Фондовий ринок

Міністерство освіти і науки України
Криворізький Економічний Інститут
Київський Національний Економічний Університет ім.В. Гетьмана
Кафедра політичної економії
Курсова робота
з політичної економії на тему:
Фондовий ринок
Виконав студент Iкурсу
Факультету Облікуі Аудиту
групи 6.509(13) — 2
Васяніним Іваном
Науковий керівник:
Овчеренко ЛідаВолодимирівна
Кривий Ріг-2009
План
Вступ. 3
Розділ 1: Сутність та роль фондового ринку в умовахринкової економіки  6
1.1. Фондовий ринок як складова ринку інвестицій. 6
1.2. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізмуфондової біржі 12
1.3. Державні органи регулювання. 16
1.4. Номінальні держателі цінних паперів. 19
Висновки до розділу 1. 22
Розділ 2: Проблеми та перспективи удосконалення фондовогоринку України  24
2.1. Особливості організації фондового ринку України. 24
2.2. Основні показники діяльності української фондовоїбіржі 29
Висновки до розділу 2. 32
Висновки. 34
Список використаної літератури. 38
Вступ
Становлення і розвиток української держави відбувається в умовахглибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненнірадикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки.
Україна має всі умови для того, щоб якнайшвидше вийти з економічноїкризи і стати у Європі одним з регіонів, що найбільш динамічно розвивається. Цьомусприяє вдале політичне розташування, висококваліфіковані фахівці, родюча землята багаті природні ресурси.
В останній час до цих передумов приєдналися нові, такі якмакроекономічна стабілізація, зменшення темпів інфляції та стабільністьнаціональної валюти, прискорення курсу приватизації.
Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу таперерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю,засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названихресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовийринок, зокрема, ринок цінних паперів.
Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні повиннорозглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичнихреформ, які сьогодні впроваджуються.
Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними безстворення конкурентноспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати танадавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.
Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджуєполітику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це — Державна комісія зцінних паперів та фондового ринку.
Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, якарегламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етапвдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичноїдіяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників
Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зіфункціональною роботою фондового ринку аналізу і розробки ефективності.
В умовах глобалізації економічного розвитку фондовий ринок повинензабезпечувати фінансово-економічну стабільність країни на базі ефективного використанняреальних інвестиційних потоків. Це дасть змогу оптимізувати всі основніскладові єдиного народногосподарського комплексу. Покращуючи внутрішнівластивості самих інвестицій, завжди необхідно звертати увагу на фактор змінивзаємодії фондового ринку та соціально-економічних і екологічних чинників. Такимчином, обрана проблема для дослідження є актуальною і своєчасною.
Метою даної роботи є аналіз проблем розвитку фондового ринку сучасниминауковими методами у просторі єдиної економічної системи, що дозволяє визначитиоптимальний рівень ринку як фактор розвитку економічних соціально-політичних,демографічних та екологічних чинників геополітичного комплексу. Автором булазроблена спроба оцінити вплив основних показників, що характеризують стансучасного фондового ринку України.
У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє визначнуроль, оскільки він одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. Дотого ж фондовий ринок може розглядатися як один з най ефективніших механізміврегулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів. Самеоперації на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політикидля будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовийорієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існуванняринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризиковоїпроцентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках за допомогою державнихборгових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіцитудержавного бюджету. Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тієюосновою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а від такувага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі тафондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.
Розділ 1: Сутність та роль фондовогоринку в умовах ринкової економіки1.1. Фондовий ринок як складова ринкуінвестицій
Ринок цінних паперів являє собою досить широку сукупність суспільнихвідносин, які виникають і існують з приводу цінних паперів, включаючи державнета інституційно-правове їх регулювання.
Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошовідокументи, які:
засвідчують право володіння або відносини позики;
визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхвласником;
передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів абовідсотків;
передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних зволодінням цими документами, іншим особам.
Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документивважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку ціннихпаперів.
Ринок цінних паперів можна структурувати за такими двома ознаками: стадіямита місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вториннийринок. Первинний ринок – це випуск цінних паперів в обіг, який здійснюється наоснові оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з одного боку,та інвесторами і фінансовими посередниками — з іншого. Первинний ринок являєсобою ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. На такому ринкуучасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між нимиможе бути безпосередньою або вона може здіснюватися через брокерів та ділерів іявляє собою безпосередні або за допомогою посередників продаж цінних паперівемітентом та придбання вказаних паперів інвесторами або посередниками.
Емітенти випускають цінні папери, а інвестори їх купують, тобтовиникають первинні угоди купівлі-продажу. У процесі випуску цінних паперів, урезультаті зазначених угод цінні папери, що випускаються, купуються інвесторамиабо ділерами вперше. Тому й ринкові відносини, які виникають в процесі випускуцінних паперів називають первинним ринком.
Первинні ринки цінних паперів існують як відносно нетривкі ринковівідносини з приводу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками.Сторонами таких угод завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належатьемітенту. Поруч з тим, первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаютьсянові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.
У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, алев окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах. Привідкритих випусках цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонернихтовариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом підписки націнні папери, що випускаються.
Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів,які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовимипосередниками та між фінансовими посередниками.
Подальший перехід випущених цінних паперів із власності однихінвесторів у власність інших інвесторів або із власності ділерів, що придбалицінні папери в процесі їх випуску, у власність інвесторів називають обігомцінних паперів. Взаємодію, яка виникає у процесі обігу цінних паперів,називають вторинним ринком. Між первинним і вторинним ринками цінних паперів євторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі випуску. Тобтона вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Доходвід продажу цінних паперів на вторинному ринку належить не емітенту, як це маємісце на первинному ринку, а власникам згаданих паперів (інвесторам або ділерам),які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще однарозбіжність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продажцінних паперів не може здійснюватися шляхом підписки. До вторинного ринкуналежать біржовий та позабіржовий, ринки цінних паперів.
За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий тапозабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі, йохоплює, насамперед, вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первиннерозміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.
В останні десятиріччя значна частина операцій із цінними паперами, здійснюванихраніше на біржі, відбувається безпосередньо між банками, між банками ікорпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий відображає угоди, якіукладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед, первинногоринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.
Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів,виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами, фондова біржа – це ринок,який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Прицьому саме оформлення і передача цінних паперів провадяться за її межами.
Відповідно до Правил Української фондової біржі та Положення проброкерські місця Української фондової біржі, учасниками торгівлі акціями на УФБможуть бути:
брокери, що діють на підставі доручень від брокерських контор,відкритих при біржі;
спеціалісти, які є представниками апарату біржі і ведуть торги тареєструють угоди;
помічники спеціалістів;
торгівці цінними паперами, які не є членами УФБ і які оплатили разовийчи строковий абонемент з правом укладання угоди.
