Вступ
Здобуття Україноюна зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командноїсистеми управління до ринкової економіки посилюють інтерес громадськості доекономічної теорії, зокрема, до політичної економії.
Політичнаекономія – це наука провиробничі відносини й економічні закони. Адже основою життя будь-якої країни єсуспільне виробництво. Подальший розвиток усіх галузей народного господарстванашої країни, необхідність подолання економічної кризи та її негативнихнаслідків потребують глибокого політико-економічного обґрунтування. Зв'язок політекономії з економікою суспільства найбільшбезпосередній. Роль її в суспільному розвитку дуже велика. Загальновідомо, щобагато концепцій з'явилися основою державних економічних програм. А отже,політекономія досліджуються в динаміці в процесі історичного розвитку. Разом зтим необхідно підкреслити, що історія розвитку її обернена в сучасність. Це визначаєтьсяособливою актуальністю питань, що розглядаються нею, в чому одна з важливих особливостейпредмету політичної економії і історії її розвитку. Аналіз економічних учень минулихепох здійснюється не заради вивчення самого історичного процесу. Пізнанняісторичного минулого сприяє кращому розумінню витоків сьогодення.
Актуальністьобраної теми курсової роботи полягає в тому, що знання політичної економії необхідне всім членам цивілізованогосуспільства. Більшість конкретних проблем повсякденного життя мають важливіекономічні аспекти. Через виборців суспільство здатне впливати на рішення своїхполітичних лідерів, що приймаються з метою розв’язання цих проблем. Економічнізнання мають практичне значення і для бізнесу. Важливе значення має знанняполітичної економії також для індивіда як споживача і я к працівника. Вонидають йому розуміння того, які рішення про купівлю або наймання на роботу дляцього кращі. Велике значення політичної економії і в системі економічноїосвіти, в підготовці економістів, у формуванні їх кваліфікації.
Багатохто з економістів вважав добробут і шляхи його досягнення в суспільстві предметомполітичної економії, вважаючи, що сама економічна діяльність і діяльністьдержави повинні мати на меті благополуччя індивіда і суспільства. Вивченню цієїпроблеми приділяли увагу такі видатні вчені, як А. Монкретьєн, А. Сміт, Д. Рікардо,Ф. Кене й Ж. Тюрго, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Аналізупредмета політекономії та еволюції її розвитку багато уваги приділили такіпостаті Базилевич В.Д., Башнянин Г.І., Нестеренко О.П., Мочерний С.В. та ін.
Метоюкурсової роботи є дослідження історії політичної економії в ході розвиткуекономічної науки, проведення порівняльного аналізу різних економічних теорій зметою використання в сучасній економічній науці, а отже, і в господарськійпрактиці, а також аналіз предмета політичної економії для більш ефективноговикористання отриманих знань з цієї дисципліни. Для досягнення даної мети буливиділені такі завдання: 1) дослідити етапи зародження та еволюцію розвиткуполітичної економії як науки; 2) визначити сутність поняття та характеристикупредмета політичної економії; 3) дослідити й аналізувати розвиток економічноїдумки на Україні.
Предметомдослідження історії зародження та розвитку економічної думки є політичнаекономія. При написанні курсової роботи було використано такі загальні методидослідження: збір теоретичної інформації, зведення та угрупування отриманоїінформації, її аналіз.
Курсоваробота має таку структуру: вступ, 6 розділів, що поділяються на підрозділи,висновки та перелік використаної літератури. У першому розділі розглянутозародження та еволюцію розвитку політичної економіки. В другому розділірозкрито поняття та характеристика предмету політичної економії. В третьомурозділі досліджено особливості розвитку економічної думки в Україні.
1. Виникнення та еволюція розвитку політичної економії
1.1 Зародження політичної економії
політичнийекономія думка
Глибокезасвоєння предмету політекономії як економічної науки в цілому пов’язане зпізнанням її історичних джерел і закономірностей розвитку. Жодна галузь наукине виникла раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадженняякісних ознак, постійного вдосконалення. [6, c. 25]
Економічнадумка виникла одночасно з появою людини. Першими економічними узагальненнями,які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царяХаммурапі у Вавілонії, і т.д. У них деталізовані податкова система, громадськіроботи, різноманітні штрафи та ін.
Першаспроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблемибула здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем інаставником Олександра Македонського – Аристотелем. Аристотель робитьнадзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціональноговикористання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці,еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції,споживання і потреб [4].
Встародавньому світі ще в четвертому тисячолітті до нашої ери, коли з'явилисяперші давньосхідні державні утворення і встановилися державні форми управліннярабовласницькою економікою, почалася систематизація економічної думки векономічну теорію, що приймається суспільством як керівництво до дії вздійсненні господарської політики. Тому не випадково прийнято вважати, щоекономічна наука зародилася саме на Стародавньому Сході – в колисці світовоїцивілізації.
Вжетоді в надрах натурального господарства східного рабства («азіатського способувиробництва») з властивим йому активною участю держави в економічних процесахневблаганно розширювалися масштаби товарно-грошових стосунків і ставали всебільш злободенними проблеми співіснування державної, громадської і приватноївласності. Надалі впродовж першого тисячоліття до нашої ери необхідністьосмислення суті економічних категорій і законів проявила себе не менш гострий ів державах класичного (античного) рабства.
Найдавнішівідомості про формування майбутньої науки, що збереглися до наших часів,містяться в пам’ятці часів Вавилону (VII ст. до н.е.) – «Кодексі царяХаммурапі»; у ній фіксується відсоток на лихварський капітал у розмірі 20%,передбачається можливість відстрочки виплати боргу на випадок неврожаю безвиплати додаткових відсотків та певні положення існування боргового рабства [9,c. 11].
КодексХаммурапі, що консолідував суспільство і економічне життя старовавілонськоїдержави, зовні був націлений на те, щоб «сильний не гнобив слабкого». Фактичнож закріплені в нім правові норми жорстко регламентували натурально-господарськіоснови, пов'язавши їх не тільки з економічною відповідальністю.
Ще вАнтичному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта,Платона, Аристотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індіїмали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох [2, c. 13].
Немалоекономічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне тлумаченняекономічного життя стародавніх народів, що населяли Палестину і навколишніземлі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як правило, ці тлумачення даються уформі заповідей, вказівок про поведінку людини.
Термін«економія» («ойкономія», від грец. «ойкос» – дім, господарство, «номос» – правило,закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил,законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовувалище Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностейрозвитку суспільства. Уперше термін «економія» вжив давньогрецький філософКсенофонт у працях «Домоустрій», «Кіропедія» та інших, вважаючи економію наукоюпро господарство, управління майном. Визначаючи предмет домоводства, вінхарактеризував його як науку про ведення і збагачення господарства [7].
Економічніідеї займали значне місце в творах старогрецького філософа Платона (427–347 рр.до н.е.). Найбільш відома його робота «Політика або держава». Платон розглядав державуяк співтовариство людей, породжене самою природою, вперше висловивши думку пронеминучість ділення держави (міста) на дві частини: на багатих і бідних. Платонприділяв велику увагу проблемі розподілу праці, розглядаючи його як природне явище.У його концепції обґрунтовувалася природжена нерівність людей. Ділення навільних і рабів він тлумачив як нормальний стан, даний самою природою. Рабирозглядалися як основна продуктивна сила, а їх експлуатація – як засібзбагачення рабовласників. Вільними громадянами могли бути тільки греки. Нарабів перетворювалися варвари, іноземці. За головну галузь господарства Платонвважав землеробство, але схвально відносився і до ремесел [14, c. 6].
Найбільшийвнесок в розвиток економічної думки Стародавньої Греції вніс найвеличнішиймислитель давніх часів Аристотель. Економіка на думку Аристотеля представлена,перш за все найважливішою і почеснішою діяльністю людей в землеробстві, а такожтих, хто зайнятий ремеслом і дрібною торгівлею. Її мета – задоволення насущнихжиттєвих потреб людини, і тому вона має бути об'єктом турботи держави.Аристотель, будучи переконаним ідеологом натурально-господарських стосунків, щосклалися в його країні, зміг значно більше інших своїх сучасників заглибитися вконкретні економічні проблеми і розробити оригінальний на той час проектідеальної держави.
Згідноз проектом Аристотеля природні «закони природи» обумовлюють ділення суспільствана вільних і рабів і їх праці на розумову і фізичну. Ідеалізуючи в рамках цієїконцепції модель рабовласницького державного пристрою, він як би штучно«спрощує» найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Аристотелем,«насправді речі такі різні не можуть стати сумірними». Звідси «5 лож – 1будинку» тому, що їх сумірність досягається нібито тільки завдяки грошам. Його політичніпогляди викладені в роботі «Політика» і інших творах [15].
Видатноюзаслугою Аристотеля в розвитку економічної думки є його спроба проникнути в сутьекономічних явищ, розкрити їх закономірності. У цьому Аристотель істотно відрізнявсявід своїх попередників (Ксенофонта, Платона), поклавши початок економічному аналізу,що виявилося в підході до визначення предмету економічної науки, у вивченніобміну, форм вартості і так далі. Аристотель розглядав економічні явища з поглядунайбільшої користі. Все, що відповідало інтересам зміцнення господарства, приймалосяяк природне і справедливе. Навпаки, все, що розхитувало і розкладалогосподарство, відносилося до розряду явищ протиприродних. З цієї точки зоруоцінювалося багатство і його джерела, засоби задоволення потреб суспільства[14, с. 7].
Якнаука, тобто як система знань про економічні процеси, політична економіявиникла набагато пізніше – у ХVІІ-ХVШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносинистали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівнідержави.
Впершеназва «політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєном у «Трактатіполітичної економії», який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєнназвав свій твір, а не просто «економія» або «економіка», як це робилидавньогрецькі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи зКсенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка),вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління особистимгосподарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думкибули скеровані на процвітання господарства як державної, національноїспільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економіявизначення політична.
Отже,політична економія протягом довгого часу була практикою в руках народів таурядів, потім формувалась у деякі загальні правила та рекомендації, післятривалого процесу розвитку стала цілісно пояснювати економічне життя і врезультаті оформилась як самостійна наука [3, c. 15].
1.2 Меркантилізм
Становлення і розвитокекономічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способувиробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісногонагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему запроблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економіїяк самостійної науки. Першими гідний внесок у розвиток політичної економіїзробили меркантилісти (від італ. merkante – торговець, купець), які вважали, щосуспільне багатство нарощується у сфері обігу – торгівлі. Меркантилістивизначили з цих позицій дві економічні проблеми, які необхідно було вирішити:1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни;2) визначення природи грошей і рівня відсотка. На їх думку, багатствокраїни пов’язано з максимальним нагромадженням золота і срібла (дорогоціннихметалів) за допомогою ефективної зовнішньої торгівлі, тобто перевищеннявивезення товарів з країни над їх ввезенням. Меркантилісти вважали природноювластивістю дорогоцінних металів бути грошима. Звідси – їх помилкове уявленняпро те, що товари мають вартість таку, скільки за них можна обміняти золота ісрібла.
Антуанде Монкретьєн (1575–1621)може вважатися одним з найталановитіших економістів – представниківмеркантилізму. Саме він вперше вжив термін «політична економія», подарувавшитим самим назву новій науці. За меркантилізмом політична економія (грец.politike – мистецтво управляти державою) – наука про управління державоюекономікою.
Величезний внесок у розвитокпоглядів меркантилістів зробили ТомасМан (1571–1641), ДейвідЮм (1711–1776) – видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623–1687) – фундатортрудової теорії вартості [4].
Поняття «меркантилізм» походитьвід слова латинського походження теrcari (торгувати). По-англійськи іпо-французьки mercantile означає «торговий», а італійське mercante означає«торговець» «купець». Але меркантилістська система є набагато складнішоюконцепцією, виникнення якої тісно пов'язане з наслідками великих географічнихвідкриттів, що зумовили прискорення «первинного накопичення капіталу»,виникнення нових типів господарюючих суб'єктів – власників-підприємців інайнятих робітників [15].
