Шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника

--PAGE_BREAK--3.                залучення коштів;
Коефіцієнти залучення(Кзалуч) складають третю групу оціночних показників. Вони розраховуються як відношення всіх боргових зобов’язань до загальної суми активів або до основного капіталу; показують залежність фірми від залучених коштів. Чим вищій коефіцієнт залучення, тим гірша кредитоспроможність позичальника.
4.                показники прибутковості.
До них відносяться: доля прибутковості в прибутках, норма прибутку на акцію. Якщо росте залежність фірми від залучених коштів, то зниження кредитоспроможності, що оцінюється на основі К залуч, може компенсуватися ростом прибутковості.
Для отримання таких даних банку, знадобиться інформація, що характеризує фінансове становище фірми. Це обумовлює необхідність вивчення фінансових звітів, можливості появлення непередбачуваних обставин та положення зі страхуванням.
В світовій практиці найбільш відоме джерело даних про кредитоспроможність — фірма «Дан енд Бредстріт», яка збирає інформацію приблизно про 3 млн. фірм США та Канади та надає її за підпискою. Короткі відомості та оцінки кредитоспроможності кожної фірми публікуються в загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація про окремі фірми повідомляється у вигляді фінансових звітів, найпоширеніший з них — «Інформація про ділове підприємство». Перший з 6 розділів звіту містить відомості загального характеру — найменування та адреса фірми: код галузі та підприємства; характер виробництва; форма власності; сумарна оцінка кредитоспроможності (рейтинг); швидкість сплати фірмою рахунків; обсяг продажу, власний капітал, число зайнятих; загальний стан та тенденції розвитку фірми. Сумарна оцінка кредитоспроможності складається з двох частин — двох букв (або цифри та букви) и цифри. Перші два знака представляють собою оцінку фінансової стійкості фірми, а останній — оцінку її кредитоспроможності. Другий розділ звіту містить відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності в сплаті рахунків та про максимальний кредит, отриманий протягом року. Третій розділ включає останній баланс та інформацію про продаж та прибутковість фірми (якщо така мається). Четвертий розділ показує звичайний розмір залишку на депозитному рахунку та платежі за кредитами. В п’ятому розділі містяться дані про керівників та власників фірми. В останньому розділі докладно охарактеризовані рід діяльності фірми, її клієнтура та виробничі потужності.
Окрім зазначених звітів, «Дан енд Бредстріт» публікує ще декілька видів документів. Один з найкорисніших «Звіт про ключові фінансові статті» — містить значно більш докладну інформацію про фірму. Крім «Дан енд Бредстріт», є ще декілька кредитних бюро, які називаються спеціальними комерційними агентствами. На відміну від широкого охвату «Дан енд Бредстріт» вони обмежуються зазвичай однією галуззю або видом діяльності.
Іноді банки звіряють свою інформацію з даними інших банків, які мали відносини з тим хто подає кредитну заявку. Вони можуть також перевірити дані у різноманітних постачальників та покупців даної фірми. Постачальники можуть надати інформацію про сплату нею рахунків, наданих пільгах, максимальну та мінімальну суму комерційного кредиту, безпідставні претензії та стягненнях з боку фірми, яка цікавить банк. Контакти з покупцями фірми дозволяють отримати інформацію про якість її продукції, надійності обслуговування та кількість рекламацій на її товари. Така звірка інформації з контрагентами фірми та іншими банками дозволяє також виявити репутацію та можливості фірми, яка звернулася по кредит, та її керівників.
Ще одним джерелом відомостей є Служба взаємного обміну кредитною інформацією при національній асоціації управління кредитом — організація, яка надає відомості про кредити, отримані фірмою у постачальників по всій країні. Члени організації отримують відповідь на питання: як акуратно платить фірма? Однак в інформації містяться тільки факти, але відсутній аналіз, пояснення або будь-які рекомендації. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, служать комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність та інш. Деякі банки звертаються навіть до конкурентів даної фірми. Таку інформацію слід використовувати дуже обережно, але вона може бути досить корисною.
Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен бути їх баланс з пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, які кошти є у підприємства і який за розміром кредит ці кошти забезпечують. Однак для обґрунтованого та всебічного висновку про кредитоспроможність клієнтів банка балансових відомостей недостатньо. Це виходить зі змісту показників. Аналіз балансу дає лише загальне судження про кредитоспроможність, в той час, як для підсумків про ступінь кредитоспроможність необхідно розрахувати і якісні показники, що оцінюють перспективи розвитку підприємств, їх життєдіяльність. Тому в якості джерела відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, бізнес-план, відомості, що накопичуються в банках, відомості статистичних органів, дані анкети клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження за спеціальними програмами, відомості спеціалізованих бюро з оцінки кредитоспроможності господарських організацій.
Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока:
— оцінка підприємства та аналіз його балансу, а також іншої звітності;
— оцінка кредитоспроможності клієнтів на підставі методик, прийнятих окремими комерційними банками;
— використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банка Франції.
При оцінці підприємства банк цікавиться наступними питаннями:
— характер діяльності підприємства та тривалість його функціонування;
— фактори виробництва.
До факторів виробництва входять:
— трудові ресурси керівників, менеджерів та персоналу (освіта, компетентність та вік керівника, наявність в нього приємників, частота руху менеджерів по робочим місцям, структура персоналу, показники простоя, співвідношення оплати праці та доданої вартості;
— виробничі ресурси (співвідношення амортизації та амортизуємих засобів, рівень інвестицій);
— фінансові ресурси;
— економічне середовище ( на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція, яка випускається, чи є підприємство монопольним виробником, умови конкуренції, стадія розвитку ринка основної продукції підприємства, комерційна політика фірми, ступінь засвоєння прийомів та засобів маркетингу).
В активі балансу при аналізі виділяються три складові частини:
— іммобілізовані активи;
— обігові кошти ( запаси, дебітори, інші); — грошові готівкові кошти ( каса, гроші на рахунку в банку, цінні папери). Пасив балансу поділяється на постійні ресурси, кредиторська заборгованість та грошові готівкові кошти (облік векселів та інш.). На підставі рахунку результатів діяльності визначаються наступні показники (див. табл. 1.1):
Таблиця 1.1
Показники діяльності компанії, необхідні для оцінки її кредитоспроможності
Баланс та інші форми звітності використовуються, по-перше, для оцінки співвідношення сальдових показників і, по-друге, для розрахунку коефіцієнтів кредитоспроможності на підставі обігових показників. Предметом аналізу є такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості та власних коштів, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат та збитків у порівнянні з темпами росту виробництва і т.інш. Дані звітності фірми співставлюються з даними звідного балансу, який складається на підставі балансу однорідних підприємств. Одним з основних напрямків аналізу даних балансу є визначення банківського ризику.
Показники стану грошових готівкових коштів оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності та якості потреби в обігових коштах. Останнє вивчається на підставі показників швидкості обігу залишків сировини та готової продукції на складе, а також строків розрахунків з постачальниками.
В якості одного з варіантів приватної методики оцінки кредитоспроможності клієнта комерційним банком можна привести методику Credit Lione. Ця методика являє собою систему оцінки, побудовану на 5 коефіцієнтах:
ВЕД
К1 = —; (1.1)
ДС
Фінансові витрати
К2 = — ;(1.2)
ДС
Капіталовкладення за рік
К3 = — ;(1.3)
ДС

Довгострокові зобов’язання
К4 = —; (1.4)
ДС
Чисте сальдо готівкових коштів(1.5)
К5 =--------------------------------------;
Обіг
Кожен з показників оцінюється в межах чотирьох балів, визначається загальний підсумок в балах. Сума балів визначає рівень кредитоспроможності клієнта.
Враховуються також і дані картотеки банка Франції. Ця картотека має чотири розділи. В першому підприємства поділяються на 10 груп в залежності від розміру активу балансу кожній групі надаються літери від А до К. Другий розділ є розділом кредитної котировки, що виражає довіру, яка може бути припущена у відношенні до підприємств. Ця котировка базується на вивченні фінансової ситуації та рентабельності, а також на оцінці керівників, держателів капіталів та підприємств, з якими клієнт має тісні комерційні зв’язки. Кредитна котировка ділить підприємства на 7 груп, яким надаються шифри від 0 до 6.
Третій розділ класифікує підприємства за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів та в залежності від цього розділяє клієнтів комерційних банків на три групи, яким надаються шифри 7, 8 або 9. Шифр 7 означає пунктуальність в платежах, відсутність реальних труднощів в грошових коштах протягом року. Шифр 8 дається при тимчасових труднощах, пов’язаних з наявністю грошових коштів, які не ставлять під серйозну загрозу платоспроможність підприємства. Шифр 9 означає, що платоспроможність підприємства сильно скомпрометована.
Четвертий розділ картотеки ділить всіх клієнтів на дві групи: підприємства, векселя та цінні папери яких можуть бути переобліковані або ні в Банку Франції.
В основі визначення класу кредитоспроможності Позичальника лежить критеріальний рівень показників та їх рейтинг.(табл. 1.2)
Коефіцієнти та показники на рівні середніх величин є підставою віднесення Позичальника до II класу, вище середніх — до I і нижче середніх до III. В якості приклада можна привести наступну модель шкали для державних і акціонерних підприємств.
Таблиця 1.2
Рейтингова шкала для визначення надійності позичальника
Рейтинг, та значимість, показника в системі визначається економістом індивідуально для кожного Позичальника в залежності від політики даного комерційного банка, особливостей клієнта, ліквідності його балансу, положення на кредитному ринку. Наприклад, висока доля короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості за кредитами та неплатежів постачальникам підвищують роль коефіцієнта ліквідності, який оцінює спроможність підприємства до оперативного вивільнення грошових коштів. Втягування ресурсів банка в кредитування постійних запасів, заниженість розміру власних коштів підвищують рейтинг показника забезпеченості власними коштами. Порушення економічних меж кредиту, закредитованність клієнтів висувають на перше місце при оцінці кредитоспроможності рівень коефіцієнта покриття.
