Ринок - економічна основа комерційної діяльності

МІНІСТЕРСТВОНАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙМІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ВІДКРИТОГО
МІЖНАРОДНОГОУНІВЕРСИТЕТУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
Кафедракомерційної діяльності
Індивідуальнезавдання
Здисципліни Комерційна діяльність
Натему:
«Ринок– економічна основа комерційної діяльності»

Миколаїв2009

Зміст:
 
1. Вступ
2. Ринкова економікаі комерційна діяльність
3. Організаційно-правовіформи комерційних підприємств:
3.1 Чинники, щообумовлюють організаційно-правові форми підприємства
3.2Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу
3.3 Картель таінші форми об'єднання підприємств
4. Висновки
5. Використаналітература

1.Вступ
 
Упроцесі становлення і розвитку товарно-грошових відносин формується такийнайважливіший її елемент, як ринок. Тому причини виникнення цих відносинрозкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Ринок є складнимутворенням з власною структурою. Для його функціонування потрібні специфічніумови.
Ринок– це економічна основа комерційної діяльності. Саме так звучить тема могоіндивідуального завдіння і розкрию її в своїй роботі. Актуальність даної темиобумовлена тим, що комерційна діяльність охоплює усі сфери суспільного життя.Ринок відіграє найважливішу роль в сучасному суспільному житті. Від того,наскільки розвинений ринок країни, залежить її економічний стан. Усі розвиненікраїни світу живуть за ринковою економікою. Без ринку не може існуватикомерційна діяльність.
Першепитання присвячено ринковій економиці та комерційній діяльності. В цьомупитанні я розкрию сутність ринку, ринкової економіки та перечислю умови функціонуванняринкового механізму для комерційної діяльності.
Удругому питанні розглянуто організаційно-правові форми комерційних підприємств.У всіх країнах світу з ринковою економікою існує велика кількість різноманітнихпідприємств. Підприємство – основний суб`єкт комерційної діяльності.Підприємства можуть бути різної форми влісності, що є важливою умовоюфункціонування ринкового механізму для комерційної діяльності. Тому в цьомупитанні буде розглянуто їх класифікацію за якісними та кількісними параметрами.

