Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст
1. Питання №7. Основні інструменти грошово-кредитногорегулювання економіки: процентна політика
2. Питання №20. Банк Англії: створення, управління, функціїта місце у кредитній системі країни
Список літератури
1. Питання №7. Основні інструментигрошово-кредитного регулювання економіки: процентна політика
З метою ефективного управління грошовимринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функцій кредитора останньоїінстанції Національний банк встановлює за своїми операціями такі відсотковіставки:
облікову ставку;
ставку рефінансування;
ставку «овернайт» (ломбардна ставка);
відсоткову ставку за розміщені депозитнісертифікати.
Ці ставки є важелями впливу Національногобанку на економічні процеси і застосовуються у сфері реальної економіки,зовнішньоекономічного сектору, антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.
Вплив відсоткової політики на ефективністьрегулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації вдержаві, наявності відповідних монетарних інструментів, які можуть впливати нарегулювання процесів на грошово-кредитному ринку, та механізмів запровадження йреалізації їх.
Відсоткова політика всіх центральних банків — важливий інструмент регулювання грошового обігу й являє собою варіант установленняякісного параметра ринку, а саме — вартості банківських кредитів.
Принципова здатність центрального банкувпливати на вартість кредиту визначається його роллю як суб'єкта кредитноїемісії, а також наявністю за багатьма видами банківських ставок фіксованоговідношення до ставок центрального банку.
Центральні банки регулюють рівень і структурувідсоткових ставок двома шляхами:
1) безпосереднім встановленням ставок закредитами центрального банку (дисконтної, ломбардної, ставок центрального банкуна відкритому ринку тощо);
2) контролем за окремими ставками кредитнихустанов.
У першому випадку вплив регулюючих заходів маєбільш загальний характер, оскільки, встановлюючи офіційну облікову ставку,центральний банк визначає вартість залучення ресурсів банками, значною міроюформуючи вартість національних грошей. Чим вища облікова ставка, тим вищавартість фінансування банківських операцій, тим менший попит на кредит іреальні обсяги грошової маси в обігу.
У другому випадку вплив регулюючих заходівдосить обмежений, оскільки за його допомогою визначається вартість лише окремихвидів кредитів у різних кредитних установах.
У практичній діяльності залежність міжвідсотковими ставками за кредитами центрального банку і банківських установ євідносно стабільною величиною.
У зв'язку з тим, що всі банки звертаються закредитами до центрального банку, вплив ставок центрального банку поширюється навсю економіку. Такою мірою, якою ставки центрального банку впливають набанківські ставки за кредитами, вони є інструментом регулювання агрегатногопопиту на кредитні ресурси. А це означає, що як антиінфляційний інструментвідсоткова політика є складовою частиною дефляційної політики і має більшважливе значення, ніж звичайний монетарний контроль за грошовою масою.
Пік використання банківських ставок якінструмента регулювання грошового ринку спостерігався у 50-60-х роках XX ст.,коли контроль за ставками в тому чи іншому варіанті здійснювався в усіх країнах.Так, за період з 1945 до 1960 р. ставки центрального банку у ФРН змінювалися 24рази, в Бельгії — 22 рази, у Франції — 17 разів, у Нідерландах — 16 разів. Практичнотака ситуація відображала реалізацію кейнсіанського підходу догрошово-кредитного регулювання.
Великого значення надавалося відсотковійполітиці в 70-ті роки, коли в умовах розширення міжнародного руху капіталівлише відсоткові ставки давали можливість впливати на валютний курс, а черезнього — і на стан грошово-кредитного ринку всередині країни. Резервицентральних банків більшості країн були недостатньо великими, щоб протидіятизовнішнім факторам, а операції на відкритому ринку не досить розвиненими. Протягомцього періоду відсоткові ставки значно підвищилися практично у всіх країнах. Так,облікова ставка Банку Англії протягом 1968-1980 pp. зросла з 6,5% до 14%,облікова ставка ФРС СІЛА в 1977- 1981 pp. зросла з 6% до 14%. У цей же час уШвеції вона становила 11%, в Канаді — 15%, у Франції — 17,5%, а в Італії — 19%.
