--PAGE_BREAK--Знос і амортизація основних
фондів
Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Фізичний знос основних фондів настає як і в результаті їх використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Бездіяльні основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будові металів і інших матеріалів, з яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду чинників, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, з яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і годин роботи за добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання за кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних середовищ (температура, вологість і ін.), від якості догляду (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього ставлення до основних фондів.
Правильне встановлення міри зносу основних фондів має важливе значення для визначення відновної вартості основних фондів і розміру амортизаційних відрахувань, що економічно відшкодовують знос. Знос основних фондів визначається і вираховується усіма підприємствами незалежно від форм власності на всі види основних фондів, незалежно нараховується на них амортизація чи ні. На окремі об'єкти основних фондів сума зносу встановлюється в міру необхідності на підставі наявних в інвентарних картках даних про початкову або відновну вартість об'єкту, нормативного часу перебування його в експлуатації і норм амортизаційних відрахувань, що діяли. Сума зносу по цілком замортизованим основних фондах не нараховується. Знос відображається підприємствами й організаціями, виходячи з установлених єдиних норм амортизаційних відрахувань.
Фізичний знос визначається на підставі термінів служби основних фондів:
де З- знос основних фондів, виражений у відсотках;
Т- фактичний термін експлуатації основних фондів (років);
А- нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів (років).
Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що із впровадженням нових машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж стосується і до будівель, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхнього відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціни на них.
Моральний знос першого виду визначається на підставі співвідношення балансової і відновної вартостей:
Зн. (м1)= (Фб-Фв)/Фб*100%,
де Фб — балансова вартість (тис.грн.);
Фв — відновна вартість (тис.грн.).
Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробітку. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і замінюється більш досконалою. У цьому випадку суспільство, застосовуючи застарівшу техніку, затрачає більше робочого часу на виробництво цієї самої кількості продукції.
Моральний знос другого виду частіше усього визначається на основі порівняння продуктивності устаткування:
Зн. (м2)=(Пр.2-Пр. 1)/Пр.2*100%,
де Пр.1 — продуктивність чинних основних фондів;
Пр.2 — продуктивність нових основних фондів.
Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед, машини і механізми повинні використовуватися з максимальним завантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння . От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.
Відомо, що під час експлуатації основних фондів настає час, коли їх необхідно ремонтувати, вдосконалювати або замінювати новими. Проте, для ремонту старої або купівлі нової машини потрібні кошти. Вони і створюються й накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у вигляді амортизації.
Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація у грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація нараховується рівними частками протягом року.
Амортизація в промисловості — це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує наступні основні завдання:
1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У цій ролі амортизація необхідна для обчислення обсягу і динаміки національного доходу в країні;
2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу їхнього відтворення;
3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.
Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.
У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково обгрунтованих норм амортизації основних фондів. Тому одним із завдань в сфері науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.
Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являє собою амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються на кожен вид основних фондів. Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з наступної формули:
де Н- річна норма амортизації;
А- розмір амортизаційних відрахувань за рік;
Ф- вартість (початкова або відновна) основних фондів.
Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхнього придбання, терміну гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів, остільки річна норма амортизації може бути визначена за формулою:
де Рм- витрати на капітальні ремонти, (включаючи модернізацію) протягом терміну служби основних фондів;
Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли із споживання;
А- амортизаційний період (термін служби) основних фондів.
По таких видах основних фондів, як будівлі, споруди і передавальні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижчі, ніж, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш активною частиною основних фондів. Частина амортизаційних відрахувань, що призначена длякапітального ремонту основних фондів знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом відповідно до ухвалених планів здійснення ремонтних робіт.
Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи кошти фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, замінюють застаріле обладнання, впроваджують нову техніку, вдосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхів у підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і вдосконаленні якості продукції і рентабельності виробництва.*
Основні показники ефективності використання основних фондів.
Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях продукції, що випускається, а також за проміжок часу.
Всі показники використання основних виробничих фондів об'єднують у три групи:
- показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, що відображають рівень використання їх за часом;
- показники інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень використання за потужністю (продуктивністю);
- показникиінтегрального використання основних виробничих фондів, що враховують сукупний вплив усіх чинників — як екстенсивних, так і інтенсивних.
До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаження устаткування, коефіцієнт змінного режиму часу роботи устаткування.
Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (Кекст) визначається відношенням фактичної кількості годин роботи устаткування до кількості годин його роботи згідно з планом:
Кекст=tустатк.ф. / tустатк.пл. ,
де tустатк.ф -фактичний час роботи устаткування, год.;
tустатк. пл— час роботи устаткування згідно з нормою (встановлюється відповідно до режиму роботи підприємства і з врахуванням мінімально необхідного часу для проведення планово-попереджувального ремонту), год.
Кекст показує в якому обсязі був використаний плановий фонд часу устаткування. Числове значення коефіцієнту екстенсивного використання устаткування має наближатися до одиниці.