Брокерські контори при УФБ являють собою товариства з обмеженоювідповідальністю або закриті акціонерні товариства, створені з метою здійсненняоперацій з цінними паперами, включаючи акції, на Українській фондовій біржі. Учасникиакціонерного товариства «Українська фондова біржа», тобто члени УФБ, можутьвідкривати брокерські контори при УФБ, зареєструвавши їх у Правлінні біржі. Дляреєстрації вони подають такі документи: заяву про реєстрацію брокерськоїконтори; ксерокопію ліцензії на здійснення посередницької діяльності з акціями;ксерокопію документу, що підтверджує участь в УФБ; нотаріально засвідчену копіюстатуту; список засновників; список філій та представництв; реєстраційну карткуброкерської контори в 2 примірниках; список брокерів-працівників брокерськоїконтори в 2 примірниках; заяву про видачу дозволу кожному брокеру працювати наУФБ; анкету кожного брокера; дві фотокартки на кожного брокера; витяги із їхтрудових книжок; копії їхніх дипломів про вищу освіту, а також копію дипломапро закінчення школи брокерів при УФБ на кожного працівника контори. Дослідженням,що стосуються аналізу інвестиційної привабливості економіки та ролі фондовогоринку у залученні інвестицій присвячено чимало праць як закордонних, так івітчизняних вчених. Серед найбільш відомих авторів наступні: М. Алєксєєв, Б. Альохін,І. Бланк, В. Геєць, Л. Гітман, Б. Губський, М. Джонк, Д. Лук’яненко, О. Мозговий,Б. Рубцов, У. Шарп та ін. Проте у цих роботах не ставиться завдання оцінитироль фондового ринку у підвищенні інвестиційної привабливості економіки Українидля ЄС.
Головними фінансовими інструментами для залучення довгостроковихінвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери – акції та облігації. Фінансуванняінвестицій в реальний сектор економіки за допомогою ринку цінних паперів,залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних таіноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічногозростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запускуінвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості.
На жаль, сучасний стан фондового ринку є однією із найістотнішихперешкод залученню зарубіжних інвестицій. Нерозвиненість вітчизняного фондовогоринку робить Україну непривабливою для залучення капіталів для довгостроковогорозвитку. Проаналізувавши сучасні тенденції українського ринку цінних паперівта виявимо фактори, які перешкоджають формуванню позитивного інвестиційногоклімату.
Станом на 01.03. 2006 р. за даними Державної комісії з цінних паперівта фондового ринку (ДКЦПФР) в Україні зареєстровано 33507 акціонерних товариств(АТ), у т. ч. відкритих — 11280 (33,7%), закритих — 22227 (66,35%). Розвитокфондового ринку у 2005р. характеризувався зростанням емісії цінних паперів іобсягів торгів
(табл.1). [30, с.14].
Таблиця 1
Обсяги емісії та торгівлі корпоративними цінними паперами
(акціями та облігаціями), млрд. грн. *Показники 2004р . 2005р. Емісія цінних паперів, у тому числі 34,76 61,98 акції 28,34 24,82 облігації 4,11 12,75 Торгівля цінними паперами у тому числі, 321,3 403,8 на організованому ринку всього, у тому числі 9,4 16,4 на біржовому ринку 2,4 1,9 на позабіржовому ринку 7,0 14,5 на неорганізованому ринку 311,9 387,4
* Складено за даними ДКЦПФР

Аналіз цих показників дозволяє визначитинаступні тенденції:
1. Зменшився випуск акцій, що пов’язане,насамперед, з недостатнім використанням акцій для залучення інвестицій(більшість АТ для інвестування використовують переважно власні кошти абокредити).
2. Відбулося зростання випуску корпоративнихоблігацій (проти 2004 р. Їх випуск зріс у 3,1 рази).
3. Збільшилася частка організованого ринкуцінних паперів у загальному обсязі торгів, що сприяє прозорості, ліквідностіфондового ринку та визначенню справедливої ціни на цінні папери (часткаторгівлі на організованому ринку збільшилася з 2,9% у 2004 р. до 4,1% у 2005 р).Зауважу, що можливості використання облігацій (порівняно з акціями) для додатковогозалучення коштів значно ширші. Корпоративні облігації є найефективнішим інструментомдля довгострокового фінансування й ефективним джерелом фінансування поточних чиперспективних проектів підприємства. Вони характеризуються такими особливостями:
— різними термінами випуску — від кількохмісяців до 3-5 років у перспективі;
— вартість залучення коштів з використаннямоблігацій є, як правило, нижчою,
ніж ставки за кредитами банків;
— підприємство, розміщуючи облігації, формуєпозитивний імідж позичальника
серед широкого кола потенційних інвесторів;
— випуск облігацій може не потребуватизабезпечення.
Слід зазначити, що в Україні організованийфондовий ринок складають вісім бірж і дві торговельно-інформаційні системи. Суттєвимнедоліком організованого фондового ринку України є наявність великої кількостібірж, реєстраторів, зберігачів, що суперечить міжнародним стандартам. У той часяк досвід європейський держав переконливо свідчить на користь централізаціїобігу цінних паперів на організаторах торгівлі – фондових біржах. У Європі ідепроцес об’єднання найкрупніших бірж, що має принципове значення для функціонуванняфондового ринку. 1.2. Суб’єкти фондового ринку таособливості механізму фондової біржі
Учасники ринку цінних паперів можуть мати одиніз таких статусів: виступати як індивіди, як інститути або як органи державно –правового врегулювання.
Індивідуальні учасники – це фізичні особи, якімають здатність і процесі ринкової взаємодії користуватися правами тавиконувати обов’язки. Це можуть бути громадяни даної держави, іноземнігромадяни, а також особи без громадянства.
Інституційні учасники – це юридичні особам,які не є органами державно – правового регулювання. Основні риси їх наступні: наявністьорганізаційної єдності, закріпленої у статуті (положенні, заснованому договорі),який визначає структуру та діяльність юридичної особи як самостійно цілісногоутворення; наявність відокремленого майна, яке є необхідною основою діяльностійого як суб’єкта права; спроможність виступати від свого імені у відносини зприводу цінних паперів, набувати прав та виконувати обов’язки; наявністьрозрахункового рахунку в банку; спроможність виступати від свого імені в судіабо в арбітражному суді в якості позивача або відповідача; внесення відомостейпро даний інститут у державний реєстр юридичних осіб. Як інститути звичайновиступають підприємства, організації, установи, товариства, компанії, фонди,корпорації тощо.
Органи державно-правового врегулювання – цеоргани законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, якіне належать до органів законодавчої або виконавчої влади але підкоряютьсязаконодавчій владі. Характерними рисами органів державно-правового регулюванняє наявність публічної влади, організаційної оформленості, право видаватизагальнообов’язкові акти, звертатися в необхідних випадках до організаційногопримусу та санкцій, включаючи адміністративні.
В залежності від функцій, а також з огляду назміст постійно виконуваних у процесі ринкової взаємодії дій, суб’єкту ринку ціннихпаперів поділяються на дві великі групи: основних та інфраструктурних учасників.
До складу першої групи, зокрема, належать: 1) емітенти,2) інвестори, 3) посередники, 4) інститути-регулятори, 50 державні органирегулювання.
Інфраструктурними учасниками вважаються: а) довірчітовариства, б) депозитарії, в) реєстратори, г) агенти по трансферту, д) клірингово– розрахункові установи, е) спеціальні фонди страхування акцій, є) торговціінформацією про ринок цінних паперів.
Головними учасниками вважаються тому, що самевони своїми діями створюють ринок акцій, підтримують їх рух, забезпечуютьбезперервність та постійність взаємодії на ньому. Інша група учасників маєпризначення допомагати та прискорювати взаємодію поміж ними, сприяти підвищеннюякості цієї взаємодії.
