ЗМІСТ
ВСТУП
І РОЗДІЛ. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
1.1 Сутність форм захисту найбільшвразливих верств населення
1.2 Сутність соціального захисту населення
1.3 Складові соціального захисту
ІІ РОЗДІЛ. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІСОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ
2.1 Аналіз стану зайнятості інвалідів
2.2 Аналіз стану зайнятості молоді тажінок
2.3 Аналіз стану занятості міського тасільського населення
ІІІ РОЗДІЛ. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Перспективні напрями соціальноїполітики щодо зайнятості соціально незахищених верств населення
3.2 Програми сприяння зайнятості Державноїслужби зайнятості
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Сучаснаекономічна ситуація, пов’язана із світовою фінансовою кризою, супроводжуєтьсярізкими змінами на ринку праці, жорсткою конкуренцією між найманимипрацівниками в різних галузях. Також впливає криза й на зміну показників зайнятості табезробіття.
Проблемапрацевлаштування соціально вразливих категорій населення – одна із актуальнихпроблем державного регулювання зайнятості в Україні. Тому з метою якісногопідбору вакансій для них та вдосконалення роботи щодо взаємодії з соціальнимипартнерами у цьому напрямку діяльності ведеться активна соціальна політика.
Унормативно-правовій базі чітко описуються права та повноваження соціальнонезахищеного населення, зокрема права інвалідів, молоді та жінок. Але, незважаючи на численну кількістьправових документів, працевлаштування незахищених верств населення залишаєтьсяоднією з важливіших проблем сучасності.
Саме цезумовлює актуальність проблеми про розвиток та раціоналізацію системидержавного сприяння зайнятості населення соціально незахищених верств.
Метоюкурсової роботи є розкриття понять соціальний захист і соціальна політика,аналіз стану зайнятості та безробіття інвалідів, жінок та молоді, сільського таміського населення, а також перспективний розвиток та подолання безробіттясоціально незахищених верств населення.
Завданнямкурсової роботи є проведення аналізу стану зайнятості соціально незахищенихверств населення, а саме стан зайнятості інвалідів, жінок та молоді тасільського і міського населення. Пошук державних програм стимулюваннязайнятості в Україні – програми Державної служби зайнятості та Міністерствапраці та соціальної політики.
Об’єктомдослідження є соціально незахищенні верстви населення (інваліди, жінки,молодь), які є незайнятими на ринку праці.
Предметомкурсової роботи є детальне вивчення зайнятості соціально незахищених верствнаселення.
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
1.1 Сутність форм захисту найбільш вразливих верств населення
Аналізходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втратиУкраїни за ці роки досягли максимального розміру, становище найбільш вразливихверств населення оцінюється як критичне.
Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантноїповедінки: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування,криміналізації суспільства. Росте кількість тяжких злочинів. Набуваютьпоширення інфекційні та психічні захворювання. Зменшуються можливості молодогопокоління в отриманні освіти, надбанні професії.
Інтенсивність процесу розшарування суспільства веде до різкогозбільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення призбереженні відносно невеликою долі багатих. Подібні процеси сприяють розмиваннюсереднього шару населення, що є дуже небезпечним.
У будь-якій країні завжди е найвразливіші соціальні групи, якіпотребують підвищеної уваги з боку суспільства та держави. Практика розвиненихкраїн свідчить, що захист соціальне вразливого населення повинен бутипріоритетним напрямком соціальної політики держави.
Соціально-вразливі верстви населення— це індивіди абосоціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальнихзбитків від дії економічних, екологічних, техногенних та інших чинниківсучасного життя.
До соціально-вразливих категорій населення, потребуючихпершочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім'їз дітьми, діти-сиріти, молодь, жінки, безробітні, постраждалі відЧорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані верстинаселення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники) та ін [14; c. 201].
Соціальний захист та допомога населенню повинні бутидиференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремихвипадках — за принципом зайнятості в суспільному виробництві.
Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціальногозахисту гарантує: для працездатного населення — створення належних умовпраці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певнихобставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів — соціальнегарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливихверств населення — розробку та впровадження спеціальних програм соціальноїпідтримки.
Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціальногозахисту, є адресна допомога категорій населення, найбільш потребуючих такоїпідтримки.
В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населенняздійснюється шляхом таких форм та заходів:
— виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника,за вислугу років, за особливі заслуги перед Україною, соціальних пенсій;виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим,хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);
— виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальнісубсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім'ям);
— соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарнеобслуговування, обслуговування на дому тощо);
— надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливізаслуги перед Україною [9].
1.2 Сутність соціального захисту населення
Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категоріїгромадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальнийзахист — важлива складова соціальної політики та необхідний елементфункціонування держави в умовах ринкової економіки.
У ст. 46 Конституції України закріплене право громадян насоціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державнимсоціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств,установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування.Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положеннямміжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пактупро економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини [10], [11], [12].
У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблемсоціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобтопідкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповіднімеханізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьохчинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльністьуряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонуванняприйнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язаннісоціально-економічних проблем.
Соціальнийзахист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодозабезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічнихумовах. Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежновід соціального походження, національної чи расової належності, можливостейвільно розвиватися, реалізувати свої здібності, а також запобігання соціальнійнапруженості, що виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальноюнерівністю та виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичкахміж окремими групами населення. Складові соціального захисту показано на рис.1.1
/>
Рис. 1.1.Складові соціального захисту
В Україні категорія «соціальний захист» почала широковживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формісоціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни«соціальний захист», «право соціального захисту»,«соціальне забезпечення», «соціальна допомога» міцноувійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів [19;c. 224].
У чинному соціальному законодавстві поняття «соціальнийзахист» означає поліику держави, направлену на забезпечення прав ігарантій людини у сфері рівня життя.
Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в цепоняття більш широкий зміст: соціальний захист населення — це система заходівправового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантуєтьсята реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто йогоматеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.
