Інвестиційна діяльність страхових компаній

--PAGE_BREAK--Згідно з Законом України «Про страхування» (ст. 36) основні функції органу страхового нагляду (Уповноваженого органу) такі:
-ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перєстрахових брокерів;
-  видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;
-  видача свідоцтв про включення страхових та перєстрахових брокерів до державного реєстру страхових та перєстрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
-  розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;
-  узагальнення практики страхової діяльності і посередницької
діяльності на страховому ринку, розробка і надання в установленому порядку пропозицій відносно розвитку і удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні;
-  прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
-  проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
-  здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
-  забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;
-   встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;
-   проведенні і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
-   участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;
-   здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.
Законом України «Про страхування» визначено основні права органу страхового нагляду, а саме:
-   одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан, та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у т.ч. банків, організацій і громадян) — інформацію, необхідну для виконання власних функцій;
проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше як один раз на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;
— у випадку виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність, видавати їм приписи про усунення цих порушень, а якщо це не виконується, то зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до моменту усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);
— проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення;
— одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;
-  видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового чи перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
-  одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у т.ч. інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;
-  створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;
-  здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасникам страхового ринку;
-  одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію про статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
-        звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.
Уповноважений орган має й інші права, надані йому діючим законодавством, які здійснюються в таких напрямках: отримання від страховиків документів на ліцензування; щоквартальна звітність і її аналіз; здійснення перевірок страхових компаній на місці, а при виявленні порушень — застосування відповідних санкцій.[8, c.40]
Державний нагляд України за страховою діяльністю дозволяє попередити фінансові збої, які можуть виникати при недотриманні страховиками вимог страхового законодавства.
Удосконалення функцій державного нагляду за страховою діяльністю необхідно спрямувати на:
— уточнення вимог щодо здійснення обов'язкового щорічного аудиту страхових компаній, типових розцінок оплати за аудит, визначення переліку аудиторських фірм, яким, виходячи із забезпечення необхідними фахівцями, можна доручати здійснення аудиту страхових компаній, дасть змогу підвищити якість і відповідальність за достовірність висновків за наслідками аудиту, зменшити кількість перевірок страховиків із розрізнених питань їх діяльності;
— обґрунтованість створення, реорганізації та ліквідації страхових компаній;
— опрацювання проектів нормативно-інструктивних документів щодо розробки бізнес-планів, ведення спеціального обліку, аналізу і звітності страховиків (включаючи форму балансу); здійснення реєстрації, обліку та сертифікації страхових посередників з максимальним наближенням цих документів та заходів до міжнародних стандартів;
— посилення кадрового потенціалу контролюючих органів за рахунок залучення до роботи в них працівників, що мають достатній теоретичний рівень та практичний досвід страхової діяльності;
— враховуючи досвід західних країн, передбачити щорічні відрахування страховиками частини прибутку (0,2% отриманих страхових премій) на спеціальний рахунок Уповноваженого органу з цільовим використанням цих коштів на формування інформаційно-методичної бази, фінансування науково-пошукових робіт із страхування.
Страховикам доцільно активніше здійснювати роботу щодо координації діяльності компаній, захисту їх спільних інтересів у владних структурах, розширенні співпраці з міжнародними страховими інституціями. З цією метою потрібно активізувати роботу Ліги страхових організацій України, галузевих і територіальних страхових об'єднань. Не слід укладати угоди про створення об'єднань, що можуть
обмежувати вільний розвиток конкуренції в страховій справі, а також сприяти монополізації умов страхування, позбавленню компаній вільного встановлення тарифів та розміру комісійної винагороди.
З метою забезпечення дієвого захисту майнових прав та інтересів юридичних та фізичних осіб від різноманітних ризиків, підтримання економічної стабільності суспільства необхідне підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності шляхом:
-   розвитку обов'язкових видів страхування при одночасному забезпеченні механізмів контролю;
-   встановлення єдиних принципів конкурсного відбору страховиків для здійснення обов'язкових видів страхування;
— створення сприятливих умов для інвестування страхових резервів в економіку держави;
— встановлення законодавчої вимоги щодо юридичних осіб з питань визначення за окремими видами діяльності форм страхового захисту працівників та майна, яке перебуває в їх власності або управлінні, у тому числі в сільськогосподарському секторі, як інструменту управління ризиками.
