Становлення банківської системи

Зміст
Вступ
Розділ І. Становлення банківської системи
1.1. Історіярозвитку банкивської системи
1.2. Розвитокбанківської системи в Росії та СРСР
Розділ ІІ. Поняття й елементи банківської системи
2.1 Поняття,ознаки й елементи банківської системи
2.2 Банки України
Розділ ІІІ. Центральний банк країни, йогоформування і розвиток
3.1. Загальнахарактеристика центральних банків
3.2. Національнийбанк України
Висновок
Література
Вступ
історіябанківська система
В цій курсовійроботі розглянута історія розвитку і характеристика основних елементівбанківської системи України. Банки почали виникати, ще задовго до того, як ціпитання почалися досліджуватися науковцями, і тим цікавіше було досліджувати їхрозвиток із зародження і до нашого часу.
В своїй роботі яставив на меті саме з’ясувати значення банків та банківської системи в ціломудля економіки країни, порядок їх формування і функціонування. Ці моменти дужеважливі і проблемні, оскільки в Україні банківська система виникла порівнянонедавно і тому знаходиться у стані розвитку, в зв’язку з чим виникає безлічнеузгоджених питань, а також питань, механізм вирішення яких необхіднозмінювати чи вдосконалювати. Ця тема має важливе значення, оскільки в умовахринкової економіки банки відіграють значну роль.
Отже, банки – цеустанови, що виконують специфічну функцію – посередника кредитів. З одногобоку, вони мобілізують і концентрують вільні гроші, а з другого – направляютьїх через кредит у різні галузі господарства. Але функція банків не обмежуєтьсяпосередництвом. У банках накопичуються доходи підприємств і збереженнянаселення, що перетворюються у кредитні ресурси, які потім у формі кредитівнадходять на відтворення виробництва і поновлення оборотних коштів. Акумулюючикошти підприємств і населення, банки виконують операції: схоронності коштів,платежі за дорученням клієнтів та облік, тобто ведуть касові операції.
В першому розділімова йде про виникнення банків, їх перетворення на протязі сторіч. Особливаувага приділяється опису банківської системи Русі, а також вже перетвореноїсистеми СРСР про основні функції банків того часу.
Другий розділ даєвизначення самого поняття банківської системи і відображає різні концепціївчених, пов’язаних з цим поняттям. Крім того, цей розділ включає в себе описознак, якими характеризується банківська система, а також елементів, яківиступають носіями рис банківської системи. Велика увага приділяється факторам,які впливають на хід розвитку банківської системи.
Третій розділприсвячений виникненню і характеристиці центральних банків, які є головноюланкою банківської системи і оцінці їх незалежності. Окреме місце займаєтрактування основних завдань та функцій центральних банків. Дан опис НБУ, йогоосновних функцій і задач.
Розділ І. Становлення банківської системи1.1 Історія розвиткубанкивської системи
Історія древніхстоліть не залишила досить повної інформації про те, коли виникли банки, якіоперації вони виконували, що з'явилося спонукальною силою їхнього розвитку. Вданий час збереглися відомості про перші гроші древніх народів (хутрах, золотихзлитках, первісних монетах), але не про банки. Іншими словами первісна історіянагромадила чималі матеріальні свідчення древнього грошового обігу, але не даловідповідь на те, яка при цьому була роль найпростіших кредитних установ. Більштого, сам період виникнення банків не визначений в економічній літературі, неясна їхня щира природа.
Перші банки, надумку ряду учених виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму і з'явилисянасамперед в окремих італійських містах (Венеції, Генуї) у 14 і 15 в.в. на їхнюдумку банк, як особливий інститут товарного господарства виник не в зв'язку зрозвитком товарно – грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства,а саме в той їхній період, коли потрібна була мережа спеціальних установ, щорегулюють грошовий обіг і робили в більш широких масштабах кредитні операції.Банк з'явився тільки на такій стадії розвитку кредиту, коли без його широкоїдопомоги неможливо було функціонування капіталістичних підприємств. Невипадково банк характеризувався винятково як явище капіталістичногогосподарства.[1]
Інша частинафахівців вважає, що банки виникли в більш ранній період – при феодалізмі. Вонивідзначають, що в античному і феодальному господарстві з'явилася потреба уфункції банків, як посередників у платежах.
Отже, що існуючіуявлення про появу банків розходяться не на 1-2 десятиліття, а охоплюють майже2 тисячі років. Значить суть питання про перші банки навіть не стільки увизначенні якоїсь історичної дати, прийнятної для різних сторін.
Слово “банк”походить від італійського “banco”, що означає “стіл”. Ці “банко – столи”установлювалися на площах, де проходила жвава торгівля товарами. Вона велася звикористанням різноманітних монет, що чеканилися як державами, так і містами.При покупці – продажу зустрічалися монети різної форми, різного достоїнства. Уцих умовах потрібні були фахівці, які б знали і розбиралися в безлічі монет, щозвертаються, могли б оцінити і дати ради по їх обміні. Ці фахівці — мінялирозташовувалися звичайно зі своїми особливими столами на торговищах, девідбувалася торгівля.
Поняття банку, щозакріпилося в нашому розумінні, ототожнювалося з мінялами і їхніми особливимистолами й у Древній Греції, де банкіри називалися трапезидами. Свої трапезидибули й у Древньому Римі, де існували менсарии, що займалися обміном валют, атакож деякими іншими грошовими операціями. Виходить, що перші банки виникли якби на основі обміну грошей різних міст і країн.
Чисто семантичнетлумачення слова “банк” приводить нас до висновку, що походження банкувідноситься тільки до такого періоду розвитку господарства, коли гроші сталивиконувати функцію світових грошей. Виходить, що на більш ранніх етапах, колигроші зверталися тільки на внутрішньому ринку, банки ще не існували. Разом зтим відомо, що збережна операція є більш древньою.
