Курсоваробота з теми:
ОСНОВНІ НАПРЯМИПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗЕРНОВОГОГОСПОДАРСТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
1. Створення необхідних елементів механізму розкриттяекспортного потенціалу зернового господарства в області
Для забезпеченняефективного функціонування зернового господарства на внутрішньому ринку істворення умов для виходу його на зовнішній ринок велике значення маєдосягнення конкурентоспроможності зернової продукції. Одним з основних чинниківвирішення поставленої проблеми є формування збалансованої ринковоїінфраструктури, яка сприяє збереженню високої якості продукції, зниженню такзваної посередницької маржі та ціни на зернову продукцію. Вона перетворюється насистемоутворюючий елемент, навколо якого відповідним чином формуються всі інші.
Принциповезначення для підвищення експортних можливостей зернової продукції маєформування ефективної ринкової інфраструктури. З метою активізації вирішенняданої проблеми було прийнято низку нормативних актів (Указ Президента України“Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експортусільськогосподарської продукції та продовольчих товарів” від 7 серпня 2001року; Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування тафункціонування аграрного ринку” від 6 червня 2000 року), відповідно до якихважливим завданням державної політики є розбудова інфраструктури аграрногоринку. Однак серед перешкод на цьому шляху варто виділити декларативністьзаконодавства, оскільки законодавчо-нормативні акти проголошували ринкову засуттю мету, але не пропонували механізми її досягнення.
Торговаінфраструктура аграрного сектору є найбільш слабкою ланкою у системі “сільськегосподарство – переробка – торгівля”. На Херсонщині торгова інфраструктуразернового ринку розвивається повільно і нерівномірно, переважно розвинутаінфраструктура експорту зернових, а ринкова інфраструктура, що забезпечувала бивихід на внутрішній і зовнішній ринок особистих селянських господарств,фактично відсутня. І це за умови, коли понад 60% зерна в області виробляється вгосподарствах населення.
Деякі кроки щодостворення ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств булизроблені протягом 2003-2004 років, проте, вони ще не вплинули суттєво наситуацію. Зокрема, прийнятий у 2003 році Закон України “Про особисте селянськегосподарство” містить статтю “Про державну підтримку особистого селянськогогосподарства”, де йдеться, зокрема, про сприяння особистим селянськимгосподарствам з боку органів виконавчої влади та органів місцевогосамоврядування в організації у сільській місцевості кредитних спілок с.-г.обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання,переробки та збуту зернової продукції, спільного використання технічних татранспортних засобів та соціально-побутового обслуговування. Однак фінансовапідтримка ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств іздержавного і місцевого бюджету законодавчо непередбачено.
Так, привирішенні питання про місце зберігання зерна місцевими виробниками перевагавіддається власним складським приміщенням підприємств, навіть якщо ціприміщення не призначені та непристосовані для цієї мети. У середньому близько6 грн. за тонну коштує зберігання зерна на районному елеваторі, а всільгосппідприємстві близько 7 грн. Більша вартість зберігання зерна в останніхпов’язана з використанням ручної праці. Незважаючи на переваги зберігання зернана елеваторі, виробники не користуються його послугами, тому що виробник несе витратина транспортування, елеватори знижують класність зерна, а також зменшують йогообсяги.
Основнимипокупцями на ринку зернових в області є заготівельні організації, переробніпідприємства, трейдери та дрібні посередники. Частина зерна реалізується у виглядіоплати праці або оренди землі.
Основнимипроблемами при збуті зерна виробники вважають низькі ціни на нього,ненадійність партнерів, брак транспортних засобів,навантажувально-розвантажувальні роботи (вручну), небажання покупців купуватиневеликі партії товару, брак інформації про ціни, недостатні дотації держави.
Виробники немають альтернативного каналу збуту зерна, окрім трейдерів. Що діють якмонополісти. Звичайно, є і заготівельні організації, і переробні підприємства,і біржа, однак, обсяги зерна, які останні спроможні купити, – незначні. Більшезерно нікому не потрібне. Залишається тільки вільний ринок і зернотрейдери.
Витратикомпанії-трейдера на відправку продукції на експорт при відвантаженні на умовахFOB становить від 100 до 160 грн/т. Відтак, прибуток фірм-посередників, щопрацюють на ринку зерна, становить близько 30 грн/т, прибуток зернотрейдерів –майже 50 грн/т. Досить реальним вбачається одержання цих коштів безпосередньотоваровиробником, який за допомогою Асоціації експортерів зерна самостійно можевиходити на зовнішні ринки.
Виникає потребаспільними зусиллями кількох підприємств – великих виробниківконкурентоспроможної с.-г. продукції, дрібних реформованих господарств,фермерів – створювати на кооперативних засадах структури експедиційногообслуговування, спрямовані на експорт товарних обсягів. Мається на увазіформування відповідних за кількістю і якістю партій, договори щодо складуванняпродукції, оформлення сертифікатів та інших супроводжувальних документів,транспортування до портів, пропускних пунктів.
Просування зернана ринок може також забезпечуватися через сучасні оптово-експортні продовольчіринки, які утворюють керований, регульований механізм товарного обігу звідповідною інфраструктурою, що включає в себе комплекс торговельних,складських, адміністративних приміщень і допоміжних служб. Схему повноцінногооптово-експортного ринку зернової продукції, починаючи від первинної ланки –села і до найвищого регіонального рівня – обласної агропромислової біржі.
Така модель ринковоїінфраструктури дасть змогу прискорювати процес просування продукції,впорядковувати взаємовідносини по всій технологічній лінії, надавати учасникамоптової торгівлі необхідні приміщення, обладнання і послуги. Вона має виключитипосередників, які в гонитві за прибутками підвищують вартість зерна, щопризводить до його не конкурентоспроможності.
Підтримкарозвитку ринкової інфраструктури для виробників зерна (збутових кооперативів,маркетингових інформаційних систем, кредитних спілок, агроторгових домів)повинна стати пріоритетним стратегічним напрямком розвитку внутрішнього ринку,тому що її наслідком стане підвищення доходів сільських домогосподарств,пожвавлення внутрішнього зернового ринку, збільшення робочих місць і зниженнясоціальної напруги у сільській місцевості.
Організаційниминапрямами системи регулювання експортного потенціалу зернового господарстваповинні стати: створення і розвиток інфраструктури зернового ринку; розробкарегіональної програми з формування та розвитку зернового ринку; створеннянормативно-правової бази й інформаційно-аналітичного забезпечення державногоринку; створення міжвідомчих і регіональних узгоджувальних комісій з питаньврегулювання міжгалузевих та міжгосподарських відносин; ведення моніторингу іпрогнозування кон’юнктури зернового ринку; посилення контролю за якістю табезпекою продуктів; впровадження нових ринкових стандартів; організаціядекларування запасів зерна; здійснення сертифікації складських приміщень дляйого збереження.