Загальна оцінка кредитоспроможності дається в балах. Бали представляють собою суму добутків рейтингу кожного показника на клас кредитоспроможності. I клас надається при 100-150 балах, II клас — при 151-250 балах и III клас — при 251-300 балах.
Приклад визначення суми балів приводиться в наступній таблиці:
Таблиця 1.3
Бальна система оцінки надійності позичальника
При коефіцієнтах та показниках, всі значення яких дорівнюють I класу, кількість балів дорівнює 100, II класу — 200 и III класу — 300 (варіанти 1,2,3 ). Тому пропонується, що при проміжній величині балів близької до 100 (тобто 100-150 балів) надається I клас, до 200 (тобто 151-250 балів) — II клас і до 300 (тобто 251-300) — III клас.
В 4-ому варіанті фактичне значення Кл и Кпокр дозволяє надати III клас, а Псс — II класс. В підсумку Позичальник має 270 балів, що дорівнює III класу.
Зміна рейтингу показників при збереженні класності кожного з них може привести до зміни загального класу кредитоспроможності. Наприклад, в 4-м и 6-м варіантах Кл. и Кпокр та Псс мають однаковий клас, але рейтинг наданий різний, в результаті при 4-м варіанті Позичальник має III клас, а при 6-м — II.
При оцінці кредитоспроможності клієнта комерційного банка рекомендується використовувати не тільки основні, але й додаткові показники. До їх числа можуть бути включені показники, що характеризують обіговість запасів або коштів в розрахунках, долю ліквідних активів в загальній сумі обігових коштів або співвідношення ліквідних активів I класу та заборгованості, рівень неплатежів за попередній період, ефективність виробничого потенціалу, доходність та прибутковість партнерів (наприклад, кредитоспроможність заказника), середню тривалість будівництва, рівномірність розподілення доходу.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Однаковий рівень показників та сума балів досягаються впливом різних факторів. Так, збільшення загального розміру ліквідних коштів за рахунок нормуємих активів далеко не завжди створює прочну гарантію повернення кредиту. Ріст залишків готової продукції, яка не має широкого споживача або пов’язана з транспортними труднощами, не гарантує своєчасного повернення кредиту. Ріст Кл и Кп може пояснюватися скороченням боргових зобов’язань. Висновок про кредитоспроможність клієнта буде залежати від причини цього скорочення. Якщо, наприклад, заборгованість за короткостроковими кредитами зменшилася з-за зриву поставок сировини, то неможна ріст коефіцієнта оцінювати як укріплення фінансового стану клієнта. Аналіз факторів, які змінили рівень відповідних коефіцієнтів та показників, повинен бути обов’язковим елементом оцінки кредитоспроможності клієнта комерційного банка. В якості основних напрямів цього аналізу можна виділити:
— аналіз впливу ліквідних коштів в загалі та їх елементів на коефіцієнти ліквідності та покриття;
— оцінку зміни коефіцієнта покриття під впливом активів, що нормуються;
— вивчення зміни структури боргових зобов’язань та її впливу на коефіцієнти ліквідності та покриття;
— аналіз факторів, які визначають ріст або зниження показника забезпеченості власними коштами;
— оцінку показника забезпеченості власними коштами з позиції достатності власних коштів клієнта.
Аналіз факторів зміни рівня коефіцієнтів та показників кредитоспроможності дозволяє більш точно визначити клас кредитоспроможності, а також випрацювати умови за даним класом.
Не рекомендується підвищувати клас кредитоспроможності клієнта банка або обговорювати умови кредитування за даним класом при:
— покращенні коефіцієнта ліквідності тільки за рахунок росту дебіторської заборгованості або залишків готової продукції;
— підвищення коефіцієнта покриття за рахунок росту залишків готової продукції, яка не забезпечена договорами на збут, або залишків сировини які важко реалізуються або незавершеного виробництва;
— погіршенні структури ліквідних коштів;
— фактична наявність власних обігових коштів в розмірі менш постійної мінімальної потреби в них;
— рості показника забезпеченості власними коштами малих виробничих структур за рахунок фондів, пов’язаних з ризиковою діяльністю підприємства;
— поліпшенні показника забезпеченості виробничої діяльності договорами за рахунок укладання договорів з некредитоспроможними покупцями та постачальниками;
-скорочення боргових зобов’язань банку у зв’язку з не поставками сировини, яка кредитується.
Таким чином бачимо, що найбільш серйозний підхід до класифікації позичальника в французькій методиці. У випадку з американськими банками все систематизовано й всю інформацію про позичальника можна знайти в каталогах, які видаються щомісячно. В українському кредитуванні ще не все систематизовано, є багато недоліків. Але якщо українські банки приймуть до уваги досвід західних банків, то вони будуть менше ризикувати при видачі кредитів.
1.3 Досвід оцінки кредитоспроможності в банках України Українське законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб’єктів кредитних правовідносин. Кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності в тимчасове використання грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості. Банківський кредит надається шляхом здійснення кредитної операції. Кредитна операція — це договір по наданню кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням в балансах кредитора та позичальника. Чинним законодавством також визначений ряд інших понять, які використовуються в сфері кредитних відносин. Кредитоспроможність — це спроможність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитним договором строк розраховується за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитний ризик — спроможність несплати позичальником основного боргу та процентів, які необхідно сплатити за використання кредиту в строки, визначенні в кредитному договорі. Кредитна лінія — згода банка-кредитора надати кредит в майбутньому, в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.
Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов’язаних з банківським кредитуванням — проблема достатності та адекватності правових норм. Можна стверджувати, що правове регулювання банківського кредитування повинно йти за шляхом прийняття спеціальних законів, наприклад, про банківський споживчий кредит, про міжбанківське кредитування, про кредитування будівництва та інших підприємницьких потреб. Подібні закони прийняті й діють в більшості країн світу, де банківське кредитування розглядається як професійна діяльність, яка є базою підприємництва. Таке законодавство, при умові його чіткої та економічно обґрунтованої розробки, повинне розмежувати договір кредиту, призначеного для обслуговування кредитних правовідносин між громадянами та юридичними особами, та кредитний договір, призначений для вдосконалення професійної діяльності на фінансовому ринку. Позитивним блоком в даному законодавстві могли б стати такі норми, які встановлювали б правові гарантії як для банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікавлених в ефективному банківському кредитуванні.
Розробка таких правових конструкцій потребує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу повинні разом здійснити Національний банк України та Асоціація комерційних банків.
Законодавство визначає також основні принципи проведення кредитної політики, сутність яких зводиться до того, що при проведенні кредитної політики комерційні банки повинні виходити з необхідності забезпечення об’єднання інтересів банка, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок привернення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород, а також відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.[24]
До складання кредитної угоди спеціаліст банка повинен щільно проаналізувати кредитоспроможність потенціального позичальника, тобто його спроможність своєчасно повернути кредит, вивчити фактори, які можуть спровокувати його неповернення.
Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, якого завжди повинні додержуватися банки при здійсненні кредитної операції. Тому оцінка якості потенціального позичальника є одним з важливіших етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Ніякі додаткові міри захисту не можуть попередити кризисну ситуацію, якщо кредит в своїй основі не є обґрунтованим. Одним з основних елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенціального позичальника. Тут увага банка повинна зосереджувати ся на таких моментах, як репутація, порядність та чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість, відношення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами та в минулому[12]. В зв’язку з цим спеціаліст банка з‘ясовує питання зв’язків клієнта з іншими банками:
-з якими банками співробітничає клієнт;
-чи отримував він кредити від інших банків;
-чи є несплачені кредити та який їх характер.
Для отримання кредиту позичальник повинен звернутися в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заяви (див. Додаток А). В документах вказується необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення кредиту та форми забезпечення. Також надається анкета позичальника (див. Додаток Б). Банк перевіряє наявність майна у підприємства, призначеного для забезпечення заставного зобов’язання на підставі цього складає акт його перевірки (див. Додаток В) Дуже важливим є договір застави(див. Додаток Д). Найбільш важливою бухгалтерською звітністю клієнта, на підставі якої робляться різні розрахунки є баланс підприємства та форма 2. (див. Додаток Е)
Після підбору майбутнього позичальника, попередньої бесіди з ним керівника кредитного відділу комерційного банку документи передаються в службу економічної безпеки банка для перевірки дійсності наданих відомостей. В залежності від реальності угоди, яка фінансується, іміджу позичальника, положень бізнес-плану (див. Додаток Ж) та інших документів (див. Додаток К), перевірка може бути загальною або вибірковою, з виїздом на місце або без такого.
Слід вказати, що необхідні відомості відносно походження фірми позичальника за обліком банкрутств, лжебанкрутств, підприємств, які мають опротестовані векселі, непогашені кредити або знаходяться серед небажаних партнерів по іншим ознакам, зібрати документи достатньо складно. Міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною базою даних володіють інформаційні служби, які поповняють свої банки даних на обов’язковій основі у вигляді відповідних звітів всіх учасників економічних відносин.
В Україні максимально наблизилася до такого стандарту роботи з інформацією Міжбанківська служба безпеки«СКІФ». Її засновниками, основними постачальниками и користувачами накопиченої тут інформації є ряд великих українських банків — Промінвест, Укрексімбанк, Ощадбанк. Створена за розпорядженням Кабінету міністрів України від 30.07.93 г. ця служба має у власності мережу філіалів практично у всіх регіонах України. Користувачам — комерційним банкам, фінансовим установам, страховим компаніям, державним та комерційним підприємствам — надаються довідки про кредитну біографію того чи іншого підприємства, про наявність претензій до нього з боку контролюючих органів, про участь в арбітражних процесах, про заборгованість, що є за кредитами та поставками.[24]
Методика оцінки доцільності надання банківського кредиту, розроблена також іукраїнськими банками для визначення платоспроможності підприємств, яким надаються кредити, оцінки припустимих розмірів кредитів та строків їх погашення. Дана методика призначена для оцінки фінансового стану юридичних осіб (далі — позичальник) з метою визначення їх кредитоспроможності, а також ризиків видачі кредитів. Методика передбачає об’єднання суб’єктивних факторів, що формуються на підставі заповнення анкет, а також об’єктивних даних, які отримують на підставі фінансової звітності. Це забезпечує єдиний підхід, визначеність та оперативність при вирішенні питань оцінки доцільності видачі кредитів. Застосування методики сприяє обґрунтованому вибору більш надійних позичальників для видачі кредитів і, таким чином, сприяє зменшенню загальних обсягів простроченої та пролонгованої заборгованості. Оцінка кредитних ризиків сприяє забезпеченню ліквідності банка.
