ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему
Активні операції та управління ними в ЗАТ КБ „ПриватБанк”
Спеціальність “Фінанси”
Житомир — 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1 Теоретичні аспекти управлiння активними операцiями в ЗАТ КБ„ПриватБанк”
1.1 Поняття активних операцій банку та основні аспекти їх проведення
1.2 Класифікаціята характеристика кредитів, що надаються банківськими установами
1.3 Нормативно-правове регулювання проведення активних операцiй
Розділ 2 Оцiнка управлiння активними операціямив ЗАТ КБ “ПриватБанк”
2.1 Фінансовий стан та результати діяльності ЗАТ КБ “ПриватБанк”
2.2 Аналiз активiв ЗАТ КБ „ПриватБанк”
2.3 Надання кредитів юридичним та фізичним особам
2.4 Операції в іноземній валюті та операцii з цінними паперами
Розділ 3 Вдосконалення управлiння активами ЗАТ КБ„ПриватБанк”
3.1 Формування резервів для покриття можливих втрат від активнихоперацій
3.2 Шляхи вдосконалення кредитного портфеля як основу активнихоперацій в ЗАТ КБ „Приватбанк”
3.3 Методи управління активами банку на прикладі ЗАТ КБ „ПриватБанк”
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Комерційні банкивиступають специфічними установами, що мобілізують вільні кошти, спрямовуючи їху ті сфери народного господарства, які їх потребують. Здійснення активнихбанківських операцій у цій справі має суттєве значення для фінансовогозабезпечення нормального економічного розвитку. Збалансоване зростання обсягуактивів і поліпшення їхньої якості є необхідною умовою досягнення і підтриманнястабільного функціонування й розвитку комерційних банків, їхнього позитивноговпливу на розвиток економіки України.
Збільшення банківськихактивів великою мірою визначається кредитним портфелем, що позитивно впливає наекономіку країни та діяльність суб'єктів господарювання зокрема. Ниніфінансування економічних структур набуває ще більшого значення, оскількиголовним чинником фінансового забезпечення інвестиційного процесу в Українінайближчим часом мають стати внутрішні ресурси, насамперед банківськекредитування.
Активними операціяминазивають кредитні та інші вкладення банківських ресурсів, що визначено чиннимзаконодавством України з метою їх найефективнішого використання. При вмілому,доцільному розміщенні ресурсів комерційні банки отримують прибутки (як плату занадані ними кредити), а клієнти отримують у користування необхідні їм кошти.Кредитування – одна із найважливіших функцій банків як спеціалізованихкредитних установ. Банківський кредит сприяє вільному переливу капіталу векономіці, забезпечуючи розвиток найефективніших сфер господарювання йекономіки в цілому.
Крім кредитних операцій до активних операцій комерційнихбанків можна віднести операції з розміщення мобілізованих комерційним банкомресурсів у депозити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності.Значення інших активних операцій для економіки України не менш значне ніжкредитні операції.
Становлення ринкових відносин вимагає створення принциповонових напрямків розвитку банківської справи, суттєвої перебудови операцій таструктури активів і пасивів банків, зокрема активних операцій. У зв’язку з цим темадипломної роботи є досить актуальною.
Метою дипломної роботи є розробка методів управлінняпроведенням активних операцiй в ЗАТ КБ „ПриватБанк”.
Предметом дипломного дослiдження є питанняуправлiння активними операцiями в ЗАТ КБ “ПриватБанк”.
Об’єктом даного дослідження є ЗАТ КБ “ПриватБанк”.
Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступнихзавдань:
· дати загальну характеристику активних операцій банку та умов дослідження;
· розкрити основні умови проведення активних операцій комерційногобанку;
· провести аналіз активних операцій в ЗАТ КБ “ПриватБанк”;
· розкрити сутність методів управління активними операціями комерційногобанку тощо.
Методичну та теоретичну основу дипломної роботи складаютьіснуючи розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативніакти Верховної Ради України, що регулюють здійснення активних операційкомерційними банками, спеціальна та науково література з банківської справи, атакож статті періодичних економічних журналів. Інформаційну основу складаютьзвітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, іншіджерела інформації.
Розділ 1 Теоретичнi аспекти управлiнняактивними операціями в ЗАТ КБ „ПриватБанк”1.1 Поняття активних операцій банку та основні аспекти їхпроведення
Усі комерційні банкинезалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконуютьоперації із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитніоперації); операції, пов'язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури(розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговуванняклієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше,але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій.Згідно зі ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” здійснюватиїх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківськуліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.
Банківські операціївідображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно відтого, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні йактивні.
Пасивні операції – цеоперації з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківськихресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених(депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів.[17, с.80]
Закон України “Про банкита банківську діяльність” дає наступне визначення активним операціям, а саме:“Активними операціями” називають кредитні та інші вкладення банківськихресурсів, що визначено чинним законодавством України з метою їхнайефективнішого використання”.
Але найбільш повневизначення на наш погляд представлено у підручниках (посібниках) з банківськоїсправи А.М. Мороза.
Активні операції – цеоперації з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити,кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності з метоюодержання доходу та забезпечення своєї ліквідності .[33, с.330]
Розміщуючи кошти в активибанки постійно слідкують за тим щоб частка коштів залишилась у виглядіобов’язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідалатривалості залучення коштів в пасиви. Крім того кредитні операції банків (вактиви) призводить до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає відбанків управління активними і пасивними операціями в їх взаємозв’язку як єдинимкомплексом банківської діяльності. [31,c.99]
Отже, до активнихоперацій банків належать:
· операціїз вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковійформах з метою підтримання ліквідності банку;
· розрахунковіоперації, пов'язані з платежами клієнтів;
· касовіоперації з приймання і видавання готівки;
· кредитніоперації, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичнимособам, банкам;
· інвестиційніоперації з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні такорпоративні облігації) на тривалий строк;
· фондовіоперації з купівлі-продажу цінних паперів;
· валютніоперації з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародномувалютних ринках;
· депозитніоперації з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та вінших комерційних банках;
· операціїз купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому міжнародному валютнихринках;
· операціїз придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.
Загальну характеристику активних і пасивнихоперацій комерційних банків наведено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1Активні й пасивні операції комерційного банкуАктивні операції Пасивні операції 1 2 Грошові кошти
– акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в НБУ,
– акумулювання коштів у касі,
– розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках (рахунки НОСТРО),
– розміщення коштів у депозити в інших банках
– формування статутного капіталу,
– формування резервного фонду,
– формування страхових фондів,
– формування фондів економічного стимулювання,
– формування інших фондів спеціального призначення,
– формування і розподіл прибутку Власні ресурси Кредитний портфель
– надання кредитів юридичним особам у національній та іноземній валюті (у тому числі прострочені та пролонговані),
– надання кредитів у національній валюті фізичним особам (у тому числі прострочені та пролонговані),
– надання міжбанківських кредитів у раціональній та іноземній валюті (у тому числі прострочені та пролонговані)
– мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на рахунки до запитання (поточні, бюджетні),
– мобілізація коштів банків-кореспондентів на кореспондентські рахунки, відкриті в даному банку (рахунки ЛОРО),
– мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на строкові депозитні рахунки,
– мобілізація коштів інших банків на строкові депозитні рахунки Залучені ресурси Цінні папери на продаж Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на продаж
– отримання кредитів від інших комерційних банків,
– отримання кредитів у НБУ,
– емісія та розміщення власних боргових цінних паперів банку Позичені ресурси Інвестиційний портфель
– вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції,
– вкладення в статутні фонди підприємств та організацій Майно та немате-ріальні активи
Вкладення в основні засоби,
– вкладення в товарно-матеріальні цінності вкладення в нематеріальні активи
Із даних таблиці 1.1. видно, досить широкеколо активних операцій комерційних банків, що здійснюються за допомогою активів банку.
Активні операції комерційні банки здійснюють умежах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів накореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковомупорядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).
Кредитні операції здійснюються у формі наданняпозичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти увстановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечуютьпереважну частину доходів у багатьох банків.[20,c.32]
Позички банків – важливе джерело грошових коштівдля бізнесового і споживчого секторів економіки.
Разом з тим кредитні операції несуть в собінайбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Тому банки принаданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернутипозичку (його кредитоспроможність),вимагати забезпечення позички чи гарантії Ії повернення третьою особою (банком,страховою компанією), створювати резервні фонди тощо.
За користування наданими в позичку коштами банкистягують з позичальників плату у вигляді процентів, який є важливим джереломдоходів банків.
Хоч банківськи кредити – важливий доходний актив,висока їх ризикованість примушує банки не вкладати всі свої кошти в позички, азнаходити їм більш надійне застосування. Таким високо доходним та меншризиковим об’єктом банківських вкладень є цінні папери.[35,c.105]
Як свідчить світова банківська практика, вкладеннякоштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями,вони зокрема дають банкам можливість:
· забеспечити підвищення доходності,оскільки деякі види цінних паперів маютьзначно вищий рівень доходу ніж позички;
· забеспечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високуліквідність і в банківському портфелі цінних паперів виконують роль вторинногорезерву;
· забеспечити диверсифікацію ризиків,оскільки банки можуть тримати в своїхпортфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;
· вивести частину своїх доходів з під оподаткування, оскільки для доходіввід деяких цінних пеперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування.[26,c.216]
Крім операцій, традиційних, базових для комерційнихбанків України операцій, вони виконують нові, нетрадиційні для них операції тапослуги, таки як: лізинг, факторинг, операції з дорогоцінними металами,гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.
Гарантійні послуги надаються у вигляді обіцянкибанку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь – які дії на його прохання.Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торговихугодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах(дати гарантію по банківський позичці, тощо).
При здійсненні посередницьких послуг, якпосередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютнихопераціях, в кредитних операціях, врозрахункових операціях тощо. На вторинному ринку банки можуть виступати якзвичайні брокери по купівлі – продажу цінних паперів. Звичайні брокерськіпослуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи валютуза їх дорученням. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можутьнадавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушенізалучати до задоволення його прохання інші банки.
Надаючи трастові (довірчі) послуги банки, якдовірені особи своїх клієнтів можуть надавати широке коло послуг – поуправлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу й купівлі майна, ціннихпаперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей імайна.1.2 Класифікація тахарактеристика кредитів, що надаються банківськими установами
Розглянемо тапроаналізуємо основні форми кредиту, адже форма кредиту синтезує зміст таорганізацію кредитних відносин.
Різні автори по-різномупідходять до визначення різних форм кредиту. Найбільш узагальненою методикоюподілу є виділення двох основних форм: товарна та грошова.
Товарна форма кредитупередбачає, що вартість, яка передається у кредит виступає у своїй натуральній(товарній) формі.
Грошова форма кредитуозначає, що вартість, що надається в кредит виступає у вигляді грошей.
Грошова форма кредиту єбільш провідною, порівняно з товарною. Проте за умов функціонування ринковоїекономіки обидві форми відіграють дуже важливого значення в процесівідтворення.
Існують спроби виділяти формикредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин,склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Такимчином, існують наступні форми кредиту: комерційний, банківський, споживчий,державний і міжнародний кредит .
Комерційний кредит – це товарнаформа кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочуванняплатежу за продані товари, надані послуги.[21,c.96]
Об`єктом комерційного кредиту єкапітал у його товарній формі. Суб`єктами виступають агенти товарної угоди:продавець як кредитор, а покупець як позичальник. Призначення застосуваннякомерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та послуг, а такожодержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента. Основнимінструментом застосування даної форми кредиту виступає комерційний вексель. Взаємовідносини, що виникають між суб`єктами комерційногокредиту в процесі використання даного інструменту платежу, регулюються так званимвексельним правом.
Комерційний кредит маєкороткостроковий характер, оскільки він виступає як атрибут товарообміну.
Споживчий кредит – цекредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послугі який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, щовиникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктамиспоживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якостікредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельніпосередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий(надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається черезпосередників, т.б. торгівельні організації, тощо).
Споживчі кредитинадаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметрикредиту залежать від багатьох факторів: об`єкту кредитування, доходівпозичальника, вартості товару тощо.
Державний кредит – цеформа кредиту за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає держава. Якправило, у сфері даної форми кредиту держава виступає позичальником.
Основним призначеннямдержавного кредиту є мобілізація грошових коштів на фінансування державнихвитрат. Для кредиторів державний кредит виступає зручною формою інвестицій змінімальним ризиком.
Конкретні параметридержавного кредиту встановлюються в залежності від обсягу необхідних ресурсів,кон'юнктури ринку, конкретних програм його використання тощо.
Міжнародний кредит – це кредитнівідносини, суб'єктами яких виступають різні країни. Кошти для наданняміжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринку.Конкретними організаціями, що вступають у кредитні відносини, можуть бути урядирізних країн, банки, фірми, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.
Для міжнародного кредиту характерні великіза обсягом кредитні угоди. Інші параметри кредитної угоди залежать відконкретних об'єктів кредитування, кон'юнктури ринку, можливостей у доступі доресурсів тощо.
Банківський кредит – форма кредитнихвідносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізованафінансово-кредитна установа – банк; кредит надається у грошовій формі на певнийстрок, з умовою сплати визначенного відсотку, забезпеченості та цільовоговикористання.[21,c.101]
Банківський кредит виступає однією зпровідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.
Кредити, які надаються банками, поділяються:
1. За строками користування
а) короткострокові — до 1 року,
б) середньострокові — до 3 років,
в) довгострокові — понад 3 років
Строк кредиту, а також відсотки за йогокористування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору)розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника абосплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повногопогашення кредиту та відсотків за його користування.
2. За забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, ціннимипаперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страховоїорганізації);
г) незабезпечені (бланкові).
3. За ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
4. За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,
за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).
5. За строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Таблиця 1.2
Класифікація кредитів
Крітерії класифікації
Види кредитів
1.Джерела залучення
· Внутріші (в межах своєї країни)
· Зовнішні (міжнародні)
2.Статус кредитора
· Офіціальний
· Неофіціальний(включаючи позички клієнтів та фізичних осіб)
· Змішані
· Міжнародні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР та інші)
3. Форма надання
· Готівково-грошова
· Переоформленн:
-реструктурізація;
-Надання нового кредита.
4. Валюта залучення
· В валюті країни-кредитора
· В валюті країни-позичальника
· В валюті третьої країни
· В ЕКЮ та СДР
· Мультівалютні
5. Форма організації
· Двосторонні
· Багатосторонні:
-синдиціровані;
-консорціальні.
6. Ступень забезпеченості повернення
· Незабезпечені (міжбанковські)
· Забезпечені:
-матеріально забезиечені, зокрема ломбардні та іпотечні;
-бланкові (забезпечені банківським векселем).
7. Техніка надання
· Ондією сумою
· Відкрита кредитна лінія
· Stand-by
· револьверний
· Контокорентні
· Овердрафтні
8. Строки користування
· Короткострокові
· Середньострокові
· Довгострокові, зокрема інвестиційні
9. Напрямок вкладення коштів
· На поточні потреби (формування обігового капіталу)
· Інвестиційні
10. Економічне призначення
· Пов’язані:
-платіжні (під оплату платіжних документів, придбання цінних паперів, авансовані платежі, постфінансування);
— під формування товарно-матеріальних запасів, зокрема сізонних;
— під фінансування виробничих витрат;
— розрахункові (облік векселів);
— під фінансування інвестиційних витрат (збільшення фондів);
— споживчі;
· Проміжні ( під лізінг)
· Непов’язані (без визначення об’єкта кредитування в кредитному договорі)
11. Ступень концентрації об’єкта кредитування
· Під однарозову потребу
· Під сукупність потреб (ситсематичний кредит на придбання товарів, придбання та переробку виробничих матеріалів)
· Під загальну потребу ( систематичний кредит на загальну потребу клієнта в коштах без її розшифрування)
12. Вид процентної ставки
· З фіксованою ставкою
· З плаваючою ставкою
· Зі смішаною ставкою
13. Форма погашення
· Погашення однією сумою
· Погашення через рівні проміжки часу рівними частками
· Погашення нерівнимим частками
14. Юридична підпорядкованість кредитних операцій
· Підпорядкування законадавству країни-кредитора
· Підпорядкування законадавству країни-позичальника
· Підпорядкування законадавству третьої країни
Характеристика основних видів кредитів
Відповідно до цільовогоспрямуваннявиділяють:
§ Кредит,спрямований на задоволення виробничих потреб (придбання основних засобів,обігових коштів, фінансування інвестиційних проектів, тощо);
§ Кредит,спрямований на задоволення споживчих потреб (направляється у невиробничі сферидіяльності, здебільшого на задоволення поточних потреб населення).
Відповідно до строківнаданнявиділяють:
§ Строкові кредити;
§ безстрокові (дозапитання) кредити;
§ простроченікредити;
§ пролонгованікредити.
До строкових позичок відносятьсякредити, які надаються банками на термін, зафіксований в кредитному договорі.
Термін повернення, атакож відсотки за користування кредитом передбачаються умовами кредитногодоговору. Загальним правилом є те, що термін користування кредитомрозраховується з моменту його отримання (зарахування на рахунок позичальникаабо оплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повногопогашення кредиту та відсотків за користування кредитом. День видачі кредиту тадень його погашення вважається одним днем.
Простроченими вважаютьсяпозички, за якими пройшов строк повернення, що передбачено кредитним договором. Такі кредитивважаються проблемними і потребують додаткової роботи по їх поверненню, абокомпенсації.
Пролонгація – цеперенесення дати виплати боргу (іноді і відсотків за ним) на певний період.Найчастіше банки вдаються до пролонгації у випадках, коли позичальникневзмозі виконати свої зобов'язання через дію обставин, близьких дофорс-мажору. В таких випадках, погашення позички оформлюється додатковимдоговором до основного кредитного договору та супроводжується, як правило,встановленням більш високої процентної ставки.[28,c.144]
Відповідно до видівзабезпеченнявиділяють:
Забезпечені заставою — взабезпечення виконання зобов’язань позичальник або третя особа, згідно здоговором застави визначеної форми, надає в заставу банку майно, майнові права,цінні папери та інше, що може бути предметом застави у відповідності ззаконодавством України.
Гарантовані — виражаютьсяв юридичному оформленні зобов’язань з боку гаранта (поручителя) відшкодуватифактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умовкредитної угоди
Бланкові — кредит беззабезпечення, який надається банком в межах наявних власних коштів з можливимзастосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам. Бланковийкредит може надаватись при короткостроковому кредитуванні першокласнимпозичальникам.
1.3Нормативно – правове регулювання проведення активних операцiй
Проблемі управлінняактивними операціями, їх оптимізації, підвищенню доходності комерційного банкуприділяється значна увага у дослідженнях не тільки вітчизняних та зарубіжнихекономістів, але й в законодавчих та нормативних актах Верховної Ради України,Національного банку.
Важливість активнихоперацій полягає в тому що при вмілому доцільному розміщенні ресурсівкомерційні банки отримують прибуток ( як плату за надані ними кредити ), аклієнти отримують у користування необхідні їм кошти.
Банки із сукупностівкладів, депозитів, позик та інших не депозитних коштів, що постійнозмінюються, повинні постійно підтримувати ресурсну базу на стабільному рівні.Одним з головних завдань при цьому, на думку деяких економістів, є мінімізаціязатрат на створення ресурсної бази банків, що в свою чергу забезпечує зниженняставок в активних операціях [22,116].
Ефективність діяльностібанку залежить від уміння керівництва успішно управляти активами і пассивами.
Так відомо, що до 1960-хр. керівництво кредитними установами здійснювалось переважно шляхом управлінняактивними операціями. Відтак у банках джерела формування ресурсів -зобов’язанняі капітал – сприймались як такі, що не залежать від їх діяльності, авизначаються перед усім можливостями та проблемами клієнтів та акціонерів.Оскільки вважалося, що банк не в змозі вплинути на обсяги, вартість і структурузалучених коштів, управлінські рішення здебільшого зводились до того комунасамперед надавати наявні кредитні ресурси і якими мають бути умови позики.Зрозуміло подібний підхід не міг забезпечити максимального прибутку, оскільки зодного боку, банк відмовлявся від управління залученими коштами, і отже відвпливу на їх вартість, а з іншого – значна частка банківських активів маєзнаходитись у високоліквідній формі для підтримання достатнього рівняліквідності, що врешті призводить до зниження доходів. Однак деякі вітчизнянібанки використовують насамперед такий управлінський підхід, оскільки він єдоволі простим, зрозумілим і звичним [38,39].
Як відомо стратегічнеуправління активними операціями передбачає вироблення концепції діяльності й усфері кредитної діяльності.
На думку фахівців банки,котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власнувнутрібанківську культуру кредитування і на ії основі вибудовують методологію йпроцедуру роботи. Цю культуру, чи краще сказати, філософію кредитноїдіяльності, називають кредитною політикою банку. Інші ж фахівці, під кредитноюполітикою розуміють концептуальний документ, що визначає структуру управління,а також порядок і правила здійснювання кредитної діяльності банку [ 43,119 ].
На думку економістів,провідною метою кредитування потрібно вважати забезпечення достатнього рівняприбутковості банку від операцій із надання кредитів. У результаті кредитноїдіяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуютьсяфонди банку.
