КУРСОВАРОБОТАЗпредмету />Основи економічноїтеорії
Тема:
Сучасні проблеми та основні шляхи піднесення сільськогогосподарства в Україні
Київ-2011
/>Зміст:
Вступ
1. Сільське господарство України: сутність і структура
2. Стан,тенденції та проблемифункціонування сільського господарства в Україні
3. Основні шляхи піднесення сільського господарства вУкраїні
Висновки
Список використаних джерел
/>Вступ
Актуальність теми. Сільське господарство — одназ найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюютьсяматеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населенняпродуктами харчування, а промисловості — сировиною.
Попит на сільськогосподарськупродукцію постійно зростає, кількість населення – також. Останніми роками мибули спостерігачами довгого процесу руйнування сільського господарства нашоїкраїни, що призвело до серйозних диспропорцій в економіці й виробничому процесівсієї країни. Тому нагальною є потреба реформування та вдосконалення сільськогогосподарства України.
Метою даної роботи є дослідження сучасних проблем та основнихшляхів піднесення сільського господарства в Україні.
Предметом даної роботи є відносини, проблеми і тенденції в сільськомугосподарстві України.
Об'єктом даної роботи є сільське господарство України.
Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:
· дослідженняпоняття, сутності і структури сільського господарства України;
· дослідженнястану, тенденцій та проблем функціонування сільського господарства в Україні;
· дослідженняосновних шляхів піднесення сільського господарства в Україні.
/>1. Сільське господарство України:сутність і структура
/>/>/>/>Сільське господарство — одназ основних галузей матеріального виробництва. Воно є сировинною базою легкої тахарчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійнозростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. Усільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва,відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на ційоснові зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншоюкількістю робочої сили виробляти більше.
У сільському господарстві великезначення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт.Для отримання високого врожаю, потрібно виконати весь агрономічний комплексробіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним комплексомрізної сільськогосподарської техніки.
Іншою особливістю землеробства єнерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом ікінцевим результатом. Праця використовується з перервами, пов'язаними зізростанням і визріванням рослин, протягом року.
У сільському господарстві Українипереважають такі галузі: рослинництво і тваринництво, що складаються зчисленних галузей і підгалузей (Див. рис. 1).
Рослинництво найбільше за всі галузісільського господарства піддано впливу природно-ресурсних факторів певноїтериторії (ґрунти, клімат, опади, засухи) та значній, дуже вираженій сезонностівиробництва і споживання. Більшість підгалузей механізовані (заготівля), алеслабо розвинута інфраструктура (сховища, холодильники).
Залежно від призначення продукції, щовиробляється та засобів виробництва, що застосовуються у рослинництві,виділяють більш вузькі галузі та їхні групи: зернове виробництво, виробництвотехнічних культур, картоплярство, овочівництво та баштанництво, плодівництво тавиноградарство, кормовиробництво. Найсприятливішими для розвитку рослинництва єстепова та лісостепова зони. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, великагустота населення, землеробські навички, зручне економіко-географічне положеннязробили рослинництво базовою галуззю сільського господарства.
Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшоюгалуззю сільськогосподарського виробництва. Воно покликано задовольняти потребинаселення у м'ясомолочних продуктах, а також потреби харчової та фармацевтичноїпромисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини. Провідне місце вструктурі тваринництва посідає скотарство, свинарство, птахівництво,вівчарство. Менше значення має конярство, хутрове звірівництво, бджільництво,ставкове рибальство, шовківництво.
Основною специфікою сільськогогосподарства як галузі матеріального виробництва є його територіальнерозосередження та великі площі.
Крім того, для подальшого розвитку ірозміщення сільськогосподарського виробництва є наявність земельного фонду якосновного засобу виробництва, а також агрокліматичних характеристик: сонця,тепла, води, живих організмів (рослин і тварин).
Продукція сільського господарствавизначається в грошовому виразі (у порівняльних цінах умовно взятогоконкретного року) як сума продукції рослинництва і тваринництва. При цьомуобсяг продукції рослинництва визначається у порівняльних цінах за обсягомвалового збору сільськогосподарських культур у всіх категоріях господарств танезавершеного виробництва звітного року (витратами на посів озимини та напідготовку грунту під посіви ярих культур у наступному році) [1].
Економічний процес відтворення всільському господарстві тісно переплітається з природним. Однотипність законів,які регулюють економічний розвиток промисловості і сільського господарства, невключає особливості їх дії в різних галузях виробництва, особливо в такій, яксільське господарство.
/>
Рис.1. Структура сільського господарства
Сільському господарству притаманнаціла низка особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, якебазується на здатності рослинних і тваринних організмів до природноговідтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докоріннавідмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньомуекономічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобтонаслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічноїозброєності, так і від природних умов.
До особливостей сільського господарства належить інадзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (упромисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенніпродукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво.У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскількиверхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення,містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Цявластивість фунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — цепредмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту людивикористовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від іншихзасобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, заправильного використання її родючість суттєво підвищується.
Іншою особливістю сільськогогосподарства є розбіжність робочого періоду з часом виробництва. Саме цяособливість зумовлює сезонність виробництва не лише в сільському господарстві,а й у суміжних з ним галузях, що спеціалізуються на переробці продукції.Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організаціюпраці в цій галузі (вищий рівень зайнятості працівників під час весняно-літніхпольових робіт, ніж у зимовий період). З цим пов'язані також особливостіреалізації продукції і надходження грошових коштів.
У сільському господарстві на відмінувід промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, якіповніше враховують тип виробництва, що склався історично в цій галузі, характерпраці, потреби науково-технічного прогресу і т. ін.
Специфіка сільськогосподарськоговиробництва виражається в аграрних відносинах. Слово «аграрний» латинськогопоходження і в перекладі на українську мову дослівно означає «земельний».
Відносини в сільському господарствіяк складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводуволодіння землею та використання землі як головного фактора виробництва, зодного боку, і як об'єкта власності — з іншого.