Економіст вимагає від Позичальника надання повного пакету документів на кредит згідно переліку, викладенного в Макеті Кредитної справи та Положенні банка “Про кредитування суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб”.
В процесі ознайомлення з наданним пакетом документів, економіст проводить особову бесіду з Позичальником( його уповноваженим представником ), або направляє йому письмовий запит, метою якого є отримання даних про підприємство.
В першу чергу дані про позичальника:
-       основна інформація про підприємство (засновники, структура, продукція, послуги, ринок збуту, наявність філіалів, дочірніх підприємств );
-       інформація про кредити в інших банках (погашених, непогашених);
-       інформація про кількість та місцезнаходження розрахункових та валютних рахунків;
-       власність та менеджмент ( форма та структура власності, досвід та кваліфікація керівників );
-       обсяги виробництва та реалізації товарів, послуг;
-       основні споживачі товарів, послуг, канали збуту, конкуренти;
-       основні постачальники товарів, послуг;
-       фінансові показники ( виторг, витрати, активи, пасиви, структура дебіторської та кредиторської заборгованності, показники платоспроможності та фінансової стійкості фірми – Позичальника );
Інформація про кредит містить наступні дані:
-       розрахунок розміру кредиту;
-       прогноз потреби в фінансових ресурсах;
-       графік та джерела погашення кредиту ( як прямі, так і резервні );
-       альтернативні варіанти забезпечення за кредитом.
Важливішою інформаційною базою аналізу є бухгалтерський баланс. При роботі з активом балансу необхідно звернути увагу на наступне: у випадку оформлення застави основних засобів (будівлі, обладнання та інш.), виробничих запасів, готової продукції, товарів, інших запасів та витрат, право власності заставодавця на зазначенні цінності повинно підтверджуватися включенням їх вартості в склад відповідних балансових статей.
Залишок коштів на розрахунковому рахунку повинен відповідати даним банківської виписки на звітну дату.
При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на строки її погашення, оскільки погашення боргів дебіторами може стати для позичальника одним з джерел повернення кредиту.
При розгляді пасивної частини балансу саме прискіплива увага повинна бути приділена вивченню розділів, де відображуються кредити та інші залучені кошти: необхідно вимагати кредитні угоди за тими судами, заборгованість за якими відображена в балансі і не погашена на дату запита про кредит, та переконатися, що вона не є простроченою. Наявність простроченої заборгованості по кредитах інших банків є негативним фактором і свідчить про наявні недоліки та зриви в діяльності позичальника, які, можливо, планується тимчасово компенсувати за допомогою кредиту. Якщо заборгованість не є простроченою, необхідно за можливістю забезпечити, щоб строк погашення кредиту наступав раніше погашень інших кредитів. Крім того необхідно проконтролювати, щоб застава, яка пропонується в якості забезпечення за кредитом який питається не була заставлена іншому банку.
При оцінці стану кредиторської заборгованості необхідно пересвідчитися, що позичальник спроможний своєчасно розрахуватися з тими, чиїми коштами в тому чи іншому вигляді користується: в вигляді товарів або послуг, авансів і т.інш В даному розділі відображаються також кошти, отримані позичальником від партнерів за договорами зайомів; ці договори повинні бути розглянуті аналогічно кредитним договорам позичальника з банками.
В тому випадку, якщо дата надходження запита на кредит не співпадає з датою складання фінансової звітності, фактична заборгованість позичальника за банківськими кредитами, як правило, відрізняється від відображеної в останньому балансі. Для точного визначення заборгованості потребується довідка про всі непогашені на момент запиту банківські кредити з додаванням копії кредитних договорів.
Важливим позитивним фактором є наявний досвід кредитування даного позичальника банком, на підставі якого можливо судити про перспективи погашення запитуємого в чинний момент кредиту. В тому випадку, якщо запитуємий кредит є черговим в ряді попередніх, своєчасно погашених кредитів, то при прийомі заявки від даного позичальника він може не представляти в банк свої юридичні документи, але з обов’язковим повідомленням банка про всі внесенні в них зміни.
Важливішу роль грає Методика оцінки фінансового стану Позичальника.
Згідно Положенню НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відрахувань можливих витрат по кредитам комерційних банків» затвердженого Постановою Правління НБУ від 27.03.98 г. № 122 і з метою визначення можливого своєчасного повернення Позичальником кредиту пропонується система значень показників фінансової діяльності Позичальників та методологія оцінки та аналізу надійності позичальника.
З метою об’єктивної оцінки фінансового стану позичальника та прогнозування можливості повернення кредиту, крім показників фінансового стану позичальника, необхідно враховувати дані, які оцінюють повернення раніш отриманих Позичальником кредитів, наявність бізнес-плану, наявність висновків аудиторських перевірок, суму кредиту, строк функціонування підприємства та його форму власності.
Методика має цілі:
-                     мінімізувати кредитні ризики банку при наданні кредитів позичальникам;
-                     забезпечити ліквідність банку при здійсненні ним кредитних операцій;
    продолжение
--PAGE_BREAK---                     поліпшити ефективність кредитних вкладень, підвищити їх доходність.
Для оцінки Позичальника-юридичної особи тестування необхідно проводити з використанням шкали балів згідно вказаної вище методики.
При подачі документів на розгляд Кредитному комітету необхідно вказувати клас (А, Б, В, Г, Д) до якого належить Позичальник, а також кількість балів.
Подальше дослідження оцінки кредитоспроможності проведемо на базі методики оцінки кредитоспроможності позичальників – юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк».
 
Розділ 2 Аналіз методики оцінки кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк» 2.1 Економічна характеристика АКБ «Укрсоцбанк» АКБ «Укрсоцбанк», заснований в вересні 1990 року на базі колишнього державного «Жилсоцбанка» СРСР, сьогодні є одним з крупніших системних банків в Украіні. За роки свого існування банк витримав декілька криз банківської та економічної систем України, вистояв та закріпив свої позиції, завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, яка стрімко розвивається і оперативно реагує на зміни ринку.
Місія банку – виконувати роль системного фінансового інтегратора, об’єднувати інтереси виробників, торговців та покупців, надаючи кожному клієнту необхідний спектр продуктів та послуг. В системі банка зайнято близько 9 тисяч кваліфікованих спеціалістів. Філіальна мережа банка обслуговує майже 120 тис. корпоративних та більше 600 тис. приватних клієнтів. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» згідно організаційно-правовій формі є відкритим акціонерним товариством (ВАТ).
В 2003 році у відповідності зі стратегічним планом розвитку прийнята внутрішня структура банка, яка складається з трьох бізнес-орієнтованих напрямів:
Корпоративний бізнес — обслуговування юридичних осіб.
Індивідуальний бізнес — обслуговування фізичних осіб.
Фінансово-інституційний бізнес — надання послуг комерційним банкам і компаніям, які емітують власні фінансові інструменти, в основному корпоративні облігації.
Ділення на бізнес-напрями, а також підрозділи їх підтримки, проведено по всій системі АКБ «Укрсоцбанк».Система банка складається з головного офісу в Києві, 27 регіональних (обласних) та прирівняних до них філіалів, а також філіалів та без балансових відділень, підлеглих регіональним філіалам. Всього в системі банка нараховується більше 500 операційних крапок, розташованих в усіх регіонах України. Фактично прийнята дворівнева система управління: головний офіс — регіональний (обласний) філіал — підлеглі філіали та без балансові відділення.
Органи управління АКБ «Укрсоцбанк» — загальне зібрання акціонерів, наглядова рада та правління. Наглядова рада та правління керують діяльністю банка в межах повноважень, наданих їм загальним зібранням акціонерів. Вищим органом банка є загальне зібрання акціонерів, яке ззивається не ріже одного разу на рік.
Наглядова рада банку — колегіальний орган управління, який представляє інтереси акціонерів в період між проведенням загального зібрання акціонерів. Голова наглядової ради здійснює керівництво діяльністю ради, забезпечує контроль за виконанням наглядовою радою та правлінням рішень загального зібрання акціонерів, представляє інтереси банка в усіх організаціях як на території України, так і за її межами.
Виконавчим органом банку є правління, яке керую поточною діяльністю, формуванням фондів, необхідних для уставної діяльності, та несе відповідальність за ефективність роботи банка. Голова правління без довіреності представляє банк в усіх підприємствах, заключає договори та угоди в межах своїх повноважень.
АКБ «Укрсоцбанк»– принциповий член міжнародних платіжних систем Europay International, Visa International та MasterCard International. В банку діє власний процесинговий центр, який обслуговує всі карткові програми.
Клієнтами Банка є лідери різних сфер економіки в усіх регіонах України: НАК «Нафтогаз України», «Укрзалізниця», «Укрморпорт», «Укртелеком», «Інтерпайп», «Мотор Січ», «Житло-Інвест», Госкомрезерв України, «Познякижилбуд», «Консоль», ПП «Баядера», завод им. Малишева, завод «Титан», «ЛАЗ», «Союз Віктан», «Залк», «Міжнародні Авіалінії України», Полтавський ГЗК, «Дніпроенерго», группа компаний «ДЦ», «Верес», «Галактон», ЗАО «Чумак», ФК «Дарниця», «Сандора», компанія «Автокапітал» и корпорация «Укравто», ДП «Меркс-Меблі» та ще 120 тис. інших підприємств.
