Курсова робота
з дисципліни:
«Державне регулювання економіки»
Тема
„Політика економічного зростання.Економічна кон’юнктура”
Зміст
Вступ
1.Теоретико-методологічне обґрунтування економічного росту в Україні
2.Основні складові політики економічного зростання
3.Моделі державного регулювання економічного зростання економіки України
4.Кон’юнктурнідослідження циклічність економічного зростання України
5.Стабілізація фінансової політики – запорука економічного зростання
6.Критеріїоцінки політики економічного зростання України міжнародним співтовариством
7.Реалізаціяпрограми економічного зростання в Україні
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Становленнясуверенної України знаменує собою поглиблення процесу демократичних економічнихреформ, спрямованих на ефективну інтеграцію в світове ринкове поле, яке поєднуєв собі ринкові засади і механізм державного регулювання.
Сучаснийринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринковівідносини, широкого використання договірних відносин, через фінансуваннярозвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захистунаселення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та іншірегулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічноюполітикою.
Узахідній економічній літературі регулюючі функції держави в період економічногозростання зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої,розподільної. Зокрема, в рамках законодавчої функції держава розробляє системуекономічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, яківиступають правовими засадами ринкової економіки. Сутність стабілізуючоїфункції полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, атакож стимулюванні економічного зростання. Розподіляюча функція пов'язана, зодного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві,а з іншого — більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.
Вукраїнській економіці перехідний період до ринку істотно змінює зміст іхарактер державного регулювання економіки. Від функції прямого директивногопланування економіки держава переходить до функції регулювання ринковихвідносин вільних рівноправних економічних суб'єктів. На перший план виступаютьтакі економічні елементи і важелі впливу, як прогнозування та індикативне планування,розробка системи цільових програм та формування принципово новоїфінансово-бюджетної та грошово-кредитної політики, інвестиційної тазовнішньоекономічної діяльності.
1. Теоретико-методологічне обґрунтуванняекономічного росту в Україні
Реформуваннясуспільно-економічної системи в Україні спрямоване перш за все на підвищенняжиттєвого рівня населення, наближення його до кращих світових та європейськихстандартів. Для підвищення рівня ефективності та соціальної спрямованостіекономічного поступу країни необхідно удосконалити теоретико-методологічнеобґрунтування розвитку трансформаційної системи на основі довгостроковогоекономічного зростання, що є передумовою підвищення рівня і якості життянаселення. Проблема збалансованого довгострокового економічного зростання єоднією з ключових, саме від її вирішення залежить не тільки економічна, але іполітична перспектива країни.
Сучаснийперіод теоретико-методологічного обґрунтування економічних реформ в Українізасвідчує зростання уваги вітчизняних науковців до питань передумов, факторівта особливостей економічного зростання. Питання якості економічного зростання євинятково важливою його характеристикою.
Критичнийаналіз різноманітних підходів до класифікації економічного зростання дозволяєакцентувати увагу на таких його особливостях.
По-перше,важливимє шлях досягнення зростання. За необхідності досягнути максимуму виробничихможливостей країни пріоритетними стають екстенсивні фактори — максимальнезалучення наявних трудових, природних ресурсів, завантаження тимчасово вільнихвиробничих потужностей тощо. Такий підхід є результативним у короткостроковомуперіоді. Він припускає можливість підвищення рівня життя населення, однак незмінює принципово якість залучених факторів виробництва. Питання якості економічногозростання актуалізується в довгостроковому періоді, оскільки для йогодосягнення необхідними стають якісні зрушення задіяних у виробництві факторів —зростання продуктивності суспільної праці, технологічне оновлення виробництва.
По-друге,якість життя населення безпосередньо залежить від якості благ, щовикористовуються для забезпечення його потреб. У такому контексті заслуговуєперегляду вся існуюча система споживання, оскільки врахування досвідурозвинених країн — «суспільств споживання», засвідчує необхідність активноїдержавної політики якості, спрямованої на підтримку переваг здорового способужиття та поширення традиційних людських цінностей. В Європі, США, Японіїупродовж десятиліть діють державні чи національні премії якості, що спонукаютьвиробників покращувати якість продукції.
ВУкраїні така діяльність започаткована зусиллями Всеукраїнського конкурсу якостіпродукції (товарів, робіт, послуг) «100 кращих товарів України». Важливо, щовітчизняні фахівці розробили методику оцінювання якості продукції, яка міститьрізноманітні показники, в числі яких — потреби споживчого ринку,конкурентоспроможність продукції, її соціальна значущість та соціальнанеобхідність, цінова доступність, задоволеність споживачів та посередників,вплив на економічні показники держави чи регіону тощо.
По-третє,якість економічного зростання включає поняття нового за якістю управління ним.Якісний менеджмент на всіх рівнях людської діяльності є невід'ємним атрибутомсучасної соціально ефективної економіки. Управління якістю економічногозростання на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях передбачаєврахування не тільки матеріальних чи грошових результатів, але і тих, якібезпосередньо спрямовані на особистість і відображають соціальні, екологічні,морально-етичні й інші аспекти. Методика та інструментарій управління якістюекономічного зростання на регіональному та місцевому рівнях можевикористовувати засади Систем управління якістю за стандартом ISO 9001:2000, щозапроваджений в Україні, бере за основу процесний підхід та ставить на метідосягнення результату, орієнтованого на споживача.
По-четверте,і це є винятково важливим, якість економічного зростання повинна визначатись завикликаними ним змінами життя населення. Про необхідну довершеність економічногозростання можна стверджувати лише у випадку підвищення основних показниківрівня (переважно матеріально-грошових характеристик) та якості життя населення(комплексного показника, що відображає економічну, соціальну та екологічнускладову), обумовлених саме ним.
Враховуючиоб'єктивну необхідність соціального спрямування економічного розвитку, накористь чого свідчить не тільки логіка загальноцивілізаційного економічногопоступу, але і складність процесів трансформації української економіки, авторстатті „Концептуальні засади оцінки та прогнозу нової якостіекономічногозростання України” Петкова Л. запропонувала класифікувати економічне зростанняза принципом результативності впливу на якість життя населення.
/>/>Економічнезростання не може вважатись єдиним критерієм суспільного прогресу. Відоміприклади, коли країни, досягаючи високих темпів зростання, не могли забезпечитипідвищення рівня життя населення через неефективність системи розподілунаціонального доходу, значний ступінь залежності від розвинених країн, високийрівень розвитку тіньової економіки та корумпованості влади тощо. Томубезпосередня детермінованість рівня життя населення країни ступенемекономічного зростання є необхідною умовою успішності соціально-економічногореформування. Проблематика забезпечення економічного зростання актуальна лише вконтексті збалансованого регіонального розвитку та підвищення на його основіякості життя населення.
Зогляду на ступінь залежності рівня життя населення від економічного зростаннязапропановано розрізняти соціально прогресивне (рівень життя населення зростаєодночасно із зростанням реального валового внутрішнього продукту, якість життяпідвищується), соціально нейтральне (рівень та якість життя не змінюються приекономічному зростанні) та соціально регресивне економічне зростання(супроводжується зниженням рівня та якості життя). Вважаємо, що об'єктивнапотреба забезпечення умов економічного зростання в Україні на сучасному етапірозвитку закономірно повинна розширитись за рахунок надання йому ознак соціальноїпрогресивності. Цей концептуальний підхід, доповнений методологією обчисленняіндикаторів соціальної прогресивності та моніторингом започаткованого в Україніекономічного зростання, пропонується запроваджувати як пріоритетний в сучаснійекономічній політиці загальнодержавного та регіонального рівнів. Він дозволяєвизначити пріоритети державної економічної політики періодусоціально-економічного реформування:
- підпорядкування загальнодержавних цілейекономічної політики потребам людського розвитку;
- забезпечення дії переважно якіснихфакторів довгострокового економічного зростання.