2.Ринкова економіка і комерційна діяльність
 
Досвід країн, вяких функціонує ринкова економіка, свідчить про те, що вона являє собою ефективно працюючиймеханізм. Ринок без централізованого інтелекту в особі Держплану абоДержпостачу успішно вирішує складні економічні проблеми, що не під силусучасним ЕОМ. Тим більше, що, за оцінками фахівців, найсучаснішаелектронно-обчислювальна машина здатна оптимально спланувати виробництво ірозподіл не більш ніж 2 тис. виробів.
Ринковаекономіка– така система організації господарств, при якій взаємодія виробників іспоживачів, покупців і продавців і розв`язання всіх основних проблемздійснюється через ринковий механізм.
Як же працює ринковиймеханізм? Щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути його складовіелементи, їх чотири. Це — попит, пропозиція,ринкова ціна і конкуренція.
У загальному вигляді попитявляє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попитувизначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючимицінами.
Пропозиція — це сукупність товарів, якіпредставлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, щопропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.
Ринкова ціна — це ціна, що встановлюється наринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попитурозуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, апід ціною пропонування — граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готовіпропонувати свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, за якої розмір попитудорівнює розміру пропонування.
І нарешті, конкуренція.Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальникамиі покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.
Конкурентна боротьба маємісце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден зних не в змозі самостійно або в об'єднанні з іншими впливати на ціну. За цихумов найважливіші питання економічного життя — що і скільки виробляти, якимчином і для кого — розв'язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування іринкових цін.
Комерційнадіяльність підприємств здійснюється на ринку. Ринок – це певна системаекономічних відносин між продавцем та покупцем у сфері обміну, що включає такіотрибути ринкового механізму, як попит, пропозиція, ринкова ціна і конкуренція,які вже було розглянуто вище.
Отже, комерційнадіяльність – це організація і управління комерційними процесами таопераціями, пов`язаними з товарно-грошовим обміном з метою задоволення потребспоживачів та отриманням прибутку.
Кінцевою метоюкомерційної діяльності є здійснення процесів купівлі-продажу товарів та послугі отримання прибутку. Тобто, виходячи з усього вище сказаного, можна зробитивисновок, що ринок – це основа комерційної діяльності. Це вдбувається усучасній ринковій економіці через ринковий механізм. Функціонування ринковогомеханізму для комерційної діяльності потребує певних умов. Такими умовами є:
·  наявність нормативно-правовоїбази, що забезпечує ринкові відносини і реалізацію всіх умов, що створюютьоснову його ефективного функціонування;
·  наявність різноманітних формвласності (рівноправність всіх її видів), при якій забезпечуєтьсявідособленість усіх товаровиробників, що мають у своєму розпорядженні правоволодіння і розпорядження засобами виробництва і результатами своєї праці;
·  повна оперативно-господарськасамостійність комерційного підприємства;
·  неприпустимістьадміністративного втручання державних органів управління в господарськудіяльність підприємств;
·  наявність основних елементівринкового механізму;
·  вільне ринкове ціноутворення;
·  створення можливості длянових підприємств вільно, швидко затверджуватись на ринку;
·  наявність інфраструктуриринку, яка б забезпечила вільну взаємодію між суб`єктами ринкових відносин.
Лібералізаціяринку (тобто свобода, невтручання держави в підприємництво) сприяє економічномурозвитку країни, її суспільства. Але дія ринкового механізму має свої межі.
Чого ж не може ринок?По-перше, ринок не в змозі регулювати так звані «зовнішні ефекти»економічної діяльності. Вони не мають грошового виміру, але реально впливають(позитивно чи негативно) на добробут суб'єктів економічних відносин. Це,наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, якбезробіття або забруднення навколишнього середовища. У даному випадку впливнегативний, і його хтось повинен компенсувати. Або інший приклад. Підприємецьвкладає гроші в якісне медичне обслуговування своїх робітників. Від цьоговиграє не тільки він і вони, а й суспільство в цілому (зменшується ймовірністьепідемічних захворювань, збільшується продуктивність суспільної праці тощо). Теж саме від підвищення професійної майстерності робітників — соціальний ефектбуде позитивний. Як його виміряти і компенсувати витрати ініціаторам? Ринок цезробити не може, такі функції має брати на себе держава.
По-друге, ринковиймеханізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних,непрацездатних і малозабезпечених, їхні потреби, як правило, не забезпеченігрошима, і — тому ринок їх не бачить. У результаті, наприклад, кішка багатогогосподаря може одержати молоко, необхідне дитині з бідної сім'ї.
По-третє. Ринок не можезабезпечити країну суспільними благами. Йдеться насамперед про товари і послугиколективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни безвинятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо). Ці благасвітова економічна наука називає «суспільним товаром». Крім такоївластивості, як невиключеність із споживання, вони мають і таку особливість, якте, що дістаються усім споживачам приблизно порівну.
По-четверте, ринок небачить перспективи. Криві попиту і пропонування відображають поточні потребисуспільства. Такі ж стратегічні цілі розвитку країни, як здоров'я нації,достатній рівень освіти населення, культура, здорове навколишнє середовище,структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивнихресурсів, залишаються за межами інтересів суб'єктів ринкових відносин.Часто-густо інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.
Отже, існує ряд проблем,вирішення яких мають взяти на себе державні і громадські інститути. Це — регулювання зовнішніх ефектів встановлення соціальної рівноваги, забезпеченнянаселення соціальними благами, перспективний розвиток країни.
Таким чином, ринковиймеханізм має певні межі своєї дії. Більше того, його ефективне функціонуванняпередбачає наявність певних умов. Однією з них є розвинута інфраструктураринку.

3. Організаційно-правові формикомерційних підприємств
 
3.1 Чинники, що обумовлюютьорганізаційно-правові форми підприємства
 
У всіх країнах зрозвиненою ринковою економікою існує велика кількість різноманітнихпідприємств, класифікація яких здійснюється за якісними та кількіснимипараметрами.
Основним якіснимпараметром є форма власності. А кількісним – чисельність працівників і обсягпродукції, що випускається та реалізовується.
Донайважливіших чинників, що визначають організаційно-правовіформипідприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:
• цілі, якіставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення вконкретному соціально-економічному середовищі;
• спосібформування стартового капіталу;
• методиздійснення виробничо-господарської діяльності;
•організаційна форма та методи управління підприємством;
• законодавчата нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування таліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;
• формивласності майна, що використовує підприємець;
• формаорганізації виробництва тощо.
Організаційно-правовіформи суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності — державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існуютьприватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюютьсяшляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб.При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової абоспільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде доутворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені абона грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), абона основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективнепідприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від формиорганізації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.
Об'єднання— це єдиний виробничо-господарський комплексвзаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств,науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій,пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений наоснові технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, щовипускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктівгосподарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництвата централізації управління.
Розрізняютьдва типи таких об'єднань:
Першийтип об'єднань маєдоговірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях(господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниціспільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.
Другийтип об'єднань маєформу спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємствведе до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваномуоб'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.
Прикладомдоговірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.
 
