Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з курсу:
«Міжнародні розрахунки івалютні операції»
Валютні операції типу «форвард».Порівняльна характеристика операцій «спот» та «форвард». Позитивні та негативністорони форвардних угод
Протягом останніх 10–15 років широкого розвитку набув терміновийсегмент валютного fогех-ринку, представлений форвардними угодами, ф'ючерсами,свопами, валютними опціонами та їх різновидами і комбінаціями.
Форвардними операціями називають угоди з обміну валют за ранішеузгодженим курсом, які укладаються сьогодні, проте дата валютування (тобтовиконання контракту) відкладена на визначений термін у майбутньому.
Ринок форвардних валютних контрактів є невід'ємною складовоюсвітового валютного ринку від початку 80-х років. Уперше форвардні угоди почаливикористовувати лондонські банки в міжбанківських операціях із євровалютами. Усерпні 1985 р. Асоціація британських банків (ВВА) вже видала правила щодо,регулювання угод на міжбанківському валютному ринку (FRАВВА terms), якимидотепер керуються банки при укладенні форвардних контрактів.
Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземноївалюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обміннимкурсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні контракти є терміновимиконтрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних угодстандартизовані та, як правило, не перевищують 12 міс.; найбільш поширеними єугоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 міс. На практиці ці періоди позначаються 1М, 2М,3М та ін.
Останнім часом форвардні операції широко використовуються длянеторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування іноземнихфілій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів,репатріації прибутків тощо.
Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання, іукладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільшпоширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкритихвалютних позицій, проте часто вони можуть бути використані зі спекулятивноюметою.
Умови форвардного контракту полягають у тому, що:
– валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди;
– реальна передача валюти здійснюється через певний обумовленийстандартний проміжок часу;
– під час підписання угоди ніякі попередні платежі нездійснюються;
– обсяги контрактів не стандартизовані.
Фінансовий зміст форвардної операції полягає в купівлі чи продажуоднієї валюти в обмін на іншу, виходячи з інтересів покупця (продавця), з метоюодержання прибутку чи запобігання збиткам.
Форвардні валютні курси на відміну від інших видів угодбезпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Показники курсів «спот» і «форвард»називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці здійснюютьсякотирування не курсів, а відповідних різниць.
Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угодиі складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка можевиступати у вигляді премії або знижки (дисконту).
На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх частозаписують відповідно із знаком «плюс» чи «мінус», однак дилер завждибезпомилково визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Цепояснюється тим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому якщопоказники форвардної маржі (спред) наведеш в порядку збільшення, наприклад 150–200або [(-100) – (-20)], то йдетьсяпро форвардну премію. У разі, якщо спред наведено в порядку зниження, наприклад220–100 або (-50) – (-180)], то дилер має враховувати цей спред як форварднузнижку (дисконт).
Крім того, слід мати на увазі, що курси «форвард» відрізняютьсявід курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі – різниціміж курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківськоїоперації «форвард», яка одночасно є також формою страхування валютних ризиків.Чим триваліший форвардний період, тим вищим буде рівень валютного ризику, аотже, більшим буде і розмір форвардної маржі.
Головним чинником, який формує динаміку та рівень форвардногокурсу, є, як було показано в наведеному вище прикладі, різниця відсоткових ставокза міжбанківськими кредитами й депозитами у відповідних валютах. Загальнеправило динаміки форвардного валютного курсу: форвардний курс перевищуєспот-курс настільки, наскільки банківські депозитні ставки з валюти,котирування якої здійснюється, нижчі, ніж із контрагентної валюти.
Валюта з вищою відсотковою ставкою на форвардному ринкупродаватиметься з дисконтом відносно валюти з нижчою відсотковою ставкою, а знижчою – з премією відносно валюти з вищою відсотковою ставкою.
Отже, форвардний курс відрізняється від поточного на величинуфорвардної маржі (премія чи дисконт). У професійній термінології для визначенняфорвардного курсу використовують курс «аутрайт». Це означає, що покупець хоче умайбутньому купити певну суму валюти (або продавець – продати) без проведеннядодаткових операцій чи укладення додаткових угод. Цей термін застосовують зметою уникнення плутанини в розумінні умов форвардної операції, якщо йдетьсяпро одну просту форвардну операцію на відміну від складнішої комбінації,пов'язаної з одночасним здійсненням строкової та поточної операцій (операції «своп»).
