Кафедра міжнародноїекономіки
Контрольна робота
здисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст
1. Операції репо: сутність, зміст,техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду. (№11)
2. Основні інструментигрошово-кредитного регулювання економіки: політика резервних вимог. (№24г)
Список літератури
1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, оглядміжнародного досвіду. (№11)
У зв'язку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникламожливість застосовувати при рефінансуванні комерційних банків новий фінансовийінструмент — операції репо.
З 1997р. рефінансування комерційних банків активно здійснювалося задопомогою операцій прямого репо, суть яких полягає в тому, що Національний банккупує у комерційного банку облігації внутрішньої державної позики на певнийперіод за умови, що комерційний банк у визначений строк викупить у нього ціцінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери,а потім продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку закористування коштами Національного банку.
Операції репо, крім функції рефінансування комерційних банків, виконуютьі функцію управління грошово-кредитним ринком. Це операції зворотного репо,коли Національний банк продає комерційним банкам зі свого портфеля державніцінні папери із зобов'язанням викупити їх у комерційного банку черезвідповідний період.
Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які єпредметом договору операції репо, здійснюються Депозитарієм державних ціннихпаперів Національного банку України. Інколи операції репо називають операціямивідкритого ринку.
Операції репо найбільш ефективно можна використовувати за наявностірозвинутого фондового ринку державних цінних паперів, а в період його занепаду— це інструмент, який може бути використано в будь-який час при необхідності.
З метою впорядкування проведення Національним банком України зкомерційними банками операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів наумовах їх зворотного продажу-купівлі постановою Правління НБУ від 29.05.2001 р.№ 204 затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком Україниз банками операцій репо.
Відповідно до цього Положення датою купівлі цінних паперів є датаздійснення операції репо, зазначеної в договорі, за яким державні цінні папери,що є предметом цієї операції, передаються покупцеві (зараховуються навідповідні депо-рахунки покупця в депозитарії) під час їх купівлі. Датузворотної купівлі визначено як дату закінчення строку операції репо, на якуцінні папери, що є предметом цієї операції, підлягають зворотному продажу за ціноюзворотної купівлі, установленої на час початку операції репо.
Операцією репо називають операцію з цінними паперами, що складається здвох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку —Національним банком і комерційними банками — про продаж-купівлю державнихцінних паперів на певний строк із зобов'язаннями зворотного їх продажу-купівліу визначений строк за обумовлену договором ціну.
При цьому розрізняють: 1) «пряме» репо — договір про купівлюНаціональним банком державних цінних паперів із портфеля комерційного банку зподальшим зобов'язанням цього банку викупити ці державні папери за обумовленоюціною на обумовлену дату та 2) «зворотне» репо — договір про продажНаціональним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночаснимзобов'язанням зворотного їх викупу в комерційних банків за обумовленою ціною наобумовлену дату.
Операції репо є інструментом оперативного управління ліквідністюбанківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненніНаціональним банком грошово-кредитної політики.
Учасниками операцій репо можуть бути банки, що мають ліцензію наздійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку:
- наоперації за дорученням клієнтів або від свого імені;
- надепозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних ціннихпаперів.
Національний банк у межах, визначених на відповідний період, основнихмонетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи можепроводити з банками операції «прямого» та «зворотного» репона визначену суму та на відповідний строк.
Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності,можуть звертатися до Національного банку щодо здійснення операції«прямого» репо.
При рефінансуванні комерційних банків за операцією «прямого»репо ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфелябанків є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку)вартість державних цінних паперів.
Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперівзалежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операцій репо, ставкирефінансування Національного банку, яка діяла у відповідний період, відсотковихставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.
Доходи, отримані Національним банком за операціями «прямого»репо, належать до складу процентних доходів, а витрати за операціями«зворотного» репо — до складу процентних витрат. Процентним доходомза операціями репо є дохід, що отримує покупець державних цінних паперів у разіздійснення операції репо і який визначається як різниця між ціною зворотногопродажу (викупу) цінних паперів та ціною їх купівлі. Процентні витрати — цевитрати продавця державних цінних паперів у разі здійснення операції репо, яківизначаються як різниця між ціною зворотної купівлі цінних паперів і ціною їхпродажу.