3.2 Індивідуальне підприємство тагосподарські товариства сфери малого бізнесу
 
Підприємницькадіяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальнапідприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство(фірма).
Індивідуальнепідприємство грунтується на праві власності однієї особи або сім'ї, котріотримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємстванесе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених йогостатутом.
Одноосібніфірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірмитісно пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місцяпроживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.
Невизначеністьжиттєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, щомають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такоюфірмою довгострокових інвестиційних угод.
Товариство якорганізаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осібстворюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило,на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариствостворюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо дляреалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.
Залежно відприйнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі видитовариств:
• простетовариство;
• товариствоз повною майновою відповідальністю (повне товариство);
• командитнетовариство (товариство на довірі);
• товариствоз обмеженою відповідальністю.
Простетовариствостворюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистоїучасті в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою імає форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають заборги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за боргитовариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член можевиступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товаристварозподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.
Повнимтовариством визнаєтьсятаке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірмита несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистоючасткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістює те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку зчим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структурауправління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органиуправління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегуватиуправлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методиуправління, започатковані на матеріальній заінтересованості.
Командйтнетовариство цеорганізація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідаютьусім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), іодного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками —паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники утакому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми.Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується устатуті командитного товариства.
Товариствоз обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявністьстатутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначаєтьсязасновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю правоволодіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджуєтьсяспеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акційакціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністюнесе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою часткуодному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнеривідмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.
Будь-якийучасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього завласним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходупартнер мусить виконати усі зобов'язання, термін виконання яких настав. Лише вцьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно дойого частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплаченучастину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.
Важливоювідмітною рисою товариства з обмеженою відповідальністю є можливість членства вньому правонаступників (спадкоємців) вибулого учасника товариства. Приреорганізації юридичної особи, що є учасником товариства з обмеженоювідповідальністю, або у разі смерті фізичної особи-учасника їхніправонаступники і спадкоємці можуть вступати в товариство за згодою товариства.
Картель таінші форми об'єднання підприємств.
Картель— це договірна форма об'єднаннясуб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягіввиробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринківзбуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітноїплати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строкиплатежів тощо.
Картель єтиповою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою уприхованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасникикартелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичнусамостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі.
Стійкістькартелів визначається відсутністю конкуренції з боку фірм або інших картелів,які виготовляють замінники даної продукції та здатні переключити на себечастину попиту на продукцію картелю, а також відсутністю сил, що ведуть допідриву картелю зсередини.
Трест— форма об'єднання суб'єктівгосподарювання, за якої всі підприємства, що об'єднуються, втрачають своюкомерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органууправління.
Юридичноутворення тресту означає передання контролю над раніше незалежнимипідприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчогосертифіката іншому суб'єкту господарської діяльності — засновнику тресту абогрупі засновників — так званій довірчій раді. При цьому може досягатисявеличезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об'єднаних утрест підприємств єдину економічну та технічну політику.
Трест маєдеяку незавершеність процесу централізації капіталу. Вона виражається в тому,що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайовоїучасті окремих підприємств — учасників тресту. Тобто централізовані фондикапітальних вкладень не ство- рюються. З цього погляду трест є попередникомтаких форм об'єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.
Синдикат — це об'єднання суб'єктівгосподарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізаціювиготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту.Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників,включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробничасамостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна- втрачається.
Консорціум— об'єднаннясуб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств,об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільноїдіяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансовихоперацій. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державніпідприємства й організації.
При утворенніконсорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тійчастині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вонипідпорядковані спільно створеному органу управління.
Консорціум єефективним засобом вирішення великих народногосподарських завдань. Після виконанняпоставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюютьсяв інший вид договірного об'єднання. За межами консорціуму його учасникизалишаються конкурентами.
Концерн— найбільш поширена форма об'єднань,учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність,єдину систему управління та контролю.
Сучаснимконцернам притаманний інтернаціональний характер діяльності. Прагнучи підвищитиконкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчікомпанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий спосібпідприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Діяльністьтаких концернів має досить високий рівень спеціалізації та кооперуваннявиробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на багатьохпідприємствах, які часто перебувають у різних країнах.
Корпорація — об'єднання підприємств, якестворюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів.
Укорпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортніорганізації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторськіорганізації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та іншісуб'єкти господарювання.
Корпорація— це відкрита організація, вступ до якої та вихід з неї здійснюються надобровільній основі за рішенням органів управління та її власників.
Корпораціяне є універсальною формою організації виробництва. Найбільшою мірою вона пристосована довеликого виробництва. Низка недоліків, зокрема труднощі в регулюванні правовоїдіяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки сплачуєакціонер і корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненнямвкладеного капіталу, роблять їх непридатними для малого бізнесу.
Холдинг — це компанія-власник, статутнийкапітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї.Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об'єднань,наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Дляцього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свійстатутний акціонерний капітал.
Офшорнікомпаніїстворюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють зметою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницькогоклімату. Для цього компаніям, які створюються в офшорних зонах, уряди цих країннадають ряд пільг, наприклад податкових, право ведення спрощеногобухгалтерського обліку та звітності тощо. Такі компанії практично маютьнеобмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами. Вони можуть здійснюватибудь-які торговельні та фінансові операції по всьому світі без обмежень. До нихзастосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.
Фінансово-промисловігрупи (ФПГ) єпрототипами транснаціональних компаній типу ІВМ, які розпочали активноформуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківськогокапіталу. ФПГ — це група взаємозв'язаних за капіталом підприємств, до складуякої входять спеціалізовані фінансові інституції.

