Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра фінансів
Контрольна робота
з предмету: «Страхування»
Виконала: студенткаIV курсу
групи ЗУП – 04 – 2
Старинцева ДіанаІванівна
Залікова №10904135
Перевірила: АлександроваМарина Михайлівна
Житомир 2007
Зміст
1. Поняття та зміст страхової термінології 3
2. Алгоритм розрахунку та порядок застосування страховоговідшкодування за різними системами. 10
3. Сутність та необхідність перестрахування. 12
Список використаних джерел: 22
1. Поняття та зміст страхової термінології
В страхуваннізастосовується сукупність специфічних термінів та понять, які згруповані запевними ознаками, взаємопов’язані та взаємообумовлені, і, таким чином, формуютьвідповідну систему професійної термінології. В країнах з ринковою економікоюзазначена система термінів формувалась досить тривалий час, знаходиться підвпливом наукових інтеграційних процесів та існує в умовах сталого правового таподаткового поля.
Проте, в сучаснихумовах в Україні для даної системи термінів характерні часті зміни взаконодавстві, методологічних підходах, невизначеності фінансових тагосподарських чинників тощо. Не сприяє розвитку страхової термінології інерозвиненість страхового ринку, нерозуміння страхування, як факторустабілізації економіки країни, як фактору можливого залучення додатковогоінвестиційного капіталу в розвиток економіки.
Окрім того, всучасних умовах, в різноманітній літературі та практичній діяльності в Українізастосовується багато термінів, що несуть однакове інформаційне навантаження,проте мають різну назву, а тим паче різне позначення в актуарних розрахунках. Так,наприклад, терміни „страховий платіж”, „страховий внесок”, „страхова премія” –виражають плату страхувальника страховику за покриття ризику страхування. Їхзастосування залежить від виду страхування, вони не мають смисловихрозбіжностей, але призводять до непорозумінь при їх практичному використанні. Апозначення цих термінів в розрахунках відображаються за допомогою літерлатинського та українського алфавіту, а у відповідних методичних рекомендаціях– за допомогою слів.
Аналогічно і повідношенню до термінів „страховий поліс”, „страхове свідоцтво”, „страховийсертифікат”, що засвідчують факт укладання страхового договору, є документами,що повинні містити загальні умови страхування. Проте, чіткого розмежуваннявипадків застосування того чи іншого із зазначених термінів не існує. Хоча,сьогодні найчастіше використовується термін „страховий поліс” в морськомустрахуванні, що найбільше відповідає міжнародній термінології. Окрім того, увітчизняному законодавстві існують однакові вимоги щодо змісту зазначенихдокументів, які повністю дублюють зміст договору страхування, а не виражаютьзагальні умови страхування відповідного об’єкту. В міжнародній практицістраховий поліс використовують ще для внесення інформації про страхувальника тастраховий об’єкт в єдину базу даних страховиків, щоб уникнути зловживань з бокустрахувальників при отриманні страхового відшкодування при настанні страховоговипадку. В Україні в сучасних умовах подібної єдиної інформаційної бази неіснує. Це питання потребує швидкого вирішення, певних наукових розробок таметодичного забезпечення.
Подібне стосуєтьсяй термінів „страхова відповідальність”, „страхове покриття”, що означаютьзобов’язання страховика сплачувати страхове відшкодування або страхову суму запередбаченої умовами страхування сукупності подій або окремої події. Зазначеністрахові терміни мають однакове смислове навантаження та застосовуютьсявідповідно у майновому та особистому страхуванні.
Невизначенопозиції застосування таких понять як „системи страхування”, „системи страховоївідповідальності”, „системи страхового забезпечення”, що однаково розуміються узв’язку з використанням тих чи інших методів страхування, для розподілувідповідальності за ризик між суб’єктами страхових відносин з метою реалізаціїїх страхових інтересів.
Спробуємоузагальнити аналогічне використання деяких термінів страхування в таблиці 2.1
Таблиця 2.1
Терміни-аналоги,що використовуються в страхуванні № Страховий термін Сфера застосування
Аналогічний
страховий термін Сфера застосування Зміст 1 Страхова відповідаль — ність Всі види страхування Страхове покриття Особисте страхування Зобов’язання страховика сплатити страхове відшкод-ня або страхову суму в разі настання обумо-влених наслідків страхового випадку 2 Страхові виплати Всі види страхування Страхове відшкодування Страхова сума
Майнове
Страхування відповідальності.