Головною метою соціального захисту є надання кожному членовісуспільства, незалежно від соціального походження, національної або расовоїприналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже,державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожнулюдину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення вцілому.
З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяютьдва види соціального захисту: обмежений і абсолютний.
Обмежений соціальний захист — це забезпечення гарантованого мінімуму рівняжиття всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатнійдля підтримки здоров'я та працездатності).
Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державоюгарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадяниметою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їхдоходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару«заслуженим» або «встановленим» рівнем доходу).
Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальнезабезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування);пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям;матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільгинаселенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захистздійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.
Заходисоціального захисту, з одного боку, мають забезпечувати пасивну підтримку тихчленів суспільства, котрі з якихось причин опинилися у скрутному становищі.Пасивна підтримка виражається у соціальній допомозі особі чи сім’ї, які не маютьдостатніх засобів для існування. З другого боку, соціальна допомога за своєю суттюмає бути адресною, тобто надаватися тільки тим, хто її потребує. Соціальнийзахист виконує свою реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогтилюдям, котрі потрапили у скрутну життєву ситуацію, та подолати зубожіння [9].
1.3 Складові соціального захисту
Кожнаформа соціального захисту має свою специфіку, та все ж, усі вони побудовані заєдиними принципами: всезагальності соціального захисту, всебічності тарізноманітності його видів; забезпечення за рахунок державних і суспільнихкоштів без будь-яких утримань із заробітної плати працівників.
Соціальнестрахування — найважливіший елемент системи соціального захисту.
Виплати ізсоціального страхування, як правило, становлять більшу частину коштівсоціального забезпечення. Основною метою соціального страхування є забезпеченнявисокого рівня компенсації доходів працівниками у разі втрати працездатностіабо роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхуванняздійснюються такі виплати: допомога у разі загального захворювання, трудовогокаліцтва та професійного захворювання, у зв’язку з вагітністю й пологами, здогляду хворої дитини та до досягнення нею трирічного віку, пенсії, допомоги напоховання, компенсація вартості путівок на лікування та відпочинок.
Залежно відвиду соціального ризику є такі види соціального страхування: похилого віку;інвалідності внаслідок загального захворювання; хвороби; професійногозахворювання та нещасного випадку на виробництві; вагітності, материнства;смерті (втрата годувальника, поховання); безробіття тощо. За способоморганізації страхових закладів страхування кожного з названих видів соціальногоризику може бути добровільним чи обов’язковим. За колом охоплених людейрозрізняють страхування загальнодержавне, місцеве та регіональне, професійне,міжнародне. Разом з обов’язковим державним соціальним страхуванням у країнахринкової економіки набули поширення інші додаткові (обов’язкові та добровільні)програми соціального страхування [2].
У розвинутихкраїнах Заходупенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати йприбутків по 7,5%. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманихпрацівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні форми формуються повністю зарахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7%середньої зарплати робітника. Кощтами з цих фондів розпоряджаються спеціальніради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.
ЗаконодавствомУкраїнипередбачено,що соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разібезробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно доцього визначено форми страхування: медичне, пенсійне, у разі безробіття, віднещасних випадків на виробництві [3], [5].
Системамедичного страхування дає медичним установам низку додаткових переваг:
— розширенняфінансових можливостей за рахунок залучення позабюджетних коштів;
— децентралізаціюуправління лікувально-профілактичною діяльністю завдяки передачі на місцяосновних прав щодо створення та використання фондів обов’язкового медичногострахування;
— розширеннягосподарської постійності об’єктів соціально-медичного комплексу;
— створенняпевних умов для переходу до ринку медичних послуг за збереження їх переважної безоплатності;
— створенняматеріальної зацікавленості громадян і підприємств у поліпшенні умов праці,природоохоронної діяльності, зниженні захворюваності за рахунок комплексупрофілактичних заходів.
Основнимипринципами організації страхової медицини є поєднання обов’язкового ідобровільного медичного страхування, його колективної та індивідуальної форм,визначальність участі громадян у програмах обов’язкового медичного страхування,забезпечення однакових прав застрахованих, безплатність наданнялікувально-діагностичних послуг у межах обов’язкового медичного страхування.
Страхуваннявід безробіття проводиться із спеціальних страхових фондів. Розмір виплатизлежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від спечифічнихумов тіюї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до70 % середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на часзаконодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються [5],[6].
У другомувипадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатністьдо праці, строк надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повиненстановити не менше 6 місяців протягом 3 років і не менше 10 тижнів протягомостаннього року перед звільненням з роботи. У Франції такою умовою є роботапротягом 150 днів за рік і 91 день страхових виплат працівників. УВеликобританії враховується лише сплата внесків до стрпхового фонду: протягомроку їх повинно бути 26.
Оскількиголовна ланка у соціальній політиці держави – політика формування доходівнаселення, метою соціальної політики має стати політика мінімізація конфліктуміж ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходахнаселення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль уформуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірноактивне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходівпризводять до зниження ділової активності у суспільстві і скороченя ефективностівиробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюваннідоходів населення веде до зростання деференціації доходів, соціальноїнапруженості, загострення соціальних конфліктів і як наслідок до падіннявиробництва, зниження його ефективності.
Існує чотирипогляди на соціальну справедливість:
- егалітарний– всі члени суспільства отримують рівні блага;
- роулсіанський– максимізується корисність найменш забезпечених осіб;
- утилітарний– максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;
- ринковий– справедливість встановлює ринок. (силка)
Слід зазначити, що найбільшпротилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскількиринковий розподіл доходів потребує відповідності до ходу кожного власникафактора виробництва граничному продукту цього фактора. Отже, у цьому разіприпустима значна нерівність у розподілі доходів [20; c. 403].
соціальнийзахист населення
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВНАСЕЛЕННЯ
2.1 Аналіз стану зайнятості інвалідів
В Україні досить гострою є проблема працевлаштування людей зфізичними вадами, проте законодавство гарантує працевлаштування інвалідів.Відсутність у інваліда професійної підготовки або неадекватність її рівняпотребам ринку праці зменшує його шанси на працевлаштування і, як наслідок, — на активну життєдіяльність.
