наявності невикористаного ліміту до закінчення строку дії чекової книжки, за його дорученням (фізична особа — за заявою) залишок ліміту зараховується на той рахунок, з якого депонувалися кошти:
Д-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”, аналітичний рахунок “Розрахунки чеками”;
К-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки”.
Схема документообігу при розрахунках розрахунковими чеками наведена нижче:
Де: 1 — подача заяви на придбання чекової книжки; 2 — видача чекової книжки з депонуванням суми ліміту; 3 — відвантаження продукції, товару, послуг; 4 — передача чека на оплату продукції, товару, послуг; 5 — документи на оплату і реєстр чеків: б — зарахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника, передача документів банку покупця; 7 — надання витягу із рахунку депонованих сум.
6.6.Облік операцій при розрахунках акредитивами
Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі (постачальнику, бенефіціару), безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві. Форма заяви на акредитив наведена в додатку 9.
Банк платника в цьому випадку називають банк-емітент,тобто виконуючим наказ платника, банк постачальника — банк-виконавець.
Необхідною умовою здійснення розрахунків за акредитивом є обумовленість цього в угоді, що регулює взаємовідносини, укладені між покупцем і постачальником. Акредитиви застосовують при міжміських розрахунках, а також якщо постачальник переводить покупця на цю форму розрахунків, щоб мати гарантію одержання оплати, або в порядку санкцій.
Залежно від того, де акумулюються грошові кошти або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитивів:
покритий — за яким для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банкуемітенті, або виконуючому банку;
непокритий — оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту або гарантії.
Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві повинно бути зазначено, чи є він відзивним, чи безвідзивним. При відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідзивним.
Відзивний — акредитив, який банк-емітент має право змінити або відізвати без погодження з постачальником (бенефіціаром).
Безвідзивний — акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
Акредитив відкривається тільки для розрахунків з одним постачальником і не може переадресовуватися. Умови його використання зазначаються платником у заяві на відкриття акредитива, реквізитами якого є:
— номер угоди, за якою відкривається акредитив;
— строк дії (дата відкриття і закриття акредитива);
— назва постачальника;
— назва банку-виконавця акредитива;
— місце виконання акредитива;
— умови реалізації акредитива (документи, строки їх подання і порядок оформлення, вид товару, спосіб відвантаження);
— вид акредитива;
— сума акредитива.
Акредитив закривається у таких випадках:
— після закінчення строку акредитива, про що виконуючий банк повідомляє банк-емітент;
— згідно з заявою постачальника про відмову від подальшого використання акредитива, про що виконуючий банк також повідомляє банк-емітент; невикористана сума перераховується банку покупця за його вказівкою на рахунок, з якого депоновані кошти;
— за заявою покупця про відкликання акредитива повністю або частково закривається або зменшується вдень одержання повідомлення від банку-емітента на суму, що не перевищує залишку на рахунку “Розрахунки акредитивами”.
Якщо претензії до постачальника виникли не з вини банку, вони залагоджуються сторонами без його участі.
Розглянемо особливості обліку відкриття акредитива:
— як покритого, з депонуванням коштів покупця в банку-емітенті;
— як покритого, з депонуванням коштів у виконуючому банку (тобто банку, що обслуговує постачальника);
— як непокритого, тобто без депонування коштів в одному з банків, але під гарантію банка-емітента.
Схема документообігу при розрахунках покритими акредитивами з депонуванням коштів покупця в банку-емітенті наведена нижче:
Де: 1 — покупець-платник передає до свого банку заяву на відкриття акредитива; 2 — банк депонує кошти на рахунку № 2602
“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”, аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”, бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточний рахунок суб'єкта господарської діяльності”;
К-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,рахунок “Розрахунки акредитивами” (на суму заявленого акредитива);
К-т рахунку
№ 6110“Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговуванняклієнтів” (на суму, визначену за послугу);
З — банк покупця авізо повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива; 4 — банк постачальника (банк-виконавець), одержавши повідомлення, інформує постачальника і банк-емітент про відкриття акредитива, який виконавець обліковує на позабалансовому рахунку № 9802 “Акредитиви до сплати” (на балансових рахунках жодних записів не здійснюють, бо гроші не надійшли); 5 — постачальник відвантажує товар покупцю; 6 — постачальник передає товарно-транспортні накладні й грошово-розрахункові документи своєму банку для сплати; 7 — банк постачальника, одержавши зазначені документи, перевіряє їх та звіряє з умовами реалізації акредитива; 8 — банк постачальника надсилає документи спецзв'язком до банку-емітента; 9 — банк-емітент після перевірки сплачує реєстр-документів:
Д-т рахунку №2602;
К-т рахунку №1200;
10 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника:
Д-т рахунку№ 1200;
К-т поточний рахунок № 2600;
11 — банк покупця звіряє одержані документи постачальника з умовами акредитива і перераховує гроші банку постачальника бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку№ 2602;
К-т рахунку №1200.
Нижче наводимо схему документообігу при розрахунках покритими акредитивами з депонуванням коштів покупця в банку постачальника:
У даному випадку сума депонованого акредитива підлягає перерахуванню із банку-емітента в банк виконавця. Послідовність операцій така.1. Покупець-платник подає заяву своєму банку на відкриття акредитива.2. Банк платника (емітент) прийняту до виконання заяву враховує на приході позабалансового рахунку № 9802 “Акредитиви до оплати” і перераховує гроші з поточного рахунку в банк постачальника бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточний рахунок суб'єкта господарської діяльності”
(покупця);
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
3. Авізо з доданою заявою на акредитив передається в банк постачальника, який одержані гроші зараховує на рахунок № 2602 “Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності” (рахунок “Розрахунки акредитивами”) бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”:
К-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,
рахунок “Розрахунки акредитивами”.
4. Постачальник відвантажує товар і передає реєстри рахунків та транспортні документи в свій (виконуючий) банк.
5. Банк постачальника перевіряє документи останнього на відповідність умовам, передбаченим акредитивом, і сплачує їх:
Д-т рахунку
№ 2602“Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”,рахунок “Розрахунки акредитивами”;
К-т рахунку
№ 2600“Поточний рахунок суб'єкта господарської діяльності” (постачальника).
6. Банк постачальника повідомляє банк покупця про проведений платіж.
7. Банк покупця-платника, одержавши повідомлення, списує суму акредитива на зменшення позабалансового рахунку № 9802 “Акредитиви до оплати”.
У випадку відкриття непокритого акредитива (про це у заяві в рядку “вид акредитива” повинен бути додатковий запис “гарантований) банк-емітент (банк покупця) враховує це за дебетом позабалансового рахунку №9122 “Непокриті акредитиви”. Банк постачальника, одержавши про це повідомлення, враховує такий акредитив за дебетом позабалансового рахунку № 9802 “Акредитиви до оплати”, окремо від депонованих.
Надалі, після відвантаження постачальником продукції, товару, робіт, послуг і подання відвантажуваних документів своєму банку-виконавцю, здійснюються облікові операції оплати і перерахування коштів за методикою і послідовністю, як і при розрахунках покритими акредитивами, з депонуванням коштів покупця в банку-емітенті, що було розглянуто вище.
При неподанні гарантованого доручення до сплати протягом одного місяця з дня його виписування сума цього доручення перераховується з кредиту рахунку № 2602 на дебет балансового рахунку № 2909 “Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами” і далі, після закінчення терміну позовної давності, банк вчинює з нею згідно з чинним законодавством України.
6.7.Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне стягнення коштів
Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України: за результатами розгляду претензій арбітражного суду, за штрафами і пенею митної служби, при порушеннях ціноутворення, несвоєчасному проведенні підприємствами розрахунків за енергоносії та, особливо, за санкціями податкової адміністрації.
Суми фінансових санкцій згідно з наказами, виданими Держкомрезвом України, та суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями, стягуються у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями) за формою, що наведена у додатку 10.
В усіх інших випадках безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється на бланку платіжної вимоги (додаток 11), яка із супровідним реєстром подається стягувачем у банк, де обслуговується платник.
Як в інкасових дорученнях, так і в платіжних вимогах у рядку “Призначення платежу” зазначається назва законодавчого акта, яким передбачено право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт) і документ, на підставі якого здійснюється стягнення.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--Сучасний етап розвитку економіки в Україні було визнано як перехідний період становлення нової моделі господарчої системи, заснованої на ринкових відносинах. Найважливішою та невід'ємною складовою структури ринкової економіки виступають кредитні інституції.
Останнім часом банківська система зазнала значних змін. Завершився перехід на дворівневу структуру, що відповідає моделі кредитної системи розвинутих країн: на першому рівні — Національний банк України, на другому — комерційні банки. Реорганізація банківської справи законодавчо закріпила трансформування банків усіх рівнів та засади їх функціонування.
Національний банк виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: розробляє та провадить грошово-кредитну політику, є емісійним і розрахунковим центром країни, банком банків та банкіром уряду. Прибутки і витрати банку визначаються кошторисом, затвердженим відповідно до чинного законодавства.
Комерційні банки належать до категорії підприємств — фінансових посередників. Вони організують та здійснюють розрахунки і грошові платежі, залучають капітали, заощадження населення та інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у позику, вкладають в інвестиційні операції, операції з цінними паперами тощо.
Комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності та функціонують згідно з наступними принципами.
1. Комерційний (господарський) розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій; мета діяльності — отримання прибутку при розумному ризику.
2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами, за надані кредити, розрахунково касове обслуговування тощо.
3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєю діяльністю без втручання держави.
Таким чином, важливішим показником оцінки діяльності банків стає прибуток. Однак запроваджене в Україні визначення прибутку, методика його розрахунку та відображення в бухгалтерській звітності сформувалися в межах адміністративно-командної системи управління і суттєво відрізняються від їх розуміння в умовах ринкової економіки. Отже, прибуток, відображений в системі бухгалтерського обліку, що базується на чинних національних стандартах, не може розглядатися як об'єктивний показник діяльності. Відмінності пов'язані перш за все з методологією визначення і вимірювання доходів і витрат у системі обліку.
У країнах з розвинутою ринковою економікою фінансовий облік виконує дві основні функції:
— вимірює і відображає фінансовий результат;
— відображає фінансовий стан підприємства: його активи, зобов'язання і власний капітал.
Практика бухгалтерського обліку в таких країнах побудована на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку і міжнародних стандартах обліку та звітності. Вона спрямована на:
— об'єктивне визначення й відображення фінансового результату діяльності та фінансового стану;
— відображення ринкових ризиків;
— урахування впливу ринку на діяльність. У міжнародних економічних відносинах бухгалтерський облік розглядають як мову бізнесу, інструмент ділових стосунків. Тому інтеграція вітчизняних банків у світову банківську систему потребує відображення фінансового стану відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Неспроможність банку надавати фінансову інформацію згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку реальним чи потенційним партнерам гальмує відкриття кредитних ліній, а також унеможливлює залучення такого банку в довгострокові ділові відносини. Отже, до 1998 р. українським банкам необхідно було залучати міжнародні аудиторські фірми для складання річних звітів згідно з міжнародними стандартами, що потребувало значних коштів.
Можна з усією відповідальністю стверджувати, що в умовах ринкової економіки без переходу на нову методологію обліку, звітності та контролю бухгалтерський облік стає гальмом у розвитку ринкових відносин, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, залучення іноземних інвестицій в економіку України та ін.
Таким чином, ситуація, що об'єктивно склалася, зумовила закономірну необхідність проведення в Україні масштабної реформи у галузі бухгалтерського обліку в цілому та в банківській системі зокрема.
Концепція побудови фінансового обліку повинна знайти своє втілення в Законі про бухгалтерський облік. Тільки після прийняття цього Закону можуть бути затверджені нові національні стандарти бухгалтерського обліку, адекватні потребам ринкової економіки.
Національний банк України, скориставшись наданим йому правом, здійснив реформу бухгалтерського обліку і звітності в банках. Починаючи з 1 січня 1998 р., усі банківські установи ведуть фінансовий бухгалтерський облік і складають фінансову звітність за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.
Відповідно до концепції НБУ перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності дозволяє:
— зробити прозорою діяльність комерційних банків;
— зовнішнім користувачам отримати достовірну інформацію щодо реального стану банку;
— удосконалити систему нагляду та регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ;
— підняти рівень довіри до комерційних банків серед населення;
— комерційним банкам застосувати ефективну систему внутрішнього контролю та аналізу фінансової діяльності.
Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” функції розробки єдиних правил бухгалтерського обліку в банках покладено на НБУ. Відправною точкою реформи бухгалтерського обліку в Україні на рівні НБУ і комерційних банків є Указ Президента України від 23.05.92 р. “Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку та статистики”. Для розробки концепції реформи при НБУ була створена Координаційна Рада бухгалтерської звітності, до складу якої увійшли провідні спеціалісти Національного банку, комерційних банків, зарубіжні радники, вчені провідних вузів країни. Координаційна Рада розробила проект універсального плану рахунків для банків, а також інструкції з обліку, включаючи деталі контролю сум для різних звітів, що мали використовуватись як комерційними банками, так і НБУ.
У 1995 р. на базі Координаційної Ради при НБУ було створене Управління методології та реформування бухгалтерського обліку і звітності, першочергове завдання якого полягало в опануванні зарубіжними принципами і методиками обліку та звітності та визначенні можливості їх застосування в Україні. Вирішення цього завдання не передбачало демонтажу існуючої системи та заміни її західними аналогами як в теоретичному, так і в практичному плані. Необхідно було забезпечити кардинальні зміни шляхом природного розширення кола об'єктів обліку; надати гнучкості системі обліку при застосуванні існуючих і запровадженні принципово нових методик обліку; переглянути роль бухгалтера в управлінні банком.
Реформа обліку і звітності в цей перехідний період повинна відобразити еволюційний процес трансформації однієї облікової системи в іншу і водночас забезпечити стабільність облікової політики. Це покликано підвищити довіру інвесторів до нашої держави.
У ході підготовки та здійснення реформи можна виділити чотири етапи.
Перший етап — підготовчий (1995 р.—II кв. 1996 р.). Основна мета — розробка концепції та послідовності проведення реформи. На цьому етапі вирішувалися такі найважливіші завдання:
1. Концепція і структура плану рахунків та загальної фінансової звітності. Основна увага була спрямована на: а) відображення банківських ризиків, ліквідності та аналіз джерел рентабельності;
б) полегшення складання фінансової та іншої звітності — статистичної, податкової, прудонціальної, тобто необхідної для розрахунку нормативів.
2. Розробка нової структури, номерів рахунків і параметрів аналітичного обліку, які дозволять використовувати додаткову систему для відстеження небухгалтерської інформації, тобто використання додаткових ознак (так званих атрибутів для зберігання інформації, яка отримана для управління, статистики, розрахунків бази оподаткування, що постійно змінюється).
У грудні 1996 р. Управління методології та реформування бухгалтерського обліку завершило розробку проекту плану рахунків і форм фінансової звітності. За підсумками виконаної роботи було визнано за доцільне розробити два плани рахунків: один — для НБУ, другий — для комерційних банків. У І кв. 1997 р. план рахунків для комерційних банків, вказівки щодо характеристики рахунків і форми звітності були передані комерційним банкам для ознайомлення і внесення пропозицій щодо коригування. Одночасно була завершена робота з розробки методичних вказівок щодо параметрів ведення аналітичного обліку. Комерційні банки розпочали інвентаризацію всіх бухгалтерських рахунків з метою підготовки перехідних таблиць, які повинні полегшити поступовий перехід до нового плану рахунків.
У травні—червні 1997 р. новий план рахунків та форми фінансової звітності були затверджені Правлінням НБУ.
Другий етап (II—III кв. 1997 р.). Основна мета — підготовка методичних вказівок щодо застосування бухгалтерських рахунків, здійснення бухгалтерських процедур, підготовки форм фінансової звітності згідно з новим планом рахунків та відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності; аналізу існуючих інформаційних потоків для розробки грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу; визначення вимог до комерційних банків щодо складання звітності за грошово-кредитною статистикою, статистикою платіжного балансу, фінансовою звітністю.
Третій етап (IV кв. 1997 р.). Основна мета — апробація підготовлених документів у пілотних банках з метою усунення виявлених недосконалих рішень і внесення необхідних коректив. Перевірка готовності комп'ютерних мереж банків до обробки інформації.
Четвертий етап (з 1 січня 1998 р.). Основна мета — запровадження нового плану рахунків та форм загальної фінансової звітності в усіх банках України.
Таким чином, для забезпечення переходу бухгалтерського обліку в Україні на міжнародні стандарти необхідно не лише прийняти Закон про бухгалтерський облік, але й узгодити його з іншими законодавчими актами щодо системи оподаткування, а також розробити нормативну базу, що регулює цей процес.
Особливості проведення реформи в Україні на відміну від інших держав СНД полягають у тому, що відбувається одночасний перехід на новий план рахунків і складання загальної фінансової звітності. Для прикладу, в Росії та Білорусії запровадженню нового плану рахунків передував етап переходу до складання фінансової звітності за міжнародними стандартами. Це дозволило сформувати у працівників бухгалтерського апарату розуміння концепції реформи та полегшило трансформацію комп'ютерних мереж для обробки облікової інформації.
Загалом перехід банків на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності повинен пришвидшити завершення роботи над Законом про бухгалтерський облік і затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності.
Підбиваючи підсумки сказаного, можна наступним чином систематизувати основні риси бухгалтерського обліку в банках держав, які орієнтуються на розбудову ринкової економіки.
1. Головна мета банківської установи:
— отримати прибуток;
— покращити добробут акціонерів.
2. Головна мета бухгалтерського обліку:
— вимірювання прибутку проти чітко визначеного капіталу;
— оцінка чистої вартості банківської установи.
3. Базові принципи бухгалтерського обліку:
— загальноприйняті принципи, що стосуються фінансового обліку і розроблені бухгалтерами під загальним наглядом регулятивної агенції, як правило,— центрального банку держави.
4. Бухгалтерські процедури:
— множинність операцій і свобода вибору внутрішньої банківської техніки;
— обов'язковість аудиторської перевірки;
— не всі обов'язкові форми звітності орієнтуються на статистику.
5. Фінансовий облік:
— класифікація балансу реалізує принаймні дві мети — класифікувати активи за їх ліквідністю, а зобов'язання — за часом їх погашення; виміряти чисту вартість банківської установи.
1.2. Міжнародні принципи і стандарти бухгалтерського обліку
Національні системи обліку та звітності мають певні відмінності, які зумовлені політичними, економічними факторами. Перш за все це виявляється у різниці підходів до відображення активів, обліку доходів та витрат, способів визначення фінансових результатів. Незіставлюваність фінансових звітів, складність їх розуміння з боку іноземних інвесторів і кредиторів гальмує розвиток процесів інтеграції економік, міжнародного бізнесу. У світовій практиці це призвело до необхідності уніфікації та стандартизації обліку, який є засобом міжнародного ділового спілкування, тобто мовою бізнесу.
Уніфікація — це процес зменшення відмінностей між національними бухгалтерськими та господарчими системами і підвищення рівня постійності та порівняльностіфінансових звітів. Мета уніфікації— усунення перешкод у переміщенні капіталів на міжнародних фінансових ринках та розумінні фінансових звітів.
Постійність означає використання одних і тих самих правил бухгалтерського обліку в усіх звітних періодах та для всіх однорідних і аналогічних операцій.
Порівняльність дає можливість проаналізувати та зіставити фінансові звіти без істотних коригувань і перерахунків.
В основу національних систем обліку покладено принципи бухгалтерського обліку та стандарти, які регламентують правила здійснення бухгалтерських процедур.
Узагальнення підходів, що розроблені школами бухгалтерського обліку Італії, Франції, Ірландії, США, дозволило сформулювати базову концепцію, методологію обліку, або, іншими словами, загальноприйняті в світовій практиці принципи бухгалтерського обліку.
Застосування міжнародних принципів дає можливість складати фінансову звітність, яка в достатній мірі відтворює достовірну та чітку картину економіко-фінансової діяльності підприємства, у тому числі комерційного банку.
До міжнародних (загальноприйнятих) принципів обліку належать:
Принцип неперервності діяльності. Припускається, що підприємство чи банк буде продовжувати свою діяльність постійно, тобто на момент складання звітності адміністрація не має ні намірів, ні потреб щодо його ліквідації чи скорочення обсягу операцій. У випадку, коли є рішення про ліквідацію чи часткове припинення діяльності, наприклад, продаж філії чи відділення банку в наступному звітному періоді, активи слід обліковувати за їх реальною вартістю продажу. Якщо реальна вартість продажу майна менше залишкової (початкова вартість за мінусом зношення), комерційному банку необхідно врахувати прихований збиток та відобразити його в звіті про прибутки та збитки.
Приклад. У 1995 р. банк придбав офіс за 200 000 гри. Строк амортизації становить 20 років. Таким чином, його балансова вартість на 01.01.97 р. Складає 180000грн.
200000 — ((200000/20) х 2) = 180,
тобто сума амортизації за два роки дорівнює 200 000: 20 х 2 = 20 000 грн.
Продажна ціна офісу на 01.01.97 р. складає 140000 грн. Через незручність його місцезнаходження.
1. У випадку продовження функціонування підприємства офіс в активі балансу буде враховуватись у сумі 180000грн.
2. У випадку ліквідації відділення та продажу офісу банку належить врахувати прихований збиток та відобразити проводкою донараховану амортизацію з розрахунку 180 000 — 140 000 = 40 000 грн.
Сума донарахованої амортизації за міжнародними стандартами підлягає віднесенню до витрат банку.
Принцип автономності підприємства. Він означає, що кожне підприємство (банк) розглядається як самостійна господарська одиниця, яка юридично відокремлена від своїх власників та інших підприємств. Рахунки власника і фірми мають бути відокремлені, і відповідальність з зобов'язаннями враховується окремо. По кожній господарській одиниці ведеться бухгалтерський облік і складається фінансовий звіт. Принцип автономності дотримується в усіх випадках незалежно від організаційно-правової форми діяльності підприємства. Цей принцип ще називають принципом одиниці обліку.
Принцип двосторонності. Кожна господарська (банківська) операція повинна бути відображена двічі в однаковій сумі — за дебетом одного і кредитом іншого рахунку. Цей принцип полягає в тому, що засоби підприємства (банку) відображаються у двох напрямках: з одного боку — ресурси (гроші, основні засоби, надані кредити тощо), а з іншого — за джерелами їх формування. Джерелами формування, у свою чергу, можуть бути як залучені (зобов'язання), так і власні (власний капітал) кошти. Тому принцип двосторонності може бути виражений формулою:
Ресурси = Зобов'язання + Власний капітал,
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--в) заборгованість за непогашені в строк кредити, яка списана на рахунок з обліку прострочених кредитів.
Заключним елементом у системі балансових рахунків для обліку кредитних операцій є рахунки для обліку суми спеціального резерву, який використовується для покриття безнадійної заборгованості за нестандартними кредитами. В балансі сума спеціального резерву обліковується окремо за кредитами, наданими банкам, і загальною сумою за кредитами, наданими іншим інституційним суб'єктам:
— резерв під заборгованість інших банків (група 159, рахунок № 1590);
— резерв під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам (розділ 24, група 240, рахунок № 2400).
За своїм характером ці рахунки пасивні, але належать до виду контрактивних балансових рахунків. У балансі і балансовому звіті залишки за цими рахунками відображаються за активом зі знаком мінус Такий порядок відображення суми резерву дозволяє за даними балансу розраховувати суму чистих кредитних активів, або, іншими словами, реально відображати вартість кредитних активів.
Чисті кредитні Кредитні активи Залишок під заборгованість
активи = (залишки на позичкових — за кредитами (залишки на
рахунках) рахунках обліку резерву)
Аналітичний облік кредитних операцій ведеться на бланках особових рахунків. Особові позичкові рахунки відкриваються кожному позичальнику окремо на кожен вид і термін кредиту. Для обліку споживчих позик використовуються спеціальні бланки особових рахунків у формі карточки.
Формування номера особового рахунку здійснюється комерційними банками самостійно у межах наданої їм компетенції. При цьому обов'язково враховують такі параметри:
— номер балансового рахунку (4 знаки);
— ключовий розряд (1 знак);
— характеристику контрагента (1 знак);
— номер за порядком особового позичкового рахунку (2 знаки);
— код контрагента (до 6 знаків).
При організації аналітичного обліку банками також повинні бути враховані спеціальні обов'язкові параметри:
— вид кредиту (револьверний, кредит у межах кредитної лінії, овердрафт, інші кредити);
— цільова спрямованість кредиту (позиція отримує шифр згідно номенклатури НБУ);
— вид забезпечення (забезпечений, незабезпечений);
— дата видачі кредиту;
— дата фактичного погашення кредиту;
— перший строк погашення згідно кредитної угоди;
— кількість пролонгувань;
— категорія ризику (згідно з класифікацією кредитів за якістю). Інші параметри можуть запроваджуватися на розсуд банку у випадку виникнення потреби в отриманні додаткової інформації, необхідної для управління кредитним портфелем. Обов'язкові загальні та спеціальні параметри дозволяють забезпечити звітність за кредитними операціями згідно з вимогами НБУ.
У загальному плані під кредитною операцією розуміють укладання кредитної угоди про надання позики або угоди про прийняте банком на себе зобов'язання щодо видачі кредиту, купівлі позики, яке супроводжується записами у банківських рахунках з відповідним відображенням операції в балансі кредитора і позичальника.
Перелік документів, що подаються позичальником в обов'язковому порядку:
1. Заявка на отримання кредиту за формою, визначеною банком.
2. Анкета позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.
3. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.
4. Копія Статуту.
5. Копія свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).
6. Копії ліцензій, передбачених законодавством.
7. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням:
— спрямування позичкових коштів;
— розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.
8. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: угоди на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг, виконання робіт та ін., накладні, митні декларації тощо.
9. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати та їх використання на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності фірми, при необхідності — розшифровка окремих статей балансу.
10. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:
— застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених товарно-матеріальних цінностей, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);
— застава нерухомості —довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
— гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також документи по гаранту, зазначені у пп. З—5, 9, 11—12;
— страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також документи по страховій компанії, перераховані у пп.9, 11, 12.
11. Довідка з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність/відсутність заборгованості за кредитами та картотекою № 2.
12. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.
До документів, перерахованих у пп. 3 — 5, 8, долучаються також оригінали для звіряння.
У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та ін.
Здійснення кредитних операцій супроводжується виконанням наступних облікових операцій:
— реєстрація і відкриття особового позичкового рахунку позичальнику;
— операції з видачі кредиту;
— операції з обліку документів, які супроводжують кредитну операцію;
— операції з погашення кредиту;
— операції з обліку поганих кредитів;
— операції з нарахування та використання резерву на покриття кредитних ризиків;
— операції зі списання з балансу сумнівних кредитів і забалансовий облік боргів по цих кредитах;
— забалансовий облік зобов'язань банку кредитного характеру;
— зберігання і ведення картотек документів;
— відображення кредитних операцій в балансі банку, складання звітності за кредитними операціями.
Облікові кредитні операції є технічним елементом, який логічно завершує виконання окремих етапів (або етапу) кредитного процесу.
7.2.Облік позичкових операцій і послуг кредитного характеру
Для отримання кредиту клієнт звертається в кредитний відділ з клопотанням, до якого додаються документи, які дозволяють прийняти рішення щодо доцільності такої кредитної операції. Пакет документів може відрізнятись залежно від комерційної операції, що кредитується, та категорії позичальника.
Документи передаються для вивчення та аналізу уповноваженим підрозділам банку. У випадку прийняття позитивного кредитного рішення укладається кредитна угода, де констатуються умови кредитної операції. Після цього кредитний інспектор оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.
Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Приблизний перелік цих документів наступний:
— розпорядження кредитного відділу;
— примірник кредитної угоди;
— угода застави (або інша форма забезпечення);
— строкове зобов'язання; зведене зобов'язання;
— картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.
Форми та зміст розпорядження кредитного відділу, строкового зобов'язання та зобов'язання-доручення розробляються банками самостійно. У додатках 12— 14 наведено орієнтовні зразки цих документів.
У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.
Строкове зобов'язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту:
водночас, по частинах або після закінчення обумовленого періоду.
Облік операцій з видачі кредиту. Схеми бухгалтерських проводок з видачі позики залежать від способу надання кредиту та його забезпечення:
Кредит надається позичальнику одноразово у повній сумі й зараховується на розрахунковий (поточний) рахунок або видається готівкою.
Якщо банк вважає за потрібне запровадити більш жорсткий контроль за цільовим використанням кредиту, позика видається частинами безпосередньо на сплату грошово-розрахункових документів за цінності та затрати, що кредитуються. Операції з видачі відображаються наступною бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
“Позичковий рахунок”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України (або в іншомубанку)” (рахунок № 1500).
Бухгалтерські проводки при відкритті банком обов'язкової кредитної лінії та її використанні клієнтом наведені нижче:
Операції з відкриття банком клієнту підтвердженої кредитної лінії обліковуються позасистемно. Про проведення операції здійснюється запис у картці або журналі обліку відкритих підтверджених кредитних ліній.
При здійсненні операції з видачі позики одночасно проводиться операція з обліку строкового зобов'язання (або зведеного зобов'язання) по номіналу за балансом:
Д-т рахунку
№ 9819“Інші цінності та документи”:
К-т рахунку
№ 9910“ Контррахунок”.
Бухгалтер-операційник поміщає обліковане строкове зобов'язання в картотеку строкових зобов'язань. Картотека ведеться у розрізі позичальників, а серед позичальників — за строками погашення кредиту.
Кредитна угода передається в бухгалтерію для розміщення у сховищі та обліковується на позабалансовому рахунку “Інші цінності та документи” в умовній оцінці 1 грн.:
Д-т рахунку
№ 9819“Інші цінності та документи”;
К-т рахунку
№9910 “Контррахунок”.
Форми забезпечення кредиту різноманітні: це може бути застава майна (у вигляді товарно-матеріальних цінностей, нерухомості, цінних паперів), угоди гарантії або поручительства. Облік залежить від форми забезпечення та місця знаходження застави:
Згідно з умовами угоди застави закладене майно може перебувати як у заставника, так і у заставоотримувача в експлуатації або на зберіганні. Операції з обліку застави відображаються наступними записами:
Облік операцій з погашення кредитів та їх пролонгування.
За способом погашення розрізняють кредити, які погашаються: 1) водночас загальною сумою і 2) в розстрочку, тобто частинами суми. Спосіб погашення визначається, як правило, при структуризації позики. Кредитний працівник на основі вивчення прогнозу руху грошових потоків, що поданий клієнтом, спільно з ним визначає найбільш прийнятний спосіб погашення. Якщо обрано спосіб погашення в розстрочку, кредитний працівник складає графік погашення кредиту і розраховує суми до погашення основного боргу та відсоткові платежі по кожному строку.
Строки і суми погашення основного боргу відображаються в строковому зобов'язанні, яке надає клієнт при отриманні кредиту і на основі якого бухгалтер-операційник контролює погашення кредиту з боку клієнта. Бухгалтер щоденно проглядає картотеку і добирає зобов'язання, за якими настав строк погашення. Джерелом погашення кредиту виступають власні кошти клієнта.
Розглянемо облік операцій з погашення кредиту:
У випадку повного погашення кредиту, включаючи відсоткові платежі, банк повертає позичальнику цінності, цінні папери, які були прийняті у заставу. Такі операції виконуються з дозволу керівництва банку.
Кошти на погашення кредиту з інших банків перераховуються або з використанням платіжного доручення, оформленого позичальником, або вимогою-дорученням, яке оформляє банк-кредитор. Строкове зобов'язання або зведене зобов'язання вилучається у витрати лише при їх погашенні у повній сумі. Якщо погашення здійснюється частково, то на звороті робиться позначка про суму та дату платежу, а зобов'язання залишається у картотеці і не підлягає списанню на витрати.
продолжение
--PAGE_BREAK--При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаток до кредитної угоди, і клієнт замінює строкове зобов'язання на зобов'язання з новими строками погашення.
Облік операцій з пролонгування кредиту:
При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення уповноважені підрозділи банку починають проводити роботу з проблемними кредитами.
У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за кредитом переноситься на рахунок прострочених позик. При цьому на основі меморіального ордеру здійснюється запис:
Д-т рахункуз обліку простроченої заборгованості;
К-т позичкового рахунку.
У випадку забезпечення кредиту заставою майна банк отримує право на заставлене майно. Якщо майно знаходиться у заставника, він •зобов'язаний передати його на відповідальне зберігання в банк. При цьому здійснюються наступні проводки за позабалансовими рахунками:
1)Д-т—9500; 2)Д-т—9900:
К-т— 9900; К-т— 9501
і списується з позабалансового рахунку акт передачі заставленого майна:
Д-т—9910;
К-т—9819.
В аналітичному обліку до позабалансових рахунків № 9819,9500, 9501 ведуться картки обліку застави, забезпечення. З метою звіряння наявності цінностей, документів, цінних паперів у сховищі та даних обліку щокварталу повинна здійснюватися інвентаризація за позабалансовими рахунками.
Після реалізації заставленого майна і надходження виручки банк складає наступні проводки:
Періодично, один раз на місяць або квартал, банк повинен аналізувати якість кредитного портфеля. Підлягає інвентаризації та аналізу заборгованість за кредитами, яка обліковується на рахунках прострочених позик з метою виявлення сумнівної. Остання підлягає перенесенню на рахунок з обліку сумнівної заборгованості.
