Економічний зміст лізингу

Зміст:
Вступ.........................................................................................................................3
1. Економічний зміст лізингу, види таформи..................................................4
2. Касове обслуговування клієнтів банку.........................................................9
3. Види та сутність ризиків в банківськійсфері.............................................14
Висновки................................................................................................................19
Список використаноїлітератури.......................................................................20

Вступ.
Мояконтрольна робота має на меті розгляд трьох питань це: економічний змістлізингу, види та форми; касове обслуговування клієнтів банку та види  тасутність ризиків в банківській сфері.
Актуальністьрозгляду першого питання полягає у тому, що протягом трьох останніх десятилітьзначно зросла у світі популярність лізингу. Замість того, щоб позичати грошідля покупки літака, комп'ютерів, реактора або супутника, компанії беруть це влі­зинг. Авіа та залізничні компанії беруть у лізинг величезну кіль­кістьобладнання. Багато фірм беруть у лізинг своє ж майно, а ма­газини — будинки ісклади. Зростання значення в останні роки лізингових угод викликалонеобхідність його законодавчого регулювання.
Правовідносинищодо лізингу врегульовано параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України таспеціальними законом України „Про фінансовий лізинг”.
У другому питаннімова йтиме про касове обслуговування клієнтів банку. Усі розрахунки вгосподарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою,так і у безго­тівковому порядку через установи банків відповідно до правилздійснення розрахункових і касових операцій, затверджених Національним банкомУкраїни. Тому таким актуальним питанням є розгляд даного питання.
Третім питаннямбуде питання про види та сутність ризиків в банківськійсфері. Убанківській сфері, в залежності від основної причини виникнення ризиків(базисний або природний ризик) вони поділяються на наступні категорії: природніризики, екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики. Необхідністьрозгляду даного питання пояснюється тим, що знання ризиків у банківські сферідопомагає їх прогнозуванню та вибору оптимального способу їх зменшення абоуникнення.
Розгляд тарозкриття вищезазначених питань і буде метою моєї контрольної роботи.
1. Економічний зміст лізингу, види таформи.
Відповіднодо п. п. 6,7 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкимають право придбати на власні кошти засоби виробництва (певне майно — автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну технікутощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма, фінансово-кредитнихвідносин називається лізингом і в бан­ківській практиці  набула широкогорозповсюдження.
Лізинг як особливий вид підприємницькоїдіяльності став відомий світовому бізнесу порівняно недавно — наприкінці 19 — на початку 20 ст. У колишньому РадянськомуСоюзі з терміном «лізинг» познайомилися під час другої світової війни, коли у 1942-1945 роках поставка американської військової технікивід­бувалася за проектом «Lend-lease». А саме якрізновид підприємницької діяльнос­ті в Україні лізинг з'явивсялише із започаткуванням ринкових відносин.
Напрохання клієнта банк купує певне майно і приймає на себе всі зобов'язаннявласника, включаючи відповідальність за, збереження майна,  внесення страховихплатежів, оплату, майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбанемайно, підписує з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, порядз іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення, можливістьпродажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.
Згіднозі ст.806 ЦК договір лізингу — це дого­вір, за яким одна сторона(лізингодавець) передає або зобов'язуєть­ся передати другій (лізингоодержувачу)в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набутеним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем "(прямий лізинг)«або» майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця(постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специ­фікацій таумов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановле­ну плату (лізинговіплатежі).
УПоложенні Національного банку України від 28 вересня 1995 р. №206 «Прокредитування» лізинг визнаний кредитною операцією, видом кредиту, у тойчас як у Законі «Про оподаткування прибут­ку підприємств» якгосподарська операція.
Відповіднодо визначення, наданого у Законі „Про фінансовий лізинг”, лізинг — це під­приємницька  діяльність,   яка   спрямована   на   інвестування     власних   чи  залученихфінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування навизначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця абонабувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем увідповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержува­чем періодичнихлізингових платежів. Лізинг здійснюється за до­говором лізингу, який регулюєправовідносини між суб'єктами лі­зингу.