Тому деякі вчені вважаютьщо, для того щоб збільшити суму прибутку, банкам необхідно збільшити обсягикредитування суб’єктів підприємництва. Але кредитний ризик, який є по сутівирішальним банківським ризиком, стримує зростання портфеля кредитів банків, ізумовлює їх обмежену кредитну політику. Останнім часом при проведенні активнихоперацій комерційні банки відчувають труднощі щодо збільшення обсягу кредитногопортфеля: бракує потенційно платоспроможних позичальників. Великі підприємства,фінансовий стан яких задовільний, уже налагодили сталі зв’язки з конкретнимибанками, тому на банківському ринку існує певна конкуренція за кредитуваннятаких позичальників. Таким чином вчені виділяють таку актуальну проблему банку,як оцінка кредитоспроможності клієнта. У даний момент існує досить багатоваріантів розв’язання даного питання. Проте проблема, насамперед фахівців,полягає не у підході до оцінки здатності клієнта повертати кредит, а у томуфакті, що незалежно від застосовуваної методики у більшості випадків клієнтивизнаються неплатоспроможними і дістають відмову у кредиті [26,35]. Так чи інакше,потенційного позичальника розглядають з точки зору наявності його власнихкоштів, яких виявляється недостатньо внаслідок різноманітних причин. Урезультаті банк не надає кредит підприємствам з причин нестачі у них власнихкоштів.
Таким чином, на думкуфахівців, щоб стимулювати кредитування комерційними банками суб’єктівгосподарювання, необхідно, з одного боку, мотивувати роботу підприємств,організацій, зменшивши податкові платежі і опрацювавши механізм неухильноївідповідальності за позиками, і з іншого, знизити ставку резервування НБУ. Якщодруга частина пропозиції перебуває у сфері регулювання банківської системи, тоцього не скажеш про першу [26,37].
Інші економісти вважаютьщо, кредитні операції банку перебувають у тісному зв’язку з його маркетинговоюполітикою. Зокрема, клієнт, який користується кредитом банку, часто проводитьчерез цей банк свої основні платежі та конвертаційні операції, здійснюєобов’язковий продаж валюти, тощо. Таким чином, де які економісти, поряд зосновними етапами кредитування виділяють допоміжний етап – крос – селінг. Наетапі крос — селінгу менеджери прогнозують, які додаткові продукти можутьзацікавити позичальника, розробляють їх і пропонують позичальнику, переважно впакеті з набором фінансових послуг. Оскільки кредитні операції здійснюютьпрактично всі банки, в сучасних умовах саме крос — селінг дає змогу банковівиділитися з низки подібних установ і перемогти у боротьбі за клієнта. Такийпідхід дає змогу також підвищити рентабельність кредитної операції банку іпропонувати конкурентоспроможніші процентні ставки найперспективнішим клієнтам[42,123].
Ставлення фахівців щодозбільшення активів та обсягу кредитного портфеля неоднозначне. Тому щобанківська діяльність у сфері здійснення активних операцій має як позитивні такі негативні моменти.
Деякі дослідники вважаютьщо позитивними тенденціями є збільшення банківських активів переважно зарахунок зростання кредитного портфеля, що сприяє економічному розвитку країни.Поступово зростають обсяги довгострокового кредитування, що свідчить пропереорієнтацію банківських установ щодо здійснення короткотермінових іспекулятивних операцій для кредитування реального сектору економіки. Зростекількість операцій у національній валюті, що підтверджує зміцнення її позиції.
Але фахівці виділяютьчимало негативних тенденцій, які впливають на здійснення активних операційкомерційними банками. На їх думку негативну роль у діяльності банків відіграєвисокий рівень проблемних кредитів, незадоволений економічний станпозичальників, подеколи відсутність необхідної інформаційної бази про своїхклієнтів, нерозвиненість фондового ринку, тощо [31,100].
Ефективність організаціїкредитного процесу в найближчій перспективі буде одним із головних чинників,які визначатимуть конкурентноспроможність українських банків, що особливовідчутно напередодні переходу до кредитування вітчизняними банкамиінвестиційних проектів. Саме тому чіткість кредитної політики й кредитнихпроцедур, задокументованих у корпоративних нормативних актах, сприятимезниженню ризиків кредитної діяльності, підвищенню прибутковості банківськоїдіяльності.
Ще одним різновидом активних операцій є операціїкомерційного банку з цінними паперами. Зараз практично всі банки мають ліцензіїна роботу з цінними паперами. Але поки що банки зосередили увагу на власнийемісії, тоді як із цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційнібанки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Загаломбанківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів,як Франція чи Німеччина. Тому комерційний банк – обов’язковий, із широкимифахівцями учасник централізованого ринку цінних паперів. Саме універсалізмфункцій базової фінансово – кредитної установи – комерційного банку дав змогузахідним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, щозабезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку,дають кредити і застави під цінні папери, тощо.
На думку зарубіжнихфахівців, тільки установи, що володіють великим власним капіталом, якими єбільшість банків, здатні гарантувати цілісність фондових цінностей, щовраховуються ними. Мова не тільки про юридичні гарантії, хоч і вони в нормативнихдокументах чітко не виписані. Суть у фінансовій спроможності заснувати головнийоблік прав щодо цінних паперів, компенсувати можливі збитки внаслідок утратицих паперів, наприклад, у результаті протизаконних дій третіх осіб. Якщовраховувати той факт, що не тільки капітали комерційних банків порівняно зобсягами угод, які робляться з акціями найбільших емітентів, то стає очевидним– саме банкам повинна належати головна роль в обслуговуванні обігубездокументарних цінних паперів [44,124].
Крім того, слідусвідомлювати, що створення сучасної інфраструктури, котра ефективно обслуговуєоперації з цінними паперами, на думку ряда вчених, неможливе без значнихкапітальних вкладень як в апаратні засоби, так і в програмне забезпечення.Комерційні банки помітно впливають на розвиток ринку цінних паперів, а їхширокі можливості на цьому ринку та конкурентноздатність забезпечуються низкоючинників, насамперед універсальним характером та розвинутою інфраструктурою.Таким чином, насамперед за допомогою цінних паперів банки пом’якшуютьсуперечності між потребою підтримувати високий рівень ліквідності танеобхідністю забезпечувати приріст залучених коштів, які вирішуються створеннямрезервів ліквідності за рахунок без ризикових, ліквідних та достатньоприбуткових цінних паперів.
Серед інших активнихоперацій комерційним банкам доцільно використовувати й нетрадиційні операції тапослуги, що дасть змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяги прибутку тадиверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуютьсяу розвинутих країнах світу. В Україні такі послуги надають лише деякікомерційні банки і в дуже незначних обсягах. Створення і розвиток ринкунетрадиційних банківських послуг та операцій – це тривалий процес, який лишерозпочався в Україні. Це перший крок, оскільки їхнє використання має чималопереваг як для клієнтів, так і для банківських установ.
На думку деяких вчених,найперспективнішими для розвитку у майбутньому є саме факторингові, лізингові йтрастові послуги. В сучасних умовах значення факторингу постійно зростає,оскільки він дає підприємству можливість отримати майже стовідсоткову гарантіюотримання платежів. Але останніми роками факторингові операції відігравалинезначну роль у діяльності українських банків. Факторинг здійснюється лише внаціональній валюті, тобто тільки в межах країни [ 31,133; 22,37].
Однією з причиннерозвинутості факторингу є недостатня поінформованість про його можливості.Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість унаявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, щопозитивно вплине на розвиток економіки. Здійснення факторингу для комерційнихбанків дає можливість розширити сферу їх діяльності, залучити нових клієнтів,збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж поліпшуються умовикредитування клієнтів за рахунок збільшення обороту і поліпшення фінансової звітностіклієнта. Основним недоліком факторингу для комерційних банків на думкуекономістів, є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільностіекономік, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу вцій сфері. Усі ці фактори змушують банки підвищувати плату за здійсненняфакторингових операцій [31,134].
Ще одним перспективнимнапрямком, на погляд вчених, є розвиток трастових послуг комерційних банків.Трастові послуги також охоплюють операції з цінними паперами, валютні операції,укладання договорів, сплату рахунків та податків, збереження активів, отриманнядоходів, тимчасове управління підприємством у разі його ліквідації чиреорганізації, тощо. В Україні на відміну від розвинутих країн світу, трастовіпослуги лише починають розвиватись, але деякі з них уже досить популярні йшироко використовуються. Важливим моментом є те, що трастові послуги даютьзмогу комерційним банкам залучати додаткові кошти, які можуть бути використаніними і давати прибуток. Надання трастових послуг потребує певних знань ікваліфікації персоналу банку, але ці послуги на думку фахівців характеризуютьсяпорівняно невеликими витратами й ризикованістю. Надання трастових послуг маєпевні переваги в сфері залучення нових клієнтів, підвищення прибутковості йконкурентноспроможності, а крім того, всі можливості для подальшого розвитку вУкраїні [31,136].
Ще одним перспективнимнапрямом у наданні нетрадиційних банківських операцій та послуг, на думкуфахівців, є розвиток лізингу, оскільки більшість підприємств стикається зпроблемою оновлення основних фондів.
Економісти виділяють дваспецифічних напрями використання лізингу банками. По – перше, це застосуваннялізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізаціїзаставленого майна. Цей напрям вважається дуже актуальним для українськихбанків. По – друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб уновому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли узастосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічногорозвитку.
Здійснення лізинговихоперацій регулюється Законом України “Про лізинг ”від 16.12.1997 року, в якомучимало недоліків та неточностей. Так, законом не визначено реального механізмувилучення банком устаткування, наданого в лізинг, у разі несплати лізинговихплатежів. А отже, знову не захищено прав кредитора. Також негативно впливаєнестача кваліфікованих кадрів, оскільки спеціалісти в галузі лізингу маютьволодіти знаннями в сфері кредитування, визначення попиту й пропозиції нового ізастарілого устаткування, технології виробництва й технічного обслуговування,бухгалтерського обліку, у сфері законодавчій, страхування майна тощо.Негативно впливає і недосконале податкове законодавство України. Ефективнеоподаткування лізингових операцій, застосування прискореної амортизаціїустаткування, яке передається згідно з лізинговою угодою, та деякі інші факторисприятимуть підвищенню інвестиційної активності й розвитку лізингу [ 31,138].
Отже, наданнянетрадиційних банківських операцій має чимало переваг для всіх сторін угоди ізаслуговує на розвиток у майбутньому.
Але насьогодні однією зголовних проблем банківської системи України є низька якість активів.Спеціалізована методика оцінки якості активів розробляється кожною країноюокремо, виходячи із стану ії банківської системи та економічних умов діяльностібанків. В Україні така методика визначається Положенням НБУ “Про порядокформування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційнихбанків”від 31.01.1996 року, згідно з яким комерційний банк в обов’язковомупорядку формує резерв по кожному виданному кредиту залежно від його якості намомент резервування
На думку деякихекономістів, збалансоване зростання обсягу активів і поліпшення їхньої якості єнеобхідною умовою досягнення і підтримання стабілізації функціонування йрозвитку некомерційних банків, їхнього позитивного впливу на розвиток економікикраїни [31,102].
З метою підтримання наналежному рівні якості активів вчені виділяють наступні негативні явища, якихбанкам слід уникати:
· нераціональнаорганізаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активнихоперацій;
· внутрішнє положення, тапроцедури визначення якості активів не відображає усіх особливостей,притаманних процесу кредитування чи господарській діяльності банку – непередбачають проведення оцінки позичальників за галузевими та географічнимиознаками діяльності;
· аналіз кредитногопортфеля не провадиться або є неефективним, не відповідає наявним проблемамбанку, особливостям його кредитної діяльності;
· рівень концентраціїкредитів, спрямованих в одну галузь, яка до того ж може перебувати в станізанепаду – зависокий.[45,45].
Таким чином, зважаючи на недостатній рівень формуваннярезервів за активними операціями вітчизняними банками, як вважають економісти,надалі слід, з одного боку правильно класифікувати активи за рівнем їх ризику йу повному обсязі формувати резерви за активними операціями, з іншого – вжитизаходів щодо поліпшення якості активів, недопущення ризикової кредитноїдіяльності. Це дасть змогу зменшити відрахування в резерви і збільшити прибуток[29, 7].
Також питанню організації та здійсненню активних операцій укомерційних банках України має достатній рівень регулювання нормативними тазаконодавчими документами.
Розглянемо основнізаконодавчі та нормативні документи щодо регулювання активних операційкомерційних банків.
У Законі України “ Пробанки та банківську діяльність “ розкриваються поняття банківської системи табанківських операцій; організація роботи НБУ (функції, обов’язки, операції,відповідальність та інше ); інформація про регулювання діяльності комерційнихбанків ( створення, ліцензування, функції, операції правила роботи, кредитніресурси ).
У Законі України “ Пропорядок здійснення розрахунків в іноземній валюті “ наведено основний порядокздійснення розрахунків в іноземній валюті.
Закон України “ Про цінніпапери та фондову біржу “ розкриває поняття цінних паперів, поняття емітентацінних паперів, види цінних паперів, діяльність по випуску та обігу ціннихпаперів.
Закон України “ Прозаставу “ регулює такі положення: поняття застави; застосування застави;предмет застави; застава майна; страхування предмету застави; іпотека; заставатоварів, майнових прав, цінних паперів; гарантії прав сторін при заставі.
Декрет КМУ “ Про системувалютного контролю “ розкриває загальні принципи валютного регулювання,повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно – фінансовихустанов України в регулюванні валютних відносин, порядок здійснення валютногоконтролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Характеристику рахунків унаціональній та іноземній валюті, а також порядок їх відкриття розкриваєінструкція “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті“.
Положення “ Про порядокреєстрації одержання резидентами кредитів “ визначає загальні положеннякредитування в іноземній валюті іноземних кредиторів, порядок реєстраціїодержання резидентами кредитів в іноземній валюті іноземних кредиторів,відповідальність.
Положення з бухгалтерськогообліку операцій в іноземній валюті розкриває порядок відображення вбухгалтерському обліку та звітності операцій з майном та зобов’язаннями,вартість яких визначена в іноземній валюті.
Загальні положеннякредитування розкриваються в Положенні “ Про кредитування “, серед яких можнавиділити наступні: кредитні установи, перелік документів для отриманнякредиту, заборона використання кредиту не за цільовим призначенням,відповідальність сторін та інше.
В Положенні НБУ “ Пропорядок формування і використання коштів резерву на можливі втрати по кредитахкомерційних банків “ визначається загальний порядок формування й використаннякоштів резерву на можливі втрати по кредитах комерційних банків.
Розділ 2 Оцiнкауправлiння активнимиОпераціями ЗАТ КБ “ПриватБанк”
2.1 Фінансовий стан та результати діяльності ЗАТ КБ “ПриватБанк”
Комерційний банк“ПриватБанк” був заснований у 1992 році. На сьогоднішній день “ПриватБанк” єодним з найбільш динамічно розвиваючихся банків України і займає лідируючипозиції банківського рейтингу країни. Станом на 1 вересня 2007 року розмірчистих активів ПриватБанку складає 10 547 млн. грн. Статутний фонд банкускладає 700 млн. грн., власний капітал – 1 034млн. грн… Кредитнийпортфель банку складає 7 983 млн. грн., в тому числі кредити фізичнимособам-2,1 млрд. грн… Банківській прибуток на 1 вересня 2007 року складає 9,8млн. грн… В кінці 2003 року в рамках рейтингу Best Bank Award журналу Global Finance КБ ПриватБанкбув признаний “Найкращім банком 2003 року в Україні”. Національна сіткабанківського обслуговування ПриватБанку включає в себе 2 128 філіалів івідділень по всій Україні, що дозволяє будь якому клієнту отримати самийвисокий рівень обслуговування практично в любий точці країни.
Організаційна структурабанку являє собою впорядковану по рівням сукупність підрозділів і посад, атакож стійких зв’язків між ними, які забезпечують цілісність банку, збереженняпри сущих йому специфічних властивостей, як фінансової установи.
Організаційна структурабанку включає в себе наступні відділи: відділ банківського обслуговування,відділ кредитного обслуговування корпоративних клієнтів, відділ споживчогокредитування, відділ депозитарного обслуговування, відділ фінансів та ризиків,відділ інвестиційного бізнесу тощо.
Згідно з ліцензією НБУ КБ“ПриватБанк” має право займатися наступними операціями: розрахункові операціїпов’язані з платежами клієнтів; операції з вкладення банківських ресурсів угрошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання банку;касові операції з прийманням і видаванням готівки; валютні операції з купівлі –продажу іноземної валюти; депозитні операції з розміщення тимчасово вільнихресурсів банку в депозити НБУ та в інших комерційних банках; операції з купівлі– продажу металів на внутрішньому і міжбанківському ринках; кредитні операції,інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери:вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції; факторинговіоперації; лізингові операції тощо.
Для того щоб ми малиповне уявлення про діяльність КБ “ПриватБанк” проведемо спочатку аналізструктури та динаміки активів і пасивів банку за 2007 -2009 роки.
Інформаційною базою дляаналізу активів і пасивів є баланс банку (додатки 1,2,3).
Наведені в таблиці 2.1.дані свідчать про зміни у складі активів, їх обсязі й структурі.
Таблиця 2.1.
Аналіз динаміки і структури активів ЗАТ КБ „ПриватБанк”
за 2007 – 2009 рокиНайменування статті 2007 рік 2008 рік 2009 рік Сума, тис. грн. Питома вага, % Сума, тис. грн. Питома вага, % Сума, тис. грн. Питома вага, % Готівкові кошти в касі 183 658 3,7 377 995 6,0 686 072 7,0 Кошти в НБУ 550 876 11,2 100 065 1,6 - - Кошти на коррахунках “Ностро” 112 133 2,3 240 884 3,8 544 179 5,6 Міжбанківські кредити 301 821 6,2 303 568 4,8 156 649 1,6 Кредити юридичним особам 3 045 659 62,1 3 905 908 61,8 6 000 746 61,3 Кредити фізичним особам 238 463 4,8 877 588 13,9 2 113 861 21,6 Нараховані доходи 132 432 2,7 220 820 3,5 377 999 3,9 Цінні папери 102 970 2,1 152 282 2,4 198 325 2,0 Основні засоби банку та нематеріальні активи 213 288 4,3 324 739 5,1 456 680 4,7 Інші активи 514 186 10,5 379 844 6,0 91 961 0,9 Резерви під кредити -487 437 -9,9 -562 063 -8,9 -836 712 -8,6
Всього активів
4 908 049
100,0
6 321 630
100,0
9 789 760
100,0
Аналізуючи дані за 2007–2009роки, обсяг активів в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшився на 26,1 %.Відбулись також наступні зміни у структурі активів банку :
Питома вага грошовихкоштів збільшилась в 2009 році на 3,27 % порівняно з даними попередніх років, акошти на коррахунках в НБУ зменшились ( в 2009 році вони взагалі відсутні), цесвідчить про наявність в банку ліквідних активів для здійснення власних іклієнтських розрахункових операцій. Ці кошти з одного боку є позитивною ознакоюстабільності банку, особливо за нестабільної ситуації в Україні, з іншого бокувідсутність коштів в НБУ в 2009 році є позитивною тенденцією, так як надмірнийрівень цих коштів стримує розширення банківських операцій, бо ці кошти не приносятьбанку бажаного доходу.
Варто зазначити, щопитома вага вкладень в цінні папери змінилась незначно, вона зменшилась в 2009році порівняно з 2007 роком на 0,07% — це говорить про недосконалу і недостатнюрозвиненість операцій банку на фондовому ринку України.
Досить значну частку вструктурі активів займають кредити юридичним та фізичним особам. Питома вагакредитів фізичним особам в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшилась на16,73 %., а питома вага кредитів юридичним особам зменшилась – на 0,75 %.
До категорії інші актививідносять активи, які не приносять банку прибутку і не можуть бути віднесені доіншої категорії. Чим менший цей показник тим краще, в нашому випадку цепоказник поступово зменшився і в 2009 році він складає 0,94% (в 2007 році цей показникстановив 10,48 %), що є позитивною тенденцією для банку.
Більш детально аналізактивних операцій ми розглянемо в третьому розділі диплому.
Вивчення структурипасивів (фінансових ресурсів) банку починається з оцінки їх динаміки іструктури ( табл. 2.2.).
Таблиця 2.2
Аналіз динаміки і структури пасивів ЗАТ КБ ”ПриватБанк”
за 2007-2009 рокиФінансові ресурси 2007 рік 2008 рік 2009 рік Сума, тис. грн. Питома вага, % Сума, тис. грн. Питома вага, % Сума, тис. грн. Питома вага, % Зобов’язання банку Кошти на коррахунках “Лоро” 249 610 5,09 66 648 1,05 68 721 0,70 Міжбанківські депозити 206 705 4,21 274 941 4,35 185 150 1,89 Кредити НБУ 11 796 0,24 - - 108 610 1,11 Кредити міжнародних фінансових організацій 53 586 1,09 72 596 1,15 605 823 6,19 Депозити юридичних осіб 645 567 13,15 689 254 10,90 769 406 7,86 Депозити фізичних осіб 1 391 319 28,35 2 606 133 41,23 3 316 102 33,87 Розрахунки по цінним паперам 24 536 0,50 229 976 3,64 504 621 5,15 Нараховані витрати 21 783 0,44 33 222 0,53 56 824 0,58 Інші зобов’язання 1 932 402 39,37 1 799 420 28,46 3 162 597 32,31 Всього зобов’язаннь 4 537 313 92,45 5 772 184 91,31 8 777 854 89,66 Капітал Статутний капітал банку 186 000 3,79 260 000 4,11 700 000 7,15 Резерви банку 80 161 1,63 135 574 2,14 187 053 1,91 Результат минулих років 67 880 1,38 3 083 0,05 8 304 0,08 Результат поточного року 36 695 0,75 53 191 0,84 60 549 0,62 Переоцінка цінних паперів 97 598 1,54 - - Всього капіталу 370 735 7,55 549 446 8,69 955 906 9,76 Субординований богр 56 000 0,57 Всього капіталу з урахуванням субординованого боргу 1 011 906 10,34 Всього зобов’язаннь та капіталу 4 908 049 100 6 321 630 100 9 789 760 100
Наведені в таблиці 2.2.джерела формування фінансових ресурсів ЗАТ КБ “ПриватБанк” за 2007-2009 рокизбільшились на 26,1 %.