Законодавчими та нормативно-правовими актами для інвалідівпередбачається регулярне санаторно-курортне лікування, протезування,безкоштовні ліки або ліки за пільговими цінами.
У концепціїзагальнодержавної програми зайнятості населення на 2009-2011 роки ведеться мовапро визначення проблеми зайнятості в Україні.
Основнимипричинами, які стримують зайнятість інвалідів в Україні, є:
— порівнянонизький рівень освіти інвалідів та їх професійної підготовки;
— недостатнійрівень підтримки тих, хто вперше виходить на ринок праці (випускники навчальнихзакладів);
— недостатнякількість робочих місць, на яких може бути задіяна праця інвалідів.
Протягомостаннього десятиріччя в Україні за зменшення наявного населення домінуєтенденція зростання інвалідності. На початку 1990-х років загальна чисельністьінвалідів в Україні становила близько 3% усього населення, або 1,5 млн осіб. У2005 р. загальна чисельність інвалідів приблизно дорівнювала 2,5 млн осіб, або5,3% усього населення.
Таблиця 2.1.
Чисельністьінвалідів в Україні у 2004-2009 ррКатегорія Роки 2004 2005 2006 2007 2008 2009 Інваліди І групи 319,0 334,0 337,7 298,9 278,2 272,4 Інваліди ІІ групи 1229,3 1154,4 1128,4 1105,5 1104,6 1083,3 Інваліди ІІІ групи 900,1 848,5 906,5 959,5 1009,1 1034,9 Діти-інваліди 146,0 125,4 122,6 85,6 50,7 39,5 Всього* 2594,4 2462,3 2495,2 2449,5 2442,6 2430,1
* Зурахуванням пенсіонерів, звільнених з лав МО, МВС, МНС, СБУ, ДПА, Державногодепартаменту з питань виконання покарань, функція з визначення і виплати пенсійяким передана органам Пенсійного фонду згідно постанови Кабінету МіністрівУкраїни від 02.11.2006 р. №1522
На 1000населення у 2005 р. в Україні припадало 53 інваліди. В одинадцяти областях цейпоказник перевищував середній, особливо в Чернігівській області (на 1000населення припадав 71 інвалід). Найменше значення показника по країні малаЗакарпатська область, де на 1000 населення було 44 інваліди [23].
Опираючисьна «План дій Ради Європи з проблем інвалідів на 2006-2015 роки: Національневпровадження – від політики до практики» в Україні була затверджена Постанова«Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудовоїзайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннямита розумовою відсталістю на період до 2011 року», в якому зазначається станінвалідності на Україні та шляхи вирішення багатьох проблем щодо реабілітації,матеріальної допомоги, навчання та працевлаштування інвалідів [21].
Основнимипоказниками інтеграції інвалідів у суспільство є:
— кількістьстворених нових робочих місць для інвалідів;
-рівеньзайнятості інвалідів.
Невисокийрівень працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населенняобумовлений тим, що значна частина поданих вакансій залишається незадоволеноючерез те, що інвалідам пропонуються робочі місця, які не потребуютькваліфікації (наприклад, прибиральниці, охоронці, підсобні робітники), тимчасом серед осіб з обмеженими фізичними можливостями багато висококваліфікованихпрацівників із вищою освітою. Крім того, на цих робочих місцях здебільшого пропонуєтьсязаробітна плата на рівні мінімальної.
Такимчином, в Україні створено механізм забезпечення працевлаштування інвалідів напідприємствах, в установах та організаціях, який передбачає встановленнянормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх соціальну, трудовута професійну реабілітацію, професійне навчання та створення для них робочихмісць за кошти адміністративно-господарських санкцій, що сплачуютьсяроботодавцями, які не виконують нормативів робочих місць для працевлаштуванняінвалідів. Цей механізм доповнюється положеннями Закону України «Провнесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права натрудову зайнятість» (набрав чинності у березні 2006 року), згідно з якимособам з обмеженими можливостями, що звернулися за допомогою у працевлаштуваннідо державної служби зайнятості, надається статус безробітного.
Важлива рольу працевлаштуванні інвалідів належить державній службі зайнятості України.
Вартозазначити, що державна служба зайнятості послідовно працює надурізноманітненням форм та підвищенням якості соціальних послуг для інвалідів.Їм забезпечено вільний доступ (усі центри зайнятості обладнані пандусами) до джерелінформації: описів професій, відео- та аудіофільмів, листівок, буклетів,довідників, переліків рекомендованих професій і навчальних закладів, медичнихпротипоказань до опанування певних професій, паспортів підприємств таорганізацій. Для інвалідів також проводяться цільові ярмарки вакансій тасемінари.
Убагатьох регіонах України на виконання Указу Президента України «Провдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення на ринкупраці» та з метою підвищення рівня зайнятості інвалідів укладеночотирьохсторонню угоду між обласним центром зайнятості, управліннями праці тасоціального захисту населення, відділеннями Фонду соціального захистуінвалідів, центрами професійної реабілітації інвалідів. За цією угодою: до 2011р. згідно з Державною програмою зайнятості населення очікується збільшеннячисельності працюючих осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями до420 тис. осіб [8].
Накінець 2009 року у складі всього зайнятого населення України інвалідистановлять лише 1,5-1,6 відсотки. У структурі загальної чисельності інвалідівлише 15% зайняті економічною діяльністю (це приблизно 396 тис.осіб із 2,64 млн.інвалідів). Саме тому тема працевлаштування інвалідів на сьогоднішній день єактуальною як ніколи [3], [7].
Наданий час існує низка нормативних документів, розроблених за участюНаціональної Асамблеї інвалідів України, які роблять більш ефективним процеспрацевлаштування інвалідів. Більшість з них хотіли б мати місце роботи яке бзнаходилось недалеко від місця проживання чи зовсім працювати вдома.