У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі,зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарноюпрограмою, Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінніпапери шляхом операцій «зворотного» репо на відповідний період заумови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.
Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свогопортфеля за операцією «зворотного» репо є ринкова або балансова їхвартість. Ціна зворотного викупу комерційними банками державних цінних паперівзалежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операціїрепо, відсоткових ставок за борговими зобов'язаннями (депозитнимисертифікатами) Національного банку.
Операції «прямого» репо, які здійснюються між Національнимбанком і комерційними банками, обліковуються як у Національному банку, так і вбанках на балансових рахунках бухгалтерського обліку кредитних операційвідповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
Операції «зворотного» репо, які здійснюються між Національнимбанком і банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках набалансових рахунках бухгалтерського обліку депозитних операцій відповідно донормативно-правових актів Національного банку.
Національний банк України залежно від потреби оперативної підтримкиліквідності банків або нейтралізації надлишкової грошової маси в обігу можездійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних ціннихпаперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхомпроведення тендера заявок банків на участь в операціях репо.
У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях репо Департаментмонетарної політики Національного банку надсилає банківській системі відповіднеповідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення тастроку операції репо.
Банки подають до Департаменту монетарної політики за допомогою засобівпрограмного забезпечення «АРМ депо-тендер» заявки на участь утендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державнихцінних паперів.
Якщо Національний банк є покупцем державних цінних паперів, то заявкибанків задовольняються залежно від потреби в підтримці їх ліквідності; якщоНаціональний банк є продавцем державних цінних паперів, то заявки банківзадовольняються, виходячи з потреби вилучення відповідної надлишкової сумикоштів із грошового обігу на певний період.
Національний банк, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявкибанків, які є найбільш привабливими для Національного банку за ціновимипараметрами (отримання більшого доходу в запропонованих заявках або зменшеннясвоїх витрат), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінніпапери.
Після розгляду заявок банків Департамент монетарної політикиНаціонального банку надсилає банкам, які за результатами тендера мають правоабо отримати кошти за куплені Національним банком державні цінні папери, абоперерахувати кошти за продані Національним банком державні цінні папери, повідом лення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій«прямого» або «зворотного» репо.
Якщо Національний банк здійснює операції «прямого» репо шляхомбезпосередньої домовленості з банками, то відповідальні працівники Департаментумонетарної політики Національного банку вибирають тих учасників ринку, щопропонують найвищий процентний дохід, мають у своєму портфелі відповідні цінніпапери і погоджуються на участь в операції репо на відповідний строк. У разі,якщо Національний банк здійснює операції «зворотного» репо, відбірзаявок здійснюється між тими учасниками, які пропонують найнижчу ціну зворотноїкупівлі.
Залежно від строку Національний банк може здійснювати такі види операцій«прямого» та «зворотного» репо:
-нічне репо (термін дії один день). Процентний дохід(витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;
-відкрите репо (строк операції в договорі невизначається, кожна зі сторін може вимагати виконання операції репо в будь-якийчас, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору).Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того,скільки днів триває операція репо;
-строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентнийдохід (витрати) обумовлений і є фіксованим на час її проведення.
У разі згоди на проведення операції репо між її учасниками укладаєтьсядоговір, який має містити такі необхідні умови:
-термін дії договору;
-суму купівлі/продажу державних цінних паперів;
-обумовлення ціни купівлі/продажу державних ціннихпаперів за операцією репо;
-обумовлення ціни зворотного продажу/купівлі державнихцінних паперів за операцією репо;
-перелік та ознаки державних цінних паперів заоперацією репо;
-зобов'язання продати державні цінні папери зізворотним викупом має кореспондуватись із зобов'язанням викупити ці державніцінні папери зі зворотним продажем;
-розмір та порядок установлення процентного доходу(витрат);
-порядок передавання державних цінних паперів докредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань під часпроведення операції репо;
-порядок здійснення Національним банком достроковоговикупу державних цінних паперів.