Загальна сума ресурсівзбільшилась головним чином через зменшення питомої ваги в 2009 році порівняно з2007 роком міжбанківських депозитів на 2,32 %, а також за рахунок зменшенняпитомої ваги коштів на коррахунках “Лоро” на 4,39 %.
Однак в 2009 роціпорівняно з 2007 роком відбулось збільшення питомої ваги кредитів міжнароднихфінансових організацій на 5,1 %, також відбулось збільшення питомої вагидепозитів юридичних осіб на 5,29 %.
Водночас привертає увагузбільшення капіталу банку. Збільшення капіталу банку відбулось за рахунокзбільшення питомої ваги статутного капіталу в 2009 році на 3,36 % порівняно з2007 роком, а також збільшення питомої ваги резервів банку на 0,28 %.Такимчином зміни зазнав не тільки обсяг фінансових ресурсів, а також їх склад іструктура.
Тепер безпосередньоперейдемо до оцінки фінансових результатів діяльності банку. Інформаційноюбазою для аналізу доходів і витрат банку є звіт про прибутки і збитки банку(додатки 4,5,6).
Таблиця 2.3
Загальна оцінка структури і динаміки доходів ЗАТ КБ “ПриватБанк”
2007-2009 роки
Види доходів 2007 рік 2008 рік 2009 рік Відхил. абсол. величин, тис. грн.
Сума
тис. грн. Пито-ма вага,%
Сума
тис. грн. Пито-ма вага,%
Сума
тис. грн. Пито-ма вага,% 2006 до 2004 року 2006 до 2005 року
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1. Процентні доходи 536 128 64,1 632 512 55,4 1 361 766 70,7 825 638 729 254
2.Комісійні доходи 223 092 26,7 303 363 26,6 483 463 25,1 260 371 180 100
3.Чистий торгіве-льний дохід 64 743 7,7 165 004 14,4 65 197 3,4 454 -99 807
4. Прибуток від інвести-ційних цінних паперів 2 316 0,3 2 347 0,2 105 0,005 -2 211 -2 242
5. Інші банківсь-кі операцій-ні доходи 9 685 1,2 38 887 3,4 15 321 0,8 5 636 -23 566
Разом доходів
835 964
100,0
1 142 113
100,0
1 925 852
100,0
1 089 888
783 739
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Проведемо аналіз доходівЗАТ КБ “ПриватБанк” за 2007-2009роки його діяльності в таблиці 2.3.
Із даних таблиці 2.3.видно, що в 2009 році порівняно з 2007 роком, доходи банку збільшились на1 089 888 тис. грн., або на 32%. Ці зміни відбулися в основномузавдяки збільшенню процентних доходів в 2006 році порівняно з 2007 роком,зростання яких склало 825 638 тис. грн. або 24,2 %. При цьому такожзначно збільшились надходження комісійних доходівв 2006 році порівняно з 2007роком на 260 371 тис. грн. або на 7,64 %. Чистий торгівельний прибутокзмінився незначно, в 2009році він збільшився всього на 0,01 % порівняно зданими в 2007.
Інші банківськіопераційні доходи в 2009 році порівняно з 2007 роком зросли на 5 636 тис.грн. або на 0,17%.
Також змінилась іструктура доходів. Якщо процентні доходи в 2007 році складали 64,1 %, то в 2009році вони зросли на 6,6 % і складають 70,7%. Частка ж не процентних доходів,зокрема таких, як комісійні незначно зменшилась, якщо в 2007 році вонастановила 26,7%, то в 2009 році вона вже складає 25,1 %. Частка іншихбанківських операційних доходів теж зменшилась незначно на 0,4 % в 2009 роціпорівняно з даними в 2007 році.
Далі проведемо аналізвитрат ЗАТ КБ “ПриватБанк” за 2007-2009 роки його діяльності (табл. 2.4.).
Аналізуючи витрати банкунаведені в таблиці 2.4. видно, що темпи зростання видатків в 2008 році (187,6%)значно випереджають темпи зростання доходів в цьому ж році ( 168,6 %), а темпизростання видатків на 1 грн. доходів (коефіцієнт дієздатності) в цьому роцісклали 111,6 % однак в 2008 році цей показник складав 90,5 %. Темпи зростаннявидатків в 2008 році складали лише 124,4 %, при цьому темпи зростання доходіввипереджали темпи зростання видатків і складали 136,6 %. Таким чином ми бачимо,що темпи зростання видатків у 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшилисьна 63,2%, а темпи зростання доходів у 2009 році збільшились порівняно з 2008роком на 32%.
Таблиця 2.4.
Загальна оцінка динаміки видатків ЗАТ КБ “ПриватБанк”
за 2007-2009 рокиПоказники 2007 рік 2008 рік
Темп зрос-
тання,
% 2009 рік
Темп зрос-
тання,
% Видатки банку, тис. грн. 792 514 985 874 124,4 1 848 050 187,6 Доходи банку, тис. грн. 835 964 1 142 113 136,6 1 925 852 168,6
Видатки на 1 грн. доходів
( коефіцієнт дієздатності)
грн.. 0,95 0,86 90,5 0,96 111,6 Коефіцієнт режиму економії коштів Х Х 0,9 раза Х 1,1 раза
Коефіцієнт режимуекономії коштів збільшився в 2009 році в 0,2 раза порівняно з 2007 роком ісклав 1,1 – а це означає, що банк не дотримується режиму економії коштів, щовитрачаються – коефіцієнт режиму економії витрат перевищив одиницю.
Для з’ясування причин зростаннясуми видатків необхідно проаналізувати обсяг і структуру видатків за їхстаттями (табл. 2.5.).
Із таблиці 1.6. видно, щосума видатків зросла в 2009 році порівняно з 2007 роком на 1 055 536тис. грн. або на 63,2 %.
Постатейний аналіз витратбанку показав, що в 2009 році порівняно з 2007 роком сума загальних витратзросла, за рахунок збільшення банківських витрат на 550 153 тис. грн. втому числі зросли процентні витрати банку на 526 976 тис. грн. і комісійнівитрати зросли на 23 177 тис. грн., не банківських витрат на 301 663тис. грн. і чистих витрат на формування резервів на 203 720 тис. грн.
Таблиця 2.5
Аналіз динаміки і структури витрат ЗАТ КБ “ПриватБанк”
за 2007-2009 рокиВиди видатків 2007 рік 2008 рік 2009 рік Сума, тис. грн. Питома вага ,% Сума, тис. грн. Питома вага ,% Сума, тис. грн. Питома вага ,% 1. Банківські витрати 1.1.Процентні витрати 322 219 40,7 351 031 35,6 849 195 45,9 1.2.Комісійні витрати 15 198 1,9 23 820 2,4 38 375 2,1 2. Інші не банківські операційні витрати, у тому числі — витрати на персонал 172 046 21,7 219 794 22,3 306 587 16,6 -загально адміністративні витрати 223 291 28,2 294 677 29,9 390 413 21,1 3. Чисті витрати на формування резервів 59 760 7,5 96 552 9,8 263 480 14,3
Разом витрати
792 514
100,0
985 874
100,0
1 848 050
100,0
Також змінилась іструктура витрат. Якщо проценті витрати в 2007 році складали 40,66 %, то в 2009році їх частка збільшилась до 45,95 %. Частка не процентних витрат, зокремакомісійних незначно підвищилась в 2007 році вона складала 1,92 % в 2009 роцівона становила 2,08 %. Частка ж не банківських операційних витрат зменшилась,зокрема частка витрат на персонал зменшилась на 5,12 %, а частка загальноадміністративних витрат зменшилась на 7,04 %.
Проведемо аналізприбутковості та ефективності діяльності ЗАТ КБ “ПриватБанк” за 2007-2009 рокийого діяльності. Із таблиці 2.4., наведеної вище, ми бачимо що доходи банкуперевищують його витрати, тобто КБ “ПриватБанк” на протязі аналізованогоперіоду отримував прибутки.
Найважливішимипоказниками прибутковості банку є дохід на активи та дохід на капітал. Прицьому узагальнюючим показником слід вважати прибутковість капіталу, щохарактеризує доходність капіталу учасників, а показник прибутковості активіврекомендується вважати показником, що характеризує ефективність використаннявсіх ресурсів, які є в розпорядженні банку. Він відображає внутрішню політикубанку, професіоналізм його управлінського апарату, що підтримує оптимальнуструктуру активів і пасивів із точки зору доходів і витрат.
Розрахунок цих показниківнаводиться в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6
Розрахунок показників прибутковості банку у 2007 -2009 роках, %Показник
Формула
Розрахунку 2007 рік 2008рік 2009 рік Доход на активи (ПА)
/>
/>
/>
/>/>
Доход на капітал
( ПК)
/>
/>
/>
/>
Дані таблиці 2.6.показують, що і дохід на активи і дохід на капітал мають струбкоподібнийхарактер. В 2009 році дохід на активи в порівнянні з попередніми рокамизменшився, а отже можна зробити висновок що банк втрачає здатність ефективновкладати свої кошти в активні операції. Хоча в 2008 році цей показник бувдосить високим, можливо такий спад пов’язаний з підвищенням конкуренції на ринкубанківських послуг.
Дохід на капітал тежзменшився, якщо в 2007 році він складав 11,2 %, то в 2009 році цей показникстановить 8,1 %, тобто можна зробити висновок що дохідність капіталу учасниківзменшилась.
Вимірювання ефективностідіяльності банку проводиться за допомогою системи показників.
Розрахуємо систему цихпоказників для ЗАТ КБ “ПриватБанк” за аналізований нами період.
Першим з цих показників єчистий спред (ЧС), що визначається як різниця відношень між процентамиотриманими (ПО) на позички (П), і процентами сплаченими(ПС) на під процентнідепозити (ПД), за формулою:
/>
В 2007 році ЧС(%)=/>;
В 2008 році ЧС(%)=/>;
В 2009 році ЧС(%)=/>.
Таким чином можна зробитивисновок, що діяльність банку є ефективною, бо чистий спред має додатнезначення за весь аналізований період і крім того він збільшився в 2009 році впорівнянні з 2007 роком на 0,5%.
Другим показником є чистапроцентна маржа (ЧПМ).Цей показник розраховується за наступною формулою:
/>
В 2007 році ЧМП(%)=/>;
В 2008 році ЧМП(%)=/>;
В 2009 році ЧМП(%)= />.
Результат наведеногорозрахунку свідчить про те, що банк має позитивну процентну маржу, яказбільшилась на 1,4 %, о отже банк отримує прибуток по розміщенню коштів.
Третій показник (коєфіціент)– відношення іншого операційного доходу до загальних активів показує залежністьприбутку від непроцентних доходів і розраховується за формулою:
/>
В 2007 році />;
В 2008 році />;
В 2009 році />.
Із приведеного розрахункуми можемо зробити висновок про те, що прибуток банку сформовано недостатньо,так як значення цього коефіцієнту в нашому випадку дуже мале всього 0,2%.
Четвертий показник — відношеннячистого операційного доходу до загальних активів. Цей показникрозраховується за наступною формулою :
/>
Таким чином в 2007 році />;
В 2008 році />;
В 2009 році />.
Таким чином ми можемозробити висновок, що операційний дохід середніх загальних активів КБ“ПриватБанк” збільшився на 1,4 %.
Зрозуміло, що наведенівище показники повністю не можуть характеризувати ефективність діяльностібанку, бо при їх визначенні не враховуються накладні витрати банку. Але вонисвідчать про те що банк не є збитковим, він отримує прибутки, ефективно вкладаєкошти в активні операції, підтримує оптимальну структуру активів і пасивів ізточки зору доходів і витрат за рахунок професіоналізму його управлінськогоапарату.
Наступним етапом оцінкифінансового стану ЗАТ КБ “ПриватБанк” є аналіз показників, що характеризуютьфінансову стійкість, ділову активність, ефективність діяльності, збалансованістьрізноманітних складових активів і пасивів банку, тобто аналіз економічнихнормативів регулювання діяльності банківської установи.
Фактичний рівеньнормативів розраховується згідно з Інструкцією “Про порядок регулювання йаналізу діяльності комерційних банків”, затвердженою постановою НБУ від14.04.1998 р. зі змінами та доповненнями і складеною відповідно до міжнароднихстандартів бухгалтерського обліку та звітності.
Узагальнююча оцінкадотримання банком економічних нормативів, діяльність якого аналізуєтьсянаводиться у таблиці 2.7.
Таблиця 2.7
Результати порівняння фактичних рівнів нормативів регулювання ЗАТКБ “ПриватБанк” з їх нормативним значеннямНормативний показник
Нормати
вне
Значення Фактичний рівень 2007 рік Відхил-ння (+,-) 2008 рік Відхиле-ння (+,-) 2009рік Відхиле-ння (+,-) 1 2 3 4 5 6 7 8 1 капітал банку млн… грн. 10 291 +281 352 +252 553 +443
Н2 мінімальний розмір статутного капіталу,
млн. євро 5 37,3 +32,3 56,6 +51,6 105,1 +100,1 Н3 альтернативності капіталу,% Не менше 8 9,7 +1,7 10,3 +2,3 11,3 +3,3 Н4 достатності капіталу, % Не менше 4 7,9 +3,9 7,7 +3,7 8,1 +4,1 Н5 миттєва ліквідність, % Не менше 20 59,1 +39,1 54,5 +34,5 45,3 +25,3 Н6 загальна ліквідність,% Не менше 100 135,2 +35,2 115,3 +15,3 121,2 +21,2 Н7 співвідношення високоліквідних активів з робочими активами, % Не менше 20 22,9 +2,9 40,6 +20,6 43,7 +23,7 Н8 максимальний розмір ризику на одного позичальника,% Не більше 25 23,8 -1,2 23,8 -1,2 20,9 -4,1 Н9 норматив “великого” кредитного ризику 8-кратний розмір капіталу 335,3 + 364,33 + 155,8 + Н10 норматив максимального розміру кредитів, гарантій, поручительств, наданих одному інсайдеру, % Не більше 5 4,6
-0,4 4,7 -0,3 3,4 -1,6 Н11 норматив максимального розміру кредитів, гарантій, поручительств, наданих інсайдерам, % Не більше 40 30,3
-9,7 23,3 -16,7 16,2 -23,8 Н12 максимальний розмір виданих міжбанківських позичок, % Не більше 200 114,8 -85,2 121,3 -78,7 124,6 -75,4 Н13 максимальний розмір отриманих міжбанківських позичок Не більше 300 42,7
-257,3 65,3 -234,7 121,8 -178,2 Н14 норматив інвестування, % Не більше 50 48,6
-1,4 35,2 -14,8 41,6 -8,4
Дані таблиці 2.7.свідчать про те що ЗАТ КБ “ПриватБанк” протягом аналізованого періодудотримувався всіх нормативів регулювання банківської діяльності.
Підсумовуючи отриманірезультати в ході аналізу фінансового стану та фінансової діяльності ЗАТ КБ“ПриватБанк” ми можемо зробити висновок, що банк має досить стійку позицію наринку банківських послуг. Доходи банку зросли на 32 % за аналізований період.Банк в результаті своєї діяльності протягом 2007-2008 років отримував прибутки,він ефективно вкладає свої кошти в активні операції, підтримує оптимальнуструктуру активів і пасивів із точки зору доходів та витрат .
2.2 Аналіз активів ЗАТ КБ „ПриватБанку”
Активи – це об’єкти, якінеобхідні банку для його функціонування, тобто засоби виробництва, кошти в касій на кореспондентському рахунку, його продукти, які приносять банку дохід — послуги, господарські процеси, пов’язані з розміщенням коштів в НБУ та іншихбанках, цінних паперах, наданих кредитах та інші банківські послуги.
Інформаційною базою дляаналізу є баланс банку ( додатки 1,2,3). Проведемо аналіз активів ЗАТ КБ“ПриватБанк” за 2007-2008 роки. Вивчення активів банку починається з оцінкидинаміки й структури ( табл.2.8.,2.9.). Як відомо, збалансоване зростанняактивів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільногофункціонування і розвитку банку.
Таблиця 2.8
Аналіз динаміки і структури активів ЗА КБ „ПриватБанк” в 2007-2008рокахНайменування статті 2007рік 2008рік Темп приросту, % Сума, тис. грн.. Питома вага, % Сума, тис. грн.. Питома вага, % Готівкові кошти в касі 183 658 3,7 377 995 6,0 105,8 Кошти в НБУ 550 876 11,2 100 065 1,6 -81,8 Кошти на коррахунках “Ностро” 112 133 2,3 240 884 3,8 114,8 Міжбанківські кредити 301 821 6,2 303 568 4,8 0,6 Кредити юридичним особам 3 045 659 62,1 3 905 908 61,8 28,2 Кредити фізичним особам 238 463 4,9 877 588 13,9 268,0 Нараховані доходи 132 432 2,7 220 820 3,5 66,7 Цінні папери 102 970 2,1 152 282 2,4 47,9 Основні засоби банку та нематеріальні активи 213 288 4,4 324 739 5,1 52,3 Інші активи 514 186 10,5 379 844 6,0 -26,1 Резерви під кредити -487 437 -9,9 -562 063 -8,9 15,3
Всього активів
4 908 049
100,0
6 321 630
100
28,8
Таблиця 2.9
Аналіз динаміки і структури активів ЗАТ КБ” ПриватБанк” в 2008-2009рокахНайменування статті 2008рік 2009рік Темп приросту, % Сума, тис. грн.. Питома вага, % Сума, тис. грн.. Питома вага, % Готівкові кошти в касі 377 995 6,0 686 072 7,0 81,5 Кошти в НБУ 100 065 1,6 - - - Кошти на коррахунках “Ностро” 240 884 3,8 544 179 5,6 125,9 Міжбанківські кредити 303 568 4,8 156 649 1,6 -48,4 Кредити юридичним особам 3 905 908 61,8 6 000 746 61,3 53,6 Кредити фізичним особам 877 588 13,9 2 113 861 21,6 140,9 Нараховані доходи 220 820 3,5 377 999 3,9 71,2 Цінні папери 152 282 2,4 198 325 2,0 20,2 Основні засоби банку та нематеріальні активи 324 739 5,1 456 680 4,7 40,6 Інші активи 379 844 6,0 91 961 0,9 -75,8 Резерви під кредити -562 063 -8,9 -836 712 -8,6 56,1
Всього активів
6 321 630
100,0
9 789 760
100,0
54,9
Наведені в таблицях 2.8.,2.9., дані свідчать про зміну у складі активів, їх обсязі і структурі.Аналізуючи дані, обсяг активів в 2009році з 2007роком збільшився на 26,1 %. Відбулись такожнаступні зміни у структурі активів:
Питома вага грошовихкоштів в касі збільшилась в 2009році порівняно з 2007роком на 3,3 %, а коштина коррахунках в НБУ зменшились (в 2009році вони взагалі відсутні) в 2008роціпорівняно з 2007 роком на 9,6 %, це свідчить про наявність в банку ліквіднихактивів для здійснення власних і клієнтських розрахункових операцій. Кошти вкасі та на коррахунках є абсолютно ліквідними, оскільки ними можна скористатисяв будь-яку мить, як коштами з гаманця. Ці кошти з одного боку є позитивноюознакою стабільності банку, особливо за нестабільної ситуації в Україні, зіншого боку відсутність коштів в НБУ в 2009 році є позитивною тенденцією длябанку, оскільки надмірний рівень цих коштів стримує розширення банківськихоперацій, бо ці кошти не приносять банку бажаного доходу.
Кошти на коррахунках “Ностро” (кореспондентські рахункивідкрити ЗАТ КБ “ПриватБанк” в іноземній валюті в закордонних банках)збільшились в 2009 році порівняно з 2007 роком незначно – на 11,1 %, вони так само як ікошти в НБУ, виконують роль швидко ліквідних активів для проведення терміновихрозрахунків. За ними банк не отримує доходів, їхня питома вага незначна, в 2007 році вона становить 2,3%, в 2008 році – 3,8 %, в2009 році – 5,6 %. Щеоднією причиною незначної величини цього показника є відносна ризикованістьоперацій за коррахунками.
Варто зазначити, щовкладення в цінні папери мають незначну питому вагу в загальній структуріактивів банку, в 2007 році вони складали 2,1 %, а в 2009 році 2,0 %, тобто вкладення в цінніпапери зменшились на 0,1 %, а це свідчить про недосконалу і недостатнюрозвиненість банку на фондовому ринку України.
Досить незначною в обсязізагальних активів є частка основних засобів банку та нематеріальних активів, їхпитома вага незначно збільшилась в 2009 році порівняно з 2007 роком на 0,4 %. Доляосновних засобів банку та нематеріальних активів є досить низькою в загальнійструктурі активів, а отже це є позитивною тенденцією для банку, оскількивкладення значних коштів у неприбуткові активи (такі наприклад, як основніфонди) погіршує структуру активів банку, а також зменшує їхню прибутковість.
До категорії “інші активи” відносять активи, які неприносять банку прибутку і не можуть бути віднесені до іншої категорії активів.Чим менший цей показник тим краще, що спостерігається в нашому випадку.Категорія “інші активи” зменшились в 2009 році на 9,6% порівняно з2009 роком ( в 2007 році вони становили 10,5%, а в 2009 році всього лише– 0,9 %), що є позитивною тенденцією для банку.