Завдання економічної теоріїмеркантилісти бачили в тому, щоб розробляти практичні рекомендації длядержавної політики. Вони вважали, що для створення сприятливих умов длязовнішньої торгівлі держава повинна втручатися в економіку [5, с. 19].
Джерелом багатства меркантилісти вважализовнішню торгівлю. Таке тлумачення не було випадковим. Воно було невід'ємноюланкою всієї концепції меркантилістів. Бачивши джерело національного багатствав зовнішній торгівлі і прибутку від відчуження, меркантилісти піклувалися проактивний зовнішньоторговельний баланс. Його здійснення, як і в цілому накопиченнягрошових багатств, зв'язувалося з активною діяльністю держави, яка системою адміністративнихмерів і економічною політикою повинна була сприяти притоці в країну золота і срібла.Для здійснення цього завдання меркантилісти висунули цілу систему заходів, щорекомендувалися королівській владі, яка повинна була втручатися в економічнежиття, сприяти активній зовнішній торгівлі. [14, с. 16]
У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:
1) предметом дослідження є виключно сфера обігу;
2) гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;
3) нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише заумови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобуткудорогоцінних металів;
4) вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і назовнішніх ринках;
5) ідеологія активного державного втручання в економічне життя.
Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічнаполітика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характерутеоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики:
1) Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі:сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита напромислові товари; заохочення експорту готової продукції.
2) Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: наданняпривілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності;регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартівякості та умов виробництва продукту.
3) Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низькогорівня заробітної плати.
4) Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.
5) Виправдання колоніальної експансії.
6) Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі [10, с. 18].
Розгляд меркантилістської системи дає змогу сформулювати певнівисновки. Меркантилізм виник наприкінці XV ст. як спроба теоретичногообґрунтування системи заходів економічної політики, що відстоювали торговці.Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що основною сферою науково-практичнихдосліджень він обрав зовнішню торгівлю. Тим часом меркантилізм позначивперехідний період зародження економічної думки як самостійної галузі людськихзнань про суспільство і закони його соціально-економічного розвитку.
Практична спрямованість меркантилістської системи в сфері обмінузначно вплинула на подальшу еволюцію економічної науки. Крім того, в більшостірозвинених країн того часу особливості реалізації ідей меркантилізму вплинулина специфіку соціально-економічного розвитку [12, с. 44].
1.3 Класичнаполітична економія
Меркантилісти і фізіократи підготували подальший розквіт економічноїдумки, коли вона по суті не тільки сформувалася як єдина, цілісна наука, а йзнайшла відповіді практично на більшість питань, поставлених швидкопрогресуючим капіталізмом. Настала епоха класичної політичної економії.
Класичнаполітична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність услід за сфероюторгівлі, грошового звернення і позикових операцій розповсюдилася також на багатогалузей промисловості і сферу виробництва в цілому. В результаті розкладаннямеркантилізма і посилення наростаючої тенденції обмеження прямого державногоконтролю над економічною діяльністю «доіндустріальні умови» втрат минулузначущість і запанувало «вільне приватне підприємництво» [15].
Класична політична економія по-своєму довела науковунеспроможність меркантилізму. Багатство нації створюється, вважали класики, нев торгівлі (тут грошова форма вартості міняється на її товарну форму), а увиробництві. Виробництво ж ґрунтується на природних законах, а тому не потребуєвтручання держави.
Класичнаполітична економія теоретично вивчає всі сфери економіки – виробництво,розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг. Від поверхневого описугосподарських явищ (наприклад, обміну товарів на гроші) вона переходить довідкриття їх суті і законів розвитку економіки. Для цього поглибленодосліджуються економічні стосунки між соціальними групами, класами суспільства[5, с. 19].
Класична школа економічної науки базується на таких основних теоретичних засадах:
1) ідеї природного порядку, згідно з якою все у світі (у томучислі людське суспільство й окрема особа) підпорядковується законам Природи.Людина діє природно, коли використовує всі доступні їй засоби – здібності,розум, майно – з метою забезпечення власного суспільного існування, задоволенняматеріальних і духовних потреб. Звідси випливає право вільного розпорядженняособистою працею й майном, свобода обміну та конкуренції, неприпустимістьіснування монополій, недоторканність приватної власності;
2) концепції «економічної людини», якою рухає єдине прагнення – особиставигода, егоїзм, тоді як від інших мотивів поведінки (таких як культура, звичаї,релігія) класики абстрагуються;
3) ідеології економічного лібералізму, відповідно до якоїдержава не повинна втручатись у виробничу, торговельну й фінансову діяльністьіндивідів, а також відсутні будь-які заборони та обмеження на торгівлю,переливання капіталу, цінова регламентація виробництва, закони про мінімальнузаробітну плату тощо. Це пояснює той факт, що більшість класичних уявленьпобудовано на припущенні про абсолютну (чисту) конкуренцію в усіх галузях іповну інформованість суб'єктів господарювання;
4) радикальній зміні методології дослідження економічної науки –від поверхневості та описовості меркантилізму до методів наукової абстракції,аналізу та синтезу, індукції та дедукції;
5) розробці нового категоріального апарату, дослідженні такихекономічних категорій, як вартість, ціна, прибуток, рента, капітал тощо;
6) розгляді внутрішніх сутнісних взаємозв'язків економічних явищі формулюванні абстрактних економічних законів у поєднанні з практичноюспрямованістю економічного вчення, його реалізацією у сфері економічноїполітики держави (передусім Великобританії);
7) аналізі сфери безпосереднього виробництва як вирішальної фазисуспільного відтворення, що не перешкоджало окремим представникам класичноїшколи досліджувати також сферу розподілу (Д. Рікардо), споживання (П.Буагільбер, С. Сісмонді), проблему реалізації (Т.Р. Мальтус). У класиківвиробництво – єдине джерело прибутку та нагромадження капіталу, основний факторбагатства, а праця – найважливіший фактор виробництва (це однаковою міроюстосується як трудової, так і інших теорій вартості класичної школи) [10, с. 23].