Особисте страхування.
Грошова сума, що виплачується
страховиком відповідно до умов договору при настанні страхового випадку 3 Страховий платіж. Всі види страхування
Страховий внесок.
Страхова премія.
Страхування життя.
Всі види страхування
Плата страхувальника страховику за покриття ризику страхування.
Оплачений страховий інтерес. 4 Страхові резерви Всі види страхування
Технічні резерви
Матема-тичні резерви (резерви із страхування життя)
Майнове страхування.
Страхування відповідаль-ності.
Особисте страхування. Обов’язкові грошові фонди страховика, що формуються за рахунок страхових платежів (премії) до визначення прак-тичної збитковості страхової суми з урахуванням наяв-ності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договорів страхування 5 Страховий тариф. Всі види страхування
Тарифна ставка Тариф-брутто
Ставка-брутто Всі види страхування. Ціна страхового ризику, яка переважно розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсолютної величини. 6 Система страхування
Майнове страхування.
Страхування відповідальності
Система страхової відповідальності
Система страхового забезпечення
Майнове страхування
Страхуваня відповідаль-ності Методи страхування для розподілу відповідальності за ризик між суб’єктами страхових відносин
Окрім того, утермінології страхування існує така ситуація, коли один і той й же термін маєрізне смислове навантаження або має декілька визначень. Так, наприклад, термін «страховасума» визначається як:
сума, в межах якоїстраховик несе відповідальність згідно угоди страхування;
межа грошовихзобов’язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитківстрахувальникові (застрахованому);
грошова сума, наяку застраховані об’єкти страхування;
грошова сума, вмежах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провестивиплату при настанні страхового випадку
(ЗУ „Про зміни доЗУ „Про страхування”, ст.9).
А термін «страховийінтерес» має значення:
матеріальноїзацікавленості у страхуванні об’єктів, до яких страхувальник має стосунок яквласник, орендар, перевізник;
міри матеріальноїзацікавленості фізичної або юридичної особи у страхуванні.
Такий термін, як «страховаоцінка» використовується в контексті:
критерію оцінкистрахового ризику;
матеріальногоеквіваленту (вартості) можливих матеріальних збитків або шкоди.
Доситьдискусійними в страховій термінології є встановлення єдиного підходу допитання, що ж все-таки реалізується за допомогою страхування: страхові продуктичи страхові послуги. В економічній літературі досить широко використовуютьсяобидва цих терміни, часто підмінюючи один одного. А це призводить до такихнегативних моментів, як:
коли мова йде прореалізацію страхових продуктів, то складається враження про існуванняособливого товару, хоча страхування як економічна категорія нічого не створює,а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансовихресурсів;
за допомогоюстрахування реалізується страховий захист не тільки матеріалізований устраховому фонді, а й в інших фондах страховика.
Здається більшкоректним є використання терміну „страховий продукт” при вказівці конкретноговиду страхування. А термін „страхова послуга” дещо ширший. Це також необхідновраховувати при здійсненні страхових послуг.
До того ж різнівчені по-різному групують страхові терміни. Так, наприклад, А. Гвозденкотерміни та поняття, що використовуються в страхуванні, умовно поділяє на двігрупи:
терміни тапоняття, що використовуються у вітчизняному страхуванні;
міжнародні термінита поняття.
В свою чергу,відомий російський вчений В. Шахов виділяє чотири групи термінів страхування:
терміни умовстрахування;
терміни формуваннястрахового фонду;
термінивикористання страхового фонду;
терміниміжнародного страхового ринку.
Проте, деякі вченівзагалі не вдаються до класифікації страхових термінів (К.В. Шелехов, В.Д. Бігдашта інш).
Зрозуміло, щокожний страховий термін чи поняття визначає зміст і характерні ознаки певноїгрупи страхових відносин. В рамках національного вітчизняного страхового ринкувикористовують наступні групи страхових відносин, що пов’язані з:
проявомспецифічних страхових інтересів;
формуваннямстрахового фонду;
використаннямстрахового фонду;
фінансово-господарськоюдіяльністю страховика;
терміни договоріві дій перестрахування.
Терміни, щопов’язані з проявом страхових інтересів, виражають найбільш загальні умовистрахування, закріплюють та охоплюють правову форму страхування. Змістзазначених термінів, як правило, обмежується національним страховим ринком.