Але земельні відносини — це лише одинбік аграрних відносин. Другий пов'язаний із процесами агропромисловоїінтеграції, коли вищий розвиток продуктивних сил закономірно веде допереплетіння зв'язків по горизонталі та вертикалі як у самому сільськомугосподарстві, так і між сільським господарством і взаємопов'язаними з нимгалузями. Це насамперед ті сфери господарювання і ті підприємства, які виробляютьдля нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію,займаються її збереженням і реалізацією. На цьому шляху поступово створюється агропромисловийкомплекс, який дозволяє підвищити ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільнозабезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Томуаграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.
Провідними в системі аграрнихвідносин виступають відносини власності, які визначають характер усієїсукупності економічних відносин. У вітчизняній економічній літературі аграрнівідносини розглядають не як земельні відносини, а більш широко — як економічнівідносини. Тобто аграрні відносини — це сукупність економічних відносин, яківиникають між: власником засобів виробництва (в тому числі і в особі держави) ісуспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими оренднимиколективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншимиземлекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживанняствореного в галузях агропромислового комплексу продукту [2].
Сільське господарство як галузьрозвивається в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарськогокомплексу. Аграрні відносини є складовоюзагальної системи економічних відносин суспільства. Найчіткіше цей зв'язоквиявляється у процесах агропромислової інтеграції [3].
/> 2. Стан,тенденції та проблеми функціонування сільського господарства вУкраїні
Досить затяжна системна криза в державі зумовила різкий спад інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі. Капітальнівкладення в АПК з усіх джерел фінансування за 1990-1998 рр. скоротилися у понад дев'ять разів, у переробні галузі та соціальну сферу села — майже всемеро, а в сільське господарство — приблизновдвадцятеро. Зменшення обсягів виробництвав сільськомугосподарстві безпосередньопов'язано з падіннямобсягів капітальних вкладеньу цю галузь. Майже припинилось оновлення матеріально-технічної бази АПК, в аграрному виробництві відбуваєтьсядеіндустріалізація та перехід на ручну працю. Вибування основнихзасобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже втричі перевищує їхнадходження.
Трудовий аграрний потенціал якнайважливіша складова його виробничого потенціалу також використовується знизькою ефективністю, а продуктивність праці виявляє тенденцію до падіння.Чисельність працюючих у сільському і лісовому господарстві, включаючи йособисте підсобне господарство, залишається практично на рівні 1990 р. —близько 5 млн осіб, при цьому вдвічі зменшився обсяг валовоїсільськогосподарської продукції. Це призвело до того, щосклалася критична ситуація із забезпеченням соціально-економічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Витрати на відтворення робочої сили у сільському господарстві досягають лише половини доситьнизького рівня, що існує в промисловості [4].
Внаслідок «колективізаціїнавпаки» в Україні були ліквідовані майже всі колгоспи (на початок 2001 р.залишилось лише 14 колгоспів), у власність нових формувань передано 29,5 млн.га землі. Щоб довести ефективність таких реформ у 2000 р. майже вдвоє булипідняті закупівельні ціни (у 1999 р. під час збирання врожаю за 1 т зернаплатили лише 240 грн., а посередники-трейдери продавали його більш ніж утричідорожче), збільшилось кредитування сільського господарства.
Щодо АПК, то в Україні в 90-х pp. наросталайого дезінтеграція (яка виявилася у створенні багатьма господарствами своїхпереробних господарств, посиленні технологічної деградації аграрного сектору таінших негативних явищ) [5].
Таблиця 1
Валовий збір основних сільськогосподарських культур [6] (тис. ц) Зернові (у початково-оприбуткованій вазі) Цукрові буряки (фабричні) Насіння соняшнику (у початково-оприбуткованій вазі) Картопля Овочі (відкритого ґрунту) Станом на 1 серпня 2005р. 193020,2 - - 6223,7 9171,7 Станом на 1 вересня 2005р. 317099,5 662,4 737,1 97313,6 26912,8 Станом на 3 жовтня 2005р. 340749,0 63170,3 37494,0 191038,3 52038,4 Станом на 1 листопада 2005р. 383930,4 144458,4 48584,4 193388,1 67547,0 За 2005 рік (попередні дані)
379973,4*) 156167,3
47053,2*) 194744,6
72896,0**)
Виробничий потенціал потужностей переробних підприємств ви-користовуєтьсянедостатньо. Водночас погіршується екологічна ситуація в Україні, що зумовленовисоким рівнем господарського освоєння земельних ресурсів, а також надмірнимвикористанням і забрудненням поверхневих прісних водойм і лісових ресурсів.Попри те, що у 90-х роках значно зменшились обсяги виробництва промислової йаграрної продукції, практично повністю припинили діяльність індустріальнітваринницькі комплекси і значно зменшилося застосування мінеральних добрив таагрохімікатів, екологічний стан навколишнього природного середовища загаломмайже не поліпшився. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачаєсвої відтворювальні й асиміляційні можливості, що загрожує ресурсо-екологічнійбезпеці суспільства, отже і продовольчій безпеці. Зростання природо- іресурсомісткості, енергоємності сільськогосподарської продукції і продуктіввітчизняного виробництва, що триває й нині, — це результат нераціонального таекологічно незбалансованого формування й організації використання ресурснихпотенціалів національного й регіональних АПК, недосконалих і неефективних формгосподарювання й управління ними в період здійснення ринкових трансформацій.Реструктуризація агропромислового виробництва, радикальне вдосконалення його якматеріально-технічної і природобіологічної бази нині відбуваються безурахування екологічних чинників, критеріїв, обмежень, стандартів, а також вимогресурсо-екологічної безпеки господарської діяльності [7].
