Вступ
Банк – юридична особа,яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку Україниздійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштівфізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, навласних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунківфізичних та юридичних осіб
Комерційні банкивідносяться до особливої категорії ділових підприємств – фінансовихпосередників. Вони залучають капітали, заощадження населення та інші вільнігрошові кошти, які вивільняються у процесі господарської діяльності та надаютьїх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребуютьдодатковий капітал. Фінансові посередники виконують, таким чином, важливународногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевогота міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.
Розрахунково-касовеобслуговування – надання банком клієнту на підставі укладеного між нимидоговору послуг, які пов'язані з переказом коштів з/на рахунку/ок цього клієнта,видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій,передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно.
Існує певний базовий «набір»,без якого банк не може нормально існувати та функціонувати [21].
До таких констатуючихоперацій банка відносяться:
- прийом депозитів;
- здійснення грошових платежів;
- видача грошових кредитів.
Саме на виконанні цих функційі створюється той фундамент, на якому розвивається робота банку.
Метою курсової роботи єознайомлення з теоретичними основами та аналіз розрахунково-касових операційбанку. Виходячи з поставленої мети, були визначені наступні задачі:
- познайомитись звидами банківських рахунків та особливостями їх обслуговування;
- засвоїти форми тавиди безготівкових розрахунків;
- з'ясуватимеханізм здійснення міжбанківських розрахунків;
- зрозуміти порядокфункціонування системи готівково-грошового обігу в банках.
Об’єктом дослідження булаобрана Сумська обласна дирекція АКБ «Аваль».
1. Комерційнийбанк в системі грошових розрахунків
1.1 Грошові розрахункиі принципи їх організації
Грошовий оборот незмінноподіляється на дві нерівні частини:
1) сферу готівковихрозрахунків і платежів, що посідає меншу питому вагу і має тенденцію доскорочення;
2) сфера безготівковихрозрахунків, що забезпечує безперервні розрахунки і платежі між суб’єктамиринкових відносин.
Визначені такі принципиорганізації розрахунків [4]:
Кошти з рахунків клієнтівбанки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірнесписання коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусовогосписання коштів.
Доручення платників про списаннякоштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишкукоштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їхприймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.Для списання коштів з рахунку платника банк платника застосовує платіжніінструменти, які визначені цією главою, згідно з нормативно-правовими актамиНаціонального банку та внутрішніми процедурами банку.
Банк здійснюєрозрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договоріві своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правилавідповідають вимогам нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролюватинапрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбаченідоговором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власнийрозсуд.
Для забезпеченнявиконання однієї зі своїх найважливіших функцій – розрахунково-платіжної – комерційнібанки здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов'язані зобслуговуванням руху грошових коштів клієнтів.
Основною передумовоюпроведення цих операцій є необхідність відкриття банками рахунків клієнтам у національнійта іноземній валютах.
Комерційні банкивідкривають та обслуговують в національній валюті рахунки таких типів [20]:
– поточні;
– депозитні(вкладні);
– поточні бюджетнірахунки.
Клієнти мають правовільного вибору банку для відкриття власного рахунка (за умови згоди на цесамого банку) [4].
Поточні рахунки в національнійвалюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їхвідокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особамдля приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіхрозрахунково-касових операцій з ними. Ці рахунки найчастіше використовуються убанківській практиці, за ними здійснюється переважна частина міжгосподарськихплатежів та платежів населення, що проходять через банківську систему. Допоточних належать також карткові рахунки, за якими здійснюються операції заплатіжними картками.
Депозитні(вкладні) рахунки в національній валюті відкриваютьсяпідприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставідепозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк.
Бюджетні рахунки відкриваютьсяпідприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам таорганізаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетівдля цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється напідставі дозволів, які видаються фінансовими органами – розпорядникамибюджетних коштів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зізразками підписів осіб – розпорядників рахунків та відбитком печатки. Якщоданий клієнт має в цій установі банку поточний рахунок, то бюджетний рахунокйому може бути відкритий лише на підставі заяви без подання інших документів.
У разі відкриття(закриття) усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та іноземнихофіційних представництв) комерційний банк зобов'язаний повідомити про цеподатковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом 3 робочих днівз дня відкриття або закриття рахунка (включаючи цей день). Таке повідомленнянадсилається також до Національного банку України для включення до зведеногоелектронного реєстру власників рахунків.
Власниками рахунків вукраїнських банках можуть бути:
- юридичні особи;
- фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності;
- філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділипідприємств – юридичних осіб;
- виборчі фонди (політичні партії, блоки партій та кандидатів удепутати);
- представництва юридичних осіб-нерезидентів;
- іноземні інвестори;
- фізичні особи [4].
На сьогодні немає жоднихобмежень щодо кількості банківських рахунків, які можуть відкривати вказаніособи. Водночас у разі відкриття двох і більше поточних рахунків власникрахунка – суб'єкт підприємницької діяльності протягом 3 робочих днів з днявідкриття наступного рахунка визначає один з рахунків як основний, на якомуобліковується заборгованість, що списується у беззаперечному порядку, іповідомляє номер цього рахунка податковому органу за місцем своєї реєстрації табанкам, в яких відкриті додаткові рахунки. У свою чергу банки, в якихвідкриваються додаткові рахунки, протягом 3 робочих днів крім податковихорганів повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний рахунок,про відкриття додаткових рахунків.
Національний банк Українивстановив окремий порядок відкриття і ведення рахунків у національній валютііноземним організаціям та установам. Комерційні банки можуть відкривати такимклієнтам рахунки типу «Н» і типу «П». Однією з головних умов відкриття цихрахунків є наявність індивідуальної ліцензії обласного управління НБУ навідкриття рахунка того чи іншого типу.
- Встановлено певний порядок функціонування цих рахунків щодооперацій із зарахування та списання грошових коштів.
1.2 Формибезготівкових розрахунків
Форми безготівковихрозрахунків – це види носіїв боргових грошових вимог, що відрізняються заструктурою розрахункових документів, документообігом, часом і місцем здійсненнярозрахунків, ступенем гарантії платежу [17].
У сучасних умовах увітчизняному господарському обігу використовуються такі основні формибезготівкових розрахунків:
· розрахунки платіжнимидорученнями;
· розрахунки платіжнимивимогами-дорученнями;
· акредитиви;
· чекова форма;
· вексельна форма;
· розрахунки платіжнимивимогами [6].
Кожна окрема формабезготівкових розрахунків несе повне економічне навантаження, має свої сильніта слабкі сторони, специфічні особливості та сфери найефективнішоговикористання. Конкретний набір форм безготівкових розрахунків визначається якрівнем економічного розвитку країни, так і традиціями, історично встановленимизвичаями та стереотипами у сфері платіжних відносин. Так, у США і Канаді традиційносеред форм безготівкових розрахунків переважають розрахунки чеками. В більшостієвропейських країн поширена форма розрахунків за допомогою дебетових такредитових доручень [21].