Не менш важливимзавданням розбудови інфраструктури зернового ринку є налагодження біржовоїторгівлі, яка покликана виконувати функції виявлення майбутніх цін іпопередження можливих ризиків. Основним змістом біржових операцій мають статине операції з наявними товарами, а хеджування і спекуляції, тобто операції зф’ючерсними контрактами. Хеджування – складна біржова операція, яка вимагає відучасників великого біржового досвіду, розвинутого комерційного чуття, надійноїта своєчасної інформації про майбутню кон’юнктуру ринку конкретного товару.Механізм хеджування передбачає виконання контракту, а також можливість йоговикупу.
Одним ізважливих чинників ефективності функціонування зернового ринку, зокрема йогоінфраструктурної складової, є ступінь відлагодженості системи зборукон’юнктурної інформації та своєчасне постачання її споживачам. Створюванасистема інформаційно-економічного забезпечення суб’єктів ринку зерна має бутидержавною, ґрунтуватися на принципах оперативності та своєчасності, доступностіі прозорості, стандартизації і достовірності. Очолити дану роботу, на мійпогляд, має Міністерство аграрної політики України, створивши в обласних ірайонних управліннях відділи з моніторингу цін та ринкової інформації.Налагодження такої системи не тільки дасть поштовх розвиткові фізичних елементівінфраструктури ринку, зокрема біржі, а й сприятиме розвитку здоровихконкурентних відносин у галузі закупівель, збільшенню частини товаровиробниківу ціні кінцевих продуктів харчування, зменшенню хаотичності руху зерна тапосередницької маржі.
З урахуваннямобмежених фінансових можливостей державна підтримка цін с.-г. товаровиробниківповинна забезпечуватися шляхом обмеження адміністративного втручання уформування закупівельних цін. Необхідно забезпечити прозорість товарних ринків,зокрема ринку зерна, та запровадити заставні закупівлі зерна.
Механізмзаставних закупок зерна почав впроваджуватися лише з 2004 року. Заставнізакупівлі зерна, які вважаються ринковим методом втручання держави у механізмціноутворення на аграрному ринку, поєднується у 2004 році з адміністративнимиметодами втручання. Були встановлені фіксовані ціни на зерно – 800 грн. дляпшениці третього класу. Проте, не зважаючи на адміністративний контрольуправлінь сільського господарства за фінансово-неспроможними с.-г. підприємствами,які намагаються продати зерно швидше, уникнути продажу зерна врожаю 2005 рокуза демпінговими цінами не вдалося. Зернотрейдери і виробники за взаємноюдомовленістю обходять визначену державою цінову межу на продовольче зерно.Очевидно, що для того, щоб ефективно запрацювали ринкові механізми усуненнясезонних цінових коливань на зерновому ринку, необхідними є заходи зфінансового оздоровлення с.-г. підприємств.
Потрібназаконодавча база з питань діяльності с.-г. ринків, зокрема прийняття законівпро ринки основних видів с.-г. продукції та продуктів її переробки. Закон “Прозерно та ринок зерна в Україні” був прийнятий у 2002 році, проте, передбачені уньому механізми регулювання зернового ринку почали впроваджуватися лише з 2004року. На мою думку, засади регулювання аграрного ринку з метою підтримкидоходів с.-г. виробників доцільно визначити в окремому рамковому законі.
С.-г.підприємства як суб’єкти аграрного ринку неорганізовані і знаходяться підтиском більш сильних і організованих суб’єктів ринку з вищим рівнеммонополізму. За таких умов про справедливий розподіл доходів між суб’єктамиринку без державного регулювання не може бути і мови. детально дослідитиситуацію з ціновими співвідношеннями на аграрному ринку допомогла би системацінового моніторингу аграрного ринку. Проте така система досі не створена. Томунеобхідно налагодити моніторинг цінових співвідношень в аграрній сфері та їхвідповідності рівню реальних витрат основних суб’єктів ринку. На цій основідоцільно здійснювати регулювання відповідних ринків з метою запобігання різкомуколиванню цін і недопущення невиправданого зниження доходів населення тапідприємницьких структур.
Необхіднообмежити монополізацію окремих суб’єктів ринку с.-г. продукції, а також ринкуресурсів і послуг для сільського господарства з метою забезпечення конкуренції.Програмою розвитку внутрішнього ринку передбачалося також обмеження монополіїокремих суб’єктів ринку с.-г. продукції, проте, ці заходи обмежилисяперевірками Антимонопольного комітету, що були викликані кризовою ситуацією наринку зерна у 2003 році.
Хоча і обмежено,але й виробники с.-г. продукції можуть впливати на ситуацію. У виробниківвідсутня єдина цінова політика, а у трейдерів і інших учасників ринку вонадосконало відпрацьована. Частково несправедливий розподіл доходів на аграрномуринку можна виправити шляхом кращого інформування сільгоспвиробників проситуацію на внутрішньому і зовнішньому ринку.
Ще один резерв –це удосконалення маркетингової стратегії сільгосппідприємств. Посилити позиціїсільгоспвиробників на ринку могло би створення ними маркетингових кооперативів.Як правило, ринкова кон’юнктура ними не вивчається і за межі свого району (украйньому разі, сусіднього) сільгосппродукція не вивозиться. Натомістьосновними мотивами вибору каналів збуту продукції є передоплата з бокупродавця, попередня домовленість, зручність збуту (в умовах відсутності увиробників транспортних засобів, а іноді і збиральної техніки продукціязбувається прямо з поля). У результаті з року в рік продукція продається однимі тим самим трейдерам, елеваторам, переробникам.
2. Державне сприяння розкриттю експортного потенціалузернових господарств
Сільськогосподарськевиробництво порівняно з промисловими галузями є особливим видом діяльності,оскільки знаходиться під впливом природно-кліматичних умов; зовнішньогосередовища, що характеризується високим ступенем монополізаціїгалузей-партнерів аграрного сектору; різких коливань цін на ринку; низькоїпривабливості інвестування аграрного сектору через специфіку відтворювальногопроцесу і ризикованість, притаманних лише цій галузі. Тому сільськегосподарство в умовах ринку потребує ефективного державного регулювання ідержавної підтримки.
У процесідержавного регулювання зернового господарства, як провідної галузісільськогосподарського виробництва, повинна здійснюватися економічна підтримкааграрних підприємств з тим, щоб вони при нормальному господарюванні малинеобхідний рівень дохідності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, атакож були матеріально зацікавленими вести сільськогосподарське виробництво втакому обсязі і асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам ізабезпечують соціальну стабільність суспільства.
Напрямамидержавної підтримки галузі в період трансформації економіки мають бути: ціноваполітика, оподаткування, бюджетна підтримка, кредитне забезпечення,митно-тарифне регулювання, сприяння розвитку страхування, гарантії Уряду щодоінвестування зарубіжними установами.
Україна яктрадиційна аграрна держава не повинна знижувати зернове виробництво до рівнясамозабезпечення, а навпаки – нарощувати експортний потенціал.