Таблиця 2
Індекс валової продукції сільського господарства [8] До відповідного періоду попереднього року, у % Січень 2005р. 103,7 Січень-лютий 2005р. 103,5 Січень-березень 2005р. 103,9 Січень-квітень 2005р. 104,6 Січень-травень 2005р. 104,8 Січень-червень 2005р. 106,4 Січень-липень 2005р. 106,9 Січень-серпень 2005р. 102,2 Січень-вересень 2005р. 103,4 Січень-жовтень 2005р. 101,4 Січень-листопад 2005р. 101,4 Січень-грудень 2005р. (попередні дані) 100,0
Як можна дослідити з наведених вище даних, індекс валовоїпродукції в динаміці за попередній рік має стабільне невелике коливання і майжене змінюється. Це говорить про відносну сталість даних цін.
Таблиця 3.
Середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції* [9] (гривеньза тонну) Зернові культури Насіння соняшнику Цукрові буряки Картопля Овочі всього В т.ч. овочі закритого ґрунту Худоба та птиця (у живій вазі) Молоко та молочні продукти Яйця, за тис. штук />Сільськогосподарські підприємства Січень 2005р. 433,9 1384,4 138,1 429,3 553,8 4962,4 6009,6 1133,2 305,0 Січень-лютий 2005р. 445,9 1417,4 138,8 466,3 1775,0 7377,0 6208,7 1166,7 264,5 Січень-березень 2005р. 449,3 1453,9 135,1 498,9 2301,4 5044,6 6398,4 1182,0 263,9 Січень-квітень 2005р. 458,0 1519,7 135,1 615,8 3425,9 5518,7 6480,0 1176,0 267,2 Січень-травень 2005р. 454,3 1497,8 135,1 590,7 3706,1 5178,4 6570,4 1148,2 261,5 Січень-червень 2005р. 445,6 1476,3 135,1 601,5 3510,1 4655,5 6666,1 1115,3 255,7 Січень- липень 2005р. 432,0 1473,8 135,1 598,9 3102,7 4183,5 6641,0 1091,8 256,0 Січень- серпень 2005р. 429,7 1461,4 172,8 656,6 2506,0 3805,1 6749,2 1085,9 253,4 Січень-вересень 2005р. 429,2 1140,0 168,3 676,6 1832,5 3569,4 6839,2 1089,4 251,1 Січень-жовтень 2005р. 426,6 1041,5 171,1 678,0 1615,2 3438,5 6896,1 1097,0 249,8 Січень-листопад 2005р. 423,0 1002,7 175,4 677,3 1543,7 3394,7 6894,6 1109,9 249,9 Січень-грудень 2005р. (попередні дані) 419,9 981,7 177,2 684,0 1473,0 3392,2 6907,9 1120,1 251,9
· Без ПДВ,транспортних, експедиційних та накладних витрат, але з урахуванням дотацій ідоплат.
Великі зміни відбулися в територіальній організації галузі.Сформувались ареали розміщення галузей харчової промисловості.:Південно-Західний. економічний район є основним виробником цукру,Донецько-Придніпровський — олії, Південний — плодоовочевих консервів івиноградного вина. У 1989 частка районів за загальним обсягом вироби, продукціїхарчової промисловості становила (%). відповідно — 43,9, 36,3 і 19,8загальнореспубліканського. Від бувається вирівнювання обсягів вироби, продукціїхарчування по тер. республіки в напрямі забезпечення місцевого попиту населенняі необхідних поставок у централізовані фонди, що значною мірою сприялоскороченню диспропорцій між розміщенням вироби, і географією споживанняпродукції [10].
/>
Рис.2. Динаміка індексів цін на сільськогосподарськупродукцію та матеріально-технічні ресурси [11]
сільський господарство сировинний харчовий
Таблиця 4
Індекси цін реалізації сільськогосподарської продукції [12](у % до відповідногоперіоду попереднього року) Сільськогосподарська продукція — всього У тому числі продукція рослинництва продукція тваринництва
Сільськогосподарські підприємства Січень 2005р. 112,2 77,2 136,4 Січень-лютий 2005р. 106,4 74,6 134,3 Січень-березень 2005р. 101,0 68,2 137,6 Січень-квітень 2005р. 101,9 70,3 137,8 Січень-травень 2005р. 103,9 71,4 139,6 Січень-червень 2005р. 105,0 71,6 138,4 Січень-липень 2005р. 107,6 78,4 136,4 Січень-серпень 2005р. 112,8 90,9 137,2 Січень-вересень 2005 р. 111,4 94,2 134,6 Січень-жовтень 2005 р. 110,4 95,2 133,6 Січень-листопад 2005 р. 109,3 95,4 131,7 Січень-грудень 2005 р. (попередні дані) 108,6 96,0 129,3
Сьогодні потенціал аграрноїспеціалізації України значною мірою обмежується як факторами геоекономічногопорядку (жорстка конкуренція на міжнародних ринках агропродукції, кількісніобмеження на ввезення з боку ряду країн, і передусім ЄС), так і неможливістюподовження практики інтенсивного розвитку агровиробництва та надмірноїексплуатації земельних ресурсів. Адже відомо, що Україна — це найбільш розоранакраїна Європи, причому вона потерпає від прогресуючої деградації земельнихугідь, площа яких становить біля 20 млн га.
При цьому на виробництво одиницівалового продукту АПК Україна витрачає в 2—3 рази більше енергоресурсів тасировини, ніж провідні ринкові країни. А через погану систему транспортування,незадовільний стан шляхів сполучень, нерозвинутість інфраструктури галузейпереробки аграрної сировини в Україні втрачається значна частина зібраноговрожаю (найгірші «досягнення» по окремих роках — біля 60%), що зменшуєекспортний потенціал та призводить до імпортної залежності.
На проблему накладає відбиток ісоціальний чинник: у сільській місцевості мешкає близько 40% громадян України,тому оптимізація міжнародноекономічного статусу стосовно сфери аграрногоспівробітництва є засобом поліпшення добробуту населення [13].
Сутність аграрних відносин завждивизначається пануючоюформою власностіна землю як основного і невідтворюваного засобу виробництва. Причини хронічного занепадуагропромислової сфери полягаютьу невідповідностівиробничих відносин, які тут склалися, вимогам розвиткусучасних продуктивних сил. Тому постала нагальна необхідність докорінних змін у відносинах власності, які є основою виробничих відносин.