Трансформація заборгованості оформляється проводкою:
Д-т“Сумнівна заборгованість за кредитами”;
К-т“Прострочена заборгованість за кредитами”.Таким чином, на рахунках з обліку сумнівної заборгованості обліковується заборгованість за кредитами, повернення яких на сьогодні майже неможливо.
7.3.Облік операцій з формування і використання резервуна покриття можливих втрат за кредитами. Порядок списання безнадійних кредитів
Для підтримання стабільності банківської системи з метою хеджування кредитного ризику в банках передбачене утворення резервуна покриття можливих втрат за кредитами. Залежно від джерел формування цей резерв розподіляється на:
— загальний;
— спеціальний.
Загальний резерв формується за рахунок прибутку банку після сплати податку на прибуток, тобто поточного і нерозподіленого прибутку. Спеціальний резерв е статею витрат банку.
Резерв для покриття можливих збитків належить до планових резервів; його формування повинно здійснюватись комерційними банками в обов'язковому порядку згідно з методикою, затвердженою Національним банком України. Призначення резерву — відшкодування можливих збитків за усіма видами наданих кредитів. Причомузарахунок резерву підлягають покриттю лише втрати за основним боргом. Покриття за рахунок резерву несплачених позичальником відсотків та комісій за кредитними операціями не дозволяється.
Резерв утворюється за усіма видами кредитів, які надані у національній та іноземній валютах. При розрахунку резерву враховується заборгованість за депозитами, які розміщені в інших банках, за кредитами, які надані іншим банкам, за всіма кредитами суб'єктам підприємницької діяльності, включаючи як прямі банківські кредити, так і непрямі, а також фізичним особам за наданими гарантіями та поручительствами.
Не враховується при розрахунку резерву заборгованість за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку. Сума сформованого планового резерву на покриття втрат за кредитами являє собою оцінковий показник, призначення якого — підтримати на певному рівні (наприклад, на середньому для одного класу банків) співвідношення між витратами на погашення збитків за кредитами і загальною сумою виданих кредитів.
В Україні створюється база статистичної інформації, яка дозволить визначати оптимальну усереднену величину резерву на покриття втрат за кредитами. Необхідність використання цього показника для управління кредитними ризиками безумовна. Комерційні банки нерідко опиняються в ситуації, коли втрачають контроль над кредитним портфелем. Це призводить до збільшення суми неповернення за виданими кредитами та гарантіями. Для їх покриття в першу чергу використовується спеціальний резерв, а потім — загальний резерв. Якщо суми резерву недостатньо, то на погашення безнадійних кредитів направляються кошти резервного фонду і поточний та нерозподілений прибуток. Однак якщо банку не вдається вишукати зовнішнє джерело збільшення власного капіталу, то це може призвести до його неплатоспроможності та банкрутства.
Розрахунок планової суми резерву на покриття можливихвтрат за кредитами. Згідно з чинними правилами загальний резерв нараховується на стандартні кредити, а спеціальний — на нестандартні кредити. До нестандартних кредитів належать:
— кредити під контролем;
— субстандартні кредити;
— сумнівні кредити;
— безнадійні кредити.
Віднесення кредиту до тої чи іншої групи визначається рівнем ризику. Національним банком України розроблені критерії віднесення кредиту до тієї чи іншої групи ризику, які відповідають чинним у міжнародній банківській практиці:
— стандартні кредити — це кредити, основний борг і відсотки за якими погашаються своєчасно, згідно з графіком, і рівень ризику тут прийнятний. Коефіцієнт ризику за цими кредитами встановлений на рівні 2 %;
— кредити під контролем — це кредити, за якими основний борг і відсотки сплачуються своєчасно, але з цією категорією кредитів виникають незначні проблеми (наприклад, неповна документація). Коефіцієнт ризику за цими кредитами встановлено на рівні 5 %;
— субстандартні кредити — це кредити, прострочена заборгованість за основним боргом і відсотках яких не перевищує 90 днів, загальний строк пролонгування кредиту перевищує 90 днів. Кредити цієї групи відносять до кредитів невисокої якості; вони спроможні призвести до непогашення, але їх негативні властивості можна усунути. Коефіцієнт ризику встановлено на рівні 20 %;
— сумнівні кредити — це кредити, прострочена заборгованість за основним боргом та відсотками яких складає понад 90 днів. Тут уже мають місце суттєві недоліки, існує реальна можливість втрат за кредитами. Коефіцієнт ризику встановлено на рівні 50 %;
— безнадійні кредити — це кредити, втрати за якими майже неминучі, а заборгованість з цих позик, як правило, підлягає списанню з балансу. Коефіцієнт ризику встановлено на рівні 100 %.
Комерційні банки щоквартально, станом на останній робочий день кварталу, повинні аналізувати якість кредитного портфеля з метою групування кредитів за рівнем ризику.
Під час виконання такої роботи кредитний комітет (чи комісія) зобов'язаний оцінювати окремі аспекти діяльності кожного позичальника щодо можливості виконання ними зобов'язань згідно з угодою про надання кредиту, виходячи з таких критеріїв:
— оцінка фінансового стану позичальника;
— стан погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.
На підставі класифікації кредитів розраховується загальна планова сума резерву з розбивкою на суми за кожною групою кредитів на майбутній квартал. Розрахунок складається за формою, наведеною в додатку 15.
У графі 10 цього додатку відображаються планові суми нарахованого резерву, а за даними графи 13 визначається сума, яка підлягає донарахуванню в резерв або направляється на зменшення резерву.
Загальний резерв, нарахований на заборгованість за стандартними кредитами, розглядається як складова власного капіталу банку і обліковується на балансовому рахунку № 5020 “Загальні резерви” групи 502 “Загальні резерви банку”. За своїм характером це пасивний рахунок. У першу чергу загальний резерв формується за рахунок прибутку минулих років. При цьому здійснюється така проводка:
Д-т рахунку
№ 5030“Прибутки минулих років”;
К-т рахунку
№ 5020“Загальні резерви”.
У разі недостатності цього джерела для формування загального резерву протягом року, наприкінці року резерв має бути сформований за рахунок поточного прибутку. Ця операція відображається проводкою:
Д-т рахунку
№ 5040 “Прибуток минулого року, що очікує затвердження”:
К-т рахунку
№ 5020 “Загальні резерви”.
Спеціальний резерв формується за рахунок витрат банку. Акумульовані в ньому суми обліковуються:
— за міжбанківськими кредитами на рахунку № 1590 “Резерв під заборгованість інших банків”,
— за операціями з клієнтами на рахунку № 2400 “Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам”.
При акумулюванні коштів у спеціальний резерв складаються такі бухгалтерські проводки:
Як видно зі змісту операції, витрати на формування спеціального резерву відносять на валові витрати банку і тому вони безпосередньо впливають на розмір прибутку до оподаткування.
За своїм характером рахунки № 1590 і 2400, на яких обліковується сума спеціального резерву, є пасивними, однак належать до контрактивних балансових рахунків. У балансі залишки на рахунках № 1590 і 2400 відображаються у складі активів зі знаком мінус. Це пов'язано з тим, що сума спеціального резерву розглядається як прямі втрати банку і тому не враховується у складі його власного капіталу.
При формуванні спеціального резерву сума коштів, що можуть бути віднесені на валові витрати банку, регулюється податковим законодавством. Згідно з прийнятим у 1997 р. Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” розмір коштів, що перераховуються протягом 1999—2000 рр., не можуть перевищувати 40 % від суми загальної заборгованості за кредитами, наданими гарантіями та дорученнями на останній день звітного податкового періоду; у 2001 р.— 30 % і починаючи з 1 січня 2002 р.— 20 %.
Діючою методикою передбачено, що у разі зменшення планової суми спеціального резерву в порівнянні з попередньою звітною датою комерційний банк надлишкову суму резерву скеровує:
— за загальним резервом — на збільшення прибутку;
— за спеціальним резервом — на збільшення валового доходу.
Ці операції відображаються в обліку такими проводками:
Згідно встановлених правил резерв на покриття можливих кредитних збитків формується головним банком та його філіями. Загальний резерв обліковується на балансі головного банку. Спеціальний резерв обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. Це пов'язано з особливостями системи оподаткування.
Кошти резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями можуть використовуватись тільки на погашення безнадійних кредитів, заборгованість за якими обліковується на рахунках з обліку сумнівної заборгованості. Списання з балансу основної суми боргу за безнадійними кредитами провадиться згідно з рішенням Правління комерційного банку.
За рахунок спеціального резерву відшкодування безнадійних кредитів можливе у випадку, якщо причина для цього відповідає вимогам чинного законодавства України (Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст. 12). Рішення про списання заборгованості за рахунок загального резерву банк приймає самостійно. Однак така операція може бути проведена банком не пізніше останнього робочого дня поточного року, в якому кредит визнано безнадійним.
Розглянемо схему бухгалтерських проводок при списанні кредитної заборгованості за рахунок спеціального резерву:
Правилами Національного банку України передбачено, що у разі прийняття рішення про списання безнадійних кредитів за рахунок загального резерву комерційні банки повинні на цю суму додатково сформувати резерв, який обліковується на окремих аналітичних рахунках за балансовими рахунками № 1599 і 2400 “Резерв під заборгованість за кредитами”. При цьому здійснюються такі бухгалтерські проводки:
продолжение
--PAGE_BREAK--З метою повернення боргу за безнадійними кредитами, що обліковані за балансом, банки зобов'язані працювати з клієнтами протягом трьох років. Після списання безнадійних кредитів банк зобов'язаний продовжувати роботу з клієнтами з метою повернення боргу (не пізніше, ніж до закінчення строку позовної давності) протягом трьох років.
У випадку, якщо банку все ж не вдалося погасити борги за безнадійними кредитами, вони вважаються повністю безнадійними і не піддягають системному бухгалтерському обліку, тобто списуються з позабалансових рахунків.
1. Списання суми основного боргу за безнадійними кредитами:
Д-т рахунку №9910;
К-т рахунку №9610, 9611.
2. Списання суми неотриманих відсотків та комісій за кредитними операціями:
Д-т рахунку №9910;
К-т рахунку №9600, 9601.
Якщо позичальник повністю чи частково сплачує борг за безнадійними кредитами, який був попередньо списаний за рахунок резерву, банк повинен визнати цю суму як валовий дохід:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточний рахунок клієнта”;
К-т рахунку
№ 6800“Непередбачені доходи”.
Сплачені відсотки та комісії за безнадійними кредитами також обліковуються у складі непередбачених доходів:
Д-т рахунку №2600;
К-т рахунку №6800.
Якщо в момент погашення боргу за безнадійними кредитами його сума обліковувалась за балансом, то вона підлягає списанню з позабалансових рахунків №9600, 9601, 9610, 9611.
У банку безнадійні борги за кредитами можуть перевищувати суму сформованого резерву на покриття можливих витрат за кредитними операціями. Виникає питання: за рахунок яких джерел можуть бути покриті втрати від кредитної діяльності? Для покриття таких витрат банк повинен сформувати додатковий резерв за рахунок своїх фондів чи нерозподіленого прибутку минулого року.
Для зменшення ризику від кредитної діяльності банки на свій розсуд можуть передбачати ідентифіковані резерви за кредитами. Такі резерви утворюються проти конкретних кредитів, якщо банк має достатньо підстав вважати, що відповідний кредит не буде погашено. Джерелом ідентифікаційного резерву може бути перерозподілений прибуток. Віднесення суми резерву (або його частини) на валові витрати можливе у випадку, якщо це передбачено податковим законодавством.
У балансі зазначений резерв обліковується на рахунку № 3699 “Резерви по покриття інших ризиків та витрат”. Оскільки такі резерви є реальними втратами банку, то вони не обліковуються у складі додаткового капіталу в класі “капітал банку”.
Банки зобов'язані щоквартально подавати Національному банку України звітність про заборгованість за кредитами, списану з балансу і обліковану на позабалансовому рахунку; про класифікацію кредитів за групами ризику і про утворення резерву на покриття можливих втрат за кредитами; звіт про зміни резерву.
Для забезпечення повноти, своєчасності та ефективності контролю за використанням і погашенням кредиту велике значення має організація руху інформаційних потоків про кредитну угоду між підрозділами, які беруть участь у її виконанні. Особливе місце посідають відносини між бухгалтерією та кредитним відділом. У банку повинні бути розроблені схеми руху документів між цими підрозділами та визначена відповідальність працівників цих підрозділів за збереженість документів, на підставі яких здійснена кредитна операція.
Інформація про позичальника та стан кредиту може узагальнюватись кредитним працівником у спеціальній формі “Облікова (або особиста) картка позичальника”, орієнтовна форма якої наведена у додатку 16.
Перші примірники документів на видачу кредиту, а саме: кредитна угода, строкове зобов'язання, угода-доручення, угода застави підлягають обліку на позабалансових рахунках і зберігаються у сховищі. Це дозволяє забезпечити їх збереженість. Копії та другі примірники цих документів, а також інші документи з оформлення кредитної угоди зберігаються в кредитній справі клієнта і знаходяться у кредитного працівника. Кредитний працівник для обліку виданих кредитів веде журнал їх реєстрації. У журналі зазначається найменування позичальника, дата видачі кредиту, позначка про його погашення, пролонгування і виконання позичальником своїх зобов'язань.
Після отримання інформації про погашення позичальником основного боргу і відсоткових платежів за кредит, у функції кредитного працівника входить:
— звіряння цих даних з даними особових позичкових рахунків позичальника;
— оформлення меморіального ордера на вилучення зі сховища кредитної угоди, строкового зобов'язання і документів по заставі;
— повернення строкового зобов'язання і документів по заставі позичальнику;
— після оформлення запису на кредитній угоді “кредит погашено” угода разом з іншими документами за кредит піддягає здачі в архів, де вона зберігається п'ять років.
Загальна відповідальність за дотримання правил оформлення, видачі та своєчасного погашення кредитів покладається на керівника і головного бухгалтера банківської установи, а персональну відповідальність несуть члени кредитного комітету, які приймають рішення про видачу кредиту, а також уповноважена особа банку, яка за дорученням і з повноваженнями підписує кредитну угоду.
7.4.Облік операцій кредитного характеру
Найбільш поширеними є факторингові операції і операції з фінансового лізингу.
Облік факторингових операцій. Факторингові операції— це продаж рахунків фактору (від англ. factor — комісіонер, агент, посередник), в особі якого, як правило, виступають комерційні банки, фінансові компанії, а також спеціалізовані факторингові компанії. При цьому банки купують рахунки-фактури постачальників на відвантажену конкретним покупцям-дебіторам продукцію, виконані роботи, послуги. Внаслідок цього здійснюється передача постачальником банку права на вимогу боргу з покупця.
Отже, факторингові операції — це купівля банком права на утримання боргу. Це не просто одна з форм фінансування. Банк купує в свого клієнта дебіторські рахунки, завчасно оцінивши кредитоспроможність наявних і можливих дебіторів клієнтів, і наперед визначає максимальний розмір авансу, який звичайно складає 80—90 % суми рахунків-фактур за вирахуванням дисконту і комісійних. Після аналізу необхідної інформації, одержаної від постачальника банк укладає з ним угоду на факторингове обслуговування, в якій повинно бути обумовлено:
— перелік покупців, вимоги яких будуть переуступатися;
— контрольну суму переуступок;
— розмір аважу;
— відсоткову ставку за кредит;
— відсоткову ставку комісійних за обробку рахунків-фактур;
— право регресу зворотної вимоги до постачальника;
— граничний строк платежу для покупця-дебітора;
— відповідальність сторін за порушення угоди;
— умови розірвання угоди;
— строк дії угоди та ін.
Бухгалтерський облік розрахунків за факторинговими операціями здійснюється на активно-пасивному балансовому рахунку № 3519 “Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку” (субрахунок “Розрахунки банку за факторинговими операціями”), а одержаних доходів — на спеціальному окремому рахунку № 6023 “Відсоткові доходи за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями”. Аналітичний облік до цього рахунку здійснюється за особовими рахунками постачальників.
Доходи банку від факторингових операцій становить різниця між ціною купівлі рахунків-фактур постачальника і сумою, яка надходить за них від дебітора-покупця.
Відображення факторингових операцій в системі рахунків бухгалтерського обліку розглянемо на прикладі викупу дебіторської заборгованості на суму 100 000 грн. із загальною сумою усіх скидок 10000 грн.
1. На викуп дебіторської заборгованості у постачальника за ціною нижче вартості рахунків-фактур:
Д-т рахунку
№ 3519 “Інша дебіторська заборгованістьза господарською діяльністю банку” 90 000 грн.
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 90 000 грн.
2. На одержання грошей від дебітора на повну суму рахунку-фактури — 100 000 грн.:
Д-т рахунку
№ 120“Коррахунок у Національному банку України” 100 000 грн.
К-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість загосподарською діяльністю банку” 90 000 грн.
К-т рахунку
№ 6023 “Відсоткові доходи за рахунками суб'єктівгосподарської діяльності за факторинговими
операціями” 10 000 грн.
Аналогічно відображаються на рахунках бухгалтерського обліку і операції форфейтинга— форми банківського кредиту, що передбачає придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийому на себе ризику виконання цих вимог та їх інкасування.
Облік фінансового лізингу. Лізинг — це форма довгостроковоїоренди, яка пов'язана з передачею в користування обладнання,транспортних засобів, іншого рухомого і нерухомого майна, призбереженні права власності за орендодавцем на весь строк угодиоренди.
Після закінчення строку дії угоди лізингу орендатор може:
— завершити орендні платежі й повернути майно банку;
— скласти нову угоду лізингу;
— викупити майно за ціною, погодженою з орендодавцем: встановленою у момент укладання угоди або за залишковою вартістю.
Строк угоди, як правило, дорівнює строку амортизації або менший за нього.
Орендна плата включає в себе амортизацію, витрати банку щодо оформлення лізингу і комісійну винагороду у вигляді відсотків.
Бухгалтерський облік операцій за лізингом ведеться на активних рахунках:
№ 4400 “Операційні основні засоби” (які здані в оренду з оперативного лізингу);
№ 4500 “Неопераційні основні засоби” (які здані в оренду з оперативного лізингу).
За дебетом цих рахунків обліковується вартість заново придбаних машин, обладнання та інших об'єктів основних засобів, які потім передані згідно з лізинговою угодою. За кредитом цих рахунків відображаються їх вибуття при купівлі орендарем за залишковою вартістю, списанні з балансу або іншій реалізації за договірною ціною.
Аналітичний облік при цьому здійснюється аналогічно в межах рахунків № 4400 та 4500.
Розглянемо відображення в обліку операцій з фінансового лізингу як банком-лізингодавцем, так і банком-лізингоодержувачем.
1.Облік фінансового лізингу банком-лізингодавцем:
а) попередня сплата постачальникам машин і обладнання
Д-т рахунку
№ 3511“Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів та основних засобів”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”;
б) одержання машин і обладнання
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби” (відповідний аналітичний рахунок);
№ 4500“Неопераційні основні засоби” (відповідний аналітичний рахунок );
К-т рахунку
№ 3511“Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів та основних засобів”;
в) передача в лізингову оренду об'єктів основних засобів
Д-т рахунків:
№ 1525“Фінансовий лізинг, що наданий іншим банкам”;
№ 2075 “Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності”;
К-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”;
№ 4500“Неопераційні основні засоби”.
Погашення лізингоодержувачем дебіторської заборгованості, яка У лізингодавця числиться на рахунках № 1525 або 2075, відображається лізингодавцем бухгалтерською проводкою у такій кореспонденції рахунків:
Д-т рахунку
“Коррахунок у Національному банку України”:
К-т рахунків:
№ 1525“Фінансовий лізинг, що наданий іншим банкам”;
№ 2075“Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарськоїдіяльності”.
Щомісячно лізингодавець нараховує собі також доходи у вигляді відсотків бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 1528“Нараховані доходи за кредитами, які надані іншим банкам”
або
№ 2078 “Нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб'єктами господарської діяльності”;
К-т рахунків:
№ 6018“Відсотковкі доходи за фінансовим лізингом, який наданий іншим банкам”
або
№ 6027“Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності”.
Вартість фінансового лізингу за угодою може бути більшою або меншою за балансову (залишкову) вартість об'єкта, переданого в цей лізинг, що відповідно відображається за кредитом рахунку № 3600 “Доходи майбутніх періодів” або № 3500 “Витрати майбутніх періодів”.
Так, при більшій вартості за лізингом наведена вище бухгалтерська проводка відображається за такою кореспонденцією рахунків. Приклад. Передано в лізинг об'єкт балансовою вартістю 12 000 грн., за який згідно з угодою лізингоодержувач повинен сплатити 14 400 грн.:
а) на балансову (залишкову) вартість, передану в лізинг об'єкту основних засобів:
Д-т рахунку
№ 2075“Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності” 12 000 гри.
К-т рахунку
№ 4400“Операційні основні засоби” 12 000 грн.
б) на різницю більшої вартості лізингу від вартості об'єкта і основних засобів:
Д-т рахунку
№ 2075“Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарської діяльності” 2400 грн.
К-т рахунку
№ 3600“Доходи майбутніх періодів” 2400 грн.
в) на щомісячне нарахування відсотків з балансової вартості об'єкта, переданого в лізинг на 10 років
(12000 грн.: 10 років: 12 місяців = 100 грн.):
Д-т рахунку
№ 2078“Нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності” 100 грн.
К-т рахунку
№ 6027“Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності” 100 грн.
г) на щомісячне зарахування частини з доходів майбутніх періодів (2400: 10 років: 12 місяців = 20 грн.);
Д-т рахунку
№ 3600“Доходи майбутніх періодів” 20 грн.
К-т рахунку
№ 6027“Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності” 20грн.
Якщо вартість лізингу менша за балансову (залишкову) вартість об'єкта основних засобів, то різниця, яка спочатку обліковується на дебеті рахунку № 3500 “Витрати майбутніх періодів”, щомісяця списується на зменшення відсоткового доходу. Ці операції відображаються такими бухгалтерськими проводками:
а) на вартість, меншу від балансової вартості переданого в лізинг об'єкта основних засобів:
Д-т рахунку
№ 2075 “Фінансовий лізинг, що наданий суб'єктам господарськоїдіяльності” 9600 грн.
К-т рахунку
№ 4400 “Операційні основні засоби” 9600 грн.
б) на різницю в меншій вартості лізингу від вартості об'єкта основних засобів:
Д-т рахунку
№ 3500“Витрати майбутніх періодів” 400 грн.
К-т рахунку
№ 4400“Операційні основні засоби” 2400 грн.
в) на щомісячне нарахування відсотків з суми, передбаченої угодою лізингу (9600: 10 років: 12 місяців = 90 грн.):
Д-т рахунку
№ 2078“Нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності” 90 грн.
К-т рахунку
№ 6027“Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності” 90 грн.
г) на щомісячне зарахування частини з витрат майбутніх періодів за рахунок зменшення відсоткових доходів (2400:10 років: 12 місяців =20 грн.):
Д-т рахунку
№ 6027“Відсоткові доходи за кредитами в інвестиційну діяльність суб'єктам господарської діяльності” 20грн.
К-т рахунку
№ 3500“Витрати майбутніх періодів” 20 грн.
2.Облік фінансового лізингу банком-лізингоодержувачем.Банки можуть одержувати у фінансовий лізинг основні засоби як від інших банків, так і від суб'єктів господарської діяльності. Одержані основні засоби прибуткуються на окремому субрахунку “Фінансовий лізинг” до рахунків № 4400 “Операційні основні засоби” та 4500 “Неопераційні основні засоби” бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”, субрахунок “Фінансовий лізинг”
або
№ 4500“Неопераційні основні засоби”, субрахунок “Фінансовий лізинг”;
К-т рахунків:
№ 1625“Фінансовий лізинг, який отриманий від банків”
продолжение
--PAGE_BREAK--або
№ 3615“Кредиторська заборгованість за фінансовим лізингом”.
Погашення основного боргу кредитору-лізингодавцю, який числиться на рахунках № 1625 або 3615 відображається бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 1625“Фінансовий лізинг, який отриманий від банків”
або
№ 3615“Кредиторська заборгованість за фінансовим лізингом”;
К-т рахунків:
Кореспондентський рахунок, поточний рахунок, рахунок готівковихкоштів.
Для банку-лізингоодержувача відсоткова плата за користування одержаними в лізинг основними засобами є витратами, які він відображає на рахунках № 7018 “Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманий від інших банків” або № 7095 “Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманий від клієнтів” та рахунках кредиторської заборгованості перед лізингодавцями такою бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 7018“Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманийвід банків”
або
№ 7095 “Відсоткові витрати за фінансовим лізингом, який отриманийвід клієнтів”;
К-т рахунків(кредиторів):
№ 1628“Нараховані витрати за кредитами, які отримані від іншихбанків”
або
№ 3679 “Інші нараховані витрати”.
На сплату лізингодавцю складається бухгалтерська проводка:
Д-т рахунків:
№ 1628“Нараховані витрати за кредитами, які отримані від інших банків”
або
№ 3678 “Інші нараховані витрати”;
К-т рахунків:
Кореспондентський рахунок, поточний рахунок, рахунок готівкових коштів.
Протягом періоду оренди лізингоодержувач нараховує амортизацію основних засобів з віднесенням її до складу своїх витрат бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 7423“Амортизація”, субрахунок “Фінансовий лізинг”;
К-т рахунків:
№ 4409 “Знос операційних основних засобів”, субрахунок “Фінансовий лізинг”
або
№ 4509“Знос неопераційних основних засобів”, субрахунок “Фінансовий лізинг”.
Якщо умовами угоди фінансового лізингу (довгострокової оренди) передбачена і здійснюється передача орендованих основних засобів у власність лізингоодержувача, то останній цю операцію в обліку відображає такою бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”, субрахунок “Власні основні засоби”
або
№ 4500“Неопераційні основні засоби”, субрахунок “Власні основнізасоби”;
К-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”, субрахунок “Фінансовий лізинг”
або
№ 4500“Неопераційні основні засоби”, субрахунок “Фінансовий лізинг”.
І в той же час на збільшення знос власних основних засобів:
Д-т рахунків:
№ 4409“Знос операційних основних засобів”, субрахунок “Фінансовийлізинг”
або
№ 4509“Знос неопераційних основних засобів”, субрахунок “Фінансовий лізинг”;
К-т рахунків:
№ 4409“Знос операційних основних засобів”, субрахунок “Власні основні засоби”
або
№ 4509“Знос неопераційних основних засобів”, субрахунок “Власніосновні засоби”.
7.5.Облік операцій з нарахування і справляння відсотківза користування банківськими кредитами та комісійних занадання послуг кредитного характеру
За надання послуг кредитного характеру банки справляють з клієнтів комісійну винагороду. До таких послуг належать: видача гарантій і поручительств іншим банкам та клієнтам, акцептовані та авальовані векселі, підтверджені та покриті акредитиви тощо.
Надані банком гарантії та поручительства обліковуються на позабалансових рахунках за умови, що вони невідзивні та існує угода за будь-якою формою, яка має юридичну силу. Вони обліковуються на рахунках групи:
— гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком, рахунок № 900;
— гарантії, надані клієнтам, рахунок № 902;
— сумнівні гарантії та поручительства, рахунок № 909. Гарантії, надані банкам, обліковуються за номіналом. Комісійні справляються, як правило, одноразово у відсотках від суми гарантії за умовами угоди.
При цьому здійснюються такі проводки:
Як послуга кредитного характеру розглядається операція банку з акцептування перевідних векселів. Суть цієї операції полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом (кореспондентом) переводний вексель за умови, що клієнт надасть банку грошове покриття до настання строку платежу за векселем. У цієї операції, на відміну від Урахування векселя, банк сам стає платником. Як правило, сума для сплати векселя банку надається клієнтом не пізніше, як за три дні до настання строку платежу за векселем. При виконанні цієї операції здійснюються такі проводки:
Послуги кредитного характеру виникають також при участі банку в розрахунках клієнта за експортно-імпортними операціями, коли формою розрахунків стає документарний акредитив. Відкриття банком на прохання клієнта-імпортера акредитива обліковується за дебетом за балансового рахунку “Непокриті акредитиви” і кредитом контррахунку:
Д-т рахунку№ 9122;
К-т рахунку№ 9900.
Якщо банк за дорученням іншого банку, який відкрив акредитив, підтверджує його, то ця операція обліковується:
Д-т рахунку №“Підтверджені акредитиви, видані банком”;
К-т рахунку№ 9900.
За ці операції клієнт-імпортер сплачує банку комісійні. Ці доходи обліковуються в кредиті рахунку № 6111 “Комісійні доходи за кредитне обслуговування клієнтів”. При виконанні розглянутих операцій комісійні розраховуються від суми виданого банком зобов'язання.
За користування кредитами клієнти сплачують банку відсотки. Відсотки за кредит є вагомою складовою в загальній сумі доходів банку.
Синтетичний облік нарахованих відсотків за користування кредитами ведеться окремо за кожною групою позичкових рахунків згідно з їх класифікацією в балансі. Відсотки обліковуються за ознакою строковості: окремо нараховані до настання строку їх сплати і окремо — прострочені. Для цього в кожній групі позичкових рахунків передбачено по два рахунки четвертого порядку. Списані з балансу прострочені відсоткові платежі обліковуються за балансом на рахунках № 9600 і 9601 “Несплачені в строк доходи за кредитами” відповідно банків і клієнтів.
Аналітичний облік нарахованих відсотків ведеться в розрізі позичальників і окремо за кожним видом наданого кредиту. Відсотки нараховуються щомісяця. Позичальник перераховує відсоткові платежі в строки, передбачені кредитною угодою. Базою нарахування відсотків є сума залишку заборгованості за позичковим рахунком. У випадку нестачі суми коштів на рахунку позичальника для погашення боргів за позику і нараховані відсотки кошти скеровуються на Їх погашення у порядку, визначеному кредитною угодою.
Способи перерахування відсоткових платежів визначаються в кредитній угоді. Нарахування відсотків та їх відображення в обліку та фінансовій звітності банку здійснюється згідно з принципом нарощених доходів та витрат і відповідності. Визнання нарахованих, але несплачених у строк відсотків як безнадійних і прийняття рішення про їх списання з балансу є привілею правління комерційного банку в межах чинного законодавства.
Списані прострочені відсотки обліковуються на позабалансовому рахунку протягом строків позовної давності. Нормативними документами НБУ не допускається нарахування відсотків на суму прострочених відсоткових платежів.
Розглянемо відображення в обліку операцій з нарахування і справляння відсотків за кредит:
Нарахування відсоткових платежів здійснюється програмним шляхом у автоматичному режимі. Сума нарахованих відсотків відображається у відомості. Бухгалтер або кредитний працівник здійснюють вибірковий контроль за правильністю нарахування відсотків з метою попередження помилок.
За позичковими рахунками овердрафт нарахування відсотків повинно здійснюватись щоденно, оскільки залишок за рахунком має тимчасові обмеження.
Контрольні запитання
1. Наведіть класифікацію кредитних операцій і зміст окремих видів цих операцій.
2. Дайте визначення методу кредитування. Які методи кредитування використовуються?
3. Які Ви знаєте форми позичкових рахунків?
4. Розкрийте зміст кредитної лінії, назвіть її види.
5. У чому полягає суть овердрафта і особливості відображення операцій за овердрафтом в обліку?
6. Як побудовані рахунки для обліку кредитних операцій в балансі?
7. Яка інформація про кредитні операції має бути розкрита у фінансовій звітності? Як визначають чисті кредитні активи?
8. Схарактеризуйте методику обліку позичкових операцій.
9. У чому полягає суть резерву на покриття збитків за кредитами, облік операцій щодо його формування і використання? Відображення резерву в балансовому звіті.
10. Розкрийте суть і методику обліку факторингових операцій.
11. Розкрийте суть і методику обліку лізингових операцій.
12. Визначте доходи від проведення факторингових і лізингових операцій.
13. Схарактеризуйте методику обліку операцій з нарахування відсотків за користування кредитами.
14. Розкажіть про облік операцій за сплатою відсотків і комісійної винагороди.
Вправи для самостійної роботи
Вправа 1. ТзОВ “Родон” підписало з банком угоду на отримання права на овердрафт у розмірі 10 000 грн. з 01.08.98 р. по 01.11.98 р. 19 жовтня залишок на поточному рахунку фірми становить 26 000 грн. До рахунку підприємства висунуті наступніпретензії:
Сума, грн.
1. Платіжне доручення на перерахування податку на додану вартість в бюджет 3650
2. Грошовий чек на виплату заробітної плати 6500
3. Платіжне доручення на:
а) перерахування прибуткового податку з робітників і службовців до бюджету 960
б) інших обов'язкових платежів 4870
4. Платіжне доручення на перерахування постачальнику за отриману сировину згідно угоди 8700
5. Вимога-доручення за поставлені складові комплектуючі згідно угоди 5800
6. Платіжне доручення на оплату орендних платежів за використання складських приміщень 1400
• Складіть бухгалтерські проводки за наведеними вище операціями і вивести залишки за рахунками.
• Поясніть режим функціонування рахунку овердрафт.
• Виконайте нарахування відсотків за рахунком овердрафт і відобразіть їх в обліку. Базова відсоткова ставка за кредитами в банку складає 40 % річних. Надбавка за овердрафтом складає +3%.