«Укрсоцбанк» є членом Асоціації українських банків, Української міжбанківскої валютної біржи, Української фондової біржи, Першої фондової торгової систеи (ПФТС). Голова Правління банка Борис Тимонькин вибраний головою Ради ПФТС.
Банк є членом Суспільства всемірних міжбанківських фінансових комунікацій (SWIFT) та входить в трійку лідерів зі здійснення грошових переводів за системою Western Union.
Власна високошвидкісна система грошових переводів «СОФТ дозволяє протягом 10 хвилин переслати гроші практично в будь-яку крапку України без відкриття банківського рахунку.
Членство банка в Фонде гарантування вкладів фізичних осіб є додатковою гарантією для його вкладників. За станом на 01.01.2005 року обсяг коштів фізичних осіб складає 2 028 млн. грн. На сьогодняшній день АКБ «Укрсоцбанк» охвачує 7% ринку кредитування фізичних осіб, за цим показником Банк зайняв 3 місце серед вітчизняних банків. Кредитний портфель фізичних осіб в АКБ «Укрсоцбанк» збільшився за 2003 рік майже в 4 рази з 122,7 млн. грн. до 560 млн. грн. В 2003 році значно збільшилася кількість кредитів, які були видані на строк більш 1 року, їх доля в кредитному портфелі банка складає більше половини.
АКБ «Укрсоцбанк» приймає участь в міжнародних програмах, в часності в Програмі спийняття торгівлі для банків в Центральній, Восточній Європі та СНД, приймає участь в обслуговуванні кредитної лінії МСП-2 за кредитованням малих та середніх підприємств за програмою Європейського банку реконструкції та розвитку. Виконуючи уставні задачі, банк головну увагу приділяє розвитку економічного та фінансового потенціалу держави в цілому, підтримуючи загальнонаціональні програми.
В рейтингу «ТОП – 100 Фінанси» за 2003 р. АКБ «Укрсоцбанк» присутній в чотирьох з шести можливих: в рейтингу банків з величини чистих активів на 1 січня 2003 года Банк зайняв 6-е місце; в рейтингу зберігачів – 3-е місце; в рейтингу регістраторів за кількістю клієнтів, які користувалися послугами – 3-е місце; в рейтингу інвесткомпаній за обсягами торгівлі цінними паперами – 6-е місце.
Кредитні операції банку посідають значне місце в активах банку і протягом останніх трьох років обсяг кредитного портфеля банку постійно зростає. Динаміка обсягу виданих кредитів та динамка обсягу активів банку наведена на рисунку 2.1.
\s
Рис. 2.1. Динаміка обсягів активів та кредитів, виданих АКБ “Укрсоцбанк” за період 2002-2004рр.
За даними Національного банку України, на 1 жовтня 2003 року АКБ «Укрсоцбанк» займає 5-е місце за основними показниками українських банків (рейтинг за величиною загальних активів).
За даними Асоціації українських банків, станом на 01.12.2003 г. АКБ «Укрсоцбанк» займає першу позицію серед українських банків за фінансовим результатом.
АКБ «Укрсоцбанк» увійшол в п’ятірку найбільш відомих українських банків, які жителі України «називають без підказки» (за версією компанії ~ing]DIVISION).
За даними ЕМА, в рейтингу роботи з платіжними системами Visa и MasterCard АКБ «Укрсоцбанк» займає 6-е місце.
В 2003 році банк отримав рейтинг «В2» з прогнозом «стабільний» від агентства Мооdу's.
За версією щорічної загальнонаціональної програми «Людина року» председатель Правління АКБ «Укрсоцбанк» Борис Тимонькин названий «Фінансистом року 2003».
Європейський банк реконструкції та розвитку виділив АКБ «Укрсоцбанк» кредит в розмірі 10 млн. доларів США на ціли кредитування вітчизняних товаровиробників.
В 2003 році Банк досяг суттєвого росту обсягів залучення коштів юридичних та фізичних осіб, виходячи на рівень залучення близько 300 млн. грн.
В минулому році АКБ «Укрсоцбанк» отримав більше 60 млн. грн. прибутку, подвоїв цей показник у порівняні з 2002 роком. Це дає підстави констатувати вихід Банка на стабільний, нормальний рівень прибутковості.
АКБ «Укрсоцбанк» активізував співробітництво з закордонними фінансовими організаціями. В 2003 році першим після кризису 1998 рока АКБ «Укрсоцбанк» задіяв кошти синдицированого кредиту іноземних банків в розмірі 13 млн. доларів США. Банк стоїть на шляху динамічного розвитку, впевненно дивиться в майбутнє, розуміючи результати своєї діяльності, місце та роль, яку він відіграє в економіці держави. Головним пріоритетом в його роботі завжди були та будуть інтереси клієнтів.
Внутрішній зріст здійснюється за рахунок створення нових або змінення існуючих продуктів та завоювання нових ринків. Зовнішній — за рахунок злиття та поглинання, а також за рахунок організації ефективного партнерства.
«Укрсоцбанк» є одним з найкрупніших банків України. Загальна сума активів на 01.01.04. складає 5157914 тис.грн., зобов’язання 4 610 757 тис.грн., власний капітал – 547156 тис.грн., чистий прибуток складає 60107 тыс. грн.
2.2 Характеристика методики оцінки кредитоспроможності АКБ „Укрсоцбанк” Кредитна діяльність здійснюється на підставі законодавчих та нормативних актів, основних напрямків кредитної політики банку “Укрсоцбанк”.
Відділ кредитування забезпечує оформлення кредитів, ведення статистичної звітності з питань кредитної діяльності у відповідності з вимогами НБУ, Правління банку “Укрсоцбанк” та керівництва. За результатами аналізу спільно з відділом безпеки та юрвідділом опрацьовуються рекомендації з загальних питань кредитної діяльності, які після затвердження їх керівництвом або кредитним комітетом є обов’язковими до виконання.
Відділ безпеки здійснює накопичення, аналіз та використання інформації про загрози кредитній діяльності, репутацію позичальників, їх гарантів та поручителів, підтримує ділові контакти з структурами безпеки інших банків та клієнтів, правоохоронними органами.
Юридичний відділ забезпечує контроль за дотриманням законодавства, юридичне супроводження стосунків між банком і клієнтом на усіх стадіях здійснення кредитної діяльності, представляють інтереси банку при вирішенні спорів з позичальниками у судовому та позасудовому порядку. Узагальнюють юридичну практику кредитної діяльності та опрацьовують відповідні рекомендації.
До основних задач відділу кредитування входять:
— залучення кредитних ресурсів для своєчасного виконання обов’язків перед клієнтами банку, виконуючи банківські операції;
— ефективне та раціональне розміщення кредитних ресурсів з ціллю отримання прибутку банку, в умовах ринкової економіки, забезпечення фінансової стабільності банку, його платоспроможності та ліквідності;
— кредитування юридичних та фізичних осіб;
До основних функцій відділу можна віднести
— купівля та продаж кредитних ресурсів;
— аналіз документів позичальника на видачу кредиту, прийнятя рішення про видачу кредиту на засіданні кредитного комітету;
— підготовка документів позичальника на видачу кредиту для кредитного комітетуГоловного банку, який приймає рішення про видачу кредиту в сумі, яка перевищує ліміт кредитування;
— формування резерву ( страхового фонду )на можливі збитки по всім виданим кредитам ОПЕРВ;
— видача кредитів підприємствам та організаціям на основі заключених кредитних договорів ( договорів про відкриття кредитної лінії );
— контроль за виконанням клієнтами банку умов кредитного договору;
Для одержання кредиту клієнт безпосередньо звертається у відділ кредитування, де оформляє заяву встановленого зразку, з обов’язковою відміткою дати та розписом посадової особи банку, яка її отримала. Заява протягом робочого дня розглядається начальником кредитного відділу, повідомляється у відділ безпеки для попередньої перевірки та доповідається керівництву. Попередня перевірка передбачає з’ясування наявності відомостей на клієнта у інформаційній системі відділу безпеки. При наявності негативних даних на клієнта вони негайно повідомляються керівництву.
Керівництво, виходячи з попередніх відомостей про клієнта, характеру заходу, яке планується до кредитування, а при необхідності, після особистої бесіди з клієнтом та уточнення наявних відомостей про його репутацію і кредитну історію, приймає рішення про можливість оформлення необхідних документів для отримання кредиту.
Особиста бесіда з клієнтом може проводитись також начальником відділу безпеки, або за його вказівкою працівниками відділу безпеки. Рішення по заяві керівник викладає письмово у вигляді резолюції на заяві з зазначенням доцільних умов кредитування ( строку, відсоткової ставки та форми забезпечення ), а в негативному випадку — причини відмови.
Заява з позитивним рішенням керівника повертається до кредитного відділу та передається для доповіді керівництву та отримання дозволу на використання кредитних ресурсів.
Заяви, по яких керівництвом прийняте негативне рішення у обов’язковому порядку залучаються до кредитної справи клієнта або, якщо клієнт раніше не кредитувався у банку- до окремої номенклатурної справи кредитного відділу “Незадоволені кредитні заяви”.
На підставі кредитної заяви з позитивним рішенням про надання кредиту відповідальний виконавець ( кредитний інспектор) знайомить клієнта з переліком документів, які потрібно надати в банк для оформлення кредиту, а по мірі надання таких документів здійснює відмітки у переліку про дату їх отримання з розписом клієнта. У залежності від репутації клієнта, його кредитної історії, економічного стану, характеру заходу, що кредитується, забезпечення кредиту та інших факторів ризиковості, перелік документів, які повинен надати клієнт, може бути розширеним або звуженим з дозволу начальника комерційного відділу або по рекомендації відділу безпеки.
Кредитна заява, перелік документів з відмітками про їх отримання, документи надані клієнтом, документи банку, що стосуються даного кредиту, формуються у кредитну справу, в якій накопичуються всі матеріали по кредитам, що надавались у поточному році. Матеріали у межах справи групуються по відношенню до конкретних кредитних заяв.