Терміни, щопов’язані з формуванням страхового фонду, відображають надходження страховикавід страхової діяльності, а також доходи від інвестиційної діяльності, іншихджерел, які визначені діючим законодавством. Зазначені терміни відображаютьтакож оперативне управління страховиком фінансовими ресурсами, що с. наданістрахувальниками.
Терміни, щопов’язані з використанням страхового фонду, виражають право страховикавикористовувати страховий фонд. Видатки страхового фонду мають цільовепризначення і використовуються для виплати страхових сум та страховихвідшкодувань.
Терміни, щопов’язані з фінансово-господарською діяльністю страховика, охоплюють специфікуорганізації фінансів страхової компанії, її доходи та витрати, формуванняспеціальних та обов’язкових фондів, їх розміщення, систему оподаткування тощо.
Окрему групу втермінології страхування складають терміни та поняття договорів і дійперестрахування, які розглядаються у відповідній темі.
Характеристика основнихтермінів та понять, що застосовуються в страхуванні приведена в таблиці 2.2
Таблиця 2.2
Основні терміни тапоняття що застосовуються в страхуванні№ Термін Характеристика I. Поняття, що характеризують специфіку страхових інтересів 1 Страхова відповідальність (страхове покриття) Зобов’язання страховика сплатити страхове відшкодування або страхову суму в разі настання обумовлених наслідків страхового випадку. 2 Страховий договір Письмова угода між страхувальником і страховиком, яка передбачає зобов’язання страховика в разі настання страхового випадку здійснити виплату страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладена угода страхування, а страхувальник зобов’язується сплатити страховий платіж у визначені строки. 3 Страховий захист Сукупність специфічних економічних інтересів пов’язаних з подоланням або відшкодуванням втрат від страхових ризиків. 4 Страховий інтерес Матеріальна зацікавленість у страхуванні об’єктів, до яких страхувальник має стосунок як власник, орендар, перевізник. 5 Страховий інтерес Міра матеріальної зацікавленості фізичної або юридичної особи у страхуванні. 6 Страховий об’єкт Життя, здоров’я, працездатність громадян. майно, матеріальні цінності, майнові інтереси громадян та юридичних осіб. 7 Страховий поліс (страховий сертифікат, страхове свідоцтво) Документ, що засвідчує факт укладання угоди страхування і містить в собі всі умови страхування. 8 Страховий портфель Кількість діючих угод страхування. 9 Страхова сума Сума, в межах якої страховик несе відповідальність згідно угоди страхування. 10 Страхова сума Межа грошових зобов’язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитків страхувальникові (застрахованому). 11 Страхова сума Грошова сума, на яку застраховані об’єкти страхування. 12 Страхова сума Грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ЗУ „Про зміни до ЗУ „Про страхування”, ст. .9). 13 Термін страхування Період дії договору страхування. Коливається від декількох днів до значної кількості років, або можливий необмежений термін, доки одна із сторін правовідносин не відмовиться від подальшого їх продовження. /> /> /> />
Ряд вчених тапрактиків, наприклад, М. Мних, Н. Внукова, В. Борисова розглядають ще однугрупу страхових термінів – терміни, що пов’язані з функціонуванням міжнародногострахового ринку, міжнародних Правил Інкотермс. Хоча, Україна лише з 1992 рокупочала активно залучатися до міжнародної інтеграції, в цьому напрямку зробленіпевні кроки. Так, у 1997 році Україна стала асоційованим членом системи ”Зеленакартка”.
З інтеграцієюУкраїни до міжнародного страхового ринку, терміни та поняття всіхкласифікаційних груп необхідно поступово привести у відповідність до стандартівміжнародного страхового ринку. Наша держава бере активну участь у нарадахстрахнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організаціїекономічного розвитку та співробітництва, дедалі тісніше співпрацює з іншимиміжнародними організаціями. 2. Алгоритм розрахунку та порядокзастосування страхового відшкодування за різними системами
Пропорційнестрахування відноситься до методів часткового страхування. Передбачаєвикористання системи пропорційної страхової відповідальності. В основі цієїсистеми лежить математична ознака – пропорція: страхове відшкодування таквідноситься до збитку страхувальника, як страхова сума – до вартостізастрахованого майна.
Зазначенупропорцію можна виразити наступною формулою:
/>
У відповідності доцього методу страхове відшкодування можна ще визначити за допомогою процентнихрозрахунків: страхове відшкодування повинно складати стільки відсотків від сумистрахового збитку, скільки страхова сума від майнової оцінки застрахованогомайна,
В умовах договорустрахування принцип пропорційної відповідальності знаходить своє відображення,як правило, в заниженій оцінці майна супротив реальної вартості об'єктастрахування або максимально можливого збитку підприємства в результаті настанняобумовлених страхових випадків.