На думкуісториків, ще 2300 років до н.е. у холдіїв були торгові компанії, що поряд звиконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позички. Згадування проперші кредитні операції відноситься до 6 ст. до н.е. у Древньому Вавилоніпрактикувалася вкладна операція: прийом внесків і сплата по них відсотків. Ця жоперації в 4 с. до н.е. практикувалися й у Греції. Примітно, що поряд ізприйомом внесків древні греки за відому плату робили обмін грошей. Ці першібанківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи,у яких концентрувалися значні кошти. Храми були надійним засобом для збереженняцінностей. Внески, недоторканність яких гарантувалася поважним відношенням дорелігії, зробили знаменитими грецькі храми, що стали одночасно своєріднимибанківськими установами.
Перші банкіризрозуміли, що величезні кошти, що накопичуються, лежачі без руху – це непродуктивно, тому що їх можна було б використовувати й одержувати істотнувигоду, віддаючи кошти в тимчасове користування, або відкриваючи самостійноторгові і ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно виступали корабліі товари, а в деяких випадках будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби).
Наданнябанківської позички супроводжувалося стягуванням високих відсотків, рівень якихдоходив до 36% річних. В часи Ярослава Мудрого була встановлена гранична ставкане вище 20% річних, котра однак могла зрости до 40% річних, якщо позичкавидавалася на короткий час.
Разом ізкредитними операціями древні банки поступово одержали розвиток і розрахунки пообслуговуванню вкладників. Розрахунки вироблялися за допомогою “трансферита”,тобто переносу коштів з однієї таблиці (рахунка) на іншу. Кожен вкладник убанку мав свою таблицю з позначенням його імені. Кошти з таблиці одноговкладника переносилися на таблицю іншого, утворюючи найпростіші формибезготівкових розрахунків.
Зручності,створювані банками не могли не привернути увагу ділових людей. Поступовобанківська клієнтура розширювалася. Банки у свою чергу пішли на виконання робіт– довірителів по складанню договорів між клієнтами, почали виступатипосередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків древні банкивипускали навіть банківські квитки. Усі ці свідчення ніяк не підтверджуютьіснуюче уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадіїкапіталізму у формі банкірських будинків.
Поряд зудосконалюванням кредитних угод кредитор починає за розпорядженням своїхклієнтів виконувати розрахункові й інші операції. Отже, банк — це така ступіньрозвитку грошового господарства, при якій кредитні, грошові і розрахунковіоперації стали в їх сукупності концентруватися в єдиному центрі. Можна, томуприпустити, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії виробництва,у період становлення держави на етапі досить жвавого розвитку товарного обміну,грошових і кредитних відносин. Такого роду відносини були вже врабовласницькому суспільстві. 1.2 Розвиток банківської системи вРосії та СРСР
На Русі з початку12 в. у результаті активної торгівлі з німецькими містами визначилися основніцентри грошових операцій — Новгород і Псков. Монастирі і церкви служили місцеміснування торгових домів. Иваньковская громада займалася грошовими операціями.Спочатку гроші не оформлялися при наданні позички закладеним майном. Поступовопочинають розповсюджуватися заставні відносини. У грошовий обіг вводилисяборгові зобов'язання – прості векселі. Протягом 12 — 16 ст. виконання грошовихоперацій було локалізовано скороченням міжнародної торгівлі, відсутністюпідтримки з боку князів і їхніх міст, що намагалися привыть традиціїмусульманської кредитної справи. Висока ставка лихварів не стимулювалазародження грошового господарства.
Відсутністьмобільного грошового капіталу, залежність грошового обігу країни від імпортуіноземних металевих грошей у вигляді митних пошлін і акцизів на товари,періодично проводимі грошові реформи з боку держави, географічна віддаленістьокремих регіонів країни не сприяли виникненню приватного підприємництва.
Основні функціїбанків ( залучення тимчасово вільних коштів і їхнє нагромадження; кредитуванняремесел, промислів, держав, приватних осіб; здійснення грошових розрахунків іплатежів у господарстві ) одержали свій розвиток у рамках регулювання грошовогообігу, підтримка його стійкої рівноваги в умовах постійного дефіциту грошей
Подібний розвиток( як становлення ) мав для банків свою межу, обумовлену характером металевогогрошового обігу. Справжній розвиток банків повинен було відбутися тоді, колизникли б обмеження, що ставили металевий грошовий обіг на процес банківськогопідприємництва.
Одночасно збанками держави намагалися різними способами ліквідувати сформовані обмеження,насамперед за допомогою звертання нерозмінних на метал державних паперовихгрошей із примусовим курсом. Однак змінений випуск паперових грошей приводив доїхнього знецінення, що викликало неможливість регулювання грошового обігу.Потрібни були носії грошових відносин, що не залежали б від монополії золота йобсяг грошових відносин регламентувався ступенем розвитку національногокапіталу. Цим вимогам відповідали кредитні гроші, що створили умови, при якихсфера звертання до установ банків виступала як виробництво по створенню грошей.Кредитним грошам потрібен був особливий інститут, і з'явилися банки. Потімз'являється нова функція банків – випуск кредитних засобів звертання.
Перетвореннявекселя в банкноту в якості визнаного суспільством еквівалента здійснюється впорядку емісійних операцій банків.
Ріст чисельностіпромислових і торгових підприємств, їхнього платіжного обороту в ході промисловоїреволюції 18 – 19 ст. не могли забезпечити грошові вимоги за допомогоюбанкнотої емісії. Для розвитку банків ведучої ставала депозитна операція. Узагальнонаціональному масштабі формувалася сфера чекового звертання і заміщенняними повноцінних металевих грошей і банкнот як засіб звертання і платежу.Використання чекового звертання дозволяло банкам створювати “мнимі депозити”.Тому з розвитком депозитного звертання підсилюється контроль над банківськоюліквідністю з боку держави.