Авторстатті відмічає, що значне занепокоєння викликає відсутність прямого табезпосереднього зв'язку між показниками інвестування в основний капітал таекономічною динамікою. Першочерговою причиною такої ситуації є нестабільністьінвестиційного процесу в окремих регіонах.
Іншоюсуттєвою проблемою є встановлена неоднозначність впливу динаміки зайнятості нарегіональне економічне зростання. Першочерговими заходами регіональної політикисприяння зайнятості повинні стати розширення пропозиції якіснихконкурентоспроможних робочих місць в галузях, що забезпечують регіональнеекономічне зростання; прискорений розвиток малого та середнього бізнесу в сферіпослуг та розширення зайнятості в них.
/>Високийрівень залучення фінансового потенціалу та впливовість його складових нарегіональне економічне зростання в теперішній час спостерігається лише вокремих регіонах України. В чотирнадцяти з них значущим фактором економічногозростання стала динаміка грошових доходів населення, лише в трьох — обсягівкредитування регіональних господарських комплексів. Отже, нагальноюнеобхідністю формування довгострокових засад економічного зростання в Україніта у всіх, без винятку, її регіонах є активізація факторів фінансовогопотенціалу та стимулююча кредитна політика. Саме на регіональному рівніпотребують удосконалення його фінансово-економічна самостійність тадецентралізація фінансової системи із розбудовою дієвих фінансових механізмівуправління розвитком регіонів.
Перспективиекономічного зростання в Україні безпосередньо визначають стан національногогосподарського комплексу, ступінь задоволення потреб споживачів, рівень таякість життя населення. Основою для визначення соціально-економічної перспективикраїни є позитивні зміни внутрішньої та зовнішньої економічної кон'юнктури,сприятливі для України зовнішньополітичні умови. Разом з тим залишаютьсяактуальними ризики, в числі яких — можлива непослідовність здійснення,по-перше, системних реформ у напрямку підвищення їх соціальної спрямованостіта, по-друге, — політики формування ефективно діючого, високо-конкурентногоринкового механізму в Україні. Розроблені для регіональних господарськихкомплексів економетричні моделі дають можливість прогнозувати економічнезростання та визначати його перспективні параметри. Виділені значущі факторирегіонального економічного зростання дозволяють узагальнити пріоритетирегіональної політики, спрямованої на його підтримку та інноваційний розвиток.
2. Основні складові політикиекономічного зростання
Кінцевоюметою будь-яких економічних перетворень, що здійснюються в економікахперехідного типу, є забезпечення умов для економічного зростання приодночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивностіпраці. Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів стабілізаціїекономіки можна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і увідповідних урядових документах.
Прицьому стабілізація як ринкової, так і перехідної економіки зрештою в своїхзагальних положеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягненнястабільного рівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливогоклімату для економічного зростання. В класичному трактуванні це означаєопрацювання та реалізацію політики держави щодо узгодження найважливішихмакроекономічних проблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобтооптимальною була б така політика стабілізації, яка б дозволяла досягти повноїзайнятості, незмінних цін та економічного зростання одночасно, оскільки кожна зназваних проблем у випадку її загострення може призвести до негативних явищ ізскладними соціальними наслідками.[4]
Цясуто теоретично сформульована ціль політики стабілізації при більш ґрунтовномуаналізі окремих її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так,залежність між інфляцією і безробіттям, що свого часу знайшла відбиття у всімвідомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобтоможна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (абонавпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і неІснувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатисьодночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметьсяекономічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й івідбувалися на практиці — бо саме те, що спостерігалося в 70 — 80 роках наЗаході в реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.
Вумовах перехідної економіки внаслідок відсутності багатьох складових, щорегулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці,відповідні процеси не мають явно вираженого характеру, тому в даній роботі мине будемо далі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.
Особливостіфеномену перехідної економіки полягають також в тому, що в умовах такоїекономіки проблема безробіття, особливо на першій стадії економічнихперетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. У зв'язкуз тим, що централізована планова економіка функціонувала при так званій«повній зайнятості», або скоріше в умовах її природного рівня, саме вцей час реалізуються заходи по стабілізації економіки. Останнє дозволяєстверджувати, що механізми ефективного використання і міжсекторногоперерозподілу трудових ресурсів та адаптивних очікувань, які працюють вринковій економіці, не тільки не існують, а й не можуть бути задіяні, оскількибезробіття і відповідна мотивація населення як суб'єкта економіки пропозиції дозміни поведінки йому не лише невідома, а й незрозуміла. Відбувається всесказане тому, що працюючі ще не можуть усвідомлювати зміст змін в економіці. Утакому випадку гіпотеза неоліберальних економістів про те, що спрацює теоріяраціональних очікувань, яка дозволить вже навіть в короткостроковому планіадаптуватись до нових умов, не працює. І не тільки тому, що, як твердятьекономісти кейнсіанського напрямку, їм невідома інформація про зміни векономіці або вони не можуть її ефективно використати з метою пристосування донових умов, а тому, що більшість працюючих і підприємців не може навіть уяснитиприроди нових явищ. За таких умов вони не можуть ані захистити себе, ані, тимбільше — покращити своє становище за рахунок адаптації, особливо в короткостроковомуплані, Останнє є основною умовою того, що ефективні структурні зрушення зарахунок так званого «конструктивного руйнування» в цей період невідбуваються, тобто ідеологія стабілізації дуже часто не дає і не може, затакої моделі, дати позитивні зрушення в аспекті переходу від кризи дозростання.[17]
Створенняпередумов для цього почнеться тільки тоді, коли безробіття стане дійсністю. Втой же час серед основних складових реформ в перехідній економіці, в тому числіі при розв'язанні проблем макроекономічної стабілізації, проблема безробіття напершому етапі залишається поза увагою.
Внаслідоктого, що держава не виконує однієї з найважливіших своїх функцій (мова йде прозабезпечення умов для опанування запланованих змін), населення не отримуєнеобхідної підготовки. Згідно з прийнятою моделлю стабілізації економікипропонується, всього-на-всього, лише створення нової системи соціальногозахисту, що в значній мірі відрізняється від попередньо існуючої в плановійекономіці моделі, при якій цю функцію на себе повністю брала держава. Тепервона в значній мірі перекладається на саме населення. Саме тому після майже 5років економічних перетворень в Україні значна частина працездатного населення( за даними опитувань — 70 — 80%) пов'язує своє майбутнє з результатамиперетворень з боку держави, а не з власною ініціативою. Для дійсних змін, занашими оцінками, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діятиініціативно. Задля досягнення цього треба зробити цілий ряд принципово важливихкроків, які відкривають нові можливості для розвитку економіки.
Першза все, мова йде про окремі оцінки економічної ситуації та роль малого ісереднього підприємництва в забезпеченні економічного зростання в Україні,оскільки саме ці види діяльності можуть зробити серйозний поштовх до розвиткуекономіки і позитивно впливати на прискорення в умовах загострення ситуації вфінансовій сфері.
Незважаючина наявність багатьох суперечливих тенденцій, існує декілька ознак того, щоекономіка України стабілізується на макроекономічному рівні. Враховуючи цісуперечності, навіть того, що відбулося, достатньо, щоб засвідчити, що вУкраїні йде серйозний трансформаційний процес, пов'язаний зі створенням ірозширенням ринку праці та збільшенням кількості безробітних; а в такійситуації очікується їх зростання. Це свідчить про те, що економіка на шляху доринкової проходить певні стадії розвитку.
