Зміст
Розділ 1. Теорія раціональнихсподівань як елемент сучасної неокласичної теорії
1.1 Зміст теорії раціональнихсподівань
1.2 Р.Лукас як фундатор теоріїраціональних сподівань
Висновок
Список використаної літератури
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРІЯРАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТЕОРИЇ
Теорія раціональних очікуваньозначає, власне кажучи, у більше широкомуплані відродження неокласичних принципів, що базуються на методологічнихпосилках теорії загальної рівноваги Л. Вальраса, навчаннях А. Маршалла й Дж. Кларка, працях К. Векселя, И. Фишера, Ф. Хайкера.
Теоретики раціональних очікувань повністю покладаються на механізм ринкового саморегулюванняекономіки. Ринкові зв'язки займають у їхніх побудовах особливе місце. Вони виходять із того, що ринки постійно перебувають у стані рівноваги. Приймається як незаперечний факт, щопопит завжди дорівнює пропозиції, оскількимеханізм ринкового саморегулювання оперативно усуває будь-які відхилення в їхньому співвідношенні.Так, якщо попит перевищить пропозиція — вступає в дію ріст цін, що приводить попит у відповідність із пропозицією. Падіння попиту на товари, навпроти, веде до зниження цін до необхідного рівня, що врівноважує попит та пропозицію. Концепція раціональних очікувань припускає, що в ході конкуренції приводяться в дію всі важелі саморегулювання, що ефективно самонабудовують економічну систему і які забезпечують її рівновагу. Прихильникицієї концепції виходять із того, що коливання виробництва або зайнятості найбільш характерні, як правило, для рівняфірми або галузі. У рамках національної економіки переважає тенденція доїхнього вирівнювання. Раціональні очікуваннясприяють розчищанню всіх видів ринків, приведенню їх у стан, що забезпечує стійкістьекономіки, оскільки господарські агенти можутьгнучко реагувати на будь-які відхиленняекономічної кон'юнктури, діяти відповідно до принципів оптимізації,орієнтуючись на реальні економічні показники й результати. Автори теоріїраціональних очікувань не заперечуютьможливості циклічних коливань виробництва.Однак ігноруючи дійсну основу циклічних коливань, вони розглядають їх якрезультат помилок, що допускають економічнимисуб'єктами протягом короткострокового періоду. Причиною можливих помилок уважається неякісна, перекручена інформація, що заважає правильно оцінити кон'юнктуру й розробити реальніпрогнози.
Одним з факторів, з якиминеобхідно вважатися господарським агентам при розробці на основі раціональних очікувань таких прогнозів свого економічного становища й доходів, автори нової класики називають державне втручання в господарський процес, дії урядових органів. Вони переконані в тім, що господарські агенти встані вловлювати, раціонально очікувати й ураховувати у своїй діяльностібудь-які міри економічної політики держави йвідповідно реагувати на них своїми господарськими рішеннями. Прихильники концепціїраціональних очікувань відкидають державне регулювання економіки, а міри економічної політики вважають неефективними й безперспективними. Більше того, що регулює втручання держави, представлене найчастіше непослідовної,а те й некомпетентною економічною політикою, вони розглядають як основу циклу,головної причини відхилень від природногорівня виробництва й безробіття. Кейнсіанська система антициклічного регулювання вважається причиною розв'язання в 70-і роки галопуючої інфляції йстагфляції.
Ще до того, як заявила про себе школараціональних очікувань, М. Фридмен, включивши у свою модель адаптивні очікування, доводив неефективність кейнсіанського державного антициклічного регулювання. Це положення обґрунтовувалося тим, щодовгострокові значення зайнятості й випуску продукції в умовах ринковоїекономіки неминуче відповідають певнимприродним рівням, що залежать від інституціональних, структурних характеристикекономічної системи й не підвладним державномурегулюванню, політиці точного настроювання. Стосовно до короткостроковихперіодів положення, на його думку, міняється.
