Cвітовий ринок поняття структура ціни

Зміст
Вступ......................................................................................3
Розділ 1.
Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни.........................................................................6
Розділ 2.
Україна в міжнародній торгівлі...................................................13
Розділ 3.
Шляхи досягнення економічного суверенітету України...........27
Висновки................................................................................33
Список використаної літератури.........................................36
Вступ
Україна, ставши в 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджу­вати економічні зв'язки з країнами світу. Проте, не маючи відповідно­го досвіду, кваліфікованих кадрів та державних органів, які могли б проводити самостійну і виважену зовнішньоекономічну політику, Україні досить часто доводилось зазнавати невдач на фоні більш іме­нитих конкурентів — Росії, Польщі та ін. Стабільні взаємовигідні зв'язки з індустріальними країнами світу необхідні для того, щоб швидше подолати економічну кризу. Адже лише залучивши до перебудовчих процесів у національному господарстві зарубіжних інвесторів, придбавши нові технології випуску продукції та заручившись підтри­мкою міжнародних організацій, можна сподіватися на успіх. Тим більше, що приклади Угорщини, Польщі, країн Прибалтики свідчать про ефективність такого шляху.
Найголовнішою причиною, що стримує нині входження України у світове господарство як повноправного партнера є дуже низька кон­курентоспроможність її продукції на міжнародних ринках. Головними причинами такого стану є:
1.Практично всі вітчизняні товари, навіть високої якості, не від­повідають міжнародним стандартам. У країнах соціалістичного табо­ру використовувалася своя система стандартизації, яка значно відріз­нялася від прийнятої в усьому світі. Перехід до такої системи зараз ви­магає чимало часу і коштів. Ось чому одиниці українських товарів сьогодні мають міжнародні сертифікати і допускаються на світовий ринок. Окрім того, характерними рисами української продукції є її ни­зька якість та матеріаломісткість, оскільки обладнання, на якому вона виготовляється, морально застаріло. Ціна вітчизняних товарів вища від закордонних аналогів.
2.Переважання в експорті України сировинних товарів і практи­чно повна відсутність високотехнологічного обладнання, патентів, лі­цензій, «ноу-хау», що користуються на ринках величезним попитом.
3.Гостра нестача високопрофесійних кадрів, що можуть працю­вати на зовнішніх ринках, сприяти збуту продукції. Недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. Часто навіть прекрасна за своїми якостями продукція не потрапляє на міжнародні ринки через нерозпорядливість чиновників.
4. Низька зацікавленість вітчизняних підприємців у виробництві продукції на експорт. У провідних країнах світу держава всіма можли­вими способами стимулює таке виробництво: надає податкові пільги, вводить обмеження на ввезення імпортних товарів та ін. На Україні, на жаль, цього поки що не зроблено.
У зв'язку з таким важким становищем виникає запитання, чи мо­жливе взагалі становлення України як однієї з провідних держав світо­вого економічного простору, чи ми так і залишимося на його задвір­ках? Відповіддю можуть бути лише конкретні дії...
Слід зауважити, що визначальними факторами розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, спеціалізація та інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення товарів і робочої сили. В цьому виражаються взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів, регульовані системою міжнародних економічних відносин і міжнаціональних механізмів, які визначають форми господарського обміну між країнами. Матеріальну основу всесвітнього господарства утворюють світові ринки капіталів, товарів і послуг, цінних паперів тощо.
Актуальність данної темиполягає у диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків України. У найзагальнішому вигляді зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже – і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.
Ступінь наукової розробки теми.
Наукову доктрину міжнародного економічного співробітництва заклали класики економічної теорії, і в першу чергу — Д. Рікардо як автор теорії порівнян­них витрат. Надалі її було розвинуто і модифіковано в концепції порівняльних переваг Хекшера-Оліна, згідно з якою кожна країна вивозить товари, виготовлювані з якнайефективнішим використанням надлишкових факторів виробництва, і ввозить дефіцитні товари, а також В. Леонтьєва та інших авторів, які обгрунтували переваги експорту наукомісткої продукції. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регу­лювання торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду наднаціональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних балансів. Дістала розробку теорія монополістичних переваг у діяльності ТНК, які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту і маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зрос­тання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме цю ідею було покладено в основу економічного розвитку України в останні роки.
Об’єктом даної роботистала найрухоміша частина світового господарства – світовий ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктами світового господарства, які пов’язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Більш докладно (окремим розділом) розглянута міжнародна торгівля та місце України на світовому ринку товарів та послуг.
Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних відносин як результат їх діяльності у сфері операцій, направлених на обіг товарів та послуг, що здійснюються з участю іноземного елемента.
Метоюцієї роботи є аналіз об'єктивних світогосподарських процесів і місця в них України, а також досвіду розвинутих держав у подоланні труднощів економічного розвитку, розгляд основних торговельних партнерів України та зміни основних напрямків зовнішньої торгівлі.
Завданням данної роботивиступає пошук шляхів досягнення економічного суверенітету України, розкриття поняття та структури світового ринку, умов та факторів формування кон’юнктури та встановлення цін на світових ринках. А також підвищення ефективності господарства в результаті залу­чення до нього дедалі більшої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік.
При написанні даної роботи автором була використана ціла сукупність методів, способів та прийомівнаукового дослідження та пізнання, які включали в себе як загальні, такі як матеріалістичний, порівняльний, історичний, так і спеціальні, наприклад, метод статистичного аналізу, зведення та групування, індексний метод та обробка літературних джерел, а також метод відображення результатів наукових досліджень у графічній та табличній формі.
Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (всього 13 найменувань). Загальний обсяг дослідження — 35 сторінок.
Розділ 1.
Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни
Ринок є невід’ємною частиною суспільного господарського відтво­рення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробниц­твом, споживанням, розподілом.
Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну, розвитку тор­говельних функцій між продавцем і покупцем.
Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі.
Національний ринокпоєднує внутрішню та зовнішню торгівлю да­ної країни.
Світовий ринок— це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг. />Внутрішній ринок
Світовий ринок
Національний ринок
Схема 1. Структура світового ринку1.
В даній курсовій роботі розглянуто світовий ринок товарів та послуг.
До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світо­вий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна — 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна — 10-20%.--PAGE_BREAK--
Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах – регіональному (або географічному), товарно-галузевому та со­ціально-економічному.
Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань (схема 2).
/>

Cхема 2. Регіональна структура світового ринку2.
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифіка­цію 00Н — Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію — СМТК, Брюссельську митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.
За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів — готові вироби, сировину і напівфабрикати, по­слуги (схема 3).
/>
Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєд­нує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діа­мантів, хімічної сировини та ін.
За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розви­ваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістич­ної орієнтації (КСО).
За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури:
-монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);
-олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);
-атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції то­варів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).
За характером торговельних угод та взаєминами продавців та по­купців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закри­того сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові поста­чання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій, внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об’єднань, постачання товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами, зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, бо вони пов’язані юридичною за­лежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування, систе­мою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та спе­ціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними, військово-політичними та іншими специфічними договорами.
Закритий секторсвітового товарного ринку підпорядковується об­меженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відби­вають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.
Відкритий секторсвітового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців — ма­лих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкрито­го сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються ко­роткострокові комерційні угоди та операції «вільного» ринку.
«Вільний» ринок — це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та по­стачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють су­часні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. «Вільний» ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку «спот» (з терміновим постачанням реального товару) та «чорному ринку».
Проміжне становище між закритим і відкритим секторами світового ринку займає пільговий сектор — торговельні операції на підставі довгостро­кових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) еко­номічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференцій­ну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 4).
/>

Схема 4. Сектори світового ринку.
У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту і пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутка­ми фірм (схема 5).
/>
Схема 5. Ціна ринкової рівноваги на світовому ринку3
Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світо­вих товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання і зміни товарного ринку, а на макрорівні — середні та довгострокові тенденції розвитку рин­ку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, га­лузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використо­вується в стратегії управління, у виборі форм та методів конкурентної бо­ротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічноі діяльності.
Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер рин­кової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий еко­номіст Н.Д. Конаратьєв. Він підкреслив роль сукупності кон’юнктуро-формувальних факторів (КФФ), що впливають на еко­номічну кон’юнктуру і проявляються у взаемозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку і формують ринкову кон’юнктуру. Фактор— це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ — це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ е пропозиція і попит.
Попит— це платоспроможна потреба в товарах для споживання та поповнення товарних запасів. Пропозиція— сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції— це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спро­можність, рентабельність виробництва, норми прибутків фірм, їх адапту­вання до впровадження досягнень науки і техніки.
Умови формування кон’юнктури (УФК)— це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні.
/>
Схема 6. Умови формування кон’юнктури
Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова ак­тивність на ринку (число укладених угод).
/>
Схема 7. Форми прояву кон’юнктури
В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна пе­ревага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Таке становище на ринку називають «ринком по­купця».
Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та ринкові ціни досягають свого мінімального значення, пони­жуються прибутки фірм.
Кон’юнктура підвищувальна — це стабільна перевага попиту над пропозицією товару, зростання ринкових цін на товар та числа торго­вельних угод («ринок продавця»).
/>
Висока кон’юнктура має тенденцію до збереження переваги попиту на товар над його пропозицією, починається вирівнювання їх балансу, ціна на товар і число торговельних операцій сягають свого максимуму, зростають прибутки фірм.
Короткочасний стан ринку, де панує рівновага попиту і пропозиції, називають ринковою рівновагою. Затяжний стан ринку переваги пропо­зиції товару над його попитом, насичення ринку товаром зумовлюють зниження цін, в’ялу кон’юнктуру, стан економічної кризи — збитків фірм та банкрутства.
Універсальним показником і барометром товарної кон’юнктури є ціна на товар.
Ціна— це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар грунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуван­ням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільне необхідними витратами праці на виробництво товару, тобто робочим часом, не­обхідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.
Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва това­ру, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регу­лювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, «заморожування» цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксу­ванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери — зміни купівельної спроможності націо­нальної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Для світового ринку характерна множина цін на товар. Вони відрізняються за сферами дії, характером формування, ступенем зближен­ня з рівнем ринкової ціни. За сферами товарообігу розрізняють ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Зовнішньоторговельні ціни бувають експортні та імпортні, які враховують величину витрат за доставку това­ру від експортера до імпортера. Розмежовують ціни закритого і відкрито­го секторів світового товарного ринку.
Ціни закритих ринків мають відносну стабільність, вони більше піддаються регулюванню, проявляються в дії внутріфірмових умовно розрахункових трансфертних (перевідних) цін, які встановлюють моно­полії виробників незалежно від вимог ринку дня скорочення податкових оплат.
Ціни відкритого сектора ринку змінюються під впливом попиту на товар і його пропозиції, відбивають зміни товарної кон’юнктури, фак­торів стихійного (вільного) ринкового ціноутворення (ціни ринку «спот», біржові котировки).
За рівнем пристосування цін до дійсно ринкового стану відрізняють базисні ціни і ціни фактичних операцій. До базисних цін належать довідкові та офіційні ціни продажу, ціни прейскурантів, каталогів, проспектів. Ціни фактичних торговельних операцій відбивають реальний рівень ринкових цін на аукціонах, товарних біржах, контрактні а також розрахункові (середньостатистичні) ціни.
Множина внутрішньоторговельних цін негативно впливає на виз­начення рівня світових цін на товари. Як світові ціни виступають ціни звичних торговельних операцій, типових для світової комерційної прак­тики. Вони розповсюджуються на значну частину світової торгівлі, до­ступні будь-якому продавцеві і покупцеві світового ринку.
Як світові ціни виступають експортні ціни головних постачальників даного товару на світовий ринок (наприклад, ціни на нафту установлю­ють країни ОПЕК) та імпортні ціни провідних покупців (імпортерів) дано­го товару, а також ціни важливих центрів міжнародної торгівлі (міжнародних товарних бірж, аукціонів, ін.)
В умовах високої конкуренції на світових товарних ринках експор­терами товару стають провідні національні виробники найбільш конку­рентоспроможної продукції з найменшими витратами на її виробництво -національні монополії та ТНК.
Розділ 2.
Україна в міжнародній торгівлі
Розвиток зовнішніх економічних зв'язків тісно пов'язаний з проблемою конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку, а також з реконструкцією та технічним переозброєнням основних галузей економіки України. Тут важливими є ситуація з капітальними вкладеннями і те, що пов'язано з інвестиційним кліматом у країні. Структура можливих інвестицій така, що в нинішній період скоріше можна розраховувати на них ззовні, ніж на самоінвестиційні процеси.
Обсяг іноземних інвестицій в економіку України у 2000 р. збільшився порівняно з попереднім роком на 23,9%, і становив 583,7 млн. дол.4, загальна сума інвестованого капіталу дорівнювала 792,2 млн. дол., що на 5% більше, ніж у 1999 р. В тому числі інвестиції з країн СНД та Балтії становили 40,5 млн. дол. (5,1 % до загального обсягу), з інших країн світу — 751,7 млн. дол. (94,9%). Прямі іноземні інвестиції в економіку України надійшли з 110 країн світу, і їх загальний обсяг на 1 січня 2001 р. становив 3865,5 млн. дол. Найбільші обсяги іноземних інвестицій внесено: нерезидентами із США — 635,8 млн. дол. (16,4% до загального обсягу), Кіпру — 372,6 млн. дол. (9,6%), Нідерландів — 361,8 млн. дол. (9,4%), Російської Федерації-314,3 млн. дол. (8,1%), Великобританії — 299,4 млн. дол. (7,7%), Німеччини — 237,9 млн. дол. (6,2%), Віргінських островів (Британія) — 176,8 млн. дол. (4,6%), Кореї — 170,4 млн. дол. (4,4%), Швейцарії- 169,3 млн. дол. (4,4%). На ці країни припадає 70,8% загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в Україну. Великий інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають такі галузі економіки України, як харчова промисловість — 775,5 млн. дол. (20,1% до загального обсягу), внутрішня торгівля -727,8 млн. дол. (18,8%), машинобудування та металообробка 347,6 млн. дол. (9,0%), фінанси, кредит і Страхування-248,1 млн. дол. (6,4%), паливна Промисловість-227,0 млн. дол. (5,9%)5.
За 2000 р. Україною в економіку інших країн світу вкладено 2213,7 тис. дол. Вивезення капіталу здійснювалося, головним чином, у вигляді грошових внесків -2201,1 тис. дол. (99,4% обсягу). Водночас капітал резидентів зменшився на 1629,7 тис. дол. Загальний обсяг інвестицій з України за станом на 1 січня 2001 р. становив 98,5 млн. дол., у тому числі в країни СНД та Балтії — 18,4 млн. дол. (18,7%), в інші країни світу — 80,1 млн. дол. (81,3%). Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки, як транспорт (65,5 млн. дол., або 66,5%), машинобудування та металообробка (7,5 млн. дол. — 7,6%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення (4,0 млн. дол. — 4,1%), деревообробна і целюлозно-паперова промисловість (3,7 млн. дол. — 3,8%), хімічна промисловість (3,3 млн. дол. — 3,3%), паливна промисловість (3,1 млн. дол. — 3,1%). Найбільші обсяги інвестицій здійснено Севастополем (46,8 млн. дол.), Одеською областю (21,5 млн.)таКиєвом (7.4 млн. дол.)6.
У структурі українсько-російського товарообороту на торгівлю послугами та роботами припадає 22,6%. Причому в експорті послуги становлять 47,5%, в імпорті -3,2%. В структурі українського експорту понад 90% займає продукція глибокого і досить глибокого ступеня переробки: послуги — 47,5%, продукція металургійної промисловості — 12,9%, машинобудування — 12,5%, продовольча продукція — 11,6%, хімічної промисловості — 8,5%. Імпорт з РФ у 1999 р. на 68,9% складався з енергоносіїв, а враховуючи машинобудівну, хімічну, металургійну та продукцію гірничорудної промисловості, а також деревину і продукцію деревообробки, питома вага продукції, що належить до виробничо-промислового імпорту і направляється на задоволення потреб вітчизняного виробництва, становить майже 90%.
