КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Основи ринковоїекономіки”
за темою “ Соціально-орієнтована ринкова економіка якоптимальна модель ринку ”
Зміст
1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудовисоціального ринкового господарства в Україні
2. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки
3. Загальна характеристика основних соціалізуючих складовихринкової економіки
Висновок
Література:
1.Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринковогогосподарства в Україні
Надзвичайноскладна політична й економічна ситуація, яка склалась в Україні, зумовленаособливостями перехідного періоду від тоталітарної системи до громадянського,демократичного суспільства, до соціально орієнтованої ринкової економіки.
Головнепитання, що виникає в процесі структуризації суспільства, полягає саме в тому,на основі якої економічної парадигми має формуватися це суспільство, якідомінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, якіконстанти мають скріплювати його каркас. Інтелектуальні пошуки нині триваютьпереважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачаєпоступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні йекономічні процеси.
НаприкінціXX сторіччя Україна змінила свій напрямок соціально-економічного розвитку,стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень зурахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідоквідсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалогозапозичення чужих моделей економічного розвитку, перехід у нову якість набувруйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічнихзрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищенняматеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася углибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіцитуінвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр.супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура зацей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насиченняпопиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніжобсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скороченнявидобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами наукомісткої івисокотехнологічної продукції. Ці підприємства надто повільно здійснюваликонверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалівиводили їх з господарського обороту.
УПосланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнєстановище України” (“Підсумки соціально-економічного розвитку України тазавдання на 2001 рік”)зазначено, що за роки економічної кризи(1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції — на48,9%, сільського господарства — на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у3,82 раза, а реальні виплати пенсій — у 4 рази.
Контуриприпинення подальшого спаду й забезпечення економічної стабілізації тазростання в Україні окреслилися лише у 2000 р. Досягнення в розвитку народногогосподарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізаціїстановища та переходу до початку економічного зростання. Так, у 2000 р. в нашійкраїні ВВП за інформацією президентської доповіді зріс на 6%, підвищенняобсягів промислового виробництва становило 12,9%, сільського господарства — 9,2%. А такі галузі, як харчова, легка, деревообробна, які безпосередньопрацюють для задоволення потреб споживачів, домоглися 30-35% зростання продукції.За тим же джерелом інформації, відбулись позитивні зрушення в бюджетній сфері,активізовано інвестиційну, в тому числі кредитну політику, підвищено рівеньмонетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшено зовнішній державнийборг.
Длявиведення народного господарства України з кризового стану важливе значення маєрозробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку,які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомогашвидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахуватипозитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських іфінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання уїх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальномуполіпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створенняефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, якабазується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділіпраці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтересстановитиме основу економічної мотивації.
Лишешляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростанняінтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосуванняяких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг,здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокоїперебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економікуіз стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхіднимитемпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державноїполітики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. Укожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать відвихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму,ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічнихнапрямах.
Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системиі повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв’язанніцього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки єздійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усуненняіснуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низькогорівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцитінвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальнихпроцесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідноюпередумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.
Самевиходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу досоціального ринкового господарства в Україні:
•забезпечення економічної свободи;
•становлення та зміцнення різних форм власності;
•розвиток конкурентного середовища;
•формування механізму вільного ціноутворення;
•формування ринкової інфраструктури;
•збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;
•державне регулювання економіки;
•формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересівкраїни;
•ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальноїінфраструктури.
Економічнамодель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і спрямовуватисяне на зразки так званого дикого капіталізму ХIХ ст., а орієнтуватись насуспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами.Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізованесуспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері — громадянське суспільство; в економічній — постіндустріальне, соціальноорієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері — соціальне партнерство,справедливий розподіл матеріальних і духовних благ і на цій основі досягненнянаціональної і соціальної злагоди.