Вперше ідею проте, що праця є найважливішим джерелом багатства, висловив У. Петті. Йомуналежить знаменитий вислів: «Природа – мати, а праця – отець багатства». Теоріятрудової вартості – перша основоположна теорія класичної політекономії буластворена В. Петті (1621–1687).У. Петтірозрізняє дві сторони ціни: одна, що постійно змінюється залежно – ринковаціна; інша, природна, що не змінюється вже після виробництва, – вартістьтовару.
Славу одного зкращих економістів усіх часів А. Сміту принесла загальна теорія ринку, особливощодо механізму його функціонування. Він переконливо обґрунтував, що кожнийгосподарюючий суб’єкт, переслідуючи свою особисту мету, досягає тим самим ісуспільних цілей. Його ідея «невидимої руки ринку» є не що інше, як поясненнямеханізму саморегулювання ринкової системи. Дія «невидимої руки» ринковихстимулів спрямовує діяльність людей таким чином, щоб вони приносили користьусім.
Подальшогорозвитку класична політекономія набула у працях англійського економіста ДавідаРікардо (1772–1823). Вчений вперше охарактеризував поняття суспільно необхіднихвитрат праці на відміну від індивідуальних і обґрунтував, що вартістьвизначається саме ними. Таким чином, він майже підійшов до відкриття законувартості. Він показав, що в процесі створення вартості бере участь жива праця,проте до складу вартості готового продукту входить ще й перенесена вартістьзасобів виробництва. Крім того, Д. Рікардо вирішив багато конкретнихекономічних проблем: від розрахунків економічної ефективності міжнародноїторгівлі до визначення «мінімального рівня заробітної плати» та прожитковогомінімуму. Заслуга Д. Рікардо полягає ще й у тому, що він виклав політичнуекономію в суворій логічній послідовності, надавши їй системного вигляду натому рівні розвитку, на якому вона тоді перебувала [4].
1.4 Марксизм уполітекономії
Особливе місце уформуванні і розвитку політичної економія належить К. Марксу (1818–1883) імарксизму в цілому. І якщо на Заході К. Маркс (як філософ та економіст)вважається видатною особистістю другого тисячоліття, то в постсоціалістичнихкраїнах економічні, політичні й ідеологічні концепції формування суспільств зперехідною економікою базуються виключно на засадах антимарксизму, що свідчитьпро їх однобоку заідеологізованість.
Особливість марксизму як економічного вчення полягає в тому, щопостійно задля його дослідження застосовувався один і той самий метод – діалектичнийматеріалізм. Тобто суть марксизму – в діалектиці, у розвитку. Жодна економічнакатегорія не є статичною, вона розвивається так само, як еволюціонує самелюдське суспільство. Паралельно він відкриває закон відповідності виробничихвідносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.
У праці «Докритики політичної економії» К. Маркс доводить до досконалості трудову теоріювартості: відкриває двоїстий характер як праці, що створює товар, так і самоготовару; розглядає еволюцію появи і сутність грошей, їх роль у товарномугосподарстві; розкриває необхідність перетворення товару на гроші внаслідоктого, що суспільний характер праці, втіленій в товарі, може виявлятися тільки вобміні; формулює умови і риси товарного виробництва; характеризує суперечностінайпростішої економічної «клітини» капіталізму – товару.
Предметом вивченняв економічній теорії Маркса, як й у всіх представників класичної політекономії,була сфера виробництва. Маркс надавав їй настільки першорядне значення, що всіекономічні відносини називав виробничими.
Матеріалістичний підхідМаркса до суспільних відносин полягав в наступному. Певну сукупність суспільнихвідносин Маркс називає «суспільною формацією». «Базисом» цих суспільнихвідносин він уважає економіку, що, у свою чергу, визначається рівнем розвиткутехніки («продуктивних сил»). Всі суспільні відносини, що не належать доекономічного (політичні, культурні й т.д.), є «надбудовою» над «базисом». Такимчином, техніка («продуктивні сили») визначає характер економіки («виробничихвідносин»), а економіка – характер всіх інших суспільних відносин [13, с. 78].
Карл Маркс всвоїй головній економічній праці «Капітал», якому він присвятив 40 років і невстиг завершити, багато в чому по-новому розробив класичну теорію вартості ітеорію додаткової вартості. Маркс детально розглядає товар і його властивості(споживну вартість і вартість); зміст вартості, її джерела, величину, чинники,що її змінюють. Маркс вважав, що вартість товару створює праця, сама вартістьміняла форму від простої до грошової, і що це – суспільне, а не природна властивістьречі. Товар, по Марксу, містить суперечності між споживною вартістю і міновою вартістю,абстрактною і конкретною працею, приватною і суспільною працею. Центральною проблемою«Капіталу» вважається виробництво абсолютної додаткової вартості, подвійний характерпраці при капіталізмі (процес праці і процес зростання вартості) Капітал, за Марксом,– це вартість, що приносить додаткову вартість.
Першим політекономічнимтвором марксизму вважається робота Фрідріха Енгельса (1820–1895) «Нариси до критикиполітичної економії». У ній розглядаються проблеми приватної власності як початковоїбази капіталізму; накопичення капіталу; концентрації і централізації капіталу;економічні кризи [14, с. 55].
Найважливішимтвором Ф. Енгельса вважається робота «Анті-дюрінг», видана в 1878 р.У ній Енгельс ставить питання про політекономію в широкому і вузькому сенсіслова. У вузькому сенсі він розумів політекономію, що вивчає тільки капіталізм.Політекономія в широкому сенсі – це наука, що вивчає всі суспільно-економічні формаціїі економічні закони, «що керують виробництвом і обміном матеріальних життєвихблаг в людському суспільстві».
Лише переліквідкриттів К. Маркса зайняв би десятки сторінок. Так, вчений довершенорозкрив анатомію капіталістичного суспільства в його діалектичному розвитку, зусіма суперечностями, класовою боротьбою, його творчим і руйнівним потенціалом.Геніальний діалектик, матеріаліст, що довів природну спроможність капіталізмудо відтворення, не побачив у цій спроможності можливостей його трансформації тавдосконалення [4].