У товарній структурі імпорту в 2000 р. збільшилася питома вага мінерального палива — з 35,4% до 46,86% (6540,1 млн. дол.), машин та устаткування — з 8,5% до 13,91% (1941,0 млн. дол.). Зросла частка продукції рослинного походження, рудних матеріалів. Серед основних товарних позицій зменшилася частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей, транспортних засобів, харчової промисловості.Найважливішим торговельним партнером України та найбільшим ринком збуту товарів традиційного українського експорту, як і раніше, залишається Російська Федерація. Зовнішньоторговельний оборот (ЗТО) України з Росією товарами та по­слугами у 1999 р. становив 10,347 млрд. дол., що на 17,4%, або на 2,185 млрд. дол., менше, ніж у 1998 р. За повідомленнями агентства управління двостороннього економічного співробітництва з Російською Федерацією, Бєларуссю і Молдовою Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, питома вага РФ у ЗТО України в 1999 р. становила 37,5%. Українсько-російський товарооборот сягав 8,006 млрд. дол., що на 19,7%, або на 1,964 млрд. дол., менше, ніж за 1998 р. Загальний експорт товарів та послуг порівняно з 1998 р. зменшився на 11,8% і становив 4,547 млрд. дол., в тому числі експорт товарів знизився на 17,8% і дорівнював 2,388 млрд. дол.; імпорт товарів та послуг становив 5,800 млрд. дол., що на 21,4% менше, ніж у 1998 р., в тому числі імпорт товарів — 5,617 млрд. дол. і 20,5%.
Українські підприємства, які традиційно були орієнтованими в основному на російського споживача, перебувають на даний момент в особливо складному ста­новищі через недосконалість цінової політики в нашій країні. Яскравим прикладом цього є сучасний кризовий стан таких вітчизняних промислових підприємств, як Львівський автобусний завод, Миколаївський глиноземний завод, Кременчуцький автомобільний завод. Через високі ціни неконкурентоспроможною є й продукція агропромислового комплексу України.
Водночас високі тарифи на транспортні послуги в Україні зумовили зміну траєкторії основних потоків російських вантажів у західному напрямі через порти і транспортні магістралі Бєларусі та країн Балтії. Регіональні особливості цієї проблеми полягають у тому, що обласні адміністрації України вводять на місцях численні місцеві тарифи та збори за транзит російських вантажів. Таким чином, недосконалість законодавства України, зокрема з питань зовнішньоекономічної діяльності, є одним з істотних негативних факторів, що може й далі певною мірою уповільнювати зростання обсягів експорту вітчизняної продукції як на світовий ринок, так і на ринок Росії.
Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни — це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.
В експортному потенціалі України виділяють дешеву робочу силу, відносно розвинуту промисловість, значну сировинну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку. Але кожний з цих елементів має суттєві недоліки з точки зору світових масштабів.
Робоча сила в Україні не така вже й дешева, ціна її лише на 1/3 менша, ніж у США, але і ця різниця поглинається низькою якістю праці і значними втратами на виробництві. Якісні характеристики трудових ресурсів низькі: низький рівень кваліфікації, дисципліни, ставлення до праці, організації і управління виробництвом. Крім того, застосування в промислово розвинутих країнах електронних, інформаційних технологій викликає сумнів щодо конкурентних переваг коштом дешевої робочої сили.
В Україні відносно розвинута промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світові ринки Україна має виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.
Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.
Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами — товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.
В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а «високі технології» в експорті посідають незначне місце.
Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.
Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.
За економічним потенціалом Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання — замикає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов’язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.
Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3-4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).
На сучасному етапі у структурі економіки України переважають видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД і на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність. Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.
За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в Україні у 2000 р. збільшився порівняно з 1999 р. на 21,8% і становив 28600 млн. дол. При цьому на експорт припадає 14600 млн. дол. (збільшився на 25,8% порівняно з 1999 р.). Імпорт товарів зріс на 17,8% і сягав 14000 млн. дол. Додатне сальдо становило 616,5 млн. дол. проти від'ємного сальдо в 264,5 млн.дол. у 1999 р. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 1,04, тоді як у 1999 р. він становив 0,987.    продолжение
--PAGE_BREAK--
У 2000 р. процес зміни основних напрямів зовнішньої торгівлі продовжувався. Зниження обсягів товарообороту з країнами СНД та Балтії, яке відбувалося в 1999 р., змінило свою спрямованість на протилежну: так, експорт у ці країни зріс на 40%, а імпорт з них — на 19%. На частку цих держав у загальному товарообороті припадає — 47,5% (на країни СНД — 45,7% і країни Балтії — 1,8%). Частка решти держав світу дорівнює 52,5%. Зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами з 189 країн. Найбільшими споживачами українських товарів у 2000 р. (як і в 1999 р.) залишалися Росія, Туркменистан, Бєларусь, США, Китай, Туреччина, Німеччина. Польща, Угорщина та Італія. Питома вага цих десяти найбільших торговельних партнерів України в загальному обсягу товарних зовнішньоторговельних операцій у 2000 р. становила 66,1%8.
Такі ж зміни в географії зовнішньоекономічної діяльності пов'язані з фінансовим станом країн — торговельних партнерів України. Торгівля розвивається з тими державами, які платоспроможніші. Водночас у товарній структурі зовнішньої торгівлі України якихось глобальних змін за 2000 р. не відбулося. Як і раніше, в загальному обсягу зовнішньої торгівлі — висока питома вага сировини та матеріалів і незначна частка товарів високого рівня переробки. Це зумовлене тим, що на більшості підприємств України зосереджений застарілий виробничий апарат, відсутня сировинна складова і не нагромаджено потенціал для нововведень, а самі підприємства не мають стійких перспектив з точки зору міжнародної конкурентоспроможності. Хоч деякі відмінності порівняно з попереднім роком усе-таки є.
Так, у загальному обсягу експорту товарів у 2000 р. порівняно з 1999 р. збільшилася питома вага чорних металів і становила 34,52% — 5031,2 млн. дол., продукції хімічної галузі промисловості -10,58%, або 1542,3 млн. дол., машин та устаткування — 9,32%, або 1358,1 млн. дол. (в 1999р. — 5,1%).Найбільше зниження спостерігалося за такими товарними позиціями: продукція рослинного походження — 2,52%, або 367,9 млн. дол. (в 1999 р. — 6,3%), мінерального палива — 9,61%, або 1400,0 млн. дол. (в 1999 р. — 6,1%), транспортних засобів — 3,33% (437,9 млн. дол.), текстилю та одягу — 3,69% (537,8 млн. дол.). Проблема експортно-імпортної збалансованості на сьогодні є вирішальним фактором у процесі економічних перетворень в Україні. У зовнішньоторговельному обороті України на товари припадає 84,6% (24195,6 млн. дол.), а на послуги -15,4% (4404,4 млн.дол.)
У зовнішній торгівлі України велика частка бартеру – у 1996р. на нього припадало 20,1% (1995 р — 31,0%). Скоротилися абсолютні обсяги бартерних поставок при збільшенні загальних показників зовнішньої торгівлі. Відносний рівень бартерних операцій наближається до рівня, який характерний для світової торгівлі. У бартерних операціях переважають країни СНД і Балтії. Сальдо бартеру додатне. Бартер формується за рахунок експорту високоліквідних товарів — це чорні метали та вироби з них (28%), продукція машинобудування (12%), цукорта кондитерські вироби з нього (10%). Імпортуютьсяза бартером паливо (35%), продукція машинобудування (30%), каучук (7%), руди (4%). Питома вага бартерних операцій у торгівлі товарами з Росією становить: в експорті — 8,7%, в імпорті — 4,3%.
