Впорядкування селянських (фермерських) господарств на території Сподахівської сільської ради Немирівського району Вінницької області

Впорядкуванняселянських (фермерських) господарств на території Сподахівської сільської радиНемирівського району Вінницької області

Вступ
Розглянутометодику організації та впорядкування селянських (фермерських) господарств.
Визначеноагровиробничий склад грунтів на території Сподахівської сільської радиНемирівського району Вінницької області. А також визначено складсільськогосподарських культур.
Вибраноділянку під селянське (фермерське) господарство з земель ріллі площею 18,8 га.
Запроектованоовочеву сівозміну, яка складає площу 15,52 га. Середній розмір поля – 2,6 га.Запроектовано чергування сільськогосподарських культур.
Визначеноекономічну ефективність господарства. Рентабельність фермерського господарствастановить 59 %.
Господарствоокупиться за 1,4 роки.
Подановисновки щодо розвитку фермерського господарства.

Вступ
Реформуванняаграрного сектора економіки України привело до корінних змін його структури,формування багатоманітних форм господарюючих суб’єктів, заснованих на приватнійвласності і принципах економічної самостійності. Одним з напрямків структурноїперебудови сільського господарства є формування фермерських господарств.
Фермерськігосподарства є формою підприємницької діяльності громадян із створеннямюридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарськупродукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку наземельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства,відповідно до закону. Вони виконують певну роль в системі агробізнесу,забезпечують споживачів продовольством, продуктами харчування тасільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське) господарство це, якправило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут якихпов’язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарноїмаси продуктів харчування, продовольства і сировини.
Розвитокфермерських господарств розпочався ще з часів колишнього Радянського Союзу.Станом на 1 липня 1990 року в Україні було створено лише 12 господарств. Зплином часу кількість фермерських господарств значно зросла. В 2000 році вУкраїні налічувалося 38 428 господарств, а вже на 2009 рік кількістьфермерських господарств зросло до 45 126 одиниць.
Сучаснийекономічний стан створив чимало проблем у аграрному секторі. Вони пов’язані звідсутністю сучасної системи матеріально-технічного постачання, сервісногообслуговування, ослабленої фінансової допомоги фермерам з боку держави.
Урозвитку фермерства в Україні відчуваються такі труднощі:
— відсутністьпотрібного власного капіталу;
— відсутністьматеріально-технічної бази через слабку фінансову підтримку і недостатнєкредитне забезпечення;
— дисбалансу паритеті цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, продукціюрослинництва і тваринництва;
— недосконалістьсистеми оподаткування спонукає фермерів до бартерних операцій і приховуваннячастини виробленої продукції;
— недостатньосформована психологія селян до приватного господарювання;
— низькийрівень організації кооперування фермерів;
— недосконалістьправової захищеності фермерів від бюрократичного апарату держави.
Дляпідвищення ефективності функціонування фермерських господарств потребуютьпершочергового вирішення такі питання:
— виділенняфермерам земельних площ згідно з діючим законодавством;
— наданнядержавної підтримки у придбанні техніки, проектуванні і будівництві доріг,мереж електро- та водопостачання тощо;
— своєчаснихрозрахунків з фермерами за продану державі продукцію;
— збільшеннярозмірів фермерських господарств за рахунок оренди земель;
— удосконаленнясистеми оподаткування фермерів;
— інформаційнезабезпечення фермерських господарств;
— фінансуваннядосліджень з проблем розвитку фермерства.
Змасовою організацією фермерських господарств аграрна економіка станеантимонопольною та конкурентоздатною. Фермерські господарства спроможнізбільшити виробництво і поповнити торгівлю продуктами харчування і тим самимзробити вагомий внесок у вирішення національної продовольчої проблеми.Зрозуміло, високотоварні господарства будуть сформовані за сприятливих умов запевний час, але саме в наш час закладаються економічні, законодавчі,нормативні, організаційні підвалини агробізнесу.
Вданому курсовому проекті ми розглянемо питання стосовно впорядкуванняселянських (фермерських) господарств на території Сподахівської сільської радиНемирівського району Вінницької області.

1.  Методичніоснови землевпорядкування землекористувань селянських (фермерських) господарств(огляд літератури)
ЄщенкоВ.О. та Бурик А.Ф. в посібнику «Організація і функціонування фермерськогогосподарства» розглядають фермерське господарство як форму вільногопідприємництва, яке здійснюється на основі економічної вигоди, основна мета —одержання прибутку. Проте в ринковій економіці це можливо лише шляхомзадоволення інтересів споживачів і виробників продукції. В зв’язку з тим, щодля такої економіки характерним є формування певних секторів та ніш на ринку,то й фермерські господарства мають бути різними. Тому за організацієювиробництва розрізняють: 1)сімейні ферми, де голова разом із своєю сім’єю керуєдіяльністю ферми; 2)міжсімейні (спільні) — об’єднання двох і більше господарствдля здійснення підприємницької діяльності; 3)малі кооперативи сімейнихтовариств. [2]
Ужурналі «Земельний вісник» у статті «Методичні підходи землевпорядкуванняземлекористувань асоціацій особистих селянських і фермерських господарств»говориться про методику визначення ефективності ведення фермерськогогосподарства, розробка проекту відведення земельної ділянки. [3]
Ужурналі «Приватизація землі» в статі «Правові питання створення та діяльностіфермерських господарств» говориться про громадян, які мають право на створенняфермерського господарства; порядок проведення професійного вибору з питаньстворення фермерського господарства; порядок надання земельної ділянки длястворення фермерського господарства; про державну реєстрацію фермерськогогосподарства. [4]
Узаконі України «Про фермерське господарство» зазначаються правові, економічніта соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств якпрогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільськогогосподарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізаціїініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції,її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також длязабезпечення раціонального використання і охорони земель фермерськихгосподарств, правового та соціального захисту фермерів України. [6]
КорніловЛ.В в своєму науковому надбанні «Землевпорядне проектування» розкриває поняттяекономічної ефективності проекту організації території, технологіїхарактеристики полів сівозмін та робочих ділянок. За допомогою своєї методикидопомагає нам правильно розраховувати площі земельних часток і їх розміщення,допомагає організувати території гуртових ділянок, території загонів черговоговипасання, розміщення літніх таборів, скотопрогонів, водних джерел і водопійнихмайданчиків. [7]
ПанасР.М. в навчальному посібнику «Ґрунтознавство» розкриває поняття ґрунту якприродного тіла та основного засобу сільськогосподарського виробництва.Стверджує, що вивчення ґрунту як своєрідного витвору біосфери, сформованого упроцесі взаємодії живих організмів із продуктами вивітрювання літосфери,вважається постійною потребою людини. Адже завдяки родючості ґрунту, вмінню їїпідтримувати, примножувати й ефективно використовувати, людство нині вирощуєпонад 98% потрібних для свого існування продуктів харчування. [8]
ПанасР.М. в книзі « Раціональне використання та охорона земель » висвітлюєнауково-теоретичні основи використання та охорони земель, звертає увагу наметоди управління і наукові принципи використання та охорони земель.Охарактеризовує сучасний стан використання та охорони земель України, їх складі цільове призначення. Представив рекомендації щодо встановлення і зміни цільовогопризначення земель. Надав конкретні заходи щодо раціонального використання таохорони земель сільськогосподарського призначення, еродованих і меліорованихземель, земель природно-заповідного фонду, водного і лісового фонду, А такожнаселених пунктів. Значне місце в своєму посібнику відвів рекультиваціїпорушених земель. [9]
СтупеньМ. Г. в методичних основах «Оцінка земель» розповідає, що оцінка земель, якнауковий напрямок та навчальна дисципліна сформувалася та розвивається, якскладова земельного кадастру. І якщо в минулому її використовували в основномудля обґрунтування планових показників розвитку економіки, то сьогодні її рольістотно зросла, особливо в плані формування економічних механізмів регулюванняземельних відносин. Ставить нас до відому, що в останні роки в Україні багатозроблено в напрямку формування необхідної правової бази оцінки земель,вдосконалюється її науково-методичне забезпечення. Багато запозичено з досвідукраїн з традиційною ринковою економікою, особливо стосовно методів визначенняринкової вартості земельних ділянок. [12]
ТитоваН.І. в підручнику « Фермер і закон: закони і законодавчі акти » пише: Фермерство— це окремий, самостійно господарюючий аграрний суб’єкт, змістом якого євиробництво, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції. Селянське(фермерське) господарство — це окремий, добровільно створений, самостійногосподарюючий аграрний суб’єкт з правами юридичної особи, що являє собою формупідприємництва громадян України в сфері землекористування, змістом якого євиробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції на засадахсімейно-трудового об’єднання його членів при використані приватної абоорендованої землі та майна, що належить їм на праві спільної сумісноївласності.[13]
ТретякА.М., Панчук О.Я в своїй монографії «Теоретико-методологічні основи державногоземельного кадастру в Україні» виклали теоретичні питання формування державногоземельного кадастру в Україні. Детально описали методичні положенняреформування земельного кадастру, законодавчо нормативного інформаційного такартографічного забезпечення, створення земельно-кадастрової інформації,особливості формування системи ідентифікації земельних ділянок і кадастровогозонування території, концептуальні засади вдосконалення оцінки землі тапринципи і структура ведення земельного кадастру.[14]
ШульгаМ.В. в підручнику «Фермерське господарство: правові засади створення,функціонування і припинення» розповідає про те що, фермерське господарство —юридична особа приватного права. Воно створюється на підставі установчихдокументів у порядку, встановленому законом. Функціонування фермерськихгосподарств нерозривно пов’язане з використанням земель сільськогосподарськогопризначення. Такими землями визначаються землі, надані для виробництвасільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарськоїнауково-дослідницької та навчальної діяльності, розміщення відповідноївиробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Фермерське господарство— це господарюючий суб’єкт, тобто такий товаровиробник сільськогосподарськоїпродукції, який реалізує вироблену сільськогосподарську продукцію з метоюодержання прибутків. Будучи самостійним господарюючим суб’єктом, воно з власноїініціативи може приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавствуУкраїни. [15]