Учення К. Марксадозволило виявити нерозв'язні суперечності і певну обмеженість всьогокласичного напряму політичній економії. Це напрям, по-перше, багато в чомувідображає особливу історичну специфіку економіки Англії в XVII–XIX ст.(період панування одноосібної форми капіталу і вільної конкуренції). Воноволодіє рисами несиметричної теорії, що односторонньо відобразила суперечливудійсність. Тому не випадково з'явилося абсолютно нове, багато в чому протилежнепереконання.
1.5 Сучаснийетап розвитку політичної економії
Сучасніекономічні теорії восновному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо востанні 40–50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретнихекономічних проблем. Західній економічній думці властиве і поглиблення їїприкладного характеру.
Західнаекономічна наука в сучасних умовах традиційно займає велике місце в арсеналі засобів,використовуваних для підтримки економічної стабільності, функціонуваннядержавно-монополістичних утворень, вдосконалення господарського механізму іпідвищення його ефективності. Її еволюція є складним, багатобічним процесом, щорозвивається в різних формах, випробовує дію багатьох чинників і що відображаєрізноманіття соціально-економічних і політичних умов сучасного надзвичайноскладного миру [14, с. 65].
Найвидатнішізарубіжні вчені завжди були зайняті глобальними і фундаментальнимиполітико-економічними проблемами. Так, Дж. Бернхем і С. Чейзрозробляли теорію народного капіталізму, М. Мінз – теорію колективногокапіталізму, Дж.М. Кейнс – теорію регульованого капіталізму, А. Вагнер,В. Зомбарт, П. Самуельсон – теорію змішаної економіки, У. Ростоу,Р. Арон, Дж. Гелбрейт – теорію індустріального суспільства, Л. Ерхард– теорію соціального ринкового господарства і т.д.
На початку XX ст.в США виник інстітуціоналізм, видними представниками якого виступили ТорстейнВеблен, Джон Коммонс, Уеслі Мітчелл.
Методологія інстітуціоналістівпередбачала: 1) широке використання описово-статистичного методу; 2) історико-генетичнийметод; 3) як початкове – категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв,звичок).
Свою назву цей напрямотримав після того, як американський економіст У. Гамільтон в 1916 г. впершезастосував термін «інстітуціоналізм» [14, с. 92].
Термін «інстітуціоналізм»(англ. institutionalism від латів. institutio – образ дії, звичай, вказівка)був прийнятий для позначення системи поглядів на суспільство і економіку, воснові якої лежить категорія інституту.
Відкидаючи ідеюпро виробничі стосунки як основи соціально-економічної структури,інстітуціоналісти сформували свій специфічний підхід до вивчення суспільнихявищ, економічного процесу. Одну з центральних проблем розвитку і оновленняекономіки інстітуціоналісти бачать в створенні системи соціального контролю надекономікою. В організації соціального контролю, в створенні тотально контрольованогосуспільства автори інстітуционалізма центральне місце відводять державі.
Концепціясоціально-інституційного напряму не залишається без змін. У сучасній західнійтеорії інстітуционалізм, мабуть, найбільш рухома система поглядів, еволюціяякої протікає вельми наочно.
Неолібералізм як економічна теорія розроблена восновному західнонімецькими економістами В. Ойкеном, Л. Ерхардом і їхпослідовниками. Головні вихідні пункти зазначеної теорії полягають у тому, що:
1) Приватна власність є фундаментомпідприємницької діяльності, реалізації людської свободи, мотивацієюповсякденної діяльності людини.
2) Вільна конкуренція – це основарозвитку процвітаючої ринкової системи.
3) Держава має захищати приватнувласність і вільну конкуренцію на основі антитрестівської політики.
4) Держава як верховний суддя маєзадавати «правила гри» для всіх суб’єктів економічної діяльності і сувороконтролювати дотримання зазначених правил. У той же час держава не повиннавтручатися в механізм конкуренції. Конкуренція – наскільки це можливо,планування – наскільки необхідно – ось критерій неолібералізму.
5) І державою, і підприємцями, іорганізаціями повинна проводитися одна політика – політика реалізаціїсоціальних гарантій і соціальної захищеності всіх членів суспільства. Кожнийтрудівник має бути впевнений у тому, що буде забезпечений роботою, матигарантовані заробітну плату, пенсію тощо. Тоді суспільство буде стабільне,динамічне, а його економіка являтиме собою соціальне ринкове господарство [4].
Розроблена Дж.М. Кейнсомтеорія державного регулювання капіталістичної економіки по праву дістала назву,що походить з його імені, – кейнсіанство.
Йому належить видатнемісце в сучасній економічній думці. На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж.М. Кейнсдостатньо критично проаналізував капіталістичну економіку і дійшов донестандартного на той час висновку, що вона далека від приписуваної їйгармонії. Він вважав: капіталізм занадто марнотратний, не повністю використовуєможливості виробничих і трудових ресурсів, внаслідок чого значна частина йогоекономічного потенціалу не приносить очікуваних результатів. З іншого боку, надумку Дж.М. Кейнса, найзначнішою хибою сучасного капіталізму є надмірнанерівність у розподілі прибутків. Центральною ідеєю Кейнса стала думка про те,що капіталізм вільної конкуренції вичерпав себе, він уже не піддаєтьсясаморегулюванню. Ось чому в інтересах усіх економіка має регулюватися державою.
Вченим буврозроблений конкретний механізм подібного регулювання. Держава, на думкуКейнса, регулюючи зайнятість, забезпечує велику соціальну стабільністькапіталістичної економіки, роблячи доступнішим кредит, допомагає діловим людямвиходити зі складних ситуацій, турбується про міцність і сталість грошей,жорстко регулюючи їх кількість в обігу, переборює інфляцію, робить бізнеспрогнозованішим [4].
Кейнсіанствовідіграло виняткову роль у стабілізації капіталістичної системи, проте в данийчас позиції його не такі однозначні. Панацеєю для капіталістичної економікивоно не стало, тому нині має багато супротивників.
Останнім словом усучасній економічній думці Заходу вважається монетаризм – теорія, розробленаамериканським економістом Мілтоном Фрідменом, так звана «чиказька школа».Прихильниками монетаризму гроші розглядаються як вирішальний чинник суспільноговідтворення (звідси й назва теорії).