Розрізняютьфінансовий і оперативний лізинг.
Фінансовийлізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачаєвідповідно до договору фінансового лізингу передачу орендарю майна, якепідпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовле­ногоорендодавцем, а також усіх ризиків і винагород, пов'язаних із правомкористування та володіння об'єктом лізингу. При цьому об'єкт лізингупередається на строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первісноївартості за нормами амортизації.
Відповіднодо ч. 1 ст.1 Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що була підготовленаУНІДРУА, під міжнародним фінансо­вим лізингом розуміють угоду, згідно з якоюодна сторона (лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схваленихіншою сто­роною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьоюстороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбаваєпромислову установку, засоби виробництва або інше об­ладнання і вступає вдоговір лізингу із лізингоодержувачем, нада­ючи йому право використанняобладнання в обмін на періодичні платежі.
Міжнароднийфінансовий лізинг з точки зору юридичного зміс­ту являє собою операцію, у якійберуть участь три сторони, послі­довно пов'язані між собою договорами. Згідно зКонвенцією фінан­совий лізинг має місце за наявності двох угод. Лізингодавець(лізин­гова фірма), базуючись на отриманому від орендаря описі (специ­фікації)предмета майбутньої оренди, укладає угоду про його поста­чання (купівлю) і стаєвласником майна. Умови цієї угоди мають бути схвалені майбутнім орендарем у тіймірі, у якій це стосується його інтересів.
Відмінніриси фінансового лізингу відповідно до Конвенції з міжнародного фінансовоголізингу:
а)   орендарвизначає обладнання і вибирає постачальника самос­тійно, не покладаючись назнання і досвід лізингодавця;
б)   придбанелізингодавцем обладнання, пов'язане з лізинговою
угодою яку, як це відомо постачальнику, або вже укладено або буде укладено;
в)лізингові платежі розраховуються, виходячи з умов амортиза­ції всієї абоістотної частини вартості обладнання, що є предметом лізингу.
Другимвидом лізингу згідно з Законом є оперативний лізинг, що визначається як договірлізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримуєу платне користуван­ня від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не меншийстроку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначе­ноїна день укладення договору.
Оперативнийлізинг — це господарська операція фізич­ної або юридичної особи, що передбачаєвідповідно до договору оперативного лізингу передачу орендарю майна, якеналежить до категорії основних фондів, придбаного або виготовленогоорендодавцем на інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом, умовах. Приздійсненні таких операцій банки організовують одержання довгострокової позичкив одного або у декількох кредиторів та отримують від орендаря додатковувинагороду.
Щостосується оперативного лізингу, то для нього характерні такі ознаки:
— об'єкт оперативного лізингу лізингова компанія, як правило, придбаваєзаздалегідь, ще не знаючи конкретного лізингоодержувача, тому такі лізинговікомпанії повинні добре орієнтуватися на ринку інвестиційних товарів, знати йогокон'юнктуру;
— лізингодавець не відшкодовує всі свої витрати за рахунок лізингових пла­тежіввід одного лізингоодержувача, отже, лізингова компанія повинна вивчати і риноктоварів second hand;
— лізинговий контракт укладається на строк 2-5 років, який є значно ко­ротшим,ніж строк амортизації обладнання;
— обов'язки з утримання та обслуговування майна, а також усі ризики по­кладаютьсяна лізингодавця;
— ставка лізингових платежів звичайно вища, ніж за договором фінансового лізингу;це пояснюється неповною окупністю витрат лізингодавця та його бажан­нямуникнути ризиків, які є більшими ніж при фінансовому лізингу (ризик не знайтиорендаря на весь обсяг обладнання, ризик поломки об'єкта угоди тощо).