Показник розміру форвардної премії (П) чи дисконту (Д) можнаподати у вигляді формули. Для розрахунку премії чи дисконту за визначення курсу«аутрайт» на купівлю валюти вона буде такою:
/>
де П(Д) куп – премія (або дисконт) для форвардного курсу купівліпевної валюти;
Кс.куп – спот-курс купівлі певної валюти;
С Д.в. – відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами длявалюти котирування;
С кр. б. – відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами длябазової валюти (база котирування);
Т – термін у днях, на який розраховується форвардний курс.
Премію (дисконт) валютного курсу «аутрайт» на продаж валюти можнарозрахувати за формулою
/>
де П(Д) пр. – премія (дисконт) для форвардного курсу на продажпевної валюти;
Кс.пр. – спот-курс продажу валюти;
С кр. в. – відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами дляпевної валюти;
СД.б. – відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами длябазової валюти.
Тоді курс «аутрайт» на купівлю чи продаж валюти можна визначититак:
Кф.куп. = Кс.куп + П(-Д),
Кс.куп – спот-курс на купівлю валюти;
П – премія;
Д – дисконт;
Кф.прод. = Кс.прод. + П(-Д),
Кс.прод. – спот-курс на продаж валюти.
Інформація про форвардні курси регулярно публікується у фінансовихвиданнях.
Останнім часом з'явилися нові форми та модифікації форварднихугод, зокрема:
– продовження терміну форвардної угоди;
– використання форвардних опціонів із відкритим терміномвиконання;
– використання форвардних опціонів із перехресними датами;
– використання валютних контокорентів;
– укладення непрямих форвардних угод;
– забезпечення валютного покриття;
– самостійне створення «форварду»;
– використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FОХ);
– використання угод про форвардну відсоткову ставку та ін.
Специфікою форвардних операцій є те, що форвардні валютні курси навідміну від інших видів угод безпосередньо не фіксуються, а розраховуються.Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками, вираженими у виглядідесятитисячної частини валютного курсу, що відображають різницю; між курсом «спот»і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пункти,піпи) і на практиці здійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць.
Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угодиі складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка можевиступати у вигляді премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс валютивищий від поточного, для його визначення до спот-курсу додається форварднапремія. Якщо форвардний курс нижчий від поточного, він визначається відніманнямвід значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту).
Головні причини котирування премій та знижок, а не форварднихкурсів, є такими:
1) форвардні спреди можуть тривалий час залишатися незмінними,тоді як курси «спот» постійно змінюються, а тому в розрахунки форвардних курсівтреба вносити значно більше змін;
2) форвардні угоди укладаються на різні терміни, а тому значно простішекористуватися спредами, ніж постійно визначати форвардні курси;
3) нетто-позиції банку щодо строкових валютних операцій ведутьсярізними торговцями, на відміну від нетто-позиції банку за умовами «спот»;
4) форвардні пункти є наслідком різниці у відсоткових ставках, алеоскільки відсоткові ставки визначаються не так швидко, як спот-курси,доцільніше проводити котирування саме форвардних пунктів.
У світовій практиці для визначення показників форвардної маржінайчастіше використовують ставки ЛІБОР і ЛІБІД для відповідних валют абовідсоткові ставки за євровалютами.
Використовуючи відсоткові ставки внутрішнього ринку, слід мати наувазі, що вони можуть суттєво відрізнитися од відповідних ставок євроринку.Внутрішні ставки залежать від багатьох чинників, серед яких слід назвати йсистему валютного регулювання. В умовах значного притоку іноземних капіталіввідсоткові ставки на національних грошово-кредитних ринках можуть штучно занижуватися,а в умовах відтоку капіталів, окрім уведення обмежень на вивіз капіталу,відсоткові ставки можуть бути значно завищені.
Слід також зазначити, що різниця у відсоткових ставках,використовувана для розрахунків форвардного курсу, є хоч і найголовнішимчинником курсоутворення, та все ж не єдиним. За наших умов, особливо нарозрахунки курсу «аутрайт» на період 6–12 місяців, можуть суттєво впливати йінші чинники, зокрема ті, що формують рівень і динаміку спот-курсу.
