Видатні майстри педагогічної праці А Макаренко В Сухомлинський

Реферат на тему:
Видатні майстри педагогічної праці А. Макаренко,
В. Сухомлинський План.
1. Основні етапи життя і діяльності А. Макаренка.
2. А. Макаренко про педагогічну майстерність.
3. Система роботи новатора А. Макаренка як приклад для становлення педагога-майстра.
4. В. Сухомлинський — людина, вчитель, вчений.
5. Новаторські ідеї педагога В.Сухомлинського.
6.В. Сухомлинський про вчителя і школу.
7. Педагогічна задача: структура, приклади.
 
1. А.С. Макаренко народився 13.03.1888 року  в м. Білопілля Харківської губернії в сім'ї робітника з/д майстерень. У 1901 pоці сім'я переїхала до  п. Крюкова ( під Кременчуком ). 1904 рік — закінчив 4-х класне училище , згодом — однорічні педагогічні курси.
1905 — 1911  —  народний вчитель у 2-х класному з/д училищі в Крюкові.
1914 — 1917   — навчання в Полтавському вчительському інституті.
1917 — 1920  — інспектор у Крюкові, вчитель у Полтаві.
1920 — 1927 -  робота в колонії ім. Горького.
1927 — 1935 —  робота в комуні ім. Ф.Дзержинського.
1935 — 1936 -  помічник начальника по керівництву трудовими колоніями МВС УРСР.
1937 рік — переїзд до Москви, літературна діяльність, виступи перед вчителями (09.03.39 виступає перед студентами і викладачами Харківського педагогічного інституту з досвідом роботи в колонії і комуні). Помер 1 квітня 1939 року.
      Найвідоміший  твір А.С. Макаренка — «Педагогічна поема»  написано у 1928 pоці ( надруковано Горьким в 1933 — 1936 рр.).  У 1938 pоці — «Прапори на баштах», 1936 році — «Книга для батьків».
       У Німеччині  працювала «лабораторія по вивченню спадщини А.С.Макаренка» (1968 рік.). В Японії в 70-ті роки видано «Начерки світової історії педагогіки» (40 томів), у 16 томі — детально викладено досягнення
А. Макаренка.
      2.  "… я працював 32 роки педагогом…, і старався розмірковувати над своєю педагогічною працею..., і у мене була деяка своя… манера педагогічної праці. Ця манера прийшла до мене не від моїх талантів. Вона прийшла від необхідності, від характеру тієї справи, яку мені доручили" [Т. 4. 281]. «Багато хто вважає мене спеціалістом по роботі з безпритульними. Це неправда. Я всього працював 32 роки, з них 16 років — в школі і 16 років- з безпритульними. Правда,  в школі все своє життя я працював в особливих умовах — у заводський школі, що знаходилася під постійним впливом робітничої громадськості, громадськості партійної» [Т.4. 110].
У статті А. Макаренка «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду»: педагогічна майстерність визначається як «дійсне знання виховного процесу ...» [Т.4.234].
              У статті «Про мій досвід» А. Макаренко пише: «Педагогічна майстерність — зовсім не проста справа… Майстерність вихователя не являється якимось особливим мистецтвом, яке вимагає таланту, але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта..., можливо і потрібно розвивати зір… Це необхідно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути описане в спецкурсі… Педагогічна майстерність заключається і в постановці голосу вихователя, і в керуванні власним обличчям… Педагог не може не грати… Учню іноді треба продемонструвати муки душі, а для цього треба вміти грати… Я став дійсним майстром тільки тоді, коли навчався говорити „іди сюди  з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів у постановці обличчя, фігури, голосу. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не відчує того, що потрібно. А у вихователя майстерність проявляється на кожному кроці..., треба вміти керувати своїм настроєм.“ [Т.4. 262].
»Треба вміти сказати так, щоб вони в вашому слові відчули вашу волю, вашу культуру, вашу особистість. Цьому потрібно вчитися" [Т.4.242].
«Рухи — це не такий пустяк. Вміти ходити, вміти стояти, говорити, вміти бути ввічливим — це не пусте… Вміння встати — теж багато значить» [Т.4. 318].
«Я на зовнішність звертав найпершу увагу. Зовнішність має велике значення в житті людини… Я вимагав не тільки охайності, але вишуканості, щоби вони могли ходити, стояти, говорити. Вони були дуже привітливими, ввічливими джентльменами. І це зовсім необхідно» [Т.4.  456].
