Контрольна робота
Банківськіоперації
План
1. Портфель ціннихпаперів: сутність та функції
2. Інвестиційна політикаяк основа управління портфелем цінних паперів банку
Список літератури
1.Портфель цінних паперів: сутність та функції
Длязабезпечення платежів та кредитів, прискорення й полегшення розрахунків, атакож для застав на укладені угоди використовуються цінні папери. Цінні папери –це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики,визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником іпередбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, атакож можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цихдокументів, іншим особам.
Цінніпапери об'єктивно необхідні, тому що вони:
а)оперативно задовольняють потреби здійснення платежів;
б)прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами виробничо-комерційноїдіяльності;
в)дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді застав наукладені угоди тощо.
Яккредитні знаряддя обігу цінні папери виступають знаками вартості, що виникаютьна основі кредиту й виконують дві функції:
а)засобу обігу;
б)засобу платежу.
Вонине мають самостійної, внутрішньої вартості, тому що в них не втіленоабстрактної суспільно необхідної праці, і виступають як знаки повноціннихгрошей, їх представниками й замінниками в процесі обігу. Тобто цінні папери втакому розумінні наближаються до паперових грошей. Однак вони суттєвовідрізняються від останніх, тому що слугують одночасно і знаками золота, йкредитними документами, що виражають відносини між кредиторами йпозичальниками.
Портфельцінних паперів – це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх ціннихпаперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належитьбанкові.
Відповіднодо Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року №3480-IVзагальний балансовий портфель ЦП комерційного банку може включати такі ЦП, щоемітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовомуринку України:
1.Акції дочірніх та асоційованих компаній.
2.Частки участі в господарських товариствах, що оформлені ЦП (крім акціонернихтовариств).
3.Привілейовані акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.
4.Прості акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.
5.Облігації дочірніх та асоційованих компаній.
6.Облігації підприємств (суб'єктів господарської діяльності).
7.Ощадні сертифікати.
8.Облігації внутрішньої державної позики.
9.Цінні папери, що рефінансуються НБУ.
10.Векселі суб'єктів підприємницької діяльності.
11.Власні прості й привілейовані акції.
ДеривативиЦП (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом і тому невключаються до складу балансового портфеля ЦП КБ.
Балансовийпортфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та портфель ЦП наінвестиції.
Класифікаційніознаки для віднесення цінних паперів до різних портфелів.
Здатністьдотримуватись наміру.
Здатність – це наявність вбанку реальної можливості виконати свій намір. На здатність впливають фактори:наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності,наявність ринку для ЦП.
Намір.
Портфельна продаж:
ГрупиЦП, що придбані з метою подальшого перепродажу і отримання торгівельногодоходу, як різниці між ціною продажу та його купівлі.
Портфельінвестицій:
ГрупиЦП, придбані з метою їх утримання до настання строку їх погашення, та отриманнядивідендів або % доходу.
Приздійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група ціннихпаперів – це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфеліна продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чибільшої кількості ЦП.
Ознакиподілу портфеля цінних паперів КБ
Прикласифікації груп ЦП здатність банку повинна виступати основним фактором, тобтопри наявності в банківській установі наміру щодо ЦП, але відсутності реальноїздатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватисьвиходячи із здатності банку.
Призміні внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання банк може змінити свій намірщодо групи цінних паперів та перевести їх із портфеля на інвестиції до портфеляна продаж. До переліку таких умов відносяться:
– наявністьфакторів значного погіршення стану кредитоспроможності емітента;
– змінарежиму оподаткування, торговельного, процентного або дивідендного доходу;
– значнаструктурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з іншим банкомчи виділення самостійного банку);
– застосуванняабо зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної сумиінвестицій комерційних банків у певні види цінних паперів;
– значнезбільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і достатностікапіталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів банку;
– значнезбільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються щодо видів ціннихпаперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.
Припервісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за категоріями банки неповинні відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо вони передбачаютьпродати їх унаслідок:
– змінирівня ринкових ставок;
– змінирівня ліквідності банку (наприклад: відтоку депозитів, збільшення попиту накредитному ринку, скорочення суми високоліквідних активів тощо);
– змінинаявності й ступеня дохідності альтернативних інвестиційних проектів;
– змінистроків і джерел фінансування активних операцій;
– змінивалютного ризику.