В експорті України у 2000 р. на товари в матеріальній формі припадає 76% (11 096 млн.дол), а на товари в нематеріальній формі — послуги — 24% (3 504 млн.дол ).
Найбільш вагомий обмінний ресурс — це продукція чорної металургії — 30% експортнихпостачань країни. Україна експортує усі види металургійної продукції — від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Значну питому вагу в структурі металургійного експорту України має залізна руда, яка експортується у країни Східної Європи та СНД головним чином, з Криворізького басейну. Експортується невелика кількість кольорових металів — алюміній (1%), мідь, нікель, свинець, цинк В експорті продукції чорної металургії виділяються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області.
Темпи розвитку чорної металургії в Україні мають тенденцію до зниження, що свідчить про поступове звуження можливостей нарощування експорту продукції даної галузі Але й на світовому ринку попит на них знижується внаслідок успішного використання замінників конструкційних матеріалів (пластмас, кераміки, композитних матеріалів), підвищуються вимоги до якості металів. Внаслідок цього обсяги експорту продукції чорної металургії прямо залежать від рівня споживчих характеристик металопродукції.
Україна має можливості для збільшення експорту кольорових металів, насамперед, алюмінію і титану.
Друге місце в експорті України посідає продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, в тому числі з виробництвом пластмас і каучуку — 13,5%. Це невисокий показник, крім того в експорті хімічної продукції переважають вироби неорганічної (основної) хімії, головним чином мінеральні добрива, а товари органічної хімії мають невиправдано малу частку. Хімічна промисловість є галуззю експортної спеціалізації в Луганській, Івано-Франківській і Черкаській областях, які забезпечують майже половину всього експорту продукції хімічної промисловості.
На світовому ринку зростає попит на якісні пакувальні матеріали, пластмаси, фармацевтичні товари, товари побутової хімії, що є економічним стимулом для структурних якісних змін у національному хімічному виробництві, в розвитку його експортного потенціалу.
В експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості — 9,8% та продукти рослинного (6,1%) і тваринного (3,8%)походження, що відбиває агропромислову експортну спеціалізацію України. Україна експортує цукор, алкогольні напої, м’ясо-молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошномельного виробництва. Враховуючи ту обставину, що на світовому ринку сільськогосподарська сировина коштує набагато дешевше, ніж продукти її переробки, в Україні необхідно створювати систему експортних галузей харчової промисловості на основі застосування сучасних технологій. Це дасть можливість Україні вийти на насичений світовий ринок продовольства. У той самий час на світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини — волокно льону і конопель, вовна, соняшник тощо ціняться досить високо (500-900 дол. за тонну), тому Україна є потенційним експортером цієї продукції. Необхідно здійснювати експортну спрямованість розвитку сільського господарства. Важливо створити і агропромислові зони виробництва екологічно чистих продтоварів, які займають особливу нішу на світовому ринку.
В експорті України знижується частка машин, устаткування та механізмів (порівняно з 1992 р. — у 2 рази) і в 1996 р. вона дорівнює всього 9,8%, а з засобами наземного, повітряного та водного транспорту (4,4%) — 14,2%. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви та вагони, а серед машин — котли, ядерні реактори, електричні машини і устаткування.
Машинобудування України поки що не може задовольнити повністю вимоги зовнішнього ринку через високу металомісткість продукції, а також відставання з показників якості (точність, надійність, трудомісткість експлуатації, економічність). Структурні зміни в машинобудуванні необхідно орієнтувати на ринки збуту наукомісткої продукції (електронні товари, побутова техніка, медапаратурата ін.). Проблема розширення виробництва українських машинта устаткування тісно пов’язана з підвищенням їх якості та конкурентоспроможності на світовому ринку.
Україна має потужну мінерально-сировинну і паливну базу, тому в її експорті важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам — 8,8%. Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за все, нафта, яка значною мірою реекспортується, та продукти її переробки.
Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлення кінцевого ядерного пального для АЕС. Тому Україна не експортер, а імпортер ядерного пального: п’ять АЕС на 1,5 року роботи (цикл) потребують ядерного пального на 2 млрд. дол., а на спорудження підприємства для переробки урану в ядерне пальне необхідно 1 мрд. дол.
Щодо товарів мінерального походження, то Україна також експортує вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту, а також керамічні вироби, скло і вироби з нього.
Дуже обмеженим є сучасний експортний потенціал України у виробництві непродовольчих товарів, частка яких в експорті складає всього 4% — це текстиль, взуття, трикотажне полотно, килими, головні убори, одяг, шкіряна та хутряна сировина.
Високоефективними експортними товарами на світовому ринку є наукомісткі високотехнологічні товари тривалого користування, що задовольняють культурні, побутові, споживчі, туристичні потреби ведення. В Україні необхідно створити експортну спеціалізацію виробництва цих товарів.
В експорті України переважає сировина та матеріали, але проблема полягає не в цьому, а в тому що мало експортується промислових товарів і технологій. США і Канада також найкрупніші постачальники сировини на світовий ринок, але вони є і найкрупнішими експортерами готової промислової продукції і послуг.
У структурі експорту України зростає частка послуг: якщо в 1992 р. їх експорт складав всього 0,5% загальної вартості українського експорту, в 1996 р. вже 24%, то в 2000 р. – 47,5% -їх експорт переважає імпорт (3,2%) майже в 14,8 разів. Але на світовому ринку послуг Україна посідає незначне місце, повільно використовує свої можливості.
Значну частину в експорті послуг посідають транспортні послуги — 86%. У структурі ж експорту транспортних послуг 70% належить трубопровідному транспорту, тобто транзиту нафти та газу.
В експорті виділяються комунікаційні послуги (3%), а також послуги з монтажу та ремонту і в галузі досліджень та розробок (по 2%).
Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток у країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних послуг.
Останнім часом більш динамічно розвивається експорт технологій — торгівля патентами і ноу-хау, послугами лізингу, інжинірингу, консалтингу. Україна має певний потенціал для розвитку послуг у космічній галузі. Відомо, що космічний щит СРСР створювався і в Дніпропетровському квадраті. Зараз Україна створює інфраструктуру для виконання космічних програм.
На сучасному етапі для України ще не можна ставити завдання широкого виходу на ринок наукомісткої продукції і послуг. Необхідно визначити пріоритетні напрями науково-технічного прогресу для реалізації їх через систему республіканських науково-технічних програм, у тому числі і через розвиток технопопісів, перш за все таких, як Київський (мікроелектроніка та обчислювальна техніка), Львівський (робототехніка), Дніпропетровський (супутниковий зв’язок).
Вихід України на зовнішній ринок може бути високоефективним завдяки тактиці «лазерного променя», який застосовують Японія та Нові індустріальні країни — це пошук своїх ніш на світовому ринку товарів та послуг. Україна може, наприклад, ефективно використати технічний потенціал воєнно-промислового комплексу для випуску наукомісткої продукції мирного профілю, а також і виробництва тих видів зброї, які можуть найти збут на світовому ринку.
Близько 20% експорту України припадає на товарні групи з несприятливою кон’юнктурою товарних ринків.
Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких:    продолжение
--PAGE_BREAK--
• низька конкурентоспроможність більшості готових виробів;
• повільний перехід на випуск нових товарів;
• відставання якості промислової продукції від світових аналогів;
• невідповідність продукції світовим стандартам;
• висока собівартість багатьох товарів (часто вище світової ціни).
Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній інтеграції України до світового ринку товарів та послуг.
В імпорті України переважають товари, частка яких складає 92,8% (19 389 млн. дол.), а послуги посідають незначне місце — всього 7,2% (1 400 млн. дол.).
У структурі імпорту товарів 53,5% припадає на паливо і мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того газ, постачається з Туркменистану, укладено договір на його поставки з Узбекистану.
Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце і з засобами транспорту складають 15,2%, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук — 9,7%, неблагородні метали та вироби з них — 4,1%. Україна імпортує продовольчі (7,8%) та непродовольчі (4,1%) товари (текстиль, взуття, головні убори), а також папір, картон, паперову масу з деревини (3%).