Безумовно, ні одна формабезготівкових розрахунків не створює додаткових коштів. Однак в умовах ринку,економічної кризи необхідно використовувати саме таку форму, яка б гарантуваласвоєчасне і повне надходження коштів на рахунок виробника продукції.
Розрахунки платіжнимидорученнями – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків угосподарському обороті України.
Платіжнедоручення – письмово оформлене доручення платника обслуговуючому банку просписання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунокодержувача коштів у тій чи іншій банківській установі [8].
Позитивною рисою цихрозрахунків є їх універсальний характер. Платіжні доручення використовуються,насамперед, при оплаті за придбані товари, надані послуги, виконані роботи.Вони також широко застосовуються в розрахунках за нетоварними операціями: цеплатежі до бюджету, цільових державних фондів, платежу кредитним установам, забанківськими позичками тощо.
Технологія розрахунківплатіжними дорученнями полягає у тому, що банк платника списує вказану удорученні суму з рахунку його клієнта і перераховує її на рахунок постачальника.
Перевагами даної формирозрахунків можна назвати простоту, зручність документообігу, можливістьвикористання при здійсненні нетоварних платежів. Недоліком даної формирозрахунків можна назвати незабезпеченість повної гарантії платежу.
Платіжна вимога-доручення–це розрахунковий документ, який містить вимогу постачальника (одержувача коштів)до покупця (платника) оплатити на підставі надісланих йому комерційнихдокументів вартість відправлених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) іодночасно доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи,перерахувавши відповідну грошову суму постачальникові [8].
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнямизастосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантаженітоварно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх незастосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коливони випливаютьіз реальних відносин щодо поставки товарів і наданняпослуг.
Можна сказати, щоплатіжна вимога-доручення є комбінованим розрахунковим документом, якийскладається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахунковихдокументів:
· верхня частина – особливості платіжної вимоги;
· нижня частина – особливості платіжного доручення.
З метою забезпеченнягарантованої і прискореної доставки платникам вимог-доручень вони передаються укомплекті з розрахунковими документами на відвантаження за поставлену згідно здоговором продукцію (виконані роботи, надані послуги).
Схема документообігу прирозрахунках платіжними вимогами-дорученнями представлена на рис. 1.2 [17].
/>/>
1 – постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 – постачальник передаєразом з документами на відвантаження платіжну вимогу – доручення на оплату: 3 –покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу – доручення дляпереказу коштів; 4 – банк покупця списує кошти з його рахунку, 5 – банк покупця повідомляє свого клієнта про списаннякоштів випискою з його рахунку; 6 – банкпокупця передає до банку постачальника платіжну вимогу-доручення, 7 – банк, що обслуговує постачальника, зараховує кошти на рахунок свогоклієнта; 8 – банк постачальника повідомляє свого клієнта про надходження коштівна його рахунок випискою банку.
Рис. 1.2. Схемадокументообігу розрахунків із застосуванням платіжної вимоги-доручення
Однак, данийрозрахунковий документ банк приймає для оплати лише в сумі, яка може бутиоплачена за наявними коштами на рахунку платника або за рахунок кредиту. Привідсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-дорученняповертається без виконання. Крім того, сума, яку платник погоджується сплатитиодержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не повиннаперевищувати суму, яку вимагає до сплати постачальник і яка зазначена у верхнійчастині вимоги доручення [4].
Незважаючи на перевагирозрахунків платіжними вимогами – дорученнями, ця форма рідко використовується.Як показує практика, вони не призводять до прискорення розрахункових операційчерез несвоєчасну оплату рахунків платниками, можливість відмови від акцепту,особливо необґрунтованого [8]. Іншими словами, розрахунки платіжнимивимогами-дорученнями недостатньо гарантують платіж. Вони потребують подальшогоудосконалення, перш за все, у напрямку підвищення відповідальності платника, прискореннядокументообігу, упорядкування умов відмови в оплаті, застосування фінансовихсанкцій.
Платіжна вимога– це наказодержувача коштів (стягувача) платнику про виплату певної грошової суми [11].
За допомогою платіжноївимогиздійснюється примусове стягнення та безакцептне списання коштів.
Безакцептнесписання коштів – це списаннякоштів з рахунку платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкуодержувачем коштів.
Примусове стягнення табезакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чиннимзаконодавством.
Платіжну вимогу тасупровідні документи стягувач подає до свого банку разом із реєстром платіжнихвимог не менш ніж у двох екземплярах. Відповідальність за обґрунтованість іправильність внесення даних у розрахункові документи у разі примусовогостягнення та безакцептного списання коштів несе стягувач. Схемадокументообігу розрахунками платіжними вимогами представлена на рис. 1.3[8].
/>/>
1 – стягувач коштів виписує і подає до банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника,супровідні документи і реєстр платіжних вимог; 2 – банк стягувача надсилаєплатіжну вимогу, супровідні документи і реєстр платіжної вимоги до банкуплатника; 3 – банк платника повідомляє свого клієнта про надходження платіжної вимоги;4 – на основі перевіреної платіжної вимоги банк списує вказану у ній суму зрахунку платника; 5 – з банку платника надходять документи до банку одержувачакоштів стосовно перерахування коштів до нього; 6 – банк одержувача зараховуєвказану суму на рахунок одержувача коштів.
Рис. 1.3.Документообіг розрахунків із використанням платіжної вимоги
Розрахунковий чек –письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якомувідкрито його рахунок, про сплату чекодержателю певної грошової суми,зазначеної у чеку [4].
Чеками розраховуютьсятільки за товарними операціями.
При розрахунках чекамивиникають економічні відносини між наступними суб’єктами:
· чекодавцем – юридичною або фізичною особою, яка здійснюєплатіж за допомогою чека та підписує його;
· чекодержателем – юридичною або фізичною особою, яка отримуєкошти за чеком;
· банком-емітентом – банком, що видає розрахунковий чек (чековукнижку) юридичній чи фізичній особі.
Схема документообігурозрахунків із застосуванням розрахункових чеків представлена на рис. 1.4[8].
/>/>
1 – продавець разом із супроводжуючими документами передає товар покупцеві; 2 – покупець(чекодавець) виписує і передає чек продавцю (чекодержателю); 3 – продавецьпред'являє чек у банк, що його обслуговує; 4 – банк продавця направляє чек дляоплати в банк, що обслуговує покупця; 5 – банк платника списує зазначену у чекусуму коштів з рахунка покупця, на якому вона була попередньо депонована; 6 – банк платникаповідомляє свого клієнта про списання коштів; 7 – банк платникапереказує банку постачальника відповідні кошти; 8 – банк продавця зараховує кошти на рахунок свого клієнта: 9 – банкпродавця повідомляє свого клієнта про зарахування коштів на його рахунок.
Рис. 1.4.Документообіг розрахунків чеками
Сума, заброньована банком на окремому рахункудля забезпечення своєчасності платежу, є лімітом чекової книжки, тобто граничною сумою, на яку можуть бути виписанічекодавцем чеки із даної чекової книжки і оплачені банком з цього рахунку.