Сьогодні,за експертними оцінками фахівців та даними в періодичній пресі в структурізайнятості населення новими видами діяльності відбувається серйозна трансформація.По-перше, прискорено створюється мережа нових магазинів, ресторанів (у томучислі невеликих), які торгують широким асортиментом товарів. В результатізайнятість «човниковим бізнесом» та торгівля з рук на вулиціпочинають витіснятися більш організованими формами торгівлі. Відбувається нелише становлення цих форм, але й їхня спеціалізація. Загалом це явищеочікуване. Проблема безробіття почала загострюватися.
Необхіднопідкреслити, що нові форми власності вельми неохоче створюють нові робочі місця.Фактично це означає, що ми увійшли в новий період. За таких умов, як свідчитьсвітовий досвід, середнє та мале підприємництво відігравали неабияку роль. Утакі періоди завжди відбувалося два процеси: з одного боку, йшла надзвичайнаконцентрація капіталу і створювалися економічні структури, які вивільнялинадлишкову робочу силу. З іншого боку, коли концентрований капітал вивільнявробочу силу, мале підприємництво створювало велику кількість відносно дешевихробочих місць. Ці два процеси, які відбулися у всьому світі, тепер торкнулися інас, хоча, як буде показано далі, проходять вони далеко не однозначно.
Зважаючина необхідність збереження та створення нових робочих місць для утриманнябільш-менш стабільної ситуації, ми повинні створити умови для того, щобзберегти робочі місця для 2 — 2,5 млн. чол. Використовуючи попередні розрахункивартості одного робочого місця за рахунок чи за участю іноземного капіталу притій вартості одного робочого місця, яка склалася на цей час (понад 90 тис.грн.), на найближчі 2 — 3 роки сума капіталовкладень повинна встановитися нарівні 200 млрд.грн. Якщо вчені в найближчі роки прогнозують величину капіталовкладеньна рівні 15 млрд. грн., то знадобиться, як ми бачимо, не 2 — 3, а 15 років,тобто мінімум у 5 разів більше. За таких умов збереження стабільності векономіці як за рахунок інвестиційної діяльності у висококонцентрованих сферахзастосування капіталу, так і за рахунок іноземних інвестицій є нереальним,оскільки збільшити їх до такого рівня у зазначений термін неможливо.
Заоцінками Міністерства освіти України, сучасної перепідготовки до нових умовпотребує близько 7,5 млн. громадян, які реально задіяні в економіці. Тобто, зодного боку, формується велика кількість безробітних, а з іншого—величезна масанаселення є непідготовленою навіть для занять малим бізнесом, оскільки заданими опитування населення, яке торгує сьогодні на базарах, 70 — 80% людеймають вищу освіту. Це свідчить про те, що йдучи шляхом концентрації капіталу йінвестування в економіку, ми повинні мати, як видно з наведених розрахунків,сумарні капіталовкладення в декілька сотень мільярдів доларів.
Зрозуміло,що під такі робочі місця, які ми хотіли б створити, сьогодні іноземнихінвестицій потрібно навіть не 40 млрд.дол. США, як це офіційно оголошується.Зрозуміло, що такої суми капіталовкладень немає навіть в усьому світі, —оскільки, за оцінками експертів, чисті капіталовкладення у світі складаютьблизько 120 — 150 млрд. дол. США Тому, вирішуючи проблему безробіття як одногоз наслідків макроекономічної стабілізації, ми зіткнулися з тим, що складоваконцентрація капіталу може спрацювати далеко не в позитивному плані. Вона єабсолютно необхідною, оскільки інакше не може відбутися технологічне оновлення;з іншого боку, за таких умов маса безробітних збільшуватиметься, дестабілізуючиситуацію.
Існуєще одна оцінка, на яку необхідно звернути увагу. Якщо ми дійсно пройдемо всіскладові макроекономічної стабілізації і спробуємо конкурувати на ринкахпродукцією, що виробляється за допомогою високих технологій відповідно дореалізації національних інноваційно-інвестиційних пріоритетів, то вартістьодного робочого місця зросте. Сьогодні, за статистичними оцінками, одне робочемісце в галузях, де відбувається ще більша концентрація капіталу звикористанням високих технологій, коштує до 100 тис.дол. США. У таких країнахвища ціна робочої сили, але основна складова її все ж таки витрачається настворення власне робочих місць ще до того, як людина почне працювати у цихсферах. Зрозуміло, що ми матимемо тенденції до підвищення ціни робочої сили, ав зв'язку з тим, що обмеженість інвестиційних ресурсів існує й існуватиме щедосить тривалий час, ми можемо опинитися перед фактом збільшення кількостібезробітних — за рахунок також і цих тенденцій, що гальмуватимуть нашу економіку.Як на мене — це один з головних факторів, які сьогодні формують складовіпроцесу макроекономічної стабілізації і створення нових передумов нашого життя.
Безробіттяє однією з трьох найважливіших макроекономічних проблем. Якщо виходити зпередумов, які вище сформульовано, стає зрозумілим, що проблему безробіття миможемо розв'язати за рахунок того, що проблема малого та середнього бізнесуповинна вийти на рівень серйозної державної політики. Нині є тільки розуміннятого, що це справді так. А якщо спробувати перекласти це на реальні процеси,то, на превеликий жаль, можна констатувати, що створення всіх передумов длярозвитку малого та середнього підприємництва не відповідає вимогам часу, —зокрема, збереженню стабільності в економіці і переходу від кризи доекономічного зростання. Наприклад: процес прискореного росту в економіці Польщіпочався завдяки тому, що надзвичайно потужно спрацювали саме малі підприємства,яких у Польщі 2 млн.; у той час як в Україні їх лише 100 тис. Поки що можнаконстатувати, що цей процес відбувався стихійно через формування, власне,вуличних базарів і загалом вичерпав себе. Надалі в цій сфері відбуватиметьсяпроцес концентрації. Що це означає? Ті, хто вдало розвиває свій бізнес, почнутьзакономірно створювати і концентрувати для торговельної діяльності більш-меншнормальні приміщення, в яких буде надаватися широкий спектр торговельнихпослуг. І замість, наприклад, 20 ми будемо мати всього декілька робочих місць.Тобто серйозна проблема полягає в тому, щоб надалі організовувати процесрозвитку малого та середнього підприємництва і спрямовувати його у відповіднерусло. Подальший розвиток цього процесу можна покращити за рахунок, перш завсе, здійснення реструктуризації тих підприємств і сфер, які не єперспективними при збереженні їх у тому концентрованому вигляді, якийсформувався сьогодні. Але існуюча загальна тенденція така, що в більшостівипадків поки що ці підприємства виглядають справжніми «монстрами».Нині реструктуризація, яка має за мету створення необхідної кількості малих ісередніх підприємств, що можуть диверсифікувати свою діяльність і наблизитисядо того, щоб відіграти свою позитивну роль, не відбувається.[18]
Учому ж тут причина? Річ у тому, що влада надто затягнула розв'язання двохпроблем: по-перше, не визначилися з пріоритетами, завдяки яким економікаУкраїни може зберегти й реалізувати свій науково-технологічний потенціал, апо-друге, уповільнили процес приватизації та реструктуризації підприємства. Цезупинило формування всіх тих передумов, завдяки яким дійсно можна створювативелику кількість малих підприємств, що можуть досить швидко диверсифікуватисвою діяльність, використовуючи ті робочі місця і той капітал, який тамсконцентрований (на сьогодні більшість з них не працює). Ці два процеси доситьсерйозно стримують подальшу реалізацію державної політики підтримки малого тасереднього бізнесу в Україні.