Без перших учасників ринок акцій не можеіснувати; без других – він не може удосконалюватись.
Емітенти. Термін «емітенти» означає «той, хтовипускає цінні папери». Емітентами можуть бути держава в цілому, окремідержавні органи, муніципальні органи та інститути, у випадках, коли вонивипускають цінні папери. Відповідно до законодавства, емітентами можутьвиступати виключно юридичні особи. Коли мова йде про випуск державних абомісцевих цінних паперів, то теж мається на увазі, що вони як суб’єкти цивільно– правових відносин є юридичними особами. Наприклад, у випадках випускудержавних або місцевих облігацій відносини заборгованості виникають міжінвесторами, з одного боку, та вказаними державними або місцевими органами якюридичними особами, з другого боку. Це означає, що вказані юридичні особинесуть цивільно-правову відповідальність перед інвесторами за виконання нимизобов’язань, зафіксованих в умовах випуску, так само, як і інституційніюридичні особи.
Необхідно мати на увазі, що право юридичноїособи на випуск цінних паперів, тобто право бути емітентом, є спеціальним, а неабсолютним. Це означає, що конкретні види цінних паперів можуть випускатисяконкретними юридичними особами, тобто існує певна залежність між тим, які видицінних паперів можуть випускатися, і тим, які саме юридичні особи можутьвипускати конкретні цінні папери. Інакше кажучи, існують певні правовіобмеження та вимоги що до того, які види цінних паперів можуть випускатиськонкретними емітентами.
Основні обов’язки емітентів боргових ціннихпаперів полягають у тому, щоб у встановлені строки повністю повернути власникуцінного паперу суму боргу та сплатити йому винагороду у вигляді доходу. Якщомова йде про облігації, то обов’язком емітента також є підготування таоголошення умов випуску облігацій. Якщо облігації випускаються і емітентом — інститутому вільний обіг, то крім вище вказаних, він також зобов’язаний зареєструвативипуск облігацій і інформацію про їх випуск у комісії цінних паперів.
Інвестори. Інвесторами називають тих учасниківринкової взаємодії, які вкладають грошові та інші кошти в цінні папери з певноюметою. Основними цілями інвестування, як правило, є збереження існуючих вільнихкоштів від знецінення, також одержання прибутку. Як інвестори на ринку ціннихпаперів звичайно виступають індивіди та інститути, рідше – держава в особіНаціонального банку. Названі цілі інвестування є основними, крім них такожможуть існувати і спеціальні цілі.
Найбільш активними серед інституційнихінвесторів звичайно є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Меншактивними є промислові або торгові підприємства, компанії, господарчітовариства.
Посередники. Посередники на ринку ціннихпаперів – це професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензіюна здійснення одного, декількох або усіх видів посередницької діяльності танадають брокерські, та ділерські послуги щодо цінних паперів.
Брокери являють собою посередників, діяльністьяких полягає в наданні послуг щодо укладання угод з цінними паперами за рахунокклієнтів. Брокери завжди діють на ринку цінних паперів як агенти, тобтовиражають волю та інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій клієнтиплатять брокерам комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати своїпосередницькі функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку ціннихпаперів.
Розрізняють брокерів, які працюють у офісіброкерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтівна біржових торгах. Такий поділ залишається і сьогоднішнього часу в тихвипадках, коли торги на фондових біржах проводяться в торговому залі. Більшдетально про це мова йде в розділі, де розглядаються способи торгівлі навідомих фондових біржах.
Ділери являють собою посередників діяльністьяких полягає в наданні послуг щодо здійснення на постійній основі придбання тапродажу певних цінних паперів від свого імені та за власний рахунок. Джереломдоходу ділера є різниця між ціною продажу певного цінного паперу та ціною йогопридбання ділер у будь-який свій робочій час повинен бути готовий до того, щодо нього можуть звернутися з пропозицією придбати в нього або продати йомуцінні папери, якими він торгує, і він не має права відмовити, якщо особи, щозвернулися, згодні з цінами, встановленими ділером. В комісії з цінних паперівв більшості випадків видають ліцензію на здійснення цього виду посередницькоїдіяльності за умови, щоб в ділера на банківських рахунках знаходиться певнасума коштів і він є учасником спеціальних страхових фондів, що діють на ринкуцінних паперів.
Інститути-регулятори. Цим терміном називаютьсаморегулівні організації, основною функцією яких є впорядкування відносин зцінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінкина ринку. Найбільш важливими інститутами-регуляторами є фондові біржі, асоціаціїброкерів та ділерів з цінних паперів, інші добровільні організації, якіоб’єднують професійних учасників ринку цінних паперів.
Правові норми, які встановлюютьінститути-регулятори на ринку цінних паперів, звичайно закріплюються у їхстатутах, положеннях, правилах та інших документах. За допомогою вказанихдокументів вони визначають механізм взаємодії учасників в рамках конкретноїсамо регульованої організацій, встановлюють процедури допуску та виходу зінституту-регулятора. 1.3. Державні органи регулювання
Під спеціальними держаними органамирегулювання ринків цінних паперів звичайно розуміють органи виконавчої влади,які забезпечують виконання відповідних законодавчих актів, здійснюютьврегулювання ринкових відносин з цінними паперами, контролюють поведінкуіндивідуальних та інституційних учасників на ринку, а також здійснюють заходиякі спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інтересів.
Інфраструктурні учасники ринку цінних паперівце такі учасник які виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїмхарактером функції на вказаному ринку. Наприклад, депозитарії цінних паперів.
Депозитарій цінних паперів – цеінфраструктурні інститути, які спеціалізуються, головним чином, на виконаннідепозитарних функцій (зберігання цінних паперів). Термін «зберігання» маєоднакове значення як для тих випадків, коли мова йде про матеріальні цінніпапери, так і доля тих, коли говорять дематиріалізовані цінні папери.
Послуги що до відповідального збереження,обліку цінних паперів, а також обліку прав власності на цінні папери щопідлягають збереження та обліку можуть здійснюватись в Україні комерційнимибанками та торговцями цінними паперами, які одержали дозвіл комісії з ціннихпаперів на проведення депозитарної діяльності як зберігачі цінних паперів.
Агентами по трансферту звичайно розуміютьінфраструктурні інститути, які виконують функції «нагляду» за процесамипереходу права власності на випущені цінні папери. Основними споживачами послугагентів по трансферту є емітенти, які випускають іменні цінні папери, а такожінвестори які їх купують та продають. У процесі обігу цінні папери переходять звласності одних інвесторів у власність інших. Усі зміни у праві власності агентпо трансферту відображає у книзі реєстрації іменних цінних паперів.
Під реєстраторами звичайно розуміютьінфраструктурні інститути, які наглядають за тим, щоб в обігу знаходиласьпостійна кількість цінних паперів, які випущенні конкретним ін тентом, щоб припереході права власності від одних інвесторів до інших старі цінні паперизабиралися, а нові видавалися, і при цьому щоб кількість цінних паперів, якізабрали, відповідала кількості знову виданих.