Часи, колиУкраїна була житницею Європи й іншого близького зарубіжжя, дано минули – насвітовому ринку зерна ведеться жорстка конкурентна боротьба, у якій в даний часлідирують США, Аргентина, Австрія і країни Євросоюзу.
Світова торгівлязерновими усе більше нагадує театр військових дій. Помимо традиційної “зброї” –ціни і якості, в хід йде і більш потужна “артилерія”. З боку ЄС – дотируваннямісцевих сільгоспвиробників (що дозволяє утримувати внутрішні ціни) і експортнісубсидії, а також жорсткі обмеження імпорту. З боку США – спеціальнідержпрограмні пільгові кредити, що пропонуються країнам-імпортерам длязакупівлі американського зерна.
Крім того,інтереси найкрупніших країн-експортерів на світовому рівні активно лобіюютьбагаточисельні асоціації і об’єднання, які досить часто являють собоюефективний симбіоз державних і приватних структур.
Україна поки щоскромно стоїть в стороні від усіх цих процесів, і кожний рік такого “простою”загрожує їй втратою визначеної частки зовнішніх ринків зерна.
Чітка іефективна система заходів щодо організації зернового ринку повинна забезпечитикраїні одне з пріоритетних місць у світовому товарообігу зерна, не говорячи прогарантоване стабільне забезпечення власних потреб.
Сучаснаукраїнська модель державного регулювання зернового ринку характеризуєтьсяфрагментарністю, відсутністю достатньої системності у підходах при здійсненідержавою своїх функцій, які об’єктивно мають визначатися пріоритетними цілямита стратегічними завданнями галузі. Варто погодитися з думкою, що кризазернового господарства це, перш за все, криза державного регулювання цієї сфериекономіки.
Сьогодні вУкраїні необхідно здійснювати процес розробки та впровадження нових підходів уполітиці державного регулювання ринку зерна. Для переходу до регульованогосільськогосподарського ринку вплив держави має здійснюватися через підтримкупропозиції і споживання попиту (місткості ринку), цінову підтримку стратегічноважливих видів продукції, пільгове кредитування виробництва окремих видівпродукції, бюджетну підтримку експорту, митно-тарифне регулювання. При цьомудержавне регулювання має органічно доповнювати процеси ринковоїсамоорганізації, перебувати з ними у динамічній рівновазі, як дві складовієдиного економічного механізму.
У загальномувигляді відновлення й розвиток зернового господарства та ринку зерна, на моюдумку, повинно лежати у площині реформ, суть яких викладено у таблиці 1.
Таблиця 1 — Сутьі напрямки реформи зернового господарства і ринку зерна в УкраїніБлоки реформи Напрями і зміст реформи 1.Формування економічної платформи реформи
— визначення власника землі, майна та праці;
— побудова на основі власності виробничих відносин;
— формування організаційно-правових структур ринкового типу;
— створення інфраструктури ринку. 2. Побудова ринкового за змістом економічного механізму
— формування цінового механізму;
— створення сприятливої фінансової та кредитної політики;
— побудова адекватної ринковій економіці системи управління. 3.Наповнення повним змістом конструкційної схеми економічної реформи
— впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;
— інтенсифікація і розв’язання проблем матеріально-технічного постачання;
— кооперація, спеціалізація та інтеграція виробництва;
— кадрове забезпечення;
— розв’язання соціальних проблем. 4.Законодавче забезпечення здійснення аграрної реформи
— прийняття законодавчих актів загального призначення по основних параметрах проведення реформ і економічної діяльності;
— у розвиток рамкових законів прийняття законів прямої дії.
Стосовноземельної реформи, то тут прослідковуються негативні явища, що загрожуютьповному провалу останньої.
28 лютогоПрезидент підписав Закон “Про внесення змін у Земельний кодекс”. Нововведеннянаголошують, що всі угоди (у тому числі довіреності), закладені під час діїзаборони на відчуження ділянок для товарного виробництва й паїв, а також участині передачі прав на їх відчуження, у майбутньому вважаються недійсними змоменту їх укладання. Іншими словами, прийнятий Закон дозволяє заперечуватиугоди, пов’язані із землею с.-г. призначення, які укладені в період діїмораторію (з 2001р. в Україні діє мораторій на відчуження більшої частини земліс.-г. призначення. У жовтні 2004р. заборону було продовжено ще на два роки).
На сьогоднішнійдень в обхід мораторію проводяться щорічно десятки тисяч угод по всій країні. Імова тут іде не тільки про ділянки під індивідуальне будівництво навколовеликих міст – землі сільгосппризначення різними шляхами купувались і під промисловіоб’єкти, котеджні поселення, торгові центри і т.д.
Таке статус-квоу земельних відносинах встановила сама держава. Виконання даного закону можестати болючим для обох сторін – і селян, і потенційних покупців. По такимугодам багато селян вже отримали кошти за свою землю. Бували такі випадки, колиселянам виплачували всю вартість землі, а не просто завдаток. Вони ж писалирозписку – мовляв, якщо після зняття мораторію вони не продадуть землю, тозобов’язуються повернути ці кошти. Розуміється, гроші у селян довго незатримуються, і повернути їх зараз – достатньо серйозна проблема.
Більш всьогоприйнятий закон вдарить по схемам відчуження землі при виданні довіреності(див. рис. 3.).
Офіційновведення мораторію п’ять років назад влада аргументувала відсутністюзаконодавства, що регулює ринок землі. З тих пір мало що змінилось. Із 28законів, котрі повинні були розробити у розвиток Земельного кодексу, єприблизно половина, та й ті у своїй більшості не працюють в виду відсутностіпідзаконної нормативної бази.
Ефективністьдержавного регулювання і підтримки зернового ринку може бути досягнута, коли,по-перше, ресурси, пільги, дотації, субвенції будуть виділятися під напередобґрунтовані державні програми розвитку сільського господарства і підтримкисільських товаровиробників; по-друге, коли забезпечується безумовне дотриманняаграрними підприємствами обов’язкових вимог, що передбачаються данимипрограмами; по-третє, коли наперед точно визначається частка держави і часткагосподарств у витратах при реалізації відповідних програм.
Економічнінапрями регулювання зернового ринку мають включати складання балансівпродовольчих ресурсів, їх оптимізацію; узгодження попиту і пропозиції,підтримки їх рівноваги; регулювання й підтримку пропозицій, а такожзбалансування і стимулювання попиту; регулювання експорту й імпорту продукції.
Більш конкретнізаходи, що їх повинне здійснювати державне управління для стабілізаціїзернового господарства і нарощування його експортного потенціалу, наведено втаблиці 2.