Вправа 2. Станом на 01.07.98 р. згідно зі звітністю величина
розрахункового фонду на покриття можливих втрат за кредитами складає 98 000 грн., фактично перераховано в резерв 62 000 грн. 20 червня платіжним дорученням ТзОВ “Радуга” перераховано і в рахунок погашення кредиту, раніше списаного з балансу як безнадійного за рахунок резерву, суму 12 000 грн.
• Складіть бухгалтерські проводки.
• Поясніть порядок формування і використання резерву на покриття можливих втрат за кредитами.
Вправа 3. ЗАТ “Роксолана” має прострочену заборгованість за позиковим рахунком 2047 в сумі 15 000 грн. та прострочену заборгованість за відсотковими платежами за цим кредитом по рахунку 2049 в сумі 1200 грн. 20.07.98 р. на поточний рахунок фірми надійшла сума 10000 грн. на погашення дебіторської заборгованості за відвантажені товари. Цього ж дня фірма подала в банк платіжне доручення на перерахування в бюджет ПДВ у сумі 3020 грн.
• Складіть бухгалтерські проводки за наведеними операціями.
• Який порядок погашення заборгованості за позиковими операціями?
Вправа 4. ЗАТ “Перлина” уклало кредитну угоду з комерційним банком на отримання інвестиційного кредиту на закупівлю торгового обладнання в сумі 45 000 грн. строком на два роки. Фірма надала банку угоду застави на суму 58 000 грн. Закладене майно знаходиться на фірмі. Погашення кредиту передбачено у два строки однаковими сумами. Кредит виданий під 40 % річних. Відсотки підлягають сплаті поквартальне. Кредит виданий 10.07.98 р. на основі розпорядження кредитного відділу. Підлягає погашенню 10.07.98 р. Фірма надала два термінових зобов'язання, кожне в сумі 29 000 грн. Фірма виконала зобов'язання щодо першого строку погашення та сплаті відсоткових платежів.
• Перелічіть документи, які використовуються в бухгалтерії для оформлення операції з видачі кредиту.
• Складіть бухгалтерські проводки щодо видачі кредиту, нарахування відсоткових платежів та їх сплати, погашення кредиту згідно першого строку.
Вправа 5. 20 березня комерційний банк надав КБ “Аркада” гарантійний лист на суму 100 000 грн. зі строком дії один рік від дня видачі. Цього ж дня була відкрита обов'язкова кредитна лінія в сумі 140 000 грн. та строком на три місяці фірмі “Атон”. У межах кредитної лінії фірмі наданий кредит на фінансування обігового капіталу, збільшення якого обумовлено розширенням діяльності. 26 березня “Атон” подав платіжне доручення в сумі 60 000 грн. За цінності, що кредитуються. Сплата доручення проведена за рахунок видачі кредиту в межах кредитної лінії.
• Поясніть режим функціонування позикового рахунку при кредитуванні за кредитною лінією.
• Поясніть, які операції вважаються операціями кредитного характеру?
• Складіть бухгалтерські проводки за цими операціями.
Вправа 6. За рішенням правління комерційного банку 20.01.98 р. за рахунок фонду покриття кредитного ризику списані з балансу сумнівні кредити, видані на фінансування внутрішніх торгових операцій в сумі 120 000 грн. і сумнівні до стягнення. За цими кредитами відсоткові платежі становлять 25 000 грн. У зв'язку з закінченням строку позовної давності зняті з обліку раніше списані з балансового обліку 40 000 грн. та відсотки за ними в сумі 16 000 грн.
• Який порядок списання з балансу і обліку сумнівних кредитів та безнадійних щодо стягнення відсоткових платежів?
• Відбийте в обліку зазначені операції.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--або А = П + К,
де А — актив; П — пасив (зобов'язання); К — власний капітал.
У зарубіжній бухгалтерській практиці під пасивами розуміють тільки зобов'язання.
Слід звернути увагу на те, що в основу вітчизняного балансу покладено рівняння:
Зобов'язання + Власний капітал,
або А = П,
де під пасивами розуміють усі джерела — як залучені, так і власні кошти. Це обумовлено пострадянською спадщиною і може бути пояснене тим, що в умовах суспільної власності на засоби виробництва поняття власного капіталу не мало під собою ніякої економічної підстави. Формулу А = П + К ще називають основним бухгалтерським рівнянням або фундаментальною обліковою моделлю.
Баланс — основа бухгалтерського обліку, і подвійний запис випливає з умов балансового рівняння. Отже, статті активів і пасивів повинні оцінюватись окремо та відображуватись у розгорнутому вигляді, щоб запобігти завищенню або заниженню величини активів і пасивів.
У міжнародній практиці тільки поточні рахунки, відкриті в формі контокорентного рахунку, можуть виявитись активними чи пасивними за залишком, якщо існує право їх сальдування. Інші рахунки є виключно пасивними чи активними залежно від їх призначення (наприклад, залишки дебіторської та кредиторської заборгованості в балансі повинні відображатися окремо); їх залишки не повинні сальдуватись.
Приклад. Станом на 31.12.96 р. банк А має два балансових рахунки з банком Б. Наданий міжбанківській кредит — 120000 гри. (строк погашення кредиту — 20.01.97 р.). Отриманий банківський кредит — 70 000 грн. (дата повернення кредиту за угодою — 10.01.97 р.).
Наприкінці року баланс банку А виглядає наступним чином:
Запис у вигляді:
неприпустимий.
Принцип грошового вимірювання. Він означає, що в бухгалтерському обліку відображаються явища, дані, які можуть бути виражені у грошовому вимірі (вітчизняний підхід передбачає як грошовий, так і натуральний засоби вимірювання). Згідно з принципом грошового вимірювання об'єктом бухгалтерського обліку визнають тільки рух цінностей, виражених у грошах. Це особливо важливо враховувати при обліку основних засобів і матеріалів.
Принцип постійності правил бухгалтерського обліку. Згідно з цим принципом фірма повинна дотримуватися обраної облікової політики протягом тривалого часу. Зміни вибраних методів обліку та оцінки мають бути обгрунтовані й докладно описані в додатку до фінансової звітності. Це стосується методів нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів, порядку нарахування зношення малоцінних предметів, створення резервів, методів оцінки майна тощо.
У випадку, якщо такі зміни мають місце, банк повинен забезпечити зіставлюваність даних обліку і звітності шляхом перерахування показників попереднього року відповідно до нових правил. Власне зміни правил обліку, а також наслідки їх впливу на прибуток банку повинні пояснюватись в окремій пояснювальній записці до звітності.
Принцип обережності. За цим принципом: 1) доходи обліковуються, якщо можливість їх отримання стає цілком визначеною подією (фактом); 2) витрати та втрати повинні відображатись, коли їх здійснення є ймовірною, можливою подією. В основу цієї концепції покладено оцінку об'єктів обліку, що дає змогу уникнути завищення активів і доходів, а також недооцінки зобов'язань і витрат. Згідно з принципом обережності передбачені потенційні збитки (сумнівна дебіторська заборгованість; резерв для покриття кредитних ризиків; резерв під знецінення цінних паперів тощо) мають бути відображені за результатами звітного періоду. Для цього використовують контрактивні рахунки.
У міжнародній практиці проводки за всіма видами резервів складаються на момент визначення і виникнення ризиків незалежно від достатності чи наявності прибутку.
Приклад. АК Банк 04.01.97 р. надав позику фірмі в сумі 100 000 грн. На 01.04.97 р. фінансовий стан позичальника суттєво погіршився. Гарантія за позикою була надана комерційним банком, який збанкрутував на 30.03.97 р. Принцип обережності вимагає утворення резерву в розмірі 80 % позики.
Сума резерву = 100 000 х 80: 100 = 80 000 грн.
Утворення резерву відображається проводкою:
Д-т“Витрати банку” 80 000 грн.
К-т“Резерв на покриття сумнівних боргів за позиками” 80 000гри.
Під невизначений кредитний ризик банки, як правило, утворюють загальний резерв, який розраховується як відсоток від загальної позичкової заборгованості за позиками.
Принцип нарахування та відповідності. Принцип нарахування регулює момент визначення доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, коли вони були нараховані, тобто зароблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені гроші. Альтернативним методом є касовий, за яким доходи визначаються з моменту надходження грошей, а витрати — з моменту їх сплати.
Приклад. Вкладник розмістив у банку депозит на суму 100 грн. 01.04.97 р. строком на 3 міс. з виплатою відсотків у розмірі 30 % річних після закінчення строку внеску.
За принципом нарахування відсоткові витрати відображуються щомісячно проводкою:
Д-т рахунку
“Відсоткові витрати”:
К-т рахунку “Нараховані відсотки за депозитами”.
Після закінчення строку вкладу:
Д-т рахунку
“Нараховані відсотки”;
К-т рахунку
“Поточний рахунок (каса)”.
За касовим методом:
Д-т рахунку
“Відсоткові витрати”:
К-т рахунку
“Розрахунковий рахунок (каса)”.
Принцип відповідності. Це принцип розмежування доходів і витрат між звітними періодами та узгодження (відповідності) доходів звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Облік доходів за даний звітний період здійснюється за принципом нарахування. Витрати певного звітного періоду пов'язані з виконанням банківських операцій, які зумовили отримання прибутків у цьому періоді. Принцип відповідності має велике значення для правильного визначення фінансових результатів звітного періоду.
Приклад. Клієнту надано кредит на суму 10 000 грн. строком на 3 міс. 15.11.96 р. зі сплатою відсотків за кредит після закінчення строку кредитної угоди. Річна відсоткова ставка — 12 % річних. За станом на 31.12.96 р. Сума відсотків за кредит складає 10 000 х 12: 12 х 1,5 = 150 грн.
В обліку виконується проводка:
Д-т рахунку
“Нараховані відсотки за кредитами”:
К-т рахунку
“Відсотковий дохід”.
Принцип незмінності вхідного балансу. Він передбачає, що залишки в балансі на початок поточного звітного періоду повинні відповідати залишкам наприкінці попереднього періоду, тому всі зміни у власних коштах банку виконуються за рахунок доходів і витрат звітного періоду. Це означає, що витрати не можуть бути здійснені безпосередньо шляхом дебетування капітальних рахунків.
Приклад. Згідно з розрахунком чистий прибуток банку до сплати податків становив 200 000 грн., ставка податку на прибуток — 30 %. За міжнародним стандартом ця операція відображається проводкою:
Д-т“Витрати з податку на прибуток” 60 000грн.
К-т“Коррахунок” 60 000 грн.
Відмінності в обліку зумовлені також різним розумінням призначення прибутку в країнах із суспільною власністю на засоби виробництва та ринковою економікою.
У державах із суспільною власністю прибуток використовується як джерело покриття витрат на виплату премій, соціальні потреби тощо, тобто протягом звітного періоду відбувається дебетування рахунку “Фінансовий результат звітного періоду”.
У країнах з ринковою економікою за рахунок чистого прибутку не можуть покриватися поточні витрати. Після його визначення в балансі він підлягає розподілу на дивіденди і капіталізовану частину, яка є джерелом зростання власного капіталу акціонерів (власників) банку.
Принцип пріоритету змісту над формою. Фінансові звіти повинні достовірно відображати економічну та фінансову сутність операцій, а не їх юридичну форму. Реалізація цього принципу дозволяє отримати достовірну інформацію про стан банку.
Даний принцип не допускає штучного збільшення валюти балансу і “прикрашання” балансу, який не відображає реальних економічних відносин. Наприклад, банки не можуть надавати один-одному позики на однакові суми без реальних кредитних ресурсів, оскільки валюта балансу використовується як оцінковий показник фінансового стану при визначенні рейтингу банку.
Принцип консолідації. Фінансові звіти повинні відображати стан та результати діяльності не лише банку, але й усіх компаній, які він контролює, що забезпечує об'єктивне відтворення його економічної ситуації в цілому.
Підготовка консолідованих звітів складається з таких етапів:
— уніфікація рахунків дочірніх підприємств;
— постатейне зведення рахунків;
— віднімання залишків за внутрішньогруповими операціями;
— віднімання взаємних вкладень та відокремлення результатів, що припадають на інших акціонерів консолідованих підприємств.
Приклад. Банк А володіє 100 % статутного капіталу інвестиційної компанії Б.
Балансовий звіт банку А (материнська компанія), тис. грн.
+ Балансовий звіт (дочірня компанія), тис. грн.
= Балансовий звіт групи, тис. грн.
У теперішній час комерційні банки в Україні складають тільки зведені звіти, що включають дані відділень та філій.
Принцип собівартості (незмінності початкової вартості). Об'єкти в бухгалтерському обліку відображаються за ціною їх придбання, включаючи витрати на їх доставку, облаштування та введення в експлуатацію. Іншими словами, активи і пасиви обліковуються за їх собівартістю (первісною, історичною вартістю), а не за ринковою вартістю. Початкова вартість не повинна змінюватись до моменту списання активів і пасивів з балансу.
Доцільність принципу зумовлена наступними моментами:
1) об'єктивність — відображення в обліку здійснюється на основі документа, який підтверджує суму грошей, що була фактично виплачена;
2) у цьому випадку реально відображаються фінансові результати, оскільки на них не впливають переоцінки.
Але господарській практиці властиві випадки, що ускладнюють наступну реалізацію цього принципу:
— наявність активів і пасивів у іноземній валюті; коливання валютного курсу спричинюють необхідність їх переоцінки;
— в умовах високих темпів інфляції чи гіперінфляції відображення майна та ресурсів за собівартістю призводить до викривлення фінансового стану підприємства (банку).
У національних облікових системах існують різні підходи, що дозволяють урахувати викладені.
Приклад. Розглянемо особливості обліку в умовах гіперінфляції.
Балансовий звіт банку А
(до переоцінки з урахуванням інфляції), тис. грн.
х рівень інфляції за звітний період (150 %)
= Балансовий звіт банку А після переоцінки, тис. грн.
При цьому в обліку складаються наступні бухгалтерські проводки:
Д-т“Основні засоби” 600 000грн.
К-т“Фонд переоцінки основних засобів” 600 000 грн.
Фонд переоцінки розглядається як складовий елемент власного капіталу.
Більш складним є відображення в обліку впливу на фінансові результати переоцінки активів і пасивів в іноземній валюті.
Принцип відкритості. Фінансові звіти повинні бути достатньо чіткими і докладними, щоб уникнути двозначності, реально відобразити операції комерційного банку та їх вплив на його фінансовий стан з необхідними поясненнями в записках. Наприклад: правила оцінки активів і пасивів, аналіз певних статей звітів, аналіз активів і пасивів за строками погашення, аналіз руху власних засобів, аналіз валютних позицій, аналіз операцій, проведених з великими акціонерними банками чи з дочірніми та спільними підприємствами (банками).
Національні системи обліку базуються на загальноприйнятих (міжнародних) принципах обліку. Але неможливо знайти навіть дві країни, що використовують абсолютно ідентичні системи обліку. Адже на бухгалтерський облік впливає існуюча форма організації господарської діяльності, характер державного регулювання, зовнішні фактори: політичні, економічні, соціальні, географічні та ін.
Розвиток процесів економічної інтеграції країн, створення міжнаціональних корпорацій, вільних економічних зон, функціонування спільних підприємств, реалізація спільних проектів потребують стандартизації фінансового обліку в світовому масштабі та уніфікації облікових систем. Облік, який будується на загальноприйнятих принципах, забезпечує зіставлюваність облікової інформації, що подається у фінансових звітах, посилює довіру з боку інвесторів.
Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють сукупність нормативних документів, які визначають правила та процедури ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Національний бухгалтерський стандарт включає національний план рахунків, законодавчі та нормативні акти, що визначають методологію, організацію та ведення бухгалтерського обліку.
Питаннями стандартизації обліку займаються як міжурядові, так і міжнародні фахові організації, а саме:
— Міжурядова група експертів центру з транснаціональних корпораційООН;
— Міжурядова група експертів з міжнародних стандартів обліку та звітності;
— Африканська рада з бухгалтерського обліку;
— Європейське економічне товариство;
— Комітет з міжнародних стандартів;
— Міжнародна федерація бухгалтерів;
— Рада з розробки фінансових облікових стандартів у США та ін. Значну роль з-поміж них відіграє Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standarts Committee — IASC) — КМСБО. Він був створений у 1973 р. організаціями фахових бухгалтерів Австралії, Канади, Франції, Японії, ФРН, Мексики, Голландії, Великобританії, Ірландії та США. Це цілком незалежний орган, який займається розробкою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Членами комітету є понад 100 організацій з більш ніж 80 країн світу. До основних завдань комітету належать:
— розробка і публікація найважливіших бухгалтерських стандартів з формування фінансової звітності;
— сприяння впровадженню бухгалтерських стандартів у світову практику бухгалтерського обліку;
— надання допомоги щодо вдосконалення і уніфікації національних законодавств стосовно бухгалтерського обліку і звітності.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) використовуються країнами та компаніями:
— як база для всіх чи деяких національних вимог;
— як міжнародно прийнята відправна точка для тих країн, що створюють свої власні вимоги;
— нормативними органами для вітчизняних та іноземних компаній;
продолжение
--PAGE_BREAK--Якщо ж банк здійснюєдовгострокове вкладення в дочірнікомпанії, то операції з ними відображаються за балансовими рахунками групи № 420 “Вкладення в дочірні компанії”.
При цьому можливі два випадки: банк володіє або ні контрольним пакетом акцій. Якщо володіє, то він, як головна компанія, складає зведену консолідовану фінансову звітність —метод консолідації.
Ця звітність складається за двох умов: 1) якщо наявна можливість контролю дочірнього підприємства; 2) коли довгострокові вкладення доповнюють діяльність банку.
Якщо зазначені вимоги не виконуються, то придбані акції відображаються в балансі банку тільки як довгострокові вкладення в асоційовані компанії на балансових рахунках групи № 41( “Вкладення в асоційовані компанії” за ціною, визначеною пайовим методом, і за методикою обліку, розглянутою нами вище. При цьому номінальна вартість придбаних банком акцій (свідоцтв або( сертифікатів акцій) обліковується на позабалансовому рахунку
№ 9819 “Інші цінності та документи” в розрізі емітентів.
11.4.Облік вкладень банку в боргові цінні папери
Боргові цінні папери випускають центральні та місцеві органи державного управління, банки та інші юридичні особи з метою залучити інвестиції, які можуть здійснюватися також і банками, що купують їх у вигляді акцій або облігацій.
Для їх обліку передбачено окремий балансовий рахунок № 321 “Боргові цінні папери в портфелі банку та інвестиції”. До нього відкриваються аналітичні рахунки за № 3210 — 3214 — за видами юридичних осіб, що випустили ці цінні папери, а саме:
рахунок № 3210 “Боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку на інвестиції”;
рахунок № 3211 “Боргові цінні папери місцевих органів державного управління в портфелі банку на інвестиції”;
рахунок № 3212 “Боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на інвестиції”;
рахунок № 3213 “Боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами, в портфелі банку на інвестиції”;
рахунок № 3214 “Боргові цінні папери, випущені не фінансовими підприємствами, в портфелі банку на інвестиції”
Зазначені вище цінні папери можуть бути придбані:
— за номіналом;
— з дисконтом;
— з премією;
— між датами сплати відсотків (купонів);
— куплені та реалізовані до строку їх погашення.
У зв'язку з необхідністю виділяти дисконт як дохід і премію як втрати (збитки) планом рахунків передбачено також два окремі аналітичних рахунки, на яких в розрізі емітентів ведеться облік нарахування і сплати зазначених дисконту і премії:
рахунок № 3216 “Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції”;
рахунок № 3217 “Неамортизована премія за борговими цінними паперами у портфелі банку на інвестиції”.
Розглянемо на прикладах порядок відображення обліком вищезазначених боргових цінних паперів залежно від ціни (за номіналом, з дисконтом, премією та ін., придбаних на інвестиції.
Облік інвестиційних цінних паперів, придбаних за номінальною вартістю. Нарахування відсотків здійснюється згідно з “Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України”, затвердженою Правлінням Національного банку України, №466 від 30.12.97 р., кожних півроку, а фактично — для податкового обліку щомісячно. Сплата їх емітентом — один раз на рік — за купоном.
Облік інвестиційних цінних паперів, придбаних з дисконтом, здійснюється за таких умов:
1) кожних півроку за фінансовим обліком і щомісячно за податковим нараховуються до складу доходів відсотки; частка дисконту через амортизацію куплених цінних паперів; один раз на рік (від дати придбання) банку виплачуються суми нарахованих відсотків за купоном.
Облік інвестиційних боргових цінних паперів, придбаних з премією здійснюється за таких умов: банк, купуючи акції, сплачує їх вартість з надбавкою (премією) до ціни придбання на користь емітента Одержаний дохід у вигляді відсотків (які за фінансовим обліком нараховуються кожні півроку, а за податковим — щомісячно), буде зменшений на суму зазначеної премії.
Облік інвестиційних цінних паперів, куплених у період міждатами сплати відсотків (купонів). У цих випадках банк-покупець сплачує придбані ним цінні папери за номіналом разом з накопиченими відсотками, що йому будуть повернуті емітентом у наступний строк сплати відсотків (нараховуються щомісячно):
Облік реалізації банком інвестиційних боргових цінних паперів до дати їх погашення виконується за умови:
1) 01.04.98 р. банк купив 10 шт. 15 % облігацій по 1000 грн. номіналом за штуку на 10 000 грн. заплативши з премією 11 000 грн.;
2) дата випуску облігацій — 01.02.98 р.;
3) дата погашення — 01.02.98 р.;
4) сплата відсотків 01.08.98 р. та 01.02.99 р.;
5) облігації раніше, до їх погашення, були продані 01.09.98 р.:
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--— відкриття коррахунків в уповноважених банках України у іноземній валюті та здійснення операцій за ними (п. 19);
— відкриття коррахунків у банках (нерезидентах) у іноземній валюті та здійснення операцій за ними (п. 20);
— залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (п. 21);
— залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках (п.22);
— валютні операції на міжнародних ринках (п. 23);
— операції з банківськими металами на валютному ринку України (п. 24);
— операції з банківськими металами на міжнародних ринках (п. 25),
Для отримання дозволу на здійснення операцій за окремими пунктами ліцензії передбачено певний розмір капіталу підприємства та вимоги щодо їх технічного забезпечення. Крім того, існують загальні вимоги, до яких належать: наявність служби внутрішнього аудиту, наявність внутрішніх підрозділів, здатних проводити дозволені операції, наявність внутрішньої регламентації проведення подібних операцій — посадових інструкцій та положень. У разі порушень зазначених вимог НБУ має право відмовити у наданні ліцензії.
Відмова з боку НБУ в наданні ліцензії може бути оскаржена в арбітражному суді.
12.2.Ведення банками рахунків клієнтів у іноземній валюті
Банки відкривають рахунки у іноземній валюті юридичним та фізичним особам згідно з чинним законодавством України. Порядок відкриття рахунків клієнтам регламентовано інструкцією № 3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженою НБУ 04.02.98 р.
Для відкриття поточних рахунків у іноземній валюті юридичні особи подають до банків такі ж документи, що і для відкриття поточних рахунків у національній валюті.
Якщо поточний рахунок у іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, то в банк подається лише заява та картки із зразками підписів та відбитком печатки.
Види валютних рахунків клієнтів передбачені інструкцією НБУ № 3 у залежності від режиму їх функціонування.
1. Поточні валютні рахунки резидентів — юридичним особам для здійснення торговельних та неторговельних операцій з нерезидентами.
2. Поточні валютні рахунки іноземним інвесторам.
3. Поточні валютні рахунки фізичних осіб:
а) громадянам України без підтвердження джерел надходження коштів у іноземній валюті;
б) іноземцям-резидентам, що отримали право на проживання в Україні;
в) іноземцям-нерезидентам, що отримали право на проживання в Україні терміном до одного року (з підтвердженням джерел надходження коштів).
4. Позичкові рахунки юридичних осіб та їх представництв (резидентів та нерезидентів).
5. Депозитні рахунки юридичних осіб та їх представництв (резидентів та нерезидентів).
На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб — громадян України (додаток 25) зараховуються валюта:
— готівкова;
— за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку згідно з чинним законодавством України;
— за іменними платіжними документами, які надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку;
— за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України;
— переказана з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України;
— одержана з-за кордону як оплата праці, премії, призи, авторські гонорари від юридичної особи-нерезидента;
— за платіжними документами, ввезеними з-за кордону власником рахунку і зареєстрованими митною службою при в'їзді в Україну;
— перерахована власнику рахунку за дорученням юридичної особи-нерезидента через юридичну особу-резидента (посередника) на підставі укладених міжнародних угод (контрактів, договорів), якими передбачено отримання резидентами України гонорарів, премій, призів та інших виплат від нерезидентів з-за кордону за використання їх творів, винаходів, відкриттів тощо згідно з чинним законодавством України;
— перерахована в межах України іншою фізичною особою (резидентом чи нерезидентом) з особового рахунку в іноземній валюті.
З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи — громадянина України чи за його дорученням — проводяться такі операції.
1. У іноземній валюті:
а) перерахування за межі України через коррахунки уповноважених банків України відповідно до “Правил переказу іноземної валюти за межі України за рахунок власних коштів фізичних осіб резидентів і нерезидентів”;
б) виплата готівкою (вивезення за межі України здійснюється згідно з порядком переміщення валюти через митний кордон України);
в) виплата платіжними документами (вивезення за межі України здійснюється згідно з порядком переміщення валюти через митний кордон України);
г) перерахування у межах України на рахунок іншої фізичної особи — громадянина України;
д) перерахування на особовий поточний рахунок в іншому уповноваженому банку України чи на вкладений рахунок.
2. У грошовій одиниці України:
а) виплата готівкою в грошовій одиниці України (при здійсненні операції продажу іноземної валюти уповноваженому банку України використовується курс НБУ);
б) перерахування коштів для сплати юридичній особі за продаж товару чи надання послуг на території України (при здійсненні операції продажу іноземної валюти використовується курс НБУ).
На поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи — іноземця (резидента чи нерезидента), особи без громадянства, а також громадянина України — нерезидента (додаток № 26) зараховується валюта:
— перерахована з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України;
— готівкова, яка ввезена на територію України і зареєстрована митною службою в митній декларації при в'їзді в Україну (в митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку України про зарахування іноземної валюти на рахунок);
— за платіжними документами, ввезеними на територію України власником рахунку і зареєстрованими митною службою при в'їзді в Україну (в митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку України про зарахування іноземної валюти на рахунок);
— за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку в порядку, визначеному чинним законодавством України;
— за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України;
— одержана як оплата праці, премії, призи чи авторські гонорари в Україні згідно з чинним законодавством України;
— перерахована у межах України іншою фізичною особою іноземцем з особового рахунку в іноземній валюті (перерахування іноземцем-резидентом валюти на рахунок нерезидента здійснюється тільки за наявності підтвердження джерел придбання цієї валюти).
З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції.
1. У іноземній валюті:
а) перерахування за межі України через коррахунки уповноважених банків України відповідно до “Правил переказу іноземної валюти за межі України за рахунок власних коштів фізичних осіб резидентів і нерезидентів”;
б) виплата готівкою (вивезення за межі України здійснюється згідно з “Порядком переміщення валюти через митний кордон України”);
в) виплата платіжними документами (вивезення за межі України здійснюється згідно з “Порядком переміщення валюти через митний кордон України”);
г) перерахування на особовий поточний рахунок в іншому уповноваженому банку України чи на інший вкладений рахунок.
д) перерахування у межах України на поточний рахунок іншої фізичної особи — резидента чи нерезидента;
2. У грошовій одиниці України:
а) виплата готівкою в грошовій одиниці України (при здійсненні операції продажу іноземної валюти використовується курс НБУ);
б) перерахування коштів для сплати юридичній особі за продаж товару чи надання послуг на території України (при здійсненні операції продажу іноземної валюти використовується курс НБУ).
Операції за поточними рахунками в іноземній валютіпредставництв та установ здійснюються за таким порядком. На поточні рахунки в іноземній валюті офіційних представництв, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю в Україні, установ (груп управління програмами або проектами міжнародної технічної допомоги) зараховуються кошти:
— у готівковій формі, що ввезені на територію України уповноваженим представником юридичної особи — нерезидента і зареєстровані митною службою при в'їзді в Україну;
— невикористаний залишок готівкової іноземної валюти чи іноземна валюта за платіжними документами, що були раніше отримані (куплені) в уповноважених банках України для сплати витрат на відрядження, експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів закордоном, та представницькі витрати закордоном;
— перераховані з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки (у тому числі для виконання міжнародних програм або проектів технічної допомоги);
— за платіжними документами, що надіслані з-за кордонуна ім'я власника рахунку в порядку, передбаченому чинним законодавством України;
— за платіжними документами на ім'я власника рахунку, ввезеними на територію України і зареєстрованими митною службоюприв'їзді в Україну (у ввізній митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку про прийняття платіжних документів, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку);
— у сумі відсотків, нарахованих за залишком коштів на особовому поточному рахунку;
— інших надходжень на користь власника рахунку, що не суперечать чинному законодавству України;
— перераховані в межах України власнику рахунку відповідно до чинного законодавства У країни.
З поточного рахунку в іноземній валюті офіційних представництв, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю в Україні, установ (груп управління програмами або проектами міжнародної технічної допомоги) за розпорядженням власника проводяться такі операції:
— виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (угодою) згідно зчиннимзаконодавством України;
— виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на службові відрядження при виїзді за кордон, на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, та представницькі витрати за кордоном (вивезення валюти за межі України здійснюється згідно з “Порядком переміщення валюти через митний кордон України”);
— виплата готівкою для забезпечення статутної діяльності міжнародних організацій, що користуються привілеями та імунітетом спеціалізованих установ (вивезення валюти за межі України здійснюється згідно з “Порядком переміщення валюти через митний кордон України”);
— інші перерахування, що не суперечать чинному законодавству України.
На поточні рахунки в іноземній валюті постійних представництв іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність в Україні, зараховуються кошти:
— у готівковій формі, що ввезені на територію України уповноваженим представником юридичної особи-нерезидента і зареєстровані митною службою при в'їзді в Україну;
— у сумі невикористаного залишку готівкової іноземної валюти та іноземна валюта за платіжними документами, що були раніше отримані (куплені) в уповноважених банках України, для сплати витрат на відрядження та експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, та представницькі витрати за кордоном;
— перераховані з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України;
— за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку в порядку, передбаченому чинним законодавством України;
— перераховані в межах України власнику рахунку відповідно До чинного законодавства України;
— у сумі відсотків, нарахованих за залишком коштів на особовому поточному рахунку;
— перераховані в межах України з особового поточного рахунку
при його закритті в іншому банку;
— у сумі кредитів, отриманих від уповноважених банківза кредитними угодами;
— інших надходжень, що не суперечать чинному законодавству
України.
З поточного рахунку в іноземній валюті постійних представництв іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, через які повністю
або частково здійснюється підприємницька діяльність в Україні, за розпорядженням власника рахунку проводяться такі операції:
— виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (угодою) згідно з чинним законодавством України;
— виплата готівкою чи платіжними документами працівникамна службові відрядження при виїзді за кордон, на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном відповідно до чинного законодавства України (вивезення валюти за межі України здійснюється згідно з “Порядком переміщення валюти через митний кордон України”);
— перерахування за межі України на рахунки юридичних осіб нерезидентів, інтереси яких представляють в Україні ці постійні представництва (також при закритті цього рахунку);
— перерахування на користь юридичної особи-резидента, якщо у призначенні платежу коштів, що надійшли з-за кордону, зазначено, що ці кошти згідно з угодою (контрактом) належать цьому резиденту;
— перерахування на рахунок юридичної особи-резидента в уповноваженому банку як благочинний внесок;
— перерахування залишків коштів при закритті поточного рахунку в одному уповноваженому банку і відкритті поточного рахунку в іншому уповноваженому банку;
— перерахування з рахунок погашення кредиту та відсотків за ним;
— інші будь-які перерахування, що не суперечать законодавству України.
Операції за поточними рахунками в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів здійснюються за такими напрямками.
1.Зарахування коштів через власні розподільчі рахунки:
а) у готівковій формі — кошти, що надійшли від нерезидента до каси уповноваженого банку згідно з експортним контрактом (угодою) в порядку, передбаченому чинним законодавством України;
б) у готівковій формі — кошти, що ввезені у випадках, передбачених чинним законодавством України, уповноваженими особами на територію України на транспортних засобах, які надають послуги за межами України та зареєстровані митною службою при в'їзді в Україну (у ввізній митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку про прийняття валюти, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку);
в) у готівковій формі — кошти, одержані як сплата за державне мито, митні платежі та інші збори відповідно до чинного законодавства України;
г) невикористаний залишок готівкової іноземної валюти та іноземна валюта за платіжними документами, що були раніше отримані (куплені) в уповноважених банках України чи за кордоном для сплати витрат на відрядження та експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном та представницькі витрати за кордоном;
д) за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку в порядку, визначеному чинним законодавством України;
е) за платіжними документами на ім'я власника рахунку, ввезеними на територію України і зареєстрованими митною службою при в'їзді в Україну (у ввізній митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку про прийняття платіжних документів, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку);
ж) перераховані з-за кордону нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами (угодами);
з) повернуті з будь-яких причин нерезидентом, на користь якого були перераховані раніше;
і) перераховані з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який виступає посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам — суб'єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж товарів (робіт, послуг);
к) перераховані як благочинний внесок юридичними особами-президентами (у тому числі через їх представництва в Україні);
л) перераховані з-за кордону за видачу охоронних документів на використання об'єктів промислової власності та підтвердження їх чинності на території України (зараховуються на рахунок юридичних осіб-резидентів, які мають відповідні повноваження згідно з чинним законодавством України).