Тут економічна політика уряду в стані впливати назайнятість і випуск продукції, що можливо, однак, тільки за рахунок нарощуваннятемпів інфляції. У короткостроковому плані монетаристи допускаютьвикористання кривій Филлипса, хоча в довгостроковому плані, на їхню думку, вона губить зміст, вироджується,перетворюючись у вертикальну пряму.
1.1. ЗМІСТТЕОРІЇ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ
Теорія раціональних очікувань.Представники цього плину (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються створити модель, що формализирует суб'єктивнеповодження виробників і споживачів,прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики й ринковий экономической ситуації. Заперечуючи необхідність державного втручання в економіку, вони опираються на тезу про типовість економічного поводження, що врівноважує ситуацію йнівелює будь-які політичні рішення. Шанувальники теоріївиділяють два підходи до оцінки очікувань: “адаптивніочікування” і “раціональні очікування”. “Адаптивні очікування” опираються на колишній досвід –знання наслідків певних економічних дій, облік колишніх помилок, – і визначають пристосувальні реакції фірм і споживачів до економічної ситуації, стратегіюїхнього поводження. “Раціональні очікування” базуються на наукових прогнозах, що враховуютьфункціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівеньставки відсотка, наслідку конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.
Автором ідеї “раціональних очікувань” є Дж. Мут, у якому 1956 р. сформулював цей постулат і відобразив його впобудованій їм моделі. Лише через десять років до цієї ідеїповернувся й використовував її американськийекономіст, лауреат Нобелівської премії Роберт Лукас. Він став засновником“нової класичної школи економікс”, що в 70-х pp. взялапід сумнів справедливістьбагатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристськоїдоктрин, заперечувала будь-які формидержавного втручання в економіку й базувалася на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.
Американські економісти Т. Сарджент іН. Уоллесу загальному дослідженні1975 р. на основі ідеї “раціональних очікувань”довели неефективність активної фіскальної й грошової кейнсіанської політики.Гіпотеза про раціональні очікування сталановим імпульсом для використання методуфункціонального аналізу. Лукас побудувавфункцію пропозиціїпраці, що включав поточний і очікуваний рівень цін. Заперечуючи політикові державноїрегуляції, новітні класики пропонують формувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень і законів, щоб новіправила набували чинності через достатнійпроміжок часу, щоб суб'єкти могли адаптуватий прогнозувати свої дії.
Теоріяраціональних очікувань (РО) уперше з'явилася в 1961 р. у статті Дж.Ф. Мута,присвяченої ринкам товарів і цінних паперів. Мут задався питанням, чому жоднеправило, жодна формула або модель ніколи не могли успішно прогнозувати рух цінна фінансових ринках, що дійсно нагадує те, що прийнято називати процесом«випадкових блукань», на який накладається «шум». Фактичнойого відповідь полягала в тім, що вся наявна інформація, здатна максимізуватиточність цінових прогнозів, майже негайно інкорпорується в поточні рішенняспекулянтів, так що їхнього передбачення, а отже, і очікування є«раціональними» у точному змісті слова. Традиційна кейнсианскаяполітика керування попитом в 70-х роках виявилася порівняно неефективної врішенні макроекономічних проблем американської економіки. І тоді одночасно рядуекономістів, зокрема Р.И. Лукасу, Т.Дж. Сардженту й Н. Уоллесу, спало на думку,що причиною цього було те ж саме, чим Мут пояснювавнепередбачуваність руху цін на фінансові активи; економічні агенти формуютьсвої очікування на основі тієї ж самої інформації, що є в розпорядженніполітиків, і, отже, діють так, щоб нейтралізувати будь-яку спробу систематичноговтручання в економіку. Насправді економічні агенти, формуючи прогнози цін й,отже, очікування цінових змін, роблять це таким же способом, якої цей риноквизначає фактичні ціни. Це не виходить, що очікування ніколи не буваютьпомилковими — передбачення не є зробленим, оскільки економіка піддаєтьсявипадковим, непередбаченим шокам, але це означає, що імовірнісний розподілсуб'єктивних очікувань цінових змін завжди буде мати те ж середнє значення, або«математичне очікування», що й об'єктивний розподіл; раціональнийпрогноз, або очікування, має таку властивість, що його очікувана помилка все щедорівнює нулю.