У РадянськомуСоюзі з 30-х років по 80-і роки 20в. державою створювалася й удосконалюваласясистема спеціалізованих банків. Наприкінці відзначеного періоду вона складаласяз Внешнеторгбанка, Агропромбанку, Жилсоцбанка, Стройбанка й Ощадбанку. Кожний зних являв собою складну централізовану систему з розгалуженою мережею установ.Державою проводилися реорганізація прийнятої спеціалізації (розширення мережіокремих контор і відділень, розмежування кола клієнтів).
За рахуноквеликої мережі держбанку спецбанки в 80-і р.р розширили свою мережу, причомуприкріплення здійснювалося в залежності від того, клієнтура якого банкупереважала в даному відділенні. З кінця десятиліття значна частина державнихспеціалізованих банків і їхніх відділень була перетворена в комерційні банки іїхні філії. Завдяки прийнятому у 1990р. союзному і російському законам пробанки і банковську діяльності система комерційних банків стала поступоворозвиватися.
Банки виконуютьоперації, що носять в основному грошовий характер. Тому ступінь розвиненостітоварно – грошових відносин, розвиненості торгівлі, грошового обігу визначаютьмасштаби і зміст банківської діяльності.
Банківськасистема здобуває особливий позитивний заряд у своєму розвитку у фазіекономічного підйому. Навпроти, в умовах економічної кризи, що супроводжуєтьсяінфляцією, дефіцитом місцевих і федеральних фінансів, розвиток банківдестабілізується. На стані банківської системи і її поточному розвиткувідбиваються і політичні фактори, а також міжбанківська конкуренція. Розвитокбанківської системи може стримуватися під впливом надмірного податкового тискуна банківський прибуток, відсутність достатніх ресурсів для активного веденнябанківських операцій.
Розділ ІІ. Поняття й елементи банківської системи 2.1 Поняття, ознаки й елементибанківської системи
Найчастіше підсловом “система” розуміється склад чого-небудь. Слід зазначити, що серед вченихі практиків не має єдиного визначення “банківської системи” і відсутня єдинаконцепція ролі і місця її в економіці країни. Так, Василик О.Д. вважає їїскладовою частиною цілісної системи фінансових інститутів. На його думку, такасистема охоплює державний бюджет, різні централізовані і децентралізованігрошові фонди, інвестиційні компанії, біржові організації. Бабічева А.Ю.характеризує банківську систему як ведуча ланка кредитної системи, деконцентрується основна маса кредитних і фінансових організацій. Вона відноситьдо банківської системи ще й установи банківського типу і парабанковскуюсистему, що охоплює спеціалізовані кредитно – фінансові і почтово — ощадніінститути (лізингові, факторинговые фірми). У відомій банківській енциклопедіїі спеціальному словнику – довіднику “Основи ВЭД” банківська системавизначається як сукупність різних видів банків і банківських інституцій,покликаних за допомогою грошово – кредитного механізму сприяти інтенсифікаціїекономіки, чи як система різних видів банків і банківських інститутів у їхньомувзаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.
Якими жвластивостями й ознаками характеризується банківська система?
1. Банківськасистема насамперед не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністюелементів. У неї не можна механічно включати суб'єкти, що також діють на ринку,але підлеглі іншим цілям.
2. Банківськасистема специфічна, вона виражає властивості, характерні для неї самої.Специфіка банківської системи визначається її складеними елементами івідносинами, що складаються між ними. Сутність банківської системи звернена нетільки до сутності часток, що складають елементів, але і до їхньої взаємодії.
З цього випливає, щосутність банківської системи впливає на склад і сутність окремих її елементів.
Практика знає кількатипів банківської системи:
· розподільнацентралізована банківська система;
· ринковабанківська система;
· системаперехідного періоду.
На противагурозподільній системі банківська система ринкового типу характеризуєтьсявідсутністю монополії держави на банки.
3. Банківську системуможна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих єдиному цілому. Цеозначає, що її окремі частини (різні банки) зв'язані таким чином, що можуть принеобхідності замінити одна одну. У випадку, якщо ліквідується один банк, усясистема не стає недієздатною — з'являється інший банк, що може виконуватибанківські операції і послуги. У банківську систему можуть улитися новічастини, що заповнюють специфіку цілого.
4. Банківська системане знаходиться в статичному стані, навпроти, вона постійно в динаміку. Тутвиділяються 2 моменти.
По-перше, банківськасистема як ціле увесь час знаходиться в русі, він доповнюється новимикомпонентами, а також удосконалюється.
По-друге, усерединібанківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утвориться якміж центральним банком і комерційними банками, так і між ними.
5. Банківська системає системою “закритого” типу. У повному змісті її не можна назвати закритої,оскільки вона взаємодіє з зовнішнім середовищем, з іншими системами. Крім того,система поповнюється новими елементами, що відповідають її властивостям. Протевона “закрита”, тому що незважаючи на обмін інформацією між банками і виданняцентральними банками спеціальних статистичних збірників, інформаційнихдовідників, бюлетенів, існує банківська “таємниця”. За законом банки не маютьправа подавати інформацію про залишки коштів на рахунках, про їхній рух.
6. Банківська система –“самоорганизующаяся”, оскільки зміна економічної коньюктуры, політичноїситуації неминуче приводить до автоматичної зміни політики банку.
7.  Банківська система виступаєяк керована система. Центральний банк, проводячи незалежну грошово – кредитнуполітику, у різних формах підзвітний лише парламенту або виконавчій владі.Ділові банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального іспеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюєтьсяекономічними нормативами, установленими центральним банком, що здійснюєконтроль за діяльністю кредитних інститутів.