В цілому можна зазначити,що, на відміну від інших форм безготівкових розрахунків, чекова форма має рядпереваг. Це, насамперед, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів нарахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості ідосягається максимальним наближенням оплати і постачання товару, також цегарантія оплати, забезпечення контролю платника за товарною угодою і простотарозрахунків.Чеки можуть обслуговувати не тільки оптовий, але іроздрібний товарообіг, де вони, за відповідних умов, успішно конкурують зготівкою.
Використання чековоїформи розрахунків вигіднояк для постачальників, так і для покупців. Аледля покупця інколи не вигідно використовувати чеки для розрахунків, щопов'язано з резервуванням коштів для забезпечення платежу, а це, у свою чергу,відволікає необхідні грошовісуми з обороту. Крім того, до недоліківчеків можна віднести обмежену можливість їх використання у розрахунках затовари із складною, дрібною номенклатурою, коли важко розрахувати суми платежу,тривалий термін їх дії, що зменшує швидкість обороту коштів, складністьоформлення чека і можливість його підробки [17].
Акредитив – церозрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснитиза рахунок спеціально депонованих коштів оплату товарно-транспортних документівза відвантажений товар.
Відкриття акредитиваздійснюється або за рахунок власних коштів покупця, або за рахунок банківськогокредиту і супроводжується депонуванням коштів.
Схема документообігуакредитивної форми розрахунків представлена на рис 1.5 [17].
/>/>
1 – покупець після укладаннядоговору про поставку товарів доручає банку-емітенту відкрити акредитив; 2 – банк-емітентвідкриває акредитив; 3 – банк-емітент сповіщає покупця провідкриттяакредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриттяакредитива постачальнику на певну суму; 5 – банк постачальника сповіщає свогоклієнта про відкриття акредитива; 6 – постачальник відвантажує товар покупцю; 7– покупець повідомляє банк-емітент про виконання умови акредитива, тобто надаєнаказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказуєбанкупостачальника суму коштів з акредитива; 9– банк постачальниказараховує кошти на рахунок постачальника;10 – банк постачальника повідомляєпро зарахування коштів свого клієнта.
Рис. 1.5.Документообіг акредитивної форми розрахунків
Акредитив виявляєтьсяефективним інструментом забезпечення розрахунків і платежів за торгівельнимиугодами між партнерами, недостатньо знайомими один з одним і які не маютьдостатньої бази довіри. Продавця ця форма розрахунків захищає від ризикунеплатоспроможності покупця, тому що він одержує платіжне зобов'язання банку.Гарантії для покупця, напроти, у тому, що платіж здійснюється тільки тоді, колитовар відвантажений одержувачу і виконановсі до однієї умови,встановлені акредитивом.
Недоліком акредитивноїформи безготівкових розрахунків можна вважати складний документообіг і можливізатримки руху документів, які пов'язані з контролем документів у банках іпересиланням їх між банками [11, 16].
1.3 Використаннявекселів у платіжному обороті
Вексель займає особливемісце у системі безготівкових розрахунків, оскільки може безпосередньовикористовуватися для погашення боргових зобов'язань поза банківськимиустановами.
Вексель – це безумовнеписьмове зобов'язання однієї юридичної особи перед іншою, а також наказ іншійособі виплатити у встановлений термін визначену грошову суму власнику векселя[6].
Вексель може виступати іяк платіжний документ, який передається однією особою іншій із зобов'язаннямабо наказом їй оплатити певну суму грошей пред'явнику цього документа.
Таким чином, особливапривабливість векселя для використання у народногосподарському оборотідосягається універсальністю його застосування і різноманіттям функцій, щовиконуються. Крім виконання функції засобу платежу, він може, як цінний папір,бути об'єктом різноманітних угод купівлі-продажу, обліку, застави тощо. Вексельтакож допомагає вирішити таку дилему, як нестача власних оборотних засобів, зодного боку, і висока вартість кредитних ресурсів – з іншого.
Використання векселядозволяє оформити комерційний кредит без укладання додаткових договорів.
Векселі, щозастосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнароднихрозрахунках, досить різноманітні.
Класифікація векселів
За емітентом:
· казначейські;
· приватні.
За угодою, що обслуговується:
· фінансові;
· комерційні.
За суб’єктом, що здійснює оплату:
· простий;
· переказний.
За наявністю застави:
· забезпечений;
· незабезпечений.
За порядком платежу:
· на пред’явника;
· строковий.
За можливістю передавання іншій особі:
· такий, що індосується;
· такий, що не індосується.
За місцем платежу:
· доміцильований;
· недоміцильований.
За формою пред’явлення:
· паперова;
· електронна.
У господарському оборотішироко застосовують прості і переказні векселі [11].
Простий вексель є борговимзобов'язанням покупця (векселедавця) оплатити кредитору певну суму увстановлений строк.
Переказний вексель – це документ,згідно з яким кредитор наказує своєму боржнику сплатити певну суму і вустановлений термін третій особі.
Основною відмінністюпростого векселя від переказного є те, що векселедавець, оформлюючи простийвексель, є також і платником. Підписавши простий вексель, він стає на певнийстрок боржником особи, вказаної у векселі, і надається кредитору у моментпередавання права власності на товари, роботи, послуги або після йогоздійснення. Таким чином, прості векселя видаються з метою врегулювання борговихвідносин, що виникають у ході реалізації торгівельних договорів.
/>/>
1 – покупець(векселедавець) отримує від постачальника товар; 2 – покупець передає простийвексель своєму кредитору: 3 – власник векселя пред'являє його до оплати увизначений термін; 4 – векселедавець погашає вексель [11].
Рис 1.6. Простийвексельний обіг
Якщо у розрахунках,оформлених простим векселем, фігурують два учасника – векселедавець івекселеодержувач, то в операціях з переказним векселем кількість діючих осібзбільшується: кредитор (трасант), боржник (трасат) і одержувач платежу(ремітент).
/>/>
1-трасант відвантажує товар трасату; 2 – трасант,у свою чергу, отримавтовар від ремітента; 3 – трасант видав ремітенту переказний вексель, у якомувказано, що платником за його боргом перед ремітентом буде трасат; 4 – ремітентпред'являє переказний вексель трасату для акцепту; 5 – одержання акцепту (трасатробить на векселі напис про згоду оплатити переказний вексель, який засвідчуєсвоїм підписом); 6 – ремітент пред'являє переказний вексель до оплати; 7 – відбуваєтьсяоплата переказного векселя трасатом у визначений у векселі термін [11]
Рис. 1.7. Переказнийвексельний обіг
На відміну від простоговекселя платником за переказним векселем виступає не векселедавець, а іншаособа, яка шляхом акцепту приймає на себе зобов'язання платежу.
Як векселедавецьпереказного векселя, так і його векселеодержувач повинні переконатися у тому,що цей вексель буде прийнятий трасатом до платежу у визначений у векселі строк.Це досягається акцептуванням переказного векселя трасатом. Таким чином, тратамає законну силу лише у випадку її акцепту боржником.
Акцепт – це згодаплатника на оплату переказного векселя. Особа, яка приймає на себе платіж завекселем, називається акцептантом.