Із цього погляду індивіди являють собою раціонально максимізуючихагентів, а всі ринки миттєво розчищаються, забезпечуючи такий вектор рівноважнихцін, при якому надлишковий попит зникає. Що ж тоді викликає відхилення відзагальної рівноваги й повної зайнятості? Випадкові помилки, більше нічого.Однак випадкові помилки недостатні, щоб пояснити більш-менш регулярні циклічніколивання, які спостерігаються у всіх основних економічних тимчасових рядах,таких, як виробництво, інвестиції й зайнятість. Ці коливання можуть бутиобумовлені якимсь рухом ковзної середньої випадкових помилок, а не простовипадковими помилками як такими. Звичайний спосіб, за допомогою якогоприхильники теорії РО пояснюють економічний цикл, нагадує той, на основі якогоФрідмен пояснює короткострокові криві Филлипса. Він пояснює їхньою різноюшвидкістю, з якої пропонуючи товар довідаються про ціни, по яких вони можутьйого продати, і цінах, по яких вони купують фактори виробництва: коженпомилково сприймає несподіваний ріст цін на товари й послуги, які він продає,як ріст відносних цін, а тому збільшує пропозицію; оскільки в середньому кожнийробить ту ж помилку, сукупне виробництво росте. Але зрештою кожний розуміє своїпомилки, і в цей момент сукупне виробництво падає до свого попереднього рівня.Інакше кажучи, економічний цикл, відповідно до цієї концепції, є власне кажучинаслідком обмеженості інформації, забезпечуваної ціновими сигналами. Важкотрактувати це пояснення інакше як пояснення ad hoc і відхід від логіки теоріїРО. Чи можемо ми повірити, що продавець арахісу, здатний пророчити ціну горіхівпротягом усього періоду планування з очікуваною помилкою, рівної нулю, проте поплутаєглобальну інфляцію з локальним збільшенням попиту на свої земляні горіхи?
Як битам не було, у цілому неважко вловити сутність теорії РО. Труднощі ж полягаютьу тому, щоб зрозуміти, яким чином перевірити раціональність очікувань. Оскількиочікування неможливо спостерігати безпосередньо й оскільки вони формуються,відповідно до цієї крапки зору, точно в такий же спосіб, яким визначаютьсязмінні в економічній моделі економіки, те як же нам виявити, вірна теорія РО чині? Власне кажучи для того, щоб перевірити теорію, нам треба вивести з їїперевіряють наслідки, що, і бути впевненими, що ці висновки не можна одержатина основі альтернативних теорій. Прикладом, один з висновків теорії РОговорить, що «реальні» змінні економічної моделі загальної рівноваги нів якій мері не залежать від траєкторії руху регульованої змінної, такий, якпропозиція грошей. Інший висновок — тільки непередбачені зміни пропозиціїгрошей роблять якийсь вплив на рівень безробіття; тому зміни норми безробіттянеможливо пояснити якоюсь стійкою політикою або оголошенням про проведеннятакої політики в області грошової пропозиції, процентних ставок бюджетнихдефіцитів і т.п. Безліч подібного роду гіпотез було перевірено прихильникамитеорії РО, але зі змішаними результатами; з одного боку, ніякого вирішальногоспростування дотепер не отримано, з іншого боку, факти дають лише слабкепідтвердження концепції РО.