2. Зарахування коштів безпосередньо на поточні рахунки:
а) куплені за дорученням власника рахунку уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;
б) перераховані з кредитного рахунку як кредит згідно з кредитною угодою;
в) перераховані з власного депозитного рахунку в уповноваженому банку відповідно до депозитної угоди;
г) у сумі відсотків, нарахованих за залишком коштів на особовому, поточному та депозитному рахунках.
продолжение
--PAGE_BREAK--З поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку проводяться такі операції:
— виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (угодою);
— виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на службові відрядження при виїзді за кордон, на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном відповідно до чинногозаконодавства України (вивезення за межі України здійснюється згідно з “Порядком переміщення валюти через митний кордон України”)
— виплата готівкою на експлуатаційні потреби для виконання обов'язків перед капітаном судна, яке належить судновласнику-нерезиденту, за контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг, укладених згідно з Кодексом торговельного мореплавства;
— перерахування на користь нерезидента за межі України за
зовнішньоекономічними договорами (контрактами, угодами);
— перерахування за кордон на рахунок юридичних осіб-нерезидентів за видачу охоронних документів на використання об'єктів промислової власності та підтвердження їх чинності (здійснюється організаціями, що мають відповідні на це повноваження згідно з чинним законодавством України);
— перерахування за кордон на рахунок юридичних осіб-нерезидентів згідно з відповідними зобов'язаннями за використаннятворів зарубіжних авторів (здійснюється організаціями, що мають відповідні на це повноваження згідно з чинним законодавством України);
— перерахування за кордон за навчання, участь у конференціях, виставках за наявності підтверджувальних документів (запрошення, рахунку-фактури тощо);
— перерахування закордон на рахунок юридичних осіб-нерезидентів, адвокату або нотаріусу для відшкодування витрат судовим, арбітражним, нотаріальним та іншим правоохоронним органам іноземних держав, а також витрат на державне мито за справами, що розглядаються цими органами (на підставі рішень судових органів, рахунків та інших підтверджувальних документів);
— перерахування фізичними особами коштів, які отримані адвокатськими компаніями-резидентами з-за кордону за дорученням фізичних осіб за справами, що перебувають у провадженні цих компаній згідно з їх статутною діяльністю;
— перерахування на рахунок у іноземній валюті фізичним особам-резидентам за використання їх творів за кордоном (здійснюється юридичними особами-резидентами, які мають відповідні на це повноваження згідно з чинним законодавством України, за рахунок коштів, отриманих з-за кордону);
— перерахування на кредитний рахунок для погашення заборгованості з отриманим кредитом та відсотків за ним;
— перерахування на території України за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України згідно з чинним законодавством України;
— продаж валюти уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;
— перерахування на особовий депозитний рахунок в іноземній валюті в обслуговуючому або в іншому уповноваженому банку;
— перерахування як благочинні внески на рахунок іншої юридичної особи-резидента за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ;
— перерахування за сплату державного мита згідно з чинним законодавством України;
— інші перерахування, що не суперечать чинному законодавству України.
12.3.Неторговельні операції з валютними цінностями
Неторговельні операції включають у себе наступні банківські операції:
— купівля та продаж готівкової іноземної валюти у фізичних осіб;
— оплата (купівля) платіжних документів (дорожних чеків) у іноземній валюті;
— продаж платіжних документів (дорожніх чеків) у іноземній валюті;
— інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;
— конверсійні операції з іноземною валютою;
— виплата переказів, що надходять із-за кордону, перекази фізичних осіб за кордон;
— зворотний обмін невикористаної громадянами-нерезидентами національної валюти на іноземну;
— операції з міжнародними пластиковими картками.
Неторговельні операції з іноземною валютою здійснюються на підставі декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15 — 93 від 19.02.93 р., вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Правил бухгалтерського обліку уповноваженими банками обмінних операцій в інвалюті та банківських металах”, затверджених постановою Правління НБУ № 238 від 01.07.97 р. та інших чинних нормативних актів.
Для здійснення касових операцій в іноземній валюті комерційні банки, що отримали ліцензію НБУ на право ведення операцій неторгового характеру, в залежності від умов, обсягів і режиму роботи в межах операцій, передбачених ліцензією, можуть облаштовувати:
валютне сховище — для зберігання запасу готівкової іноземної валюти, бланків суворої звітності, бланків платіжних документів, різних бланків за іноземними операціями, примірників іноземних грошових білетів, цінних паперів у іноземній валюті, цінностей і документів, прийнятих від організацій та громадян на зберігання, нерозібраних посилок з іноземною валютою та інших цінностей, що обліковуються на позабалансових рахунках;
касу перерахунку — для перерахунку, визначення платіжності, проведення експертизи, обробки, об'єднання і формування валютних та інших цінностей, контрольного перерахунку під час ревізій, перерахунку, формування та оформлення значних сум готівкової валюти, купленої банком або призначеної для продажу, а також прийому валютних цінностей, що надійшли в банк в інкасаторських сумках (від обмінних пунктів, територіально віддалених від приміщень банку);
операційні каси — для здійснення валютно-касового обслуговування клієнтів банку щодо прийому і видачі готівкової іноземної валюти та інших цінностей;
вечірні каси — для забезпечення валютно-касового обслуговування в другій половині операційного дня або у вечірній час;
обмінні пункти — для здійснення операцій купівлі-продажу готівкової іноземної валюти і платіжних документів;
каси підготовки авансів обмінним пунктам.
Документальне оформлення касових операцій в іноземній валюті відбувається за допомогою приходних та видаткових валютних ордерів.
Слід зазначити, що приходні валютні операції дуже обмежені, оскільки готівкова іноземна валюта в розрахунку між фізичними і юридичними особами в Україні не використовується. Підставою для виписування документів і виконання операцій заяви клієнтів, платіжні документи та ін.
Послідовність виконання зобов'язань за касовими валютними операціями полягає у наступному:
1) клієнт звертається з заявою або іншими підставами на право отримання або здачі готівкової валюти;
2) операціоніст виписує касові документи, підписує їх у відповідальних осіб, що мають право контрольного підпису. В касу передаються всі примірники приходних валютних ордерів; за видатковими документами контрольний талон видається клієнту, а видатковий ордер (без контрольного талону) передається касиру;
3) касир перевіряє наявність підписів посадових осіб банку і відповідність їх зразкам, підписує всі примірники приходних Документів, приймає валюту (перший примірник приходного ордера залишає в себе, другий — з печаткою каси — видає клієнту; інші примірники передаються в обліково-операційний відділ). За видатковими Документами касир перевіряє наявність підпису про отримання цінностей, за номером контрольного талона викликає клієнта, звіряє номер контрольного талона з номером на касовому документі, наклеює його на касовий документ, видає гроші та підписує документи. Після закінчення операційного дня касир складає довідку прокасові обіги за день і залишки цінностей в касі та передає її завідувачу каси;
4) завідувач каси складає зведену довідку про касові обіги і звіряє її з даними обліку операціоніста.
Для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб — резидентів і нерезидентів — комерційні банки, за умови одержання ліцензії НБУ, організують пункти обміну іноземної валюти.
Обмінні пункти банків з одночасним (повним або частковим) виконанням функцій обмінної каси банку відкриваються при підприємствах торговельної мережі та підприємствах, що надають послуги населенню (далі — підприємства) за наказом уповноваженого банку на підставі угоди між уповноваженим банком та підприємством. Угода укладається відповідно до чинного законодавства України. Обмінна каса банку є структурним підрозділом уповноваженого банку і здійснює усі операції, які покладені на неї керівництвом банку відповідно до Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Основні принципи роботи обмінної каси банку. Обмінна каса банку виконує операції з купівлі та продажу іноземної валюти у фізичних осіб — як резидентів, так і нерезидентів України — згідно з чинними нормами та правилами. Обмін валюти здійснюється з обов'язковим оформленням квитанцій суворої звітності за формою № 377, 377-А.
Обмінна каса банку протягом робочого дня на підставі пред'явленого покупцем уніфікованого розрахунково-товарного чека, виданого працівником цього підприємства, приймає готівку як розрахунокза товари або послуги у національній валюті України.
Обмінна каса банку купує іноземну валюту як розрахунок за товари або послуги. У цьому разі її касир здійснює обмін іноземної валюти у сумі, що еквівалентна зазначеній у товарно-розрахунковому чеку за курсом, визначеним уповноваженим банком. При цьому покупець замість грошової готівки отримує оформлену касиром обмінної каси банку квитанцію суворої звітності за формою № 377, 377-А із зазначенням номера розрахунково-товарного чека, за яким здійснена купівля.
Розрахунково-товарний чек виписується працівником підприємства у трьох примірниках і надається покупцю. Працівник підприємства зобов'язаний заповнити всі реквізити товарно-розрахункового чека за винятком тих, що заповнюються касиром обмінної каси банку. Покупець, отримавши ці розрахунково-товарні чеки, передає їх разом із готівкою у національній валюті України або в іноземній валюті касиру обмінної каси банку.
Перший примірник розрахунково-товарного чека залишається в обмінній касі банку, другий примірник повертається працівнику підприємства. На другому примірнику касир обмінної каси банку в обов'язковому порядку пробиває на контрольно-касовому апараті суму в гривнях, яка внесена покупцем як оплата за товари або послуги. На цьому ж примірнику касир проставляє штамп обмінної каси банку, який закріплений за ним, та свій підпис. Штамп повинен мати такі реквізити: назву уповноваженого банку, назву підприємства, де розташована обмінна каса, номер обмінної каси, прізвище та ініціали касира. Третій примірник чека надається покупцю.
Якщо розрахунково-товарний чек виписаний на декілька видів товару або послуг, то підставою банку для прийняття готівки є загальна сума цього чека. За неправильний підсумок несе відповідальність працівник, який виписав чек.
Касир обмінної каси банку обробляє, формує і пакує готівку в порядку, регламентованому в п. 96—104 інструкції Національного банку України “З організації емісійно-касової роботи в установах банків України” за № 1 від 07.07.94р. Уразі виявлення фальшивих банкнот касир обмінної каси банку повинен терміново повідомити про це керівників уповноваженого банку та підприємства для вжиття необхідних заходів з обов'язковим повідомленням правоохоронних органів.
Облік грошових надходжень протягом робочого дня, як у національній валюті України, так і в іноземній валюті, ведеться касиром обмінної каси банку з використанням комп'ютерної техніки або електронно-касового апарата. Касир обмінної каси банку зобов'язаний паралельно з касовим апаратом вести журнали-реєстри суворої звітності окремо за операціями купівлі та продажу іноземної валюти та окремо журнал-реєстр за касовими операціями у національній валюті України.
Касир обмінної каси банку щоденно у кінці робочого дня звіряє суму виручки з працівником підприємства та формує окремо двi інкасаторські сумки: одну — з національною валютою, іншу — з іноземною валютою. Інкасаторські сумки мають бути того ж дня доставлені через інкасаторів уповноваженому банку.
Не пізніше наступного дня, якщо інший термін не обумовлено угодою, готівкова виручка від реалізації товарів та надання послуг зараховується у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок підприємства. Якщо розрахунковий рахунок підприємству відкрито в іншій установі банку, виручка уповноваженим банком у термін, зазначений в угоді, перераховується на його розрахунковий рахунок до банку, який обслуговує це підприємство.
Виходячи із технічних можливостей (наявності в обмінній касі банку електронного модемного зв'язку з уповноваженим банком) виручка на розрахунковий рахунок відповідного підприємства уповноваженим банком у безготівковому порядку може зараховуватись протягом робочого дня.
Облік операцій купівлі-продажу іноземної валюти та дорожніх чеків, видачі готівки за міжнародними платіжними картками та проведення конверсійних операцій в обмінних пунктахбанку. Облік операцій з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюється згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Правилами бухгалтерського обліку уповноваженими банками обмінних операцій в інвалюті та банківських металах”, затвердженими постановою Правління НБУ № 238 від 01.07.97 р. Нарахування доходів та витрат у процесі виконання неторгових операцій в обмінних пунктах регламентується “Правилами бухгалтерського обліку відсоткових та комісійних доходів і витрат банків”, затвердженими постановою Правління НБУ № 316 від 25.09.97р.
При здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти, конверсії, операцій з дорожніми чеками та виплати готівки за міжнародними платіжними картками використовуються рахунки відповідно до “Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України”, затвердженого постановою Правління НБУ № 388 від 21.11.97 р. Рахунки, які використовуються за цими операціями, поділяються на балансові та позабалансові. До балансових рахунків належать:
1001 (А) “Банкноти та монети в касі банку” (відкриваються субрахунки за кожним видом валюти);
1003 (А) “Банкноти та монети в обмінних пунктах” (відкриваються субрахунки для кожного касира за кожним видом валюти);
1011 (А) “Дорожні чеки в касі банку” (відкриваються окремі субрахунки для дорожніх чеків, куплених у емітентів для продажу клієнтам та придбаних банком у клієнтів);
1013 (А) “Дорожні чеки в обмінних пунктах” (відкриваються субрахунки для кожного касира);
1017 (А) “Дорожні чеки в дорозі”;
1919 (П) “Інша кредиторська заборгованість за операціями з банками” (відкривається транзитний субрахунок за розрахунками за дорожні чеки з емітентом);
2809 (А) “Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку” (відкривається транзитний субрахунок за операціями з платіжними картками);
2900 (П) “Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі, продажу іноземної валюти та дорогоцінних металів для клієнтів банку” (відкривається транзитний субрахунок за операціями з купівлі іноземної валюти);
2909 (П) “Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку” (відкриваються транзитні субрахунки за операціями з платіжними картками та дорожніми чеками “Відшкодування за платіжними картками” та “Компенсація за чеками”);
3540 (А) “Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку” (відкриваються транзитні субрахунки за операціями з продажу іноземної валюти, а також національної валюти за кожну іноземну валюту);
3578 (А) “Інші нараховані доходи” (відкриваються транзитні субрахунки за операціями з дорожніми чеками, пластиковими картками та з конверсії);
3640 (П) “Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку” (відкриваються транзитні субрахунки за операціями з купівлі іноземної валюти, а також національної валюти за кожну іноземну валюту);
3800 (АП) “Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів” (відкриваються субрахунки за кожним видом валюти);
3801 (АП) “Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів”;
6119 (П) “Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами” (відкриваються субрахунки за операціями з дорожніми чеками та платіжними картками);
6204 (П) “Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти і банківських операцій”;
6399 (П) “Інші банківські операційні доходи” (відкривається субрахунок за доходами від операцій з конверсії). До позабалансових рахунків належать:
9819 (А) “Інші цінності і документи” (субрахунок “Дорожнічеки, отримані на консигнацію від емітентів”);
9898 (А) “Інші цінності в підзвіті” (відкриваються субрахунки “Підзвіт у дорожніх чеках”);
продолжение
--PAGE_BREAK--9911 Контррахунок.
Техніка оформлення операцій з видачі підзвіту касиру обмінного пункту. Бухгалтерія неторгових розрахунків на підставі авансової заявки на наступний банківський день виписує видаткові
касові ордери, згідно з якими валютна каса готує підзвіти касирам обмінних пунктів. У видаткових касових ордерах на дорожні чеки вказуються номінали, номери та суми чеків.
На початку дня операціоніст бухгалтерії неторгових розрахунків виконує проводки щодо надання касирам пунктів обміну в підзвіт коштів у національній та іноземних валютах, а також дорожніх чеків:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах бачку”;
К-т рахунку
№ 1001“Банкноти та монети в касі бачку”на суму авансу в усіх видах валют.
Д-т рахунку
№ 1013“Дорожні чеки в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 1011“Дорожчі чеки в касі бачку”на суму авансової заявки за дорожніми чеками, купленим в емітентів для продажу клієнтам.
Д-т рахунку
№ 9911Контррахунок;
К-т рахунку
№ 9819“Інші цінності і документи” (субрахунок “Дорожні чеки, отримані на консигнацію від емітентів”) на суму авансової заявки за дорожніми чеками, отриманими від емітентів на консигнацію.
Д-т рахунку
№ 9898 “Інші цінності в підзвіті” (субрахунок “Підзвіт у дорожніх чеках”);
К-т рахунку
№ 9911Контррахунок
на суму авансової заявки за дорожніми чеками, отриманими від емітентів на консигнацію.
Завідувач каси підтверджує видачу дорожніх чеків у підзвіт касиру обмінного пункту та вилучає їх номери з бази даних системи.
Списання з підзвіту касира залишків цінностей. Після розробки інкасаторської сумки касира операціоніст здійснює проводки згідно з отриманими документами. За звітною довідкою касира обмінного пункту списуються залишки цінностей з підзвіту касира в касу банку:
Д-т рахунку
№ 1001“Банкноти та монети в касі банку”;
К-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”на суму залишку в усіх видах валют.
Д-т рахунку
№ 1011 “Дорожні чеки в касі банку”;
К-т рахунку
№ 1011“Дорожні чеки в обмінних пунктах”на суму придбаних у клієнтів дорожніх чеків, а також нереалізованих дорожніх чеків, куплених у емітентів для продажу клієнтам.
Д-т рахунку
№ 9911Контррахунок;
К-т рахунку
№ 9898“Інші цінності в підзвіті” (субрахунок “Підзвіт у дорожніх чеках”) на суму нереалізованих дорожніх чеків, отриманих за авансовою заявкою.
Д-т рахунку
№ 9819 “Інші цінності і документи” (субрахунок “Дорожні чеки, отримані на консигнацію від емітентів”);
К-т рахунку
№ 9911Контррахунок
на суму нереалізованих дорожніх чеків, отриманих за авансовою заявкою.
Касир валютної каси, який перераховував цінності інкасаторської сумки обмінного пункту, підтверджує вищенаведені проводки. Операціоніст до закриття операційного дня передає в касу прибуткові касові ордери із зазначенням номіналів та номерів нереалізованих чеків. Номери нереалізованих дорожніх чеків згідно прибуткових касових ордерів вводяться завідувачем каси в базу даних системи.
Купівля та продаж готівкової іноземної валюти в обміннихпунктах банку. Результати роботи обмінних пунктів за операціями з купівлі та продажу іноземної валюти відображаються на транзитних рахунках. За обігами, що фіксуються на спеціальних транзитних рахунках, можна вести позасистемний облік прибутків обмінних пунктів, що необхідно для оцінки їх прибутковості у зв'язку з патентуванням.
За реєстрами купленої іноземної валюти здійснюються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 3640“Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку” (субрахунок за операціями з купівлі іноземної валюти)
на суму купленої іноземної валюти.
Д-т рахунку
№ 3540“Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюта та банківських металів за рахунок банку” (субрахунок за операціями з продажу національної валюти);
К-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”на суму виданих гривень.
За реєстрами проданої іноземної валюти здійснюються наступні” проводки:
Д-т рахунку
№ 3540“Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку” (субрахунок заопераціями з продажу іноземної валюти);
К-т рахунку
№1003 “Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”на суму проданої валюти.
Д-т рахунку
№ 1003 “Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 3640 “Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти та банківських металів за рахунок банку” (субрахунок за операціями з купівлі іноземної валюти) на суму отриманої національної валюти.
Продаж дорожніх чеків. Продаж дорожніх чеків за іноземну валюту відбувається на загальних підставах. При реалізації дорожніх чеків за національну валюту України спочатку виконується операція продажу іноземної валюти за гривню в сумі, необхідній для купівлі дорожніх чеків без урахування комісійної винагороди банку. При цьому комісійна винагорода банку розраховується в національній валюті, перерахованій за курсом НБУ на день проведення операції. Після цього за реєстрами проданих дорожніх чеків здійснюються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№1013“Дорожні чеки в обмінних пунктах”на суму реалізованих дорожніх чеків, куплених у емітентів для продажу клієнтам.
Д-т рахунку
№ 1003 “Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 1919“Інша кредиторська заборгованість за операціями з банками”
(транзитний рахунок по розрахунках за дорожнi чеки з емітентом)
на суму отриманої іноземної валюти за реалізовані дорожні чеки, отримані від емітентів на консигнацію. І одночасно:
Д-т рахунку
№ 9911 Контррахунок;
К-т рахунку
№ 9898 “Інші цінності в підзвіті” (субрахунок “Підзвіт у дорожніх чеках”)
на суму реалізованих дорожніх чеків, отриманих від емітентів на консигнацію.
Крім того, на суму комісійної винагороди банку, отриманої в національній валюті, виконуються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи відоперацій з дорожніми чеками”)на суму комісійної винагороди банку в національній валюті.
Д-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи відоперацій з дорожніми чеками”);
К-т рахунку
№ 6119“Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами” (субрахунок“Доходи за операціями з чеками”)
на суму комісійної винагороди банку в національній валюті. Якщо комісійна винагорода отримана в іноземній валюті, виконуються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 35 78 “Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи від операцій з дорожніми чеками”) на суму комісійної винагороди в іноземній валюті.
Д-т рахунку
№ 35 78“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи відоперацій з дорожніми чеками”);
К-т рахунку
№ 3800“Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів”
на суму комісійної винагороди в іноземній валюті.
І одночасно:
Д-т рахунку
№ 3801“Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів”;
К-т рахунку
№ 6119 “Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами” (субрахунок“Доходи за операціями з чеками”)
на суму гривневого еквівалента отриманої комісійної винагороди за курсом НБУ на дату здійснення проводки.
Виплата готівкової іноземної валюти за дорожніми чеками.
Ця операція виконується на загальних підставах. У разі виплати за дорожніми чеками національної валюти здійснюється купівля іноземної валюти у сумі, належній до виплати за чеком, за винятком комісійної винагороди банку. Після цього за реєстрами куплених дорожніх чеків здійснюються такі проводки:
Д-т рахунку
№1013“Дорожні чеки в обмінних пунктах”:
К-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”на суму виданих готівкових коштів (за винятком комісії банку).
Д-т рахунку
№ 1013“Дорожні чєки в обмінних пунктах”;
К-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи від операцій з дорожніми чеками”) на суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті.
Д-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи відоперацій з дорожніми чеками”);
К-т рахунку
№ 3800“Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів”
на суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті.
І одночасно:
Д-т рахунку
№ 3801 “Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів”;
К-т рахунку
№ 6119 “Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами” (субрахунок“Доходи за операціями з чеками”)на суму гривневого еквівалента отриманої комісійної винагороди за курсом НБУ на дату здійснення проводки.
Виплата готівкової іноземної валюти за пластиковими картками міжнародних платіжних систем. Ця операція виконується на загальних підставах. У разі виплати за пластиковими картками національної валюти здійснюється купівля іноземної валюти, належної до виплати, за винятком комісійної винагороди банку. Після цього згідно з реєстром виплат за платіжними картками здійснюються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 2809“Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієнтамибанку” (субрахунок “Дебіторська заборгованість за платіжними картками”);
К-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”на суму виданих готівкових коштів за платіжними картками.
Д-т рахунку
№ 2809“Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієнтамибанку” (субрахунок “Дебіторська заборгованість за платіжними картками”);
К-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи вiд операцій з платіжними картками”) на суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті.
Д-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи вiд операцій з платіжними картками”);
К-т рахунку
№ 3800“Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів” на суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті.
І одночасно:
Д-т рахунку
№ 3801“Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів”;
К-т рахунку
№6119“Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами” (субрахунок)
“Доходи за операціями з платіжними картками”) на суму гривневого еквівалента комісійної винагороди банку за курсом НБУ на дату здійснення проводки.
Конверсія іноземної валюти. Конверсія готівкової іноземної валюти проводиться тільки для вільноконвертованої валюти (ВКВ) з використанням крос-курсів, розрахованих через офіційний курс НБУ на підставі “Правил здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою”, затверджених постановою Правління НБУ № 68 від 25.03.96 р. При цьому спочатку утримується комісійна винагорода банку (згідно з затвердженими тарифами) у валюті, наданій для конверсії.
На суму отриманої комісійної винагороди здійснюються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи від операцій з конверсії”)
на суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті, яка надана для конверсії.
Д-т рахунку
№ 3578“Інші нараховані доходи” (субрахунок “Нараховані доходи від операцій з конверсії”);
К-т рахунку
№ 3800“Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів”
на суму комісійної винагороди банку в іноземній валюті, яка надана для конверсії.
І одночасно:
Д-т рахунку
№ 3801“Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів”;
К-т рахунку
№ 6399“Інші банківські операційні доходи” (субрахунок за доходамиза операціями з конверсії)
на суму гривневого еквівалента комісійної винагороди банку за курсом НБУ на дату здійснення проводки.
Решта валюти, що залишилась після стягнення комісійної винагороди банку, конвертується в іншу іноземну валюту за крос-курсом, Розрахованим на підставі офіційного курсу НБУ. При цьому, здійснюються наступні проводки:
Д-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”;
К-т рахунку
№ 3640“Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валюти за рахунок банку” (субрахунок за операціями з купівлі іноземної валюти)
на суму отриманої ВКВ для конверсії, за винятком винагороди банку.
Д-т рахунку
№ 3540“Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти за рахунок банку” (субрахунок за операціями з продажу іноземної валюти);
К-т рахунку
№ 1003“Банкноти та монети в обмінних пунктах банку”на суму проконвертованої ВКВ.
А також:
Д-т рахунку
№ 3540“Дебіторська заборгованість з придбання іноземної валюти за рахунок банку” (субрахунок за операціями з продажу національної валюти по коду ВКВ, отриманої для конверсії);
К-т рахунку
№ 3640“Кредиторська заборгованість з придбання іноземної валютза рахунок банку” (субрахунок за операціями з купівлі національної валюти по коду ВКВ, що видана)на суму гривневого еквівалента проконвертованої ВКВ за курсом НБУ на дату здійснення проводки.
Нерозмінний залишок проконвертованої валюти купується за курсом купівлі уповноваженого банку і відображається в реєстр купленої валюти.
12.4. Організація та облік безготівкових міжнародних розрахунків
12.4.1.Запровадження кореспондентських відносин. Організація міжнародних розрахунків припускає вибір видів і способів платежу, валютної ціни, валюти платежу і форми розрахунків. У міжнародних торгових розрахунках переважно використовується валюта країни партнера-резидента України, або вільно конвертована валюта.
Операції комерційного банку з іноземною валютою можна розподілити на три групи:
1. Операції, що здійснюються за ініціативою банків-кореспондентів (“зовнішні” операції).
2. Операції, що здійснюються з ініціативи клієнта (клієнтські операції).
3. Операції, що здійснюються з ініціативи банку (внутрішньобанківські операції).
Допершої групи належать:
а) операції, що відображають зміну стану коррахунків банку;
б) операції, пов'язані з надходженням коштів (у тому числі валютної виручки) на рахунки клієнтів банку через коррахунки в інших банках.
Додругої групи належить велика кількість операцій, що ініціюються клієнтами. Найбільш розповсюдженими з них є:
а) відкриття і закриття валютних рахунків клієнтів;
б) переказ валюти в інші фінансові установи (банк);
в) переказ валюти клієнту того ж банку;
г) видача готівкової валюти клієнту;
д) прийом готівкової валюти від клієнта;
е) купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта. Дотретьої групи належать такі операції:
а) операції, пов'язані з одержанням і видачею міжбанківських кредитів;
б) купівля та продаж банком валюти на біржі;
в) безумовна конвертація фіксованої частини валютної виручки клієнта після закінчення строку переказу клієнтом цих грошей;
г) нарахування і відрахування відсотків за розрахунками, позичковими і депозитними рахунками клієнтів у іноземній валюті;
д) відкриття та закриття внутрішньобанківських (внутрішніх) особових рахунків для обліку операцій в іноземній валюті (рахунки конверсії, комісії, доходів і видатків банку і т. ін.);
е) внутрішньобанківський переказ валюти (з одного внутрішнього рахунку на інший);
ж) переоцінка залишку на валютних рахунках.
Особлива увага приділяється безготівковим міжнародним розрахункам як торговим операціям банку.
Для розрахунків між банками в іноземній валюті доцільно мати прямі кореспондентські відносини з банками-нерезидентами або (якщо нормативи не дозволяють чи немає іншої потреби) відкрити кореспондентський рахунок у іноземній валюті в уповноваженому українському банку.
Кореспондентські відносини — це договірні відносини міжбанками, мета яких — здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.
Міжбанківські кореспондентські відносини включають у себе сукупність усіх можливих форм співробітництва між двома банками; Банки по-різному взаємодіють між собою; вони можуть бути конкурентами, змагаючись у зацікавленості клієнтів, або діловими партнерами, надаючи кредити один одному.
Нарешті, банки можуть бути кореспондентами, водночас міняючись ролями — почергово виступати в якості клієнтів один одного. Кореспондентські відносини між двома банками розвиваються в часі від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробітництва.
продолжение
--PAGE_BREAK--Необхідність у кореспондентських відносинах виникає в тих випадках, коли банк не може надати будь-які послуги своїм клієнтам або коли інший банк зробить це краще, швидше і дешевше. З урахуванням цього і потрібно серйозно підходити до вибору банків-кореспондентів, щоб за характером діяльності вони доповнювали операції один одного, що виконуються банками для своїх клієнтів.
На початковому етапі комерційні банки запроваджують кореспондентські відносини з іноземними банками, виходячи з інтересівсвоєї клієнтури. Комерційні банки шукають контакти з банками тих країн де знаходяться партнери їх власних клієнтів, яким необхідно виконати розрахунки згідно з зовнішньоторговельними угодами.
Окрім угоди банки обмінюються стандартними документами, що свідчать про їх юридичний статус, фінансовий стан на час укладання угоди та про осіб, уповноважених підтверджувати фінансові документи. Отже, такий комплект документів містить:
1) заяву про відкриття коррахунку (форма № 0401025);
2) дві картки зі зразками підписів і відбитком печатки (форма №0401026);
3) копію Статуту банку;
4) копію засновницької угоди;
5) копію Генеральної ліцензії (свідоцтва про право відкриття коррахунків в Україні, розширеної ліцензії);
6) річний звіт банку;
7) баланс на останню звітну дату;
8) список банків-кореспондентів;
9) заключення аудиторської перевірки.
Питання про запровадження кореспондентських відносин з банками-партнерами виникає тоді, коли діяльність банку набуває перехідної національної межі, що залежить передусім від клієнтів або від географічної орієнтації їх бізнесу. Виходячи з цього слід визначати види операцій, а також відповідні географічні регіони. Тому, звичайно, банки мають один, максимум два, накопичуваних рахунки за кожним видом валюти, де концентруються основні валютні кошти.
У випадку не конкурентоспроможності умов, запропонованих банком-партнером, існує можливість співпраці без відкриття коррахунку, задовольняючи, таким чином, інтереси своїх клієнтів щодо проведення ділових операцій у певному регіоні, але не зазнаючи збитків від необхідності сплачувати значні комісійні за підтримання і ведення рахунків.
Кореспондентські відносини без рахунку — це відносини між кредитними установами за рахунками певної кредитної установи та її кореспондента в третій кредитній установі.
Сьогодні гривневі та валютні прямі коррахунки банків в Україні здійснюються таким чином (зазначені номери відповідних балансових рахунків):
— реально використовуються для розрахунків у іноземній валюті рахунки № 1500А як через уповноважені банки України, так і через іноземні банки;
— прямі гривневі рахунки між банками-резидентами відкриваються тільки з дозволу НБУ при достатньому обґрунтуванні потреб У прямих кореспондентських відносинах, оскільки всі гривневі платежі повинні проходити через систему електронних платежів;
— за відсутності рахунків можна проводити документальні операції, у тому числі акредитивні, операції інкасо і форексні операції. При укладанні угоди щодо кореспондентських відносин банки беруть до уваги низку факторів, що свідчать про надійність (кредито- і платоспроможність) майбутнього банку-партнера.
Вимоги до фінансових документів і рейтингової інформації банку передбачають наявність наступної інформації:
1) річний звіт банку (англійський варіант для зарубіжних банків-кореспондентів);
2) заключення міжнародних аудиторів (найбільш відомі аудиторські фірми: Coopers & Lybrand, Deloitte Touche, Arthur Andersen, Ernst & Young, Price Waterhouse, KPMGPeatMarwickH та ін.);
3) різноманітна рейтингова інформація. Вимоги до сучасних засобів телекомунікації передбачають наявність:
1) SWIFT;
2) телекса;
3) модема;
4) інформаційно-дилінгових систем:
а) Reuter Dealing System 2000 — укладання угод у режимі реального часу;
б) інформаційної і консультаційної підтримки через системи RELCOM, CC: Mail, SPRINT, REMART, MFD.
При всій різноманітності існуючих рахунків банки, встановлюючи один з одним кореспондентські відносини, використовують три термінологічні одиниці.
1. “Лоро” — рахунок, що відкривається банком своїм банкам-кореспондентам, на який вносяться всі суми, що одержані або видані за їхнім дорученням. За рахунком “лоро” звичайно нараховуються відсотки за кредитним залишком та комісійна винагорода з виконання доручень. По відношенню до балансу банку цей рахунок пасивний.