У світовій практиці форвардні курси періодично публікуються уфінансових виданнях, зокрема у «Financial Times» та на сторінках агентстваREUTERS. Ці дані використовуються валютними дилерами для котируваннявідповідних валютних курсів.
Важливе значення для укладення і здійснення форвардних угод маєчітке визначення тривалості угод у робочих днях. Якщо вважати датою укладенняугоди 5 квітня, то датою розрахунків для о двомісячної угоди буде: 06.04. + 30днів + 2 робочі дні (тобто 30 днів + термін виконання угоди «спот»).
Використання форвардних угод наукраїнському ринку
Використання форвардних угод у чистому вигляді на українськомувалютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного банкуУкраїни вже напрацьовано пакет нормативних та інструктивних матеріалів длявпровадження термінових валютних операцій в практику. Зокрема, постановоюПравління Національного банку України №216 від 07.07.1997 р. затверджено«Правила випуску та обігу валютних деривативів», які регулюють механізм випускута обігу форвардних валютних контрактів в Україні.
Згідно з цими Правилами форвардний валютний контракт визначаєтьсяяк угода між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам щодо змін умайбутньому курсів валют і відсоткових ставок за депозитами в іноземній валюті.Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку та курс напевний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи з визначеноїконтрактом майбутньої дати розрахунків (щонайменше один місяць од датиукладення угоди).
Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджуваннязміни депозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозитуфорвард-форвард) або мінімізація ризиків за змінами курсів валют, визначуванихяк різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою за форвардним валютнимконтрактом та ставкою залучення кредитів першокласними лондонськими банками(ІLIBOR) чи її аналогом на дату розрахунків за цим контрактом, або між курсомвалюти за форвардним валютним контрактом та ринковим спот-курсом валюти на датурозрахунків за цим контрактом. Покупцями й продавцями форвардних валютнихконтрактів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, щовизначаються чинним законодавством України.
Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку застандартною формою, що відповідає чинному законодавству України.
Первинним продажем форвардного валютного контракту вважається такаугода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший форвардний контракт,однією із сторін якого виступав покупець (продавець) цього контракту, і йогопредмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу, щозбігаються з цим форвардним контрактом.
За умови первинного продажу форвардного валютного контрактупідлягають заповненню такі реквізити:
– номер контракту;
– місце й дата укладення;
– офіційні назви та реквізити сторін;
– вид і сума валюти, що є предметом укладення контракту;
– відсоткові ставки та курс валюти контракту;
– дати платежу й поставки валюти;
– інші реквізити, що визначають права та відповідальність сторін.
Зміни й доповнення до форвардного валютного контракту оформлюютьсяу письмовій формі та від моменту підписання е невід'ємною частиною цьогофорвардного контракту.
Продаж або передача зобов'язань за форвардним валютним контрактоміншим особам здійснюється продавцем лише за згоди покупця форвардного валютногоконтракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) форвардногоконтракту.
Зміни до форвардного валютного контракту вносяться покупцем чипродавцем контракту в разі погодження обох сторін контракту. У змінах дофорвардного валютного контракту вказуються:
– номер і дата укладення контракту, до якого вносяться зміни;
– порядковий номер і дата внесення змін до контракту;
– реквізити і назва попереднього покупця (продавця) форвардноговалютного контракту та особи, якій переходять його повноваження;
– ціна продажу форвардного валютного контракту;
– умови реалізації форвардного валютного контракту;
– дата поставки, строк здійснення платежу.
Згідно з Правилами розірвання угоди за форвардним валютнимконтрактом може бути здійснене в разі відмови від означеної угоди однієї зісторін і згоди іншої сторони або в разі, передбаченому чинним законодавствомУкраїни. Претензії щодо виконання форвардного валютного контракту можуть бутипред'явлені лише емітентові цього форвардного валютного контракту.
Особливістю обліку форвардних валютних контрактів є врахуваннятрьох типів бухгалтерських подій:
– бухгалтерський облік на дату, обумовлену контрактом (деньугоди);
– бухгалтерський облік на дату оцінки вартості (кінець періодуоцінки, як що кошти за операцією не сплачені);
– бухгалтерський облік на дату розрахунків.
Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансовимирахунками, а переоцінка форвардного валютного контракту здійснюється на кожнузвітну дату з використанням форвардного курсу на період до дати виконанняконтракту. Результат переоцінки форвардного валютного контракту, придбаного зметою хеджування, визначається симетрично з результатом переоцінки фінансовогоінструменту, котрий хеджується.
Порядок здійснення банком факторинговихоперацій. Основні сторони, що приймають участь в угоді. Основи визначеннявартості факторингу
Однією з найпоширеніших міжнародних посередницьких послугкомерційних банків у даний час є факторинг – викуп платіжних вимог у постачальникатоварів (послуг). Мета факторингу – усунення ризику, що є невід'ємною частиноюбудь-якої кредитної операції. У країнах із розвиненою ринковою економікоюсерйозна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Дальністьфакторингових компаній і факторингових відділів банків саме і покликанавирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах міжпостачальниками і покупцями та надавати цим відносинам більшої стійкості.
Слово «factor» у перекладі з англійського означає агент,посередник. З економічної точки зору – це посередницька операція. Факторинг – цекомісійно-посередницька діяльність, пов'язана з поступкою банковіклієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) запоставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержанняплатежу по них, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнтаодержанням коштів по платіжних документах). Банк стає власником неоплаченихплатіжних вимог і бере на себе ризик їхньої несплати, хоча кредитоспроможністьборжників попередньо перевіряється. Відповідно до договору банк зобов'язуєтьсяоплатити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатилисвої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає відмінність міжфакторингом і банківською гарантією. При банківському гарантуванні банкзобов'язується у випадку несплати клієнтом у термін належних сум здійснитиплатіж за свій рахунок. Метою ж факторингового обслуговування є негайнеінкасування; коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорідату) незалежно від платоспроможності платника. У нашій країні негайно абочерез 2–3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банку визначенийвідсоток від суми вимог.
Джерелами формування коштів для факторингу є власні кошти банку(прибуток, фонди), залучені і позикові кошти. Співвідношення між власними іневласними коштами встановлюється правлінням банку. Крім того, якщо уфакторингового відділу виникає потреба у залученні надпланових кредитів длявиконання своїх зобов'язань, то банк може надати йому короткостроковий кредит.Господарські органи також можуть виділити факторинговому відділу тимчасововільні кошти на певний строк за плату, що визначається в договорах за згодоюсторін. Існують також і інші засоби залучення коштів для діяльностіфакторингового відділу, наприклад, притягнення термінових депозитів або випускі продаж облігацій із фіксованим річним прибутком.
Основою факторингових операцій є договір факторингу.
У договорі оговорюються умови здійснення факторингових операцій, утому числі реквізити платіжних вимог, частка сум платежу від суми по операціяхфакторингу, розмір компенсаційної винагороди, умови розірвання факторинговогодоговору й інші умови за домовленістю сторін. Також у ньому оговорюєтьсявідповідальність кожної із сторін у випадку невиконання або неналежноговиконання узятих на себе зобов'язань. При цьому вони відповідають один передодним. Якщо факторинговий відділ не може виконати прийняті зобов'язання, томайнову відповідальність несе банк, при якому він створений. Але сам відділ ненесе відповідальності за невиконання договірних зобов'язань по поставках.
Види факторингу
Договором факторингу визначається вид факторингу (рис. 1).
/>/>/>/>/>/>
Рис. 1. Види факторингу
За видами здійснюваних операцій розрізняють два види факторингу – конвенційнийширокий) і конфіденційний (обмежений). Історично першим; виник конвенційнийфакторинг. У сучасних умовах це – універсальна система фінансовогообслуговування клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки зпостачальниками і покупцями, страхове кредитування, представництво і т.д. Заклієнтом зберігається тільки виробнича функція. Така система дозволяєпідприємству-клієнту скорочувати витрати виробництва і реалізації продукції.
Таке факторне обслуговування звичайно створюється з«дисконтуванням фактур». Це означає, що банк купує у свого клієнта право наодержання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунокбіля 80% вартості вивантаження, а іншу суму – в обумовлений термін незалежновід надходження грошей від дебітора. По суті це кредит під товари відвантажені,за які клієнт сплачує оговорений відсоток.