Основну частину в активахбалансу займають видані кредити. В 2009 році питома вага кредитного портфелязбільшилась на 11,4 % в порівнянні з 2007 роком, в тому числі: кредитиюридичним особам зменшились в 2009 році на 0,8 % в порівнянні з 2007 роком, іскладають 6 000 746 тис. грн.., кредити фізичним особам в 2009 роціпорівняно з 2007 роком збільшились на 16,8 % і складають 2 113 861тис. грн.., міжбанківські кредити зменшились в 2009 році на 4,7 % в порівнянніз 2007 роком.
Розглянемо структурукредитного портфеля за термінами погашення зображену на рис. 2.1.
/>
Рис. 2.1. Структура кредитного портфелю ЗАТ КБ „ПриватБанк” за 2007-2009роки
Як ми бачимо з данихзображених на рисунку 2.1. за період з 2007 року по 2009 рік питома вага короткострокових кредитівнаданих ЗАТ КБ “ПриватБанк” збільшилась на 12 % в 2009 році порівняно з 2004роком і обсяг короткострокових кредитів становив 5 045 466,2 тис.грн.., а в 2007 році обсягкороткострокових кредитів складав 1 757 112,1 тис. грн.
Питома вага наданихдовгострокових кредитів в 2009 році порівняно з 2007 роком навпаки, зменшилась на 12 %. Цепояснюється тим, що довгострокові кредити ризикованіші для банку у зв’язку знестабільним економічним станом в Україні, невідомими перспективами валютногокурсу гривні, порівняно високим рівнем інфляції та іншими не прогнозованимизовнішніми чинниками (поведінка інвесторів, відносини з МВФ тощо).
Якісними є кредити, заякими забезпечене їх повне і своєчасне погашення (повернення) та скороченнякредитних ризиків, тобто не повернення суми основного боргу по кредиту іпроцентів по ньому. Із метою підвищення і стабільності банківської системи,захисту кредиторів і вкладників комерційні банки відповідно до Постановиправління НБУ від 06.07.2000 року № 279 формують і використовують резерви длявідшкодування (покриття) можливих втрат від кредитних послуг.
Для нарахування резервукредитний портфель банку класифікується за ступенем ризику кредитів на групи(табл.2.10.).
Таблиця 2.10
Класифікація кредитного портфелю за ступенем ризикуКатегорія кредитної операції Рівень ризику Стандартні 2 Під контролем 5 Субстандартні 20 Сумнівні 50 Безнадійні 100
При аналізі оцінкаструктури цих активів (кредитів) вважається задовільною, якщо питома вагакредитів без забезпечення, сумнівних до погашення, пролонгованих тапрострочених кредитів складає лише 50 %.
Розглянемо структурукредитного портфеля ЗАТ КБ ПриватБанк зображену на рисунку 2.2.
/>
Рис. 2.2. Структура кредитного портфеля ЗАТ КБ ПриватБанк в 2009році
Виходячи із данихзображених на рисунку 2.2. структуру кредитного портфеля можна вважатизадовільною, тому що кредити прострочені, пролонговані і сумнівні складають 12% при дозволений нормі 50 %.
Характерно, що призбільшенні суми всіх активів на 26,1%, високоліквідні активи в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшились на6,4%, а робочі активи на 8,5 %. Тобто можна зробити висновок, що банк добреуправляє активами, відбулось зміцнення ліквідності і платоспроможності банку, атакож підвищення його доходності.
Процес управлінняактивами і пасивами банку включає в себе управління ліквідністю банку.Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку забезпечитисвоєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов’язань по пасиву.
Серед нормативівліквідності розраховуються такі:
· норматив миттєвоїліквідності;
· нормативзагальної ліквідності;
· нормативспіввідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра).
Миттєва ліквідністьсигналізуєпро здатність установи банку покрити коштами в касі та на коррахунку частинузалучених коштів в національній валюті. Норматив миттєвої ліквідностірозраховується як співвідношення суми коштів на коррахунку (Ккр) та в касі (К)до розрахункових (Рп) і поточних (Пр) зобовязань:
Н6 = ( Ккр+К ) / ( Рп+Пр ) *100%
Нормативне значення маєбути не менше 20%.
Загальна ліквідністьхарактеризується відношенням зобовязань банку незалежно від строку їх виконаннядо активів незалежно від строку їх надходження. Розраховується цей норматив якспіввідношення загальних активів (А) до загальних зобовязань банку (З) :
Н7 = А / З * 100%
Значення цього нормативумає бути не менше 100%.
Норматив співвідношеннявисоколіквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н8) характеризуєпитому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) ірозраховується за формулою:
Н8 = Ва / Ра * 100%
Нормативне значенняпоказника Н8 має бути не менше 20%.
Розраховані нормативиліквідності ЗАТ КБ ПриватБанк за 2007-2009 роки наведені в таблиці 2.11.
Таблиця 2.11
Нормативи ліквідності ЗАТ КБ” ПриватБанк” за 2007-2009рокиНормативний показник
Нормати-вне
Значення Фактичний рівень 2007 рік Відхилення (+,-) 2008 рік Відхиле-ння (+,-) 2009рік Відхиле-ння (+,-) Н5 миттєва ліквідність, % Не менше 20 59,1 +39,1 54,5 +34,5 45,3 +25,3 Н6 загальна ліквідність,% Не менше 100 135,2 +35,2 115,3 +15,3 121,2 +21,2 Н7 співвідношення високоліквідних активів з робочими активами, % Не менше 20 22,9 +2,9 40,6 +20,6 43,7 +23,7
Результати розрахункунормативів ліквідності ЗАТ КБ ”ПриватБанк” наведені в таблиці 2.11. за 2007-2009роки показують, що ЗАТ КБ “ПриватБанк” дотримується всіх нормативівліквідності. Фактичні рівень показників значно перевищує їх нормативнізначення.
При підвищенніліквідності банку є можливість втратити прибутковість активів, щоспостерігається в нашому випадку (табл.2.12.).
Таблиця 2.12
Прибутковість активів ЗАТ КБ „ПриватБанк” в 2007-2009рокахПоказник
Формула
Розрахунку 2007 рік 2008 рік 2009 рік Доход на активи (ПА)
/>
/>
/>
/>/>
Наведені в таблиці 2.12.дані показують, що банк втрачає здатність ефективно вкладати свої кошти вактивні операції. Хоча в 2005 році цей показник був досить високий порівняно з2009 роком і складав2,7 %, а в 2009 році знизився до0,7%. Можливо такий спад пов’язаний з підвищенням конкуренції на ринку банківських послуг.Так чи інакше слід шукати оптимальні варіанти, коли є достатній рівеньліквідності при достатньому рівні прибутковості активів.
Звичайно слід думати проприбутковість, адже комерційний банк функціонує на принципах комерційногорозрахунку, але невиконання нормативів тягне за собою штрафи, які фактично євитратами банку і порушенням банківської дисципліни. Таким чином слід обдумати,чи варто прибуток втрачати на штрафи, чи може варто провести структурні зміни івибрати оптимальний варіант.2.3 Надання кредитів юридичним та фізичним особам
Національний банк Українибудує свою грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільностінаціональної валюти, підтримки економічної стабілізації через зниження темпівінфляції. Для виконання цих задач Національний банк України використовує таківажливі інструменти грошово-кредитної політики, як процентні ставки, політикумінімальних обов’язкових резервів, ломбардних операцій, операцій з державнимицінними паперами. Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність”НБУ комерційним банкам надає ліцензії на проведення операцій по кредитуванню,здійснює контроль за виконанням комерційними банками Положення “Прокредитування” і згідно з чинним законодавством приймає рішення .
Кредитування здійснюєтьсяна підставі Положення Національного банку України “Про кредитування”,затвердженого постановою Правління від 28.09.95 р. № 246.
Цим Положеннямпередбачена заборона надання кредитів на такі цілі:
· покриттязбитків від господарської діяльності позичальника;
· формуванняі збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарськихтовариств.
Взагалі комерційні банкимають право надавати кредити резидентам в національній та іноземній валюті,якщо строки і суми таких кредитів не перевищують встановлені законодавствоммежі.
Кредитування юридичних іфізичних осіб установами комерційних банків здійснюється за рахунок кредитнихресурсів, джерелами формування яких є власні кошти банків, залишки нарозрахункових і поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних іфізичних осіб, міжбанківські кредити.
ЗАТ КБ “ПриватБанк”проводить кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видівюридичним і фізичним особам: надання кредитів юридичним та юридичним особам унаціональній та іноземній валюті, надання міжбанківських кредитів унаціональній та іноземній валюті, а також кредитування на споживчі потреби,кредитування під купівлю житла (технологія “Житло в кредит”), автомобіля (технологія“Автомобіль в кредит”), товари народного споживання ( технологія “Товари врасрочку”).
На сьогодні активнорозвивається програма “Товари в росрочку”, яка дає можливість громадянам зпрактично будь яким рівнем доходів придбати нові побутові товари бездодаткового забезпечення.
В таблиці 2.13. приведеноякі кредити і в яких розмірах надавав ЗАТ КБ “ПриватБанк” протягом 2007 -2009років.
Таблиця2.13
Кредитинадані ЗАТ КБ „ПриватБанк” протягом 2007 – 2009 роківНадані кредити 2007 рік 2008 рік 2009 рік Всього кредитів, тис. грн.., у тому числі: 3 585 943 5 087 064 8 271 256 Кредити юридичним особам, тис. грн.. 3 045 659 3 905 908 6 000 746 Кредити фізичним особам, тис. грн.. 238 463 877 588 2 113861 Міжбанківські кредити, тис. грн. 301 821 303 568 156 649
Для того щоб отриматикредит підприємство зобов’язане подати в банк для одержання кредиту наступнідокументи:
· заявкуна одержання кредиту за формою, встановленою банком,
· анкетупозичальника (короткі відомості про позичальника) за формою встановленоюбанком,
· копіїзасновницьких документів,
· копіюсвідоцтва про державну реєстрацію,
· копіїліцензій, передбачених законодавством. (Усі перелічені вище копії мають бутизавірені нотаріально),
· техніко-економічнеобґрунтування одержання кредиту з розрахунком окупності і рентабельностіоб’єкта кредитування,
· копіїконтрактів, договорів, протоколів намірів із продавцями і покупцями та іншихдокументів, що стосуються кредиту (договору оренди приміщень, документи проправо власності на землю або право постійного чи тимчасового користування нею),
· завіренийв органах статистики бухгалтерський баланс на останню дату, звіт про фінансовірезультати та їх використання на останню дату, а також річні баланси за весьперіод діяльності фірми,
· документи,що стосуються забезпечення кредиту: застави майна, застави нерухомості,гарантії (поручительства), копії документів про вартісну оцінку предметазастави,
· документи, що стосуютьсястрахування: страховий поліс, договір страхування, умови страхування та ін.,
· інформаціяпро отримані кредити в інших банках,
· довідкуз податкової інспекції про наявність у підприємства поточних рахунків в банках.
Процес банківськогокредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечуєрішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичковихоперацій їх надійність і прибутковість для банку.
Початковим етапом процесукредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредитупозичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якогододаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».
У клопотанні, як правило,йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічнийефект від заходу, що буде про кредитований, та ін. До клопотання додаються їїматеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.
Зокрема, якщо клієнтуперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчогодоговору, Статуту або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чийого правоздатність на отримання позички.
Клієнт, як правило, подаєбанку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, щокредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єктакредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту(договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банкможе вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потребив позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника. Кредитнийпрацівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником,ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значеннядля принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалістубанку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом.Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленістькерівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.
Перед тим, як братипозику в банку, позичальнику для визначення майбутніх джерел погашення позики іпроцентів по позичці необхідно:
· визначитимету отримання позики;
· визначитивеличину позики;
· визначитистрок повернення позики;
· розробитибізнес-план кредитного проекту і розрахунок погашення позики.
Бізнес-план проекту, щокредитується – це обґрунтування мети і розрахунок порядку використаннязалучених коштів банку.
Розрахунок погашеннякредиту – це розрахунок необхідної суми кредиту і умов його повернення виходячиз ціни кредиту.
Для визначення мети,величини позики, строків його використання і розробки бізнес-плану позичальникупотрібно провести аналіз власної фінансово-господарської діяльності (як мінімумза попередні 3-6 місяців).
Аналіз і порівняннязазначених показників дозволить визначити рух потоку грошових коштів і реальнунаявність вільних грошових коштів за період, що аналізується. Виявлена врезультаті аналізу щомісячна величина вільних грошових коштів дозволитьвизначити розміри кредиту, що планується, (з врахуванням виплати процентів поньому) і розробити бізнес-план і розрахунок погашення кредиту (рис. 2.3 і 2.4).
/>/>Рис. 2.3. Орієнтовний зміст бізнес-плану проекту, щокредитується/>Рис. 2.4. Орієнтовний зміст розрахунку погашення кредиту
Якщо попередня бесідаспеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий)етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможностіпотенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.
Банк здійснює глибоке іретельне вивчення, фінансово стану позичальника й оцінює його можливість іздатність повернути позичку. Враховуючи велику значущість оцінкикредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, вустановах банків створені спеціальні підрозділи.
Для здійснення оцінкифінансового стану позичальника – юридичної особи комерційний банк маєвраховувати такі економічні показники його діяльності :
· обсяг реалізації;
· прибутки і збитки;
· рентабельність;
· ліквідність;
· склад та динаміка дебіторсько – кредиторської заборгованості.
Також можуть бути врахованіфактори суб’єктивного характеру :
· ефективність управління позичальника;
· ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних таструктурних змін в галузі;
· погашення кредиторської заборгованості позичальником у минулому;
· професіоналізм керівництва.
Комерційний банк дляоцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи використовує такіпоказники (теоретичне значення показників є орієнтованим ) :
1. Коефіцієнтмиттєвої ліквідності ліквідності ( КЛ1 ), який показує, що характеризує те, якшвидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквіднимиактивами :
/>/>/>
Нормативне значення КЛ1-не менше 0,2./>
2. Коефіцієнтпоточної ліквідності (КЛ2 ), що характеризує можливість погашеннякороткострокових зобов’язань у встановлені строки :
/>
Нормативне значення КЛ2 — не менше 0,5.
3. Коефіцієнтзагальної ліквідності ( КЛ3 ), що характеризує те, наскільки обсягкороткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіхліквідних активів :
/>/>/>/>
Нормативне значення — неменше ніж 2,0
4. Коефіцієнтманевреності власних коштів ( КМ ), що характеризує ступінь мобільності використанихвласних коштів :
/>
Нормативне значення неменше ніж 0,5.
5. Коефіцієнтнезалежності ( КН. ), що характеризує ступінь фінансового ризику:
/>
Нормативне значення КН.-не більше ніж 1,0
При здійсненні оцінкифінансового стану позичальника – фізичної особи мають бути враховані :
· соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власноїнерухомості, цінних паперів, тощо;
· наявність реальної застави;
· вік та здоров’я клієнта;
· загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
· інтенсивність користування банківськими позиками у минулому тасвоєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншимибанківськими позиками.
Зробимо оцінкуфінансового стану для ВАТ “Лакмус”, яке хоче отримати кредит в ЗАТ КБ “ПриватБанк”банку. Розраховані коефіцієнти оцінки фінансового стану наведемо втаблиці 2.14.
Таблиця 2.5
Аналіз кредитоспроможності позичальника ВАТ “Лакмус” в 2008-2009 рокахПоказники Нормативне значення Фактичний рівень Відхилення (+,-) Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1) Не менше 0,2 0,4 +0,2 Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2) Не менше 0,5 0,6 +0,1 Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛЗ) Не менше 2,0 2,4 +0,4 Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ) Не менше 0,5 0,4 -0,1 Коефіцієнт незалежності (КН) Не більше 1,0 0,3 -0,7
Як видно із таблиці 2.5.фінансовий стан позичальника ВАТ “Лакмус” проведений на основі розрахункукоефіцієнтів повністю відповідає нормативним значенням. Цей факт і дозволив ВАТ“Лакмус” отримати кредит ЗАТ КБ” ПриватБанк”. Крім того ВАТ “Лакмус” раніше вже отримував кредити в ЗАТКБ „ПриватБанк” і вчасно їхпогашав.
Під час експертизикредитної заявки клієнта використовують різні джерела інформації:
· матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;
· відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;
· інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.
При вивченні, кредитноїзаявки банк може здійснювати перевірки позичальника на місці. Відвідуючиклієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньоїбесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську,фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодостану майна клієнта.
Третій етап процесукредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий заумови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінюваннякредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.
У процесі структуруваннябанк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення,порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.
Правильне визначення видукредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківськихпозичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта іналежить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточнігрошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, щопрокредитований.
Кредит, наданий навідтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим імає повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.
Важливе значення уструктуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її можепризвести до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується,не буде завершений у строк, а завищення – до нецільового використання надлишковеотриманих у банку коштів.
Успіх кредитної угодизначною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будутьустановлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника можевиявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строкибудуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягомякого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний часкористуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.
Більшість банківськихпозичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структурипозички, банкір повинен керуватися традицією, що склалася в банківськійпрактиці.
Видача і поверненнякредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, різними часткамипротягом періоду дії кредитної угоди, шляхом проведення поточних грошовоїоперацій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементівструктурування майбутньої позички є чітке вивчення порядку її надання іповернення.
У разі погашення кредиту рівнимивнесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строківобороту капіталу, на формування якого видана позичка.
Значна увага приструктуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буденаданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання йоформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різніфактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу.
Після закінченні роботи щодо структурування позички банкприступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди, щоукладаються між кредитором і позичальником в письмовій формі.
У кредитній угоді банк бере на себе зобов’язання надати врозпорядження позичальника на визначений період деяку суму грошей, а позичальник,у свою чергу, бере на себе наступні зобов’язання:
· використовуватипозичені кошти на умовах і в цілях, визначених угодою;
· платитивсі збори у зв’язку з виданим кредитом;
· повернутиосновну суму боргу і проценти в узгоджений період часу.
Проценти – це платіж,який здійснюється позичальником на користь кредитора у вигляді плати завикористання залучених на певний термін коштів або майна.
Договір позики складається в письмовій формі, якщосума за договором перевищує 50 грн. (ст. 375 ЦК). Законом не передбаченаобов’язкова нотаріальна форма, але за бажанням сторін договір може бутизавірений у нотаріуса. Перевага цього етапу полягає у тому, що у випадкувідмови позичальника виконати свої зобов’язання, нотаріус здійснює протест понеплатежу, і сума стягується судовим виконавцем, обминаючи судові спори.
Кредитна угода повинна містити наступні положення:
· визначення сторін угоди таосновні зобов’язання цих сторін, тобто зобов’язання банку надавати грошовікошти в розпорядження позичальника, і зобов’язання позичальника повернути сумуз процентами;
· сума позики;
· графік повернення позики;
· розмір процентної ставки йобставини, за яких вона може бути змінена;
· сума комісійних по виданійпозиці;
· належні банку виплати у зв’язкуз використанням позики і забезпечення цього кредиту заставою;
· умови використання кредитупозичальником;
· строк виплати позики;
· зобов’язання позичальниканадавати банку інформацію та документи про його фінансовий стан.
Якщо в договорі,названому сторонами договором позики, передбачено на заміну взятих в борггрошей чи майна повернення предметів іншого роду, то це буде не позика, адоговір купівлі-продажу чи міни.
Якщо строк поверненнязайнятих коштів не зазначений у договорі, то він визначається протягом 7 днівпісля надання вимоги кредитором. Виконання може бути здійснено до настаннястроку, якщо законом чи договором не передбачено інше (ст. 166 ЦК).
Банк здійснює контрольнад виконанням позичальником умов позикового договору, зобов’язаний проводитиперевірку стану збереження позикового майна, цільового використання кредиту. Увипадку використання позикових коштів не за призначенням банк може здійснюватидострокове стягнення суми кредиту та накладати штрафні санкції.
Позики надаються вбезготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позикового рахунку абошляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника.
Повернення позичокздійснюється з ініціативи клієнта на підставі його платіжного доручення. Якщо вдень повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженнямстягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену.
Звище викладеного матеріалу випливає важливість та складність кредитних відносинміж банківськими установами та суб’єктами підприємницької діяльності. Взагаліотримання та надання кредитів – це ризикова операція, головний ризик пов’язанийіз низьким рівнем економіки України. 2.4 Операції в іноземній валюті та операцiї з цiннимипаперами
Сучасний етап валютного регулювання в Україніпочався наприкінці 80-х років. Скасування монополії зовнішньої торгівлі і валютноїмонополії держави привело до децентралізації валютних ресурсів і створилипередумови для формування в Україні внутрішнього валютного ринку.
Прийнятий у лютому 1993р. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання івалютного контролю” регламентує проведення валютних операцій на територіїУкраїни. Декретом визначені принципи здійснення валютних операцій в Україні,повноваження і функції органів валютного регулювання і валютного контролю,права й обов'язки юридичних і фізичних осіб при володінні, користуванні ірозпорядженні валютними цінностями .
Об'єктом валютногорегулювання є операції, здійснювані з валютними цінностями.
До валютних цінностейдекрет відносить :
– іноземнувалюту – іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет,що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідногоіноземної держави, а також вилучені з обігу чи вилучаються з його, алепідлягають обміну на грошові знаки, що знаходяться в обігу, засобу в грошовиходиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях,що знаходяться на рахунках чи внесені в банківські й інші кредитно-фінансовіустанови за межами України;
– платіжнідокументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселя(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, інші фінансові й банківські документи), виражені в іноземнійвалюті чи монетарних металах.