Практикапоказує, що ринкова економіка не залишається незмінною. Наприкінці XX століттяна хід розвитку передових країн ринкової економіки домінуючий вплив здійснюютьсоціальні фактори. Вплив останніх охоплює різні сфери економіки, приводить дозміни структури суспільних потреб, видів економічної діяльності, цінностей, щонею створюються. Це дозволяє говорити про “соціалізацію” сучасної економіки,трансформацію ринкової економіки в “соціальну ринкову економіку”. Відзначеніпроцеси сприяють перегляду, переосмисленню економічних категорій, що існувалираніше, сприяють виникненню нових.
Вивченнясоціальної ринкової економіки має велике теоретичне і практичне значення. Укатегоріях і принципах, законах і закономірностях соціальної ринкової економікивідбиті глибинні процеси суспільного розвитку.
Концепціясоціального ринкового господарства розроблена в Німеччині такими професорами,як Альфред Мюллер-Армак, Александер Рюстов, Вільгельм Рьопке, Людвіг Ерхард таВальтер Ойкен. У політичну дійсність її впровадив Л.Ерхард.
Концепціясоціального ринкового господарства, значно відрізняється від теорії класичноголіберального господарства, тобто від концепції ринкової економіки, де державівідводилася роль “нічного сторожа”. Вони визнають, що перед сучасною державоюстоять сьогодні величезні завдання, що в середині XX ст. можливість істотнозвільнити державу від обов’язків малоймовірна. Одним з найважливіших завданьдержави Л. Ерхард вважав забезпечення вільної конкуренції. Вільна власнаініціатива і конкуренція повинні поєднуватися з активною роллю держави угосподарському житті. Головним критерієм свободи для нього є свободаспоживання. Останнє знаходить своє логічне доповнення у свободі підприємцявиробляти та продавати ті продукти, які відповідають попиту.
Однимз найважливіших критеріїв соціального ринкового господарства (поєднаннясоціального з ринковим) є досягнення такого господарського порядку, що діє знайвищою ефективністю, коли відповідно до зростання продуктивності знижуютьсяціни, підвищується реальна заробітна плата. Через конкуренцію, як найбільшефективний засіб для досягнення та забезпечення добробуту, може бути досягнута,у кращому розумінні цього слова, соціалізація прогресу і прибутку.
Іншимважливим критерієм соціального ринкового господарства є оптимальне поєднанняринкової економіки та планового господарства (або централізовано регульованасистема економіки). У цьому зв’язку Г. Ортліб (один з прихильників сучасногонеолібералізму) писав, що стара суперечка про те, чому надати перевагу —плановому чи ринковому господарству, нині не становить інтересу. Важливішою єкомбінація того й іншого, тобто регульована ринкова економіка. У пізнішихвиданнях інших німецьких авторів соціальне ринкове господарство визначається яксучасна форма економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмомдержавного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системоюсоціального захисту населення.
ВодночасЛ. Ерхард відкидав концепції товариства колективної відповідальності, “державидобробуту”. Остання є складовим елементом теорії змішаної економіки, і в цьомуїї головна відмінність від теорії соціального ринкового господарства. Якщо длядосягнення соціальної спрямованості економіки потрібно, на думку батьканімецького економічного дива, не вдосконалювати розподіл, а піднімативиробництво, то, на думку Е. Хансена, одного з представників концепції змішаноїекономіки, “держава добробуту” виступає передусім як перерозподільник виробленогодоходу.
Другоюважливою функцією такої держави є здійснення тих чи інших форм національногоекономічного планування. У зв’язку з цим слід зазначити, що обидва поняття:соціальне ринкове господарство і змішана економіка, виникли за умов існування двохпротилежних соціально-економічних систем і у них зроблена спроба певною міроюсинтезувати позитивні риси таких систем або відмежуватися від окремихнегативних рис. Так, змішана економіка розглядається як економічна система, вякій поєднуються характеристики капіталізму і соціалізму. Конкретніше у цьомувизначенні підкреслюється, що у змішаній економіці джерела розподіляютьсячастково через децентралізовані ринки і частково за допомогою рішень, якіприймаються централізовано державою.