Активно використовуються гривневі рахунки “лоро” іноземних банків у банках України (рахунок № 1600П). Хоча вони відкриваються в національній валюті, але щоб мати право на відкриття, банк повинен отримати валютну ліцензію.
Використання рахунків “лоро” визначено в “Порядку бухгалтерського обліку та розрахунків за рахунками “лоро” банків-нерезидентів у валюті України”, який запроваджений 23.05.97 р., де йдеться про такі напрямки платежів з “лоро” рахунків:
— на гривневий депозит в уповноважених банках України;
— на рахунки “лоро” інших банків-нерезидентів;
— на користь резидентів України на рахунки у вітчизняних банках (при цьому повинен бути експортний контракт, за яким вітчизняний резидент отримує гроші від нерезидента);
— до фонду резервування валюти вОПЕРУ НБУ;
— на купівлю іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі (на суму, яку отримує нерезидент від вітчизняного резидента згідно з імпортним контрактом, або на суму відсотків, отриманих за депозитом);
Інший рух за рахунком № 1600П забороняється.
2. “Ностро” — це рахунок певної кредитної установи у банках-кореспондентах, на якому відображаються взаємні платежі.
3. “Востро” — рахунок, що ведеться банком за кордоном у місцевій валюті. Банк, що розміщує на цей рахунок кошти, буде посилатися на нього, як на рахунок “ностро”.
Умови ведення рахунків регламентуються під час запровадження кореспондентських відносин між двома кредитними установами. При цьому передбачається, в якій валюті буде вестись рахунок, чи повинні платежі проводитися в межах на рахунку сум, що обліковуються на них, або в порядку овердрафта. При цьому, як правило, обумовлюється ліміт овердрафта, що надається, з урахуванням категорійності банку. Врешті, сума ліміту овердрафта може варіювати залежно від обігів за цим рахунком, рівня інфляції та підвищення нормативів надійності.
12.4.2.Облік експортно-імпортних операцій клієнтів Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.
Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.94 р. “Порядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями за умови відстрочки платежів або постачань”. У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що їх рух має відповідно самостійний характер, розрахунок може відбуватися раніше чи пізніше руху коштів у розрахунках, максимально достовірно відображаючи господарські процеси. Наступний принцип організації
безготівкових розрахунків свідчить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою платника та отримання коштів.
Платежі здійснюються при наявності коштів на рахунку платника чи його права на кредит. За відсутності власних коштів та права на кредит розрахункові документи розміщують у спеціальну картотеку та сплачують по мірі надходження коштів на рахунок у календарній черговості платежів. Така черговість визнає однакову важливість розрахунків за всіма зобов'язаннями, однак вона є примусовою, тобто відбувається під банківським контролем.
Подальше розширення самостійності підприємств щодо витрачання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої черговості платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі розрахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підприємства-власника рахунку.
Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунку. Згода дається платником шляхом виписки платіжних документів або акцепта документів, виписаних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові документиза товари та послуги сплачуються без згоди (акцепта) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.
Інше положення стосується стягнення податків та інших обов'язкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації подають до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загально-державні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахункових рахунків виконується також на підставі виконавчих документів, які видані судами.
Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.
Вимоги до безготівкових розрахунків. Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну реалізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід'ємною умовою здійснення повного господарського розрахунку та самофінансування є сплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з вимогами угоди. В процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробництво, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.
Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їх своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно сплатити поставлену йому згідно з угодою продукцію (роботи, послуги). Платоспроможність платника пов'язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного прибутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимчасові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відволіканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгованість. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Таким чином, у постачальника зростає потреба у кредиті.
Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу в відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.
Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з угодою та відвантаженої продукції, для покупця — виконання постачальником умов угоди.
Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки —повернення кредитів.
Банківські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунку штраф за кожен прострочений день. Такий же штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунку платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.
Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товарноматеріальних цінностей повідомляє, вищестоящому органу господарського управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.
Розрахунок між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб'єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).
Основними формами міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності є:
— банківський переказ;
— документарне інкасо;
— документарний акредитив;
— розрахунки за відкритим рахунком;
— розрахунки з використанням чеків, векселів.
Враховуючи специфіку конкретної операції та можливості банку щодо техніки розрахунку, контрагенти в контракті передбачають найбільш доцільну для них форму розрахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує форми і терміни здійснення міжнародних розрахунків.
Облік операцій при використанні банківського переказу. Банківський переказ (bank transfer, remmitance) — це розрахунковаоперація, яка здійснюється між банками на підставі вказівокпідприємства, що переводить грошові кошти, шляхом видачі однимбанком іншому банку наказу про сплату (зарахування на рахунок) у визначеній кількості грошових коштів підприсмству-одержувачу(бенефіціару) за умови пред'явлення ним відповідних документів. Імпортер, що переводить грошові кошти, дає інструкції своєму банку щодо умов сплати переказу. В банківській практиці такий наказ називають платіжним дорученням.
Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувач), пред'явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дається банком на підставі вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити наступні дані:
— найменування платника;
— найменування і номер рахунку бенефіціара (одержувача);
— банк бенефіціара;
— сума і валюта платежу;
— призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).
Для забезпечення своєчасності та швидкості перерахування додержання зазначених умов дуже важливе, бо навіть незначні розбіжності й неточності можуть призвести до затримки сплати або повернення платежу зарубіжним банком і спричинять додаткові витрати з боку клієнта.
Схему банківського переказу при наданні відповідних документів на відвантажену продукцію наведено нижче:
Отже, наведена схема передбачає певну послідовність операцій:
1 — передача документів у відповідності з умовами контракту;
2 — надання вказівки банку про переказ коштів;
3 — повідомлення (авізування) банку експортера про перерахування коштів;
4 — авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.
При розглянутій формі розрахунку здійснюються такі платежі:
— авансові (попередня оплата);
— за товарними документами (за товар, роботи, послуги після надходження або надання, а також на арбітраж);
— за штрафами, вимогами;
— погашення заборгованості за розрахунками;
— за перерахунком;
— за векселями, чеками та ін.
Недоліком банківського переказу (окрім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.
Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент — одержувач валютних коштів — ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.
продолжение
--PAGE_BREAK--Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції.
Банк-платник виплачує бенефіціару суму платіжного доручення за свій рахунок, але має право претендувати на відповідне відшкодування. Засобами такого відшкодування можуть бути: суми, зараховані на рахунок “ностро” або кліринговий рахунок банку-платника в третьому банку; надання банку-платнику права списати суму переказу з рахунку “лоро” банку-відправника — переказу, що знаходиться в банку-платника.
У бухгалтерському обліку комерційного банку клієнта-постачальника відбувається зарахування суми валюти:
Д-т рахунку
№1500А “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ”;
К-т рахунку
№2603П “Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарськоїдіяльності”.
У банку клієнта-платника:
Д-т рахунку
№2600П “Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності”;
К-т рахунку
№ І500А “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ”.
Деякі банки для відображення міжнародних розрахунків використовують рахунок № 2900П “Дебітори і кредитори банку за операціями клієнтів у ВКВ”.
Д-т рахунку
№ 2600П“Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності”;
К-т рахунку
№ 2909“Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської
діяльності”.
Д-т рахунку
№ 2909“Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарськоїдіяльності”;
К-т рахунку
№ 1500“Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ”.
У двох випадках комерційним банком стягується комісія залежно від умов договору з відображенням на рахунках:
Д-т рахунку
№ 2600“Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності”:
К-т рахунку
№ 3800“Позиція банку щодо іноземної валюти та банківськихметалів”.
У відповідності з “Правилами здійснення операцій з іноземною валютою на території України” валютна виручка об'єктів господарської діяльності — резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару і послуг за іноземну валюту (у тому числі й валюту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утворення, підлягає обов'язковому і повному зарахуванню сум на спеціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 “Розподільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України”). Вони відкриваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після зарахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це власника рахунку. Якщо клієнт протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий рахунок не подав у банк доручення на їхнє перерахування на розрахунковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно перераховує ці кошти на рахунок резидента.
Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, що згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:
— валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ згідно з “Тимчасовим порядком використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України” № 13—135/1556—5528 від 18.09.96 р.;
— валюти, отриманої резидентом при здійсненні розрахунку з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;
— валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентом, у випадку їхнього повернення від нерезидента;
Гривні, отримані від продажу валюти, повинні бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.
Облік операцій при використанні документарного акредитива. Надійною формою платіжної гарантії для експортера є документарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в нашій країні.
Попередня сплата і постачання товару на кредитній основі є невід'ємною частиною зовнішньоторговельних операцій. Якщо договір купівлі-продажу або подібна угода передбачає платіж проти виставлення акредитива, то обов'язок покупця — надати інструкції своєму банку про відкриття акредитива на користь продавця. Документарний акредитив являє собою зобов'язання продавця, що бере на себе за проханням та розпорядженням наказодавця (імпортера) банк і включає в себе виплату певної суми бенефіціару (експортеру) за поданням передбаченого набору документів до встановленого терміну.
Для того щоб забезпечити однозначність тлумачення акредитива в світовій торгівлі, Міжнародна Торговельна Палата (МТП) в Парижі виробила Уніфіковані правила і умови застосування документарного акредитива (UCPDC), які застосовуються банками майже всіх країн. Лише формулювання документарного акредитива вважається для банку зобов'язанням.
Що стосується клієнтури, то це означає, що банки діють тільки на підставі тексту акредитива, виконуючи угоди, і не можуть брати до уваги жодні інші положення угоди, що відрізняються від формулювання документарного акредитива. Це стосується й угод, змінених на пізнішу дату, без відповідної зміни тексту документарного акредитива. У цьому випадку банки також будуть діяти винятково у відповідності з чинним формулюванням документарного акредитива, одержуючи і перевіряючи документи (UCPDC, ст. 3).
Усі банки здійснюють перевірку, послуговуючись наданими їм документами, стежать за виконанням усіх умов документарного акредитива. Вони не в стані перевірити, чи відповідають поставлені в даний момент товари зазначеним в документарному акредитиві. Банки не можуть нести відповідальність за розбіжності між товарами, виписаними за комерційними рахунками, і тими, що поставлені в даний момент. Врегулювання подібних проблем покладено на покупця і продавця. Скарги (позови) дозволяються безпосередньо між покупцем і продавцем (UCPDC, ст. 4).
Банки не несуть відповідальність за чинність, форму або за юридичне значення документів.
Банки з належною ретельністю приймають передбачені за акредитивом документи, контролюють, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним термінам і умовам. Банки не несуть відповідальність за вчинки третіх сторін, що беруть участь в угоді за документарним акредитивом (UCPDC, ст. 17).
Банки не несуть фінансової відповідальності за:
— затримки, що трапилися не за їхньої вини в передачі документів;
— наслідки стихійних лих;
— вчинки банків-кореспондентів або інших третіх сторін, яких вони проінструктували щодо виконання угоди.
Основними формами документарного акредитива є:
1. Відкличний акредитив, що може бути змінений або анульований в будь-який момент. Ця форма дуже рідко використовується, бо вона не забезпечує належної гарантії.
2. Безвідкличний акредитив, тобто зобов'язання банкуемітента (банку покупця) виконати умови за документарним акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар виконав усі умови. Таким чином, бенефіціар одержує тверду гарантію банку-емітентащо надасть йому бажану забезпеченість. Якщо відповідне застереження не зроблене, то акредитив вважається відкличним.
Існують два типи безвідкличних акредитивів:
а) безвідкличний акредитив, не підтверджений банком, що авізує (fjiocable credit not confirined by the advising bank). Безвідкличні документарні акредитиви завжди передбачають зобов'язання оплати з боку банку-емітента. У цьому випадку банк, що авізує, не дає жодних зобов'язань щодо платежу. Він тільки діє від особи банку-емітента;
б) безвідкличний підтверджений акредитив (irrevocable firmed credit). Підтверджуючи акредитив, банк, що авізує, підключається до зобов'язань заплатити незалежно від і в доповнення до зобов'язань банку-емітента. Банк, що підтверджує, гарантує виконати свої зобов'язання незалежно від спроможності банку-емітента відшкодувати суму. Документарний акредитив дає експортеру найбільшу гарантію, якщо він емітований іноземним і підтверджений вітчизняним банком безвідклично.
Існують різноманітні форми одержання коштів за акредитивом:
1. Акредитив з оплатою тратт на пред'явника. Сума за даним акредитивом підлягає до виплати одразу ж після подання документів і перевірки їх банком. Тоді виручка негайно надходить у розпорядження бенефіціара. У деяких випадках може минути декілька днів від пред'явлення документів і до власне переказу коштів. Як правило, цей час необхідний банку для переказу суми акредитива. У випадку з непідтвердженими акредитивами можуть виникнути такі ситуації, коли банк, що авізує, затримує платіж бенефіціару до того часу, поки він не отримає від банку-емітента зазначену в документах суму.
2. Акредитив, дійсний проти виставлення негайних векселів, або акредитив з встановленим терміном сплати іноземних векселів. Додатково до подання документів від бенефіціара вимагається виписати негайний вексель на певний банк (емітент, що авізує, або третій банк). Після з'ясування, що документи в порядку, експортер одержує тратту зворотньо після того, як вона була акцептована банком-платником (трасатом), за його бажанням. Існує можливість дисконтувати акцепт цього банку. Тоді можна негайно отримати готівку за траттою продавцю, в той час як одержувач отримає суму тільки після закінчення строку платежу за векселем.
3. Акредитив з платежами в розстрочку. Платіж нараховується не одразу після подання документів, а лише після певного періоду часу, обумовленого акредитивом. Акредитив з платежем у розстрочку надає покупцю пільговий період і створює гарантію продавцю, що платіж буде здійснений на вказану дату.
Існують також спеціальні акредитиви.
1. Акредитив “стенд-бай”, або резервний акредитив, акредитив підтримки. По суті це заява про гарантію. Він використовується переважно в США, оскільки за правилами цієї країни американським банкам не дозволяється надавати гарантії. Згадані акредитиви можуть використовуватися, наприклад, для гарантування наступних типів платежів і дій:
— виплата позик;
— виконання субконтрактів;
— страхування сплати поставок товару третіми сторонами незалежно від реципієнта.
2. Револьверний, або відновлюваний, акредитив. Револьверний акредитив — це зобов'язання з боку банку-емітента відновити акредитив до первісної суми після того, як він був використаний. Число використання і період часу, протягом якого вони можуть мати місце, обумовлені в акредитиві. Револьверний акредитив може бути кумулятивний або некумулятивний. Перший означає, що невикористані суми можуть бути долучені до наступного внеску. У випадку не кумулятивних акредитивів додавання невикористаних вчасно сум за терміном не виконуються. Револьверний акредитив використовується тоді, коли покупець потребує одержання певної кількості замовлених товарів частинами, що відправляються через визначені інтервали (контракт неодноразової поставки).
3. Переказний акредитив може бути цілком або частково переданий первісним бенефіціаром одній або декільком особам (іншим бенефіціарам). Він звичайно використовується, коли перший бенефіціар сам не постачає товар, а діє як посередник між постачальником і покупцем. Він може бути також агентом, відповідальним за закупівельні контракти покупця. Перевага переказного акредитива полягає в тому, що він не зачіпає власних кредитних ресурсів посередника.
Це важливо, якщо банк посередника не зацікавлений надавати йому додатковий кредит.
4. “Бек-ту-Бек” — це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого переказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара.
Документарні акредитиви є класичним інструментом фінансування купівлі іноземних товарів та іноземного обладнання. Вони є засобом надання короткострокового фінансування імпортеру його банком; забезпечують елемент безпеки і довіри у міжнародній торгівлі (особливо відтоді, як правила і звичаї стандартизовані у міжнародному масштабі). Вони практично безпечні з точки зору експортера; забезпечують гарантію платежу після відвантаження товарів (інколи до відвантаження) звичайним способом і допомагають урівноважити адміністративну діяльність експортера.
Угода за документарним акредитивом укладається таким чином
1. Експортер та імпортер укладають контракт, предметом якого є постачання деякого товару і в якому обумовлено, що розрахунки за угодою будуть проведені через акредитив (саме тут повинні бути обумовлені і найбільш суттєві умови акредитива).
2. Імпортер дає своєму банку доручення відкрити акредитив.
3. Банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), пересилає його своєму банку-кореспонденту в країні експортера.
4. Банк авізує акредитив бенефіціару (експортеру).
5. Експортер відправляє товар.
6. Експортер одержує відвантажувальні документи від фрахтівника.
7. Експортер подає передбачені акредитивом документибанку, що авізує.
8. Цей банк перевіряє документи щодо їхньої відповідності умовам акредитива і, якщо він уповноважений здійснити оплату, аумови акредитива виконані, виплачує еквівалент суми за документами бенефіціара.
9. Згаданий банк пересилає документи банку, що відкриває акредитив (банк-емітент).
10. Сума, сплачена бенефіціару, фігурує в розрахунку між банком платником і банком-емітентом. Якщо банк, що відкриває акредитив при одержанні документів виявить, що вони не відповідають умовам акредитива, він має право звернути на це увагу банку-платника і відмовити йому в так званому рамбурсі.
11. Банк-емітент передає документи імпортеру,
12. Одночасно він дебітує його на еквівалент суми за документами.
13. Імпортер використовує документи для одержання товару.
14. Імпортер одержує товар.
Таким чином, учасниками розрахунку за акредитивом є:
Отже, згідно з наведеною схемою:
Банк-емітент — це банк, що виставив акредитив від свого імені, але за рахунок клієнта.
Наказодавець — клієнт банку-емітента, що дав банку-емітенту наказ про виставлення акредитива.
Банк, що авізує,— банк-емітент зобов'язаний організувати розрахунки, але не проводити їх. У процесі розрахунку можуть виникнути різноманітні відношення банку-емітента з іншими банками. Тому до виконання акредитива в країні експортера залучається банк, що авізує. Авізування акредитива передбачає повідомлення бенефіціара, перевірку відповідності розрахунків умовам акредитива і передачу їх банку-емітенту.
Банк, що підтверджує,— у випадку підтвердження акредитива банком країни експортера або третьої країни, цей банк приймає на себе ті ж зобов'язання, що і банк-емітент.
Виконуючий банк — це може бути власне банк-емітент; банк, що підтверджує; банк, що авізує, або інший банк, уповноважений банком-емітентом. Він безпосередньо передбачає дії, які обумовлені акредитивом.
Бенефіціар — контрагент наказодавця, на користь якого виставлений акредитив.
Розрахунки за акредитивами відбуваються у звичайній послідовності, а саме:
— акредитив виставляє платник (покупець) на ім'я постачальника (країна, банк, сума тощо) до моменту відвантаження постачальником товару на його адресу і за його умовами;
— банк одержувача (постачальника-імпортера) — ремітентповідомляє останнього про суму і умови виставленого акредитива;
— постачальник відвантажує товар і подає в свій банк відповідно до умов контракту відвантажувальні документи (індосамент), завдяки чому на його розрахунковий рахунок зараховується платіж.
продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--— контроль за збереженням основних засобів;
— правильне своєчасне нарахування амортизації (зношення).
На практиці наказом керівника установи банку призначається особа, відповідальна за збереження основних засобів, з якою укладається угода про матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Кожному інвентарному об'єкту, незалежно від того, знаходиться він в експлуатації чи в запасі, надається відповідний інвентарний номер, який проставляється на предметі та в інвентарній картці (додаток 28), або в книзі обліку основних засобів та нематеріальних активів (додаток 29), якщо кількість об'єктів незначна (декілька десятків найменувань).
Картки розміщуються в картотеці за групами однорідних предметів. Надані номери зберігаються за об'єктом на весь період його знаходження в певній установі. Інвентарні номери об'єктів, що вибули, не можуть бути передані іншим об'єктам.
Інвентарні номери основних засобів повинні бути відмінні від інвентарних номерів малоцінних та швидкозношуваних предметів. Рекомендується при наданні предмету інвентарного номера включати в нього номер балансового рахунку.
Облік основних засобів в інвентарних картках, а також в інвентарній книзі обліку основних засобів та нематеріальних активів називається аналітичним.
Записи в інвентарній книзі здійснюються на кожний об'єкт окремо. Допускається ведення інвентарних карток на групу однорідних об'єктів, одночасно придбаних та однакової вартості.
Картки об'єктів основних засобів, що не експлуатуються, групуються окремо.
Облік зброї ведеться в окремій інвентарній книзі. Ведення інвентарної книги та інвентарних карток може здійснюватися автоматизовано або вручну. При цьому будь-яка форма ведення даних регістрів повинна забезпечити наявність усіх необхідних реквізитів і звірку аналітичного обліку з синтетичним на будь-яку дату.
При веденні обліку в автоматизованому режимі здійснюється роздрук матеріалів звірки даних аналітичного обліку з синтетичним на перше число кожного місяця.
Зміна первісної вартості допускається лише у разі добудови, дообладнання, реконструкції, завершеного капітального ремонту, частково ліквідації об'єктів, а також індексації, проведеної за рішенням уряду України.
Проіндексовані об'єкти основних засобів згідно з “Відомістю індексації балансової вартості основних фондів та їх зношення” (додаток 30) записуються за відновною вартістю в розділ картки “Добудовування, доустаткування, модернізація, індексація”.
Інвентарна книга обліку основних засобів у кінці року не закривається, і записи в ній продовжуються в новому році.
Після завершення звітного року в книзі робиться відмітка про звірку аналітичного обліку з синтетичним станом на 1 січня року, яка підтверджується підписом головного бухгалтера чи іншою відповідальною особою.
Облік об'єктів основних засобів за місцем експлуатації (знаходження) здійснюється в інвентарному списку (додаток 31). Дані пооб'єктного обліку основних засобів за місцем знаходження повинні відповідати записам в інвентарних картках (книгах).
Для отримання аналітичних даних про наявність і рух основних засобів за їх класифікаційними ознаками за підсумковими даними записів у звітному місяці в інвентарних картках (книгах) заповнюється “Картка обліку руху основних засобів” визначеної форми (додаток 32). Ці картки ведуться окремо за кожною галузевою групою і ознакою використання основних засобів, а також за галузевою групою основної діяльності, крім цього, за видами основних засобів.
Придбані, змонтовані, заново побудовані та безкоштовно одержані об'єкти основних засобів оприбутковуються на підставі актів приймання-передачі основних засобів за формою, наведеною у додатку 33, які складаються на кожний об'єкт окремо.
Складання акта на кілька об'єктів основних засобів допускається у разі, якщо ці об'єкти однотипні, мають однакову вартість, приймаються одночасно і під відповідальність однієї особи.
Акт є єдиним первинним бухгалтерським документом, в якому подається склад комісії, детальна характеристика об'єкта, джерело придбання (введення), рік побудови чи випуску заводом, дата введення в експлуатацію, коротка технічна характеристика, відповідність технічним умовам, підсумок комісії. Вказується також, хто прийняв, необхідні відомості для нарахування зношення. У разі, якщо в установу надходять основні засоби, що були в експлуатації, в акті приймання-передачі вказують суму зношення.
Акт затверджується керівником установи і зберігається разом з технічною документацією в бухгалтерських документах дня.
При введенні в дію деяких об'єктів, що потребують спеціальних актів державного приймання, вищевказаний акт не складається.
Приймання закінчених робіт з добудови і дообладнання об'єкта, що здійснюється шляхом капітальних вкладень, збільшує його балансову вартість, оформляється “Актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів” довільної форми.
На підставі цих документів відкривається інвентарна картка об'єкта, присвоюється порядковий номер, який потім проставляється в акті приймання-передачі. Інвентарні картки є підставою для ведення аналітичного пооб'єктного обліку основних засобів.
Основні засоби можуть вибувати внаслідок безкоштовної передачі юридичній чи фізичній особі обладнання чи інвентаря, закінчення строку їх служби, повного зношення об'єкта обліку, реалізації через недоцільність подальшого використання, в результаті морального зношення, а також внаслідок крадіжки чи руйнування через аварії, стихійні лиха тощо. Записи в бухгалтерському обліку за вибуттям основних засобів здійснюються на підставі акта вибуття.
Для списання з балансу основних засобів створюється постійно діюча комісія в складі: заступника керівника (голова комісії), головного бухгалтера або його заступника, комірника та інших осіб.
Постійно діюча комісія:
— здійснює безпосередній огляд основних засобів, що підлягають списанню, використовуючи при цьому необхідну технічну документацію (паспорт) та інше, а також дані бухгалтерського обліку, і визначає можливість його подальшого використання;
— виявляє причини списання основних засобів (зношення, реконструкція, порушення нормальних умов експлуатації, аварія тощо). Якщо втрата майна виявилася наслідком безгосподарності, безконтрольності, комісія вносить пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності згідно з законом;
— визначає можливість використання окремих вузлів, деталей, матеріалів об'єкта, що списується, і здійснює їх оцінку;
— складає акт на списання. При огляді об'єктів, що списуються, і складанні актів на їх списання використовується необхідна технічна документація. Акти складаються за формами, які наведені у додатках 34, 35;
— здійснює контроль за вилученням з основних засобів, що списуються, придатних для використання вузлів, деталей, матеріалів, кольорових і дорогоцінних металів (за даними паспортів), визначає їх кількість, вагу і контролює завдання під матеріальну відповідальність певних осіб.
В актах на списання вказуються основні дані, що характеризують об'єкт: рік виготовлення чи побудови, дата його надходження в установу банку, період (час) введення в експлуатацію, первісна вартість об'єкта (для проіндексованих — відновлена), сума нарахованого зношення за даними бухгалтерського обліку, кількість капітальних ремонтів та інші дані. Докладно висвітлюються також причини вибуття об'єкта основних засобів, стан його основних частин, деталей, вузлів.
При списанні автотранспортних засобів, крім того, зазначається пробіг автомобіля і подається технічна характеристика основних агрегатів і деталей, можливість їх подальшого використання.
При списанні з балансу основних засобів, що вибули внаслідок аварій, до акта на списання додається копія акта про аварію, а також наводяться причини, що зумовили аварію, та заходи, вжиті щодо винних осіб.
Складені постійно діючою комісією акти на списання основних засобів затверджуються керівником установи чи його заступником протягом 10 днів.
Непридатні деталі машин, повністю непридатні машини та інші предмети, інвентар, отримані при розбиранні будівель, споруд, устаткування, обчислювальної техніки, списаних з балансу за не придатністю, якщо вони можуть бути використані як брухт, паливо тощо, враховуються позасистемно. При цьому в книзі позасистемного обліку вказується інвентарний номер, балансова вартість списаних предметів, вартість предметів за цінами можливого використання, сума, отримана від реалізації брухту. Особа, якій доручено зберігання майна, списаного з балансу (комірник чи механік), розписується в акті про його приймання. Після використання чи реалізації предметів, врахованих позасистемно, їх списують у встановленому порядку.
Списання з балансу автомобілів здійснюється після зняття їх з обліку в місцевому органі Державтоінспекції.
При знищенні списаних основних засобів складається акт про їх знищення довільної форми.
Для виявлення і приведення у відповідність даних бухгалтерського обліку з фактичною наявністю основних засобів у банках не менше одного разу на рік, перед складанням річного звіту, здійснюється інвентаризація основних засобів та нематеріальних активів.
Інвентаризація також потрібна у разі зміни матеріально відповідальних осіб (на день прийняття-передачі справ); при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей; у разі пожежі або стихійного лиха; реорганізації чи ліквідації установи банку.
Для проведення інвентаризації основних засобів створюється інвентаризаційна комісія, персональний склад якої затверджується наказом керівника.
У разі неповного складу інвентаризаційних комісій та відсутності матеріально відповідальних осіб інвентаризація не проводиться.
Наявність основних засобів реєструється в інвентаризаційному описі, форма якого наведена у додатку 36. Після звіряння даних описів з даними обліку виявляються розбіжності, причиняких з'ясовуються.
Члени інвентаризаційної комісії несуть відповідальність за внесення до опису неправильних даних про інвентаризовані об'єкти.
До опису забороняється вносити дані про залишки цінностей зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку, але без перевірки їх фактичної наявності.
Під час інвентаризації основних засобів встановлюється не лише їх наявність, але й фактичний стан (міра спрацювання), правильність зарахування до відповідної групи активів установи (основних засобів чи малоцінних і швидкозношуваних предметів). Якщо в процесі інвентаризації виявлено факти віднесення основних засобів до розряду малоцінних і швидкозношуваних предметів чи навпаки, а також наявність предметів, стосовно яких немає записів у облікових регістрах, то комісія з'ясовує, коли і за чиїм розпорядженням побудовано (придбано, оплачено) такі об'єкти (роботи), за рахунок яких джерел списано відповідні затрати, із відображенням цих даних у протоколі засідання комісії та пропозицією про внесення змін до облікових даних. Дооцінка об'єктів, виявлених інвентаризацією як не взятих на облік, здійснюється згідно із сучасною вартістю їх відтворення, а спрацювання відповідно визначається за технічним станом з оформленням акта оцінки їх спрацювання.
Основні засоби, що перебувають в оренді, у ремонті тощо, заносяться до інвентаризаційного опису на підставі актів, накладних, квитанцій та інших документів, які засвідчують приймання зазначеного майна ремонтними, обслуговуючими та іншими підприємствами. На основні засоби, не придатні для використання, інвентаризаційні комісії складають акти на списання.
Основні засоби, що надходять під час інвентаризації, приймаються матеріально відповідальною особою в присутності членів інвентаризаційної комісії та заносяться до окремого інвентаризаційного опису.
При тривалій інвентаризації, у виняткових випадках, матеріальні цінності можуть відпускатися матеріально відповідальними особами в присутності членів інвентаризаційної комісії. Такі цінності відносять до окремого інвентаризаційного опису.
При інвентаризації основних засобів встановлюється, коли і за чиїм розпорядженням прийняті невраховані об'єкти, виявлені при інвентаризації, за рахунок яких джерел списані затрати на їх придбання, з відображенням цих даних у протоколі засідання інвентаризаційної комісії.
Протокол інвентаризаційної комісії повинен бути у п'ятиденний термін розглянутий і затверджений керівником установи банку.
Результати інвентаризації мають бути відображені в обліку і звітності того місяця, в якому закінчено інвентаризацію.
13.2.Облік надходження, переоцінки та поточного ремонтуосновних засобів
Придбання об'єктів основних засобів за гроші. В їх вартість входить і податок на додану вартість (ПДВ), який згідно з чинним законодавством не відшкодовується банкам з бюджету, як це здійснюється для торгівлі та виробничих підприємств, а покривається за рахунок власного прибутку. Розглянемо ці операції на конкретному прикладі.
Банк придбав меблі для операційного залу. В рахунку-фактурі зазначено, що:
Відпускна ціна — 10 000 грн.
Витрати на доставку — 1000 грн.
Разом до оплати—11 000 грн.
На придбання в обліку відображають:
а) здійснення постачальнику попередньої оплати, згідно з угодою, наприклад, за меблі:
Д-т рахунку
№ 3511“Дебіторська заборгованість з придбаннянематеріальних активів та основних засобів” 11 000 грн.
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 11 000 грн.
б) при надходженні від постачальника комп'ютерного обладнання, згідно з рахунком-фактурою або накладною, вартість якого включає і податок на додану вартість:
Д-т рахунків:
№ 4430“Капітальні вкладення за незавершенимбудівництвом і за не введеними в експлуатаціюопераційними основними засобами” 1 000 грн.
або
№ 4530“Капітальні вкладення за незавершенимбудівництвом і за не введеними в експлуатаціюнеопераційнилш основними засобами” 11 000 грн.
К-т рахунку
№ 3511“Дебіторська заборгованість з придбаннянематеріальних активів та основних засобів” 11 000 грн.
в) обладнання вводиться в експлуатацію і зараховується до складу основних засобів:
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби” 11 000 грн.
або
№ 1500“Неопераційні основні засоби” І 000 грн.
К-т рахунків:
№ 4430“Капітальні вкладення за незавершенимбудівництвом і за не введеними в експлуатаціюопераційними основними засобами” 11 000 грн.
або
№ 4530 “Капітальні вкладення за незавершенимбудівництвом і за не введеними в експлуатаціюнеопераційними основними засобами” 11 000 грн.
Виконання робіт з капітального будівництва, реконструкції, модернізації, добудови та капітального ремонту підрядним або господарським сопсобом відображається в тій же послідовності і на тих же бухгалтерських рахунках розділу 4 “Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи”, на яких ми вище відобразили придбання об'єкта, тільки з додатковим використанням рахунків на використані будівельні матеріали, оплату праці та нарахування на неї в різні бюджетні та позабюджетні фонди, які списуються з кредитів цих рахунків у дебет рахунку № 4430 “Капітальні вкладення за незавершеним будівництвом і за не введеними в експлуатацію операційними основними засобами” або рахунку № 4530 “Капітальні вкладення за незавершеним будівництвом та за не введеними в експлуатацію неопераційними основними засобами”.
Облік поточного ремонту. Витрати на виконання поточного ремонту операційних основних засобів відносять на собівартість банківських послуг. Якщо з підрядником укладено угоду на виконання поточного ремонту основних засобів кошторисною вартістю 7000 грн., то банк складає такі проводки:
а) на передоплату:
Д-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість загосподарською діяльністю банку” 7000 грн.
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 7000 грн.
б) на виконані роботи згідно з актом приймання-передачі робіт:
Д-т рахунку
№ 7420“Витрати на утримання власних основнихзасобів та нематеріальних активів” 7000 грн.
К-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість загосподарською діяльністю банку” 7000 грн.