2.Характеристика об’єкта
 
2.1Загальні відомості про господарство
Сподахівськасільська рада розміщена в Північно-Східній частині Немирівському району, якийзнаходиться в центральній частині Вінницької області України. Сільська радамежує з Обіденською, Воловодівською, Ковалівською, Головеньківською,Язвинківською, Боблівською і Байраківською сільською радою. Центром сільськоїради є село Сподахи, яке розташоване за 13 км від районного центру та за 3 кмвід залізничної станції Фердинандівка і Витівці. Населення села Сподахи складає1593 чоловіка. У селі працює восьмирічна школа, клуб, два магазина, бібліотека,ФАП. Є дитячий садок, який потребує значного матеріального забезпечення дляповного відновлення. Два цвинтаря розміщені в селі, неподалік від будівлісільської ради.
Натериторії Сподахівської сільської ради Немирівського району Вінницької областірозташований Іллінецький Держлісгосп, який займає 145,8 га площі території.Також є пасовища, сінокоси, рілля, невеликі чагарники і лісополоси. Сільськарада розчленована багатьма дорогами, які забезпечують швидке пересування потериторії. На території сільської ради займаються скотарством, свинарством,птахівництвом, буряківництвом та зерновим господарством.
Характеристиказемель подана в таблиці 2.1.
Таблиця2.1.1 Експлікація земельНазва угідь Площа га % Рілля 1132,54 55,3 Сінокіс 62,7 3,1 Пасовище 48,7 2,4 Всього сільськогосподарських угідь 1243,94 60,8 Населений пункт 510,4 24,9 Господарський двір 9,5 0,5 Дороги 30,05 1,5 Лісовий фонд 159,86 7,8 Ліс 145,8 7,1 Лісополоса 4,2 0,2 Чагарник 9,6 0,5 Водний фонд 58,22 2,8 Річка 6,82 0,3 Ставок 19,9 1 Болото 31,5 1,5 Інші землі 35,5 1,7 Всього земель 2047,47 100
Виходячиз вище наведеної таблиці, ми бачимо, що на території Сподахівської сільськоїради сільськогосподарські угіддя займають 1243,94 га (60,8%), з них: рілля –1132,54 га, сінокіс – 62,7 га, пасовище – 48,7 га. Також є несільськогосподарські угіддя, які становлять – 803,53 га (39,2%), з них: населенийпункт – 510,4 га, господарський двір – 9,5 га, дороги – 30,05 га, лісовий фонд– 159,86 га, водний фонд – 58,22 га, інші землі – 35,5 га. Площа всієїтериторії становить 2047,47 га.
2.2Природно-кліматичні умови
 