П.Самуельсон і У. Нордхауз під цим терміном розуміють цінову систему економічноїорганізації з державним втручанням і регулюванням макроекономічних процесів іконкурентних ринків.
Якщо вже вибиратиназву кінцевого етапу трансформації існуючої нині в Україні соціально-економічноїсистеми з визначень західної економічної думки, то найбільш прийнятним є термін“змішана економіка” в інтерпретації Е. Хансена, в якому поєднуються риси“держави добробуту” і функція національного планування, яка здійснюєтьсядержавою. У свою чергу, “держава добробуту” неможлива без перерозподілу значноїчастки національного доходу через державний бюджет. Виступати взагалі протиперерозподілу національного доходу, проти вдосконалення процесів розподілу(так, зокрема, твердив Л. Ерхард),— значить виступати проти об’єктивного ходуекономічного розвитку людства, займати антигуманні, антипрогресивні позиції яку теорії, так і на практиці.
Такимчином, достатньо вдалим буде застосування поняття соціальне ринковегосподарство, або соціально орієнтована ринкова економіка, яка об’єктивнооб’єднує такі поняття як ринкова тазмішана економіка, в основі якоїсоціальна орієнтація господарства.
Сьогодніу багатьох розвинутих країнах існує соціальне ринкове господарство. Такатрансформація ринкового господарства відбулася під впливом об’єктивних змінвнутрішніх і зовнішніх умов розвитку.
Соціальне ринкове господарство — це форма організації економіки,заснована на соціалізованому товарному виробництві, що забезпечує взаємодію міжвиробництвом і споживанням за допомогою ринку, державного регулюванняекономіки, суспільних інститутів і, яка гарантуює соціально-економічнустабільність у суспільстві.
Авторисоціального ринкового господарства припускали, що дана модель — це так званий“третій шлях”. Він проходить між диким, позбавленим економічного порядку,ринком і командно-адміністративною економікою.
Державнерегулювання економіки спрямоване на досягнення ряду найважливіших цілей,основні з яких:
- створеннянормальних умов для функціонування ринкового механізму;
- забезпеченястійких темпів зростаня;
- регулюванняструктурних змін в економіці, зумовлених потребами сучасної науково-технічноїреволюції;
- забезпеченнясоціальної стабільності та соціального прогресу;
- вирішенняекологічних проблем.
Соціальнеринкове господарство повинно забезпечити вільний, економічно ефективний,стабільний стан в суспільстві й економіці.
Соціальнеринкове господарство, з одного боку, гарантує господарську волю, ринкові методигосподарювання, конкуренцію, а з іншого боку, надає соціальну захищеність ісоціальну справедливість.
Соціальнуорієнтацію можна забезпечити лише ґрунтуючись на високопродуктивній економіці,що поєднає приватну ініціативу і конкуренцію. Тільки на базі ефективнофункціонуючої економіки можливо створити сильну систему соціального захистугромадян, забезпечити рівні можливості їхнього доступу до загальнолюдськихцінностей.
2.Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки
Уцентрі уваги соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться людина з їїпотребами й інтересами, її відносини з іншими членами суспільства в процесівиробництва, розподілу, обміну і споживання. Задачею соціального ринковогогосподарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарськогомеханізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.
Соціальноорієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну ісоціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціальногопартнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умовидоступу до них.
Соціальноорієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарюваннярізних суб’єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності,критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводженняспоживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальноїорієнтації економіки.
Основніположення, висновки і рекомендації соціального ринкового господарствавикористовуються при розробці соціально-економічної політики розвинутих країн.
Прирозробці соціально-економічної політики враховується вітчизняний і зарубіжнийдосвід, велика увага приділяється оцінці не тільки економічної, але ісоціальної ефективності від її впровадження.