Однак всі ці перевірки мають справа не тільки з наявністю або відсутністюраціональних очікувань: вони мають сенс тільки при допущеннях:
(1) зробленої гнучкості цін у тому розумінні, що всі ринки розчищаються вбудь-який момент часу;
(2) безкоштовній обробці всієї доступної інформації;
(3) відсутності нерівності в надходженні інформації політичним діячам ічасткам економічним агентам.
Якщо хоча б одне із цих допущень порушується — якщо попит та пропозиціяна ринках приходять у відповідність із запізненням, якщо необхідність витрат наінформацію є обмеженням поводження, якщо ті, хто робить політику, маютьінформаційні переваги, — у всіх цих випадках перевірки моделей, заснованих наРО, зовсім не обов'язково підтверджують висновок теорії РО про нейтральністьекономічної політики: очікування можуть формуватися на раціональній основі, іпроте керування попитом може робити тривалий вплив на реальні змінні.
Привабливість теорії РО багато в чому розуміється її «редукціонізм»,а саме спробою трактувати формування очікувань подібно тому, як ми розглядаємовсяке економічне поводження, а саме як прагнення індивіда до максимізаціїкорисності в умовах певних обмежень. Усяке інше пояснення очікувань, доводятьнам, припускає, або що все постійно помиляються, або що одні агенти незрозумілочому пророкують події гірше інших; у кожному разі подібні систематичні помилкипороджують прибуткові можливості для пропозиції інформації” здатної поліпшитиприватне прогнозування; таким способом помилки прогнозування можуть бутизведені до випадкового. Щодо цього прихильники теорії РО зовсім праві, назвавшиїї новою класичною макроекономікою: думка, що тільки непередбачені змінигрошової пропозиції, викликувані знецінюванням грошей, відкриттям нових золотихрудників і зовнішньою торгівлею, можуть впливати на реальний сектор економіки йтільки протягом короткого періоду часу, була головним догматом класичноїгрошової теорії; вона базувалася на неявній передумові, відповідно до якої всіповністю передбачувані зміни в державній політиці негайно дисконтуютьсяекономічними агентами й ураховуються при прийнятті поточних рішень. Такприхильники теорії РО з повним правом використають традицію з метоюпідтвердження своєї концепції: небажання визнати теорію РО стає саме по собіірраціональним.
Урезультаті критика теорії РО зосередилася більше на передумові про гнучкістьцін і ринковому розчищенню ринків, чим на самих РО. І можливо, у цьому таїтьсясерйозна помилка. Кейнс дійсно ввів очікування безпосередньо в економічнутеорію, але Кейнс ніколи не розвивав теорії очікувань: думка про те, щоочікування мінливі й не піддаються раціональному поясненню, не є теоріяочікувань. Фридмен вніс ряд певних міркувань щодо формування очікувань, атеоретики РО просто вивели з його аргументації логічні висновки. Тим часомпідхід з погляду РО свідомо виключає всякі дискусії про те, як насправдіформуються очікування на різних ринках: адже може виявитися, що люди неформують «раціональних» очікувань по абсолютно раціональній причині,наприклад через надмірний достаток суперечливої інформації. Розвитокальтернативних специфічно ринкових схем формування очікувань напевно єнаступним логічним кроком макроекономічного теоретизування.
1.2. РОБЕРТЛУКАС ЯК ФУНДАТОР ТЕОРІЇ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ
Американський економістй економетрикРоберт Лукас — молодшийнародився в 1937 р. у містечкуЯкима, штат Вашингтон.Одержав економічне утворення в Чиказькому університеті.Займався викладацькою йнауково-дослідною роботою.