З іншої сторони, реєстратори, як правило,здійснюють контроль за тим, щоб емітенти на випускали в обіг більшої кількостіцінних паперів, ніж та, що вказана в реєстраційних документах. Особливо цестосується випадків «сезонних» випусків акцій.
Інфраструктурні функції агентів по трансфертута реєстраторів частот виконують банки, але вони також можуть виконуватисьіншими інститутами, які спеціалізуються на наданні такого виду послуг.
Продавці ринкової інформації – цеінфраструктурні інститути, які спеціалізуються на наданні послуг по обробці тапоширенню ринкової інформації про види цінних паперів, які знаходяться в обігу,поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденційна ринку цінних паперів, звітів емітентів і тому подібне.
У цілому дану категорію інфраструктурнихучасників представляють два типа інститутів: ті, що спеціалізуються на наданніпоточної інформації про ринок цінних паперів, і ті, що продають на згаданомуринку аналітичну інформацію. Однак бувають випадки, коли такий розподіл єумовним.
Власником цінних паперів є юридичні та/абофізичні особи, яким певні цінні папери належать на праві власності. Уюридичному контексті право власності складається із трьох прав – прававолодіння, права користування і права на розпорядження. Два перших євідокремлюваними складовими частинами права власності, останнє –невідокремлюваним, тобто переуступка або відчуження його іншій особі 9фізичнійчи юридичній) означає й перехід самого права власності до останньої. Такимчином, ціні папери можуть надаватися іншим особам у володіння або користування,але не в розпорядження. При передачі їх у володіння та/або користування правовласності залишається за власником, тобто за особою, якій вказані цінні папериналежать на праві власності. Власник цінних паперів завжди є принципалом повідношенню до інших паперів, які належать йому. Власник завжди є принципалом,агент завжди виступає як не принципал, а як особа, що діє на підставі угоди зпринципалом в межах та на умовах, визначених такою угодою. Разом з тим, діїагента, які не порушують зазначених меж, є зобов’язувальними для принципала. Наприклад,якщо принципал надав агенту право на управління цінними паперами, то цеозначає, що останній може володіти, користуватися і навіть відчужувати вказаніцінні папери. Зовні сукупність цих прав схожа на право власності, але зважаючина те, що всі вони є такими, що здійснюються в межах, встановлених угодою міжпринципалом та агентом, вони не є правом власності. Тобто, якщо агент певнимчином переуступає третій особі право на володіння або користування ціннимипаперами, які були наданні агенту в управління, то власником цих цінних паперіввсе одно залишається принципал. У випадку ж, коли агент відчужує третій особінадані принципалом в управління цінні папери з додержанням меж, встановленихміж принципалом та агентом, то право власності на ці цінні папери переходить дотретьої особи, але не від агента, а від принципала, в інтересах якого діявагент. Таким чином, право власності, може переходити від одного принципала доіншого. Воно не може переходити від агента до агента або від агента допринципала, або від принципала до агента. 1.4. Номінальні держателі цінних паперів
Номінальними держателями цінних паперіввважаються особи, які володіють та/або користуються цінними паперами, щоналежать на праві власності іншій особі. У контексті відносин принципал –агент, номінальні держателі завжди є агентами. Зазначений термінвикористовується здебільшого і випадках, коли йдеться про іменні цінні папери,оскільки в саме таких випадках здійснюється облік права власності на цінніпапери. Наприклад, при випуску іменних цінних паперів акціонерне товариство(або за його дорученням реєстратор) веде книгу обліку власників іменних акцій. Дозазначеної книги заносяться відомості про осіб, яким належать акції цьогоакціонерного товариства. Інколи власники цінних паперів з певних причин небажають реєструватися в книзі і надають належні їм акції агенту, який і будезареєстрований у книзі як номінальний держатель. Законодавство ряду зарубіжнихкраїн, наприклад Великобританії, надає право акціонерному товариству надсилатизапити акціонерам, які зареєстровані в них у книгах, з тим, щоб з’ясувати, чи єакціонер вкладником чи номінальним держателем акцій. Акціонерні товаристватакож в праві вимагати, щоб номінальні держателі повідомили імена власників. Відмовавід виконання такого запиту може спричинити скасування відповідних акцій, тобтопризвести до виконання відносин між акціонерним товариством і акціонеромтакими, що не є взаємо зобов’язувальними.
Механізм на українських фондових біржах єаналогічним тому, який застосовується в багатьох зарубіжних країнах у процесібіржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерськоюконторою наказу від клієнта, передавання його своєму біржовому брокеру,виконання та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати.
Взаємини між клієнтом і брокерською контороюоформлюються письмовим договором на обслуговування на біржі. Брокерська конторапісля перевірки документів клієнтів та встановлення наявності в них ціннихпаперів та грошових коштів відкриває в кліринговій установі та депозитаріївідповідні рахунки своїх клієнтів.
Як на фондових біржах світу, так і в практиціукраїнських біржових операцій у разі угод із цінними паперами допускаєтьсявиконання таких операцій:
1) з готівкою (касових операцій);
2) строкових;
3) з премією;
4) з опціоном.
Операції з готівкою означають, що оплатакуплених цінних паперів проводиться негайно або, через технічні причини, вустановлені біржею мінімальні строки (наприклад, за облігаціями — на наступнийдень, а за акціями — на п’ятий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.
Сутність строкових операцій полягає в тому, щокінцевий грошовий розрахунок за угодою, що здійснюється на біржі в день Х,проводиться в день Y, визначений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, щопокупцю в день Х не потрібні гроші, а продавцю — цінні папери. Строковіконтракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів). Саме воникраще за інші відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі ціннихпаперів. Для того щоб унеможливити масову спекуляцію, на фондових біржахстрокові угоди дозволяється проводити тільки з цінними паперами окремихкомпаній і в кількості, не меншій установленого мінімуму.
Операції з премією та опціоном побудовані запринципом термінових операцій, однак дають можливість відмовитися від своїхзобов’язань за сплати клієнту раніше обумовленої суми (премії або опціону). Ціоперації відрізняються одна від одної, у першу чергу, тривалістю відстроченнякінцевих розрахунків. У першому випадку воно дається на строк від 1 до 3місяців, а в другому — від 1 до 9 місяців.
Висновки до розділу 1
Зміст цього розділу полягає в тому, щофондовий ринок – особлива сфера економічних відносин, яка має свою певнуструктуру, тому його вивчення передбачає врахування цих особливостей іструктури. Фондовий ринок підрозділяється на первинний і вторинний. Первинний –це ринок, призначений для сприяння новому випуску цінних паперів і їхпервинного розміщення. Вторинний ринок – це такий, на якому відбуваєтьсяобертання раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів. Фондовий ринокза своєю структурою складається з наступних компонентів: суб’єктів ринку,власне ринку (біржовий та позабіржовий фондові ринки). В структуру фондовогоринку входять також органи державного регулювання та нагляду, такі як Державнакомісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк, Міністерствофінансів тощо.
До інфраструктури фондового ринку відносятьсязаконодавче та інформаційне забезпечення, депозитарна, розрахунково-кліринговамережа. Всі вони спрямовують свою діяльність на функціонування фондового ринку,виконання їм функцій інвесторів та фінансових механізмів обслуговуванняринкової економіки.