А.Макаренко визначив компоненти педагогічної техніки: "… це мистецтво постановки голосу, мистецтво тону, погляду, повороту. І є ще багато таких ознак майстерності, прямих звичок, засобів, які кожний педагог, кожний вихователь повинен знати" [Т.4. 234].
«Я не говорив, що у мене немає майстерності. Я говорив, що у мене немає таланту, а майстерності я добився. Майстерність це те, чого можливо добитися, і як може бути відомий майстер — токар, прекрасний майстер — лікар, так повинен і може бути прекрасним майстром педагог...
І кожний із вас, молодих педагогів, буде обов'язково майстром, якщо не покине нашої справи, а наскільки він оволодіє майстерністю, — залежить від власного напору» [Т.4.244].
У праці «Методика організації виховного процесу» А.С.Макаренко підкреслює роль стилю роботи з колективом. Ним написані статті, які корисні як науково-методичні поради вихователям щодо професійного самоудосконалення: «Деякі висновки з педагогічного досвіду» «Про мій досвід», «Мої педагогічні погляди», «З досвіду роботи»,  «Доповідь в педагогічному училищі»… (1938 — 1939 p.p.) тощо.
«Педагогічна майстерність може бути доведена до великого ступеню досконалості майже до ступеню техніки. В це я вірю і усім своїм життям шукав доказів цієї віри...
Треба, щоби педагогіка оволоділа засобами впливу, які були би настільки універсальні та могутні, що, коли наш вихованець зустріне погані впливи, навіть найсильніші, вони би нівелювалися і ліквідувалися вашим виховним впливом»[Т.4.313].
А.С.Макаренко вважав, що заклади освіти, де ведеться підготовка педагогів, відповідають за формування у них педагогічної майстерності:
"… наші  вузи повинні рішуче перебудувати свої програми. Вони повинні давати добре підготовлених, грамотних педагогів -техніків"[Т.4.383].
3.     Система роботи новатора А. Макаренка є прикладом становлення педагога-майстра. В її основі лежить гуманізм. У листі  до М. Горького (22.11.29)  А.С. Макаренко писав: «Не може бути виховання, якщо не зроблено центральну установку на цінність людини».
      Якості педагога-майстра за Макаренком: гуманізм, любов і вимогливість до дітей; політична зрілість, соціальна активність; педагогічний авторитет, що базується на широкій ерудиції і моральній чистоті особистості; педагогічний такт; діловитість, твердість волі; володіння технологією виховного впливу; комунікативні, організаторські здібності; здатність до педагогічної  творчості, постійний пошук оптимальних шляхів розв'язку виховних проблем; педагогічна стійкість, вміння відстоювати своє право на творчість, відповідальність за справу виховання. «Вихователь повинен вміти організовувати, ходити, шуткувати, бути веселим, сердитим, вести себе так, щоб кожний рух його виховував» [Т.4.172].
Творча система роботи А.С.Макаренка охоплювала всі сторони
всебічного розвитку особистості.
          4.Видатний український вчений і вчитель В. О. Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в с. Василівці Онуфріївського району на Кировоградщині  ( Херсонська губернія) у селянській родині.
1934 -1935 — навчання в Кременчуцькому педагогічному інституті.
1935 — 1938 — вчитель української мови і літератури у 5-7 класах ( с. Василівка, с. Зибівка).
     1936 — 1938 — заочне навчання  в Полтавському  педагогічному інституті на філологічному факультеті.
 1938 -1941 — вчитель української і російської мови в 8 -10 класах, завуч середньої школи ( с.Онуфріївка ).
 1941. 07 — 1942. 02 — учасник Великої Вітчизняної війни, політрук роти, інвалід війни. --PAGE_BREAK--
 1942 — 1944 — директор Увинської середньої школи.
 1944 -1948 – завідувач райвно (с.Онуфріївка).
 1948 — 02.09.1970 — директор середньої школи с. Павлиш
 1955 – захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи -керівник навчально -виховного процесу» (735 с.)
1957 – член – кореспондент  АПН РСФСР.
1958 —  заслужений вчитель УРСР.
1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член — кореспондент АПН СРСР.
1970.02.09 –помер В.О.Сухомлинський.