продолжение
--PAGE_BREAK--— власне компаніями при публікації фінансової звітності.
Особливості МСБО можна визначити наступним чином:
1) вони повинні бути достатньо детальними та зрозумілими для того, щоб їх значення було подібним в різних країнах;
2) стандарти регламентують загальні принципи;
3) стандарти не містять детальних правил та вказівок;
4) стандарти розглядають суть операції, а не її деталі.
Діяльністю КМСБО керує Рада директорів з фахових організацій бухгалтерського обліку 15 країн, а також з інших організацій, які виявляють інтерес до фінансових звітів. Його діяльність користується підтримкою Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (МЖКЦП).
Комітет МСБО не має права нав'язувати використання стандартів. Вони не є обов'язковими, за винятком тих випадків, коли конкретна країна обрала їх для застосування у фінансовій звітності суб'єктів господарської діяльності. Такою є ситуація в Україні, де МСБО є обов'язковими для комерційних банків з 1 січня 1998р.
Цікавим є той факт, що МСБО застосовуються в більшості країн Європи, у Великій Британії, а також в Австралії та деяких країнах Далекого Сходу. В США використовуються міжнародні бухгалтерські принципи (GAAP — general acceptance principle). Строк з моменту публікації до запровадження стандартів звичайно становить один рік.
Наведемо список міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Отже, за період своєї діяльності комітетом розроблено й опубліковано 33 стандарти. Процес розробки міжнародних стандартів з обліку та звітності є динамічним. Окремі раніше випущені стандарти уточнюються або замінюються новоствореними з урахуванням досвіду їхнього застосування та вимог сьогоднішнього дня. Розроблені стандарти мають рекомендаційний характер, регулюють лише основні принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів та фінансового стану підприємства.
Деякі стандарти мають загально-методологічний характер. До них належать, наприклад, стандарт № 1 “Розкриття облікової політики”, № 5 “Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах”, № 21 “Вплив зміни валютних курсів” та ін.
Інші стандарти стосуються обліку, оцінки та відображення у звітності окремих видів засобів, призначення і обліку доходів та витрат. До них належать стандарти № 2 “Запаси”, № 4 “Облік амортизаційних відрахувань”, № 6 “Основні засоби”, № 18 “Дохід”, № 25 “Облік інвестицій” та ін.
Деякі стандарти пов'язані зі специфічними видами діяльності. Йдеться передусім про стандарт № 30 “Розкриття в фінансовій звітності банків і подібних інститутів”, запроваджений у 1991 р. Стандарт № 30 регламентує чотири стандарти, які визначають вимоги до форми, змісту та способу подання фінансової інформації. У цьому стандарті робиться акцент на наступних ключових моментах.
1. Для звіту про прибутки та витрати стандартом № 30 передбачається надання окремої форми про доходи та витрати. Це дозволяє запобігти взаємозарахувань (чи проведення до форми нетто) доходних та витратних статей; деякі винятки можливі за угодами з цінними паперами та валютними операціями. Заборона на взаємо зарахування також не поширюється на операції хеджування (фінансове страхування).
2. Для балансу стандартом № 30 передбачено вимогу надання окремої інформації про типи активів та зобов'язань без взаємозарахувань. Пропонується виносити операції з банками і на грошових ринках окремо від активів та зобов'язань клієнтів. Рекомендуються спеціальні стандарти звіту про збалансовані операції і пропонується надання окремої інформації по кожній із статей.
3. Щоб допомогти користувачам оцінити майбутні перспективи банків, стандартом № 30 передбачено надання додаткової публічної інформації. Вона повинна бути побудована таким чином, щоби дати можливість краще оцінити поточний ризик інституту, особливо щодо ліквідності, відсоткового та кредитного ризиків.
4. Для оцінки ліквідності ризику рекомендується надання інформації про активи і обов'язки у відповідності до строку, що залишився до погашення (remaining time to maturity). Альтернативним методом є надання інформації у відповідності до вихідного строку погашення (original1 tame to maturity). Він застосовується для банків, де відсутні системи обліку інформації у відповідності до строку, що залишився до погашення. Оскільки метою публічної інформації є надання даних інформації для вибудування прогнозу звіту про рух грошових коштів, банківські інспектори повинні наполягати на використанні строку, що залишився до погашення, активно сприяти розвиткові інформаційних систем, які забезпечують цю основну для управління банком інформацію.
5. Щоб оцінити відсотковий ризик банку, рекомендується надання подібної інформації. Тільки у даному випадку необхідне розмежування активів і зобов'язань за строками, що залишились до перегляду відсоткових ставок. Доцільною формою звітності є стандартний звіт про розірвання строків погашення активів та зобов'язань (GAP Report).
6. Щодо майбутніх перспектив для банків найбільш важливою є оцінка їх кредитного ризику. Стандартом № 30 рекомендуються певні стандарти для розкриття публічної інформації, що допомагають користувачу оцінити поточні збитки за кредитами банків і потенційні збитки за кредитами. Так, потрібно, щоб сума виявлених збитків у кредитному портфелі, як і сума, невиявлених збитків, які, виходячи з досвіду минулих років, є звичайними для подібного кредитного портфеля, розглядались як витрати та вираховувалися з суми виданих кредитів у вигляді резерву збитків за кредитами. До публічної інформації належать зміни резерву у порівнянні з попереднім періодом. Сюди включаються погашені з резервів кредити і повернені кредити, раніше списані з резервів. Банки також повинні надавати інформацію про суми кредитів, за якими припинено нарахування (при касовому методі виплатити) відсотків.
Угоди пов'язаних осіб виключаються з фінансової звітності, навіть якщо вони здійснюються за правилами довгої руки (arms-legth basis) — через підставних осіб чи дочірні компанії.
Стандартом № 30 рекомендується надання додаткової публічної інформації у вигляді коментарів чи письмових заяв керуючих банками, оскільки тільки на основі фінансових звітів неможливо з достатньою повнотою реально оцінити фінансовий стан банку. Окрім того, фінансові звіти дозволяють оцінити фінансове положення банку тільки на певну минулу дату. Користувачі публічної фінансової звітності більш зацікавлені в оцінці фінансового стану банку і його ефективності в майбутньому. Можливо, найбільш важливим у цьому сенсі є надання керуючим інформації щодо їхньої власної політики управління кредитним ризиком, відсотковим ризиком, валютним ризиком і ліквідністю.
У додатку до публічної інформації повинні бути розкриті принципи облікової політики банку. Наприклад, керуючим належить пояснити політику списання кредитів. Ця публічна інформація є необхідною для оцінки користувачами розмірів резервів збитків за кредитами. В звіті слід також розкрити політику припинення нарахування відсотків за проблемними кредитами чи створення резервів на погашення нарахованих, але не сплачених відсотків. Якщо банк користується підтримкою держави у формі субсидій, депозитів чи кредитів нижче ринкової ставки, в звіті треба пояснити суть цієї підтримки і особливості користування нею.
1.3. Фінансовий та управлінський облік: зміст і призначення
Управління комерційним банком перш за все спрямоване на підтримку ліквідності, зниження банківських ризиків, максимізацію прибутку.
У ринковій економіці бухгалтерський облік безпосередньо пов'язаний з процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу. Бухгалтерський облік у банках — це система збору, виміру, обробки та передачі користувачам інформації про стан та рух власного капіталу банку, його майна, залученого капіталу, кредитів та інших активів, про витрати та прибутки, фінансові результати, необхідної для прийняття оптимальних рішень. Отже, банківський бухгалтерський облік — це інформаційна система для управління статутною діяльністю банку.
Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До елементів управління належать: а) планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу; б) організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень; в) контроль як процес вимірювання і оцінки реального стану виконання накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення коректив; г) управління персоналом — визначення потреби в кадрах, зарахування на посаду, підвищення кваліфікації тощо; д) мотивація — управління поведінкою людей з метою досягнення накреслених завдань.
Таким чином, бухгалтерська інформація необхідна широкому колу користувачів — внутрішнім та зовнішнім для прийняття відповідних рішень.
До внутрішніх користувачів належать: рада акціонерів, акціонери, власники, адміністрація, керівники різних рівнів менеджменту. Власникам інформація необхідна для того, щоб об'єктивно оцінити розмір свого капіталу; адміністрації — з метою управління.
Зовнішні користувачі — це інвестори, потенційні кредитори банку, а також органи державного управління, нагляду, регулюючі та податкові органи. Їм інформація потрібна для прийняття рішення: чи варто придбати акції банку; стати його вкладником; надавати йому позики; попереджувати негативні явища в діяльності банку з метою своєчасної санації, запобігання загрози банкрутства чи пом'якшення його наслідків для вкладників і клієнтів банку; для формування грошово-кредитної політики. Наявність інформації про фінансовий стан банку дозволяє безпосередньо впливати па його діяльність.
Взаємозв'язок управління діяльністю та бухгалтерського обліку як інформаційної системи наведено нижче:
У ринковій економіці центральний банк та комерційні банки виконують різні функції. Цим зумовлені особливості їх бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік у центральному банку спрямований на від стеження грошово-кредитних процесів, а в комерційному банку — на відстеження виконаних операцій та наданих послуг, пов'язаних з ними ризиків і рентабельності.
Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Під методологією та організацією, як уже зазначалось, розуміють принципи і стандарти обліку, які визначають бухгалтерські процедури. Це дві ланки єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення та виконує певні функції в управлінні банком та забезпеченні користувачів необхідною інформацією.
Фінансовий облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку, публікацію інформації про результати діяльності банку та його фінансовий стан згідно з вимогами чинного законодавства і стандартів бухгалтерського обліку. Користувачами такої інформації можуть стати будь-які фізичні чи юридичні особи, в тому числі зовнішні щодо банку: вкладники, кредитори, податкові органи та ін.
Таким чином, фінансовий облік — це комплексний системний облік статутної діяльності банку. Вимоги щодо організації фінансового обліку: 1) цілісне, повне і безперервне відображення всіх банківських операцій, що виконані за звітний період; 2) складання фінансової звітності.
Фінансова звітність дозволяє узагальнити дані фінансового обліку. Інформація, відображена у фінансових звітах, не вважається комерційною таємницею. Вона служить основою для з'ясування стану ліквідності, прибутковості банку; для визначення основних факторів, що впливають на прибутковість діяльності; для розрахунку податків.
Введення фінансового обліку є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності.
Практично в кожній країні використовується своя національна система фінансового бухгалтерського обліку. Вони відрізняються методологією та методикою обліку, різним ступенем державного регулювання. У світовій практиці існує підхід, згідно з яким усі країни залежно від типу чинного законодавства і системи його впливу на різні аспекти життя суспільства поділяються на дві великі групи: країни, що мають розгалужений кодекс законів; країни, що мають законодавство загальноправової орієнтації.
У першому випадку закони мають жорстко детермінований характер, є по суті серією розпоряджень на зразок. “Ви повинні”. Фізичні і юридичні особи повинні чітко дотримуватись законів. У більшості країн, де регулювання базується на цьому підході, облікові стандарти запроваджуються законодавчо. Облік і бухгалтерські процедури при цьому деталізуються та жорстко регламентуються. Головним завданням бухгалтерського обліку в цих країнах є нарахування державних податків і контроль за своєчасною їх сплатою. Серед цих країн — Німеччина, Франція, Аргентина. До них можна віднести і Україну.
Національний план рахунків у Франції розроблений Міністерством економіки і фінансів та запроваджений в 1947 р. Він забезпечує послідовний перехід від простої до подвійної, а згодом до чотириразової (управлінської) бухгалтерії. У результаті досягається можливість організації обліку на підприємствах різних форм власності та розмірів з максимальною ефективністю.
План рахунків у Німеччині запроваджений в 1937 р. У ньому вперше чітко розмежована фінансова і виробнича (цехова) бухгалтерія, передбачений зв'язок між ними трьома різними способами, в залежності від розмірів підприємства.
продолжение
--PAGE_BREAK--Якщо підрядно здійснено поточний ремонт не операційних основних засобів, то його вартість відноситься за рахунок власного прибутку (спецфондів) банку, що залишаються в його розпорядженні.
Безоплатне одержання основних засобів. Основні засоби можуть надходити безоплатно (як дарунок) від фізичних та юридичних осіб. Безоплатно отримані основні засоби враховуються за цінами, визначеними експертним шляхом, чи за документами прийманняпередачі.
На підставі акта приймання-передачі вартість безкоштовно отриманих основних засобів відображається проводкою:
Д-т рахунку
№ 4400“Операційні основні засоби”
К-т рахунку
№ 6490“Позитивний результат від продажу основних засобів”
або
Д-т рахунку
№ 4500“Неопераційні основні засоби”;
К-т рахунку
№ 6490“Позитивний результат від продажу основних засобів”.
При отриманні основних засобів за цінами, визначеними експертним шляхом, проводки щодо зношення не здійснюються.
Операції з безкоштовного отримання основних засобів оподатковуються згідно з чинним законодавством.
Відображення в обліку результатів переоцінки основнихзасобів. З метою приведення балансової вартості основних засобів у відповідність з ринковими цінами і умовами відтворення банки мають право здійснювати їх переоцінку.
Ринкова вартість основних засобів визначається експертним шляхом. При цьому балансова вартість об'єкта може збільшуватися (дооцінка) або зменшуватися (уцінка).
У випадку дооцінки складають бухгалтерську проводку:
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”;
№ 4500“Неопераційні основні засоби”.
К-т рахунку
№ 5] 00“Результати переоцінки основних засобів”.
У випадку уцінки вона здійснюється за рахунок дооцінки за цим об'єктом, а при недостачі останньої — за рахунок витрат банку з відображенням бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 5100“Результати переоцінки основних засобів”;
№ 7499“Інші небанківські операційні витрати”,субрахунок “Переоцінка основних засобів”.
К-т рахунків:
№1100 “Операційні основні засоби”;
№ 4500“Неопераційні основні засоби”.
Якщо ж під час наступної переоцінки вартість основних засобів зростає, то величина дооцінки враховується у складі доходів у розмірі раніше віднесеної на витрати суми оцінки конкретного об'єкта, а різниця — на кредит рахунку № 5100 “Результати переоцінки основних засобів”. У подальшому за об'єктами, які цілком замортизованіабореалізуються, зазначена різниця дооцінки зараховується до складу прибутків бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 5100“Результат переоцінки основних засобів”;
К-т рахунку
№ 5030“Прибутки минулих років”.
13.3.Облік зношення основних засобів
Основні засоби в процесі експлуатації зношуються. Грошове вираження і втрати об'єктами своїх фізичних техніко-економічних якостей називається зношенням основних засобів. Тому їх вартість слід систематично і раціонально розподіляти протягом терміну корисного використання (його банк визначає самостійно) на витрати шляхом щомісячного нарахування амортизації.
Щомісячна сума амортизаційних відрахувань визначається за формулою:
АВ = ЦП-Л В,
N де АВ — амортизаційні відрахування; ЦП — ціна придбання (або спорудження) об'єкта; ЛВ — ліквідаційна вартість (сума, яку банк планує отримати наприкінці строку використання, за мінусом очікуваних витрат на демонтаж, передачу чи продаж); N — визначений строк корисного використання в місяцях.
На нарахування амортизації за об'єктами виробничого призначення складається бухгалтерська проводка:
Д-т рахунку
№ 742“Витрати па утримання власних основних засобів танематеріальних активів”, рахунок четвертого порядку
№ 7423“Амортизація”;
К-т рахунку
№ 4409 “Знос операційних основних засобів”.
Нарахування амортизації за об'єктами невиробничого призначення відноситься за рахунок власного прибутку, що залишається у розпорядженні банку:
Д-т рахунку
№ 5020 “Загальні резерви”;
К-т рахунку
№ 4509“Знос неопераційних основних засобів”.
13.4.Облік вибуття об'єктів основних засобів: ліквідація,реалізація, безоплатна передача
Облік ліквідації основних засобів. На їх списання з балансу складають бухгалтерські проводки:
а) на суму зношення:
Д-т рахунку
№ 4409“Знос операційних основних засобів”:
К-т рахунку
№ 4400 “Операційні основні засоби”,
або
Д-т рахунку
№ 4509 “Знос неопераційних основних засобів”;
К-т рахунку
№ 4500“Неопераційні основні засоби”.
б) на балансову вартість:
Д-т рахунків:
№ 7490“Негативний результат від продажу основних засобів”
або
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”;
К-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”;
№ 4500“Не операційні основні засоби”.
Одержані від ліквідації різні види матеріалів або запчастин обліковуються поза балансом, а при їх реалізації виручка зараховується до непередбачених доходів бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”;
К-т рахунку
№ 6800“Непередбачені доходи”.
У процесі діяльності банку основні засоби можуть вибувати в результаті ліквідації через непридатність до подальшої експлуатації або реалізації чи безоплатної передачі.
Облік реалізації основних засобів. Під час реалізації може виникати різниця між балансовою вартістю і ціною реалізації основних засобів.
У випадку перевищення виручки над балансовою вартістю об'єкта сума перевищення зараховується на кредит рахунку № 6490 “Позитивний результат від продажу основних засобів”, а при перевищенні балансової вартості над виручкою різниця відноситься на дебет рахунку № 7490 “Негативний результат від продажу основних засобів”. Розглянемо це на прикладах.
1. Випадок перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю об'єктів. На реалізацію автомобіля за 15 000 грн. при його первісній вартості 10 000 грн. і зношенні 2 000 грн. складають бухгалтерські проводки:
а) на списання зношення автомобіля, що підлягає реалізації:
Д-т рахунку
№ 4409“Знос операційних основних засобів” 2000 грн.
К-т рахунку
№ 1100“Операційні основні засоби” 2000 грн.
б) виходячи з залишкової (балансової) вартості об'єкта основних засобів (10 000 — 2000 = 8000 грн.) і ціни реалізації дебітора-покупця (15 000 грн.), визначається сума перевищення реалізації і відображається за кредитом рахунку № 6490 “Позитивний результат від продажу основних засобів”:
Д-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість загосподарською діяльністю банку” 15 000 грн.
К-т рахунків:
№ 1100 “Операційні основні засоби” 8000 грн.
№ 6490 “Позитивний результат від продажу основних засобів” 7000 грн.
в) на надходження грошей від дебітора-покупця:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 15 000 грн.
К-т рахунку
№ 3519 “Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку” 15 000 грн.
При перевищенні балансової вартості над виручкою від реалізації об'єкта різниця відноситься на рахунок № 7490 такою бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 10 000 грн.
№ 4409“Знос операційних основних засобів” (або
№ 4509“Знос неопераційних основних засобів”) 1000 грн.
№ 7490 “Негативний результат від продажу основних засобів” 1000 грн.
К-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби” (або
№ 4500 “Неопераційні основні засоби”) 15 000 грн.
Безоплатна передача основних засобів відображається такими ж бухгалтерськими проводками, як і їхня реалізація.
13.5. Облік оперативного лізингу
Оперативний лізинг передбачає передачу (без списання з балансу) в оренду за плату, що є доходом, об'єкта основних засобів на певний період часу з поверненням лізингодавцю, тоді як при фінансовому лізингу об'єкт передається з метою викупу лізингоодержувачем після закінчення строку користування, обумовленого угодою. Останній обліковує одержаний об'єкт на позабалансових рахунках і здійснює оплату за його користування, яка складається із суми амортизації, винагороди та податку на додану вартість, які включаються в склад
витрат.
Розглянемо облік зазначених операцій на прикладі передачі в оперативний лізинг об'єкта операційних основних засобів.
13.6.Облік основних засобів, прийнятих банком під заставунаданого кредиту
Відповідно до Закону України “Про заставу” від 02.10.92 р. Банки можуть надавати кредити під заставу майна. Запровадження Закону повинно забезпечувати своєчасне повернення наданих банками кредитів.
Предметом застави можуть бути власні основні засоби та нематеріальні активи.
Незалежно від того, перебуває заставлене майно у заставодавця чи заставотримача, експлуатується чи зберігається, до моменту реалізації застави облік його та нарахування амортизації (зношення) здійснюється заставодавцем.
Розглянемо методику обліку одержаних і переданих під заставу основних засобів.
Одержане на зберігання майно під заставу банк-заставотримач обліковує на позабалансових рахунках бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 9900“Контррахунки для рахунків розділів 90 — 95” 500 000 грн.
К-т рахунку
№ 9501“Застава, за якої предмет застави передасться банку” 50 000 грн.
Видано короткостроковий кредит заставодавцю під заставлене ним майно:
Д-т рахунку
“Позичковий рахунок заставодавця” 50 000 грн.
К-т рахунку
“Кредиторський рахунок у Національному банку України”,поточний рахунок заставодавця 50 000 грн.
У випадку неплатоспроможності заставодавця погасити кредит, банк-заставотримач майна реалізує його, відображаючи операцію надходження грошей і погашення виданого кредиту бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
“Коррахунок у Національному банку України” 45 000 грн.
К-т рахунку
“Позичковий рахунок заставодавця” 45 000 грн.
Недостатньо виручена сума від продажу майна може бути компенсована реалізацією іншого майна боржника. Різниця може бути списана також за рахунок спеціальних резервів бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунків:
№ 1590“Резерви під заборгованість інших банків” (або № 2400 “Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам”) 5 000 грн.
К-т рахунку
“Позичковий рахунок (клієнта)” 5 000 грн.
Після цього з позабалансового обліку списується вартість об'єкта, одержаного під заставу:
Д-т рахунку
№ 9501 “Застава, за якої предмет заставипередасться банку” 50 000 грн.
К-т рахунку
№ 9900“Контррахунки для рахунків розділів 90—95” 50 000 грн.
Якщо заставлене майно згідно з угодою переходить у власність банка-заставотримача за ринковою ціною, то в обліку цю операцію відображають таким чином:
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби” (або № 1500 “Неопераційні основні засоби”).
К-т рахунків:
“Позичковий рахунок клієнта”;
“Відсоткові доходи банку”.
І одночасно:
Д-т рахунків
№ 9500 “Застава, за якої предмет застави залишається у заставника” (або № 9501 “Застава, за якої предмет застави передасться банку”).
К-т рахунку
№ 9900“Контррахунки для рахунків розділів 90 — 95”.
Передача банком основних засобів під заставу відображається бухгалтерськими проводками:
1) на передачу під заставу:
Д-т рахунку
№ 4400“Операційні основні засоби” (або № 4500 “Неопераційні основні засоби”), субрахунок “Надана застава”.
К-т рахунку
№ 4400“Операційні основні засоби” (або № 4500 “Неопераціині основні засоби”);
2) одночасно сума застави відображається на позабалансових рахунках:
Д-т рахунку
№ 9510“Надана застава”.
К-т рахунку
№ 9900 “Контррахунки для рахунків розділів 90 — 95”.
Якщо заборгованість за одержаний кредит погашена банком, то вище наведені проводки складаються у зворотному напрямку.
Якщо операції застави здійснюються з нематеріальними активами, то в обліку вони відображаються на тих же методичних принципах, що і з основними засобами, які розглянуті вище.
Витрати, пов'язані зі збереженням, ремонтом, реалізацією заставленого майна, відносять на операційні витрати заставотримача.
13.7.Відображення в обліку результатів інвентаризації основних засобів і нематеріальних активів
Під час інвентаризації можуть бути виявлені як надлишки, так і нестачі основних засобів.
Основні засоби, що виявлені як надлишок, підлягають оприбуткуванню за цінами, визначеними інвентаризаційною комісією банку. Для їхнього зарахування на баланс складається бухгалтерська проводка:
Д-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби”;
№ 4500“Неопераційні основні засоби”;
продолжение
--PAGE_BREAK--№ 4300“Нематеріальні активи”.
К-т рахунку
№ 6800 “Непередбачені доходи”.
1. Для списання з балансу виявленої нестачі, її відносять, за мінусом зношення, на рахунок № 3552 “Нестачі та інші нарахування на працівників банку” з метою відшкодування збитків матеріально відповідальними особами бухгалтерськими проводками:
Д-т рахунків:
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”;
№ 4309“Знос нематеріальних активів”;
№ 1109“Знос операційних основних засобів”;
№ 4509“Знос неопераційних основних засобів”.
К-т рахунків:
№ 4300“Нематеріальні активи”;
№ 4400“Операційні основні засоби”;
№ 4500“Неопераційні основні засоби”.
На відшкодування нестачі:
Д-т рахунку
“Кореспондентський рахунок, рахунок готівкових коштів”;
К-т рахунку
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”. За відсутності винних чи відмови судом:
Д-т рахунку
№ 7800“Непередбачені витрати”;
К-т рахунку
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”.
Д-т рахунку
№ 6499“Інші небанківські операційні доходи”;
К-т рахунку
№ 4400“Операційні основні засоби (відповідний субрахунок)”.
б) як зношення по вибутку:
Д-т рахунку
№ 4409“Знос операційних основних засобів”;
К-т рахунку
№ 6499“Інші небанківські операційні доходи”.
в) як віднесення на окремий рахунок залишкової вартості нестачі:
Д-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку” (окремий аналітичний рахунок “Нестачі товарноматеріальних цінностей”);
К-т рахунку
№ 6499 “Інші небанківські операційні доходи”.
2. Суму нестачі основних засобів з окремого рахунку переносять на конкретні рахунки матеріально відповідальних осіб:
Д-т рахунку
№ 3552 “Нестачі та інші нарахування на працівників банку”;
К-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку” (окремий аналітичний рахунок “Нестачі товарноматеріальних цінностей”.
3. Додатково покладається на винного в нестачі різниця між обліковими і роздрібними цінами:
Д-т рахунку
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”;
К-т рахунку
№ 6199“Інші небанківські операційні доходи”.
4. Додатково на винних нараховується податок на додану вартість на різницю між обліковими і роздрібними цінами для відшкодування нестачі:
Д-т рахунку
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
5. Утримана сума всіх видів нарахувань за виявленою нестачею з винних осіб:
Д-т рахунку
№ 1001“Банкноти та монети в касі банку” (або рахунок № 120 “Коррахунок у Національному банку України”);
К-т рахунку
№ 3552“Нестачі та інші нарахування на працівників банку”.
У випадках, якщо конкретні винні особи не встановлені або в утриманні з них відмовлено судом, виявлені нестачі основних засобів списуються за рахунок власного прибутку, що залишається в розпорядженні банку (його фонду розвитку або інших спецфондів):
Д-т рахунку
№ 502“Загальні резерви банку” (відповідно за рахунок фонду розвитку або інших спецфондів);
К-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку” (окремий аналітичний рахунок “Нестачі товарноматеріальних цінностей”).
13.8.Облік нематеріальних активів
Згідно з “Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів за № 250 від 3,04.93 р., у складі нематеріальних активів відображаються придбані банком права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, місцем на фондовій біржі, об'єктами інтелектуальної власності на інші подібні майнові права, програмне забезпечення ЕОМ тощо.
Характерною особливістю об'єктів нематеріальних активів є тривалий період їх використання і поступова передача вартості через нарахування зношування на витрати банку за нормами, визначеними банком експертним шляхом, враховуючи термін їх використання. Якщо цей термін визначити неможливо, то норми зношення запроваджуються з розрахунку на десять років (але не більше терміну діяльності установи банку). Для їх обліку передбачено активний рахунок № 4300 “Нематеріальні активи”.
Аналітичний облік ведеться в книзі пооб'єктного обліку нематеріальних активів стосовно показників: початкової вартості, строку корисного використання, суми щомісячно зараховуваного зношення і залишкової вартості об'єкта.
Нематеріальні активи можуть купуватися, отримуватися безкоштовно, а також безоплатно передаватися і реалізовуватися, що в обліку відображається відповідними бухгалтерськими проводками. Розглянемо їх.
Придбання об'єктів нематеріальних активів. В їх вартість входить і податок на додану вартість, який згідно з чинним законодавством не відшкодовується банкам, як це здійснюється для торговлі й виробничих підприємств, з бюджету, а покривається за рахунок власного прибутку. Тому:
— якщо це об'єкт виробничого призначення, то на його величину зменшується вартість об'єкта, що включається до складу основних засобів, щоб не завищувати в подальшому нарахування зношення, які відносять на собівартість банківських послуг;
— якщо це об'єкт невиробничого характеру, призначений для культурно-побутового і соціального обслуговування працівників банку, то ПДВ включається у вартість об'єкту цих основних засобів. При цьому нараховувана в подальшому амортизація буде віднесена за рахунок власного прибутку (ФЕС). Придбання в обліку відображають наступним чином:
а) наприклад, продавцю здійснено попередню оплату згідно з угодою за програмне забезпечення ЕОМ:
Д-т рахунку
№3511“Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів та основних засобів”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”;
б) при надходженні від продавця програмного забезпечення ЕОМ згідно з рахунком-фактурою або накладною, вартість якого включає в себе і податок на додану вартість:
Д-т рахунку
№ 4310“Капітальні вкладення за не введеними в експлуатацію нематеріальними активами”;
К-т рахунку
№ 3511“Дебіторська заборгованість з придбання нематеріальних активів та основних засобів”;
в) програмне забезпечення вводиться в експлуатацію і зараховується до складу нематеріальних активів (оприбуткування в межах основних засобів):
Д-т рахунку
№ 4300“Нематеріальні активи”;
К-т рахунку
№ 4310“Капітальні вкладення за невведеними в експлуатацію нематеріальними активами”.
Безоплатне придбання нематеріальних активів. Нематеріальні активи можуть надходити у вигляді дарунка від фізичних та юридичних осіб. Безоплатне отримання їх враховується за цінами, визначеними експертним шляхом, чи за даними документів приймання-передачі.
На підставі акту приймання-передачі вартість безкоштовно отриманих нематеріальних активів відображається проводкою:
Д-т рахунку
№ 4300“Нематеріальні активи” (відповідний субрахунок);
К-т рахунку
№ 6490“Позитивний результат від продажу основних засобів” (танематеріальних активів).
Облік зношення нематеріальних активів у системі рахунківбухгалтерського обліку. Протягом терміну експлуатації об'єктів нематеріальних активів банк щомісяця розраховує суму їх амортизації (зношення) і відносить її на витрати банку. Нарахування зношення не припиняється, якщо об'єкти перебувають у запасі. Для розрахунку зношення повинна бути відома вартість об'єктів і визначена для неї норма у відсотках. Нарахування зношення припиняється при досягненні її рівня до балансової вартості об'єкта нематеріальних активів. Для нарахування зношення складають проводку:
Д-т рахунку
№ 742“Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів”, субрахунок № 7423 “Амортизація”;
К-т рахунку
№ 4309“Знос нематеріальних активів”.
Облік вибуття об'єктів нематеріальних активів. Вибуває повністю амортизований (зношений) об'єкт, розмір зношення якого досяг балансової вартості об'єкта:
К-т рахунку
№ 4300“Нематеріальні активи” (відповідний субрахунок).
Списання з балансу неповністю зношеного об'єкта нематеріальних активів (наприклад, будівлі виробничого призначення):
а) на суму зношення:
Д-т рахунку
№ 4309“Зношення нематеріальних активів”;
К-т рахунку
№ 4300“Нематеріальні активи”;
б) на балансову вартість:
Д-т рахунку
№ 7490“Негативний результат від продажу основних засобів” (танематеріальних активів)
або № 3552 “Нестачі та інші нарахування на працівників банку”;
К-т рахунку
№ 4300“Нематеріальні активи”.
Реалізація нематеріальних активів. Тут може виникати різниця між балансовою вартістю і ціною реалізації на перевищення виручки (як доходу). Наприклад, реалізовано об'єкт за 1500 грн. при балансовій вартості 1000 грн. і зношенні 200 грн., складається бухгалтерська проводка:
а) на суму зношення:
Д-т рахунку
№ 4309“Знос нематеріальних активів” 200 грн.
К-т рахунку
№ 4300“Нематеріальні активи” 200 грн.
б) на суму перевищення:
Д-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість загосподарською діяльністю банку” 1 500 грн.
К-т рахунків:
№ 4300“Нематеріальні активи” 800 грн.
№ 6490“Позитивний результат від продажу основнихзасобів” (та нематеріальних активів) 700 грн.
в) на надходження оплати:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному бачку України” 1 500 грн.
К-т рахунку
№ 3519“Інша дебіторська заборгованість загосподарською діяльністю банку” 1 500 грн.
Якщо ж виручка нижча балансової вартості, то вона відображається на рахунку № 7490 “Негативний результат від продажу основних засобів”. Наприклад, якщо балансова вартість об'єкта становить 1 500 грн., зношення — 400 грн., а виручка — 1 000 грн., то складається бухгалтерська проводка такого змісту:
Д-т рахунків:
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 1 000 грн.,
№ 4309“Зношення нематеріальних активів” 400 грн.,
№ 7490“Негативний результат від продажу основнихзасобів” (та нематеріальних активів) 100 грн.
К-т рахунку:
№ 4300“Нематеріальні активи” 1 500 грн.
Безоплатна передача нематеріальних активів відображається такими ж бухгалтерськими проводками, як і їхня реалізація.
При безкоштовній передачі нематеріальних активів операції відображаються через реалізацію з нарахуванням, згідно з чинним законодавством, податку на додану вартість із залишкової вартості.
При інвентаризації нематеріальних активів як таких, що не мають матеріально-фізичних ознак, їх наявність встановлюється за документами, що були підставою для оприбуткування, а також за документами, якими підтверджуються майнові права. Програмне забезпечення обчислювальної техніки перевіряється за наявністю відповідних носіїв, пояснень та інструкцій щодо їх застосування, а також експлуатаційним випробуванням у роботі. За усіма нематеріальними активами інвентаризаційною комісією встановлюється наявність розпорядчого документа керівника установи про затвердження термінів використання нематеріальних активів і норми їх зношення (амортизації).
