Реферат на тему:
Стратегія підприємств.
План
Прогнозування в системі стратегічного управління.
Економічні відносини між окремими підрозділами підприємств
різного типу.
Роль фінансового забезпечення стратегічного планування.
1. Прогнозування в системі стратегічного управління.
Багато з припущень, по яких орієнтується керівник, відносяться до умов майбутнього, над якими керівник не має ніякого контролю. Однак ці припущення необхідні для багатьох операцій планування. Отже, чим точніше керівник зможе передбачити зовнішні і внутрішні умови майбутнього, тим вище ймовірність досягнення запланованих результатів.
Прогнозування — це метод, в якому використовується як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення стосовно майбутнього з ціллю його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку можна використовувати як основу для планування.
Сутність прогнозування
Дослідження показали, що правильно організоване прогнозування приносить користь. Так як будь-яке управлінське рішення за своєю суттю являється прогнозним, прогнозування створює фундаментальну основу підприємницької та менеджерської діяльності в будь-якій сфері при виконанні різних притаманних їм функцій. Роль прогнозування в підприємницькій діяльності і менеджменті нерозривно пов’язана з роллю прийняття рішень, а прийняття управлінських рішень — вузлова процедура циклу управління в діяльності підприємців та менеджерів всіх рівнів. Нерозривний зв’язок рішення і прогнозування пояснюється тим, що ще до прийняття рішення необхідно: отримати інформацію, обробити її, провести аналіз інформації, пред’явити інформацію в зручній формі. Прогнозування відбувається одночасно на базі:
інтуїтивної інформації з використанням уяви;
предметної інформації і логіки;
кількісних даних і математичних методів.
Прогнозування відбувається в інтересах розвитку організаційно-виробничої системи (ОВС) в умовах невизначеності або випадковості. Прогнозист повинен в результаті передпрогнозних досліджень структурувати інформацію про об’єкт прогнозування, проаналізувати її і прийняти рішення про те, який з методів відповідає конкретним умовам прогноза. При цьому важливо на етапі підготовки рішення про вибір методу прогнозування виділити як ті методи, застосування яких можливо в умовах вирішуємої задачі, так і ті методи, застосовувати які неможливо. Важливу роль в цьому може відіграти типове уявлення про об’єкт прогнозування. Об’єктом прогнозування частіше за все являються сукупність ОВС і зовнішнього середовища. Прогнозування орієнтовано на дослідження розвитку зовнішнього середовища ОВС, розглядає бізнес або його елемент як деяку цілісність, носить системний характер. Результат же прогнозування може носити тільки якісний характер.
Кількісні методи прогнозування;
Кількісні методи можна використовувати для прогнозування, коли є підстави вважати, що діяльність в минулому мала визначену тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистики достовірних тенденцій або залежностей. Крім того, керівник повинен знати, як використовувати кількісну модель, і пам’ятати, що користь від прийняття більш ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі. Два типових методи кількісного прогнозування — це аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання.
Аналіз часових рядів. Цей метод базується на припущенні, відповідно якому те, що трапилось в минулому дає достатньо добре наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз являється методом виявлення зразків і тенденцій минулого та продовження їх в майбутнє. Його можна провести за допомогою таблиці або графіка шляхом нанесення на координатну сітку точок, відповідних подіям минулого. Даний метод аналіза часто використовується для оцінки попиту на товари й послуги, оцінки потреби в запасах, прогнозування структури збиту, який характеризується сезонними коливаннями, або потреби в кадрах. Чим більш достовірне припущення про схожість майбутнього минулому, тим більше точність прогнозу. Таким чином, аналіз часових рядів, ймовірно не буде корисним в ситуаціях з високим рівнем рухомості або коли відбулось значна, всім відома зміна.
Причинно-наслідкове моделювання. Цей метод являється найскладнішим з точки зору математики. Він використовується в ситуаціях з більш ніж одною змінною. Причинно-наслідкове моделювання — це спроба спрогнозувати те, що відбудеться в подібних ситуаціях, шляхом вивчення статистичної залежності між розглядаємим фактором й іншими змінними. На мові статистики ця залежність називається кореляцією. Чим тисніша кореляція, тим вище придатність моделі до прогнозування. Повна кореляція (1, 000) буває в ситуації, коли в минулому залежність завжди була істинною. Така модель потребує розробки математичної залежності виду:
A = c1+ c1X1+ c2X2+… cnXn,
де А — прогноз, всі Х — змінні, від яких залежить прогноз, всі с — константи, які визначаються методом статистичного аналізу даних по минулим подіям.
З усіх причинно-наслідкових методів найскладнішими являються економетричні моделі, розроблені з ціллю прогнозування динаміки економіки. До таких відноситься Уортонівська модель Центра прогнозування Пенсильванського унвверситета. Такі моделі являють собою тисячі рівнянь, які вирішуються тільки за допомогою застосування потужних ЕОМ. Вартість моделей настільки висока, що навіть великі підприємства віддають перевагу використанню результатів досліджень з застосуванням економетричної моделі, а не розробляти свої власні моделі. Недивлячись на складність, причинно-наслідкові моделі дають не завжди правильні результати, про що говорить неспроможність федерального керівництва точно передбачити вплив різних своїх дій на економіку.