експортнийпотенціал зерновий господарство
Таблиця 2 — Заходи,які повинна здійснити держава для стабілізації зернового господарства інарощування його експортного потенціалу
Мета
Поточна ситуація
Необхідні державні заходи Ціль №1. Достатнє постачання та прийнятні ринкові ціни основних споживчих товарів на основі зернових культур Достатнє постачання за прийнятною ціною. У 2003 р. Неврожай компенсували достатніми обсягами імпорту. Сумнівна роль даржкомрезерву, адже інтервенційні продажі були недостатніми для покриття дефіциту, імпорт повинен покрити різницю. Таким чином, страхові резерви, на які могла розраховувати України, були розміщенні за кордоном. Усе це свідчить на користь аргументу переоцінки ролі держкомрезерву Держава й досі залучена в комерційні операції (борошномельні заводи та пекарні). Потрібно оцінити ефективність такої державної політики та механізми її впровадження, а також розглянути її вплив на розвиток приватного сектору та розвиток ефективного маркетингового ланцюга Ціль №2. Посилення конкуренції на вітчизняному ринку (включно в межах окремих регіонів та областей) У кількох регіонах встановлено факт існування монополістичних ринків, що створює певні перешкоди для розвитку місцевої, регіональної та зовнішньої торгівлі. Основні положення комерційних контрактів у зерновому секторі залишаються нерозвиненими, і це значно підвищує ризики (юридичні аспекти примусу виконувати зобов’язання за контрактами залишаються неврегульованими) та негативно впливає на розвиток ринку (відсутність фактору часу в ціноутворенні, майже не розвивається ринок форвардних контрактів, немає можливості управляти ціновим ризиком) Скасувати непрозоре, часто на авторитарній основі, втручання в приватну торгівлю зернових державних установ, що виступає головним обмеженням для розвитку конкурентоспроможного внутрішнього ринку Ціль №3. Посилення конкуренції та поліпшення інфраструктури для двох основних методів вітчизняного транспортування зерна: залізничні та автомобільні шляхи Транспортні засоби, які використовують для переміщення зерна, потребують істотної модернізації. Залізничні тарифи повинні бути прозорі, прогнозні та одинакові як для держави, так і для приватних організацій. Потрібно уникати раптових змін залізничних тарифів, державні агенції не повинні мати преференцій перед приватним сектором. Ціль №4. Прикращання ринкової / цінової інформації на умовах ціни ФОБ Чорне море Треба вдосконалити систему моніторингу цінової інформації, оскільки наявна інформація швидше фрагментарно змальовує поточну ситуацію реального часу та реальної торгівлі У приватному секторі не створено умов для розвитку надійної біржі (спотової та форвардної) між колмпаніями, які задіяні в зерновому секторі (наприклад, електронна зернова біржа, організована спільно з іноземними партнерами) Ціль №5. Розвиток надійних індикаторів для ринкових цін Наявні товарні біржі не вважають корисними та показовими для реального приватного сектору. Їх існування в основному пояснюють зобов’язаннями, які розробив уряд України для деяких видів торговельної діяльності з державними організаціями, а також реєстрації експортних контрактів За браком суттєвої форвардної торгівлі немає й компонента часу в ринкових цінах. Приватному сектору потрібно розробити надійний стандартний контракт, включаючи потужну та надійну систему забезпечення виконання контрактів Ціль №6. Адаптація українських стандартів якості Відповідно до становлення української торговельної спільноти як нетто-експортера, потрібно пристосовуватися до двох груп стандартів якості: українські стандарти і загальновизнані міжнародні стандарти Зобов’язання мати окремий стандарт для місцевого ринку створює істотні витрати (сприяючи збільшенню маркетингових витрат між фермерами і портовими терміналами) в разі доведення якісних характеристик партій зерна відповідно до міжнародних вимог. Три групи нововведень: 1) відповідність українським стандартам; 2) відповідність міжнародним стандартам під час формування партій та завантаження зерна в портових терміналах; 3) надійна реформована система інспекції якості зерна Ціль №7. скорочення маркетингової маржі Через брак надійної системи забезпечення виконання контрактів під час торгівлі зерном знижуються ціни у фермерів. Зернова торговельна спільнота страждає від взаємного недовір’я, породженого відсутністю будь-яких надійних методів забезпечення виконання контрактів. Спотова ціна (максимальний термін постави – 1 тиждень за умови негайної оплати) залишається домінуючою. Не вистачає практики хеджування, яка базується на реальній форвардній. Немає довіри, а це теж важливий елемент для розвитку надійних приватних маркетингових кооперативів, що займаються збутом зерна, яке виробили його учасники Уряд України створює додаткові істотні ризики для приватних трейдерів, що спричинює у них наміри проводити хеджування простим шляхом збільшення маркетингової маржі за рахунок зниження цін фермерів. Зокрема, наявна практика затягування виплати ПДВ (і навіть ризик його невиплати) за експортоване зерно тепер враховується більшістю трейдерів, що знижують ціну для фермерів. Така ситуація, спричинена слабкістю забезпечення виконання зобов’язань за контрактами, обмежує число торговельних та кооперативних підприємств, призводить до послаблення конкуренції, а іноді й до монополістичних позицій однієї або кількох торговельних компаній в деяких областях
Деякі позитивнізрушення зі сторони державного управління у підтримку зерновиробниківвпроваджено уже сьогодні.
У зв’язку іззбільшенням затрат на вирощування зерна (затрати на обробіток одного гектару рілліза останній рік збільшились в середньому на 500-700 грн. – мінімум до 350-400дол. США й інші), державна політика направлена на підтримку аграріїв.
21 лютого ВРУкраїни прийняли постанову №9033, якою зобов’язали уряд внести зміни в розписбюджетного дотирування сільгоспвиробників на 2006 рік – 60% усіх засобів “наказано”виділити у першому півріччі (40% — у першому кварталі). Крім того кабмінзобов’язали терміново розробити механізм здешевлення кредитів, створитирезервний посівний фонд, задіяти резервний бюджетний фонд для компенсації втратаграріїв.
У той же день 21лютого уряд прийняв постанову №165 про компенсації сільгоспвиробникам до 21% поставкам короткострокових кредитів, до 20% — довгострокових і 27% — по ставкамкредитних союзів. Кабмін передбачив 100 грн. дотацій на 1 га озимих посівів і65 грн. – на ярові.
Загальнийпарламентський “рецепт” виводу сільського господарства з кризи у першомупівріччі 2006 року зводиться до такого:
1. 540 млн. грн… – на підтримку озимих;
2. 4200 млн. грн… – на весь комплекспольових і робіт у тваринництві (по 300 млн. грн. щомісячно);
3. 150 млн. грн. – на здешевлення кредитів( і ще 150 млн. грн… у другому півріччі);
4. 30 млн. грн… – на формування резервногонасіннєвого фонду.
Однак, судячи поданим ДНАУ план бюджетних відрахувань у січні-лютому не виконано, і звідкілябрати кошти на дотації у вказаному обсязі прямо зараз – невідомо. А за першимпівріччям прийде й друге, і ніхто не може дати гарантій, що сільськегосподарство не потребує нових дотацій. Бюджет же 2006 року і без того “бідний”із 12-мільярдним дефіцитом.