У загальних обсягах імпорту більше 80% складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та забезпечення його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31%), з інших послуг в імпорті України виділяються будівельні, з монтажу та ремонту, страхові, фінансові, незначне місце посідають послуги у сфері торгівлі патентамита ноу-хау, послуги туристичних організацій.
Україна здійснює зовнішньоторговельні зв’язки з 189 країнами світу. У зовнішньоторговельному обороті України переважають 14 країн СНД і Балтії — 62,6%. Зовнішньоторговельний оборот з країнами цього регіону склав 23777 млн. дол., що на 22,8% більше, ніж у 1995 р. Спостерігається тенденція випереджаючих темпів розвитку торгівлі з близьким зарубіжжям завдяки реальному впровадженню режимів вільної торгівлі з цими країнами, зокрема з Росією. У торгівлі з країнами СНД і Балтії Україна має від'ємне сальдо -1613 млн. дол.
Відбувається зменшення частки зовнішньоторговельного обороту з країнами далекого зарубіжжя до 37,4% в 1996 р. (1995 р. — 39,1%).
Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на неї припадає — 46,3% загальних обсягів торгівлі. Загальний товарообіг з Росією перевищує 17 млрд. дол. і постійно зростає. У торгівлі з Росією товарами та послугами склалося від’ємне сальдо, але спостерігається тенденція до його зменшення: у 1996 р. воно складало 118 млн. дол. проти 843 млн. дол. за 1995 р.
В експорті України (= 100%) до Російської Федерації переважають послуги (37,6%, в тому числі транспортні 34%, передусім трубопровідного транспорту — 31%), на другому місці -продовольчі товари (19%), а далі продукція машинобудування (15,0%) та металургійної промисловості (14,6%), хімічної (8,6%) та легкої промисловості (1,3%), руди металів (1,1%).
У структурі загального імпорту України з Російською Федерацією до 70% припадало на енергоносії (газ, нафту, нафтопродукти), на машинобудівну продукцію — 12%, близько 7% — на продукцію гірничорудної та металургійної промисловості, 6,2% — на продукцію хімічної промисловості, 2,3% — на деревину та продукцію деревообробки, імпорт послуг склав 3,5%.
В експорті товарів України до країн СНД і Балтії виділяються — Білорусь (5%), Туркменистан (1,9%), Молдова (1,7%), Грузія (1,2%).
В імпортних надходженнях товарів з країн близького зарубіжжя переважають Туркменистан (9,2%), Білорусь (2,1%), Казахстан (0,9%).
Зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами з країнами далекого зарубіжжя у вартісному виразі зростає і в 1996 р. становив 14192 млн. дол. З цими країнами склалося додатне торговельне сальдо в сумі 804 млн. дол., що є компенсуючим фактором на фоні значного від’ємного сальдо, яке створюється в торгівлі з Росією та Туркменистаном.
Серед регіонів світу, з країнами яких Україна здійснює зовнішню торгівлю, перше місце посідає Європа: 22,8% зовнішньоторговельного обороту, в тому числі 22,1% експорту і 23,4% імпорту України. З 40 країн Європи, які торгують з Україною, перше місце належить Німеччині (2,9% експорту і 6,2% імпорту), за нею йдуть Угорщина, Польща, Італія (відповідно 2,6; 2,5 і 2,4% в експорті, і 1,2; 2,7 і 1,8% в імпорті). З інших європейських країн виділяються Словакія, Франція, Чехія, Великобританія.
На європейському континенті превалює торгівля з країнами Європейського Союзу, на частку якого припадає 12,8% зовнішньоторговельного обороту України. Сальдо взаємної торгівлі з країнами ЄС від’ємне ( 1 млрд. 43 млн, дол.). Такий стан торгівлі і, перш за все, випереджаючий темп зростання імпорту, обумовлений:
• реальним наповненням товарами кредитних ліній, що надавались Україні з боку Німеччини, Італії, Франції та ЄС в цілому;
• збереженням низки торговельних обмежень для товарів з України;
• низькою ефективністю використання українськими підприємствами торговельних преференцій ЄС.
Динамічним є розвиток торгівлі з країнами СЕFТА. З цим регіоном зовнішньоторговельний оборот товарами зріс у 1996 р. (порівняно з 1995 р.) на 20,2%, в тому числі експорт на 26,6%, а імпорт на 14,8%. Зберігається від’ємне сальдо з Польщею, Чехією, Словенією, яке значною мірою компенсується додатнім сальдо у відносинах з Угорщиною та Словакією.
Країни Азії посідають друге місце у зовнішній торгівлі України (18,4%), сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед 41 азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перше місце посідає Китай — його частка в експорті України 5,3%, але в імпорті всього 0,5%. Більш ніж по 2% в експорті України належить Туреччині і Таїланду, а серед інших країн Азії в торгівлі з Україною виділяються Сирія, Ліван, Іран, Японія, Індія, Південна Корея.
У торгівлі України товарами з 37 країнами Америки (4,1% в зовнішньоторговельному обороті) виділяються США (2,5% в експорті і 3,1% в імпорті України), а також Бразилія, Канада, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу.
Збільшуються обсяги торгівлі з країнами NАFТА (в 1996 р. порівняно з 1995 р. на 37%) і складають близько 1 млрд. дол. Сальдо торговельного балансу України з цим інтеграційним угрупованням – від’ємне.
Україна торгує з 42 країнами Африки, на частку яких припадає лише 1,3% зовнішньоторговельного обороту. Головні торговельні партнери України в Африці — Єгипет, Алжир, Гвінея, Ліберія, Нігерія, Марокко, Кот-д’Івуар, Гана, Південно-Африканська Республіка. Важливо, що Україна вийшла на регіональний ринок Африки, цей напрям в торгівлі буде розвиватись.
Україна торгує з 12 країнами Австралії і Океанії, але у зовнішній торгівлі України вони посідають незначне місце (0,1%).
Якщо розглядати зовнішню торгівлю України з окремими країнами, то в 1996 р. в експорті України найбільшими торговельними партнерами були Росія (38,3%), Китай (5,3%), Білорусь (5,1%), Німеччина (2,9%), Туреччина (2,8%), Угорщина (2,6%), США (2,5%), а в імпорті – Росія (46,6%), Туркменистан (8,6%), Німеччина (6,2%), США (3,1%), Польща (2,7%), Білорусь (2,1%), Італія (1,8%).
Серед регіонів України майже по 1/5 загального республіканського обсягу експорту припадає на Донецьку та Дніпропетровську області (38,8%), вони є провідними і з імпорту — відповідно 22,4 і 9,9% (32,3%). Виділяються також зовнішньоторговельними зв'язками Запорізька (8,0% експорту і 3,0% — імпорту) і Луганська (відповідно 4,3 і 3,5%) області. На ці 4 області припадає 51,3% експорту і 38,8% імпорту України.
Частка інших областей України у зовнішньоторговельному обороті України коливається від 4 до 0,5% в експорті і від 3,5 до 0,3% в імпорті. За обсягом експорту-імпорту товарів серед цієї групи областей відзначаються Миколаївська, Одеська, Полтавська області.
Правильне визначення у зовнішньоторговельній діяльності України регіональних пріоритетів є підґрунтям для подальшого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та удосконалення її структури.
Проблема підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі має винятково важливе значення. Без інтеграції до світової економіки Україна відставатиме від стрімко змінюваних технологій виробництва, технічних, екологічних та інших стандартів і критеріїв конкурентоспроможності.
Основними напрямами стратегічної політики України щодо інтеграції до світового ринку і удосконалення зовнішньоторговельної діяльності є:
1.Поєднання структурної перебудови економіки з орієнтацією на активний експорт.
2.Створення експортного потенціалу країни із значною питомою вагою у його структурі виробів машинобудування та послуг.
3.Збереження та розширення традиційних для українського експорту товарно-регіональних ніш на світовому ринку.