Якісні методи
Коли кількість інформації недостатня або керівництво не розуміє складний метод, або коли кількісна модель виявляється дуже дорогою, керівництво може використати якісні моделі прогнозування. При цьому прогнозування майбутнього здійснюється експертами, до яких звертаються за допомогою. Чотири найбільш розповсюджених якісних методи прогнозування — це думка жюрі, сукупний погляд збутовиків, модель очікуання споживача і метод експертних оцінок.
Думка жюрі. Цей метод прогнозування заключається в поєднанні та усередненні думок еспертів в релевантних сферах. Неформальним різновидом цього методу являється ‘’мозговий штурм’’, під час якого учасники зпочатку намагаються генерувати як можна більше ідей. Тільки після закінчення процесу генерування деякі ідеї підлягають оцінці. Цей метод може віднімати багато часу, але часто дає корисні результати, особливо коли організація потребує багато нових ідей та альтернатив.
Сукупний погляд збутовиків. Досвідчені торгові агенти часто дуже добре передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами і можуть прийняти в розрахунок їх минулі дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Крім того, добрий торговий агент на визначеному часовому інтервалі часто ‘’відчуває ‘’ ринок точніше, ніж кількісні моделі.
Модель очікування споживача. Як можна судити з назви, модель очікування споживача являється прогнозом, основаним на результатах опитувань клієнтів організації. Їх просять оцінити власні потреби в майбутньому, а також нові потреби. Зібравши всі отримані таким шляхом дані і зробивши корегування на пере- або недооцінку, виходячи з власного досвіду, керівник часто опиняється в стані точно передбачити сукупний попит.
Метод експертних оцінок. Він являється більш формалізованим варіантом методу колективного погляду. Першочергово метод був розроблений фітмою ‘’Ренд Корпорейшн’’ для прогнозування подій, які цікавили воєнних. Метод експертних оцінок являє собою процедуру, яка дозволяє групі експертів дійти до згоди. Експерти, які заповнюють докладний опитувальний лист з приводу розглядаємої проблеми. Вони записують також свої погляди на неї. Кожний експерт потім отримує результати відповідей інших експертів, і його просять знову розглянути свій прогноз, і якщо він не співпадає з прогнозами інших, просять пояснити, чому це так. Процедура повторюється три або чотири рази, доки експерти не дійдуть до єдиного рішення.
2. Економічні відносини між окремими підрозділами підприємств різного типу.
Оскільки виробничі процеси – явище складне і багатогранне, тому неможливе функціонування окремого підприємства без взаємозв’язків з іншими підприємствами. Окрім цього, зв’язки відбуваються не тільки між самими підприємствами, а їхніми окремими підрозділами – цехами, відділами, органами управління, збуту, обміном науковими кадрами тощо.
Ці взаємозв’язки досить складні і відмінні як по своїй структурі, так і по типу.
Їхні види і типаж зумовлюються самими типами підприємств, які співпрацюють між собою. Також їх тип визначається способом фінансових розрахунків між підрозділами, які взаємодіють, терміном їхньої спільної співпраці тощо.
Тому тип відносин можна визначати в залежності від ознаки поділу.
За часом:
довгострокові відносини;
короткострокові.
За фінансовими розрахунками:
кредитні;
без кредитні;
бартерні.
За типами власності:
державні (між державними підприємствами, підрозділами);--PAGE_BREAK--
державно-приватні (між державним підприємством і приватним);
приватні (між приватними підприємства, підрозділами).
В залежності від тих чи інших форм відносин ведеться планування і ведення стратегії того чи іншого підприємства.
3. Роль фінансового забезпечення стратегічного управління.
В умовах ринкових відносин, самостійності, відповідальності підприємств за результатами своєї діяльності виникає обєктивна необхідність визначення тенденцій фінансового стану, орієнтації і фінансових можливостей та перспективної оцінки фінансового стану інших господарюючих субєктів. Підприємства зацікавлені в виробітки фінансової стратегії. Фінансова стратегія –це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами. Вона охоплює питання теорії та практики формування фінансів, їх планування, вирішує задачі, які забезпечують фінансову стабільність підприємства в ринкових умовах господаювання. Теорія фінансової стратегії досліджує обєктивні закономірності ринкових умов господарювання, розробляє способи і форми виживання в нових умовах, підготовки та ведення фінансових операцій. Фінансова стратегія підприємства включає в себе:
●аналіз фінансового стану;
●оптимізацію основних та оборотних засобів;
●розподіл прибутку.
Більш детальна інформація щодо складу фінансової стратегії наведена в додатку.
Фінансова стратегія підприємства згідно зі своєю стратегічною ціллюзабезпечує :
●формування та ефективне використання фінансових ресурсів;
●виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках; ●відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства; ●визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішаль- ної переваги над конкурентами;
●створення та підготовка стратегічних резервів;
●ранжування та поетапне досягнення цілей;
Таким чином успіх фінансової стратегії підприємства гарантується при взаєморівновазі теорії і практики фінансової стратегії, при співпаданні стратегічних цілей з реальним економічним та фінансовим можливостям через жорстку централізовану фінансову стратегію.
Завданнями фінансової стратегії є:
●визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;
●визначення перспективних фінансових взаємовідносин із субєктами господарювання, бюджетом, банками, тощо.
●фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;
●вивчення економічних та фінансових можливостей ймовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;
●розробка способів виходу з кризового стану та методів управління за
умов кризового стану підприємств.