У договорі про здійснення операції репо між Національним банком ікомерційними банками має передбачатися блокування державних цінних паперів, щоє предметом договору про здійснення операції репо, на відповідних рахункахдепо-обліку в депозитарії відповідно до нормативно-правових актів Національногобанку.
Після підписання договору про здійснення операції репо банк-продавець надату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію про блокування державнихцінних паперів (від дати продажу до дати зворотної купівлі). Банк-по-купецьвідповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одночасно направляєдо депозитарію повідомлення відповідно до нормативно-правових актівНаціонального банку.
Після отримання від депозитарію довідки про блокування державних ціннихпаперів на відповідних рахунках депо-обліку Департамент монетарної політикиНаціонального банку здійснює перерахування коштів банку-позичальнику. Напідставі довідки депозитарію про блокування державних цінних паперів навідповідних рахунках депо-обліку банк-позичальник перераховує коштиНаціональному банку.
Після повернення банком коштів на підставі депо-розпорядження тадепо-повідомлення депозитарій здійснює розблокування державних цінних паперів.
Кількісний облік та обіг державних цінних паперів за операціями репоздійснюються засобами програмного забезпечення АРМ депо-облік відповідно дочинних нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку депозитарногообліку цінних паперів. При цьому під депозитарним обліком розуміють облікцінних паперів за рахунками власників (утримувачів) державних цінних паперів узберігачів або облік за рахунками в цінних паперах, який здійснює депозитарійдля зберігачів та емітентів.
Функції депозитарію Національного банку України виконують його структурніпідрозділи, які проводять депозитарну діяльність і можуть здійснювати кліринг ірозрахунки за договорами щодо операцій з цінними паперами.
Відповідальність учасників операції репо визначається договором проздійснення операції репо.
У разі несвоєчасного виконання зобов'язання щодо перерахування коштів задоговором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншоїсторони пеню в розмірі 0,5 % від суми зобов'язання за кожний день прострочення,але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в періодпрострочення виконання зобов'язання, та зобов'язана відшкодувати збитки,завдані простроченням виконання зобов'язання.
У разі несвоєчасного виконання зобов'язання щодо поставки (блокування)державних цінних паперів за договором про здійснення операції репо виннасторона сплачує на користь іншої сторони штраф, розмір якого встановлюєтьсясторонами в договорі, та зобов'язана відшкодувати збитки, завдані простроченнямвиконання зобов'язання.
У разі операції «прямого» репо в договорі має бути передбачено,що за умови несвоєчасного виконання банком зобов'язання щодо зворотної купівлідержавних цінних паперів Національний банк може застосувати переважне ібезумовне право задовольнити свої вимоги шляхом списання у безспірному порядкузаборгованості з кореспондентського рахунка зобов'язаної сторони в повномуобсязі відповідно до норм статті 73 Закону України «Про Національний банкУкраїни».
Якщо одна зі сторін договору не здійснює зворотної купівлі державнихцінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то іншасторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про щосторони укладають додаткову угоду.
2.Основні інструменти грошово-кредитного регулюванняекономіки: політика резервних вимог. (№24г)
З метою ефективного управління грошовим ринком, обсягами грошової маси вобігу, виконання функцій кредитора останньої інстанції Національний банквстановлює за своїми операціями такі відсоткові ставки:
- обліковуставку;
- ставкурефінансування;
- ставку«овернайт» (ломбардна ставка);
- відсотковуставку за розміщені депозитні сертифікати.
Ці ставки є важелями впливу Центральних банків на економічні процеси ізастосовуються у сфері реальної економіки, зовнішньоекономічного сектору,антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.
Вплив обов'язкових резервних вимог та відсоткової політики наефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічноїситуації в державі, наявності відповідних монетарних інструментів, які можутьвпливати на регулювання процесів на грошово-кредитному ринку, та механізмів запровадженняй реалізації їх.
У кожній державі резервні вимоги, з погляду закону, полягають у тому, щокомерційні банки чи інші депозитні інститути зобов'язані розміщувати вцентральному банку мінімальну суму своїх резервів на окремий рахунок.Центральний банк, виконуючи свою функцію регулювання темпів зростання грошовоїмаси в обігу, визначає відповідні межі збільшення агрегатів М1 та М2.