4.Скорочення імпорту товарів непершорядного значення, раціональне використання імпорту товарів, які мають важливе економічне і соціальне значення.
5.Диверсифікація ринків енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних та матеріальних ресурсів (пошук альтернативних постачальників).
6.Запровадження в практику сучасних форм економічної взаємодії з іноземними державами для взаємовигідного використання обопільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили.
7.Створення і вдосконалення правових, економічних, організаційних та технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів.
8.Застосування тактики «експортного прориву», що означає інтенсивне нарощування експорту порівняно обмеженої групи товарів, для випуску яких є найбільш сприятливі умови.
9.Поступове скорочення імпорту зерна та збільшення закупівлі екологічно чистих продуктів харчування, насіння, обладнання для харчової промисловості, техніки для фермерських господарств, комплектуючих виробів.    продолжение
--PAGE_BREAK--
10.Нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту зі збільшенням його експортної частини та одночасним зменшенням невиробничого імпорту.
11.Посилення державного регулювання зовнішньоторговельного балансу з метою зменшення від’ємного сальдо, насамперед, з країнами СНД.
12.Збереження традиційних ринків збуту товарів і накопичення потенціалу для виходу на нові ринки.
13.Нарощування експорту товарів високого ступеня переробки і технологій у тих секторах, де Україна зберегла передові технологічні позиції.
У регіональному аспекті одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємопов’язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД, Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвиватися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям — розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.
Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з Росією є налагодження прямих зв’язків з окремими її регіонами. Такі зв’язки вже розвиваються з Башкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом, створюється міст «Далекий Схід Росії — Україна», підписано (1998 р.) договір з Кузбасом.
У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а також поглибленння відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні потужності, товари.
Серед інших країн СНД привабливими є зв’язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії і Близького Сходу.
Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв’язків з країнами Балтії, в перспективі в режимі вільної торгівлі.
У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу, велике значення мають зв’язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Великобританія.
Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної та Східної Європи, особливо з угрупованням Центрально-європейської зони вільної торгівлі (СЕFТА).
З країнами Центральної Європи зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися, насамперед, на відновлення ефективних традиційних зв’язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема в металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості, а також контактів у сфері науки і техніки.
Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все, з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземного моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).
Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NАFТА) і особливо з США та Канадою.
У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Чилі. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв’язки з Кубою.
Зростає роль торговельно-економічних зв’язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.
Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і Західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм та Індією, країнами Південно-Західної Азії.
Країни Південно-Західної Азії (Близького та Середнього Сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об’єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв’язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.
Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, в перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед, для реконструкції об’єктів, збудованих колишнім СРСР.
Країни АСЕАН — потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об’єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція) імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.
Для удосконалення регіональних зовнішньотогівельних зв’язків Україні в переспективі необхідна участь в міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/СОТ, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все, з ЄС, а також з CEFTA, ЦЕІ, NAFTA.
Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.
Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу забезпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів та послуг та їх порівняльну кон«юнктуру на внутрішньому та світовому ринку.
Успішному розвитку економічних відносин між країнами СНД сприятиме остаточне визначення загальної стратегії інтеграційного співробітництва. Ця стратегія має враховувати як геоекономічні переваги, так і першочергові регіональні та державні інтереси зацікавлених сторін.
Розділ 3.
Шляхи досягнення економічного суверенітету України.
В Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо виз­нати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існуван­ня української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою націо­нальної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємоза­лежному світі, де все яскравіше проявляється до­мінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціаль­ної політики. Тому сьогодні перед Україною по­стала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової еконо­міки, з одного боку, та забезпеченням внутріш­ньої економічної інтеграції, захистом свого внут­рішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише ство­рення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, за­безпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взає­модіяти з міжнародними фінансовими та еконо­мічними структурами.
На сучасному етапі розвиток усіх країн і секторів світового господарства ви­значається процесами глобалізації та посилення економічної взаємозалежності держав. Принципово нові інформаційні технології і засоби комунікації, узгоджена лібералізація ринків товарів, послуг та фінансів різко збільшили швидкість економічних процесів та зменшили ступінь свободи у господарській діяльності. В сучасній системі міжнародних відносин визначальними стали формування і розвиток могутніх регіональних коаліцій, які мають спільні економічні, культурні, а нерідко — політичні та воєнні інтереси.
Проблема економічного суверенітету України має кардинальне значення не лише в рамках сфери на­ціональної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічного суверенітету держави, яка по­єднує питання розвитку окремих галузей економі­ки України із пріоритетами та національними інте­ресами держави.
Економічний суверенітет можна визначити як загаль­нонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки дер­жави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів за­безпечення економічного суверенітету України відно­сять дотримання законності на всіх етапах забез­печення економічного суверенітету; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своє­часність і адекватність заходів, пов'язаних із відвер­ненням загроз і захистом національних економіч­них інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національного економічного суверенітету з міжнародним економічним суверенітетом тощо.
У Конституції України чітко зазначено, що по­ряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічного суверенітету є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічному суверенітету притаманний інтегральний ха­рактер, оскільки він є результатом спільних зу­силь усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єд­нань громадян і окремих осіб.
Під час створення системи економічного суверенітету першочергове значення має визначення націо­нальних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.
Загрозами економічному суверенітету України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних еко­номічних інтересів і створюють небезпеку для соціа­льно-економічної та політичної систем, національ­них цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.
Нині загрози економічному суверенітету України на­були перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпе­ченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Як свідчить світова практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових органі­зацій) моделі «шокової терапії» без урахування особливостей України не могло не призвести до руйнації економіки, диспаритету цін, катастро­фічного зниження добробуту населення, руйну­вання прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання «тіньової» економіки.
У результаті незважених спроб досягнення в Ук­раїні фінансової стабілізації та приборкання інфляції суто монетарними методами був зумов­лений різкий спад ВВП. За підсумками 1998 року, ВВП скоротився у порівняних цінах на 1,7 % до рівня ВВП минулого року, у 1999 році збільшився на 4,1 %, у 2000 році – збільшився на 5,8% до минулого року, прогнозований ріст ВВП у 2001 році – 4,2%9.
Проблематичним залишається також питання наповнення бюджету.
Негативно позначається на діловій активності і в цілому на економічній ситуації в Україні падін­ня за останні 6 років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більш ніж у 5 разів.
Також в Україні спостерігається один з найбіль­ших серед країн СНД темпів спаду обсягів вироб­ництва агропромислової продукції. Протягом ос­танніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Співвідношення між видобувними та переробними галузями ста­новило відповідно 16 % і 69 %.
Руйнування оптимальної структури виробниц­тва та занедбаність сільського господарства свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічному суверенітету України.
Викликає занепокоєння подальше зниження життєвого рівня населення, що також негативно впливає на стан забезпечення економічного суверенітету. Внаслідок перевищення темпів інфляції над зрос­танням реальних доходів населення, реальна зар­платня зменшилася лише за 1996 р. на 13,8 %.
Нині заробітна платня втратила свої основні функції — стимулюючу, відтворювальну і регулю­ючу. Порушено структуру оплати праці, залишається низькою питома вага її тарифної частини (майже 40-50 відсотків проти 75, що визнаються нормаль­ним співвідношенням). Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї.
Оскільки мінімальний рівень заробітної платні та пенсій в Україні не забезпечує навіть придбан­ня предметів першої необхідності, це призводить до різкого спаду купівельної спроможності насе­лення. Все чіткіше проявляється незбалансованість грошових доходів і витрат населення, що призво­дить до придбання споживчих товарів лише у мінімально необхідній кількості.
Таке становище супроводжується тривалими затримками із виплатою заробітку та інших соціа­льних виплат, що набули останнім часом загроз­ливих масштабів. На кінець 1999 року заборгованість із виплати заробітної платні становила близько 6 млрд.грн. Наслідком цього є посилення майно­вого розшарування, диференціації та поляризації населення за рівнем доходів. Сучасні статистичні оцінки не відображають реальних масштабів цих процесів.
