Зміст.
Вступ. 2
Глава 1. Теорія структури капіталупідприємства. 4
1.2. Види капіталупідприємства. 10
1.3. Поняття структурикапіталу. 12
1.3. Теоріїструктури капіталу. 14
Глава 2. Вплив на фінансування. 22
Висновок. 24
Література. 25
Вступ.
Капітал – це вартість, яка впроцесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростаннякапіталу відбувається у процесі його обігу.
Капітал розглядається яксукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Вінототожнюється з речовою натуральною формою.Але на відміну від первинних чинників – затрат праці і землі – капітал, будучи частиною затрат є в тойже час продуктом праці.
В умовах капіталістичнихвиробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись назнаряддя одержання доданої вартості.
Капітал існує та функціонує врізних формах. Перша форма – фінансовий (грошовий) капітал функцією якого єстворення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничийкапітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості.Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості.Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати іперетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це функція торговогокапіталу.[1]
Сформувався ринок позичковихкапіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковимвкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансовіінвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів,випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -– цевкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання,машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).
Предметом купівлі – продажу тутстає особливий товар-капітал. Специфічною особливістю його є те, що грошіодержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобтозростати за вартістю.[6]
На ринку капіталів в угодіберуть участь дві особи: власник бездіяльного капіталу і бізнесмен, котрийвикористовує своєрідний товар – капітал для одержання прибутку. Істотна різницяміж ними полягає в тому, що власник грошового капіталу позбавляється всіхтурбот по його продуктивному й ефективному використанню. Він може жити розкішноза рахунок проценту з позички, часто взагалі не знати, на які цілі використовуютьсяйого гроші. Завдання підприємця - одержати прибуток на чужі грошові засоби. Цізасоби стають капіталом. Встановлюється певна ціна товару-капіталу.
Сучасне передове виробництвобазується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнаннявеликих підприємств, складів готової та напівфабрикатів. [3]
/>Глава 1. Теорія структури капіталу підприємства.
1.1. Визначення власногокапіталу і його складових.
Капітал є однією з фундаментальнихекономічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть.Серед основних харектеристик, які формують економічну сутність капіталу, слідвиділити такі:
- об’єкт економічного управління;
- об’єкт власності та розпорядження;
- об’єкт купівлі-продажу;
- джерело доходу;
- фактор виробництва;
- накопичена цінність;
- носій фактора ліквідностіта ризику;
- інвестиційний ресурс.
Виступаючи носіємекономічних характеристик, капітал в першу чергу є об’єктом економічногоуправління як на мікро-, так і на макрорівні.
Як об’єкт власності тарозпорядження капітал може виступати носієм усіх форм власності –індивідуальної, колективної та загальнодержавної. При цьому визначаються певніпропорції його використання, що відбивається у співвідношенні власного іпозичкового капіталу.
Капітал як об’єкткупівлі-продажу формує особливий вид ринку –ринок капіталу, що характеризуєтьсяпопитом, пропозицією та ціною. Попит на капітал породжує прагнення донакопичення капіталу як інвестиційного ресурсу та фактора виробництва.[5]
Потенційна здатністьприносити доход є однією з основних характеристик капіталу. Прибуток на капіталвиступає у формі відсоткового доходу, що отримують власники. Економічнимпідгрунтям відсоткового доходу є ефект використання капіталу як інвестиційногоресурсу або фактора виробництва. Розмір доходу на капітал, що отримує йоговласник, складає основу формування витрат на його залучення і використання векономічному процесі, і позначається терміном “вартість капіталу”.
Як фактор виробництвакапітал характеризується певною продуктивністю. Вона визначається як визначеннярезультату виробничої діяльності до суми виробничого капіталу.