Ліцензування страхових компаній. Вихід на страховий ринок великої кількості страхових компаній, відсутність у суспільстві і у підприємців достатніх знань і навичок у галузі страхування посилює потребу в забезпеченні захисту інтересів сторін страхового договору через систему ліцензування страхових компаній до початку їх діяльності і подальшого нагляду за виконанням законодавства. Страхова компанія — спеціалізована фінансова організація, діяльність якої повинна регулюватися державою. Тільки після отримання спеціального дозволу — ліцензії в Міністерстві фінансів України — у державному органі виконавчої влади, який займається державним регулюванням страхової діяльності на території України і здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній, страхова компанія має право займатися безпосередньо страхуванням.
Для отримання ліцензії юридична особа, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про Господарські товариства» повинна відповідати вимогам ст.2 Закону України «Про страхування», а саме:
-  учасників страховика повинно бути не менше трьох;
-  страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України;
-  при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів, але не більше 25% загального розміру статутного фонду;
-  загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.
Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Орган страхового нагляду згідно з чинним законодавством зобов'язаний розглянути клопотання страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує ЗО календарних днів з часу отримання всіх передбачених статтею 38 Закону України «Про страхування» документів.
Якшо страховик вносить якісь зміни в документи, необхідні для отримання ліцензії, то він зобов'язаний повідомити орган страхового нагляду у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.
Орган страхового нагляду може відмовити страховику у видачі ліцензії на проведення тих чи інших видів страхування. Під ставок» для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Про відмову у видачі ліцензії орган страхового нагляду повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Розділ 2.Інвестиційна стратегія як форма прояву диверсифікації страхового портфеля.
2.1.Моделювання фінансових потоків страхових компаній.
Фінансова діяльність страхової компанії безпосередньо впливає на її рейтинг в межах страхового ринку. Фінансова спроможність страхових підприємств визначається сукупністю фінансових потоків, різноманітних за походженням (як детермінованих, так і стохастичних). Проведення досліджень фінансової спроможності страхових підприємств потребує гнучкого математичного апарату, який враховував би специфіку процесів, що моделюються.
Для вирішення проблеми пропонується використати метод системної динаміки, який було запропоновано Дж. Форрестером ще на початку 60-х років XX ст. Головним у застосуванні методу є опис динаміки об'єкта моделювання у вигляді еволюційних змін, без відтворення окремих елементарних подій. Тобто в імітаційних моделях потокового типу реальні об'єкти відображаються у вигляді потоків різноманітної природи — інформаційних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів. Сучасні інформаційні технології підтримки зазначеного методу гнучкі та розвинуті. Реалізація систем безперервного та дискретного моделювання підтримується такими розповсюдженими пакетами, як Vensim,Poversim,iThink.
Однак, існує ще недостатня кількість вітчизняних розробок, присвячених поставленій проблемі. Як правило, автоматизовано тільки рутинні страхові операції, але комплексний економічний аналіз функціонування страхових підприємств не здійснено. Особливо це стосується прогнозу тенденцій розвитку страхового ринку, змін ринкового становища конкретної компанії, виявлення проблем у внутрішній діяльності об'єкта дослідження. Відсутність багатокритеріального факторного аналізу не дає змогу визначити причинно-наслідкові зв'язки між конкретними чинниками та їхній вплив на кінцеві результати функціонування.
Для реалізації комплексу моделей страхових фінансових потоків було обрано технологію імітаційного моделювання iThink. Позитивним у застосуванні технології с те, що:
1. Засоби iThink забезпечують реалізацію динамічного характеру досліджуваних процесів. Динаміка інтерпретується як зміна рівнів певних «фондів». Зміни регулюються темпами вхідних і вихідних потоків, які наповнюють або вичерпують фонди. Наведені поняття універсальні і легко пристосовуються до страхової специфіки. Наприклад, фондами є накопичені обсяги надходження премій, технічних резервів, поточних активів тощо. Фондові потоки моделюють управлінські рішення, які збільшують або зменшують рівні відповідних фондів. Таким чином можна моделювати поповнення або зменшення технічних резервів страховиків, формування в динаміці активів страхової компанії. Надходження страхових премій імітується темпом відповідного потоку. Термін імітації не має обмежень, до того ж, практично не впливає на рівень охоплення досліджуваного об'єкта, процесу. Користувач за власним бажанням може доповнювати модель новими напрямками та аспектами або концентрувати увагу лише на основних моментах.