2.2.1Клімат
Наоснові багаторічних спостережень за погодою на території Сподахівськоїсільської ради Немирівського району Вінницької області, аналізу літературнихджерел можна скласти певні уявлення про клімат території та передбачити можливійого зміни на найближче майбутнє.
Затермічним режимом та режимом зволоження клімат Вінниччинипомірно-континентальний, він формується під впливом багатьох чинників, середяких головними є: сонячна радіація, атмосферна циркуляція, характер підстильноїповерхні, вологообіг в атмосфері та антропогенна діяльність.
Основнукількість тепла підстильна поверхня Землі одержує завдяки сонячній радіації.Сонячна радіація — це промениста енергія сонця, яка досягає земної поверхні увигляді видимої і невидимої радіації. Вона є єдиним джерелом енергії майже всіхпроцесів і явищ, які відбуваються в атмосфері Землі і на її поверхні.
Кількістьсонячного тепла, яке надходить до підстильної поверхні Землі, залежить відвисоти Сонця над горизонтом, від пори року і доби. Географічне положення тахарактер підстильної поверхні Вінницької області визначає певні відмінності внадходженні сонячного тепла у зимові й літні місяці. Порівняно невеликапротяжність території з півночі на південь і з заходу на схід обумовлюють їїодноманітний радіаційний режим.
Одниміз основних кліматоутворювальних чинників є рух повітря, тобто циркуляціяатмосфери. Сонячна радіація, яка надходить на Землю, викликає нерівномірністьнагрівання підстильної поверхні у високих і низьких широтах, що обумовлюєперенесення повітряних мас із заходу на схід.
Найбільшена клімат Вінниччини впливають західні, південно-західні течії повітря зАтлантики, Середземного і Чорного морів, які пом’якшують і зволожують регіон. Узимовий період західні і південно-західні потоки повітря приносять потепління,погоду зі значною хмарністю, частим випадінням опадів, посиленням вітру,відлигами. У теплий період вологі океанічні та морські повітряні маси знижуютьтемпературу повітря і викликають зливові дощі.
Наклімат Сподахівської сільської ради впливають й континентальні повітряні маси,які надходять зі сходу. Взимку вони викликають морозну, малохмарну із слабкимвітром погоду, влітку — жарку і суху. На територію області протягом всього рокуможуть надходити арктичні повітряні маси, які приносять морозну погоду взимку іпрохолодну влітку.
Температураповітря. Температурний режим повітряВінницької області залежить від сонячної радіації, циркуляції атмосфери таособливостей підстильної поверхні.
Останнімчасом значний вплив на нього має господарська діяльність людини. Температурнийрежим Поділля залежить ще і від впливу Атлантичного океану, Середземного таЧорного морів. Річний хід температури в основному визначається річним ходомтемператури підстильної поверхні. Середня річна температура повітря натериторії сільської ради коливається від 7,0ºС до 9ºС. В окремі рокивона може змінюватись в широких межах. Так, наприклад, найтеплішим(9,5ºС)роком за останні 56 років був 1989р., найхолоднішим (6.0ºС)—1987р.
Хмарністьобласті теж характеризує її клімат.Найбільша кількість хмар(7-8 балів) за загальною хмарністю має місце в холоднийперіод року. Найбільше число ясних днів спостерігається в червні-жовтні істановить середньому за загальною хмарністю 2-3 дні і нижньою 8-12 днів намісяць.
Характерхмарності та її кількість у холодне і тепле півріччя істотно відрізняється.Взимку над територією Сподахівської сільської ради переважає низька хмарністьшаруватих форм, влітку — утворення хмар вертикального розвитку (купчасті такупчасто-дощові).
Опади. Опадаминазиваютьводу у твердому чи рідкому стані, яка випадає на підстильну поверхню із хмар.Вони становлять собою основне джерело зволоження суші і найважливіший елементклімату. Річна суму опадів за багаторічними даними, коливається у різнихрайонах області залежно від місцевих умов від 569мм до 639мм. В обласномуцентрі місті Вінниці за рік випадає 604мм опадів. Найбільша їх кількістьвипадає на північному заході, найменша — південному сході. Найбільша кількістьопадів на Вінниччині випадає в липні, найменша — в березні.
Вітер— цегоризонтальний рух повітря відносно підстильної поверхні. Причиною виникненнявітру є нерівномірний розподіл атмосферного тиску в різних місцях земної кулі.На найбільшу повторюваність взимку мають вітри західних напрямів. У теплийперіод року переважають вітри північно-західних напрямів. Взимку середняшвидкість вітру складає 4,2 м/с, то влітку 2,8м/с.
2.2.2Ґрунти
Ґрунтомназивають верхній пухкий родючий шар земної кори, який утворився і продовжуєутворюватися під впливом природних і антропогенних факторів. Ґрунт – цесамостійне природне тіло, яке має своє життя і як живий організм постійнозмінюється.
Найбільшпоширеними ґрунтами в Вінницькій області є сірі лісові — 50,5% та чорноземи –42,1%, невеликі площі займають лучні – 2%, мочалисті і мочарні – 1,7%, лучно-болотніі болотні – 1,4%, лучно-чорноземні – 0,8%, дерново-підзолисті 0,7%, торф’яники– 0,4% та інші.
Переважаючимиґрунтоутворюючими породами в області є леси і лесоподібні суглинки.Гранулометричний склад їх змінюється від легкосуглинкового на півночі областідо середньо суглинкового у центрі і важко суглинкового на півдні.
Натериторії Сподахівської сільської ради Немирівського району Вінницької областіпереважають ясно-сірі і сірі опідзолені ґрунти.
Перелікагровиробничих груп ґрунтів земель Сподахівської сільської ради Немирівськогорайону Вінницької області наведені в таблиці 2.2.2.1.
Таблиця2.2.2.1 Агровиробничі групи ґрунтівШифр ґрунту Назва Площа га % 29’В Ясно-сірі опідзолені ґрунти 396,389 35 29В Сірі опідзолені ґрунти 736,151 65 Всього земель 1132,54 100
Ясно-сірілісові грунти характеризуються найбільш типово вираженими ознаками підзолистихгрунтів. Вони мають певні ознаки:
— утворюються переважно на карбонатних породах (лесах і лесовидних суглинках);
— маютьпотужний (50 – 90см) ілювіальний горизонт з добре вираженою горіхуватою іпризматичною структурою, тоді як товщина ілювіального горизонтудерново-підзолистих грунтів лише інколи перевищує 35-40 см; структура горизонтугрудкувата;
— товщинабілуватого елювіального горизонту не перевищує 10-12 см.
Їхпрофіль чітко поділяється на такі генетичні горизонти:
- лісова підстилка на 0-2 см, в орнихзонах її немає;
- гумусово-сильноелювіальний горизонт НЕ –2-15 см, на орних землях – 0-30 см – ясно-сірий, пилувато-грудкуватий,пластинчастий, слабо ущільнений, перехід ясний;
- елювіальний слабогумусований горизонтЕ(h) –31-45 см; Злегка забарвлений гумусом, білястий, має не міцнугрудковато-пластинчасту структуру, ущільнений, перехід різкий;
- перехідний елювіально-ілювіальнийгоризонт ЕІ – 46-65 см – білясто-бурий, нерівномірно забарвлений, призматично-горіхуватий, ущільнений, перехід помітний;
- ілювіальний горизонт І – 66-135 см;бурий, інколи червонувато-бурий, горіху вато-призматичний, агрегати гостроребристі, на гранях червоно-буре колоїдне «лакування», ущільнений, перехідпоступовий;
- материнська порода Рк – 135 см і більше– лес або лесовидний суглинок палевого кольору, карбонати у вигляді прожилок іпсевдо міцелію.
Сірілісові ґрунти за сукупністю морфологічних ознак і властивостей займаютьпроміжне положення між дерново-підзолистими ґрунтами Полісся і чорноземамиЛісостепу. В залежності від інтенсивності забарвлення, вмісту гумусу, глибинигумусного горизонту вони поділяються на три підтипи: світло-сірі, сірі ітемно-сірі. Світло-сірі та сірі лісові ґрунти утворилися на самих високих,розчленованих ярами, балками та річковими долинами ділянках Подільської височинипід грабово-дубовими лісами. Світло-сірі лісові опідзолені грунти в регіоніширокого розповсюдження не мають і займають лише 4,1% всієї площі. Приуроченівони до найвищих елементів рельєфу.
Їхпрофіль поділяється на такі горизонти:
- гумусово-сильноелювіальний горизонт НЕ –0-25 см; сірий або темно-сірий, неміцної пороху вато-грудкуватої структури,слабо ущільнений, перехід різкий;
- ілювіальний слабогумусований горизонтІh- 25-60 см; брудно-бурий, плямистий, нерівномірно гумусований, горохуватоїструктури, на гранях структурних окремостей слабке «лакування», ущільнений,перехід помітний;
- ілювіальний горизонт І – 61-130см; бурийгрубогоріхуватої структури, донизу переходить у призматичну, ущільнений,перехід поступовий;
- ґрунтотворна порода Рк – 131 см іглибше; лес або лесовидний суглинок, палевого кольору, карбонати у виглядіпрожилок.
2.2.3Рельєф
Сукупністьнерівностей земної поверхні, які виникли в результаті взаємодії внутрішніх ізовнішніх процесів, називаються рельєфом.
ТериторіяСподахівської сільської ради Немирівського району Вінницької областірозташована в межах Українського кристалічного щита, на його південно-західнійокраїні. Кристалічний фундамент складають гірські породи докембрійського віку(2,1 – 2,6 млрд. років), що представлені в основному гранітами, гранодіоритами,гранітогнейсами. Досить часто гранітогнейси виходять на денну поверхню (в ярах,балках, у вигляді порогів на річках). Вінницький блок щита має розломи та скидиу фундаменті, з якими пов’язані проникнення магматичних порід в осадові, такзвані ефузії та інтрузії.
Рельєфрайону сформувався в результаті гороутворюючих процесів та дій зовнішніх факторів.Великий вплив на формування рельєфу мала ( і тепер має) робота поверхневих вод.Текучі води розмили багатовікові нашарування пухких порід. Русла річок, яри,балки розчленували поверхню на пасма. Тому поверхня являє собою хвилястурівнину.
2.3Аналіз використання сільськогосподарських угідь
 