Економічного розвитку держави можливо до­сягти лише за умови розробки механізму, здатно­го працювати в інтересах всього суспільства і об'єд­нати полюси сьогоднішнього протистояння.
Сьогодні в Україні немає дієвого механізму інвестування масштабних технологічних змін. Для підйому економіки необхідно підвищити частку інвестицій у ВВП як мінімум до 25-30 %. Лише у такий спосіб можна створити умови для функціо­нування розширеного відтворення. У країнах, що швидко розвиваються, вказана частка сягає 40 % (наприклад, у Китаї, який, починаючи з 1979 р., щорічно в середньому має 10 % приросту ВВП).
Проблема негативного торговельного сальдо може набуває гострого характеру, тоді уряд країни вдається до таких заходів, як підви­щення митних зборів, імпортних квот на товари і послуги, що ввозять­ся з-за кордону, або до їх ліцензування. Митні збори—це кошти, які збираються на кордоні з власника товару, що ввозиться в країну для продажу. З одного боку вони є джерелом доходу державної казни, а з іншого — способом захисту вітчизняних виробників. В 1-ому випадку, як правило, встановлюються низькі ставки цих зборів для збільшення об­сягів постачання відповідних товарів. Коли ж митні збори покликані захищати внутрішній ринок, то їх ставки значно виростають (збільшуються ціни на ввезений товар, а значить знижується його конкурентоспроможність порівняно з вітчизняними товарами). Для захисту внутрішнього ринку держави можуть використову­вати імпортні квоти— встановлення максимальних обсягів на вве­зення товарів з-за кордону. Таким чином уряди країн стимулюють ви­робництво власної продукції тієї чи іншої галузі. Ліцензу­ванняпередбачає видачу державними органами дозволів на ввезення в країну чи вивезення з неї певного виду продукції. При цьому країна, виходячи з інтересів власної економіки, може встановлювати завищені стандарти якості продукції, обмежувати видачу ліцензій та ін. Напри­клад, у США для захисту і підтримки своїх фермерів встановили дуже строге квотування та ліцензування ввезення сільськогосподарської продукції.
Якщо держава у зовнішній торгівлі застосовує різноманітні бар'єри для захисту своїх виробників від конкуренції з боку закордон­них фірм, то кажуть, що вона проводить протекціоністську політику. За її допомогою уряд не тільки стимулює розвиток вітчизняного виро­бництва, сприяючи застосуванню нових передових технологій, а й за­безпечує надходження до бюджету додаткових коштів від митних збо­рів. Проте надмірний протекціонізм може мати і негативні наслідки. Часто протекціоністські заходи країн досягають такої межі, коли розпочинаються «торговельні» війни. У таких умовах уряди країн ідуть на прийняття дуже жорстких заходів для обмеження доступу на їхні ринки експортних товарів. Прикладом такої війни була політика західних країн щодо соціалістичних, коли ввезення практично всіх то­варів суворо обмежувалося. Причому багато з квот та інших торгове­льних бар'єрів було скасовано зовсім недавно і, зокрема, щодо Украї­ни. Проте світовий досвід «торговельних» війн свідчить про те, що в них немає переможців — великі збитки несуть обидві сторони, адже такі рішення приймаються не економістами, а політиками.
Розвинені індустріальні держави (Канада, країни ЄЕС) і деякі з постсоціалістичних країн, зокрема Естонія, проводять ліберальнузов­нішньоторговельну політику. Вона характеризується практично пов­ною відміною різноманітних тарифних бар'єрів та обмежень. Досвід тієї ж Естонії свідчить про значні позитивні результати такої політики — темпи економічного зростання в цій державі є найвищими в Європі.
Основною ланкою системи має стати вироб­ництво з його основним елементом — господарсь­ким саморегульованим суб'єктом. Перспективним напрямком вирішення проблем у цій сфері є пе­реорієнтація виробництва на інноваційний шлях розвитку.
Під час визначення конкретних інструментів і механізмів забезпечення економічного суверенітету не­обхідно враховувати існуючі загрози економічному суверенітету, а також брати до уваги короткостроко­вий або довгостроковий характер дії цих загроз і можливості їх запобігання.
Забезпечення економічного суверенітету України вима­гає раціоналізації механізмів вироблення рішень і формування цілісної економічної політики. Для ефек­тивного проведення заходів щодо оздоровлення еко­номіки України та досягнення відповідних результатів у найкоротші терміни необхідно:
• Визначити єдиний напрям структурної пе­ребудови економіки держави та скоординувати зу­силля законодавчої, судової та виконавчої влад.
• Віддати пріоритет розвиткові науки, нових технологій та освіти з тим, щоб економічне будів­ництво спиралося на науково-технічний прогрес та підвищення якісного стану трудових ресурсів.
• Домогтися раціонального врегулювання та збалансованості суспільного виробництва, адже господарська система може ефективно працювати лише тоді, коли грошову масу буде збалансовано.
• Під час вироблення грошово-кредитної політики слід врахувати той факт, що грошо­вий обіг не повинен піддаватися різким рефор­маційним впливам. Гроші, як найбільш "імпуль­сивний" елемент економічних відносин, несуть велике соціальне навантаження і викликають як позитивну, так і негативну реакцію залежно від ступеня обгрунтованості в цій сфері рішень, що приймаються.
• Грошово-кредитна політика, метою якої є економічне зростання, має здійснюватися не в рам­ках вузької і малоефективної схеми: звуження гро­шової маси — зменшення відносного бюджетного дефіциту — скорочення попиту — зниження інфляції, а в системі: нагромадження капіталу — розширення попиту — зростання виробництва і зайнятості — зростання бюджетних доходів — ско­рочення бюджетного дефіциту — зниження інфляції.
• Необхідно розробити методичні вказівки щодо розробки та складання планів і прогнозів соціального й економічного розвитку держави, ок­ремих регіонів та областей, що дасть можливість скоординовано провести аналіз стану та розроби­ти заходи щодо структурної перебудови економі­ки України в цілому.
• 3метою забезпечення керованості народним господарством слід здійснити перехід усіх секторів економіки на систему національних рахунків та міжгалузевих балансів, але на новій методичній базі із застосуванням сучасної системи управління на основі найсучасніших досягнень менеджменту.
• На підставі всебічного аналізу стану вироб­ничого сектору економіки визначити перелік та обсяги оптимально необхідних для України сирови­ни, товарів та послуг. На підставі розрахунків та результатів аналізу зовнішньої торгівлі здійснити оптимізацію експортно-імпортного сальдо країни.
• Економічними методами обмежити ввезен­ня імпортних товарів. Цей захід, окрім сприяння розвитку вітчизняного товаровирооника, дозволить зменшити відплив капіталу за кордон через тіньо­ву економіку.
• Впровадити систему жорсткого контролю над використанням амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням у повному обсязі.
• Подолати штучно створену кризу неплатежів, яка заблокувала процес відтворення і економіч­ного кругообігу.
• Під час проведення аналізу стану економі­ки України визначити стратегічні напрями роз­витку та пріоритетні галузі народного господар­ства. Правильний вибір є стратегічним аспектом здійснення ефективних структурних трансфор­мацій.