Р. Лукас брав активну участь у розробцітеорії раціональних очікувань.Ця теорія припускає, що суб'єкти економічного процесу поводяться, як правило,раціонально, збираючи й осмислюючи інформацію, що дозволяє їм як агентам ринкових відносин формулювати певні очікування в досягненні сумарноїкорисності у своїх діях, тобто в межах своїх інтересів (наприклад, власникицінних паперів можуть очікувати певнихзмін на фондовій біржі) — на мікроекономічному рівні. Але прихильники теоріїраціональних очікуваньуважають також, що підприємці,робітники й навіть у цілому споживачі цілком усвідомлюють закономірностіфункціонування економіки в національному масштабі — на макроекономічному рівні- і намагаються використатинаявну в них інформацію для прийняття найбільш вигідних для себе рішень із обліком державної економічноїполітики.
У збірнику науковихстатей “Раціональні очікуванняй економетричнапрактика” Р. Лукасвідзначив, що кейнсіанськіміри орієнтовані на досягнення невірнообумовленого рівня безробіття, викликають прискорення інфляції, але не знижуютьрівень безробіття. Американцям, наприклад, добре відомо, що спроби уряду“творити добрі справи” звичайно закінчуються невдачею зі значними витратами для суспільства. Недарма на побутовомурівні суть відкриття Р. Лукаса-молодшогой іншихприхильників теорії раціональних очікуваньзвучать доситьвиразно: “Ніякі уряди не маютьсил перехитрити платників податків ”.
Найбільший внесок урозвиток макроекономіки, у першу чергу теорії раціональних очікувань, Р. Лукас вніс тим, що узагальнив,систематизував і класифікував всітой достаток і різноманіття обчислювальниханалітичних економічних, економетричних і статистичнихметодик, інструментарію й механізмів, нескінченнимі безладним, як броунівськийрух, і підвів до аналізу динамічно, щорозвивається економіки.
Повідомляючипро присудження Р. Лукасу — молодшомуНобелівської премії — 1995,постійний секретар Шведської Королівської академії наук Карл-Улоф Якобсен сказав, що роботилауреата вплинули на макроекономічні дослідження й привели “до швидкого росту й революційного розвитку в науці”.Гіпотеза раціональних очікувань,за його словами, “дозволяє постійно заглядати вперед і співвідносити ці очікування з інформацією, що змінюється, визначати найефективнішістатистичні методи для оцінки економічних взаємин, у яких очікування є ключовим компонентом”.
ВИСНОВОК
Концепціяраціональних очікувань є одним з наймолодших напрямків сучасної економічноїтеорії.
Широкезастосування для побудови економічних моделей ця концепція одержала лише в 70-ірр. Внаслідок використання методологічних принципів класичної економіки теоріяраціональних очікувань одержала також назву «нова класична економіка» (неплутати з неокласичною теорією).
Одна ізцентральних ідей неокласиків полягає в тому, що економічні агенти,використовуючи наявну інформацію, у стані самостійно прогнозувати економічніпроцеси й приймати оптимальні рішення. На основі доступної інформаціїекономічні агенти ухвалюють рішення щодо поточному й перспективному споживанні,виходячи із прогнозів відносно майбутнього рівня цін на предмети споживання.При цьому споживачі прагнуть до максимізації корисності.
Іншим основнимположенням теорії раціональних очікувань є ідея про те, що ринки товарів іфакторів виробництва є висококонкурентними, і тому ставки заробітної плати йціни на товари й фактори виробництва гнучко реагують на зміни в сферівиробництва й обміну. Масштаби пропозиції й рівноважних цін швидкопристосовуються до змін у технології виробництва, ринковим потрясінням і змінамв економічній політиці держави. Під впливом нової ринкової ситуації споживачі йпідприємці приймають адекватні економічні рішення, і в результаті ціни натовари й ресурси змінюються.
Подібна реакціяспоживачів, підприємців і власників факторів виробництва зводить нанівецьрезультати дискретної стабілізаційної політики. Наприклад, з метою стимулюваннявиробництва й збільшення зайнятості центральна кредитно-грошова установапроводить політикові дешевих грошей, чревату інфляцією. У відповідь основніекономічні агенти вживають антиінфляційних заходів: робітники вимагаютьпідвищення заробітної плати, підприємці підвищують ціни на товари й послуги,кредитори збільшують процентну ставку. У результаті збільшення сукупних витрат,стимулюється політикою дешевих грошей, поглинається ростом цін і заробітноїплати, а реальний обсяг виробництва й зайнятості не розширюється. Таким чином,раціональне поводження споживачів, підприємців і власників факторів виробництвазводить до нуля ефективність дискретної стабілізаційної політики.