У основі монетаризмулежить ряд теоретичних і методологічних передумов кількісна теорія грошей, теоріявідносної ціни А. Маршалла, теорія ринкової рівноваги Л. Вальраса,короткостроковий варіант концепції кривих Філіпса, кейнсіанські моделі ІЗПГ(інвестиції – заощадження – праця – гроші).
Першопричину економічнихпроцесів вони бачать не у виробництві, а в обігу. Монетарісти не в змозі пояснитивнутрішній зміст, витоки даних тенденцій капіталістичної економіки. Покладаючисьна емпіризм, вони рекомендують визначати розміри грошової маси приблизно до темпівзростання випуску продукції. Питання про те, яким чином грошовий чинник впливаєна динаміку і результати виробництва, по суті, обходиться мовчанням, оскількиавтори концепції не можуть на нього відповісти. Посилання на багаторічнийдосвід, статистичні дані з історії грошового звернення багатьма сприймаютьсяскептично [14, с. 73].
Таким чином,монетаризм являє собою економічну теорію, що ґрунтується на вирішальній ролігрошей (грошової маси) в економіці в цілому, і особливо у формуванні цін тарегулюванні інфляції. Саме тому монетаристи, виступаючи проти державноговтручання в економіку, визнають роль держави тільки в контролі над грошовоюмасою й в управлінні емісією грошей, державним бюджетом, а також у підтримцідостатньо високого рівня позичкового процента.
2. Сутність тапредмет політичної економії
2.1 Сутністьпоняття політичної економії
Економічне буття,економічні явища й процеси завжди привертали до себе увагу людей, особливовчених. Чому? Річ у тім, що економічні питання торкаються життя кожної людини:вони регулюють матеріальні можливості життєдіяльності сім'ї, виникають увзаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватнимизакладами, між приватними та державними закладами і т.д. Тобто, в буденномужитті: на транспорті, в магазині, на роботі, в навчанні, під час відпочинку,займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасникомекономічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності приймає рішення,які зачіпають не лише власні економічні інтереси, але й економічні інтересилюдей, що нас оточують, нарешті, інтереси суспільства.
Отже, першапроблема, яка постає перед людьми, – це проблема оптимальності тих рішень, яківони приймають у процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Від чогоця оптимальність залежить? Від знання законів розвитку економіки. Томупрагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктуєтьсяпрактичними потребами економічного життя, впливу на нього в потрібних напрямах,прийняття ефективних рішень у процесі будь-якої економічної (господарської)діяльності. [2, с. 12]
Життя людей, впершу чергу, складається з різних видів та сфер прикладання праці. Вся цядіяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми, вимагає створеннявідповідних укладів суспільного життя, не може обійтися без конкретних формдержавності, сім'ї, моралі, культурних традицій тощо. Як розібратися в ційрізноманітності процесів, що відбуваються навколо нас, у яких ми беремобезпосередню участь? Саме на це доленосне питання дає відповідь політекономія.Отже, політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що загальнимоб'єктом її вивчення є суспільство.
В основуполітичної економії поставлені універсальні проблеми економічної організації ітехнології, складові основу будь-якого суспільства. Виділяються три ключовіорганізаційні проблеми:
1) що необхіднопроводити; 2) як створюватимуться продукти (за допомогою яких ресурсів і іззастосуванням якої технології), 3) для кого призначаються блага.
Потреби людинидуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічнадіяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього необхідні умови. Політекономія вчить, що з усієїрізноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, якіутворюють основу розвитку. А такою основою є економіка, тобто матеріальнийбазис суспільства.
Економіка (відгрецького слова ойкономіа, де «ойкос» означає дім, господарство, а «номос» – закон,правило), в буквальному перекладі – мистецтво ведення домашнього господарства. В сучасному розумінні – ценародне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузіта види виробництва. Поняття економіка в сучасних умовах застосовують у чотирьохзначеннях:
1) Народнегосподарство певної країни, групи країн або всього світу;
2) Сферагосподарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються іспоживаються життєві блага;
3) Економічнанаука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються всуспільстві;
4) Сукупністьекономічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну іспоживання продукції, що утворюють певну економічну систему [1, с. 24].
Виробництво,розподіл, обмін, споживання товарів і послуг розглядаються в політекономії зпозиції суспільства в цілому [3, с. 24].
Отже, політичнаекономія вивчає механізм дії економічних законів, що керують розвитком цієїсистеми. В цілому проблеми політекономії вивчаються не з індивідуальної, а зсуспільної точки зору.
2.2Характеристика предмета політична економія
Кожна наука маєсвій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія? Розмаїття напрямів і шкіл у політичнійекономії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва врозвитку людського суспільства та предмета політекономії.
Добрих 150 роківпісля Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія розглядаласяпереважно як наука про державне господарство. І лише при А. Сміті характер їїзмінився. Вона стала перетворюватися в науку про закони розвитку господарствавзагалі та про економічні відносини класів зокрема. В сучасних умовах загальнимоб'єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічнийкомплекс (економіка).
Але політекономіявивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки.Предметом же політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобтоті виробничі – відносини, які виникають між людьми в процесі функціонуваннясуспільного виробництва [2, с. 19].
Ряд західнихекономістів визначають політекономію як науку про багатство, народнегосподарство, забезпечення добробуту тощо. З цього приводу у свій часА. Маршалл писав: «Політична економія, або економічна наука (economic),займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вонавивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язаназі створенням і використанням матеріальних основ добробуту».
Сучасне розуміннязахідними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям«економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінкалюдей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів тауправління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволенняпотреб людей на основі забезпечення прибутку. П. Самуельсон, авторпідручника «Економікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає діїлюдей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякіекономісти (наприклад, С. Фішер) не роблять акцент на виборі саме такихресурсів, а предметом вивчення в економікс називають ту сферу людськоїдіяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.
Марксизм приз’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах міжлюдьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
При зіставленнідвох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності міжними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферахсуспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди впроцесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини [4].