2.3.1Аналіз використання ріллі
Рілля– земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посівисільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а такожчисті пари, площі парників і теплиць. До ділянок ріллі не належать сіножаті іпасовища, що розорені з метою їх докорінного поліпшення і використовуєтьсяпостійно під трав’яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби,а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. Рілля – одне знайголовніших сільськогосподарських угідь. Вона займає найбільшу частину площігосподарства. Головною ознакою ріллі є систематичний її обробіток. До ріллівідносять всі розорені і знову освоювані землі під посів сільськогосподарськихкультур, багаторічні трави та чисті пари.
Ріллявикористовується в певній системі сівозмін, тому в господарській експлуатаціїїї ділять по типам сівозмін на:
- зрошувальну;
- осушувальну;
- надто зволожену;
- підпадаючу під ерозію;
- засмічену камінням.
ЗемліСподахівської сільської ради розташовані в північній частині Немирівськогорайону Вінницької області. М’який і теплий помірно континентальний клімат,рівнинний рельєф, наявність ясно-сірих та сірих опідзолених ґрунтів, які поякості посідають друге місце після чорноземів, дають можливість вирощуватирослинницьку продукцію.
Натериторії Сподахівської сільської ради рілля займає 1132,54 га земель (55,3%),що дає можливість вирощувати зернові, технічні, кормові та овочеві культури. Їххарактеристика подана в таблиці 2.3.1.1.
Таблиця2.3.1.1 Структура та врожайність сільськогосподарських угідьСільськогосподарські культури
Врожайність
ц/га Площа га % Зернові: 622,897 55 Озима пшениця 25 396,389 35 Озимий ячмінь 18 113,254 10 Овес 20 113,254 10 Технічні: 283,135 25 Соняшник 24 56,627 5 Соя 10 56,627 5 Цукровий буряк 250 113,254 10 Картопля 120 56,627 5 Овочеві: 11,325 1 Кормові: 215,183 19 Кормовий буряк 300 101,93 9 Конюшина 250 113, 254 10 Всього ріллі 1132,54 100
З наведеноїтаблиці ми бачимо, що зернові займають 622,897 га, з них: озима пшениця –396,389 га, озимий ячмінь – 113,254 га, овес – 113,254 га. Технічні займають283,135 га, з них: соняшник – 56,627 га, соя – 56,627 га, цукровий буряк –113,254 га, картопля – 56,627 га. Овочеві – 11,325 га. Кормові – 215,183 га, зних: кормовий буряк – 101,93 га, конюшина – 113,254 га. Отже, ріллявикористовується найбільш раціонально.
2.3.2Використання кормових угідь
Кормовіугіддя – земельні ділянки, рослинний покрив яких використовується на сіно,сінаж, силос, трав'яну муку і для випасу худоби. До них відносяться природнісінокоси і пасовища, включаючи лісові і покращувані, оленячі пасовища, поклади,тимчасово використовувані для кормових цілей, ділянки під чагарником, болота таінші. Кормові угіддя поділяються на природні і культурні. З природних угідьотримують велику частину сіна і пасовищних кормів. Природні у багатьох випадкахмають невисоку продуктивність і потребують поліпшення (окультуренні). Культурнісінокоси і пасовища дають високі урожаї повноцінного корму.Кормові трави,трав'янисті рослини, використовувані на корм худобі у вигляді сіна, зеленогокорму, силосу, сінажу, трав'яної муки, інколи зерна, обробляються в польових ікормових сівозмінах, а також поза сівозміною; багато виростають на природнихкормових угіддях .
Зметою створення кормової бази для тваринництва вирощують такі кормові культури,як конюшина, люцерна, люпин та ін.
Головнимзавданням кормового виробництва є забезпечення тварин високоякісними, збалансованимикормами в достатній кількості.
Встворені міцної кормової бази важливе значення має правильне використанняпасовищ. Пасовищна трава – найбільш дешевий і ціний корм. Вона містить всінеобхідні поживні речовини, які легко засвоюються і є основним джерелом білка,мінералів, солей, вітамінів.
Питанняоблаштування територій кормових угідь повинні вирішуватись диференційовано, зврахуванням великої різноманітності природних і господарських умов різнихприродних зон і районів країни.
Спеціалізаціямого КСП зернова, овочева з розведенням великої рогатої худоби, птиці, свиней,не значну кількість земель займають кормові угіддя 124 га, що приблизно 5 %всієї території сільськогосподарських угідь.
Наявністькормових угідь, використання та їх характеристика по господарству подана втаблиці 2.3.2.1

Таблиця2.3.2.1 Характеристика використання і розміщення кормових угідь№ контуру назва
Врожайність
ц/га використання площа га % 27 Пасовище 300 Зрошувальне 16,1 0,80 52 Пасовище 300 Зрошувальне 8,2 0,30 56 Пасовище 300 Зрошувальне 13,2 0,50 68 Пасовище 300 Зрошувальне 11,2 0,40 48,7 2,00 8 Сінокіс 30 Природне 26,1 1,30 16 Сінокіс 30 Природне 12,2 0,60 22 Сінокіс 30 Природне 22,1 1,00 37 Сінокіс 30 Природне 2,3 0,10 62,7 3,00 Всього 111,4 5,00
Зтаблиці видно, що до кормових угідь належать пасовища і сінокоси. На територіїСподахівської сільської ради існують зрошувальні пасовища, які займають 48,7 гаусієї площі і природні сінокоси, які становлять 62,7 га. Отже на кормові угіддявідведено 111,4 га землі.

3.Проектна частина
 
3.1Організація селянських (фермерських) господарств
Фермерськегосподарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажаннявиробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою тареалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм дляведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Членамифермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільноговедення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статутуфермерського господарства.
Головоюфермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.Він представляє фермерське господарство перед органами державної влади,підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їхоб’єднаннями відповідно до закону. Голова господарства укладає від іменігосподарства угоди, може письмово доручити виконання своїх обов’язків одному зчленів господарства або особі, яка працює за контрактом.
Правона створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянинУкраїни, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійнийвідбір на право створення фермерського господарства. Громадяни, що створилифермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання втій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, зякої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства.Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться замежами населеного пункту, то вони мають право на створення відокремленоїфермерської садиби, якій надається поштова адреса. Відокремленою фермерськоюсадибою є земельна ділянка разом з розташованим на ній житловим будинком,господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями,багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.
Земліфермерського господарства можуть складатися із:
- земельної ділянки, що належить на правівласності фермерському господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належатьгромадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовуєтьсяфермерським господарством на умовах оренди.
Фермерськегосподарство та його члени відповідно до закону мають право:
- продавати або іншим способом відчужуватиземельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
- самостійно господарювати на землі;
- на відшкодування збитків;
- споруджувати житлові будинки,господарські будівлі та споруди;
- реалізувати вироблену продукцію навітчизняних ринках і поставляти на експорт.
Фермерськігосподарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для веденняфермерського господарства відповідно до закону, забов’язані:
- забезпечувати використання земельнихділянок за їх цільовим призначенням;
- додержуватися вимог про охоронудовкілля;
- сплачувати податки та збори;
- не порушувати прав власників суміжнихземельних ділянок та землекористувачів;
- не допускати зниження родючості грунтівта зберігати інші корисні властивості землі;
- надавати відповідним органам виконавчоївлади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земельта інших природних ресурсів;
- дотримуватися санітарних, екологічних таінших вимог щодо якості продукції;
- зберігати геодезичні знаки,протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Фермерськегосподарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває зарахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством.Господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію,організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку тареалізацію, на власний розсуд та ризик відбирає партнерів з економічнихзв’язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Воно має правовступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами,органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Фермерськегосподарство забов’язане дотримуватися встановлених відповідно до законодавстваекологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленоїпродукції та інших вимог. Реалізація сільськогосподарської продукції, щовиробляється фермерським господарством, на вітчизняному ринку та її поставка наекспорт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерамиздійснюється відповідно до законодавства України.
Згіднозакону України на території Сподахівської сільської ради було виділено із ріллі18,8 га, для ведення фермерського господарства.