Елементи банківськоїсистеми утворять єдність, виражають при цьому специфіку цілого і виступаютьносіями його властивостей.
Елементами банківськоїсистеми є банки, деякі спеціальні фінансові інститути, що виконують банківськіоперації, але не мають статусу банку, а також деякі додаткові установи, щоутворять банківську інфраструктуру і забезпечують життєдіяльність кредитнихінститутів.
У залежності від тогочи іншого критерію банки можна класифікувати таким способом.
За формою власностівиділяють – державні, акціонерні, кооперативні, приватні і змішані банки.Державна форма власності найчастіше відноситься до центральних банків Заправовою формою організації банки можна розділити на суспільства відкритого ізакритого типів обмеженої відповідальності.
По функціональномупризначенню банки можна розділити на еміссійні, депозитні і комерційні. Емісійнимиє всі центральні банки, їх класичною операцією виступає випуск готівки в обігВони не зайняті обслуговуванням індивідуальних клієнтів. Депозитні банкиспеціалізуються на аккомуляції заощаджень населення. Депозитна операція (прийом внесків ) служить для даних банків основною операцією По характерувиконуваних операцій банки поділяються на універсальні і спеціалізовані.Універсальні банки можуть виконувати весь набір банківських послуг,обслуговувати клієнтів, незалежно від спрямованості їхньої діяльності. У числіспеціалізованих банків знаходяться банки, що спеціалізуються назовнішньоекономічних операціях, іпотечні банки й ін. На відміну відуніверсальних банків спеціалізовані банки спеціалізуються на визначених видахоперацій.
Види банків можнакласифікувати і по галузях, що обслуговуються ними. Це можуть бути банкибагатогалузеві й обслуговуючі переважно одну з галузей чи підгалузей.
По кількості філійбанки можна розділити на безфіліальні і багатофіліальні.
По сферіобслуговування банки поділяються на регіональні, міжрегіональні, національні,міжнародні. До регіональних банок, що обслуговують головним чином який – абомісцевий регіон, відносяться і муніципальні банки.
По масштабахдіяльності можна виділити малі, середні, великі банки, банківські консорціуми,міжбанківські об'єднання. У ряді країн функціонують установи дрібного кредиту.До них відносяться позичково — ощадні банки, будівельно – ощадні каси, кредитнакооперація і т.д.
У банківській системідіють також банки спеціального призначення і кредитні організації ( не банки ).Банки спеціального призначення виконують основні операції за вказівкою органіввиконавчої влади, є уповноваженими банками, здійснюють фінансування визначенихдержавних програм. Деякі кредитні організації не мають статусу банку, вонивиконують лише окремі операції, у зв'язку з чим не одержують від Центральногобанку ліцензію на здійснення сукупної банківської діяльності.
До елементівбанківської системи відносять і банківську інфраструктуру. До неї входятьрізного роду підприємства, агенства і служби, що забезпечують життєдіяльністьбанків. Вона включає інформаційне, методичне, наукове, кадрове забезпечення, атакож засобу зв'язку, комунікації й ін.
Особливим блокомбанківської системи служить банківське законодавство, що покликане регулюватибанківську діяльність.
І звичайно жбанківська система не може існувати без банківського ринку. На ньомуконцентруються банківські ресурси, а також здійснюються торгівля банківськимпродуктом.
В організаційномуплані передбачають однозвеную і двухзвенную банківську систему.
Для розвитих країнхарактерна двузвенная система, що включає в себе в якості основної, першоїланки центральний банк, що виступає в ролі організатора і контролера грошовогоутворення в країні, а як другу ланку виступають самостійні, але підконтрольніцентральному банку комерційні і спеціалізовані банки.
При однозвеннойсистемі Центральний банк і комерційні банки знаходяться на одному рівні,виступаючи рівноправними гвинтами, або усі банки є державними відділеннямицентрального банку. Така система характерна для країн зі слабко розвитийекономічної і для країн з тоталітарним режимом.
З поглядурегламентації і ліцензування банківську систему розділяють на:
· універсальну;
· спеціалізовану.
В універсальнійсистемі комерційні банки мають можливість виконувати усі види кредитно –фінансових послуг. Прикладом такої універсальної системи є система Німеччини.
У спеціалізованійсистемі різні комерційні банки спеціалізовані на виконанні щодо вузького колаоперацій. У чистому виді такої системи не існує, але максимально наближена донеї банківська система США.
Сучасні умови розвиткубанківської системи привели до необхідності переходу від спеціалізованої доуніверсальної системи, тому що остання сполучена з меншим банківським ризиком завдякийого розподілу і диференціації. Перехід до універсальної банківської системивідбувається також у таких країнах як Японія, Австралія. 2.2 Банки України
Відповідно до ст.1 Закону України “Про банк і банківську діяльність“, предметом є структурабанковскої системи, економічні організаційні і правові засади створення,діяльності, реорганізації і ліквідації банків. А відповідно метою є правовезабезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створенняналежного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захистузаконних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов длярозвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.[2]
Виходячи здосягнень вітчизняної і зарубіжної юридичної науки, можно дати таке визначеннябанку. Це- особлива юридична особа, яка мае спеціальну правоздаптність,акумулюе грошові кошти і накопичення, надае кредити, а також здійснює грошовірозрахунки, емісію грошей і цінних паперів, операції з банківськими металами таінші банківські операції.[3]
Існує декількабанківських структур в Україні, таких як: державний банк, кооперативні,банківські об’єднання таких типів: банківська корпорация, банківська холдинговагрупа, фінансова холдінгова група.
Державний банк — це банк,сто відсотків статутного капиталу якого належать державі.