Капітал, як накопиченацінність розглядається у формі запасів, сформованих в усіх секторах економіки.На підприємствах капітал як накопичена цінність характеризується запасомосновних засобів, нематеріальних активів, ринкових цінних паперів,товарно-матеріальних оборотних активів тощо. [6]
Рівень ліквідностікапіталу визначається періодом часу, протягом якого інвестований капітал у певнихйого формах і видах може бути конвертованим у грошову форму без втрати йогореальної ринкової вартості. Чим нижчим є мотивний період конверсії ранішеінвестованого капіталу в грошову форму, тим більш високим рівнем ліквідностіхарактеризується та чи інша форма його використання в економічному процесі.Поняття ризику тісно пов’язано з поняттям доходності капіталу в процесі йоговикористання. Об’єктивний зв’язок між рівнем доходності і ризику використаннякапіталу носить прямопропорційний характер.[2]
Наведені характеристикикапіталу свідчать про багатоаспектність капіталу як економічної категорії.
Капітал підприємства формуєтьсяв в процесі як створення підприємства так і його функціонування, тобто (в процесі здійснення фінансово-господарській діяльності).
Для різних форм підприємствіснують і різні визначення складових капіталу, наприклад:
Статутного, який слід розглядатияк початковий капітал. На підприємствах різних організаційних форм це кошти,які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності.[4]
Для акціонерних товариствстатутний капітал – це номінальна вартість емітованих акцій.
Для товариств з обмеженоювідповідальністю – це сума часток всіх власників.
Для державних підприємств– це вартість всього майна, яке закріплено за економічними суб ’єктами направах повного господарського розрахунку.
Для кооперативів – це вартість майна, яке надано учасникам для здійсненнягосподарської діяльності.
Поняття “капітал”асоціюється з поняттям “власність”.
Тобто власний капітал –це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його забов’язань.Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточноїдіяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці змінистосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так іокремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів накапітал, інших – на товар або інші види цінностей.
Капітал – це специфічна категорія,яка несе різне навантаження залежно від:
— етапів життєвого циклу підприємства(статутний і додатковий капітал);
— джерела формування (власнийі залучений);
— характеру обороту та ліквідності(основний і оборотний);
— методів визначення (граничнавартість капіталу).
Основу капіталупідприємства складає власний капітал.
Його сума показує лишеоблікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки залежитьвід застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства.
Власний капітал є:
— основним початковим та безстроковимджерелом фінансування господарської діяльності підприємства,
— джерелом погашення збитківпідприємства,
— показником, що використовуютьсядля оцінки фінансового стану підприємства, оскільки він демострує, з одного боку,ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерелфінансування), а з іншого — ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченостівимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників).[3]
Збереження власногокапіталу є одним з основних показників якості фінансового управлінняпідприємством.
Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу, прибуток вважається заробленим підприємством (а відповідно зберігається та нарощується його капітал) тількиза умови, що сума його чистих активів (тобто активів підприємства за вирахуванням його зобов'язань) на кінецьрозрахунковогоперіоду перевищує суму чистихактивів на початок цього періоду без урахування будь-яких виплатвласникам або внесків власників протягом цього періоду.
Формула, застосована привизначенні вартості власного капіталу, не дає інформації про структуру самоговласного капіталу, оскільки визначає непрямий метод його обчислення на підставіпоказників активів і зобов'язань підприємства, які не є складовими власногокапіталу.[2]
Залежно від джерелаформування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.
1. Вкладений капітал — цекапітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал,додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися такожунаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки(паї).
2. Накопичений капітал — це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає:
Капітал від переоцінки — додатковий капітал, сформований у нас до оцінки активів, яка здійснюється увипадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положеньбухгалтерського обліку.
Дарчий капітал —додатковий капітал, отриманий підприємством від інших осіб у вигляді безоплатноодержаних активів (додатково отриманий капітал).
Нерозподілений прибуток — частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.
За ступенем фіксаціївласний капітал можна поділити на:
1. Зареєстрований капітал— умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах(статутний капітал, пайовий капітал).
2. Незареєстрованийкапітал — умовно змінний капітал, який включає додатковий капітал танерозподілений прибуток.
За окремими видамипідприємств існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованогокапіталу.[4]
За критерієм персоніфікації зареєстрований капітал є персоніфікованим капіталом (тобто капіталом з визначеними частками та їх власниками), а незареєстрований капіталє неперсоніфікованим (тобто визначеним лише в загальній вартості окремих його елементів та належним усім співвласникам підприємства).