Крімтого, договори лізингу поділяються на прямий та непрямий лізинг. Про непрямийлізинг йдеться, коли об'єкт лізингу передається від постачальника (виробничогоабо торговельного підприємства) до користувача — лізингоодер­жувача черезпосередника. Такими посередниками часто виступають лізингові компанії абобанки. Непрямий лізинг є класичним видом лізингових відносин і досить частозастосовується у світовій практиці лізингу. Прямий лізинг харак­теризуєтьсятим, що підприємство-виробник або торговельна організація само­стійно передаєсвоє майно в лізинг. Тим самим постачальник і лізингодавець збігаються в однійособі, і тут має місце класична двостороння угода. Взагалі, відносини прямоголізингу не поширилися у світі. Як правило, таке підприємство-постачальниквіддає перевагу створенню своєї лізингової компанії.
Крімзазначених різновидів договору лізингу, світовій практиці відомі ще такі видидоговорів лізингу:
1)зворотний (поворотний) лізинг це договір лізингу, який передбачає придбаннялізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг;
2)пайовий лізинг — здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основіукладення багатостороннього договору та залучення одного або кількохкредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти;
3)міжнародний лізинг – це договір лізингу що здійснюється суб’єктами лізингу, якіперебувають під юрисдикцією різних держав, або у разі якщо майно чи платежіперетинають державні кордони.
2. Касове обслуговування клієнтів банку.
 
Усірозрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюютьяк готівкою, так і у безго­тівковому порядку через установи банків відповіднодо правил здійснення розрахункових і касових операцій, стверджених Національнимбанком України. Сфера застосування готівки між юридичними особами істотнообмежена і регулюється Інструкцією про організацію роботи з готів­кового обігуустановами банків України, затвердженою постановою Правління Національногобанку України від 19 лютого 2001 р. № 69 та Положенням про ведення касовихоперацій у національній валюті в Україні, затвердженою постановою ПравлінняНаціонального банку України від 19 лютого 2001 р. №72.
Важливимобов'язком комерційних банків є видача готів­кових коштів підприємствам іорганізаціям, тобто безперебій­не касове обслуговування клієнтів. Під касовимиопераціями розуміється діяльність банку, пов'язана з інкасацією, збе­ріганнямта видачею підприємствам готівкових коштів. Підприємства здійснюють операції зготівковими коштами відповідно до Інструкції про організацію роботи зготівкового обігу установами банків України. Ці правила передбачають дотриманняпідприємствами касової дисципліни, тобто додержання встановленого порядкуведення підприємствами операцій з готівкою. Це означає, що усі підприємства,які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточнірахунки в установах банків, можуть тримати у своїй касі на кінець дня готівку вмежах установлених їм і обслуговуючими установами банків лімітів каси.
Лімітзалишку готівки в касі — це граничний розмір, що може залишатися в касіпідприємства на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку абосамостійно визначається підприємством. Для встановлення ліміту касипідприємства подають щорічно до 1 березня до установ банків за місцем відкриттяпоточного рахунка заявки-розрахунки
у двох примірниках. Установи банків протягом першого кварталу розглядаютьзаявки-розрахунки і затверджують за підприємством ліміт каси, порядок і строкиздавання готівкової виручки, які повідомляються кожному підприємству.      
Ліміткаси для кожного підприємства визначається установами банків з урахуваннямрежиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку,обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками,установлених строків і порядку здавання готівкової виручки, тривалостіопераційного часу установи банку, наявності до­мовленості підприємства зустановою банку на інкасацію та здавання готівкової виручки у вечірню касубанку тощо:
•  дляпідприємств, які мають готівкову виручку зі стро­ком здавання її в банк щодня вдень надходження до, каси підприємства — у розмірах,  що  потрібні для,забезпечення їхньої роботи ранком наступного дня;
•  дляпідприємств, які мають готівкову виручку зі стро­ком здавання її   наступногодня  -  у  межах середньоденної готівкової виручки;
•  дляпідприємств, що мають готівкову виручку з іншим строком здавання її в банк (асаме, для підприємств, що знаходяться в населених пунктах, де немає установбанку чи підпри­ємств поштового зв'язку), — у розмірах, що залежать відустановлених строків здавання виручки та її суми;
•  дляпідприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратамиготівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, диві­дендів),- у  межах середньоденної видачі готівки.
Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі,громадського харчування та послуг) установлюється установами банків запогодженням із керівниками під­приємств  на підставі  розрахунку середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачіготівки. Під час затвердження ліміту каси уста­нова банку має право вимагативід підприємства подан­ня документів,  що обґрунтовують розміри касових
оборотів, наведених у заявці-розрахунку підприємства.
Правилами НБУ передбачено деякі особливості щодо організаціїроботи з готівкового обігу установами банків. Так, фермерські господарствасамостійно визначають розмір готівки, що постійно знаходиться в їхніх касах.
Фінансовим установам (кредитні спілки, ломбарди, лі­зинговікомпанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувальногопенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи,виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг) ліміт касиустановою банку не встановлюється. Зазначені установи самостійно встановлюютьліміт каси. Банкам та підприємцям ліміт каси не встановлюється.
Державному казначейству, його територіальним органам ібюджетним установам і організаціям, що утримуються за рахунок державного та/абомісцевих бюджетів і обслуговуються органами Державного Казначейства, ліміт касиуста­новою банку також не встановлюється. Державне казначейство самостійновизначає порядок установлення такого ліміту в його касі та касах бюджетнихустанов і організацій, що ним обслуговуються.
Готівкові розрахунки можуть проводитися як за рахунок коштів,одержаних з кас банків, так і за рахунок касових надходжень, за деякимвинятком. Сума готівкового платежу одного підприємства (індивідуальногопідприємця) з іншим не має перевищувати 10 тис. грн. протягом одного дня заодним або кількома платіжними документами. У разі переви­щення встановленоїграничної суми кошти в розмірі переви­щення зазначеної суми розрахунківдодаються до фактичних залишків готівки в касі з подальшим порівняннямодержаної суми із затвердженим лімітом каси.
Підприємства зобов'язані здавати готівкову виручку понадустановлений ліміт каси в порядку і в строки, визначені установою банку длязарахування на їхні поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі невстановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного неоподатковуваногомінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку(незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).
Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державноїподаткової адміністрації України, Державної контрольно-ревізійної службиУкраїни, Міністерства внут­рішніх справ України, фінансовими органами іустановами/> банків.  Особи,  винні  в порушенні  касової дисципліни, притягуються до відповідальності.
НБУ зобов'язує комерційні банки подавати державним податковимадміністраціям матеріали про порушення суб'єк­тами підприємницької діяльностінорм з регулювання обігу готівки (перевищення норм витрачання готівки напоточні потреби, не встановлення лімітів залишків готівки в касах). Чиннезаконодавство посилює режим фінансової відповідаль­ності за порушення правилобігу готівки. За порушення юри­дичними особами всіх форм власності, а такожфізичнимиособами — громадянами України, іноземними громадянами,особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм зрегулювання обігу готівки, застосовуються штрафні санкції, передбачені УказомПрезидента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм зрегулювання обігу готівки» в редакції Указу від 11 травня 1999 р. Так, у разіпорушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами — громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які єсуб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництваминерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність,нормз регулювання обігу готівки у національній валюті, щовстановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансовісанкції у вигляді штрафу:
— за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах- у двократному розмірі сум виявленої понад­лімітної готівки за кожний день;
— за неоприбуткування  (неповне та/або  несвоєчаснеоприбуткування) у касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованоїсуми;
— за витрачання готівки з виручки, отриманої від реаліза­ції  продукції   (робіт,   послуг)   та   інших   касових надходжень, на виплатузаробітної плати, за наявності податкової заборгованості, — у  розмірі здійснених
виплат;
— за перевищення встановлених строків використання виданоїпід звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повногозвітування щодо раніше виданих коштів — у розмірі 25 відсотків виданих під звітсум;
— за проведення  готівкових  розрахунків  без подання одержувачемкоштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибутковогоордеру, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату  покупцем готівкових коштів, — у розмірі сплачених коштів;
— за використання одержаних в установі банку        розрахунковихкоштів не за цільовим  призначенням  — у розмірі витраченої готівки.