КБ неповинні проводити навмисну недостовірну класифікацію балансового портфеля ЦП,тобто відносити ті чи інші групи цінних паперів до невідповідних портфелів,оскільки це робить недостовірною звітність банку. КБ зобов'язані у моментпридбання групи ЦП, а після цього – принаймні раз у квартал проводити вивченнята переоцінку своєї здатності продавати чи утримувати групи ЦП (портфель ЦП напродаж підлягає щомісячній перекваліфікації).
Розрізняютьдва види переведення ЦП:
– вільнепереведення – це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що невимагається від банку нормативними актами банківської діяльності, аздійснюється на підставі добровільного рішення керівництва комерційного банку.Існує тільки один варіант вільного переведення – з портфеля на продаж допортфеля на інвестиції до того, як мине календарний рік із моменту придбанняцінного папера. При прийнятті рішення про продаж групи цінних паперів, щознаходяться в портфелі на інвестиції, цінні папери продаються безпосередньо зтакого портфеля впродовж місяця, а після закінчення цього строку виступаютьоб'єктами примусового переведення;
– примусовепереведення – це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, щовимагається від банку нормативними актами банківської діяльності. Існує дваможливі варіанти примусового переведення – з портфеля на продаж до портфеля наінвестиції, якщо впродовж одного календарного року цінний папір не булопродано, та переведення з портфеля, на інвестиції до портфеля на продаж, якщовпродовж одного календарного місяця з моменту прийняття рішення про продажцінного папера його не було продано безпосередньо з портфеля на інвестиції.
Допускаютьсялише такі варіанти переведення цінних паперів:
Ізпортфеля на продаж до портфеля на інвестиції:
– якщокерівництво банку змінило своє ставлення щодо напряму використання цінногопапера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу (вільнепереведення);
– якщобанк не зміг реалізувати цінний папір упродовж одного календарного року змоменту його віднесення до портфеля на продаж, крім тих цінних паперів, щоповинні бути реалізовані банком як застава списаного безнадійного кредиту(примусове переведення).
Ізпортфеля на інвестиції до портфеля на продаж:
– якщокерівництво банку змінило своє рішення щодо напряму використання цінного папераі документально підтвердило це рішенням відповідного органу, при умові, щовпродовж календарного місяця з моменту прийняття зазначеного вище рішення банкне зміг реалізувати цінний папір безпосередньо з портфеля на інвестиції(примусове переведення). Ця вимога поширюються також на вкладання капіталу васоційовані та дочірні підприємства.
Привільному та примусовому переведенні група цінних паперів може розбиватись надві окремі групи на власний розсуд комерційного банку.
Групицінних паперів у портфелі банку обліковуються за ринковою ціною, що:
а)склалась на активному ринку (його котирування);
б)визначена розрахунковим шляхом на основі використання вимог Положення «Пропорядок розрахунку резерву та відшкодування збитків комерційних банків відоперацій з цінними паперами».
Підактивним ринком цінних паперів розуміють ринок, на якому існує можливість убудь-який час продати визначений цінний папір за ціною, що переважає на ньомупід час виставлення цього цінного папера на продаж. Активність ринку щодоцінних паперів визначається виходячи з таких факторів:
– наринку діють банки, брокерські контори або інші установи, що забезпечуютьпостійне котирування цін на продаж та на купівлю цього цінного папера;
– різницяміж цінами на купівлю та продаж, що пропонуються цими банками, брокерськимиконторами або іншими установами, збігається із звичайною ціною на місцевомуринку цінних паперів;
– випущенозначний обсяг цінних паперів, тому виставлені на ринок партії цінних паперівзначно не вплинуть на його ціну;
– частинавипуску, що знаходиться у банку-продавця цінного папера, досить обмежена, томуйого виставлення повністю на продаж не зможе істотно вплинути на поточнуринкову вартість цінного папера.