При цьому в законі про Державний бюджет України на 2001р. передбачаютсявитрати на формування статутного капіталу державного банку. Державний банкзасновується за рішенням Кабінету Міністрів України, останній зобов’язаний отримати позитивнийвисновок Нацйонального банку України з приводу наміру заснування державногобанку.Національний банк України здійснює державну реєстрацию державних банків.
Органами управління державного банку є наглядова рада таправління банку. А органом контролю державного банку є ревізійна комісія,персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державногобанку.
Наглядова рада є вищім органом управління державного банку,що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою
збереження залучених у вклади гошових коштів, забезпечення їхповернення вкладниками та захисту інтересів держави як акціонера державногобанку та іншй функції, визначені Законом України про банки і банківськудіяльність.
Президент Украіни призначає сім членів наглядової радидержавного банку шляхом прийняття відповідного указу. Верховна Рада Українипризначеє сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняттявідповідної Постанови.
Строк повноважень членів наглядової ради державного банку – 5років. Наглядову раду державного банку очолюе голова, який обираетьсянаглядовою радою зі складу іі членів.
До компетенції загальних зборів банку належить прийняттярішень щодо:
1. визначенняосновних напрямів діяльності банків та затвердження звітів про їх виконання;
2. внесеннязмін і доповнень до статуту банку;
3. змінирозміру статутного капіталу банку;
4. призначеннята звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;
5. затвердженнярічних результатів діяльності банку, включаючи його дочерні підприємства,затвердження звітів та висновків ревізіиної комісії та зовнішнього аудитора;
6. розподілуприбутків.
Спостережна рада банку здійснюе такі функції:
1. призначаеі звільняє голову та членів правління банку;
2. контролюєдіяльність правління банку;
3. визначаезовнішнього аудитора;
4. встановлюєпорядок проведення ревізії та контролю за фінансово- господарською діяльністюбанку;
5. приймаерішеннія щодо покриття збитків;
6. приймаєрішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірних підприємств, філійі представництв банку, затвердження їх статутів і положень;
7. затверджуєумови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку.
Повноваження виконавчого органу державного банку визначаютьсяйого статутом. Кандидатури головм та членів виконавчого органу узгоджуються зНаціональним банком України відповідно до Закону України “Про банки ібанківську діяльність”.
Кооперативні банки створюються за принципом теріторіальностіта поділяються на місцеві та центральний кооперативниі банки. Мінімальнакількість учасників місцевого кооперативного банку мае бути не менше 50 осіб.Уразі зменшення кількості учасників і не спроможності коореративного банкупротягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількостідіяльність такого банку припиняеться шляхом зміни організаційно- правовой формиабо ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцевікооперативні банки.
Функціями центрального кооперативного банку є централізаціята перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, атакож здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіональногорівня.
Органами управління є загальні збори учасників, спостережнарада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розмірусвоєї участі у капіталі банку мае право одного голосу.
Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківськакорпорація, банківська холдинговая група, фінансова холдингова група.
Банківське об’єднаннястворюється за попередньою згодою Націонольного банку України та підлягаєдержавній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєструбанків. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.Учасники банковского об’єднання перед своею власною назвоювказують назву банковского об’єднання.
Одним з типів банківських об’єднань є банківська корпорація.
Банківська корпорація- це юридична особа, засновниками таакціонерами якої можуть бути виключно банки. Вона створюється з метоюконцентрації капіталів банків- учасників корпорації, підвищення їх загальноїліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та наглядуза їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національномубанку України і заноситься до Державного реєстру банків. Банки, що увійшли убанківську корпорацію, не можуть входити до інших банківських об’єднань, крімяк за згодою корпорації, а також ще одною умовою є те, що банки, які увійшли добанківської корпорації, повинні в усіх своїх документах, вказувати своюналежність до корпорації.
Банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входятьвиключно банки.
Материнському банку банківської холдингової групи мееналежати не менше 50% акціонерного капіталу аьо голосів кожного з іншихучасників групи, які є його дочірніми банками,
Дочірній банк не мае права володіти акціями материнськогобанку. У разі, якщо дочірній банк набув прово власності на акції материнськогобанку, він зобов’язаний відчужити їх умісячний термін.
Фінансова холдингова група має складатися переважно абовиключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бутищонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.
Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов’язана подоати наглядовим органамконсолідовано – фінансовий та статистичний звіти групи.
З метою захисту та представлення інтересів своїх членів,розвитку міжрегіональних міжнародних зв’язків, забезпечення наукового таінформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодобанківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чиасоціації. Вони не мають права займатися банківською чи підприємницькоюдіяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціаціябанків є договірним об’єднанням банків і не мае права втручатися у діяльністьбанків – членів асоціації (спілки).
Розділ ІІІ. Центральний банк країни, його формування ірозвиток 3.1 Загальна характеристикацентральних банків
Головною ланкоюбанківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різнихдержавах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні,резервні і т.д.
Центральні банкивиникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Незважаючи на те,що першим банком, що здійснив емісію, був Банк Стокгольма (у 1650р. вінвипустив депозитні сертифікати на золоті монети, що виписувалися на пред'явникаі зверталися нарівні з іншими видами грошей на всій території королівстваШвеції), першим емісійним банком вважається створений у 1964р. Банк Англії,оскільки він почав випускати банкноти і враховувати комерційні векселі. Згодом,крім емісії банкнот, за центральними банками закріпилася роль скарбникадержави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово –кредитної політики держави. Будучи комерційними, центральні банки булинаціоналізовані, і в даний час капітал центральних банків чи цілком частковоналежить державі.
Створенняцентрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації іцентралізації капіталу, переходом до єдиних національних грошових систем.