На сучасному етапі розвитку загальнаорієнтація грошово-кредитної політики на контроль за рівнем відсоткових ставокзберігається, але значення цього інструмента регулювання поступово зменшується.Наприклад, у 2000 р. передбачається підвищення облікової ставки Європейськогоцентрального банку до 3,5%, а ставка ФРС у США зросла до 7%.
Повністю відмовитися від використаннявідсоткової політики не можливо через важливість макроекономічних, у тому числій антиінфляційних, ефектів цього інструмента регулювання.
/>Длякредитування комерційних банків центральні банки використовують облікову ставку- відсоткову ставку, яка встановлюється при обліку (купівлі) цінних паперів (векселів).За допомогою облікової ставки більшість центральних банків реалізують своєправо «кредитора останньої інстанції» щодо комерційних банків.
У міжнародній практиці центральні банкивважають за доцільне фіксувати облікову ставку, за якою надаються кредитивідповідно до попиту на них за такою ставкою, залишаючи ринку можливістьвизначати кількість грошей в обігу.
У вітчизняній практиці облікова ставка є одниміз монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк встановлює длясуб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених ірозміщення грошових коштів. Таким чином Національний банк впливає на вартістьгрошових коштів.
Установлений Національним банком розміроблікової ставки залежить від загального економічного стану держави, станугрошово-кредитного ринку і має бути зорієнтований на зміни тенденціймакроекономічних та монетарних параметрів, основними з яких є:
потреба в грошових ресурсах відповідно до фазиділового циклу в економіці держави;
міграція капіталу;
прогнозний і фактичний рівні інфляції у відповідномуперіоді;
середній рівень інфляції за попередній період;
обсяг грошової маси в обігу;
структура прогнозних і фактично випущених вобіг Національним банком платіжних засобів;
відсоткові ставки за кредитами та депозитамибанків;
відсоткові ставки на міжбанківському ринкукредитних ресурсів тощо.
Під час визначення облікової ставкиНаціональний банк враховує й інші фактори, що не підлягають цифровому обчисленню(соціально-економічна та суспільно-політична ситуація в державі), інфляційні тадевальваційні очікування тощо.
Національний банк установлює розмір обліковоїставки, дотримуючись таких основних принципів:
облікова ставка має підтримуватися на позитивномуреальному рівні щодо рівня інфляції;
облікова ставка використовується Національнимбанком одночасно як орієнтир та активний засіб реалізації грошово-кредитноїполітики;
облікова ставка є найнижчою серед відсотковихставок рефінансування.
Відповідно до Положення про визначенняНаціональним банком України процентних ставок за своїми операціями,Національний банк визначає облікову ставку, виходячи з прогнозного тафактичного рівнів інфляції, що підлягають коригуванню на коефіцієнт приростуоблікової ставки. При цьому рівень облікової ставки має бути не менше ніж на 3відсоткових пункти більшим від рівня інфляції.
Встановлення облікової ставки центральногобанку — досить складний і кропіткий процес. Ми вже розглянули чинники, що формуютьїї рівень, але на практиці врахувати динаміку кожного з них не завжди можливо. Крімтого, діють побічні тенденції, часто кожен із чинників має різноспрямованудинаміку; суттєві корективи в економічні процеси вносять політичні та іншіфактори тощо. Тому при визначенні облікової ставки центрального банку можна,використовуючи «правило Тейлора», враховувати два найбільш вразливихі водночас найважливіших чинники — рівень інфляції та темпи зміни внутрішньоговалового продукту.
Світова практика засвідчила, що при підвищеннірівня інфляції на 1% облікова ставка зростає на 1,5%, а при зниженні темпівприросту внутрішнього валового продукту на 1% скорочується на 0,5%. Так,наприклад, у 1999 р. в країнах Європейського Союзу при рівні інфляції 1%облікова ставка Європейського центрального банку становила 2,5%. На початку2000 р. рівень інфляції досяг 2%, а облікова ставка ЄЦБ підвищилася до 3,5%.