3.2Обґрунтування виробничого напрямку селянських (фермерських) господарств
Основарозвитку рослинництва — це земля, яка використовується як окремі угіддя дляпевних виробничих цілей. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінніорні землі.
Найбільшсприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони. Насільськогосподарське виробництво впливають кількість опадів, водозабезпеченнятериторії, обсяг і якість води в різних природно-економічних зонах. Для Українихарактерні низький рівень водозабезпечення, нерівномірне розміщення воднихресурсів.
Основнимизонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40% його загального обсяг. В Україні вирощують майже всі зернові культури, алеструктура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковимиприродно-економічними умовами.
Основнимихлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп'яними — просо, гречка і рис, зернофуражними — ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими — горох.
Озимапшениця — основна продовольча зернова культура, посіви якої займають дополовини зернового клину. Найвища концентрація їх у лісостеповій зоні (понад третина).
Ярийячмінь — друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валовимизборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу .
Кукурудза- цінна продовольча і фуражна культура, її основні посіви зосереджені у Степу іпівденній частині Лісостепу.
Овес- допоміжна фуражна культура. Найбільшу частку в структурі посівних площ овесзаймає на Поліссі і в районах Карпат.
Просо,гречка, рис — цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкостівирощують переважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують улісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській).
Гречкувирощують у лісостепових і поліських областях, менше — у степових.
Середзернобобових культур в Україні найбільш поширені горох, люпин, вика, менше — соя, сочевиця, квасоля, боби, чина та ін. Середня урожайність зерновихстановить 32,1 ц з одного гектара.
Технічнікультури. Частка технічних культур становить 11,1 % посівних площ. Основнимитехнічними культурами в Україні є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець.Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарськірослини.
Цукровийбуряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 % посівних площтехнічних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено ¾ посівів цукрових буряків.Найбільшою концентрацією посівів характеризуються Вінницька, Хмельницька,Тернопільська, Черкаська та Чернівецька області. Решта посівів знаходяться впівнічному Степу, південному Поліссі та Передкарпатті. Україна — найбільшийбурякосіючий ареал у світі.
Посівніплощі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному іцентральному Степу.
Льон-довгунецьвирощують на Поліссі і в передгір'ях Карпат. Найбільші посівні площі підльоном-довгунцем знаходяться в Житомирській, Чернігівській. Київській,Рівненській, Львівській, Волинській та Івано-Франківській областях. Льон-кудряшвирощують у степових областях.
Посівитютюну зосереджені в Криму, Закарпатті та Придністров'ї. Найбільше хмелювирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.
З ефіроолійнихкультур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин. З лікарськихнайбільш поширені шавлія, валеріана, звіробій, беладона, ромашка та багатоінших.
Картоплювирощують скрізь, але найбільше в поліській зоні. Овочівництво і баштанництвопоширені повсюдно. Найбільше помідорів, перцю, баклажанів вирощують у південнихобластях, огірків та інших городніх культур — у північній частині Лісостепу іна Поліссі, кавунів і динь – у південних областях.
Зметою створення кормової бази для тваринництва вирощують такі кормові культури,як конюшина, люцерна, люпин та ін.
Розміщеннягалузей тваринництва. Тваринництво не тільки постачає населенню високоякісніпродукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичноїпромисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив. На розміщеннятваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і передусімприродні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництвазумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Угалузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство,свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства,хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.
Скотарствов усіх природнокліматичних зонах України є провідною галуззю і маємолочно-м'ясну спеціалізацію.
Свинарствонабуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства, зокремакартоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражногозернового господарства.
Угосподарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.
Птахівництво- одна з найвисокопродуктивніших галузей тваринництва, що постачає населеннюм'ясо і яйця, а легкій промисловості — пух та пір'я. Це найбільш механізованата автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промисловутехнологію, яка істотно впливає на територіальну організацію цієї галузі. Урозміщенні птахівництва чітко простежується тенденція до наближення його доспоживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст.
Вівчарство- найменш інтенсивна галузь тваринництва, що ґрунтується переважно на дешевихпасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів.
Устеповій, областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, влісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.
Невтратила свого значення і така галузь, як конярство. Поголів'я коней становитьв Україні менше, ніж 1 млн.
Інтенсивнекліткове звірівництво найбільш поширене в лісостепових областях, зокрема взахідних.
Бджільництвосконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах.
Ставковерибництво має найвищу продуктивність у лісостепових та карпатських областях.
Певногорозвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) восновному у степових і частково в лісостепових областях.
Щодолісостепової зона (в якій розміщене моє господарство), то вона займає частинуЛьвівської і Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської області,Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину Кіровоградськоїобласті та Черкаську, Полтавську, Харківську області. Цецукровобуряково-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством.Основною зерновою культурою є озима пшениця, висівають також кукурудзу, ячмінь,гречку, просо. З технічних культур основною є цукровий буряк, вирощують такожсоняшник, коноплі. Поширені овочі і картопля. Добре розвинене садівництво.Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю, розвивають шовківництво,бджільництво.
Виходячиз вище наведених можливих напрямків господарства, після врахування сприятливихприродних умов району в якому знаходиться моє господарство, відповідних формрельєфу і родючих ґрунтів, моє господарство буде мати овочевий напрямок зрозведенням великої рогатої худоби, оскільки частина площі господарствавідведена на вирощування люцерни і ячменю, які будуть використані на корм.
 