Крім того, за невстановлення установами банків лімітівзалишку готівки в касах з них стягується у п'ятдесятикратному розмірінеоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.
Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету у порядку,визначеному законодавством. Контроль за додер­жанням вимог цього Указуздійснюють органи Державної податкової служби, Державної контрольно-ревізійної служби,Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи,
а банками — Національний банк України.       
3. Види та сутність ризиків в банківській сфері.
 
Під ризикомрозуміється можлива небезпека втрат, що випливає зі специфіки тих або іншихявищ природи і видів діяльності людського суспільства. Ризи к- це історична йекономічна категорія.
Як історичнакатегорія, ризик являє собою усвідомлену людиною можливу небезпеку. Вонасвідчить про те, що ризик історично зв'язаний із усім ходом суспільногорозвитку.   Розвиток суспільства відповідно до культурно-історичноїперіодизації, розробленої Л. Морганом і Ф. Энгельсом, пройшло три епохи:дикість, варварство, цивілізацію, кожна з яких, у свою чергу, складається зтрьох ступіней: нижча, середня і вища.
Ризик якісторична категорія виник на нижчій ступіні цивілізації з появою почуття страхуперед смертю. В міру розвитку цивілізації з'являються товарно-грошовівідносини, і ризик стає економічною категорією. Як економічна категорія ризикявляє собою подію, що може відбутися або не відбутися. У випадку здійсненнятакої події можливі три економічних результати: негативний, нульовий,позитивний.
У залежності відможливого результату (ризикової події) ризики можна поділити на дві великігрупи: чисті і спекулятивні.
Чисті ризикиозначають можливість одержання негативного або нульового результату. Спекулятивніризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативногорезультату. До цих ризиків відносяться фінансові ризики, що є частиноюкомерційних ризиків.
У банківськійсфері, в залежності від основної причини виникнення ризиків (базисний абоприродний ризик) вони поділяються на наступні категорії: природні ризики,екологічні, політичні, транспортні, комерційні ризики.
До природнихризиків відносяться ризики, зв'язані з проявом стихійних сил природи:землетрус, повінь, бура, пожежа, епідемія і т.п. Екологічні ризики — це ризики,зв'язані з забрудненням навколишнього середовища. Політичні ризики зв'язані зполітичною ситуацією в країні і діяльністю держави. Політичні ризики виникаютьпри порушенні умов виробничо-торговельного процесу з причин, що безпосередньоне залежать від господарюючого суб'єкта.
До політичнихризиків відносяться:
·   неможливість здійсненнядіяльності унаслідок воєнних дій, революції, загострення внутрішньополітичноїситуації в країні, націоналізації, конфіскації і підприємств, введення ембарго,через  відмовлення нового уряду виконувати прийняті попередниками зобов'язанняі т.п.;
·   введення відстрочки(мораторію) на  зовнішні платежі на певний строк через настання надзвичайнихобставин (страйк, війна і т.д.);
·   несприятлива змінаподаткового законодавства;
·   заборона або обмеженняконверсії національної валюти у валюту платежу. У цьому випадку обов'язковоперед експортерами може бути виконане в національній валюті, що має обмеженусферу застосування.
Транспортні ризики- це ризики, зв'язані з перевезеннями вантажів транспортом: автомобільними,морськими, річковими, залізничним, літаками і т.д.
Комерційні ризикиявляють собою небезпеку втрат у процесі фінансово-господарської діяльності.Вони означають невизначеність результатів від даної комерційної справи.
По структурнійознаці комерційні ризики поділяються на: майнові, виробничі, торговельні,фінансові.
Майнові ризики — ризики, зв'язані з імовірністю втрат майна підприємця через крадіжку, диверсії,недбалості, перенапруги технічної і технологічної системи і т.п.