Запропоновану методику розрахунку можнавиразити формулою
С = Cб + 1,5 Р ( — 0,5 Т),
де С — розрахунковий рівень облікової ставки,%;
Сб — базовий (початковий) рівень обліковоїставки,%;
Р — рівень інфляції,%;
Т — темп скорочення внутрішнього валовогопродукту,%.
За базову ставку Національний банк бересередню відсоткову ставку, що використовується центральними банками країнЄвропи під час здійснення рефінансування ними своїх комерційних банків. Перелік,а також кількість центральних банків європейських країн, інформація щодовідсоткових ставок яких використовується Національним банком, визначається навідповідний період за рішенням Правління НБУ.
Для розрахунку облікової ставки Національнийбанк рекомендує використовувати таку формулу:
Ос = Бс + К — Рп (ф) — 0,5 ВВП,
де Ос — облікова ставка;
Бс — базова відсоткова ставка, розмір якоївстановлюється відповідно до викладених умов;
/>К — коефіцієнт приросту облікової ставки на 1% зростання інфляції (1,0-1,5). Розміркоефіцієнта встановлюється залежно від інфляційних очікувань і тенденційрозвитку грошово-кредитного ринку;
Рп — прогнозний рівень інфляції, щовстановлюється співвідношенням індексу споживчих цін у грудні поточного року таіндексу споживчих цін у грудні попереднього року;
Р — фактичний рівень інфляції в річномуобчисленні;
ВВП — зниження темпів реального ВВП.
Разом з тим слід зазначити, що використання«правила Тейлора» чи його модифікацій не завжди дає досить чіткірезультати, які можна однозначно інтерпретувати.
Управління грошово-кредитним ринком в Українічерез відсоткову політику проходило досить складно, і до теперішнього часу щене вдається повною мірою використовувати цей монетарний інструмент длярегулювання грошово-кредитного ринку.
В Україні на перших етапах становленнягрошово-кредитного ринку всі — від суб'єктів господарювання до органіввиконавчої та законодавчої влади — бажали мати кредитні кошти або безплатно,або, принаймні, за мізерну плату. А тому протягом 1992-1994 pp. майже всякредитна емісія Національного банку спрямовувалася на кредитування окремихпідприємств, галузей господарства та Міністерства фінансів за окремимирішеннями Верховної Ради України з визначенням плати за неї, що не відповідалоекономічній ситуації, економічним процесам, які відбувалися в державі, а такожне відображало вартості національної грошової одиниці (купонокарбованця). Томурівень інфляції, який у 1993 р. становив 10 250%, був цілком закономірнимрезультатом такої політики.
Рівень облікової ставки, що встановлюваласяНаціональним банком, та рівень інфляції — основні фактори, на які мала бутизорієнтована відсоткова політика.
В періоди найбільш ефективного використанняоблікової ставки адекватно економічній ситуації ефективність відсотковоїполітики значно підвищувалася.
З кожним роком розмір облікової ставки всебільше наближався до реальної вартості національних грошей. На сьогодні узв'язку з розвитком нових фінансових інструментів при визначенні рівняоблікової ставки Національний банк України орієнтується й на інші фактори, яківпливають на формування розміру облікової ставки.
Основні з цих факторів такі:
обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертаннягрошей;
структура кредитної емісії Національного банку;
відсоткові ставки комерційних банків за кредитамита депозитами;
структура залучених коштів комерційних банків(співвідношення строкових депозитів та коштів до запитання);
валютний курс національної грошової одиниці тадевальваційні очікування в економіці;
дохідність за операціями з цінними паперами навідкритому2. Питання №20. Банк Англії: створення,управління, функції та місце у кредитній системі країни
Кредитна система Великобританії внаслідокособливостей економічної та історичної еволюції країни є однією знайрозвиненіших у світі. Вона вирізняється високою спеціалізацією кредитнихінститутів. Основні її ланки — Банк Англії, комерційні банки, спеціальні ФКІ. Юридичногорозмежування функцій між кредитними інститутами здебільшого немає, а традиційнібар'єри в останні роки поступово розмиваються. У результаті існує тенденція доуніверсалізації кредитних інститутів.