У 1992 р.Верховна Рада Українивнесла зміни і доповнення до Земельного кодексу України (ЗКУ), який було ухвалено в новій редакції. Реально він почне працювати з 2005 р. Новий земельний закон відмовився від державної власності на землю як виключної, єдиної форми власності. Земельним кодексом в Україні впроваджено державну, приватну і колективну форми власності на землю, які визнані рівноправними. Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. мав особливе значення для перетворень форм власності на селі.
Перехід до ринкових відносин, визнання різноманітності форм власності на землю, становлення вільної конкуренції вносятьзначні зміни у формигосподарювання в аграрному секторі виробництва. Ці зміни не маютьпримусового характеру, вони передбачають вільний вибір форм господарювання з боку селян [14].
Є також позитивні зміни. Активнепроведення реформ в аграрному секторі, докорінна перебудова земельних тамайнових відносин створили умови для розвитку приватного бізнесу та нарощуваннявиробництва продукції. На недержавній основі нині виробляється практично всяаграрна продукція.
У найближчі роки важливо прискоритирозвиток цукрової, спиртової, масложирової, плодоовочеконсервної, м'ясної,молочної та інших підгалузей — для того, щоб повністю забезпечити потребинаселення відповідно до науково обгрунтованих норм і створити необхідні резервипродовольства для експорту до зарубіжних країн.
Важливим чинником розвитку АПК стало запровадження ринковихмеханізмів кредитування сільськогосподарського виробництва. Це дозволилощорічно залучати понад 4 млрд. грн. кредитних ресурсів для села, що у 8 разівперевищує обсяги бюджетної підтримки. Після реформування в 2000 р. відносинвласності на селі виникла потреба створення цивілізованого аграрного ринку. Дляцього було видано укази Президента України, на виконання яких було створено 34аграрні біржі, близько 25 тис. торгових домів, заготівельних пунктів ікооперативів та обслуговуючих ринкових структур, вжито заходи щодо спрямуванняна них товаропотоків сільськогосподарської продукції. В останні роки істотнозросли обсяги біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією.
Основою розвитку рослинництва єземельні ресурси, що використовуються як окремі угіддя для певних виробничихцілей, а найважливішою організаційною ознакою — сезонність виробництва. Українамає значний земельний фонд, що перебуває у розпорядженні сільськогосподарськихпідприємств і господарств. Площа цих земель становить 43,022 млн га при загальній території України 60,3 млн. га. Земельний фонд — це вся земельнаплоща кожної держави, яка ділиться на:
• землінесільськогосподарського призначення (дороги, міста, ліси);
• землісільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя).
Своєю чергою сільськогосподарськіугіддя поділяють на: ріллю (32,544 млн. га), сіножаті (2,41 млн. га), пасовища(5,528 млн. га), багаторічні насадження (0, 912 млн. га), перелоги (0, 404 млн.га).
У державі зосереджені великі (41,8 млн.га) масиви сільськогосподарських угідь, які знаходяться у віданнісільськогосподарських підприємств і господарств. В цілому Українахарактеризується великою розораністю (питома вага ріллі становить понадполовину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормовихугідь, певною просторовою різницею структури земляних угідь. Найвищу питомувагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8 % площі) [15]./>3. Основні шляхи піднесення сільськогогосподарства в Україні
/>/>/>Виходячи із сучасного рівнярозвитку продуктивних сил у суспільстві та перспектив прогресу науки можнастверджувати, що сільське господарство в найближчій перспективі залишиться тієюгалуззю, яка задовольнятиме основні потреби населення в продуктах харчування [16].
Аналіз досягнень агропромисловоговиробництва в розвинених країнах свідчить, що ефективне використання новітніхрозробок у сфері агротехніки, біотехнології та агроекології, всебічнараціоналізація аграрного природокористування зумовили там істотне зниженняприродо- і фондомісткості, енергоємності агропродовольчої продукції, різкепідвищення її конкурентоспроможності. Тобто зазначені напрями діяльності єпріоритетними у розвитку національного АПК.
Основна мета змін у сільськомугосподарстві України — створити ефективну систему аграрних відносин, збільшитивиробництво сільськогосподарської продукції, остаточно вирішити продовольчупроблему в країні, забезпечити промисловість необхідною сировиною, істотнопідвищити добробут населення [17].
У сільському господарстві особливогозначення набувають методи нецінової конкуренції.
Особливо ефективним тут є поліпшенняякості продукції. Мова йде про суворе додержання агротехнічної технології,вирощування екологічно чистої продукції, особливо цінних сортів продукції,поліпшення ряду якісних показників (підвищення жирності молока, цукристостібуряків тощо) [18].
В Україні є всі природно-економічніпередумови для успішного розвитку цукрової промисловості та збільшеннявиробництва цукру, але спершу для цього потрібно впровадити високоврожайнісорти цукрових буряків, поліпшити агротехніку їх вирощування, скоротитинепродуктивні витрати сировини в процесі збирання, транспортування тапереробки.
На реконструкцію потрібноспрямовувати не менше двох третіх обсягу капіталовкладень для того, щободержати в цукровій, масложировій, спиртовій і консервній промисловостіприблизно 70 % загального приросту потужностей.
Важливим напрямом інтенсифікації виробництва в харчовійпромисловості є підвищення комплексності переробки сировини на основі розвиткукомбінування і особливих його форм, які пов'язані з утилізацією відходів івикористання побічних продуктів. Перспективи і темпи розвитку підгалузейхарчової промисловості мають визначатися з урахуванням обсягів нарощуваннясировинних ресурсів, наявних виробничих потужностей підприємств, рівнярентабельності виробництва, конкурентоспроможності та ефективності продукції [19].