Принципи методичного відображення в обліку результатів інвентаризації нематеріальних активів аналогічні методиці з основними засобами (див. п. 13.7).
13.9.Облік малоцінних і швидкозношуваних предметів тагосподарських матеріалів
Малоцінними вважаються предмети, вартість яких за одиницю складає 15 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати (17 грн.), тобто 255 грн., незалежно від строку служби. До швидкозношуванихналежать предмети, строк служби яких не перевищує одного року незалежно від вартості. Вони обліковуються на рахунку № 341 “Малоцінні та швидкозношувані предмети” (МШП), до якого рекомендуємо відкрити такі субрахунки:
“МШП на складі”;
“МШП в експлуатації”;
“МШП у підзвітних осіб та в переробці”;
“МШП в дорозі”;
“Результати переоцінки вартості МШП”;
“Знос МШП”.
Аналітичний облік здійснюється за наведеними субрахунками, по місцю їх знаходження і матеріально-відповідальних осіб, які входять до складу кожної групи МШП (відповідно за номенклатурними номерами).
Наказом Міністерства статистики України № 145 від 22.05.96 р. “Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів” передбачено такі форми:
МШ-1 “Відомість на поповнення (вилучення) сталого запасу інструментів (пристосувань)”;
МШ-2 “Картка обліку МШП”;
МШ-3 “Замовлення на ремонт або заточку інструментів (пристосувань)”;
МШ-4 “Акт вибуття МШП”;
МШ-5 “Акт на списання інструментів (пристосувань) і обмін їх на придатні”;
МШ-6 “Персональна картка № — обліку спецодягу, спецвзуття і захисних пристосувань”;
МШ-7 “Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття і захисних пристосувань”;
МШ-8 “Акт на списання МШП”.
В установі банку необхідно забезпечити контроль за збереженням малоцінних і швидкозношуваних предметів шляхом обліку їх наявності й руху за місцями збереження і використання — на складі, у коморах, у матеріально-відповідальних осіб.
Картка обліку МШП (форма № МШ-2) застосовується для обліку МШП (інструменту, спецодягу, спецвзуття), виданих під розписку працівнику або бригадиру із комори для тривалого користування. Вона заповнюється в одному примірнику на кожного працівника, який одержав ці предмети.
Облік переданого в експлуатацію інвентаря здійснюється в “Відомісті обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття і захисних пристосувань” (форма № МШ-7) шляхом опису цього інвентаря по кожній особі, яка відповідає за збереження малоцінного інвентаря.
Розглянемо методику відображення в бухгалтерському обліку основних господарських операцій щодо надходження від постачальників, безкоштовно, як лишків при інвентаризації, в експлуатації та вибуття (на реалізацію, безкоштовно і виявлених нестач при інвентаризації) МШП.
1. Надходження МШП відображається в регістрах бухгалтерського обліку за ціною придбання, до якої додаються витрати по доставці їх в установу банку.
У бухгалтерському обліку операції з оплатою, надходженням МШП та їх оприбуткуванням на склад відображаються таким чином.
Здійснено попередню оплату постачальнику за МШП:
Д-т рахунку
№3510“Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів та МШП”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Аналогічною бухгалтерською проводкою відображається також оплата послуг за доставку закуплених у постачальника МШП.
Одержані МШП прибуткуються на склад (разом з витратами на доставку):
Д-т рахунку
№ 3410“МШП на складі”;
К-т рахунку
№ 3510 “Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів та МШП”.
Оскільки згідно з чинним законодавством банки звільнені від сплати податку на додану вартість з виручки від реалізації своїх послуг, то з оплаченої постачальниками вартості МШП також не відшкодовується розмір цього податку, що входить у вартість оплачених матеріалів. Це означає, що банки оприбутковують і списують на свої витрати вартість придбаних МШП разом з податком на додану вартість.
2. На безкоштовне одержання МШП збільшуються фонди банку бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 3410 “МШП па складі”;
К-т рахунку
№ 6800“Непередбачені доходи”.
3. На дооцінку МШП на складі, яка може здійснюватись у відповідності з чинними нормативними документами Кабінету Міністрів України, в обліку складають бухгалтерський запис:
Д-т рахунку
№ 3410“МШП на складі”;
К-т рахунку
№ 3408“Результати переоцінки вартості господарських матеріалів”.
4. У банківській системі, за діючою методикою Мінфіну України, при передачі МШП в експлуатацію на їх вартість одразу нараховується зношення в розмірі 100 % їх облікової вартості з віднесенням на собівартість банківських послуг (якщо це пов'язано з основною діяльністю установи), або за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні установи, або коштів спецфондів, якщо МШП призначені для забезпечення культурних і соціально-побутових потреб працівників банку. Розглянемо це на прикладі бухгалтерських проводок.
Приклад 1. Передано в експлуатацію МШП для основної діяльності:
продолжение
--PAGE_BREAK--Приклад 2. Передано в експлуатацію МШП для забезпечення соціально-побутових і культурних потреб працівників банку:
5. При поверненні МШП після експлуатації на склад вони прибутковуються за цінами можливого використання або реалізації, наприклад, на 400 грн., порівняно із переданими з початковою вартістю 1000 грн. При цьому на суму оприбуткування зменшуються витрати за відповідними рахунками, на які раніше була списана вартість МШП. Ця операція відображається в бухгалтерському обліку таким записом.
На оприбуткування на склад повернених МШП на суму 400 грн.:
Д-т рахунку
№ 3410“МШП на складі” 400грн.
К-т рахунку
№ 743“Інші експлуатаційні витрати” субрахунок
№ 7431“Господарські витрати” 400 грн.
На зменшення МШП, що обліковуються ще як в експлуатації, але вже повернутих на склад з початковою вартістю і нарахованим при цьому 100 % зношенням у сумі 1000 грн.:
Д-т рахунку
№ 341,субрахунок “Знос МШП” 1 000 грн.
К-т рахунку
№ 341,субрахунок “МШП в експлуатації” І 000 грн.
6. Безкоштовна передача МШП, що були в експлуатації, відображається такими бухгалтерськими проводками:
7. При реалізації надлишкових МШП для визначення фінансового результату від таких операцій використовують рахунок № 6499 “Інші небанківські операційні доходи”. Розглянемо це на прикладі реалізації покупцеві МШП за договірною ціною 5000 грн., якщо на балансі банку вони обліковувалися у 3000 грн.:
а) списано на реалізацію МШП за їх обліковою вартістю (фактичною собівартістю):
Д-т рахунку
№ 6499“Інші небанківські операційні доходи” 3 000 грн.
К-т рахунку
№ 3410“МШП па складі” 3 000 грн.;
б) нараховується для сплати покупцем за договірною ціною:
Д-т рахунку
№ 3510“Дебіторська заборгованість з придбаннягосподарських матеріалів і МШП”5 000 грн.
К-т рахунку
№ 6499“Інші небанківські операційні доходи” 5 000 грн.;
в) надходження оплати від дебітора за МШП:
Д-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України” 5 000 грн.
К-т рахунку
№3510“Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів і МШП”5 000 грн.
8. Інвентаризація МШП здійснюється за місцем їх надходження.
Виявлені надлишки прибуткуються бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 341“Малоцінні та швидкозношувані предмети”, субрахунки:
“МШП на складі”;
“МШП в експлуатації”;
“МШП у підзвітних осіб”.
К-т рахунку
№ 6800“Непередбачені доходи”, що підлягають оподаткуванню, згідно з чинним законодавством, податком на прибуток за ставкою 30 %.
Виявлені нестачі відносять на окремий рахунок нестач у складі дебіторської заборгованості та відшкодовуються (повністю чи частково) з винних або списуються згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. за рахунок власного прибутку (спецфондів), що залишається в розпорядженні банківської установи.
Під час інвентаризації товарно-матеріальних цінностей з'ясовують, що низка об'єктів основних засобів за своєю балансовою вартістю підлягають переведенню в склад малоцінних і швидкозношуваних предметів. Переведення відображають такими бухгалтерськими проводками:
а) на балансову вартість МШП, що вилучаються з розряду основних засобів:
Д-т рахунку
№ 341“Малоцінні та швидкозношувані предмети” (відповідний субрахунок);
К-т рахунків:
№ 4400“Операційні основні засоби” (відповіднийсубрахунок);
або
№ 4500“Неопераційні основні засоби”;
б) переведення суми зношення, що була нарахована на МШП, які вилучаються із складу основних засобів:
Д-т рахунків:
№ 4409“Зношення операційних основних засобів”;
№ 4509“Зношення неопераційних основних засобів”.
К-т рахунку
№ 341“Малоцінні та швидкозношувані предмети”, субрахунок “Зносмалоцінних та швидкозношуваних предметів”;
в) на суму зношення, що донараховується за МШП (колишні основні засоби):
Д-т рахунку
№ 5020“Загальні резерви” (за рахунок спецфондів банку);
К-т рахунку
№ 341“Малоцінні та швидкозношувані предмети”, субрахунок “Зношення МШП”;
г) на суму зношення надлишково нарахованого за МШП (колишні основні засоби):
Д-т рахунку
№ 341“Малоцінні та швидкозношувані предмети”, субрахунок “Знос МШП”;
К-т рахунку
№ 6800“Непередбачені доходи”.
Облік господарських матеріалів. Необхідні для діяльності установ банку матеріали (пальне, мастильні матеріали, матеріали для поточного ремонту приміщень і інвентаря, запасні частини до автомобілів, спецодяг, канцелярське приладдя, інкасаторські сумки для збирання грошової виручки, пакувальний матеріал для грошей) обліковуються на рахунку третього порядку № 340 “Господарські матеріали” (на відповідних субрахунках — на складі, в підзвіті, в дорозі).
Будівельні та інші матеріали для капітальних вкладень і капітального ремонту також обліковуються на рахунку № 340. Аналітичний облік матеріалів здійснюється в бухгалтерії на ЕОМ в обіговій відомості кількісно-сумарного обліку за групами: на складі; у підзвітних осіб; в ремонті чи переробці; тимчасові пристосування і обладнання на будові; в дорозі.
На складі ведеться сортовий кількісний облік у картках або в книзі складського обліку.
Наказом керівника банку призначається матеріально відповідальна особа (завідувач складу, завідувач господарством, заступник керівника банку з господарської діяльності тощо), яка відповідає за збереження матеріалів.
Матеріали видаються зі складу за вимогами або накладними, що виписуються у трьох примірниках, за підписами осіб, уповноважених на це керівником банку. Перший примірник з відміткою завідувача складу про видачу і розпискою про отримання надходить у бухгалтерію, другий — залишається у завскладом, а третій — видається одержувачу. В бухгалтерії видані матеріали розцінюються, і вартість їх списується за кредитом рахунку № 340 “Господарські матеріали” (відповідний субрахунок) і дебетом відповідного рахунку (за напрямком використання матеріалів).
В установах банку, де запаси господарських матеріалів невеликі й передаються на збереження особам, які їх використовують, складський облік не ведеться і вимоги на видачу матеріалів не складаються. Замість цього відпуск матеріалів щомісячно обліковується оперативно за відомістю, на основі якої вартість витрачених матеріалів списують у дебет рахунків за напрямками їх використання і кредит рахунку № 340 “Господарські матеріали” (з відповідного субрахунку).
Збереження матеріалів періодично перевіряється на складі та в інших місцях зберігання, виходячи із фактичних їх залишків і даних обліку. Так, бухгалтер, який здійснює контроль за обліком матеріалів на складі, щокварталу звіряє їх кількісні залишки на складі по картонках з даними залишків за обіговою відомістю, що складається і ведеться в бухгалтерії банку. Фактичні залишки деяких найбільш дефіцитних матеріалів перевіряються щоквартально.
Періодично або в разі зміни матеріально відповідальних осіб, при крадіжках, пожежах і обов'язково станом на кінець звітного року на складі проводиться інвентаризація матеріалів.
У системі рахунків облік надходження і використання господарських матеріалів відображають таким чином:
На придбання господарських матеріалів:
а) на здійснення попередньої оплати постачальнику:
Д-т рахунку
№ 3510“Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”;
б) на оприбуткування матеріалів від постачальника (разом з податком на додану вартість):
Д-т рахунку
№ 340“Господарські матеріали” (відповідний субрахунок);
К-т рахунку
№ 3510“Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів та малоцінних і швидкозношуваних предметів”.
2. На безкоштовне одержання і оприбуткування надлишків, виявлених під час інвентаризації:
Д-т рахунку
№ 340 “Господарські матеріали” (відповідний субрахунок);
К-т рахунку
№ 6800“Непередбачені доходи”.
3. Дооцінку матеріалів фіксують бухгалтерськими записами:
Д-т рахунку
№ 340“Господарські матеріали” (відповідний субрахунок);
К-т рахунку
№ 3408“Результати переоцінки вартості господарських матеріалів”.
4. На списання матеріалів, запасних частин, пального, на виконання робіт і різні господарські витрати (разом з податком на додану вартість):
Д-т рахунків:
№ 742“Витрати на утримання та експлуатацію основних засобівта нематеріальних активів” (відповідний субрахунок);
№ 743“Інші експлуатаційні витрати” (відповідний субрахунок);
№ 350“Витрати майбутніх періодів”;
К-т рахунку
№ 340 “Господарські матеріали” (відповідний субрахунок).
Методика відображення в бухгалтерському обліку операцій з реалізації господарських матеріалів, а також результатів їх інвентаризації подібна до методики з малоцінними і швидкозношуваними предметами розглянутій вище в цьому ж параграфі.
Контрольні запитання
1. У чому суть основних засобів як товарно-матеріальних цінностей дострокового користування?
2. У чому суть нематеріальних активів?
3. У чому суть малоцінних і швидкозношуваних предметів як товарно-матеріальних цінностей довгострокового користування?
4. У чому суть господарських матеріалів щодо передачі їхньої вартості на витрати банку?
5. За якою вартістю всі види товарно-матеріальних цінностей відображаються в балансі банку?
6. Що таке об'єкт витрат? Навести приклад.
7. Наведіть принцип складання бухгалтерських проводок на віднесення амортизації до витрат банку.
8. У чому методичні принципи облікового віднесення до витрат банку малоцінних та швидкозношуваних предметів?
9. Пригадайте методику облікового відображення використання різних господарських матеріалів.
10. За рахунок яких джерел списуються результати від реалізації або ліквідації основних засобів та нематеріальних активів?
11. Які бухгалтерські проводки складаються у випадку виявлення при інвентаризації надлишків як основних засобів, так і нематеріальних активів? Чи є це об'єктом оподаткування?
12. У чому полягають особливості відображення в обліку виявлених інвентаризацією надлишків малооцінки і господарських матеріалів?
13. Наведіть методику облікового відображення нестач усіх видів товарно-матеріальних цінностей.
Вправи для самостійної роботи
Загальні вимоги: Скласти бухгалтерські проводки за господарськими операціями банку.
Вправа 2. Облік результатів переоцінки основних засобів
7 Згідно з постановою Кабінету Міністрів України здійснено:
7.1 Дооцінку:
а) основних засобів 420,0
б) незакінчених капвкладень 60,0
7.2 Уцінку:
а) основних засобів 80,0
Вправа 3. Облік зношення та вибуття
8 Нараховано амортизацію за об'єктами основних засобів 5000,0
9 Відображається в обліку зношення основних засобів 5000,0
10 Вибувають повністю амортизовані основні засоби 3000,0
11 Вибувають неповністю амортизовані основні засоби з балансовою вартістю
100,0 грош. од. І зношенням на 90 грош. од.:
а) на суму зношення 90,0
б) на недоамортизовану частину 10,0
12 Реалізовані непотрібні основні засоби балансовою вартістю 200 грош. од.
плюс 20 % ПДВ, із зношенням 150 грош. од.:
а) на суму виручки від реалізації 240,0
б) на ПДВ 40,0
в) на списання з балансу в межах зношення 150,0
Вправа 4. Облік малоцінних і швидкозношуваних предметів
13 Здійснено попередню оплату постачальнику за МШП 320,0
14 Одержано від постачальника і оприбутковано на склад МШП 320,0
15 Передано в експлуатацію МШП понад встановлену нормою вартості за одиницю:
а) передача на суму 140,0
б) нараховано зношення в розмірі 50 % 70,0
в) списується через рік на витрати по акту вибуття ще 50 % з урахуванням оприбуткування придатних матеріалів:
— оприбутковано матеріали, одержані при ліквідації 10,0
— донараховано зношення 60,0
— списано з балансу МШП, які ще обліковані на 130,0
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--На суму нарахованого податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів складають таку кореспонденцію:
Д-т рахунку
№ 7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
При сплаті бюджету податку з власників транспортних засобів:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Розрахунки суми податку банки подають до державних податкових адміністрацій за місцем свого знаходження, на підставі даних бухгалтерського обліку, за порядком і термінами, визначеними податковими органами, але не пізніше 15 березня року, наступного за звітним.
Громадяни — власники транспортних засобів сплачують податок за тими ж ставками, що й підприємства. Однак варто зазначити, що у випадку придбання транспортних засобів у другому півріччі громадяни зобов'язані сплатити податок за придбаний транспортний засіб у половинному розмірі від визначеної суми.
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів сплачується:
а) громадянами — власниками транспортних засобів — один раз перед щорічним технічним оглядом, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться технічний огляд;
б) банками — щорічно (перед реєстрацією, перереєстрацією або щорічним технічним оглядом транспортних засобів), але не пізніше першого півріччя.
Облік прибуткового податку з громадян. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні не Менше 183 днів у календарному році.
Об'єктом оподаткування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний дохід за календарний рік (що складається з місцевих сукупних оподатковуваних доходів), одержаних з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний з джерел в Україні.
До сукупного оподатковуваного доходу відносять доходи, отримані як у грошовій, так і в натуральній формі (національній або іноземній валюті). Доходи, отримані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за ринковими цінами.
Податок з доходів, одержаних в іноземній валюті, сплачується в українській національній валюті. Перерахунок доходів здійснюється за курсом валют, що запроваджується Національним банком України на дату одержання доходу.
До сукупного оподатковуваного доходу не належить допомога за державним соціальним страхуванням і державним соціальним забезпеченням (крім допомоги за тимчасового непрацездатністю); суми одержуваних аліментів; державні пенсії та додаткові пенсії, що виплачуються за умовами добровільного страхування пенсій; компенсаційні виплати; доходи громадян від продажу продукції сільськогосподарського господарства та продуктів її первинної переробки (за умови вироблення продукції власними силами); суми, одержані громадянами, за обов'язковим і добровільним страхуванням та інші виплати.
Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму мінімальної заробітної плати (неоподатковуваного мінімуму). Оподатковуваний дохід зменшується також у таких випадках:
а) на одну мінімальну заробітну плату на кожну дитину віком до 16 років; пільга надається одному з батьків за місцем основної праці за умови, що його (її) сукупний місячний оподатковуваний дохід не перевищує 10 мінімальних заробітних плат;
б) для громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до першої та другої категорій, а також для інвалідів війни першої групи — 10 мінімальних заробітних плат (включаючи пільги пункту “а” та неоподатковуваний мінімум). Пільга надається за місцем основної праці;
в) для учасників Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій із захисту колишнього СРСР; для військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, які проходили службу в Афганістані та інших країнах, де велись бойові дії; для інвалідів з дитинства, інвалідів першої та другої груп (крім інвалідів війни першої групи); для громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до третьої та четвертої категорій — до 5 мінімальних заробітних плат (включаючи пільги пункту “а” та неоподатковуваний мінімум).
Прибутковий податок зі сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної праці (служби, навчання) обчислюється залежно від місячного сукупного доходу, що виражений в неоподатковуваних мінімумах (н. о. м.).
Ставки прибуткового податку з доходів громадян в Україні наведені у таблиці.
Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної Роботи та громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20 %. Нарахування, утримання і перерахування бюджету прибуткового податку юридичні та фізичні особи здійснюють самостійно. На суму нарахованого прибуткового податку складається така кореспонденція рахунків:
Д-т рахунку
№ 3652“Нарахування працівникам банку за заробітною платою”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
При перерахуванні коштів у бюджет:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Після закінчення календарного року громадяни, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної праці, зобов'язані до 1 березня наступного за звітним періодом року подати до податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і за неосновним місцем праці.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять виплати зазначених доходів, зобов'язані не пізніше як через 30 днів після виплати надіслати в податкові органи відомості про виплачені суми доходів і суми утриманого з них податку за формою № 2 “Довідка про суму виплаченого доходу і утриманого податку не за місцем основної праці, в тому числі за сумісництвом та цивільно-правовими угодами”.
15.3.Облік непрямих податків: податку на додану вартість,акцизного та митних зборів
До непрямих податків відносять податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито.
Податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості і сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.
Платниками ПДВ є суб'єкти підприємницької діяльності, що перебувають на території України, а також об'єднання та іноземні юридичні особи і громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу та іншу підприємницьку діяльність на території України.
Об'єктами оподаткування є обіг з реалізації товарів (робіт, послуг).
Банки України не є платниками ПДВ за основними видами суто банківських операцій згідно Закону України “Про податок на додану вартість”, затвердженого Верховною Радою 03.04.97 р. за № 168/97-ВР. Звільненню підлягають:
— операції з залучення і розміщення грошових коштів за угодами позики, депозиту, вкладу, страхуванню і дорученню;
— операції з надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особам, які надали такі кредити, гарантії або поручительства;
— операції, пов'язані з обігом валюти, грошей і банкнот, що є законними засобами платежу (за винятком використовуваних з нумізматичною метою), а також цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів, векселів тощо).
Послуги банків, не зв'язані з переліченими вище операціями, підлягають оподаткуванню. Об'єктом оподаткування при реалізації послуг є виручка, одержана від надання:
— форфейтингових, факторингових, трастових операцій;
— послуг щодо здачі в оренду майна;
— послуг щодо зберігання документів і цінностей;
— послуг щодо транспортування готівки, грошей, інкасації;
— послуг щодо автоматизованої обробки даних і інформаційного забезпечення (крім послуг, пов'язаних з операціями за рахунками клієнтів);
— послуг щодо поручительства, надання гарантій і видач інших зобов'язань за третіх осіб;
— послуг зв'язку, крім послуг, пов'язаних з операціями за рахунками клієнтів;
— послуг з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації;
— консультаційних, правових, аудиторських, експертних, посередницьких, брокерських послуг;
— послуг з реалізації предметів застави, включаючи їх передачу заставотримачу при невиконанні передбаченого заставою зобов'язання;
— послуг населенню з надання в індивідуальне користування сейфів, прийому на збереження цінних паперів тощо;
— послуг на сторону позавідомчої охорони. В оподаткований обіг включаються суми, одержані від реалізації господарських матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів та основних засобів і нематеріальних активів, а також грошові кошти та інше майно, що одержують банки у вигляді фінансової допомоги, поповнення фондів спеціального призначення або скеровані на рахунок збільшення прибутку, а також одержані безкоштовно.
Ставка податку складає 20 % від суми об'єкта оподаткування.
У бухгалтерському обліку нарахування бюджету ПДВ відображається бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 741“Сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток”, субрахунок № 7410 “Податок на додану вартість”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
При сплаті в бюджет нарахованого ПДВ кореспондують рахунки:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Щомісячну сплату ПДВ здійснюють за встановленими законодавством строками.
За ПДВ передбачено низку пільг, але у зв'язку з тим, що їх перелік постійно переглядається Кабінетом Міністрів України та Головною державною податковою адміністрацією України, вони не подані у підручнику.
Облік акцизного збору. Акцизний збір — це непрямий податокна високорентабельні та монопольні товари (продукцію), щовключається до ціни цих товарів (продукції). Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір та його ставки затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів (продукції), а також суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують підакцизні товари (продукцію).
Об'єктами оподаткування акцизним збором є:
а) обіги з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну та інші товари (продукцію), роботи (послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх сплатою;
б) обіги з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім обігів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;
в) митна вартість імпортних товарів (продукції), придбаних за іноземну валюту, крім тих, з яких відповідно до митного тарифу утримується мито.
Акцизний збір визначається за ставками у відсотках до обігу з продажу товарів, виходячи з їхньої вартості за ринковими (регульованими) цінами, що встановлені з урахуванням акцизного збору (без ПДВ). Вільна відпускна ціна з включенням акцизного збору визначається підприємствами за формулою:
ВЦ = (С + П): (100 — СА) х 100,
де ВЦ — вільна відпускна ціна; С — собівартість виробництва; СА — ставка акцизного збору у відсотках.
При закупівлі імпортних товарів (продукції) оподатковуваний обіг визначається, виходячи з їхньої митної вартості. Варто пам'ятати, Що для розрахунку даної вартості іноземна валюта перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України, що діє на день подання митної декларації.
Обчислення акцизного збору на імпортні товари здійснюється за такими формулами:
а) за товари, що підлягають оподаткуванню митом і митними зборами:
А = (В + М) х СА: 100;
б) за інші товари:
А = (В х СА): 100,
де А — акцизний збір; В — митна вартість імпортних товарів у національній валюті України; М — мито та митні збори; СА — ставка акцизного збору.
Акцизний збір не проводиться при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.
Не підлягає оподаткуванню обіг з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, вартість яких сплачують органи соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.
Нарахування акцизного збору відображають бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
На сплату бюджету акцизного збору складають бухгалтерську проводку:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Облік митних зборів. Митний збір — це обов'язковий грошовий збір, що утримується з фізичних та юридичних осіб за перевезення товарів (продукції) через державний кордон. Митні збори утримуються в іноземній валюті або валюті України до або в момент подання вантажної митної декларації (ВМД) і нараховуються у відсотках до митної вартості товарів або за фінансовими ставками.
При визначенні митної вартості й сплати зборів іноземна валюта перераховується в національну валюту України за курсом, який діє на день подання ВМД.
Сума митних зборів, що підлягає сплаті, зараховується на депозитний та валютний рахунки митниці.
За заявою підприємства і при наявності гарантій банку митниця має право відтермінувати або кредитувати сплату митних зборів на термін, який не перевищує одного місяця.
Запровадження пільг та зміна ставок зборів здійснюються Кабінетом Міністрів України.
Товари та інші предмети, за оформлення яких не були сплачені митні збори або на сплату зборів не було надано відстрочки пропусканню митними закладами не підлягають.
Мито на митні збори за імпортні товари відносять на збільшення вартості одержаних товарів (продукції) бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 3400“Господарські матеріали на складі”,
або
Д-т рахунку
№ 3410 “Малоцінні та швидкозношувані предмети на складі”,
або
Д-т рахунку
№ 443“Капітальні вкладення в операційні основні засоби” (наприклад,в обладнання, що потребує монтажу),
або
Д-т рахунку
№ 453 “Капітальні вкладення в неопераційні основні засоби” (наприклад, в обладнання, що потребує монтажу);
К-т рахунку
№ 361 “Кредиторська заборгованість за господарською діяльністюбанку” (відповідний субрахунок).
Сума мита та митних зборів, що перерахована Державному митному комітету України, відображається бухгалтерською проводкою:
продолжение
--PAGE_BREAK--Д-т рахунку
№ 361“Кредиторська заборгованість за господарською діяльністюбанку” (відповідний субрахунок);
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
15.4.Облік внесків до державних цільових фондів
До державних цільових фондів відносять: пенсійний фонд; фонд соціального страхування; фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; фонд сприяння зайнятості населення; на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; державний іноваційний фонд.
Облік внесків до пенсійного фонду і фонду соціального страхування. Внески до пенсійного фонду зобов'язані сплачувати усі підприємства, які використовують найману працю (у тому числі з іноземними інвестиціями), громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, та адвокати.
Для підприємств, закладів і організацій усіх форм власності запроваджено тариф обов'язкових внесків до пенсійного фонду в розмірі 32 %, а на соціальне страхування — 4 % фонду оплати праці та інших виплат, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком (за невеликим винятком). Громадські організації пенсіонерів та інвалідів; підприємства і заклади, створені за рахунок коштів цих організацій з метою розв'язання статутних завдань; підприємства, де інваліди складають більше половини від загальної чисельності працюючих, сплачують 5 % фонду оплати праці.
До пенсійного фонду працюючі громадяни вносять 1 % нарахованої їм суми оплати праці; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці, а також адвокати — 9 % суми доходу; підприємства. незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об'єднання громадян-підприємців, які використовують найману працю — у розмірі 33,3 % суми винагород, які виплачуються громадянам за угодами цивільно-правового характеру: громадяни, які бажають зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію, періоди трудової діяльності, коли вони не підлягали державному соціальному страхуванню,— у розмірі 33,3 % суми усіх видів отриманого і скоригованого заробітку (доходу).
Внески до пенсійного фонду обчислюються щомісячно. Вони сплачуються одночасно зі сплатою прибуткового податку з громадян після закінчення календарного місяця, але не пізніше терміну одержання в закладах банку коштів на виплату належних громадянам сум.
На певні види оплати праці та інші виплати страхові внески не нараховуються. Зокрема, це компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога при звільненні; компенсаційні виплати (добові за відрядженнями і виплати замість добових); вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або сума коштів для їх відшкодування; вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, мийних та знешкоджувальних засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування; суми відшкодування затрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, зарахуванням або скеруванням робітників і службовців на роботу в іншу місцевість; доплати і надбавки до заробітної плати замість добових у випадках, коли постійна робота проходить у дорозі чи має роз'їзний характер або у зв'язку зі службовими поїздками в межах обслуговуючих дільниць; заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю (суботники, недільники тощо), яка перераховується до відповідного бюджету або з доброчинною метою; суми відшкодувань заподіяної працівникові шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків; стипендії, що виплачуються підприємствами і організаціями слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, скерованим на навчання з відривом від виробництва; допомога, яка виплачується за рахунок підприємства, закладу, організації молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального закладу; на неоподатковану суму матеріальної допомоги; на компенсаційні витрати, які виплачуються громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (на оздоровлення, при звільненні, на харчування, винагорода за вислугу років, різні види допомоги на Дітей); на допомогу сім'ям з дітьми, що виплачується з Державного та місцевих бюджетів; на виплати з коштів фонду соціального страхування України і пенсійного фонду України (крім коштів, спрямованих на оплату праці).
Підприємства, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці;
адвокати; громадяни-підприємці, які використовують найману працю зобов'язані вести облік розрахунків внесків до пенсійного фонду та витрачання його коштів.
На суму утримань обов'язкових страхових внесків із оплати праці працюючих громадян (1,9 або 33,3 %) здійснюється запис:
Д-т рахунку
№ 3652“Нарахування працівникам банку по заробітній платі”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
Суми, які відраховують до пенсійного фонду (32 %) та фонду соціального страхування (4 %) відображаються:
Д-т рахунку
№ 7401“Внески на державне соціальне страхування” (як витратина утримання персоналу);
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язкоеими платежами” (відповідні аналітичні рахунки за розрахунками з пенсійним фондом і фондом соціального страхування). При перерахуванні коштів до зазначених фондів операції в обліку відображають як:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Облік внесків до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Фонд утворюється за рахунок внесків підприємств і господарських організацій, незалежно від їх підпорядкованості та форм власності, у розмірі 5 % від фактичних сум витрат на оплату праці з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг):
Д-т затратних рахунків(№ 740та ін.);
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.При перерахуванні коштів фонду здійснюють запис:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Сплата внесків здійснюється щомісячно, не пізніше дати виплати заробітної плати.
Облік внесків до фонду сприяння зайнятості населення.Госпрозрахункові підприємства, об'єднання, організації, які є юридичними особами і перебувають на самостійному балансі, негоспрозрахункові кооперативи, заклади й організації, що отримують доходи від виробничо-господарської чи фінансово-комерційної діяльності, а також особи, які використовують працю окремих громадян за угодами зобов'язані щомісяця сплачувати внески до фонду зайнятості населення у розмірі 1,5% від фактичних сум витрат на оплату праці з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг):
Д-т затратних рахунків(№ 740та ін.);
К-т рахунку
№ 3620(окремий субрахунок фонду зайнятості населення).
Нараховані суми коштів до фонду сприяння зайнятості населення перераховують міським та районним центрам зайнятості:
Д-т рахунку
№ 3620 “Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Сплата внесків здійснюється щомісячно, не пізніше дати виплати оплати праці.
Облік внесків на будівництво, ремонт і утримання автомобільних шляхів та збору на дорожні роботи. Внески здійснюються для реалізації програм розвитку шляхового господарства. Банківські установи відраховують з цією метою 1,2 % від суми реалізації. Відрахування банківських установ на будівництво та ремонт автомобільних шляхів включають до складу їх витрат:
Д-т рахунку
№ 7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
Підприємства, об'єднання, організації, а також підприємці незалежно від форм власності, що реалізують споживачам автомобільний бензин, дизельне пальне, мастила, зріджений та стиснений газ для заправки автотранспорту, сплачують збір на дорожні роботи в розмірі 7 % від обсягів їх реалізації. Реалізація зазначених матеріалів підприємствам і населенню здійснюється за цінами, збільшеними на суму збору від продажу паливно-мастильних матеріалів.