2.Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперів банку
Інвестиційнаполітика комерційного банку –це частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і засобиреалізації найбільш раціональних шляхів оновлення і збільшення рівнясамофінансування його інвестиційної діяльності і найбільш ефективних формзалучення коштів з різних джерел для здійснення інвестицій. Дана політикаспрямована на забезпечення виживання комерційного банку в мінливому ринковомусередовищі, на досягнення ним фінансової стійкості і створення умов длямайбутнього розвитку. Отже, інвестиційна політика комерційного банку –це діяльність банку, яка базується на активних операціях з цінними паперами іспрямована на забезпечення доходності та ліквідності банківських капіталів зурахуванням фактору ризику [5].
Якправило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, нарізні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створюватидиференційовані банківські інвестиційні портфелі.
Основніцілі банківських інвестицій стандартні:
– отриманнядоходу;
– збереженнякапіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості ЦП;
– регулюваннята забезпечення ліквідності банку.
Цілі,що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються черезвироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуютьсятрадиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківськихпроцентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні видиінвестиційної політики банків:
– агресивну:надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційноюдохідністю (акції);
– консервативну:значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткостроковіборгові зобов'язання, що призводить до зменшення ризику, підвищенняліквідності, проте до зменшення дохідності.
Згідност. 50. Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкиздійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавстваУкраїни про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовимиактами Національного банку України.
Банкимають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволуНаціонального банку України, який надається згідно з правилами, встановленимистаттею 47 вищезгаданого закону.
Банкмає право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банкуУкраїни у разі, якщо:
1)інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотківрегулятивного капіталу банку;
2)юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність знадання фінансових послуг;
3)регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій,встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.
Банкузабороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом якихпередбачена повна відповідальність його власників.
Прямачи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повиннаперевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинніперевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку.
Цеобмеження не застосовується у разі, якщо:
1)акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з реалізацією права заставодержателяі банк не утримує їх більше одного року;
2)банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентомяких є інший банк;
3)цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який отримавїх у результаті андеррайтингу.
4)акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїхклієнтів. [10]
Розмаїттяінвестиційних операцій банків на ринку цінних паперів визначається як різнимицілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує банк-інвестор і якіпередбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операційпроцес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):
•визначення цілей, горизонту і форми інвестицій;
•інвестиційний аналіз;
•формування й управління портфелем цінних паперів;
•оцінка ефективності інвестиційної діяльності;
Банкиінвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:
•розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів,одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різницівід перепродажу цінних паперів;
•підтримання ліквідності банку шляхом створення вторинних резервів у формівисоколіквідних цінних паперів (інструментів грошового ринку), які у разінеобхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичаннікоштів;
•забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізаціїбанківських ризиків і стабілізації доходів;
•формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністюоб'єкта інвестування;
•розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічнішихринках.
Процесформулювання інвестиційних цілей передбачає деяку попередню роботу. Так, банкповинен оцінити вільні ресурси, які є в його розпорядженні і які він можевикористати для інвестування в цінні папери, йому необхідно зібрати достатнюінформацію про доступні інвестиційні (фінансові) інструменти, оцінитиекономічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. На цьому ж етапі банк визначаєсвій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, в межах якого він маєздатність розробити більш-менш чітку і розумну стратегію, а також оцінити їїрезультати у подальшому. Величина часового горизонту визначається як цілямиінвестора, так і його здатністю прогнозувати ціни і дохідність фінансовихінструментів. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо інвесторорієнтований на одержання короткострокового прибутку, і довгостроковим – устратегічного інвестора.
Висновки
Портфельцінних паперів – це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх ціннихпаперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належитьбанкові.
Групацінних паперів – це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку(портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись зодного чи більшої кількості ЦП.
Убанківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями.Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, такожпідлягають ризикам.
Упроцесі здійснення операцій з цінними паперами банківським установам доцільнозначну увагу приділяти проведенню ефективного управління портфелем фінансовихінвестицій, яке забезпечить дохідність, що буде достатньою для фінансуваннявитрат пов'язаних із залученням ресурсів, та гарантуватиме певну величинуприбутку.