1. Зародження і розвиток політичноїекономії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теоріяскладається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічнихвчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положенняполітекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремихгалузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічнихдисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі увагилюдей. Донаукові фіксовані проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійнихвіруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиноїфілософської науки. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопиченнявеликих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення.Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізмута формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виниктермін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістомАнтуаном де Монкретьєном в 1615 р. в «трактаті адресованому королю икоролеві». Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить вітіталійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом.Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинномунакопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у зв’язку з проникненнямкапіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи — фізіократи (природа и влада).Родоначальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, алелише с/г. Головна їх заслуга — перша спроба провести аналіз суспільного відтворення.Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, щоджерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування,який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ.2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтвореннясуспільного капиталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічнимиявищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободуторгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвиваласьдрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників;не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.
Сучасна економічна теорія характеризуєтьсябільшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська;3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуваннямролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.
2. Предмет політичної економії. Тлумечення предмета політичної економіїрізними школами.
Неокласична виходить з коренного положеннякласичної школи про ринок і конкуренцію, як про природні умови функціонування ірозвитку економіки. Ринковий механізм саморегулювання вважається єдиноефективним способом функціонування економіки. Державне втручання може привестидо порушення економічної рівноваги, до зниження ефективності. Засновується натеоріях межової корисності та виробничості. Кейнсіанство виникло в 30-ті роки,у зв’язку з необхідністю виводу буржуазної економіки з світової кризи 29-33 рр.Кейнс выпустив в 1936 р. працю «спільна теорія зайнятості, відсотку ігрошей». Основні положення: ринковий механізм не здатен повністю ліквідуватикризи і безробіття, необхідне державне втручання, з використанням податків, субсидій,ссудного відсотку.
Монетаристські теорії інтенсивно розвиваються.В центрі їх уваги — антикризові заходи: стимулювання економічної активності звикористанням фінансово-кредитної системи, грошового обігу, інфляцій дляпідвищення попиту.
Институціонально-соціологічна. Об’єктом дослідженняє такі суспільні інститути як корпорації, профспілки, держави. При цьому вцентрі уваги — загальнолюдські цінності. Виступають проти надмірноїідеологізації суспільного життя, против мілітаризації економіки, за індикативнедержавне планування економіки, за гарантовані доходи, за розширення державнихсоціальних програм, за організацію державою перекваліфікацію робітників узв’язку з технологічним безробіттям.
Політекономія — суспільна наука. Вивчаєвідносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічнівідносини — відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобамивиробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєнняй використання результатів виробництва.
Політекономія здійснює екскурси в інші науки.Зачіпає політичні, ідеологічні відносини, особливо економічну та соціальнуполітику, психологію, юриспурденцію в галузі господарського та цивільногоправа. Також стикається з науками, що вивчають техніку і технологію виробництва.
3. Економічна теорія і політична економія: проблеми взаємозв’язку.Позитивна і нормативна політична економія.
Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринковаекономіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівніаналізу. Об”єктом економічної теорії є економіка в цілому. Багатоаспектністьзмісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життясуспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблемиефективності економічної системи, особливості різних систем господарбвання тощо.Економічна теорія досліджує не лише проблеми оптимізації виробництва при обмеженихресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільневідтворення в цілому. Термін “політична економія” щодо економічної теорії бувзастосований ще у 1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарствав державі, суспільстві.
Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідженнярозвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин.Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних системчерез аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничихвідносин.
А політекономія — суспільна наука. Вивчаєвідносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності.Економічні відносини — відносини 1) з приводу економічного поєднання робітниківз засобами виробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) зприводу присвоєння й використання результатів виробництва.
Отже, політекономія та економічна теорія є тісно взаємопов”язаними наукамита явищами, які переплітаються у своєму існуванні.
4. Закони, принципи і категорії політичної економії. Системаекономічних законів.
Виробничо-господарській діяльності властивіоб’єктивні економічні закони.
Економічні закони — внутрішні, істотні, стійкіпричинно-наслідкові зв’язки і залежності економічних відносин людей.Об’єктивний характер економічних законів обумовлений такими обставинами:
1)виробництво життєвих благ здійснюється наоснові і з використанням предметів, законів, сил природи існуючих незалежно відволі і свідомості людей;
2)матеріальною основою життєдіяльності людей єїх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання,як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсудприпинити виробництво, не можуть вільно маніпулювати обсягами і видами вироюництва.
Економічні закони виступають як пануючатенденіия соціально-економічного розвитку суспільства. Вони проявляються не вкожному окремому явищі аб о процесі, а у всій їх сукупності на досить довгихвідрізках часу; вони не є демонічними повелителями, що перетворюють людей впокірних слуг, вони визначають спільну логіку економічного розвитку. Люди небезсильні перед цими економічними законами, не лишені своїх інтересів іактивної ініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомостілюдей, але не від їх діяльності. Це закони виробничо-господарської діяльностілюдей, суспільних дій, і вони мають місце лише в людському суспільстві.Пізнаючи економічні закони та здійснюючи свою виробничо-господарську діяльністьв їх руслі, люди добиваються високих результатів в своїй діяльності.
Економічні категорії. Будь-яка галузь науковихзнань здійснює типізацію, коасифікацію великої кількості досліджуваних явищ.Результатом цих узагальнень в економічній науці є економічні категорії. Економічна категорія – наукове зібрання понять, яке абстрактно характеризує сутність багатьоходнородних, аналогічних економічних явищ. Інструмент наукового пізнання виробничо-господарськихявищ і процесів; абстракція, що відображає в науковій свідомості дійсніекономічні відносини. Економічні категорії істинні, оскільки існують ті відносини,відображенням яких є.
5. Методи економічних досліджень. Загальніметоди наукового пізнання та їх використання. Великийарсенал методів наукових досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні;2) теоретичні.
Емпіричні – полягають у зібранні фактів, врахуваннівсіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичнійобробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуванихявищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.
В політекономії теоретичні методи полягаютьголовним чином в абстрактних висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичномумоделюванні економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування:відсторонення від другорядних, неістотніх сторін досліджуваного явища з метоювиділення першочергових глибинних якостей, що розкривають його сутність.
Шляхом методу абстракції формуються економічнізакони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованихмоделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторнихумовах. В політекономії лабораторні експерименти неможливі, а економічніексперименти досить обмежені. Але в якійсь мірі це компенсується широкими масштабамитеоретичних дискусій вчених-економістів, які ведуться в печаті, наконференціях, симпозіумах, а також методом єдності логічного та історисного.При вивченні фактів, висуненні та перевірці гіпотез використовуються методианалізу та синтезу, індукції та дедукції.
Аналіз – розложення, розчленування досліджуваногооб’єкту на складові частини. Синтез – вивчення предмету в єдності та взаємодіївсіх його складових частин, його системної цілісності. Індукція – конструюванняузагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основіемпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ. Дедукція –протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремихявищ з метою: 1) наукової оцінки; 2) поглиблення, уточнення, повишення якостіспільних наукових висновків, законів.
6. Функції політичної економії. Політичнаекономія та обгрунтування економічної політики. Політекономіявивчає відносини між людьми в вирішальній сфері їх життєдіяльності: у виробничо-господарськійекономічній діяльності. Значення політекономії в житті суспільства може бутиохарактеризоване її функціями.
Політекономія як одна з галузей науковогознання, виконує:
1)пізнавальну функцію. Нею політекономіязабезпечує накопичення наукових знань в галузі виробничо-господарськоїдіяльності людей, а в цілому – нарощування інтелектуального потенціалусуспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями об’єктивнихзаконів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення.
2) методологічну. Політекономія вивчає виробничо-господарськівідносини людей в глибинній їх сутності. Це фундаментальна наука, є методологічноюосновою всіх економічних наук. Це свого роду економічна філософія.
3) практичну. політекономія – теоретичнаоснова економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі її законів татеоретичних висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмніцілі, економічну стратегію і практику. Політекономія сприяє нарощуваннюекономічного потенціалу.
4) ідеологічну. Політекономія формує погляди,суспільні ідеї, суспільну свідомість. Є вихідною основою формуванняекономічного і політичного мислення.
7. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.
Виробництво-це не лише процес створення благ, необхідних длязадоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини,оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а такожреалізація і розвиток їхніх здібностей.
Виробництво як процес суспільної праціскладається з таких фах: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну,споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно в кожній з них упевний момент.
Процес виробництва-це взаємодія продуктивнихсил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносноавтономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так істрибкоподібним.
Види факторів виробництва зумовлені різноманітноювиробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах,підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори виробництва с/г призначення аботакі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість,машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальномувиробництві чи духовній сфері, врізних регіонах країни тощо. Види факторіввиробництва дуже різноманітні, що є об’єктивною підставою суспільного поділу праці.Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представленізасобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистийфактор), наділеними здатністю до праці, яка реалізується у поєднанні з засобамипраці. Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості – суспільногохарактеру, коли постають не як індивідуальні, а яу сукупні фактори.
8. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.
Економічні потреби – це ставлення людей доекономічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певнихблаг та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потребимають об’єктивно-суб’єктивний характер.
Різноманітні потреби можна певним чиномкласифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами. За суб’єктами потребиподіляються на: а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальнихпотреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини маютьсвої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним наборомтоварів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певноготрудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічномукліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівняінфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти,економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств тадержави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсівдомогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися,як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах тапослугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєїпродукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднестипотреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державнихкордонів, збереженні держави як єдиного цілого.
За об’єктами потреби класифікують на: а)породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуваннямлюдини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивнихумов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарністьвизначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини.Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, тосоціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи птребикласифікують на економічні та соціальні. Б) матеріальні – потреби в матеріальнихблагах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні,вірі; в) першочергові – потреби, які задовольняються предметами першої необхідності( продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереженняздоров’я), та непершочергові – потреби, які задовольняються предметами розкоші( парфуми, хутра, яхти).
За ступенем реалізації потреби можнакласифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породженісучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівнюрозвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина можезадовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.
9. Корисність продукту. Гранична корисністьпродукту.
Вартість товару залежить від важливості танеобхідності тієї потреби, яку він задовольняє, від його граничної корисності.Наприклад, є 5 ємкостей води. Перша з них визначення для пиття, друга – дляприготування їжі, третя – для туалетних потреб, четверта – для поливу квітів,п”ята – для побудови фонтану.
Вартість кожної буде визначена граничноюкорисністю при наявності їх всіх. При скороченні кількості цих ємкостей їхнеобхідність буде зростати, що вплине на їх цінність для людини. Чим менше наринку цього товару, тим він дорожчий, тим вища його цінність. Але із збільшеннямйого пропозиції цінність даного товару падає до його граничної корисності.
10. Економічний інтерес, його об’єкти іфункції.
Економічний інтерес – це реальний, зумовленийвідносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальнихдій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.
Економічні інтереси можна класифікуватинсамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структуріінтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) іневиробничі ( пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потребяк члена суспільства).
Має місце складне переплетіння, взаємодіяекономічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.
Взаємодію інтересів та їх функції можнапростежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництвапідприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, протевони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі.Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси
Механізм та функції інтересів визначаютьсянасамперед сутністю існуючої економічної системи.
11. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку.Єдність і суперечності в системі інтересів.
Економічний інтерес є породженням і соціальнимпроявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється якконкретна мета ( максимізація прибутку, привласнення товару, користування абоволодіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потребиіснування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборісвідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.
Економічні інтереси не тотожні потребам,їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження упоставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засобизадоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів.По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динамікузадоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересомсуб’єкта зниження рівня задоволення потреб.
Потреби-інтереси не тільки відображаютьіснуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічнихвідносин.
12. Економічна система: її сутність та структурні елементи.
Система – органічно ціле утворення, щоскладається з ряду створюючих його частин, закономірно та прочно пов’язаних міжсобою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.
Економічна система – зв’язуюча ланка міжприродною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонамивходить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонуютьресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільноюсистемою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристикипродуктів.
Під економічною системою розуміється реальнанаціональна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевоюстуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.
Основні складові частини економічної системи:
1)виробничі сили суспільства, представленіособистими, речовими, соціальними факторами;
2)техніко-економічні відносини;
3)соціально-економічні відносини;
4)господарчий механізм.
Виробничі сили та техніко-економічні відносиниутворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництваразом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільнийспосіб виробництва.
Господарчий механізм-сукупність техніко-економічних,соціально-економічних відносин, юридичних відносин в галузі господарства тагромадянського права та економічної політики.
13. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Суспільнийподіл праці і структура продуктивних сил.
Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесісуспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища,створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівеньпродуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і яктехніка та технологія, і як суспільний організм.
Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних системвідіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційнупобудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини,що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічнеявище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці тахарактеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільнийподіл праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двоматенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарськихфункціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Другахарактеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системигосподарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничогопроцесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділпраці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносинсуспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил іекономічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин.
Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистогофакторів виробництва. Головну роль ут відіграє особистий фактор – людина, якастворює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людини – головна продуктивнасила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – ценайреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються,що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційногорівня, поліпшенням організації праці та управління.
14. Домогосподарства, підприємства і держава яксуб’єкти економічної системи.
Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому,щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чивикористовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальнихі нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатностісвоєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потребдержави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, унедоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого тощо.
15. Економічні відносини як суспільна форма і спосіборганізації економічної системи.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних таорганізаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесівиробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг тадоходів. А економічна система – це сфена функціонування продуктивних сил та економічнихвідносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видівгсподарської діяльності. Специфіка економічної системи суспільства визначаєтьсяекономічними відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, щогрунтується на відносинах власності. Економічні відносини є цілісною,структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного.Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речовоїта економічної структури. Водночас кожна система економічних відносин має йвідносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, щобере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюванихцінностей.
16. Структура економічних відносин. Соціально-економічнівідносини.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних таорганізаційно-виробничих зв”язків між господарюючими суб”єктами в процесівиробництва, обміну та споживання матеріальних благ, послуг та доходів.
Соціально-економічні відносини мають складну і багатогранну структуру,що грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднанняробочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводупривласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу.Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою,що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу єрозвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової таекономічної структури. Водночас соціально-економічні відносини є відносно самостійними,формуються на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесівиробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей.
17. Організаційно-економічні та техніко-економічнівідносини.
Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов”язані з продуктивнимисилами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обмінузасобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарськійсистемі організації та управління економікою на різних рівнях. Конкретні організаційно-економічнівідносини відображені у госп системах окремих галузей суспільного виробництва –економіка промисловості, с/г, торгівлі, охорони здоров”я тощо. Їхню специфікувизначають конкретні економічні науки. До загальних відносин належать форми іметоди господарювання, характерні для всіх галузей економіки.
Техніко-економічні відносини відповідають певній формі власності назасоби виробництва, що склалася історично із розвитком НТР. Їхню специфікувизначають технологічні новинки, технічне обладнання та інші техніко-економічніресурси.
18. Економічний лад суспільства, його суть таструктура.