До валютних операційДекрет відносить :
· операції, зв'язані зпереходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій,здійснюваних між резидентами у валюті України;
· операції, зв'язані звикористанням валютних цінностей у міжнародному обороті як засобу платежу, зпередачею заборгованостей і інших зобов'язань, предметом яких є валютніцінності;
· операції, зв'язані зввозом, переказом і пересиланням на територію України і вивозом, переказом іпересиланням за її межі валютних цінностей.[5]
Основними інститутами, щоздійснюють валютне регулювання в Україні, є Національний банк України і КабінетМіністрів України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи ірозробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають спосіб і порядоквалютного регулювання в країні.
Національні банк Українивидає індивідуальні і генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щопідпадають під режим ліцензування, згідно операцій перерахованих нижче.Основним документом, що регламентує порядок видачі ліцензій на проведеннявалютних операцій і здійснення контролю за їхньому неухильному дотриманні єДекрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання івалютного контролю» .
Генеральні ліцензіївидаються комерційним банкам і іншим кредитно-фінансовим установам України наздійснення валютних операцій, що не вимагають індивідуальної ліцензії, на весьперіод дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензіївидаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції наперіод, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензіївимагають наступні операції:
· вивіз, переказ іпересилання за межі України валютних цінностей;
· ввезення, переказ,пересилання в Україну валюти України, якщо вони перевищують, установленіНаціональним банком України межі;
· надання й одержаннярезидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів неперевищують установлені законодавством межі;
· використання іноземноївалюти на території України як засіб платежу чи як заставу;
· розміщення валютнихцінностей на рахунках і внесках за межами України;
· здійснення інвестицій закордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком ціннихпаперів інших корпоративних прав чи отриманих фізичними особами-резидентами якподарунок чи у спадщину.
/>
Рис. 2.5 Структура операцій з іноземною валютою КБ “ПриватБанк” урозрізі валют станом на 01.01.2008 року
У залежності від якості,наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівниківі виконавців валютних операцій НБУ може дозволити проведення наступних операцій(усіх чи деяких з них).
1. Ведення валютнихрахунків клієнтів.
Зарахування валютнихнадходжень на рахунки резидентів і нерезидентів (включаючи транзитні) і списаннясум перерахувань, передбачених чинним законодавством.
2. Неторгові операції.
Операції по перерахуваннювалютних цінностей, не зв'язаних зі здійсненням розрахунків за експорт і імпорттоварів і послуг (у тому числі видача готівки для покриття витрат осіб, щовиїжджають за кордон у відрядження).
Покупка і продаж наявноїіноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті. Видача грошовихакредитивів (оплата грошових акредитивів, відкриття грошових акредитивів).Організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах. Інкасонаявної іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті.
3. Установленнякореспондентських відносин з іноземними банками.
3.1. Установлення прямихкореспондентських відносин з іноземними банками.Самостійне відкриття банкомрахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками. Досягненнядомовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнароднихрозрахунках.
3.2. Робота черезкореспондентські рахунки Центра міждержавних розрахунків НБУ чи черезкореспондентські рахунки уповноважених банків.
Установленнякореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій зіноземними банками через кореспондентські рахунки Центра міжнароднихрозрахунків НБУ чи уповноважених банків.
4. Операції поміжнародних торгових розрахунках.
Операції по міжнароднихрозрахунках, зв'язаним з експортом і імпортом товарів і послуг, відповідно довимог діючого законодавства, інструкцій Національного банку України,уніфікованих правил і традицій міжнародної торговельної палати.
5. Операції по торгівлі іноземною валютою навнутрішньому валютному ринку.
Купівля і продажіноземної валюти в наявній і безготівковій формі за власний рахунок чи згіднодоручення клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському і біржовому ринках.
6. Операції по залученнюі розміщенню валютних засобів на внутрішньому ринку та на міжнародних ринках(здійснюються з резидентами України, з обмеженнями, установленими нормативнимиактами Національного банку України).
Використання створенихвалютних резервів (видача кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземнувалюту цінних паперів, номінованих у національній валюті).
7. Валютні операції на міжнародних грошовихринках.
Депозитні і конверсійніоперації (у тому числі і ф'ючерсні, якщо це не заборонено законодавствомвідповідних країн), здійснювані з комерційними банками і міжнароднимифінансовими організаціями – нерезидентами України.
8. Операції з монетарними металами навнутрішньому ринку.
Купівля і продаж (у томучислі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використанняна умовах застави по виданий кредит монетарних металів чи цінних паперів,номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються натериторії України з резидентами України.
9. Операції з монетарними металами наміжнародному ринку.
Купівля і продаж (у томучислі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використанняна умовах застави під виданий кредит монетарних металів чи цінних паперів,номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються нена території України чи з нерезидентами України. Незаконні скупка, продаж,обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу чи як застави, тобтоздійснення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо наявність такогодозволу (ліцензії) є обов'язковим, спричиняють адміністративну чи кримінальнувідповідальність, згідно діючого законодавства України.
Таблиця2.15
Даніпро операції з іноземною валютою КБ” ПриватБанк” в 2007-2009 роціВалютні операції 2007 рік 2008 рік 2009 рік Всього валютних операцій, тис. грн.. 85 891 108 935 175 139 Неторгові операції, тис. грн. 19 754,9 23 965,7 21 016,7 Валютні операції на міжбанківських валютних ринках, тис. грн.. 38 650,95 63 182,3 92 823,7 Операції по торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку, тис. грн. 17 178,2 13 072,2 38 530,6 Операції з монетарними металами на внутрішньому валютному ринку, тис. грн.. 5 840,6 45 446,8 12 259,7 Операції з монетарними металами на міжнародному ринку, тис. грн.. 4 466,3 3 268,1 3 502,8
До резидентів,нерезидентам, винним у порушенні правил валютного регулювання і контролю,застосовуються наступні міри відповідальності (фінансові санкції):
· заздійснення операцій з валютними цінностями комерційними банками без одержаннягенеральної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі, еквівалентнійсумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованої у валюту Україниза обмінним курсом Національного банку України на день здійснення такихоперацій,
· звиключенням банку з Республіканської книги реєстрації банків чи без такоївиключення, повторне здійснення таких операцій спричиняє штраф у сумі,розрахованої в порядку, зазначеному вище, і виключення банку з Республіканськоїкниги реєстрації банків чи припинення діяльності фінансово-кредитної установи,
· заздійснення операцій з валютними цінностями резидентами України, без одержаннявідповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі,еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованої у валютуУкраїни за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення такихоперацій.Санкцій до порушників, валютного законодавства України що діє,застосовуються Національним банком України і по його призначенню – підлеглимийому установами. Оскарження дій по накладенню стягнень здійснюється в судовомупорядку. Суми стягнених штрафів направляються в державний бюджет України.
Банки – активніінституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різнимивидами цінних паперів – пайовими, борговими, похідними (фінансовимиінструментами) і в різних сегментах ринку – первинному і вторинному, біржовомуі позабіржовому, ринку державним і корпоративних цінних паперів, внутрішньому,міжнародному і глобальному.
Цінні папери – це грошовідокументи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначаютьвзаємовідносини між емітентом та їх власником і передбачають, як правило,виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачігрошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Закон України “Про цінніпапери і фондову біржу” від 18.06.91 р. передбачає випуск в обіг такихвидів цінних паперів: 1) акцій; 2) облігацій підприємств;3) облігацій внутрішніх державних і місцевих позик; 4) казначейськихзобов’язань держави; 5) ощадних сертифікатів; 6) векселів;7) приватизаційних паперів.
Акція – це безстроковийцінний папір, що засвідчує внесок до статутного фонду акціонерного товариства ідає право на отримання частини доходу АТ у вигляді дивідендів, а також научасть в управлінні товариством.
Облігація – цінний папір,що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язаннявідшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений вньому термін, з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовамивипуску.
Облігації державних імісцевих позик – боргові зобов’язання уряду і місцевих рад народних депутатів,які передбачають відшкодування номінальної вартості цих цінних паперів увідповідний строк з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбаченоумовами випуску).
Казначейські зобов’язання– вид цінних паперів на пред’явника, що засвідчують внесення їх власникамигрошових коштів до бюджету і дають право на отримання фінансового доходу.
Ощадний сертифікат –письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує правовкладника на одержання по закінченню встановленого терміну депозиту і відсотківпо ньому.
Вексель (нім. – заміна,обмін, розмін) – це письмово оформлене боргове зобов’язання встановленогозразка, яке засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатитипісля настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Приватизаційні папери –це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право їх власника набезкоштовне одержання в процесі приватизації майна державних підприємств,державного житлового фонду і земельного фонду.
Діяльність банків наринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів,інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку,займаються непрофесійною і професійною діяльністю з цінними паперами.
Емісійна діяльністьбанків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формуванняі поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залученняресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певнихпрограм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається упасивних операціях банків.
Інвестиційна діяльністьбанків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свійрахунок. Метою інвестиційної діяльності є передусім отримання прибутку. Банки,як правило, – активніінвестори на ринку державних цінних паперів.
Серед основних направленьінвестиційної діяльності КБ ПриватБанк потрібно виділити надання клієнтамінвесторам та клієнтам споживачам інвестицій комплексу послуг операторафондового та фінансового ринку, включаючи послуги продавця, регістратора тазберігателя цінних паперів керуючого корпоративними правами і фінансами впроцесі інвестиційної діяльності по залученню і розміщенню грошових коштівклієнтів.
/>
Рис.2.6. Доля ПриватБанку на ринку інвестиційних послуг на кінець 2007 року, %
В 1995 році ПриватБанкотримав Ліцензію №1 на залучення приватизаційних майнових сертифікатів фізичнихосіб. На основі ліцензії банк залучив в довірче управління і розмістив в акціїукраїнських підприємств більш ніж 1,2 млн. сертифікатів, що складало 2,3 % їхзагальної кількості. В липні 1992 року ПриватБанк отримав Дозвіл МіністерстваФінансів України № 38 на здійснення діяльності по випуску та обертанню ціннихпаперів.
/>
Рис.2.7. Зростання кількості цінних паперівна депозитарному обліку,млрд… шт.
/>
Рис.2.8. Зростання розміру портфеля цінних паперів на депозитарному обліку пономіналу, млн… грн..
Що стосується ролі банківна ринку корпоративних цінних паперів, то є істотні розбіжності в законодавствірізних країн. Залежно від ролі банків на цьому ринку умовно можна виділити тримоделі організації ринку цінних паперів: банківську, небанківську і змішану.
Банківська моделіхарактеризується найактивнішою роллю банків (порівняно з іншими фінансовимипосередниками) на ринку них паперів. Вони вкладають кошти як у державні цінніпапери, так і в акції та облігації не фінансових компаній, здійснюютьрозміщення (андеррайтинг) цінних паперів, торгують ними, тобто займаютьсяброкерською і дилерською діяльністю, формують інфраструктуру ринку. В найбільшзавершеному вигляді ця модель діє в Німеччині. Німецькій економіці притаманнаактивна участь банківського капіталу у формуванні капіталу не фінансовогосектора. Німецькі банки контролюють великі пакети акцій промислових фірм,активно впливають на діяльність Ради директорів цих фірм, тобто виступають уролі стратегічних інвесторів.
Небанківська модель (їїще називають американською моделлю) обмежує інвестиційну і посередницькудіяльність банків (депозитних установ) на ринку корпоративних цінних паперів.Так, у США згідно з законом Гласса-Стігала (1933 р.) банкам до недавнього часузаборонялося займатися розміщенням (андеррайтингом), купівлею і продажем акційнефінансових компаній, була обмежена їх діяльність із корпоративнимиоблігаціями. Активну діяльність на ринку корпоративних цінних паперів у СШАпроводять спеціальні інвестиційні інституції, зокрема інвестиційні банки,компанії, фонди.
Змішана модельхарактеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних цінних паперівяк банків, так і спеціальних інвестиційних інституцій.
Питання про те, яка змоделей організації ринку цінних паперів найбільш ефективна для банків, єдискусійним. Як перевагу банківської моделі організації ринку цінних паперівпередусім підкреслюють ефект диверсифікації банківської діяльності, підвищенняконкурентоспроможності банків на фінансовому ринку. Перевагу небанківськоїмоделі звичайно вбачають у можливості відокремити ризик за операціями з ціннимипаперами від ризику за традиційними для банків кредитно-депозитними операціямиі цим сприяти стабілізації банківського сектора.
Загалом у світовійпрактиці спостерігається тенденція відходу від спеціалізації банківських іінвестиційних інституцій і прагнення до універсального характеру їх діяльності,що зумовлено наростаючою конкуренцією між ними. Розвитку тенденції доуніверсалізації сприяє також скасування або пом'якшення адміністративнихзаборон на інвестиційну діяльність банків у законодавстві деяких країн (США,Канада), в яких передбачалося чітке розділення депозитно-кредитної таінвестиційної діяльності фінансових посередників.
В Україні згідно ззаконодавством формується змішана модель організації ринку цінних паперів.Банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною(професійною) діяльністю з цінними паперами. Банки мають право здійснюватиінвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осібна підставі письмовогодозволу НБУ (за винятком випадків, коли інвестиції у юридичну особу неперевищують 5% від регулятивного капіталу банку, а також якщо діяльністьюридичної особи обмежується наданням фінансових послуг). Банкам забороняєтьсяінвестувати кошти у підприємства, статутом яких передбачено повнувідповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку укапіталі будь-якого підприємства не повинна перевищувати 15% від капіталубанку, а його сукупні інвестиції – 60%. Ці обмеження не поширюються надіяльність інвестиційних, банків. Крім того, вказані обмеження незастосовуються, якщо банки придбали акції та інші цінні папери у такихвипадках:
· у зв'язку з реалізацієюправа заставодержателя (при цьому банк утримує цінні папери не більше одногороку);
· з метою створенняхолдингової групи (при цьому банк придбав акції, емітентом яких є інший банк);
· у результатіандеррайтингу (при цьому цінні папери, які придбав банк, перебувають у йоговласності не більше одного року).
Інвестиційна діяльністьбанків на ринку цінних паперів тісно пов'язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можутьвикористовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківськомуринку, для рефінансування через центральний банк, а також для проведенняоперацій РЕПО.
Банки беруть активнуучасть у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконуватидепозитарні функції, займатися клірингово-розрахунковою діяльністю, вестиреєстр власників цінних паперів (реєстраторська діяльність) тощо.
Згідно з українськимзаконодавством банки за умови отримання письмового дозволу НБУ мають правоздійснювати такі операції з цінними паперами:
· емісію власних ціннихпаперів;
· організацію купівлі тапродажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
· операції на ринку ціннихпаперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
· інвестування у статутніфонди та акції інших юридичних осіб;
· операції за дорученнямклієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку і з фінансовимиф'ючерсами та опціонами;
· довірче управлінняцінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
· депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власниківіменних цінних паперів.
Згідно з законодавствомУкраїни окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають підвизначення професійної діяльності, зокрема це діяльність із випуску та обігуцінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська діяльністьтощо. Для здійснення професійної діяльності банки повинні отримати такожвідповідний дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Багатогранна діяльністьбанків на ринку цінних паперів, а звідси і велике розмаїття банківськихоперацій з цінними паперами визначають необхідність організації окремогопідрозділу байку (управління, департаменту) для здійснення операцій з ціннимипаперами, побудованого за функціонально-продуктовим принципом.
Залежно від обсягів діяльностіна ринку цінних паперів, її спрямованості та фінансових можливостей банкиможуть спрощувати структуру підрозділу для здійснення операцій з ціннимипаперами чи, навпаки, ускладнювати її, зокрема, вводити в роботу окремихвідділів спеціалізацію за продуктовим принципом, базуючись на окремихінструментах ринку.
Розділ 3 Вдосконалення управління активами банку
3.1 Формування резервів для покриття можливих втрат від активнихоперацій
У процесі своєїдіяльності комерційні банки певною мірою ризикують, здійснюючи активніоперації. Тому з метою підвищення надійності та стабільності банківськоїсистеми, захисту кредиторів і вкладників вони формують резерви для покриттяможливих втрат від проведення активних операцій.
Одним із таких резервів єрезервний фонд комерційного банку. Розмір відрахувань до резервного фонду маєбути не меншим 5% від прибутку банку і не більшим 25% розміру регулятивногокапіталу банку.
Наступним видом резервівє резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.Комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бутизавдані в результаті їх кредитної діяльності згідно з Положенням НБУ “Пропорядок формування і використання коштів резерву на можливі втрати по кредитнихопераціях комерційних банків” затвердженої постановою Правління НБУ від31.01.96 року №20. Вони зобов’язані створювати резерви для відшкодуванняможливих втрат за основним боргом і процентами за всіма видами наданих кредитіву національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам,суб’єктам господарювання (овердрафт, факторингові операції, фінансовий лізинг),надані гарантії та поручительства.
Резерв використовуєтьсяна покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльностібанку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів,класифікованих за ступенем ризику і з урахування коефіцієнтів ризику.
Розрізняють резерв підстандартну та нестандартну кредитну заборгованість.
Нестандартна кредитназаборгованість включає в себе кредити під контролем, субстандартні, сумнівні,безнадійні кредити.
Резерв під стандартнузаборгованість ураховується комерційним банком під час розрахунку розмірукапіталу та відповідних економічних нормативів, установлених НБУ.
Визначаючи розміррезерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів і депозитівта оцінюють кредитні ризики з урахуванням таких чинників як фінансовий станпозичальника, стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості тарівня забеспеченя кредитної операції.
Комерційний банк оцінюєфінансовий стан позичальника і перспективи повернення кредитів та депозитівперед наданням йому кредиту чи депозиту.
Згідно з оцінкоюфінансового стану позичальника та перспектив його розвитку підприємствакласифікують за такими категоріями:
· клас “А”- фінансовадіяльність дуже успішна і дає змогу погашати суму кредиту та проценти за нею увстановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність інадалі здійснюватиметься на такому самому високому рівні;
· клас “Б”- фінансовадіяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати Ії на цьомурівні протягом тривалого часу;
· клас“В”- фінансовадіяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;
· клас“Г”- фінансова діяльністьпогана, і спостерігається Ії циклічність протягом коротких періодів часу;
· клас “Д”- фінансовадіяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ніпроценти за нею не можуть бути сплачені.
Стан обслуговуванняпозичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентами за неює:
· “добрим”, якщо заборгованість зазвичайним або пролонгованим до 90 днів кредитом і проценти за ним сплачуються вустановлені строки або з максимальною затримкою до семи днів;
· “слабким”, якщо заборгованість закредитом прострочена від 8 до 90 днів та проценти за ним сплачуються змаксимальною затримкою від 8 до 30 днів або кредит пролонговано з пониженнямкласу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але проценти сплачуються встрок або з максимальною затримкою до 30 днів;
· “незадовільним”, якщо заборгованість закредитом прострочена понад 90 днів або кредит пролонговано з пониженням класупозичальника понад 180 днів.
Таблиця 3.1
Класифікація кредитного портфеля комерційного банку за групами
Фінансовий стан
позичальника Обслуговування боргу позичальника Добре Слабке Недостатне А Стандартний Під контролем Субстандартний Б Під контролем Субстандартний Сумнівний В Субстандартний Сумнівний Безнадійний Г Сумнівний Безнадійний Безнадійний Д Безнадійний Безнадійний Безнадійний
При класифікаціїкредитного портфеля за ступенем ризику і віднесенні до груп, за якимиобчислюється резерв за врахованими векселями, факторингом, гарантіями, до увагибереться тільки строк погашення позичальником простроченої заборгованості. У зв’язку з цимрозрізняють такі види кредитної заборгованості:
· стандартну, за якою строк погашення чи повернення, передбаченийдоговірними умовами, ще не настав;
· сумнівну – заборгованість за опротестованими векселями з терміномпрострочки не більше 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (за основнимборгом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) гарантіями банкомстановить не більше 90 днів після настання строку платежу, передбаченогодоговірними умовами;
· безнадійну заборгованість за опротестованими векселями з терміномпрострочки понад 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргомчи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) гарантіями банком становитьпонад 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами;
На підставі класифікаціїпозик комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів.
Резерв має бутисформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованостіза групами ризику та встановленого рівня резерву.
Резерв розраховується відчистого кредитного ризику, при визначенні якого сума валового кредитного ризикуза кожною кредитною операцією окремо може зменшуватись на вартість прийнятогозабезпечення (безумовних гарантій та предметів застави).
Предметами застави (майнота майнові права позичальника чи третіх осіб – майнових поручителів), щоберуться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитний ризик),є:
· майнові права на грошові депозити, розміщені в банку, який маєофіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж “інвестиційний клас”;
· майнові права на грошові депозити, розміщені в банку-кредиторі, заумови безперечного контролю та доступу банку кредитора до цих коштів,обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитом;
· дорогоцінні метали, які належать позичальнику і перебувають назберіганні у банку кредиторі та за умови безперечного права зверненнябанком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разіневиконання позичальником зобов’язань за кредитом;
· державні цінні папери;
· недержавні цінні папери – акції та облігації підприємств, ощаднісертифікати, інвестиційні сертифікати;
· зареєстроване нерухоме майно;
· рухоме майно;
· інші майнові права.