Як правило,основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, служитьзакон про центральний банк країни; він встановлює організаційно – правовийстатус останнього, процедуру чи призначення виборів його керівного складу,статус у взаєминах з державою і національною банківською системою. Данимзаконом закріплюються повноваження центрального банку як емісійного центракраїни.
Поряд із закономпро центральний банк взаємодії між центральним банком і банківською системоюрегулюються законом про банківську діяльність. Такий закон визначає основніправа й обов'язки кредитних інститутів стосовно центрального банку.
Центральні банкиє регулюючою ланкою в банківській системі, тому їхня діяльність зв'язана зізміцненням грошового обігу, захистом і забезпеченням стійкості національноїгрошової одиниці і її курсу стосовно іноземних валют; розвитком і зміцненнямбанківської системи країни; забезпеченням ефективного і безперебійногоздійснення розрахунків.
Традиційно передцентральним банком ставиться 5 основних задач. Центральний банк покликанийбути:
- емісійнимцентром країни, тобто користатися монопольним правом на випуск банкнот;
- банкомбанків, тобто робити операції не з торгово – промисловою клієнтурою, апереважно з банками даної країни: зберігати їхні касові резерви, розмір якихустановлюється законом, надавати їм кредити, здійснювати нагляд, підтримуватинеобхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитнійсистемі;
- банкіромуряду, для цього він повинний підтримувати державні економічні програми ірозміщати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахунковіоперації для уряду, зберігати золото – валютні (операції) резерви;
- головнимрозрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країнипри виконанні безготівкових розрахунків, заснованих на заліку взаємних вимог ізобов'язань (клірингів);
- органомрегулювання економіки грошово – кредитними методами.
У ряді країн цізадачі центральних банків закріплені законодавством. Так, монополія на емісіюнаціональної грошової одиниці дасть можливість центральному банку тримати підконтролем ліквідність кредитних інститутів.
Як банк банківцентральний банк надає кредитним інститутам можливість рефінансування. Найбільшпоширені 2 види операцій центрального банку з кредитними інститутами: покупка іпродаж чеків і векселів ( у тому числі казначейських ): заставні операції зцінними паперами, векселями і платіжними вимогами.
Важливу роль уфункціонуванні банківської системи країни грає характер здійснення наглядуцентральним банком.
При рішенні п'ятизадач центральний банк виконує 3 основні функції: регулюючу, контролюючу іінформаційно – дослідницьку.
До регулюючогофункції відноситься регулювання грошової маси в обігу. Це досягається шляхом чискорочення розширення наявної і безготівкової емісії і проведення дисконтноїполітики, політики мінімальних резервів, відкритого ринку, валютної політики.
З регулюючоюфункцією тісно зв'язана контролююча функція. Центральний банк одержує великуінформацію про стан того чи іншого банку при проведенні, наприклад, політикимінімальних резервів при редисконтирования. Контролююча функція включаєвизначені відповідності вимогам до якісного складу банківської системи, тобтопроцедуру допуску кредитних інститутів на національний банківський ринок. Крімтого, сюди відносяться розробка набору необхідних для кредитних інститутівекономічних коефіцієнтів і норм і контроль за ними.
У законі процентральний банк велике значення приділяється информацйно – дослідницькоїфункції банку: передбачається, що банк зобов'язаний публікувати свої рішення вспеціальному додатку центральних газет.
Центральний банк,маючи, аналізуючи і публікуючи об'єктивну інформацію про ситуацію в грошово –кредитній сфері, може оперативно реагувати на глобальні і локальні економічніпроцеси.  3.2 Національний банк України
Національний банкУкраїни по своєму правовому статусу є одним з найважливіших інститутів держави.Він не входить у жодну з галузей влади. Свою діяльність здійснює на принципахнезалежності й економічної самостійності. Але цей головний орган банківськоїсистеми по ряду питань залежить від Центральної Ради, перед якою звітує просвою діяльність. Верховна Рада призначає половину складу Ради НБУ, а такожслухає звіти його керівника про діяльність банку.
РадаНаціонального банку України у відповідності зі статтею 100 Конституції Українирозробляє основні принципи грошово – кредитної політики і здійснює контроль заїї проведенням.
НБУ підтримуєекономічну політику Кабінету Міністрів, поки вона не суперечить забезпеченнюстабільності грошової одиниці. України. Голова Нацбанку чи один з йогозаступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів. Таким чином,НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органа виконавчоївлади — Кабінету Міністрів України. Основна функція НБУ – забезпеченнястабільності грошової одиниці. Адже національна грошова одиниця – це ознакаекономічного і політичного потенціалу країни, її незалежності.
Законодавство процентральний банк держави покладає на нього виконання інших функцій. До них насампередвідносяться визначення і проведення грошово – кредитної політики відповідно дозаснованої Верховної Ради державної програми економічного розвитку.
Нацбанк Українимає монопольне право здійснювати емісію національної валюти України йорганізовувати її оборот. Це означає, що більше жоден суб'єкт банківськоїсистеми не може здійснювати цю функцію.
Центральний банкдержави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитнихорганізацій, організовує систему рефінансування, визначає для банків і іншихкредитних організацій правила здійснення банківських операцій, бухгалтерськогообліку, звітності і захисту інформації. З цією метою НБУ розробляє іпідтверджує відповідні нормативні акти у виді положень постанов керуючихорганів і т.д.
НБУ визначає систему,порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками й іншими кредитнимиустановами, напрямок розвитку сучасних електронних платіжних засобів, системрозрахунків, автоматизацію банківської діяльності і засобів захисту банківськоїінформації; здійснює банківське регулювання і контроль; веде Реєстр банків,їхніх філій і представництв; здійснює ліцензування банківських і інших операційу передбачених законом випадках.