Звичайно, збільшити виробництвосільськогосподарської продукції можна й за допомогою розширення посівної площі,але можливості ці незначні. Більш того, високий рівень розвитку сільськогогосподарства дає змогу включити в сільськогосподарський оборот усі придатні дляобробки землі, що зменшує можливості екстенсивного розвитку. Отже, тільки уразі підвищення економічної родючості, посилення інтенсифікації можна досягтиприросту сільськогосподарської продукції. Тісний зв'язок сільськогогосподарства з використанням землі визначає ще одну особливість відтворення:інтенсифікація сільського господарства здійснюється за зменшення маси живоїпраці. Це закономірний процес, викликаний підвищенням рівня механізаціїсільського господарства,що даєможливість зменшити потребиу трудових ресурсах.
Однією з найважливіших особливостейвідтворення в сільському господарстві є те, що технічні засоби праці для цієї галузі створюються в промисловості. Тому збільшення виробництва сільськогосподарськихпродуктів завжди потребує розвитку тих галузей промисловості, які виробляють техніку для села. Можливості інтенсифікації аграрного господарства значною мірою залежать відгалузей, які постачають йому техніку і які переробляють сільськогосподарськупродукцію.
Оскільки в сільському господарстві результати виробництва ко-ливаються за роками залежно від погодних умов, для забезпечення ритмічності відтвореннянабагато більшого значення,ніж в інших галузях, має створеннярезервів. В аграрному секторі потрібні страховіфонди достатніх розмірів навипадокнепередбачених природних умов.Специфічним єформування структури основних виробничих фондів, до складу яких включають не тільки засоби праці, а й землю, худобу, багаторічні насадження. До оборотних фондів належать корми, насіння, молодняк на відгодівлі [20].
Способи вирішення продовольчоїпроблеми не зовсім ясні. Вочевидь, вони не обмежені сферою власне сільськогогосподарства і пов'язані зі змінами загальних механізмів функціонуваннясуспільства та його взаємодії з природою. Є підстави вважати, щоіндустріалізація сільського господарства, його зближення з промисловимвиробництвом є одним із таких способів. Рівночасно в передових країнах помітніознаки переходу від індустріалізованого сільського господарства до біологічногорослинництва, здійснюваного без застосування хімічних засобів, навіть безмінеральних добрив, У ряді країн, що розвиваються, провадяться експерименти звідновлення традиційних методів ведення сільського господарства, щовідповідають місцевим екологічним і соціокультурним особливостям та враховуютьдосягнення сучасної агрокультури.
Важливим напрямком вирішення проблемиголоду є перехід від «зеленої» революції до революції генетичної. Запровадженнядосягнень біотехнології стане істотним внеском у вирішення продовольчоїпроблеми[21].
Розглядаючи перспективи міжнародноїекономічної діяльності для України, а також моделюючи довгострокову експортнуспеціалізацію як країни в цілому, так і індивідуальних суб'єктіввиробничо-збутової діяльності, не можна не враховувати суперечливі особливостірозвитку національного продовольчого сектору. Ця суперечливість передусімполягає в тому, що значний виробничий, експортний потенціал, який є внаявності, не реалізується в достатній мірі. А потенціал цей є значним. Дляпідтвердження цього досить сказати, що АПК України забезпечував 30 % харчовоїпродукції усього колишнього Союзу РСР, а по окремих ключових позиціях —переважну частину товарів.
Для розуміння особливостей такогоспівробітництва для України важливо враховувати, що вона є не тільки виробникома й великим споживачем агропромислової продукції. Причому черезрозбалансованість виробництва в галузі наша держава інколи закуповує продукцію,яку потенційно могла б виробляти. Така ситуація виникає навіть стосовнозернової продукції, як, наприклад, у квітні 2000 р., коли постало питання(причому не вперше) про закупівлю хлібного зерна в Казахстані та у країнСхідної Європи.
І саме у зв'язку з цим — місткістювнутрішнього ринку в нашій державі, так само, як і в багатьох інших країнах —слід відзначити таку особливість кореляції функцій національного виробництва таекспортно-імпортної діяльності: навіть значні обсяги їх агропромисловоговиробництва не обов'язково означають міжнародну спеціалізацію на виготовленніхарчової продукції та сільськогосподарської сировини. Наприклад, Китай знаселенням понад 1,2 млрд., який є основним виробником пшениці, водночас є інайбільшим її імпортером.
Слабкість купівельної спроможностінаселення України веде і до кризи внутрішнього збуту продукції вітчизнянихаграрних виробників, а це, у свою чергу, погіршує перспективи їх міжнародноїконкурентоспроможності в майбутньому через неможливість акумулювання коштів длямодернізації застарілої техніки, закупівлі добрив, проведення меліоративнихробіт. Так, близько 2/3 українського населення не в змозі забезпечити своїпотреби в необхідних продуктах харчування.
Аграрна спеціалізація певної країни всистемі міжнародного поділу праці сама по собі не повинна сприйматися яксвідчення того, що така країна має несприятливі позиції в системі міжнародногоподілу праці та є «аграрним придатком» інших держав. Більше значення тут маєінше, а саме — ефективність виробництва. Так, у США, де в аграрному секторізайнято близько 3,5 % економічно активного населення, виробляється близькочверті аграрної продукції західного світу. Велику роль в економіках країн Євросоюзувідіграють аграрні види виробництва (як рослинницького, так і тваринницького).Причому саме аграрні статті спільного бюджету ЄС традиційно є найбільш«важкими», і з приводу них інколи точаться найбільш активні дискусії. Крім СШАта країн Євросоюзу, провідними експортерами сільськогосподарської продукції єКанада, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія.
Отже, ряд провідних індустріальнорозвинутих країн традиційно зберігають за собою і роль лідерів аграрноговиробництва, які контролюють основні ринки цієї галузі. Як правило, в такихкраїнах має місце ретельно пророблене законодавство щодо тарифного танетарифного регулювання торгівлі аграрною продукцією, а головне — в нихналагоджено ефективне та висококонкурентне її виробництво, яке базується на порівняльнихкліматичних, економічних перевагах щодо окремих видів міжнародноїспеціалізації.