3. Моделі державного регулюванняекономічного зростання економіки України
Економічнезростання — це узагальнюючий результат функціонування національної економіки.Під цим розуміють не короткочасні злети і падіння реального обсягу виробництвавідносно базового періоду, а довгострокові зміни природного рівня реальногообсягу виробництва в довгостроковому часовому інтервалі.
Векономічній теорії склалися два основних підходи до трактування форм проявуекономічного зростання. Найбільш поширеним є розуміння економічного зростанняяк підсумкової характеристики розвитку національної економіки за визначенийперіод, вимірюваний або темпами зростання реального ВВП, або аналогічнимпоказником у розрахунку на душу населення.
Аналізмоделей економічного зростання дає змогу зробити такі висновки: практично увсіх відомих моделях (Домара, Харрода, Калдора, Солоу та ін.) факториекономічного зростання відповідають припущенню про повне завантаженнявиробничого капіталу, коли фактором збільшення національного доходу є зростанняінвестицій. Таким чином, основою моделей економічного зростання є теза«пропозиція породжує попит». Сукупний попит розглядається в дуже спрощеномувигляді за припущення про сталість рівня цін. На думку авторів статті „МОДЕЛЬЗРОСТАННЯ ТА СЦЕНАРНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ”,(Харазішвілі Ю., Заріцький О., Заводник В.) такий підхід до економічногозростання застосовується для економік країн, що давно пройшли перехідний періодрозвитку, чию економіку можна порівняти зі сталим рівномірним прямолінійнимрухом. У перехідних економіках, зокрема в економіці України, немає повногозавантаження виробничих потужностей, немає досконалої конкуренції, річнийприріст населення і пропозиції праці від'ємні, немає сталості рівня цін,гранична схильність до заощадження не постійна, економічні агенти змушеніпрацювати в умовах невизначеності, немає стійкості в економічній динаміці.
Узв'язку з викладеним використання перерахованих моделей економічного зростанняв умовах перехідних економік не допоможе у визначенні умов, що забезпечуютьможливість стійкого економічного зростання.
Запропонованаавторами модель економічного зростання дає змогу відповісти на запитання: якимиповинні бути керовані параметри, щоб забезпечити максимізацію потенційнихможливостей поточної економічної ситуації або цільові настанови уряду? Під часрозроблення програм соціально-економічного розвитку країни дуже важливо датиконкретні кількісні орієнтири інструментів регулювання грошово-кредитної ібюджетно-податкової політики, що можуть забезпечити цільові орієнтири уряду. Яквизначити оптимальну грошову масу, необхідну кількість інвестицій в основнийкапітал, податки і витрати держави й інші параметри для досягнення поставленихперед урядом цілей? Ось ті питання, відповіді на які дадуть можливість керуватиекономікою країни із впевненістю у результаті.
4. Кон’юнктурні дослідження циклічністьекономічного зростання України
Яксвідчить міжнародний досвід, країнам властивий хвилеподібний розвиток, аекономічній динаміці — циклічність із чітким чергуванням періодів експансій тарецесій. В умовах глобальних трансформацій, коли у світовій економіцісинхронізуються кризові явища, формуються міжнародні економічні цикли, одним ізнайважливіших інструментів ринку стає діагностика циклічності, що полягає упостійному моніторингу макроекономічної кон'юнктури та розробці заходів, якістабілізують економічні процеси. На наш погляд, однією з умов досягненняУкраїною стабільного висхідного тренду зростання є теоретична розробка системиоцінювання та аналізу циклічності в економіці, методологічне забезпеченнядосліджень ринкової кон'юнктури і на їх основі розробка ефективних стратегійантициклічного регулювання.[13]
Наетапі становлення вітчизняної економічної науки феномен циклічності розглядалита аналізували відомі українські вчені — М. Туган-Барановський, Є. Слуцький,Я.Д. Іманштейн, В. Акуленко та багато інших. Серед відомих вітчизнянихдослідників варто відзначити В. Гейця, Б. Панасюка, О. Білоруса, Д.Лук'яненка.Так, В.Гейцем проведена теоретико-емпіричний аналіз економічних циклів вУкраїні. Вченим встановлено, що економіка України характеризуєтьсяасиметричністю ринкової рівноваги, яка викликана відсутністю структурнихзрушень в економіці, низьким її інноваційним потенціалом порівняно з країнамиЗаходу, втратою макроекономічної конкурентоспроможності. Вивченню економічнихциклів присвячені наукові праці Б.Панасюка. Дослідник показав, що циклічністьвластива країнам не лише з ринковою економікою, а й ізкомандно-адміністративною, в тому числі Україні за часів СРСР. Рольантициклічного регулювання на загальнодержавному рівні та на рівні транснаціональнихкомпаній досліджується в наукових працях О.Білоруса та Д.Лук'яненка.
Окреміпитання аналізу макроекономічної кон'юнктури в Україні висвітлювались Й. Завадським,В. Поповою, І. Грабинською, Л. Возною, О. Бандурою. Однак актуальнимизалишаються розробка теоретико-методологічних засад визначення та оцінки економічнихциклів, прогнозування на їх основі економічного зростання.
Першочерговимзавданням у процесі дослідження економічних циклів є обґрунтування факторів, щовпливають на формування економічної кон'юнктури, забезпечення економічногозростання, та є базовими для виділення циклу. Емпірично таке завдання полягає уфіксації кластерів поворотних точок (turning points) економічної кон'юнктури,виявленні взаємозалежностей між основними макроекономічними показниками,виділенні довгострокового тренду зростання економіки.
Основниммакроекономічним індикатором ділової активності є обсяг валового внутрішнього(або національного) продукту країни. Відомі американські вчені-дослідникиекономічних циклів Дж. Стокта М. Уотсон вважають динаміку ВВП «ядром(серцевиною) економічного циклу». Саме обсяги ВВП у зіставному вираженні єосновою для формування базової вибірки показників сукупної економічноїактивності. Щомісячні та щоквартальні значення ВВП, скориговані на інфляцію тасезонну циклічність, не лише сигналізують про реальний стан ринковоїкон'юнктури, а й є основою для макроекономічного прогнозування.
Доцільним,на нашу думку, у вітчизняній практиці визначення та оцінки економічних циклів євикористання таких показників (у порівнянних цінах): ВВП, промислове виробництво,роздрібний товарообіг. Вибір зумовлений, по-перше, максимальною наближеністюпоказників до таких, що використовуються для ідентифікації економічних циклівза кордоном; по-друге, наявністю відповідних офіційних статистичних даних.
Уміжнародній практиці кон'юнктурних досліджень використовуються триконцептуальні схеми економічного циклу:
- класичний бізнес-цикл — сукупна діловаактивність у кожен момент часу оцінюється відносно статичної бази порівняння(фактично досліджується динаміка базовних темпів зростання основнихмакроекономічних індикаторів);
- цикл зростання — сукупна діловаактивність у кожен момент часу оцінюється відносно динамічної бази порівняння —економічного тренду, яким зазвичай є загальна тенденція зростання ВВП;
- цикл темпів зростання — сукупна діловаактивність у кожен момент часу оцінюється відносно попереднього рівня (фактичнообчислюються ланцюгові темпи зростання основних макроекономічних індикаторів,часто — лише ВВП).