3.3Впорядкування території сформованих (фермерських) господарств
 
3.3.1Розміщення і впорядкування полів
Усільськогосподарських підприємствах за первині одиниці прийнято поле абоділянка, які обмежені природними або штучними кордонами (межами, дорогами,лісовими смугами, каналами та ін..)
Уколгоспно-радгоспній системі господарювання під час виділення полів переважновраховували не природні чинники, а можливості використаннясільськогосподарської техніки. В результаті у гонитві за найвищим економічнимефектом перевагу надали ефективному використанню техніки на шкоду природним,соціальним та екологічним чинникам. Внаслідок цього поля і ділянки проектувалиправильної форми, з агротехнічно-необхідною довжиною поля. Нині первиннимиповинні бути ділянки угідь, які виділені тільки за природними ознаками зоднаковими характеристиками.
Формаполів повинна забезпечувати виробничу і агротехнічну доцільність виконаннямеханізованих польових робіт. Найкраща форма квадратна, прямокутна аботрапеція. Співвідношення сторін у квадраті 1:1, у прямокутника 1:4; 1:2,5 –висока продуктивність тракторних робіт і краща захищеність полів лісосмугами.
Довжинаполів визначає собою довжину робочого ходу тракторного агрегату і відноснувеличину витрат на холості заїзди і повороти при поздовжніх роботах.
Ширинаполів встановлюється шляхом поділу площі на довжину.
Ділянкиповинні охоплювати схили близьких експозицій, як правило, спільних або двохсуміжних (північна, південна, північно-західна і західна і т.д.), особливо якщодовжина схилу більша 200м. на коротких схилах можна включати трьох експозиційні(наприклад, західна, південно-західна і північно-західна), але при цьомукрутизна схилів протилежних експозицій не повинна перевищувати 1-2° для культурдовгого дня, 1º — для олійних культур і 0,5° — для культур короткого дня.Це пов’язано з тим, що схил з крутизною 1º з експозицією на північ за кількістюодержуваного сонячного тепла буде відповідати ділянці, яка розташована на 100км ближче до півночі. Тому вегетаційний період на південних схилах крутизною до10° буде коротшим на 5-6 днів порівняно з північними схилами.
Ділянкимають включати землі з близькими величинами нахилу місцевості, при чому схили збільшими нахилами не повинні перевищувати 15% загальної площі ділянки. Прицьому допустимі зміни крутизни схилів у межах однієї ділянки залежно відвирощуваних культур, а саме: для зернових культур довгого дня – 1-2º, длязернових та олійних культур світлового дня – 0-1°.
Ділянкиповинні мати на всій території один тип ґрунту, гранулометричний склад таоднакову величину балансу родючості. Площа ділянок з інтенсивнішими втратамигумусу та поживними речовинами не повинна перевищувати 15% загальної екологічностійкої ділянки. Це сприяє рівномірності дозрівання культур на всій площіділянки. Від гранулометричного складу залежить температура ґрунту, тому вводятьтакі коефіцієнти: піщані та супіщані ґрунти – 1,30, легкосуглинкові – 1,16,середньо суглинкові – 1,00, важко суглинкові – 0,85, торфові осушені – 0,90,торфові не осушені – 0,65.
Ширинаділянки не повинна бути ерозійно-небезпечною і створювати умови для зменшеннявеличини ґрунтів до величини ґрунтоутворення.
Межіекологічно стійких ділянок повинні бути обов’язково узгоджені із природнимимежами (вододіли, нерівності рельєфу, гідрографічна мережа та ін..) абозакріплені постійними штучними межами (лісосмугами, дорогами, валами-терасамита ін..).
Виділеннятаких стабільних територіальних ділянок за природними ознаками дозволяєретельніше враховувати мікрокліматичні ґрунтові умови, створювати гнучкусистему внутрішньогосподарських підрозділів, формувати земельний фонд іземлеволодіння селянських (фермерських) господарств. Характеристика розміщенняі впорядкування полів мого господарства подана в таблиці 3.3.1.1.
Таблиця3.3.1.1 Характеристика полівСівозміна № поля
Довжина
м
Ширина
м
Основа
м
Висота
м Площа м² га Овочева I 29200 2,92 I 300 80 24000 2,40 I 150 70 5250 0,52 II 300 90 27000 2,70 III 220 120 26400 2,64 IV 220 130 28600 2,86 V 39400 3,94 V 260 120 31200 3,12 V 30 50 1500 0,15 V 150 90 6750 0,67 VI 32700 3,27 VI 200 130 26000 2,60 VI 150 90 6750 0,67 Всього 183300 18,33
селянський господарство фермерський землевпорядкування
3.3.2Розміщення і впорядкування дорожньої мережі
Всільськогосподарському виробництві здійснюються багатосторонні транспортнізв’язки як в середині господарства так і з зовнішніми адміністративними таекономічними об’єктами. Внутрішньо господарські перевезення є нерозривноюскладовою частиною сільськогосподарського виробництва.
Дорожнямережа як складова частина транспорту приймає участь в процесі виробництвапродукції, тому впливає на результати виробництва.
Виробничіпроцеси в сільськогосподарському пункті здійснюються на великій території:
- полях сівозмін;
- садах;
- пасовищах.
Цеобумовлює різні транспортні зв’язки по переміщенню з господарських центрів добрив,насіння, а з полів сівозмін – продукції рослинництва. Тому правильне розміщеннядорожньої мережі в господарстві сприяє кращій організаціїсільськогосподарського виробництва. Остання завбачує великі транспортнізовнішні зв’язки господарства, а саме в кооперативні сільськогосподарськіпідприємства перевозять промислову продукцію, запасні машині частини,будівельні матеріали, пальне, добрива та інше. Продукція сільськогогосподарства вивозиться на елеватори, залізничні станції, водні пристрої,заводи по переробці продукції.
Сільськогосподарськідороги в залежності від призначення поділяються на дві групи:
1)  сільськогосподарськогопризначення, які сполучають господарські центри кооперативнихсільськогосподарських підприємств з адміністративними пунктами, автодорогамиреспубліканського і обласного значення, залізничними станціями. Ці дороги єдорогами загального користування;
2)  внутрігосподарськідороги служать для транспортних зв’язків в середині одного господарства.
Всвою чергу внутрігосподарські поділяються на магістральні (по яких здійснюютьсятранспортні зв’язки між виробничими підрозділами та господарськими центрами) іпольові (які необхідні для обслуговування польових виробничих процесів, по нихперевозять людей, насіння, добрива, урожай та інше.
Розміщеннядоріг в полях повинно бути зручно для обслуговування машино-тракторнихагрегатів і виконання польових робіт. Дороги повинні бути узгоджені з межамиполів або лісосмуг, польовими станами і водними джерелами. Місце прокладаннядороги, її ширина, ухили повинні відповідати технічним вимогам.
Припроектуванні доріг капітальні затрати повинні бути мінімальними. Дороги маютьпроходити по менш цінним землям, не повинні затоплюватися, повинні бутипрямолінійними. Характеристика доріг представлена в таблиці 3.3.2.1.
Таблиця3.3.2.1№ поля Назва дороги
Довжина
м
Ширина
м Площа  м²  га I Окружна 340 10 3400 0,34 II Польова 320 5 1600 0,16 III Окружна 220 10 2200 0,22 Польова 100 5 500 0,05 IV Магістральна 220 12 2640 0,26 Польова 120 5 600 0,06 V Окружна 380 10 3800 0,38 Польова 100 5 500 0,05 VI Магістральна 300 12 3600 0,36 Польова 100 5 600 0,06 Всього 19440 1,94
3.3.3Розміщення і впорядкування лісополос
Позитивнийвплив лісополос на врожай сільськогосподарських культур полягає в тому, що наділянках, які захищені лісополосами, створюються більш сприятливі умови дляросту культур в порівнянні з відкритою місцевістю:
- зменшується сухість повітря і швидкістьвітру;
- знижується випаровуваність грунту;
- затримується більше снігу, що захищаєвід замерзання посіви озимої пшениці.
Лісополосизатримують стік поверхневих вод, зменшують водну і вітрову ерозію. Застосуваннялісополос на полях збільшує врожайність на 25 – 30 %.
Видилісополос:
1.  полезахисні,які розміщуються на рівнинній території і складаються з основних ідодаткових лісополос;
2.  водороздільні, які розміщуються на водо розділі;
3.  водорегулюючі, які розміщуються в поперек схилів, для затримання поверхневих вод;
4.  прияружні,які захищають від розповзань.
Дляправильного розміщення лісополос потрібна план або карту населеного пункту,рельєфу, грунту.
Основнимивидами захисних лісополос є поздовжні лісополоси. При цьому встановлюють їхнапрямок, відстань між ними (500-1000м), ширину (від 6 до 9 м). якщо натериторії господарства є схил крутизною 3º- 4º, то лісо полосирозміщують на ширині 350 м.
Розміщеннялісополос проводять одночасно і узгоджено розміщенням інших елементів. Спочаткускладають загальну схему розміщення основних лісополос в тих місцях, де вонинайбільш необхідні. Відповідно до цих поміток проводять розміщення полів таінших елементів. При такому порядку вдається уникнути механічного розміщеннялісополос.
Лісополосисуміщають з межами полів, при цьому вся їхня площа повина входити повністю в течи інше поле, а не ділиться між ними. З іншої сторони межі при необхідностірозміщується дорога. Характеристика впорядкування лісо полос подана в таблиці3.3.3.1.
Таблиця3.3.3.1 Характеристика лісополос№ поля Назва
Довжина
м
Ширина
м Площа м² га I Ажурна 400 8 3200 0,32 II Ажурні 90 8 720 0,07 III Ажурні 220 8 1760 0,18 V Ажурні 380 8 3040 0,30 Всього 8720 0,87
Зтаблиці видно, що на території фермерського господарства лісополоси – ажурні.Їхня ширина становить 8 м. Ажурні лісосмуги мають малі просвіти, якірозміщуються рівномірно по всьому профілю, через просвіти частина променівпроникає, а інші обминають. Для закладки лісополос було використано дереватаких порід як дуб і ясен.
3.4Організація угідь і сівозмін
Створенняоптимальних умов для росту сільськогосподарських культур, раціональневикористання, зберігання та підвищення родючості ґрунту – основне завданняземлеробства.
Освоєннясівозмін і їх запровадження підвищує ефективність боротьби з шкідниками,бур’янами, хворобами сільськогосподарських культур без збільшення матеріальнихзатрат. Правильне розміщення культур у сівозміні сприяє раціональномувикористанню вологи і елементів живлення з різних шарів грунту, що в свою чергузабезпечує ефективн6іше використання добрив і пестицидів.
Сівозмінисприяють правильному використанню земель, поліпшенню організації праці іефективному використанню засобів праці.
Сівозміна– ценауково-обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і пару в часі тана території.
Основоюсівозміни є раціональна структура посівних площ. При встановлені якої виходятьз конкретних економічних господарсько-організаційних і природних умовгосподарства.
Сівозмінискладаються на основі структури посівних площ. Схема сівозміни – цеперелік сільськогосподарських культур і парів в порядку їх чергування в ній.
Різнікультури вбирають з грунту різні поживні речовини у певних співвідношеннях.Одні використовують більше фосфору, інші – калію або кальцію. За умовправильного чергування у сівозміні культур, грунт краще забезпечуютьсяпоживними речовинами порівняно з беззмінним їх вирощуванням.
Підугіддями розуміють певні земельні ділянки, які планомірно і систематичновикористовуються для певних виробничих цілей і мають характерні природнівідмінності.
Угіддяподіляються на сільськогосподарські і не сільськогосподарські. В свою чергукожна група ділиться на види і підвиди.
Досільськогосподарських угідь відносять землі, які використовують для виробництвапродуктів харчування і окремих видів сировини для промисловості. Це рілля,пасовища, сінокоси, залежи.
Доугідь, які не використовуються у виробництві рільничої продукції – ліс,чагарник, болото, землі під водою, дорогами, прогонами, забудовою, піски,кам’янисті місця, ями, яри та інші.
Організаціясільськогосподарських угідь і сівозмін полягає у вирішені слідуючих пов’язанихміж собою питань:
- встановлення складу і площі угідь;типів, видів і кількості сівозмін;
- визначення об’єму і строківтрансформації і покращення угідь;
- доцільність розміщення угідь і сівозмін.
Головнимзавданням організації угідь і сівозмін є створення умов для інтенсифікаціїсільського господарства, отримання великої кількості продукції з кожногогектара з мінімальними затратами.
Вимогамидо організації угідь і сівозмін є:
- забезпечення найбільш повного,раціонального і ефективного використання всієї землі у відповідності з планомрозвитку і природними умовами, шляхом становлення правильної структури угідь іпосівних площ;
- створення сприятливих умов для освоєнняпередових методів агротехніки підвищення родючості ґрунтів;
- створення умов для:
o  спеціалізаціїі концентрації виробництва;
o  високоїефективності капіталовкладень;
o  максимальнихскорочень транспортних витрат.
Щодомого господарства, то воно спеціалізується на вирощувані овочів, отже під овочевусівозміну надано 15,52 га від усієї площі. Схема чергування культур в сівозмінінаведена в таблиці 3.4.1. і 3.4.2.
Таблиця3.4.1 Схема чергування культур в сівозміні№ Сівозміна і назва культур
Загальна площа
га
Розмір полів
га Овочева 15,52 I Люцерна 2,26 II Люцерна 2,47 III Капуста 2,19 IV Огірки 2,54 V Помідори 3,21 VI Ячмінь 2,85
 