Досвід країн — лідерів аграрноговиробництва свідчить про значний прогрес, що його було досягнуто в сільськомугосподарстві планети протягом XX ст. Йогохарактеризує зростання продуктивних сил у галузі, передусім завдяки поширеннюмашин, а також виведенню гібридного насіння та порід свійських тварин.Позитивним наслідком цього поступу стало зростання сукупного потенціалусвітового аграрного виробництва. Причому навіть без запровадження принциповихта невикористовуваних зараз технологій виробництва майбутнього, згідно здеякими експертними розрахунками, можна забезпечити продовольством понад 10млрд. людей.
Але, на жаль, на багатьох людейпланети така раціональна логіка не поширюється, що веде до висновку пронедостатність для практичного аналізу знання тільки узагальнюючих агрегатнихпоказників. Адже родючі ґрунти, атрибути високої культури землекористування тавирощування худоби поширені в світі далеко не рівномірно. Від 1 до 1,5 млрд.людей, кожна четверта дитина у світі страждають від недоїдання. Півмільярда іззагального населення планети голодує, причому половину з цієї кількості людейголодування призводить до хвороб або смерті. Особливо невтішними є показники поАфриці, де взагалі в жахливому економічному стані живуть 300 млн. людей, тобто45% населення.
Очевидно, що голод стає однією зглобальних проблем людства. Відтак кожна з країн, що володіють родючимиґрунтами, несе відповідальність за їх збереження та ефективне використання. Зпогляду сучасних ринкових цінностей може здаватися неправдоподібною думка проте, що значення цього виду природних ресурсів у майбутньому зростатиме. Втім,реальних альтернатив традиційним методам вирощування культурної біомаси поки щонемає. А з урахуванням постійного зростання населення планети, руйнаціїґрунтів, розширення пустель, можливих катаклізмів, що можуть спричинитививедення великої кількості земель з-під активного аграрного користування,суспільна цінність придатних для обробки територій зростатиме.
Актуальним завданням є поширення накраїни, що розвиваються, прогресивних технологій аграрного виробництва.Важливим завданням є і забезпечення доступу країн третього світу до сучаснихмашин та обладнання. Адже багато з них користуються такими застарілими танеефективними методами, як, наприклад, кочове тваринництво та переліг, причомуінколи з вирубкою та випалюванням лісових масивів.
Останнє явище в Бразилії (де у такийспосіб знищуються важливі для відтворення кисню тропічні ліси) набуло справдізагрозливих масштабів для людства, екосистеми планети. Причому через низькуродючість земель, які вводяться таким чином у сільськогосподарський обіг,вирубка лісів не припиняється, а використані з метою отримання двох—чотирьохурожаїв ґрунти деградують. Відтак вповні можливим є ставлення питання прозастосування інтернаціональних засобів розв'язання проблеми зубожіннябразильських селян та залучення іноземних інвестицій з метою переключенняїхньої діяльності на інший напрямок аграрного виробництва, зокрема виробництва,що орієнтується на експорт.
Експортна орієнтація аграрногогосподарства є важливим фактором його розвитку, який, діючи протягом століть,зумовив національну спеціалізацію окремих країн, зокрема й України.
З метою динамізації розвиткусільського господарства в країні важливим є широке впровадження зарубіжногодосвіду організації аграрного виробництва, сприяння збуту продукції галузі тазахисту від іноземної, інколи недобросовісної, конкуренції. Разом з тимстворення, скажімо, фермерських господарств не є самоціллю державного впливу насільське господарство. Його прийнятні організаційні форми на мікрорівні маютьвраховувати традиції господарського укладу, що віками формувався в українськомуселі.
Функція держави з підтримки міжнародноїекономічної діяльності аграрних виробників полягає в допомозі багатьомгосподарствам подолати збитковість через проведення гнучкої податкової,страхувальної, цінової, кредитної політики, зокрема за допомогою кредитуванняекспорту. Предметом особливої уваги має бути ввезення до країни демпінгової танизькоякісної аграрної продукції, товарів, які не мають відповіднихсертифікатів якості або не відповідають тим, що є в наявності. Слід проводитибільш гнучку податкову політику та політику квотування, диференціюючиімпортовані товари як такі, що є конкурентними вітчизняним на внутрішньомуринку, та такі, що не мають відповідних аналогів. В організаційному плані слідсприяти розвитку таких підприємницьких структур, які виявляють своюжиттєздатність в умовах ринку, ефективних та економічно доцільнихпосередницьких організацій, передусім аграрних біржових установ, торговихдомів.
Це допоможе подолати ситуацію, заякої на багатьох сегментах вітчизняного ринку домінують імпортні товари, аслабкість ринкових позицій українських агропромислових виробників не дає змогиїм акумулювати кошти на проведення модернізації виробництва, здійснитиперероблення продукції рослинництва, тваринництва тощо та довести її докінцевого споживача. Разом з тим, нездатність діяти в умовах ринку багатьохаграрних виробників не слід вважати підставою для подальшого опікуваннянеефективними виробництвами, а скоріше — як привід для політикиреструктуризації власності на селі.
Ключовими складовими експортногорозвитку агропромислової галузі України мають стати підвищення якості продукціїдо рівня світових стандартів, подолання обмежень на експорт українськоїсільськогосподарської продукції в інші країни, в тому числі у країни СНД та ЄС,залучення до аграрного сектору іноземних інвестицій, зокрема через створенняспільних підприємств [22].
У країнах Центральної та СхідноїЄвропи у процесі аграрних реформ засновуються акціонерні товариства, ваучерніакціонерні товариства, державні акціонерні товариства, створюютьсяіндивідуальні фермерські господарства (засновані на праці господаря і членівйого сім'ї, а також на найманій праці), кооперативи тощо.
Переважає у процесі таких перетвореньколективна форма власності. Так, у Східній Німеччині новостворені селянськігосподарства (середня площа яких сягає 140 га) разом із особистими підсобнимигосподарствами використовували всередині 90-х років менше 20%сільськогосподарських угідь, нові кооперативи (середній розмір — до 150 га) —менше 25% угідь. У Чехії сільські господарства мають у своєму розпорядженніменше 20% угідь, нові сільськогосподарські кооперативи — до 50%, господарськітовариства — до 17%. Винятком є Польща (тут на селянські господарства припадаєдо 75% угідь), Албанія та Румунія.