Власний капіталвідповідно включає такі елементи:
- Статутнийкапітал.
- Пайовийкапітал.
- Додатковийвкладений капітал.
- Інший додатковийкапітал.
- Резервнийкапітал.
- Нерозподіленийприбуток (непокритий збиток).
До коригуючих показників власногокапіталу відносяться:
- Неоплачений капітал
- Вилучений капітал
Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.
Додатковий вкладенийкапітал відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищуєїх номінальну вартість.
Для АТ різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву «Емісійний дохід».
Інший додатковий капітал відображає суму до оцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.
Резервний капіталвідображає суму резервів, створених за рахунок чистого прибутку підприємствавідповідно до чинного законодавства або установчих документів.[5]
Неоплачений капіталвідображає суму заборгованості власників (учасників) за внесками до статутногокапіталу підприємства.
Вилучений капіталвідображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викупленихтовариством у його учасників., має від'ємне значення та вираховується привизначенні величини власного капіталу підприємства.
Загальне визначенняелементів власного капіталу набувають специфічних особливостей залежно відорганізаційної форми відповідного підприємства. Ці особливості зумовленінасамперед нормами законодавства, якими встановлено організаційні формипідприємств, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цихпідприємств.
Функції власногокапіталу:
1. Заснування та введенняв дію
2. Відповідальність тагарантії
3. Забезпеченняжиттєдіяльності підприємства
4. Забезпеченнякрелитоспроможності
5. Фінансування тазабезпечення ліквідності
6. Забезпеченнянезалежності
7. База для нарахуваннядивідендів
8. Управління таконтроль, реклама
За видами установчихдокументів, на підставі яких створюються господарські товариства, вониподіляються на:
- господарськітовариства, які створюються і діють на підставі установчого договору і статуту.До цієї групи відносяться акціонерне товариство, товариство з обмеженоювідповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю;
- господарськітовариства, які створюються і діють на підставі лише установчого договору. Доцієї групи відносяться повне і командитне товариство.[1]
/>1.2. Види капіталу підприємства.
Фінансову основу підприємстваскладає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможоливабез постійного залучення позикових коштів… Вони дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондівта підвищити ринкову вартість підприємства. Таким чином застосування комбінованихджерел фінансування підвищує результативність діяльності підприємства. [1]
В економічній теорії та господарській практиці під “капіталом підприємства” розуміють різноманітні його види, що характеризуються декількома десятками термінів. З метою забезпечення ефективногоуправління капіталом доцільно систематизувати його види за відповіднимиознаками:
— належність підприємству;
— джерело мобілізації фінансовихресурсів;
— національна належність власниківкапіталу;
— форма власності;
— організаційно-правова форма;
— строковість залучення капіталу;
— форми перебування в процесікругообігу
— об’єкт інвестування;
— рівень ризику;
— правові норми використання;
— характер використання увиробничому процесі.
За належністю підприємствурозрізняють власний і залучений капітал. Власний капітал визначається якпідсумок першого розділу пасиву балансу. Позичковий капітал підприємства – цекошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємствана принципах строковості, поверненості та платності.
До складу залученогокапіталу входять:
-короткострокові ідовгострокові забов’язання
-кредиторськазаборгованість.
Різновидом залученого капіталу виступають облігаційні позики (кошти, які одержані внаслідок проведення емісії облігацій). Вониможуть переходити з групи залученого до групи власного капіталу шляхомконвертації облігацій в акції. Таким змінюється співвідношення між власними ізалученими коштами.
Співвідношення між власними і залученими коштами – один з важливих фінансових показників діяльності підприємств. Його вагомість в тому, щопідприємство може досягти значних результатів при використанні різних складовихкапіталу. Застосування комбінованих джерел формування загального капіталузначно підвищує результативність діяльності підприємства. [5]
Показник чистого капіталує одним з найбільш поширених при аналізі діяльності підприємства. Вінвизначається як різниця між оборотними активами та короткостроковоюзаборгованістю. Використання різних джерел при формуванні капіталу підприємствапов’язано з певними витратами (виплати дивідендів акціонерам, процентів банкамтощо).