Нині питання економічної безпеки набуло особливої актуальності ще й тому, що від його вирішення залежатиме доля України, відновлен­ня у людей поваги до своєї держави і впевне­ності, що вона завжди захистить їх. Насампе­ред, важливо врахувати помилки, допущені при здійсненні економічних перетворень, які призве­ли до руйнівних процесів не лише в економіці, але й, що небезпечніше, — до розмивання мо­ральних засад суспільства. Адже саме економічний суверенітет покликан гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Висновки
В контексті усього викладеного важливо розглянути імовірні сценарії розвитку українсько-російських відносин. Для збереження сприятливих перспектив економічних відносин слід утримувати і розширювати місткий російський ринок для товарів українського виробництва. Необхідно відновити втрачені господарські зв'язки з російськими партнерами, що приведе до збільшення взаємного товарообороту, зростання поставок з України, які потрібні, зокрема, російським підприємствам-виробникам чорних металів, продукції важкого машинобудування, хімічної, авіаційної та інших наукомістких галузей економіки, сільгоспмашин, тощо. Назріла необхідність невідкладного вжиття заходів щодо синхронізації законодавств України та Росії, особливо у сфері оподаткування, взаємного вдосконалення митної політики, інвестиційної діяльності та ін. Адже саме неврегульованість правового поля завдає обом країнам значних збитків. Ось чому немає належних умов для створення транснаціональних компаній, переливання капіталу. Правові непорозуміння, які на даний момент мають місце у торговельно-економічних відносинах, слід усунути в процесі реалізації Програми розвитку економічного співробітництва між Росією та Україною на 1998-2007 рр. Реалізація Програми має бути забезпеченою між­державною угодою про економічне співробітництво між обома державами. Саміт держав СНД, який проходив у червні 2000 р., дав позитивний імпульс у розв'язанні багатьох спірних питань, які виникли між партнерами по Співдружності. Україна ініціювала створення зони вільної торгівлі на території СНД, і за її пропозицією розроблялися заходи щодо усунення перешкод, які стримують функціонування цієї зони.
Таким чином, співробітництво з партнерами по Співдружності і, насамперед, з Російською Федерацією має життєво важливе значення для України, економіка якої міцно пов'язана з економіками країн СНД. Виступ Президента України Л. Д. Кучми на конференції «Україна на порозі XXI сторіччя» 16 листопада 2000 р. став свідченням усвідомлення нинішнього вибору України, спрямованого в бік країн СНД. Домовленості президентів України та Росії в Сочі, Мінську, Москві, Дніпропетровську дозволяють сподіватися на реальні зміни в економічній сфері двох держав. Слід визнати необхідність перехідного періоду, протягом якого країни СНД мають модернізувати свої механізми на ринковій основі, сформувати сумісні, самостійні економіки і поступово включатися у світове економічне співтовариство. А взаємне співробітництво, глибока інтеграція між ними відіграватимуть роль дуже важливого стабілізуючого фактора, здатного пом'якшити труднощі переходу до ринкової економіки.
Слід зауважити, що вже зараз Україна відчуває потребу у фахів­цях з питань інтеграційних процесів, політики та права ЄС тощо. Очевидно, що така потреба в процесі реалізації країнами-претендентами стра­тегії підготовки до приєднання до ЄС зростатиме. А це вимагає широкомасштабної підготовки та­ких фахівців у вищих навчальних закладах Укра­їни.
Взагалі, для того, щоб Україна могла скорис­татися можливостями, які виникають у зв'язку із процесом розширення ЄС та наближенням євро­пейських кордонів, необхідно послідовно, з ура­хуванням змін у регіональному економічному се­редовищі реалізовувати власну політику розвит­ку, спрямовану на інтеграцію у світове господар­ство. Така політика має включати:
— набуття членства у Світовій організації тор­гівлі;
-структурну трансформацію експортних галу­зей з метою збільшення частки кінцевої продук­ції у загальному обсязі експорту. Необхідна ефективна державна політика щодо стимулюван­ня експорту, зокрема, продукції високотехнологічних галузей;
-диверсифікацію напрямів постачання това­рів і послуг з/до країн ЄС, у тому числі нових членів;
-забезпечення розвитку ринку послуг, який може надати додатковий поштовх загальному розвитку української економіки. Однак це знач­ною мірою залежатиме від державної політики, створення відповідної законодавчої бази, а та­кож сприятливого інвестиційного режиму на ри­нку послуг.
Підвищення ефективності у секторах послуг може, у свою чергу, сприяти зростанню конку­рентоспроможності експортних товарів, а також збільшити прямий експорт послуг вітчизняними постачальниками. Так, конкурентоспромож­ність товарів на експортних ринках залежить від розвитку таких послуг, як наприклад, транспор­тних, телекомунікаційних, фінансових, профе­сійних.
Таким чином, у Україні склалася ситуація, коли на найвищому політичному рівні проголо­шені певні зовнішньоекономічні та політичні пріоритети, а на рівні суспільства відсутнє со­ціальне замовлення на них.
Очевидно, що у разі з Україною та іншими посткомуністичними країнами свідомий євро­пейський вибір визначає не стільки, так би мо­вити, географічну спрямованість політики, скі­льки зобов'язання щодо запровадження відпо­відних правил та норм, вже реалізовані в регіо­ні, до якого ми хочемо увійти. Інакше кажучи, європейський вибір — це визнання бажання та готовності України будувати свою економічну систему за європейськими правилами.
Разом з тим, економічні та політичні реалії сьогодні поставили Україну перед цілком оче­видним вибором — Європа чи СНД (Росія). Суть проблеми полягає у тому, що, за всієї привабливості Заходу, Україна за певних об'єктивних та суб'єктивних обставин не може гра­ти за правилами, які вже засвоїли країни Цен­трально-Східної Європи та Балтії. Хоча ниніш­ня ситуація в Росії та СНД у цілому є кризо­вою, але правила гри тут аналогічні українсь­ким, що сприяє наближенню України до СНД.
До того ж визнання вступу до ЄС як страте­гічного пріоритету неминуче ставить перед Ук­раїною низку питань щодо подальшої стратегії реформування національної економіки. При­чому відповідь на них — це не стільки перевірка механізму вироблення та реалізації економіч­ної політики, скільки підтвердження наявності політичної волі для реального, а не деклара­тивного проведення великомасштабних еко­номічних перетворень.
З цієї метою Україна вже сьогодні має роз­вивати національне законодавство, максималь­но враховуючи відповідні норми європейсько­го права.
Інтеграція в світову економіку є вельми складною справою для будь-якої держави, але за наявності політичної волі, суспільного кон­сенсусу та чіткої стратегії Україна має всі шан­си стати бажаним економічним партнером та рівноправним учасником великої європейської сім'ї.
Література
“Економічна безпека держави”. Підручник. (Під ред. професора Б. Кравченка). К., 1994, 140 стор.;
Бендерський Ю. “Реалії світогосподарських процесів і місце в них України”. Економіка України, №1. – 2000, стор. 70-75;
Кемпбелл Р. Макконел, Стэнли Л. Брю. Экономикс, т.1. М.: Республика, 1992. – 339 с.;
Левшин Ф.М. и др. “Мировые рынки: конъюнктура и цены”. – М.: Международные отношения, 1987. – стр. 12-27;
Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура”: Навч. посібник. – К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998. – стор. 4-12, 132-136, 141-165;
Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг: Товарна структура”: Навч. посібник / КДТЕУ. – К., КДТЕУ, 1996. – стор. 4-12, 69-77;
Макогон Ю., Черниченко Г., Смірнов О. “Зовнішні економічні зв’язки України та Росії: інвестиційно-екологічний аспект”. Економіка України, №4. – 2001, стор. 78-83;
Недригайло В. “Дублери не потрібні”. Голос України від 24 лютого 1998 р., стор. 5;
Орищак Я. О., Стебло М. І. Основи економіки. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – стор. 32-35, 93-108;
Пол Э. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика.: Пер. с англ..: 16-ое изд.: Уч. Пос. — М.: Издательский дом “Вильямс”. — 2000, стор. 62-73, 255-263, 271, 483-493, 537-544, 596-602, 625;
Рубан А. “Про деякі питання і тенденції сучасної зовнішньої торгівлі України”. Економіка України, №7. – 2000, стор. 66-69;
Соколенко С. “Як організувати торгівлю з країнами СНД”. Економіка України, №7. – 1995, стор. 12-15;
Чиж І., Мочерний С. “Економічний суверенітет втрачається. Економічна безпека також”. Голос України від 14 серпня 1997 р., стор. 4-5;
Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція. Навчальний посібник. – Чернівці. – 1996. – стор. 13-17, 126-160;
Экономика: Учебник. (Под ред. Булатова А.С.). – М.: Издательство БЕК, 1995. – стр. 537-603.