Біологічні ресурси України 2

Назва реферату: Біологічні ресурси України
Розділ: Біологія
Біологічні ресурси України
Україна належить до країн з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю використання різноманітних природних ресурсів. Цьому сприяє як наявність їх значних багатств, добра господар­ська освоєність та доступність території, зростаючі потреби в цих ресурсах, сприятливі умови для їх експлуатації. По-перше, за питомими (на 1 чол. на 1 km2) масштабами та інтенсивністю вико­ристання ресурсів, Україна випере­джує всі розвинуті країни світу і, безперечно, зай­має перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка харак­теризується високими масштабами споживання.
Останнім часом дедалі активніша роль у вирі­шенні природоохоронних проблем відводиться вивченню громадської думки; суттєво розширю­ються права й можливості місцевих органів вла­ди. І головне, виділяється щораз більше коштів на організацію раціонального використання і на­лежну охорону водних, земельних, лісових ресур­сів, на забезпечення чистоти атмосферного повіт­ря. Якщо капітальні вкладення на ці заходи у 1973—1975 роках (з 1973 p. почала друкуватися відповідна статистика) становили 917 млн. крб., 1976—1980 — 1169 млн. крб., то у 1981—1985 ро­ках — 1864 млн. крб. У 1989 p. вони досягли 510 млн. крб. Загальна сума усіх витрат на охорону й раціональне використання природних ресурсів (включаючи витрати на лісове господарство) ста­новила за 1981—1989 pp. 14,8 млрд. крб., у тому числі за 1989 p. — 2,1 млрд. крб. З цієї суми 1,5 млрд. крб. йшло на утримання та експлуатацію природоохоронних споруд і установок, 510 млн. крб. на державні капітальні вкладення, 136 млн. крб. на лісове господарство, раціональне використання-земельних ресурсів.
Особливої гостроти й актуальності набуває в Ук­раїні охорона водних ресурсів. На ці потреби у республіці витрачається близько 60 % усіх держав­них капітальних вкладень, що виділяються на охо­рону навколишнього середовища (у 1989 p. — 323 млн. крб.). Йдеться, зокрема, про фінансові й ма­теріальні ресурси, що надходять на охорону дуже забруднених вод Чорного та Азовського морів, збереження й поліпшення стану малих рік і во­дойм. Необхідне підвищення ефективності очис­них споруд і установок, більш широке викорис­тання для зрошування та інших цілей очищених і рудникових вод. Нерівномірність розміщення вод­них ресурсів по території республіки та зростаю­чий їх дефіцит, найбільш гострий у південних та центральних областях, потребує негайного запро­вадження водозберігаючих технологій, організа­ції безстічних виробництв, економного витрачан­ня води для зрошення, а також в комунальному господарстві, побуті.
Актуальною є проблема раціонального викорис­тання свіжої води, зокрема поліпшення структури її споживання. Останнім часом обсяг виробництва свіжої води становить близько 30 млрд. м за рік. Основна її кількість (56 % у 1989 p.) йде на вироб­ничі потреби (без сільського господарства), для зрошення, обводнення та сільськогосподарського постачання (29 %) і на господарсько-питні потре­би (15 %). Природоохоронні заходи передба­чають скорочення втрат води, раціоналізацію водопостачання, насамперед при зрошенні, ширше впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будівництва і введення в дію об'єктів по очищенню стічних вод. Найбільше сві­жої води споживається в Запорізькій (4,5 млрд. м3), Дніпропетровській (3,7), Донецькій (3,4) обл.; Кримській (2,6), Київській (без Киє­ва—2,2), Херсонській (1,9 млн. м3).
Останнім часом вжито певних заходів, спря­мованих на поліпшення водоочищення: за роки одинадцятої п'ятирічки в цілому по Україні ски­дання забруднених стоків скоротилося майже вдвічі; знижувалося воно і в роки дванадцятої п'я­тирічки. Однак проблема ще.далека від вирішен­ня: деякі підприємства, особливо чорної металур­гії, хімії та нафтохімії, вугільної, харчової та ін­ших галузей промисловості певну частину вико­ристаної води не очищають.
Створення заповідних територій, збереження генофонду планети мають важливе значення для охорони природних ландшафтів. У сві­ті нараховується понад — 2600 великих заповідних територій, загаль­ною площею понад 4 млн. км2 (3% суші планети). За останні роки в Україні сформовано цілу мережу при­родно-заповідних територій (5350 територій і об'єктів) зага­льною площею понад 1,1 млн. га, яка значно збільшилася порівняно з минулим, але все одно становить всього близь­ко 2% території України, що неприпустимо з екологічної точки зору.
Почався період формування нових природно-заповідних те­риторій, досліджується їх сучасний екологічний стан, можливо­сті, вивчаються соціально-екологічні аспекти.