Це функціонування продуктивних сил та економічних відносин, сукупністьорганізаційних форм та видів господарської діяльності суспільства. Структурніланки, що його утворюють не є однорідними. Вони поєднують у собі загальні таспецифічні, основні та похідні, нові та відмираючі старі, перехідні та проміжніекономічні форми.
Економічний лад – це система господарювання в суспільстві. Економічнийлад суспільства включає в себе різноманітні види діяльності – підвищенняпродуктивності праці, проведення реформ, співвідношення попиту та пропозиції,розвиток виробничих відносин тощо.
19. Методологічні аспекти механізму дії і використанняекономічних законів людьми.
Використання закону вартості дає змогу вирішувати виробляти чи невиробляти якісні товари, чи впроваджувати нову техніку, поводити себе активночи пасивно, ризикувати чи не ризикувати.
Використання законів попиту та пропозиції регулює суспільне виробництвота розподіл суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. Він дає змогуобирати саме ті товари, які користуються попитом та пропонувати їх на ринку.
Закон економії часу є першим економічним законом, що примушує товаровиробникаекономити ресурси.
Закон грошового обігу допомагає зрозуміти принципи функціонування фінансовоїта валютної систем суспільства.
Активне використання економічних законів не лише підприємцями та товаровиробниками,а й пересічними громадянами є запорукою стабільного функціонування суспільногогосподарства та всієї економічної системи суспільства в цілому.
20. Типи і еволюція економічних систем. Формаційний ізагально – цивілізаційний підходи до типізації суспільства.
В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічнихсистем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них єдомінуюча форма влвсності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управлінняі коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічнихсистем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил.Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну систему, в якій домінуєручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальнесуспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерноюінформацією.
Ринкова економіка – різноманітність форм власності при домінуванніприватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва,конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне ціноутворення,регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуальногоінтересу тощо.
Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності,одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивномуплануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу,ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.
Змішана економічна система – різноманітність форм власності та господорювання,якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значнаекономічна роль держави, прогнозування соціально-економічних процесів.
Перехідна економічна система характерна для країн, які звільнились віднедоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційніпроецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально- економічнимипотрясіннями, кризовими явищами.
21. Власність як економічна категорія.Структура власності та її історичні типи, види, форми. Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їхасоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежностіречей.
Власність як економічне явище являє собоюсукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності;2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.
Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані,такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвихблаг.
Суб’єкти або носії відносин власності – целюди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаютьсяоб’єктами власності.
Відносини власності – сукупність відносин міжлюдьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
Відносини власності беруть свій початок увиробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це такожпроцес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.
Власність не лише результат та одна з істотнихрис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона єнепремінною предпосилкою виробництва.
Виробниче присвоєння – це первинне та початоквласності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудженнята вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.
Відносини власності є системостворюючимфактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю.У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. Врезультаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їхсуб’єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні,фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власностів кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності.Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активновпливати на розподіл матеріального багатства в країні. Функціонуванню власностіпритаманне багатоманіття форм.
По об’єктам власності розрізняють: 1)власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочусилу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.
По суб’єктам розрізняються такі її соціальніформи: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.
В ряді випадків при аналізі економічнихвідносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.
На основі індивідуальної, колективної,державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різнізмішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичнихосіб.
Особливе місце серед форм власності по їїоб’єктам займає власність на засоби виробництва.
Об’єкти інтелектуальної власності: виробимистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторськіпропозиції, а також фірмові знаки.
Індивідуальна власність громадян складаєекономічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.
Структура індивідуальної власності: 1)особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудоваяприватна власність.
Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства,кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що маютьстатус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільногооб’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створеннякооперативів, акіионерних товариств.
22. Суб’єкти та об’єкти власності.
Об’єкти (матеріально-речовий зміст) власності– це присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництважиттєвих благ (це те, з приводу чого люди вступають у відносини власності).
Суб’єкти або носії відносин власності – целюди, їх різні об’єднання та асоціації, підприємства, які присвоюють, володіютьта розпоряджаються об’єктами власності.
23. Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Прававласності.
Відносини привласнення засобів виробництва тайого результатів – основа відносин власності. Саме власність на засобивиробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власникзасобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливістьприродних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатомлюдської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку зрозвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальноїструктури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюєтьсяна грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва.Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місціекономічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед,це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідокпоширення відносин акціонування, корпоратизації.
Право власності – це зовнішня форма, щозаконодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:
- право володіння, тобто право виключного фізичногоконтролю над благами;
- право користування, тобто право застосуваннякорисних властивостей благ для себе;
- право управління, тобто право вирішувати, хто і якбуде забезпечувати використання благ;
- право на доход, тобто право володіння результатамивід використання благ;
- право суверена, тобто право на відчуження, споживання,зміну або знищення блага;
- право на безпеку, тобто право на захист відекспропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на передачу благ у спадок;
- право на безстроковість володіння благом;
- право на відповідальність увигляді стягнення;
- право на залишковий характер.
24. Власність на засоби виробництва та способи з”єднання факторіввиробництва.
Відносини привласнення засобів виробництва тайого результатів – основа відносин власності. Саме власність на засобивиробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власникзасобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Принциповонових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасноїтехнологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва.Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якіснихзмін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційнопозитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямогопоєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається впроцесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносинакціонування, корпоратизації.
Функціонуванню та взаємодії факторів виробництвапередує їхнє поєднання. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва – цеоднопорядкові, але не тотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництвавідображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншоїекономічної системи, її виробничих відносин, а у способі їх поєднання – конкретно-історичнакомбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобтоособливості продуктивних сил. У способі відбивається організаційно-трудове поєднанняфакторів виробництва. Йому відповідають організаційно-трудові відносини(спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами,якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використанняфакторів виробництва як елементів продуктивних сил. Поєднання факторів виробництва– це динамічне явище. Проблеми, що виникають при поєднанні такі: 1) забезпеченнязбалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів; 2) формуванняі підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;3) забезпечення заміни ручної праці на технологічно оснащену; 4) досягненнядоцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва; 5)створення і утримання на належному рівні механізму економічного управлінняпроцесом поєднання і використання факторів виробництва.
25. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва. Суть і рисинатурального господарства та його історичні межі.
Виробництво життєвих благ завжди носитьсуспільний характер. Важливою невід’ємною рисою суспільної природи виробництває те, що його продуктом є не лише життєві блага, але і також суспільна людина,член суспільства, який постійно взаємодіє з іншими людьми.
Суспільне виробництво виступає як функціонуванняйого виробничих сил. Виробничими силами суспільства є вся сукупність факторівсуспільного виробництва, що забезпечуюють створення необхідних людям матеріальнихта духовних благ.
Суспільне виробництво має ячейкову структуру.Сировинні, трудові ресурси та споживачі природньо розташовані по територіїкраїни. У зв’єзку з такою структурою розрізняють два рівня: 1) виробництво як техніко-технологічнийпроцес, який протікає безпосередньо в первинних виробничих ячейках; 2) виробництвояк суспільно-економічний, виробничо-господарський процес даної країни, нації вцілому.
На другому рівні функціонування суспільноговиробництва між людьми складаються виробничо-господарські або економічні відносини.На першому рівні люди виступають як безпосередні робітники, як особистий факторвиробництва, що функціонує в конкретних виробничо-технічних процесах. Суспільневиробництво викликається до життя та функціонує для задоволення потреб людей.Суспільні потреби досить багатоманітні. В залежності від рівня розвитку суспільнихпотреб та широко набору відповідних їм життєвих благ та послуг суспільне виробництвоподіляється на: матеріальне та нематеріальне.
Вже стародавні люди жили і працювали непоодинці, а групами, суспільствами. Люди у всій своїй історії живуть більш абоменш великими суспільствами, які утворюють таким чином світове суспільство з світогосподарчимиекономічними, а також науковими, культурними та іншими цивілізаційнимизв’язками.
26. Товарна форма організації суспільноговиробництва. Причини виникнення товарного виробництва, його суть, ознаки, рольу розвитку суспільства.
Природа не надає людям готових до споживанняжиттєвих благ — їх потрібно виробляти. Виробництво виступає як видозміна тапристосування предметів та сил природи до задоволення людських потреб. Тобтовиступає як товарне виробництво. Товарне виробництво – вічна природня умоважиття людей.
Організація виробництва — сукупність виробничихструктур суспільства, різних галузей народного господарства, а також способів,прийомів, форм їх взємодії, механізму їх виробничо-господарських зв’язків.
Товарне виробництво утворюють різні галузі промисловості,будівництва, с/г. До нього також відносяться транспорт, торгівля, комунальне господарствои побутове обслуговування.
27. Товар та його властивості. Суперечності товару.
Товар — це продукт праці, це річ, яка задовольняєбудь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.
У товарного продукта 2 начала: 1) природнє \ зречовин природи\; 2) суспільне у зв’єязку з призначеністю товару для обміну.
Відповідно товар володіє двома властивостями:1) споживчя вартість; 2) вартість.
1/ споживча вартість—це корисність речі, їїздатність задовольнити будь-які людсбкі потреби. Не є товаром дані природою іне створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми,але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або черезобмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання.Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка:1-має корисність,-створена не для влсного споживання, а для обміну на ринку, 2-вонастворена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість нелише окремих речей, а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу взіставлення з потребою їх в суспільстві.
Мінова вартість товару—це кількіснеспівідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожнийтовар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарівпоказує, что спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти,згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образуєвартість тавару.
28. Вартість і ціна: альтернативні теорії.
Вартість – це форма та кількісна міра економічнихвідносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну та присвоєнняїх через еквівалентно рівний обмін. Це відносини між людьми з приводу речей, цевиробничі відносини. У зв’язку з цим вартість виступає як властивість речі якособлива суспільна якість товару. Вартість – форма функціонування суспільногохарактеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне обособленнявиробничо-господарських ячеєк відносинами власності.
В умовах розвитку ринкового підприємництва таміжгалузевої конкуренції вся товарна маса у відповідності з законом вартості продаєтьсяза її вартістю, так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості. Але поіншому складаються ціни на окремі види товарів, вони складаються уже на основівитрат підприємства C+U и середнього прибутку. p= C+U+p’. Ринкова ціна вумовах розвитку ринкового господарства складається вже на основі прибавочної вартості,а на основі ціни виробництва, яка являє собою перетворену форму вартості.
Ціна – це грошове вираження вартості товарів.Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошовогоматеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.
29.Проста і розвинена форми товарного виробництва. Спільні риси тавідмінності.
Товарне виробництво розподіляється на:
- Просте (грунтується на особистій праці власниківзасобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва; невелике засвоїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробниказ засобами виробництва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) –на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;
- підприємницьке (розвинене, розширене) – спільнапраця найманих робітників заради прибутку влсника господарства.
Спільне для них – приватна власність на засобивиробництва; ринкові форми зв'язків; конкуренція товаровиробників.
Відмінність - у простому: виробник і власникв одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особистіпотреби, з використанням простої техніки.
Розширене товарне виробництво - це машиннаіндустрія, автоматизація виробництва. При цьому розрізняють 2 типи товарноговиробництва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.
30. Виникнення і розвиток грошових відносин.
Гроші в першому уявленні являють собою товарособливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші – цезагальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка відпродажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередникомв обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримуватитоварну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювалисьбезпосередньо Т-Т. потім такий обмін став майже неможливим через збільшеннякількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується вопосередкований обмін Т-Тек.-Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконуватилише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різнихмісцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, серебро,золото. Это уже были локальные, региональные или временные деньги. Гроші за їхглибинною сутністю – це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші яквартість – це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками.З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникаютьгрошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперовіта монетні еквіваленти.
31. Суть грошей. Функції грошей.Альтернативні теорії грошей.
Сутність грошей виявляється в їхніх 5функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Цю функціюгроші виконують ідеально. При визначенні ціни товару необов'язково мати усвоєму розпорядженні грошові знаки. Гроші, як міра вартості, самі повинні бутиобмірювані, тобто мати масштаб цін. Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова,але об'єктивно необхідна категорія. Ця функція полягає у посередництві грошейу товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують її мимолетно,безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців. Грошові знаки в залежностівід їхнього співвідношення з товарною масою можуть бути піддані інфляції.Гроші-засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух івибувають з обороту. Золото при цьому обертається у скарб, що накопичується,грошова сума являє собою тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження-придбання за ці гроші майна, насамперед — капітальне будівництво. Гроші- засібплатежу. Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступнійїхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку яксвітові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було заміненосимволічними знаками. Функції світових грошей активно виконує ВКВ.
32. Грошовий обіг та його закони.
Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують,по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноціннігроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки,виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноціннігроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги.Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу.
Оскільки гроші – це такий особливий товар, наякий можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленнямсуспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.
33. Сталість грошового обігу. Грошові реформи, гроші, ціна та інфляція.
Гроші – це загальновизнаний засібобміну товарів. Грошима може бути будь-який предмет, який визнається всімапродавцями та покупцями як засіб обміну.
Реальна цінність грошей знаходитьсяпід впливом цін на товари та послуги. Коли повишається загальний рівень цін – наступаєінфляція – реальна цінність грошей падає. Інфляція відображає повишення загальногорівня цін в економіці. Вона не є характеристикою зміни ціни якогось товару, апередає рух загального рівня цін.
Рух грошей у процесі розширеногосуспільного відтворення утворює грошовий обіг. Який безпосередньо включає рухгрошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес виробництваі споживання. За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється нафінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюютьгрошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошовуодиницю, масштаб цін. Види грошових знаків, характер забезпечення грошей.Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, ггрошіпереходять від одного економічного суб”єкта до іншого. В державах функціонуютьнаціональні банки, які мають монополію на емісію грошей, регулюють економічніпроцеси через механізми обігу грошей. Стійкість національної валюти є підтвердежннямсталості грошового обігу.
Грошові реформи мають на меті:досягнення певної фінансової стабільності, зниження темпів інфляції, формуваннярезервного стабілізаційного фонду, створення потужностей для кабування монет,друкування грошей. Взагалі, грошові реформи направлені на сьабілізацію грошовоїодиниці країни та її конвертованість, валідність по відношенню до грошовиходиниць інших країн.
34. Еволюція грошей. Сучасна грошова система.
Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, якіпочали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостяхбула худоба, в інших – хліб (зерно), в третіх – хутро тощо.
В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувався на одночасномувикористанні кількох еквівалентів, які станвили фіксовану систему. З розвиткомрабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів.Другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства –супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший йоговид – худоба, хутро, раби – змінюється еквівалентами, яким властиві ваговіхарактеристики, подільність, сполучність, однородність (хліб, маїс, оливковаолія, чай, сіль).
Врешті решт, у процесі історичної кволюції оварного виробництва ітоварного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошовоїформи обміну і відповідно – від загальної форми вартості до грошової.
Гроші – стають категорією товарного виробництва і товарного обігу. Вонимають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробникамиз приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах, як загальному еквівалентівтілений беспосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірюватисуспільні витрати і отримані результати.
35. Суть витрат виробництва. Види витратвиробництва.