Норма обов'язкових резервів у вигляді відсоткового відношення до сумизалучених коштів встановлюється комерційним банком чи депозитним інститутом.
У всьому світі діє практика добровільного підтримання банкамивідповідного рівня резервів, їм ставиться умова, що ці кошти не можуть бутизадіяні в кредитній та інвестиційній діяльності банків, а можутьвикористовуватися лише як резерв. Банки свідомо здійснюють цю операцію,незважаючи на зменшення їхньої прибутковості.
Механізм формування резервних вимог передбачає, що центральний банкпропонує модель мультиплікаторної пропозиції грошей за рахунок використаннярезервів. Обсяг обов'язкових резервів завдяки дії грошового мультиплікатора незбільшує пропозиції грошей, і таким чином здійснюється контроль над приростомгрошової маси в обігу. Для комерційних банків ступінь зміни обсягу резервів єодним із засобів впливу на масштаби кредитування.
У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управлінняліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета —використати обов'язкові резерви для грошово-кредитного регулюваннядовгострокових проблем стабілізації грошового обігу та боротьби з інфляцією.
У країнах зі стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринковихвідносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідностірегулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, томуобов'язкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначнуроль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка,виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільностібанківської системи в цілому, що спостерігається і в Україні.
Дотримування резервних вимог зменшує обсяг ресурсів, що перебувають урозпорядженні банків, підвищує вартість залучених коштів, необхідних длянадання передбачених обсягів кредитів.
Уперше обов'язкове резервування коштів банківської системи булозапроваджене в США у 1913 р. після створення Федеральної Резервної Системи.Проте дозвіл на зміну нормативів резервування ФРС одержала аж у 1935 р. Убільшості країн світу інструмент резервних вимог почали застосовувати після Другоїсвітової війни й активно використовували до 90-х років XX ст. Наприклад, у 80-хроках у США норма резервних зобов'язань була диференційованою і коливалася вмежах 7—16,25 %. У 90-х роках у США вона становила 3—12 %, у Японії — 1,5—2 %.На сьогодні норма обов'язкового резервування коштів банківської системи якінструмент управління грошово-кредитним ринком у західних країнах, США таЯпонії має значно менше значення, ніж інші інструменти, зокрема облікова ставкацентрального банку.
В Україні, де не відбувається реальних ринкових перетворень, немаєвідповідних фінансових інструментів, наявні проблеми структурного тафіскального характеру, обов'язкові резерви в останні роки посідали домінуючемісце серед інструментів монетарної політики, за допомогою яких можнаоперативно здійснювати ефективне управління грошово-кредитним ринком.
Об'єктом резервування є сума пасивів (зобов'язань), а за окремимиактивно-пасивними рахунками — пасивне сальдо за консолідованим балансом банку,частина яких у певній пропорції призначена для резервування. Періодомрезервування є термін (кілька днів), протягом якого резервуються тазберігаються на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в НБУзарезервовані банком кошти. При цьому норматив резервуваня визначається як відсотковеспіввідношення між сумою обов'язкових резервів і загальною сумою банківськихпасивів, до яких застосовуються резервні вимоги.
Позитивним є те, що встановлюється єдиний обсяг обов'язкових резервів дляцих банків у відсотках від загальної суми залучених коштів у національній таіноземній валютах. Важливо й те, що для різних видів залучених коштів може бутивстановлено диференційовані норми обов'язкових резервів, що залежить відприроди зобов'язань (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточнірахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо) та від строку зобов'язаньабо пасивів.
Головна мета обов'язкового резервування коштів полягає в обмеженні діїгрошового мультиплікатора та підтриманні на певному рівні грошової маси вобігу. Для збільшення пропозиції грошей Національний банк України зменшуєнорматив обов'язкового резервування, а для зменшення пропозиції — підвищуєнорматив.
Зобов'язання дотримуватися нормативів обов'язкового резервування коштів укомерційних банків виникає з часу одержання ліцензії Національного банкуУкраїни на здійснення банківських операцій із залучення коштів юридичних іфізичних осіб, що є необхідною умовою для здійснення цих операцій.