Поліпшення використання основних фондів у часі — екстенсивний шлях — передбачає досягнення більшого часу роботи основних фондів за зміну, добу, місяць, рік. Це досягається, по-перше, скороченням простоїв обладнання протягом зміни й одержанням за рахунок цього більшого обсягу продукції; по-друге, збільшенням роботи устаткування за рахунок збільшення змінності його роботи.
Ступінь завантаження устаткування в часі визначається коефіцієнтом змінності Кзм, що показує завантаження устаткування протягом доби. Коефіцієнт змінності прийнято підраховувати за формулою:
Кзм=tзм./ N,
де — tзм фактично відпрацьоване число станко-змін за добу;
N— загальна кількість верстатів у парку.
Найбільше ефективна безперервна робота основних фондів протягом трьох змін. Проте, при безперервній протягом трьох змін (цілодобовій) роботі устаткування зношується інтенсивніше, скорочується термін його життя, при цьому погіршуються й умови його обслуговування. При роботі устаткування в одну або дві зміни є можливість проводити профілактичні огляди і поточні ремонти, тим самим, підтримувати його у працездатному стані і продовжити термін його життя.
У той же час підвищення коефіцієнту змінності означає, що за певний календарний проміжок часу обсяг продукції збільшиться. Крім того, оскільки загальний час використання обладнання у виробничому процесі скорочується, можна впроваджувати устаткування більш досконалих видів, тобто відкриваються великі можливості для технічного прогресу, що особливо важливо для тих видів основних фондів, що схильні до морального зносу.
Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання устаткування у часі. Встановлюється він для усього парку машин, що знаходяться в основному виробництві. Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на данім виді обладнання до фонду часу його роботи. Коефіцієнт завантаження устаткування на відміну від коефіцієнту змінності враховує дані про трудомісткість виробів. На практиці коефіцієнт завантаження звичайно сприймають рівним величині коефіцієнту змінності, зменшеної у двічі (при двозмінному режимі роботи) або в тричі (при трьохзмінному режимі).
Крім внутрішньозмінних і цілодобових простоїв важливо знати, наскільки ефективно використовується устаткування в години його фактичного завантаження. Це завдання вирішується за допомогою обчислення показників інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень їхній використання за потужністю (продуктивністю). Найважливішим із них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності, тобто прогресивної технічно обгрунтованої продуктивності.
Кінт. = Вф / Вн ,
де Вф — фактичний виробіток обладнанням продукції за певний проміжок часу;
Вн — технічно обгрунтований виробіток устаткуванням продукції за проміжок часу (визначається на основі паспортних даних обладнання).
За умови удосконалювання режимів роботи устаткування або його модернізації коефіцієнт інтенсивного використання може бути і більше 1.
До третьої групи показників використання основних фондів відносяться коефіцієнт інтегрального використання устаткування, коефіцієнт використання виробничої потужності, показники фондовіддачі і фондомісткості продукції.
Сумарну ефективність використання основних фондів — екстенсивного й інтенсивного — прийнято характеризувати інтегральним коефіцієнтом:
Кi = Кекст * Кінт .
Цей коефіцієнт комплексно характеризує експлуатацію устаткування за часом і продуктивністю (потужністю). Значення цього показника завжди нижче значень двох попередніх, тому що він враховує одночасно хиби й екстенсивного й інтенсивного використання обладнання.
Результатом кращого використання основних фондів є, насамперед, збільшення обсягу виробництва . Узагальнюючий показник ефективності основних фондів базується на принципі порівняння виробничої продукції з усією сукупністю застосованих при її виробництві основних фондів. Це показник випуску продукції, що припадає на 1 гривню вартості основних фондів, — фондовіддача. Для розрахунку величини фондовіддачі використовується формула:
Фвід = П/Ф,
де П — обсяг товарної або валової, чи реалізованої продукції, грн.;
Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.
Натуральні показники фондовіддачі поряд із вартісними застосовуються в електроенергетичній, металургійній і деяких галузях добувної промисловості. Наприклад, у чорній металургії таким показником є виплавка чавуну або сталі на 1 грн. основних виробничих фондів відповідно доменного або сталеплавильного цеху.
Фондомісткість продукції — величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається:
Фм = Ф/П = 1 / Ф.
Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість — до зниження.
Фондоозброєність Фо характеризує ступінь технічної оснащеності праці. Визначається вона розподілом вартості основних фондів Вф на середньоспискову чисельність працівників у найбільшу зміну Чзм:
Фо = Вф / Чзм .
Розрахунок основних показників використання основних фондів на промислових підприємствах Тернопільської області у період із 1996 по 1998 рр.
Вихідні дані для розрахунку показників використання основних фондів на промислових підприємствах Тернопільської області наведені в таблиці 1:
Таблиця 1
Показники на промислових підприємствах Тернопільської області *
Показники
ООдиниці виміру
Роки
11996
11997
11998
Загальний обсяг промислової продукції у фактично діючих цінах
ммлн.грн.
6635
6644
5554
Промислово-виробничі ОФ на кінець року
ммлн.грн.
22094
22143
22211
Середньорічна кількість промислово-виробничого персоналу
ттис.чол.
667
664
771
продолжение
--PAGE_BREAK--