Витрати виробництва – це те, у що обходиться створення продуктупідприємтсву. Витрати виробництва благ – це загально економічна категорія.
Частина вартості товару, що має бути авансована на продовження виробництва,визначається як витрати виробництва.
Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економікимає різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництвавитрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витратипраці простого товарвиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються звартістю товару.
У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживаннявиробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочоїсили.
Витрати виробництва поділяються на зовнішні та вутрішні.
Зовнішні (явні) витрати пов”язані з придбанням фірмою ресурсів(сировини, матеріалів, робочої сили). При цьому витрати дорівнюють вигоді, якуможно отримати, якщо при самих витратах використати альтернативний ресурс.
Внутрішні (неявні) витрати пов”язані з використанням факторіввиробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал,обладнання). При цьому витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана приальтернативному використанні власних ресурсів.
Розрізняють загальні витрати виробництва, та таку, яві належать довиробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції– це її собівартість, або сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції,тобто середні витрати. Для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів.
36. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна.Альтернативні підходи.
Частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва,існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у виглЯдівартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт –понад вартість матеріальних витрат.
Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робочасила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту,відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва таробочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що маєбути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витративиробництва.
У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробництвата робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства.Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництва продукту набувають формисуспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості. Витрати праціпростого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістютовару.
Для того, щоб прівняти витрати на виробництво продукту з його ціною,треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.
Вартість – категорія власне виробництва. Її складовими частинами є:матеріальні витрати, необхідний продукт, додатковий продукт.
Представники західної економічної науки грунтовно розробили проблемувитрат виробництва вихадячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вонивиходили з: а) обмеженості ресурсів; б) неможливості їхнього альтернативноговикористання.
37. Прибуток як економічна категорія. Теорії прибутку.
Звороним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чимменші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця міждоходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.
За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу,а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхніекономічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.
В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає якбезпосередня мета виробництва, що зумовлено іманентно притаманною капіталутенденцію до самозростання.
А.Смін розглядав прибуток, по0перше, як результат праці робітника,оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на двічастини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результатфункціонування капіталу.
Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні:прибуток зростає, якщо вона знижується.
За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.
Багато західних економістів при поясненні прибутку використовуютьтеорію трьох факторів вирбництва Ж.Б.Сея, за якою участь у створенні вартостіберуть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядаюь як доход відвикористання засобів виробництва (капіталу) та як оплату за працю підприємця зуправління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють відпідприємницького доходу.
Критикуючи теорію факторів виробництва, Маркс обгрунтував положення, щонову, збільшену варість створює жива праця. Величина прибутку за Марксомзалежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межіприбуток можн розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання масиприбутку є розмір капіталу.
Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповіднимбуло і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуваннямцін і тарифів.
38. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Цеозначає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу,оскільки фактором зромтання маси прибутку є розмір капіталу:
Мр = рКа.
Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованогокапіталу.
Щодо прибутковості, дозодності підприємства, слід відрізняти, по-перше,прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансованийкапітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отриманнядоходу на витрати виробництва для виготовлення цієї кількості продукції.
Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку яквідсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – церізниця між ціною і собівартістю, Ка – авансований капітал, то формула нормиприбутку буде такою: Р = Р/Ка х 100.
39. Інституціональні основи ринкової економіки.
Основними характерними рисами ринокової економіки є такі: різноманітністьформ власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин,свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання,вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту та пропозиції,регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуальногоінтересу тощою
Ринкова економіна передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і вякому обсязі вироббляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати виробництва?Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленоготовару?
Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті матуріальних інтересів.Риноква економіка – це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва.Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової економіки.
Необхідним інститутом ринкової економіки є гроші, їх конвертованість. Важливезначення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існуваннясаморегулюючих систем ринкових відносин неможливе.
40. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Визначенняринку: альтернативні теорії.
Суб’єктами риноквих відносин можуть бути: практично кожний індивідуумяк фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності;групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх формвласності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різнихформ господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдетьсяпро такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;державні підприємтва; кооперативи; орендні підприємтсва; фермаерськігосподарства; народні підприємства; акціонерні товариства; корпорації,об’єднання, асоціації тощо.
Об’єктами ринкових відносин можуть бути усі види товарного інетоварного виробництва, все те, що можна купити, продати та обміняти.
Сучасний ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну системугосподарювання, в якій тісно взаємодіють ринокові закономірності, численнірегулюючі інститути і масова свідомість.
Ринок як полісистемне, складне утворення має надзвичайно багатуструктуру: ринки – товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудовихресурсів, інформації, тіньовий тощо.
Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиціїбудь-якого товару.
41. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організаціїгосподарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва.Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яказумовлена алптоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретновизначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів.Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченостіпотенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальноюформою вираження попиту є гроші.
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва),що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязіі в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представленавідповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиціїзалишається обсяг виробництва.
На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту тапропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованостіабсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту іпропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуваннямвартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту іпропозиції відбивається у ринковій рівновазі.
42. Ринкова ціна: механізм формування та функції.
Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнєзначення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційнихзначень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товаруна ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу.
Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиціїна ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиноюнерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попитуі пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначаєтьсяперевищенням плаоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмеженапропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюютьконкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш високаціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючирозширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значеннядефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.
Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юктури, що визначаєтьсянадлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасиченняринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренціяпродавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможногопопиту.
Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законівпопиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величинуціни – ринкову ціну товару. Важливим є також фактор розвитку інфляції, якаспричиняє зростання цін на всі товари.
43. Функції ринку. Умови формування і розвитку ринку.
Вормування ринку визначається широким арсеналом перевірених часом ігосподарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентноюполітикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури.
В економічно розвинутих системах оснвними фукціями ринку є: відтворенняматеріальних передумов для дії об’єктивних економічних законів загальногохарактеру; забезпечення еквівалентності економічних відносин, пріоритетуекономічних інтересів господарюючих суб’єктів; блокування господарської і регіональноїавтаркії, інтернціоналізація суспільного виробництва, розвиток інтеграційнихпроцесів у міждержавних відносинах; утворення економічних передумов длядемократизації господарського життя; утвердження ефективного господарювання;вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності такомпетентності; стимулювання структурних змін в економіці, диверсифікаціявиробництва; встановлення об’єктивно необхдної рівноваги, пропорційності векономіці; розвиток конкурентних засад.
Можна також додати функцію забезпечення відповідності виробничихвідносин харктеру й рівню розвитку продуктивних сил; стабілізацію грошвогообігу, підтримання авторитету національних гршових одиниць тощо.
44. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.
Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскількизабезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різністьміж вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватисьтакі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні матибудь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьомуринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства.Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренціїперебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишаєтьмяпродавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримуютьвнаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція –в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшістьконкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу насуперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Такожможна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.
Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулюванняконкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючихта конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу єзаконодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльностіпідприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в томучислі через аудиторську систему.
Функції конкуренції:
- регулююча;
- аллокаційна або функція розміщення(концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);
- інноваційна та адапційна(орієнтація на збільшення продуктивності праці);
- розподільна ( розподілсоціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);
- контролююча.
45. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавствоі практика.
Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулюванняконкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючихта конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавствопро правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв ірегулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторськусистему.
Антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму,недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійсненнядержавного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становищепідприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він маєзмогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнахконтроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державніантитрестівські органи. До їх компетенції входять: визначення монопольногостановища на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимогпри створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняттярішення і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавствата про відновлення початкового стану.
46. Конкуренція і моделі ринків.
Маємо три основних варіанти риноквих форм чи моделей: поліполію, олігополіюта монополію.
Поліполія – ринкова форма, при якій багато продавців протистоятьвеликій кількості покупців – досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасномусвіті існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція – це лише ідеальнийстан.
Олігополія – далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товарза діючою ціною – недосконала конкуренція (обмежена).
Монополія – відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, девона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєїчисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.
Білатеральна монополія – наявність на ринку лише двох контрагентів:один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічнихсуб”єктів.
Обмежена монополія – на галузевому ринку пристуні один продавець такілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним заправо вступити у ринкові відносини з монополістом.
47. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання.
Існують різнаманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитнийринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний зперелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі ітому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиноїсистеми, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні і розвитку. Вже зсамих назв цих ринків можна вивести основний принцив класифікації ринків – те,що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.
Ринок предметів споживання – один з найважливіших компонентів товарногоринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатностіє стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновагапопиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.
Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонівсвіту, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблемазбалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжуєтьсядиспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметівспоживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринківкраїни.
48. Ринок засобів виробництва. Загальні проблеми формуванняцін на ресурси.
Торгівля засобами виробництва — це грандіозний ринок, на якому взаємодіютьміж собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язаніодин з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливнихресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом,великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробникамиі підприємствами-споживачами продукції.
Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавецьзнаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якогойого влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемоюринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу увиробництві.
49. Ринок праці та розподіл трудових ресурсів.
Ринок праці – посередник між роботодавцями та найманими працівниками.Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальнихумовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики,чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:
- працездатне населення, тобтоті, хто за віком і станом здоров’я здатні працювати у різних сферах суспільноговиробництва;
- зайняте населення, тобтота його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях,закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, яківиконують роботу за допомогою власних засобів праці.
Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово непрацює, але не відкидає надію на це.
Історично склалися два “чистих” варіанти ринку робочої сили ізайнятості. Перший – ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий – з обмеженимиресурсами.
50. Проблеми формування ринків праці, землі та капіталівв Україні.
У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновидиза сегментами ринку, і вони набувають певної структурованості. Риноквегосподарство неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сферивиробничих відносин, Україна за командно-адміністративної системи пригнобиласвоє виробництво, його рушійні сили. Без ринку капіталу неможливо перебороти численнідисбаланси, небажання реінвестувати отриманий прибуток. Створення ринку капіталув Україні потребує стимулювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземнийкапітал – прямі та портфельні інвестиції. Зараз відбувається лише формуванняцього ринку, але Україна робить і свої успіхи в цьому напрямку.
Формування ринку землі також має свої проблеми, адже за радянськихчасів майже всі земельні багатства нашої країни належали державі. Але заразпроходить приватизація земель, землі здаються в оренду та на довгострокове користування.
Ринок праці в Україні формується досить повільно. В нашій країні попитна робочу силу досить низький. Велика кількість кваліфікованих робітників заразне мають роботи. Велику проблему складає демографічна криза, адже відбуваєтьсястаріння нації, зменшується чисельність працездатного населення, зайнятістьдуже низька.
51. Поняття та основні риси інфраструктури ринку.
Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економікиє риноква інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промисловіпалати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторськіфірми, холдингові компанії тощо.
Аукціони – форма продажу у визначений час і у визначеному місцітоварів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певнівиди товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістюаукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.
Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданнямяких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків з партнерами зарубіжнихкраїн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційногорозрахунку та самофінансування. Вони надають цільові інформаційні послуги.
Торгові доми – це торговельні фірми, що закуповують товари у виробниківта оптовиків своєї країни та перепродують за кордон або закуповують товари закордоном та перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачаму промисловості та інших галузях господарства.
Ярмарки – надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони буваютьвсесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Це торги, ринки товарів,які періодично організовують в установленому місці.
Маркетинг – це динамічна система ринкової орієнтації. Він є відповідноюфілософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарноговиробництва. Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знанняпотреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідноговиробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методівцінової та нецінової конкуренції; ефективна реалізація продукції та послуг наконкретних ринках на основі всебічного врахування попиту і пропозиції та виробничо-збутовихможливостей постачальників тощо.
Біржа – це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальниминаслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів,реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури.Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівлятоварами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили іформування риноквих цін і курсів відповідних активів на основі фактичногоспіввідношення попиту і пропозиції.
Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари,грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Це посередник між продавцями тапокупцями цінних паперів на біржі.
Страхова компанія – комерційна, фінансово-кредитна організація, щоставить за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій.
Аудиторська фірма – це незалежна висококваліфікована організація, якана замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організаційрізних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.
Холдингова компанія – акціонерна компанія, капітал якої використовуєтьсяпереважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановленняконтролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. Виконує, як правило, лише фінансовіоперації.
Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури єважливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки. Розвитокцієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійовогомеханізму й матеріально-фінансового забезппечення.
52. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа,межі коливання.
Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичковогокапіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно,щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільнийкапітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємтсві з обігуосновного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільнийкапітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, увигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлісировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожнійфірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.
Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілукапіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попитута пропозиції на капітал.
Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: вінпродається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він маєподвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.
Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна.Процент не відображає вартості (величини) позичкового капіталу, а формується наоснові інших факторів, серед яких є:
1) процес руху позичкового капіталу має особливіумови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю,і він надає лише право на його користування.
2) Той, хто позичає, на основі отриманого упозику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.
3) Позичковий капітал надається лише на певнийвизначений строк.
Коливання – висота проценту залежить від співвідношення попиту тапропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.
53. Банки, їх роль та функції. Центральні та комерційнібанки.
Банки – це кредитно-фінансові установи, що виконуюють різноманітніоперації в інтересах юридичних та фізичних осіб за рахунок їх грошовихкапіталів та накопичень у вигляді вкладів. З розвитком кредитно-фінансовихоперацій відбувалось укрупнення та розвиток самих банків, їх спеціалізація,утворювалась банківська система. Банківська система тієї чи іншої країнивключає центральний банк, сітку комерційних банків та ряд спеціалізованихбанків.
Керівну роль в банківській системі відіграє центральний банк. Він щеназивається емісійним та резервним банком, оскільки він має право емісії грошейта цінних паперів та зберігання золотовалютного резерву країни. Центральнийбанк – це державна кредитна установа, наділена правом випуску банкнот, регулюваннягрошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання офіційного золотовалютногорезерву.
В кожній країні маються комерційні банки, які можуть бути як приватні,так і
державні. В своїх емісійних, кредитних та валютних операціях вонипідкорені центральному банку, але в своїх комерційних операціях та операціях зклієнтами вони самостійні. Комерційні банки – цеведуча ланка кредитної системи.Основне місце в їх операціях займає кредитування промислових та торгових заходів,фізичних та юридичних осіб.
Функції центральног банку: зберігає резервний валютний державний фонд взолоті, банкнотах, цінних паперах; управляє, керує валютними резервами вкомерційних банках; здійснює емісію грошей; здійснює емісію цінних паперів; регулюєдіяльність кредитної системи та кредитування в країні; здійснює торгівлю монетарнимзолотом тощо.
Функції комерційних банків: зберігати мінімальні валютні резерви вобсязі, встановленому центральним банком; здійснювати кредитні операції;зберігати тимчасово вільний капітал своїх клієнтів; виконувати різні комерційніоперації на доручення клієнтів тощо.
54. Суть кредиту та його форми. Банківський прибуток.
Кредитними називають ті відносини, які складаються з приводумобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, бюджету та населення.
Кредит характеризує як економічні відносини, які виникають міжкредитором та позичальником з приводу отримання позики в грошовій або товарнійформі.