За даною системоюстрахування, відповідно до зменшення розміру страхового відшкодування, розмірстрахової премії також зменшується пропорційно зменшенню страхової суми. Такимчином, страхувальник може сам регулювати частину ризику, яка залишається найого утриманні, а відтак і підібрати для себе оптимальний розмір премії.
Особливістюпропорційної системи страхування є те, що розподіл збитку між-страховиком тастрахувальником не залежить від його розміру. Отже, як для великих, так і длямалих збитків система розподілу залишається незмінною. А це може створюватипевні незручності для обох учасників страхової операції. Для того, щоб усунутизазначений недолік, використовують методи непропорційного страхування.
Непропорційнестрахування відноситься до часткового страхування. Методи непропорційногострахування призначені для розширення можливостей з управління ризиками задопомогою страхування. А саме, воно дозволяє використовувати різні підходи дляфінансування ризиків в залежності від їх розміру та походження в одномудоговорі страхування.
Розрізняютьнаступні системи непропорційного страхування:
першого ризику;
дрібної частки(дробової частини);
граничногострахового забезпечення;
страхуванняграничних ризиків.
При страхуванні засистемою першого ризику (система страхування перших збитків) збиток принастанні страхового випадку-відшкодовується повністю тільки в межах страховоїсуми, що зазначена в договорі страхування. Збиток в межах страхової суми,називається в страховій практиці „першим ризиком".
Алгоритмрозрахунку страхового відшкодування за цією системою можна представитинаступним чином:
Q = Z = S
Якщо збитокперевищує страхову суму, то витрати по його компенсації та ліквідації наслідківнесе сам страхувальник. Різниця між страховою вартістю і страховою сумоюназивається „другим ризиком".
Зазначена системастрахування має свої переваги й недоліки.
Перевагоюстрахування за системою першого ризику є те, що страхувальник отримує певнувигоду за рахунок зменшення розміру страхової премії, оскільки ризик, щопередається страховику, зменшується. Ймовірність виникнення великих збитків зменшуєтьсяіз збільшенням їх розміру. Отож, катастрофічні збитки мають найменшуймовірність виникнення. Тому для страхувальника мас ценз відмовитись від сплатидодаткової частини страхової премії за рахунок відмови від покриття граничних збитків.
Недоліком цієїсистеми страхування є те, що великі, масштабні ризики, які можуть мати тяжкінаслідки для страхувальника, залишаються па його власному утриманні. А відтак,перед страхувальником знову ж постає проблема управління та фінансуванняризиків. 3. Сутність та необхідністьперестрахування
Перестрахуваннярозглядається як особлива підсистема страхового ринку, що забезпечує фінансовустійкість страхових компаній шляхом перерозподілу страхових ризиків. На данийчас практично будь-яка страхова компанія може прийняти на страхування ризик ізврахуванням постійно зростаючих страхових сум, маючи тверде перестрахувальнезабезпечення.
Важливе значеннязаймають професійні перестрахувальні компанії: Мюнхенське перестрахувальнетовариство, Швейцарське перестрахувальне товариство, могутній перестрахувальнийринок існує у Великобританії, де унікальне місце належить корпорації Ллойда. УнікальністьЛлойда полягає не тільки в масштабах його операцій. Справа в тому, що немаєіншого страховика в світі, який би так органічно поєднував зовнішнійконсерватизм, повагу до історичних традицій з колосальним інноваційнимпотенціалом. Це не компанія, а корпорація, яка складається з окремих комірок,що називаються синдикатом, кожен з яких формує статутний фонд із вкладівокремих юридичних і фізичних осіб.
Перестрахувальнетовариство вперше з'явилось у Німеччині 1846 р. у м. Кельні. В Росії з 1895воно зустрічається при вогневому страхуванні. В Україні подальший розвитокперестрахування отримало тільки після 1993 р., коли був прийнятий Декрет«Про страхування», в якому відображено основні положення перестрахувальнихоперацій.
Класичневизначення перестрахування було дано в законодавстві Великобританії ще напочатку XIX ст., в якому сказано, що перестрахування є новим страхуванням тогосамого, вже застрахованого ризику й укладається воно з метою забезпечити андеррайтеравід раніше прийнятих ризиків. У Німецькому торговому статуті перестрахуваннямвизнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.