4. Висновки
 
Отже,розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки:
1)  комерційна діяльність –оперативно-організаційна діяльність із здійснення операцій обмінутоварно-матеріальних цінностей з метою задоволення потреб споживачів таотримання максимального прибутку при мінімальних затратах;
2)  ринок – це взаємодія покупцівта продавців, направлена на купівлю продаж товарів;
3)  з переходом до ринку рольторгівлі стрімко зростає. Вона повинна сприяти зрісту виготовленої продукції,більш повному задоволенню потреб споживачів, успішному розвитку економічнихпроцесів, притаманних ринку;
4)  функціонування ринковогомеханізму для комерційної діяльності потребує певних умов: наявністьнормативно-правової бази, наявність різноманітних форм власності, повна оперативно-господарськасамостійність комерційного підприємства; неприпустимість адміністративноговтручання державних органів управління в господарську діяльність підприємств;наявність основних елементів ринкового механізму; вільне ринкове ціноутворення;створення можливості для нових підприємств вільно, швидко затверджуватись наринку; наявність інфраструктури ринку;
5)  ринок – економічна основакомерційної діяльності. В умовах ринкових відносин домінуючими є товарно-грошоввідносини. Тому майже кожний продукт праці, виготовлений на підприємстві, обов`язково продається або покупається,тобто проходить стадію обміну. Комерція як різновид людської діяльностіасоціюється з торгівлею. Це цілком зрозуміло, адже походить даний термін відлатинського COMMERCIUM (торгівля). Однак такевизначення комерції є дуже вузьким для визначення поняття та сутностікомерційної діяльності.

5.Використана література
 
1. Власова В.М. Основыпредпринимательской деятельности.-М.: Финансы и статистика.-1994.
2. Задоя О.А. Комепційна діяльність.– К.: Четверта хвиля, 2006 – 347 с.
3. Комерційна діяльність на ринкутоварів та послуг. Підручник для вищих навчальних закладів. В.В. Апопій, С.Г.Бабенко, П.Ю. Балабан. – Львів: ЛКА, 2002. – 450 с.
4. Комерційна діяльність: Підручник.для ВНЗ. 2-ге вид., перероб. і доп. /За ред. проф. В. В. Апопія.2008, 560.
5. Коммерческая деятельность. УчебникФ.Г.Панкратов, Т.К.Серегина. М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000 г
6. Коммерческая деятельность. УчебникФ.П.Половцева. М.: «Инфра-М», 2000 г.
7. Мазаракі А.А. Економікаторговельного підприємства. Підручник для вузів. — К.: Хрещатик, 2000.
8. Осипова Л.В. Синяева И.М. Основыкомерческой деятельности: Учебник для вузов.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ.-1997.
9. Парсяк В.Н. Рогов Г. К. Комерційнадіяльність. – К.: Наук. Думка, 2005. – 128 с.
10. Підприємництво та комерційнадіяльність в Україні. Л.Ф. Бондаренко, Т.В. Гальченко; Харк. держ. наук. б-каім. В.Г.Короленка. — Харків, 2006. — 168 с.