Вчитель — майстер широкого профилю В. О. Сухомлинський  був висококультурною людиною, володів 8 іноземними мовами. Його науково – педагогічна спадщина містить понад 40 книг, приблизно 500 статей, 120 казок для дітей. ( Див.: Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. — К., 1976 -1977; «Серце віддаю дітям», «Сто порад вчителю», «Як виховати справжню людину», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа», «Розмова з молодим директором школи», «Батьківщина в серці», «Батьківська педагогіка» та інші ).
 
         5. Новаторські ідеї педагога В.Сухомлинського:
-         любов до дітей, віра в творчі сили дитини. («Кожна дитина повинна бути щасливою»);
-         виховання через розум, серце, руки дитини. «Школа радості» (1951 -1952 рp.);
-         мудрість педагогічної і батьківської любові, влади колективу;
-          всебічний розвиток особистості кожної дитини;
-          теорія виховання справжньої людини;
-          система навчання  грамоті через образно-чуттєве сприймання дітьми 6 років довкілля: емоції — почуття — сприймання — уява — образи навколишнього світу — образно-емоційне мислення — логічне мислення — запам'ятовування — застосування різноманітної діяльності (малювання, читання, роздуми, спостереження, творчість, праця);
     -   система підготовки до сімейного життя;
-         традиції, свята, культи в вихованні;
-         система вимог і  порад педагогам («Сто порад учителеві», ...) [Т. 2. 418-654].
 У працях “ Духовний світ школяра “, “ Народження громадянина “, “ Як виховати справжню людину “В.Сухомлинський створив ідеал справжньої людини, якій притаманнітакі риси характеру:  відданість рідній землі, рідному народові, обов’язок перед ним, любов до рідної мови, повага до старших, любов до матері й батька, бережливе ставлення до природи, доброта, працелюбність… У цих творах розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил “Десять не можна“, “Дев’ять негідних речей“, які складають азбуку моральної культури. У працях розкривається зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, щедрості, милосердя. Ідеал справжньої людини визначається Сухомлинським на засадах загальнолюдських цінностей і народної педагогіки, об’єднує найкращі риси менталітету українського народу.
 
     Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему блоків, кожен з яких – це вимоги до діяльності вчителя:
1.     Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.
2.     Любов до дітей і кожної окремої дитини.
3.     Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.
4.     Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.
5.     Глибоке знання дитини.
6.     Розуміння дитини – педагогічна емпатія.
7.     Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.
8.     Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.
9.     Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.
10. Бути другом, мудрим радником дитини.
     Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що “педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу” [58,243].       Методика гуманістичного вихованняу Василя Сухомлинського являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями. У Павлиської середній школі, яку ще за життя педагога (1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної думки і практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:
        Виховання словом:роз’яснення вчителем моральних понять, цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.
        Виховання прикладом:відношення до людей, навколишнього світу, природи, України, людства.
        Система методів організації діяльності і формування досвіду гуманної поведінки дітей:вправлення (добрі справи); організація спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.
        Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності: похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона, обмеження, моральна підтримка та інші.
        Самовиховання, саморозвиток учнівяк вершина, мета виховання.
      Одну з мудрих педагогічних статей Сухомлинський назвав “Не бійтесь бути ласкавими”. У ній він з болем відмічав, що дуже часто в сім’ї та школі звучить неласкаве, байдуже, часом — грубе слово, що ранить душу дитини, робить її байдужою до будь-якого прояву людяності. Підвищений тон голосу у спілкуванні з дітьми створює нервову напругу, виснажує нерви. Діти можуть звикнути до цього. Тоді у дитини притупляються почуття, зникає сердечна чутливість, а сам педагог назавжди втрачає ті найважливіші нюанси, тони, півтони емоційної чуттєвості, які саме і роблять людину Людиною.
      В.Сухомлинським  було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:
1.Пізнання багатогранності дитини.
2.Віри в її неповторність і талановитість.
3.Визнання природного оптимізму дитини.
4.Обережного звернення до її душі й розуму.
5.Захисту багатства людської природи в дитячій душі.
6.Виховання в учнів самоповаги.
7.Утвердження краси в природі і в людині.