Загальна сума коштів, яку підприємство повинно сплатити за використаннявідповідного обсягу фінансових ресурсів, розрахована у процентах до цього обсягу,і має назву “ціна капіталу”.[2]
/>1.3. Поняттяструктури капіталу.
Середтеоретичних основ управління формуванням капіталу однією з базових є теоріяйого структури. Це пов’язано з тим, що теоретична концепція структури капіталуформує підгрунтя для вибору низки стратегічних напрямків фінансового розвиткупідприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теоріямає достатньо широку сферу практичного застосування.
Поняття“структура капіталу” носить дискусійний характер і тому потребує чіткоговизначення.
Всі зарубіжні та вітчизняні економісти характеризують це поняттяяк відношення власного та позичкового капіталу підприємства. Разом з тим, деякі економісти прирозгляді як власного, так і позичкового капіталу підприємства, вкладають внього різний зміст (Рис.1).
/>
Рисунок 1. Основні варіанти віднесення різних видів капіталу при визнанні йогоструктури.
Початковопоняття “структура капіталу” розглядали як співвідношення статутного(акціонерного) та довгострокового позичкового капіталу, що використовуєпідприємство. Враховуючи це, практично всі класичні теорії структурикапіталугрунтуються на визначенні співвідношення в його складі питомої вагиакцій (які представляють власний капітал) та облігацій ( які представляютьпозичковий капітал).
Такий підхіддо визначення структури капіталу, заснований на виокремленні тількидовгострокових (перманентних) його видів, прийнятний більшістю сучаснихекономістів. За умови поширення практичного використання концепції структурикапіталу ряд економістів запропонували поширити склад позичкового капіталу, додавшидо нього різні види короткострокового банківського кредиту. Необхідність такогопідходу до поняття “структура капіталу” вони пов’язують з підвіщенням ролібанківського кредиту в фінансуванні господарської діяльності підприємств тапоширеною практикою реструктуризації короткострокових його видів удовгострокові. [2]
На сучасномуетапі значна кількість економістів дотримуються думки, що в понятті ”структуракапіталу” необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталупідприємства.
При цьому вскладі власного капіталу слід розглядати не лише первинно інвестований обсяг(акціонерний, пайовий капітал, який бере участь у формуванні статутного фондупідприємства), а й частку у вигляді певних резервів та фондів, що створена вдіяльності підприємства, та нерозподіленний прибуток. Виходячи з цього,позичковий капітал необхідно розглядати за формами використання з урахуваннямфінансового лізингу, товарного кредиту, кредиторської заборгованості та ін.Таке трактування поняття “структура капіталу” дозволяє суттєво поширити сферупрактичного застосування даної теоретичної концепції в фінансовій діяльностіпідприємства, оскільки:
— ефективністюдозволяє дослідити особливості і розробити відповідні рекомендації для підпрємствз обмеженними можливостями фінансування на ринку довгострокового капіталу;
— надає можливостіпов’язати структуру капіталу з використання активів, які фінансуються за рахунокрізних його складових.
З урахуваннямрозглянутих положень поняття “структура капіталу” має таке визначення: “структуракапіталу- це співвідношення всіх форм власних і запозичених грошових коштів, щовикористовуються підприємством з метою фінансування активів.”[1]
Структуракапіталу відіграє провідну роль у формуванні ринкової вартості підприємства.Цей зв’язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу.Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцієювартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства (рис.2).
/>Рис. 2Система взаємозв’язку показників структури капіталу,
середньозваженоївартості капіталу і ринкової вартості підприємства
/>1.3. Теорії структури капіталу.
Економічний механізм зв’язку зазначених концепцій дозволяє використовувати в процесі управління підприємством взаємозв’язану системукритеріїв і методів. Використання зазначеної системидозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства.[4]
В теорії структури капіталувиокремлюють такі теоретичні концепції:
— традиційна концепція;
— концепція індиферентності;
— компромісна концепція;
— концепція протиріччя інтересів.