Таблиця3.4.2 Схема чергування культурСівозміна
Загальна площа
га Середній розмір поля га Порядок чергування культур Овочева 15,52 2,6
Люцерна
Люцерна
Капуста
Огірки
Помідори
Ячмінь
Прирозміщені посівів я дотримувалася основної ланки сівозміни. Стараласязабезпечити: повне, раціональне і ефективне використання всієї землі увідповідності з планом розвитку і природними умовами, сприятливі умови для освоєнняпередових методів агротехніки, підвищення родючості ґрунтів.
Створенняумов для: спеціалізації і концентрації виробництва, високої ефективностікапіталовкладень, максимальне скорочення транспортних витрат.
3.5Розміщення господарського двору та його елементів
Садибифермерського господарства формують за рахунок:
- існуючої у населеному пункті присадибноїділянки та її розташування в результаті приєднання вільних земель, розташованиху межах фермерського господарства;
- організації нового господарського центруз житловою і виробничою зонами на виділеному фермерському господарствуземельному масиві.
Удругому випадку потрібно визначити варіант з найкращим розміщенням основногогосподарського центру на території фермерського господарства.
Господарськийцентр розміщується з урахуванням певних вимог:
1.  Ізметою зниження транспортних та інших виробничих витрат господарський центрповинен розміщуватися якомога ближче до центру земельного масиву, щообслуговується, і мати надійний дорожній зв'язок з основними земельнимиугіддями, пунктами здачі або продажу продукції, іншими селищами.
2.  Територія,вибрана для забудови, має бути зручною, з достатнім ухилом для стоку ґрунтовихвод. Ґрунти на земельній ділянці повинні бути придатними для будівництвабудинків і споруд без прокладання дорогих основ.
3.  Ділянкудля будівництва потрібно розташувати на незаболоченій і незатоплюванійтериторії, без природних осередків епідемічних захворювань, а також натериторіях, які не зазнають зсувів. Забороняється будівництво ферм на місціколишніх скотомогильників, очисних споруд, у радіусі ближче ніж 1,5 – 3,0 км допромислових підприємств кольорової металургії.
4.  Господарськийцентр повинен мати рясне водопостачання для питних, господарсько-виробничих іпротипожежних потреб, а також бути забезпеченим електроенергією, опаленням,каналізацією за рахунок прив’язування до централізованих інженерних мереж абостворення локальних систем життєзабезпечення (будівництво артезіанськихсвердловин, шахтних колодязів, котелень, використання природних джерел енергії,біопалива та ін..).
5.  Житловіі виробничі будинки і споруди новостворюваних сімейних ферм і фермерськогогосподарства варто концентрувати на одній мінімальній за площею ділянцізабудови з метою економії виробничих площ. При цьому ділянку слід під забудовупотрібно виділяти на менш родючих ґрунтах. Ділянки, виділені для житлової зони,стосовно ферм варто розміщувати з навітряного боку, а за рельєфом – вище посхилу і за течією річки. Це запобігає викидам небажаних запахів і стоків нажитлову зону.
6.  Житловіі виробничі будинки і споруди мають бути захищені від пануючих вітрів рельєфоммісцевості, лісом або зеленими насадженнями. Санітарно-захисний розрив міжжитловими будинками і тваринницькими фермами повинен становити не менше 50 -100м. відкриті відгодівельні майданчики на 200 і більше голів великої рогатоїхудоби через бактеріальне, пилове забруднення і специфічні запахи віддаляютьвід житлових будівель на відстань не менше ніж 500 м.
7.  Розміщуючигосподарські подвір’я, враховують також архітектурно-планувальні, будівельні,санітарно-гігієнічні, зооветеринарні та інші вимоги. Основний господарськийцентр має бути пов'язаний із транспортними магістралями і населеними пунктамимагістральною дорогою з твердим покриттям завширшки 6 – 8 м.
Зсхеми ми бачимо, що в господарському дворі знаходяться такі елементи як:будівля в якій буде проживати фермер, квітник, сад, город, гараж для техніки,склад для зберігання продукції, корівник, гноєсховище. При розміщені данихелементів було враховано усі необхідні вимоги.