Якщокласичний бізнес-цикл показує зміну в часі рівнів сукупної ділової активності,то цикли зростання і темпів зростання — швидкість цієї зміни. Низхідна динамікаекономічного циклу згідно з класичною моделлю називається рецесією, згідно зМоделлю циклу зростання — рецесією зростання. Доцільним є визначення та оцінкаекономічних циклів зростання лише в ситуації, коли чітко простежуєтьсядовгостроковий з позитивним нахилом тренд зростання ВВП. [13]
Наоснові проведених досліджень вітчизняними вченими, можна зробити ряд висновків.По-перше, крім кризового періоду 1990-1996 років, який за часовим критеріємвідповідає депресії, в Україні не спостерігалося будь-яких суттєвих економічнихколивань, які б характеризували рецесії. По-друге, є очевидним формуваннясередньострокового тренду економічного зростання. Переломним етапом (нижньоюповоротною точкою циклу) є період, що припадає на кінець 1998 — початок 1999року, початком етапу стабілізації став 2000 рік.
Графічнийаналіз отриманих нами показників ВВП у порівнянних цінах за період 1996-2004років у розрізі кварталів (рис. 1) дозволяє зробити висновок, що в динаміціцього макроекономічного індикатора можна чітко простежити коливання, якіперіодично повторюються, — так звані сезонні цикли, які є найбільш яскравимприкладом циклічності в економічній динаміці. Сезонна циклічність простежуєтьсяв динаміці ВВП як у фактичних цінах, так і в порівнянних.[13]
/>
Рис.1. Зміни ВВП в Україні (1996-2004роки) [13] Якщо математично екстраполювати кутнахилу вектора економічного зростання в Україні, починаючи з 1999 року, тонескладно підрахувати, що за умови збереження середніх протягом 1999-2004 роківтемпів зростання ВВП вітчизняна економіка досягне рівня 1990 року через 8-10років. Якщо взяти до уваги розрахунки довгострокових прогнозів зростання ВВП вУкраїні на період 2001-2050 років, що проведені в Інституті економічного прогнозуванняНАН України з урахуванням потенційного впливу циклічності у розвитку світовоїекономіки [4], то момент досягнення ВВП рівня 1990 року припаде згідно зоптимістичним сценарієм прогнозу на 2010 рік (з відповідними середньорічнимитемпами приросту від 2005 року — 7,3%, 2006-2010 років — 8%). Виходячи звисновків вітчизняних вчених розглянутих в дослідженнях методологічних засадвизначення та оцінки економічних циклів, вважається, що нинішня стадіяекономічного розвитку України, починаючи з 1999 року, є не зростанням, а фазоюекономічного пожвавлення, оскільки вершина попереднього циклу (рівень ВВП 1990року) не є досягнутою.
Нестабільнудинаміку ділової активності можна пояснити як відсутністю стійкої тенденції дозростання у реальних секторах економіки, прорахунками у монетарній тафіскальній політиці, так і з точки зору концепції циклічного розвитку — дієюрізних джерел циклічної осциляції, що генерують короткострокові флуктуації(вплив політичного циклу, зовнішніх шоків тощо).
Значнийвплив на економічну динаміку в Україні здійснюють зовнішні коливаннямакроекономічної кон'юнктури, які, виходячи з концептуальних засад циклічногоекономічного розвитку, можна характеризувати як осциляторні шоки. Це можнапростежити, зіставивши динаміку сукупної економічної активності в Україні зсукупним європейським та американським класичними бізнес-циклами. Здійсненінами порівняння показали, що національна економіка за період 1990-2004 роківперебувала під впливом двох груп кон'юнктурних факторів: перша — дестабілізуючийвплив рецесій в економічному циклі США та європейському циклі (відповідніперіоди липень 1990 — березень 1991 та 1 квартал 1992 — 3 квартал 1993) —загострювала економічне спадання в Україні; друга — економічна експансіяєвропейських країнах протягом 1999-2000 років — стимулювала активністьвітчизняних експортерів і, таким чином, сприяла кон'юнктурному піднесенню україні в цілому.
5. Стабілізація фінансової політики – запорукаекономічного зростання
Вумовах, переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значенняфінансів і кредиту. Ефективність соціально-економічних перетворень у перехіднийперіод можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів — державного бюджету і кредитного шану Національного банку України. Від стану, їхвиконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.
Уформуванні і становленні фінансової політики в Україні можна виділити триетапи.
Перший- 24 серпій 1991 р. — 16 листопада 1992 р. тобто від проголошення політичноїнезалежності і до здобуття незалежності української економіки від російськогорубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, докине було введено купоно-кар6ованець (до 16 листопада 1992 р.).
Другийперіод — з листопада 1992 р. по вересень 1993 р. Це період пошуків державою“власного обличчя” у фінансовій політиці.
Третійперіод триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних років у фінансовій політиці,які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері,погашенням гіперінфляції, його можна трактувати як переддень економічних реформв Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.
Підчас першого періоду фінансова політика України як суверенної держави майжеповністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вимушена була вслід заРосією лібералізувати ціни. Український грошовий ринок у 1992 р. пройшов триетапи розвитку. Перший — від моменту лібералізації цін у січні-травні-червні:тоді реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшиласяу 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклалопочаток кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв'язків,прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточнийрозвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти — купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який,будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж булипроіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний«чорний» ринок рубля.
Урезультаті інтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася великамаса грошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, — там, були порівняновищі відсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяціУкраїна знову опинилася без фінансових ресурсів.
Водночасу Росії було вжито низку заходів з подолання кризи неплатежів (кредитуваннядержавного сектора). Це мало короткотерміновий позитивний ефект, що виявилось устабілізації виробничого сектора, більшій стійкості банківської системи,зростанні додатка який надходив до російського бюджету. Однак усе це практичноне вплинуло на політику України, завдяки ЦБР жорстко регулював надходженнярублів в Україну через Російський контрольний центр.
Другійетап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств України різкопогіршився, тоді як російських — поліпшився. На початку жовтня 1992 р. Росіяпровела лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективнефункціонування багатьох енергомістких виробництв в Україні стало неможливим.Платіжна криза продовжувала зростати. Банки всілякими способами затримували нарахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти длясвого збагачення.
Окрімтого, в Україні стрімко розвивався інфляційний процес, оскільки ціни наенергоносії та всі види сировини різко зросли. Нестача фінансових ресурсівстала хронічною і наростала величезними темпами, що почало загрожувати повнимкрахом фінансової системи.
Уцей час уряд України зробив хибний крок, який призвів до штучного зростаннязовнішнього боргу. У жовтні 1992 р. в Москві був підписаний договір України зРосією, відповідно до якого Українська держава взяла на себе відповідальністьза борги українських підприємств, тоді як Росія від аналогічного рішення щодоросійських підприємств відмовилась. Ще однією причиною штучного зростаннязовнішнього боргу України стали неадекватні ціни, за якими наша державапродавала, а в деяких випадках і продовжує продавати свої товари. Зокрема, цінина російську нафту були (й залишаються) вищими, ніж світові, тоді як, на думкуспеціалістів, ціни, за якими Україна продає свої товари в Росію та інші країниСНД, були в середньому на 35% нижчі від світових. Результатом цього також єзростання зовнішнього боргу України. Із запровадженням Росією світових цій наенергоносії Україна мала б запровадити аналогічну плату за транзит товарівРосії та інших країн СНД своєю територією. Цей транзит у шість разів перевищуєобсяги нашого транзиту територією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти ігазу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видіввантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол.США. Загальна сума становила 68,8 млрд. дол.
Кризанеплатежів, яка виникла восени 1992 p., змусила уряд України прийняти рішенняпро вихід із рубльової зони тa девальвувати свою національну валюту в 1,5раза.
Крімтого, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд Україниприпустився таких помилок.