Поширені різні моделі фондового ринку, яківідрізняються статусом фінансових посередників, а саме банківського чинебанківського характеру. Крім того, існують певні класифікації фондового ринку.У якості критерію може бути взятий регіональний, за видами цінних паперів, поемітентам, по строкам, по видам угод тощо.
На фондовому ринку обертається головний товар– цінні папери. У світовій практиці існує різне визначення цінних паперів, їхпоняття та надання змісту механізмів їх дії, призначення, змісту економічнихвідносин, які вони відбивають. Основними агентами фондового ринку, якізабезпечують його безперервне функціонування, є акції та облігації. Крім того,існують ще наступні види цінних паперів: векселі, приватизаційні папери,казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати та інші, кожен з яких має певніособливості. Ці особливості стосуються перш за все обсягів і видів взаємнихправ та обов’язків, виникаючих між емітентом цінного паперу та його власником.
Отже, на фондових ринках, як правило,продаються і купуються цінні папери авторитетних емітентів, які займають вагомемісце в функціонуванні економічного механізму країни і показники діяльностіяких мають велике значення для багатьох господарюючих або фінансових суб’єктіві країни в цілому. Саме тому важливою умовою діяльності фондового ринку повиннобути забезпечення і підвищення його ефективності, що активно сприятимезагальному економічному зростанню.
Розділ 2: Проблеми та перспективиудосконалення фондового ринку України2.1. Особливості організації фондовогоринку України
Важливою складовою частиною фінансового ринкує фондовий ринок. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що в Україніфондовий ринок розвинений дуже слабко. Вторинний ринок, що є його основою,практично не функціонує. Однією з причин цього є відсутність комплексної,достовірної інформації про емітентів і про стан ринку в цілому. Така інформаціяє головним джерелом даних для потенційних інвесторів, кредиторів і партнерів,що керуються у своїй діяльності, як результатами фінансового аналізупідприємства, так і його рейтинговою оцінкою.
Останнім часом міжнародні дослідницькі центриі аналітичні інституції у галузі фінансів приділяють Україні особливу увагу. Проперспективність вітчизняного ринку для іноземних інвесторів, яка ґрунтується напоступальному нарощуванні фундаментальних показників економічного зростання внашій державі дбає і Кабінет Міністрів.
Банківський сектор як складова фінансовоїсистеми країни залежить від розвину тості її інших сегментів. Асиметричність їхрозвитку на певному етапі знижує ефективність діяльності фінансової системи,що, зрештою, може привести до ситуації, за якої вона стимулюватиме економічнийрозвиток в цілому. З огляду на це становлення фондового ринку в Україні є дужеактуальним, адже саме від нього залежить подальший поступ та зміцненнянаціональної банківської системи, розширення можливостей Національного банкузабезпечувати макроекономічну стабільність монетарними інструментами.
Сучасну номінальну капіталізацію ринку ціннихпаперів України можна представити наступною таблицею (таб.2.1) [12, с.8]:

Таб.2.1Номінальна капіталізація ринку цінних паперів України Показники на 01.01.00 на 01.01.01 на 01.01.02 на 01.01.03 на 01.01.04 на 01.01.05 на 01.01.06 Обсяг номінальної капіталізації, млрд. грн. 11,26 23,1 31,32 46,51 68,43 81,23 98,13 Абсолютний приріст номінальної капіталізації за період, млрд. грн. - 11,84 8,22 15, 19 21,92 12,8 16,9 Відносний приріст номінальної капіталізації за період,% - 205 136 148 147 119 120,8
Сучасний вітчизняний ринок цінних паперівзначно відстає у своєму розвитку як від ринків промислово розвинутих країн, такі від ринків держав із перехідною економікою і не відповідає економіки країни. Так,капіталізація фондового ринку в Україні як часка у ВВП дорівнює 7,5% іпорівняна з аналогічним показником у Латвії (8%) та Словаччині (7%) (Рис.2.1) [7,с.4]:
Рис.2.1
/>

Операції із цінними паперами суб’єктівгосподарювання здебільшого здійснюються на неорганізованому ринку, часткаобсягу торгів на якому в 2003 році становила 98,2%, збільшившись порівняно з2002 роком на 4,2 відсоткового пункту. Обсяг угод, укладених упродовж минулогороку на організованому ринку (на фондових біржах та ПФТС), дорівнював 3,53 млрд.грн., тобто зменшився порівняно з попереднім роком майже в 1,8 разів.
Неорганізована торгівля не дає змоги реальнооцінити цінні папери, попит на них, обсяги їх реалізації, напрями руху капіталу.Можливість проведення «фіктивного» котирування призводить до викривлення цін. Унаслідокзростає ризик овість здійснення операцій із цінними паперами як комерційнимибанками, так і Національним банком України. Це знижує ефективність фондовогоринку як елементу фінансової системи країни.
Досвід створення і розвитку фондових ринків українах із перехідною економікою свідчить, що швидкість їх становлення залежалапередусім від макроекономічної стабільності, зокрема стабільності національноїгрошової одиниці і темпів інфляції. Проводячи виважену грошово-кредитнуполітику, Національний банк України створює умови для подальшого розвиткувітчизняного фондового ринку. Однак утримання протягом майже чотирьох роківстабільного курсу гривні суттєво не вплинуло на його прискорення.
Нерозвинутість національного фондового ринкуне лише стримує зростання обсягів інвестицій, необхідних для структурноїперебудови економіки та підвищення конкурентоспроможності реального сектору, ай перешкоджає розвитку банківської системи, обмежує можливості Національного банкуУкраїни щодо регулювання пропозиції грошей.
Незважаючи на те, що банки на українськомуорганізованому ринку є лідерами за обсягами торгів корпоративними облігаціямита державними борговими зобов’язаннями, частка цінних паперів у їхніх активахнезначна. На 01.01. 2004 вона становила лише 6,5%, що значно менше віданалогічного показника в інших країнах Східної Європи (в Чехії – 17,5, Польщі –22,3%) та євро зони – 34,6% [7, с.4].
Як емітенти боргових зобов’язань банки посідаютьодне з останніх місць. У2003 році ними випущено облігації на суму 329,2 млн. грн.,що становить 8% від загального обсягу їх емісії. Тому частка цінних паперів узобов’язаннях українських банків незначна. вона дорівнює лише 1,4%. Нагадаємо,що в країнах Євро зони цей показник сягає майже 58%.
Нерозвинутість вітчизняного фондового ринкупозбавляє українські банківські установи можливості диверсифікації пасивів таефективного використання активів, що значно знижує їх конкурентоспроможністьпорівняно з банками інших країн.
Для моніторингу, аналізу та ефективногорегулювання валютного і грошово-кредитного ринків Національному банку Українинеобхідна повна інформація щодо фінансових потоків, зокрема і на фондовомуринку. Проте на сьогодні вони є прозорими лише за державними цінними паперами,які обслуговує депозитарій Національного банку України. Щодо цінних паперівсуб’єктів господарювання повної та достовірної інформації (ні за цінами, ні заобсягами продажу) немає, оскільки операції з ними здійснюються переважно нанеорганізованому ринку та на умовах вільної поставки (без обов’язковогозастосування принципу «поставка проти оплати»).