Кредитна справа, яка велась у поточному році припиняється і здається в архів тільки після погашення усіх кредитів, які надавались клієнту у поточному році. На кожен наступний рік заводиться окрема кредитна справа.
Кредитна справа є комерційною таємницею банку і зберігається відповідно з вимогами до таких матеріалів. Знайомити сторонніх осіб з матеріалами кредитної справи забороняється.
По мірі надання позичальником необхідних для видачі кредиту матеріалів кредитний відділ:
— проводить аналіз економічного стану позичальника, його поручителів та гарантів увідповідності з методиками, прийнятими у банку “Укрсоцбанк”;
— перевіряє техніко-економічне обгрунтування заходу, що кредитується, розрахунки ефективності використання кредиту, джерел та строків його погашення;
— проводить експертизу заставленого майна, перевіряє місцезнаходження, право власності заставодавця або майнового поручителя на предмет застави, визначає його ліквідність, доцільні заходи щодо його збереження, з’ясовує чи не є майно предметом застави по іншим зобов’язанням;
— готує проекти кредитного договору та інших документів, які визначають правові відносиниміж банком і позичальником.
— вивчення установчих документів, що регламентують діяльність клієнта ( установчийдоговір, склад засновників, їх репутацію та стабільність, строк функціонування підприємства та форму власності, ступінь відповідальності по зобов”язанням, наявністьдозволу на діяльність, що кредитується ).
За результатами розгляду кредитної справи кредитним, юридичним відділами, експертом ( при видачі кредиту під заставу ) та відділом безпеки надаються письмові заключення щодо можливості видачі кредиту та ступіні його ризиковості.
Після розгляду у відділах кредитна справа доповідається кредитному комітету, який у межах встановлених граничних розмірів приймає рішення про видачу кредиту.
Якщо розмір кредиту перевищує граничний розмір відділення, то відповідні документи, разом з рішенням направляються на розгляд кредитного комітету Дирекції. Виписка з протоколу засідання кредитного комітету та підписаний сторонами кредитний договір залучається до кредитної справи.
Після прийняття рішення про видачу кредиту спеціаліст кредитного відділу укладає кредитний договір між банком та позичальником. Кредитний договір укладається в трьох екземплярах( перший екземпляр залучається до кредитної справи та візується начальником юридичного відділу та начальником відділу безпеки, другий екземпляр отримує позичальник, третій — передається на зберігання у юридичний відділ ).
    продолжение
--PAGE_BREAK--Методика оцінки кредитоспроможності позичальника розроблена у відповідності з вимогами «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банка» ( Затверджене Постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000г., зареєстроване Міністерством юстиції Украіни 03.08.2000 №747/4695 ). Вона визначає порядок здійснення аналізу фінансового стану позичальника (поручителя, гаранта, іншої особи) – юридичної особи та надання його результатів для прийняття кредитних рішень, здійснення кредитного моніторинга, проведення класифікації кредитних операцій за рівнем ризику у відповідності з положенням про порядок резервування.
Згідно даній методиці її метою є аналіз фінансового стану позичальника (поручителя, гаранта, іншої особи) для визначення спроиожності своєчасного виконання своїх зобов’язань перед банком.
Методика містить такі основні розділи:
1.Загальні положення.
2.Джерела інформації для здійснення аналізу фінансового стану. (Вимоги, які пред’являються до документів, які надаються відповідають рекомендаціям НБУ та теоретичним аспектам оцінки кредитоспроможності. Дані джерела дають можливість всебічно розглянути та проаналізувати діяльність позичальника та основні показники кредитоспроможності.
3.Етапи аналізу фінансового стану. Включає в себе рекомендації з формування інформаційної бази, проведенню підготовчого етапу, проведенню аналіза (з зазначенням всіх необхідних коефіцієнтів та методик їх розрахунку), а також рекомендації з підготовки на підставі проведеного аналізу висновків про фінансовий стан та наданні їх в кредитній оцінці.
З попередніх розділів видно, що в світовій банківській практиці використовуються різні коефіцієнти для оцінки кредитоспроможності позичальника. Їх вибір визначається особливостями клієнтури банка, можливими причинами фінансових труднощей, кредитною політикою банка. Всі коефіцієнти які використовуються можна розбити на 5 груп:
1. – коефіцієнти ліквідності;
2. – коефіцієнти ефективності або обіговості;
3. – коефіцієнти фінансового левережу;
4. – коефіцієнти прибутковості;
5. – коефіцієнти обслуговування боргу.
Показники кредитоспроможності, які входять в кожну з названих груп, можуть відрізнятися великим різноманіттям. В якості приклада можна навести наступну систему (табл. 2.1.)[14]
1.  — Показники платоспроможності позичальника;
2.  – Показники фінансової стійкості;
3.  – Показники „солідності” позичальника;

Таблиця 2.1
Показники фінансового стану позичальника – юридичної особи
В українських посібниках розрахунок та оцінка показників фінансової дільності позичальника відносять до першого етапу (аналіз фінансового стану) механізма оцінки кредитоспроможності. На практиці ж, наприклад в методиці проведення оцінки фінансового стану позичальника банка «Укрсоцбанк», при оцінці фінансового стану позичальника — юридичної особи, розраховуються такі показники його діяльності:
1.- Показники платоспроможності позичальника;
2.- Показники фінансової стійкості;
3. Показники „солідності” позичальника.
1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) — характеризує наскільки обсяг поточних (короткострокових) зобов’язань можна погасити за рахунок обігових активів. Рзраовується коефіцієнт загальної ліквідності за формулою 2.1.
Оборотні активи
Кзл =------------------------------------------------------(2.1)
Поточні зобов’язання (короткострокові
кредити і розрахунки з кредиторами)
Теоретичне значення повинне бути не нижче 2
2. Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) — характеризує можливість погашення поточних (короткострокових) зобов’язань у встановлені строки:
Ліквідні активи (високоліквідні активи,
дебіторська заборгованість, векселі одержані)
Кпл = ----------------------------------------------------------(2.2)
Поточні зобов’язання
Теоретичне значення — > 0,5
3. Коефіцієнт миттєвої ліквідності (Кмл) — характеризує, наскільки поточні (короткострокові) зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними обіговими активами:

Високоліквідні активи (грошові кошти,
їх еквіваленти та поточні інвестиції)
Кмл =----------------------------------------------------(2.3)
Поточні зобов’язання
Теоретичне значення — >0,2
4. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс) — характеризує питому вагу всіх джерел власних та привернених коштів на тривалий час, які можна використати в своїй поточній діяльності без витрат для кредиторів до загальної суми коштів підприємства(валюта баланса),
Джерела власних коштів +
+ довгострокові позичкові кошти +
+ наступні виплати
Кфс = — (2.4)
Валюта балансу
Теоретичне значення — >0,3
5. Коефіцієнт незалежності (Кнз) — характеризує ступінь фінансового ризику:
Залучені кошти
Кнз = — (2.5)
Власний капітал
Теоретичне значення — менше або дорівнює 1
6. Коэффициент ділової активності (Ка) – характеризує обсяг реалізованої продукції в загальній сумі коштів підприємства (валюті баланса)

Виручка від реалізації
Ка =------------------------------(2.6)
Валюта балансу
7. Коефіцієнт маневреності власних коштів (Км) — характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
(Власний капітал – необоротні активи)
Км = --------------------------------------------------------(2.7)
Власний капітал
Теоретичне значення >0,5(2.7)
8. Коефіцієнт співвідношення власного капиталу позичальника досуми кредиту (Кск) — характеризує частину власного капиталу в сумі позичкових коштів:
Власний капітал
Кск =----------------------------------- (2.8)
Сума кредитної операції
Теоретичне значення — > 0,25
9. Коефіцієнт забезпечення кредитної операції (Кз) — характеризує наявність та обсяг забезпечення повернення кредиту:
Сума забезпечення
Кз= — (2.9)
Сумма кредитної операції
Теоретичне значення — більше 1,5 від суми наданої позики.

10. Коефіцієнт рентабельності активів (Кра) – характеризує рівень ефективності використання підприємством всіх наявних активів:
Чистий прибуток
Кра =-------------------------(2.10)
Активи
Теоретичне значення — > 0,03
11. Коефіцієнт рентабельності продаж (Крп) – характеризує рівень ефективності витрат підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції:
Чистий прибуток
Крп = -------------------------(2.11)
Обсяг реалізації
Теоретичне значення — > 0,03
12. Коефіціент співвідношення чистих надходжень до суми борга Кчп — характеризує співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (в тому числі відкриття в інших банках ) до суми основного борга за кредитною операцією та відсоткам за нею с урахуванням строка дії кредитної згоди (для короткострокових кредитів):
(Нсм * n) — (Зм * n) — Зі
Кчн = -----------------------------, (2.12)
Ск
де
Нсм – середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом 3-х останніх місяців(за виключенням кредитних коштів),
Ск — сума кредиту та відсотки за ним,
n – кількість місяців дії договору кредита,
Зм – щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати),
Зі — сума інших зобов’язань (податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, які повинні з рахунку позичальника, окрім сум зобов’язань строк яких перевищує строк дії кредитного договору).
Теоретичне значення > 1,5
Взагалі на практиці фінансовий стан оцінюють в три етапи:
1.  – складання загальної характеристики клієнта з урахуанням оцінки ділових якостей керівника;
2.  – визначення показників фінансового стану;
3.  – віднесення позичальника згідно з рейтинговою шкалою до відповідного класу надійності.
На практиці показники фінансового стану позичальника розраховуються на основі даних балансу та форми 2.(див. Додаток Е.) та містяться в спеціальну таблицю (див. Додаток Л).
З даних таблиці можна зробити висновок:
Основні показники фінансового стану на 01.07.2003 року:
·   коефіцієнт загальної ліквідності — 1,0
·   коефіцієнт фінансової стійкості –0,2
·   коефіцієнт незалежності -5,4
Хоча ці показники й не відповідають теоретичним значенням, але наближені до них.