Закон України«Про страхування» (ст.12) дає визначення перестрахування якстрахування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначенихдоговором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків передстрахувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента,який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни,в якій він зареєстрований.
Основною функцієюперестрахування є вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає в тому, щостраховик може дати страхувальнику тільки таку гарантію, що відповідає йогофінансовим можливостям. Якісніше і в повному обсязі виконувати своїзобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподілризику з іншими страховиками.
За цих умовперестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина жризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. Напрактиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків івступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору.
Як правило, накожного перестрахувальника припадає різна питома вага покриття. Завдяки цьомустраховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливостіщодо прийняття ризиків у десятки разів.
Крім основної,існують допоміжні функції перестрахування, які:
дають змогу братина страхування дуже дорогі та унікальні ризики;
сприяютьзапровадженню та поширенню нових видів страхування;
у перспективістворюють умови для формування однорідного збалансованого портфеля, якийнеобхідний страховику для надійного контролю своєї середньо — та довгостроковоїполітики;
якщо перерозподілризику здійснюється між компаніями різних країн, то воно набирає формизовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це«невидимий» експорт-імпорт.
Крім цього,розрізняють активне і пасивне перестрахування.
Активне перестрахуванняполягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страховихгарантій.
Пасивне — цепередача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головнайого мета — передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиківу різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля тавстановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.
Зміст договорів таїх види. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносноневеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Потреба у їх покритті зростаєшвидше, ніж статутні фонди. Така тенденція страхового ринку серйозно гальмуєзбільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів достраховиків. Тому проблемою, яка потребує швидкого розв'язання, є збільшеннямісткості національного страхового ринку, об'єднання розрізнених фондівстрахових компаній.
Одним з методівзменшення і розподілу страхового ризику є перестрахування. Беручи на себе ризик(укладаючи договір страхування), страхова компанія не завжди має можливістьйого покрити, виплатити можливі страхові збитки. В цьому випадку воназвертається за допомогою до іншої страхової компанії (або спеціалізованоїперестрахувальної компанії), пропонуючи розподілити ризик.
Перестрахуваннявиражає систему відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхуванняризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей, частину відповідальностіпередає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим і переслідуєтьсямета створення за можливістю збалансованого портфеля страхування, забезпеченняфінансової стійкості і рентабельності страхових операцій.
В основіперестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона — страховик передаєповністю чи частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду),іншій стороні — перестраховику.
Він, у свою чергу,бере зобов'язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченогострахового відшкодування.
Таким чином, удоговорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, що передаєризик, і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність якперестраховик.
Сама операція,пов'язана з передачею ризику, називається перестрахувальною цесією.
У цьому випадкустраховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який йогоприймає — цесіонером.
Прийнявши наперестрахування ризик, перестраховик може частково передати його іншомустраховику (перестраховику), тобто цесіонер, прийнявши на себе ризик, розуміє,що для нього він теж завеликий. У такому випадку він, як і перша страховакомпанія — цедент, намагається зайву частину ризику передати іншій компанії,уклавши з нею такий же договір перестрахування.
У цій ситуаціїцесіонер вже виступає в ролі цедента, який називається, щоб підкреслитивторинність передачі ризику, ретроцедентом.
Компанію, якаприйняла ризик від ретроцедента, називають ретроцесіонером.
Для того, щобукласти договір перестрахування, необхідне існування першопочаткового ризику — договорупрямого страхування, за яким існує ймовірність пошкодження, знищення, втратичого-небудь і, відповідно, ризик виплати страхового відшкодування чи страховоїсуми.
Страховик (цедент,перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування,залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно здоговором страхування.
Договірперестрахування має деякі специфічні ознаки, що випливають з особливості угодиперестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з якимперестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування, пропорційне частиніучасті, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив потрібне відшкодуваннязастрахованому.
Теоретично моментвиникнення зобов'язань за договором страхування і момент виникнення зобов'язаньза договором перестрахування можуть збігатися в одному випадку — коли сторони ів першому, і в другому договорі досягли згоди, що вказані вище договоривступають в силу до надходження грошових коштів на їх розрахункові рахунки. Але,враховуючи добровільність договорів страхування, завжди буде існуватиймовірність того, що страхувальник відмовиться від договору. Найчастіше договірперестрахування укладається після надходження грошових коштів на розрахунковийрахунок перестрахувальника, й існує проміжок часу між набранням чинностідоговору страхування і перестрахування.