Більш надійною гарантієюу порівнянні з акцептом оплати векселя є аваль. Аваль – це вексельнепоручительство. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себевідповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя, якщо це не булозроблено у визначений термін. Частіше всього авалістом виступає банк.
Ще одна особливістьвекселя – це його забезпеченість.
У силу своєїабстрактності і забезпеченості вексель за умови, що його випустило абогарантувало надійне підприємство, може знаходитися в обігу на рівні з грошима,тобто служити засобом обігу і платежу. Ця його властивість забезпечуєтьсяпростим порядком передачі прав за векселем – шляхом здійснення на зворотнійсторінці векселя або на додатковому аркуші (алонжі) передавального напису (індосаменту)векселеодержувачем (індосантом) на користь іншого одержувача векселя (індосата)[6, 17].
Крім функції передачівекселя іншому векселеодержувачу, індосамент виконує також гарантійну функцію,тобто кожний індосант за векселем відповідає за акцепт і платіж. Надійністьвекселя підвищується з кожним випадком індосаменту, тобто з кожним новимпередавальним написом, оскільки він створює нового боржника.
Яким векселем оформитирозрахунки – простим чи переказним, – підприємство вирішує самостійно, з урахуваннямдумок сторін, які приймають участь в операції. Якщо, наприклад, учасників будетільки троє, то випискою одного переказного векселя можна відобразитирозрахунки всіх трьох учасників. Якщо учасників двоє, то, звичайно, логічнимбуде рішення скористатися простим векселем.
Таким чином, використаннявекселів у розрахунках між суб'єктами господарської діяльності визначаєтьсяекономічною доцільністю, регулюється нормами вексельного права, здійснюється заєдиною процедурою та в його основі лежить довіра учасників, яка можепідкріплятися додатковими гарантами.
Недостатнє використаннявекселів у господарському обороті, незважаючи на їх переваги, можна пояснитискладністю в оформленні та відкритті, що приносить деякі незручності для постачальникапродукції.
Вексельний обіг – складнийекономічно-правовий процес, але його розширення має надзвичайно важливе народногосподарськезначення. Використання векселів прискорює розрахунки і грошовий обіг, адже віндозволяє векселеодержувачу отримувати гроші, навіть не чекаючи погашеннявексельного платежу. Для цього вексель у будь-який час можна вільно продати абож закласти у заставу в комерційному банку [7].
1.4 Розрахунки задопомогою систем дистанційного обслуговування
Оперативне веденняклієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеноюв договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою системдистанційного обслуговування.
Дистанційнеобслуговування може здійснюватися за допомогою систем «клієнт – банк», «клієнт –Інтернет – банк», «телефонний банкінг» тощо.
Програмне забезпечення системдистанційного обслуговування має відповідати вимогам нормативно-правових актівНаціонального банку, які пред'являються до технології та захисту електроннихбанківських розрахунків.
Юридичною підставою для роботиклієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банкомдистанційних розпоряджень клієнта є договір про розрахунково-касовеобслуговування. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки тавідповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.
Системи типу «клієнт – банк»,«клієнт – Інтернет – банк», «телефонний банкінг» тощо на підставі дистанційнихрозпоряджень клієнта можуть виконувати функції надання інформаційних послуг згідноз переліком, що зазначений в договорі між банком та клієнтом, здійсненняоперацій за рахунком клієнта.
Під час здійснення розрахунківза допомогою систем «клієнт – банк», «клієнт – Інтернет – банк» тощозастосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договоромміж банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливеоброблення банком документів клієнта на паперових носіях.
Реквізити електронного розрахунковогодокумента, що використовуються в системах «клієнт – банк», «клієнт – Інтернет –банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цейдокумент має містити такі з них: дату і номер; назву, ідентифікаційний код (номер)платника та номер його рахунку; назву та код банку платника; назву, ідентифікаційнийкод (номер) одержувача та номер його рахунку; назву та код банку одержувача;суму цифрами; призначення платежу; електронний цифровий підпис; інші реквізити,які під час формування електронного розрахункового документа системою електроннихплатежів розміщуються в полі «Допоміжні реквізити».
Відповідальні особиплатника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставахволодіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, якупредставляють, накладають підписи під час створення електронного розрахунковогодокумента. Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставіналежним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а такожз використанням платіжних карток. Не дозволяється формування клієнтами електроннихрозрахункових документів на підставі розрахункових документів, які маютьдодатки (реєстр розрахункових чеків, реєстр документів за акредитивом тощо), а такожформування стягувачем електронних розрахункових документів на підставіплатіжних вимог на примусове списання, стягнення коштів, отримувачем – у разідоговірного списання коштів. Ці платіжні вимоги стягувач / отримувачнадсилає до банку на паперових носіях.
Під час використаннясистем «клієнт – банк», «клієнт – Інтернет – банк» банк щоденно роздруковує реєстрелектронних розрахункових документів, які відправлені клієнтом. Реєстр маєобов'язково містити відомості про дату і час подання власником рахункуелектронних розрахункових документів до банку. Реєстр засвідчується підписомвідповідального виконавця банку і відбитком штампа банку та підшивається додокументів дня як первинний документ, що надійшов від клієнта до банку. Електроннірозрахункові документи, які відправлені клієнтом, щоденно архівуються ізберігаються в банку протягом установленого строку.
Під час використання систем«клієнт – банк», «клієнт – Інтернет – банк» клієнт має дотримуватися всіх вимог,що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахунковихдокументів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право виконуватиперіодичні перевірки виконання клієнтом вимог щодо захисту інформації тазберігання засобів захисту і припиняти обслуговування клієнта за допомогоюсистеми в разі невиконання ним вимог безпеки.
2. Аналіз розрахунково-касовихоперацій СОД АППБ «Аваль»
2.1 Короткаорганізаційно-економічна характеристика банку
Статутний фонд банку «Аваль»становить 19.74 млн. гривень.
Дирекція Акціонерногопочтово-пенсійного банку «Аваль» є структурним підрозділом банку, суб’єктом господарювання,має власний консолідований баланс з урахуванням балансів підзвітних їй установ,субкореспондентський рахунок і МФО та здійснює свою діяльність на засадахповного господарського розрахунку відповідно до бізнес-плану Дирекції, затвердженогоПравлінням банку.
Дирекція діє на підставі «Положенняпро Дирекцію Акціонерного почтово-пенсійного банку «Аваль» по Сумській області».
У своїй діяльностікерується законами України, постановами Верховної Ради та Уряду України,нормативними актами Національного банку України, Статутом та іншиминормативними документами банку «Аваль».
Дирекція здійснює такі банківськіоперації:
– залучення тарозміщення грошових вкладів і кредитів;
– здійсненнярозрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;
– ведення рахунківклієнтів і банків-кореспондентів;
– фінансуваннякапітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованихкоштів;
– купівля, продаж і зберіганняплатіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
– придбання прававимоги на поставку товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання такихвимог та інкасація цих вимог (факторинг);
– придбання завласні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
– купівля уорганізацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходитьсяна рахунках і вкладах;
– довірчі операції(залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) задорученням клієнтів;
– наданняконсультаційних послуг;
– проведенняоперацій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національногобанку України і Головного управління Державного казначейства Міністерства фінансівУкраїни;
– здійснення інших операційз дозволу Національного банку України та банку «Аваль».