У сфері операцій із цінними паперамиНаціональний банк застосовує державні цінні папери та боргові зобов’язаннясуб’єктів господарювання, вимоги щодо яких установлено Положенням «Прорегулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхомрефінансування, депозитних та інших операцій», затвердженим постановоюПравління НБУ від 24 грудня 2003р. № 584. [7, с.4]
Стосовно державних цінних паперів, то вУкраїні, починаючи з 1998 року, спостерігається зменшення обсягів розміщенняОВДП на внутрішньому ринку. Винятком був лише 2002 рік, протягом якого ВАТ«Ощадбанк» виявляв інтерес до придбання ОВДП як найліквідніших і менш ризиковихактивів із постійним гарантованим доходом, чим сприяв значному зростанню обсягуемітованих державою цінних паперів (з 1,2 до 2,8 млрд. грн)
Обсяг торгів ОВДП на організованому вторинномуринку цінних паперів також мав тенденцію до зменшення – із 77,5% від загальногообсягу торгів у 2002 році до 16,9% у 2003 – му (на цей час він становив 520,97млн. грн). Зазначене зниження стало наслідком того, що в торгах не брав участіНаціональний банк України, оскільки державні цінні папери, якими він володів,мало приваблювали потенційних покупців.
На жаль, для фондового ринку України вжесталою є тенденція до зниження питомої ваги організованого ринку при постійномусуттєвому зростанні загальної кількості та обсягу операцій. Однією з основнихпричин такого стану є відсутність зацікавленості торговців працювати забіржовими правилами, оскільки це дає можливість здійснювати масове скуповуванняцінних паперів за цінами нижчими, ніж ті, які могли б скластися на біржі. Окрімтого, сам емітент не обізнаний з цивілізованими правилами торгівлі, ще нерозуміє своєї вигоди від виходу на біржу, яка, як і у всьому світі, виконуєсвою найважливішу функцію – формування реальної ринкової ціни. Остання даєзмогу здійснювати захист прав акціонерів, у тому числі міноритарних.
Стан розвитку фондового ринку значною міроювідбивається у відповідних фондових індексах, що являють собою агрегованийпоказник змін у певних економічних подіях на таких ринках. Не зважаючи на це,український фондовий ринок усе ж таки розвивається. До того ж, щоб прогнозуватидинаміку фондових ринків, потрібно чітко, на кількісному рівні, знативідповідні тенденції. Це дістає певне відбиття у динаміці фондових індексів, щой зумовлює необхідність її дослідження.
На нашу думку, важливою проблемою в розкриттіінформації на фондовому ринку України є недоступність до інформаціїінвестиційної громадськості або доступ із запізненням, тобто коли інформаціявже втрачає свою актуальність. А також учасники фондового ринку належно неусвідомлюють важливості систематичного та комплексного оприлюднення інформації,що й призводить до дефіциту на ринку регулярної, достовірної, повної,актуальної інформації. До того ж учасники фондового ринку докладають чималонераціональних зусиль, аби забезпечити наявної потреби. Зокрема значногополіпшення потребує якість аудиту публічної фінансової звітності емітентів.
Сьогодні інформаційна інфраструктура ринкуцінних паперів України розвивається досить повільно, причому 60% інформації, щонадається учасникам ринку цінних паперів Держфінмоніторингу, містить помилки. [,с.90]. Отже, пожвавлення у цій сфері вкрай потрібне. 2.2. Основні показники діяльностіукраїнської фондової біржі
Фондовий ринок України, незважаючи на всіпесимістичні прогнози аналітиків, все-таки продовжує розвиватися. Так, сьогодніми можемо впевнено говорити про повне сформування та функціонуванняінфраструктури фондового ринку. Цьому передувала напружена нормотворчадіяльність фахівців Комісії.
Підсумки діяльності УФБ за дев’ять місяців 2006року свідчать про суттєве зростання у порівнянні з аналогічним періодом 2005року показників, що характеризують біржову активність.
Аналіз стану фондового ринку України показуєнаявність фондових інструментів, у які можна інвестувати активи пенсійнихфондів. Як і в попередні роки провідну позицію на фондовому ринку України середфінансових інструментів за обсягами зареєстрованих випусків займають акції –84,90% та облігації підприємств – 8,06% від загального обсягу зареєстрованихвипусків цінних паперів у першому півріччі 2006 року.
Минулого року зафіксовано найбільший за всюісторію ринку цінних паперів України обсяг товарів, який склав 202,964 млрд. грн.Це на 94,356 млрд. грн. більше, ніж у 2002 році.
А за перше півріччя поточного року обсягвиконаних угод на ринку ЦП становив 141,18 млрд. грн., що майже у два разибільше ніж обсяг виконаних угод у відповідному періоді 2003 року. За цей періоднайбільші обсяги виконаних угод зафіксовані з акціями – 33,3 млрд. грн. та звекселями – 22,8 млрд. грн.
Важливий чинник, який впливає на розвитокринку цінних паперів, — створення умов для виконання угод з цінними паперами наорганізаторах торгівлі. Торгівля ЦП на організаторах торгівлі підвищуєінвестиційну привабливість емітента за рахунок забезпечення його ліквідності тапрозорості.
Порівнюючи обсяги укладених угод за триквартали 2004 року з відповідним періодом минулого року, можна зробитивисновок, що зберігається тенденція збільшення обсягу укладених угод наорганізаторах торгівлі, а саме, за 9 місяців цього року укладено угод на3,6млрд. грн. більше, ніж, за аналогічний період того року.
Сьогодні, для зміцнення довіри інвестора,Комісія сприяє розвитку інформаційних та рейтингових агенцій, щоспеціалізуються на наданні інформаційних послуг на фондовому ринку. Вонисприятимуть інтеграції України у світовий фондовий ринок шляхом наданняперіодичних та достовірних рейтингових оцінок учасникам та регуляторам ринку,та, в свою чергу, захищатимуть інвестора від недоброякісної і неправдивоїінформації.
При здійсненні інвестиційної діяльності передкомпаніями з управління активами пенсійних фондів постає ряд питань, якінеобхідно врегулювати нормативно-правовими актами.
Так, один з напрямків інвестування пенсійнихактів – придбання цінних паперів за чинним законодавством національний банкУкраїни видає компаніям з управління активами разову ліцензію на вивезеннякапіталу за кордон, це значно ускладнює формування інвестиційного портфелюзакордонними державними та корпоративними цінними паперами. Запровадження назаконодавчому рівні спрощеної процедури вивезення капіталу значно розширитьможливості осіб, які здійснюють управління активами пенсійних та інвестиційнихфондів, розміщувати кошти, які надходять від інвесторів.
Разом з тим, вважаємо за необхідне внестизміни до закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» стосовновідповідальності осіб, які надають послуги пенсійному фонду за збитки, завданійого учасникам.
Вивчаючи та аналізуючи світовий досвідрегулювання розвинених ринків та ринків, що розвиваються, Комісія намагаєтьсяправильно і раціонально його використовувати.
Законопроект «Про цінні папери та фондовийринок» суттєво вдосконалює законодавче забезпечення функціонування ринку ЦП вУкраїні, в ньому чітко визначається класифікація цінних паперів України завидами, категоріями, впорядковуються питання виникнення та передання прав заЦП, виконання зобов’язань за цінними паперами. Позитивне і нове те, що взаконопроекті визначені види та обов’язки здійснення професійної діяльності нафондовому ринку.