Уданий час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованоюринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:
1)економічна свобода – можливості економічних суб’єктів щодо вибору сферидіяльності та моделі економічної поведінки;
2)економічне зростання – зростання економіки, яка забезпечує високий рівеньякості життя;
3)повна зайнятість – утримання безробіття на природньому рівні;
4)стабільність цін – забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;
5)економічна безпека – збереження економічної рівноваги;
6)соціальна стабільність – створення можливостей для деяких груп суспільства;
7)справедливе оподаткування – встановлення пільг при сплаті податків для групнаселення з низькими доходами.
Самепоняття “соціальна ринкова економіка” з’явилося в Німеччині. Тут же булирозроблені основні напрямки концепції “соціальної ринкової економіки”. Томупоняття “соціальна ринкова економіка” уже багато десятиліть асоціюєтьсянасамперед з Німеччиною. Однак не можна стверджувати, що соціальне ринковегосподарство властиве лише одній країні. Соціально орієнтована ринковаекономіка — це продукт природного історичного розвитку суспільства, властивийусім країнам ринкової економіки.
Незважаючина наявність безлічі загальних ознак, кожна з них має визначену специфіку, щодозволяє розглядати їх як самостійні форми ринкової економіки.
Німецькийучений Х. Ламперт, визначаючи сутність соціальної ринкової економіки,підкреслює, що ця модель економіки представляє синтез гарантованої державоюволі, економічної волі й ідеалів соціальної держави, пов’язаних із соціальноюзахищеністю і соціальною справедливістю.
Термін“соціальна” означає, що:
— ринкова економіка орієнтована на вирішення як економічних, так і соціальнихцілей;
— ринкова економіка обмежується там, де вона неефективна і може призвести досоціально небажаних результатів.
Соціальноорієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціальногопорядків.
Економічний порядок — це правила, що регулюють організаційну структуру економіки,процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальнихза управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми.
Економічнийпорядок включає:
— порядок,що регулює право власності;
— грошовий і валютний порядок;
— конкурентний порядок;
— порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.
Соціальний порядок — це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальнийстан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членамисуспільства.
Соціальнийпорядок охоплює:
— порядок у сфері праці;
— порядок у системі соціального страхування і соціальної допомоги;
— майновий порядок;
— житловий порядок;
— екологічний порядок і т.д.
Соціальноорієнтована ринкова економіка характеризується соціалізованим товарнимвиробництвом — вища стадія товарного виробництва, що функціонує на основісоціального партнерства і соціального прогресу.
Усоціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у форміакціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно єспіввласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управліннівиробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, щоприпускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питаньдинаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. Усоціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільшіпідприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційнихтехнологій, сучасні методи управління.
Присоціалізованому товарному виробництві суспільне виробництво досягає найбільшогоступеня розвитку. Просте товарне виробництво в традиційній економіці було лишеукладом, що охоплює невелику частину створеного в суспільстві продукту. Товарневиробництво стає пануючою формою тільки в ринковій економіці. На ранніх етапахрозвитку ринкової економіки співіснують просте і класичне товарне виробництво.Сучасна ринкова економіка розвивається на основі соціалізованого товарноговиробництва.
Соціальноорієнтованій ринковій економіці притаманні різні моделі, обумовленінаціональною специфікою. Розрізняють німецьку, шведську, голландську, японськуй інші моделі соціальної ринкової економіки.
Німецькамодель перетворення економіки країни виходить з того, що в центрі державнихперетворень знаходиться людина з її інтересами, як вільна особистість, щоусвідомлює свою відповідальність перед суспільством. Воля в економічному змістіозначає розуміння інтересів суспільства і визначення свого місця в системі“виробництво — споживання”.
Прицій моделі людина, виконуючи визначені функції, отримує блага для себе, дляродини і своєї соціальної групи. У ринковій економіці Німеччини “здоровийегоїзм” у сполученні з почуттям соціальної відповідальності людинирозглядається як справжній двигун суспільного прогресу.