Зі сказаного та досвіду більшостірозвинених країн світу, а також аграрних перетворень у країнах Центральної таСхідної Європи (але негативного досвіду Польщі, який запозичили наші«реформатори») випливає висновок про пріоритетність колективного типувласності в сільському господарстві, який водночас має оптимально поєднуватисьіз приватним. Лише так можна привести аграрне виробництво у відповідність довимог законів адекватності двох сторін суспільного способу виробництва, єдностіпраці та власності.
З'ясування сутності та ефективностіосновних умов господарювання у багатьох країнах світу, в т. ч. в Україні,дозволяє перейти до аналізу земельної ренти, ціни землі та інших проблем [23].
У сучасній світовій економіцісформувалися групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіютьдо сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції.В результаті агропромислової інтеграціїформується господарська структура— агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК є агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, якіохоплюють повний комплексдіяльності звирощування, переробки й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції [24].
Великим кроком уперед у вирішенніпроблем сільського господарства може стати агропромислова інтеграція.
Агропромислова інтеграція — це формагосподарювання, в якій відбувається процес зближення й об'єднання галузейсільського господарства і промисловості з метою планомірного зростаннявиробництва і забезпечення ефективної кооперації праці працівників міста ісела. Нині склались різні форми агропромислової інтеграції. У великих регіонахформуються регіональні АПК, що забезпечують реалізацію міжгалузевих зв'язків,збалансованість діяльності сільського господарства і суміжних галузей на ційтериторії. На рівні районів і підприємств утворюються різні агропромисловіформування: агрофірми, агропромислові комбінати й об'єднання, науково-виробничіта виробничі системи. Перевагитаких форм інтеграціїземлеробства з промисловістю та управлінняагропромисловим виробництвом такі:
•забезпечуєтьсяєдиний процесвиробництва, закупівлі,зберігання, переробки сільськогосподарськоїпродукції та реалізації готових продуктів;
•створюютьсяумови для гармонійного поєднання інтересів усіхучасників агропромисловогокомплексу, їх відносин і належноївідповідальності за спільну роботу;
•складаютьсясприятливіші умови дляширокого впровадження увиробництво досягнень науково-технічного прогресу;
•виникаєможливість організації виробництва на принципах ефективної економії всіх ресурсів;
•досягаєтьсяскорочення управлінського апарату, він стає мобільнішим, дешевшим та ефективнішим;
•забезпечуєтьсяоптимальна форма поєднання територіальногоігалузевого принципів управління [25].
Безумовно, на підвищення ефективності сільськогогосподарства позитивно впливатимуть перебудовааграрних відносин на селі, перехід до різноманітності форм власності на землю та інші засоби. У разі створення всіхнеобхідних умов для пріоритетного розвитку аграрного сектору Україна вженайближчими роками зможе розв'язати продовольчу проблему і посісти гідне місцена світовому ринку продуктів харчування і сільськогосподарської сировини [26].
Радикальне вирішення проблемизабезпечення населення України основними видами продовольства потребує значногозбільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняноготоваровиробника. Сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарствапрактично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основіширокомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій,докорінної модернізації засобів механізації [27].
Активне проведення реформ в аграрномусекторі, докорінна перебудова земельних та майнових відносин створили умови длярозвитку приватного бізнесу та нарощування виробництва продукції. Нанедержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція.
У найближчі роки важливо прискоритирозвиток цукрової, спиртової, масложирової, гаюдоовочеконсервної, м'ясної,молочної та інших підгалузей — для того, щоб повністю забезпечити потребинаселення відповідно до науково обгрунтованих норм і створити необхідні резервипродовольства для експорту до зарубіжних країн [28].
Аграрна сфера гостро потребуєфінансових ресурсів для модернізації виробничої бази. Фінансове забезпеченняпідтримки розвитку сільського господарства за рахунок коштів загального фондудержавного бюджету на 2004 рік визначено в сумі 2 млрд. грн., якіпередбачається спрямувати на виконання бюджетних програм, спрямованих наперспективний розвиток сільськогосподарського виробництва.
Відзначимо, що вперше запроваджуєтьсямеханізм державної підтримки підприємств агропромислового комплексу, якізалучають для свого розвитку довгострокові кредити. За попередніми розрахункамивведення такої програми дозволить залучити кредитних ресурсів у сумі від 0,8 млрд.грн. (при відшкодуванні 15% річної ставки) до 1,2 млрд. грн. (при відшкодуванні10%). Крім цього, вперше буде запроваджено часткову компенсацію вартостімінеральних добрив вітчизняного виробництва. Кошти, передбачені цією програмою,дозволять зменшити ціну залежно від виду від 500 до 800 тис. т мінеральнихдобрив. Пропонується за рахунок коштів державного бюджету збільшити фінансовезабезпечення найдієвіших програм розвитку агропромислового комплексу. Так, потрібноспрямувати кошти на вживання заходів з технічного переоснащення сільськогогосподарства, зокрема через лізингові операції та часткову компенсацію складноїсільськогосподарської техніки, що сприятиме закупівлі майже 2000 одиницьтехніки, з яких 1100 — це трактори і зернозбиральні комбайни.
Оскільки врожай зернових залежить відагрокліматичних умов, то з метою забезпечення країни продовольчим зерном употрібних обсягах пропонується здійснити заходи із стимулювання посівусільськогосподарськими товаровиробниками ярих зернових культур на площі майже 5млн. га.
Подальшої державної підтримкипотребують підприємства, які залучають для свого розвитку короткостроковікредити. Кошти, передбачені на цю мету, дозволять у 2004 р. залучити від 0,5млрд. грн. (при відшкодуванні 15% річних на 8 місяців) до 2 млрд. грн. (заставкою 10% на 6 місяців).
Потрібно збільшити видатки бюджету нафінансове забезпечення вжитих заходів щодо стимулювання збільшення поголів'яхудоби та покращення її генетичного потенціалу [29].