На НБУ покладенатакож важлива функція, як складання платіжного балансу і балансу міжнароднихінвестицій України, здійснення їхнього аналізу і прогнозування.
Для міжнародногоавторитету Нацбанку України величезне значення має покладання саме на ньогофункції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнароднихбанках і інших кредитних організаціях, де співробітництво здійснюється на рівніцентральних банків. Центральний банк також здійснює валютне регулювання,визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує іздійснює валютний контроль. Лише НБУ має право здійснювати операції ззолотовалютним резервом і забезпечувати його нагромадження і заощадження.
Нацбанк Україниреалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківськійсистемі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.
 Крім зазначеноговище, до списку функцій НБУ відносяться також спостережливі, регуляторні іконтрольні. Їхнє здійснення забезпечується через:
1) здійсненняусіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних організацій і суб'єктівпідприємницької діяльності в Україні, а також перевірку вірогідностіінформації, що продається юридичними і фізичними особами під час реєстраціїбанків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;
2) пред'явленнявимог до проведення загальних зборів акціонерів банків і інших кредитнихорганізацій і визначення питань, по яких повинні бути прийняті рішення.
НБУ має правонаправляти своїх представників для участі в роботі зборів акціонерів, засіданьправління і ревізійної комісії інших банків.
НБУ має правозастосовувати міри до порушників законодавства. У випадку порушення чи банкоміншою кредитною організацією банківського законодавства України, нормативнихактів НБУ, проведення операцій, що загрожують інтересам кредиторів і власників,НБУ має право жадати від банку і кредитної установи усунення виявленихпорушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений термін, НБУ маєправо застосувати такі міри:
1) підвищитинорму обов'язкових резервів;
2) зняти зчи банків інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно отриманогодоходу;
3) відсторонитикерівництво від керування і призначити тимчасову адміністрацію;
4) відкликатиліцензію на виконання окремих чи всіх банківських операцій.
Але звичайно міриповинні бути адекватні допущеним порушенням.
У випадкувиникнення незадовільного фінансового стану комерційного чи банку іншоїкредитної організації НБУ може вжити заходів до їхнього фінансовогооздоровлення.
У теж часзаконодавство передбачає певні обмеження у відношенні вимог НБУ. Так, він немає права жадати від банків і інших кредитних організацій виконання операцій іінших дій, не передбачених законами України і нормативних актів НБУ.
Нацбанк здійснюєаналіз діяльності комерційних банків і інших кредитних організацій з метоювиявлення ситуацій, що загрожують інтересам вкладників і кредиторів,стабільності банківської системи в цілому. Але він не має відповідальності зазобов'язання комерційних банків і кредитних організацій, за винятком випадків,коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки не несуть відповідальності зазобов'язання НБУ.
Рішення НБУ зпитань банківського регулювання і контролю можуть бути оскаржені в порядку,передбаченому законодавством.
НБУ контролюєдіяльність своїх структурних одиниць і підрозділів через поводженнявнутрішнього аудита, що здійснюється його ревізійним керуванням, безпосередньопідлеглим главі НБУ. Комплексні проводки господарсько – фінансової діяльностіструктурних одиниць НБУ проводяться не рідше 1-го разу в рік.
Національний банкмає статутний капітал, що є державною власністю. Розмір його складає 10 млн.гривень. Розмір капіталу може бути змінений відповідно до рішень РадиНаціонального банку.
Національний банкє економічно самостійним органом, що робить виплати за рахунок власних доходіву границях, затверджених законом у позначених цим законом випадках – за рахунокдержавного бюджету України.
Національний банкне відповідає за зобов'язання інших банків. А інші не відповідають зазобов'язання Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно берутьна себе такі зобов'язання. Національний банк може відкривати свої філії іпредставництва в Україні.
Очолює ПравлінняНаціонального банку Глава Національного банку. Чисельний і персональний складПравління Національного банку затверджується Радою Національного банку.
Види операційНаціонального банку ( стаття 42 ).
Національний банкдля забезпечення виконання покладених на нього функцій проводить такі операції:
1) видаєкредити комерційним банкам і іншим фінансово – кредитним інститутам для підтримкиліквідності при ставці не нижче ставки рефінансування Національного банку й упорядку, призначеним Національним банком;
2) проводитьдисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національнимбанком;
3) купує іпродає на вторинному ринку цінні папери в порядку, передбаченому законодавствомУкраїни;
4) відкриваєвласні кореспондентські і металеві рахунки в закордонних банках і веде рахункабанків – кореспондентів;
5) купує іпродає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
6) зберігаєбанківські метали, а також купує і продає банківські метали, дорогоцінні каменій інші цінності, пам'ятні й інвестиційні монети з дорогоцінних металів навнутрішньому і зовнішньому ринках без ліцензування;
7) розміщаютьзолотовалютні резерви чи самостійно через банки, уповноважені їм на веденнявалютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України збанками, рейтинг яких по класифікації міжнародних рейтингових агенстввідповідає вимогам до першокласних банок не нижче категорії А;
8) приймаєна збереження й у керування державою цінні папери й інші цінності;
9) видаєгарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національногобанку;
10) виконуєоперації по обслуговуванню державного боргу, зв'язані з розміщенням державнихцінних паперів, їхнє погашення і виплату доходу по них;
11)  ведевласні рахунки працівників НБУ;
12)  ведерахунка міжнародних організацій;
13)  проводитьбезперечне притягання засобів своїх клієнтів відповідно до законодавстваУкраїни по рішеннях суду.
Національний банк маєправо проводити й інші операції, необхідні для виконання своїх функцій.
Стаття 43. Участьу міжнародних організаціях.
 Національнийбанк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнароднихорганізацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, атакож відповідно до домовленості між ними й іноземними центральними банками.
Стаття 45.Організація валютного ринку.