Вумовах ринку для всіх громадян створюються можливості стати самостійнимипідприємцями. При цьому гарантуються оптимальне постачання товарами, низькіціни і налагоджене виробництво.
Ринковегосподарство у Німеччині тому і називається “соціальним”, що держава піклуєтьсяпро людину. Не кожен громадянин має змогу працювати відповідно до вимог ринку.Держава повинна створити умови для всіх громадян, позбавлятись проявунесправедливості і захищати всіх беззахисних: безробітних, старих, хворих,дітей. Соціальні справедливість і солідарність є неодмінними передумовамисуспільного консенсусу.
Німецькасоціальна ринкова економіка — це економіка споживачів. Споживач цілком вільнийу своєму рішенні купувати за свій заробіток товари за власним смаком. Своїмвибором тих чи інших товарів він впливає на хід всього господарськоговиробництва. Середньостатистичний споживач Німеччини має в розпорядженні крімсуми, яку він потребує на задоволення своїх основних потреб, ще значну частинукоштів для здійснення індивідуальних бажань — дозвілля, подорожі, освіта, модат.і.
Шведськамодель — соціал-демократичний варіант економічного і суспільного розвитку,головною метою якого є поліпшення життя людей. Швеція є капіталістичноюкраїною, але яка довела, що при капіталізмі можливий варіант стабільногосоціального розвитку і суспільного буття з високим рівнем і якістю життя,правовою і соціальною захищеністю.
Соціал-демократиоголосили теоретичним фундаментом моделі так званий функціональний соціалізм,тобто соціалізацію без націоналізації.
Головнимзмістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва в приватномуволодінні при відторгненні від капіталу права розпорядження доходами. Значначастина доходу вилучається до бюджету для спрямування на соціально-економічніцілі. Модель включає різні форми власності: державну, приватномонополістичну,комунальну і кооперативну.
Вумовах ринкової економіки державне регулювання економічних процесів не включаєприватний сектор, що розвивається самостійно за законами конкурентної боротьбина споживчому ринку. Приватні підприємці відповідають за розміри і якістьнаціонального продукту, а політична влада — за рівень життя і справедливийрозподіл матеріальних благ. При такому розміщенні сил досягається баланс міжсильним державним регулюванням і грою ринкових сил. Взаємний вплив цих структурзабезпечує оптимальне функціонування країни при високому рівні життя.
Отже,“шведська” модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою наскорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу накористь менш забезпечених прошарків населення. Це створює сприятливі умови длявідтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних, так і вневиробничих, інтелектуальних галузях виробництва.3.Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки
Основнамета діяльності держави в соціально орієнтованій ринковій економіці полягає упідтримці соціально-економічної стабільності, у забезпеченні максимальновисокого рівня добробуту, соціального прогресу, у збереженні суспільнихцінностей на основі економічної волі, конкуренції, приватної ініціативи. Усоціальному ринковому господарстві такі макроекономічні цілі, як досягненнявизначеного рівня зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки й інші,котрі традиційно в змішаній економіці покладаються на державу, доповнюютьсясоціальними цілями. Таким чином, економічна діяльність держави в соціальноспрямованій ринковій економіці полягає в усуненні недосконалостей ринку,додання йому соціальної спрямованості, а не на ліквідацію ринкових відносин яктаких.
Заумов переходу до ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних,погіршуватиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає від державипроведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.
Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави,підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захистнаселення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т.ін. Основними принципами проведення соціальної політики є: по-перше, захистрівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін іпроведення індексації; по-друге, надання допомоги найбіднішим сім’ям; по-третє,надання допомоги на випадок безробіття; по-четверте, здійснення політикисоціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати дляпрацюючих; по-п’яте, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишньогосередовища переважно за рахунок держави; по-шосте, проведення активноїполітики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.
Проблемасоціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншоїсуспільно-економічної формації, конкретної країни. За умов переходу України досоціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захиступокладається на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму упроведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини,сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, якийвраховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням,необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право насоціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння,старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних відлюдини обставин.
Щобзабезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядкувстановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функціїнадання соціальної підтримки.
Усистемі соціального захисту населення найважливішим елементом виступаєсоціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхуваннявід безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнахЗаходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань відзаробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цієюметою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеціїсоціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі насоціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цихфондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представникитрудящих і підприємців.
Страхуваннявід безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплатизалежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, відспецифічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат(від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття начас встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.
Удругому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізичнапридатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовийстаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і неменше 10 тижнів протягом останнього р. перед позбавленням роботи. У Франціїтакою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. УВеликобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду:протягом р. їх повинно бути 26.
Українах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увагадержавному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право виборуроду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованогозвільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштуванняза посередництвом органів служби зайнятості.
Державатакож надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться донаступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка,перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки йін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремихкатегорій громадян, зокрема інвалідів.
Сучаснедержавне регулювання ринку праці включає комплекс економічних,адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.
Одинз важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежностіміж рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс,використовуючи емпіричні дані по Англії за 1861—1957 р.р., вивів нелінійнузалежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тимменший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижчебезробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпизростання цін.
Такзвана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якійзв’язок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динамікузаробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса”не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робитьподаткова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.
Важливоюланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування таперекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці.Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол.Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.
Зметою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання такихсуспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічноїкризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програмипрацевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній,які створюють робочі місця.
Узагальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення арміїбезробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпиїї зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цьогоздійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Такутактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивностіпраці випереджав зростання оплати робочої сили.
Найбільшихуспіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років булостворено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн.емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америкискоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.
Певнірезультати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочогодня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалістьробочого часу скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила стала лише Японія.Японець нині працює у середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніжу США, на 450 годин більше, ніж у Німеччині, на 400 годин більше, ніж уФранції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятостівідбувалось у Швеції у 70-х роках, у Франції — у 1982—1983 рр. та деяких іншихкраїнах.
ВУкраїні законодавчу основу програми захисту населення при переході до соціальнеорієнтованої ринкової економіки закладено у законі України “Про зайнятість” іДержавній програмі зайнятості. У цій програмі передбачено комплекс заходів,спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, вдосконалення її структурита підтримки ринку (з цією метою буде поступово формуватися ринок житла,вдосконалюватись інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільністьробочої сили та ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільненнячастини працівників з неперспективних у перспективні галузі і збільшеннязайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього,кваліфікаційного рівня робочої сили. Більш конкретно ставиться завданнястворення додаткових робочих місць у західних областях України (де є надлишокробочої сили), формування держзамовлення на проведення громадських робіт зметою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі шляхів та створеннясоціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійноїпідготовки та перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тихгромадян, яким потрібний соціальний захист (молоді, інвалідам та ін.); формуванняінфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрівзайнятості, створення інформаційно-довідкової системи зайнятості населеннятощо).
Досягненнямаксимально високої якості життя населення є пріоритетною метою соціальноїринкової економіки. Однією з найважливіших передумов, що забезпечуютьреалізацію цієї задачі, є проведення ефективної політики добробуту населення.Центральне місце в політиці добробуту займають доходи населення, їхдиференціація, постійне зростання рівня життя громадян.
Доходинаселення поділяються на грошові і натуральні. Грошовідоходи населення включаютьоплату праці всіх категорій населення, пенсії, субсидії, стипендії й іншісоціальні трансферти; надходження від продажу продуктів сільськогогосподарства; доходи від власності у вигляді відсотків по внесках, ціннимпаперам, дивідендів; доходи осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю, а такожстрахові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти й іншідоходи.
Натуральнідоходи населення включають продукцію, створену у домашніх господарствах длявласного споживання. Грошові і натуральні доходи утворюють особистий доходнаселення.