Так,23 лютого 2006 року до Закону України «Про основи соціальної захищеностіінвалідів в Україні» були внесені зміни, відповідно до яких інвалід має правобути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Також ВерховноюРадою України була підтримана законодавча ініціатива Голови НАІУ ВалеріяСушкевича щодо встановлення нормативу робочих місць для працевлаштуванняінвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатнихпрацівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — укількості одного робочого місця та визначення відповідних штрафних санкцій запорушення цієї вимоги [7].
У Законі України «Про зайнятість населення» ст. 5 вказано що: «У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює 20 осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у цій статті, квота для цих підприємств не встановлюється.
У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у цій статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.»/>[2].
Порядокквотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначенихкатегорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Уразі працевлаштування безробітних з числа інвалідів дотація надаєтьсяроботодавцям за умови, що для їх працевлаштування не потрібно створенняспеціального робочого місця або це спеціальне робоче місце роботодавець створюєза власний рахунок [8].
Заостанні роки значно зросла кількість підприємств, що надають територіальнимвідділенням Фонду звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10 ПІ (річна).Так, якщо у 2003 році надали звіти 57912 підприємств, то у 2007 році – 103525підприємств, або більше у 1,8 раза. Станом на 01.10.2008 року звіти вже надали102496 підприємств (рис. 2.1).
Однієюз причин низького рівня зайнятості інвалідів у державі є відсутність узаконодавстві положень про стимулювання і заохочення тих роботодавців, якіпрацевлаштовують інвалідів у повному обсязі 4%-го нормативу, а також тихроботодавців, які понад цей норматив створюють нові робочі місця іпрацевлаштовують на них інвалідів різних категорій і з різним ступенем втратипрацездатності[23]
/>
Таблиця2.2.
Динамікакількості вільних робочих місць та чисельності працевлаштованих інвалідів за2003 – 2008 рр.№ з/п Показники Роки 2003 2004 2005 2006 2007 2008 1 Кількість вільних робочих місць для інвалідів (станом на початок року), одиниць 4405 2043 2654 10033 11483 13783 2 Працевлаштовано інвалідів за рік, осіб 3250 3595 4309 6210 7590 7641
Згідноз даними табл.2.2 у 2008 році чисельність працевлаштованих інвалідів у 2007році збільшилася у порівнянні з 2003 роком у 2,3 раза. Кількість вільнихробочих місць для інвалідів збільшилася у порівнянні з 2003 роком у 3,1 раза.Разом з тим, незважаючи на збільшення кількості підприємств, які додержуютьсявстановлених нормативів із працевлаштування інвалідів, багато підприємств їх невиконують, за що сплачують відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарськісанкції. Сума коштів, які надходять до Фонду за рахунокадміністративно-господарських санкцій, щорічно зростає. Якщо у 2003 році сумаадміністративно-господарських санкцій та пені, які надійшли від підприємств доФонду, складала 135002,4 тис. грн., то у 2007 році 223219,8 тис.грн.,або майже у 1,7 раза більше. У 2008 році адміністративно-господарських санкційта пені надійшло 243308,5 тис. грн., що на 9,0% більше ніж у 2007ріці. Найбільша частка цих коштів надійшла від роботодавців м. Києва(43,1%), Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей (5,6; 5,6 та 5,5%відповідно) [23].
2.2 Аналіз стану зайнятості молоді та жінок
Заданими Міжнародної організації праці, останнім часом кількість безробітних усвіті серед молоді віком 15-24 роки зросла, сотні мільйонів працюють, алеживуть на межі зубожіння. Щоб забезпечити повну реалізацію продуктивногопотенціалу нинішньої молоді в світі необхідно створити принаймні 400 млн.робочих місць. Експерти МОП відзначають, що серед молоді вірогідність статибезробітними в три рази вища, ніж серед дорослої частини населення. Ці висновкипоширюються й на ситуацію в Україні, що доводить динаміка чисельності,економічної активності та безробіття серед молоді, розраховані за данимиДержкомстату України (рис.2.2, рис.2.3.).
/>
Рис. 2.2.Динаміка чисельності та деяких показників ринку праці України щодо населеннявікової групи 15-24 років
/>
Рис.2.3. Динаміка рівня безробіття в Україні в цілому та серед молоді віком 15-24роки
ВУкраїні розв’язати проблеми зайнятості молоді можна тільки шляхом цілеспрямованихсистематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватисьрозвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуаціїна ринку праці – корегування політики в області працевлаштування, перегляд ідоопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програмзайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнембезробіття серед молоді) [19; c. 22-30].Необхідна також суттєва перебудоваосвітньої діяльності українських навчальних закладів вищої школи. Так випускникВУЗу повинен мати чітку професійну спрямованість і бути впевненим у зажаданнісвоїх знань на ринку праці. Сучасний ВУЗ, у свою чергу, має бути спрямований нена набір студентів, а на їх випуск, тобто на базі будь-якого сучасного вищогоучбового закладу повинна працювати власна спеціалізована служба з маркетингустудентів-випускників. Метою її діяльності може бути працевлаштуваннявипускників, забезпечення стійких двосторонніх зв’язків зпідприємцями-роботодавцями, організація курсів додаткової спеціалізації іпідвищення кваліфікації тощо.Органи місцевої адміністрації мають активнослідкувати за станом на ринку праці в регіоні: сприяти створенню необхідноїкількості державних і комерційних закладів, спеціалізованих у сфері працевлаштування,професійного консалтінгу, психологічної підтримки; проводити постійниймоніторинг діяльності державних служб зайнятості і місцевої біржі праці;забезпечувати тісний взаємозв’язок у системі «місцеві органи самоврядування –ВУЗи – ринок праці»; формувати державне замовлення для ВУЗів; стимулюватипідприємства і приватних підприємців щодо зростання кількості молодих фахівцівпри формуванні кадрового потенціалу підприємства, фірми, організації, установи[13].Зрозуміло, що система заходів щодо зниження рівня безробіття молоді необмежується наведеним, існує багато можливостей для творчого пошуку шляхіввиходу зі складної ситуації, що склалася зараз на ринку праці, але у будь-якомуразі тільки комплексний підхід до розв’язання проблеми дозволить досягти певнихпозитивних зрушень у сфері працевлаштування молоді в Україні [17].Кількістьнезайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості,зросла з 526,3 тис. осіб на 1 листопада 2009 року. до 536,7 тис. осіб на 1грудня 2009 р. Число зареєстрованих безробітних на 1 грудня 2009року становило512,2 тис. осіб, становить 80% аналогічного періоду минулого року. Такожспостерігається зменшення кількості безробітних жінок, молоді у віці до 35років, але збільшилася кількість звільнених з економічних причин (табл.1).