Національний банквизначає структуру валютного ринку України й організовує торгівлю валютнимицінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютнізабезпечення.
Стаття 55. Мета ісфера банківського огляду.
Головна метабанківського регулювання і спостереження – безпека і фінансова стабільністьбанківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банквиконує функції банківського регулювання і спостерігає за діяльністю банків, атакож інших фінансово – кредитних інститутів у границях і порядку,передбаченими законодавством України.
 Національнийбанк постійно спостерігає за дотриманням банками й іншими фінансово –кредитними інститутами банківського законодавства, нормативних актівНаціонального банку й економічних нормативів.
Стаття 57. Доступдо інформації.
Для виконаннясвоїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків іінших фінансово – кредитних організацій інформацію про їхню діяльністьвідповідно до даної ліцензії і пояснення щодо отриманої інформації і проведенихоперацій.
Для підготовкибанківської і фінансової статистики, аналізу економічної ситуації НБУ має правоодержувати необхідну інформацію від органів державної влади й органів місцевогокерування і суб'єктів панування усіх форм власності.
Отриманаінформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбаченихзаконодавством України.
Висновок
В данній роботі буларозглянута банківська система, її еволюція, окремі ланки та елементи.
7 грудня 2000 рокуВерховна Рада України прийняла Закон України «Про банки і банківськудіяльність»,11 січня 2001 року його підписав Президент України.
До його офіційногооприлюднення в січні 2001 року правовою основою банківської діяльності вУкраїні був Закон «Про банки і банківську діяльність», прийнятий у1991 році. На етапі становлення вітчизняної банківської системи він задовольнявпотреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, відмонобанківської до дворівневої банківської системи, домінуючою складовою якої енедержавні банки, що функціонують на комерційних засадах. Зазначений законзначною мірою вичерпав себе і фактично стримував подальший розвиток банківськоїсистеми нашої держави. Про це свідчили численні зміни й доповнення, які буливнесені до нього і які тепер знайшли відображення у новому законі.
В основі нового Закону«Про банки і банківську діяльність» — систематизований підхід достворення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків з урахуваннямположень Закону «Про Національний банк України», чинного вітчизняногозаконодавства, міжнародних стандартів і практики регулювання банківськоїдіяльності. Він містить низку нових принципів правового регулювання діяльностібанків. Я вважаю, що в наш час банківська система набувае певної завершенностіі вдосконалення. Є багато позитивних моментів, які ведуть до зміцненняправопорядку і законності в країн. Вони в основному стосуютьсяорганізаційно-правових засад, порядку ліцензування діяльності банків,банківської таємниці, запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом,регулювання і нагляду за діяльністю банків та застосування до них відповіднихзаходів впливу.
Закон має сприятистабільному розвитку вітчизняної банківської системи, створенню належногоконкурентного середовища, забезпеченню захисту інтересів вкладників ікредиторів банків, зниженню комерційних ризиків у банківській діяльності,поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, створенню сприятливих умов длярозвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника.
Новий правовий акт значнорозширює можливості ведення банківського бізнесу, водночас сприяючи підвищеннюйого прозорості та надійності.
Література
1. КонституціяУкраїни від 28.06.96 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — №30.
2. ЗаконУкраіни “ про банк і банківську діяльність “ Урядовий кур’єр від 17 січня2001р. № 8
3. Закон України “про Національний банк україни“ \\ Вісник НБУ 1999р. №7
4. Андреев А Ринокбанковских послуг в Україні: основні тенденції його розвитку \\ Банківська справа 1999 №5 стр. 52- 53
5. Банки ибанковские операции \\ Под редакциею Е.Ф.Жукова. Москва ЮНИТИ Банки и биржи 1998 рік.
6. Банковское дело.Учебник 4-е издание, перероботанное и дополненое. \\ Под редакцией В.И.Колесникова, Л.П. Кровецкой — Москва Финансы и статистика 1999г.
7. Вісник НБУ від02. 02. 2001р. Особливості нового Закону “Про банк і банківську діяльність”
8. Вступ добанкрвськоі справи. Учбовий посібник \\ під редакцією М.І. Савлука. 1998р.
9. Г.М.Гомидов.Банковское и кредитное дело – Москва Банки и биржи,1994г.
10. ГуцалІ.С., Чайковський Я.І. Банківська система України сьогодні: основні проблеми йперспективи розвитку// Фінанси України. – 1997. — №8.
11. ЛаврушинО. Банк и народное хозяйство // Вопросы економики. – 1991. — №12.
12. М.К.БункинаДеньги. Банки. Валюта. Учебное пособие. Москва 1994г.
13. МорозА., Савлук М., Пуховкіна М. Банківська система. Ставка на реформи // Віче. –1995. — №5.
14. Н.И. Волкова.Деньги. Кредит. Банки. Донецк, ДонГУ 2000г.
15. Основыбанковского дела//Под редакцией Мороза А.Н. Киев: “Издательство Либра”, 1994 г.
16. ПоповичВ.М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань // Київ:“Правові джерела”, 1995 р.
17. Право України, 2001р. № 4 Правовіаспекти реструкторизації банковскої системи України стр. 28.
18. Пресслужба Національного банку України. Головний банк України //  Посередник.– 1996. — №25.
19. СалоІ.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку // Київ:“Наукова думка”, 1995 р.
20. СоханьП. Становлення банківської системи України (1991-1994 роки) //Банківська справа. – 1996. — №3.
21. Соціально-економічнаситуація в Україні та перспективи розвитку банківської системи // Звітнадоповідь VI з’їздуАсоціації українських банків Президента АУБ О. Сугоняка 12 лютого 1998 року.
22. Урядовий курєр, від 02 12 1999р. №226. « НБУ: чим богаті, тим і раді»