Отже, допрограми ринкової трансформації державної підтримки зернового господарства можнаі треба включити й інші заходи, які відповідають основним критеріям СОТ, асаме:
- створенняі використання для продовольчої безпеки і стабільності ринку резервів с.-г. продукції,закупка і продаж якої має здійснюватись прозоро, за поточними ринковими цінами;
- підтримкакупівельної спроможності населення з низькими доходами шляхом надання прозорихта адресних субсидій;
- прямівиплати (грошові і натуральні) виробникам с.-г. продукції на підтримку їхніхдоходів;
- непрямапідтримка доходів товаровиробників, яка не пов’язана з обсягами виробництва тацінами на продукцію;
- підтримкапрограм страхування доходів с.-г. товаровиробників на випадок стихійних лих,хвороб і пошкодження шкідниками рослин;
- підтримкусільгосппідприємств, що знаходяться в регіонах з несприятливимиприродно-кліматичними умовами.
У сферіорганізації та забезпечення прозорості ринку необхідно спрямувати потоки с.-г.продукції через прозорі процедури аграрного ринку – біржову торгівлю,агроторгові доми, торгівельну мережу, системи споживчої кооперації.
Державноюполітикою у сфері посилення експортного потенціалу зернового господарства слідпередбачати:
- здійсненняквотування обсягів продукції для реалізації на внутрішньому ринку;
- установленнямінімальних та максимальних цін на сировину та кінцеву продукцію конкретногопідкомплексу АПК;
- впровадженнязакупівель с.-г. продукції за заставними цінами як форми пільгового кредиту длязахисту виробників від надмірних коливань ринкової кон’юнктури;
- забезпеченняформування інтервенційних фондів сировинної продукції із наступнимвикористанням для інтервенційного втручання (продажу) у випадку недостатньоїпропозиції та зростання цін і поновлення таких фондів шляхом закупівліпродукції у випадку перевищення пропозиції над попитом і різкого зниження цін;
- впровадженнямеханізму кредитування товаровиробників через систему подвійних складськихсвідоцтв;
- впровадженняна біржовому ринку повного спектра фінансових інструментів для форвардних і ф○ючерснихконтрактів;
- впровадженнядотування цін, за якими виробники реалізують зернову продукцію.
Рівень цін нас.-г. продукцію та продовольство суттєво залежить від рівня платоспроможностінаселення, тому заходи державної політики регулювання ринкових цін слідпоєднувати із заходами підвищення доходів населення, а також розвитком системиадресної продовольчої допомоги вразливим верствам населення.
У сферізовнішньоекономічних відносин доцільно впровадити механізми стимулюванняекспорту зернової продукції і продовольства, забезпечення інтересівнаціонального АПК при вступі до СОТ і захист вітчизняного товаровиробника навнутрішньому ринку.
Для підвищенняефективності зернового господарства необхідно державне управління в галузі наагрополітичному та адміністративному рівні, де доцільні такі напрямидіяльності: регулярний аналіз і прогноз ситуації на світовому зерновому ринку;розробка та фінансування державних цільових програм; економіко-екологічниймоніторинг. Проведені науково-обгрунтовані прогнозні дослідження свідчать, щоприродно-господарський і економічний потенціал Херсонської області спроможнийзабезпечити ефективний розвиток зернового господарства з поступовим ідинамічним розвитком його експортних можливостей.
На регіональномурівні головними завданнями нині стають: регулювання ринку зерна іпродовольства; маркетинг, включаючи кон’юнктурну інформацію, консультативнудіяльність; сприяння створенню різних видів об’єднань сільських та іншихтоваровиробників АПК, у тому числі й зерновиробників.
3. Стратегічні аспекти використання експортногопотенціалу зхернового господарства Херсонської області
Сучаснийзерновий ринок Херсонської області все ще перебуває на стадії становлення і незабезпечує виконання основних функцій: організації оптової й роздрібноїторгівлі, формування конкурентного середовища, контролю якості продукції,транспортування і зберігання продукції, кредитування і страхування,інформаційне та консалтингове обслуговування господарських структур. Томувиробник зернової продукції й по нині залишається наодинці в товаропросуваннісвоєї продукції до споживача.
До найважливішихпроблем, які вимагають розв’язання у процесі формування зернового ринку врегіоні належать:
— комерціалізаціязбуту продукції. Комерційні канали стали основними і водночас найменшорганізованими, упорядкованими й прозорими, що призводить до суттєвихфінансових втрат товаровиробників, поширення тінізації збуту, дефіциту цін,монополізму посередницьких структур;
— повільновідбувається наповнення новоствореної інфраструктури зернового ринку, особливобіржової та оптової торгівлі;
— досягнутийрівень виробництва і споживання свідчить про значні можливості нарощуванняпотенціалу зернового ринку;
— на державномуринку не достатньо використовуються можливості балансового методу йогорегулювання й моніторингу, не забезпечується ефективне балансування кількіснихі якісних параметрів попиту та пропозиції, що періодично призводило додестабілізації ринку;
— великийекспортний потенціал зернового сектора стримується недостатнім рівнем розвиткуінфраструктури ринку, державного протекціонізму експорту конкурентоспроможноїна зовнішніх ринках продукції, гармонізації вітчизняної нормативної бази зміжнародними системами;
— затягуєтьсяреалізація заходів адаптації вітчизняного ринку до умов прийнятих у Світовійорганізації торгівлі.
Пріоритетнимзавданням реалізації зернового ринку є не стільки страхування від ризиківдефіциту зерна, скільки розробка стратегії ефективного використання йогонадлишків, насамперед розширення внутрішнього ринку переробки зерна та пошукстабільних зовнішніх ринків збуту.
У структуріекспорту області останніми роками переважає продукція рослинництва, якастановить близько трьох четвертих сільськогосподарського експорту і найбільшачастка припадає на олію та зерно.
Зовнішняторгівля зерновими культурами в херсонській області характеризується зростаннямобсягу експорту як у натуральному так і у вартісному вигляді. Так, у 2005 роціекспорт зерна становив близько 300 тис. тонн, на суму близько 25 млн. дол. США,що порівняно з 1996 роком більше в натуральному виразі 7 разів, а у вартісному– у 4,5 рази.
Водночасекспортний потенціал зернового господарства на Херсонщині і на сьогоднішнійдень використовується незадовільно. Лібералізація зовнішньої торгівлі с.-г.продукцією ще не підкріплена стимулюванням її експорту. Як наслідок, аграрнийсектор ще слабо інтегрований у світовий продовольчий ринок.
Значною мірою цезумовлено низькою конкурентоспроможністю вітчизняної зернової продукції. Високіконкурентні переваги імпорту в основних країнах імпортерах зумовлені високимрівнем підтримки виробництва (програми підтримки цін і доходів) та експорту(експортні субсидії й програми розширення експорту) в них. Суттєве значення маєй те, що Україна не є членом СОТ та не бере участі в регіональних торгівельнихугрупуваннях та інтеграційних процесах. Реалізація великого експортногопотенціалу зернового господарства стримується також відсутністю міжнародноїстандартизації української продукції, хоч за якістю і безпекою вона непоступається українським зразкам. Недостатнім є розвиток інфраструктурипросування зерна на зовнішні ринки, не має активної реклами. Обмеженим єасортимент і малопривабливим є зовнішній ринок окремих видів продукції, їхупаковка, розфасування.