Виробничіризики-ризики, зв'язані зі збитком від зупинки виробництва унаслідок впливурізних факторів і, насамперед із загибеллю або ушкодженням основних і оборотнихфондів (устаткування, сировина, транспорт і т.п.), а також ризики, зв'язані звпровадженням у виробництво нової техніки і технології.
Торговельніризики являють собою риски, зв'язані зі збитком через затримку  платежів,відмовлення від платежу в період транспортування товару, недопоставки і т.п.
Фінансові ризикизв'язані з імовірністю утрат фінансових ресурсів (тобто коштів). Фінансовіризики підрозділяються на два види: ризики, зв'язані з купівельною спроможністюгрошей, і ризики, зв'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).
До ризиків, зв'язанимз купівельною спроможністю грошей, відносяться наступні  різновиди ризиків:інфляційні і дефляційні ризики, валютні ризики, ризики ліквідності. Інфляціяозначає знецінення грошей і, природно, ріст цін. Дефляція — це процес,зворотний інфляції, виражається в зниженні цін і відповідно в збільшеннікупівельної спроможності грошей. Інфляційний ризик-це ризик того, що при ростуінфляції, одержувані грошові доходи знецінюються з погляду реальної купівельноїспроможності швидше, ніж ростуть. У таких умовах підприємець несе реальнівтрати. Дефляцій ний  ризик — це ризик того, що при росту дефляції відбуваютьсяпадіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва і зниженнядоходів. Валютні ризики являють собою небезпеку валютних втрат, зв'язаних зізміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, при проведеннізовнішньоекономічних, кредитних і інших валютних операцій.
Ризикиліквідності — це ризики, зв'язані з можливістю втрат при реалізації ціннихпаперів або інших товарів через зміну оцінки їхньої якості і споживчоївартості.
Інвестиційніризики містять у собі наступні підвиди ризиків: ризик упущеної вигоди, ризикзниження прибутковості, ризики прямих фінансових утрат. Ризик упущеної вигоди — це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержанийприбуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад,страхування, хеджування, інвестування і т.п.).
Ризик зниженняприбутковості може виникнути в результаті зменшення розміру відсотків ідивідендів по портфельних інвестиціях, по внесках і кредитам. Портфельніінвестиції зв'язані з формуванням інвестиційного портфеля і являють собоюпридбання цінних паперів і інших активів. Термін “ портфельний” походить відіталійського “portofoglio”, означає сукупність цінних паперів, що маються вінвестора. Ризик  зниження прибутковості включає наступні різновиди: процентніризики і кредитні ризики. До процентних ризиків відноситься небезпека втраткомерційними банками, кредитними установами, інвестиційними інститутами,компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по залученихзасобах, над ставками по наданих кредитах. До процентних ризиків відносятьсятакож ризики втрат, що можуть понести інвестори в зв'язку зі зміною дивідендів по акціях, процентних ставок на ринку по облігаціях, сертифікатам і іншимцінним паперам.
Ріст ринковоїставки відсотка веде до зниження курсової вартості цінних паперів, особливооблігацій з фіксованим відсотком. При підвищенні відсотка може початися такожмасове скидання цінних паперів, емітованих під більш низькі фіксовані відсоткиі за умовами випуску, достроково прийнятих назад емітентом. Процентний ризикнесе інвестор, що вклав засоби в середньострокові і довгострокові цінні папериз фіксованим відсотком при поточному підвищенні середньострокового відсотка впорівнянні з фіксованим рівнем. Іншими словами, інвестор міг би одержатиприріст доходів за рахунок підвищення відсотка, але не може визволити своїзасоби, вкладені на зазначених умовах.
Процентний ризикнесе емітент, що випускає в обіг середньострокові і довгострокові цінні папериз фіксованим відсотком при поточному зниженні середньоринкового відсотка впорівнянні з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, емітент міг би залучати засоби зринку під більш низький відсоток. Цей вид ризику при швидкому росту процентнихставок в умовах інфляції має значення і для короткострокових цінних паперів.