Дирекція здійснюєбанківські операції згідно з «Положенням про ОД АППБ «Аваль» по Сумськійобласті» при наявності відповідно оформленої довіреності банку «Аваль»,переліку банківських операцій та інших видів банківської діяльності, які банк «Аваль»доручає здійснювати Дирекції банку і дозволу на здійснення банківськихоперацій, наданого Сумським обласним управлінням Національного банку України.
З метою більш повногозабезпечення реалізації функцій Дирекція має право:
– вимагати відклієнтів при вирішенні питання видачі кредитів подання документів і відомостей,необхідних для всебічного виявлення їх фінансового стану та підтвердженнякредитоспроможності;
– здійснюватиперевірки використання позичальниками наданих їм позичок згідно з умовами кредитногодоговору;
– припиняти кредитнівідносини з позичальниками, достроково стягувати заборгованість по наданихпозичках;
– порушувати справуперед судом про оголошення клієнта неплатоспроможним;
– від імені банку ів порядку, встановленому банком, брати участь у створенні і діяльності спільнихпідприємств і організацій як на території України, так і за її межами;
– використовуватичастину прибутку, що залишилася всіх обов’язкових платежів;
– самостійнорегулювати чисельність апарату Дирекції в межах, затверджених банком витрат на оплатупраці;
– створюватитериторіально відокремлені структурні підрозділи;
– розпоряджуватися закріплениммайном, укладати від імені банку договори (угоди);
– надавати клієнтамна договірних засадах додаткові платні послуги, що не суперечать чинному законодавству.
2.2 Організаціярозрахунково-касових операцій СОД АППБ «Аваль»
Ведення СОД АППБ «Аваль» рахунківклієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їхрозрахунково-касового обслуговування. Весь процес ведення рахунків умовно можнарозділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.
З метою запобіганняорганізаційно-фінансовим зловживанням (зокрема відкриттю та веденню рахунківфірм, зареєстрованих на підставних осіб) Національний банк України зобов'язавусі банківські установи приймати документи для відкриття (переоформлення)банківських рахунків суб'єктів підприємницької діяльності особисто відкерівника чи головного бухгалтера. Для відкриття поточних рахунків та поточнихбюджетних рахунків підприємства зобов'язані падати СОД АППБ «Аваль» такі документи:
- заяву на відкриття рахунка встановленого зразка за підписомкерівника та головного бухгалтера (якщо в штаті посади головного бухгалтеранемає, заяву підписує тільки керівник);
- копію свідоцтва про державну реєстрацію;
- копію зареєстрованого статуту (положення), завірену нотаріусом абореєструючим органом;
- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядженнярахунком та підписання розрахункових документів, завірену нотаріально;
- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковийоблік, засвідчену податковим органом або нотаріально;
довідку про реєстрацію ворганах Пенсійного фонду України.
Що стосується фізичнихосіб, то вони можуть відкрити в СОД АППБ «Аваль» такі рахунки внаціональній валюті:
- вклади до запитання (поточні рахунки);
- вкладні (депозитні) рахунки.
Поточні рахунки в СОД АППБ «Аваль» відкриваютьсяфізичним особам:
- резидентам – громадянам України;
- резидентам-іноземцям, які отримали посвідку на проживання в Україні;
- нерезидентам – громадянам України, які постійно проживають замежами України;
- нерезидентам-іноземцям та особам без громадянства, які проживаютьв Україні згідно з відкритою візою строком до 1 року; які отримали спадщину вУкраїні або одержали кошти внаслідок здійснення іноземної інвестиції в Україну.
Для відкриття поточногорахунка фізична особа подає до СОД АППБ «Аваль» такі документи:
- заяву на відкриття рахунка;
- документ, що посвідчує особу;
- договір на відкриття та обслуговування рахунка між установою банкута громадянином;
- картку зі зразком підпису, який вчиняється у присутностіпрацівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником.
Виконання операцій напоточних рахунках в СОД АППБ «Аваль» здійснюється на підставі розрахункових документіву безготівковій та готівковій формах.
На поточні рахункифізичних осіб-резидентів в СОД АППБ «Аваль» зараховуються:
- оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари;
- страхові платежі;
- плата за надання в оренду власного майна;
- кошти за реалізоване власне майно та сільськогосподарськупродукцію;
- кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;
- інші надходження згідно з чинним законодавством.
З поточних рахунківфізичних осіб-резидентів в СОД АППБ «Аваль» здійснюються такі платежі:
- розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;
- розрахунки за придбані товари;
- відрахування обов'язкових платежів до бюджету;
- вкладення у статутні фонди підприємств;
- розрахунки за куплену іноземну валюту;
- інші платежі, що не суперечать чинному законодавству. Недозволяється перерахування коштів на будь-який рахунок фізичнихосіб-нерезидентів.
Вкладні (депозитні)рахунки в СОД АППБ «Аваль» відкриваються фізичним особам тих же категорій,що були вказані при характеристиці поточних рахунків.
З дати відкриттяпоточного рахунку, вказаної на заяві клієнта, СОД АППБ «Аваль» може здійснюватина ньому операції з зарахування коштів у готівковій та безготівковій формі.Видаткові операції, тобто списання грошей з рахунку, банк здійснює післяодержання повідомлення від податкового органу про взяття клієнта на податковийоблік.
У разі зміни номерабудь-якого рахунку СОД АППБ «Аваль» повідомляє про це податковий орган за місцемреєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів з дати зміни номерарахунку.
Клієнт СОД АППБ «Аваль» має правозмінити свій основний рахунок.
Грошові кошти, щонадійшли на адресу клієнта, банк зобов'язаний не пізніше наступного робочогодня зарахувати на його рахунок. У разі наявності грошей на рахунку клієнта банкповинен негайно – протягом операційного дня – виконати розпорядження клієнтапро списання грошей з рахунку для оплати його боргових зобов'язань. Якщо такерозпорядження надійшло в банк після завершення операційного дня, то воно виконуєтьсянаступного дня.
Усі надходження коштів напоточний рахунок обліковуються в його кредитовій стороні – виручка відреалізації продукції, наданих послуг та виконаних робіт, виручка від продажуцінних паперів та проценти за ними, виручка від продажу іноземної валюти,одержані банківські позички, кошти з закритих депозитних рахунків тощо. Усіплатежі з поточного, рахунку обліковуються в його дебетовій стороні – оплатакупленої сировини, матеріалів, інших цінностей, одержаних послуг чи виконанихробіт, одержання готівки для оплати праці, витрат на відрядження, господарськихвитрат, платежі та збори до бюджету та позабюджетних фондів, погашення кредитівта сплата процентів за ними тощо.