Таблиця2.3.
Кількістьзареєстрованих безробітнихПоказник На 1.12.2009 р. тис. осіб У % до 1.12.2008 р. Безробітні (всього) 512,2 80,0
з них:
жінки 290,4 75,0 Молодь у віці до 35 років 203,3 84,2 особи, які потребують особливого соціального захисту 102,2 84,4 вивільнені з економічних причин 59,3 220,9 Особи, які проживають у сільській місцевості 187,5 58,8
Офіційногостатусу безробітних на зазначену дату набули 95,4% незайнятих громадян, із них78,2% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожний другийраніше займав місце робітника, майже кожний третій – посаду службовця, а кожнийшостий не мав професійної підготовки. За сприяння державної служби зайнятості улистопаді 2009р. було працевлаштовано 44,7 тис.осіб, що на 36,3% менше, ніж у жовтні п.р. Серед працевлаштованих незайнятихосіб жінки становили 47,4%, а молодь у віці до 35 років – 50,3% [23].Недивлячись на негативні прогнози на 2009 рік, рівень безробіття в Українівиявився нижче, ніж у деяких країнах Європи. До того ж, згідно з данимиофіційної статистики, кількість безробітних у державі продовжує зменшуватися.
Нарис. 2.4. наведено дані про кількість безробітних за статтю за 2006-2010 роки,де показано, що кількість зареєстрованих безробітних жінок вище ніж чоловіківблизько 8% осіб.
/>
Рис.2.4.Порівняннякількісті зареєстрованих безробітнихза статтю за 2005 – 2010 роки на 31.01.
Таблиця 2.4. демонструє співвідношеннярезюме чоловіків і жінок в найбільш популярних професійних напрямах. Середпереважно «жіночих»
«Адміністративний персонал» (74%),«Управління персоналом/тренінги» (65%), Бухгалтерія/управліньський облік/фінанси підприємства»(58%).
Більшістьнайбільш масових і затребуваних професійних напрямів «захоплені» чоловіками — «ІТ/ІНТЕРНЕТ/ТЕЛЕКОМ» (86%), «Виробництво» (83%), «Продажі» (76%),«Будівництво/Нерухомість (76%)» і ін. Чоловіче переважання очевидне і впрофесійній області «Вищий менеджмент» (83%).
Таблиця2.4.
./>
/>
Рис.2.5. Вік жінок які прагнуть працювати
Нарис. 2.5. можна побачити, що найактивніша частина дорослого населення — від 20 до 35 років-практично завжди готова розглядатинові пропозиції і міняти роботу. Тому не дивно, що кількість претендентів-жінокнапрацю вцьому віковому діапазоні превалює. 45% здобувачок — у віці від 20 до 30 років. Всього3,5% жінок, відносяться до вікової групи 40-50 років і 3% — до групи до 20років.
Українапідписала декілька міжнародних договорів, що забороняють дискримінацію жінок вобласті зайнятості, зокрема Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінаціївідносно жінок і Антидискримінаційної конвенції Міжнародної організації праці.Національне законодавство також забороняє дискримінацію за гендерною властивістю при прийомі працівника на роботу.
Як одну ізперспективних форм зайнятості можна розглядати зайнятість жінок у громадськомусекторі. На сьогоднішній день активність київських жінок у створенні і розвиткунедержавних організацій найвища по Україні. Але більшість жіночих об’єднаньобмежується суто жіночими проблемами, тому їх значного впливу на розвитоксуспільства та громадську думку поки що не спостерігається. Свідченням цього єрезультати останніх виборів. Враховуючи той факт, що за статистикою більшістьвиборців складають саме жінки, окремого дослідження потребує проблема їхставлення до реалії “жінка і влада”. На зростання авторитету жінки впливає також Гендернанерівність на ринку праці, а також матеріальна залежність від осіб чоловічоїстаті.
Можна стверджувати, щосприяння зайнятості жінок повинно бути щоденною турботою державних органіввлади усіх рівнів. Звичайно, ця проблема не може бути успішно вирішена, поки невиправиться загальна економічна ситуація. Але вже сьогодні необхідні дієвікроки в напрямку ефективного залучення жінок до суспільно-корисної праці тавключення до економічного та соціального механізмів України [18].
2.3Аналіз стану зайнятості міського та сільськогонаселення
В нашчас посилюється диспропорційність структури сільського населення по відношеннюдо міського за статтю: в сільській місцевості чисельність жінок перевищуєкількість чоловіків на 14,3 %, в міських поселеннях це співвідношення складає17,8 %, що вказує на значний відплив жінок фертильного віку до міста навіть заданими офіційної статистики, яка не враховує значну частку міграційних потоківвсередині країни (рис.2.5). Порушення статевого співвідношення загрожуєпогіршенням процесу відтворення сільської частини населення. Розмиваєтьсявідтворювальний потенціал для заміщення поколінь батьків поколіннями дітей.
/>
Рис. 2.5.Статева структура міського і сільського населення України у 2009 році, тис.осіб.