Основнимикомпонентами грошових доходів населення в ринковій економіці є оплата праці,доходи від підприємницької діяльності і власності, а також соціальнітрансферти.
Держававпливає на перерозподіл доходів через держбюджет. Для цих цілейвикористовується система диференційованого оподатковування різних груподержувачів доходу і соціальних виплат. У результаті частина доходів найбільшзабезпечених груп населення переходить до найменш забезпечених.
Однимз методів регулювання доходів населення є виплата соціальних трансфертів.
Соціальні трансферти — це економічна цінність, передана одним учасником іншому водносторонньому порядку: від іншого учасника операції не надходить нічого, щоможе мати вартість. Соціальні трансферти представляють систему заходів грошовоїчи натуральної допомоги, за допомогою якої підвищуються доходи визначенихсоціальних груп.
Державашляхом перерозподілу коштів бюджету створює умови для зменшення диференціаціїдоходів населення, забезпечення нормального процесу відтворення робочої сили.Разом з тим державне регулювання доходів населення за допомогою коштів бюджетумає визначені межі: розмір бюджетних надходжень і рівень податків. До заходівдержавного регулювання доходів відносяться також встановлення гарантованих цінна деякі товари і послуги визначеним групам населення (фермерам, пенсіонерам,інвалідам), встановлення мінімальних ставок заробітної плати, пенсії й ін.
Реальнідоходи населення залежать від рівня цін на товари і послуги. Для того щобвизначити вплив інфляції на реальні доходи населення, використовується такийпоказник, як індекс споживчих цін на товари і послуги.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) визначається співвідношенням вартості фактичногофіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді до його вартості вбазисному періоді. ІСЦ — це найважливіший показник, що характеризує рівеньінфляції. Він використовується для цілей державної політики, аналізу і прогнозуцінових процесів в економіці, перегляду мінімальних соціальних гарантій,вирішення правових суперечок.
Особливезначення займає проблема індексації доходів від інфляції. Індексація —це засіб захисту від інфляції, приведення суми контракту, кредиту, зарплати,пенсії, допомоги, внесків населення в банках і т.д. до індексу споживчих цін.Індексація доходів населення представляє повне чи часткове відшкодування втрату доходах, викликаних ростом цін на споживчі товари і послуги. У світовійпрактиці застосовуються дві основні форми індексації доходів населення:автоматична і напівавтоматична. Автоматична індексація доходів населенняприпускає, що останні підвищуються пропорційно росту цін. Напівавтоматичнаіндексація іменується також договірною. Ця форма індексації використовується вкраїнах Європейського Союзу. На державному рівні проводяться переговори заучастю роботодавців, профспілок, представників органів державної влади, а такожвчених-експертів. У результаті переговорів даються рекомендації по встановленнюнижньої межі соціального захисту відповідно до колективних договорів. Накожному підприємстві укладається свій колективний договір, що включає різнізаходи соціального захисту працівників. У країнах із соціальною ринковою економікоюіндексація охоплює незначну частину населення, насамперед осіб з фіксованимидоходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери й ін.).
Індексаціядоходів населення оцінюється неоднозначно. З одного боку, вона сприяє підтримцівизначеного рівня життя деяких груп населення. З іншого боку, індексація можезнижувати стимули до праці, гальмувати реалізацію антиінфляційної політики.Тому в багатьох країнах індексація доходів населення носить скорішеепізодичний, чим постійний характер.
Длятого щоб визначити рівень добробуту населення, необхідно встановити “моментвідліку”. Таким у сучасній економіці є прожитковий мінімум. Прожитковиймінімум — це рівень доходів, що забезпечує придбання набору товарів іпослуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при визначеномурівні соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення.Величина прожиткового мінімуму включає:
•вартість обов’язкових платежів і зборів;
•вартість споживчого кошика.
Споживчий кошик — мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчихтоварів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення йогожиттєдіяльності.