Доручення платника наперерахування коштів приймаються СОД АППБ «Аваль» виключно за наявностідостатнього залишку коштів на його рахунках.
СОД АППБ «Аваль» закриває поточнірахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі:
• заяви власника рахунку;
• рішення органу, на якийпокладено обов'язки щодо ліквідації підприємства;
• рішення суду абоарбітражного суду про ліквідацію підприємства;
• інших обставин,передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом.
У разі ліквідаціїпідприємства його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційноїкомісії, а всі додаткові рахунки закриваються.
Якщо на рахунку, щозакривається, є залишок коштів, то підприємство повинно платіжним дорученнямпереказувати їх на інший рахунок, спеціально відкритий для цих цілей.
Після закриття рахункуклієнта документи (справа), на підставі яких відкривався рахунок, залишаються вустанові відповідного банку.
Відділ касових операцій єструктурним підрозділом Дирекції і керується Законом України «Про банки ібанківську діяльність», Статутом Дирекції, іншими законодавчими актами України,нормативними актами НБУ. Взаємодія відділу касових операцій з іншимипідрозділами банку основується на правилах, встановлених інструкцією НБУ.
Основні задачі відділу:
– Безумовневиконання законів України, Наказів, нормативних та інструктивних актів НБУ.
– Раціональнаорганізація готівкового обороту.
– Своєчасна видачаготівки підприємствам та іншим обслуговуючим організаціям на оплату праці,пенсії та інші цілі.
– Виконаннявстановленого порядку касової та емісійної роботи.
Функції відділу:
1. Прийняття коштів тацінностей прибутковою касою.
2. Видача коштів тацінностей видатковою касою.
3. Прийняття та видачакоштів валютною касою Дирекції.
4. Експертиза грошовихбілетів.
5. Перерахунок готівки.
6. Обробка, формування тапакування грошових білетів.
7. Щоденна звірка каси звиведенням залишків на кінець операційного дня.
8. Забезпечення належногозберігання грошей та цінностей.
9. Недопущення недостач,надлишків та прорахунків в касі.
10. Щоденне встановленнянадлімітних залишків грошей та поповнення кореспондентського рахунку шляхомздавання готівки в НБУ.
11. Організація чіткогокасового обслуговування підприємств, організацій, громадян – клієнтів.
При касовомуобслуговуванні клієнтів використовуються бланки документів єдиної форми, а саме:
– об’ява на внесенняготівки;
– прибутковий (приходний)касовий ордер;
– чек на отриманняготівкових коштів;
– приходний касовийордер;
– видатковий касовийордер.
Всі касові документиповинні заповнюватися клієнтами без помарок та виправлень. Контроль заоформленням касових документів, які надходять від клієнтів, покладено наоператора-бухгалтера по розрахунково-касовим операціям, обслуговуючих їх, контролера– робітника обліково-операційного відділу, а потім касира.
По внутрішньобанківськихопераціях також використовуються бланки єдиної форми: прибуткові та видатковікасові ордери. Правильність заповнення, наявність помилок, виправлень тапомарок перевіряє контролер, після того як документ був заповнений бухгалтером,а потім підписується касиром в підтвердження закінчення операції.
Для оформлення видачіавансів касирам і зведення операційного дня відділом використовуються слідуючидокументи:
– книга облікуприйнятих та виданих грошей (цінностей), ф. №155 для отримання національної таіноземної валюти та відомість на видачу гривень і валютних авансів робітникамобмінних пунктів;
– касові прибутковіта видаткові ордери;
– довідка (довідка)касира видаткової каси про суму під звіт;
– довідка касираприходної каси про суму прийнятих грошей та кількості грошових документів, якінадійшли в касу, та по яким були видані квитанції про прийняття готівки;
– зведена довідкапро касові обороти;
– звітна довідка прокасові обороти за день та залишків цінностей – для валютної каси.
3. Напрямкивдосконалення стану розрахунково-касових операцій банку
В умовах переходу на ринкові засадиіснуюча система розрахунково-касових операцій в цілому є централізованою таадміністративною. Зокрема, складання прогнозів касових оборотів (починаючи відсуб`єктів господарювання і закінчуючи Національним банком України) єтрудомістким і тривалим процесом, кількість показників та відповіднихрозрахунків досить значна, недостатньо аналізується стан і динаміка готівковогообігу в регіонах у зв`язку з економічною ситуацією, яка там склалася.
Окремі недоліки у практиці ведення касовихоперацій пояснюється певною мірою тим, що Інструкцією «З організаціїемісійно-касової роботи в установах банків України» не передбачено розмежуванняфункцій регіональних управлінь НБУ та комерційних банків, а також єдиногопорядку виконання комерційними банками операцій зі зберігання цінностей удепозитних сховищах і операцій з приймання комунальних та інших платежів віднаселення тощо.
Украй негативним фактом у справіполіпшення організації здійснення операцій з готівкою є відсутністькомплексного підходу до проблеми обробки готівки. Це веде до зростання витратна їх обіг, збільшення чисельності обслуговуючого персоналу, пов`язаного зобробкою готівки, зменшення швидкості обігу грошей, посилення вірогідностізловживань із боку обслуговуючого персоналу, звуження можливостей банку щодонадання клієнтам різноманітних послуг тощо. Істотним фактором, що негативновпливає на розвиток готівкового обігу, є недосконалість законодавчої інормативної бази, якою регулюється більшість етапів обігу готівки. Вустановленому порядку мають бути розроблені нові або вдосконалені існуючізаконодавчі та нормативні документи, які б створили необхіднунормативно-правову базу цілеспрямованого впровадження в практику концептуальнихположень щодо створення ефективної системи управління готівковим обігом україні.
Потребують нормативно-правовоговрегулювання такі питання, як:
– порядок виконання комерційнимибанками депозитних операцій та операцій із приймання комунальних платежів від населення;
– порядок організації зберіганняцінностей у депозитаріях установ комерційних банків.
З метою децентралізації управлінняготівковим обігом у країні, забезпечення оперативного і безпосередньогоефективного регулювання взаємовідносин із комерційними банками регіональні управлінняНаціонального банку України наділяються правами самостійного розпорядженняготівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі – передачабанкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси до сховища,здійснення підкріплень комерційних банків готівкою з оборотної каси за їхнімизаявками, приймання надлишків готівки від комерційних банків.
У позабанківській сфері політика банку маєспрямовуватися в першу чергу на:
– проведення гнучкої, виваженої політикищодо організації розрахунків для активізації підприємницької діяльності;
– постійно здійснювати аналіз операційза рахунками клієнтів виключаючи можливість проведення сумнівних і некоректнихоперацій;
– надання права комерційним банкамсамостійно встановлювати тарифи на розрахунково-касове обслуговування клієнтівбез обмеження їх граничного рівня;
– поступову передачу функцій контролюза дотриманням суб`єктами господарювання касової дисципліни органам Державноїподаткової адміністрації;
– скорочення готівкових розрахунківна основі розширення обсягів безготівкових платежів населення в сфері торгівлі,послуг шляхом створення національної системи масових електронних платежів,використання розрахункових чеків, векселів, акредитивів тощо та здійснення соціальнихвиплат населенню через установи банків;
– сприяння автоматизації тамеханізації касових операцій, здійснюваних суб`єктами господарювання в торгівліта інших сферах обслуговування;
– розроблення ефективних санкцій запорушення суб`єктами господарювання правил готівкового обігу та застосуваннядійових економічних важелів для запобігання таких порушень.