У останні роки широке поширення одержав конфіденційний факторинг,що обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на одержаннягрошей, сплата боргів і т.п. Він є формою надання постачальникові – клієнтуфакторингу – кредиту під товари відвантажені, а покупцеві – клієнту факторингу –платіжного кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносятьпередбачену з договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістомє відсотком за кредит.
За ступенем інформованості дебітора відрізняють відкритий ізакритий факторинги. При відкритому факторингові дебітор сповіщений про те, щов угоді бере участь факторинговий відділ. У випадку ж закритого факторингудебіторові не повідомляють про наявність факторингового договору (але в даниймомент можливість його використання в Україні чинним законодавством непередбачена).
Механізм факторингової операції та їїучасники
Як правило у факторингових операціях беруть участь три сторони (рис. 2):
- факторингова компанія (абофакторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купуєрахунки-фактури у своїх клієнтів;
- клієнт (постачальник товару,кредитор) – промислова або тортова фірма, що уклала угоду з факторинговоюкомпанією;
- підприємство (позичальник) –фірма-покупець товару.
Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота.Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає протягом 1–2тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер йогоділових зв'язків. Для цього необхідно одержати таку інформацію: чи виробляєфірма продукцію, що користується попитом, або чи надає вона послуги високоїякості, чи виконує роботу на високому рівні; які темпи зростання виробництва і чистійкі їх перспективи; наскільки кваліфікований управлінський персонал фірми;чи налагоджений внутрішній контроль; наскільки твердо визначені умови торгівліз контрагентами.
/>
Рис. 2. Організація факторингової операції та її учасники
– аналіз (аудит) платоспроможності (кредитоспроможності);
– купівля платіжних вимог;
– оплата продукції;
– поставка товару (послуг);
– оплата вимог.
Проте, слід враховувати, що факторингові операції не проводяться:
- по боргових зобов'язанняхприватних осіб;
- по вимогах, запропонованихбюджетним організаціям;
- по зобов'язанняхгоспорганів, знятих банком із кредитування або оголошених неплатоспроможними;
- по зобов'язаннях філій абовідділень госпорганів;
- якщо оплата роботипроводиться поетапно або авансом у випадку компенсаційних або бартерних угод подоговорах про продаж, відповідно до яких покупець має право повернути товарпротягом визначеного часу, а також за умови післяпродажного обслуговування.
Якщо підприємство стало клієнтом: факторингової компанії, токлієнт спрямовує факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені напокупців. По кожному документу клієнт повинен дістати згоду на оплату (зааналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всірахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Цепродовжується від 24 часів до 2–3 днів. Факторингова компанія може оплатитирахунок у момент настання терміна платежу або достроково. У останньому випадкувона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтовірівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежуклієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій:факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептованірахунки-фактури навіть у випадку неплатоспроможності боржників.
Крім того, банк зазначає максимальну суму по операціях факторингу,у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризикунеотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повиненбути обговорений засіб розрахунку обмежуючої суми й окреслені обставини, заяких факторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж на користьпостачальника.
У світовій практиці зазвичай використовуються три методивстановлення обмежуючих сум:
Визначення загального ліміту. Кожному платнику встановлюєтьсяперіодично поновлюваний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматичнооплачує платіжні вимоги, що йому передаються.
Визначення щомісячних, лімітів відвантажень. У даному випадкувстановлюється сума, на яку протягом місяця може бути відвантажено товаріводному платнику.
Страхування по окремих угодах. Цей метод використовується, колиспецифіка діяльності продавця припускає не серію регулярних постачань товарівтим самим покупцям, а ряд одноразових угод на великі суми з постачанням навизначену дату.
Факторинг припускає постійні відносини між банком іпостачальником, оскільки вимагає спостереження і контролю за фінансовим станомпостачальника, а також платоспроможністю покупців.
Визначення вартості факторинговоїпослуги
У світовій практиці вартість факторингових послуг складається здвох елементів: комісії і відсотків, стягнутих при достроковій оплаті поданихдокументів.