Сума гарантій та вартістьпредметів забезпечення предметів застави береться до розрахунку чистогокредитного ризику (резерву під кредитні ризики) з урахуванням коефіцієнтівзалежно від категорії кредитної операції (табл.3.2. )
Таблиця 3.2
Класифіковані
кредитні
операції Відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією Гарантії Застава
Кабінету Міністрів
України Урядів країн категорії “А”
Міжнародних багатосторонніх
банків
Банків з рейтингом
Не нижче, ніж
“інвестиційний клас”
Майнових прав на
грошові депозити Державних цінних паперів Недержавних цінних паперів, дорогоцінних металів, нерухомого майна
Рухомого
Майна Стандартні 100 100 100 100 100 100 50 25 Під контролем 100 100 100 100 100 80 40 20 Субстандартні 50 100 100 100 100 50 20 10 Сумнівні 20 20 20 20 100 20 10 Безнадійні
За кредитамикласифікованими як “безнадійні”, банк формує резерв на всю суму боргу незалежно від наявноїзастави.
Визначений кредитнийризик за кожною кредитною операцією зважується на встановлений коефіцієнтрезервування (табл. 3.3.).
Таблиця 3.3
Коефіцієнти резервування за кредитними операціямиКатегорія кредитної операції Відсоток резервування (за ступенем ризику) Стандартні 2 Під контролем 5 Субстандартні 20 Сумнівні 50 Безнадійні 100
При розрахунку резерву закоштами, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках,за депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цимикоштами враховується рейтинг країни, який доводиться до відома банківНаціональним банком України. Відповідно до рейтингу країни банки поділяються напевні групи. Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, щообліковуються на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповіднийкоефіцієнт резервування (табл. 3. 4 ).
Таблиця 3.4.№ групи Коефіцієнт резервування, % 1 2 2 3 10 4 20 5 30 6 40 7 50 8 100
Ризики за коштами, щорозміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, яківіднесені до груп 1-2, вважаються “стандартними”, а віднесені до груп 3-8 – “нестандартними”.
Резерв під кредитніризики формується головним банком і його філіями. За повноту формуваннярезервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).
Комерційні банкивикористовують резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості заосновним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівназаборгованість.
Безнадійна кредитназаборгованість відшкодовується комерційними банками за рахунок резерву піднестандартну заборгованість за умови виконання вимог статті 12 Закону України “Про оподаткуванняприбутку підприємств”.
Безнадійна заборгованістьпозичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку,списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційногобанку після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальникабанкрутом. Кошти отримані банком унаслідок завершення ліквідаційної процедурита реалізації майна позичальника, включаються до валових доходів у період їхнадходження.
Безнадійназаборгованість, яка виникла через неспроможність позичальника погаситизаборгованість у зв’язку з дією обставин непередбаченої сили (форс-мажор), списуєтьсяза рахунок резерву під нестандартну заборгованість.
Доходи комерційного банкузбільшуються на суму кредитної заборгованості, і відновлюється резерв піднестандартну заборгованість, якщо позичальник не погасив кредитноїзаборгованості, а комерційний банк не подав позову до суду (арбітражного суду)щодо стягнення такої заборгованості протягом строків визначених законодавствомУкраїни.
Кредитна заборгованістьза такими кредитами списується за рахунок резерву під стандартнузаборгованість.
Простроченазаборгованість підприємств, організацій та установ, на майно яких не може бутинакладено стягнення (або тих, що не підлягають приватизації), згідно з чиннимзаконодавством України списується за рахунок резерву під нестандартнузаборгованість комерційного банку, якщо протягом 30 календарних днів із часувиникнення прострочення зазначена заборгованість не була відшкодована коштамидержавного чи відповідних місцевих бюджетів або компенсована будь-якім іншимспособом. При цьому комерційні банки у строки, передбачені чиннимзаконодавством України, зобов’язані звернутися до арбітражного суду з позовом щодовідшкодування збитків, отриманих у зв’язку з таким кредитуванням.
Простроченазаборгованість фізичних осіб, визнаних у судовому порядку безвісно відсутнімиабо померлими, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованістькомерційного банку за умови, що рішення суду про визнання фізичних осіббезвісно відсутніми або померлими було прийнято пізніше дати укладаннякредитної угоди. При цьому комерційні банки мають вжити відповідних юридичнихзаходів щодо стягнення безнадійної заборгованості зі спадку такої фізичноїособи у межах та за процедурою, визначеною чинним законодавством України.
Простроченазаборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядкунедійсними з вини позичальника, списуються за рахунок резерву під нестандартнузаборгованість комерційного банку, якщо позичальник не погашає заборгованостіза зазначеними договорами протягом 30 календарних днів із дня ухвалення рішеннясуду про визнання договорів або їх частин недійсними.
Простроченазаборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядкунедійсними з вини комерційного банку або з вини обох сторін, погашається зарахунок повернення позичальником суми кредитної заборгованості, а в разінеповернення – протягом 30 календарних днів за рахунок резерву під стандартнузаборгованість.
Комерційний банк можесамостійно здійснити списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву підстандартну заборгованість відповідно до рішення правління банку (за наявності оформленогоу встановленому порядку протоколу засідання), але не пізніше останньогоробочого дня поточного року, в якому кредитна заборгованість визнанабезнадійною.
Списання безнадійноїкредитної заборгованості за рахунок резерву під нестандартну заборгованість,сформованого за рахунок збільшення витрат, здійснюється за рішенням правліннякомерційного банку за умови виконання вимог чинного законодавства України.
Комерційні банки зобов’язані за станом на першечисло кварталу розглядати кредитний портфель, з тим щоб оцінити кредитніризики. Вони створюють кредитні комітети, на яких розглядається інформація щодооцінки кредитних портфелів і формування резервів.
Банківський наглядНаціонального банку України постійно перевіряє звітність комерційних банків таїх установ щодо правильності класифікації ними своїх кредитних портфелів тадотримання порядку створення і використання резерву. У разі виявленнярозбіжностей між даними комерційного банку і даними банківського наглядуНаціонального банку України комерційний банк зобов’язаний виправити відповіднузвітність і за необхідності скоригувати розмір резерву на різницю, виявлену підчас перевірки.
При нестачі коштів дляформування резерву комерційного банку або порушення порядку його створення івикористання до банку застосовуються санкції відповідно до статті 48 ЗаконуУкраїни “ Про банки ібанківську діяльність”.
Комерційні банки такожформують резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторськоїзаборгованості і від операцій з цінними паперами. Порядок формування тавикористання таких резервів також регламентується Національним банком України.
3.2 Шляхиудосконалення кредитного портфеля як основуактивних операцій в ЗАТ КБ “ПриватБанк”
Більшість українськихучених визначає кредитний портфель як сукупність усіх позик, наданих банком зметою одержання прибутку. Російські економісти лише тлумачать це поняття,трактуючи його як сукупність наданих позичок, що класифікуються на основікритеріїв, пов'язаних із різноманітними факторами ризику або способами захисту віднього.
Як відомо, ефективністьбанківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками.На думку багатьохдослідників, фінансове управління банком базується саме на спроможностіуправляти балансовими та позабалансовими портфельними ризиками.
Портфелю позичоккомерційного банку загрожують різноманітні ризики — кредитний, валютний,форс-мажор-ний тощо. Та все ж основний із них — кредитний. У контекстіуправління портфелем слід було б розглядати сукупний кредитний ризик. Основнійого складові — індивідуальний та портфельний кредитні ризики. Їх частка в сукупномупоказнику неоднакова. А визначається співвідношення між індивідуальним тапортфельним ризиками переважно зовнішніми факторами. Так, в умовах стабільноїекономіки, сталої законодавчої бази в центрі уваги опиняється кредитний ризикза індивідуальними позиками; портфельний же в зазначених умовах зазвичайвиникає не часто. Та варто змінитися зовнішній економічній ситуації, іпро-рахунки, допущені в ході оцінки портфельного ризику, можуть обернутися для банку значнимизбитками, навіть банкрутством.
Ризик, що спричиняєтьсязовнішніми факторами, призводить до ко-варіації прибутків у позичковомупортфелі. Якщо додатково наданий кредит, включений до портфеля, тісно корелює знаданими раніше позичками, портфельний ризик кредитора зростає. Оцінити ступіньконцентрації кредитного портфеля на тому чи іншому сегменті (або ступінь йогодиверсифікації за всіма сегментами) можна лише за допомогою комплексногопідходу до всього кредитного портфеля в цілому. Тобто портфельний ризикхарактеризує ступінь диверсифікації портфеля і може слугувати опосередкованимкритерієм досконалості його структури.
Основні чинники сукупногокредитного ризику банківського портфеля позичок відображено на схемі.
Індивідуальний кредитнийризик обумовлюєтьсячинниками, притаманними як клієнтові, так і банку.
До групи факторів,притаманних клієнтові, передусім належать кредитоспроможність позичальника таха/>рактер кредитної угоди.
За величиною кредитного ризикуіндивідуальні позики можна класифікувати за групами(рис 3.2.):
/>
Рис. 3.2. Групи класифікаціїкредитного ризику
♦ І — стандартні позички;
♦ II — кредити під контролем;
♦ III — субстандартні позички;
♦ IV — сумнівні;
♦ V — безнадійні.
Співвідношеннягруп характеризує структурупортфеля за кредитним ризиком.
Постановкапроблеми. Важливою компонентою банківського менеджменту є стратегія управлінняризиками. Вона повинна забезпечити мінімізацію можливих втрат при здійсненнібанківської діяльності, яка в умовах ринкової економіки та конкуренціїнеможлива без ризику. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб умежах здійснюваних операцій мінімізувати ризик.
Водночас навіть занайумілішого управління банком і найдосконаліших рецептів ведення банківськоїсправи, в яких враховано всі або майже всі ймовірні несприятливі події,цілковито уникнути ризику неможливо.
Хоча термін«ризик» вживається доволі часто, це поняття багатогранне івизначається по-різному. Існує також багато різноманітних класифікаційбанківських ризиків і підходів до управління ними.
Ризики притаманні всімсферам банківської діяльності. Більшість ризиків пов'язана з активнимиопераціями банку, насамперед кредитною та інвестиційною діяльністю. Діяльністьщодо залучення коштів на вклади (депозити), на розрахункові та поточні рахункитакож пов'язана з багатьма ризиками. Той факт, що банк здійснює одночасно йактивні, й пасивні операції, вказує на додаткові чинники ризику та зумовлюєрозробку особливого підходу до обмеження їх впливу, що отримав назву«управління активами і пасивами». Діяльність операційних підрозділів,застосування інформаційних технологій і реалізація концепції маркетингупов'язані з низкою функціональних ризиків, які теж можуть негативно позначитисяна прибутку та капіталі банку. Нарешті, на банк у цілому впливають зовнішніризики; деякі з них (наприклад, ризик невідповідності умовам державногорегулювання) мають першорядне значення для його діяльності. Тому управлінняризиком входить до числа ключових завдань стратегічного управління банком.
Банківські ризики можнаподілити на дві категорії:
♦ ризики, що піддаються кількіснійоцінці;
♦ ризики, що не піддаються кількіснійоцінці.
До банківських ризиків,що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані знесприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів тапасивів банку.
Охарактеризуємо основнівиди банківських ризиків.
Фінансові ризики: Кредитний ризик банку — це міра (ступінь)невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод,суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себеза угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченнямповернення позичених коштів. Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційногобанку, потрібно розрізняти такі терміни [35, с.107]:
—кредитний ризик щодокредитної угоди — ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе повернутиборг згідно з умовами договору (угоди), і при цьому банку не здасться своєчасно та вповному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат;
—портфельний кредитнийризик — середньозваженавеличина ризиків щодовсіх угод кредитного портфеля, де вагами є частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.
Необхідно зазначити, що зкредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку (якбалансові, так і позабалансові), а й інвестиційні (формування портфеля ціннихіаперів), гарантійні послуги, операції з іеривативами, а також послугикредитного характеру (лізинг, факторинг тощо).
Кількісний аналізкредитного ризику комерційного банку здійснюється ї використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичнихта експертних методів.
Метод фінансовихкоефіцієнтів полягаєу розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з огляду настан його ліквідності, рентабельності і фінансової стійкості, і порівнянні їхіз нормативними (кри-теріальними) значеннями. Не заперечуючи переваг цьогометоду, все ж слід зазначити, що він не позбавлений певних недоліків. Так, незавжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним єпозичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відповідаютьнормативним, а значення інших — ні.
Проте використанняперелічених моделей у вітчизнянійбанківській практиці є необгрунтованим. На наш погляд, доцільно побудуватианалогічні моделі, які відповідатимуть реаліям вітчизняної економіки і враховуватимуть,зокрема, галузевий та часовий чинники.
Статистичні методи оцінкикредитного ризику потребують значних масивів даних, яких може просто не бути.Тому через нестачу чи брак інформації здебільшого доводиться застосовуватиекспертні методи.
Суть експертних методів полягаєв обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірностівиникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної)події у процесі банківського кредитування. Одним із наочних прикладів оцінкикредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінкикредитоспроможності позичальника, досить поширені у вітчизняній банківськійпрактиці.
Сукупний кредитний ризиккомерційного банку можна розрахувати за формулою:
/>(1)
де l — сподівана (середня)величина втрат за кредитним портфелем;
/> — поправковий коефіцієнт(кван-тиль), що визначає положення значення випадкової величини (симетрично вобох «хвостах» розподілу) відносно середнього, вираженого в кількостісе-редньоквадратичних відхилень;
Qi(j) — стандартне відхиленняможливих втрат за i-ою (j- ою) кредитною угодою;
p — коефіцієнт кореляціїймовірностей дефолту i-го та j-го позичальника.
Щодо методів зниженнякредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішніта внутрішні.
У разі застосування зовнішніхспособів зниження кредитного ризику банк прагне перерозподілити ризик,перекладаючи його частини на інших суб'єктів та/чи об'єкти.
Найпоширенішимизовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава,гарантія (порука) та страхування.
Сенс застави в тому, що вразі невиконання позичальником забезпеченого заставою зобов'язання банк маєправо повернути собі борг за рахунок коштів, отриманих від реалізаціїзаставленого майна, маючи при цьому пріоритет перед іншими кредиторами. Відтак,застава як спосіб зниження кредитного ризику — це, по-перше, конкретизація тапосилення права кредиторської вимоги, а по-друге, — право на перевагу. Длядоговору застави характерна підпорядкованість чинності основного борговогозобов'язання: якщо воно з якихось причин виявиться недійсним, то й договірзастави також не спричинить ніяких правових наслідків.
Гарантія (порука) — цезобов'язання гаранта (поручителя) перед кредитором боржника (позичальника)відповідати за виконання боржником свого зобов'язання у повному обсязі абочастково. Гарантія (порука) як спосіб зниження кредитного ризику у вітчизнянійпрактиці має три основні специфічні риси: 1) підпорядкованість відповідальностігаранта (поручителя) чинності основного боргу; 2) однорідність основного тадодаткового боргових зобов'язань; 3) виникнення ще одного боржника без втратипопереднього (першочергового) і без зміни кредитора за основним зобов'язанням.За допомогою гарантії (поруки) банк фактично перерозподіляє ризик. у такийспосіб зменшуючи його.
Ще одним зовнішнімспособом зниження кредитного ризику є страхування. Його суть полягає у повнійпередачі ризику страховій установі. Кредитний ризик за допомогою страхуванняможна зменшувати двома способами. Перший полягає у тому, що позичальник укладаєзі страховою компанією договір про страхування своєї відповідальності занепогашен-ня кредиту, тобто страхувальником є позичальник. У другому випадкустрахувальником є кредитор (банк), страхуючись від кредитного ризику.
Суть внутрішніх способівзниження кредитного ризику комерційного банку полягає в самострахуванні банкомможливих втрат. Основними внутрішніми способами є лімітування, диверсифікаціята створення резервів.
Лімітування — цевстановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. Якприклад можна навести нормативи кредитного ризику, встановлені Національнимбанком України для комерційних банків: максимальний розмір ризику на одногопозичальника; норматив «великих» кредитних ризиків; нормативмаксимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупногорозміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Лімітуванняспрямоване на обмеження зважених кредитних ризиків (ризиків у грошовому вираженні)комерційного банку.
Диверсифікація —найпростіший та універсальний метод зниження портфельного кредитного ризику.Вона передбачає: 1) диверсифікацію позичальників за галузями; 2) диверсифікаціюкредитів за розмірами, строками, видами відсоткових ставок; 3) диверсифікаціюспособів забезпечення повернення кредитів.
За міру (ступінь)депозитного ризику можна взяти один із коефіцієнтів нестабільності депозитів:
К1 = (Сума достроково знятихдепозитів терміном t) / (Загальна сума депозитів терміном t);
К2 = (Кількість достроковознятих депозитів терміном t) / (Загальна кількість депозитних договорів, укладених натермін t).
Один з методіввимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), застосовуютьособливо широко останніми роками — сьогодні він використовується міжнароднимибанківськими організаціями (В18, наприклад) як основний при встановленнінормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.
В основі розрахунку VAR —визначення одноденної мінливості (вола-тильності) валютних курсів, тобто того,наскільки можуть змінюватись валютні курси за день. Найчастіше за міруодноденної мінливості беруть середньоква-дратичне відхилення у відсотках, якеможна розрахувати на основі історичних даних. Для часових горизонтів, якіперевищують один день, припускають що волатильність валютних курсів пропорційна тривалостічасового горизонту прогнозування. Це дає змогу отримати оцінку валютного ризикуна необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR… VAR ізчасовим горизонтом T днів і довірчим інтервалом х% за припущення відсутності хаосуможна розрахувати за законом дисперсії фрактального броунівського руху :
/> (2)
де /> — поправковийкоефіцієнт (квантиль), що визначає положення значення випадкової величини(симетрично в обох «хвостах» розподілу) відносно середнього,вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень. (Так, для найчастішевикористовуваних значень довірчого інтервалу в 95 та 99% відповідні квантилідорівнюватимуть 1.65 і 2.33 середньо-квадратичного відхилення);
Q — середньоквадратичневідхилення (одноденна волатильність) валютного курсу у відсотках.
Вважають, що інколидоцільно відмовитися від наведеного спрощеного варіанта формули />, в якому ступіньхаотичності валютних курсів, курсів цінних паперів та інших даних — експонентаХерста (Н) — приймається рівним 0.5. Цей показник вказує, що дані єперсистентними (Н > 0.5), чи навпаки (Ж 0.5), або ж свідчить про відсутністьхаосу {Н= 0.5). У першому випадку за періодами зростання (падіння) випадковоївеличини йдуть в основному періоди подальшого зростання (падіння), у другому —навпаки, за періодами зростання (падіння) йдуть переважно зворотні тенденціїпадіння (зростання) — все це випадки процесу, що характеризується деякою пам'яттюі називається фрактальним броунівсь-ким рухом. При Н= 0.5 хаос відсутній, і маємісце класичний броунівський рух, що не передбачає пам'яті.
Для зниження валютногоризику комерційний банк може використовувати такі прийоми:
1.Наданняпозички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардногокурсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банкузастрахуватися від можливого падіння курсу валюти, в якій надано кредит;
2.Хеджуванняза допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів);
3.Диверсифікаціякоштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризикуполягає у здійсненні операцій не з однією, а з />кількома валютами, які неє корельо-ваними;
4.Страхуваннявалютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховійкомпанії;
5.Визначенняоптимальної структури загальної відкритої валютної позиції, яка забезпечуємінімальний ризик.
Відсотковий ризик комерційного банку—цеміра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат черезнесприятливі зміни відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованостіактивів і пасивів з плаваючою відсотковою ставкою.
Чутливими до змінвідсоткової ставки активами є видані кредити, придбані банком облігації, доходимайбутніх періодів тощо, чутливими до зміни відсоткової ставки пассивами коштина розрахункових і поточних рахунках, депозити й отримані міжбанківськікредити. Нечутливі пасиви це фонди комерційного банку (статутний, резервний таінші).
Принципи управління гепомможна сформулювати так:
1.Зміна відсотковогоприбутку, який отримується при заданному співвідношенні активів і пасивів, урезультаті зміни відсоткової ставки залежить від величини гепа;
2.У випадку негативногогепа при зростанні ставки відсотка відсотковий прибуток зменшиться, а при їїзниженні — зросте. Навпаки, при позитивному гепі відсотковий прибутокзбільшується зі зростанням ставки відсотка, а з її зниженням — зменшується;
3.Поняття гепа нерозривнопов'язане з термінами погашення або переоцінки пасивів та активів. Коли цітерміни суттєво різняться, виникає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно зяким, якщо пасиви (активи) багатократно переоцінюються до того, як здійснюєтьсяпереоцінка активів (пасивів), це визначатиме позицію гепа, який розраховуєтьсяна момент переоцінки;
4.Позиція гепа визначаєтьсяхарактером діяльності комерційного банку.
Аналіз дюрації становитьсуть класичного підходу до оцінювання процентного ризику.
Дюрація — це середньозважений (звагами) час до погашення певного.
фінансового інструменту.Вона обчислюється за формулою:
/> (4)
де Сt — величина грошового потокув момент часу І;
Р — теперішня (приведена)вартість фінансового інструменту;
r — ставка дисконтування;
T— строк фінансовогоінструменту.
Дюрація дає змогу порівнюватиальтернативні потоки платежів шляхом аналізу їх чутливості до зміни процентнихставок. Якщо, приміром, позичено під зобов'язання виплатити 1000 грн. через рік(дюрація заборгованості дорівнює 1), то розумно було б із метою захисту відзміни процентних ставок купити, скажімо, безкупонну облігацію номіналом 1000грн., яка погашається через рік. Тоді зобов'язання будуть приведені увідповідність з активами (що ілюструє результат теореми Самуель-сона проімунітет).