Купонне був уведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.
Небуло створено стабілізаційного фонду для підтримки національної грошовоїодиниці. Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994р.
Купону ролі тимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогуефективно функціонувати лише п'ять-шість місяців. Пізніше його потрібно булозамінити повноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р. Можназгадати ситуацію, яка склалася свого часу в Українській Народній Республіці.Під час першої спроби побудувати незалежну державу у видатного українськогоекономіста М. Туган-Барановського запитали, чи потрібно вводити гривню.Відповідь була такою: «Вводити і негайно!» Хоча ситуація у ці рокитакож була дуже складною: перша світова війна, розруха, громадянська війна.
Зазначимо,що купон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну ізформ майна. Тому в 1991-1992 pp. відбулася «втеча» купона в реальнітоварні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін. Крім того, процеснагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а це тежспричиняло падіння ціни купона.
Отже,протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України буловтрачено сприятливий момент для введення повноцінної української валюти.
Заперіод 1991-1993 pp. загострилася криза й у валютній системі, відбулося штучнезаниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля.Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгуекспортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для Українисальдо платіжного балансу.
Кредитніемісії НБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів булиспрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілихпідприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом«Про банкрутство», надаючи підтримку тільки найважливішим з них.Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньоїзначимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.
Унаслідокперелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростанняроздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частказаробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникалиі стимули до праці.
Уфінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 — липень 1997 pp. становила1.4 %, а за відповідний період 1995-1996 pp.-5.1 %. Зміцнення гривні сприялозміні структури грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома ваганаціональної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82.1%, то навідповідний період поточного року — 85.3 %.
Довірадо нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційнібанки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення зааналогічний період зросла майже на 10%.
Сьогодніфінансово-економічна ситуація в Україні є складною; суперечливою інеоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічноїполітики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнєможливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.
Фінансовакриза в Україні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) єголовним дестабілізаційним фактором економічного життя. Наповнення дохідноїчастини бюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень,зменшення державних витрат — це важливий, проте не основний шлях виходу ізкризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації требаспрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвиткунаціонального виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційнійоснові, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій ітериторіальній структурі господарства.
Цедасть змогу суттєво збільшити доходи як національних виробників, так інаселення, що стане основою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крімтого, для виходу із фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки державипотрібно:
- досягти перелому в розвиткуінвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузейта виробництв — високотехнологічного машинобудування (особливо ВПК) таагропромислового комплексу;
- активізувати роботу з подолання кризинеплатежів, у тім числі за рахунок використання вексельного обігу,використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерніоперації;
- створити сприятливі умови для залученняв національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямимзакордонним інвестиціям;
- вести активну і цілеспрямованудіяльність щодо повернення в Україну грошових засобів, вивезених за межідержави, скорочення тіньового, сектора економіки, повернення закордоннихкредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
- сприяти підвищенню кредитноїспроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшеннючастки довготермінових кредитів.
Грошовастабілізація в нашій країні досягнута, проте без фінансової стабілізації вона єштучною, а фінансова без стабілізації виробництва — нестійкою. Україна стоїтьперед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову — стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво єголовними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси — це здоровевиробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічноїстабілізації і процвітання.
6. Критерії оцінки політики економічногозростання України міжнародним співтовариством
Усьогоднішньому світі, що розвивається під впливом викликів глобалізації, кожнакраїна зацікавлена у коректній оцінці відповідності власної соціально-економічноїсистеми загальновизнаним стандартам, які характеризують ступінь її розвитку. Длякраїн перехідного типу, розвиток яких нині визначається триваючими процесамисистемної трансформації та поетапного наближення до макроекономічних стандартіврозвинутих країн (економічної конвергенції), така оцінка здається ще більшактуальною, — насамперед, з точки зору розробки коректних механізмів державногорегулювання. У світовій практиці напрацьовані певні різнопланові критерії, заякими оцінюється ефективність трансформаційного та конвергенційного розвиткуекономік. Проте, зважаючи на специфічність розвитку кожної окремої країни, вонине можуть бути абсолютно універсальними, а їх перелік — вичерпним. Томуздається доцільним визначення придатності, перегляд змісту та уточненняпереліку таких критеріїв для кожного конкретного випадку, зокрема для України.[1]
Змістсоціально-економічної трансформації на теренах постсоціалістич-ного просторубув концептуально визначений провідними міжнародними інституціями (зокрема,Світовим банком та МВФ) у вигляді низки рекомендацій, що дістали назву«Вашингтонського консенсусу». Згідно з цією концепцією, політикаекономічного зростання має реалізуватися із залученням механізмів торгівельноїлібералізації, приватизації та стабілізації макроекономічного розвитку країни.Наріжними каменями політика економічного зростання, за Вашингтонськимконсенсусом, виступають:
- дерегуляція (надмірний державнийконтроль за ходом господарських процесів породжує корупцію і робитьнеефективними зусилля некорумпованих економічних агентів);
- торгівельний лібералізм (торгівельнітарифи повинні мінімізуватися і не запроваджуватися на експорт продукції іззначною масовою часткою доданої вартості);
- приватизація (слід сприяти приватизації,оскільки підприємства, що перебувають у приватній власності, забезпечують вищупродуктивність праці);
- права приватної власності (гарантованийзахист прав приватної власності є необхідною умовою акумуляції багатства всуспільстві);
- прямі іноземні капіталовкладення(залучення капіталів та передових технологій сприяє розвитку виробництва);
- обмінний курс (обмінний курснаціональної валюти повинен сприяти експорту і бути еластичним відносноекспортних цін);
- відсоткові ставки (встановленнябанківських ставок повинно здійснюватися на ринкових засадах, рівеньдепозитних ставок повинен стимулювати сукупні заощадження);
- податкова реформа (слід одночаснорозширювати базу та знижувати ставки оподаткування);
- бюджетна дисципліна (слід неухильнознижувати дефіцит бюджету, який часто є першопричиною інфляції та відтокукапіталу);
- особлива спрямованість бюджетних витрат(слід мінімізувати субсидування підприємств і акцентувати увагу на державномуфінансуванні освіти, охорони здоров'я та розвитку інфраструктури).
Найкращийваріант переходу від централізовано планової до ринкової економіки, на думкуфахівців МБРР, пов'язаний із стабілізацією макроеконо-мічної ситуації таекономічною інституціоналізацією [5]. При цьому соціально-економічнатрансформація може окреслюватися трьома стратегічними лініями (макроекономіка;форма власності; уряд), а кроки їх реалізації мають певну тривалість (табл. 1).[1]
Відомівчені-економісти справедливо підкреслюють, що зміст економічного зростання вУкраїні полягає не в демонтажі однієї економічної системи та заміні їїабсолютно новою, а в заміні основи економіки, переструктуруванні та створеннінових форм розвитку, які відповідають сучасному характеру світового розвитку [18].Економічну трансформацію в даному випадку справедливо трактують як«перехід від змішаної економіки, що функціонує на директивно-плановійоснові, до змішаної економіки, що функціонує на ринковій основі» [3].