Підчас настаннястрахового випадку кожний страховик досліджує обставини його настання. Прицьому умови договору перестрахування, як правило, вміщують вказівки щодо часу,необхідного для прийняття рішень про виплату. Так-от, якщо страховий випадоквиник перед самим закінченням договору страхування, а страховик будевикористовувати своє право на дослідження обставин його настання, тобто діяти вмежах договору страхування, то він вийде за межі договору перестрахування, щене прийнявши рішення (позитивного — платити, негативного — не платити), івтратить перестрахувальний захист. Саме тому строки дії договоруперестрахування і договору страхування не можуть і не повинні збігатися.
Об'єктомперестрахувальних операцій є майнова ситуація в певному страховому товаристві,що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав або обов'язків,щодо укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований немає нічого спільного з операціями страхування, підписаним цедентом відноснопередачі ризиків.
Страховик незобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати повністю абочастково взяті ризики в перестрахування.
Роль операційперестрахування зумовлена такими функціями і властивостями, як вториннийрозподіл ризику, якісне і кількісне вирівнювання страхового портфеля,можливість приймати на страхування унікальні і дорогі ризики.
Придбанняперестрахувального захисту дає змогу страховику реалізовувати свої цілі, в томучислі приведення у відповідність обсягів підписаної компанією відповідальностіі наявних резервів для покриття цих обсягів, стабілізація результатівдіяльності і захист від коливань збитковості, економія від масштабів,збільшення місткості і розширення кількості запропонованих варіантів страховогопокриття тощо.
З теоретичноїточки зору важливо розглянути особливості перестрахування відносно прямогострахування як з економічного погляду, так і з точки зору юридичного змістудоговору перестрахування і договору прямого страхування. При прямомустрахуванні страховик за рахунок акумуляції страхових внесків створює страховийфонд. При перестрахуванні перерозподіляється лише частина коштів страховихфондів, вже створених окремими страховими організаціями, їх координація йоптимізація, що дає змогу конкретним страховикам розширити страхові операції,розробляти і впроваджувати нові страхові продукти.
Міжнародніперестрахувальні операції є своєрідним різновидом зовнішньоекономічноїдіяльності. Перестрахування робить можливим міжнародний поділ страхового фондунавіть в умовах жорсткого державного валютного регулювання й обмеження доступуна національний страховий ринок іноземного капіталу.
В основі такогоперерозподілу коштів страхового фонду при перестрахуванні, як і при прямомустрахуванні, лежить розподіл ризику між учасниками страхових відносин.
У страховій теоріїі практиці поняття «страховий ризик» може вживатися в кількохзначеннях. При цьому кожне із значень може використовуватися в різних ситуаціяхпри формуванні страхового фонду. Поняття страхового ризику найчастішевикористовується в значеннях: ймовірність заподіяння збитків при настанністрахового випадку; або конкретний страховий випадок, тобто визначенанебезпека, від якої проводиться страхування; або частина вартості майна, неохоплена страхуванням і залишена на ризику страхувальника; або конкретніоб'єкти страхування за їх страховою оцінкою і ступенем ймовірності заподіяннязбитків.
При розглядівідносин за розподілом ризику поняття «страховий ризик» доцільнорозглядати з точки зору необхідності нести невигідні наслідки страховоговипадку. Таке визначення страхового ризику було сформульовано ще В.І. Серебровським.Таким чином, під розподілом ризику при перестрахуванні розуміють, що страховикчастково перекладає на перестраховика необхідність нести невигідні наслідкистрахового випадку. Такими невигідними наслідками страхового випадку єзаподіяння збитків і необхідність їх відшкодування. Саме через збиток страховийризик набуває конкретних вимірювальних параметрів. Тоді страховий ризикреалізується при настанні страхового випадку, що носить імовірнісний характер,обмежує рух коштів страхової компанії.