Модифікована дюраціяобчислюється за формулою:
/> (5)
Зміна теперішньоївартості фінансового інструменту (у відсотках) приблизно дорівнює добутку Ай назміну дохідності (ставки дисконтування).
Застосовуючи показник Ай,слід бути обережним, тому що він перебільшує розмах падіння теперішніхвартостей при великому зростанні процентних ставок і занижує масштаби зростаннятеперішніх вартостей при їх значному падінні (так звана властивість опуклості(сопуехігу), зумовлена другою похідною). Ефект цей суттєво нелінійний. Труднощітакож виникають при розрахунках АБ для облігацій з правом дострокового викупуемітентом.
Відсотковий ризиккомерційного банку — VARn можна визначити за формулою:
/> (6)
де А — теперішня вартістьчутливих активів банку;
L— теперішня вартістьчутливих пасивів банку;
DА — сподівана середньозваженамодифікована дюрація активів банку (з урахуванням можливої їх пролонгації);
DП — сподіванасередньозважена модифікована дюрація пасивів банку (з урахуванням можливого їхдострокового вилучення);
VARв — максимально можлива змінавідсоткової (дисконтної) ставки за певний період.
Основними методамизменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом,імунізація портфеля (приведення у відповідність середньозваженої модифікованоїдюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів банку), атакож похідні інструменти. Кожен із похідних інструментів використовується, щобзнизити специфічним чином відсотковий ризик, зафіксувати відсоткову ставку зазапозиченнями або вкладеннями, а також для регулювання співвідношеннязапозичень і вкладень за фіксованою та плаваючою відсотковими ставками упортфелі комерційного банку. Крім того, відсотковий ризик банку можна зменшувати задопомогою страхування, яке передбачає повну передачу відповідного ризикустраховим компаніям.
Інвестиційний ризик банку — це міра (ступінь)невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.
Для оцінки ступеняризиковості інвестиційного портфеля (сукупності всіх придбаних банком ціннихпаперів) можна використати середньо-квадратичне відхилення, яке обчислюється заформулою:
/> (7)
де Vi— середньоквадратичневідхилення норми прибутку i-го цінного папера;
Хi— частка (питома вага) i-го (j-го) цінного папера взагальній сумі інвестиційного портфеля;
Vij — коваріація між нормамиприбутку i-гота j-го цінних паперів.
Основним методом зниженняризиковості інвестиційного портфеля банку є диверсифікація вкладень, тобторозподіл коштів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями) різнихемітентів із різними строками погашення.
Ризик ліквідності комерційного банку—цеміра (ступінь) невизначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасневиконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення активів у грошовікошти.
Цей ризик є похідним відризиків, пов'язаних із активними та пасивними операціями банку.
Основним методом зниженняризику ліквідності є збалансування активів і пасивів банку. Характер активнихстатей банку, їх строковість мають відповідати характеру і строко-вості пасивнихстатей.
Ідентифікувати й оцінитифункціональні ризики комерційного банку складніше, ніж фінансові. Для їх оцінкивикористовуються в основному експертні методи.
Щодо методів зниженняфункціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту,вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик ітехніко-економічного обгрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне(фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.
Стратегія управліннябанківськими ризиками — невід'ємна частина банківського менеджменту. Системауправління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація,оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати навдосконалення кожної із цих складових.
Ліквідність банку — цейого спроможність своєчасно задовольняти вимоги своїх вкладників та іншихкредиторів. Спроможність банку своєчасно виконувати свої зобов'язаннязумовлюється ліквідністю активів, сталістю пасивів і рухом грошових коштів.
Ліквідність активіввизначається швидкістю, з якою їх можна перевести в готівку, та оборотністю —ступенем збереження реальної вартості активів у разі їх вимушеного обертання вготівку. Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїмизобов'язаннями структура портфеля його активів має відповідати якісним вимогамліквідності. Із цією метою всі активи банку групуються за ступенем ліквідності:
І група — високоліквіднікредити (одноденні міжбанківськіпозички);
ІЇгрупа — ліквідні кредити(овердрафт, позички зі строком погашення протягом ЗО днів);
III група —низьколіквідні кредити (позички зі строком погашення понад ЗО днів).
Дбаючи про раціональнуструктуру кредитного портфеля, банк повинен дотримуватися встановленихнормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.
Дохідність. Головним критеріємконкурентоспроможності портфеля позичок є критерій дохідності. Саме він укінцевому підсумку дає змогу оцінити ефективність формування та якістьуправління кредитним портфелем.
Не слід забувати, що банк— це суб'єкт ринку і основна мета його діяльності — отримання прибутку. Тожсформований банком портфель позичок має сприяти досягненню цієї цілі. Можнавиділити такі групи чинників, що впливають на дохідність кредитного портфеля:
рівень і структурапроцентних ставок;
процентний ризик;
валютний ризик;
зовнішні ринкові чинники.
З точки зору дохідностіраціональна структура кредитного портфеля — це структура, що забезпечуєпокриття витрат банку і приносить йому очікуваний прибуток.
Занадто високий ступіньоновлення свідчить про хитку структуру портфеля позичок. Оптимальний для банкуваріант, коли в середньому за рік постійними клієнтами банку є 60— 70%позичальників.
Стратегія управліннябанківськими ризиками — невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управліннябанківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка,контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати навдосконалення кожної із цих складових.
Перш ніж дати власневизначення поняття кредитного портфеля, ще раз наголосимо: він є не простопасивно сформованим набором позичок, а результатом активних, цілеспрямованих />вається, суто управлінськимспіввідношенням між різноманітними видами кредитів. На наш погляд, банківськийкредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що усвою чергу є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. Зурахуванням викладених вище міркувань вважаємо точнішим і вичерпним такевизначення поняття портфеля позичок банку: кредитний портфель — це економічнообгрунтована й струк-турована сукупність кредитних угод і кредитнихзобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятихвідповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду.Конкурентоспроможність кредитного портфеля визначається такими критеріями, якризи-ковість, ліквідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення.
Глибоке розуміннясутності портфеля позичок з точки зору його конкурентоспроможності сприятиместворенню банківськими менеджерами ефективної системи управління кредитнимпортфелем комерційного банку3.3 Методи управління активами вЗАТ КБ “ПриватБанк”
Одним із ключовихелементів ефективної діяльності комерційних банків є комплекс заходів,спрямованих на оптимальне управління їхніми активами і пасивами, що пов'язаноіз необхідністю реалізації двох важливих завдань: по-перше, забезпеченняліквідності банку і, відповідно, підтримання належного рівня його фінансовоїстійкості на ринку; по-друге, забезпечення максимальної дохідності банківськихоперацій, що є необхідною умовою прибуткового господарювання комерційного банкуяк підприємства.
На практиці реалізаціяцих завдання може бути забезпечена лише при застосуванні комплексу заходів,орієнтованих на досягнення максимальної ефективності управління активами іпасивами комерційного банку, тобто збалансування структури залучених банкомресурсів і зроблених вкладень для створення оптимальних умов щодо підтриманняліквідності попри збереження прибутковості здійснюваних на фінансовому ринку операцій.
Під управлінням активамирозуміють шляхи і порядок розміщення власних та залучених коштів. Банки повиннітак розміщувати кошти в активи, щоб вони, з одного боку, приносили відповіднийприбуток, а з іншої — не збільшували б ризик банку втратити ці кошти.
На основі аналізуструктури активів в розрізі відокремлених їх груп і видів як на певну дату, такі в динаміці за відповідний період часу банк може переміщати кошти із одноговиду активів в інший при незмінних джерелах коштів або при появі нових грошовихкоштів розміщувати їх в активи з таким розрахунком, щоб забезпечити формуваннянайбільш прийнятний структурі активів з точки зору надійності розміщення івиходячи з рівня доходу. В світовій банківській практиці управління активамиздійснюється за допомогою ряду методів, до яких відносяться метод загальногофонду коштів а також метод розподілу активів.
Сутність методузагального фонду коштів в тому, що в процесі управління активами всі видиресурсів, а це депозити і залишки коштів на рахунках до запитання, строковідепозити, статутний капітал і резерви об’єднуються в сукупний фонд ресурсівкомерційного банку. Далі кошти цього сукупного фонду розподіляються між тимивидами активів, які з позиції банку є найбільш прийнятними з точки зоруприбутковості. В моделі загального фонду коштів для здійснення конкретноїактивної операції не має значення з якого джерела поступили кошти, поки їхрозміщення сприяє досягненню поставлених перед банком цілей. Схематично цейметод проілюстровано на рисунку 3.1.
При використанні цьогометоду спочатку визначається доля коштів, яка може бути розміщена в активи, якіпредставляють резерви першої черги, тобто ті кошти які можуть бути негайновикористані для виплати із’ятих вкладів або задоволення заявок на кредити. Цеголовне джерело ліквідності комерційного банку (кошти в касі, на коррахунках вНБУ і в комерційних банках кореспондентах).
Потім визначається долякоштів, яка може бути розміщена в резерви другої черги, які включають в себевисоколіквідні активи, які приносять відповідний дохід. При необхідності вониможуть бути використані для збільшення первинних резервів. До них можнавіднести короткострокові державні цінні папери, міжбанківські кредити, виданіна незначні строки, і в пеному ступені – високоліквідні позики з невеликимистоками погашення. Величина розмірів вторинних резервів залежить від діапазонуколивань об’ємів зобов’язань банку та попиту на кредити – чим вони вищі, тимбільші по величині потрібні активи.
Третій етап розміщеннякоштів по методу загального фонду – формування портфеля кредитів. Наданнякредитів приносить найбільший дохід банку, але одночасно є і найбільшризикованим видом банківської діяльності.
І на кінець, в останнюгрупу активів входять першокласні цінні папери з відносно довгостроковимпогашенням. Призначення інвестицій в ці цінні папери – приносить банку певнийпостійний дохід і по мірі строку наближення погашення боргових зобов’язаньвступати в якості додаткового резерву другої черги.
При використанні методурозподілу активів або методу конверсії коштів, враховується залежністьліквідних активів від джерел залучених баком коштів і встановлюється певнеспіввідношення між відповідними видами активів і пасивів. При цьому приймаєтьсядо уваги те, що кошти із кожного джерела врахуванням їх оберненості потребуютьрізного забезпечення і відповідно норми обов’язкових резервів. Зокрема, повкладам до запитання необхідно встановлювати більш високу норму обов’язковихрезервів, чим по строковим вкладам. Звідси велика доля коштів, залучених увигляді вкладів до запитання, повинна поміщатися в резерви першої та другоїчерги, що дозволить забезпечити виконання зобов’язань банку перед вкладниками.Схематично цей метод показаний на схемі 3.2.
У відповідності з цимметодом визначаються декілька центрів ліквідності (прибутковості), які щеінакше називають “банками в середині банку”. Зокрема такими центрами є:рахунки до запитання, строкові зобов’язання банку (наприклад, строкові вклади ідепозити), статутний капітал і резерви. Із кожного такого центру кошти можутьрозміщуватись тільки в певні види активів з таким розрахунком щоб забезпечитиїх відповідні ліквідність і прибутковість. Так, оскільки зобов’язання дозапитання вимагають самого високого рівня забезпечення, то більша їх частинанаправляється в первинні резерви; друга істотна частина – в вторинні резервишляхом придбання короткострокових цінних паперів, і тільки відносно невеликадоля зобов’язання до запитання повинна бути розміщена в позики банку з вкрайнезначними строками повернення.
Вимоги ліквідності для залученихкоштів відносяться до центру строкових зобов’язаннь будуть нижчі по зрівнянню зпопередніми. Тому основна частина цих коштів розміщується в позики банку, вменший мірі – в первинні і вторинні резерви, в незначний частині – в цінніпапери.
Кошти які належать центрустатутного капіталу і резервів, в певній мірі вкладаються в будівлі,обладнання, техніку і т.п. і частково – в низько ліквідні цінні папери.
Основною перевагою методурозподілу активів по зрівнянню з методом загального фонду коштів вважається те,що на основі розрахунку він дозволяє більш точно встановити долювисоколіквідних активів і за рахунок їх зменшення вкласти додаткові ресурси ввисоколіквідні активи, наприклад, кредити підприємствам і організаціям.
Як вже відмічалось,загальний об’єм і структура активів в розрізі окремих статей балансувизначається тими джерелами коштів, за рахунок яких вони сформовані, тобтопасивами комерційного банку. Переважну частину пасивів банку, яка доходить до90 % і більше, складають залучені кошти сторонніх підприємств, організацій ігромадян. Інша частина приходиться на власні кошти банку, які складаються зстатутного капіталу, фондів спеціального призначення, резервів інерозподіленого прибутку.
Пріоритетним напрямомуправління активами і пасивами є реалізація завдань із підтримання належногорівня прибутковості комерційного банку шляхом регулювання величини чутливих дозмін процента вкладень і відповідних їм залучених ресурсів, які також чутливідо змін ринкової норми процента. При цьому до активів, чутливих до змінипроцентної ставки, належать короткострокові цінні папери, позики, надані підплаваючі процентні ставки, короткострокові вкладення на грошовому ринку,урядові й муніципальні цінні папери, що підлягають погашенню з реінвестуваннямвкладених коштів за поточними ставками. До пасивів – депозитні сертифікати, якіпогашаються протягом року, депозитні рахунки грошового ринку, зобов'язаннябанку з плаваючими процентними ставками. Чутливість активів і пасивів банку дозмін процента зростає також у міру закінчення строків їхнього розміщення йзалучення відповідно.
Різниця між зазначенимигрупами активів і пасивів комерційного банку утворює так званий розрив (або ОАР— за зарубіжною термінологією). Якщо значення цього розриву додатне (тобточутливі до зміни процента активи перевищують відповідні пасиви), то в разіпідвищення ринкових ставок процента банк може отримати додатковий прибуток,оскільки процентні доходи за вкладами зростуть більшою мірою, аніж витрати назалучені ресурси. Якщо ж розрив має від'ємне значення, то при тому ж збільшенніринкових ставок прибуток банку скоротиться, бо виплати за зобов'язаннями будутьбільшими ніж надходження за відповідними активами. При зворотних же тенденціяху зміні ринкової норми процента динаміка прибутку банку матиме протилежнеспрямування.
Таким чином, основнезавдання управління активами і пасивами банку за методом ОАР-менеджментуполягає у тому, щоб значення розриву (додатне чи від'ємне) відповідалоочікуваним змінам ринкових процентних ставок. На практиці конкретні заходикомерційного банку з управління процентним ризиком можуть полягати у змінахстроків розміщення й залучення активів і пасивів, регулюванні діапазону змінпроцентних ставок, використанні вторинних цінних паперів тощо.
Оптимальна модельформування активів і пасивів банківської установи має бути основою дляприйняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших операцій із наданнярізних видів послуг клієнтам, а тому її найдоцільніше подати у вигляді певноїсистеми, кожен елемент якої має визначати відповідну спрямованість регулятивнихзаходів усередині самого банку із метою забезпечення його ліквідності.Основними елементами такої системи управління активами і пасивами можуть бути:
1) розрахунок ірегулювання ліквідної позиції на основі спеціального групування активів іпасивів банківського балансу;
2) управління активамивідповідно до факторів попиту на ліквідні кошти;
3) регулювання грошовихпотоків у рамках сукупного банківського портфеля.
Специфікою першогоелемента з одного боку, є виділення в окремі групи активів за критерієм їхньоїдохідності й можливості використання для розрахунків, а з другого – пасивів ізпозицій власності банку на ті чи інші ресурси та відповідно зобов'язань щодоїхнього повернення. Особливо важливо під час класифікації активів і пасивівзвернути увагу окремо на групи, які поліпшують загальну ліквідністькомерційного банку і які її погіршують. Для реалізації цього завданнянайдоцільніше виділити такі групи активів: А1 – ліквідні, що не приносятьдоходу; А2 – дохідні ліквідні; АЗ – короткострокові ліквідні; А4 – інші активибанку, що приносять дохід; А5 – довгострокові вкладення; А6 – важко ліквідніактиви; А7 – безнадійні щодо повернення активи.
Наведена класифікаціяактивів дає змогу реально оцінити загальний потенціал ліквідності комерційногобанку з точки зору наявності у нього коштів для виконання своїх платіжнихзобов'язань. Сума залишків коштів за групами А1, А2, АЗ визначає цей потенціаліз точки зору можливостей виконання вимог клієнтів на вилучення коштів із поточнихі депозитних рахунків або отримання кредиту. З іншого боку, сумарна величинагруп активів А4, А5, А6, А7 відображає той рівень вкладень, який негативнопозначається на ліквідності банківського балансу. Співвідношення між сумами цихгруп вказує на потенційні можливості банку розраховуватися за платіжнимизобов'язаннями при одночасному отриманні доходу від вкладень у відповідніактиви.
В основу групуванняпасивів комерційного банку покладено власність банку на ті чи інші ресурси тайого зобов'язання щодо їх повернення. Отже, пасиви комерційного банку можутьбути поділені на такі групи: П1 – капітал банку; П2 – кошти до запитання іншихбанків; П3 – кошти до запитання клієнтів банку; П4 – короткострокові кредитиінших банків; П5 – короткострокові депозити клієнтів банку; П6 – строковізалучені ресурси; П7 – цінні папери власного боргу.
Класифікація пасивів зазазначеними групами дає змогу комерційному банку оцінити величину поточнихпотреб у коштах для виконання зобов'язань перед клієнтами, що визначається сумоюгруп П2, ПЗ, П4 і П5. Їхнє загальне збільшення може спричинити погіршенняліквідності банку. Водночас інша частина пасивів (ПІ, П6, П7) значно меншоюмірою визначає потребу комерційного банку в ліквідних активах і формує тупорівняно стійку частину зобов'язань, яка може використовуватися для розміщенняу дохідні види вкладень.
Наведене групуванняактивів і пасивів банківського балансу може бути основою для розрахункуліквідної позиції комерційного банку (ЛП), що вказує на таку структуру йогобалансу, яка забезпечує принципову можливість розраховуватися за зобов'язаннямиперед клієнтами у поточний період:
ЛП= А1 + А2 + АЗ – П2 – П3 – П4 – П5:
Додатне значенняпоказника ЛП вказує на достатній рівень ліквідності комерційного банку і йогоспроможність розраховуватися з усіма групами вкладників і кредиторів запоточними зобов'язаннями. Відтак додатна величина ліквідної позиції свідчитьпро правильність обраного керівництвом банку шляху управління активами іпасивами із точки зору підтримання належного рівня ліквідності. З іншого боку,від'ємний результат розрахунку ЛП спричинений браком коштів у банку для того,щоб розрахуватися з усіма своїми клієнтами на їхні вимоги у поточному періоді.Цей результат може свідчити і про неправильне (надто ризиковане) формуванняструктури активів, що не відповідає структурі залучених банком ресурсів.Відповідного цього необхідно вжити певних заходів щодо перегрупування активів утакий спосіб, щоб поповнити одну з груп А1, А2 чи А3.
Загалом необхідною умовоюдієвості цього напряму регулювання банківської ліквідності є розробка системищоденного збору й аналізу інформації про всі здійснювані комерційним банкомоперації з метою віднесення їх до однієї з класифікаційних груп активів іпасивів, що дасть змогу зробити відповідні висновки й прийняти управлінськірішення на рівні всього банку.
Другий елементрегулювання ліквідності комерційного банку – система заходів з управліннябанківськими вкладеннями відповідно до факторів попиту на ліквідні активи. Тутйдеться про два ключових фактори, що визначають попит клієнтів банку на кошти,а відтак і потребу самого комерційного банку мати активи у безпосередньоліквідній формі: з одного боку це потреба у вилученні якоїсь частини або всієїсуми залишку депозиту до запитання (поточного рахунка) юридичної чи фізичноїособи, а з другого – це запит на отримання кредиту для задоволення виробничихчи споживчих потреб відповідно до умов індивідуальних кругообігу капіталівпідприємств або динаміки доходів і витрат населення.
Задоволення потреб клієнтіву кредитах є однією з найнеобхідніших умов утримання міцних позицій на ринкубанківських послуг і підтримання високого рівня конкурентоспроможностікомерційного банку. Можливості видачі позики також мають бути забезпеченінеобхідними ліквідними активами, що визначає відповідно і роль процесууправління ліквідністю комерційного банку для стабільного функціонування наринку.
Отже, управління активамита їхній розподіл має здійснюватися на основі чіткого розмежування можливогозапиту на вилучення коштів із поточних рахунків і попиту на кредити із тим, щобпідтримання ліквідності комерційного банку не завдавало надмірної шкоди йогорентабельності.
Практичне розв'язанняцього завдання може бути здійснене через управління первинними і вториннимирезервами банківської установи, а також активізацію можливостей використаннязовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів. При такому підході найдоцільнішезастосовувати розподіл факторів попиту на ліквідні ресурси таким чином, щобзапити клієнтів на вилучення коштів із поточних рахунків банк міг задовольнятинегайно, для чого він повинен мати у своєму розпорядженні адекватну величинупервинних резервів і а очікуваний попит на кредити задовольнявся б ізмінімальною затримкою. В останньому випадку засобом задоволення цього попитуможуть бути як вторинні резерви, так і можливості залучення ліквідних коштів іззовнішніх джерел ( рис 3.3.).