Світ придбав величезний досвід вирішеннятаких завдань. У центральних банках багатьох розвинутих країн застосовуютьсянові високоефективні технології зберігання, транспортування та обробки банкнот,засновані на автоматизованих системах та поєднані з інформаційнимитехнологіями. Це дає змогу контролювати готівковий обіг, управляти ним,отримувати своєчасну і якісну інформацію про стан готівки та підтримувати йогона належному рівні, узгоджувати можливості виробництва готівки з потребамиобігу.
Наприклад, для створення і функціонуванняцілісної ефективної системи управління готівковим обігом, яка враховувала бзміни, що відбулися останнім часом в економіці і банківській системі країни, атакож визначення у стратегічному та тактичному планах підходів спрямованих на комплексневирішення організаційних і технічних питань на сучасному технологічному рівніна всіх етапах руху готівки потрібні нові підходи, що базуються на принципахзастосування таких заходів, які спроможні створити умови для: повного ісвоєчасного забезпечення потреб економіки у готівці; зменшення питомої вагиготівки у загальному обсязі грошової маси; запровадження прогресивнихтехнологій та сучасного обладнання на всіх операціях, пов`язаних з обробленнямготівки; оптимізації витрат на підтримку готівкового обігу та чисельностіобслуговуючого персоналу на операціях з готівкою; посилення безпеки приздійсненні готівкових операцій; вдосконалення організації та порядку облікуоперацій з готівкою на всіх етапах руху готівки; перебудови системи інкасаціїта перевезення готівки; вдосконалення нормативного забезпечення веденняоперацій з готівкою.
Для організації контролю за технологічнимипроцесами, виявлення порушень щодо дотримання персоналом інструкцій,запобігання випадків зловживання обслуговуючим персоналом повинно бутизабезпечено збереження (в електронному вигляді) даних обробки інформації(балансові протоколи, протоколи розбіжностей, операційні протоколи тощо) напротязі 12-ти місяців з дати її обробки. За цей період ці дані зберігаються усистемі на протязі строку, що обумовлений ємністю її пам’яті та обсягами данихобробки. Після чого (або у разі переповнення пам’яті системи до закінченнястроку зберігання) вони видаляються з системи, активуються на магнітні носії ізберігаються в установленому порядку до закінчення встановленого термінузберігання. Відповідальним за організацію вилучення даних з системи, а також заорганізацію їх зберігання на протязі нормативного строку є інспектор з питаньбезпеки.
Запровадження такої системи дозволить нетільки фактично щоденно контролювати технологічні процеси оброблення інформаціїщодо розрахунково-касових операцій у конкретному територіальному управліннібанку, але і у значній мірі дозволить управляти процесами в межах Національногобанку. Крім того це надасть змогу мати своєчасну і якісну інформацію про станта структуру операцій в обігу, оперативно приймати необхідні управлінськірішення, своєчасно забезпечувати перспективне прогнозування оборотів та обсягурозрахунково-касових операцій.
Комплекс робіт щодо автоматизації обробкиготівки має охоплювати такі технологічні операції: розробка і виробництвогрошей, інкасація та транспортування, приймання та видача, обробка (перелік,сортування, контроль справжності, обандеролення, пакування), облік, зберігання,вилучення з обігу зношених і підозрілих грошей, експертиза підозрілих банкнот,знищення та утилізація готівки, непридатної для обігу.
Вирішення таких завдань в Україні можливетільки шляхом поступового, але цілеспрямованого впровадження сучасних технічнихзасобів, автоматизованих та комп`ютерних технологій у сфері готівкового обігуна основі чіткої нормативної бази Національного банку, яка регламентує проведеннявсіх операцій із готівкою в державі. Вирішення цієї проблеми в Україні можливеза рахунок створення сучасної машинної технології вилучення і знищення зношенихбанкнот та поступового, зважаючи на реальні можливості, оснащення регіональнихуправлінь НБУ автоматизованими системами обробки готівки, які дають змогусвоєчасно і якісно здійснювати відсортування, контроль та вилучення з обігузношених і фальшивих банкнот.
Впроцесі управління діяльністю банку особливе місце займає проблемапрогнозування очікуваного залишку грошових коштів по зобов’язанням дозапитання. Як правило, значну питому вагу в структурі зобов’язань комерційногобанку займають зобов’язання до запитання такі, як поточні (розрахункові)рахунки юридичних осіб, Лоро-рахунки інших банків та небанківськихкредитно-фінансових установ, вклади юридичних та фізичних осіб до запитання.Цей факт потребує від банку пошуку і використання найбільш точних і надійнихпідходів прогнозування потенційного залишку коштів на поточних рахункахклієнтів для якісного керівництва своєю ліквідністю.
Ліквідністьбанку є одним з основних факторів, що обумовлюють вибір управлінських рішень попроведенню фінансових операцій та формуванню рівня дохідності банку. Вбільшості випадків чим нижча ліквідність, тим вищий рівень прибутковості банку,і навпаки. Але виникає питання: як точно спрогнозувати ліквідність банку?Рішення даної задачі досягається шляхом створення механізму відслідковуючоїякості, терміновість, обсяги активів і пасивів банку, співвідношення між ними(моніторинг коефіцієнтів ліквідності). Суть цього механізму в тому, щоб валютнаі якісна структура активів забезпечувала здатність банку своєчасно виконуватизобов’язання перед вкладниками і кредиторами. [19].
Коштина рахунках до запитання вигідні банкам, тому що вони найдешевші з структуризалучених ресурсів. Але при цьому кошти до запитання дуже непостійні, и значнаїх частина (значний обсяг) є небезпечними для ліквідності банку [18]. Прикерівництві цими ресурсами особливу увагу необхідно приділяти оцінці незнижуючихсязалишків на вище перерахованих рахунках с точки зору постійності, щобвикористовувати їх в якості стабільного ресурсу для кредитування (в т.ч. МБК),вкладення в цінні папери тощо.
Наразі,система управління активами, що передбачає підтримування покриття данихзобов’язань високоліквідними активами на рівні 100% є не ефективною.
Прогнозуваннярозмірів умовно постійних залишків є не тільки важливим елементом процесуоцінки ліквідності банку, але и складною економіко-математичною задачею. Длятого щоб ефективно справляться с цією проблемою, банку необхідно мати надійнийметодологічний інструментарій по обробці відповідної інформації.
Інструментарій повинен вповному обсязі оцінювати та аналізувати ринкові, кредитні, риски ліквідності таінші види рисків, використовуючи широкий набір сучасних аналітичних методик:Market-to-Market, Value at Risk (в тому числі Credit VaR), історичнемоделювання, метод Монте-Карло (Monte Carlo VaR), сценарний аналіз (What if),Stress Testing, BackTesting, тощо [29].