Державна комісія з цінних паперів та фондовогоринку намагається створити нормативно-правову базу діяльності правовихучасників ринку цінних паперів, яка б забезпечила їхнє функціонування заправилами, сприйнятливими як самим суб’єктам фондового ринку, так і тим, кому вонинадають відповідні послуги, з врахуванням захисту прав інвесторів, а такожналежний рівень відповідальності за порушення чинного законодавства України.
Висновки до розділу 2
Торгівля цінними паперами в Україні, як і вінших країнах світу, здійснюється на біржовому (Донецька фондова біржа,Київська міжнародна фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа,Кримська фондова біржа, Українська фондова біржа) та позабіржову (ПФТС,«телефонний ринок», міжбанківські операції з цінними паперами) фондових ринках,де відповідно до чинного законодавства обертаються пайові, боргові та похідніцінні папери.
Торгівля цінними паперами (зокрема акціями) незначнихобсягів здійснюється на фондових біржах. Це пояснюється пропозиціями нафондових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самихцінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністюбагатьох українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування,необхідного для роботи на біржі тощо.
Широкого розвитку набув ринок державнихборгових зобов’язань, що скорочує інвестиції у національне виробництво, і,відповідно, стримує розвиток вторинного ринку корпоративних цінних паперів. Вториннийринок не функціонує через відсутність законодавчої бази щодо його розвитку.
У законодавчому порядку на українськомуфондовому ринку необхідно визначитись з моделлю корпоративної власності: англо-американськаабо континентальна західноєвропейська. На сьогоднішній день в Україніфункціонує західноєвропейська модель, при якій перехід компаній із рук в рукиздійснюється за бажанням власників, а біржовий оборот невеликий. Але ця модельсклалася стихійно, і бажано було б закріпити її (або скасувати) в певнихнормативних актах:
дати опис та узаконити види угод із ціннимипаперами;
правила укладання угод і розрахунків за ними;
увести довгострокове перспективне плануваннярозвитку цінних паперів на мікро — і макрорівнях;
відповідальність сторін в угоді;
зацікавити населення брати участь у діяльностіфондового ринку на правах дрібного інвестора;
роль посередників і торговців цінними паперамиу проведенні угод;
вдосконалити інформаційну підтримку ринку;
запровадити видання біржами бюлетенів про своюдіяльність.
Економічна система сучасної Українизнаходиться в умовах неорганізованих взаємодій з точки зору єдиногонародногосподарського комплексу, а також із зовнішнім економічним світом. Проце свідчать ненаповненість системи фінансовими та інформаційними ресурсами, щопризводить до подальшого зростання її невпорядкованості.
Протягом останніх двох років боргова політикауряду була спрямована на активізацію операцій із розміщення євробондів назовнішньому та скорочення обсягів запозичень на внутрішньому ринках. За данимиДержавного казначейства України, у 2003 році обсяг урядових зовнішніхзапозичень на ринку єврооблігацій перевищував внутрішні на 4,6 млрд. грн. Упланах фінансування державного бюджету на 2004 рік зовнішні запозиченняперевищували внутрішні майже на 2 млрд. грн. Випуск (на суму близько 1,9 млрд. грн.)облігацій для відшкодування податку на додану вартість (зауважимо, що насьогодні він урядом уже здійснений) дещо пожвавив торги на фондовому ринкуУкраїни. [7, с.4]
Переорієнтація уряду на відносно дешевізовнішні джерела фінансування дефіциту бюджету, з одного боку, даєкороткострокові переваги, пов’язані з можливим зменшенням витрат наобслуговування державного боргу, а з другого, стримує розвиток національногофондового ринку та зменшує можливості використання Національним банком Українидержавних цінних паперів як інструменту рефінансування комерційних банків.
Висновки
У сучасній світовій фінансовій системіфондовий ринок відіграє значну роль, оскільки він є одночасно сегментомгрошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатисяяк один з найефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсівза допомогою різних інструментів. Саме операції на відкритому ринку(купівля/продаж державних облігацій) є основним інструментом грошово-кредитноїполітики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у ньогоцільовий орієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночасіснування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня безризикової процентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках (внутрішніхчи зовнішніх) за допомогою державних боргових зобов’язань є такожзагальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету. Томудослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяєвизначенню певних напрямів у розбудові економіки, а відтак увага дослідників дотенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, щоперетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.
На сьогодні ринок цінних паперів в Українірозвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей.
Стан вітчизняного ринку цінних паперівхарактеризується постійним зростанням обсягів емісій та зміною їх структури напервинному ринку. Найбільш питому вагу серед цінних паперів, що емітуються,становлять акції та векселі. Темпи зростання векселів випереджують темпизростання акцій.
Векселі – найпопулярніший фінансовийінструмент в умовах відсутності у підприємств обігових коштів. Емісія векселівне потребує попереднього погодження з державними органами та державноїреєстрації. Емітувати вексель може будь-яка юридична особа. Таке зростаннявипуску векселів пояснюється збільшенням дебіторської та кредиторськоїзаборгованості і зростанням значення векселів як засобу розрахунків.
В Україні, на відміну від країн із розвинутоюекономікою, переважає позабіржовий ринок, що стало наслідком приватизаційнихпроцесів попередніх років. Використання цінних паперів як символ володіннякапіталом є необхідною умовою реформування відносин влади у суспільстві. Розвитокфондового ринку в Україні та поглиблення приватизаційних процесів призвели дотого, що в Україні функціонують кілька тисяч акціонерних товариств іналічуються тисячі власників акцій.
Фондовий ринок в Україні за часи його становленняпройшов декілька етапів розвитку. Зокрема, перший етап пов'язаний з прийняттямзаконодавчих нормативних документів – «Про господарські товариства», «Про цінніпапери та фондову біржу», Закону «Про приватизаційні папери», Положення проДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Положення проінвестиційні фонди та інвестиційні компанії, про застосування векселів угосподарському обороті України. Але це був етап, коли ще не відбувалася масоваприватизація, не було напрацьованих державних регуляторних механізмів. До тогож не було необхідних фахівців, які могли професійно вести менеджмент устворенні цього фінансового сектора інвестиційної діяльності. Не була до цьогопідготовлена юридична база та виконавчі структури. Утворювальні акціонернітовариства формувалися як закриті, акції яких не виходили на публічні торги. Цейетап проходив майже включно по 1995р. починаючи з 1995 – 1996рр. почався другийетап становлення фондового ринку.
У країні розпочалася масова сертифікатнаприватизація. Вона продовжувалася до 2000р. За цей період практично булисформовані державні регулятори діяльності структур фондового ринку. Утворювалисясуб’єкти господарської діяльності (ВАТ, ЗАТ), суб’єкти підприємницькоїдіяльності тощо. У 1995р. Постановою ВР України була схвалена Концепціяфункціонування та розвитку фондового ринку України (1995р), Закон «Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996р), Указ Президента «Продержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку» (1997р), Програми приватизаціїтощо. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за цей періоднапрацювала регуляторні механізми своєї діяльності та діяльності різнихпідприємницьких структур на ринку цінних паперів та фондовому ринку.