Основні ФКІ Великобританії станом на середину90-х років наведено на рис.1.
/>
Рис.1. Основні фінансово-кредитні інститутиВеликобританії
Банк Англії заснований у 1694 р. як приватнаакціонерна компанія. Із середини XVIII ст. почав виконувати функціїцентрального банку, монополізував емісію банкнот і виступав як банкір уряду. У1946 р. його націоналізували лейбористи, які заплатили щедрий викуп йоговласникам: в обмін на акції їм було надано державні облігації на суму, щоперевищувала номінальну вартість акціонерного капіталу в 4 рази. Банк Англіївиконує всі функції центрального банку:
є банком для комерційних банків;
є банком уряду, через нього проходять усідержавні доходи і витрати;
здійснює емісію банкнот;
обслуговує позикові операції держави;
здійснює валютні операції та контролює їх, відімені скарбниці керує офіційними золотовалютними резервами країни;
здійснює нагляд за кредитними установами,валютними і кредит ними ринками;
консультує уряд з питань грошово-кредитноїполітики та її здійснення (переважно за допомогою купівлі-продажу комерційнихвекселів, цінних паперів; в окремих випадках виступає у ролі «кредитораостанньої інстанції» банківської системи).
Банк Англії не залежить від уряду. Строкповноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду (це сприяє незалежностібанку).
Взаємовідносини Банку Англії з Парламентом іурядом аналогічні тим, які існують у країнах Західної Європи, зокрема уНімеччині та Франції.
В умовах ринкової економіки важливою формоюконтролю за діяльністю центрального банку є зовнішній і внутрішній аудит. УВеликобританії та країнах з розвиненими ринковими відносинами він відіграєважливу роль у системі перевірок центрального банку. Досвідом Банку Англії можескористатись Україна, формуючи вітчизняну систему аудиту НБУ.
Організаційно внутрішній аудит Банку Англії — це особливий структурний підрозділ — департамент аудиту. Директор департаменту(головний внутрішній аудитор) підпорядковується безпосередньо створеному зчленів Ради директорів підкомітету з питань аудиту та самій Раді. У такий спосібпідкреслено незалежність аудиторської служби.
Внутрішні аудитори Банку Англії підтримуютьдобрі взаємини із зовнішніми аудиторами, вільно обмінюються інформацією. Завдякицьому:
можна запозичити найоптимальнішу систему, боколеги мають досвід роботи з системами внутрішнього аудиту інших клієнтів;
зовнішні аудитори спроможні якісно оцінитисистему внутрішнього аудиту Банку Англії;
вони здешевлюють зовнішній аудит,послуговуючись підсумками діяльності служби внутрішнього аудиту Банку Англії.
Підставою для такої співпраці є узгодженасторонами офіційна пам'ятна записка про оптимальне розмежування функцій таобов'язків. У Банку Англії аудитори проводять такі перевірки:
фінансові;
комп'ютерної мережі;
ефективності витрачання коштів.
Аудитори не заглиблюються детально у справиперевірених підрозділів, їх увагу привертають лише порушення, які можутьпризвести до глобальних негативних наслідків.
Щоб досягти позитивних результатів роботи,аудитори акцентують увагу на таких моментах:
ретельне планування;
розуміння системи, що перевіряється;
оптимальна оцінка ризиків і механізмівуправління;
забезпечення зв'язку;
докладна інформація.
У департаменті аудиту Банку Англії перевагунадають комплексному підходу у доборі кадрів (аудиторами стають і сторонніспеціалісти, і співробітники підрозділів банку). Працівники виконуютьфункціональні обов'язки за індивідуальним Положенням про посаду. Аудиториповинні бути ініціативними і старанними, наполегливо доводити дослідження дологічного завершення, бути тактовними, дипломатично виходити з нелегкихситуацій, вміти аналізувати стан справ і чітко формулювати висновки, а такожорієнтуватися у системах, що перевіряються.