Комісія встановлюється у відсотках від суми рахунку-фактури(звичайно на рівні 1,5–2,5%). Збільшенню обсягу угоди відповідають розрахунок ісума комісії. Процентна ставка за кредит, як правило, на 1–2% вище ставокгрошового ринку (ринку короткострокових кредитів). Зазвичай банк оплачуєодноразово 80–90% вартості рахунку-фактури; 10–20% – це резерв, що будеповернутий після погашених дебітором усієї суми боргу. Наприкінці кожногомісяця банк підраховує належні йому комісійні відсотки, а також виявляє залишокнеінкасованих фактур, на який виписується рахунок і передається клієнтові.
Існує ряд причин, за яких факторинговому відділу невигіднопопередньо оплачувати повну вартість боргових зобов'язань. Насамперед, можливовиникнення спірних моментів і помилок у рахунках. Якщо постачальник припиняєсвою діяльність, або з будь-яких причин порушує умови факторингового договору,то факторинговий відділ не має іншого страхового покриття попередньо оплаченихсум, окрім самих платіжних вимог. Таким чином, різниця в 10–20% вартостірахунків-фактур необхідна для того, щоб при необхідності можна булокомпенсувати попередньо оплачені суми. Це цілком відповідає і факторинговійпрактиці країн із ринковою економікою.
У вартість факторингових послуг включається плата заобслуговування (комісія) і плата за надані р кредит кошти.
Плата за обслуговування стягується за звільнення від необхідностівести облік, за страхування від появи сумнівних боргів і розраховується якпевний відсоток від суми рахунків-фактур. Розмір цієї плати може варіюватися взалежності від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності йогоконтрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом ступеня ризикунеплатежу і складності стягнення коштів із покупців; у середньому навітчизняному ринку комісія встановилася на рівні 0,5–3% від вартостірахунків-фактур. Проте комерційні банки визначають розмір плати за домовленістюз конкретним клієнтом по кожному договору, тому ставка плати за обслуговуванняможе виявитися і вищою (5% і більше). Розмір плати за обслуговування може,визначатися не тільки у відсотках від суми платіжних вимог, але і шляхомвстановлення фіксованої суми.
Плата за надані в кредит кошти. Якщо проводиться попередня оплата,то розмір плати розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датоюінкасування. Плата за кредит у більшості країн, зазвичай на декілька процентнихпунктів перевищує ставки, застосовувані банками при короткостроковомукредитуванні підприємств. Це пов'язано з необхідністю компенсації додатковихвитрат і ризику факторингового відділу банку. Американські банки, що купуютьправо на стягнення боргу, одержують винагороду у вигляді комісійних за послугиплюс позичковий відсоток із щоденного залишку виплаченого клієнтові авансупроти неінкасованих рахунків. Відсоток стягується із дня видачі авансу до дняпогашення заборгованості. Комісійні залежать від торгового обороту клієнта, ступеняризику й обсягу необхідної конторської роботи. На ступінь ризику, прийнятого насебе банками, впливає платоспроможність боржників клієнта, тоді як обсягконторської роботи, пов'язаний в основному із середнім розміром фактурних сум.І, якщо, наприклад, ставка комісійної винагороди складає 1,5%, а періодоборотності дебіторських рахунків 30 діб, то комісійні досягають 15% річних відрозміру заборгованості (1,5% х 12 міс = 8%).
Список літератури
1. Арчакова О. Деякі особливості національного регулювання валютногоризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. – 2007. – №2. – C.67–73
2. Банковское дело [Текст]: учебник / Финансовая академия приправительстве РФ; ред. О.И. Лаврушин. – Изд. 4-е, стер. – М.: КНОРУС,2006. – 768 с.
3. Бездітко Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко,Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.
4. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко,Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.
5. Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції[Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. – Львів: Магнолія 2006,2007. – 214 с.
6. Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальнийпосібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. – Суми: ВТД «Університетськакнига», 2007. – 523 с.
7. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини тавалютні операції [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк,Н.І. Горбаль; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка».– Львів: Львівська політехніка, 2004. – 244 с.
8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю [Текст]:декрет / Україна. Кабінет Міністрів. – [Б. м.: б. и.], 1993. – Б. ц.
9. Резнікова О.О. Удосконалення чинної системи валютногорегулювання [Текст] / О.О. Резнікова // Фінанси України. – 2001. – №7. – C.16–22
10. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції[Текст]: підручник / Л.В. Руденко. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: ЦУЛ,2007. – 632 с.