Зв’язки ізалежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічнимизаконами. Тобто, політична економія – це наука про найзагальніші економічнізакони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживаннямматеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людськогосуспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобтотакі, що не залежать від волі і свідомості людей. Політекономія досліджує законвартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, законпідвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших.
Предметполітичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі (економічні)відносини людей, вона розглядає не лише організаційно-економічні татехніко-економічні питання (надаючи їм досить важливого значення), але й вивчаєсоціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей. Томуполітекономія дає можливість відповісти не тільки на питання: що, як і для когопотрібно виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характервиробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ? Чому привиробництві продовольчої продукції в кількості, яка перевершує майже в чотирирази нормальні потреби людей, близько 200 млн. чоловік на планеті щорічнопомирає від голоду? Чому соціальна справедливість, до якої людство прагне всюсвою багатовікову історію, яка лежить в основі християнської релігії,досягнення якої декларується більшістю суспільних реформаторів впродовж ужесотень років, так і не стала нормою життя людського суспільства? Нарешті, чомуУкраїна, маючи найкращі стартові умови серед усіх колишніх республік СРСР,опинилася через після проголошення самостійності чи не в найгірших умовах?
Своїм предметомполітекономія відрізняється й від прикладних економічних наук. Останні вивчаютьумови, які формують кінцевий вибір оптимального варіанту використання ресурсівдля найбільш вигідного виробництва товарів (послуг) у конкретних галузях(сферах) [2, с. 21].
Оскількиполітекономія пов’язана з дослідженням функціонування економічної системи, тоїї предметом є дослідження виробничих відносин, що виникають між людьми впроцесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послугу світі обмежених ресурсів. Виробничі відносини формуються під впливом відносинвласності і знаходяться в основі функціонування економічної системи.
3. Розвитокекономічної думки в Україні
3.1 Історіярозвитку політичної економії в Україні
Економічна думкав Україні має багатовікову історію. Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистимишляхами і різними розцінювалось дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом зтим в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної «відлиги» у 50–60-тіроки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленнюісторії економічної думки в Україні.
В останні роки, знабуттям нарешті Україною довгоочікуваної самостійності та українськихнезалежності, до істориків-економістів приходить розуміння необхідностівисвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадахнеупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності.
З другої половиниХІХ ст. коли відбувалися величезні зрушення в економічній та соціальнійструктурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму яку промисловості, так і в сільському господарстві. Розклад феодально-кріпосницького ладу,початок формування капіталістичного укладу і масові виступи селянства і козаківсправили безпосередній вплив на формування суспільно-економічної думки втогочасній Україні, а основним питанням, навколо якого зосередилась ідеологічнаборотьба – було селянське питання.
Внаслідокзагального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємнаполітична організація «Кирило-Мефодіївське товариство», яка проголосиланеобхідність знищення кріпосництва та царизму і об’єднання слов’янських народівна демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівностістанів була головною у програмі товариства [8].
В періодскасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічноїдоктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільноїконкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя.
На відміну відЗаходу, в Україні ще в 90-х роках ХІХ ст. зберігається досить відчутний впливконцептуальних положень класичної школи, маргіналізм тільки починає формуватисьу самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колахзалишається економічна теорія марксизму.
3.2 Видатніпостаті економічної думки в Україні
Найславетнішимипостатями економічної думки в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. були В. Вернадський,С. Подолинський, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін.
Один із кращихспеціалістів з історії економічних вчень М. Туган-Барановський,характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19 ст.,відзначав, що все більше увага економістів переноситься на соціальні явища,породжувані капіталізмом, на розв'язання питання «про причини стійкої бідностісеред зростаючого багатства».
Туган-Барановськийуперше у світовій літературі обґрунтував положення, згідно з яким фазипромислового циклу визначаються законами інвестування, зробив спробу синтезутеорії трудової власності (цінності) та граничної корисності [9, с. 22].
Спадщинапрофесіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед нихзалишається все менше беззастережних прихильників загально-філософськоїконцепції класиків щодо «природнього права» людини та відповідноіндивідуалістичного «економічного егоїзму», натомність, все більшоїпопулярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з другогобоку – концепції засновників німецької школи – Фрідріха Ліста, БруноГільдебранта та ін. Посиленню уваги українських політекономів до соціального таісторичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною міроюсприяв вплив економічної теорії марксизму.
Особливо цевиявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були вУкраїні, зокрема, М.І. Зібер та М.М. Коссовський.
Щодо М.Зібера,він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічнихзаконів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, щоповинна прийти «на зміну хаотичному та безтямному веденню господарстваегоїстичним шляхом».
М. Коссовський,подібно до М.Зібера, вважав, що історична розробка явищ господарських «розвіялана порох ілюзії класиків», що «становленням вічних непорушних природних законівє, безперечно, одним з найбільш слабких місць класичної політичної економії».Як і М.Зібер, він не став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому назасадах еволюціонізму.
С. Подолинський(1850–1891) виступав проти приватної власності, за побудову соціалізму,неминучість якого вбачав у несправедливості капіталізму – привласненнікапіталістами продукту неоплаченої праці, розтрачанні ними природних ресурсів,а також у його природничо-наукових основах. Подолинський, керуючись постулатомпро єдність сили та кількісну сталість енергії, писав, що енергія всесвіту – величинапостійна, але вона нерівномірно розподіляється у різних частинах всесвіту. Ф. Енгельсназивав відкриттям ідею Подолинського про те, що людська праця може довшеутримуватись на поверхні землі і довше змушувати діяти енергію сонця (ніж безпраці). Ця ідея наприкінці ХХ століття була названа західними вченими видатнимнауковим відкриттям людства. Багато зусиль С. Подолинський доклав допопуляризації економічного вчення К. Маркса. Він розумів, що головне вньому – теорія додаткової вартості. Саме тому вже в перших своїх дослідженняхвін приділяє цій категорії особливу увагу.
Як писав сам С. Подолинський,його брошура «Про бідність» є спробою викласти в популярній формі теоріюдодаткової вартості і механізм капіталістичної експлуатації з допомогоюприкладів, узятих із сільського господарства й цукрової промисловості України [9, с. 23].