Діловий ризик — це ризик, пов’язаний з тим, що кругообіг фондів позичальника може не завершитися в строк та з бажаним ефектом. Факторами ділового ризику є різні причини, які приводять до затримки кругообігу фондів на окремих стадіях. Фактори ділового ризику можна згрупувати за стадіями кругообігу.
I стадія — створення запасів:
-       кількість постачальників та їх надійність;
-       потужність та якість складських приміщень;
-       відповідність способу транспортування та характеру вантажу;
-       доступність цін на сировину та його транспортування для позичальника;
-       кількість посередників між покупцями та виробниками сировини та інших матеріальних цінностей;
-       віддаленість постачальника;
-       економічні фактори;
-       мода на сировину, яка закуповується та інші матеріальні цінності;
-       фактори валютного ризику;
-       небезпека застосування обмежень на вивіз та ввіз імпортної сировини.
II стадія — стадія виробництва:
-       наявність та кваліфікація робочої сили;
-       вік та потужність обладнання;
-       завантаженість обладнання;
-       стан виробничих приміщень.
III стадія — стадія збуту:
-       кількість покупців та їх платоспроможність;
-       диверсифікованість дебіторів;
-       приналежність позичальника до базової галузі за характером кредитуємої готової продукції;
-       ступінь конкуренції в галузі;
-       вплив на ціну кредитуємої готової продукції суспільних традицій та переваг, політичної ситуації;
-       наявність проблем перевиробництва на ринку даної продукції;
-       демографічні фактори;
-       фактори валютного ризику;
-       можливість застосування обмежень на вивіз з країни та ввіз в іншу країну експортної продукції.
Крім того, фактори ризику на стадії збута можуть комбінуватися з факторів першої та другої стадії. Тому діловий ризик на стадії збуту вважається більш високим, ніж на стадії створення запасів або виробництва. Критерії ділового ризику можна представити у вигляді таблиці.
Таблиця 2.2
Критерії оцінки ділового ризику

В умовах економічної нестабільності аналіз ділового ризику в момент видачі позики суттєво доповнює оцінку кредитоспроможності клієнта на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються на підставі середніх фактичних даних минулих звітних періодів. Аналогічна модель оцінки ділового ризику застосовується і на підставі інших критеріїв. Бали проставляються за кожним критерієм та сумуються. Чим більше сума балів, тим менше ризик та більше вірогідність завершення угоди з прогнозуємим ефектом, що дозволить позичальнику в строк погасити свої боргові зобов’язання.[14]
2.3 Аналіз методики оцінки кредитоспроможності АКБ „Укрсоцбанк”
У кредитному процесі дуже важливо правильно та об’єктивно оцінити кредитоспроможність позичальника. Достовірність оцінки істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.
Вітчизняні банки розробляють методики оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ, викладених у положенні „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”. Критичний аналіз зазначених методик свідчить про суттєві їх недоліки, зокрема:
— ігнорування галузевих особливостей об’єкта аналізу (передбачене деякими методиками врахування цих особливостей зводиться до коригування сукупної кількості балів на суб’єктивно визначений середньо галузевий рівень ризику);
    продолжение
--PAGE_BREAK-- — довільність фіксування нормативних значень окремих показників;
— суб’єктивне формування вибірки показників, які підлягають аналізу (не береться до уваги явище мультіколінеарності тощо);
— ігнорування (або суб’єктивне врахування) чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;
— окремі параметри фінансового стану характеризуються різною кількістю показників, що викривляє результати аналізу.
Через ці та інші недоліки наслідком застосування згаданих методик на практиці є високий рівень помилковості фінансових рішень. Підтвердженням цього є значна кількість проблемних кредитів у кредитному портфелі вітчизняних комерційних банків.
Розглянемо за допомогою таблиці методику „Укрсоцбанку” (див. Додаток М) у порівнянні з рекомендованою методикою НБУ та методиками деяких вітчизняних банків (див. Додаток Н та Додаток П).
Таблиця 2.3
Порівняльна характеристика методик оцінки кредитоспроможності
Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що методика „Укрсоцбанку” цілком відповідає рекомендаціям НБУ, до того ж порівняно з методикою „Аваль” в ній присутні елементи дискримінантного аналізу.
Нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника, як бачимо, зазначені в положеннях НБУ „Про кредитування” і „Порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”. Водночас НБУ не забороняє банкам України самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і незалежного контролю за ними. Проведемо порівняльну оцінку кредитоспроможності позичальника за наведеними вище методиками (Таблиця 2.4)

Таблиця 2.4
Порівняльна характеристика методик оцінки кредитоспроможності на прикладі позичальника ТОВ „Будресурс” з розрахунком показників
    продолжение
--PAGE_BREAK--Виходячи з даних таблиці бачимо, що найвища оцінка кредитоспроможності дається „Укрсоцбанком”. Але на мою думку в даній методиці є ряд показників, які не зовсім відповідають критеріям кредитоспроможності. Так, наприклад, в показниках „солідності” коефіцієнт забезпечення кредитної операції скоріше можна розглядати як засіб зменшення кредитного ризику [7], а не як фактор, який впливає на кредитоспроможність. Оскільки в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом[38]. Також сумнівним критерієм оцінки кредитоспроможності, на мою думку, є такий показник як клас позичальника в минулому, оскільки минуле не відображає дійсності, яка є зараз і аж ніяк не впливає на теперішню ситуацію та кредитоспроможність позичальника на даний момент.
В методиці банку „Аваль”, ми вважаємо присутньо багато суб’єктивних чинників. Так, наприклад такий показник як наявність рахунків в інших банках у відповідності з його методикою значно знижує кредитоспроможність позичальника. Викликає сумніви доцільність включення в методику оцінки кредитоспроможності, а саме в об’єктивні фактори діяльності клієнта таких показників (до речі, вони значно підвищують кредитоспроможність позичальника), як частка АППБ „Аваль” в статутному фонді або чи є співробітником АППБ „Аваль” керівник клієнта (директор, фінансовий директор, заст… директора з правом підпису платіжних документів та інш. Це означає, що банк завчасно віддає перевагу тим клієнтам на яких сам бан має вплив, при цьому не зважаючи на його фінансовий стан.
Як бачимо, нині в банках України застосовується доволі широкий спектр методик визначення кредитоспроможності позичальника. Причому кожен банк розробляє власну систему оцінки, виходячи з особливостей кредитної політики, технологічних можливостей, спеціалізації банку, конкретних умов договору, пріоритетів у роботі, місця на ринку, конкурентноспроможності, стану взаємовідносин із клієнтами, рівня економічної та політичної стабільності держави тощо.

Розділ 3 Шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника 3.1 Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальника в банках України Банкір повинен вивчати та аналізувати баланс позичальника не тільки для вивчення зазначених коефіцієнтів, але й для вирішення таких питань: чи буде використовуватися кредит в сфері виробництва або обігу; купівлі фінансових фіксованих активів; як часто змінюється структура капиталу позичальника та інш. Тільки в цьому випадку банк може захистити себе від безнадійних кредитів.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним та повним його погашенням та сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.[8]
Особливістю оцінки кредитоспроможності малих підприємств є те, що використання банком фінансових коєфіцієнтів та метода анализу грошового потоку ускладнено з-за стану обліка та звітності у цих клієнтів банка. У підприємств малого бизнеса, як правило, немає лицензованого бухгалтера. Крім того, витрати на аудиторську перевірку для цих клієнтів банка недоступні. Тому відсутне аудиторське підтвердження звіту позичальників. В зв’яку з цими причинами оцінка кредитоспроможності клієнта грунтується не на його фінансовій звітності, а на особовому знанні робітником банка бизнесу даного клієнта. Останнє передбачає постійні контакти з клієнтом: особове інтерв’ю з клієнтом, регулярне відвідування його підприємства. В ході особового інтерв’ю клієнт повинен доказати, щовитрати, які кредитуються будуть зписані на собівартість реалізованої продукції. В зв’язку з частим відвідуванням підприємства банк кредитує, як правило, навколишні підприємства.[14] Чим менший обсяг господарської діяльності, тим важливіше роль критеріїв для оцінки кредитів фізичним особам. Світовий досвід базується саме на цьому, тому часто предпосилкою для надання кредиту є поручительство фізичної особи – керівника підприємства.
Все вищевикладене дозволяє стверджувати, що кредитоспроможність підприємства — комплексне поняття, яке представляє інтерес не тільки для банка-кредитора, але й для самого підприємства, оскільки засноване на загальних принципах фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності та рентабельності. Як би успішно ні працювало підприємство, періодично воно потребує залучення коштів: при розширеному виробництві така потреба виникає частіше всього з приводу придбання основних фондів, в такому випадку кредитування коштів відбувається в капітальні вкладення. На жаль на даний час не кожне підприємство спроможне працювати за таким принципом. В інших випадках кредитування проводиться на поповнення обігових коштів підприємства, бракування в яких — постійне явище на наших підприємствах. Враховуючи цю обставину дуже важливо постійно підтримувати показники кредитоспроможності на високому рівні, оскільки на ринку кредитних капіталів, спостерігається тенденція залучення банками потенційних позичальників до співробітництва за різними інформаційними джерелами.
До речі, про інформаційні джерела: як зазначалося раніше, міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною базою даних володіють інформаційні служби, які поповняють свої банки даних на обов’язковій основі у вигляді відповідних звітів всіх учасників економічних відносин. На Україні до таких стандартів наблизилася служба „СКІФ”. Як зазначалося раніше, міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною базою даних володіють інформаційні служби, які поповняють свої банки даних на обов’язковій основі у вигляді відповідних звітів всіх учасників економічних відносин. На Україні до таких стандартів наблизилася служба „СКІФ”. „Міжбанківська Служба Безпеки — СКІФ" — недержавне інформаційне агенство. Свідоцство Держкомінформа № 43 від 19.02.2001 року про право надання спеціальної економічної інформації для резидентів та нерезидентів України.