Длявирішення задачі прогнозування поведінки залишків на рахунках до запитанняпропонується використовувати підхід, який передбачає статистичну обробку ряду взалежності від виявлених закономірностей динаміки рахунків до запитання [11].Цей підхід дозволяє на основі історичних відомостей про динаміку тимчасовогоряду отримувати прогнозовану величину умовно – постійного залишку на визначенийтермін в майбутньому при заданому довірчому інтервалі.
Зробленийподібним чином прогноз може в подальшому використовуватися для оцінкиліквідності банку, а також при прогнозуванні залишку грошових коштів нарахунках до запитання. Ефективне управління ресурсами до запитання є важливоюзадачею для любого банка, а своєчасне и точне визначення величини коштів, щоприрівняні до власних, дозволить банкам раціонально використовувати цейнайбільш дешеве джерело запозичених коштів и отримувати значний прибуток.
Висновки і пропозиції
Метою даної курсовоїроботи стало ознайомлення з теоретичними основами та аналізрозрахунково-касових операцій банку. Виходячи з поставленої мети, ознайомилисяз видами банківських рахунків та особливостями їх обслуговування; формами тавидами безготівкових розрахунків; з'ясували механізм здійснення міжбанківськихрозрахунків; проаналізували порядок функціонування системи готівково-грошовогообігу в банках.
Провівши дослідження,можна зробити наступні висновки.
Грошовий оборот незмінноподіляється на дві нерівні частини: сферу готівкових розрахунків і платежів, щопосідає меншу питому вагу і має тенденцію до скорочення та сферу безготівковихрозрахунків, що забезпечує безперервні розрахунки і платежі між суб’єктамиринкових відносин.
Для забезпеченнявиконання однієї зі своїх найважливіших функцій – розрахунково-платіжної – комерційнібанки здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов'язані зобслуговуванням руху грошових коштів клієнтів і основною передумовою проведенняцих операцій є необхідність відкриття банками рахунків клієнтам у національнійта іноземній валютах.
Окремі недоліки упрактиці ведення розрахунково – касових операцій пояснюється певною мірою тим,що законодавчо не передбачено розмежування функцій регіональних управлінь НБУта комерційних банків, а також єдиного порядку виконання комерційними банкамиоперацій по обслуговуванню розрахунково-касових операцій тощо.
Потребують нормативно-правовоговрегулювання такі питання, як:
– порядок виконання комерційнимибанками депозитних операцій та операцій із приймання комунальних платежів віднаселення;
– порядокорганізації зберігання цінностей у депозитаріях установ комерційних банків.
Основи банківської справизагальновідомі. Йдеться про залучення коштів від тих, хто має надлишковікапітали (вкладники) і надання цих коштів у позичку тим, хто хоче і можепродуктивно використати надлишкові фонди (позичальники). Передбачається, щопозичальники вкладуть їх у виробництво продукції чи надання послуг і отримаютьвід цього кошти, достатні аби повернути основну частину боргу і сплатити доситьвисоку плату за користування кредитом (процент).
Ринок банківських послугв Україні налічує велику кількість банків і всі вони діють з різноюефективністю. Але попереду завжди ті банки, хто бездоганно обслуговує клієнтіві робить це з мінімальними витратами. Оцінити ефективність діяльності банкудопомагає аналіз, який, кваліфіковано проведений, є джерелом цінної інформаціїдля самого банку, потенційних клієнтів, НБУ. Для банку він дає змогу оцінитиефективність управління, з» ясувати об’єктивну оцінку результатів діяльності іперспектив розвитку, а також визначити надійність банків-партнерів, клієнтів такореспондентів. Клієнти, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти проприбутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва збанком. НБУ на основі аналізу діяльності банку прогнозує ситуацію на кредитнихринках країни, робить висновки щодо стійкості та надійності банківської системив цілому, контролює виконання банками встановлених економічних нормативів.
Списоквикористаної літератури
1. Цивільний кодекс України
2. Закон України«Пре банки і банківську діяльність».
3. Закон України«Про Національний банк України»
4. Інструкція «Про безготівковірозрахунки в Україні в національній валюті» №22 від 21.01.2004
5. Балабанов І.Г.Банківська справа, СПб: 2008. – 256 с.
6. Банкiвськiоперацiї: Пiдручник / За ред. А.Д. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 384 с.
7. Банкiвське правоУкраїни: Навч. Посiбник / За ред. А.О. Селiванова. – К.: Iн Юре, 2008. -384 с.
8. Банковское дело:Учеб.для вузов / Под ред. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. – 4-еизд. перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2008. -460 с.
9. Вступ добанківської справи. Навч. Посібн. / Під кер. М.І. Савлука – К.: Лібра, 2008.
10. Гладких Д. Типоваструктура та основні функції підрозділів банківської установи // ВісникНБУ. – 2008. – №4.-с. 20–22
11. Денежное обращение.Кредит: Учеб. для вузов/ Под ред. Л.А. Доброзиной. – М.: ЮНИТИ, 2008. – 477 с.
12. Зайцев О. Электронныеплатежные системы в современном банковском бизнесе // Банковская практиказа рубежом. – 2009. – №1. – с. 70–77.
13. Карманов Є. Банкiвськеправо України: Пiдручник для вузiв. – Харьков: Консум, 2008. – 463 с.
14. Качаєв Ю. Терiторiальнiфактори банкiвської дiяльностi в Українi // Вiсник Нацiонального банкуУкраїни. – 2009. – №4. – с. 11–17.
15. Кириченко О.Банківський менеджмент. Навчальний посібник, К.: Основи, 2009.
16. Колодiзєв О. Становленнябанкiвської системи України: минуле, свiтовий досвiд, проблеми реформування //Банкiвська справа. – 2008. – №2. – с. 28–29,39.
17. Коцовська Р.Операції комерційних банків. – Львів: Центр Європи, 2007.
18. Лаврушин О.І.Банківська справа, М.: Фінанси та статистика, 2009 – 576 с.
19. Оніщенко С. Особливостірозробки нових банківських продуктів // Банківська справа. – 2008. –№3,4
20. Скибенко С.Т.Банківські операції, К.: Укоопосвіта, 2008 – 233 с.
21. Смовженко Т., Хмiль Л. Проблемивдосконалення дiяльностi комерцiйних банкiв в економiцi України //Регiональна економiка. – 2009. – №1. – с. 163–169.
22. Створення іфункціонування кооперативних банків: принципи, проблеми, уроки для України //Фондовий ринок. – 2008. – №46.-с. 8–9
23. Тимофеева З.А. Аналитическаяработа в коммерческом банке // Деньги и кредит. – 2009. – №2. – с. 46–53.
24. Ширинская Е.Б.Фінансово-аналитическая служба в банке. – М.: ФБК – Пресс. – 2008
25. Юргелеич С. Правовi аспектиелектронної комерцiї // Вiсник Нацiонального банку України. – 2009. – №4. –с. 32–35.