Таким чином другий етап розвитку фондовогоринку – це період активних утворюючих заходів законодавчого таорганізаційно-виконавчого спрямування.
Третій етап формування фондового ринку вУкраїні припадає на післяприватизаційний період, коли приватизація перейшла догрошової. Напрацьовані законодавчо-нормативні механізми та кадровезабезпечення, посилення регуляторного та організаційно-контролюючих важелівуправління суб'єктами підприємницької діяльності на фондовому ринку і роботи закціонерними товариствами.
За минулі роки (1996-2004) по даних на початокроку загальна вартість цінних паперів зросла з 2 млрд. грн. до 67,5 млрд. грн. Вартістьакцій за емісію зросла з 0.7 млрд. у 1996 р. до 42,1 млрд. грн. на початок 2004року. Але в структурі вартості цінних паперів майже третина припадає на векселіПонад 55% угод на ринку цінних паперів укладається з векселями, що дає підставидо висновку про занадто низьку ліквідність ринку цінних паперів танедосконалість механізмів монетарної політики і зв'язку з фондовим ринком.
За роки ринкової трансформації економікиУкраїни фондовий ринок пройшов певні етапи свого становлення, отримав певнеінституціональне забезпечення, проявилися його особливості, а також окреслилисьнапрями його подальшої розбудови.
До найважливіших внутрішніх чинників, якізначною мірою впливають на становлення та подальший розвиток фондового ринку,належать:
модель економічної та політичної системикраїни;
економічна та фінансова політика держави;
фінансова глибина й фінансова структурамакроекономіки;
економічні цикли всередині країни;
модель приватизації та «концентраціївласності»;
модель економічної поведінки населення;
модель фондового ринку та організаціїфінансування народного господарства.
За минуле десятиліття Україна остаточноутвердила себе як суверенна держава, стала повноправним суб'єктом європейськогота світового співтовариства, важливим фактором стабільності на європейськомуконтиненті. Загальною метою економічної політики України є економічнезростання, яке конкретизується в обсягах ВНП, рівні життя населення. Середосновних заходів економічної політики, спрямованих на досягнення цієї мети, єінвестиції капіталу, реструктуризація економіки, ефективна зайнятість ізростання продуктивності праці, достатній попит населення тощо.
Фінансова політика як складова економічноїполітики держави містить заходи, методи й форми організації та використанняфінансів для забезпечення її економічного та соціального розвитку. Своєконкретне вираження фінансова політика знаходить у чинній системі мобілізаціїфінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потребдержави, підприємницьких структур і населення. Саме тому фінансова політикаУкраїни має бути спрямована на створення розвиненого фондового ринку як одногоз ключових механізмів у межах національної моделі економічного зростання тапідвищення суспільного добробуту.
Список використаної літератури
1. Закон України «Процінні папери і фондову біржу» // Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідниккерівника підприємства. Спеціальній випуск. — К.: А.К.Д., ВІРА-Р, 1998. — с.404– 421.
2. Закон України «Продержавне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Мельник В.А. Ринокцінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальній випуск. — К.: А.К.Д.,ВІРА-Р, 1998. — с.422 – 435.
3. Мельник В.А. Ринокцінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальній випуск. — К.: А.К.Д.,ВІРА-Р, 1998. -560с.
4. Іванов Є.В. Контрольно-правовадіяльність на фондовому ринку України. // Формування ринкових відносин вУкраїні-2003. -№5. -с.39.
5. Азаренкова Г. Станфондового ринку в Україні. // Економіка України-2004. -№3-с.27.
6. Клименко В. Особливостіформування національної моделі фондового ринку. // Вісник Київськогонаціонального торговельно-економічного університету. -2004. -№3-с.33.
7. Яценюк А. Фондовийринок України: проблеми та перспективи розвитку. // Вісник НБУ-2004. -№11-с.4.
8. Закон України «Пронаціональну депозитарну систему та особливості електронного обігу ціннихпаперів в Україні» // Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівникапідприємства. Спеціальній випуск. — К.: А.К.Д., ВІРА-Р, 1998. — с.436 – 448.
9. Кузнєцова Н.С., НазарчукІ.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування тафункціонування. — К.: Юрінком інтер, 1998. -528с.
10. Ходаківська В.П., БєляєвВ.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ,2002. -616с.
11 Костіна Н.І. Імітаційнемоделювання фондового ринку України. // Актуальні проблеми економіки. -2003. -№11-с.55..
12. Статус «неорганізованого»фондовому ринку не личить. // Урядовий кур’єр. -2004. -№51-18 березня. -с.8.
13. Євсеєнко О.Ф. Оцінкавпливу фондового ринку на основні соціально-економічні показники розвиткукраїни // // Статистика України. -2003. -№4-с.69.
14. Рекуненко І.І. Ролькорпоративного кредитного рейтингу у становленні фондового ринку // Актуальніпроблеми економіки. -2004. -№3-с.42.
15. Аналітичний огляддіяльності Української фондової біржі за 9 місяців 2004 року // Україна-бізнес.-2004. -39. -11-18.10. -с.5
16. Богачук Є.А. Тенденціїсучасного світового та фондового ринків // Актуальні проблеми економіки. -2005.-№2-с.28.
17. Блага Н.В. Інформаційнапрозорість фондового ринку України // Фінанси України. -2005. -№3-с.90.
18. Моніторингфондових індексів: таблиця. // Державний інформаційний бюлетень проприватизацію. -2005. -№3-с.39.
19. Шкварчук Л.А. Аналіздинаміки цінових тенденцій фондового ринку. // Державний інформаційний бюлетеньпро приватизацію. -2005. -№2-с.36…
20. Моніторингфондових індексів // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. -2004. -№4-с.12.
21. Кошовий Д. Фондовийбум(Вітчизняні фондові індекси подолали історичний максимум і зростають далі)// Галицькі контракти. -2004. -№11-березень. -с.16.
22. Ефективністьфондового ринку: інституційний підхід // Питання економіки. -2004. -№5-с.97.
23. Оскольський В.13років через пороги і рифи — до здобутків: Українська фондова біржа: ретроспективаі сучасність. Погляд на реалії вітчизняного фондового ринку // Україна-бізнес-2004.-№38-4. -11. х-с.5.
24. Перевозняк А. Увласному соку (Вітчизняний фондовий ринок) // Галицькі контракти-2003. -№3-с.14.
25. Савуляк І.М. Фондовийринок та його інвестиційна функція у розвитку економіки // Формування ринковихвідносин в Україні. -2003. -№10-с.87
26. Чинчикеєв В. Розвитокфондового ринку в Україні – «біг з перешкодами» // Акціонер. -2003. -№1-с.34.
27. Бєлозорова Л.С., КалиниченкоН.М. Шляхи розвитку фондового ринку // Економіка України. -2001. -№12-с.106.
28. Клименко В.В. Забезпеченняконкурентоспроможності фондового ринку України як головна передумова фінансовоїбезпеки держави // Актуальні проблеми економіки. -2003. -№10-с.18.
29. http: // www. politcom.ru/article. рhp? id=2300
30. Рішення ДКЦПФР№266 від 11.04.06р. „Щодо інформаційно-аналітичних матеріалів про підсумкироботи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в І кварталі 2006року” // Цінні папери України. – 2006. — №18(410).