2. В системі відтворюється механізм зворотних зв'язків (прямих та опосередкованих), завдяки чому стає можливим моделювання нетривіальної поведінки складної системи управління, до якої належить страхова компанія. В результаті можливо простежити вплив поточної діяльності страховика на кінцеві показники його роботи, а також зворотній вплив рівня цих показників на активізацію або уповільнення дій компанії на страховому ринку.
3. Моделі дозволяють врахувати мінливість страхового ринку, що досягає­ться за рахунок імітації різноманітних впливів стохастичних чинників. Наявні також засоби імітації часової затримки процесів, що наближає моделювання до реального протікання їх у часі.
4. Моделі за структурою є блочними та відкритими. Це дозволяє включати за необхідністю нові блоки, не змінюючи загальної моделі процесу.
5. Модель, яка створюється у середовищі iThink, фактично відіграє роль тренажера для менеджерів завдяки об'єктивній спрямованості на різноманітні аспекти поведінки процесів управління. Тобто на імітаційних моделях системної динаміки страховики можуть випробовувати різноманітні управлінські рішення щодо бізнес-стратегіїтаїї можливих наслідків у майбутньому.
Процес моделювання фінансової діяльності страхової компанії з використанням методу системної динаміки розглянемо на невеликому фрагменті модельного комплексу, будову якого відображено на (Дод.1)
Більш докладно сектори моделі «СТРАХОВІ ПРЕМІЇ» та «СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ», оскільки вони акумулюють головні фінансові потоки страхової організації (Дод.2). Деталізована імітація показників діяльності страхової компанії здійснюється завдяки дії інших секторів загальної моделі об'єкта дослідження.
Сектор «СТРАХОВІ ПРЕМІЇ» призначено для імітації потоку страхових премій (платежів), а також імітації витрат страхової компанії, які залежать від отриманого обсягу страхових платежів. Для спрощення розглядається один фінансовий потік, який описує надходження страхових платежів. У даному випадку потоки, породжені кожною операцією або кожним продажем страхового поліса окремо, не розглядаються. Під потоком фінансових премій розуміється сукупний фінансовий потік, який породжується однаковими подіями — укладанням договорів страхування, має безліч джерел (платників — страхувальників), але єдиного одержувача — страхову компанію.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Залежно від динаміки кінцевих результатів роботи йде відрахування значних коштів в страхові резерви, що пов'язує роботу наведеного модельного сектора з сектором «СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ». В цьому секторі моделюється утворення страховиками технічних резервів з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування.
Процес надходження страхових премій моделюється в динаміці за допомогою двох блоків-фондів і допоміжних змінних.
ПОТІК ПРЕМІЙ (блок-конвеєр) — сукупний вхідний фінансовий потік для страхового фонду, який складається з усіх окремих внесків страхувальників, що відображають різні види страхування. Динаміка надходження страхових премій відповідає функції нормального розподілу (темп — НАДХОДЖЕН­НЯ ПРЕМІЙ). При побудові даного блоку врахована часова затримка з урахуванням середнього терміну сплати страхової премії (розтермінування страхових платежів за договором страхування). Темп ВИТРАТИ відображає відсоток витрат від надходження страхових платежів, які являються постійними витратами страхової компанії. Обсяг таких витрат формується в секторі «ВИТРАТИ НА ВЕДЕННЯ СПРАВИ».
ПРИБУТОК (блок-резервуар) — фонд, який залишається у розпорядженні страхової компанії. Він має вхідний темп — В СТРАХОВУ КОМП, вихідний темп — В РЕЗЕРВ та В АКТИВИ, обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика. Темп надходження страхових платежів — В СТРАХОВУ КОМП відображає страхові платежі з вирахуванням витрат страхової компанії. Вихідний потік — В РЕЗЕРВ використовується для формування страхового фонду, а потік В АКТИВИ — для поповнення активів страхової організації.
Допоміжні змінні — конвертори — ОБСЯГ ВИТРАТ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ.