За функціональними особливостями території поділяються на: природні національні парки, заповідники, заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки, парки — пам'ятники садово-паркового мистецт­ва, заповідні урочища.
На території України функціонують:
— 3 природні національні парки. Вони створюються з метою збере­ження природних комплексів з особливою (екологічною, істо­ричною і естетичною) цінністю і використання їх в рекреацій­них, наукових і культурних цілях (Швацький, Карпацький, Синевір).
— 17 державних заповідників, втому числі:
2 біосферних Державні заповідники мають на меті збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони при­родних комплексів, вивчення природних процесів та явищ, розробки наукових основ охорони природи. Господарська дія­льність в їх межах заборонена (Розточчя, Медобори, Асканія Нова, Український степовий. Чорноморський, Дунайські плав­ні, Ялтинський та ін.) (Чорноморський, Асканія Нова),
2 державних заповідно-мисливські господарства, близько 1600 заказників Державний заказник — територія, яка виділяється з метою збереження та відновлення окремих або кількох найбільш цін­них або унікальних комплексів, які входять до Червоної книги. Державні заказники поділяються на: ландшафтні, лісові, бота­нічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, гідро­логічні, палеонтологічні, геологічні (Касперівський — ландшаф­тний, «Дача Галілея» — лісовий, Галицький — ботанічний, Чистилівський — зоологічний тощо).
2655 пам'я­ток природи Державна пам'ятка природи — територія або окремий при­родний об'єкт, що мають особливу цінність і беруться під охо­рону для збереження в природному стані.
8 ботанічних садів, що утворюються з метою збережен­ня, вивчення і збагачення в спеціальних умовах різноманітних рослин для ефективнішого наукового, культурного і господар­ського їх використання (Київський ботанічний сад Академії наук).
20 дендрологічних парків — державний дендрологічний парк створюється для вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних дерев і чагарників для наукового, культурного і господарського ви­користання (Хоростівський, Гермаківський).
8 зоо­логічних парків. Парки формуються з метою збережен­ня і вивчення в спеціально створених умовах об'єктів дикої фа­уни для наукових, пізнавальних і науково-дослідних цілей (Київський, Харківський та ін.).
511 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Державні парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва -найбільш визначні зразки паркобудівництва, які охороняються в естетичних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях («Софіївський» в Умані, «Раївський» в Бережанах, Скала-Подільський, Вишнівецький, Коропецький).
559 заповідних урочищ Державне заповідне урочище — лісові, степові, болотні та ін­ші природні комплекси, які мають певне наукове, природоохо­ронне і естетичне значення.
Лісові ресурси мають не лише народногосподарське значен­ня, вони є найпопулярнішою формою курортно-рекреаційного значення.
В Західному регіоні щороку відпочивають близько 3-х млн. чоловік, а за підрахунками спеціалістів тут щороку можуть від­почивати принаймні 12 млн. чол., що в 4 рази перевищує фак­тичну кількість відпочиваючих.
Унікальним природним комплексом є Карпати і Прикар­паття, де в 1980р. створено Карпатський природний націона­льний парк на площі 50,3 тис. га, який має 4 зони: природозаповідну — 10,2 тис. га, охоронно-рекреаційну — 20,8 тис. га, рек­реаційну — 10,6 тис. га і рекреаційно-господарську — 8,6 тис. га.
Потенціал Західного регіону ще невичерпаний: це можна зробити за рахунок впорядкування 1-ї і 2-ї груп державного лісового фонду. Необхідно насамперед розширити зелені зони і парки великих міст, реконструювати лісопарки навколо міст і впорядкувати рекреаційні території.
Економія і комплексне використання деревної сировини, відходів сприяє не тільки підвищенню ефективності викорис­тання одного із цінних природних ресурсів, але й покращенню стану навколишнього середовища. Багатство лісів — це не тіль­ки деревина, а й гриби, плоди, ягоди та ін. Використання хар­чових ресурсів лісу, багатих на вітаміни, білки, вуглеводи, є одним з шляхів задоволення потреб населення. В Україні росте більше як 100 видів дерев і кущів, які дають їстівні плоди і яго­ди, більшість з яких мають і лікувальні властивості. Дикорос­тучі плоди використовуються ще далеко не повністю: заготівля лісових плодів і ягід складає не більше 20% всього урожаю, грибів — 11, горіхів — 10%. Харчові ресурси поряд з бджільниц­твом, сінокосінням, лікарською і технічною сировиною утво­рюють ресурси побічного використання, питома вага якого в загальній комплексній продуктивності лісів складає лише 20%. Отже, поряд із відтворенням лісових ресурсів, існують резерви для раціональнішого користування дарами лісів.