Допроцесу скорочення чисельності сільського населення додається також міграційнийрух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний та міждержавний, який є достатньо точним індикатором економічного і соціальногостановища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільськогонаселення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилюєнепривабливість проживання (особливо для молоді) на сільських територіях. Залишаєтьсягострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиноюбезробіття сільського населення слід, на нашу думку, вважати структурнічинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарськоговиробництва, про що свідчать різке зменшення посівних площ та поголів’я великоїрогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, атакож повільність впровадження ринкових перетворень у сільській місцевості тадиверсифікації економіки села. За даними Держкомстату України, протягом 2007 — 2008 рр. рівень безробіття сільського населення працездатного віку заметодологією МОП залишався без змін на рівні 6,6 %, в той час як рівеньбезробіття міського населення зменшився на 0,6 %. В першомупівріччі 2009 р. тенденція збереглася: рівень безробіття сільськогонаселення зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,1%,міського – на 0,3%. Між тим, за оцінками експертів Національного аграрногоуніверситету, рівень безробіття в сільській місцевості може бути на порядок вищимвід офіційно зареєстрованого Держкомстатом і сягати 2,3 млн. осіб працездатноговіку.За 2008 рік в сільській місцевості було вивільнено на 13,7 %працівників більше, ніж у 2007 році. Аналіз структури безробітного населення всільській місцевості за причинами незайнятості свідчить про те, що найбільшакількість безробітних реєструється через звільнення з економічних причин, тобтонайбільша частка безробітних обумовлена складним фінансовим станом підприємств,що змушує керівників виробництва скорочувати робочі місця.
/>
Рис.2.6. Безробіття сільського населення за причинами незайнятості, %.
Недивлячись на те, що кількість новостворених робочих місць зростає, проблемупрацевлаштування це не вирішує. Кількість звільнених працівників в сільськомугосподарстві у півтора разу перевищує число прийнятих. Станом на 1 січня 2009року навантаження на одне робоче місце в сільській місцевості становило 14 осібпроти 5 осіб в середньому по Україні, що призводить до перерозподілу робочоїсили й форсованого відтоку її до інших сфер економіки.Вкрай низький сучаснийрівень соціальної інфраструктури села створює реальні передумови для погіршеннясоціально-демографічної ситуації в сільській місцевості. Подолання проблем, щосклалися в цій галузі вимагає безпосереднього втручання держави шляхомфінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села [23].Поліпшеннясоціального та економічного становища на селі вимагає насамперед здійсненнякомплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексікраїни тазаходів щодо підготовки сільгосппідприємств та індивідуальних господарств додіяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі, в тому числі:
— виробленнядієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрноговиробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідногоінституційного забезпечення;
— розвиткумеханізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств,фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварногоагропромислового виробництва;
— впровадженняринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, скорочення числапосередницьких ланок між сільгоспвиробником та кінцевим споживачем йогопродукції;
— посиленняантимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси,енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метоюоптимізації їхніх витрат;
— заохочення,в тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвиткуінфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем,транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини;
— заохоченнярозвитку малого бізнесу у сферах виробництва та переробки сільськогосподарськоїпродукції;
— сприяннярозвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) всільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачаннясільгоспвиробництва та переробку, зберігання і збут сільгосппродукції [16; c. 237].Жіночебезробіття – це ще один аспект ґендерного аналізу. Відомо, що жінки маютьбільше проблем як при звільненні, так і при працевлаштуванні. Незважаючи на те,що фактичні показники зареєстрованого та загального рівня безробіття у жінокнавіть менші, ніж у чоловіків (8,4% та 9,6% відповідно за даними обстеженьробочої сили), це скоріше обумовлено бажанням та необхідністю скорішогопрацевлаштування жінок, навіть коли їх не задовольняють повністю умовизапропонованих вакансій. Жінки виявляють більшу активність у всіх заходах, що сприяютьпрацевлаштуванню, в тому числі готові активно освоювати сферу малого тасереднього бізнесу.
Важливимзасобом підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості щодо забезпеченнягендерної рівності є створення відповідних центрів або іншого інформаційногопростору, в межах якого здійснюватимуться конкретні заходи щодо вирішенняпроблем з гендерної рівності, та визначення функцій окремих спеціалістів.
Відповіднодо розпорядження голови облдержадміністрації від 05.02.2007 року № 31-р-07 «Пропогодження проекту регіональної програми підтримки сімей та жінок уДніпропетровській області на 2007-2011 роки» обласною службою зайнятості розробленізаходи щодо покращення якості та змісту соціальних послуг, що надаютьсядержавною службою зайнятості жінкам та членам сімей, які перебувають на облікув центрах зайнятості [22].
Всьогопротягом 2008року на обліку перебувало 80,1 тис. жінок, не зайнятих трудовою діяльністю, або53,2% від загальної кількості клієнтів центрів зайнятості. Протягом року засприяння центрів зайнятості отримали роботу 35 тисяч жінок. З них – 46,7 % булипрацевлаштовані на робітничі місця, 35,5% — на посади службовців, 17,8% — намісця, що не потребують спеціальної підготовки [23].
Загалом,виділяються дві основні групи жінок з активною позицією. Перша – це групависокоосвічених жінок, які мають високу кваліфікацію, менеджерські знання,володіють іноземними мовами, орієнтовані на роботу з міжнародним бізнесом.Таких жінок з кожним роком з’являється все більше, але дуже незначна їх частинареально володіють бізнесом чи частиною бізнесу, більшість працюють за наймом надругих ролях у фірмах, частіше на таких посадах, як фінансовий директор,директор з маркетингу, головний бухгалтер. Найчастіше започаткувати власнийбізнес їм заважає не відсутність знань та навичок, а глибоке розуміння законівділового світу, де склалася чоловіча монополія. Друга категорія – жінки, восновному, з середньою спеціальною або вищою освітою, які володіють певнимдосвідом роботи і які ризикнули розпочати свій бізнес. Поступово бізнес для нихперетворюється з елементарного засобу виживання на певну самодостатню цінність,відмовлятися від якої жінки-підприємці вже не збираються. Обидві групи маютьможливість вийти на якісно новий соціальний щабель в бізнес-ієрархії та всуспільстві за умови розвитку програм підтримки жіночого підприємництва.