Досвід високорозвинених векономічному відношенні країн заходу показує, що до найбільш ефективних таактуальних для України напрямів державного регулювання харчового виробництваналежать:
· виділення державних субсидій;
· формування законодавчої основи, яка бгарантувала право власності товаровиробника на створений ними продукт;
· реалізація соціальних програм і програмпідготовки кадрів;
· валютно-фінансове регулювання ізахист від інфляційних наслідків;
· аграрний протекціонізм і захиствітчизняних товаровиробників на світовому ринку, стимулювання надходження нанього товарів власного виробництва і обмеження надходження до Україниідентичної продукції ззовні;
· підтримка цінового паритету;
· формування і стимулювання діяльностіустанов щодо кредитування виробництва, маркетингу, сервісного обслуговуваннятощо;
· регламентація стандартів і якостіпродукції;
· стимулювання впровадження досягненьНТП;
· контроль за раціональнимприродокористуванням і екологізація виробництва.
Динамікаекономічного розвитку регіонів протягом останніх 14 років визначалася станом татенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема тривалим періодомекономічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальноюзміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.
Вирівнювання за допомогою державногорегулювання економіки окремих регіонів допоможе сформувати ефективний механізмрегулювання і всього сільськогосподарського комплексу.
/>Висновки
Тенденціями та проблемами у функціонуванні сільськогогосподарства в Україні є:
· занепадсільського господарства;
· низькаінвестиційна привабливість сільської галузі в Україні та пов'язана з цимвідсутність інновацій та інвестицій;
· регіональнадиспропорція сільського виробництва;
· низькіціни на сільськогосподарську продукцію;
· тощо.
Основним шляхом вирішення проблем у сфері сільськогоздійснення радикальних реформ у сфері сільського господарства з боку держави.
Для цього повинна бути більш детально розроблена і, нарешті,реалізована реформа в сфері АПК.
Також, на думку автора даної роботи, необхідно пам'ятати, щосільське господарство – це невичерпний потенціал нашої держави, що потрібно нелише розвивати для внутрішнього ринку, а й використовувати для заняттясерйозних позицій на зовнішньому ринку.
Однією з ключових цілей розвиткумеханізму міжнародної економічної діяльності України є оптимізація харчовоговиробництва, його максимізація інтенсивними засобами. Це завдання має дляУкраїни не тільки експортне, а й загальносоціальне значення — адже значний відсотокнаселення держави зайнятий або безпосередньо в сільському виробництві, або вгалузі перероблення продукції рослинництва та тваринництва. Ураховуючи світовийдосвід господарювання на селі, доцільним є запозичення сучасних формгосподарювання, але за умови їхньої адаптації до вітчизняних реалій.
Здійснення аграрної реформи в Україніповинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромисловоговиробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберіганнясільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах з проведенняаграрної реформи передбачається:
• формуванняринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитуваннясільськогосподарських товаровиробників;
• фінансуванняорганізаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні,післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створенняспеціалізованої консалтингової інфраструктури з інформаційного забезпечення;
• розвитокмережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;
• формуванняринків матеріальних ресурсів і капіталу;
• ефективневикористання наявного земельного фонду;
• реформуваннясоціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.
/>Список використаних джерел
1. БабичевФ.С. та інші „Географічна енциклопедія України”, 1 том, Українська РадянськаЕнциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1989, 416 с.
2. БазилевичВ.Д. „Економічна теорія.Політекономія: Підручник”, „Знання – Прес”, Київ, 2004,615 с.
3. БазилевичВ., Базилевич К., Баластрик Л., „Макроекономіка: Підручник”, „Знання”, Київ,2004, 851 с.
4. ВатаманюкЗ.Г. та інші „Економіка”, „Либідь”, Київ, 1999, 384 с.
5. ГальчинськийА.С. та інші „Основи економічних знань: Навчальний посібник”, „Вища школа”, Київ,1999, 544 с.
6. Добринін А.І.„Економічна теорія”, „Пітер”, Санкт-Петербург”, 2003, 544 с.
7. ДорогунцовС.І., Заєць Ю.І., Пітюренко та ін„Розміщення продуктивних сил і регіональнаекономіка: Навчальний посібник”; За заг ред. д-ра екон. наук, проф.., чл..-кор.НАН України С.І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.
8. КлимкоГ.Н. та інші Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник –2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа. – Знання, 1997. – 743 с.
9. Кривенко К.Т.,Бєляєв О.О. та інші „Політична економія: Навчальний посібник”, КНЕУ, Київ,2001, 508 с.
10. Кривенко К.Т.та інші „Політична економія: Навчально-методичний посібник”, КНЕУ, Київ, 2003,354 с.
11. КрупкаМ.І. „Основи економічної теорії: Підручник”, „Атіка”, Київ, 2002, 344 с.
12. МаслякП.О. та інші Географія: Навч. посіб. – К.: Знання, КОО, 1998. – 829 с.
13. МочернийС.В., „Політична економія: Навчальний посібник”, „Знання-Прес”, Кив, 2002, 687с.
14. МочернийС.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 856 с.
15. МочернийС.В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищ. Навч. закладів. –К.: Академія, 2001. – 472 с.
16. НебаваМ.І., „Теорія макроекономіки: Навчальний посібник”, Видавничий дім „слово”,Київ, 2003, 536 с.
17. НовицькийВ.Є. „Міжнародна економічна діяльність України: Підручник”, Друкарня МВСУкраїни, Київ, 2003, 948 с.
18. ОганянГ.А. Політична економія: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003.-520 с.
19. ХвесикМ.А., Горбач Л.М… Пастушенко П.П., „Розміщення продуктивних сил та регіональнаекономіка: Навчальний посібник”, „Кондор”, Київ, 2004, 344 с.
20. ЧистовС.М. „Державне регулювання економіки: Навчальний посібник”, КНЕУ, Київ, 2004,440 с.
21. Дані ДержкомстатуУкраїни