Форми кредиту:
- Державний кредит – цеособлива форма кредиту, де позичальником та кредитором виступає держава абомісцеві органи влади, а сам кредит має вигляд випуску позик, які в основномуреалізуються фінансово-кредитними установами. Він звичайно являє собою випускцінних паперів – облігацій, сертифікатів тощо.
- Банківський кредит –найбільш поширена та основна форма видачі грошових коштів у тимчасове користуванняюридичним та фізичним особам.
- Внутрішній кредит –видається суб”єктам господарювання та державі в цілому.
- Міжнародний кредит – можеотримати одна країна від іншої на встановлених в міжнародній практиці умовах.Буває комерційний, фінансовий, проміжковий тощо.
Якщо рух банківського капіталу – це його ринок, то приибуток банкуповинен бути більшим за його витрати. Перевищення доходу над витратамизабезпечується різністю ставок по його активним та пасивним операціям. Ставкипо активним операціям завжди вище ставок по пасивним операціям. Однак різницюміж ставками банк визначає не вільно. Висота банківського відсотку також визначаєтьсяспіввідношенням поиту та пропозиції банківського капіталу на ринку. Чим вищепопит на банківський капітал, тим вище ставка по активним операціям і навпаки.Чим вище рівень виробничої та комерційної активності в суспільстві, тим вищекредитна та депозитна ставка банківського відсотку і навпаки.
55. Капітал у сфері торгівлі. Витрати обігу. Торговельнийприбуток.
Перетворення звичайних грошових знаків у капітал включає як сутотехнічні, так і соціально-економічні моменти. По-перше, власник капіталу повиненвступити у відновини з іншими суб”єктами з приводу відносин купівлі та продажу.По-друге, якщо його капіталу недостатньо, то він змушений буде вертатись докредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників.Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні,скільки соціально-економічні відносини. Капітал завжди приносить доход. Вторгівлі капітал допомагає розширити сферу своєї діяльності та отримати більшийприбуток. Для того, щоб визначити торговельний прибуток, необхідно порівняти виручкувід проданої продукції з витратами на її закупівлю, а для закупівлі початковоїпродукції потрібен початковий капітал. Також необхідно враховувати витрати, наприклад,на транспортні послуги, зберігання та доставку. Для отримання прибутку востаточній ціні необхідно відбивати витрати, які пішли на транспорт, зберіганнятощо та врахувати якийсь відсоток, щоб торгівля не була збитково.
56. Роздрібна та оптова торгівля. Товарні біржі.
Товарна біржа – косерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринокоднорідних товарів з певними характеристиками. Це об’єднання підприємтвторгівлі, збуту, обміну, мета якої – укладання відповідних угод, виявленнятоварних цін, попиту і пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшеннятоварообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членівбіржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовійторгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарнібіржі бувають публічні та приватні.
Оптова торгівля відбувається між підприємствами та організаціями-товаровиробникамиі споживачами (покупцями) прдукції та товарів. Оптова ціна в таких випадках включаєв себе собівартість, прибуток і податок на додану вартість. Роздрібна торгівлявідбувається на нижчому рівні, і роздрібні ціни на товари формуються, виходячиз оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки. Це застосовуєтьсяу відносинах між підприємтсвами торгівлі та населенням, що споживає товари.
57. Роль ринкової інфраструктури в регулювання економічнихпроцесів.
Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економікиє ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, біржі,торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, брокерські,страхові, аудиторські фірми тощо. За допомогою цих основних елементів і розвиваютьсяекономічні відносини. Кожний елемент інфраструктури ринку має свої специфічніриси та функції та свій напрям роботи, але в той же час вони в тій чи іншіймірі взаємопов”язані та забезпечують повноцінне функціонування ринковогомеханізму. В будь-якому суспільстві необхідна координація всіх суб”єктів економіки. Всі елементи інфраструктури мають регулюючу функцію на ринку, наприклад,фондові біржі здійснюють перерозподіл капіталу мід галузями, компаніями,сферами виробництва та обслуговування. На товарних біржах відбувається купівля-продажтоварів з різними якісними характеристиками. Треба сказати, що саме через своїфункції та завдання всі елементи інфрасруктури ринку і регулюють економічнівідносини.
58. Домогосподарства як суб’єкти ринкової економіки.
Їм належить надзвиичайно важлива роль у системі економічних відносин.Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благахвиступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагомішихкомпонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства як власники виробничихфакторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснюватиїхнє ефективне поєднання. Домогосподарства виконують в економіці три основніфункції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство– це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведутьспільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва івикористовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів тапослуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступаєєдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.
59. Об’єктивні основи формування доходів населення.
Доходи потрібні для того, щоб їх застосоввувати. Грошові надходженнялюдей знаходять наступне застосування: 1) певна їх частина виплачується увигляді податків до бюджету держави; 2) основна їх частина, як правило,використовується на придбання споживчих товарів та послуг; 3) якась їх частинаперетворюється на заощадження, які можуть приймати різні форми.
Основною формою доходів населення заробітна плата – ціна, що виплачуєтьсяза використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну платувід реальної. Номінальна зарплата – це сума грошей, що одержує працівник за годину,день, місяць. Реальна зарплата виражається в сумі товарів і послуг, якіпрацівник може придбати на свою грошову зарплату.
Існують доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Доходивід власності відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудовоїдіяльності.
Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошовихдоходів, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги. Необхіднотакож враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальнийзахист особи тощо. Показники реальних доходів населення найповніше характеризуєрівень добробуту народу через сімейні доходи. Є досить різноманітні джереладоходів: оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи відкооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходивід індивідуальної трудової діяльності.
60. Податки і соціальні виплати.
Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центральногоі місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчимиактами тієї чи іншої країни. Податки можна класифікувати так:
- за формою оподаткування –прямі і непрямі;
- за об’єктом оподаткування– на доходи від споживання і на майно;
- залежно від рівнядержавних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та місцеві;
- за способом стягнення –розкладні та окладні.
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі.Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платників, це податки на їхні доходи тамайно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Пряміподатки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій,на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в томуу числіподатки на власність.
Соціальні внески справляються з метою формування фондів соціальногострахування – пенсійного, з безробіття тощо.
Соціальні виплати включають в себе: програму пенсійного забезпечення,програму соціального забезпечення на випадок хвороби, соціальну підтримку інвалідів,підтримання малозабезпечених осіб похилого віку, грошові виплати родинам, де матерізайняті малими дітьми; значну соціальну програму представляють державні заходив галузі зайнятості тощо.
61. Підприємство як суб”єкт ринкової економіки. Формиі види підприємств.
Підприємство являє собою організаційно обособлену та економічносамостійну ланку економіки, яка виготовляє продукцію, виконує роботи або надаєпослуги. Кожне підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, системузвітності, банковський рахунок, товарний знак тощо.
Всі підприємства за ознакою їх цілей функціонування та характеру діяльностіможна класифікувати на такі:
- комерційні (характер їхдіяльності засновується на отриманні прибутку);
- некомерційні ( в цілях їхдіяльності немає отримання прибутку).
Також за формою власності підприємства класифікують як:
- приватні ( засновуються навласності майна окремих громадян, з правом використання робочої сили);
- колективні (засновані навласності на майно трудових колективів);
- державні (майно належитьдержаві);
- змішані (спільні)(створені на основі об”єднання майна різних власників).
Особливий інтерес являє класифікація по правовому статусу:
- одноосібні;
- кооперативні;
- арендні;
- господарські товариства.
В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності:
- повні (всі учасники несутьвідповідальність);
- з обмеженою відповідальністю( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів);
- командитні (поряд зчленами повну відповідальність мають і засновники);
- акціонерні (поділ уставногокапіталу на акції).
По чисельності робітників:
- малі;
- середні;
- великі.
Також підприємтсва бувають промислові, с/г, будівельні, транспортні,торгові, посередницькі, лізінгові, банковські, туристичні тощо.
62. Капітал підприємства. Масштаби підприємства. Концентраціяі централізація капіталу.
Фінансові ресурси господарчого суб”єкта являють собою грошові кошти,які маються в його рзпорядженні. Вони направляються на розвиток виробництва, утриманняі розвиток об”єктів невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатись врезерві. Ці фінансові ресурси являють собою капітал в його грошовій формі.Таким чином, капітал – це частина фінансових ресурсів. Капітал – це вартість,яка приносить прибавочну вартість. Лише вкладення капіталу у господарську діяльністьприносить прибуток. Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг.
Масштаби підприємства залежать від його уставного капіталу, який являєсобою суму вкладів засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності.В якості внесків до уставного капіталу можуть бути зроблені: будівлі, споруди,обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери. Чим більша їх сума, тимбільшим є масштаб підприємства.
Концентрація капіталу відбувається тоді, коли великі сумі зосереджуютьсяв одному місці. А централізація – в одних руках.
63. Кругообіг капіталу, його сталі та функціональні форми.
Загальна форма капіталу має вигляд: Д-Т-Д”, де
Д – грошові кошти, що інвестуються;
Т – товар;
Д” – грошові кошти, отримані інвестором від продажу продукції.
В операції Д-Т-Д” грошові кошти, які вкладаються у виробничо-торговийпроцес, не затрачуються остаточно, а лише авансуються, а після завершеннякругообігу вони повертаються інвестору з додатковим прибутком.
Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг. Чим більше за рік будезроблено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.
Функціональні форми: внутрішні інвестиції ( фінансові та реальні) тазовнішні інвестиції (прямі та портфельні), а також капітальні вкладення(періодичні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів таоб”єктів соціальної інфраструктури підприємства).
64. Оборот капіталу підприємства. Основний та оборотнийкапітал.
Капітал підприємства знаходиться в постійному обігу, адже йомунадзвичайно важливо постійно розвиватись та збільшувати свій прибуток. Основнийкапітал підприємства — сума вкладів засновників для забезпечення життєдіяльностіпідприємства. Це кошти, які багаторазово використовуються в господарчомупроцесі. Грошові кошти, авансовані на придбання основних фондів, називаютьсяосновними коштами.
В момент введення в експлуатацію підприємству необхідно більшегрошових коштів, які б забезпечили йому придбання матеріальних засобів дляобслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові кошти, авансованіна оборотні виробничі фонди та фонди обігу, складають оборотний капітал підприємтсва.
65. Суть підприємництва і умови його інування. Види тафункції підприємництва.
Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності, спосіборганізації економічних сил;
- ініціативна, самостійнагосподарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхоморганізації та використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товару.
Функції:
- ресурсна – реалізується вмобілізації капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;
- організаторська;
- творча – пошук нових рішень.
Умови:
- наявність відповідних майновихправ на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов”язково бути власникомвиробничого продукту та доходу, капіталу та землі);
- певне економічне, правовета політичне середовище;
- певна самостійність привиборі виду господарської діяльності, визначення цін, розпорядження отриманимиприбутками;
- певні правові гарантії:юридичний захист, державний арбітраж, законодавче забезпечення свободи конкуренціїтощо;
- повна економічнавідповідальність за результати діяльності;
- етика підприємництва.
66. Валовий дохід, його суть та структура. Підприємницькийдохід.
Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованоїпродукції та витратами на її виробництво. Промисловий прибуток – це доход нафункціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва. Торговий прибуток –відображає фінансовий результат діяльності торгівлі.
Валовий доход – це прибуток, отриманий від реалізації певної продукціїз урахуванням витрат на її виробництво.
Підприємницький доход є головною стимулюючою одиницею для підприємницькоїдіяльності. Підприємці організовують свою справу заради отримання прибутку,який також входить до доходу. Підприємницький доход вираховується як показникреалізації продукції та витрат на її виробництво, а також з урахуванням побічнихвитрат та виплат.
67. Загальні економіко-правові основи розвитку підприємництвав Україні.
У законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійнаініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництвопродукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метоюотримання прибутку. Залежно від форм власності виділяють: приватне, колективнета державне підприємництво.
Підприємництво означає наявність у господарника прав власності назасоби виробництва, продукт та доход. Найважливіше – це мотивація використанняприбутку. Обов”язковою умовою є певне економічне середовище і клімат. Іншимсловами потрібний ринково-конкурентний режим господарбвання. У законі сформульованіпринципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності, самостійне формуванняпрограм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції;вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних,фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів;
Вільне розпорядження прибутком; самостійне здійснення зовнішньоекономічноїдііяльності.
Можлвості розвитку підприємництва відкриваються на основі КонституціїУкраїни, Законів України “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Пропідприємництво”, “Про форми власності на землю” тощо.
68. значення прибутку в розвитку підприємництва. Рольпідприємства та підприємництва в риноковій економіці.
Підприємництво – одна з передумов розвитку ринкової економіки. Вонозавжди розвивається в певному історисному та соціальному середовищі. Однакобов”язковою умовою і ознакою підприємництва є свобода економічної самодіяльностілюдини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційнийуспіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками.
Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, айого метою – діловий успіх у вигляді прибутку, особистий дозод. Основними йогорисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність,організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використаннярізноманітни ресурсів.
69. Первісне нагромадження капіталу. Особливості нагромадженнякапіталу в Україні.
Нагромадження капіталу – це капіталізація частини прибавочної вартості,зворотнє перетворення частини прибавочного продукту в капітал. дЖероломнагромадження капіталу та розширення виробництва є прибавочна вартість або тачи інша форма прибутку.
В результаті діяльності всіх членів суспільства та постійногонагромадження капіталу формується національне майно країни, що є складовою частиноюважливого показника економічної могутності країни, сукупності всіх матеріальнихресурсів, що знаходяться у власності всього суспільства – національного багатства.
В Україні нагромадження капіталу знаходиться ще в зародковій стадіїчерех нестабільну економічну ситуацію та перехідний стан економіки.
70. Перетворення грошей у капітал. Загальна формударуху капіталу та її суперечності.
Одним із факторів виробництва є капітал в його різноманітних формах,включаючи форми людського капіталу.
Якщо капіта, це фактор виробництва, то для організації будь-якої справи,будь-якої діяльності перш за все необхідна певна кількість капіталу в грошовійформі. Його можна отримати шляхом заощаджень та зібрання великої кількостігрошей, а можна взяти позичковий капітал.
Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей.
71. Капітал і праця. Наймана праця.
Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничихфакторів, що поряд з працею, землею приносить доход.
Наймані працівники можуть бути фактором зростання капіталу. Це криєтьсяу характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів виробництва,які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів виробництва;результати виробництва не належать безпосередньому виробникові. Власник засобіввиробництва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, аое це нетак, оскільки працб як таку купити не можна. Праця – це процес, в якому створюютьсяматеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів виробництва –це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. Її й називаютьробочою силою. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу в подвійномухарактері товару “робоча сила”.
72. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.
Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар –робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати.Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому, вартість, створюваняробітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається звартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разіпідприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочоюсилою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.
Місячна вартістьробочої сили, необхідної для виробництва певних елементів,наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис.
Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартістьпродукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатнядля відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.
73. Заробітна плата: сутність, форми, системи. Теоріїзарплати.
Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливорозрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітнаплата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальназаробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбатина свою грошову заробітну плату.
Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становитьрозмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не можездійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму нормупраці.
Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні зафункціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структурузаробітної плати.
Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. Відрядну форму восновному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результатдіяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників.Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використанняпочасової форми заробітної плати.
Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифніставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їхскладності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності зарозрядами тарифних сіток.
74. Номінальна і реальна заробітна плата. Продукт праціта заробітна плата.
Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливорозрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину,день, місяць.
Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, якіпрацівник може придбати на свою грошову заробітну плату.
Наприклад, в кооперативах та колективних підприємствах існує така особливість:їх особисті доходи та заробітна плата виникають в результаті реалізації товарівта послуг, які створені колективною працею і є продуктами праці. Але це неозначає, що продукт праці існує лише там. Продукти праці існують всюди і найчастішевід успішної реальзації цього продукту праці залежить заробітна плата людей.
75. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладання капіталута праці.
В сучасних умовах виробництво продовольства та технічних культур грунтуєтьсяна міжгалузевій виробничій системі. На всіх стадіях виробництва, постачання тазбуту аграрної продукції активна роль належить транспортним фірмам, банкам, страховимкомпаніям тощо. Аграрне виробництво – основа існування всього людства, аджелюдство потребує продукти харчування та технічні культури щодня та щохвилини. Зпоглибленням екологічних проблем та забрудненням навколишнього середовища в с/гвсе більшу роль починає відігравати капітал, направлений не лише на реалізаціюс/г продукції та її доставку та зберігання, а й на забезпечення реалізаціїпрограм екологічно чистого вирощування продукції.
Вкладання праці в аграрне виробництво – це обов”язковий процес, бомашини та навіть найсучасніше обладнанні неспроможні виростити та обробити всюрізноманітність с/г продукції. Аграрне виробництво – чи не найвигідніша ланкасуспільного виробництва країни.
76. Відносини власності в с/г.
колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власністьїх членів. Кожен член колективного с/г отримує сертифікат на право власності наземельну частку із зазначенням розміру її в умовних гектарах, а також увартісному виаженні.
Частину землі передають у власність селянським господарствам, засновникияких не були членами кооперативів.
Продаж земельних ділянок також здійснюється підприємцям, що займаютьсянесільськогосподарською діяльністю (під будівлі, сферу обслуговування тощо).
77. Земельна рента та її форми: оренда землі, ціназемлі.
Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використанняземлі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта –землеволодарь, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г виробництва.
Земельна рента виражає відношення привласнення додаткового продукту власникомземлі у формі арендної плати за право користування землею.
Форми земельної ренти:
- диференціальна земельнарента – разність між суспільною ціною виробництва с/г продукції на гіршихучастках землі та індивідуальною ціною її виробництва на кращих та середніх участках;
- диференціальна рента по плодючості;
- диференціальна рента помісцезнаходженню;
- диференціальна рента поефективності на додаткові вкладення факторів виробництва.
Абсолютна земельна рента – це надлишок вартості с/г продукції над ціноюїї виробництва.
У формуванні ціни землі головну роль відіграє рента та банківськийвідсоток. Ціна землі рівна такій сумі грошей, яка будучи покладена в банк,принесе доход рівний ренті. Такий доход є капіталізованою рентою. Отже, ціназемлі – це капіталізована рента.
Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користуванняземлею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.Орендна плата за землю містить відсоток на вкладений у землю капітал, а такожамортизацію цього капіталу.
78. Важливу роль відіграє в розвитку с/г аграрна політика. Тут існуютьрізноманітні форми господарювання – кооперативи, приватні об”єднання, місцеві“монополісти”.
Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий доход.Цього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Господарства,які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельноїплощі.
Існують також фермерські господарства. Форми господарювання:
- групи промисловихоб”єднань;
- с/г підприємства(корпорації, кооперативи тощо).
79. Типи економічного зростання.
Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва.
Існує два типи економічного зростання:
1) екстенсивний – на основі кількісного збільшенняйого факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва;
2) інтенсивний – на основі якісного поліпшенняйого факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва.Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.
Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвиткуназивається інтенсифікацією виробництва.
80. НТР та її роль в економічному зростанні.
Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконаленняє фундаментальними закономірностями економічного життя людини. Він заснованийна прогресі науки і техніки.
Нові знання матеріалізуються в нових заслбах праці, задоволення однихпотреб породжує інші. З”являються нові ідеї та розробки, створюєтьсядосконаліша техніка, тезнологія і предмети споживання. Вони зумовлюють іформують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері науковихдосліджень, технічних розробок виробництва та споживання. НТП здійснюється удвох формах: еволюційній та революційній.
Еволюційна форма – має місце, коли техніка і технологія, що застосовуютьсяу виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань.
Революційна форма – перехід до техніки і тезнології, що побудовані напринципово нових наукових ідеях.
НТР є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства наоснові докорінних зрушень у наукових знаннях.такі перевороти в науці, техніціта виробництві відбуваються регулярно. На основі фундаментальних відкриттів урізних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу:предмети праці, засоби праці та сама праця людини. Збільшується ефективність тапродуктивність праці. З”являється нова різноманітна техніка. НТР зумовлює такожзміни і в характері праці. Отже, НТР є одним з проявів еволюції.
81.Державна політика. Державаніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвиткусуспільного виобництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльністьдержави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципівобов”язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Державаможе за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів,податків, цін – зглажувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівеньзайенятості, здійснювати регулюючі йункції. Існує 4 види державної економічноїдіяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільнеспоживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державнізакази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державневиробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державногосектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранамвійни, людям похилого віку тощо.
Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції длясуспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованоїпобочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.
Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.
82. Підприємництво в державному секторі.
Підприємництво в державному секторі розвивається за умови постійногорегулювання всіх процесів державою. Умови вільного вибору форм господарювання такожконтролюються державою
83. Економічні функції держави.
Становлення та зміцнення держави як суспільного інститутусупроводжувалися розвитком численних її функцій, іключаючи економічні. Виникненняекономічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил,об”єктивних його потреб. Виникало багато загальних проблем: забезпечення неподільностітериторії держави як середовища господарської діяльності, зовнішньої тавнутрішьної безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління тощо.
Економічні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Державазавжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересівсуспільства в цілому. Держава має великі можливості впливу на економіку, можестимулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконуватипрогресивну та регресивну роль. Держава є верховним власником. Розмаїття галузевоїта відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динамікициклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державногорегулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні формитакого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльностідержави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництваі центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнахрозробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчуполітику щодо різних суб”єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходівдля стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державногорегулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку.Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринковихвідносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хідциклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв”язки. Одним з інструментівекономічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного)капіталу в окремі галузі економіки.
Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної,так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб”єктів у проведенніекономічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативнихнаслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання єочевидною.
Здійснюючи цю функцію, держава забезпечує економічні інтереси нації,створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет;побудову цивілізованого суспільства.
Економічну роль держави слід досліджувати в двох аспектах –забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення.
84. Роль держави в кругообігу продукту Держава ніколи не була пасивною по відношеннюдо економіки. По мірі розвитку суспільного виобництва економічна роль державизростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, врозробці та дотриманні принципів обов”язковості, рівномірності, пропорційностіта прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітноїплати, кредитів, процентів, податків, цін – зглажувати циклічні коливання,забезпечити необхідний рівень зайенятості, здійснювати регулюючі йункції. Існує4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхомекономічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупецьта споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства;3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонердержавного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплативетеранам війни, людям похилого віку тощо.
Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції длясуспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованоїпобочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.
Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.
85. суспільний продукт та його форми. Методиобчислення суспільного продукту.
Суспільнийпродукт – це результат суспільного виробничого процесу, який слугує длязадоволення побажань та потреб суспільства. Може бути як матеріального, так іне матеріального виду. Суспільний продукт являє собою масу різних товарів і послуг,створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях вир-ва запевний проміжок часу (за рік).
Засвоєю натурально-речовою структурою сусп. продукт поділяється на засоби вир-ваі предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональноїролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фондзаміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фондзаміщення — це частина сусп. продукту, яка йде на відновлення зношених засобіввир-ва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці. Фондспоживання — це частка сусп. продукту, яка йде на задоволення матер. тадуховних потреб людей. За своїм складом в умовах простого відтворення він виступаєлише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина нац.доходу йде на особисте споживання, а інша на нагромадження, тобто на збільшенняособистих і речових факторів вир-ва, на розвиток технологічного способу вир-ва.У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання,так і в засобах вир-ва.
Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — v, адодатковий — m, то за своєю вартісною будовою сусп. продукт (W) визначається заформулою: W=c+v+m.
86. Валовий внутрішній продукт, його суть та відтворювальнаструктура.
Важливе місце в системі національних розрахунків займає показник ВВП,який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених натериторії даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їхпроміжкового споживання. Суть ВВП розкривають його загальні риси: є найбільшзагальним показником кінцевого результату економічеої діяльності в цілому внаціональній економіці; характеризує єдність взаємопов”язаних аспектів економічногопроцесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів,кінцеве використання матеріальних благ і послуг; охоплює результати економічноїдіяльності всіх господарських одиниць; є вартісним, грошовим показником, вимірюєринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.
У процесі виробництва та нагромадження, що здійснюються в межахнаціональної економіки, використовують не лише вітчизняні товари, а й іноземні.Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на спожиивання, нагромадженнята експорт за вирахуванням вартості імпорту.
Структура: витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій,ринкова вартість послуг, умовна плата за житло, валові приватні інвестиції,державні закупівлі товарів та послуг тощо.
87. Чистий національний продукт. Національний дохід.Концепції національного доходу.
Національний дохід – знову створена в сфері матеріального виробництвавартість або відповідна їй частина сукупного суспільного або національногопродукту в натуральній формі, яка отримується за вирахуванням всіх матеріальнихвитрат на його виробництво. Національний дохід в натурально-речовому виразіскладається з засобів виробництва та предметів споживання. При цьому використовуютьсярізні методи формування дохідної частини державного бюджету.
88. Продуктивність сусп. Праці Суспільне виробництво є виробництвом для задоволеннялюдських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власневиробництво, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії взаємопов”язані вєдиному процесі та перебувають у постійному економічному кругообігу.
Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторіввиробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовищаіснування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення доходів та природнихресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистотиводних та повітряних просторів тощо. Відтворення завжди має суспільнийхарактер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічнійсистемі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюєтьсятакож відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Отже, якбачимо, відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури країни.
89. Суть і види економічного відтворення: просте та розширене.
Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а впостійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.
Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільнихформах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметівспоживання та засобів виробництва здійснюється також відьворення певнихекономічних виробничих відносин між людьми.
Просте відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабахщодо кількості та якості виготовленого продукту.
Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступномуциклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.
90. Кругообіг доходу, ресурсів і продукту у процесі відтворення.Відтворення всіх елементів економічної системи.
Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб ізнаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво,розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії взаємопов”язані в єдиному процесіта перебувають у постійному економічному кругообігу.
Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторіввиробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовищаіснування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення доходів та природнихресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистотиводних та повітряних просторів тощо. Відтворення завжди має суспільнийхарактер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічнійсистемі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюєтьсятакож відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Отже, якбачимо, відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури країни.
91 Тіньовий сектор в ек-номц відтворенні. Тіньовий сектор в економіці України займаєпомітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розробленав інтересах суб”єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливатиззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 23% частку всієїекономіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великогобізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвитоквсіх галезуй народного господарства.
Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіціУкраїни, він існує і продрвжує укріплюватись.
92. Національне багатство та його структура.
Національне багатство складається з двої частин: матеріальної танематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, щоподіляються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основніфонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої – духовніцінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.
Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високихтемпів НТП – посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидкозростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів. В структуріневиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій,закладів освіти та охорони здоров”я. Постійно прискорюється залучення в господарськевикористання природних багатств.
Національне багатство є одним з найважливіших показників економічноїмогутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.
Нематеріальне багатсво включає: професійні, інтелектуальні та фізичніздібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід; освітній, культурнийта морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки тауправління; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей.
94. Суть розподілу національного доходу.
Витрати державного бюджету тісно пов”язані з національним доходом.
Найбільшими є витрати бюджету на фінансування народного господарства,яке включає розвиток пріоритетних галузей та структурну перебудову економіки. Такождо цього додаються витрати на стабілізацію економіки та розвиток підприємництвау вигляді державних субсідій, субвенцій, бюджетних кредитів. В умовах ринкуз”явився специфічний вид витрат – виділення бюджетних коштів на придбання акційдіючих підприємств.
Значні кошти щорічно направляються на фінансування соціально-культурнихзаходів та науки. Вони дозволяють державі фінансувати та розвивати системународної освіти, культуру.
Частина коштів виділяється на оборону, основне місце серед витрат наяку займає купівля озброєнь та військової техніки; утримання армії та флоту;фінансування науково-дослідних робіт.
Також фінансуютьсяпрограми соціального захисту населення, державного регулювання цін, ліквідаціюнаслідків стихійних та виробничих лих тощо.
95. Диференціація доходів населення. Проблема багатихта бідних. Межа бідності; абсолютна і відносна.
Доходи пов”язані з правом власності. Багато людей власності не мають,меншість – володіють великою кількістю. Також важлива дикримінація на ринкуробочої сили – підприємці не бажають брати на роботоу певну категорію людей(національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівнюоплати більш “предпочтительних” груп. Нерівність доходів визначаєтьсянерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілідоходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг.Люди істотньо відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки,а отже, по своїм можливостям заробляти.
Бідність не піддається точному визначенню.
Бідність – це рівень життя родини, при якому її доходи не покриваютьвитрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум.Як визначається межа бідності? В США ця межа визначається на основі оцінкидоходу, необхідного для підтримання та забезпечення людського існування намінімально допустимому рівні. При цьому це вираховується на основі мінімальнихцін. Потрібно вирахувати мінімум для пропитання людини та примножити йоговтричі – ось ми і отримуємо межу бідності. Абсолютна межа бідності – це мінімальнікошти, які отримує родина для свого проживання (але їх їй не вистачає). Відноснамежа бідності для різних людей може бути різною. Адже, наприклад, одні люди неможуть жити без м”яса, а інші – без фруктів. Відносна межа бідності вимальовуєтьсяу відносних показниках доходів.