І. Франко не буввидатним теоретиком у галузі політичної економії. Він скоріше популяризаторекономічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналізкатегорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І.Франко хоче привернути увагу суспільства до економічних проблем, донеобхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагаєтьсярозкрити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища.
І. Франко даєвизначення предмета політичної економії. Це визначення, проте, не було чітким істалим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки міжлюдьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причинизлиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Згодом вінвизначає політичну економію як науку про економічні закони розвиткусуспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про прогресивний характерсуспільного розвитку і на цій підставі робив висновок про історичний характерполітичної економії [8].
Поверненняукраїнської економічної теорії в лоно світової економічної думки тількирозпочинається, її ставлення до процесів, що відбуваються, ще не визначене. Алевже тепер в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвиткунауки. З огляду на це, в Україні існують передумови розвитку економічноїтеорії. Але такий процес має відбуватись на тлі переосмислення економічноїспадщини та розвитку прогресивних економічних концепцій сучасності. Значну рольв цьому процесі повинна зіграти молода економічна еліта, вільна від стандартівтоталітарного мислення.
Висновки
Такимчином, дослідивши історію економічних вчень в ході розвитку економічної науки іпроаналізувавши різні економічні теорії, ми виявили специфічні риси розвиткукожної економічної теорії і охарактеризували зародження та еволюцію розвиткуполітичної економії як науки в період з середини ХVІІ до ХХ сторіччя, а такожсучасний етап розвитку політичної економії та розвиток економічної думки наУкраїні. Ми також визначили сутність поняття та характеристику предметаполітичної економії.
Інодіаматори ставлять запитання: яка ж із численних теорій та концепцій політичноїекономії, запропонованих за час існування людства, правильна? Відповідь,можливо, буде несподівана – ніяка. Справа в тому, що будь-яка економічна теоріязавжди трохи спрощує предмет свого дослідження, підходячи до нього лише зпевної точки зору або, інакше кажучи, використовуючи певну методологію. Прицьому відбувається абстрагування від менш значимих із цього погляду елементівданого явища. У результаті буквальне застосування теорії на практиці завждичревате тим, що невраховані теорією фактори можуть зробити несподіваний впливна результат експерименту. Саме в цьому змісті й робиться висновок про те, що немаєабсолютно правильних теорій. Кожна економічна теорія має своє раціональне зерной у той же час не враховує всієї складності досліджуваного явища. Звичайно,окремі теорії можуть доповнювати один одного, але поки варто визнати, що доситьорганічного синтезу окремих теорій в економічній науці не відбувається.
Томуми можемо зробити висновок, що прогрес економічної науки полягає внагромадженні нових теоретичних підходів у дослідженні економіки й більшвсебічному поданню про її функціонування. У свою чергу, завданням історіїекономічних вчень, зокрема, політичної економії є з'ясування того, що новоговнесла чергова теорія в порівнянні з попередніми. Варто також сказати, що внауці, як правило, не відбувається різкої зміни однієї теорії на іншу. Старатеорія співіснує якийсь час поруч із новою, і крім того, досить довго можутьрозвиватися паралельно кілька теоретичних напрямків.
Дослідженняпредмета політичної економії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст.в умовах подальшого пошуку визначення змісту і меж знань із політичної економіїпоміж інших суспільних наук. Світове господарство в сучасних умоваххарактеризується певними особливостями, які є наслідком науково-технічноїреволюції, інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, глобалізації економічнихпроцесів на інтернаціональному рівні. Останнім часом усвідомлюєтьсянеобхідність докорінного перегляду теоретичних і методологічних підходів удослідженні історії економічної думки. Тільки добре знаючи логіку йзакономірності розвитку світової та вітчизняної політичної економії, можнавивести економічну науку в Україні на загально-цивілізаційний шлях.
Такимчином, мета нашої роботи, яка є в дослідженні історії політичної економії вході розвитку економічної науки, проведенні аналізу різних економічних теорій,а також в виявленні сутності й предмета політичної економії, на наш погляд,досягнута. Отже, в наш час ця тема є актуальною і потребує подальшого розглядута аналізу вже досягнутих знань, а також дослідження нових економічних теорійдля вирішення багатьох проблем в соціальному, політичному й економічному життікожної людини і суспільства в цілому.
Перелік літератури
1. Базилевич В.Д.Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – 5-те вид., стер. – К.:Знання-Прес, 2006. – 615 с.
2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю.,Медведєв В.С. Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальнаекономічна теорія. – К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.
3. Башнянин Г.І., Медведчук С.В.,Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навч. посіб. – Львів: «Новий Світ – 2000»,2004. – 480 с.
4. Бєляєв О.О. Політичнаекономія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.: [Електроннийдокумент]. Режим доступу: studentbooks.com.ua/content/view/118/50/1/2/#3055
5. Борисов Е.Ф. Экономическаятеория: Учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2005. – 384 с.
6. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основиекономічної теорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 481 с.
7. Комарницький І.Ф. Економічна теорія: Навч. посіб. – Чернівці:«Буковина», 2006. – 334 с.: [Електронний документ]. Режим доступу:buklib.net/component/option, com_jbook/task, view/Itemid, 36/catid, 58/id,40/
8. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. та ін.Історія економічних учень:Підручник. – К.: КНЕУ, 2007. – 564 с.: [Електронний документ]. Режим доступу:studentbooks.com.ua/content/view/843/50/1/5/#27611
9. Мочерний С.В.Політекономія: Підручник. – 2-е вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – 386 с.
10. Нестеренко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – 3-євид., стереотип. – К.: МАУП, 2006. – 128 с.
11. Ніколенко Ю.В. Політекономія: підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
12. Оганян Г.А., Паламарчук В.О., Румянцев А.П. та ін.Політична економія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.
13. Покидченко М.Г. Историяэкономических учений: Учеб. Пособие. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 271 с.
14. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. –М.: ВЛАДОС, 2005. – 288 с.
15. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник длявузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 320 с.: [Електронний документ].Режим доступу: www.bookz.com.ua/2/2.htm