4.Економічна ефективність
Однієюз актуальних проблем стабілізації і подальшого прискорення розвитку в СГПбудь-якої форми власності є підвищення його продуктивності.
Ефективністьвиробництва є узагальнюючою економічною категорією, через яку проявляється діяоб’єктивних економічних законів і яка показує результативність виробництва,тобто це є якісна характеристика результативності використання живої праці. Зростом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва недоліки приплануванні використання земель стали явно проявлятися через деградацію земель,посилення ерозії та інші негативні явища. Здійснення проектівземлевпорядкування в яких відсутні екологічні обґрунтування доцільностівикористання різних ділянок земель в господарстві є не ефективним. Необхідністьбільш глибокого еколого-економічного обґрунтування землевпорядних рішеньсьогодні є очевидним.
Виходячиз сучасної теорії єдності рослин і ґрунту, відтворення родючих властивостейґрунтів потребує перш за все вирощування сільськогосподарських культур впевному складі і співвідношенні.
Справедливимє твердження, що склад угідь і структура посівних площ повинна встановлюватисяв процесі розробки землевпорядного проекту, враховуючи конкретні екологічніумови. Екологічно обґрунтоване може бути лише таке використання земель, за якоюпотенційна родючість зростає або підтримується на високому рівні.
Критеріїефективності мають конкретний характер, бо вони визначають ступінь фактичноїабо очікуваної реакції об’єктивних економічних інтересів власників засобіввиробництва. У науковому розумінні до цих критерій відносять: якість,властивість ефективності, що відображають найістотнішу його суть, тобто єосновним мірилом оцінки. Показники ефе4ктивності характеризують кількісний бік,однак основа критерії ефективності полягає в не розривній єдності кількісних іякісних ознак. Розрізняють два види ефективності: народногосподарський ігоспрозрахунковий. Критерії підвищення ефективності народногосподарськоговиробництва полягає в максималізації абсолютного доходу по відношенню дозастосування ресурсів робочої сили і виробничих фондів. Госпрозрахунковаефективність для будь-якої галузі виробництва визначається розміром одержаногоприбутку.
Системупоказників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в ціломуможна викласти в послідовності:
- Виробництво валової продукції на 1гасільськогосподарських угідь в розрахунку на 1 людину-годину, на 1грн основнихвиробничих фондів і оборотних засобів;
- Розмір поточних витрат на 1 грн. валовоїпродукції;
- Розмір валового і чистого доходу на 1гас/г угідь;
- Рівень рентабельності і норма прибутку(чистого доходу) с/г виробництва.
Економічнаефективність – це економічний ефект, який одержаний внаслідок проектування тихчи інших заходів. Основними показниками рівня ефективності служать валовий збірі витік валової продукції.
Рентабельністьгалузей і вихід сільськогосподарської продукції наведено в таблиці 4.1.
Таблиця4.1 Рентабельність галузей і вихід сільськогосподарської продукціїГалузь і продукція Кількість корів Надої л Всього л на рік (270 д.)
Закупівельна ціна
грн./т
Виручка від реалізації в
грн
Собівартість на 1т
продукції в грн… Повна собівартість в грн.. Прибуток Рівень рентабельності Площа га Врожайність ц /га
Валовий
Збір ц Всього грн. На 1 ц (л) Люцерна 2,26 100 226 900 20340 600 13560 6780 300 50 Люцерна 2,47 100 247 900 22230 600 14820 7410 300 50 Капуста 2,19 75 164,25 2000 32850 1200 19710 13140 80 67 Огірки 2,54 53,1 134,874 2500 33725 1500 20235 13490 100 67 Помідори 3,21 300 963 4000 385200 2500 240750 144450 195 60 Ячмінь 2,85  35 99,75 1340 13367 800 7984 5383 64 67 Всього по рослинництву 15,52 482287 252915 229372 60 Молоко 100 15 405000 2500 1012500 1600 648000 364500 0,9 56 Всього 553504 411850 59
Дохід– Д =Ц × Кт
Прибуток– Пр = Д-В(повнасобівартість)
Рентабельність– Р =/>×100%
Вданому фермерському господарстві прибутки сягають 411850 грн., повнасобівартість складає 553504 грн. Рентабельність та дохідність запроектованогогосподарства становить 59 %. Згідно розрахунків, дане фермерське господарствоокупиться через 1,4 роки.
Отже,проект є економічно доцільним, вигідним, завдяки науковим підходамвпорядкування селянських (фермерських) господарств.

Висновки
Метоюкурсового проекту було сформувати селянське (фермерське) господарство,впорядкувати угіддя та систему сівозмін для отримання прибутків і раціональноговикористання природних ресурсів.
Укурсовому проекті було впорядковано овочеву сівозміну, під яку було відведено15,52 га. Чергування культур в даній сівозміні таке: люцерна 2 поля, капуста,огірки, помідори, ячмінь.
Господарськийдвір запроектовано на території фермерського господарства, площею 0,5 га.Територія, вибрана для забудови, зручна, з достатнім ухилом для стоку ґрунтовихвод. Ділянка господарського двору розташована на незаболоченій і незатоплюванійтериторії. Захищений господарський двір від пануючих вітрів лісополосою. Такожбуло враховано усі архітектурно-планувальні, будівельні, санітарно-гігієнічніта інші вимоги.
Післярозгляду і вивчення плюсів і мінусів різних напрямків господарства, післяврахування сприятливих природних умов, відповідних форм рельєфу і родючихґрунтів, я дійшла висновку, що моє господарство буде мати овочевий напрямок зрозведенням великої рогатої худоби.
Оскількив даному фермерському господарстві прибутки сягають 411850 грн., повнасобівартість складає 553504 грн., рентабельність і дохідність становить 59%, астрок окупності сягає 1,4 роки, то можна дійти висновку, що даний проект єекономічно доцільним і вигідним.

Списоквикористаної літератури
1. Атлас географії України. — Київ:Картографія, 2000. – 48 с.
2. Єщенко В.О., Бурик А.Ф. Організація іфункціонування фермерських господарств. — Київ. 2002. – 396 с.
3. Журнал Земельний вісник стаття Методичніпідходи землевпорядкування землекористувань асоціацій особистих селянських іфермерських господарств. — Київ. 2001. – 54 с.
4. Журнал Приватизація землі стаття Правовіпитання створення та діяльності фермерських господарств. — Київ: Новий друк.,2000. – 36 с.
5. Земельний кодекс України. — Суми: ФОПСоколик Б.В., 2009. – 88с.
6. Конституція України. — Київ: ПресаУкраїни., 1997. – 78 с.
7. Корнілов Л.В. Землевпоряднепроектування. — Київ: Кондор., 2005. – 150 с.
8. Панас Р.М. Грунтознавство. — Львів:Новий світ., 2009. – 372 с.
9. Панас Р.М. Раціональне використання таохорона земель. — Львів: Новий Світ-2000., 2008. – 352 с.
10.  СоловійІ.П. Землекористування еколого-економічні проблеми, конфлікти, планування. — Львів:2005. – 400с.
11.  СохничА.Я. Оптимізація землекористувань в умовах реформування земельних відносин. — Львів.1999. – 38 с.
12.  СтупеньМ.Г. Оцінка земель. — Львів: Новий Світ-2000., 2008. – 308 с.
13.  ТитоваН.І. Фермер і закон: закони і законодавчі акти. — Львів. 1996. – 126 с.
14.  ТретякА.М, Панчук О.Я Теоретико-методологічні основи державного земельного кадастру вУкраїні. — Київ: ТОВ ЦЗРУ, 2003. – 254 с.
15.  ШульгаМ.В. Фермерське господарство: правові засади створення, функціонування іприпинення. — Харків. 2004. – 463 с.