93.Економічні функції держави На практиці можуть застосовуватисямоделі розподільних відносин, що зводяться в основному до наступних форм:цінова, нормативна і змішана. Цінова чи затратно-технологічна системарозрахунків будується по стадіях технологічного процесу від виробника до переробника.Розрахунки можуть здійснюватися: а) прямим шляхом через ціни (закупівельні,розрахункові й ін.); б) двоетапним способом: спочатку здійснюється авансуванняв розмірі 50-60%, а потім виробляється заключний розрахунок за допомогою прямогорозподілу прибутку. Ціновий спосіб розрахунків. У залежності від характерувиробничих зв'язків і ступеня господарської самостійності підприємств розрахункиза цінами між учасниками АПФ можуть будуватися по декількох схемах. 1. Якщосільськогосподарські підприємства займаються вирощуванням і відгодівлею тварині самостійно реалізують худобу на м'ясокомбінат, то розрахунки ведуться зацінами домовленості, що встановлюються на основі ринкових цін, що склалися домоменту висновку договорів. Рада може переглядати ці ціни в міру необхідності(наприклад, у зв'язку з подорожчанням тарифів на паливно-енергетичні ресурси йін.). При висновку договорів необхідно обмовити умови зміни цін закупівель худобиі свиней на базі поточних витрат. У договорі повинні бути зазначені: елементи витрат,по яких відбувається подорожчання, індекс подорожчання і верхня границя можливогоросту цін закупівлі худоби. Застосування мінливих у такий спосіб закупівельнихцін дозволить сільськогосподарським підприємствам захистити свої інтереси вприбутку, а м'ясокомбінату мати гарантії від завищення цін на сільськогосподарськусировину, оскільки умови закупівлі худоби в договорі будуть обговорені заздалегідь.2. Якщо вирощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней спеціалізованіпо технологічних стадіях і відбувається в умовах міжгосподарського кооперування,то в цьому випадку розрахунки можуть проходити в такий спосіб: — за розрахунковимицінами, що встановлюються на основі ринкових цін, що склалися до моментувисновку договорів. Рада інтегрованого формування може переглядати ці ціни вміру необхідності; — по базисним (чи орієнтованим) цінах, розрахованим на основісередньої фактичної собівартості вирощування молодняку великої рогатої худоби вгосподарствах за останні 6 місяців. У цьому випадку в договорах господарств ікомплексу передбачаються виплати компенсацій у випадку відхилень цін від фактичносформованих ринкових. Якщо останні вище базисних, то різниця направляється вкомпенсаційний фонд, якщо нижче — оплачується з засобів компенсації. Допустимо,господарства поставляють молодняк на заключну відгодівлю за ціною 9,2 руб. закг живої маси, а фактична ціна закупівель на м'ясокомбінаті — 9,5 руб./ кг,тоді різниця між базисною і фактичною ціною, що складає 0,3 руб./кг, направляютьсяв компенсаційний фонд. Якщо базисна ціна установлена вище ціни закупівель, скажемо9,7 руб./кг, то різниця 0,2 руб./кг відшкодовується за рахунок засобів компенсаційногофонду. Двухэтапный спосіб розрахунків. На першому етапі, у моментпередачі продукції для подальшої її переробки здійснюється авансування, надругому — послу одержання кінцевих результатів — заключний розрахунок задопомогою прямого розподілу прибутку. При визначенні конкретних співвідношеньварто керуватися загальним правилом: чим вище ступінь господарськоїсамостійності учасників інтеграції, тим вище частка прибули, реалізована підприємстваму момент передачі продукції. Необхідно враховувати і характер інтеграційнихзв'язків, об'єктивну можливість виявлення всіх економічних наслідків від каналівреалізації продукції. Система розрахунків здійснюється шляхом розподілу грошовоговиторгу від реалізації кінцевої продукції по нормативних співвідношеннях,розрахованим за визначеними показниками ( чисобівартості ресурсоемкости). Нормативирозраховуються по ресурсоемкости виробництва м'яса і продукції його переробки.Для цього суммируются в грошовій оцінці усі види виробничих ресурсів, зайнятиху сільськогосподарському виробництві і переробці, і визначається частка кожногоучасника.
96.Необхідність перерозподілу національного доходу ідоходів населення.
Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїхфункцій – являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежіздійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. Напринципі перерозподілу грунтується більшість соціальних програм. Таким чином,держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах.Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться унаселення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення вВНП, це підриває симули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, невторгненнядержави в цей процес або значне скорочення, також має негативні наслідки – стримуєрозвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів – цеявища макрорівня.
97. Роль державного бюджету у перерозподілінаціонального доходу.
Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їхньогофінансового забезпечення. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, атакож бюджети всіх рівнів місцевої влади. З бюджетом тісно переплютаютьсяпозабюджетні фнди – кошти держави, що мають цільове призначення і не включаютьсядо державного бюджету.
Перше місце у бюджетному перерозподілі національного доходу займаютьсоціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров”я.
У видатках на господарські потреби виділяються бюджетні субсидії с/г,які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість.
Видатки на охброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, атакож адміністративно-управлінські витрати – визначаються потребами безпеки держави,пріоритетами зовнішньої політики та внутрішньої політики, впливають на попит наспоживчі товари.
Кон”юктурним цілям бюджетного перерозподілу національного доходуслужать видатки по внутрішьнодержавному боргу, розміри витрат та субсидійприватним і державним підприємствам, с/г, на створення і вдосконалення об”єктівінфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.
Важливе місце займає зовнішьноекономічний аспект політики бюджетних витрат– видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталутощо.
98. споживання і заощадження. Доходи населення таспоживання. Схильність до споживання та заощадження.
В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити натри основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов”язковіплатежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вонапов”язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов”язкові платежізменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі.
Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частинипотреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктівхарчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасівпродуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування зарахунок доходів попередніх періодів.
Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людейта сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє(освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).
99. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.
Прожитковий мінімум – це величина доходу, гарантована державою. Він неможе перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись заїї нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формамигарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітноїплати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги.Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економікикраїни, особливостей соціальної політики держави тощо.
Соціальний захист – це проблема реалізації принципу соціальної справедливості.Вона не зводиться до перерозподілу, а вимагає профілактичних заходів дляпопередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певнісоціальні гарантії – це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуваннюїх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць.основніспособи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а)обов’язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів;б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в)визнчення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулюваннявідносин зайнятості.
100. Заощадження та інвестиції.
Економічне зростання характеризує цілі економічної системи. Головнаувага приділяється таким показникам як валовий продукт, національний дохід,зайнятість, суспільний капітал.
Економічне зростання – це регулярне розширення масштабів діяльностідержавної системи, яке визначається у збільшенні розмірів предметів суспільноїпраці виробленого товару. Загальні фактори: територія та природні ресурси,народонаселення, накопичення тощо.
Економічний розвиток – збільшення ролі та частини виробництва.
101. Ек-не зростання та ек-ний розвиток Найбільш поширені два шляхи використаннявільних коштів – вкладення їх в банк під проценти або покупка цінних паперів. Всучасних умовах можливість отримати прибуток на вкладена гроші значно розширилась,бо вже виникла ціла низка комерційних банків, страхових компаній тощо.
Прийняття будь-якого інвестиційного рішення неможливе без оцінки інформації,яка характеризує суть проблеми найбільш вигідного вкладення грошових коштів.
В умовах інфляції найбільш прийнятними є умови поквартальної виплативідсотків у банку.
103=102. Економічне зростання та економічні цикли.
Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнутьвсі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.
Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основікількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметріввиробництва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів приудосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний типекономічного зростання в чистому вигляді не існує.
Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвиткуназивається інтенсифікацією виробництва.
Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Циклічністьспостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічнежиття, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовийлаг між двума черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, який складаєтьсяз фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.
Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішняструктура циклів мають різні тлумачення. Так:
Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна кризаперевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки,як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягаєне в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.
Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивнустійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головніфактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендаціїпо обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економікичерез ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічніважелі.
Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР,що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль –кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якіснихзмін базисних поколінь машин та технологій.
104. Економічні кризи та їх причини.
Економічні кризи та кризові явища супроводжують людство чи не з першихроків його існування. Розвиток економіки не може проходити гладко, безбудь-яких коливань та відхилень. Отже, економічні кризи необхідні.
В різних суспільствах причини економічних криз можуть бути різними.Наприклад, в країнах з розвинутою економіко. Може спостерігатисьперевиробництво товарів, що звичайно веде до економічної кризи. У суспільствах,що розвиваються, та перехідних економіках, навпаки, до економічних криз призводятьпродовольчі, ресурсні та виробничі проблеми. Важливою причиною появи економічнихкриз стали різного роду суперечки та конфлікти всередині окремих країн, та міжкраїнами.
В країнах колишьного Радянського Союзу, наприклад, до економічної кризиспричинив розпад цього величезного державного утворення, а з них ігосподарських зв”язків між республіками, а також перехід від планової, адміністративно-командноїсистеми господарювання до зовсім незвичних їм основ ринкової економіки. Отже,як видно, причин виникнення економічних криз може бути дуже багато, і нагальноюпотребою є створення ефективних механізмів та програм їх подолання.
105. Продуктивність праці та економічне зростання.
Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнутьвсі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.
Продуктивність праці та екномічне зростання є двома нерозривними тавзаємопов”язаними категоріями та поняттями. Адже, всі прагнуть економічногопіднесення та зростання, до збільшення обсягів виробництва. А збільшенняобсягів виробництва, в свою чергу, вимагає збільшення продуктивності праці, азбільшення продуктивності праці веде до збільшення обсягів виробництва та економічногозростання.
106. Теорії циклів: дискусійні проблеми.
Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Циклічністьспостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічнежиття, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовийлаг між двума черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, якийскладається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.
Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішняструктура циклів мають різні тлумачення. Так:
Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна кризаперевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки,як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягаєне в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.
Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивнустійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головніфактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендаціїпо обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економікичерез ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічніважелі.
Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР,що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль –кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якіснихзмін базисних поколінь машин та технологій.
107. Повна зайнятість, виробничий потенціал та ефективністьвиробництва.
Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення втрудовій сфері. Повна зайнятість передбачає використання всіх придатних дляцього ресурсів та харктеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребуєоплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає іздатний працювати. Повна зайнятість є не лише соціальною гарантією, а й основоювисокоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Проте сама пособі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності тарозумності її параметрів.
Виробничий потенціал передбачає зайнятість всього працездатного населеннякраїни. А ефективність виробництва залежить від рівня освіти та кваліфікації робочоїсили на ринку та, насамперед, зайнятих робітників.
108. Зайнятість та відтворення сукупної робої сили.
Умовою реалізації та відтворення сукупної робочої сили є зайнятість.Зайнятість – це діяльність громадян, пов”язана з задоволенням особистих ісуспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вонахарактеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадянробочими місцями та визначення форм участі в суспільносу господарстві з метоюодержання засобів для існування.
Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівникавідіграє ринок робочої сили.
Саме завдяки зайнятості розвивається та відтворюється сукупна робочасила, адже без реальних місць працевлаштування люди не мають стимулу доподальшого розвитку та удосконалення своїх можливостей та здійбностей.
109. Причини неповної зайнятості. Види і форми безробіття.
Особливе місце в системі функціонування сукупного працівника має безробіття.Воно має свої ріхновиди. Приховане безробіття має місце, якшо кількістьпрацівників на виробничих діяльницях перевищує об”єктивно необхідну. Наслідкамицього є низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зниження реальноїзаробітної платні. Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутністьмеханізму його регулювання, надійного захисту безробітних. Безробіттяхарактеризується двома показниками: рівнем та тривалістю.
Розрізняють природне та вимушене безробіття. Природне безробіття єдобровільним і фрикційним. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, щоробітники не хочуть працбвати за пропоновану їм плату, але стали б до роботи,якби вона була вищою. Фрикційне безробіття пов”язане з постійним рухом населенняз одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характерний стан пошукуабо чекання роботи в недалекому майбутньому.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон”юктури і різнитьсясвоєю тривалістю. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважаєтьсядовгостроковим. Воно перехоить у так зване застійне безробіття, наслідком якогоє втрата трудових навичок.
Вимушене безробіття буває сезонне ( виникає внаслідок сезонної праці вдеяких галузях), технологічне ( пов”язане з ліквідацією робочого місцявнаслідок модернізації) та конверсійне ( пов”язане з скороченням галузей ВПК таперекваліфікуванням).
Конверсійне та технологічне безробіття є проявом структурного безробіття.
Також розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадомвиробництва.
110. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки.
В умовах ринкової економіки зиінюються погляди на так званий принципзагальності праці. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиноюпрофесії та місця роботи. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятостіта її ефективності.
Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення втрудовій сфері. Повна зайнятість передбачає використання всіх придатних дляцього ресурсів та харктеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребуєоплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає іздатний працювати. Повна зайнятість є не лише соціальною гарантією, а й основоювисокоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Проте сама пособі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності тарозумності її параметрів.
111. Фактори розширеного відтворення робочої сили.Роль держави у відтворенні робочої сили.
Взагалі, розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожномунаступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленогопродукту.
Розширене відтворення робочої сили проявляється у відновлення робочоїсили в процесі виробництва та умовах зайнятості. Провідну роль тут відіграєдержава, адже саме вона проводить політику регулювання зайнятості, контролюєринок праці та намагаєтьмя зменшити негативні наслідки безробіття, розробляючивідповідні заходи та міри. Держава намагається забезпечувати такі умови, прияких при кожному подальшому циклі розвитку покращувались умови відновленняробочої сили – умови праці, збільшенні продуктивності праці, надання новихробочих місць тощо.
112. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили вУкраїні.
Формування ринку робочої сили в Україні відображає загальносвітовітенденції розвитку цього процесу. Ускладнюють ситуацію аномальний сплеск міграційнихпроцесів як наслідок загострення міднаціональних відносин; конверсія, скороченняармії тощо. Загроза безробіття пов”язана не з кризою надвиробництва, вичерпанняммісткості ринку, а з сучасною кризою невиробнитцва, неузгодженістю процесів вивільнення,перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями,що мали місце в попередній економічній системі.
Суспільне виробництво України перенасичене робочою силою. Це означає,що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшогочисла людей.
113. Госп. механізм. Суть та елементи Держава почала набагато активніше впливати нарозвиток національної економіки. У зв”язку з цим змінився господарчий механізм,організаційні форми діяльності та економічні зв”язки між господарюючимисуб”єктами. Планові методи господарювання отримують подільший розвиток в рамкахокремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. В той же час намакрорівні розвиток планових методів пов”язаний з державним регулюваннямекономіки. Планомірність виступає як засіб активного пристосування до потреб ринку.В результаті і економічні завдання розвитку отримують нове вирішення.
Державні галузеві та загальнонаціональні програми також справляють істотнийвплив на обсяг та структуру вироблюваних товарів та послуг, забезпечуюючи їхбільшу відповідність суспільним портебам, що змінюються.
Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній наоснові стратегічного планування.
В той же час великі фірми турбуються про своїх працівників, намагаючисбактивізувати працю персонала, збільшити продуктивність праці, скоротити втратиробочого часу та укріпити конкурентоздатність фірми.
114. Державне регулювання суспільного відтворення тайого форми.
Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічноїінфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюютьзагальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню.Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходамзагального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб”єктіввпливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення узагальнонаціональному мсштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові такредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основніформи державного регулювання:
- короткострокове абоемпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходівдержави, спрямованих на пом”якшення наслівдів економічної кризи.
- Довгострокове державнерегулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена ірозвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливуна процес відтворення. Розрізняють кон”юктурне (спрямоване на регулюванняпроцесу відтворення через маніпулювання госп кон”юктурою) та структурне програмування(форма економічного регулювання – науково обгрунтовані плани економічного тасоціального розвитку).
- Директивне планування –владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізаціюпланів.
115. Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.