В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структурикапіталу грунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталушляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базоюцієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завждивище, ніж вартість позичкового капіталу.
Більш низька вартістьпозичкового капіталу відносно власного автори цієї теорії пояснюють різнимрівнем ризику, властивого цим капіталам. Рівень доходності позичкового капіталув усіх його формах носить детермінований характер у зв’язку з тим, що ставкапроцента по ньому є фіксованою та визначеною заздалегідь. Рівень доходностівласного капіталу невизначений і залежить від фінансових результатів діяльностіпідприємства. Використання позичкового капіталу носить, як правило, фінансовозабезпеченний характер (в якості забезпечення виступають гарантії або заставамайна). У випадку банкрутства підприємства законодавством більшості країнпередбачено першочергове право задоволення претензій кридиторів. [3]
Виходячи із більш низького рівня вартості позичкового капіталу в співставленні з власним, дана концепція механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за оахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно — підвищується ринковавартість підприємства (рис.3) .
/>
Рис.3 Формуванняструктури і середньозваженної вартості капіталу відповідно з традиційноюконцепцією.
Практичне використанняцієї концепції передбачає максимізацію застосування позичкового капіталу вгосподарській діяльності підприємства (це може призвести до втрати фінансовоїстійкості та банкрутства). Тому така однофакторна модель формування структурикапіталу зазнала критики. В основу концепції індиферентності покладеноположення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізаціїсередньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартостіпідприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція булавперше висунута американськими вченими, які розглядали механізм формуванняструктури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв’язку зфункціонуванням ринку капіталу. В процесі розробки даної концепціїфункціонування ринку капіталу має певні обмеження:
— Ринок є досконалим;
— На ринку діє єдина для всіхбезризикова ставка відсотка;
— Усі підприємства можливокласифікувати за рівнем ризику діяльності на підставі показників розміру очікуванногодоходу та ступеня вірогідності його отримання;
— Вартість залученого капіталуне пов’язана з діючою системою оподаткування прибутку;
— До розрахунку вартості окремихелементів капіталу не включено витрати, пов’язані з його купівлею-продажем.[2]
Автори теорії шляхом математичнихрозрахунків довели, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартостійого активів. З урахуванням положень і базових умов дана концепція передбачає,що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена вартість йогокапіталу не залежить від структури капіталу (рис.4).
/>Рис.4.Формування середньозваженої вартості капіталу відповідно до концепції їїнезалежності від структури капіталу (концепція Ф.Моділ’яні та М.Міллера).
У подальших своїх дослідженнях, усунувши низку обмежень, авториданої концепції змушені були визнати, що механізм формування ринкової вартості підприємства знаходиться в певномузв’язку зі структурою його капіталу.