На суму збору дебетують рахунок № 340 “Господарські матеріали” (щодо палива) і кредитують рахунок № 361 “Кредиторська заборгованість за господарською діяльністю банку”. Зарахування коштів на спеціальний рахунок облшляхобуду проводять такими кореспонденціями:
Д-т рахунку№ 361;
К-т рахунку №1200.
Збір на дорожні роботи сплачується щомісячно, до 20 числа місяця, наступного за звітним. Внески на будівництво, ремонт і утримання автомобільних шляхів перераховуються щоквартально, до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Облік внесків до державного іноваціного фонду. Державний іноваційний фонд створений для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки та техніки в Україні.
Установи банків відраховують до фонду кошти у розмірі 1 % обсягу реалізації робіт, послуг, за винятком суми ПДВ і акцизного збору, з віднесенням цих коштів на собівартість своїх послуг бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку па прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
Термін сплати до державного іноваційного фонду — щоквартально, до 15 числа місяця, наступного за звітним.
15.5.Облік місцевих податків і зборів
До основних місцевих податків і зборів, які можуть сплачувати банки, належать: 1) готельний збір; 2) збір за паркування автомобілів; 3) ринковий збір; 4) податок з реклами; 5) збір за право використання місцевої символіки; 6) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 7) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; 8) комунальний податок; 9) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 10) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.
Готельний збір нараховується в розмірі, що не перевищує 20 % добової вартості найманого житла (без додаткових послуг) і утримується з осіб, що поселяються в готель. Готельний збір, внесений за рахунок коштів банків, відноситься на собівартість їх робіт, послуг:
Д-т рахунку
№ 7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
Збір з паркування автотранспорту в спеціально обладнаних місцях встановлюється в межах 3 % мінімальної заробітної плати за кожну годину паркування. Збір на паркування автотранспорту, Що належить юридичним особам, відноситься на собівартість банківських послуг.
Ринковий збір утримується з фізичних осіб у розмірі до 20 % мінімальної заробітної плати, а з юридичних осіб — до 3 % мінімальних заробітних плат. Порядок віднесення затрат і кореспонденція рахунків не відрізняються від двох попередніх зборів.
Податок з реклами сплачується фізичними та юридичними особами за встановлення та розміщення реклами. Граничний розмір податку не може перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 % за розміщення реклами на тривалий час. Юридичні особи покривають витрати на податок з реклами за рахунок собівартості банківських послуг:
Д-т рахунку
№ 7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
Збір за право використання місцевої символіки утримується з фізичних та юридичних осіб, які використовують місцеву символіку з комерційною метою. Граничний розмір збору з юридичних осіб не може перевищувати 0,1 % вартості виробленої продукції (робіт, послуг) з використанням місцевої символіки, а з фізичних осіб — 5 мінімальних заробітних плат. Витрати на збір юридичні особи відносять на собівартість банківських послуг.
Збір за право кіно- і телезйомок не може перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів. Витрати на збір покриваються за рахунок податку, що залишається у розпорядженні банків після сплати обов'язкових платежів.
Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей утримується з фізичних та юридичних осіб, які мають дозвіл:
— на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей (збір не може перевищувати 0,1 % вартості виявлених товарів або суми, на яку випускається лотерея);
— на проведення лотерей (збір з кожного учасника не може перевищувати трьох мінімальних розмірів заробітних плат).
Витрати на збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей відшкодовуються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні банків після сплати обов'язкових платежів.
Комунальний податок стягується з юридичних осіб, крім бюджетних закладів, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не може перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з мінімального розміру заробітної плати. Витрати на сплату комунального податку відносять до інших небанківських операційних витрат бухгалтерською проводкою:
Д-т рахунку
№ 7119“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, утримують:
— з фізичних та юридичних осіб України (суму в розмірі 0,5 мінімальних заробітних плат);
— з фізичних та юридичних осіб інших держав (суму в розмірі від 5 до 50 доларів США залежно від марки і потужності автотранспорту).
Відшкодування збору юридичним особам України здійснюється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні банків після сплати обов'язкових платежів.
Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі утримують у розмірі до 20 мінімальних заробітних плат для суб'єктів, які постійно займаються торгівлею, та до однієї мінімальної заробітної плати — за одноразову торгівлю. Збір відносять на витрати банку.
—До інших податків, зборів, внесків згідно з чинним законодавством України відносять відрахування на геологорозвідувальні роботи, плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів (плату за воду), плату за забруднення навколишнього середовища, державне мито. З усіх наведених, банки сплачують тільки останній податок. Розглянемо його облік.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи. Розміри ставок залежать від документів і дій, за які справляється мито.
Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до місцевого бюджету (за винятком деяких випадків).
Державне мито сплачується готівкою, митними марками або шляхом перерахувань з рахунку платника.
При сплаті:
Д-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”;
К-т рахунку
№ 1001“Банкноти та монета в касі банку” або
К-т рахунку
№ 1200“Коррахунок у Національному банку України”.
Суми сплаченого державного мита відносять на інші небанківські операційні витрати, як:
Д-т рахунку
№ 7419“Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток”;
К-т рахунку
№ 3620“Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами”.
15.6. Фінансові санкції та їх облік
За несвоєчасно сплачені суб'єктами оподаткування суми податків і неоподатковуваних платежів передбачені фінансові санкції. Після закінчення встановлених термінів сплати відповідних платежів не внесена сума вважається недоїмкою і утримується з нарахуванням пені (за невеликим винятком). Пеня нараховується із сум недоїмок за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірі, визначеному законодавством за окремими видами платежів, від 0,1 до 0,3 %. Виняток складає тільки прибутковий податок — 5 %.
Якщо законодавством щодо окремих видів платежів розмір пені не встановлено, нарахування пені на суму недоїмки здійснюється в розмірі 0,3 % суми недоїмки.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--За наслідками внутрішнього аудиту кожного об'єкта здійснюються як запобіжні заходи щодо виправлення обліку “невірно”, з порушенням чинних державних законодавчих і нормативних актів, відображення операцій, так і орієнтування цих операцій на стратегічно більш економічно ефективні.
17.2.Внутрішній аудит касових операцій
Під розрахунково-касовим обслуговуванням банку розуміємо прийом, видачу і збереження грошових знаків. Його здійснюють через операційну касу банку, до складу якої (залежно від кількості клієнтів і обсягів операцій) можуть входити прибуткові й видаткові каси, прибутково-видаткові каси, каси розміну грошей, вечірні каси та каси перерахунку грошової виручки.
Облік касових операцій в банках України регламентується:
1. Інструкцією Національного банку України щодо організації емісійно-касової роботи в установах банків України за № 1 від 07.07.94 р.
2. Інструкцією Національного банку України щодо організації роботи з готівкового обігу установами банків України за № 4 від 20.06.95 р.
Перелічені нормативні документи передбачають:
— загальний порядок ведення касових операцій;
— правила зберігання грошових знаків;
— правила перевезення грошових знаків;
— порядок заміни і знищення пошкоджених банкнот і монет;
— порядок складання і подання звітності по касі. Документальними джерелами для здійснення внутрішнього аудиторського контролю касових операцій є:
— первинні касові документи;
— касові журнали на приход і видаток;
— касові книги;
— довідки касирів приходних і видаткових кас;
— виписки з особистих рахунків клієнтів, журнал реєстрації приходних і видаткових касових документів.
Деякі фахівці з банківського аудиту, зокрема, доцент кафедри банківської справи Фінансової академії при уряді Російської Федерації С. О. Горіна (див. список літератури в кінці підручника), радить планувати і проводити аудит касових операцій на основі програмно-контрольної оцінкової таблиці. За своєю побудовою вона є не тільки переліком питань, які необхідно з'ясувати під час перевірки, не лише розкриває технологію аудиторського процесу касових операцій, але й дає можливість здійснювати їх оцінку щодо законності, доцільності й правильності документального оформлення.
Нижче наводимо цю оцінкову таблицю, сформувавши її зміст відповідно до вимог Закону “Про банки і банківську діяльність в Україні” та вимог інструкцій і методичних вказівок НБУ з ведення касових операцій.
З урахуванням спеціалізації банку, обсягів тих чи інших операцій, замовлень керівництва тощо, у наведену таблицю можуть бути внесені зміни щодо кількості питань, які необхідно з'ясувати.
По закінченні перевірки касових операцій здійснюється оцінка стану їх організації та ведення обліку і розробляються управлінські або адміністративні заходи щодо ліквідації порушень і недоліків та облікові заходи щодо вдосконалення облікового контролю.
Досвід свідчить, що найбільш типовими порушеннями, виявленими під час перевірки касових операцій, бувають:
— порушення ліміту каси;
— порушення граничних норм розрахунку готівкою грошей;
— неправильне документування і ведення касових операцій;
— виправлення в приходних і видаткових касових документах;
— несвоєчасне проведення інвентаризації каси і т. п.
17.3.Внутрішньобанківський аудит розрахункових операцій
Аудит розрахункових операцій виявляє правомірність розрахункових операцій і дотримання розрахункової дисципліни згідно з інструкціями та іншими нормативними документами НБУ.
У процесі перевірки з'ясовується дотримання:
— визначеного порядку відкриття і закриття рахунків клієнтів у банку;
— встановлених лімітів залишку грошей в касі клієнтами;
— запровадженого порядку розрахункового обслуговування згідно з укладеною з клієнтом угодою;
— розрахункової дисципліни за рахунками (розрахунковими, поточними, бюджетними, валютними, кореспондентському);
— законодавства щодо здійснення безготівкових розрахунків. Як робоча програма рекомендується, як і для аудиту касових операцій, наведена нижче оцінкова таблиця розрахункових операцій.
Досвід свідчить, що найбільш типовими помилками, що виникають у процесі внутрішнього аудиту розрахункових операцій, є:
— неповна комплектація юридичних справ клієнтів (відсутність довідок про взяття на облік у державній податковій адміністрації, відсутність нотаріально завіреного свідоцтва про реєстрацію тощо);
— порушення черговості платежів;
— порушення ліміту видачі готівки з рахунків клієнтів;
— виправлення в розрахункових документах;
— несвоєчасність розрахунків за поданими клієнтами платіжних дорученнях та інші порушення розрахунково-платіжної дисципліни.
17.4.Внутрішньобанківський аудит кредитних операцій
Кредитні операції банків підрозділяють на активні та пасивні.
Активні кредитні операції — це операції з кредитування клієнтів і надання кредитів іншим банкам (міжбанківський кредит).
Пасивні кредитні операції— це операції з одержання міжбанківського кредиту в НБУ і в інших банках.
Аудит активних операцій здійснюється з метою:
— перевірки законності здійснюваних банком операцій;
— аналізу й оцінки ризику кредитних операцій;
— оцінки якості управління активними операціями.
Інформаційними джерелами для перевірки кредитних операцій є:
— нормативні документи Національного банку України;
— угоди про надання кредиту;
— угоди і документи про забезпечення зобов'язань з кредитування;
— угоди про заставу майна;
— кредитні справи клієнтів;
— регістри бухгалтерського обліку (меморіальні ордери, особисті рахунки, обігово-сальдові відомості);
— баланси клієнтів і банку.
Як механізм (програма) здійснення внутрішньобанківського аудиту кредитних операцій рекомендується використовувати оцінкову таблицю такої структури і змісту:
Найбільш типовими порушеннями, що можуть бути виявлені при перевірці кредитних операцій, є:
— недостатнє обгрунтування виданих позичок;
— невірне нарахування відсотків;
— несвоєчасне віднесення прострочених позичок на призначений для цього рахунок;
— відсутність або недостатній розмір резерву на можливі збитки за позичками;
— юридична неправомірність кредитних і заставних угод і відносин і т. ін.
17.5.Внутрішньобанківський аудит валютних операцій
Мета внутрішньобанківського аудиту валютних операцій — з'ясувати:
— чи дотримуються банком норми валютного регулювання;
— наскільки правомірно здійснюються валютні операції;
— достовірність відображення в обліку;
— постійний контроль за розрахунково-грошовими операціями з метою запобігання порушень, фінансових санкцій податкових органів та вишукання резервів зростання прибутковості валютних операцій. Основні законодавчі та нормативні документи, якими необхідно послуговуватися при внутрішньобанківському аудиті валютних операцій:
1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютний контроль” № 15-93 від 19.02.93 р.
2. Інструкція НБУ “Про порядок застосування статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютний контроль” № 15-93 від 19.02.93 р.
3. Телеграма НБУ “Про комісійні збори в інвалюті” № 19009/ 1035 від 31.05.93р.
4. Указ президента України “Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю” № 195/193 від 08.06.93 р.
5. Інструкція НБУ “Про порядок здійснення розрахунків з експортно-імпортних операцій за умови відтермінування платежів або поставок” № 139 від 16.06.94 р. з доповненнями № 19011/649 від 24.02.95 р.
6. Телеграма НБУ “Тимчасовий порядок ведення уповноваженими банками України відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти на валютному ринку України” № 1 від 03.01.96 р.
7. Телеграма НБУ “Операції з міжнародних розрахунків у національних валютах країн СНД” № 13-112/383-1265 від 11.03.96 р.
8. Телеграма НБУ “Роз'яснення з питань придбання валюти на УМВБ і міжбанківському ринку” № 13-312/198-2106 від 17.04.96 р.
Документами, які підлягають перевірці та систематичному контролю за валютними операціями, е:
— первинні документи (митні декларації, рахунки-фактури і валютні документи при акредитивній формі розрахунків);
— облікова первинна документація;
— міжнародні контракти, угоди;
— кредитні угоди;
— регістри бухгалтерського обліку (машинограми, обіговосальдові відомості);
— бланки на дату перевірки.
Відповідно до мети аудиту валютних операцій питання, що перевіряються, і одержані результати доцільно відображати в окремій оцінковій таблиці-програмі для висновків і вжиття заходів з метою усунення виявлених порушень.
продолжение
--PAGE_BREAK--До найбільш поширених типових порушень, що виявляються при внутрішньобанківському аудиті валютних операцій, належать:
— невірність проведення переоцінки статей балансу в іноземній валюті на окремі звітні дати;
— порушення вимог валютного законодавства;
— недотримання умов, що передбачають зарахування виручки в банку на рахунок експортера;
— несвоєчасне зарахування на валютний рахунок клієнтівнадходжень в іноземній валюті в повному обсязі;
— недотримання вимог щодо обгрунтування переказів закордон.
17.6.Внутрішньобанківський аудит операцій з цінними паперами
Операції банків з цінними паперами поділяються на активні та пасивні.
Пасивні операції — це випуск (емісія) банками власних ціннихпаперів з метою залучення коштів та кредитних ресурсів.
Активні операції — це придбання банками цінних паперівз метою участі в управлінні і одержання дивідендів або з метоюодержання спекулятивного доходу.
Розглянемо основні принципи внутрішньобанківського аудиту найважливіших видів цінних паперів, що обертаються на фінансовому ринку України:
— акцій власної емісії:
— облігацій внутрішньої державної позики;
— придбаних акцій не власної емісії;
— векселів.
Метою внутрішнього аудиту цінних паперів є:
1) перевірка дотримання встановлених вимог при операціях з цінними паперами;
2) перевірка стану обліку цінних паперів. Основними нормативними документами, що регулюють діяльність банків на ринку цінних паперів в Україні, є:
1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” № 872-ХІІ від 20.03.91р.
2. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (Цінні папери в Україні.— К.: УФБ, 1993).
3. Положення про переказний і простий вексель (Фінансовий Київ, 1992, №30).
4. Постанова Кабінету Міністрів іНБУ “Про застосування векселів у господарському обороті України” № 528 від 10.09.92 р.
5. Лист НБУ “Про порядок обліку і видачі простих і переказних векселів” № 22001/279 від 01.12.94 р.
6. Про порядок проведення банками операцій з векселями. Національний банк України, 1993 р.
7. Постанова Правління НБУ “Про порядок ліцензування банків в Україні” № 77 від 27.03.96 р.
8. ТелеграмаНБУ “Про джерела придбання комерційними банками облігацій державних внутрішніх позичок” № 15010/124-1747 від 25.04.95 р.
9. Телеграма НБУ “Положення про порядок проведення операцій з облігаціями внутрішньої державної позики в установах банків України” № 347 від 23.02.96 р.
10. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” № 448/96-ВР від ЗО. 10.96 р.
Документальними джерелами інформації для аудиторської перевірки є:
— бланки цінних паперів;
— проспекти емісії;
— дані аналітичного обліку (балансового і позабалансового) цінних паперів;
— первинні документи, що підтверджують рух цінних паперів;
обігово-сальдові відомості;
— журнали реєстрації акціонерів;
— різні журнали для реєстрації, обліку, руху окремих видів цінних паперів;
— баланси банку на звітні дати.
Перевірку та її узагальнення рекомендуємо здійснювати на основі детальної програми у вигляді контрольних запитань, які нами деталізовані й систематизовані за максимально ймовірною кількістю операцій і ситуацій, що можуть бути здійснені з цінними паперами. Ця контрольна програма має вигляд оцінкової таблиці.
До найбільш поширених типових порушень, що виявляються при внутрішньобанківському аудиті операцій з цінними паперами, належать:
— недотримання запровадженого порядку зберігання цінних паперів;
— неправильне ведення реєстраційних журналів;
— невірні розрахунки відсотків за доходами від цінних паперів;
— відсутність резервів під знецінення цінних паперів;
— несвоєчасність опротестування векселів.
17.7.Внутрішньобанківський аудит доходів і витрат
Достовірність фінансового результату діяльності комерційного банку визначають за реально одержаними доходами та правильно сформованими витратами. Адже від правильності віднесення останніх на собівартість банківських послуг чи за рахунок власного прибутку, що залишається в розпорядженні банку, залежить як достовірність одержаного прибутку, так і рівень податків, яких найчастіше намагаються сплачувати менше. Але свідоме ігнорування чи несвідоме порушення законодавства щодо наведеного вище порядку розмежування витрат, у кінцевому результаті, при перевірках органами державної податкової адміністрації призводить до фінансових санкцій у вигляді пені та штрафів (що в декілька разів перевищують суму заниженого податку) і нарахування пені.
Отже, завдання внутрішньобанківського аудиту полягає в тому, щоб упередити податкові органи своєю перевіркою щодо достовірності формування бухгалтерією доходів і витрат та своєчасно виправити власні помилки і порушення.
Нагальна необхідність у такій упереджувальній перевірці внутрішнім аудитом особливо актуальна ще і тому, що зовнішній аудит, як правило, здійснює її після річного звіту, який може бути складений з помилками і порушеннями, а, отже, і недостовірне.
Внутрішній аудит при перевірці правильності й достовірності формування доходів і витрат банку керується такими основними законодавчими і нормативними актами:
1. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.94 р. та Правилами його застосування (що діяли до 01.07.97 р.).
2. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97 р.
3. Законом України “Про податок на додану вартість” № 168/ 97-ВР від 03.04.97 р.
Програмою проведення внутрішньобанківського аудиту доходів і витрат можна вважати оцінкову таблицю, в якій систематизовано найбільш типові порушення, що виникають в обліку і спричинюють недостовірність формування фінансового результату та пов'язаного з ним оподаткування прибутку. Її структура і зміст такі.
Найбільш типовими порушеннями, які виявляються при перевірці доходів, витрат і збитків, що необгрунтовано занижують прибуток до оподаткування бюджету, можна вважати наступні:
1. Щодо заниження доходів:
а) зарахування до складу фондів безкоштовного надходження цінностей і грошей без відображення в податковій декларації для оподаткування;
б) віднесення доходів поточного звітного періоду до складу доходів майбутніх періодів для зниження прибутку і його оподаткування.
2. Щодо завищення собівартості банківських послуг:
а) віднесення амортизації невиробничих основних фондів;
б) монтаж нових пожежної та охоронної сигналізації та телефонізації;
в) списання сплачених штрафів і пені;
г) усі види капітальних ремонтів власних, а не орендованих, основних засобів;
д) програмне забезпечення (замість включення його до складу нематеріальних активів);
є) пряме списання без виправдовуючих документів.
3. Щодо завищення збитків:
а) списання пені та штрафів усіх видів;
б) списання нестач;
в) списання витрат за відсутності виправдовуючих документів;
г) списання безнадійної дебіторської заборгованості.
17.8.Внутрішній аудит оподаткування банку
3 метою виявлення помилок і порушень у бухгалтерському обліку розрахунків з оподаткування, своєчасного їх виправлення і, таким чином, упередження штрафних санкцій та пені, що можуть бути нараховані податковими органами, здійснюється внутрішній аудит достовірності оподаткування комерційного банку.
При проведенні внутрішньобанківського аудиту необхідно керуватися такими основними законодавчими документами з оподаткування, що регламентують як базу, так і ставки різних видів податків та методику їх нарахування:
1. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.94 р. та Правилами його застосування (що діяли Ідо 01.07.97р.).
2. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97 р.
3. Законом України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.97 р. та ін.
Розглянемо основні принципи методичного спрямування Внутрішньобанківського аудиту провідних видів оподаткування:
— внутрішньобанківського аудиту податку на прибуток;
— внутрішньобанківського аудиту податку на додану вартість;
— внутрішньобанківського аудиту податку з власників транспортних засобів і в дорожні фонди;
— внутрішньобанківського аудиту податку на землю;
— внутрішньобанківського аудиту місцевих податків. Матеріали перевірки: регістри аналітичного і синтетичного обліку, податкові декларації та інша фінансова звітність, баланси та звіти про фінансові результати банку та їх розподіл тощо.
Для проведення аудиту різних видів податків пропонуємо скористатися оцінковою таблицею, яка є одночасно і програмою перевірки дотримання нормативів документів та правильності виконання провідних фінансово-господарських операцій.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--Умовні зобов'язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев'ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов'язаннями і суттєво вплинути на результати його діяльності (що свідчить про логічний зв'язок між третьою і першою частинами плану рахунків).
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансовогообліку.
Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку.Рахунки управлінської бухгалтерії ввикористовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.
Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за наступними принципами:
— за видами контрагентів;
— за функціями комерційних банків (вид операції);
— за принципом ліквідності.
Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі; у межах класу рахунки об'єднуються за видами контрагентів.
Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахункові та кредитні операції — у другому класі; операції з цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.
Згідно з третім принципом активи та пасиви першого—четвертого класів розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); пасиви — від зобов'язань за вимогою до довгострокових зобов'язань.
Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних і відрізняються ступенем деталізації інформації про об'єкт обліку. Наприклад, перший клас називається “Казначейські та міжбанківські операції”. У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.
Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком. Наприклад, до казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти — рахунок № 10;
— дорогоцінні метали (монетарні)—рахунок № 11;
— кошти у Національному банку України — рахунок № 12;
— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.
До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 “Кошти в інших банках”, № 16 “Кошти інших банків”;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО та ін.
Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками. Так, деталізація рахунку № 10 “Готівкові кошти” за рахунками III порядку здійснюється за ознакою “Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожні чеки)”. Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою “Місцезнаходження готівкових коштів”. Наприклад, на рахунку № 1001 враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.
Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III порядку.
Рахунки І порядку — однозначні (клас);
Рахунки II порядку — двозначні (розділ);
Рахунки III порядку — тризначні (група);
Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).
Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування класу.
У складі класів можна виділити розділи. Кожному розділу протистоїть рахунок II порядку однойменної назви. Розділи формуються за такими критеріями: статті (рахунки) активів — активи розташовуються за ступенем зменшення ліквідності, від високоліквідних до неліквідних, а статті (рахунки) пасивів — за видами обов'язків, від короткострокових до довгострокових, а усередині видів — за строками і контрагентами.
Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в групі.
Наприклад, рахунок № 1200 “Коррахунок у Національному банку України” означає, що це — рахунок IV порядку, є першим у першій групі рахунків, розташований у першому класі та належить до третього розділу.
Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків усередині розділів та класів, у подальшому полегшить проведення аналізу банківської діяльності.
У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. До казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти;
— монетарні дорогоцінні метали;
— цінні папери, які рефінансуються Національним банком України;
— кошти комерційних банків у Національному банку України;
— кошти Національного банку України у комерційному банку. До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО;
— фінансовий лізинг.
Готівкові кошти, що стоять на першому місці — це найбільш ліквідні активи. Готівковими коштами вважаються всі грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також дорожні чеки незалежно від того, де вони знаходяться. Грошові та дорожні чеки обліковуються на різних рахунках. Безбалансові відділення можуть здійснювати тільки розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.
До інших найбільш ліквідних активів належать рахунки двох типів, що не приносять відсоткового доходу: залишки на кореспондентському рахунку в НБУ і залишки на кореспондентських рахунках в інших банках. З метою проведення розрахунків банки змушені тримати кошти на кожному з цих активів.
У розділах “Кошти у Національному банку України” та “Кошти Національного банку України” відображаються активні та пасивні операції комерційного банку з НБУ. На кореспондентському рахунку комерційного банку у Національному банку України, крім розрахункових операцій, обліковуються і обов'язкові резерви комерційного банку. Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України запроваджує для комерційних банків нормативи та порядок формування обов'язкових резервів.
Національний банк України у стосунках з комерційними банками використовує такі фінансові інструменти, як ломбардні кредити, операції РЕПО, пряме кредитування, аукціонні кредити та ін. Вибір фінансових інструментів залежить від характеру грошово-кредитної політики.
До достатньо ліквідних активів належать облігації внутрішньої державної позики; депозити овернайт і короткострокові депозити, які розміщені в інших банках; кредити овернайт та короткострокові кредити, надані іншими банками.
Виконання операцій з дорогоцінними (монетарними) металами комерційними банками можливе лише за умови існування ліцензії. Дорогоцінні метали також розглядаються як достатньо ліквідні активи. У розділі “Дорогоцінні метали” обліковуються тільки ті метали, які визначені законодавчими актами. У цьому розділі не повинні обліковуватись дорогоцінні метали, що знаходяться у сховищі банку за дорученням його клієнтів (їх облік ведеться поза балансом), та цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються НБУ (їх облік ведеться у третьому та четвертому класах). Перелік цінних паперів, та порядок їх рефінансування визначається Національним банком України.
До простроченої заборгованості належать депозити та кредити, термін сплати за якими прострочено, але ризик неповернення за ними не є настільки високим, щоб відносити їх до сумнівної заборгованості. Сумнівними є такі депозити та кредити, повернення яких не гарантовано. За рахунками сумнівної заборгованості обліковують лише суми основного боргу.
У другому класі відображаються операції з усіма категоріями клієнтів, крім банків, зокрема, операції за розрахунками; наданими кредитами та залученими депозитами; довірчі операції, операції РЕПО з клієнтами та ін.
Поділ клієнтів на контрагенти на рівні плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. Згідно з “Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України”, які затверджені наказом Міністерства статистики України № 172 від 25.07.94 р., поділ економіки України щодо функціонування особливостей та структури здійснено на п'ять секторів:
1) фінансові інституційні одиниці;
2) не фінансові інституційні одиниці;
3) сектор загального державного управління;
4) сектор домашні господарства;
5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.
Відповідно групуються інституційні одиниці нерезидентів при відкритті рахунків.
У третьому класі відображаються два різних типи операцій. До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ,— вони відображаються в першому класі — та довгострокових вкладень, які відображені в першому та другому класах).
Операції з цінними паперами поділяються на три види:
— торгові операції з цінними паперами;
— інвестиційні операції з цінними паперами;
— операції з цінними паперами власної емісії.
Цінні папери враховуються в розрізі контрагентів-емітентів. До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарчі операції комерційних банків. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операції з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Причому дебіторська і кредиторська заборгованість враховується: за господарчою діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку; сумнівна дебіторська та кредиторська заборгованість.
До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими іншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.
Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг — довгострокова позика, яка надасться дочірніми фірмами банку і яка в разі ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.
У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства — це по суті інвестиції банку.
Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальні вкладення та ін.
Взаємовідносини між підприємствами — інвестором та дочірніми і асоційованими підприємствами — регулюються чинним законодавством.
До нематеріальних активів належать витрати банку, що приносять дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальні активи — це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також інші майнові права, що визначаються об'єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, “ноу-хау”, придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.
Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.
Вартість нематеріальних активів погашається за нормами амортизаційних відрахувань, регламентованих банком, виходячи з фактичного терміну корисного використання.
У п'ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.
П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:
— статутний капітал та інші фонди банку;
— результат поточного року;
— результати переоцінки основних засобів.
Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.
Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.
Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.
У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов'язані з формуванням доходів, а також витрати, які виникають під час діяльності комерційного банку. Всі доходи і витрати обліковуються в цих розділах незалежно від порядку оподаткування.
Доходи — це збільшення вигод протягом періоду у формі притоку, або зростання активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до збільшення капіталу і різняться від тих, що являють собою вклади власників, часткою власного капіталу.
Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відтоку або використання активів, або виникнення заборгованості, які спричинюють зменшення власного капіталу і різняться від тих, що розподілені між власниками власного капіталу.
Усі доходи і витрати поділяються на:
— доходи і витрати від статутної діяльності;
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
Обов'язкові параметри запроваджуються з урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності банків. Вони є обов'язковими при оформленні нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Загальні обов'язкові параметри дозволяють: 1)отримати інформацію про усі відкриті клієнту рахунки; 2) вибрати сукупність рахунків, які мають задану характеристику, для складання звітності.
Необов'язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть використовуватись при організації управлінського і податкового обліку в банку, а також при наданні звітності менеджерам банку та іншим органам.
Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовуються для автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної звітності Національному банку України. Наприклад, для кредитних рахунків ці параметри передбачають забезпечення, вид кредиту, дату видачі кредиту, дату повернення, кількість пролонгацій; для депозитних рахунків — дату і строк розміщення, дату повернення коштів.
Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до 14 знаків. Перші п'ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші дев'ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п'ять знаків.
Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунку наведена нижче:
У номер аналітичного рахунку включають лише частину параметрів з усього набору; інші параметри зберігаються поза номером рахунку і можуть використовуватися під час виконання окремих операцій та побудові звітності.
Розглянемо на прикладі можливий підхід до формування номера аналітичного рахунку, виходячи з наведеної інформації про контрагентів банку та бухгалтерські рахунки (табл. 1—3).
Таблиця 1
Характеристика та коди контрагентів
Таблиця 2
Контрагенти (клієнти) банку
Таблиця 3
Бухгалтерські рахунки
(відповідно до плану рахунків)
Згідно з наведеною у табл. 1 — 3 інформацією банк самостійно визначає параметри, які увійшли до сегменту С (*********) на схемі (с. 67):
— характеристика контрагента (1 знак);
— порядковий номер аналітичного рахунку (2 знаки);
— код контрагента (до 6 знаків).
У номері рахунку код валюти виноситься на окремому полі та виділяється похилою рискою вправо “/”. У табл. 4 ключовий розряд замінено на символ “к”.
Таблиця 4
Приклади побудови номерів аналітичних рахунків Особові рахунки включають наступні обов'язкові реквізити:
— номер особового рахунку;
— сума вступного залишку;
— дата останнього руху за рахунком;
— дата здійснення поточної операції;
— номер документа, на підставі якого здійснюється запис;
— номер банку-кореспондента;
— номер рахунку-кореспондента;
— код операції;
— код валюти;
— сума операції;
— суми обігів за дебетом і кредитом;
— сума вихідного залишку;
— реквізити банку, який веде рахунок.
Особові рахунки клієнтів складаються у двох примірниках, передруковуються за встановленими стандартами і вважаються вихідними документами банків. Другий примірник особового рахунку є випискою з особового рахунку і призначений для видачі клієнту. До виписок з особових рахунків додаються документи (їх копії), на підставі яких зроблено записи за кредитом рахунку.
На документах, що додаються до виписок, проставляється штамп банку, який оформляє виписки з особових рахунків, а також календарний штамп дати проведення документа за особовим рахунком, якщо ця дата не співпадає з датою виписки документа.
Приклад особового рахунку наведено нижче:
Надруковано 05/06/98 20:33:23
300142 АТ Укрінбанк м. Київ
1014 ТзОВ“АТЕК”
ТзОВ“АТЕК”
Рахунок 26001001014001 5/06/98 4/06/98 Вик. 12
Вхідний залишок КРЕДИТ*2388.88
ВО МФО Рах. Сим Док. Сума Д-т К-т Вик Пач № з/п ТИП
26 300142 61109100000022 0605 1.50 717 1 ВК
27 300142 61106100000003 0605 7.04 817 2 ВК
1 322078 25107704000019 119 8.57 16 568 3 НК
3 300142 100131 40 207 704.00 35 35 4 ВЦ
Всього обігів Д-т: 721.11
К-т: 0.00
Вихідний залишок КРЕДИТ* 1667.77
2.5.Банківська документація
Усі банківські операції відображаються в обліку тільки при наявності документального підтвердження. Банківські документи — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку. За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль.
Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку. Документ, який засвідчує операцію, називається первинним. На підставі первинних документів можуть складатися зведені документи.
Сукупність документів, що використовуються банком для ведення бухгалтерського обліку і контролю, складає банківську документацію.
Документи за змістом операцій поділяються на:
— касові;
— меморіальні;
— позабалансові та ін.
Класифікація банківських документів наведена нижче:
Касовими документами оформлюються операції з приймання і видачі готівки. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер.
Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери та ін.
До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Цими документами оформлюються приймання та видача коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі.
Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операцій, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом. Широко застосовується складання грошово-розрахункових документів на електронно-обчислювальних машинах (з аналогічним розташуванням усіх даних, передбачених стандартною формою друкарського бланку за певною операцією).