Сектор «СТРАХОВІ РЕЗЕРВИ» (Дод.2) містить блок-резервуар ТЕХНІЧНІ РЕЗЕРВИ — поточний фонд для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань, вміст якого формується залежно від динаміки надходжень страхових платежів (темп — В РЕЗЕРВ). Вказаний страховий фонд є основним гарантом відшкодування збитків. Вихідний потік фонду (темп — СТРАХ ВИПЛАТИ) складається тільки зі страхових виплат і відшкодувань страхувальникам. Структура цього темпу достатньо складна, залежить від багатьох складових діяльності страхової компанії, тому детальний опис цього потоку винесено у сектор «СТРАХОВІ ВИПЛАТИ» (Дод.2)
З наведених коментарів до діаграм потоків, представлених на рис. 1—3(Дод.1-2), очевидно, що процес моделювання в середовищі iThink є наглядним і зрозумілим. Відображаючи логічні зв'язки, потокові діаграми допомагають виявити та врахувати різноманітні аспекти процесів, які моделюються, з необхідним ступенем деталізації. На математичному рівні наведена модель є системою «кінцево-різницевих» рівнянь, які розв'язується на основі чисельного алгоритму інтегрування (за схемою Ейлера або Рунге-Кутта) з постійним кроком і заданими початковими значеннями.[10,c.374]
Позитивним моментом є можливість користувача задавати довільні значення параметрів моделі, які враховують специфіку діяльності страхової компанії, а також змінювати ці значення, забезпечуючи різні плани проведення імітаційних експериментів. Наприклад, користувач може враховувати різні терміни часової затримки, значення ємкості блоків-конвеєрів, початкові значення вмісту блоків-фондів усіх типів, значення допоміжних змінних, параметри випадкових розподілів тощо. Є можливість швидко змінювати часовий діапазон дослідження і розглядати не тільки кінцеві, але й проміжні результати моделювання. iThink надає можливості табличного та графічного представлення результатних даних.
Наприклад, визначається вплив зібраних страхових премій (платежів)'на результати роботи страхової компанії (за визначеним у модельному фрагменті колом показників). Імітаційні експерименти проведені на п'ятирічну перспективу з кроком імітації у квартал.
У ході першого експерименту за наявних надходжень страхових платежів основні показники діяльності страхової компанії в динаміці, такі як надходження страхових платежів, об'єм страхових виплат, формування технічних резервів були такими(Дод.3) [10,c.374 ].
З графіку (рис. 4) можна зробити висновок, що надходження страхових премій (платежів) у перші роки діяльності страхової компанії стрімко зростає, а потім стає стабільним. Це свідчить про те, що страхова компанія проводить активну роботу із залучення клієнтів, а згодом має групу постійних клієнтів. Страхові виплати, встановлені за договорами страхування, не перевищують збір страхових платежів у жодному періоді моделювання, а об'єм технічних резервів зростає. Крива страхових виплат має значні коливання, що свідчить про непередбачуваність виникнення страхових випадків.
У страхуванні важливе створення страхового резерву, який є основним гарантом відшкодування збитків. Збитки завжди оплачуються за рахунок коштів, накопичених у цьому фонді. В динаміці такий процес можна спостерігати за допомогою таблиці (рис. 5). Експерименти довели, що встановлений рівень надходжень страхових платежів є достатнім для проведення страхових виплат, тобто гарантує страхувальникові отримання страхового відшкодування у разі виникнення страхового випадку. Рівень страхових резервів зростає, що дає можливість страховій компанії бути надійною для своїх страхувальників.
Таким чином, завдяки проведенню комплексу імітаційних експериментів страховик може визначитися з необхідним (з точки зору кінцевих показників роботи) рівнем надходження страхових платежів протягом тривалого періоду на перспективу, а також з технологією формування страхових резервів. Позитивним моментом є також можливість оцінки достатності страхового капіталу, який дає змогу страховій організації швидше адаптуватися до умов ринку, здійснювати страхування середніх і великих ризиків, вистояти у конкурентній боротьбі.
В ході імітаційних експериментів можна спостерігати за основними показниками діяльності страхової компанії, такими як збитковість страхової суми, рентабельність страхових операцій, платоспроможність страхової компанії тощо. Як видно із рис. б, за відносно стабільного об'єму надходження страхових платежів та рівня страхових виплат збитковість страхової суми має тенденцію до зниження, рентабельність компанії залишається на відносно високому рівні.[11,c.54]
2.2Страхування інвестицій.