Споживчийкошик визначається для основних груп населення:
•працездатного населення;
•пенсіонерів;
•дітей.
Прожитковиймінімум призначається для:
•оцінки рівня життя населення при розробці і реалізації соціальної політики;
•обґрунтування встановлюваного на державному рівні мінімального розміру оплатипраці і мінімального розміру пенсії за старістю, а також для визначеннярозмірів стипендій, субсидій і інших соціальних виплат;
•формування державного бюджету.
Якість життя населення — узагальнююча соціально-економічна категорія, за допомогоюякої оцінюється рівень споживання населення товарів і послуг, можливістьзадовольнити духовні потреби, здоров’я населення; тривалість життя, умовисередовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат і ін. Необхідновідзначити, що деякі з цих понять не завжди піддаються кількісній оцінці, щоускладнює визначення якості життя населення.
Рівеньякості життя населення змінюється в залежності від соціально-економічного станусуспільства. Ці показники розрізняються по країнах.
Якістьжиття населення тісно пов’язана з концепцією “розвитку людини”. Її суть полягаєв тому, що будь-яке суспільство повинне вкладати ресурси в освіту, охоронуздоров’я, соціальне забезпечення, харчування населення, створюючи в такийспосіб реальні передумови для участі громадян в економічному, соціальному іполітичному житті країни.
Висновок.
Длявиведення народного господарства України з кризового стану важливе значення маєрозробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку,які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомогашвидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахуватипозитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських іфінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання уїх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальномуполіпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створенняефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, якабазується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділіпраці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтересстановитиме основу економічної мотивації.
Лишешляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростанняінтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосуванняяких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг,здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокоїперебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економікуіз стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхіднимитемпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державноїполітики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. Укожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать відвихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму,ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічнихнапрямах.
Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системиі повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв’язанніцього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки єздійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усуненняіснуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низькогорівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцитінвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальнихпроцесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідноюпередумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.
Самевиходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу досоціального ринкового господарства в Україні:
•забезпечення економічної свободи;
•становлення та зміцнення різних форм власності;
•розвиток конкурентного середовища;
•формування механізму вільного ціноутворення;
•формування ринкової інфраструктури;
•збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;
•державне регулювання економіки;
•формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересівкраїни;
•ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальноїінфраструктури.
Економічнамодель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і спрямовуватисяне на зразки так званого дикого капіталізму ХIХ ст., а орієнтуватись насуспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами.Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізованесуспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері — громадянське суспільство; в економічній — постіндустріальне, соціальноорієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері — соціальне партнерство,справедливий розподіл матеріальних і духовних благ і на цій основі досягненнянаціональної і соціальної злагоди.
Література:
1. Социальнаярыночная экономика: Учебник / Под ред. Т.В. Юрьева.- М.: Русская деловаялитература, 1999.
2. ЗапатрінаІ. Формування національних проектів: зарубіжний досвід і можливості для України// Економіка України. – 2008. — №1.
3. ВолинськийГ. Про соціальну диференціацію населення // Економіка України. – 2008. — №2.
4. СоколовськаА. Економічна функція держави та особливості її виконання в Україні //Економіка України. – 2008. — №3/
5. Попов В.Ознаки ринкової рівноваги в сучасній Україні. //Економіка України – 2008 — №11.
6. ЄременкоВ. Соціальна економіка в концепціі еволюції соціально-економічних систем//Економіка України – 2008 — №12/
7. Економічнатеорія: Політекономія / Підручник за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001, 2008.
8. Економічнатеорія / За ред. Предборського В. А. – К.: Кондор, 2007.
9. Основиекономічної теорії: Навчальний посібник / За редакцією Зюнькіна А.Г. – К.: КНТ,Центр навчальної літератури, 2007.
10. ШинкарукЛ.В.Макроекономіка. Підручник. – К.: Економічна теорія, 2009.