Однак економічніагенти можуть приймати й невірні рішення через неадекватну оцінку наявноїінформації. Наприклад, виробники можуть сприймати загальний ріст цін за рістпопиту на конкретний товар і збільшити пропозицію товару. Оскільки ця помилкаприймає повсюдний характер, через якийсь період часу сукупна пропозиціявиявляється вище сукупного попиту. У міру того як це стає очевидним фактом,виробництво починає скорочуватися.
Невірна оцінкаситуації економічними агентами має місце, на думку неокласиків, у тому випадку,коли урядом приймаються несподівані рішення, що впливають на змінні, що берутьучасть у визначенні обсягу сукупного попиту та пропозиції. Тому уряди повиннівідмовитися від кон'юнктурної антициклічної політики. Така політика не в змозізабезпечити тривалу рівновагу в економіці. Це досягається шляхом прийняттяоптимальних рішень господарюючими суб'єктами за умови стабільних законів, щорегламентують господарське життя.
Не заперечуючинеобхідності участі держави в економічних процесах, прихильники концепціїраціональних очікувань уважають неефективної будь-яку економічну політикові, яккейнсіанську, так і монетаристську. Тому для забезпечення загальної рівновагиспочатку необхідно змінити спосіб політичного мислення.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Агапова Т., Серегина С. Концепція раціональних очікувань й
ефективність макроекономічної політики\\Російський економічний журнал № 10-1996.
2. А. Алисов. Інфляція й криза. Шляхи виходу. // Питання Економіки,1995р., №3.
3. Антологія Економічної Класики. Т.1,2.
4. М. Блауг. Економічна думка в ретроспективі.
5. Економіка: Підручник / под. ред. А.С. Булатова. — М.: БЕК, 1996.
6. Гуссейнов Р.А., Горбачова Ю.В. Иэу-тексты лекцій. Новоссибирск.-1994р. стор.129-130.
7. Э. Долан, Д.Э. Линдсей. Макроекономіка. — М.: Справа, 1993р.
8. Економіка / под. ред. Камаева. — М.: Справа, 1997.
9. Політична економія. Навч.посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-раекономічних наук проф. К.Т. Кривенка- К.: КНЕУ, 2001.- 508с.
10. Введення в ринковуекономіку / под. ред. А.Лівшиця М: Вища школа, 1994м
11. Лутченко В., Макаренко В. Премія пам'яті Альфреда Нобеля по економіці: Р. Лукас-младший.\\Маркетинг№2, №3-1996р.
12. Макконелл, Кэмпбэлл Р. і Брю Стенлі Л. Экономикс: Принципи, проблеми, політика., М:”Республіка”.-1992, Т2, стр:331-332, 344-347.
13. Манвелов В., БернаскониЕ. Чому Шоу не любив Нобеля\\Луну планеты№44-1995.
14. Основи економічної теорії/ За редакцією Предборського В.А.-К.:-Кондор.-2002.-621 с.
15. Політична економія.Навчальний посібнік вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г.Бодрова.- К.: Академвидав, 2004.- 672 с.
16. Д. Сакс. Макроекономіка. Глобальний підхід. — М.: Справа, 1996.
17. Силевесторов.С. Політика як бізнес\\Російський економічнийжурнал№2-1995.
18. Тимошенко Р. Раціональні очікування\\Финансист№134-1995.
19. С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р.Шмалензи. Макроекономіка. — М.: Справа, 1993.
20. Основи економічної теорії: навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер,2003.- 456 с.