Понаддесятиліття уряд України розробляв різні інструменти регулювання зерновогоринку. Щоразу декларували передусім державну підтримку фермерів, спрямовану назабезпечення прибутку від реалізації зернових культур. У середині 90-х років,коли відносно повільний процес приватизації і розвитку зернового сектору буврозпочатий, Херсонський зерновий ринок страждав від факторів неефективності (якна макроекономічному рівні, так і на рівні зернового сектору). Це призвело дотривалого періоду скорочення виробництва й зниження врожайності в зерновомусекторі.
Визнаючинегативний вплив таких чинників „неефективності”, впродовж десятиліттярозроблялися головним чином, короткострокові регулюючі механізми, за допомогоюяких прагнули ліквідувати негативні наслідки: а) незакінченої приватизаціїаграрного сектору, що спричинило повільний розвиток ринків землі, кредитів таробочої сили; б) неефективного функціонування маркетингових каналів збутузернових.
Зосереджуючисьскоріше на наслідках, аніж на причинах їх виникнення, щороку стикалися з однимий тими самими проблемами. Концентруючись на такому короткостроковому підході,замість сприяння зміцненню конкурентних ринків: товарного (зернові культури) іфакторних (земля, кредити та трудові ресурси) – дуже неефективно витрачалисяобмежені бюджетні кошти в секторі, який міг би стати одним із найрозвиненіших векономіці Херсонщини.
Я пропонуюзвернути увагу, насамперед, на основні чинники, що спричиняють неефективністьроботи маркетингових каналів збуту зернових, а не на досягненнякороткострокових ефектів. До того ж, як і в будь-якому каналі збуту, до всіхйого ланок, без винятку, потрібно ставитись дуже серйозно, оскількиефективність маркетингового каналу в цілому залежить від його найслабшої ланки.Тому подальші дослідження, так само як і запропонований порядок дій,передбачають застосування всебічного підходу до вирішення проблем структурноїнеефективності в зернового секторі, починаючи від фермера, і з подальшимпродажем зернових на експорт.
Україна повертаєсобі позицію одного із основних експортерів зернових (Херсонщина відіграє в цихпроцесах важливу роль – за обсягом держзамовлень посідає друге місце) і,відповідно, може стати орієнтиром для зернового ринку в Центральній і СхіднійЄвропі, в Середній Азії, а також одним із провідних експортерів зернових усвіті. Фахівці прогнозують, що в наступні роки середні обсяги врожаїв зерновихкультур на Херсонщині значно збільшаться, хоча, як і в усьому світі, врожаїзалежатимуть від кліматичних умов.
Нині підзерновими культурами в області приблизно 696 тис. га землі, із середньоюврожайністю 23,6 ц/га, що може сприяти виробництву близько 1,65 млн. т зерна. Вміру розширення доступу фермерів до кредитних ресурсів, добрив, засобів захистурослин, якісного насіння тощо, врожайність значно зростатиме.
На початку 90-хроків урожайність в регіоні становила близько 30 ц/га, отже, ймовірнезбільшення до 3,5–4,5 ц/га, а в подальшому – до 50 ц/га за умови покращаннядоступу фермерів до матеріально-технічних ресурсів та сучасного обладнання.Крім того, на сьогоднішній день, досить вагома частка земель в областінезадовільно обробляються, або й не обробляються взагалі. Фермери ж поступовоосвоюють ці землі. В разі збільшення врожайності до 40–50 ц/га може збільшитисьвиробництво зернових до 2,8–3,5 млн. т щорічно. Аналогічний хід справпрослідковується і в інших регіонах країни. Чи зробить це Україну провіднимекспортером зерна в світі? Якщо так (і саме це є метою), то поточна регуляторнаполітика держави не життєздатна, але й виступає головною перешкодою вдосягненні потенційних переваг для зернового сектору.
Останніми рокамидокладалося чимало зусиль для збільшення внутрішніх цін на зерно, абипідтримати доходи фермерів. Кожен, хто працює в житловому секторі, розуміє неефективність регулюючої ролі держави, яка призвела до значних витрат бюджетнихресурсів і, що важливіше, сповільнила розвиток тієї галузі, яка мала б статиоднією з провідних в економіці. Ми все ще маємо кращі ґрунти в Європі (більшесільськогосподарських угідь, ніж Франція і Німеччина, разом узяті!) й відносностійкі кліматичні умови – від майже субтропічного клімату в Криму до помірного.Це означає що країна в змозі вирощувати різноманітні зернові культури, такі яксоя, рис, – і до повного переліку європейських зернових культур. Уряд спробувавпідтримати мінімальні ціни, що, очевидно, не спрацювало (було задекларованомінімальну ціну на пшеницю 3 класу – 690 грн/т, тоді як фермери отримувалипропозиції 400 – 460 грн/т). Податкові структури протягом кількох роківакумулювали борги за сплату ПДВ експортерам зерна, що призвело до зниженняостанніми закупівельних цін для фермерів на суму зазначеного податку. За всіхвипадків фермер платить за неефективність ринкових механізмів, одержуючи низькіціни за свій товар, якщо він у змозі знайти покупця взагалі. Останніми рокамиспостерігаються намагання вплинути на ринкові ціни через інтервенційнізакупівлі зерна. В країні яка збирається стати великим експортером, це означає,що уряд робить спроби підвищити світові ціни! Єдиним результатом (і неефективним) таких обмежених інтервенційних закупівель є надання прямої субсидіїдекількох “наближеним” виробникам, які в змозі продати своє зерно вінтервенційні запаси. Інші виробники так і залишаються з тією ж самою неефективною маркетинговою системою, та без державної підтримки.
Якщо є бажаннястабілізувати й підтримати доходи фермерів, щоб гарантувати стабільний розвитокзернового сектору з подальшим отриманням статусу провідного експортера зерна,необхідні системні зміни маркетингових інституцій на зерновому ринку як частиниінтегрованої аграрної політики. Це передбачає зміни в землекористуванні,подальшу реструктуризацію частково приватизованих “колгоспів”, полегшеннядоступу до кредитних ресурсів, особливо для фермерів. Удосконалення практики землекористуваннятакож полегшить доступ до кредитів та лізингу, що дасть змогу українськимфермерам поновити парк сільськогосподарських машин.
Українськесільське господарство стоїть перед перспективою відновлення свого статусупровідного світового виробника багатьох зернових культур через ефективний таприбутковий аграрний сектор, що надалі стане важливим “двигуном” розвиткуекономіки країни в цілому.