Для сучасного педагога  мають велику цінність методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини. Ідеалом учителя сучасної школи повинен бути той взірець вихователя, яким був сам В. Сухомлинський і якого він бачив у своїх мріях. Головними рисами такого вихователя – гуманіста є :    продолжение
--PAGE_BREAK--
1.Мудрі любов і влада педагога над розумом і душею дитини.
2.Багатство думки, висока загальна культура.
3.Спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність.
4.Здатність зцілення душевних ран дитини.
5.Ніжне, ласкаве ставлення до дитини.
    “Вчительська професія, — писав В.Сухомлинський, — це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих корінь, які живлять покликання до педагогічної праці” [10,243].
       6.Перша порада із «Сто порад учителеві » В.Сухомлинського стосується розуміння  проблеми «Що таке покликання до праці вчителя? Як воно формується? » [Т.2.  420 -425].
Властивості педагогічної професії: а) «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, -   з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя»; б) кінцевий результат праці віддалений в часі; в) багатофакторність впливів на дитину, «… завдання — боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним ». Розумний, умілий, мудрий вихователь; г) «Об'єкт нашої праці — найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, — розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». Впливати тим же. Найважливіші інструменти впливу — слово, краса довкілля і мистецтва,
весь емоційний діапазон людських відносин і обставин; д) об'єкт праці педагога — дитина — повсякчас змінюється. «Наша праця — формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити».
Якості педагога — майстра:1) «Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, який ніколи не припиняється...  Це подив перед багатогранністю і невичерпністю людською»; 2) "… практична педагогіка — це знання й уміння, не тільки доведені до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва… виховувати й відчувати її індивідуальний світ";
3)     " Наріжний камінь педагогічного покликання — це глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини». Терплячість до дитячих слабостей, мудрість в розумінні дитини, конфліктів:
4) «Гармонія серця і розуму» педагога. «Чуйність, сердечна турбота про людину — це плоть і кров педагогічного покликання»; 5) «… Уміння настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком, надзвичайно важливе в тій майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожний учитель. Це вміння треба виховувати в собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і більш дійовим… необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те, чим вона живе, як вона дивиться на світ, чим є для неї люди, що оточують її.
Дорогий мій колега, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу сердечності — протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі» (Т2.424 -425).
7.     Педагогічна задача ( проблема) потребує цілої системи опрацюванняДоцільно: 1) вивчити її умову (діючі особи, зв'язки обставини); 2) поставити запитання (як діяти вихователю?); 3) звернутися до розв'язку автора (педагога); 4) проаналізувати пропозиції колеги  («Мій розв'язок» з поясненням”).
               Приклади педагогічних задач з досвіду роботи А. Макаренка,
 В. Сухомлинського.
Література
1. Державна національна програма «Освіта» / Освіта. Україна XXI століття. — К., 1994.
2.  Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ1 ст. // Освіта України. — №29, 18.07.01
   3. Макаренко А.С. Некоторые выводы из моего педагогического опыта //         Пед. соч.: в 8 т.- Т. 4. — Москва, 1984. — С. 235 — 236, 243 — 247.
  4. МакаренкоА.С. О моем опыте  // Пед. соч. в 8 т. — Т. 4. — Москва, 1984. — С. 260-266.
  5. Макаренко А.С. Педагогическая  поэма. Флаги на башнях. // Пед. соч. в 8 т.  — Т.З, 6. — С. 8-445; С.8-309.
  6. Макаренко А.С. Предисловие к альбому «Наши жизни — Горькому -горьковцы» // Пед. соч. в 8 т. — Т. 1. — Москва, 1983. — С. 91 — 92.
  7. Козлов И. Ф. Педагогический опыт А. С. Макаренко. — Москва, 1987. -159 с.
  8. Творческое наследиеА.С. Макаренко и совершенствование подготовки педагогических кадров: Тезисы докладов и выступлений на Всесоюзной научно-практ. конференции, посвященной 100-летию со дня рождения
А. Макаренко. — Полтава, 1988. -367 с.
 9. Сухомлинський В. О. Вибр. твори: В 5 т. — К., 1977.
 10. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: В 5 т.- Т. 2. — К.,
1976.
 11.Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике. — Москва, 1990. — 304 с.  
 12… Зязюн И. А., Родчанин Е. Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об идеалах
       В.А. Сухомлинского. — Москва, 1991.
 13… Цюпа I. В.  Сухомлинський  ( Добротворець ). — К., 1985. -216 с.