Зметою залучення жінок до підприємницької діяльності, малого та середньогобізнесу 80,1 тис. жінок, які звернулися до служби зайнятості, отримали 59,0тис. профконсультаційних послуг, в тому числі 14,4 тис. з використаннямпрофдіагностичних методик.
Дляпідготовки та перепідготовки жінок для роботи в малому бізнесі, в обласному і вбазових центрах зайнятості постійно проводиться робота з орієнтації напідприємницьку діяльність. За направленнями базових центрів зайнятостіпроводилось навчання на курсах, зорієнтованих на започаткування власної справи.Це такі, як перукар, масажист, кравець, манікюрниця, швачка, кондитер,закрійник тощо. У результаті проведеної роботи станом на 01.01.2009 р. 1360 безробітнихотримали одноразову виплату допомоги по безробіттю для організаціїпідприємницької діяльності, у тому числі 542 жінки.
Відповіднодо ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» у 2008 році напідприємствах, організаціях, установах області незалежно від форм власності длягромадян, які потребують соціального захисту та не здатні на рівні конкуруватина ринку праці, заброньовано 5,2 тис. робочих місць, зокрема: для жінок, якімають дітей до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років абодітей-інвалідів, заброньовано майже 1,5 тис. робочих місць. Але рівеньпрацевлаштування на заброньовані робочі місця залишається достатньо низьким.Необхідно зазначити, що для працевлаштування осіб, які потребують додатковихсоціальних гарантій, роботодавці переважно бронюють робочі місця за робітничимипрофесіями та професіями, що не потребують кваліфікації, залишається низьким ірівень заробітної плати на заброньованих робочих місцях (більше 63% вакансій зрозміром зарплати менше прожиткового мінімуму)[3].
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНОНЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Перспективні напрями соціальної політики щодо зайнятостісоціально незахищених верств населення
Державнаактивна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ціпрограми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальнігрупи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття,зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійнимлихом тощо).
Державні йтериторіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
• сприяннярозвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямуваннявивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та впріоритетні галузі економіки;
•попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищенняекономічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додатковихробочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
•удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числаробочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікаціїпрацівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захистбезробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпеченнязайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможніконкурувати на ринку праці;
• формуваннякадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової танауково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходисприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальнігалузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівніокремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприянняпродуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованогопідходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурноїперебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринкупраці.
В Українівперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, якелемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управлінняринком праці.
У програмах,розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створеннявідповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політикизайнятості за такими напрямами:
• формуваннямеханізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;
• створеннямеханізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах(зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродженнясела та ін.);
• регулюваннятрудових міграцій;
• забезпеченнядодаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;
• сприянняпрофесійній мобільності;
• розвитоксоціально-трудових відносин;
•удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяннязайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.
Заходи щодореалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховуютьнеобхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, втому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвиткупідприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних;забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення;поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів,матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадськихробіт тощо.
У програмахтакож обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіхзапланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.
Заходи,розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових,інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання дляпідприємств, організацій, установ усіх форм власності.
Формуваннядержавної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вонарозробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншогобоку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання,які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях.Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системиуправління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної ісоціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її науковогообгрунтування.
Важливим єоб'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятостінаселення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятістьнаселення”.
Відповідно доЗакону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяннязайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державномуі місцевому рівнях.
Середназваних джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язковівідрахування підприємств, організацій та установ.
Навідрахування коштів до ДФСЗН впливають:
• демографічненавантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різнихсоціальних фондів;
• рівеньзайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від якихзалежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;
• чисельністьі склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витратна реалізацію програм зайнятості безробітних;
• розміридопомоги у зв'язку з безробіттям.
В Українічастка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.
Звідси можназробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблемзайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюєтьсячерез величезний потенціал безробіття.
За рахуноккоштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики.Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці табезробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку службизайнятості.
3.2 Програми сприяння зайнятості Державної служби зайнятості
Службазайнятості сприяє працевлаштуванню осіб різного рівня кваліфікації та досвідуроботи, серед яких можуть бути особи з інвалідністю, які бажають реалізувати професійніздібності та готові приступити до праці.
ЗакономУкраїни „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” на роботодавцівпокладено обов’язок створювати робочі місця для інвалідів. За цим Закономроботодавець може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів отриматидотацію на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів,зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні.
Дотація– це кошти Фонду соціального захисту інвалідів, які спрямовані на покриття видатківна створення спеціального робочого місця для інвалідів, зареєстрованих вміськ(рай) центрах зайнятості. Спеціальне робоче місце для інваліда – окремеробоче місце або дільниця виробничої площі, які потребують здійсненнядодаткових заходів щодо організації праці інваліда з урахуванням йогоіндивідуальних функціональних можливостей, шляхом пристосування загального тадодаткового обладнання, технічного обладнання тощо.
Дотаціянадається роботодавцю за місцем його реєстрації як платника страхових внесківна загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Дотаціянадається за умовою, що трудовий договір з інвалідом, який працевлаштований наспеціальне робоче місце за направленням центру зайнятості, не буде розірванийза ініціативою роботодавця у зв’язку зі змінами в організації виробництва іпраці протягом двох років з дня працевлаштування.
Розмірдотації на створення спеціального робочого місця для інваліда не повиненперевищувати 40 мінімальних заробітних плат.
Центрзайнятості щокварталу разом з територіальним відділенням Фонду соціальногозахисту інвалідів перевіряють протягом двох років відомості про виконання умовукладеного договору та використання дотації, що подає роботодавець.
Уразі потреби в додаткових професійних навичках, відповідно до вимог робочогомісця на підприємстві, служба зайнятості організовує професійну підготовку чиперепідготовку осіб з інвалідністю.