Таблиця1
Характеристикапереходу від централізовано планової до ринкової економіки [1]Стратегічна лінія Об'скт трансформації Кроки трансформації Тривалість (рік після початку реформ) Макроеко-номіка Ціни 1.Лібералізація основної маси цін 2.Лібералізація базових цін
Протягом перших 2-х років
Протягом 2-9,5 року Торгівля
1. Відмова від обмежень
2. Встановлення розумних тарифів
Протягом 1-го року
Протягом 2-6-го років Базова інфраструктура
1. Приватизація, демонополізація
2. Розвиток
Протягом 0,5-3-го року
Протягом З-7-ro року Ринок праці
1. Відмова від державного контролю над працевлаштуванням
2. Лібералізація системи оплати праці
Протягом перших 2,5 років
Протягом 2,5-6,5 року Фінансовий ринок
1. Переструктурування та розвиток
2. Лібералізація та приватизація
Протягом перших 3,5 років
Протягом 3,5-10,5 років Форма власності Малі підприємства Розвиток та приватизація Протягом перших 3,5 років Великі підприємства
1. Еволюція
2. Переструктурування та приватизація
Протягом перших 1,5 років
Протягом 1,5-10,5 року Іноземні інвестиції Перегляд державного регулювання Протягом перших 2-х років Уряд Законодавство
1. Реформа законів про форму власності, комерційну діяльність та податкову систему
2. Поширення реформ на інші сфери
Протягом 0,5-3,5 років
Протягом 3,5-8,5 року Інституційна база Реформа законодавчих та регулюючих установ та системи фінансового управління Протягом всього періоду трансформації Мережа соціального забезпечення
1. Відмова від обмежень
2. Інституціоналізація Протягом 1-го року Протягом 1-8,5 року
Проте,визначаючи критерії економічного зростання в країнах перехідного типу,необхідно враховувати не лише національну (регіональну) специфікусоціально-економічних перетворень, але й загальний хід цивілізаційного розвиткутакож. А саме те, що у глобальному вимірі відбувається еволюція економічнихсистем і одне суспільство (індустріальне) замінюється іншим(постіндустріальним). Тому закономірно, що нині більшість країн постсоціалістичногопростору обрали так звану прогресивну модель перехідного періоду як «шляхсуспільно-економічного прогресу, по якому розвинуті країни рухаються впостіндустріальне суспільство» [19].
Впливглибинних тенденції світового розвитку, зокрема формування суспільства знань,надав нового змісту процесам економічного зростання та поставив нові завданнядля економік перехідного типу: освоєння нового постіндустріального способувиробництва, в якому знання стали домінуючим фактором розвитку. Зокрема для Українице завдання полягає у формуванні основ розвитку економіки на новійінноваційно-технологічній та інституційній основі, що має інвестиційнузалежність [17].
Зурахуванням зазначеного вище політика економічного зростання в Україні можерозглядатися як комплексне поєднання двох складових — модельної (перехід відпланової до ринкової системи) та еволюційної (перехід від індустріального допостіндустріальна суспільства). Модельна політика економічного зростанняпостсоціалістичних економік полягає насамперед у подоланні характернихнегативів планової системи господарювання — абсолютного панування державноївласності та товарного дефіциту [9], а також формуванні якісно нової і більшрозгорнутої інституціональної структури економіки.
Еволюційнаполітика економічного зростання перехідних економік характеризує прихід іутвердження нового (постіндустріального) типу суспільно-економічної формації взагальному контексті цивілізаційного розвитку. Відмітною рисою еволюційноїполітики зростання економічної системи України (а також й інших пострадянськихкраїн) є те, що вона значною мірою ініційована і перебуває під безпосередньоюдією екзогенних чинників. Зокрема, ключовою зовнішньою силою впливу наекономічне зростання національної економіки є діяльність міжнародних фінансовихорганізацій і транснаціональних корпорацій [12].
Формулюваннякритеріїв ефективності політики економічного зростання в перехідній економіціоб'єктивно вимагає врахування цільових постанов їх здійснення. На сучасномуетапі становлення економічних систем основні цілі соціально-економічноїтрансформації можна визначити за двома напрямками. Перший з них або«внутрішній вектор» трансформації полягає у підвищенні рівнясуспільного добробуту країни і передбачає досягнення таких цілей:
- подолання найгостріших проблемсоціально-економічного розвитку;
- поліпшення показників макроекономічноїдинаміки;
- створення нової моделі соціальноївзаємодії;
- вихід на траєкторію сталого (екологічнозбалансованого) розвитку.
Останняіз зазначених цілей особливої актуальності набуває у зв'язку із загостреннямпроблеми збереження глобального довкілля та захисту світового біорізноманіття,вирішення якої вимагає консолідації зусиль національних урядів. Оскількийдеться про необхідність збереження та поліпшення загального екологічного станузадля прогресу цивілізації, то ця проблема набула планетарного масштабу і нинідовготривале економічне зростання країн повинно базуватися виключно на засадахсталого розвитку [7].
Другийнапрям економічного зростання або його «зовнішній вектор» направленийна усталення національної позиції у міжнародному економічному співтоваристві.Основоположними цілями економічних перетворень на зовнішньому векторі єінтеграція та конкурентний розвиток у світовому господарському просторі, атакож адекватне реагування національної економіки на вимоги та викликисучасності.
Самеці два вектори економічного зростання відбивають об'єктивні вимоги внутрішньогота зовнішнього розвитку постсоціалістичних економік в умовах сьогодення.
Розглядаючиекономіку України в даному контексті, можна виділити такі напрями їїекономічного зростання на сучасному етапі:
- підтримання високих темпів економічногозростання в середньостроковій перспективі;
- поліпшення інституціональної організаціїта формування постіндустріальної структури економіки;
- набуття рис соціально орієнтованогоринкового господарства та розвиток людського капіталу;
- усунення диспропорцій в регіональномурозвитку;
- раціональне бюджетування державнихфінансових ресурсів;
- децентралізація фінансових потоків іформування ефективних систем місцевих фінансів;
- оптимізація рівня оподаткування;
- наближення до європейських і світовихстандартів розвитку виробничого, валютного, торгівельного та інших сегментівекономіки;
- активізація зовнішньоекономічних зв'язківу субрегіональному, регіональному та світовому просторі.
Заумови реалізації цих напрямів політики економічного зростання Україна матимеякісно нову модель соціально-економічної розвитку, значно ефективнішу запланову та наближену до постіндустріальної.
7. Реалізація програми економічногозростання в Україні
Пріоритетнимзавданням Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальшеформування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державноїідентичності людини як громадянина України.
Усеце можна забезпечити лише за умови подолання тенденції занепаду економіки тазабезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.
Напідставі аналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню булапіддана так важко вистраждана Україною фінансова стабільність, визначено такітри етапи соціально-економічного розвитку України:
перший(1999 — 2000 pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід доекономічного зростання;
другий(2001 — 2005 рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки тапідвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;
третій(2006 — 2010 pp.) — продовження структурної перебудови економіки тазабезпечення високих (до 8 % щорічно) темпів зростання.
Економічнезростання потребує спрямування значних обсягів виробленого продукту вінвестиції.
Вирішальнимифакторами стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:
Прийняттяреального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішні запозичення,створює довіру до фінансової політики держави.
Помірнадевальвація національної валюти та інфляція зберігають умови і надаютьорієнтири для ефективного виробництва.
Зниженняставки рефінансування і переорієнтація діяльності банківської системи забезпечуютькредитну підтримку реального виробництва.
Нормалізаціявиплати заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальнихвиплат із бюджету.
Впровадженнязаходів, спрямованих на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме:задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, долегального обігу на користь національного виробництва.
Розвитокмалого підприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможностіукраїнських товарів, поліпшення структури виробництва і структури зайнятості.
Реструктуризаціявеликих підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві,що дасть змогу збільшити експорт продовольчих товарів.
Залученняпрямих іноземних інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятимепереорієнтації зовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.
Длязабезпечення стабільного зростання на початку наступного тисячоліття принципововажливим є радикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом2003 та 2004 років щонайменше на 15 — 20% (сукупного) податкового навантаженняна товаровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього єприйняття Податкового кодексу.