Фінанси – це економічні відносини або між людьми в суспільстві, або міждержавою та суспільством, виражені через гроші.
Фінанси асоціюються з тими процесами суспільного життя, які обов’язковосупроводжуються рухом грошових коштів:
- розподіл прибутку;
- формування фондіввнутрішньогосподарського призначення на підприємстві;
- перерахування податковихплатежів до бюджету;
- внесення коштів у благочинніфонди та інші позабюджетні фонди тощо.
Фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини і виступаютьв якості економічної категорії. Завдяки фінансам здійснюються багатоманітніпроцеси перерозподілу вартості суспільного продукту у всіх структурнихпідрозділах економіки, в галузях матеріального виробництва та невиробничоїсфери.
Розподіл та перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов’язковосупроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму фінансовихресурсів.
Державний бюджет – утверджений в законодавчому порядку план доходів тавитрат держави, складений на рік.
Цільові та спеціальні фонди – пенсійний, зайнятості, ліквідаціїнаслідків лих тощо.
116. Фіскальна політика. Способи збалансування державногобюджету. Фіскальні методи регулювання виробництва.
Фіскальна або фінансова політика держави є складовою частиною грошовоїполітики держави. Фіскальна – це бюджетна політика, політика регулюваннясукупного попиту шляхом зміни витрат з доходів бюджету.
Фіскальна політика через державні витрати та доходи регулює сукупнийпопит з метою впливу на інфляцію, безробіття та інші економічні процеси.
Основні важелі фіскального механізму – податки, державні витрати,дефіцит бюджету, державні закупівлі, соціальні витрати, державні програми вбюджеті.
Автоматичний фіскальний механізм – співвідношення доходів споживання танакопичень, він здатен забезпечити відносну стабілізацію на основі циклічнихколивань економічного розвитку.
Фіскальна політика не може дати стабілізації економіки співвідношенняпопиту та пропозиції, стійкого грошового обігу, високої зайнятості, відсутностіінфляції тощо без дії автоматичного фіскального механізму.
Фіскальна політика – частина грошової політики держави, бюджетна політика,яка дає можливість регулювати сукупний попит та пропозицію, впливає на грошовийобіг.
По своїй економічній сутності державний бюджет – це грошові відносини,що виникають у держави з ФО та ЮО з приводу розподілу національного доходу.Бюджетне планування та балансування як важливий елемент фінансової політикидержави своїм змістом відображає процес формування та використання загальноїсукупності фінансових ресурсів держави та її окремих адміністративно- теріторіальниходиниць.
117. Механізм грошово-кредитного регулювання. Впливгрошово-кредитної політики на рівень суспільного виробництва.
В практичній діяльності кредитно-грошова політика може бути спрямованаабо на стимулювання грошової емісії та кредиту, або на стимулювання і обмеженняїх. В умовах падіння виробництва та зайнятості провадиться політика кредитноїекспансії, спрямована на пожвавлення економічної кон”юктури. В умовахекономічного піднесення з метою запобігання надвиробництву політику кредитноїрестрикції.
Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи: загальні таселективні. Загальні методи – облікова політика, продаж цінних паперівкомерційними банками центральному банку, операції центрального банку на відкритомуринку, регулювання норм бов”язкових резервів.
Селективні методи – контроль за окремими видами кредитів, регулювання ризикуі ліквідності банківських операцій.
118=120. Економічна система капіталізму вільної конкуренції,суть і основні ознаки.
Особливою рисою цієї економічної системи є: приватна власність на інвестиційніресурси; риноквий механізм регулювання макроекономічної діяльності, заснованийна вільній конкуренції; наявність великої кількості самостійно діючим покупцівта продавців кожного продукту та товару.
Важливою тут є особиста свобода всіх учасників економічної діяльності.
Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницькоїдіяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку“людського фактору”, головної виробничої сили суспільства.
Фундаментальні завдання економічного розвитку вирішувались через цінита ринок. Коливання цін, їх більш низький або більш високий рівень слугуютьіндикаторами суспільних потреб.
Підприємці прагнуть отримати все більший доход, економно використовуватиприродні, трудові та інвестиційні ресурси та максимально широко реалізовуватитакий курс, як свої творчі та організаційні здібності у вибраній ними сферідіяльності.
119. Фактори підвищення прод праці Продуктивність праці може бути підвищенарізноманітними шляхами. Перш за все, за умови поліпшення умов праці. По-друге,необхідне зацікавлення працівників у вигляді матеріальних або нематеріальнихблаг. По-третє, продуктивність праці підвищується з розвитком технологій тазасобів виробництва. По-четверте, адекватна заробітна плата є підставою дляпрацівників підвищувати продуктивність свої праці.
122. Концентрація і централізація виробництва такапіталу. Виникнення монополій та їх форми.
В основу виникнення монополій покладено об”єктивний процес розвиткупродуктивних сил. Становлення розвинутої підприємницької економічної системивимагало адекватної виробничої бази. З розвитком техніки, в свою чергу,прискорювався процес витіснення дрібних підприємств. З часом настав період,коли розвиток концентрації та централізації капіталу і виробництва на основівільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі.Основна частина суспільного виробництва виЯвился зосередженою на небагатьох великихпідприємствах, конкуренція між якими мала рунйнівний характер та загрожувалазначними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції,великі підприємтсва почади групуватись, утворюючи монополістичні об”єднання. Назміну вільній конкуренції прийшла монополія.
Форми монополій:
- Білатеральна;
- Обмежена;
- Чиста монополія.
123 Фінансово-монополістичний капітал і його суть. капітал – це грошові та матеріальні кошти, яківикористовуються в суспільносу виробництві з метою отримання прибутку.
З розвиком інтернаціоналізації економічного життя полали формуватисьрізноманітні монополії, в тому числі і фінансові. Вони почали активно впливатина розвиток економічних відносин в усьому світі. На долю фінансово-монополістичногокапіталу приходиться майже 70 відсотків усіх капіталовкладень та всіхфінансових операцій світу.
124 Суть і ознаки змішаної економічної системи. Приватний,акціонерний і державний сектори економіки. Невизначеність шляхів подальшого політичного таекономічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чіткоокреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур.Національна економіка кожної з країн має істотні відмінності у своїй структурі,співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційнихможливостях до саморозвитку й включення у загальносвітові та регіональнігосподарські процеси. Загальною особливістю цих країн є перехідний характерекономічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядаєтьсябагатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формуваннянаціонального господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватисьдо світових та регіональних економічних структур.
Взагалі всі країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризуєтьсярізноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями увідносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічноюроллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.Кризаадміністративно-командної економіки спричинила невідкладне завдання створеннянового господарчого механізму, що забезпечує ефективність використання усіхприродно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродження господарськоїініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу і чітку персоніфікаціювиробничо-господарських ресурсів, основна маса об'єктів державної власностіповинна бути приватизована. На цій основі повинна бути створена ринковаекономіка.
Перехідними ми називаємо такі економіки, якіперебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільноїекономіки. Перехід має визначену кінцеву мету – ринокву економіку та парламентськудемократію.
125. Методи державного регулювання змішаної економіки.
Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічноїінфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, якістворюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільномувідтворенню. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надаєсвоїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожногоз суб”єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному мсштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові такредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основніформи державного регулювання:
- короткострокове абоемпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходівдержави, спрямованих на пом”якшення наслівдів економічної кризи.
- Довгострокове державнерегулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена ірозвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливуна процес відтворення. Розрізняють кон”юктурне (спрямоване на регулюванняпроцесу відтворення через маніпулювання госп кон”юктурою) та структурне програмування(форма економічного регулювання – науково обгрунтовані плани економічного тасоціального розвитку).
- Директивне планування –владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізаціюпланів.
Зайнятість населення має забезпечуватись шляхом проведення активной соціально-економічноїполітики, спрямованої на задоволення потреб працівників.
Заходи та методи:
- інвестиційні та податковізаходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил;
- забезпечення прав таінтересів працівників через удосконалення законодавтсва про зайнятість населеннята працю, створення српиятливих умов на виробництві;
- проведення аналітичних танауковних досліджень економічної структури та прогоноування змін у якосі тапрозподілі росбочої сили;
- регулювання зровнішьноекономічноїдіяльності в частині залучення інощкменої робочої силии;
- чприяння створеннюдодатковихробочих місць, а також полвпшенню умов праці в суспільному виробництві.
126=121. Соціально-економічний прогрес та історичніперспективи економічної системи змішаного капіталізму.
Держава почала набагато активніше впливати на розвиток національноїекономіки. У зв”язку з цим змінився господарчий механізм, організаційні формидіяльності та економічні зв”язки між господарюючими суб”єктами. Планові методигосподарювання отримують подільший розвиток в рамках окремих фірм у виглядімаркетингової системи управління. В той же час на макрорівні розвиток планових методівпов”язаний з державним регулюванням економіки. Планомірність виступає як засібактивного пристосування до потреб ринку. В результаті і економічні завдання розвиткуотримують нове вирішення.
Державні галузеві та загальнонаціональні програми також справляють істотнийвплив на обсяг та структуру вироблюваних товарів та послуг, забезпечуюючи їхбільшу відповідність суспільним портебам, що змінюються.
Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній наоснові стратегічного планування.
В той же час великі фірми турбуються про своїх працівників, намагаючисбактивізувати працю персонала, збільшити продуктивність праці, скоротити втратиробочого часу та укріпити конкурентоздатність фірми.
127. Теорія і практика економічної системисоціалізму.
Розподільні відносини пронизують усі компоненти, всі елементивиробничих відносин соціалізму. Основи теорії розподілу по праці закладені впрацях основоположників марксизму. Суть принципу розподілу по праці зводиться,згідно К. Марксові, до досить простій по виду формулі: працівник обмінює відомукількість відданого суспільству в одній формі праці на відповідне кількістьпраці в іншій його формі. Уже з такого розуміння питання безпосередньовипливає, що проблема визначення кількості відданої суспільству праці здобуваєпринципову важливість. Потрібно також відзначити, що кількість праці, одержуваноїпрацівником в обмін на його власну працю, залежить від двох обставин: по-перше,від кількості його власної праці, і по-друге, від того, скільки часу суспільствозатрачає на виробництво продуктів, наданих даному працівнику як еквівалент йогопраці. Перша обставина зв'язана з інтенсивністю праці самого працівника, другавідбиває продуктивність суспільної праці. Ці два елементи суть основні, щовпливають на хід розподілу по праці. Для того, щоб безпосередньо застосувати цітеоретичні положення до аналізу сучасного механізму розподілу при соціалізмі ідо розгляду шляхів його удосконалювання, необхідно врахувати ті корективи, щовнесені практикою в представлення основоположників марксизму про соціалістичнесуспільство. У цьому відношенні є загальновизнаним, що найбільш істотною рисою,що відрізняє сучасну соціалістичну дійсність від марксовой моделі, є збереженнятоварно-грошових відносин. Наявність опосередкованого грошима обміну припускає,що механізм розподілу по праці здобуває два аспекти свого прояву: підсистемуціноутворення і підсистему заробітної плати. К. Маркс, визначаючи соціалізм, відзначав,що в цьому суспільстві буде присутній елемент нерівності, зв'язаний у першучергу з індивідуальними особливостями в здібностях працівників, тобто фактичнозі ступенем, у якій вони зможуть інтенсифікувати свою працю. Механізм планування,що зміг би забезпечити реальна дія системи розподілу по праці, ні в якому разіне може бути заснований на вартісних методах регулювання.
128. Соціалізм і адміністративно-командна економіка. Державнавласність. Характреними рисами такої системи є:суспільна (державна) власність практично на всі економічні ресурси;монополізація та бюрократизація економіки в специфічних формах; централізованеекономічне планування як основа господарського механізму.
Соціалізм проголошував суспільну та класову рівність всіх людей. В тойже час проголошувалася народна власність на всі ресурси держави – землю,фактори виробництва, результи виробництва та прибуток.
А насправді все належало суспільству, тобто державі. Проголошенасуспільна власність народу була на справі державною власністю, а народ не мавмайже нічого.
129. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командноїекономіки: директивне планування та централізоване управління.
Господарський механізм має ряд особливостей. Він передбачає: безпосереднєуправління всіма підприємствами з єдиного центру – вищих ешелонів державноївлади; держава повністю контролює виробництво та розподіл продукції, в результатічого виключааються вільні ринокові відносини між окремими господарствами; державнийаппарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-розпорядчихметодів.
При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизаціягосп. Механізму та економічних зв”язків.
Структура суспільних потреб визначалась безпесоредньо центральними плановимиорганами. Централізований розподіл природних ресурсів здійснювався без участівиробників та споживачів. Розподіл створеної продукції між учасниками виробництважорстко регламентувався центральними органами шляхом тарифної системи тацентралізовано прийнятих нормативів.
130. Загальна криза і розпад світової системи соціалізму Світовасистема соціалізму не пережила випробувань часу. Умови адміністративно-командногогосподарювання у світі риноквих відносин підтвердили свою недієздатність. Післяпочатку демократичних реформ у країнах соціалістичної співдружності, більшістьз них обрали шлях на перетворення. Адже, майже повна відсутність приватноївласності та неможливість вести своє гсподарювання не могли далі витримуватись.Суспільство прагнуло розвитку. До кризи спричинила також політика відкриттякордонів, бо тепер люди могли бачити що у загниваючому капіталізмі не все такпогано. Люди мають право вільно обирати шлях свого господарювання, існують всіумови доя вільного підприємництва на нагромадження капіталу та прибутку. Економічна система соціалізму мгла існувати лише в межах єдиного соціалістичногопростору, оплотом якого був СРСР.
131. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе.Об”єктивні чинники перехідного стану.
Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладнезавдання створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективністьвикористання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродженнягосподарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу ічітку персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів, основна маса об'єктівдержавної власності повинна бути приватизована. На цій основі повинна бути створенаринкова економіка.
Перехідними ми називаємо такі економіки, якіперебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільноїекономіки. Перехід має визначену кінцеву мету – ринокву економіку та парламентськудемократію.
132. Державне регулювання щайнятості та його методи.
Зайнятість населення має забезпечуватись шляхом проведення активной соціально-економічноїполітики, спрямованої на задоволення потреб працівників.
Заходи та методи:
- інвестиційні та податковізаходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил;
- забезпечення прав таінтересів працівників через удосконалення законодавтсва про зайнятість населеннята працю, створення српиятливих умов на виробництві;
- проведення аналітичних танауковних досліджень економічної структури та прогоноування змін у якосі тапрозподілі росбочої сили;
- регулювання зровнішьноекономічноїдіяльності в частині залучення інощкменої робочої силии;
- чприяння створеннюдодатковихробочих місць, а також полвпшенню умов праці в суспільному виробництві.
133. Становлення різних форм власності в перехідній економіці.Роздержавлення та приватизація власності.
Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність підприємстврізноманітних форм власності: державних, колективних, змішаних, спільних.Індивідуальних.
Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі можливістьпояви під вивіскою загальнонародної власності елементів корпоративного привласнення.