Компанія почала свою діяльність в 1993 році і на сьогодення розполагає самими великими масивами інформації у відношенні підприємств всіх форм власності та видів діяльності будь-коли зареєстрованих в Україні. Накопиченні за 11 років роботи данні, як загальнодоступного, так і специфічного характеру, які надаються у вигляді бізнес-довідок, дозволяють об’єктивно оцінити як поточний стан та бізнес-історію підприємств (включаючи персональну репутацію власників та керівників), так і перспективи співробітництва, не звертаючись до підприємства яке перевіряється.
Бізнес-довідка призначена для перевірки репутації, фінансового стану та платіжної дисципліни партнерів в Україні та за кордоном, а також для ревізії фактичного стану боржників.
Інформація, яка надається агентством, дозволяє клієнтам цієї служби прийняти правильне управлінське рішення при вступленні в ділові відносини, захистити своє підприємство від фірм-шахраїв, ненадійних партнерів та ефективно проводити стягнення заборгованості. Агентство співробітничає з 12-ю закордонними агентствами та кредитними бюро, що дає йому можливість надавати інформацію щодо будь-якої країни.
Структуру компанії можна представити за допомогою схеми, що представлена на рисунку 3.1:

 SHAPE  \* MERGEFORMAT
Рис 3.1. Структура компанії МСБ „СКІФ”
Надання інформаційних бізнес-довідок на підприємства України включає:
— відомості про державну реєстрацію та перерегістрацію;
— правова форма и форма власності;
— уставний капітал та долі учредителів;
— офиційні відомості про учредителів та керівників;
— юридична та фактична адреса, телефони, факс;
— обслуговуючі банки, розрахункові та валютні рахунки;
— види дільності;
— володіння власністю;
— дочірні, материнські та корпоративно пов’язані компанії;
— фінансові показники (також за попередні періоди);
— еспорт/імпорт;
— участь в арбітражних процесах як відповідальника;
— ділова репутація підприємства та його керівників;
— відомості про участь керівників та учредителів в керівництві та учредительстві інших підприємств з їх назвою;
— висновок аналітиків агентства про ступінь ризику при вступленні в ділові відносини.
Для підприємств, які реалізують свою продукцію регулярно, невеликими партіями та без повної попередньої оплати МСБ-СКІФ надає короткі довідки, які містять наступну інформацію:
— відомості про державну реєстрацію та перереєстрацію;
— правова форма та форма власності;
— види діяльності;
— учредителі;
— юридична та фактична адреса, телефон, факс;
— П.І.Б. керівника;
— оцінка спеціалістами-аналітиками агентства „СКІФ” ризику вступлення в ділові відносини з підприємством, яке перевіряється.
Такий обсяг інформації дає можливість постачальнику значно знизити ризик відвантаження продукції підприємствам-шахраям, які надають кредитору неправдиву інформацію про себе та фальшиві документи.
Довідки на іноземні підприємства виконуються відповідними закордонними агентствами, які є інформаційними партнерами «МСБ-СКІФ». Перелік та повнота даних, які надаються в таких довідках регулюються відповідним національним законодавством та не можуть бути підставою для скарг або претензій заказчиків до «МСБ-СКІФ». Строки виконання довідок за компаніями, що знаходяться в оффшорних зонах, можут бути збільшені. І це ще не всі послуги, які надає це агентство. Як бачимо, потреба у існуванні кредитних бюро є необхідною, оскільки це значно полегшує не тільки роботу банків, але також дозволяє зменшити ризик ділового партнерства з компаніями-шахраями для підприємств-клієнтів банку. Але на Україні немає тенденції користування послуг кредитними бюро на мою думку по-перше, тому що не всі керівники підприємств знають про існування такої служби, а по-друге, з боку банків із-за значних витрат на сплату послуг бюро. Нам здається, що для вирішення цього питання доцільно було б запропонувати таку схему: банки зобов’язують своїх клієнтів — потенційних позичальників, які запитують кредит (якщо сума кредита велика) надати бізнес-довідки від кредитного бюро на своїх основних постачальників та покупців або заказників, які причетні до кредитного проекту. Оскільки банки привертають до кредитних бюро клієнтів, вони повинні обсуговуватись в кредитних бюро та користуватися інформацією на пільгових умовах. Це вирішило б одразу декілька проблем: 1) можливо на деякі речі керівникам підприємств „відкрилися очі” щодо ділових партнерів; 2) банки мали б в своєму розпорядженні досить сильну інформаційну базу і витрачали б значно менше часу на отримання найповнішої картини щодо позичальника; 3) кредитні бюро отримали б можливість розвиватися, оскільки на їх послуги відмічався значний попит.
Складність сьогоденної ситуації міститься в тому, що на багатьох підприємствах робітники бухгалтерської служби не володіють методами фінансового аналізу, а спеціалісти, що ними володіють, включаючи керівництво, як правило, не вміють читати документи аналітичного та синтетичного бухгалтерського обліку. Подібне положення речей призводить до того, що ситуація з фінансовими коштами виходить з-під контролю осіб, які відповідають за їх стан. Тому на кажному підприємстві необхідно мати професійну службу з управління фінансами.
Одразу ж після надання грошових коштів в кредит банк приступає до найважливіщого етапу кредитування — кредитного моніторингу. Головним завданням кредитного моніторинга є спостереження змінення кредитоспроможності позичальника та визначення конкретних дій, які необхідно застосувати в випадку виникнення проблем.[12] Робітники банка повинні своєчасно розпознавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін в діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:
·   порушення графіка погашення заборгованності за кредитом та відсотками;
·   негативні тенденції змінення значень фінансових показників;
·   збільшення обсягів позареалізаційних доходів та витрат;
·   збільшення частки готівкового обігу;
·   поява картотеки;
·   несвоєчасне надання поточної інформації;
·   відсутність аудиторських висновків про достовірність фінансової звітності позичальника.
Але для виконання головного завдання, яке стоїть перед процедурою кредитного моніторинга, недостатньо тільки спостерігати негативні фактори діяльності позичальника. Комерційний банк повинен щільно розробляти та активно застосовувати адекватні методи з метою подолання негативних тенденцій.
Такими засобами для банків є:
-                     реструктуризація кредита (змінення умов погашення кредита);
-                     зниження рівня заборгованності за рахунок більш ефективного управління обіговим капіталом;
-                     залучення консультантів за відповідними питаннями;
-                     продаж активів;
-                     пошук додаткових джерел залучення коштів;
-                     отримання додаткового забезпечення;
-                     назначення представників банка на керівні посади підприємства-позичальника.
3.2 Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності позичальника Банки можуть використовувати й зарубіжні методи і моделі оцінки кредитоспроможності позичальників, які базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників, а саме:
▪ класифікаційні (статистичні), до котрих належать бальні системи оцінки (рейтингові методики, кредитний скоринг і моделі прогонозування банкрутств, засновані на статистичних методах (MDA (Multiple Discriminante Analysis) — множинний дискрімінантний аналіз, „модель Зета”, модель нагляду за позиками Чессера, система показників Бівера, модель CART;
▪ моделі комплексного аналізу (на основів „напівемпіричних” методологій, тобто засновані на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту: „правила 6С”.
Недоліками класифікаційних (статистичних) моделей є переоцінка ролі кількісних чинників і недооцінка між особистісних відносин, свавільний вибір системи базових кількісних показників, висока чутливість до викривлення (недостовірності) вихідних даних (зокрема фінансової звітності, що найбільш характерно саме для українських позичальників), складність (громіздкість) порівняння.
У моделях комплексного аналізу при розгляді питання про кредитоспроможність клієнта аналізують такі не порівнювані категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення позики, а також людські якості керівного складу підприємства-боржника. За такого підходу кредитори значно економлять час на перевірці кредитних заявок та бізнес-планів, швидше ухвалюють рішення тощо. Ці системи аналізу прийнятні також для вітчизняної практики. Втім, механічне перенесення зарубіжного досвіду проведення фінансового аналізу в багатьох випадках на думку деяких фахівців, є малоефективним, оскільки не враховується специфіка вітчизняних підприємств, зокрема фінансова звітність та облік.
Якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною важливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банка та забезпечення необхідного рівня прибутковості, платоспроможності та ліквідності банківскої дільності.[12]
    продолжение
--PAGE_BREAK--Олег Терещенко, автор статті про дискримінант ний аналіз в оцінці кредитоспроможності іпропонує методологію дискримінантного аналізу, який дає змогу подолати більшість з наведених недоліків діючих методик оцінки фінансового стану позичальників[47].
В Україні немає теоретико-методологічних напрацювань, присвячених оцінці кредитоспроможності з використанням дискримінантного аналізу. Водночас фінансистам всього світу відомі модель альтмана (1968, США), система аналізу Вайбеля (1973, Швейцарія), моделі Беермана (1976) та Краузе (1993, Німеччина), система показників Бівера (1966, США), система фінансового аналізу Керлінга-Поддіга (1994, Франція), методологія дискримінантного аналізу Німецького Бундесбанку.
У теорії та практиці здебільшого розрізняють однофакторний і багатофакторний дискримінантний аналіз. Основу однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу становить сепаратне дослідження окремих показників (які є складовими певної їх системи) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Загальний висновок про рівень фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного з показників, включених у спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найвідомішими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.
В основу досліджень американського економіста В.Бівера покладено 30 найчастіше вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності їх згруповано в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування фінансового стану підприємств[52]:
1. Відношення Cash-flow до позичкового капіталу.
2. Відношення чистого прибутку до валюти балансу.
3. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
4. Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
5. Відношення робочого капіталу до валюти балансу.
6. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації).
Використавши матеріали аналізу 79 фінансово неспроможних і такої ж кількості фінансово стійких підприємств, Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з наведених показників для американських підприємств.