Кредитний ризик — небезпека несплати позичальником основного боргу і відсотків кредиторові. Докредитного ризику відноситься також ризик такої події, при якому емітент, щовипустив боргові цінні папери, виявиться не в змозі виплачувати відсотки по нихабо основній сумі боргу. Кредитний ризик може бути також різновидом ризиківпрямих фінансових утрат.
Ризики прямихфінансових утрат включають: біржовий ризик, селективний ризик, ризикбанкрутства. Біржові ризики являють собою небезпеку утрат від біржових угод. Доцих ризиків відносяться ризик неплатежу по комерційних справах, ризик неплатежукомісійної винагороди брокерської фірми і т.п. Селективні ризики (лат.Selektio- вибір, добір) — це ризик неправильного вибору видів вкладеннякапіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими видамицінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля. Ризик банкрутства являєсобою небезпека в результаті неправильного вибору вкладення капіталу, повноївтрати підприємцем власного капіталу і нездатності його розраховуватися поузятим на себе зобов'язанням.

Висновки.
 
Розглянувши питання даної контрольної роботи мною були зроблені наступнівисновки. Питання даної теми розриті у літературі з банківського права доситьповно і цікаво.
Отже, говорячи про фінансовий лізинг мають на увазі  операцію, у якійберуть участь три сторони, послі­довно пов'язані між собою договорами. Фінан­совийлізинг має місце за наявності двох угод. Лізингодавець (лізин­гова фірма),базуючись на отриманому від орендаря описі (специ­фікації) предмета майбутньоїоренди, укладає угоду про його поста­чання (купівлю) і стає власником майна.Умови цієї угоди мають бути схвалені майбутнім орендарем у тій мірі, у якій цестосується його інтересів.
Підкасовими операціями розуміється діяльність банку, пов'язана з інкасацією, збе­ріганнямта видачею підприємствам готівкових коштів. Підприємства здійснюють операції зготівковими коштами відповідно до Інструкції про організацію роботи зготівкового обігу установами банків України. Усі підприємства, які здійснюютьоперації з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установахбанків, можуть тримати у своїй касі на кінець дня готівку в межах установленихїм і обслуговуючими установами банків лімітів каси.
Як економічнакатегорія ризик являє собою подію, що може відбутися або не відбутися. Увипадку здійснення такої події можливі три економічних результати: негативний,нульовий, позитивний.
У залежності відможливого результату (ризикової події) ризики можна поділити на дві великігрупи: чисті і спекулятивні. До спекулятивних ризиків відносяться фінансовіризики, що є частиною комерційних ризиків.
У банківськійсфері вони поділяються на такі категорії: природні ризики, екологічні,політичні, транспортні, комерційні ризики, кожен з яких у свою чергу маєпідвиди.

Список використаної літератури:
 
1.        КонституціяУкраїни. К. Ін. Юре, 2002 -70 с.
2.        ЗаконУкраїни „Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р.
3.        УказПрезидента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм зрегулювання обігу готівки».
4.        Інструкціяпро організацію роботи з готів­кового обігу установами банків України, затв.постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69
5.        Положенняпро ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановоюПравління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. №72.
6.        Банковское дело.Справочное пособие под редакцией Ю.А. Бабичевой,1994 г. – 305 с.
7.         Банковское право. Л.Г. Ефимова, издательство “Бек”,Москва, 1994 г.– 285 с.
8.        БоринецьС.Я. „Міжнародні фінанси”: Підручник. К.: Знання-Прес, 2002 – 311 с.
9.        КачанО.О. „Банківське право”: Навчальний посібник. К. „Юрінком Інтер”, 2000. – 288с.
10.     КомаровП.І. „Банківське право”. Підручник. „Юрінком Інтер ” 2002 р. — 357 с.
11.     КостюченкоО.А. Правовые аспекты банковской деятельности: Пособие по проблемам банковскогоправа. – К. Криниця, 2003 – 320 с.
12.     Купер Дж.Управление и регулирование банков. М.: Финансы и статистика. 1993 г.