Важливе місце посідає створення державного лісового кадас­тру, який визначав би стан лісів, їхню економічну оцінку, напря­ми розвитку галузей лісового комплексу.
При визначенні економічної оцінки лісу виникає ряд труд­нощів щодо підходів до цієї оцінки. Лісові ресурси відносяться до відновлюваних ресурсів, отже їх використання передбачає постійні витрати на їх відновлення, догляд, охорону й утри­мання. Економічна оцінка лісових ресурсів повинна відповідно; враховувати суспільне необхідні витрати на відтворення лісу.
При цьому оцінка лісу буде представлена як сума ефектів від всіх видів продукції і користі на необмежене довгий строк викорис­тання, що пов'язано з багаторічним строком вирощування лісів.
Різниця між суспільне необхідними та індивідуальними за­тратами на одержання одиниці продукції являє собою диферен­ціальну ренту, яка є основним оціночним показником лісових ресурсів. Методи оцінки всіх видів лісових ресурсів і ефектив­ності лісу розроблені ще недостатньо, і існують лише для одного виду ресурсів — деревини. Вартість деревини на корені склада­ється з суми відповідних лісових такс. Важливе значення мають облік і контроль, стимулювання повної розробки лісосіки і ви­везення всієї вирубаної деревини з лісу.
Плата, внесена за розробку переданого в рубку лісосічного фонду, повинна перш за все компенсувати затрати на лісогос­подарські заходи по відновленню й охороні лісових ресурсів. Крім того, рівень лісових такс повинен сприяти раціональні­шому використанню лісосічного фонду: зростанню долі м'яколистяних порід, використанню лісосіки з хвойних порід, переміщенню лісозаготівель у віддалені лісові масиви. Наприк­лад, розмір такси на ділову деревину хвойних порід в порів­нянні з м'яколистяними залежить також від інтенсивності лісо­користування, природних і економічних умов заготівель. Так розмір такси на 1 м3 деревини в районах основних заготівель в 3,5 рази нижчий, ніж у малолісних.
При визначенні ефективності використання та охорони лі­сового господарства необхідно враховувати вік лісу та догляд за ним, насадження нових лісів (дендропарків, заповідників, парків, зелених насаджень) та догляд за ними, оберігання від навколишнього забруднення тощо.
Разом з тим ці лісові продукти є сировинною базою для ха­рчової і фармацевтичної промисловості, для сільського госпо­дарства. Потенційні можливості збору яблук, груш, горіхів, ягід, грибів, соків тут досить великий.
Виконання завдань, що стоять перед лісовим господарством має свої слабкості: попенна плата в даний час дозволяє покри­вати лише близько 50% витрат на ведення лісового господарст­ва, її частка (розрахункова такса за 1 м3 деревини) становить в середньому більше 5 гри. (у собівартості продукції лісозаготі­вельних підприємств становить в середньому 7-8%) — це значно нижче, ніж у країнах із розвиненим лісовим господарством, та­ких як Швеція, Фінляндія, США. Не досконалим є і механізм формування попенної плати. Лісові такси складають з розраху­нку середньогалузевих затрат, не враховуючи суттєву різницю в економічних, природних і технічних умовах лісових госпо­дарств. Не враховується достатньою мірою диференціальна лі­сова рента. Низький рівень лісових такс визначає знижений рівень оптових цін на лісопродукцію, що не забезпечує зацікавленості підприємства у більш повному і раціональному використанні деревини.
ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ
Максимальне використання вигод від територіального поєднання природних ресурсів дає змогу не тільки отримати найбільший на­родногосподарський ефект, а й успішно вирішувати складні питан­ня охорони навколишнього середовища і раціонального природо­користування .
Зростання населення і масштабів виробництва спричинило гло­бальні економічні проблеми. Однією з найважливіших нині є про­блема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастіша­ли випадки викидів у атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різноманітних оксидів і радіоактивних ізото­пів. Особливо гострою є потреба охорони атмосфери в промисло­вих районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.
Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами за­бруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім про­мислові й комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами і отрутохіміката­ми. Збільшення споживання води зумовлює виникнення її дефіциту в Причорноморському економічному районі, У зв'язку з цим пробле­ма забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.
Охорона земельних ресурсів є складовою проблеми охорони навколишнього середовища. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення має раціональне викори­стання землі, відновлення й родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житло­вого й транспортного будівництва. Особлива роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства належить рекультивації відпрацьованих кар'єрів і золовідвалів.
Першочергову роль відіграє охорона рослинного світу, а найбільше лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоціни­ти, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи щодо лісовідновлення. Для збереження видів унікальної при­роди створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).
Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням за­пасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не зав­дають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладе­но обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та ри­бальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.
Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває про­блему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів при видобутку і пере­робці. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні тех­нології видобутку і переробки бідних руд, утилізацію відходів.