У німецькомовній економічній літературі досить широко висвітлено систему показників Вайбеля. Дослідження здійсненні П.Вайбелем протягом 1960 -1971 років, ґрунтуються на аналітичних матеріалах стосовно 72 швейцарських підприємств будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких перебувала у фінансовій кризі. Класифікуючи підприємства за цією системою, використовують такі показники[54]:
1.Співвідношення позичкового капіталу до валюти балансу.
2.Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
3.Співвідношення Cash-flow до поточних (короткострокових) зобов’язань.
4.Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації.
5.Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок, помножене на 365 (кількість днів у році).
6.Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали), помножене на 365.
Для кожного з показників Вайбель побудував відповідні шкали у вигляді діаграм, якими проілюстровано динаміку значень показників протягом п’яти років перед настанням у однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. Якщо значення всіх шести показників аналізованого підприємства знаходяться в безпечній зоні відповідної шкали, то, за вайбелем, даному суб’єкту господарювання фінансова криза не загрожує. Якщо ж значення більш як трьох показників є критичним, тобто наближаються до зони „хворих” підприємств, то аналізоване підприємство вважається таким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, у яких менше трьох показників потрапили до критичної зони, Вайбель рекомендує проводити додатковий експертний аналіз.
Головна суперечність одно факторного аналізу полягає в тому, що значення одних показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших – про незадовільний. Це унеможливлює об’єктивну оцінку фінансового стану. Одним зі шляхів вирішення зазначеної проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу.
Метою багатофакторного дискримінантного аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної (пояснювальної) змінної за допомогою значень багатьох незалежних (пояснювальних) змінних. У процесі аналізу підбирають ряд показників, для кожного з яких визначається вага у так званій „дискримінант ній функції”. Величина окремих ваг характеризує різний вплив різних показників (змінних) на значення пояснювальної змінної, яка в інтегральному вигляді відображає фінансовий стан позичальника.
Модель прогнозування фінансової неспроможності, розроблена американським економістом Е.Альтманом (вона має ще одну назву – „розрахунок Z-показника”), є класичною у своїй сфері, оскільки включена до більшості підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом багатофакторна дискримінантна функція має такий вигляд:
Z = 0.012 X1 + 0.014X2 + 0.033X3 + 0.006X4 + 0.999X5,(3.1)
Де Z — залежна змінна (інтегральний показник фінансового стану підприємства);
X1,X2,…XP — незалежні змінні (показники) дискримінантної моделі.
Як бачимо, це п’ятифакторна модель, у якій факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовані до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:
X1 — робочий капітал/ валюта балансу;
X2 — сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;
X3 — (звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит
X4 — ринкова вартість підприємства (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;
X5 — чиста виручка від реалізації продукції / валюта балансу.
Проаналізувавши 33 пари промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. доларів США, Альтман зробив такий висновок щодо інтерпитації значень Z-показника (таблиця 3.1).
Таблиця 3.1
Інтерпретація значень Z-показника моделі Альтмана
Згідно з деякими джерелами точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п’ять років до банкрутства – 36%; за чотири роки – 29%; за три роки — 48%; за два роки -83%; за рік до банкрутства -95%[51].
Методологію багатофакторного дискримінантного аналізу для оцінки фінансового стану підприємств у Німеччині вперше застосував у 1976 році професор університету в м. Монстері Клаус Беерман. Його висновкибазувалися на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з котрих були збитковими та знаходились у фінансовій кризі. Основні характеристики дискимінантної функції Беермана наведено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2
Параметри дискримінантної функції Беермана
Отримані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати так (горизонт прогнозування – рік)[53]:
Z > 0,32 – підприємство під загрозою банкрутства;
0,32 > Z > 0,236 — неможливо точно ідентифікувати — потрібен додатковий якісний аналіз;
Z
На думку деяких авторів, невикористання дискримінантних моделей оцінювання фінансового стану підприємств у вітчизняній практиці можна пояснити:
-                     недостатнім теоретико-методологічним забезпеченням дискримінантного аналізу (повна відсутність вітчизняних науково-практичних розробок, присвячених данній проблематиці);
-                     неспроможністю розробити власні, галузеві дискримінантні функції через відсутність необхідної база даних та достатньо кваліфікованих фахівців;
-                     нестачею коштів для закупівлі західних методик та адаптаціїїх до вітчизняних умов господарювання (безпосередньо використати західні напрацювання неможливо, оскільки відповідні алгоритми розробляються на основі специфічних базових масивів, які відрізняються від українських);
-                     суб’єктивними обмеженнями (низці показників бракує об’єктивності, що зумовлене практикою „подвійної бухгалтерії”).
Тому враховуючи все вищезазначене можна запропонувати наступну модель.
Першим етапом побудови дискримінантної моделі оцінки кредитоспроможності підприємства є селекція незалежних змінних — підбір певної комбінації показників для багатофакторної лінійної дискримінантної функції. Проблема полягає в тому, щоб вибрати із широкої палітри наявних показників ті, які допоможуть дійти найкваліфікованіших висновків щодо потенційної фінансової спроможності підприємства. Для цього скористаємося такими критеріями відбору фінансових індикаторів:
▪ показники мають характеризуватися мінімальним рівнем мультиколінеарності (кореляційного зв’язку між окремими показниками);
▪ кожен показник повинен репрезентувати певну групу індикаторів, що характеризують той чи інший параметр фінансового стану підприємства;
▪ значення показників мають суттєво коливатися в разі відповідних змін фінансового стану підприємства (максимізація відношення між групової варіації залежної змінної до внутрігрупової варіації);
▪ показники повинні відображати реальний фінансовий стан підприємства (критерій об’єктивності).
Результатом проведеного дослідження груп показників фінансового тану підприємств на предмет дотримання зазначенних критеріїв є дискримінантна функція із шістьма змінними.
Z = а1 х Х1 + а2 х Х2 + а3 х Х3 + а4 х Х4 + а5 х Х5 + а6 х Х6 + а0 ,(3.2)
де а1, а2,…, а6 — параметри дискримінантної функції, вагомість показників;
а0 — вільний член дискримінантної функції.
Розшифровку незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції подано в таблиці 3.3.
Таблиця 3.3.
Розшифровка незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції
Використовуючи цю модель для оцінки кредитоспроможності підприємства, можна з високим рівнем імовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити його майбутню спроможність виконати кредитні зобов’язання. Точність оцінювання за використання пропонованого методологічного підходу становить 87-95 відсотків (залежно від виду діяльності та об’єктивності інформації). Наголосимо, що даний алгоритм побудований за галузевим принципом і справджується лише для відповідної групи підприємств. Для наведеної вище дискримінантної моделі рекомендується такий алгоритм інтерпретації значень інтегрального показника:
Zі ≤ -0,5 — фінансовий стан підприємства незадовільний (підприємству загрожує фінансова криза або вона вже настала);
-0,5 ≤ Zі ≤ 0,5 – однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, потрібен додатковий експертний аналіз;
Z > 0,5 – фінансовий стан підприємства задовільний.
Коли значення показника Zі знаходиться в межах, які не дають змоги однозначно оцінити фінансовий стан підприємства, рекомендується додатково застосовувати експертні методи аналізу. В їх рамках аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: валюта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; величина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу базовий показникZікоригується на коефіцієнт (∆Z) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окремих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна застосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати так, як рекомендовано вище.
Описаний методичний інструмент має ряд переваг над традиційними методиками, а саме:
▪ враховуються галузеві (та пов’язані з видом економічної діяльності) особливості діяльності підприємства;
▪методами математичної статистики обґрунтовується різна вагомість впливу того чи іншого показника на результати аналізу;
▪вирішується проблема інтерпретації результатів аналізу (проблематика критичних значень);
▪зазначений методичний інструментарій є зручним у використанні, економічним, забезпечує швидку обробку аналітичної інформації;
▪враховується сучасна міжнародна практика оцінювання (подібні методики широко використовуються в Європі та США); зокрема, галузевий дискримінант ний аналіз є основою оцінки кредитоспроможності позичальників більшістю західних банків;
▪використовуються стандартизовані в міжнародній практиці показники, такі як рентабельність продажів за Cash-flow, оборотність позичкового капіталу тощо.
У перспективі зазначений підхід може застосовуватися не лише комерційними банками для оцінки кредитоспроможності позичальників, а й НБУ — в рамках реалізації політики активізації фондового ринку, рефінансування банків під заставу векселів та облігацій підприємств тощо. Для підтвердження останньої тези, треба зазначити, що саме методика дискримінантного аналізу покладена в основу моніторингу підприємств німецьким Бундесбанком. Про доцільність такого моніторингу (в тому числі у рамках політики рефінансування) свідчить, зокрема, й те, що нині в Російській Федерації моніторингом, який проводить Центральний Банк Росії, охоплено понад 10 тис. підприємств[33].
Однак система відбору суб’єктів кредитування, якій надають перевагу банки, часто далека від досконалої. Зазначимо її головні недоліки:
▪експертні оцінки носять здебільшого суб’єктивний характер і тому не завжди точні.
▪більшість експертних оцінок ґрунтується на дистанційному аналізі, тому можливі помилкові спостереження.
▪ефективність експертизи залежить від частоти її проведення.
▪ оцінка кредитоспроможності має здебільшого формальний, епізодичний характер.
▪рішення, котре приймається цілковито залежить від експерта банку. Його досвід, знання, інтуїція, економічний стан, особисті пристрасті, принциповість впливають на результат.
Тому слід розробити основні критерії науково обґрунтованих методик оцінки кредитоспроможності позичальників. Оцінка кредитоспроможності клієнтів у банку має ґрунтуватися на певних умовах, котрими передбачається:
▪ забезпечення її достовірності шляхом використання всіх необхідних інформаційних даних;
▪ визначення широкого кола показників, які всебічно характеризують діяльність позичальника;
▪диференційований підхід до оцінки кредитоспроможності щодо кожної групи позичальників (юридичних і фізичних осіб, галузі діяльності тощо) при наданні їм різних видів кредитів (коротко- чи довготермінових тощо).
    продолжение
--PAGE_BREAK--