Економічнезростання неможливе без суттєвого оновлення основних фондів та їхньоїструктури. Без цього три чверті з них у 2010 р. можуть досягти критичного віку(понад 20 років) та не відповідатимуть вимогам технологій XXI століття,обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.
Принципововажливим є відповідно до комплексної державної програми енергозбереження наперіод до 2010 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва тапідвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому ізовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапі реструктуризаціїфінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринкових механізмів, вилученнянеконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що на виробництво одного долараВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 в Західній Європі. Крімусього іншого, це повинно забезпечити зростання експорту українських товарів іпослуг з темпами 7 — 8 % щорічно. Досить високі темпи зростання імпорту (хоча йнижчі від експорту) зумовлені потребою залучення значних обсягів інвестиційнихта інноваційних ресурсів. Водночас завданням є послідовне скорочення від'ємногосальдо торговельного балансу та досягнення, починаючи з 2007 p., його рівня неменше, ніж 2-3 % від зовнішнього торговельного обороту.
Надтоважливою є послідовна легалізація тіньової економіки і зменшення її обсягівщонайменше на 25 % до 2005 р. та на 70 — 80% до 2010 р.
Потрібновизначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційногорозвитку:
- створення та впровадження нових енерго-та ресурсозбережних технологій, розвиток екологічно чистої енергетики;
- розроблення нових технологій, у тімчислі біотехнології для сільського господарства та переробних галузей, легкоїта харчової промисловості;
- технологічне і технічне оновленнябазових та переробних галузей;
- високотехнологічні конкурентоспроможнівиробництва в літакобудуванні, ракетно-космічному комплексі, судно- таавтомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;
- створення та використання перспективнихінформаційних технологій та систем зв'язку;
- розвиток інформаційних комунікацій тапотрібного обладнання;
- виробництво вітчизняних інформаційнихтехнологій (не менше 20 % від потреб внутрішнього ринку);
- створення та впровадження новихматеріалів та речовин з високими конкурентоспроможними властивостями, в томучислі імпортозамінних.
Програмамає системний характер, охоплює весь комплекс економічних та соціальних сфер,всі сторони державного впливу на них.
Висновок
Домінантоюекономічного зростання в Україні є макроекономічна стабілізація, основнимискладовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв'язанняпроблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіцитузведеного державного бюджету та від'ємного сальдо зовнішньоторговельногобалансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.
Названіскладові політики стабілізації економіки розглядаються як такі, що в подальшомуможуть дати можливість переходу до реалізації політики макроекономічногоконтролю ситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першучергу, за рахунок фіскальної та грошово-кредитної політики, а також включенняна цей момент інших складових реформи, особливо в частині необхіднихінституційних змін. Що особливо важливо? Найкращою або бажаною була б ситуація,при якій вдалося б об'єднати економічні і соціальні інтереси громадян такимчином, щоб ринкова економіка набула характерну ознаку сучасності, тобто буласоціальна орієнтованою.
Яквисновок можна визначити декілька складових політики економічного зростання,які були б спрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволитьприскорити диверсифікацію діяльності більшості підприємств; надзвичайно швидкевизначення пріоритетів національного рівня, які зберігатимуться ірозвиватимуться при підтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічнубазу цих стратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати уструктурних перетвореннях, які очікуються в економіці. Крім того,дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багатов чому нагромаджений капітал втратив свою цінність і ринкову вартість. Отже,існує загроза створення досить серйозних передумов процесу дестабілізаціїекономіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий часзалишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.
Циклічнідослідження є необхідним інструментарієм при розробці акту циклічної політикивисокорозвинутих країн світу, оскільки вивчення змін у перебігу сукупноїділової активності дозволяє обґрунтувати відповідні напрямки оперативногореагування на потенційні коливання в економіці. У подальшому перспективною є,виходячи з проведеної діагностики економічних циклів, розробка антициклічноїекономічної політики для України.
Дляоцінки ефективності процесів економічного зростанняу світовій практиці використовується широкий спектр критеріїв. Для країнперехідного типу їх перелік має формуватися з урахуванням специфіки, якапритаманна розвитку цих країн в сучасних умовах. Запропонований перелікорієнтирів та кількісних критеріїв для випадку України може використовуватисяпри розробці системи моніторингу її економічногозростання.
Список використаної літератури
1. Бурлай Т.В., Критерії оцінки перспективконвергенції перехідних економік//Економіка і прогнозування 2005, №1,стор.45-64
2. Государственное регулирование рыночнойэкономики: Учебн.пособие. – М: Дело, 2002. – 280с.
3. Гриценко А. Структура рыночнойтрансформации инверсионного типа // Экономика Украины. — 1997. -№ 1. — С. 5.
4. Економіка України: стратегія і політикадовгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. — К.: Ін-текон. прогнозує.; Фенікс 2003. —1008 с.
5. Звіт про світовий розвиток: Важкезавдання розвитку: Пер. з англ. — К.: Абрис, 1994.-С. 145-147.
6. І.Михасюк, А.Мельник, М.Крупка, З.Залога.Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українськітехнології”, 1999. – 640с.
7. Лукінов 1.1. До стабілізаціїеколого-економічного і соціального розвитку // В кн.: Проблеми сталого розвиткуУкраїни. — К.: «БМТ», 2001. — С. 21-42.
8. Нікітіна І.М., Попова Л.О. Обгрунтуваннявибору моделі сезонного коригування валового внутрішнього продукту //Статистика України. — 2003. — №4.— С. 20-27.
9. Официальный сайт Института экономикипереходного периода. — www.iet.ru/personal/mau/ved3.htm
10. Перепелиця В., Варфоломєев 0…Можливості вивчення динамік реального ВВП в Україні// Економіка України. —2002. — №9. — С. 29-3:
11. Плышевский Б. Показателирезультативности рыночных реформ // Экономист. -№7.-2002.-С. 3-12.
12. Рокоча В., Мороз Д. До питання про вибіроптимального шляху ринкової трансформації // Економіка України. — 1998. — №9. — с. 53-58.
13. Сацик В. Циклічність економічногорозвитку України // Економіст 2005 №5 стор.80-83
14. Социально-экономическая трансформация встранах СНГ: достижения и проблемы (материалы международной конференции). — М.:Изд-во Ин-та экономики переходного периода, 2004. — 622 с.
15. Стельмащук А.М. Державне регулюванняекономіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.
16. Стеченко Д.М. Державне регулюванняекономіки: Навч.посібник. – К.: МАУП, 2000.-176с.
17. Трансформаційні процеси та економічнезростання в Україні / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. — X.: Вид-во«Форт», 2003. — 440 с.
18. Трансформація моделі економіки України(ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.
19. Чухно А. Проблемы теории переходногопериода: от командной к рыночной экономике // Экономика Украины. — 1996. — № 4.- С. 18-19.
20. Гальчинський А., Льовочкін С.Становлення інвестиційної моделі економічного зростання України // ЕкономікаУкраїни. — 2004. — №6. — С. 4-11.
21. Онишко С.В. Оцінка якості зростанняекономіки України // Проблеми науки. — 2003. — №5. — С. 5-11.
22. Петкова Л.Концептуальні засади оцінки та прогнозу нової якості економічного зростанняУкраїни// Регіональна економіка. — 2005.- №2. — с.48-58
23. Харазішвілі Ю., Заріцький О., ЗаводникВ. МОДЕЛЬ ЗРОСТАННЯ ТА СЦЕНАРНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ //Банківська справа. – 2004. — №5.- с.9-23