Запроваджуючипропоновану програму дій, рекомендується також, щоб будь-які побічні ефекти(якщо такі будуть)було важно проаналізовано та, відповідно, усунено за рахуноктісної координації між державними органами і представниками приватного сектору.Вразі зміцнення добре відомої (хоча все ще, головним чином, потенційної)порівняльної переваги українського зернового сектору в світі зі зростаючимнаселенням та обмеженими регіонами, де спостерігається надлишкове виробництвозернових, Україна могла б повернути свою роль провідного експортера зерна.Рекомендується щоб середнім і довгостроковим позитивним перетворенням вукраїнській економіці, спрямованим на активне структурне регулювання таінвестиційну політику в зерновому секторі були надані переваги переднежиттєздатними короткотерміновими заходами, пов’язаними витратним розподіломбюджету і спричиненими неефективною маркетинговою системою в зерновому секторі,тобто концентруватися слід на причинах виникнення проблем, а не на їхнаслідках. За таких обставин інтервенційна політика держави буде спрямована навдосконалення маркетингових структур зернового ринку та, що стосуєтьсядержавних інтервенцій і прямих цінових регулювань буде обмеженим випадкаминадзвичайних і несподіваних або катастрофічних ситуацій.
Головнимпитанням для світових експортерів зерна стає зміцнення конкурентного становищаУкраїни на міжнародних ринках. У зв’язку з цим увагу привертають два основнімоменти: а) витрати виробництва і б) маркетингові витрати. Ці дві категоріївитрат тісно пов’язані між собою, оскільки зрозуміло: якщо витрати навиробництво зерна в Україні не відповідають світовим стандартам, всі подальшізусилля для підвищення ефективності збуту стають марними. І навпаки, заіснування в країні занадто високих маркетингових витрат (транспортування,зберігання) всі зусилля фермері, спрямовані на зменшення витрат виробництва,стають невиправданими. Так само спроба створити експортні перешкоди (прямі абонепрямі) збільшить витрати на укладення угод із іноземними партнерами. Адженемає ніякого способу змусити іноземних клієнтів надавати перевагу українськомузерну перед російським, канадським, американським, аргентинським, румунським,англійським або французьким; будь-які додаткові витрати на експорт неминучепризведуть до скорочення внутрішніх цін на зерно в Україні.
Розраховуючинавіть на помірковане зростання врожайності до 32 ц/га, а також на поступовеосвоєння угідь і їх ефективніше використання фермерами, навіть ці дві доситьконсервативні оцінки передбачають досягнення країною позиції середньогонетто-експортера із 6,5–7,5 млн. т пшениці та 4 млн. т ячменю. Це свідчить пропровідну роль на світовому ринку, що, наприклад буде еквівалентно: а) 20–25%американського експорту пшениці; б) 70% аргентинського експорту пшениці; в)40–45% експорту пшениці, відповідно, австралійського, канадського чи ЄС.
Такі перспективипередбачають нові підходи до оцінки маркетингової політики на зерновому ринкуУкраїни, враховуючи потенціальні лідируючі позиції української пшениці, ячменюта кукурудзи на світових ринках.
Усі зазначенівище цілі повинні досягатися тісною співпрацею між державними структурами та приватнимсектором, організаціями приватного сектору, кооперативами та асоціаціями.Необхідне чітке визначення ролі держави та обласних державних адміністрацій дляпідтримки розвитку приватного сектору. Державі також потрібно вести моніторингнебажаних соціальних наслідків протягом перехідного періоду та процесуімплементації цих позицій і, відповідно, розвивати інструменти прямої підтримкиприбутків для мало- та середньо забезпечених верств населення без втручання вконкурентне ціноутворення на зернові та на основні продукти їх переробки.
Дотепер урядУкраїни чітко не визначив розподілу повноважень між приватним сектором тадержавними агенціями з питань розвитку ефективної маркетингової системи назерновому ринку. Така невизначеність провокує різноманітні спроби (переважно неринкові) впливу на основні принципи функціонування зернового ринку України.
Пропонується,щоб, як і в більшості країн світу, приватний сектор виконував розподіл зерновихресурсів відповідно до ринкових стимулів щодо: а) місць розташування; б)стандартів якості на зерно; в) сезону року. Всі комерційні операції повиненздійснювати приватний сектор. Він же має розвивати власні правила щодокомерціалізації зерна – від фермерів до переробних підприємств чи експортерів.
Замістьупровадження витратних короткотермінових заходів, уряд повинен активно залучатиприватний сектор до розробки законодавчого поля щодо регулювання зерновогоринку. Якщо наявні законодавчі акти не передбачають таких дій, то уряд повиненїх переглянути та виправити згідно з потребою. Крім того, зосереджуючись наборотьбі із корупцією в маркетинговому каналі збуту зернових, можна досягтисуттєвого прогресу в скороченні маркетингового ланцюга. Ринки зерна потребуютьдобре розвиненого правового поля, включаючи чітко функціонуючу системузабезпечення виконання зобов’язань за контрактами, таку саму як розроблена врамках системи складських свідоцтв. Правовий статус контрактів та гарантіявиконання зобов’язань за ними знизять ризики та скоротять торгові націнки.
І ще – під часрозвитку приватного сектору можливі непередбачувані наслідки, які потрібновідслідковувати, щоб вчасно їх вирішити: наприклад, соціальні наслідки, проявимонополізму в деяких областях, допомога в розвитку нових засобів моніторингупросування зерно продуктів маркетинговими каналами.
Нарешті, урядповинен зробити повністю нелегітимними будь-які втручання в ринок державнихрегіональних органів, бо вони ніколи не були корисними або ефективними. Накази,які видають губернатори областей, не забезпеченні достатнім фінансуванням,створюють безладдя й занадто часто мають тенденцію підсилювати наявнімонополії.
Роль уряду узерновому секторі повинна зводитись до сприяння розвиткові приватного сектору,поліпшення ефективності його функціонування, а не до того, щоб він перебирав насебе функції активного трейдера на зовнішньому ринку. Це значно підтримало бціни фермерів та сприяло залученню інвестицій до сектору, покликаного підвищитиміжнародну конкурентоспроможність України та надати можливості відновити статуспровідного виробника та експортера зерна в світі.
План заходів насередньострокову перспективу.
Маркетинговамаржа (різниця цін) між фермерськими господарствами, переробними підприємствамита експортерами розширюється, що пояснюється бажанням оптових операторів бутипідготовленими до можливих негативних наслідків, спричинених існуванням великоїкількості ризиків, які важко хеджувати: а) ризику невиконання комерційнихконтрактів (дефолту); б) ризику цінових коливань за відсутності форвардноїторгівлі; в) ризику існування різних видів корупції в маркетинговому ланцюзі;г) ризиків, спричинених недобросовісними діями місцевих та центральних органіввлади.
Встановлюючизагальну мету посилення зернового сектору України та зменшення ризиків,пропонується створити спільні комісії для розгляду нових змін до державноїполітики та функціонування приватних маркетингових інституцій. Основніелементи, які потребують опрацювання комісіями, розглядали в попередніхсекціях.