В основукомпромісної концепції структури капіталу покладено положення про те, що вона формується під впливом певних умов, які визначають відпо відність рівня доходності ризикукапіталу, що використовується підприємством. Упроцесі оптимізації структури ці показники необхідно враховувати шляхомзнаходження компромісу щодо їх впливу. Ця концепція включає в механізмформування структури капіталу ряд реальних умов функціонування економіки іринку, які не були враховані в попередніх концепціях. Зміст цих умов зводитьсядо наступного:
— -реально функціонуюча економіка не може не враховувати фактор оподаткуванняприбутку, що істотним чином впливає на формування вартості окремих елементівкапіталу, а відповідно і на його структуру. Так, в практиці більшості країнвитрати на обслуговування боргу (позичкового капіталу) підлягають повному абочастковому вирахуванню з бази оподаткування прибутку. В зв’язку з цим вартістьпозичкового капіталу завжди є більш низькою за інших рівних умов, ніж вартістьвласного капіталу. Відповідно ріст використання позичкового капіталу до певнихмеж (які не генерують ризик зростання загрози бункрутства підприємства)спричиняє зниження рівня середньозваженої вартості капіталу;
— в процесі оцінкивартості окремих елементів капіталу необхідно враховувати ризик банкрутства.,пов’язаний з недосконалою структурою капіталу. З підвищенням питомої вагипозичкового капіталу в усіх його формах вірогідність банкрутства підприємствапосилюється. Вибір кредиторів у цьому випадку передбачає: або зниження обсягівкредитів, наданих підприємству на тих же умовах (зниження долі позичковогокапіталу зумовить у цьому випадку зростання середньозваженої вартості капіталуі зниження ринкової вартості підприємства), або вимагає від підприємства більшвисокого рівня доходу на капітал, що надається в кредит. Це призведе дозростання середньозваженої його вартості і зниження ринкової вартостіпідприємства).[6]
За цих умов існують певні обмеження щодо залучення капіталу з підвищенням його вартості, оскільки поглинається ефект податкової переваги його використання… Вцьому випадку вартість позичкового капіталу та його середньозважена зрівняєтьсяз вартістю власного капіталу, отриманого з внутрішніх та зовнішніх джерел.Вартість окремих елементів капіталу, що надходять із зовнішніх джерел, включаєяк витрати по обслуговуванню, так і витрати по залученню, які обов’язковоповинні враховуватись в процесі оцінки окремих елементів капіталу,середньозваженої вартості та при формуванні структури капіталу.
З урахування зазначеного, зміст компромісної концепції капіталу зводиться до того, що за умов реальнофункціонуючого ринку капіталу цей показник складається під впливомбагатьох факторів, які мають протилежну спрямованість впливу на ринкову вартість підприємсства. Зазначені фактори за своїм сумарним впливом формують певнеспіввідношення рівня доходності та ризику використання капіталу підприємства заумов різної структури. Рівень доходності капіталу визначає показниксередньозваженої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої вагизалученого капіталу в загальній сумі і генерує загрозу банкрутства підприємства(рис 5)
/>
Рис.5. Формування оптимальної структури капіталу та його середньозваженоївартості відповідно до компромісної концепції.
Точка компромісу,запропонована на рис.5, визначає оптимальну структуру капіталу підприємства заумов мінімального значення показника середньозваженої вартості капіталу. Разомз тим, рівень доходності та ризику в процесі формування структури капіталукожне підприємство обирає самостійно.[4]
Основу концепції протиріччя інтересів складає положення про різні інтереси та рівні інформованості власників, інвесторів, кредиторів та менеджерів в процесі управління капіталом. Автори даної концепції, не змінюючи принципової сутностікомпромісної концепції, суттєво розширили її практичне використання.
В основуконцепції протиріччя інтересів формування капіталу підприємства покладено: теорю асиметричної інформації, сигнальна теорію, теорію моніторінгових витрат та інш.
Теорія асиметричноїінформації базується на припущені недосконалості ринку капіталу. Реальний ринокнадає неадекватну інформацію учасникам відносно перспектив розвиткупідприємства. Асиметричність проявляється в тому, що менеджери підприємстваволодіють найбільш достовірною інформацією ніж інвестори та кредитори.
В основу сигнальноїтеорії покладено теорію асиметричної інформації. Вона базується на припущенніпро те, що ринок капіталу посилає інвесторам та кредиторам видповідні сигналивідносно перспектив розвитку підприємства на підставі поведінкименеджерів. [2]
Теорія моніторингових витрат (“теорія витрат на здійснення контроля”) базується на різних інтересах та рівні інформованості власників та кредиторів підприємства. Кредиторивимагають здійснення власного контролю за ефективність використання наданогокапіталу, з метою забезпечення його повернення. Витрати при цьому включаються впроцентну ставку, яку сплачує підприємство. Враховуючи витрати, з підвищеннямпитомої ваги залученого капіталу, спостерігається зростання середньозваженоївартості капіталу, і відповідно — зниження ринкової вартості підприємства.
З урахуванням зазначених теорійосновними критеріями оптимізації структури капіталу виступають:
— оптимальний рівень доходностіта ризику;
— мінімізація середньозваженоївартості капіталу підприємства;
— максимізація ринкової вартостіпідприємства.