Недотримання нормативів обов'язкового резервування коштів означаєздійснення банком несанкціонованої кредитної емісії, за яку застосовуютьсязаходи впливу відповідно до ст. 62 Закону України «Про Національний банкУкраїни».
Формування обов'язкових резервів здійснюється у відсотковому відношеннідо зобов'язань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку включно зфіліями, а відповідна сума коштів обов'язкових резервів у національній валютімає перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку або на окремомурахунку в Національному банку України за певний період регулювання.
Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані набалансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній,так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших комерційнихбанків, та іноземних інвестицій, одержаних від міжнародних фінансових установ.
До залучених комерційними банками коштів належать кошти депозитних,ощадних поточних, бюджетних рахунків юридичних і фізичних осіб, що відображеніна рахунках бухгалтерського обліку.
Нормативи обов'язкового резервування від суми залучених коштівустановлюються Правлінням Національного банку України з урахуванням станувиконання грошово-кредитної політики чи ситуації на грошово-кредитному ринку, аобов'язкові резерви формуються в національній грошовій одиниці. Відсотки зазалишками коштів обов'язкових резервів на кореспондентських рахунках ненараховуються.
Формування обов'язкових резервів із використанням кореспондентськогорахунка та визначення обсягу обов'язкових резервів як суми залишків залученихкоштів за формулою середньоарифметичної дає можливість комерційним банкам більшефективно управляти кредитними ресурсами.
Зміни щодо обов'язкових резервів — зменшення їхньої норми абовстановлення диференційованих нормативів для різних видів депозитів (у томучислі й для залучених в іноземній валюті) — можливі лише за умови стабілізаціїекономіки та грошово-кредитного ринку, що має супроводжуватися комплексомструктурних змін та жорсткою фіскальною політикою. Інакше це призведе дозростання нічим не забезпеченої грошової маси в обігу, розкручення інфляційноїспіралі з усіма негативними наслідками для економіки України.
В умовах, коли немає нормально функціонуючого фондового ринку, ефективноїфіскальної політики та можливостей застосовувати інші інструменти регулюваннягрошово-кредитного ринку, на обов'язкові резерви лягає основний тягаруправління грошово-кредитним ринком.
Список літератури
1. Гроші, банки такредит: у схемах і коментарях [Текст]: навчальний посібник / Мін-во освіти інауки України, Тернопільська академія н/г; ред. Б. Л. Луців. — Тернопіль:Карт-бланш, 2004. — 219 с.
2. Демківський, А.В.Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А. В. Демківський. — К.:Дакор, 2007. — 528 с.
3. Іванов, В.М.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: курс лекцій / В. М. Іванов,І. Я. Софіщенко; МАУП. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.
4. Коваленко, В.В.Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст]: навчальний посібник / В.В. Коваленко; УАБС НБУ. — К.: Знання України, 2006. — 332 с.
5. Лисенков, Ю.М.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальний посібник / Ю. М.Лисенков, Т. А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.
6. Макаренко, М.І.Таргетування інфляції в грошово-кредитній політиці [Текст] / М. І. Макаренко //Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 6. — C.38-42
7. Матвієнко, П.В.Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України[Текст]: монографія / П. В. Матвієнко. — К.: Наукова думка, 2004. — 256 с.
8. Михайловська,І.М. Гроші та кредит [Text]: практикум / І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова.- Львів: Новий Світ-2000, 2008. — 312 с.
9. Сухий, Р.Реалізація принципу незалежності центральних банків європейських держав.Керівні органи центральних банків [Текст] / Р. Сухий // Вісник Національногобанку України. — 2006. — N 10. — C.18-22
10. Урюпина, А. А.Банковский сектор в условиях сдерживающей денежно-кредитной политики [Текст] /А. А. Урюпина // Банковские услуги. — 2008. — N 7. — C.2-5
11. Центральний банкта грошово-кредитна політика [Текст]: підручник / Мін-во освіти і наукиУкраїни, КНЕУ; ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
12. Шамова, І.В.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності «Банківськасправа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. /І. В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2007. — 160 с.
13. Шаров, О.Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] / О. Шаров //Вісник Національного банку України. — 2008. — N 7. — C.18-29