Завдання 1:завершення приватизації підприємств, що належать державі і беруть участь укомерційних операціях та реструктуризація інших державних установ (інспекції зконтролю якості, державні лабораторії надання послуг перевірки якості);
Завдання 2:зміни в державному регулюванні на зерновому ринку з огляду на досягненнясередньострокових цілей: а) запровадження приватної системи страхування длядопомога фермерам у вирішення проблеми низьких цін під час збору врожаю, щоспостерігається протягом останніх років; б) паралельне скорочення різних видівдержавного втручання; в) розвиток заходів, спрямованих на подолання корупції,які повинні контролювати державні органи.
Завдання 3:поліпшення, в разі співробітництва з приватним сектором, аналізу ринку танадання інформаційних послуг.
Завдання 4:уточнення ролі та методів роботи держкомрезерву;
Завдання 5:зміна цілей та методів державного регулювання зернового ринку; поступовезменшення ролі державних операторів (паралельно із наданням і підтримкиприватним страховим компаніям); завершення приватизації елеваторів, які ще залишаютьсяв державній власності.
Завдання 6:посилення інституцій приватного сектору та їхнього впливу на формуваннязагальної політики на зерновому ринку: а) реструктуриція товарних бірж; б)стандартизація зернових контрактів для торгівлі на зовнішньому ринку; в)покращення роботи системне забезпечення виконання умов контрактів згідно з“чорним списком” зернових терміналів, які розробили фахівці системи складськихсвідоцтв; г) адаптація стандартів якості відповідно до вимог міжнароднихринків.
ВИСНОВКИ
1.Ринок – цілісна система ресурсів, установ, підприємств, методів та відносин,кінцевою метою функціонування яких є координація економіки на основі обміннихпроцесів, тобто купівлі-продажу товарів та послуг.
2.Ринок зерна – система товарно-грошових відносин, що виникають між йогосуб’єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна назасадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна тавизначення цін, а також державного контролю за його якістю та збереженням.
3. Останнімчасом усе виразніше помічаютьсяглобальні проблеми у світовому зерновомугосподарстві. Існує негативна тенденція зменшення запасів зерна (починаючи з1999 року), зменшення показників забезпеченості зерном на одну людину, щопов’язано із стрімким ростом населення планети та інші. Саме тому для України,на сьогоднішній день, в умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності гостроназріла необхідність дослідження й активізації процесу інтенсивного йіндивідуального виробництва зерна та формування ефективного івисокофункціонального внутрішнього й зовнішнього його ринку, який є невід’ємноючастиною економіки держави.
4. Херсонськаобласть завжди була й залишається серед основних виробників та постачальниківзернової продукції на ринок України та закордон. Одночасно вважається, щопотенційні можливості регіону як виробника зерна, значно вищі, ніж реалізуєтьсяна практиці. За досліджуваний період (1990-2004 рр.) валовий збір зернових увсіх категоріях господарств у вазі після доробки в середньому становив 1,76млн. т. Найефективнішою по виробництву зернових є діяльність державнихпідприємств, де урожайність сягає 29,6 ц/га. Потенціальні можливості регіонулежать в межах виробництва 4 млн. тонн зерна на рік при посівних площах 450тис. га та урожайності – 50 ц/га.
5. Загальнапотреба області в зернових ресурсах, виходячи із сучасного стану розвитку тваринництвай продовольчого споживання, становить близько 700 тис. т. Виходячи з цихміркувань, область має значні резерви для реалізації зернових, а саме – близько60 % валового збору. Небувалих обсягів реалізації за останні 5 років булодосягнуто в 2001 році – 935 тис. т. Зовнішня торгівля зерновими культурами вХерсонській області характеризується зростанням обсягів експорту як унатуральному, так і в вартісному вигляді. Так, у 2004 році експорт зернастановив близько 300 тис. т, на суму близько 32 млн. дол., що порівняно з 1996роком більше в натуральному виразі в 7 разів, а у вартісному – у 4,5 разів.
Основнимикраїнами імпортерами херсонського зерна є Російська Федерація, Іспанія, Італія,Румунія, Ізраїль, Ірак, Сирія, США. Основною конкурентною перевагоювітчизняного зерна вважається низький рівень цін. Саме низькі ціни роблять йогопривабливим. Херсонські ціни (FOB) на пшеницю в середньому за період 1999-2001рр. були нижчими від світових на 10%. Розрив між Херсонськими експортнимицінами та світовими у 2000/2002 та 2002/2003 маркетингових роках визначався у 40дол. США.
6. Длявисокоефективної активізації зовнішньоторговельної діяльності Херсонщини на ринкузерна необхідно:
- здійснювати постійний моніторингзернової продукції;
- поліпшувати якість зерна, вводитиспрощену систему стандартів;
- зміцнювати виробничо-технічну базу навиробництві зерна;
- поміркована та продуктивна політикадержави, направлена на підтримку саме товаровиробників якісного зерна;
— вивестисільськогосподарських товаровиробників на зовнішні ринки шляхом їх коопераціїчи створення в області асоціації експортерів сільськогосподарської продукції.
7.Велику роль у цих процесах повинна відіграти держава. Заходи державногорегулювання ринку зерна повинні зосередитись на тому, щоб система публічнихторгів змогла витіснити невигідну для виробника схему скуповування продукціїтрейдерами.
Література
1. Рослинництво Херсонської області / стат.Збірник. – Херсон: Гол. Управл. Статистики у Херсонській обл., 2003. – 69 с.
2. Саблук П.Т. Реформування та розвитокпідприємств агропромислового виробництва — К.: ІАЕ. – 1999.
3. Саблук П.Т. Формування та функціонуванняринку агропромислової продукції — К.: ІАЕ. – 2000. – 556 с.
4. Сагань М.П. Тенденції розвитку зерновогогосподарства / Фермерське господарство – 2004. № 5 – с.7.
5. Ситник В.П. Агроінком: Аграрнийінформаційний науково-виробничий журнал. – К.: Агропромінвест-інтернешнл, 2005.– № 112. – с. 6-13.
6. Стегура В.В. Проблеми інфраструктурногозабезпечення АПК України / Економіка АПК, № 2 2004. – с.118.
7. Тарасенко А.Р. Цінова ситуація назерновому ринку / АПК-Информ – К.: — 13-14.05.04.
8. Давидов І.М. Проблеми та перспективи назерновому ринку / Сільський час – 13.11.03. № 88.
9. Степаненко Т.І. Пропозиція – К, 2004 – №4. – с. 7-9.
10. СтепановаО.О. Діловий агрокомпас. – Херсон: ПП Видавницький Дім „Компас”, 2005. – № 415– с. 38-39.
11. Технопарк,Компанець М.І. № 3-4. 2005. – с.31-37.
12. Формуваннята функціонування ринку агропромислової продукції / Саблук П.Т. – К.: ІАЕ,2000. – 555 с.
13. ЧалийВ.Р. Фермерське господарство, 2004. – № 15 – с. 17.
14. ШандропольМ.М. Агро партнер — Херсон: № 18 – 2005. – с.21-22.
15. ШандропольМ.М. АгроПартнер — Херсон – № 25 – 2005. – с.4.