Фондовий ринок ґрунтується на зобов'язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фон­дового ринку є такі інвестиційні інститути:
Інвестиційна діяльність страховика
— фінансові посередники (брокери);
— інвестиційні консультанти;
— інвестиційні компанії;
— інвестиційні фонди.
Фінансовий брокер — юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.
Інвестиційні консультанти — юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або дого­вору. Вони виконують такі функції:
— аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури ринку);
— надання консультацій з питань права;
— консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;
— організація та супровід ЦП на біржу;
— розробка нормативної документації з операцій із ЦП;
— професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;
— оцінювання портфеля (пакета) ЦП;
— інформаційне обслуговування клієнтів;
— підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов'язаних з формуванням ринку цінних паперів.
Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) — юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:
— організація та гарантування випуску ЦП;
— вкладення засобів у ЦП;
— купівля-продаж ЦП (як дилери).
Інвестиційний фонд — юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду держава певним чином регламентує діяльність інвестиційних фондів. Зокрема, держава зобов'язує диверсифікувати вкладення у всілякі ЦП, вводить обмеження на залучен­ня позичених засобів і т. п.
Інвестиційні фонди дають доручення банкам-де-позитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може висту­пати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.
Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену зако­ном відповідальність перед інвестором.
Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страху­вання відповідальності:
— страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;
— страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов'язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.
Страхові компанії, які беруть на себе зобов'язання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:
Інвестиційна діяльність страховика
— річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;
— величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;
— ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;
— втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;
— дохід за 3—5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-кратного безризикового доходу на вкла­дений капітал. Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об'єкт) на ставку процента за цим видом ризику.
Розмір же ставки процента залежить від:
— виду цінних паперів;
— їхньої номінальної ціни;
— котирування на момент купівлі;
— фінансового стану емітента;
— обсягу перестрахування за даним видом ризику;
— розміру франшизи і т. ін.
Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.
Методика розрахунку ризику інвестицій у цінні папери
Достеменно відомо, що під час вибору цінних паперів для інвестування важливо мати можливість оцінити в будь-який момент рівень ризику з тим, щоб прийняти належне інвестиційне рішення.
Кожен інвестор прагне отримати максимальний дохід з мінімальним ризиком. Тому інвестора завжди цікавить рівень дохідності капіталу, авансованого в цінні папери, зокрема в акції, за певний проміжок часу. Цей показник визначається за формулою
Rt=Pt-Pt_1+Dt/Pt_1, (1)
де Rt- рівень доходу за акціями в період і;
Pt -ціна акції на кінець періоду, для якого визначається рівень доходу;
Рt_1 — ціна акції на початок періоду, для якого визначається рівень доходу;
Dt-виплачені в цей період дивіденди.
Періодом може служити час між двома біржови­ми сесіями, тобто котирування акції на двох біржових сесіях, які йдуть одна за одною, а також рік, півріччя, квартал, місяць.
Середній рівень доходу за певний проміжок часу визначається як середньоарифметичне:
− n
R=∑Rt ∕ n, (2)
t=1
де R-середній рівень доходу за n періодів;
n-кількість періодів, за які визначаеться середній рівень доходу.
Про ступінь ризиковості інвестицій у цінні папери судять за показником варіації рівеня доходу, який визначаеться за формулою
n _ 2
V =∑(Rt-R) ∕ n-1, (3)
t=1
де V -варіація рівня доход
R-рівень доходу, отриманий у період
R- середній рівень доходу, визначений за формулою (2);
n-кількість періодів, за які проводять розрахунки.
Якщо рівень доходу в різні періоди залишається незмінним, це свідчить, що рівень варіації доходу дорівнює 0. Варіація завжди виражається додатним числом.
Розмірність варіації — відсотки в квадраті. У цьому складність інтерпретації цього показника. То­му на практиці найчастіше застосовують показник стандартного відхилення рівня доходу. Він визначається за формулою
S=√V або V = S2, (4)
деS- стандартне відхилення рівня доходу;
√V -корінь квадратний із варіації доходу.