Подана аудиторами інформація є підставою дляприйняття Радою директорів Банку Англії оптимальних управлінських рішень щодовдосконалення принципів функціонування банку.
Банк Англії бореться з ризиками високого рівня(втрата грошей або репутації) і вторинними ризиками, до яких належать такі:
обман (призведе до порушення законодавства);
помилка (спричинить відплив інформації з банку);
крадіжка (втрата нерухомості);
неправильне рішення (може призвести донеплатоспроможності банку);
помилкове стратегічне планування (спричинитьнедостатню інформованість керівництва банку);
неефективне забезпечення комп'ютерних систем.
Щоб управляти цими ризиками, Банк Англіївживає певних заходів контролю.
За працівниками банку:
наявність достатнього досвіду;
адекватна підготовка.
За станом роботи з документами:
наявність двох підписів для переказуваннякоштів;
перевірка підсумкових показників дляпідтвердження точності цифр.
За виконанням угод:
розмежування здійснення угод та виконаннярозрахунків;
перевірка лімітів угод;
контролювання інструкцій щодо розрахунків (аждо запису телефонних розмов дилерів).
За цінностями:
подвійний нагляд за доступом у сховища, дезберігаються цінності (два ключі є у різних працівників);
розмежування зберігання цінностей та їх обліку;
систематичні підрахунки і звірки;
обладнання сховищ відеоапаратурою.
За комп'ютерами:
дублювання інформації на випадок її втрати уцентральному комп'ютері;
використання паролів для доступу до системикомп'ютерів і програмного забезпечення;
забезпечення комп'ютерних систем технічноюдокументацією, що дає змогу терміново знайти будь-які неточності;
використання мереж із шифрованими засобами длязменшення ризику небажаного проникнення в них.
Банк Англії має вирішальний вплив настабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвістьплатіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективністьфункціонування економіки країни.
Банк Англії постійно зменшує розміробов'язкових резервів комерційних банків і здійснює грошово-кредитну політикубез обов'язкового резервування.
В умовах поступової відмови від обов'язковогорезервування Банк Англії спрямовує зусилля на управління зміною процентнихставок. Цього досягають за допомогою операцій на відкритому ринку.
Банківські установи Великобританії виконуютьтакож встановлені чинним законодавством загальні звітні процедури. Банк Англіїотримує звіти аудиторів та ревізорів згідно з інструкцією для ревізорів (1994 р)до закону про банки, прийнятого у 1987 р.
Згідно з інструкцією № 3 до Положення прокоординацію банківської системи, виданою у 1992 р. (друга директива Ради Європи),Банк Англії має право вимагати звіти за бухгалтерськими записами та системамивнутрішнього контролю від усіх банків.
Список літератури
1. Банки и банковская деятельность: Англия // Банковские услуги. — 2005 — №1.- с.26
2. Вешкин Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю.Г.Вешкин, Г.Л. Авагян. — М.: Экономистъ, 2006. — 400 с.
3. Демківський А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський.- К.: Дакор, 2007. — 528 с.
4. Депозитные формы организации сбережений населения в Великобритании: International:Популярные сберегательные счета Европейских кредитных институтов. // Банковскиеуслуги — 2005 — №3. — с.26
5. Іванов В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: курслекцій / В.М. Іванов, І.Я. Софіщенко; МАУП. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.
6. Лисенков Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальнийпосібник / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.
7. Михайловська І.М. Гроші та кредит [Text]: практикум / І.М. Михайловська,К.Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2008. — 312 с.
8. Смирнов В.П. Банковская система Великобритании // Банковское дело — 2005- №9. — с.24
9. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності«Банківська справа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост.вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ,2007. — 160 с.
10. Шаров О. Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] / О.Шаров // Вісник Національного банку України. — 2008. — N 7. — C.18-29