/>
Рис. 3.3. Схема управління активами комерційногобанку відповідно до попиту клієнтів на ліквідні кошти
Третій елемент системиуправління активамиі пасивами комерційного банку – метод регулювання грошових потоків у межахсукупного банківського портфеля. Основними його параметрами є розміри вкладеньу конкретні види активів, дохідність цих вкладень і терміни їх розміщення,обсяги залучення різних видів ресурсів, їхня вартість (тобто величинапроцентних виплат) і строки погашення. Практичний зміст цього методу полягає упідтриманні ліквідності комерційного банку через обов'язкове закріплення певнихгруп залучених пасивів за конкретними активами. При цьому зовсім не йдеться прозастосування надмірної деталізації руху грошових потоків, за якої слід було бвідстежувати рух кожної копійки залучених ресурсів на предмет відповідностірозміщення їх в активних операціях за сумами і термінами. Прийнятнішою можнавважати практику укрупненого групування активів і пасивів із метоюзбалансованого розміщення ресурсів, тобто спрямування грошових потоків із сумзалучених коштів у ті види вкладень, які за строками і дохідністю адекватнісформованій комерційним банком ресурсній базі. Воднораз можуть бути розв'язанізавдання як щодо підтримання належного рівня ліквідності комерційного банку,так і щодо прибутковості його роботи.
Запропонована модельуправління активами і пасивами може бути тією основою для оптимізаціїуправління банківськими операціями, яку з тими чи іншими варіаціями можутьвикористовувати комерційні банки, забезпечуючи тим самим, з одного боку,належну дохідність як ключовий параметр реалізації інтересів власників(акціонерів) у діяльності комерційного банку, а з другого – оптимальний рівеньліквідності як основного фактору, котрий визначає можливості банку відповідатиза власними платіжними зобов'язаннями, що узгоджується з інтересами вкладниківі позичальників.
Усі розглянуті вищенапрями регулювання ліквідності комерційного банку в системі заходів щодоуправління його активами і пасивами найдоцільніше застосовувати у комплексі,бо, доповнюючи один одного, вони можуть створити оптимальні умови дляефективного збалансування різних видів залучених ресурсів і вкладень, а отже,сприяти підтриманню належного рівня фінансової стійкості банківської установи.
Висновки та пропозиції
В результаті аналізуфінансового стану КБ”ПриватБанк” та вивчення активних операцій комерційного банку можназробити наступні висновки :
1. В ході аналізу активівКБ “ПриватБанк” спостерігались значні зміни у складі структурі й обсязі активівпротягом 2007-2009 років. Так обсяг активіву 2009 році порівняно з2007 роком збільшивсяна 26,1 %. Основну частину у структурі активів займають видані кредити. В 2009 році питома вагакредитного портфеля збільшилась на 11,4 % порівняно з даними в 2007 році.
Аналіз структурикредитного портфеля показав, що короткострокові кредити протягом 2009 року зросли на 7 %,питома вага довгострокових кредитів знизилась. Це пояснюється тим, щодовгострокові кредити ризикованіші для банку у зв’язку з нестабільним економічним станом вУкраїні, невідомими перспективами валютного курсу тощо. В 2008-2009 роках КБ“ПриватБанк” збільшив обсяги споживчого кредитування шляхом розширенняклієнтської бази за рахунок вкладників з різними рівнями доходів, з стійкимфінансовим станом. При аналізі кредитного портфеля за ступенем ризику структурукредитного портфеля КБ” ПриватБанк” в 2008 році можна вважати задовільною, так якпролонговані, прострочені, сумнівні та безнадійні кредити складають лише 12 %при дозволеній нормі в 50 %.
Загальна сума фінансовихресурсів банку протягом 2007-2009 років збільшилась на 26,1 %. Головним чином це відбулось череззбільшення в 2008 році порівняно з 2007 роком міжбанківських депозитів, коштівна коррахунках “Лоро”, а також збільшення питомої ваги кредитів міжнароднихфінансових організацій а також депозитів юридичних осіб.
2. Доходи КБ “ПриватБанк”зросли на 32 % за аналізований період. Це відбулось в основному за рахунокзбільшення в 2009 році порівняно з 2007 роком процентних доходів, комісійних доходів,інших банківських операційних доходів.
Розрахунок показниківприбутковості показав, що дохід на активи та дохід на капітал маютьстрибкоподібний характер. Дохід на капітал в 2009 році порівняно з 2007 роком зменшився на 3,1%, це свідчить про те що дохідність капіталу учасників теж зменшилась. Дохід наактиви в 2009роціпорівняно з 2007 роком теж зменшився на 0,2 %. Це означає, що банк втрачаєздатність вкладати свої кошти в активні операції.
3. Постатейний аналізвитрат банку показав, що в 2009 році порівняно з 2007 роком сума загальних витрат зросла на 63,2 %. Аналізуючивидатки банку, можна зробити висновок, що темпи зростання видатків в 2009 році значно випереджуютьтемпи зростання доходів в цьому ж році, хоча в попередньому році все булонавпаки.
Результати порівнянняфактичних рівнів нормативів регулювання КБ “ПриватБанк” з їх нормативнимзначенням в 2007-2009 роках показали, що банк протягом аналізованого періодудотримувався всіх нормативів регулювання банківської діяльності.
4. КБ “ПриватБанк”проводить операції з іноземною валютою. Так обсяг операцій з іноземноювалютою банку в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшився на 892,5 тис. грн.
КБ “ПриватБанк” активноздійснює операції з цінними паперами. В 2006 році порівняно з 2007 роком відбулось значнезростання розміру портфеля цінних паперів на депозитарному обліку і відповіднозростання кількості цінних паперів на депозитарному обліку. КБ”ПриватБанк” маєзначну долю цінних паперів на ринку інвестиційних послуг.
5. З метою полiпшення методикиуправління активними операціями банку пропонуємо застосовувати три основнихметоди :
1) метод загальногофонду коштів (об’єднання джерел), в основі якого лежить ідея об’єднати всі ресурсибанку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів. Цейметод дасть змогу керівництву оперативних відділів розвязати проблему поєднаннянадійності, ліквідності і прибутковості ;
2) метод розподілуактивів або конверсія коштів, головною перевагою якого є зменшення часткиліквідних активів та вкладень додаткових коштів у позики та інвестиції.Тобтоцей метод сприятиме збільшенню норми прибутку, і, відповідно веде до фінансовоїстійкості банку;
3) метод управлінняактивами комерційного банку відповідно до попиту клієнтів на ліквідні кошти,показує, що управління активами та їхній розподіл має здійснюватись на основічіткого розмежування можливого запиту на вилучення коштів із поточних рахунківі попиту на кредити. Цей метод сприятиме тому, щоб підтримання ліквідностікомерційного банку не завдало надмірної шкоди його рентабельності.
6. Для пiдвищенняефективностi управління активами банку необхiдно здiснити наступнi заходи :
1) управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхіднопланувати притоки і відтоки готівки і розробляти графіки платежів;
2) в управлінні кредитним портфелем необхідно контролювати розміщеннякредитних вкладень по ступеню їхнього ризику, форм забезпечення поверненняпозичок, рівню прибутковості; аналізувати розміщення кредитів за термінами наоснові бази даних; краще вивчати кредитоспроможність позичальників; видаватикредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягукредитування;підвищитиповернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;
3) змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквіднихактивів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхомвиділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власнихкоштів, одержання позик в інших банках тощо.
Список використаноїлітератури
1. ЗаконУкраїни “Про банки та банківську діяльність” №872-XII від 20 березня 1991 року,зі змінами та доповненнями
2. ЗаконУкраїни “Про порядок здiйснення розрахункiв в iноземнiй валютi” №185/94-ВР вiд23.09.94 р.
3. ЗаконУкраїни “Про цінні папери та фондову біржу” №1201-ХІІ від 18 червня 1991 р.
4. ЗаконУкраїни “Про заставу” №2654-ХІІ від 02 жовтня 1992 р.
5. ДекретКМУ “Про систему валютного регулювання i валютного контролю” №15-93 вiд19.02.93 р.
6. Інструкціїпро відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюти, затвердженаПостановою Правління НБУ №527 від 18.12.98 р.
7. Iнструкцiяпро порядок здiйснення розрахункiв у iноземнiй валютi за експортно-iмпортнимиоперацiями на умовах вiдстрочки платежiв чи поставок. Затверджено наказом НБУ№85 вiд 14.06.94 р.
8. ПостановаКМУ i НБУ “Про типовi платiжнi умови зовнiшньоекономiчних договорiв(контрактiв) i типовi форми захисних застережень до зовнiшньоекономiчнихдоговорiв (контрактiв), якi передбачають розрахунки в iноземнiй валютi” №444вiд 21.06.95 р.
9. ПостановаНБУ “Про організацію розрахунків по банківських платіжних картках” від 23.03.99р. №135
10. Положенняпро порядок застосування ст.16 Декрету КМУ №15-93 вiд 19.02.93 р. “Про системувалютного регулювання i валютного контролю”. Затверджено постановою правлiнняНБУ №212 вiд 04.07.97 р., у редакцiї постанови правлiння НБУ №280 вiд 20.07.98р.
11. Положенняпро порядок реєстрацiї одержання резидентами кредитiв в iноземнiй валютi вiдiноземних кредиторiв. Затверджено постановою правлiння НБУ №144 вiд 07.05.97 р.
12. Положенняз бухгалтерського облiку операцiй в iноземнiй валютi. Затверджено наказомМiнфiну України №29 вiд 14.02.96 р.
13. ПоложенняНБУ “Про кредитування”, затверджене постановою Правління НБУ від28.09.95 р. № 246 (з врахування змін від 29.04.96 р. № 361)
14. ПоложенняНБУ “Про порядок формування і використання коштів резерву на можливі втрати покредитах комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ від 31.01.96р. № 20
15. Правилавикористання готiвкової iноземної валюти на територiї України. Затвердженопостановою правлiння НБУ №119 вiд 26.03.98 р.
16. АсалієвА., Іванова Н. Практичний посібник про банківську діяльність. – М: Економіка тафінанси, 1995. – 626 с.
17. АчнасовА.І. Активні операції комерційних банків. – М.: АО “Консалтбанкир”, 1994. – 80с.
18. Банківськіоперації. / За ред. А.М. Мороз, М.І. Савлук. – К. КНЕУ, 2002. – 476 с.
19. Банківськасправа. / За ред. О.И. Лаврушина. – М.: Фінанси і статистика, 2001. – 667 с.
20. БондаренкоЛ. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії йогоконкурентоспроможності. // Вісник НБУ. – 2003. — №3. – с.31-33
21. ВладичинУ.В. Роль кредитування в економічному зростанні України. // Фінанси України. –2004. — №1. – с.96-103
22. ВнуковаН.М. Факторинг: Проблеми та шляхи розвитку в Україні.// Банківська справа.-1998. -№ 3. – с.36-39
23. ВожховА.П. Формування ресурсів комерційних банків. // Фінанси України. – 2003. – №1.– с. 116-128
24. ГуцалІ.Р., Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку.// Фінанси України. – 2002. – №5. – с. 129
25. ЗозуляТ.О. Визначення якості активів комерційних банків. // Фінанси України. – 1998.- №7. – с.107-111
26. КалинаА.В. Ринок цінних паперів. – К.: МАУП, 1997. – 216 с.
27. КлименкоТ. Кредитна діяльність банків України.// Економіка України.-2000.- №3. – с.34-39
28. Кредити.Інвестиції. / За ред. А.Г. Кулаков. – М.: Приор, 1995. – 144 с.
29. КротюкВ., Кіреєв О., Корчева Г. Фінансовий стан банків України у першому півріччі2002 року та шляхи підвищення їх ефективної діяльності.// Вісник НБУ.-2002.-№10. с. 3, 9
30. ЛитвинН. Методика комплексного аналізу валютних операцій комерційного банку.// ВісникНБУ. – 2002. — №8. – с.29-33
31. ЛобановаА.Л. Аналіз активних операцій комерційних банків. // Фінанси України. – 2002. –№6. – с. 99
32. ЛобановаА.Л. Перспективи розвитку ринку нетрадиційних банківськіх послуг.// ФінансиУкраїни. -2003. — №3. – с.133 — 139
33. Основибанківської справи. / За ред. А.М. Мороз. – К.: Лібра, 1994. – 330с.
34. ОлексієнкоМ.Д. Банківські гарантії та поручительства. // Фінанси України. – 2000. – №7. –с. 112
35. ПавлюкС.М. Кредитні ризики та управління ними. // Фінанси України. – 2003. -№11.–с.105-111
36. ПонаморенкоО. В. Аналіз кредитної діяльності комерційних банків України.// Фінансовийконсультант.-2000.-№1-2. с. 67-69
37. ПотійкоЮ.А. Розподіл банківських активів в Україні. // Фінанси України. -2002. — №6. –с.87-93
38. ПримосткаЛ. Управління активами і пасивами комерційного банку. // Вісник НБУ. – 2001. — №2. – с.39-43
39. ПримосткаО.О. Аналіз ефективності діяльності комерційних банків.// Фінанси України. –2003. — №4. – с.97-101
40. ПшикБ.І. Модель управління активами і пасивами банку. // Фінанси України. -2003. — №5. – с.115-121
41. СемениченкоЮ.К. Проблеми оцінки прибутковості основних операцій банків України. // ФінансиУкраїни. -2000. — №10. – с.111-117
42. СтрельниковМ. Банківське кредитування підприємства, відображення кредитних операцій вбухгалтерському та податковому обліку. // Бухгалтерський облік та аудит. –2002. – №6. – с.56-63
43. ТуникГ.М. Регулювання кредитної діяльності банку.// Фінанси України.-2002.-№4.-с.122-125
44. ЦигаловС.А. Особливості функціонування комерційних банків на ринку цінних паперів. //Фінанси України. – 2000. – №6. – с. 122
45. ШпачукВ. Найпоширеніші проблеми в банківський діяльності та першочергові заходи їхвирішення. // Вісник НБУ.-2002.-№10.-с.45
Додаток 1
Баланс КБ ПриватБанк
(тис. грн.)
Найменування статті На 01.01.05 На 01.01.04
Активи Готівкові кошти в касі 183 658 117 870 Кошти в НБУ 550 876 283 333 Кошти на коррахунках “Ностро” 112 133 291 313 Міжбанківські кредити 301 821 473 141 Кредит юридичним особам 3 045 659 1 916 450 Кредити фізичним особам 238 463 89 218 Нараховані доходи 132 432 106 711 Цінні папери 102 970 170 398 Основні засоби банку та нематеріальні активи 213 288 123 944 Інші активи 514 186 457 340 Резерви під кредити — 487 437 — 419 195
Всього активів
4 908 049
3 610 523
Зобов’язання Кошти на коррахунках “Лоро” 249 610 76 507 Міжбанківські депозити 206 705 185 454 Кредити НБУ 11 796 Кредити міжнародних фінансових організацій 53 586 33 841 Депозити юридичних осіб 645 567 249 391 Депозити фізичних осіб 1 391 319 788 953 Розрахунки по цінним паперам 24 536 79 263 Нараховані витрати 21 783 11 714 Інші зобов’язаня 1 932 402 1 905 207 Всього зобов’язань
4 537 313
3 330 330
Капітал Статутний капітал банку 186 000 140 000 Резерви банку 80 161 57 271 Результат минулих років 67 880 51 284 Результат поточного року 36 695 31 638 Переоцінка цінних паперів Всього капіталу
370 735
280 193 Всього зобов’язань та капіталу
4 908 049
3 610 523
Додаток2
БалансКБ ПриватБанк
(тис. грн.)
Найменування статті На 01.01.06 На 01.01.05
Активи Готівкові кошти в касі 377 995 183 658 Кошти в НБУ 100 065 550 876 Кошти на коррахунках “Ностро” 240 884 112 133 Міжбанківські кредити 303 568 301 821 Кредит юридичним особам 3 905 908 3 045 659 Кредити фізичним особам 877 588 238 463 Нараховані доходи 220 820 132 432 Цінні папери 152 282 102 970 Основні засоби банку та нематеріальні активи 324 739 213 288 Інші активи 379 844 514 186 Резерви під кредити — 562 063 — 487 437
Всього активів
6 321 630
4 908 049
Зобов’язання Кошти на коррахунках “Лоро” 66 648 249 610 Міжбанківські депозити 274 941 206 705 Кредити НБУ 11 796 Кредити міжнародних фінансових організацій 72 596 53 586 Депозити юридичних осіб 689 254 645 567 Депозити фізичних осіб 2 606 133 1 391 319 Розрахунки по цінним паперам 229 976 24 536 Нараховані витрати 33 222 21 783 Інші зобов’язаня 1 799 420 1 932 402 Всього зобов’язань
5 772 184
4 537 313
Капітал Статутний капітал банку 260 000 186 000 Резерви банку 135 574 80 161 Результат минулих років 3 083 67 880 Результат поточного року 53 191 36 695 Переоцінка цінних паперів 97 598 Всього капіталу 549 446 370 735 Всього зобов’язань та капіталу
6 321 630
4 908 049
Додаток 3
Баланс КБ ПриватБанк
(тис. грн.)
Найменування статті На 01.01.08 На 01.01.07
Активи Готівкові кошти в касі 686 072 377 995 Кошти в НБУ 100 065 Кошти на коррахунках “Ностро” 544 179 240 884 Міжбанківські кредити 156 649 303 568 Кредит юридичним особам 6 000 746 3 905 908 Кредити фізичним особам 2 113 861 877 588 Нараховані доходи 377 999 220 820 Цінні папери 198 325 152 282 Основні засоби банку та нематеріальні активи 456 680 324 739 Інші активи 91 961 379 844 Резерви під кредити — 836 712 — 562 063
Всього активів
9 789 760
6 321 630
Зобов’язання Кошти на коррахунках “Лоро” 68 721 66 648 Міжбанківські депозити 185 150 274 941 Кредити НБУ 108 610 Кредити міжнародних фінансових організацій 605 823 72 596 Депозити юридичних осіб 769 406 689 254 Депозити фізичних осіб 3 316 102 2 606 133 Розрахунки по цінним паперам 504 621 229 976 Нараховані витрати 56 824 33 222 Інші зобов’язаня 3 162 597 1 799 420 Всього зобов’язань
8 777 854
5 772 184
Капітал Статутний капітал банку 700 000 260 000 Резерви банку 187 053 135 574 Результат минулих років 8 304 3 083 Результат поточного року 60 549 53 191 Переоцінка цінних паперів 97 598 Всього капіталу 955 906 549 446 Субординований борг 56 000 Всього капіталу з урахуванням субординованого боргу 1 011 906 Всього зобов’язань та капіталу
9 789 760
6 321 630
Додаток 4
Звіт про прибутки і збитки
КБ ПриватБанк
на 1 січня 2007року
Найменування статті
На 01.01.07
На 01.01.06 Процентний дохід 536 128 423 231 Процентні витрати 322 219 286 604 Чистий процентний дохід 213 909 136 627 Дохід від комісій 223092 184 327 Витрати від комісій 15 198 14 033 Чистий комісійний дохід 207 894 170 294 Дивідендний дохід 300 272 Чистий торгівельний дохід 64 743 78 189 Прибуток/збиток від інвестиційних цінних паперів 2 316 39 160 Інший операційний дохід 9 385 10 683
Усього доходів
498 547
435 225
Загально адміністративні витрати (223 291) (156 135) Витрати на персонал (172 046) (115 885)
Прибуток від операцій
103 210
163 205
Чисті витрати на формування резервів (59 760) (125 044)
Прибуток до оподаткування
43 450
38 161
Податок на прибуток (6 979) (6 211)
Прибуток після оподаткування
36 471
31 950
Чистий прибуток банку
36 471
31 950
Додаток 5
Звіт про фінансові результати
КБ ПриватБанк
на 1 січня 2008року
Найменування статті
На 01.01.08
На 01.01.07 Процентні доходи 632 512 536 128 Процентні витрати 351 031 322 219 Чистий процентний дохід 281 481 213 909 Доходи від комісій 303 363 223 092 Витрати від комісій 23 820 15 198 Чистий комісійний дохід 279 543 207 894 Дивідендний дохід 338 300 Чистий торгівельний дохід 165 004 64 743 Прибуток/збиток від інвестиційних цінних паперів 2 347 2 316 Інший операційний дохід 38 549 9 385
Усього доходів
767 264
498 547
Загально адміністративні витрати (294 677) (223 291) Витрати на персонал (219 794) (172 046)
Прибуток від операцій
252 793
103 210
Чисті витрати на формування резервів (96 552) (59 760)
Прибуток до оподаткування
156 271
43 450
Податок на прибуток (5 483) (6 979)
Прибуток після оподаткування
150 788
36 471
Чистий прибуток банку
150 788
36 471
Додаток6
Звіт про фінансовірезультати
КБ ПриватБанк
на 1 січня 2009року
Найменування статті
На 01.01.09
На 01.01.08 Процентні доходи 1 361 766 632 512 Процентні витрати 849 195 351 031 Чистий процентний дохід 512 571 281 481 Доходи від комісій 483 463 303 363 Витрати від комісій 38 375 23 820 Чистий комісійний дохід 445 488 279 543 Дивідендний дохід 167 338 Чистий торгівельний дохід 65 197 165 004 Прибуток/збиток від інвестиційних цінних паперів 105 2 347 Інший операційний дохід 15 154 38 549
Усього доходів
1 038 682
767 264
Загально адміністративні витрати (390 413) (294 677) Витрати на персонал (306 587) (219 794)
Прибуток від операцій
341 682
252 793
Чисті витрати на формування резервів (263 480) (96 552)
Прибуток до оподаткування
78 202
156 271
Податок на прибуток (17 653) (5 483)
Прибуток після оподаткування
60 549
150 788
Чистий прибуток банку
60 549
150 788