Розмірність стандартного відхилення рівня доходу — відсотки. Цей показник завжди виражається додатною величиною. Чим вищий показник, тим вищий ступінь ризику інвестицій у ці акції (цінні папери).
І, зрештою, важливим показником для прийняття інвестиційних рішень є показник мінливості акцій, який називають коефіцієнтом варіації і визначають за формулою
       S
Vz= =, (5)
        R
де Vz- коефіцієнт варіації;
S- стандартне відхилення рівня доходу, що визначається за формулою (4);
R-середній рівень доходу, що визначається за формулою (2).
Коефіцієнт варіації показує, яка частка загального ризику відповідає одиниці середнього доходу за даними цінними паперами. Чим менший показник, тим вигідніше інвестувати капітал у цінні папери. Показник може бути від'ємний, додатний та дорівнювати нулю. Якщо рівень доходу від'ємний (збиток), то і коефіцієнт від'ємний. Цей показник застосовують для додатного рівня доходу за умови,Vz≠0.[12,c.10]
Безумовно, звернення інвестора до страховика за страховою послугою супроводжується, з одного боку, зменшенням його власного ризику, а з іншого — зменшенням його прибутку внаслідок сплати ним страхової премії.
Але є й аспект проблеми: чи вигідно страховику брати на себе зобов'язання у випадках з досить високим ступенем невизначеності ризику?
Ствердну відповідь можна аргументувати таким чином. По-перше, страхова діяльність ґрунтується на невизначеності щодо настання страхових випадків (невизначеність фондового ринку досить схожа на непе-редбачуваність стихії). По-друге, якщо страховик має широке страхове поле, то він здійснює виплати потерпілим за рахунок застрахованих, які не потрапили в страхову ситуацію. Головне для нього — диверсифікація діяльності та страхового портфеля. По-третє, страховик може розпорошити взяті на себе ризики через перестрахування. І, зрештою, він може відмови­тись від страхування найризикованіших операцій. Наприклад, страхові компанії, як правило, відмовляються страхувати ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів зі спекулятивною метою.
Але, як уже зазначалося, є ще й підприємницькі інвестиції. Страхування їх являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційному проекті. У страховій справі цей вид страхування поширюється тільки на інвестиційний процес, тобто процес інвестування та освоєння засобів, і не охоплює об'єктів, створених у результаті підприємницьких інвестицій. До таких видів страхування належать:
— страхування будівництва;
— страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;
— страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.
Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов'язані з нестабільністю внутріполітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції.
До них відносять можливі втрати, пов'язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою і т. ін.
Страхування подібних ризиків передбачає створен­ня державних гарантійних фондів, які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.[13,c.5]

Розділ 3.Зарубіжний досвід функцінування страхових ринків.
3.1.Зарубіжний досвід у провадженні інвестиційного страхування у Великій Британії.
Пайовий інвестиційний траст — це об'єднаний фонд інвестицій, поділений на частини однакової вартості, які називають «паї». Це дозволяє дрібним інвесторам отримати диверсифікований портфель шляхом придбання па'ів. Паї, як і інвестиції, що лежать у їхній основі, належать клієнтам. Ціни паїв щодня друкуються в газетах, тобто клієнтам легко відстехсувати вартість своїх інвестицій.
Сьогодні пайові інвестиційні трасти широко представлені на ринку, їхні послуги можна отримати через посередника або, скориставшись рекламою в газеті, по телефону або через Інтернет.
Структура платежів до пайового інвестиційного трасту
Постійні внески
Кошти на утримування управлінського персоналу сплачуються керівнику пайового інвестиційного трасту Зазвичай ставка складає відО,5до!,5% від вартості трасту на рік, але окремі спеціалізовані трасти беруть 2,5% річних. Діяльність пасивних (індексних) та облігаційних трастів передбачає менші витрати, тому вони зазвичай стягують менше 1,0% в рік. Супутні витрати, пов'язані з роботою трасту такі як плата за пос­луги опікунів, аудиторів та витрати на отримання юридичної допомоги бере на себе керівництво трасту тому кошти на них зазвичай стягуються додатково до звичайної суми на утримання управлінського пер­соналу Вона перераховуються до трасту на щоденній основі і вилучаються, зазвичай, раз на місяць.
    продолжение
--PAGE_BREAK--