Потрібне передбачення переходу від монополії держави на привласненнязасобів виробництва, результатів виробництва та управління ним до різноманітнихформ власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємствта широкому роздержавленні власності та приватизації.
Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств утакі, що засновані на інших, недержавних формах власності.
Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх абочастини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців,заснованих на змішаній або колективній власності.
Роздержавлення й приватизація відбуваються у таких формах: перетвореннядержавного підприємства на акціонерне чи інше господарське товариство; викупмайна державного підприємства, зданого в оренду, орендним підприємством абоіншим орендарем; викуп майна державного підприємства членами трудовогоколективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юридичнимособам та громадянам.
134. Змішана економіка і соціально-економічні перетворенняу постсоціалістичних країнах. Структура змішаної економіки.
Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав єскладне переплетіння процесів взаємодії та розмежування як наслідок формуваннянаціональних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідаціїзакладеної раніше економічної взаємозалежності. Загальною особливістю сучасногоетапу розвитку всіх країн є незавершеність формування цілісної моделі функціонуванняїхніх господарств. Усі вони обрали шлях прискореного переходу до ринкової економіки.На сучасному етапі складність пристосування до загальносвітових економічнихпроцесів викликана відсутністю ринкового механізму як системного утворення. Окреміж елементи цього механізму є чужими для народного господарства, що функціонуєпоки що у напівринковому режимі. Невизначеність шляхів подальшого політичногота економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чіткоокреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур.Національна економіка кожної з країн має істотні відмінності у своїй структурі,співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційнихможливостях до саморозвитку й включення у загальносвітові та регіональнігосподарські процеси. Загальною особливістю цих країн є перехідний характерекономічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядаєтьсябагатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формування національногогосподарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватись до світових тарегіональних економічних структур.
Взагалі всі країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризуєтьсярізноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями увідносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічноюроллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.
135. Особливості ринкової трансформації економікиУкраїни.
Для України на сучасному етапі характерний стан перехідної економіки.Трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, із гострими соціально-економічнимипотрясіннями, кризовими явищами. Структура економіки України на сучасному етапізначною мірою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибокаекономічна криза. Головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ,що є передумовою подальшого економічного й соціального прогресу суспільства.Функціонування й дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливоюі необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвитокцієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійовогомеханізму й матеріально-фінансового забезпечення, що ще не достатньо розвинутов нашій країні. Але процес іде. Характерними рисами аграрного сектора є такі:взаємопов”язаний АПК як ціле тільки формується, переважну частку АПК створюєс/г. економічна реформа передбачає формування багатоукладної економіки шляхомрозвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноціннихсуб”єктів ринкових відносин. Першочерговою є потреба вироблення власноїзагальнодержавної економічної політики. В Україні здійснюється інтенсивна роботадержавних і виконавчих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засаді основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої наринкові перетворення. Проходить процес здійснення радикальних економічних реформ.Виробляється виважена стратегія здійснення соціально орієнтованої трансформаціїринкової економіки, розробляються механізми проведення ринкових реформ, робитьсявсе для економічної стабілізації країни.
136. Світове господарство: його суть та структура.
Розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов’язанихз НТП, зумовили розмаїття структур – соціально-економічної, регіональної тафункціональної. Єдність світового господарства досягається через розв’язаннясуперечностей його різноманітності.
Важливою суперечністю СГ є суперечність між країнами розвинутої економікита державами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки.Суперечності СГ зачіпають усі його структури. Дія цих суперечностейпереплітається як на національному, так і на субрегіональному та глобальному рівнях.Розв’язання зазначених суперечностей можливе за умови переростання СГ у єдинийорганізм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.
Організаційно-економічну структуру сучасного СГ визначає поєднаннярегіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктурапредставлена економічними об’єднаннями країн, що ґрунтуються на територіальномупринципі і мають на меті розв’язання широкого кола економічних проблем. До неїналежать міждержавні регіональні загальноекономічні об’єднання та регіональніекономічні комісії ООН.
Функціональна підструктура представлена міждержавними економічнимиорганізаціями з певних питань функціонування СГ. Це спеціалізовані економічніоб”єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавнігалузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; міжнароднікооперативні організації.
137. Міжнародний поділ праці й спеціалізація. Міжнародніекономічні відносини.
МПП: 1) суспільний поділ праці – це сукупність різних видів виробничоїдіяльності; це найбільш загальна форма суспільного виробництва, він переростаєв МПП. Який є вищим етапом розвитку; 2) МПП – якісно вищий етап суспільногоподілу праці – раціональна форма використання СПП у рамках народного господарства.Це спеціалізація кожної країни на випуску певних виробів із метою задоволенняяк своїх потреб, так і потреб країн-партнерів. МПП буває: загальний – це поділпраці між країнами світового співтовариства по найбільшим сферам суспільноговиробництва; окремий – поділ праці між країнами всередині однієї сфери суспільноговиробництва або галузі економіки; одиничний – поділ праці між суб”єктами врамках однієї обособленої господарської одиниці.
Спеціалізація буває: міжгалузева – спеціалізація країн світовогоспівтовариства на окремих галузях суспільного виробництва; галузева – спеціалізаціякраїн всередині окремої галузі виробництва ( предметна — спеціалізація країнина випуск окремих виробів; по детальна – спеціалізація країни на випуск окремихдеталей; агрегатна – спеціалізація країни на випуск вузлів для машин та обладнання;технологічна – спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу).
На МПП впливають різноманітні фактори: природно-географічні (природнокліматичніумови, природні ресурси, освоєння території, чисельність населення тощо);соціально-економічні (чисельність робочої сили, рівень розвитку науково-технічногопотенціалу, масштаб та серійність виробництва тощо); фактори НТП (рівень економічноїдиверсифікації виробництва, економічна вигідність функціонування підприємств,прискорення темпів морального зносу обладнання тощо).
МЕВ – система господарських зв”язків фізичних та юридичних осіб наінтернаціональному рівні, на рівні держав, групи держав, міжнароднихекономічних організацій, які орієнтовані на реалізацію їх потреб; це особливасфера здійснення виробничих зв”язків, які вийшли за територіальні рамки окремихдержав; це сукупність суспільно виробничих зв”язків суб”єктів світовогогосподарювання.
138. Інтернаціоналізація господарських відносин тапродуктивних сил.
Інтернаціоналізація господарських відносин – це розвиток господарськихзв”язків між країнами світового співтовариства; це процес переростання виробничимисилами та виробничими відносинами національних кордонів.
Інтернаціоналізація продуктивних сил – це створення міжнароднихгосподарських об”єктів у країнах світового співтовариства.
139. Транснаціональні корпорації та їх роль в економічномурозвитку.
Інтернаціоналізація почала охоплювати сферу виробництва, науки йтехніки, почали створюватись транснаціональні корпорації (ТНК). З їх, розвитком,вони почали справляти все більший вплив на економічний розвиток як окремихкраїн, так і світу в цілому. Наприклад, великого значення мають прямі інвестиціїТНК у країни, що розвиваються. З плином часу змінюється характер і географіязарубіжних інвестицій та міжнародного технологічного обміну. ТНК починають спрямовуватисвої інвестиції переважно у розвинуті країни.
ТНК – це фірма, яка здійснює основну частину своїх операцій за межамисвоєї країни.
На діяльність ТНК приходиться приблизно 80% всієї світової економічної,фінансової, валютної, технологічної та іншої діяльності.
140. Міжнародна торгівля та її економічні основи. Протекціонізмі вільна торгівля.
Міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами між державнооформленими національними господарствами або їх, представниками.
Зовнішня торгівля – сукупність експортно-імпортних операцій окремоїкраїни. Це торгівля однієї країни з іншими суб’єктами світового господарства.
Світова торгівля – сукупність зовнішньої торгівлі країн світовогоспівтовариства.
Показники обсягу МТ: 1) експорт – вивезення товару з країни; 2) імпорт– ввезення товару в країну; 3) зовнішньоторговельний обіг – сукупний обсягекспорту-імпорту за певний проміжок часу; 4) фізичний обсяг – оцінка обсягуекспорту і імпорту в постійних цінах в рамках одного періоду; 5) генеральнаторгівля – вартість зовнішньоторговельного обігу та вартість транзитнихтоварів; 6) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг; 7)реекспорт – вивезення раніше ввезеного товару; 8) реімпорт – ввезення ранішевивезеного товару.
МТ розділяють на три види:
1) по критерію об’єкту:торгівля сировиною, паливом, продовольством, полу фабрикатами, готовимивиробами; а) виробничого призначення, б) невиробничого призначення; торгівля послугами.
2) По критерію взаємодіїсуб’єктів: традиційна торгівля, торгівля спеціалізованою продукцією, зустрічнаторгівля;
3) По критерію регулювання:звичайна МТ, дискримінаційна МТ, преференціальна МТ.
Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземноїконкуренції шляхом збільшення кількості обмежень в торгівлі. Він буває селективний(передбачає захист від іноземної конкуренції не всього національного виробництва,а лише окремих галузей), колективний ( політика інтеграційних угруповань державпо відношенню до третіх країн), скритий (одночасне зниження рівня мита та розширеннякількості нетарифних обмежень) та монопольний ( державна політика одноосібногоздійснення та регулювання зовнішньоторговельних відносин).
Вільна торгівля – політика, направлена на відкриття ринку для іноземнихконкурентів шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі. Здійснення вільноїторгівлі означає невтручання держав у розвиток торгівельних відносин міжсуб’єктами світового господарства.
141. Сутність та форми міжнародного руху капіталів,його масштаби, динаміка та географія.
МРК обумовлюють: інтернаціоналізація господарського життя, появаможливості більш вигідного прикладення капіталу за кордоном, відносний надлишоккапіталу на внутрішньому ринку, прагнення власників капіталу застосувати йоготам, де існують низькі ціни, економія фінансових ресурсів від застосуваннябільш низьких митних тарифів тощо.
Капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в суспільномувиробництві з метою отримання прибутку.
Основною формою МРК є вивезення капіталу. Це одностороннє переміщеннявартості в товарній або грошовій формі за кордон з метою отримання прибутку,відсотку або з іншою метою. Вивезення капіталу в товарній формі – це експортмашин, обладнання, полу фабрикатів, технологій тощо. Вивезення капіталу вгрошовій формі – це вивезення валюти та валютних цінностей.
Географія МРК може бути різноманітною, навіть світовою. А динаміка йогозалежить від рівня митних тарифів, пільгових умов та цін у різноманітних країнах.
142. Міжнародні валютно-фінансові відносини.
Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових таорганізаційних заходів, які регулюють операції з національною та іноземноювалютою, золотом тощо.
Міжнародні кредити використовуються у відповідності з уніфікованимиміжнародними нормами міжнародних кредитів та правилами міжнародного кредитування.
Міжнародні розрахунки передбачають наявність та регулювання міжнародноївалютної ліквідності. Міжнародна валютна ліквідність – це спроможність країниабо групи країн забезпечити своєчасну оплату своїх міжнародних зобов’язань.
Валютний ринок – сукупність постійних економічних організаційних відносинпо операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів віноземній валюті.
Органами, що регулюють валютно-фінансові відносини є:
1) національні банки, міністерство економіки,міністерство фінансів, органи валютного контролю;
2) міжнародні валютно-фінансові організації(МВФ), регіональні валютно-фінансові організації (ЕВІ).
Ці органи розробляють режим безпечного, безкризового розвиткувалютно-фінансових відносин в масштабах світового господарства.
143. Міжнародна валютна система, валютні ринки і валютнийкурс.
Валютна система – це форма організації та регулювання валютнихвідносин, закріплених національним законодавством та міжнародними угодами. Воснові МВС лежить розвиток міжнародних валютних відносин. МВВ – це відносиниміж суб’єктами світового господарства, пов’язані з використанням валюти в їхфінансово-господарській діяльності. Існує три рівня валютної системи: національний,світовий, міжнародний. МВС-це договірно-правова форма організації валютнихвідносин між групою держав.
Валюта – це грошові знаки іноземних держав та міжнародні розрахунковігрошові одиниці.
Валютний ринок – це сукупність постійних економічних організаційнихвідносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжнихдокументів в іноземній валюті. Регулювання валютного ринку залежить відхарактеру економічної системи країни, міри конвертованості валюти, рівня цін,рівня валютних обмежень.
Валютний курс – це ціна грошової одиниці даної країни, виражена водиницях валюти іншої країни. Режими валютних курсів бувають: фіксовані, такіщо коливаються, плавающі. Валютний курс встановлюється шляхом котировок.
144. Міжнародна міграція робочої сили.
Це переміщення робочої сили між країнами світового співтовариства. Цепроцес організованого або стихійного переміщення працездатного населення зкраїни в країну.
Причинами ММРС є: швидке зростання населення планети; нерівномірнийекономічний розвиток країн світового співтовариства; розвиток сучасної НТР;соціально-політичний розвиток окремих регіонів світу та держав; економічнийстан національного господарства.
Основні поняття, що характеризують ММРС:
Міграція – переміщення робочої сили в рамках світового співтовариства.
Еміграція – виїзд з країни певного контингенту населення.
Імміграція – в’їзд певного контингенту людей в іншу країну.
Рееміграція – процес повернення емігрантів у свою країну.
Основні конкретні принципи, що обумовлюють ММРС: 1) незадовільніекономічні умови життя працездатного населення; 2) стабільний і порівняновисокий рівень зарплати в основних імміграційних центрах; 3) порівняно високийрівень умов праці; 4) соціальні можливості більш повної реалізації своїхздібностей у країнах імміграції; 5) природні катаклізми та рівень охорони навколишньогосередовища; 6) політичні причини; 7) військові причини; 8) релігійні причини;9) національні причини; 10) культурні причини.
145. Необхідність і методи державного регулюваннязовнішньоекономічної діяльності.
Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпівекономічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праціспричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальнаоснова економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабамидержавного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілунаціонального доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізуютьекономічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різнихсуб”єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулюваннязовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулюванняналежать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплюєвесь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливуна структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючіфактори та зовнішньоекономічні зв”язки. Одним з інструментів економічногорегулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу вокремі галузі економіки.
Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної,так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб”єктів у проведенніекономічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативнихнаслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання єочевидною.
146. Причини виникнення та суть глобальних проблем.
Виникнення глобальних проблем пов”язане як із конкретною сферою життєдіяльностісуспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізуєтьсята чи інша сфера діяльності людей. одні вчені до глобальних проблем відносять доситьвузьке коло питань – перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги,виснаження ресурсів. Інші найголовнішою глобальною проблемою вважають економічнувідсталість країн, що розвиваються.
Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самихсуспільних відносин класифікують як глобальні, якщо: а) вони мають загальносвітовийхарактер; б) нерозв”язання їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життялюдей, у розвитку продуктивних сил; в) вони потребують невідкладних і рішучихдій на основі колективних та скоординованих зусиль світового співтовариства.Глобальність – не географічне поняття. Вона означає, що подібні проблеми стосуютьсяінтересів усіх класів і верств населення, усіх країн і народів планети, впливаютьна всі сфери суспільного життя і відбиваються певною мірою на стані справ увсіх районах планети.