Приперестрахуванні, як і при страхуванні, здійснюється розподіл збитку, але вже нановому рівні. Виплати, що проводяться перестраховиком у відповідності з йогочасткою участі в покритті збитку, проводяться з коштів перестраховика,сформованих ним за рахунок перестрахувальної премії, отриманої від різнихстрахових організацій за договорами перестрахування. Ці перестрахувальні преміїє частиною страхових фондів окремих страхових організацій, які, в свою чергу,сформовані за рахунок страхових премій (в межах нетто-ставки), що виплачуєтьсястрахувальниками. Отже, через механізм перестрахування страхувальники одноїстрахової організації, хоча й опосередковано, беруть участь у відшкодуваннізбитку, спричиненого страхувальникам іншої страхової організації. Таким чином,перестрахування продовжує процес розподілу ризику, розпочатого під час прийомуризику страховиком на страхування, але вже на новому рівні.
При недостатностізасобів, сформованих за рахунок надходжень перестрахувальної премії,перестраховик зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договорамиперестрахування за рахунок власних коштів. У сферу страхування залучаєтьсядодатковий капітал у вигляді власних коштів спеціалізованих перестрахувальнихкомпаній, які грають величезну роль на ринку перестрахування. Це сприяєзміцненню стабільності страхового ринку в цілому й окремих страховихорганізацій зокрема.
На розподіл ризикуяк основу перестрахування вказують вітчизняні і зарубіжні вчені. Так, КрістоферПфайффер пише: "… вторинний розподіл ризику, тобто перестрахування,невідоме страхувальнику. Такий поділ виникає на другому рівні і тільки міжстраховиком, тобто цедентом, і одним чи кількома перестраховиками".
Перестрахуванняявляє собою систему економічних відносин, відповідно до якої перестрахувальникза певну винагороду передає перестраховику частину ризиків, раніше прийнятихним на страхування, з метою забезпечення фінансової стійкості.
Економічній сутіперестрахування відповідають специфічні завдання, що відображають особливостіперестрахування в страховому процесі.
Першим і основнимзавданням перестрахування є завдання перерозподілу ризиків. При перестрахуванніпроводиться вторинний перерозподіл ризиків, раніше прийнятих на страхування,між учасниками страхового процесу.
Перестрахуванняскорочує коливання в результатах діяльності страховика за певний період,роблячи їх стабільнішими.
Третє завданняперестрахування полягає в забезпеченні місткості страховика. Це проявляється врозширенні можливостей страховика з прийому на страхування великих інебезпечних ризиків.
Четверте завданняперестрахування полягає в забезпеченні фінансової стійкості страховика.
Перестрахування єлогічним продовженням прямого страхування і необхідною умовою нормальногофункціонування страхового процесу в цілому і будь-якої страхової організаціїзокрема.
Необхідність уперестрахуванні з кожним днем зростає через охоплення страхуванням дедалі більшоїкількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційнимипроцесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, щовтратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованихситуаціях. Тому збільшення частки страхових внесків, переданих уперестрахування до 0,038% у 1997 р. та до 1,298% у 1998 р. є позитивнимфактором, і цю частку ще можна збільшувати, оскільки завжди існує хоча бмінімальна ймовірність того, що страхова компанія не зможе виконати своїхзобов'язань. Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяєрозширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, якийзацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Враховуючиперестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. Аце дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основнузакономірність страхування збитки кількох покриваються багатьма.
Перестрахування нелише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника: працівниківстрахових компаній — від втрати роботи, акціонерів компанії — від зниженняприбутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності.
Ще одним методомрозподілу і вирівнювання ризиків виступає співстрахування, яке застосовується вкраїнах, де кілька страхових компаній здійснюють один і той самий видстрахування. На відміну від перестрахування, де страхувальник укладає договір зодним страховиком, який потім розміщує свій ризик, у співстрахуванністрахувальник укладає договір зразу з кількома страховиками, які виступаютьрівноправними партнерами і відповідають перед страхувальником за свою частинуризику.
Механізмспівстрахування полягає в пошуку страхових компаньйонів для спільноївідповідальності. Таких компаній може бути дві чи більше залежно від розміруризику і від частки власної участі страховиків.
Відповідальністьза виконанням такого договору несе перша страхова компанія, але вона невідшкодовує частки інших у випадку неплатоспроможності.,
Співстрахування ненабуло таких розмірів і масштабів як перестрахування, через незацікавленість уньому страхувальника, який часто не має повної інформації про співстраховиків. Список використаних джерел:
1. М.М. Александрова. Страхування: Навчально –методичний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002 – 208с.
2. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник – 2-гевид., виправлене. – К.: Кондор, 2003. – 252 с.
3. В.Й. Плиса. Страхування: Навч. посібник – К.: Каравела,2005. – 392с.
4. http: // www. readbook. com. ua