Пріоритетність критеріїв оптимізаціїструктури капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільовоїструктури капіталу.
/>Глава2. Вплив на фінансування.
Модельуправління прибутком суб'єкта господарювання нерозривно пов'язана із іншимифункціональне організаційними блоками фінансового менеджменту на підприємстві,забезпечуючи методологічну основу прийняття управлінських фінансових рішень,при цьому, основу таких рішень складають проблеми фінансування потребипідприємства у капіталі, що безпосередньо пов'язано із необхідністюідентифікації джерела фінансових ресурсів для її покриття та забезпечення їхмобілізації. Зважаючи, що ефективно функціонуючий суб'єкт господарюванняорієнтується на покриття потреби у капіталі на операційну діяльність за рахунокгрошових потоків, які генеруються в результаті її здійснення, виникає об'єктивнанеобхідність узгодження абсолютної величини потреби підприємства у капіталі ізпараметрами та фінансовими показниками цільового планування та прогнозуванняприбутку суб'єкта господарювання як основного джерела її покриття.[3]
При цьому,використання прибутку як джерела покриття потреби підприємства у капіталі(самофінансування суб'єкта господарювання) здійснюється за наступними основниминапрямками, відповідно до яких і формуються основні елементи системи розподілуприбутку: (1) забезпечення погашення податкових зобов'язань суб'єктагосподарювання з податку на прибуток підприємств, (2) обслуговування залученогоу попередніх періодах власного капіталу суб'єкта господарювання і, нарешті. (3) формування фондів – коштів тарезервів для використання у наступних періодах. При цьому, важливим завданнямцільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання наданому етапі є базове узгодження абсолютних величин фінансових ресурсів,необхідних для фінансування зазначених напрямків розподілу та перерозподілуприбутку, та цільової абсолютної величини прибутку підприємства у плановомуперіод, досягнення такого узгодження, а також дотримання інших критеріїв таобмежень моделі цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання,що визначає її підсумкову ефективність, являється форма інтеграції тавзаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибуткомта методологічне забезпечення як сукупності фінансове — математичногоінструментарію обґрунтування управлінських фінансових рішень (перш за все, див.бюджетування). Загалом, фінансову проблематику функціонально-організаційногонаповнення системи самофінансування суб'єкта господарювання за рахунок прибуткуможна розподілити за наступними напрямками (проблемними питаннями): (1)податкове планування; (2) формування резервного капіталу; (3) виплата грошовихдивідендів; (4) тезаврація прибутку; (5) фінансовий ліверидж. [1]
/>Висновок.
Одним з найважливіших чинниківрозвитку виробництва є капітал.
( походить від латинського словаcapitalis – головний). У німецькій мові Кapital, у французькій – capitalозначає головне майно, головна сума.
Поняття “капітал”, або “інвестиційніресурси”, як стверджують відоміамериканські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засобивиробництва ( всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщеннятранспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товаріві послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.
Отже, розглянувшинавчання про капітал, його сутність і види, процес відтворення, джереланагромадження капіталу, можна зробити наступний висновок:
- Капітал — цеекономічна категорія, що виражає відношення між людьми.
- Капітал якекономічна категорія — це вартість, що приносить його власникові прибавочнувартість. Або капітал — це самозростаюча вартість.[2]
/>Література.
1. БланкИ.А. Керування прибутком. — К.: Ника- Центр, Эльга,2004.
2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансовогоменеджментові: Пер. з англ.- К.: Молодь, 2007
3. ІвановА.Н. АТ: керування капіталом і дивідендною політикою. — М.: ИНФРА — М, 2006
4. КовальовВ.В. Введення у фінансовий менеджмент.- М.: Фінанси і статистика, 2005
5. КовальовВ.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіззвітності. — М.: Фінанси і статистика, 2005.
6. Шийч О.И.Ефективне керування структурою капіталу — застава стійкого фінансовогостановища підприємства// Бухгалтерський облік і аналіз.- К, 2004.