Відповідно донорм українського законодавства, державна служба зайнятості має сприятипрацевлаштуванню тільки тим особам з обмеженими можливостями, які до неїзвертаються, на створені та пристосовані для них робочі місця. Про такі місцяпідприємства повинні інформувати центри зайнятості.
Послугамидержавної служби зайнятості користується кожен другий реальний безробітний. Узагальній чисельності незайнятих громадян, які звертаються за допомогою впрацевлаштуванні до центрів зайнятості, інваліди становлять 0,2%.
Зметою сприяння трудовій реабілітації та працевлаштуванню інвалідів державнаслужба зайнятості веде облік громадян цієї категорії, котрі звернулися засприянням у працевлаштуванні, веде облік робочих місць, на які, за інформацієюпідприємств, вони можуть бути працевлаштовані. В разі наявності підходящої роботи такихклієнтів направляють на підприємство для можливого працевлаштування.
Для зручностідоступу інвалідів до об’єктів служби зайнятості приміщення базових центрівобладнують пандусами, пристроями для виклику персоналу при вході.
Особи зобмеженими можливостями мають вільний доступ до всіх джерел інформації вцентрах зайнятості. Це описи професій, відеофільми та аудіозаписи, буклети,листівки, довідники, списки рекомендованих навчальних закладів та професій зпереліками медичних протипоказань до засвоєння окремих професій, паспортипідприємств, організацій тощо.
Центризайнятості здійснюють поглиблене профдіагностичне обстеження з метоюпрофесійного добору, є практика залучення громадян із недоліками здоров’я досемінарів з техніки пошуку роботи.
ВИСНОВКИ
Припроведенні у курсовій роботі аналізу і дослідження проблем зайнятості тапрацевлаштування було визначено декілька аспектів їх вирішення. А саме, щоброзвивати нові напрямки у вирішенні проблем працевлаштування соціальногонезахищених верств населення, зокрема, за допомогою створення соціально-економічнихпідприємств, які відкривають нові можливості доступу їх на відкритий ринокпраці і виступають ефективним важелем їх занедрення у сферу праці, необхідно:
— розробити концепціюстратегії розвитку працевлаштування соціально незахищених верств населення у ринкових умовахгосподарювання;
— наоснові концепції систематизувати, уніфікувати і вдосконалювати чиннізаконодавчі акти, що регулюють питання працевлаштування соціально незахищенихверств населення, та визначати, які нові законодавчі акти мають прийняти;
— можливість та перспективи створення робочих місць для працевлаштування соціальнонезахищених верств населення за рахунок коштів адміністративно-господарськихсанкцій, що надходять до Фонду соціального захисту за нестворені робочі місця;
— надання роботодавцямцільової позики (на поворотній основі із строком повернення до трьох років) настворення робочих місць для працевлаштування соціально незахищенихверств населення);
— настворення робочих місць для працевлаштування соціально незахищених верств населеннята резервування робочих місць для молодих спеціалістів які на мають досвідпраці та фінансування (надання фінансової допомоги на безповоротній основі),витрат на професійне навчання інвалідів, які зареєстровані в усталеному порядку вдержавній службі зайнятості як безробітні, професійне навчання молоді з числаінвалідів після закінчення спеціальних загальноосвітніх шкіл(шкіл-інтернатів).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України ст. 46. – 1991 р.
2. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». – 2003 р. — N 1058-IV.
3. ЗУ «Про зайнятість населення». — 1991 року N 803-XII
4. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття». — 2000 року N 1533-III
5. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку зтимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». — 2001 року N 2240-III
6. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування віднещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності». — 1999 № 1105-XIV.
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. N 716 «Про затвердженняДержавної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб зобмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовоювідсталістю на період до 2011 року».
8. Наказ Міністерства праці та соціальної політики N563 від17.10.2007, N 88 від 27.02.2008«Про затвердження Порядкунадання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць дляпрацевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце».
9. УказПрезидента України/> від 10 травня 2006 року №359/2006 «Про Основні напрями вдосконалення системи соціальних виплатнаселенню».
10. Загальна декларація прав людини. — №217 A (III). – 1948 год.
11. Міжнароднийпакт про економічні, соціальні і культурні права. — ООН А/RES/2200 А (XXI)./>Прийнято 16грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН.
12. Конвенція про права дитини. — N 789-XII ( 789-12 ) від27.02.91
13. Дніпропетровська обласна служба зайнятості: «Основні методологічнівизначення та поняття зайнятості населення (за рекомендаціями Міжнародноїорганізації праці)». — 04.04.2008
14. Введення у соціальну роботу: Навч. посібник. — К.: Фенікс, 2001. — С.201
15. ВасильченкоВ. С.Гриненко А.М., Грішнова О. А., Керб Л. П.: Управління трудовим потенціалом: Навч. посіб. — К.: КНЕУ,2005. – C.403
16. ГрішноваО.А. Економіка праці та соціаль-но-трудові відносини: Підручник. 3-тє виданняК.: Знання, 2007. – C. 237
17. Єременко В. Робоче місце і ринок праці // Економіка України –2004р. — №6.
18. Лукеча М. Жінка на ринку праці // Єдність –он-лайн спілка жінок. — 25.12.2009.- www.ednist.com/?cat=11
19. Нікіфоров П.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку ринку праціта боротьби з безробіттям / П.О. Нікіфоров, А.О. Вольська // Фінанси України. –2008. — №10. – С.22-30.
20. ПилипенкоА.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навчальний посібник / С.М.Пилипенко, А.А. Пилипенко, І.П. Отенко. – Харків: ВИД. ХНЕУ, 2004. – 224 с.)
21. Терюханова І. Стимулювання роботодавців до працевлаштуванняінвалідів — Реабілітація: Практичний аспект, №11 11. 2008
22. Офиційний сайт Дніпропетровської області: www.dnipr.dp.gov.ua/
23. http://www.ukrstat.gov.ua/